Цивільний процес

Правила виключної підсудності, передбачені ст. 114 ЦПК. встановлюють правила щодо визначення підсудності певних категорій справ, розгляд яких можливий тільки в певному суді та до яких не можуть бути застосовані правила загальної або альтернативної підсудності, зокрема це позови, що виникають з приводу нерухомого майна, які повинні подаватись за місцем його знаходження або місцезнаходженням основної його частини. Питання дотримання правил про підсудність вирішується судом при відкритті провадження у справі. Якщо суддя визнає, що справа цьому суду не підсудна, він повертає заяву позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками надсилаються позивачеві (ст. 115 ЦПК). Передача справ від одного до іншого суду після відкриття провадження у справі допускається лише у випадках, передбачених ст. 116 ЦПК. При цьому ст. 117 ЦПК встановлюється що спори між судами про підсудність не допускаються; це означає, що у разі надіслання справи до іншого суду, вона повинна бути прийнята до розгляду. З метою усунення будь-яких зловживань з боку суду, одночасно ЦПК встановлює й певні санкції за порушення правил підсудності у вигляді скасування апеляційним судом прийнятого судового рішення судом першої інстанції про відкриття провадження у справі (п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК). Дотриманням судами процесуальних норм інституту підсудності означає дотримання положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. І. Я. Фойницький, розглядаючи значення підсудності, зазначав, що порушення підсудності супроводжується тяжкими для суду наслідками: відмова в прийнятті судом справи, йому підсудної, є відмовою в правосудді, тобто бездіяльність влади; прийняття до провадження справи, йому непідсудної, є перевищенням влади. Оскільки підсудність є основою провадження, питання про неї може бути порушене в будь-якому стані справи, не обмежуючись жодними строками, і тільки вирок суду компетентного визнається рішенням "належного" суду, що має auctoritatem геі judicataе. Отже, публічний інтерес в існуванні чітких правил про підсудність є очевидним. Інститут підсудності має також важливе значення і для приватних осіб. Кожному важливо знати, який суд розглядатиме його справу, кожен має право вимагати, щоб його справу розглядав суд компетентний, незалежний та безсторонній. Одним з невід'ємних прав особи є право на розгляд її справи компетентним судом. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, або при визначенні його права та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону. Компетентним є суд, до підсудності якого належить відповідна справа. Однією з суттєвих гарантій того, що суд, який розглядає справу, буде справедливим і безстороннім, є неможливість свавільної зміни підсудності. Підсудність має бути чітко регламентована законом з метою запобігти суб'єктивізму посадових осіб у вирішенні питання про те, до якого суду необхідно направити справу для її розгляду по суті.

Тема 9. Строки у цивільному процесі

Процесуальний строк - це період час, визначений для здійснення процесуальних дій учасниками процесу або іншими особами за вказівкою закону або за приписом суду, якщо він не встановлений законом. Стаття 67. Види процесуальних строків Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, -- встановлюються судом Стаття 68. Обчислення процесуальних строків Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Стаття 69. Початок перебігу процесуальних строків Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Стаття 70. Закінчення процесуальних строків Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку. Стаття 71. Зупинення процесуальних строків Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків. Зупинення цих строків починається з моменту настання тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження Стаття 72. Наслідки пропущення процесуальних строків Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку. Стаття 73. Поновлення та продовження процесуальних строків Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ. Про місце і час розгляду цього питання повідомляються особи, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов'язковою. Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку належить вчинити ту дію або подати той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання.

Тема 10. Судові витрати

Судові витрати - витрати, пов'язані з діяльністю суду по розгляду та вирішенню цивільних справ, процесуальними діями інших учасників процесу. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Судовий збір - це грошовий збір, який стягується в судах загальної юрисдикції за здійснення окремих дій та видачу документів. . Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. Судовий збір буває простий та пропорційний. Розмір простого збору закон визначає в твердій сумі за проведення окремих процесуальних дій. Стягнення пропорційного судового збору завжди залежить від ціни позову. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: 1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення; 2) витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; 4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів -- сумою, яка стягується; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування -- вартістю майна; 3) у позовах про стягнення аліментів -- сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців; 4) у позовах про строкові платежі і видачі -- сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки; 5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі -- сукупністю платежів або видач за три роки; 6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач -- сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік; 7) у позовах про припинення платежів або видач -- сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік; 8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла -- сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки; 9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, -- дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, -- не нижче його балансової вартості; 10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. У разі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. У випадку зменшення позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж це встановлено законом, повернення заяви чи скарги, відмови у відкритті провадження у справі тощо сума судового збору за ухвалою судді повертається. До витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відносяться витрати, пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати, пов'язані з виготовленням та видачею копій судових рішень. Розмір та порядок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи залежно від категорії справ встановлюються Кабінетом Міністрів України. Не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про: 1) поновлення на роботі; 2) стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати; 3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи; 4) стягнення аліментів; 5) визнання батьківства або материнства. Не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 4) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 5) відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду. Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Тема 11. Цивільна процесуальна відповідальність

