Цивільний процес

Розгляд справи про відновлення втраченого провадження та ухвалення рішення провадиться за загальними правилами ЦПК з урахуванням особливостей, встановлених його статтями 407 і 408. При розгляді справи про відновлення втраченого провадження суд використовує ту частину провадження, що збереглася, документи, видані зі справи фізичним чи юридичним особам до втрати провадження, копії цих документів, інші довідки, папери, відомості, що стосуються справи, виконавчого провадження. Суд за клопотанням заявника може сприяти у збиранні документів, необхідних для розгляду справи, у випадку, коли ці документи зберігаються у інших осіб і заявник не може їх отримати (п. 38 постанови Пленуму ВСУ"Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12 червня 2009 р. № 2). Суд також може допитати як свідків осіб, які були присутні при вчиненні процесуальних дій, осіб, які брали участь у справі, або їх представників, а в разі необхідності - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення. За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. У такому рішенні має бути зазначено, на підставі яких конкретно даних, поданих суду і досліджених у судовому засіданні за участю всіх учасників цивільного процесу з утраченого провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення. Також наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з утраченого провадження. Якщо зібраних судом матеріалів недостатньо для точного відновлення втраченого судового провадження або його частини, суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення провадження і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів (ч. З ст. 408 ЦПК). Для вирішення заяви про відновлення судового провадження строк його зберігання не має значення за винятком звернення з такою заявою для виконання рішення, якщо строк на пред'явлення виконавчого листа для виконання закінчився і судом не поновлений. За загальним правилом, у справах про відновлення втраченого провадження заявник звільняється від оплати судових витрат. Але згідно зі ст. 409 ЦПК у випадку подання до суду завідомо неправдивої заяви всі витрати, пов'язані з розглядом справи про відновлення втраченого судового провадження, відшкодовуються заявником.

Тема 29. Провадження у справах за участю іноземних осіб

Стаття 410. Процесуальні права та обов'язки іноземних осіб Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі -- іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Законом України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо фізичних та юридичних осіб тих держав, в яких допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав фізичних або юридичних осіб України. Стаття 413. Позови до іноземних держав та міжнародних організацій. Дипломатичний імунітет Пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законом України. Акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у цивільних справах в межах, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або законами України. Стаття 414. Підсудність судам України цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземці, а також у спорах, в яких хоча б одна із сторін, які беруть участь у спорі, проживає за кордоном Підсудність судам України цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземці, а також у спорах, в яких хоча б одна із сторін, які беруть участь у спорі, проживає за кордоном, визначається законами України. Стаття 415. Виконання судових доручень іноземних судів і звернення судів України з дорученнями до іноземних судів Суди України виконують передані їм в установленому порядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій (вручення повісток та інших документів, допит сторін і свідків, проведення експертизи і огляду на місці тощо), за винятком випадків, коли: 1) виконання доручення порушувало б суверенітет України або загрожувало б національній безпеці України; 2) виконання доручення не належить до юрисдикції цього суду. Виконання доручень іноземних судів про вчинення окремих процесуальних дій проводиться на підставі законів України. На прохання іноземного суду під час виконання доручення процесуальні дії можуть вчинятися із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законодавству України та її публічному порядку. Суди України можуть звертатися до іноземних судів з дорученням про виконання окремих процесуальних дій. Порядок зносин судів України з іноземними судами регулюється законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України

