Українська мова професійного спілкування

Омоніми можуть застосовуватися у різних функціональних стилях, але лише в художньому - з певною стилістичною метою. Науковий і офіційно-діловий вимагає точності контексту, тому омоніми у них не мають стилістичних функцій.

§ 5. Пароніми в діловому мовленні

Пароніми (грец. para - біля, поруч, опума - ім'я) - слова, які дуже близькі за звучанням, але різні за значенням і написанням. Саме ця близькість, незначна звукова різниця у мовленні спричиняє труднощі у засвоєнні і призводить до помилок. Паронімія - явище, поширене у всіх сферах мовної діяльності. Опису цієї групи слів присвячений словник: Грин-чишин Д.Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови. --К., 1986, який містить понад 1000 паронімів, що трапляються у періодиці, науково-популярних виданнях, побутовому мовленні.

Слова можуть мати спільні корені, але відрізнятися різними префіксами або наявністю / відсутністю префіксів. Найчастіше це дієслова або похідні від них утворення, напр.:

ознайомити -- дати відомості, інформацію (зі станом справ, з планом, з проектом) - познайомити - представити, рекомендувати (з приятелем, зі співробітниками);

вирізнятися -- виділятися серед інших, бути помітним (зростом, силою, голосом) - відрізнятися - характеризуватися особливостями, які не властиві подібним іншим (від своїх колег, один від одного);

засвоювати - сприймаючи нове, робити його звичним і звичайним для себе (матеріал, ідеї, правила) -- освоювати -- робити придатним для використання, використовувати (землі, космос, кошти), за допомогою навчання опановувати щось (виробництво, нову техніку);

зумовлювати - бути причиною чогось, створювати передумови (перемогу, тенденції, якість) - обумовлювати - визначати умови, обмежувати певною умовою (пунктом договору);

заснований - закладений, розпочатий будівництвом, організований (університет, товариство) -- оснований -- який ґрунтується на чомусь (на принципах, на вченні);

виплата - видання плати за що-небудь; сплачування боргу (авансу, відсотків, гонорару) - оплата - внесення плати, платіж, вид плати (додаткова оплата праці, умови оплати) - плата - винагорода за виконану працю, послуги; віддяка, відшкодування (заробітна плата, квартирна плата, за навчання);

витрати - кошти, гроші, витрачені на що-небудь (на соціальне забезпечення, на ремонт) - втрати - марне витрачення чогось, збитки (фінансові втрати, при транспортуванні); жива сила , а також військова техніка, втрачені під час війни (великі втрати, бойової техніки) - затрати - гроші, матеріальні цінності, енергія, сила, праця, затрачені на що-небудь (часу, матеріальних і фінансових ресурсів).

Паронімічна пара (або й більша кількість слів) може відрізнятися суфіксами, напр.:

адресант - „той, хто посилає лист, телеграму, відправник" - адресат - „той, кому адресується лист, телеграма, одержувач";

відносини - „стосунки, взаємини, зв'язки" - відношення - „зв'язок між одиницями-поняттями (числами, словами) у математиці, мовознавстві, філософії тощо";

дипломант - „особа, відзначена почесним дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі" - дипломат - „службова особа, яка займається дипломатичною діяльністю" - дипломник- „студент навчального закладу, який виконує дипломну роботу чи проект";

дільниця - „адміністративно-самостійний об'єкт або виробничий вузол на будівництві, підприємстві, залізниці тощо" - ділянка - „частина якої-небудь поверхні, земельної площі, зона військових дій; галузь, сфера діяльності";

експонат - „предмет, продукція, що їх показують на виставці або виставляють у музеї для огляду" - експонент - „особа чи організація, що виставляє на виставці для огляду експонати";

ожеледиця - „тонкий шар льоду на поверхні землі" - ожеледь -„кристали льоду-снігу, якими обростають стовбури та гілки дерев, дроти тощо";

паливо - „горюча тверда, рідка або газоподібна речовина, яка служить джерелом теплової енергії, тепла" - пальне - „паливо для двигунів внутрішнього згоряння (бензин, солярка тощо)";

пам'ятка - „предмет матеріальної культури минулого, який зберігся" - пам'ятник - „архітектурна або скульптурна споруда в пам'ять чи на честь когось, чогось";

україніка - „сукупність чого-небудь, крім наук, що стосується історії, культури України" - україністика - „сукупність наук, які вивчають мову, літературу, культуру, історію українського народу".

Серед слів-паронімів, що відрізняються суфіксами, є дуже багато прикметників. Знати їхні значення або й невеликі значеннєві відтінки важливо, тому що можна допустити помилку тоді, коли вони вступають у зв'язки з іншими словами, на рівні синтаксичних сполучень. Прикметники тут є важливим засобом уточнення інформації, напр.:

виборний - орган, посада, особа;

виборчий - округ, дільниця, комісія, бюлетень, голос, кампанія; військовий - комісаріат, патруль, частина, госпіталь, квиток, звання; воєнний - стан, кампанія, тактика, стратегія, період, роки, маневр; гарантійний - лист, паспорт, талон, ремонт, кредит, договір, зобов'язання;

гарантований - заробіток, оплата, право, свобода, доходи; громадський - активіст, діяч, орган, діяльність, думка, робота, доручення;

громадянський - обов'язок, позиція, свідомість, права, свободи, почуття;

інформативний - характер, лекція, функція, перевантаженість; інформаційний - агентство, бюро, служба, новини, канал, технології; книжковий - видавництво, магазин, графіка, полиця, шафа, форум; книжний - мова, стиль, лексика, зворот, вислів, відтінок, забарвлення;

методичний - допомога, робота, література, рекомендації, поради, рада;

методологічний - принцип, засади, спрямованість, рівень, концепція; первинний - продукція, обробка, ознака, організація, ланка; первісний - епоха, люди, тварини, суспільство, редакція, варіант; перекладацький - праця, практика, майстерність, талант, техніка; перекладний - література, текст, поезія, словник, мова; писемний - різновид літературної мови, форма мовлення, пам'ятка; письменний - людина, населення, народ, бути письменним; письмовий - екзамен, твір, переказ, розпорядження, стіл, приладдя; професійний - рівень, кваліфікація, компетентність, майстерність, обов'язок;

професіональний - диктор, розвідник, футболіст, театр, виконання; хронікальний - жанр, матеріал, запис, розповідь, фільм, кадри; хронічний - хвороба, запалення, криза, безробіття, відставання; хронологічний - рамки, відрізок, таблиця, цикл, порядок, поділ; чисельний - склад, перевага, більшість;

численний - армія, група, виступи, факти, зразки, статті, праці, фактори;

числовий - ряд, функція, величина, знак, послідовність, пряма, вісь.

