Українська мова професійного спілкування

а) прийменником з:

лекции по математике -- лекції з математики

конференция по экономической статистике -- лекції з економічної статистики

по вине подчиненного - з вини підлеглого

проректор по научной работе - проректор з наукової роботи

исследования по проблеме безработицы -- дослідження з проблеми безробіття

по многим причинам - з багатьох причин

по инициативе предприятия -- з ініціативи підприємства

по всякому поводу - з усякого приводу

по необходимости - з (доконечної) потреби

по техническим причинам - з технічних причин

б) прийменником за:

по итогам квартала - за підсумками кварталу по указанию декана - за вказівкою декана по приказу ректора - за наказом ректора по специальности -- за фахом

по собственному желанию - за власним бажанням

работать по совместительству -- працювати за сумісництвом

по факту - за фактом

жить по адресу - мешкати за адресою

прибыл по назначению - прибув за призначенням

по примеру - за прикладом

по натуре - за вдачею

по привычке -- за звичкою

па нашим подсчетам -- за нашими підрахунками по результатам - за результатами по всем правилам -- за всіма правилами

в) прийменником на:

называть по имени -- називати на ім 'я

по просьбе коллеги -- на прохання колеги

по требованию коллектива -- на вимогу колективу

по заказу телезрителей -- на замовлення телеглядачів

по приглашению -- на запрошення

садиться по местам - сідати на місця проживать по улице - мешкати на вулиці рассуждения по теме - міркування на тему расходы по бюджету - видатки на бюджет

г) прийменником у:

по делам службы -- у службових справах по направлению к городу - у напрямку міста встречаться по выходным -- зустрічатися у вихідні осталось по наследству -- залишилось у спадок комиссия по делам молодежи -- комісія у справах молоді

д) прийменником через:

по болезни -- через хворобу

по уважительной причине -- через поважну причину

по невнимательности -- через неуважність

списать по негодности -- списати через непридатність

е) прийменником для:

комитет по борьбе с коррупцией - комітет для боротьби з корупцією

комиссия по изучению условий труда--комісія для вивчення умов праці задачи по проведению профилактики--завдання для проведення профілактики

план по созданию -- план для створення

отпуск по уходу за ребёнком -- відпустка для догляду за дитиною

є) прийменником щодо:

по отношению к делу - щодо справи

рекомендации по улучшению - рекомендації щодо поліпшення меры по усилению борьбы - заходи щодо посилення боротьби

ж) прийменником після:

по окончании института -- після закінчення інституту по прибытии поезда -- після прибуття поїзда по истечении срока -- післі закінчення терміну по возвращении -- після повернення

з) без прийменника:

поговорить по душам -- поговорити відверто

по поште -- поштою

по телефону -- телефоном

по вторникам - щовівторка

схема по обслуживанию - схема обслуговування план по продаже - план продажу та ін.;

6) часто вживається за російським зразком прийменник при. В українській мові він має відповідники з прийменниками:

за: при жизни ученого -- за життя ученого, при этих условиях - за цих умов;

під час: при встрече -- під час зустрічі, при чтении -- під час читання;

з / зі: при мне - зі мною;

у: при мне билет - у мене квиток, при всех - у присутності всіх. Часові відношення можна виражати іншими синтаксичними конструкціями, напр.:

при обработке данных -- коли опрацьовують відомості

при этих словах -- сказавши це

при подписке газеты -- передплачуючи газету;

7) причиною порушення синтаксичних норм може бути ситуація, коли біля дієслів, які вимагають неоднакових відмінків, уживається спільний додаток, напр.: Я люблю (що?) і захоплююся (чим?) футболом; Ми маємо прагнути до вдосконалення (чого?) і повного опанування (чим?) методами; Оцінці підлягають і якості людей, важливі для самого процесу організації і управління, які сприяють (чому?) чи ускладнюють (що?) здійснення процесу, впливають (на що?) і спрямовують (що?) його. Про цей тип помилки було згадано тоді, коли йшлося про вимоги до побудови однорідних членів речення.

Дотримання синтаксичних норм керування сприяє чіткості формулювання, точності викладу, а отже, зрозумілості, дохідливості ділового чи наукового стилю.

Розділ 6. ДОКУМЕНТ ЯК ОСНОВНИЙ ВИД ПИСЕМНОГО ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

§ 1. Документ, його функції. Класифікація документів

Документ (з лат. аоситепгит - повчальний приклад, спосіб ведення) - це основний вид писемного ділового мовлення, що є засобом фіксації на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та результати розумової діяльності людини. Він оформлений у встановленому порядку і відповідно до чинного законодавства має юридичну силу.

Як джерело та носій інформації документи широко використовують у повсякденному житті, вони сприяють удосконаленню внутрішньої організації підприємств, установ та закладів різного типу, є підставою для прийняття рішень та проведення довідково-пошукової роботи, є засобом засвідчення, спростування чи доведення окремих фактів. За допомогою документів налагоджуються офіційні, службові, ділові, партнерські контакти між людьми та державами.

У людському суспільстві документи виконують багато функцій, основною з яких є інформаційна. Похідними від основної є функції доказова, облікова та управлінська1.

Документ має відповідати таким основним вимогам:

видаватися уповноваженим органом або особою відповідно до її компетенції;

не суперечити чинному законодавству і директивним вказівкам вищих органів влади;

- бути точним, достовірним і переконливим;

- бути належно відредагованим та оформленим відповідно до чинних стандартів;

містити конкретні й змістовні вказівки та пропозиції;

бути придатним для тривалого зберігання.

Дотримання цих вимог у практичній роботі з документами дає змогу скоротити час на їх складання та опрацювання, а також організувати чіткий контроль за проходженням і виконанням, налагодити нові ділові відносини та продемонструвати ступінь володіння навичками професійного спілкування. Правильно складений та оформлений документ є свідченням високого рівня культури його виконавця. Тому важливим і неодмінним складником фаховості майбутнього працівника будь-якого профілю є набуття вмінь та навичок роботи з документами.

Відповідно до загальних ознак документи поділяють на2:

1. За способом фіксації інформації:

письмові - рукописні або виготовлені за допомогою друкарських пристроїв та розмножувальної техніки;

графічні - документи, в яких зображення об'єктів передано за допомогою ліній, штрихів, світлотіні (графіки, рисунки, малюнки, схеми, плани);

фото- й кінодокументи - створені способом фотографування й кінематографії (фото- і кіноплівки, фотокартки);

фонодокументи - створюються за допомогою будь-якої системи звукозапису й відтворюють звукову інформацію (запис під час проведення засідань, зборів, нарад тощо).