Судові доручення

При розгляді справи в суді однієї держави може виникнути необхідність виконання окремих процесуальних дій на території іншої держави. Оскільки юрисдикція суду обмежена територією своєї країни, виконання окремих процесуальних дій можливе лише за допомогою процедури - судових доручень. Згідно із статтями 415-419 ЦПК і ст. 80 Закону № 2709-ІУ суди України виконують доручення іноземних судів про вчинення окремих процесуальних дій, а також мають право звертатися до іноземних судів з відповідними дорученнями щодо надання правової допомоги у порядку, встановленому ЦПК або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Звернення суду України із судовим дорученням про надання правової допомоги. Суд України може звернутися з таким судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави, якщо в процесі розгляду справи виникне необхідність у врученні документів, отриманні доказів або проведенні окремих процесуальних дій за кордоном тощо. Доручення складається судом України, який розглядає цивільну справу, адресується компетентному суду запитуваної держави і має містити інформацію та документи, передбачені міжнародним договором України. У разі коли міжнародним договором України не передбачено інше, у дорученні мають бути зазначені: 1) назва суду, що розглядає справу; 2) найменування міжнародного договору України, на підставі якого запитується надання правової допомоги; 3) найменування і номер цивільної справи, у якій запитується правова допомога; 4) наявні дані про фізичну особу: прізвище, ім'я, по батькові, дата і місце народження, місце проживання, громадянство, місце роботи чи професія або наявні дані про юридичну особу: найменування, місцезнаходження, ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, банківські реквізити; 5) зміст доручення, чіткий перелік процесуальних дій, які належить учинити, а також інші відомості, необхідні для його виконання; 6) процесуальне становище особи, щодо якої необхідно вчинити процесуальні дії; 7) якщо запитується вручення документів, - найменування документів, які підлягають врученню; 8) якщо запитується вручення виклику до суду, - дата і час судового засідання; 9) якщо запитується одержання свідчень особи, - перелік запитань або суть питань чи фактів, щодо яких необхідно одержати пояснення особи; 10) у разі потреби зазначаються: бажані строки, протягом яких очікується виконання доручення; прохання про надання дозволу на особисту присутність при виконанні доручення представників суду України, який склав доручення, або учасників судового розгляду чи їхніх представників; прохання про застосування норм процесуального законодавства України при виконанні доручення. У такому випадку до доручення додається опис відповідної процедури або текст відповідних норм процесуального законодавства України; 11) перелік документів, що надсилаються разом з дорученням (ч. 2 ст. 416 ЦПК, п. 2. 1. 1 Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги у цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень від 27 червня 2008 р. № 1092/5/54). До доручення про вручення виклику до суду обов'язково додається виклик (повідомлення) про день судового розгляду разом з повідомленням про гарантії особі, яка викликається, імунітету від адміністративної/кримінальної відповідальності у разі її явки до компетентного органу України, передбачені відповідним міжнародним договором. У дорученні про вручення виклику до суду свідка, експерта також може зазначатися право осіб, які викликаються, на відшкодування витрат, пов'язаних з переїздом і перебуванням на території України, а також на відшкодування неотриманого заробітку за дні відриву від роботи, а в разі виклику експертів - право на винагороду за проведення експертизи. Судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою і додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави. У певних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку розуміє особа, якій необхідно вручити документи. Це окремо визначається судом України у судовому дорученні. Судове доручення та документи, що до нього додаються, засвідчуються підписом судді, який складає доручення, та скріплюються гербовою печаткою. Доручення суду України надсилається іноземному суду у порядку, встановленому ЦПК або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами (ч. 2 ст. 415 ЦПК). Порядок виконання доручень іноземних судів в Україні. Доручення іноземних судів про надання правової допомоги щодо вручення викликів до суду чи інших документів, допиту сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуальних дій, переданих у порядку, встановленому міжнародним договором, або, якщо договір не укладено, - дипломатичними каналами, виконують суди України. За загальним правилом, виконання судового доручення здійснюється відповідно до процесуального законодавства України, але на прохання іноземного суду процесуальні дії можуть вчинятися із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законам України. Згідно з ч. 2 ст. 417 ЦПК судове доручення не приймається до виконання судами України у разі якщо: його виконання може призвести до порушення суверенітету України або створити загрозу її національній безпеці; його виконання не належить до юрисдикції цього суду; воно суперечить законам або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У разі одержання прохання іноземного суду щодо особистої присутності його уповноважених представників чи учасників судового розгляду при виконанні доручення суд України, який виконує доручення, вирішує питання про надання згоди на таку участь. Якщо прохання іноземного суду задоволено, суд України повідомляє час і місце виконання доручення. Уповноважені представники іноземного суду або учасники судового розгляду, присутні при виконанні доручення, з дозволу та в межах, визначених судом України, можуть брати участь у процесуальних діях. Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів виконується у судовому засіданні або уповноваженим працівником суду за місцем проживання (перебування, місцем роботи) фізичної особи чи місцезнаходженням юридичної особи. Виклик до суду або інші документи вручаються особисто фізичній особі чи її представникові або представникові юридичної особи під розписку. У разі якщо особа, якій необхідно вручити виклик до суду чи інші документи за дорученням іноземного суду, перебуває під вартою або відбуває такий вид покарання, як довічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців тощо, суд надсилає документи, що підлягають врученню, до адміністрації місця тримання особи, яка здійснює їх вручення під розписку і невідкладно надсилає розписку та письмові пояснення цієї особи до суду. Судова повістка, що направляється з метою виконання доручення іноземного суду про вручення документів, має містити: ім'я фізичної особи чи найменування юридичної особи, якій адресується повістка; найменування та адресу суду; зазначення місця, дня і часу явки за викликом; назву справи, за якою робиться виклик; зазначення, в якості кого викликається особа. А також у ній додатково наводиться інформація про наслідки відмови від виклику до суду та повторної неявки до суду для отримання документів відповідно до частин 5, 6 ст. 418 ЦПК. Згідно з ч. 7 ст. 418 ЦПК доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів вважається виконаним: 1) у день, коли особа або її представник отримали такі документи чи відмовилися від їх отримання; 2) у день судового засідання - якщо особа чи її представник, яких належним чином повідомлено про день, час та місце судового засідання, у якому має бути вручено виклик до суду чи інші документи, без поважних причин не з'явилися до суду. Виконання доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів підтверджується протоколом судового засідання, у якому, зокрема, зазначаються заяви чи повідомлення, зроблені особами у зв'язку з отриманням документів, а також підтвердженням про повідомлення особи про необхідність явки до суду для отримання документів та іншими документами, складеними чи отриманими під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою. Якщо суд України не має можливості виконати доручення іноземного суду, воно повертається іноземному суду із зазначенням причин невиконання і документами, що це підтверджують (ч. 6 ст. 417 ЦПК). Виконання судових доручень закордонними дипломатичними установами України. Судові доручення про вручення документів громадянину України, який проживає на території іноземної держави, або доручення суду про виконання певних процесуальних дій стосовно громадянина України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано працівниками дипломатичного представництва чи консульської установи України у відповідній державі з дотриманням вимог процесуального законодавства України, якщо таке виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 419 ЦПК). Вручення документів здійснюється під розписку із зазначенням дня вручення, підписується посадовою особою та скріплюється печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України. Такі документи особа отримує добровільно - для забезпечення виконання доручення не можуть застосовуватися примусові заходи. У разі вчинення певних процесуальних дій складається протокол, що підписується особою, стосовно якої вчинені процесуальні дії, та особою, яка вчинила процесуальні дії, і скріплюється печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України. У протоколі зазначаються день, час і місце виконання доручення. Отже, судове доручення - це звернення суду однієї держави до сулу іншої держави з проханням про виконання на території останньої процесуальних дій, спрямованих на допит сторін чи свідків, вручення судових повісток, встановлення місця проживання відповідача тощо.