У мовній практиці відбувається змішування паронімічних пар, слова в яких відрізняються наявністю / відсутністю постфікса -ся, напр.:

вибачати - „виявляти поблажливість до когось, прощати провину" - вибачатися - „просити вибачення, усвідомлюючи свою провину";

додержувати - „виконувати щось точно, забезпечувати наявність чогось (слова, обіцянки, порядку)" -- додержуватися - „бути прихильником якихось думок, певних поглядів (курсу, переконань)";

нервувати - „хвилювати когось" - нервуватися - „хвилюватися самому".

У паронімічні ряди можуть поєднуватися споріднені слова і випадково співзвучні. У багатьох випадках вони відрізняються голосними чи приголосними звуками, звукосполученнями, наявністю / відсутністю закінчення, напр.:

в 'язи - „шийні хребці, задня частина шиї; шия" -м'язи - „тканина живого організму, здатна скорочуватися, забезпечуючи функцію руху";

глуз - „уїдливе насміхання з когось, з чогось; глузування" - глузд -„розум, розумний зміст чого-небудь; смисл";

талан - „доля, щастя, удача " - талант - „видатні природні здібності, високий ступінь обдарування";

їда - „споживання їжі" - їжа - „харчі";

група - „сукупність осіб, істот, предметів, речовин, об'єднаних чимось спільним" - трупа - „колектив артистів театру або цирку"; степінь - „добуток двох, трьох і більше однакових співмножників"

- ступінь - „порівняльна величина, що характеризує що-небудь, міра; посада, чин, звання; складова частина ракети";

покажчик - „напис, стрілка або інша позначка, що вказує на напрям руху, розташування чого-небудь; довідкова книжка чи довідковий список, доданий до книжки; контрольно-вимірювальний прилад"

- показник -- „доказ, ознака чого-небудь; дані про результати якоїсь роботи, якогось процесу".

Серед таких близькозвучних слів багато запозиченої лексики, напр.: адрес - „письмове, переважно ювілейне вітання, звернене до особи чи установи" - адреса - „місце проживання чи перебування особи, місце знаходження установи";

афект - „короткочасне бурхливе переживання людини, сильне нервове збудження" - ефект - „результат, наслідок дій, заходів; сильне враження";

бювет - „будівля над мінеральним джерелом, обладнана для приймання лікувальних вод" -- кювет -- „водостічна канава вздовж шляху чи залізничного полотна";

кампанія - „сукупність заходів для здійснення важливих громадсько-політичних, господарських або культурних завдань" - компанія -„група осіб, об'єднана певними інтересами; товариство; торговельне або промислове об'єднання, спілка";

коледж - „вищий або середній навчальний заклад у зарубіжних країнах; середній спеціальний навчальний заклад в Україні" - котедж -„невеликий заміський житловий будинок з ділянкою землі";

легіон - „вища військова організація в Стародавньому Римі; у XVII - XVIII ст. - в багатьох країнах назва різних військових формувань з добровольців; переносно - надзвичайно велика кількість" - регіон -„територія, що характеризується комплексом ознак (фізико-географічних, економічних, етнографічних тощо";

сервіз - „повний набір столового або чайного посуду, розрахований на певну кількість осіб" - сервіс - „обслуговування побутових потреб населення".

Якщо орієнтуватися на широке розуміння паронімії, до таких паро-німічних пар можна зарахувати й такі, у яких близькозвучність сумнівна, але частотність вживання у невластивому значенні велика, напр.:

виключно - лише, тільки (виключно для працівників банку);

винятково - дуже, особливо, надзвичайно (практика має винятково важливе значення);

завдання - те, що вимагає виконання; складне питання, проблема, яка потребує вирішення, дослідження;

задача - вправа, яку розв'язують шляхом обчислення та умовиводів.

Якщо значення близькозвучних слів розмежовуються повністю, їх вважають повними паронімами. Однак є й такі, у яких процес розмежування за значенням не завершився, вони можуть навіть взаємно замінюватись, напр.: міфічний /міфологічний; заклик / поклик; виноградний / виноградовий; психологічний / психічний та ін.

Отже, пароніми одночасно можуть бути:

- синонімами, напр.: повінь - повідь; будівля - будинок ;

-- антонімами, напр.: прогрес --регрес; еміграція -- імміграція;

- словами, семантично близькими, напр.: свідчення - свідоцтво; суперечка - суперечність; людський - людяний; черепаховий - черепашачий;

-- словами однієї тематичної групи, напр.: ніготь -- кіготь; ківш -- кіш; боцман -- лоцман.

Неправильне вживання слів-паронімів у повсякденному мовленні призводить до непорозуміння, іноді створює комічний ефект (сплутування слів уява/уявлення, компанія/кампанія, плутати / путати; поява незрозумілих слів, замість фотогенічний -- фотогігієнічний та ін.).

Ось деякі приклади неправильного слововживання: Стан хворого задоволений (замість задовільний); Посольство Японії в Україні засвічує (замість засвідчує) свою повагу і має честь повідомити про Програму надання грантів... Посольство також висловлює прохання уважно познайомитись (замість - ознайомитись) з умовами і донести інформацію усім зацікавленим; Класична "економічна людина " найчастіше являється нам ('замість - миуявляємо класичну "економічнулюдину") в образі підприємця, що максимізує прибуток.

Спорідненим з паронімією є явище парономазії-спеціальний стилістичний прийом, що передбачає навмисне зближення слів, які мають звукову подібність. Підібрані спеціально, такі слова стають засобом створення ритмозвукового образу, увиразнення, створення афоризму, каламбуру, напр.: Маріє, мріє, мрієчко моя, моя Марієчко тривожна (М. Вінграновський); Навчаючи, люди вчаться (Сенека). Але такого стилістичного засобу немає в науковому, офіційно-діловому стилях, які вимагають точного формулювання думки.

Явище паронімії вимагає знання значень близькозвучних слів, можливостей сполучення з іншими словами. Лише за такої умови можна досягти адекватного їх вживання.

§ 6. Абревіатури в діловому мовленні. Правила скорочування слів

Явище абревіації полягає у скороченні довгих мовних формул і згортанні їх у семантичну єдність - абревіатуру. Це порівняно новий спосіб словотворення, але досить продуктивний у сучасних мовах. Серед неологізмів - значна кількість саме абревіатур.33 Це явище поширилося на початку XX ст. і відповідало суспільній потребі мови, а саме - тенденції до уникнення надлишкової інформації, економії мовної енергії, уникнення повторів, упорядкованості та регламентації. Активізація процесу творення абревіатур зумовлена передусім суспільно-політичними чинниками, - а відтак соціолінгвістичною ситуацією -появою чи оновленням назв державних, громадських, адміністративно-управлінських, політико-економічних, міждержавних і світових утворень.