2. За призначенням:

організаційні - документи, які закріплюють функції, обов'язки та права органів протягом тривалого часу (положення, статути, правила, інструкції тощо);

розпорядчі - документи, за допомогою яких здійснюється розпорядча діяльність, оперативне керівництво в конкретній установі, організації, фірмі, на підприємстві (постанови, розпорядження, накази, вказівки, ухвали тощо);

інформаційні - документи, що містять інформацію про фактичний стан справ в установі. Вони є підставою для прийняття розпорядчих документів і мають допоміжний характер порівняно з організаційно-розпорядчою документацією. Інформація, що міститься в них, може спонукати до дії або бути лише доведена до відома (довідки, протоколи, акти, доповідна і пояснювальна записка, доповіді, звіти, плани робіт тощо)3.

3. За назвою:

заява;

автобіографія;

резюме;

протокол;

наказ;

доручення;

розписка тощо.

4. За походженням:

- службові - документи, що стосуються діяльності підприємств, установ, організацій;

- особисті - документи, які стосуються конкретних осіб поза межами виконання службової діяльності.

5. За місцем складання:

внутрішні - документи, чинні в межах організації, установи, де їх складено;

зовнішні - документи, які є результатом спілкування між різними установами, організаціями чи службовими особами, що їх представляють (вхідні та вихідні документи).

6. За формою:

стандартні (типові) - документи, складені за зразком, мають однакову форму і заповнюються в певній послідовності за обов'язковими, строго регламентованими правилами. Документи високого рівня стандартизації (трафаретні) виготовляються друкарським способом: незмінна частина тексту документа існує у вигляді бланка, а для змінної залишають вільні місця;

індивідуальні - документи, які створюють у кожному конкретному випадку для вирішення окремих ситуацій.

7. За терміном виконання:

- нетермінові (звичайні, безстрокові) - документи, які розглядають згідно з черговістю надходження;

- термінові - документи, термін розгляду яких визначено законом, відповідним правовим актом або адміністрацією, а також документи, що мають позначку „Терміново" або „Дуже терміново".

8. За ступенем гласності:

несекретні (звичайні, для службового користування);

секретні (таємні) або цілком секретні (цілком таємні) - документи цього виду мають спеціальну позначку „Таємно" або „Дуже таємно". Розголошення змісту такого документа призводить до кримінальної відповідальності.

9. За стадіями створення:

оригінали - основний вид документа, перший і єдиний його примірник;

копії- це точне відтворення оригіналу. Розрізняють такі види копій: а) відпуск - повна копія відправленого з установи документа, яка залишається у відправника; б) витяг - копія не всього документа, а лише його частини, наприклад, витяг з протоколу; в) дублікат - другий примірник документа, який видають у разі втрати оригіналу, має юридичну силу оригіналу.

10. За складністю:

прості - містять інформацію з одного питання;

складні - містять інформацію щодо двох і більше питань.

11. За терміном зберігання:

тимчасового зберігання - термін зберігання встановлюють у межах 10 років;

тривалого зберігання - термін зберігання обмежується 10 роками;

постійного зберігання - для цих документів не існує терміну давності.

12. За технікою відтворення:

рукописні;

відтворені механічним способом;

відтворені електронним способом.

13. За спеціалізацією:

загальні;

з адміністративних питань;

спеціалізовані -- сукупність документів, які взаємодіють, створюють цілісність. Виділяють системи документації з фінансових, юридичних, комерційних та інших питань.

Діяльність, що охоплює документування й організацію роботи з документами в процесі здійснення управлінських дій, називають справочинством, або діловодством. У цій роботі беруть участь усі працівники апарату управління: одні - створюють документи, інші забезпечують їх передавання, треті керуються документами в практичній діяльності.

§ 2. Основні реквізити документа, їхня характеристика

Документ становить сукупність окремих елементів, які називають реквізитами. Залежно від виду ділового папера набір реквізитів і порядок їхнього розташування різний. Однак існують встановлені єдині моделі побудови однотипних документів - формуляр-зразок, що відповідає вимогам чинних державних стандартів.

Формуляр-зразок встановлює такий склад реквізитів4:

Набір реквізитів відповідає видові організаційно-розпорядчих документів.

Державний герб України.

Емблема організації чи підприємства.

Зображення державних нагород.

Код установи, організації чи підприємства за Українським класифікатором підприємств і організацій (УКПО).

Код форми документа за Українським класифікатором управлінської документації (УКУД).

Назва міністерства або відомства.

Повна назва організації, установи чи підприємства.

Назва структурного підрозділу.

Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, факсу, номер рахунка в банку, електронна адреса.

Назва виду документа.

Дата.

Індекс (вихідний номер документа).

Посилання на індекс і дату вхідного документа.

Місце укладання або видання.

Гриф обмеження доступу до документа.

Адресат.

Гриф затвердження.

Резолюція.

Заголовок до тексту.

Відмітка про контроль.

Текст.

Відмітка про наявність додатка.

Підпис.

Гриф погодження.

Віза.

Печатка.

Відмітка про засвідчення копії.

Прізвище виконавця та номер його телефону.

Відмітка про виконання документа й скерування його до справи.

Відмітка про перенесення відомостей на машинний носій.

Відмітка про надходження документа.

На основі формуляра-зразка проектують бланки документів, тобто друковану стандартну форму документа, що містить тільки ті реквізити, які відповідають змісту документа і фіксують постійну інформацію. Звичайно виготовляють бланки для документів з високим рівнем стандартизації (довідки, доручення, договори, супровідні листи тощо). Вони мають трафаретний текст - дослівне відтворення постійної інформації (постійні реквізити) з пропусками для подальшого заповнення (змінні реквізити).

Встановлено два види бланків: І) загальний (для виготовлення наказів, протоколів, розпоряджень, постанов, вказівок тощо); 2) для службових листів.

Виготовлення бланків конкретних видів документів допускають, якщо їх кількість на рік перевищує 200 одиниць. Бланки друкують на білому папері або папері світлих тонів формату А4 (210x297 мм) або формату А5 (148x210 мм)5. При меншій кількості документів послуговуються штемпелем, який містить групу реквізитів і їхніх постійних частин, що відтворюються у вигляді єдиного блока. Склад і розташування реквізитів у штемпелі мають відповідати вимогам ГОСТ 6.38-90.

