Українська мова професійного спілкування

Потрібно уникати форм орудного відмінка особових займенників для називання суб'єкта дії, напр.: ми запропонували або було запропоновано замість нами запропоновано; ви довели або було доведено замість вами доведено.

§ 5. Дієслово в діловому мовленні

Дієслово - це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан і виражає це значення в граматичних категоріях виду, стану, способу, часу, особи (роду), числа.

Дієслово як частина мови має п'ять основних граматичних форм:

Інфінітив.

Власне дієслово (особово-родові форми).

Дієприкметник.

Дієприслівник.

Предикативні форми на -но (-єно), -то.

/. Інфінітив - це початкова форма дієслова, яка називає дію безвідносно до діючої особи, часу, способу та стану.

Формальною ознакою інфінітива є фіналь -ти (-ть), напр.: писати (писать), читати (читать), знати (знать). У системі ділового мовлення вживають, звичайно, неозначену форму дієслова із формантом -ти (паралельна форма на -ть поширена в розмовному та художньому стилях).

Маючи дієслівну лексичну семантику, інфінітив функціонує у позиціях двох протиставлених одна одній частин мови - іменника та дієслова.

Особливість вживання інфінітива у ролі присудка односкладного чи двоскладного речення полягає в аналітичності: інфінітив виконує роль лексичної частини дієслівного складеного присудка, а допоміжні слова (фазисні, модальні дієслова; модальні прикметники, прислівники) вказують на фази перебігу дій або їх перебування в станах, можливість чи неможливість, доцільність чи недоцільність їхнього здійснення, напр.: Економіка починає працювати стабільно; Працівники готові докласти максимум зусиль для покращення діяльності банку; Треба ліквідувати безробіття.

Часто в ролі головного члена речення інфінітив виступає самостійно або в складі стійкого словосполучення, виражаючи модальне значення повинності, напр.: Провести конференцію 5 травня; Ввести в дію з часу прийняття.

Форму інфінітива доконаного виду використовують в ухвальній частині ряду документів, зокрема протоколу, наказу, розпорядження тощо, для вираження наказовості, напр.: затвердити на посаді; взяти інформацію до відома: допустити до участі в конкурсі; позбавити пільг; встановити доплату в розмірі...; вважати увалу зборів трудового колективу недійсною; запропонувати ректорові кандидатуру ... для ...; вважати таким, що обраний за конкурсом.

Іменну функцію інфінітив реалізує, виконуючи роль означення, додатка, підмета чи присудка двоскладного речення, напр.: Самоповага, впевненість у собі, здатність повірити в свої сили пов 'язані з бажанням досягти мети; Вміння працювати в команді є однією з вимог до банківського працівника; Звітність дає змогу оцінити результати діяльності, прогнозувати напрями підвищення ефективності; У конкурентів завжди є чому повчитися; Головне завдання - всією діяльністю заслужити та виправдати довіру клієнтів.

2. Власне дієслова - це дієвідмінювані, або особово-часові та осо-бово-способові, форми, які є основними і типовими формами дієслова і найповніше подають його граматичні ознаки.

Дієвідмінювання - це тип словозміни дієслів за особами в теперішньому, майбутньому часі дійсного способу (І, II дієвідміна), особова парадигма дієслів наказового способу та зміна дієслів за родами в минулому часі та умовному способі.

Парадигма теперішнього - майбутнього часів будується на основі протиставлень 1, 2, 3-ої особи в однині та множині. Розрізняють дві парадигми особових закінчень у теперішньому та простій формі майбутнього часу: -у (-ю), -еш (-єш), -е (-є), -емо (-ємо), -eme (-eme), -уть (-ють) -1 дієвідміна; -у (-ю), -иш (-їш), -ить (-їть), -имо (-їмо), -ите (-їте), -ать (-ять) - II дієвідміна.

Давній тип словозміни зберігають дієслова бути, їсти, дати та дієслова на -вісти (в сучасній українській мові вони вживаються лише з префіксами, напр: відповісти, доповісти, переповісти), пор.:

Однина

1-а ос.	дам	їм	відповім
2-а ос.	даси	їси	відповіси
3-я ос.	дасть	їсть	відповість
		Множина
1-а ос.	дамо	їмо	відповімо
2-а ос.	дасте	їсте	відповісте
3-я ос.	дадуть	їдять	відповідять

Від дієслова бути вживається форма є (інколи в поетичній мові для 1 -ої і 3-ої особи однини - єсть, для 2-ої особи однини - єсй), що заступає всі інші форми. Дієслова на -вісти утворюють форму 3-ої особи множини переважно описово, напр.: вони дадуть відповідь.

Особова парадигма дієслів наказового способу має спеціалізовані особові закінчення тільки в трьох формах - 2-ої особи однини та 1, 2-ої особи множини, які систематизують у два типи: -и, -ім (-імо), -іть (-іте) та -0 (нульове закінчення), -мо, -те. Аналітична форма утворюється за допомогою частки хай (нехай), яка додається до дієслівних особових форм, омонімічних формам теперішнього (для дієслів недоконаного виду) або простої форми майбутнього (для дієслів доконаного виду) часу.

Дієслівна парадигма минулого часу дійсного (та умовного) способу має морфологічний показник роду - закінчення та суфікси у формах однини, напр.:

Однина Множина

чол. рід чита-в, біг

жін. рід чита -л(а), біг-л(а) чита-л(и), біг-л(и)

сер. рід чита-л(о), біг-л(о)

У мові існують дієслова, що позначають дію, яку не може виконувати мовець чи співрозмовник, а тільки той, хто не бере участі в розмові (третя особа). Відповідно вони не мають форм 1, 2-ої особи, тобто

їх особова парадигма є неповна, пор.: боліти - болить, болять (зуб, голова, серце), цвісти -- цвіте, цвітуть (сад, вишня, дерево).

Крім них, виділяють безособові дієслова, тобто дієслова, що означають дію поза зв'язком з виконавцем (діячем, особою). Історично вони споріднені з 3-ою особою однини та формою середнього роду минулого часу і виражають значення "стан людини, природи, міра наявності", напр.: світати -- світає, світало; нудити -- нудить, нудило; не спиться, не сидиться, вистачає, бракує. Безособового значення можуть набувати особові дієслова у формі 3-ої особи однини, вжиті в безособовому реченні, напр.: Пахне морем; Віє свіжістю. Безособові дієслова не змінюються ні за особами, ні за родами, ні за числами. Використання дієслів цієї групи у діловому мовленні допомагає звернути увагу на дію, яка формує структурно-граматичне і змістове ціле, напр.: Вам бракує досвіду; Нам не вистачає спеціалістів у цій галузі.