Отже, абревіатура (італ. аЬЬгеуіаШга від лат. аЬЬгеуіо - скорочую)

- скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення. Суттєвою ознакою абревіатур є стабільна вимова за назвами букв (рідше звуків) та -як результат її - лексикалізація графічних скорочень, якої з часом набувають частовживані й загальновживані довгоживучі абревіатури34, напр.: Кабмін, ЖЕК, НАТО, ООН тощо. Основні умови їхнього функціонування - доцільність, зрозумілість, стандартність. їх ще деколи називають „лексичними скороченнями".

Класифікація абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має такий вигляд:

1. Ініціальні абревіатури - утворені з початкових літер (звуків) слів, які входять у вихідне словосполучення:

а) буквені - їх вимовляють як букви: СНД- Співдружність Незалежних Держав; МЗС - Міністерство закордонних справ; СБУ- Служба безпеки України; МВФ -- Міжнародний валютний фонд; ЛНУ--Львівський національний університет; ТзОВ--Товариство з обмеженою відповідальністю; СП-- спільне підприємство; ТСН-- Телевізійна служба новин;

б) звукові - їх вимовляють як звуки: ЄШКО - Європейська школа кореспондентської освіти; НАН - Національна академія наук; ЧАЕС

-- Чорнобильська атомна електрична станція; ВАТ -- Відкрите акціонерне товариство; ДАІ - Державна автомобільна інспекція; ЗМІ -засоби масової інформації; ЦУМ -- центральний універсальний магазин; СНІД -- синдром набутого імунного дефіциту.

Абревіатури складового типу - утворені усіченням основ двох (або більше) слів, з початкових складів мотивуючого складного найменування: інтерпол (інтернаціональна поліція), Бенілюкс (об'єднувальна назва трьох європейських держав -- Бельгії, Нідерландів і Люксембургу), військкомат (військовий комісаріат), торгпред (торговельний представник), міськком (міський комітет), держстрах (державне страхування), нардеп (народний депутат).

Абревіатури змішаного типу - утворені з початкової частини або частин слів і повного слова. Це дуже поширений тип абревіатур у сучасній українській мові: держмито, спецзамовлення, госпрозрахунок, дипкур 'єр, генпрокурор, держсекретар, начштабу, техогляд, медсестра, турбюро, Донвугілля, Нацбанк, Галсервіс.

4. Комбіновані абревіатури - утворені одразу двома зазначеними вище способами: НДІБудшляхмаш, НДІторгмаш, ХарБТІ, АвтоЗаЗ.

Абревіатури широко використовують у засобах масової інформації, політичній, діловій сферах. Серед ініціальних абревіатур найбільшу групу становлять назви установ та організацій. З відновленням незалежності в Україні виникло багато нових партій, громадсько-політичних організацій, що мають два найменування: одне - повне, яке є словосполученням, інше скорочене - абревіатура. Ознакою євроінтеграційної стратегії України є поява в українському політико-економічному дискурсі великої кількості абревіатур із компонентом євро, напр.: еврокредит, єврооблігація, європарламент, євроринок, єврочек, чи основою Європа, напр.: ЄВС-Європейська ваіютнаситема, ЄВБ-Європейськийвачют-ний банк, ЄБРР -- Європейський банк реконструкції і розвитку, ЄЄ -- Європейський Союз.

За змістом абревіатури можна поділити на:

назви держав (ПАР, ФРН, США);

назви міжнародних організацій (МАУ - Міжнародна асоціація україністів; ЮНЕСКО, ООН);

назви партій (УРП, УНА, СДПУ(о), УХДП);

назви військових угруповань (ВМФ, ВПС, УПА, УГА);

назви наукових, громадських, спортивних організацій (НТШ -Наукове товариство імені Шевченка; ДНД-- добровільна народна дружина; ФФУ- Федерація футболу України; НБА-Національна баскетбольна асоціація; МОК - Міжнародний олімпійський комітет);

назви телевізійних агентств і програм ( УТ, УТН, УНІАН- Українське національне інформаційне агентство новин);

назви підприємств, установ, організацій, банків (Укрсоцбанк, Промінвестбанк, ЛОРТА, РЕМА, Карпатбуд, НаУКМА - Національний університет "Києво-Могилянська академія ");

назви літературних об'єднань (ВАПЛІТЕ - Вільна академія пролетарської літератури, Бу-Ба-Бу -- Бурлеск -- Балаган - Буфонада);

назви видавництв, видань, газет і журналів (УРЕ, БУЛ- Бібліотека української літератури, СУМ -- Словник української мови; "ПіК" -- "Політика і культура"; "СіЧ" -- "Слово і час", "ГУ"-- "Голос України");

-- назви відділів, відділень, факультетів (райвспоживспілка, обл-но, фінвідділ, біофак, журфак, юрфак);

- назви посад (завкафедри, генсек, санінструктор);

-- назви документів (спецзамовлення, спецпроект, техплан);

- назви матеріалів, виробів, машин, пристроїв (лавсан.тикональ -титан+кобальт+нікель+алюміній, комол - кобальтемолібден, колінвал, апарат УЗД, ГАЗ --51, Ту-154, Ан-24) та ін.

Творення складноскорочених слів мусить відповідати таким вимогам: а) слово має легко "розгортатися" в повне найменування; б) не має збігатися зі словом або скороченням, які вже є в мові; в) відповідати нормам українського правопису. Невдалими можна вважати немилозвучні абревіатури (СЄХЛ - Східноєвропейська хокейна ліга; СФУ-ЖО - Світова федерація українських жіночих організацій; ЄФВС -Європейський фонд валютної співпраці; ТКЛТБ-- Телекомпанія Львівського телебачення; ЗЗБВ -- завод залізобетонних виробів), співзвучні з якимось звичайним словом (КІНО - Київський інститут народної освіти; УХО - Українська християнська організація; ЛАК-Ліга арабських країн), незрозумілі (молзавод, індпошив, промпродукти). Наслідком тривалої взаємодії української та російської мов є ненормативні сьогодні абревіатури, напр.: вуз, а треба - внз або виш, зво, ОМОН, а треба - ЗМОП, ін 'яз, а треба - інфак. Як релікти сприймаємо запозичені з російської мови абревіатури самбо (самооборона без оружия), бомж (без определенного места жительства), спецназ (отряд специального назначения) та ін.