Застосування бланків надає інформації офіційного характеру, підвищує культуру ділового спілкування.

Для бланків документів установлено два варіанти можливого розташування реквізитів - кутовий і поздовжній. Поздовжнє розташування реквізитів доцільне в тих випадках, коли назва складається з великої кількості слів і не може розміститися на площі, відведеній державним стандартом для кутового розміщення, наприклад, назва організації разом із назвою вищої інстанції.

Загальні правила оформлення реквізитів такі:

1. Державний герб України - Тризуб.

Розташовується посередині бланка або у кутку над серединою рядка з назвою організації.

2. Емблема організації чи підприємства.

Розміщується поряд з назвою організації. Як емблему можна використовувати товарний знак, зареєстрований у встановленому порядку.

3. Зображення державних нагород.

Розташовується у верхньому лівому кутку або посередині документа.

Код підприємства, установи, організації. Розташовується у верхньому правому кутку.

Код форми документа.

Розташовується у верхньому правому кутку під кодом підприємства, організації, установи.

6. Назва міністерства або відомства, якому підпорядковується установа (назва вищої установи або засновника).

Розташовується посередині рядка або у верхньому лівому кутку.

7. Повна назва установи, організації або підприємства - автора документа.

Розташовується посередині рядка або у верхньому лівому кутку під попереднім реквізитом. Може наноситися за допомогою штампа або друкарським способом.

8. Назва структурного підрозділу.

Розташовується у верхньому лівому кутку або під попереднім реквізитом. Дозволяється друкувати машинописним способом. Усі реквізити, що позначають автора документа, розміщують у такій послідовності, яка чітко передає їхню підлеглість. Усі назви подають у називному відмінку, напр.:

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Економічний факультет

9. Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа, телефону, факсу, номер банківського рахунка, електронна адреса.

Розташовується у верхньому лівому кутку, оформляється відповідно до поштових правил: вул. Володимира Великого, 21, м. Черкаси, 18022, тел. (0472) 43-50-86. На бланку для листів, що призначені для виконання розрахункових операцій, вказується номер розрахункового рахунка у відділенні банку, напр.: Розрахунковий рахунок №153241749/ 215149 в Укрінбанку м. Львова МФО 111321.

10. Назва виду документа.

Розташовується зліва або посередині сторінки. Є в усіх документах, крім листів. Залежно від назви встановлюється формуляр, структура тексту, особливості викладу. Допомагає кращому сприйняттю тексту, його швидкій обробці, полегшує роботу з ним.

11. Дата.

Документ датують днем його створення або затвердження. Документи колегіальних органів (протоколи, акти та ін.) датують днем, коли відбулася подія, яку задокументовано. На бланках дату підписання документа ставлять у лівій верхній частині разом з індексом на спеціально відведеному для цього місці. Якщо документ складено не на бланку (заява, характеристика, автобіографія тощо), то дату ставлять під текстом зліва. Існує два способи подання дати - цифровий і цифрово-словесний. Цифровий передбачає написання трьох пар арабських цифр на позначення дня, місяця, року: 04.03.05 або 24.06.05 (крапки ставимо між парами). Цифрово-словесний має такий вигляд: 4 березня 2005 року або 24 червня 2005 р. Його використовують у документах матеріально-фінансового характеру.

Дати на певну тривалість події, заходу, роботи записують у такий спосіб: з 15.10 до 07. 11.05 або з 16.12.04 до 08.01.05.

12. Індекс.

Розташовується у верхній частині сторінки зліва. Цей реквізит забезпечує оперативний пошук документа, контроль виконання. Складається з трьох пар арабських цифр, де перша пара - індекс структурного підрозділу, в якому уклали документ; друга пара - номер справи за номенклатурою для підрозділу; третя пара - порядковий номер за журналом обліку, напр.: № 12-14/49.

13. Посилання на індекс і дату вхідного документа. Розташовується у верхній частині сторінки зліва. Містить дату та

індекс, вказані установою, яка уклала чи видала документ, напр.: на №12-14/49 від 23.01.05. Таке посилання роблять у разі оформлення листа-відповіді. Це допомагає організації, що одержує лист, знайти копію документа, на який отримано відповідь. Укладач відповіді переписує дату та індекс вхідного документа.

14. Місце укладання чи видання.

Розташовується у верхній частині сторінки зліва. Містить назву міста чи населеного пункту, де видано документ.

15. Гриф обмеження доступу до документа.

Розташовується з правого боку під кодом форми документа. Записують від середини рядка: „Для службового користування", „Таємно", „Цілком таємно".

16. Адресат.

Розташовується з правого боку у верхній частині сторінки. Складається з таких елементів:

назва установи, організації, підприємства (у називному відмінку);

назва структурного підрозділу (у називному відмінку);

назва посади особи-адресата (у давальному відмінку);

прізвище та ініціали особи-адресата (у давальному відмінку);

поштова адреса.

Кожну із частин пишуть з нового рядка. Розділових знаків між частинами не ставлять, напр.:

Львівський національний університет імені Івана Франка Факультет міжнародних відносин Деканові проф. Камінському В.1. В особових документах відомості про адресата мають такий вигляд:

Директорові Інституту української мови Національної Академії наук України акад. Кузишину Р.В.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1446 від 22 грудня 1997 р. внесено зміни у правила оформлення поштової адреси, а також місця її подання на конверті. Адресу відправника (адресанта) пишуть у лівому верхньому куті конверта, напр.:

М.С. Стацюк

вул. Наукова, 60, кв. 23,

м. Львів-59, 790059

Адресу одержувача (адресата) зазначають у правому нижньому куті конверта, напр.:

Пономареву Віктору Олеговичу

вул. Івасюка, 45,

м. Червоноград,

Львівська обл.,

80100

17. Гриф затвердження.