У текстах ділового спрямування (інструкції, статути тощо) часто використовують безособові дієслова, утворені від особових за допомогою постфікса -ся, з метою констатації факту, напр.: не дозволяється, (категорично) забороняється; не допускається.

Зміна більшості дієслів сучасної української літературної мови стосовно особи та числа або роду та числа органічно пов'язана з граматичними категоріями часу та способу.

Час - це дієслівна граматична категорія, яка виражає відношення дії до моменту мовлення. В сучасній українській літературній мові розрізняють теперішній, майбутній, минулий і давноминулий час.

У діловому мовленні поширені дієслова теперішнього часу із значенням позачасовості - теперішній постійний, виражені формами 1 -ої особи множини, 3-ої особи однини та множини, напр.: вважаємо за доцільне звернутися до ректора університету з пропозицією відкликати...; рівень інфляції становить; банк впроваджує нові форми роботи з клієнтами; допускають до участі в конкурсі осіб... .

Теперішній час може вживатися в значенні майбутнього, якщо треба підкреслити обов'язковість виконання дії, напр.: Нарада розпочинається об 11 годині!

Майбутній час представляють дієслова доконаного виду (проста форма) або недоконаного виду (складена форма), напр.: Форум відбудеться у вересні; На засіданні вченої ради буде доповідати завідувач кафедри.

Спосіб - це дієслівна граматична категорія, яка виражає відношення дії до дійсності. Категорія способу об'єднує три граматичні значення -дійсного, умовного, наказового способу. Дійсний спосіб репрезентують часові форми дієслів, про особливість вживання яких зазначалося. Окрім них, можливе використання форм дієслів наказового способу, здебільшого в усному мовленні, напр.: виконайте, допоможіть, прочитайте, ознайомтесь, вимагайте; хай попрацює, нехай запросять. У творенні форм наказового способу українського дієслова не бере участі допоміжне слово давайте. Отже, вирази типу давайте проголосуємо, давайте привітаємо не є нормативні! Вживаючи форми наказового способу, варто враховувати ситуацію спілкування, зважати на норми мовленнєвого етикету: паралельно із дієсловами наказового способу можна вживати варіантні описові звороти або слова, що пом'якшують категоричність наказу, напр.: пробачте (пробачте, будь ласка; прошу пробачення); заходьте (прошу заходити).

Стан - це дієслівна граматична категорія, яка виражає відношення дії до суб'єкта та об'єкта одночасно. Логічні відношення дії до безпосереднього виконавця та об'єкта, на який спрямована ця дія, граматично виражається формами дієслів активного, пасивного та зворотного стану.

Дієслова активного стану позначають дію суб'єкта, спрямовану на об'єкт, виражений формою знахідного відмінка без прийменника (у випадку вживання дієслова з часткою не об'єкт названий формою родового відмінка) або родового із значенням частини від цілого, напр.: Банк проводить валютні операиії (Банк не проводить валютних опе-раиій): Треба купити акиії.

У більшості випадків надають перевагу активній конструкції. Це відбувається навіть тоді, коли реальний суб'єкт мислиться неозначено, напр.: Грошові доходи (витрати) оцінюють за такими статтями; Розрізняють такі нормативи питомих капітальних вкладень.

Використання дієслів пасивного стану пов'язано з потребою акцентувати увагу на об'єкті, а не на дії, напр.: Нормативи встановлюються банком. Однак зловживати такими структурами не варто.

Суб'єктно-об'єктні відношення не властиві безособовим, неперехідним дієсловам, оскільки вони позначають дію безвідносно до суб'єкта або дію, замкнену в самому суб'єкті, напр.: Гранична кількість матеріальних витрат на виробництво одиниці продукції служить для розрахування потреби в матеріальних ресурсах та для контролю за її використанням; Під час золотого і грошового стандартів поняття валютний паритет збіглося з поняттям золотого паритету.

Особливої уваги потребують неперехідні дієслова з постфіксом -ся, утворені від перехідних дієслів. Виділяють похідні постфіксальні дієслова із зміненою семантикою, використання яких у структурі українського речення не викликає заперечень, напр.: дивувати - дивуватися, утверджувати - утверджуватися, оглядати - оглядатися. Однак ті дієслова, семантичні відтінки яких майже непомітні, оскільки виражають значення пасивного стану, варто замінити дієсловами без -ся, напр.: Протиріччя пояснюються теорією корисності --> Протиріччя пояснюють теорією корисності; При цьому до розрахунку береться половина залишків на початок і кінець року --> При цьому до розрахунку беруть половину залишків на початок і кінець року; Виплата проводиться у визначеному законом порядку --» Виплату проводять у визначеному законом порядку.

3. Дієприкметник - це особлива форма дієслова, що виражає динамічну ознаку предмета за дією, яку він сам виконує (активні дієприкметники) або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники).

Активні дієприкметники бувають теперішнього та минулого часу, утворюються відповідно від основ теперішнього часу дієслів недоко-наного виду за допомогою суфіксів -уч-/-юч- або -ач-/-яч та від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса-л-, напр.: контролюючий, терплячий; збанкрутілий.

У сучасній українській діловій мові вживання активних дієприкметників теперішнього часу обмежене. Неповною є навіть твірна база цих дієслівних форм. Наприклад, вони зовсім не утворюються від дієслів з постфіксом -ся. У такому разі використовують перифрастичний вислів, напр.: вчитися --» той, хто вчиться.

Пасивні дієприкметники утворюються від основи інфінітива перехідних дієслів, як правило, доконаного, рідше недоконаного виду за допомогою суфіксів -її-, -єн- (-єн-), -ія-, напр.: прочита-ти --> прочи-та-н(ий), запроси-ти --» запрош-ен(ий), приклеї-ти --> прикле-єн(ий), висуну-ти --> висуну-т(ий), або висун-ен(ий), писа-ти --> писа-н(ий).