Окремі абревіатури, які активно функціонують у сучасному політичному житті українського суспільства, мова запозичила в готовому вигляді без перекладу з мов міжнаціонального спілкування, зокрема англійської: НАТО (NATO - North Atlantic Treaty Organization) -- Північноатлантичний блок; ЮНЕСКО (UNESKO - United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization) -Організація Об 'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. Частина абревіатур - назв країн і міжнародних організацій, фондів виникла вже на основі перекладених номінацій: UNO - ООН (Організація Об 'єднаних Націй); IMF - МВФ (Міжнародний валютний фонд); USA - США (Сполучені Штати Америки). Деколи трапляються розбіжності в скороченні відомих назв, зокрема в українських діаспорних джерелах. Наприклад, США в Америці й Канаді може звучати як ЗДА (3 'єднані Держави Америки) або ЗСА (3 'єднані Стейти Америки).гь

Вживаються абревіатури й в електронному дискурсі: WWW (World Wide Web) -- всесвітнє інформаційне середовище, PC -- personal computer, IRC (Internet Relay Chat) - спілкування в реальному часі. Відмінна риса абревіації в електронних текстах - скорочення не тільки термінів, а й слів, які часто вживають у розмовній мові, словосполучень і окремих речень (аж до 30-ти знаків). Ця система спілкування дедалі більше привертає увагу мовознавців.

В діловому мовленні абревіатури виконують важливі функції - інформативної компресії та економії місця у ділових паперах. Вживати їх потрібно так, щоб вони були зрозумілими для всіх, хто читає документ. Тому при першому вживанні складноскороченої назви в тексті її потрібно розкривати в дужках, а потім уже вживати у скороченому вигляді, напр.: УЦЕПД (Український центр економічних та політичних досліджень), потім тільки УЦЕПД.

Абревіатури є однослівним еквівалентом скорочення. Це самостійні слова-іменники, що мають граматичний рід, можуть бути незмінними або відмінюватися за відмінками. У невідмінюваних абревіатурах буквеного типу рід визначають за головним словом мотивуючого словосполучення, напр.: НТР (ж. р.) - науково-технічна революція. В інших абревіатурах рід визначається граматично, за фінальною частиною скорочення, напр.: Донбас, загс - чоловічого роду, бо закінчуються на приголосний.

Відмінюються абревіатури:

1) які утворюються з початкового складу прикметника і повної форми іменника, напр.: педінститут, медсестра, за зразком самостійних іменників, що входять до їхнього складу;

1) які утворюються з початкових звукосполучень або початкових звуків мотивуючого складного найменування, напр.: нардеп, жек, загс; за зразком тих іменників, з якими вони збігаються за зовнішньою формою, тобто як іменники чоловічого роду другої відміни твердої групи;

Не відмінюються абревіатури:

у яких другий елемент має форму непрямого відмінка, напр.: завканцелярії, комроти, начштабу;

ініціально-буквені чи ініціально-звукові, які не сприймаються як іменники, що мають визначений рід і тип відміни, напр.: ПТУ, ЗАТ.

Правильність написання, точність граматичної форми можна перевірити за спеціальними словниками скорочень української мови.

Правила скорочування слів

Окрім скорочень, придатних до вживання в усній і писемній формі мовлення, у діловому спілкуванні існують скорочення, призначені для зорового сприйняття, - графічні, текстові. Ці скорочення не є словами, їх використовують лише на письмі. На відміну від лексичних скорочень, їх можна розшифрувати та прочитати повністю. Зазвичай, це скорочення, позначені малими буквами. За написанням графічні скорочення є декількох типів:

крапкові (ім., див., с., м.);

дефісні (ін-m, р-н, б-ка, з-д);

із скісною рискою ( а/с, в/с, в/ч);

-- нульові - на позначення фізичних, метричних величин, грошових одиниць та ін. лише після цифр ( 20 хв, 5 кг, 300 грн);

-- комбіновані (пд.-зах., пн.-сх.) та ін. Стандартними є такі типи скорочень:

а) поштові назви, назви адміністративних одиниць: м., смт, обл., р-н, ст., вул.;

б) назви посад і звань: асист., доц., проф., канд. техн. наук, зав., зам., член-кор., акад.;

в) назви дат і календарних термінів: н. е., в., ст., м-цъ, p., pp.;

г) грошові одиниці та числові назви: грн, коп., тис, млн, млрд;

д) форми звертання: п., гром.;

е) фізичні, метричні величини: m, га, г, кг, л, мл, км, хв, год.;

є) найменування документів; квит., накл.;

ж) текстові позначення: див., пор., напр., с, та ін., і т. ін., табл., іл.

Усі скорочення слів мусять бути загальноприйнятими і зрозумілими, зафіксованими у державних стандартах і словниках. Не варто перевантажувати текст графічними скороченнями. Існують такі правила користування скороченнями:

слово має закінчуватися на приголосну (за невеликими винятками - о. - острів, отець, А - ампер);

слово має мати запас стійкості, щоб сприйматися однозначно (філол., філос);

не можна скорочувати в тексті ключових слів;

написання скорочення має бути уніфікованим у межах тексту.

Є багато окремих правил, що потрібні у процесі роботи з документами. Наприклад, варто запам'ятати правильні скорочення місяців року: січ., лют., берез., квіт., трав., черв., лип., серп., верес, жовт., лис-топ., груд.; не розділяти крапкою подвоєння pp. - роки; не можна скорочувати імена та імена по батькові (/.--Іван, М. - Михайло, а не їв., Mux.); не скорочувати стор., а лише правильно - с; писати правильно - напр., а не Н-д; чи Н: та ін.

Скорочення слів використовують і для стислого письма, під час конспектування. Скорочувати можна різні частини мови, намагаючись дотримуватися загальноприйнятих норм, а не власних правил.

Розділ 4. МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

§ 1. Нормативні аспекти граматичних категорій іменника (рід, число, відмінок)

Іменник - це самостійна повнозначна частина мови, яка виражає значення предметності в граматичних категоріях роду, числа, відмінка і відповідає на питання хто? що?

Рід - це одна із найважливіших категорій іменника. Іменники української мови, які вживаються у формі однини, мають рід - чоловічий, жіночий, середній. Його визначають з увагою на лексичне значення та формальні показники (закінчення).

Лексичне значення слова впливає на визначення роду іменників, що є назвами осіб:

- іменники чоловічого роду позначають осіб чоловічої статі, напр.: батько, Микола, Ілля, вельможа, гульвіса, Коцюбинський, Кутній, директор. Показником роду цих іменників є закінчення -о, -а (-я), нульове, а також прикметникового походження закінчення -ий (-ій). Незмінні іменники значення чоловічого роду виражають лише лексично, напр.: аташе, кюре, денді, рефері, рантьє, портьє, куртьє, круп 'є.