Розташовується у верхній правій частині документа. Затвердження - спосіб засвідчення документа після його підписання, який санкціонує поширення дії документа на визначене коло структурних підрозділів, організацій чи службових осіб. Елементи грифу затвердження:

слово ЗАТВЕРДЖУЮ (великими літерами без лапок);

назва посади особи, яка затверджує документ;

особистий підпис;

- розшифрування підпису (ініціали та прізвище особи, яка затвердила документ);

- дата затвердження. Наприклад:

ЗАТВЕРДЖУЮ Директор заводу (підпис) Л.В. Семенюк 07.02.05

Якщо документ затверджується спеціальним розпорядчим актом, на документі зазначають гриф за такою формою:

ЗАТВЕРДЖУЮ

Наказ Міністерства фінансів України 20.04.05 №15

18. Резолюція.

Це напис на документі, який робить керівник установи. Він містить вказівки щодо виконання цього документа.

Розміщується у верхній лівій частині першої сторінки документа. Якщо це місце зайняте іншим реквізитом, то резолюцію вміщують на будь-якій вільній площі лицьового боку сторінки документа, крім полів. Складається з таких елементів:

прізвище та ініціали виконавця, якому буде надіслано документ;

вказівка про порядок і характер виконання документа;

термін виконання документа;

особистий підпис керівника;

дата.

Як виконавців у резолюції зазначають службових осіб, а не структурні підрозділи. Відповідальною за виконання документа є особа, яку названо в резолюції першою. На документі має бути не більше однієї резолюції. Інші резолюції можливі тільки тоді, коли є потреба деталізувати порядок виконання документа. Якщо документ підлягає поверненню або треба деталізувати порядок його виконання, резолюцію оформляють на окремих аркушах чи спеціальних бланках. Загальні вказівки формулюють так: До виконання; До друку; До відома; До наказу; Вжити заходів; Обговорити питання та ін.

19. Заголовок до тексту.

Друкують малими літерами, розміщують під назвою виду документа. Відображає головну ідею документа і, здебільшого, починається прийменником про, напр.: Про порушення дисципліни; Про надання приміщення в оренду тощо. Має бути лаконічним і точним, якнайповніше розкривати зміст документа. Якщо у документі йдеться про кілька питань, заголовок може бути узагальненим.

Текст документа, надрукований на аркуші формату А5, можна подавати без заголовка. Заголовки не складають до текстів телефонограм, телеграм та повідомлень.

20. Відмітка про контроль.

Ставлять на документах, що вимагають виконання (вжиття певних заходів) чи відповіді, у вигляді букви К (контроль). Розташовують з лівого боку у верхній частині поля першої сторінки документа.

21. Текст.

Основний реквізит документа. Складається з таких логічних елементів:

вступу;

доказу;

закінчення.

У вступі адресата готують до сприйняття теми; у доказі викладають суть питання; у закінченні формулюють мету, заради якої складено документ. Закінчення може бути активним чи пасивним. Активне точно зазначає, яку дію має виконати адресат; мета пасивного - поінформувати адресата про якийсь факт, обставину тощо. Розташовується на всю ширину сторінки (від поля до поля).

22. Відмітка про наявність додатка.

Додатки до документа можуть бути трьох видів:

а) додатки, що затверджуються або вводяться в дію розпорядчими документами (додатки до розпорядчих документів);

б) додатки, що є самостійними документами і надсилаються із супровідним листом;

в) додатки, що пояснюють або доповнюють зміст основного документа.

У розпорядчому документі відомості про наявність додатків зазначають у тексті, напр.:

Розробити і подати на затвердження графік комплексного плану наукової організації праці (НОН) за формою, зазначеною у додатку 1.

Додатки до розпорядчого документа мусять мати відмітку з посиланням на цей розпорядчий документ, його дату і номер. Відмітку роблять у верхньому правому полі першої сторінки додатка:

Додаток

до наказу Міністерства освіти і науки України 15.10.05 №15

Додатки до розпорядчих документів підписують керівники структурних підрозділів установи на останній сторінці додатка.

Відомості про наявність додатків до планів, звітів, протоколів, повідомлень, листів тощо оформляють у такому порядку:

1) якщо документ має додатки, про які згадується у тексті, або ті, що пояснюють його зміст, то відмітку про це оформляють так:

Додаток: на 2 арк. у 3 прим.;

2) якщо документ має додатки, не зазначені в тексті, то їх потрібно перелічити із вказівкою на кількість сторінок у кожному з них і кількість примірників, напр.:

Додаток: „Проект реконструкції ділянки " на 5 арк. у 2 прим. Якщо додаток залишається у справі, то зазначається: Додаток: на 2 арк. лише адресатові.

У разі великої кількості додатків окремо складають їхній опис, а в самому документі після тексту зазначають: Додаток: відповідно до опису на 7 арк.

Якщо додаток надсилається не за всіма зазначеними в документі адресами, відмітку про наявність додатка оформляють за формою: Додаток: на 6 арк. у 2 прим, на першу адресу. 23. Підпис.

Обов'язковий реквізит будь-якого документа. Підписують, як звичайно, перший примірник документа. До складу підпису входять:

найменування посади (з лівого боку);

підпис (між назвою посади і прізвищем);

ініціали й прізвище особи, яка підписала документ (праворуч). Наприклад:

Директор рекламної агенції

„Панорама" (Підпис) Л.М. Кузовський

У разі надсилання документа одночасно кільком установам вищого рівня керівник підписує всі примірники.

Якщо надсилають документ одночасно кільком установам, що належать до сфери управління установи, підписують тільки оригінал, який залишається у справі установи-автора, а на місця розсилають засвідчені канцелярією примірники.

Два підписи і більше ставлять на документах, за зміст яких відповідає кілька осіб (грошово-фінансових документах, угодах тощо).

Підписи кількох службових осіб на документах розташовують один під одним у послідовності, що відповідає посаді, напр.:

Директор (Підпис) A.B. Саварин

Головний бухгалтер (Підпис) О.І. Микитенко

Якщо документ підписують кілька осіб, що обіймають однакові посади, то їхні підписи розташовуються на одному рівні, напр.:

Директор ВАТ "Галич - Авто " Директор торгового Автоцентру

(підпис) М.Й. Джунь (Підпис) Н.К. Бурмай

В актах, висновках та подібних документах, які уклала група або комісія, зазначають не посади осіб, які підписали документ, а розподіл їхніх обов'язків у конкретній комісії, напр.:

Голова комісії Члени комісії

(Підпис) (Підпис) (Підпис)

Л.1. Мокрицька М.О. Борисюк Б.Г Яворський

У вищих навчальних закладах та академічних наукових установах у назвах посад вказують науковий ступінь і наукове звання (професор, доцент, кандидат філологічних наук, доктор економічних наук тощо), напр.:

Завідувач кафедри вищої математики доктор фізико-математичних наук,

професор (Підпис) Д-М. Гнатюк

Якщо посадова особа, підпис якої зазначений на документі, відсутня, то документ підписує особа, яка тимчасово виконує її обов'язки, або заступник. Тоді обов'язково зазначають посаду (в.о., заст.), ініціали та прізвище особи, яка підписала документ (виправлення вносять чорнилом або машинописним способом).