Позови до іноземних держав та міжнародних організацій. Дипломатичний імунітет

Судовий імунітет -- це принцип, відповідно до якого до іноземної держави без згоди її компетентних органів не може бути пред'явлений позов, не може бути застосовано забезпечення позову і звернення стягнення на її майно, що перебуває на території іншої держави. Тобто судовий імунітет заснований на суверенній рівності держав і означає непідсудність іноземних держав суду інших держав. За загальним правилом державні дії не підлягають контролю з боку судів іноземних держав. Тобто імунітет держави має місце лише в тих випадках, коли йдеться про дії держави публічно-правового характеру. Проте при укладенні договорів між державами або їх органами в них може бути обумовлена відмова держави від імунітету. В Україні діє принцип абсолютного судового імунітету. Тобто пред'являти позов до іноземної держави, вимагати забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, що знаходиться на території України, можна лише за згодою компетентних органів відповідної іноземної держави. Цей принцип діє завжди, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законом України. Судовий імунітет поширюється також на акредитованих в Україні дипломатичних представників іноземних держав, консульських посадових осіб і консульських службовців, а також на інших осіб, зазначених у відповідних законах України і міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. На відміну від іноземних держав, вищезазначені особи підлягають юрисдикції судів України, але лише в межах, визначених принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами з відповідною державою, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Так, відповідно до ст. ст. 31, 37 Віденської конвенції про дипломатичні зносини дипломатичний агент (голова представництва або член дипломатичного персоналу представництва), а також інші особи, визначені цією Конвенцією, користуються імунітетом від цивільної юрисдикції, крім випадків пред'явлення: і) речових позовів щодо приватного нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування, якщо тільки вони не володіють ним від імені акредитуючої держави для цілей представництва; 2) позовів, що стосуються спадкування, щодо яких ці особи виступають як виконавець заповіту, опікун над спадковим майном, спадкоємець або відказоодержувач -- приватна особа, а не від імені акредитуючої держави; 3) позовів щодо будь-якої професійної або комерційної діяльності, здійснюваної зазначеними особами у державі перебування за межами своїх офіційних функцій. Імунітет від юрисдикції України не поширюється на випадки, коли глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи у зв'язку з позовами про належне їм нерухоме майно на території України, спадкування, а також у зв'язку з позовами, що випливають з їх професійної або комерційної діяльності, що здійснюється ними за межами службових обов'язків. Відкриття провадження у справі за позовною заявою дипломатичних агентів, інших осіб, визначених Віденською конвенцією про дипломатичні зносини, позбавляє їх права посилатися на імунітет від юрисдикції щодо зустрічних позовів, безпосередньо пов'язаних з основним позовом (ч. З ст. 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини). Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від імунітету від цивільної юрисдикції таких осіб може відмовитися акредитуюча держава. Відповідно до ст. 43 Віденської конвенції про консульські зносини консульські посадові особи й консульські службовці не підлягають юрисдикції судових органів держави перебування щодо дій, вчинених ними при виконанні консульських функцій. Однак це положення не застосовується щодо цивільного позову: 1) що випливає з договору, укладеного консульською посадовою особою або консульським службовцем, за яким вони прямо або побічно не взяли на себе зобов'язань як агенти держави, яку вони представляють; 2) третьої сторони за шкоду, завдану нещасним випадком у державі перебування, викликану наземним транспортним засобом, судном або літаком. Двосторонніми міжнародними договорами між Україною та іншими державами перелік випадків, за яких на консульських посадових осіб чи службовців може бути поширена цивільна юрисдикція судів, може бути розширений. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або законами України.