Варто зазначити, що назви осіб із закінченням -о, крім чоловічого, бувають ще середнього роду, напр.: хлоп 'ятко, дівчатко. Іменники типу ледащо, незнайко, громило, здоровило, забудько, які, маючи формальний показник чоловічого та середнього роду (закінчення -о), є іменниками спільного чоловічого та середнього роду. Ця граматична характеристика означає, що в мовленні такі слова можна автономно вживати як іменники чоловічого роду і відповідно узгоджувати із залежними словами прикметникового типу (прикметниками, дієприкметниками, прикметниковими займенниками чи порядковими числівниками), а також координувати з формою роду дієслів минулого часу й умовного способу, напр.: Цей великий ледащо, Андрій, уже всім набрид, та іменники середнього роду для називання осіб жіночої статі, напр.: Вона таке ледащо! Позначаючи особу чоловічої статі, іменники середнього роду ледащо набувають додаткового негативного відтінку, напр.: Він таке ледащо!, як і, зрештою, займенник воно, який вказує на дорослу особу обох статей, напр.: Як воно буде вчитися далі?

Визначаючи рід таких іменників, як людина, перевагу слід надавати формальному показнику роду - закінченню -а, яке вважають основним засобом вираження значення жіночого роду (усі назви неістот із закінченням -а (-я) - це іменники жіночого роду). Не треба забувати і про можливість добору означень прикметникового типу словозміни, напр.: добра, мудра, смілива людина.

Особливої уваги потребують назви осіб чоловічого роду з нульовим закінченням. Помилки щодо вживання часто виникають через неправильне розуміння їх функціонального навантаження: багато цих іменників є назвами осіб за професією, родом занять, посадою, званням, їх використовують для позначення чоловіків і жінок, напр.: банкір, викладач, декан, депутат, заступник, міністр, начальник, нотаріус, професор та ін. Використання іменників чоловічого роду для називання осіб жіночої статі пов'язане з наявністю / відсутністю мовних засобів означення цієї статі, напр.:

Шумне місто скажено вирує,

Я іду повз будинок „Вістей ",

І в вікні, де редактор працює,

Я не бачу блакитних очей (В. Сосюра).

Якщо їх немає, то узгоджене означення та присудок мають форму чоловічого роду, напр.: Наш керівник повернувся з відпустки. Форми жіночого роду набуває дієслово-присудок за умови наявності власного жіночого імені чи прізвища, займенника вона або інших синтаксичних показників, напр.: Наш керівник Марія Лозова першою привітала мене з призначенням на нову посаду.

Рідше трапляються у мовленні випадки, коли іменники жіночого роду, переважно це назви жіночих професій, використовують на позначення осіб чоловічої статі. Граматична форма роду іменника не змінюється від реальної її спрямованості на чоловіка: порядок застосування їх аналогічний до іменників чоловічого роду, пор.: Наша няня Марія захворіла але Наша няня Андрій захворів.

Окремо слід виділити іменники чоловічого роду прикметникового та дієприкметникового походження, утворені за словотвірною моделлю російської мови або запозичені з неї, напр.: керуючий, завідуючий, командуючий, виступаючий, віруючий. Якщо в українській мові є похідні іменники "із завершеною іменниковістю" стосовно граматичного роду, то немає потреби використовувати субстантиви, напр.: завідувач, командувач.

Іменників спільного (чоловічого і жіночого) роду із подібним значенням є мало, напр.: голова, колега, листоноша, староста, суддя та деякі інші. їхня граматична форма цілком відображає пов'язане з позамовною дійсністю розрізнення статей, пор.: Наш листоноша приніс пошту і Наша листоноша принесла пошту.

Значно більше в мові є іменників цього граматичного типу, що виступають назвами осіб за їх внутрішніми чи зовнішніми ознаками і рівно-віддалені від обох статей, напр.: сирота, плакса, забіяка, непосида.

Іменниками спільного роду слід вважати українські прізвища, які закінчуються на -о, приголосний звук або мають флексію -а (-я), напр.: Головко, Ткач, Сосюра, Краля. У мовленні рід цих іменників визначає власне ім'я чи по батькові, інші загальні назви, які мають чітку вказівку на рід, напр.: Володимир Сосюра (чол. рід), але Ольга Сосюра (жін. рід), депутат Ткач перейшов в іншу фракцію (чол. рід), але пані Ткач - депутат обох скликань (жін. рід).

Не мають родових відповідників деякі відприкметникові іменники чоловічого роду на -ець, напр.: щасливець, умілець, мудрець. Відсутність співвідносних форм роду можна пояснити тим, що спеціалізація іменників із значенням носія ознаки (стану) не створює такої потреби, оскільки похідні цього типу є не ідентифікуючими номінаціями, а найменуваннями, що містять у собі лише характеризуючу інформацію про означуваний предмет'.

Виділяють кілька груп іменників, у морфологічній формі яких не закладене розмежування за статтю:

назви наукових ступенів і звань, напр.: доктор, кандидат, професор, доцент;

офіційні, адміністративні, посадові назви, напр.: прем 'єр-міністр, президент, дипломат, посол;

назви осіб за військовими спеціальностями, напр.: воїн, боєць, офіцер, пілот, майор, капітан;

інші найменування соціально-оцінного типу, напр.: лауреат, інженер, консультант, інспектор тощо.

Більшість мовознавців дотримується думки, що назви осіб за професією з нейтралізованою родовою віднесеністю на рівні окремих лексем є типовими граматичними омонімами і виділяють родостатеву кореляцію.

Не можна стверджувати, що в літературній мові взагалі відсутні нормативні співвідносні форми чоловічого - жіночого роду, напр.: студент --> студентка, аспірант --> аспірантка, товариш --> товаришка, робітник --> робітниця. Процес творення похідних іменників жіночого роду не є простий. Треба уважно стежити за тим, щоб не порушити семантичної та формальної співвіднесеності, напр.: друкар і друкарка, секретар і секретарка. Варто зважати на контекст уживання таких назв професій, напр.: Зарахувати на посаду друкаря офсетного друку Кравець Л.П. і Зарахувати на посаду друкарки-референта Кравець Л.П.

Для виділення родостатевих протиставлень іноді послуговуються назвами типу жінка-міністр, жінка-банкір, жінка-економіст. Вживаючи такі складні найменування в мовленні, слід пам'ятати, що граматичну форму роду програмує основне слово, щодо якого прикладка є означенням, напр.: У парламенті виступала жінка -міністр.