Пасивні дієприкметники використовують для лаконічного вираження думки (часто вони замінюють ціле підрядне речення). Вони відзначаються вищою частотою вживання в науковому та діловому стилях мови порівняно з активними (їх співвідношення у тексті складає 5:19). Виступаючи у ролі означення самостійно чи у поєднанні з іншими словами (дієприкметниковий зворот), пасивні дієприкметники уточнюють, конкретизують зміст означуваного ними слова, напр.: Витрати на придбання будівель і споруд, призначених для виробничих потреб, не належать до кошторисної документації будов. Функціонуючи як присудки, вони набувають здатності виражати різні часові значення за допомогою допоміжних слів (бути, ставати, здаватися тощо), напр.: Робота буде завершена вчасно (майбутній час); Робота була завершена вчасно (минулий час). Відсутність допоміжного дієслова свідчить про минулий час, напр.: Робота завершена вчасно. Аналогічно може бути виражене часове значення активних дієприкметників зі суфіксом -л-, напр.: Тоді банк не вважатимуть збанкрутілим (майбутній час).

Щоб уникнути помилок при вживанні дієприкметників, варто пам'ятати про різні засоби української мови, якими можна замінити відповідні граматичні форми та конструкції, а саме: підрядні речення, прикметники, займенники, іменники, прикметниково-іменникові словосполучення тощо, напр.: інформуючий - той, що інформує; слідуючий -наступний, подальший, такий; діючий (закон) - чинний; існуючі (недоліки) -наявні; вражаючий (ефект) -могутній; галопуюча (інфляція) -обвальна, нестримна; пануюча (тенденція) - панівна; існуюча (категорія) - наявна; обнадіюючі (показники) -- обнадійливі; знеболюючий (засіб) - знеболювальний або засіб від знеболення; контролюючі (органи) -- органи контролю; підслуховуючий (пристрій) -- пристрій для підслуховування; керуючий (банком) - керівник, завідуючий (відділом)-завідувач (відділу); зростаюча (інфляція) - щораз більша інфляція.

Активні дієприкметники минулого часу та пасивні дієприкметники часто використовують у професійному мовленні, напр.: збіднілий, збанкрутілий; підтверджений, покритий (акредитив); опротестований, преюдиційований (вексель), втрачена (вигода), вироблений (дохід).

Входячи до складу термінологічних сполук, дієприкметники часто послаблюють значення дії і вступають у синонімічні чи антонімічні відношення подібно до прикметників, напр.: фіксовані (витрати) -постійні, рентні; передавальні (платежі) -- трансферні.

Дієприкметники можуть втрачати ознаки дієслова і прикметника та переходити в іменники, напр.: Береженого Бог береже!

4. Дієприслівник - це незмінна форма дієслова, яка виражає супровідну до основної дію (завершену або незавершену).

Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -учи/ -ючи (від дієслів І дієвідміни) або -ачи /-ячи (від дієслів II дієвідміни), напр.: тонути (тон-уть) --> тонучи, купувати (купу-ють) --> купуючи, просити (прос-ять) --> просячи, кричати (крич-ать) --» кричачи. У зіставленні з основним дієсловом-присудком конкретизується їх часова співвіднесеність: а) одночасність, напр.: Шумлять, заїжджаючись на свято, люди; б) попередність, напр.: Дивуючись зі спритності виконавців, керівник, однак, похвалив їх роботу; в) наступність, напр.: Готуючи бланки, він забув попередньо узгодити їх структуру з керівником.

Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи інфінітива за допомогою суфіксів -ши або -вши, вибір яких зумовлений характером кінцевого звука основи (приголосний або голосний), напр. : прибіг-ти --> прибіг-ши, сказа-ти --> сказа-вши. Виражають, як правило, додаткову дію, яка відбувається перед основною, напр.: Заслухавши та обговоривши звітну доповідь керівника відділу, працівники одноголосно ухщлили... .

Особливістю вживання дієприслівників є їх неодмінний зв'язок із суб'єктом - виконавцем основної дії. Порушення такої співвіднесеності призводить до логіко-синтаксичних помилок, напр.: Перевірка пройшла, не виявивши ніяких порушень; Зважаючи на подвійну функцію, їх кількість коливається від двох до п 'яти.

Дієприслівники можуть стосуватись предикативних прислівників, інфінітивів, безособових дієслів, напр.: Важко стає, таке згадуючи; Треба заспокоїтися, забувши про неприємності; Перебираючи факти, не віриться у непричетність їх до справи.

5. Предикативні форми на -но, -то -- це незмінні форми дієслова, що виступають головним членом (присудком) у безособових реченнях.

За своєю семантикою та використанням форми на -но, -то становлять специфіку української мови, яка вирізняє її з-поміж інших слов'янських мов10.

Утворюються вони від основи пасивних дієприкметників за допомогою суфікса -о, напр.: завершений) --» завершен-о, написан(ий) --» написан-о, здобут(ий) --> здобут-о. Саме ці форми вживають замість пасивних дієприкметників, якщо хочуть наголосити на дії, а не на ознаці, пор.: Запрошення розіслано вчасно замість Запрошення розіслані вчасно.

Особливого звучання набувають предикативні форми на -но, -то в текстах художньої літератури, напр.: Все розтрачено, розгублено,

Бо воно було людьми

Не шановано, не люблено (Олександр Олесь).

Виражаючи значення результативного стану, що є наслідком виконаної дії, такі форми дієслова зосереджують в собі „усю силу вислову", їх використовують на останньому етапі пасивізації" суб'єкта дії двоскладних речень, пор.: Адміністраиія виплатила заборгованість --> Заборгованість виплачена (адміністрацією) --> Заборгованість виплачено.

За характером своєї семантики виражають дію перехідну, минулу, пасивну. Однак можуть передавати значення майбутньої дії за допомогою допоміжного дієслова бути, напр.: Роботу буде завершено вчасно.

Як правило, безособові дієслівні форми на -но, -то вживають у значенні „хтось щось зробив", напр.: Роботу завершено (хтось завершив); Лист відправлено (хтось відправив). Рідко їх використовують стосовно явищ природи, напр.: Поля затоплено (вода затопила).

Слід пам'ятати, що форми на -но, -то в українській мові є безособовими і не можуть мати при собі навіть пасивного суб'єкта, вираженого формою орудного відмінка, типу Нами проаналізовано, а треба У роботі проаналізовано.

Розділ 5. СИНТАКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

§ 1. Особливості синтаксису ділового мовлення

Синтаксис (від грец. БуїіїахІБ - побудова, устрій, зв'язок) - це розділ граматики, що вивчає будову і значення словосполучень та речень, способи зв'язку слів у словосполученні й реченні.