Позови до іноземних держав та міжнародних організацій. Дипломатичний імунітет Судовий імунітет -- це принцип, відповідно до якого до іноземної держави без згоди її компетентних органів не може бути пред'явлений позов, не може бути застосовано забезпечення позову і звернення стягнення на її майно, що перебуває на території іншої держави. Тобто судовий імунітет заснований на суверенній рівності держав і означає непідсудність іноземних держав суду інших держав. За загальним правилом державні дії не підлягають контролю з боку судів іноземних держав. Тобто імунітет держави має місце лише в тих випадках, коли йдеться про дії держави публічно-правового характеру. Проте при укладенні договорів між державами або їх органами в них може бути обумовлена відмова держави від імунітету. В Україні діє принцип абсолютного судового імунітету. Тобто пред'являти позов до іноземної держави, вимагати забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, що знаходиться на території України, можна лише за згодою компетентних органів відповідної іноземної держави. Цей принцип діє завжди, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законом України. Судовий імунітет поширюється також на акредитованих в Україні дипломатичних представників іноземних держав, консульських посадових осіб і консульських службовців, а також на інших осіб, зазначених у відповідних законах України і міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. На відміну від іноземних держав, вищезазначені особи підлягають юрисдикції судів України, але лише в межах, визначених принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами з відповідною державою, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Так, відповідно до ст. ст. 31, 37 Віденської конвенції про дипломатичні зносини дипломатичний агент (голова представництва або член дипломатичного персоналу представництва), а також інші особи, визначені цією Конвенцією, користуються імунітетом від цивільної юрисдикції, крім випадків пред'явлення: і) речових позовів щодо приватного нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування, якщо тільки вони не володіють ним від імені акредитуючої держави для цілей представництва; 2) позовів, що стосуються спадкування, щодо яких ці особи виступають як виконавець заповіту, опікун над спадковим майном, спадкоємець або відказоодержувач -- приватна особа, а не від імені акредитуючої держави; 3) позовів щодо будь-якої професійної або комерційної діяльності, здійснюваної зазначеними особами у державі перебування за межами своїх офіційних функцій. Імунітет від юрисдикції України не поширюється на випадки, коли глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи у зв'язку з позовами про належне їм нерухоме майно на території України, спадкування, а також у зв'язку з позовами, що випливають з їх професійної або комерційної діяльності, що здійснюється ними за межами службових обов'язків. Відкриття провадження у справі за позовною заявою дипломатичних агентів, інших осіб, визначених Віденською конвенцією про дипломатичні зносини, позбавляє їх права посилатися на імунітет від юрисдикції щодо зустрічних позовів, безпосередньо пов'язаних з основним позовом (ч. З ст. 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини). Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від імунітету від цивільної юрисдикції таких осіб може відмовитися акредитуюча держава. Відповідно до ст. 43 Віденської конвенції про консульські зносини консульські посадові особи й консульські службовці не підлягають юрисдикції судових органів держави перебування щодо дій, вчинених ними при виконанні консульських функцій. Однак це положення не застосовується щодо цивільного позову: 1) що випливає з договору, укладеного консульською посадовою особою або консульським службовцем, за яким вони прямо або побічно не взяли на себе зобов'язань як агенти держави, яку вони представляють; 2) третьої сторони за шкоду, завдану нещасним випадком у державі перебування, викликану наземним транспортним засобом, судном або літаком. Двосторонніми міжнародними договорами між Україною та іншими державами перелік випадків, за яких на консульських посадових осіб чи службовців може бути поширена цивільна юрисдикція судів, може бути розширений. Міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України у цивільних справах у межах, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або законами України.

Размещено на Allbest. ru