З-поміж усього багатства суфіксальних словотворчих морфем із значенням жіночого роду треба вміти здійснити правильний вибір. Наприклад, співвідносні назви осіб жіночого роду за територіальною чи національною ознакою часто утворюються за допомогою суфікса -к(а), який приєднується до усічених основ іменників чоловічого роду, напр.:українець -->українка, львів'янин --»львів'янка, американець --> американка, але поляк --> полячка і полька, німець --> німка і німкеня. Зауважимо, що від багатьох назв населених пунктів, територій неможливо утворити однослівних назв осіб за ознакою місця проживання, а послуговуються розчленованим найменуванням, напр.: Кривий Ріг --> мешканець (мешканка) Кривого Рогу.

Сучасною тенденцією родової категоризації іменників є збільшення кількості іменників жіночого роду, які утворюються від іменників-назв осіб чоловічого роду і поглиблюють їх розрізнення за ознакою статі. Показниками роду таких іменників здебільшого є словотворчі суфікси. За допомогою суфіксів утворюються співвідносні іменники жіночого роду від іменників чоловічого роду на позначення осіб за фахом, суспільною діяльністю, національністю, територіальною належністю тощо, напр.: економіст --> економістка, прем 'єр --> прем 'єр-ка, депутат --> депутатка, завідувач --> завідувачка. Особливо широко функціонують вони в розмовному мовленні, часто їх не фіксують словники. У мовленні, особливо діловому, неприйнятними є форми професорка, викладачка, начальниця.

Суфікс -к(а) витісняє в розряд пасивних формант -ис(а), який раніше активно використовувався в процесі творення співвідносних родових форм, напр.: директор --> директриса, актор --> актриса. Він конкурував з суфіксом -ш(а) як носієм значення „дружина відносно свого чоловіка", напр.: професор --> професорша. Випадків суфіксів-дубле-тів на позначення осіб жіночої статі за професійною ознакою небагато, напр.: директор --> директорка, і директриса, і директорша. Усі сучасні словники вказують на розмовний відтінок у їх значенні. Процес активного поширення корелятивних форм жіночого роду загалом є позитивним явищем і сприяє вдосконаленню регулярних виявів родової ознаки.

- іменники жіночого роду позначають осіб жіночої статі, напр.: Оксана, Марія, Задорожна, сестра, ткаля. Єдиним показником жіночого роду є закінчення -а (-я). Щодо іменника мати, то його слід запам'ятати разом з парадигмою відмінкових закінчень. Незмінні іменники іншомовного походження значення жіночого роду виражають лексично, напр.: пані, леді, міс, місіс, мадам, мадемуазель, фрау.

Семантика визначає специфіку роду і таких незмінних іменників, як візаві, протеже. Лише нейтралізація ознак статі дає підстави вважати їх іменниками спільного чоловічого та жіночого роду і використовувати в мовленні відповідно до ситуації, пор.: Мій візаві був впевнений і Моя візаві була впевнена.

Поодинокими є іменники спільного (жіночого та середнього) роду, наприклад, бабище. Здебільшого вони мають негативний відтінок у значенні, їх використання обмежується розмовною сферою, напр.: Вона така бабище і Вона таке бабище. Варто зауважити, що граматичне значення роду впливає на характер відмінкових закінчень, тобто визначає тип словозміни (І або II відміна).

- іменники середнього роду є назвами осіб малих за віком (недорослих) незалежно від статі, напр.: дитя, маля, хлоп'я, дівча або дитятко, малятко, хлоп 'ятко, дівчатко. Залежна від них прикметникова або дієслівна форма відповідно засвідчує це граматичне значення, напр.: мале дитя (дитятко), це хлоп'я (хлоп'ятко), прийшло дівча (дівчатко).

Незмінні іменники іншомовного походження - назви неосіб, за незначним винятком, є носіями граматичного значення чоловічого роду, напр.: поні, шимпанзе, кенгуру, колібрі. Потреба уточнити стать тварини, звичайно, впливає на зміну роду синтаксично пов'язаних з ними дієслів, напр.: Шимпанзе годувала своє маля. Таке слововживання підтверджує думку авторитетних українських мовознавців про те, що в групі іменників, звичайно співвідносних з формою чоловічого роду, „потрібно вбачати омонімічні форми чоловічого і жіночого роду, з граматичного погляду розщеплювані на дві родові форми й найчастіше диференційовані синтаксично узгоджуваними або координованими словами"2.

Принцип членування за родами назв неістот є суто формальним і виявляється без родових протиставлень.

- іменники чоловічого роду мають нульове закінчення у називному відмінку і закінчення -а(-я) або -у(-ю) в родовому відмінку однини, напр.: біль -- болю, ступінь -- ступеня, степінь -- степеня, нежить - нежитю, рукопис -рукопису. У сумнівних випадках варто звернутися до словника.

В українській літературній мові, однак, є іменники, що мають співвідносні форми чоловічого та жіночого роду, які вважають нормативними і використовують паралельно, напр.: клавіш-клавіша, зал-зала, хід -- хода, одяг -- одежа. Для окреслення явища існування паралельних граматичних форм у мові існує термін „граматична надмірність". Чи й справді зайвою, необов'язковою є одна із форм? На це запитання спробуймо відповісти, порівнявши два висловлювання: Запрошуємо гостей до залу і Запрошуємо гостей до зали. Очевидно, уявлення про розміри і затишність приміщення, куди запрошують, в гостей буде різним: зал „велике приміщення для багатолюдних зборів, засідань, нарад" і зала „простора, але порівняно невелика кімната".

Більшість таких паралельних родових форм літературна мова не приймає, напр.: літр (не літра), бензин (не бензина), маргарин (не маргарини).

У процесі мовленнєвої практики, звичайно, одна із паралельних форм може втрачатися або перестає бути нормативною. Це засвідчують сучасні словники, подаючи такі слова зі спеціальним позначками, напр.: книжн., заст. метода, рідко посуда, заст. санаторія. Загальновживаним літературним варіантом залишається іменник чоловічого роду метод, посуд, санаторій.

Часто рід іменників з нульовим закінченням визначають неправильно, сплутують під упливом співзвучних форм російської мови, напр.:

Укр. Рос.