Завдяки дотриманню синтаксичних норм досягається стрункості викладу, чіткості і логічності тексту. Основні синтаксичні норми - це прямий порядок слів, правильна побудова однорідних членів речення, точність у поєднанні словосполучень зв'язком керування, правильна координація присудка з підметом, нормативне вживання дієприслівникових зворотів, непрямої мови.

Правила й закони ділового мовлення торкаються й побудови тексту. Характер побудови тексту у писемному діловому мовленні має свої особливості.

У діловій документації переважає розповідна форма викладу, адже стиль нейтральний, беземоційний, стандартизований. Речення вживаються і прості, і складні за структурою. Одна з основних вимог до речень будь-якого типу у діловому мовленні - „чітко і містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей і зв'язків"1. У складносурядних реченнях сполучники, які врегульовують ці зв'язки, єднають (/ (й), та (у значенні і), не тільки...а й), зіставляють, протиставляють (а, але, та (у значенні але), зате, проте, однак), розділяють (або, чи, хоч), у складнопідрядних відтворюють різноманітні змістові відношення: причинові, наслідкові, умовні, допустові, означальні, місця, часу, мети (через те що, оскільки, якщо...то, для того щоб, незважаючи на те що, перш ніж, після того як, коли, який) та ін. Реалізація усієї системи цих зв'язків робить мовлення логічно довершеним, чітким, послідовним, несуперечливим.

Для логічно послідовного викладу застосовують певні скріпи, які допомагають поєднувати компоненти думки. Цю роль можуть виконувати вставні слова (по-перше, по-друге, отже, таким чином, як відомо, як зазначалось та ін.), початкові займенникові зв'язки (цей, такий, той), синтаксичні конструкції з початковими "канцелярськими прийменниками" (у зв 'язку з, відповідно до, незважаючи на), дієприслівникові звороти (Беручи це до уваги..., Взявши до відома..., Відповідаючи на ваш запит...) тощо. Поєднані у "ланцюжки", тісно пов'язані за смислом і граматично речення творять абзаци. Виділення абзаців, правильна рубрикація, перелік, система пунктуаційних знаків стандартизують текст, роблять його структуру чіткою і зрозумілою.

Типова ознака ділового стилю - використання віддієслівних іменників. Вони створюють загальне уявлення про дію, забезпечують однозначність, надають документам офіційності, напр.: перевірка, здійснення, підвищення, знецінення, призначення, включення, створення, поліпшення. Вживаючи віддієслівні іменники, потрібно намагатися не створювати однотипних ланцюжків з цих іменників, які роблять речення громіздким, немилозвучним, напр.: питання вираження відношення поліпшення використання реінвестування. У таких випадках один із віддієслівних іменників можна замінити дієсловом в неозначеній формі (поліпшити використання) або замінити його підрядним реченням мети (щоб поліпшити використання). Є ще одна причина широкого вживання в діловому стилі віддієслівних іменників. Дієслова на їхньому місці за допомогою властивих їм категорій виду, стану, часу створюють атмосферу вільної невимушеної розмови. Віддієслівні іменники, не маючи цих категорій, забезпечують потрібні діловому стилю однозначність, чіткість.

У ділових документах часто вживають розщеплені присудки. Розщеплення присудка - це заміна однослівного присудка двослівним, напр.: подякувати -- висловити подяку, погодитись -- висловити згоду, шукати -- здійснювати пошук, перевірити -- провести перевірку, сумніватися - виявити сумнів, рекомендувати -- надати рекомендації, пояснювати - дати пояснення. Переваги їхнього використання у діловому мовленні узагальнюють так:

а) не всі словосполучення "дієслово+іменник" мають однослівний відповідник, напр.: здійснити (провести) захід, виявити увагу, вести справу, визнати провину, відвернути правопорушення тощо;

б)"дієслово+іменник" та відповідник мають різні значення, напр.: провести операцію - оперувати, зробити огляд - оглянути, проводити змагання -- змагатися, надати допомогу - допомагати;

в) у розщеплених присудках допоміжне дієслово не просто вказує на факт дії, а може виражати деякі додаткові смислові відтінки, пор.: давати - надавати, вести - проводити, проводити--здійснювати;

г) іменник, який входить до складу розщепленого присудка, точно кваліфікує певне явище, дає йому назву й наукове визначення, напр.: наїхати -- зробити наїзд, переговорити з кимось -- вести переговори;

д) розщеплений присудок може бути поширений означеннями, напр.: надати грошову (матеріальну, правову) допомогу;

е) багатослівний присудок краще фіксується в пам'яті, інформація в цьому випадку не втрачається.

Однак не потрібно зловживати такими присудками, адже деколи вони порожні й беззмістовні, напр.: забезпечити поліпшення, ведуть підготовку, виявити пошану, здійснювати преміювання, відбулося зростання та ін.

Дієприслівникові (та дієприкметникові) звороти надають діловим документам стислості. Дієприслівникові звороти є засобом передачі дії, що відбувається у зв'язку з іншою дією, вони часто допомагають поєднати за змістом сусідні речення, цілі абзаци. Обов'язковою умовою вживання дієприслівникових зворотів є те, що дві дії, одна з яких виражена дієсловом-присудком, а інша дієприслівником, має здійснювати одна особа. Наприклад, правильно: Взявши за основу ці критерії, усі підприємства поділимо на такі групи...; неправильно: Зважаючи на світовий досвід, основою реформування системи оплати праці в Україні мусить бути бюджет прожиткового мінімуму. Отже, при використанні дієприслівникових зворотів можуть виникнути помилки: 1) у безособових реченнях, коли діяч - додаток, виражений формою давального відмінка, напр.: Мені треба написати реферат, зібравши матеріал якнайшвидше; 2) у пасивних конструкціях, коли суб'єкт дії присудка і суб'єкт дії дієприслівника не збігаються, напр.: Закінчивши університет, мене призначили на посаду програміста; 3) у ролі однорідних поєднуються дієприслівниковий зворот і підрядне обставинне речення, напр.: Доводячи ціни на енергоносії до рівня їхньої реальної вартості і для того, щоб стимулювати економію енергії, уряд реалізує...