Не допускається підписання документа з прийменником за чи з похилою рискою перед найменуванням посади.

Документ колегіальних органів (протокол, рішення тощо) підписує голова та секретар колегіального органу.

24. Гриф погодження.

Розрізняють дві форми погодження документів - внутрішнє (з підрозділами та службовими особами установи) і зовнішнє (з відомчими та непідвідомчими організаціями). Цей реквізит складається із:

- слова ПОГОДЖЕНО;

- назви посади службової особи, з якою погоджується документ, та назви установи;

особистого підпису;

розшифрування підпису;

дати.

Грифи погодження розташовують нижче від реквізиту „підпис" або на окремій сторінці, напр.:

СП. Дмитрів

ПОГОДЖЕНО

Директор ЗОШ№ 93

(Підпис) СП. Д.

01.09.05

Якщо зовнішнє погодження документа здійснюється з колегіальним органом, то гриф погодження оформляють так:

ПОГОДЖЕНО

Протокол засідання Вищої атестаційної комісії України 01.07.05 №12

25. Віза.

Внутрішнє погодження проекту документа - це його візування. Віза складається з:

особистого підпису особи, що візує;

дати.

У разі потреби зазначається посада особи, що візує, і розшифровується її підпис (ініціали та прізвище):

Завідувач кафедри кібернетики (Підпис) М.І. Свирид

28.08.05

Невеликі зауваження (1-2 рядки) розташовують перед візою, напр.: Не заперечую; Не бачу підстави; Уважаю, що пункт 3 треба доопрацювати. Якщо зауважень чи доповнень більше, їх оформляють на окремому аркуші.

У разі внутрішнього погодження візи ставлять на першому примірнику документа, а листи чи інші вихідні документи візують на примірнику, який залишається в установі.

26. Печатка.

Печатка - це обов'язковий реквізит документів, що вимагають особливого засвідчення. Печатки є гербові та прості. Гербова печатка прикладається до документів, що засвідчують юридичні або фізичні права осіб; до статутів, положень, які вимагають відбитку печатки, та ін. Прості печатки мають різну форму: круглу, квадратну, трикутну. Герб на них не зображується. Просту печатку прикладають до документів, що виходять за межі організації, до розмножених примірників розпорядчих документів для їх розсилання, до довідок з місця роботи і т. ін. Печатку треба проставляти так, щоб вона захоплювала останні кілька літер найменування посади особи, яка підписала документ.

27. Відмітка про засвідчення копії.

У правому верхньому кутку пишуть слово „Копія"; під реквізитом „підпис" - слово „Правильно"; дата; посада виконавця; підпис і його розшифрування. Якщо потрібно, підпис засвідчують печаткою.

28. Прізвище виконавця та номер його телефону.

Цей реквізит обов'язковий у вихідних документах (листах, довідках, висновках). Складається з:

прізвища виконавця;

номера його службового телефону.

Ставиться в нижньому лівому кутку зворотного або лицьового боку останньої сторінки документа, напр.: Н.М. Вальчук Тел. 240-72-37

29. Відмітка про виконання документа й скерування його до справи.

Цей реквізит розміщується в лівій або центральній частині нижнього поля першої сторінки документа. Він містить такі відомості:

стислу довідку про виконання;

дату скерування документа до справи;

підпис керівника структурного підрозділу або виконавця. Наприклад:

До справи № 07/54

Питання вирішено позитивно у телефонній розмові 05.06.05 (посада, ініціали, прізвище).

Відмітка , До справи " свідчить про те, що роботу над документом закінчено.

30. Відмітка про перенесення відомостей на машинний носій.

Розміщується після тексту на нижньому правому полі першої сторінки документа. Містить:

запис „ Інформація перенесена на машинний носій ";

підпис особи, відповідальної за перенесення інформації;

дату перенесення.

31. Відмітка про надходження документа.

Містить:

скорочену назву організації, що отримала документ;

дату його надходження.

Цю відмітку записують чи проставляють за допомогою гумового штемпеля організації (реєстраційного штампа). Відбиток штампа містить:

назву організації;

дату надходження;

індекс документа.

Відмітку про надходження розташовують на нижньому правому полі першої сторінки документа.

§ 3. Загальні вимоги до оформлення та особливості мови ділових паперів

Для виготовлення службових документів встановлено два формати паперу - А4 (210x297 мм) та А5 (148x210 мм). Усі реквізити документа розміщують у межах робочої площі сторінки, тобто площі уніфікованої форми чи бланка документа, яка призначена для заповнення основними реквізитами. З країв сторінки залишають вільне незапов-нене місце - поля, або береги, документа. Вони призначені для закріплення документа в технічних засобах зберігання, а також для нанесення спеціальних позначок і зображень. Установлено такі розміри берегів формуляра-зразка:

лівого - 35 мм;

правого - не менше, ніж 8 мм;

верхнього - 20 мм;

в нижнього - не менше, ніж 19 мм (для формату А4);

не менше, ніж 16 мм (для формату А5).

Реквізити на сторінці документа розміщують паралельно короткій стороні аркуша. У документах, що виготовляються на аркушах формату А4 і змістова частина яких має вигляд табличних форм, допускають розміщення основних реквізитів паралельно довгій стороні.

Документи оформляють переважно з одного боку аркуша. Якщо документ оформляють також і на звороті, то відповідно міняються місцями лівий і правий береги, а нижній та верхній залишаються без змін.

Не завжди документ можна розмістити на одній сторінці. Якщо документ займає більше, ніж одну сторінку, то слід пам'ятати:

на наступну сторінку не можна переносити лише підпис. Обов'язково має бути не менше двох рядків тексту;

лише перша сторінка документа оформляється на бланку. Друга і наступні сторінки - чисті аркуші паперу такого ж розміру і якості;

не бажано відривати один рядок від абзацу чи слово від речення і переносити його на наступну сторінку або залишати на попередній.