Чоловічий рід Жіночий рід

біль боль

Сибір Сибирь

накип накипь

дріб дробь

кір корь

рукопис рукопись

живопис живопись

запис запись

підпис подпись

Жіночий рід Чоловічий рід

путь путь

Трапляється, що в одній граматичній формі поєднано два значення -чоловічого та жіночого роду, напр.: фальш, харч, купіль. Розрізнення граматичних форм відбувається у непрямий відмінках, пор.: фальш-у, але фальш-і. Від них треба відрізняти лексичні омоніми, тобто слова, які, маючи різне значення, звучать однаково, напр.: туш1 „фарба", туш2 „музична п'єса, яка виконується при врученні нагород", туш3 „навмисне торкання до кулі під час гри в більярд". Граматичні ознаки їх теж різні: перше слово - це іменник жіночого роду, а два інших - чоловічого.

Єдиним іменником чоловічого роду з предметним значенням, що має закінчення -о, є назва головної ріки України - лексема Дніпро.

- іменники жіночого роду мають у називному відмінку закінчення -а (-я) та нульове закінчення, напр.: сторона, земля; річ, суміш, радість. Особливої уваги потребує друга група іменників, що є назвами неістот, оскільки однотипність нульового закінчення стає причиною сплутування значення чоловічого та жіночого роду, пор.: біль1 „відчуття страждання" або білль „законопроект; назва деяких конституційних

актів у Великій Британії, США" і біль2 „білі нитки; яскраво-білий колір" або біль3 „хвороба рослин". Усі наведені як приклади слова відрізняються значенням та граматичними формами роду: перші два біль' і білль є іменниками чоловічого роду і відповідно мають чоловічу парадигму відмінкових закінчень у непрямих відмінках, а омонімні іменники біль2 та біль3 демонструють тип відмінкових закінчень іменників третьої відміни, пор.:

Р.в. болю1; білля АЛЕ болі2; болі3

О.в. болем'; біллем біллю2; біллю3

Від дотримання граматичних норм, які регулюють творення морфологічних форм, залежить смислова точність будь-якого тексту, зокрема наукового чи офіційно-ділового. Тому слід бути надзвичайно уважним, коли йдеться про вибір граматичної форми, особливо близькозвучних слів.

Не менш складними є випадки омонімії граматичної форми, тобто коли в називному відмінку однини іменник однією формою виражає значення не одного роду, але подальша словозміна залежить від родової ознаки. Наприклад, слово фальш „підробка, обман; нещирість; неточність" як іменник спільного чоловічого та жіночого роду входить до різних типів словозміни -- другої та третьої відміни.

- іменники середнього роду мають формалізовані родові показники - закінчення -о, -е, -я (друга відміна), -а (-я) у називному відмінку та суфіксами -ат- (-ят-), -єн- у непрямих відмінках (четверта відміна), напр.: вікно, поле, обличчя, коліща, горня, ім 'я. Усі незмінні іменники іншомовного походження, які є назвами неістот, за незначним винятком, є середнього роду, напр.: євро, обліго, сальдо, бюро, метро. Винятки становлять ті, в яких під впливом українських відповідників -родових назв, змінився граматичний рід, напр.: пенальті (удар), торнадо (вітер), сулугуні (сир) - чоловічий рід; авеню (вулиця), гінді (мова), кольрабі (капуста) - жіночий рід.

Особливістю іменників цієї групи є можливість виникнення дисгармонії між родовою належністю твірної основи та потенційними родовими характеристиками похідних іменників, які запрограмовані флексією як іменники середнього роду, а насправді в них паралельно функціонують два роди - середній та чоловічий, середній та жіночий, напр.: морозище, ставище, пташище, ручище, бородище. Вживання таких слів у діловій мові, звичайно, обмежене. У художньому стилі вони є засобом емоційного впливу на читача, напр.:

Бо хто ми, бо що ми без рідних могил?

Пташище безкриле, ставище безводе (Б. Стельмах).

Про рід невідмінюваних власних назв та абревіатур варто сказати окремо. Специфіка родових ознак примушує звернутися до роду тих слів, які його визначають:

а) рід незмінних власних назв визначає рід загальної (родової) назви, напр.:

чоловічий рід - Капрі (острів); жіночий рід - Калахарі (пустиня); середній рід - Сочі (місто).

б) рід незмінних абревіатур визначає рід стрижневого слова, напр.: чоловічий рід - НРУ (Народний рух України);

жіночий рід - УПА (Українська Повстанська армія);

середній рід - ВАТ (Відкрите акціонерне товариство).

Число іменників - словозмінна категорія іменника, в основі якої лежить поняття розчленованої кількості.

Більшість іменників позначають предмети, які піддаються лічбі. Формально семантика „рахованості" виявляється в існуванні співвідносних форм однини і множини іменників, які мають те саме лексичне значення, напр.: банк - банки, стіл - столи, студент - студенти.

Формальні показники числа деяких словоформ не збігаються з реальним кількісним виявом предметів:

- іменники у формі однини позначають не один предмет, а узагальнену множинність предметів, пор.: Студент зобов'язаний вчитися. - Студент Ковалюк добре вчиться; Людину пізнають у праці. -Язнаю цю людину;

-- іменники у формі множини реально можуть виражати значення одиничності, напр.: Чого тебе тільки по тих університетах вчать!

Отже, під впливом контексту зміст форм однини і множини може змінюватися, переосмислюватися. На жаль, не встановлено типів контекстів, у яких відбувається така зміна. Можна говорити лише про значення визначеності/невизначеності граматичної форми числа: однина позначає невизначену узагальнену множинність предметів, сукупність безликих одиниць, а форми множини допускають вживання лексеми якийсь", що свідчить про відсутність реальної множини.

Ідея рахунку, відображена у формах числа, властива не всім іменникам. У цьому разі число, як і рід у назвах неістот, не виражає жодних об'єктивних властивостей предметів, а характеризує словоформи лише граматично. Конкретизувати значення реальної кількості, якщо це потрібно, допомагають числівники, напр.: студент - двоє студентів, два студенти, п 'ять студентів; одні двері - двоє дверей. Значення означеності найбільшою мірою спрямоване на форму множини.

Отже, реально однина і множина не може виражатися самою словоформою. У такому разі число входить у сферу класифікаційних морфологічних категорій, тобто таких, що виражені формою різних слів, зближуючись з морфологічною категорією роду, а іменники вживаються тільки в однині (з^иіагіа Іапгигп) або тільки в множині (ріигаїіа іапгит):

Тільки в однині вживаються іменники:

а) з матеріально-речовинним значенням, напр.: папір, сталь, пісок, масло;

б) абстрактні, напр.: піднесення, відповідальність, здоров'я;

в) збірні, напр.: молодь, студентство, професура;

г) власні назви, напр.: Київ, Дніпро, Львів. Мають форму тільки множини іменники:

а) ) з матеріально-речовинним значенням, напр.: консерви, парфуми, ласощі;

б) абстрактні, напр.: гордощі, лестощі, пустощі, відвідини, перемовини;

в) збірні, напр.: фінанси, гроші, кошти;

г) власні назви, напр.: Чернівці, Суми, Карпати;

д) назви відрізків часу, свят, обрядів, напр.: канікули, роковини, іменини тощо.