Паралельні конструкції - це функціонально близькі між собою, але різні за граматичною структурою конструкції, що можуть взаємо-замінюватися як синонімічні. Паралельними конструкціями є особові й безособові речення, активні й пасивні звороти мови, дієприкметниковий зворот і підрядне означальне речення, дієприслівниковий зворот і підрядні обставинні речення та ін. У їх вживанні потрібно зважати на відповідність стилю, контексту чи формі документа. Наприклад, безособові речення часто використовують у рапортах, повідомленнях, інструкціях, де важливо наголосити на дії: Завдання виконано; Заходів вжито. Щодо використання активних і пасивних синтаксичних структур, то поширена така думка: пасивний стан вживають тоді, якщо факт здійснення дії має більше значення, ніж вказівка на особу, що вчинила дію (Оплата гарантується), активний -- коли важливою є вказівка на особу і треба конкретизувати думку. Варто частіше надавати перевагу активним конструкціям, оскільки вони є природними для української мови.

§ 2. Порядок слів у реченні

Порядок слів - це властиве мові взаємне розміщення членів речення при певній смисловій структурі висловлювання. Він зумовлений граматичною будовою мови, закріплений літературною традицією. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує порядок слів прямий і зворотний (інверсія).

Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому і науковому стилі мови є прямий порядок слів. Він виражається у таких позиціях головних і другорядних членів речення:

підмет стоїть перед присудком: Інфляція стала невід 'ємною ознакою економіки в XX ст.; Праця, земля і капітал -- основні фактори виробництва;

узгоджене означення, виражене займенником, прикметником, порядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним словом: особливості інфляційних процесів у перехідних економіках; Національні економічні системи функціонують у конкурентному довкіллі;

неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною формою дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного слова: доходи від вибору ресурсозбереження; чинники успіху; угода про позики; бажання працювати, робота вручну;

додаток займає позицію після слова, яке ним керує: Розгляньмо докладніше проблему оподаткування ділових фірм; Соціологія може надати значну допомогу службі зайнятості;

обставини вживаються довільно: Упродовж 1991-1996рр. суттєво зменшилася інвестиційна активність в Україні; Українська економічна наука як самостійне явище вивчена лише фрагментарно;

місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба виділити. Вставні слова на початку речення стосуються усього речення, усередині - того слова, що стоїть після них. Вставні слова вказують на сказане раніше, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерел, допомагають висловити ступінь вірогідності тощо, напр.: Як було зазначено, особливістю інфляції у перехідних економіках є її надмірно високі темпи; Як відомо, перехід від економіки з централізованим плануванням до ринкових відносин -- процес непростий і болісний; Письменник - це, вважай, ціла галактика зі своїми магнітними бурями, супутниками, періодами неспокійного сонця (Б. Олійник).

Чи змінюється зміст речення зі зміною порядку слів? До прикладу вільно поміняємо місцями члени речення: Я розповім вам усе. Усе я вам розповім. Вам я все розповім. Кожне речення є внутрішньою парадигмою однієї конструкції, але змінюється інтонація, смисловий наголос. Вибір мовцем того чи іншого порядку слів залежить від умов спілкування, мети і змісту висловлювання, структури думки, того, що саме вважає мовець основним у комунікативному плані, контексту тощо.

Порядок слів належить і до таких стилістично-синтаксичних категорій, з якими найчастіше пов'язують змістову чіткість, виразність, стилістичну тональність фрази. Початковий рядок Шевченкового вірша Реве та стогне Дніпр широкий - постраждав би, якби ми впорядкували члени речення: Широкий Дніпр реве та стогне. Початкова і кінцева позиції слів у реченні надзвичайно виграшні. До речі, у ділових текстах, вважають, інформаційна роль порядку слів зростає ближче до кінця речення, напр.: У секторі підприємництва в Англії щорічно створюються сотні тисяч нових робочих місць.

Отже, інверсія має бути підпорядкована певній меті, найчастіше -надати ваги якомусь слову, напр.: Порожніми балачками переповнений світ; Силою і примусом, грубістю і погрозами можна підкорити собі інших, але це буде вдаваний успіх; Поліпшити якість використання інформаційних систем у повсякденній практиці економіста можуть і зобов язані вищі навчальні заклади.

Деколи інверсія шкодить логіці викладу, тоді вона стає неможливою, а саме:

а) якщо підмет і прямий додаток перебувають дуже близько один від одного і мають однакове формальне граматичне вираження, напр.: Радість дає знання; Гнів викликав біль; День змінює ніч; Вчинок зумовлює слово;

б) у так званих реченнях тотожності, напр.: Мій батько-лікар (Лікар--мій батько); Його мрія--літати (Літати - його мрія); Вчитися

-- це шукати (Шукати -- це вчитися).

Порядок слів може стати засобом привернення або утримання уваги слухачів під час ділової бесіди чи публічного виступу, адже зміна взаєморозташування слів змінює логічний наголос у висловлюванні.

§ 3. Однорідні члени речення

Однорідні члени речення - це члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, мають здебільшого те саме морфологічне вираження і пояснюють одне слово в реченні.

Однорідні члени речення є структурною організацією будь-якого функціонального стилю. У художньому стилі вони мають особливе навантаження, є експресивними засобами на синтаксичному рівні мови. Насичення речення однорідними членами сприяє виразності, сильніше впливає на розум та емоції читача, додає ритмічності чи навіть музикальності поетичному чи прозовому тексту. В офіційно-діловому і науковому стилях однорідні члени речення сприяють повноті інформації, розгорненій класифікації поняття, зіставленню чи протиставленню явищ, загалом

- мають логіко-семантичне завдання, тобто працюють на логіку викладу.

Найістотніша ознака однорідних членів у граматичному відношенні -їхня функціональна рівноправність. Однак ця автономність відносна, довільно міняти місцями однорідні члени речення усе ж не варто, тому що деколи від цього може змінитися або стати нелогічним зміст. Найпростіший приклад: Хлопець біг, спіткнувся і впав, де однорідні присудки означають послідовність дій. Аналогічні приклади можна навести і з книжних стилів: вироблення і прийняття стратегії розвитку підприємства; вибір і дії менеджера; передбачати безробіття і готуватися до нього; становлення та розвиток ринкових форм господарювання тощо.

Основні вимоги до побудови однорідного ряду перебувають в одній площині з вимогами до логічності викладу, адже порушення у семантиці чи структурі усього ряду призведе до нелогічності у тексті. Отже, вимоги до використання однорідних членів речення такі:

1. Поділ на однорідні члени речення мусить мати одну підставу.