Нумерація сторінок. У документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, сторінки нумерують. При нумерації слід керуватися такими основними правилами:

* нумерація починається з другої сторінки;

номери проставляють посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами без будь-яких пунктирних знаків та слова „сторінка" на відстані не менше, ніж 10 мм від краю;

якщо текст оформляють з обох боків аркуша, то номери сторінок ставлять вгорі скраю: парні - зліва, непарні - справа.

Рубрикація тексту. Використовують різні види рубрикації. Найпростішим із них є поділ на абзаци. Можливе використання традиційної і нової системи рубрикації. Традиційна рубрикація базується на використанні римських (для розділів) та арабських (для параграфів) цифр. Однотипні засоби рубрикації застосовують до однорідних частин. Нова система рубрикації грунтується на використанні лише арабських цифр. Номер кожної частини охоплює всі номери відповідних частин вищих ступенів поділу, напр.:

Традиційна система рубрикації Нова система рубрикації

Розділ І

§ І-§2.

Розділ II

§1-

§2.

1.1. 1.2. 2.

2.1. 2.2.

Особливості мови ділових паперів. Мова ділових паперів відповідає загальнолітературним нормам сучасної української мови, які безпосередньо не пов'язані з особливостями того чи іншого функціонального стилю. Вимога зрозумілості мови ділових паперів означає вживання загальновідомих, зрозумілих усім мовцям слів, офіційних термінів у значенні, яке закріплюють за ними словники.

Однак мова не є пасивним фіксатором змісту документа, а виконує активну регулювальну функцію, тобто добір мовних засобів безпосередньо впливає на дієвість документів. „Ділові папери - не матеріал для читання, - зазначає А. Коваль, - а засіб спонукання до дії. Саме цій меті повинна бути підпорядкована мова ділового документа".

Людина, яка їх складає, мусить добре володіти українською літературною мовою, зокрема тим її варіантом, який обслуговує сферу ділових стосунків та має писемну форму вияву.

Мовні засоби документів мають відповідати таким основним засадам:

1. Об'єктивність.

Особистий момент у документах зведений до мінімуму. Це досягається вживанням мовних одиниць, які не називають особи мовця чи співрозмовника та дій, які вони виконують. Від першої особи викладають прохання (рідше пропозицію), висловлене в заяві, інформацію, подану в автобіографії, доповідній чи пояснювальній записці, розпорядчих документах, рекомендаційному листі, напр.:

Прошу звільнити мене від занять...;

Я, Василишин Богдан Павлович, народився...;

Доводжу (доводимо) до Вашого відома...

Я не з 'явився на заняття...

Наказую... Пропоную...

Знаю претендента ...

Об'єктивність документів пов'язана з використанням безособових конструкцій - односкладних безособових речень, присудок в яких виражений формою інфінітива дієслів, безособовими дієсловами та предикативними формами дієслів на -но, -то, предикативними прислівниками, напр.: Запропоновано внести на розгляд питання про ...

Об'єктивності надає документам текст, викладений від третьої особи, напр.: Комісія ухвалила...; Університет гарантує...

2. Стандартність.

Стандартність документів на рівні мовних засобів передбачає використання готових, перевірених практикою словесних формул, які легко сприймаються і точно описують ситуацію, яка неодноразово повторюється. Стандартизація мови документів дає змогу скоротити кількість зайвої інформації, швидко та ефективно її опрацювати. За даними інженерної психології, стандартизований текст сприймається в 8-10 разів швидше, ніж оригінальний. Стандартизовані мовні звороти виступають як сигнал певного типу інформації, напр.: У порядку надання технічної допомоги... (лист-прохання). Якщо службова особа відмовляється від стандартного викладу, це може означати, що цьому документові, справі надають особливої ваги, зумовленої винятковістю, незвичайністю ситуації.

Стандартизація мови ділових паперів відбувається здебільшого на синтаксичному та лексичному рівнях. Стандартні речення - це тип речень загального зразка, з чітко визначеним порядком розміщення його складових частин, членів речення і словесного наповнення конкретної синтаксичної моделі, напр.: Заслухавши та обговоривши...; Комісія пришила до висновку; Рішення остаточне і оскарженню не підлягає.

Основними лексичними засобами стандартизації мови ділових паперів є канцеляризми, або кліше.

Канцеляризм - це слово або стійке словосполучення, граматична форма чи конструкція, які визначають специфіку адміністративно-канцелярського підстилю офіційно-ділового стилю літературної мови. Відзначаються сухістю, беземоційністю, словотвірною одноманітністю, напр.:

Заява. Доповідна записка. Витяг з протоколу. Довести до відома... Цей факт засвідчує...

Сучасною тенденцією більшості розвинених країн є „усування кан-целяриту". Канцелярський стиль стає анахронізмом, а отже, перешкоджає ясності та спричиняє дискомфорт. Не варто боятися „пускати" у професійну сферу форми, властиві живій мові, які не тільки не зіпсують стилю, а, навпаки, зроблять його комунікативно повноцінним. Наприклад, вислів На сьогоднішній день відповідні роз 'яснення Нацбанку та ДПАУ з цього питання відсутні можна подати у такому відредагованому варіанті: Відповідних роз 'яснень Нацбанку та ДПАУ щодо цього досі немає.

Механічне перенесення словесних формул (кліше), термінологічних сполук з ділових паперів в усне мовлення, публіцистичний чи художній стиль породжує мовний штамп (трафарет, шаблон, мовний стереотип з негативним забарвленням) - вислів, який механічно відтворюється і в результаті багаторазового повторення втратив свою образність і стилістичну виразність. Уживання мовних штампів у невідповідному контексті вважають порушенням мовної норми, напр.: Нам треба зустрітися з метою обговорення питання... замість Нам треба зустрітися, щоб обговорити...; або Я прибув на мітинг замість Я прийшов (приїхав) на мітинг. У художньому тексті штампи виконують роль стилістичного засобу створення комізму (Возний із п'єси „Наталка Полтавка" І. Котляревського освідчується в коханні Наталці словами: ,Це в состояніїпоставить на вид тобі сили любові моєй/..").

3. Логічна послідовність.

Усі частини документа логічно пов'язані. Це виявляється в межах речення чи тексту документа, які будуються з чітким дотриманням послідовності викладу матеріалу, вмотивованим порядком розташування змістових частин тексту (вступ, основна частина, висновки) та поділом його на абзаци, пункти, підпункти.