Виділені групи однинних іменників можуть утворювати форму множини, але насправді є різними словами, тобто перебувають між собою в різних семантичних відношеннях:

а) дія і результат, напр.: посів - посіви;

б) речовина і сорт, різновиди речовини, напр.: вино - вина, сіль-солі;

в) речовина і велика маса речовини, напр.: сніг -- сніги, пісок - піски, вода - води;

г) абстрактна ознака і різні вияви ознаки, напр.: потужність - потужності, швидкість -- швидкості;

д) власне ім'я і сукупність однойменних осіб, узагальнення на грунті характеристичних ознак, сукупність осіб з однієї родини, напр.: Тарас, Америка, Коцюбинський -- Тараси, Америки, Коцюбинські.

Серед іменників, форми числа яких виявляють зв'язок із лексичним значенням, треба звернути увагу на слова, фактичне значення і вживання числових форм яких визначає контекст. Наприклад, іменники ко-шти(множ.) і кошт (одн.) функціонують у сучасній українській літературній мові як еквіваленти в значенні „за чий рахунок": на чиї кошти (чий кошт), але диференціюються щодо вираження значень „1. Гроші, капітал, матеріальні цінності. 2. рідко. Те саме, що витрати; видатки" -перевага надається формі множини, напр.: Держава виділяє великі кошти у вигляді кредиту для будівництва житла. Форма однини є компонентом стійких виразів власним коштом, невеликим коштом.

З іншого боку, в мові існують іменники типу валюта, які виражають подібне значення „золоті або срібні гроші, які використовуються в міжнародних розрахунках і які забезпечують золотий вміст паперових грошей, що мають обіг в межах певної країни" формою однини.

Особливо важливо правильно використовувати форми числа іменників, що позначають предмети, які можна порахувати, стежачи за тим, щоб не порушити змістової цілісності висловлювання і не спотворити ситуації мовлення. У реченні Усі мають прийти з паспортом треба вжити форму однини, оскільки йдеться про стосунок до однієї особи. Помилкове застосування форми множини паспортами природно може викликати в адресата запитання: „Де взяти ще один паспорт?". Однину вживають і тоді, коли позначають багато предметів у їх цілісності, нерозчленованості, напр.: урожай вишні, картоплі, буряка. У складі термінологічних сполук як одиниць наукового мовлення чи ділових паперів іменники із значенням речовинності часто мають форму множини, пор.: сухі вина, технічні масла, мінеральні води.

Відмінок - це словозмінна категорія іменника, яка служить для вираження синтаксичного відношення іменника до інших пов'язаних з ним слів. Отже, відмінок виявляється на морфологічному (має формальне вираження - закінчення) та синтаксичному рівнях мови.

Категорію відмінка в сучасній українській літературній мові становлять сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Кожний відмінок є носієм певного комплексу значень, які актуалізуються в мовленні, тобто визначення обсягу значень відмінка здійснюється на рівні його основних функцій -- типового зв'язку і характеру відношень між граматично пов'язаними словами. Знання основних значень відмінкових форм допомагає правильно їх використовувати відповідно до функціональних можливостей - первинних і вторинних.

Називний відмінок - первинною є функція суб'єкта дії, яка поширюється насамперед на назви істот, напр.: Студенти зібралися в аудиторії. Поширення називного відмінка на назви неістот спричинене явищами персоніфікації або модифікації суб'єктного значення в напрямку інструментальності, напр.: Банк працює успішно або Поїзд відходить о четвертій.

У реченні з формами дієслів та дієприкметників пасивного стану називний відмінок може набувати значення об'єктного суб'єкта, напр.: Депутати запрошуються до зали або Кошти витрачені на придбання цінних паперів.

Функціонування форми називного відмінка у ролі присудка перебуває, на думку мовознавців, поза системою власне -відмінків3, оскільки вживається не самостійно, а входить до присудкового комплексу (дієслівна зв'язка та іменник), внаслідок чого нейтралізується відмінкове закінчення, напр.: Він є батько. Справді, у цій ролі з незначними відтінками в значенні може вживатися давальний відмінок, напр.: Він був мені за батька; орудний відмінок, напр.: Він став мені батьком.

Формою називного відмінка виражено підмет односкладних номінативних речень. У цьому випадку він конденсує суб'єктне і предикативне значення, напр.:

Зупинки.

Аварії.

Перон.

Гучномовці.

Зали чекань.

Карти.

Вагони-парії.

Вагони-службовці.

Вагони-аристократи.

Люстра --

електрична сестра орхідей. Черга. Буфет. Каси.

3 Вихованець І., Городенська К. Зазнач, праця. - С. 66.

А не можна так, щоб для всіх людей -- вагони першого класу (Л. Костенко).

Родовий відмінок - основне значення родового відмінка виявляється у придієслівному та приприкметниковому функціонуванні - об'єктне: а) власне об'єкта, напр.: Не чекайте допомоги: Він став білий від снігу; Брат старший від сестри; б) об'єкта, не визначеного кількісно або визначеного частково, напр.: Виділили достатньо готівки.

На основне нашаровуються супровідні значення родового відмінка, пов'язані з вираженням різноманітних обставинних ознак: а) часу, напр.: народився першого квітня дві тисячі п 'ятого року; за старих часів було по-іншому; б) просторовості, напр.: приїхати до Львова; атрибутивних відношень у приіменниковій позиції як нашарування на суб'єктну та об' єктну семантику, напр.: Я вловлюю в твоїх словах тон начальника або Акцизний збір в доходах бюджету. Поява цих значень зумовлена явищами транспозиції - виконання іменником функцій прислівника (дієприслівника) чи прикметника (дієприкметника). Не варто, однак, зловживати формами родового присубстантивного відмінка, щоб не створити психолінгвістичного дискомфорту чи граматичних помилок, пор.: Товариш брата моєї дружини повідомив...; Допомога банку не забарилася.

У сполученні з іменниками, що мають значення кількості, та кількісними числівниками форми родового відмінка виражають комплек-тивне значення, тобто роблять повним набір предметів, які становлять щось ціле, напр.: до розрахунку береться половина залишків, витрачено п 'ять мільйонів гривень. При цьому вони втрачають самостійну функцію, виступаючи елементом стійкого синтаксично нерозкладного словосполучення, у якому головним членом є кількісний іменник або числівник у формі називного чи знахідного відмінка.

...