Однорідність як мовне явище підпорядковане логічному законові класифікації. Ще Аристотель зазначав, що для розв'язання будь-якої проблеми потрібно займатися розчленуванням і поділом. Будь-яка наукова дисципліна для студента - це суцільні класифікації. До прикладу: Економічне зростання будь-якої країни визначається шістьма основними факторами, чотири з яких пов 'язані з фізичною здатністю економіки до зростання. Це такі фактори: 1) кількість і якість природних ресурсів; 2) обсяг основного капіталу; 3) кількість і якість трудових ресурсів;4) технологія.

Наведімо приклади свідомого порушення цього закону, що має у першому випадку стилістичний ефект. Уривок з "деякої китайської енциклопедії", який подає аргентинський письменник Борхес: Тварини поділяються на: а) тих, які належать імператорові; б) бальзамованих; в) приручених; г) молочних поросят; д) сирен; е)казкових; є) бродячих собак; ж) тих, які згадані в цій класифікації; з) буйних і скажених; и) тих, які не підлягають лічбі; і) намальованих дуже тонким пензликом на шерсті верблюда; ї) та інших; й) тих, які тільки що розбили глечик; к) тих, які здалеку видаються мухами...3 Ця класифікація вражає безглуздістю, оскільки окремі групи тварин справді є і можливі, але якраз неможливим є поєднання їх в однорідний ряд. Такий мовний калейдоскоп допомагає створити комічний ефект. Інший приклад - з оголошення: Мистецький гурт Політехніки запрошує усіх: митців, немитців, веселих, сумних, пофігістів, політехнівців, універівців, академістів, медиків, фізиків, ліриків, студентів, працівників та безробітних. Просимо прийти на 15 годину (вул. Глибока, 8). Неофіційний стиль оголошення і характер адресата зумовлює і уможливлює порушення, допущені у поділі. Невмотивоване поєднання слів з різних се-мантико-семантичних груп робить цей ряд нелогічним. Це порушення називають логічною неоднорідністю, напр.: Переваги, які одержує клієнт агентства нерухомості: можливість продати нерухомість за максимальною ціною; економія часу; зменшення кількості зайвих візитів; захист від непрофесіоналізму та шахрайства; персональний агент з нерухомості; ексклюзивне обслуговування.

2. Члени однорідного ряду мають виключати один одного, тобто однорідний ряд -- це видові поняття, об'єднані родовим.

Прикладами помилки змішування родових і видових понять можуть бути такі поєднання: у творах і віршах письменника; люди і молодь були захоплені; п 'єсу показуть на багатьох сценах і в театрах; він побував у Грузії, Вірменії і Баку.

3. При побудові однорідного ряду потрібно враховувати важливість повноти поділу.

Особливо це важливо для наукового тексту. Наведемо приклади: Потрібно, щоб ризики враховували всі учасники проекту: замовник, інвестор, учасник, страхова компанія; Активними учасниками міжнародного бізнесу стають підприємства, галузі, уряди, міжнародні та регіональні організації; У процесі регулювання використовують різні підходи, методи, інструменти, організаційні форми впливу; Меншими грошовими одиницями від гривні були: ногата, купа, резана і вівериця.

На повноті переліку наголошують узагальнювальні слова, водночас вони допомагають зорієнтуватися у складних нагромадженнях однорідних членів, виділяючи головне, напр.: Чорна смородина, порічки, аґрус, айва, морква, ріпа -усі ці плоди й коренеплоди є джерелом пектину за допомогою якого виводяться з організму канцерогенні речовини. Часто між родовим поняттям, яке виражає узагальнювальне слово, й видовим, яке містять у собі однорідні члени, виникає пояснювальний зв'язок, що передається словами а саме, наприклад, тобто, як-от, напр.: Перед новими демократіями постала низка важливих питань, а саме: забезпечення просування до конкурентної ринкової економіки, збереження і зміцнення недавно здобутої незалежності.

Відобразити повноту поділу допомагають сполучники. Відсутність єднальних сполучників означає, що однорідний ряд незамкнений, перелік може бути продовжений (невичерпний, нескінченний), напр.: Проблема безробіття привертає увагу економістів, соціологів, правників, психологів. Якщо у кінці однорідного ряду з'являється сполучник і -ряд закінчується, напр.: Обов 'язковою частиною всякої виробничої системи має бути комп 'ютерно-інтегроване виробництво, управління і планування. Про незакінченість однорідного ряду свідчать також текстові скорочення (та ін., і т. ін., тощо), напр.: Кількісний аналіз інформації -- прогнозування, оптимізація, оцінка ризику тощо; Для цього використовують такі макроекономічні інструменти, як законодавче регулювання, надання субсидій, оподаткування, фіскальна і монетарна політика тощо. Повторюваний єднальний сполучник / (й) також витворює ознаку незакінченості й водночас має характер підсилення інформації, напр.: / на тім рушникові оживе все знайоме до болю: дитинство, й розлука, й твоя материнська любов (А. Малишко).

Передусім показником наявності у реченні однорідних членів є перелічувальна інтонація. Сурядні сполучники, які служать для зв'язку однорідних членів речення, мають різне семантико-синтаксичне навантаження. Вибір сполучника для зв'язку однорідних членів речення, спосіб цього зв'язку теж потребує деяких застережень, зокрема:

І. Єднальний сполучник і може поєднувати пари однорідних членів речення. Потрібно зважати, щоб поєднання парами було вмотивованим. Найчастіше навіть в одній парі однорідних членів речення простежується синонімічний чи антонімічний зв'язок між словами, напр.: потреби і вимоги споживачів; проблеми і труднощі, складне і багатогранне явище; взаємопов 'язаний і взаємозумовлений розвиток; продаж і перепродаж акцій; міжнародна і національна регулювальні системи; вертикальна і горизонтальна структури управління тощо. Повторення таких пар декілька разів означає складне комбіноване поєднання і ніколи не може бути довільним. У художньо-публіцистичному мовленні така побудова додає симетричності й виразності, у діловому та науковому мовленні до таких конструкцій треба ставитися обережно, напр.: ..поняття добро і зло, світло і пітьма, користь і корисливість, розум і зарозумілість, наука й дилетантизм є антонімами, людина ж має сповідувати тільки перші з цих слів; Основні напрями діяльності вільних економічних зон: переробка вантажів, складування, збереження, пакування, виготовлення будівельних матеріалів і конструкцій; переробка сільгосппродукції і виготовлення продуктів з вітчизняної і тієї, що ввозиться, сировини; виготовлення і складання електропобутової техніки і товарів народного вжитку;

виготовлення і переробка хімічної продукції; оптова і роздрібна торгівля, банківська і страхова діягьність.