Мовними засобами реалізації виступають слова, які вказують на причинно-наслідкові зв'язки (тому що; оскільки; через те, що; внаслідок того, що), підкреслюють наступність, черговість подій або явищ (спочатку, водночас, одночасно, потім, насамкінець), виражають протиставлення (не ... а), позначають результативність виконання дій (отже, таким чином, в результаті).

Логічна послідовність передбачає вміння виділяти основне в документі та зробити його очевидним для реципієнта.

4. Ясність викладу, точність опису.

Документ має бути зрозумілим, не викликати двозначності. Це досягається тоді, коли працівник глибоко проникає в суть справи і вміє дібрати слова і вислови, які дають змогу точно описати події чи явища об'єктивної дійсності, правильно користується термінами, уникає вузько вживаних професіоналізмів.

Особливої точності та ясності потребують формулювання наказів, прохань, розпоряджень.

5. Свобода від суперечностей.

У документі не може бути смислової суперечності, коли аргументи суперечать один одному.

Одночасно форма вираження не має суперечити змісту висловлювання, наприклад, прохання, що висловлене у формі наказу: Дозвольте повернутися до виконання своїх обов 'язків!

Текст документа є зразком офіційно-ділового стилю. Тому слова і вислови, які мають розмовний характер або є емоційно забарвлені, суперечать мовностилістичним вимогам цього стилю.

6. Переконливість.

Забезпечується обгрунтуванням висловленої в документі думки, доказовістю матеріалу, точністю в доборі цифрової інформації та фактів.

Переконливим діловий папір робить також вмінням розмістити матеріал - усе важливе слід подавати в документі, а інше оформляти у вигляді додатків.

7. Лаконічність.

Лаконічним вважають документ, в якому немає багатослівної аргументації, зайвих слів та повторень.

Лаконічності можна досягти вживанням простих речень, загальноприйнятих скорочень, умовних позначень, а також стандартних зворотів мови.

Стежити за тим, щоб кожен аспект висвітлення питання займав своє місце в тексті документа і не повторювався.

8. Повнота інформації.

Повним називають документ, зміст якого вичерпує всі обставини, пов'язані з вирішенням питання.

§ 4. Характеристика найуживаніших документів. Вимоги до їх змісту та оформлення

Заява - це документ, який містить прохання або пропозицію однієї чи кількох осіб, адресовану установі або посадовій особі. Це один з найпоширеніших у справочинстві документів.

Заяви бувають особисті та службові.

Особиста заява містить прохання особи до керівника розділу чи підрозділу. її пишуть власноручно в одному примірнику.

Службову заяву укладає посадова особа від власного імені або від імені організації до посадової особи іншої організації, структури тощо, її можна відтворити механічним способом у декількох примірниках. Службова заява містить додаткові реквізити (назву та адресу організації, вихідний номер документа тощо).

За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні і зовнішні.

У зовнішній особистій заяві обов'язково зазначають повну домашню адресу чи відомості документа (паспорта), а у зовнішній службовій - повну поштову та юридичну адресу установи, підприємства, організації.

У внутрішній заяві зазначати адресу і паспортні відомості не обов'язково.

Темами внутрішніх заяв студентів можуть стати прохання про надання академічної відпустки, матеріальної допомоги чи права поселення у гуртожитку, про переведення в іншу групу, прохання звільнити від занять, дозволити достроково складати сесію та ін. Змістом заяв з кадрових питань може бути: прохання про зарахування на певну посаду чи звільнення з посади, переведення з однієї посади на іншу, надання чергової відпустки чи відпустки за власний рахунок, надання путівки в санаторій тощо.

Різновидами заяви є заява-зобов'язання (прохання про надання позики), заява про відкриття рахунка, позовні заяви (прохання про притягнення до відповідальності, відшкодування збитків, захист честі та ін.).

Заяви бувають прості і складні (містять відомості про додатки).

Заява складається з таких реквізитів:

Відомості про адресата (назва посади, повна назва установи, прізвище та ініціали керівника із зазначенням наукового звання, якщо особа, на ім'я якої подають заяву, має його).

Відомості про адресанта (назва посади, прізвище, ім'я, та по-батькові особи, яка звертається із заявою, іноді адреса, телефон, паспортні відомості).

Назва виду документа.

Текст.

5. Перелік додатків (документів, які додають до заяви на підтвердження її правочинності чи вагомості аргументації).

Дата.

Підпис.

Примітки до оформлення реквізитів.

1. Відомості про адресата пишуть з великої літери праворуч; назву посади, прізвище посадової особи подають у давальному відмінку, чергуючи закінчення -ові, -еві (-єві) з -у (-ю). Якщо заяву адресовано до організації, то її назва має мати форму родового відмінка з прийменником до, напр.:

До профкому Львівського національного університету імені Івана Франка

2. Відомості про адресанта подають без прийменника від з малої літери, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка звертається із заявою, ставлять у формі родового відмінка, крапки в кінці останнього слова немає. Прийменник від вживаємо лише тоді, коли прізвища адресата й адресанта заяви є співзвучними або однаковими і їх треба розмежувати.

3. Назву документа пишуть з великої літери посередині рядка, крапки не ставлять.

4. Текст починають писати з абзацу та з великої літери. Найважливішим елементом заяви є текст, який має таку структуру:

а) прохання (прошу надати, прошу звільнити, прошу дозволити, прошу перевести тощо);

б) обґрунтування прохання (у зв'язку з..., оскільки...., відповідно до... тощо).

5. Додаток як підстава заяви містить перелік документів, які додають до неї, із точним формулюванням характеру чи вигляду документа, зазначенням кількості сторінок, напр.: довідка (форма), фотокартки (кількість і розмір) тощо.

Оформляють додатки кількома способами: а) після тексту з абзацу пишуть До заяви додаю і подають повні назви документів у формі знахідного відмінка; б) після тексту пишуть До заяви додаються такі документи або Додаток і вказують назви документів у формі називного відмінка.

Дату написання заяви пишуть зліва без абзацу.

Підпис адресанта - праворуч.

Зразок 1:

Ректорові

Львівського національного університету

імені Івана Франка

проф. Вакарчукові І.О.

студента 4-го курсу економічного

факультету спеціальності „Кібернетика"

Гнатишина Андрія Степановича

Заява

Прошу перевести мене з денної на заочну форму навчання у зв'язку з працевлаштуванням.