Сполучник та має менший спектр використання, ніж сполучник /. Він функціонує здебільшого в межах речення, з'єднує однорідні ряди, але рідко - речення. Основна властивість сполучника та - тісно сполучати, напр.: становлення та розвиток; продовольчі та непродовольчі товари; Це вимагає широкого міжнародного розуміння та організованого співробітництва.

Існують парні двочленні єднальні сполучники: не тільки... а (але) й, не лише... а (але) й, як... так їта ін. Використання їх супроводжується чітким правилом: перша частина сполучника стоїть біля першого члена ряду, друга - біля наступного, тобто сполучники мають поєднувати справді однорідні члени речення. Наведімо приклад помилкової побудови: Унікальними і рідкісними книгами можуть користуватися не лише студенти медичного університету, а й інших вищих навчальних закладів міста; Треба активно займатися не тільки збиранням, а й провести аналіз зібраних експонатів регіону. Приклад правильного вживання: Екологічна культура реалізується через різноманітні види екологізації людської діяльності як у сфері виробництва, так і в сфері споживання.

Протиставний сполучник але має обмежувальний відтінок, сполучник а заперечує різкіше. Розмір однорідного ряду з розділовими сполучниками чи, або, зазвичай, невеликий.

Типовими помилками, окрім нелогічної побудови, можуть бути помилки, пов'язані з граматичним вираженням, як-от:

а) поєднання різнотипних морфологічних та синтаксичних одиниць: Я люблю читати і футбол; Ми зібралися поговорити і щоб вирішити;

б) граматична непоєднаність із словом, яке пояснює однорідні члени: Квитки потрібно пред 'являти на вимогу кондуктора вагона або громадському контролерові;

в) відмінкова форма однорідних членів речення не збігається з формою узагальнювального слова: Нам читають лекції з таких дисциплін: макроекономіка, з вищої математики. Важливим для стрункості тексту є також однотипне частиномовне вираження однорідних членів, що йдуть після узагальнювального слова, напр.: Передумови закінчення реформи були такі: нагромадження досвіду емісійного фінансування суспільних потреб, зниження темпів падіння виробництва, створення механізму грошово-кредитного регулювання, подальша децентралізація валютного ринку, помітна стабілізація політичної ситуації. Помилкою було б таке поєднання, напр.: Грошова реформа в Україні ставила три мети: створити національну грошову систему, забезпечити сталість національних грошей, забезпечення функціонування нової грошової системи. Така помилка часто характерна для формулювання завдань у курсовій чи дипломній роботі студентів. Потрібно з 'ясувати, класифікувати, проаналізувати, створити, оцінити, узагальнити, але з'ясування, класифікація, аналіз, створення, оцінка, узагальнення.

Правильна побудова однорідних рядів забезпечує чіткість і логічність висловленої думки. У діловій сфері однорідні ряди наявні в багатьох ділових паперах (характеристиці, резюме, наказі, рекламному оголошенні та ін.). У науковому стилі цей вид ускладнення структури простого речення потребує ще більшої уваги.

§ 4. Координація присудка з підметом

Діловий стиль вимагає особливої чіткості в погодженні головних членів речення - підмета й присудка. Підмет у діловому тексті часто виражається цілісним за значенням сполученням слів, тому виникають варіанти погодження присудка з підметом. В одному випадку переважає погодження за змістом, в іншому - за формою. „Зміст і форма... - розмірковує щодо цього В. Кононенко. - Головним...у цьому „союзі" є, звичайно, зміст. Мовна форма підпорядкована його вираженню. Правильно передані граматичні відношення допомагають якнайповніше розкрити, що саме хотів повідомити мовець."4. Розгляньмо особливості координації присудка з підметом докладніше.

1. Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на одиницю (21,71,161 тощо), то присудок ставиться у формі однини: 21 студент склав залік; 161 делегат зареєструвався на конференції,

Якщо перед підметом стоять займенники-означення у формі множини (усі, ці, ті, ваші), дієслово узгоджується із займенником у множині: Усі 31 учень вибігли в коридор.

1. Якщо числівник у складі підмета закінчується на два, три, чотири, присудок ставиться у формі множини. Однина можлива тоді, коли повідомлення фіксує певний факт як підсумок або коли повідомленню надається безособового характеру, напр.: Було звільнено три працівники.

3. При підметах із числівниками від п 'яти і більше (сто двадцять робітників, дев ятнадцять депутатів, п 'ять підприємств тощо) присудок може стояти і в однині, і в множині:

а) однина свідчить про цілісність, внутрішню нерозчленованість предмета, наголошує на кількості виконавців, а не дії {Сімдесят шість студентів взяло участь у конкурсі „Найкращий студент року "); присудок в однині стосується підмета-назви неістоти (П 'ять яблунь цього року добре уродило); форму однини зумовлює присудок у препозиції {Прибуло ще десять делегатів); присудок в однині буде тоді, коли складений підмет означає часовий відрізок - вік людини, кількість років, годин (Минуло двадцять років);

б) множина свідчить про активність дії (Кілька бійців стійко тримали оборону); самостійність дії (Шість аспірантів склали іспит достроково); присудок стоїть у постпозиції (Шість учасників пленуму дали прес-конференцію). Якщо до складу підмета входять збірні числівники (двоє, троє, четверо, п 'ятеро та ін.), то можливі обидві форми присудка (Двоє студентів прийшли /Двоє студентів прийшло).

Підмети зі словами низка, частина, більшість, меншість, багато, чимало, кілька, декілька, трохи (кількісними іменниками та неозначено-кількісними числівниками) вимагають від присудка форми однини (Більшість студентів нашої групи гарно вчиться; Декілька учасників конференції виступило на пленарному засіданні). Множина вживається тоді, коли підмет чи присудок - однорідні члени (Чимало приватних засновників і потенційних інвесторів чекають на сприятливіший інвестиційний клімат) або коли підмет і присудок відділені підрядним реченням (Частина осіб, які мають початковий рівень підготовки, розпочинають навчання; Багато фірм, які володіють достатніми інвестиційними ресурсами, досягли комерційного успіху).

При складеному підметі, вираженому прийменниковим сполученням іменника у називному відмінку з іменником в орудному відмінку, присудок ставиться у множині, якщо вказує на рівність двох осіб (Студенти з викладачами добре підготувалися до зустрічі відомого науковця). Однак, якщо іменник в орудному відмінку супроводить називний, є додатком, тоді присудок узгоджується лише з простим підметом в однині (Він із сестрою пішов до тітки).

При підметі, вираженому займенником хто, присудок ставиться в однині (Усі, хто прибув на конференцію, мають зареєструватися).

Коли підметом є словосполучення із займенниками дехто, дещо, ніхто та ін., присудок вживається в однині (Дехто з присутніх участі у голосуванні не брав).

Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді з підметом, а не прикладкою (означенням, яке дає предметові іншу назву). Прикладкою є поняття вужче, видове, а підметом - ширше, родове (Музей-садиба письменника відкрився торік; Виставка-про-даж була влаштована у Палаці мистецтв).

Коли підмет виражений родовою та власною (умовною) назвою, присудок узгоджують із загальною, родовою назвою (Банк „Надра " /Банк „Мрія " / Банк „Інтелект " оголосив про збільшення видів послуг). У разі відсутності родового поняття, якщо умовна назва відмінювана, присудок узгоджується з нею граматично - за родом, числом („Аваль" надав кредити), якщо вона невідмінювана, то присудок узгоджується з відсутнім родовим поняттям, напр.: „ІНКО" запропонував нові послуги.

Якщо підмет виражений абревіатурою, присудок орієнтується на граматичний рід ключового слова (УНІАН (агентство) оголосило про прес-конференцію; ДНУ (університет) був заснований 1661 року). Якщо абревіатури морфологізувалися як іменники, присудок узгоджується з їхніми граматичними ознаками роду, числа (ВАК (Вища атеста-ційна комісія) прийняв ухвалу).

§ 5. Складні випадки керування

український мова професійний діловий

Синтаксичні норми часто пов'язані зі способом підрядного зв'язку слів у словосполученні - керуваннням. Керування - синтаксичний зв'язок слів, при якому залежне слово має той відмінок, якого вимагає головне слово. Моделі поєднання слів таким підрядним зв'язком відображають специфіку мови, закономірності сполучуваності слів.

Керування може бути пряме (безприйменникове) - одержати рекламації, обирати депутата і опосередковане (прийменникове), тобто залежне слово приєднується до головного за допомогою прийменника -- одержати від заводу, чекати на подругу. Воно також буває сильне і слабке. При сильному керуванні - наявність залежного слова зумовлюється семантикою керуючого слова (читати книжку, виконати доручення, скаржитися на втому), слабкому - виступає між словами, між якими зв'язок, хоч і можливий, але зовсім не обов'язковий (подарунок від брата, подарунок для брата)5.

Типові порушення в побудові словосполучень, пов'язаних зв'язком керування, є результатом низького мовно-культурного рівня, недостатнього знання української мови. Перевірте, наприклад, чи правильні відмінки вживаєте: завідувач кафедри, командувач армії, згідно з наказом, відповідно до розкладу, усупереч проханню, ужити заходів. Складними випадками керування, що можуть призвести до помилок, є:

1) близькозначні слова-синоніми можуть вимагати різних відмінків: оволодіти (чим ?) англійською мовою -- опанувати (що?) англійську мову

навчатися (чого?) мови - вчити (що?) мову властивий (кому?) -- характерний (для кого?) багата (на що?) - славиться (чим?) сповнений (чого?) - наповнений (чим?) дорівнювати (чому?) - рівнятися (на що?) торкатися (чого?) - доторкатися (до чого?) знущатися (з кого?) - збиткуватися (над ким?) та ін.;

2) слова-пароніми мають не тільки різне значення, а й різне керування (чи можливості керування):

оснований (на чому?) на правилах - заснований (ким?) науковцем повстати (на що? проти чого?) на боротьбу - постати (перед чим?) перед очима;

стилізований (під що?) під старовину - стилістичний аспект форсувати (що?) справу - форсити (чим?) модним взуттям переможений (у чому?) у змаганні -- переможний наступ підсумовувати (що?) витрати -- сумувати (за чим?) за літами та ін.;

3) нерозрізнення керування в українській і російській мовах: однакове за значенням дієслово у різних мовах може вимагати від додатків неоднакових відмінкових форм:

дякувати (кому?) учителеві -- благодарить (кого?) учителя завдавати (чого?) шкоди - причинять (что?) вред постачати (що?) зброю - снабжать (чем?) оружием потребувати (чого?) ліків - нуждаться (в чем?) в лекарствах наслідувати (кого?) актора - подражать (кому?) актеру вибачте (кому?) мені - извините (кого?) меня повідомити (кого?) його - сообщить (кому?) ему навчити (чого?) грамоти - научить (чему?) грамоте набути (чого?) досвіду -- приобрести (что?) опыт не минути (чого?) кари - не уйти (от чего?) от наказания не перебирати (чого?) висловів -- не стесняться (в чем?) в выражениях припадати (до чого?) до душі - приходиться (по чем?) по душе радіти (за кого? з чого?)-радоваться (кому? чему?) та ін.;

4) неправильне використання прийменників. Вони можуть бути зайві, напр.:

декларуючи про передачу землі - треба декларуючи передачу землі майте про це на увазі - треба майте це на увазі вага досягає до 60 кг - треба вага досягає 60 кг немає сумнівів про те, що... -- треба немає сумнівів, що... не поступаються за рівнем - треба не поступаються рівнем повниться від щастя -- треба повниться щастям та ін., або, навпаки, правильними будуть конструкції з прийменниками, напр.:

скупий словами - треба скупий на слова хворий грипом -- треба хворий на грип

уболівання нашою долею -- треба уболівання за нашу долю та ін.;

5) помилки у прийменниковому керуванні дуже часто стосуються вживання прийменника по і пов'язані з упливом російських конструкцій, у яких € цей прийменник. Варто запам'ятати основні відношення, які виражає прийменник по в українській мові. Він може означати зокрема мету дії (піти по гриби, по воду, по хліб, по молоко, по лікаря), місце і напрямок дії (по всій долині, рух по поверхні, покотитися по підлозі), вказувати на сферу діяльності (колеги по роботі, подруги по навчанню), на кількісні відношення (по 10 осіб у групі, по 8 годин на добу). У багатьох випадках використання прийменника по неправильне, замість нього потрібно вживати інші прийменники або взагалі безприйменникову конструкцію. Наведімо приклади типового перекладу російських прийменникових структур:

...