12.02.05

(Підпис)

Зразок 2:

Деканові факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка проф. Камінському В.М. студентки групи МВР-41 Гаврилюк Ірини Олексіївни

Заява

Прошу дозволити мені достроково складати літню екзаменаційну сесію у зв'язку з сімейними обставинами.

20.05.05 (Підпис)

Зразок 3:

Генеральному директорові ЗАТ „ЛАЗ" Ткаченкові О.І.

Деркача Миколи Васильовича, який проживає за адресою: вул. Нагірна, 74, кв. 10, м. Львів, 79057 тел. 240-53-30

Заява

Прошу зарахувати мене на посаду інженера відділу стандартизації. До заяви додаю:

Копію диплома про вищу освіту.

Трудову книжку.

Особовий листок з обліку кадрів.

12.03.05

(Підпис)

Зразок 4:

Директорові ТзОВ „Світанок" Васильківській О.Т. економіста виробничого відділу Плющ Ірини Костянтинівни

Заява

Прошу надати мені чергову відпустку за 2004 рік терміном на 24 робочі дні (з 01.03.05 до 28.03.05).

15.02.05 (Підпис)

Автобіографія (від грец. autos - сам, bios - життя, grafo - пишу) -це документ, у якому особа подає опис свого життя і діяльності. Автобіографія - обов'язковий елемент особової справи.

Документ має незначний рівень стандартизації. Виклад іде від імені першої особи в хронологічному порядку, є вичерпний, але лаконічний. Кожне важливе нове повідомлення починають писати з нового абзацу.

Крім автобіографії як точного документа, існує форма автобіографії-розповіді з елементами опису, характеристикою людей, що у ній згадуються, образними мовними засобами. Такі автобіографії подають зазвичай видатні люди, творчі особистості.

Автобіографія має такі основні реквізити:

Назва документа.

Текст.

Дата написання.

Підпис.

У тексті мають бути такі відомості:

Прізвище, ім'я, по батькові.

Дата народження: число, місяць (словом), рік.

Місце народження (місто, село, селище, район, область, країна, якщо за межами України, так, як зазначено у свідоцтві про народження).

Відомості про навчання (повне найменування навчальних закладів, назви отриманих спеціальностей, так, як зазначено в дипломі).

Відомості про трудову діяльність (час праці, найменування посади і місця праці).

Відомості про громадську роботу.

Короткі відомості про склад сім'ї (прізвище, ім'я, по батькові, рік народження, посада та місце праці / навчання).

Примітки до оформлення реквізитів.

Назва виду документа пишеться посередині рядка, рядком нижче від верхнього поля аркуша.

Подаючи відомості про членів сім'ї, не зазначають число і місяць народження, а лише рік.

Окрім нинішнього прізвища матері, у дужках подають її дівоче прізвище.

Щодо складу сім'ї: неодружені особи подають відомості про батьків, сестер, братів, які не мають своєї сім'ї; одружені подають відомості про членів власної сім'ї - чоловік / дружина, діти.

5. Домашньої адреси подавати не треба.

Зразок 1:

Автобіографія

Я, Навроцька Олена Петрівна, народилася 23 лютого 1987 року в селі Дружба Радивилівського району Рівненської області.

У 1993 році пішла до першого класу Дружбівської СШ № 2, яку закінчила в 2004 році із золотою медаллю.

У 2004 році вступила до Львівського національного університету імені Івана Франка на економічний факультет за спеціальністю „Кібернетика". Зараз навчаюся на першому курсі.

Виконую обов'язки старости групи.

Склад сім'ї:

батько - Навроцький Петро Іванович, 1960 року народження, учитель математики та інформатики Дружбівської СШ №2;

мати - Навроцька (Махонюк) Ольга Василівна, 1963 року народження, вихователь Дружбівського дитячого садка „Ранок";

брат - Навроцький Іван Петрович, 1988 року народження, учень 10-го класу Дружбівської СШ № 2.

16.03.05 (Підпис)

Зразок 2:

Автобіографія

Я, Шевченко Данило Олексійович, народився 28 вересня 1978 року в місті Києві.

У 1985 році пішов до першого класу середньої школи № 160 міста Києва. Після закінчення 9 класів вступив до Гуманітарного ліцею міста Києва, який закінчив у 1995 році. Протягом 1999-2004 років навчався в музичній школі № 7 міста Києва з класу акордеона. Під час навчання в ліцеї відвідував секцію з настільного тенісу.

У 1995 році вступив до Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У роки навчання був членом редколегії факультетської газети.

Після закінчення університету в 2000 році було присвоєно кваліфікацію „Журналіст радіомовлення та телебачення".

З вересня 2000 до травня 2002 року працював на посаді кореспондента в газеті „День". З червня 2002 року - випусковий редактор програми новин у телекомпанії „Ера."

Склад сім'ї:

дружина - Шевченко Олеся Василівна, 1980 року народження, менеджер магазину „Інтертоп" у місті Києві;

дочка - Шевченко Ярина Данилівна, 2003 року народження.

24.06.05 (Підпис)

Резюме - це документ, що містить коротку інформацію про особисті, освітні, професійні відомості людини, яка його складає.

Це один з найефективніших засобів пошуку роботи. Документ стає конкурентоспроможним завдяки своєму вигляду і змісту. Резюме потрібно обов'язково скласти на комп'ютері і видрукувати на якісному білому папері. Важливо розмістити резюме на одній сторінці, максимум - на двох. Особливості викладу в резюме - стислість, конкретність, точність, динамічність. Головний принцип подання інформації - вибірковість (потрібно включати тільки ті факти, які важливі для посади, на яку особа претендує).

Реквізити резюме:

1. Назва виду документа (посередині).

2. Текст документа, який складається з таких блоків:

а) інформація для контакту (поштова домашня адреса - у лівому кутку аркуша, телефон (разом із кодом міста), факс, електронна адреса - справа);

б) ім'я, прізвище (у називному відмінку);

в) мета (заміщення вакантної посади, участь у різноманітних заходах і проектах тощо) написання документа;

г) відомості про освіту (роки навчання, повна назва навчальних закладів, у яких навчалися, із зазначенням факультету та спеціальності);

д) відомості про професійний досвід (назва посади, яку займає особа, та назви попередніх посад і місця праці із зазначенням стажу роботи);

...