Заходами процесуального примусу є встановлені цим Кодексом процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановлення ухвали. Стаття 91. Види заходів процесуального примусу Заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід. До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме правопорушення. Стаття 92. Попередження і видалення із залу судового засідання До учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх в судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження, а у разі повторного вчинення зазначених дій -- видалення із залу судового засідання. У разі повторного вчинення дій, зазначених у частині першій цієї статті, перекладачем суд оголошує перерву і надає час для його заміни. Стаття 93. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом У разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом. В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються: ім'я (найменування) особи, у якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування) або місцезнаходження, назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення. Стаття 94. Привід свідка. Належно викликаний свідок, який без поважних причин не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення. Про привід суд постановляє ухвалу, в якій зазначає ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу. Ухвала про привід у суд передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження в справі або за місцем проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу. Не підлягають приводу в суд особи, які не можуть бути допитані відповідно до статті 51 (особи, які не підлягають допиту як свідки - недієздатні, священослужителі тощо) цього Кодексу, а також малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди першої і другої груп, особи, які доглядають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів. Ухвала про привід оголошується свідку особою, яка її виконує. У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання.

Тема 12. Докази і доказування у цивільному процесі

Поняття доказування у ЦП. Доказуванням є діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі, по збиранню, дослідженню та оцінці доказів, спрямована на зясування дійсних прав та обов'язків учасників спірних матеріальних правовідносин. В пізнавальному плані процес доказування необхідно розділяти на 3 стадії: 1) визначення кола доказів та їх збирання; 2) дослідження доказів; 3) оцінка доказів. Суб'єктами доказування є суд, особи, які беруть участь у справі.

48. Поняття судових доказів. Поняття засобів доказування у ЦП. Ст. 57. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Фактичні дані суд отримує із визначених джерел, які в законі мають назву засоби доказування. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

49. Належність доказів і допустимість засобів доказування.

Ст. 58, 59. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Предмет доказування

Предмет доказування - це те, що необхідно доказувати по кохній ЦС, ті обставини, які свідчать про дійсні взаємовідносини сторін у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, предмет доказування у ЦС становлять юридичні факти підстави позову та юридичні факти, якими відповідач обгрунтовує заперечення проти позову. Суд зобовязаний уточнити відповідно до гіпотези матеріальної норми права, яка регулює дані спірні правовідносини, коло фактів, які підлягають доказуванню. При дослідженні фактів, які входять до предмету доказування, суд повинен дослідити і доказові факти, оскільки вони у своїй сукупності свідчать про наявність або відсутність шуканого юридичного факту. Відповідно доказові факти займають проміжне місце в механізмі доказування між доказами та юридичними фактами.

Факти, що не потребують доказування

Це факти, на які стороні у справі достатньо тільки послатися, а доказувати їх не треба при певних обставинах. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили (преюдиціальні факти), не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Презюмовані факти - факти, які згідно закону передбачаються як встановлені, не доказуються при розгляді справи (новий ЦПК як на підстави звільнення від доказування не вказує).

Оцінка судових доказів. Оцінка доказів є заключною і найбільш важливою стадією процесу доказуванняя. Оцінка доказів - це визначення судом достовірності та сили доказів. Встановлення достовірності передбачає перевірку доброякісності джерела доказів і процесу формування доказів. Перевірити силу доказів - означає перевірити чи можна на підставі цього доказу, цієї сукупності доказів зробити висновок про наявність чи відсутність шуканого факту. Відповідно до норм ЦПЗ в правозастосовчій практиці розроблені і реалізуються наступні принципи оцінки доказів: 1) докази оцінюються кожний окреми, а також в сукупності; 2) жоден з доказів не має переваг перед іншими; 3) докази оцінюються за внутрішнім переконанням суддів, яке грунтується на всебічному, повному, обєктивному і безпосередньому дослідженні всіх доказів у справі; 4) внутрішнє переконання має бути не беззвітне, не інтуїтивне, а грунтуватися на всебічному, повному, обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи; 5) при оцінці доказів судді мають керуватися законом.

Тема 13. Засоби доказування у цивільному процесі

Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників. Допит сторін, тертіх осіб, їх представників як свідків та їх правовий імунітет.

Сторони, треті особи та їхні представники за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. Даний засіб доказування мають особливу цінність для суду, оскільки сторони та треті особи ліпше за інших знають про обставини справи, оскільки є учасниками допроцесуальним відносин. Однак при оцінювання пояснень сторін та третіх осіб суд має враховувати, що вони є особисто зацікавленими у справі, яка розглядається.

Показання свідків, порядок їх дослідження. Імунітет свідка

Показання свідка -- це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. . У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд. Не підлягають допиту як свідки: 1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання; 2) особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, -- про такі відомості; 3) священнослужителі -- про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; 4) професійні судді, народні засідателі та присяжні -- про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку. Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв -- без згоди дипломатичного представника. Фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб). Особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана повідомити причини відмови. Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків -- відповідальність, встановлену законом.

Письмові докази

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. Особливе значення їх для ЦС полягає в тому, що вони широко розповсюджені в повсякденному житті, відрізняються високою істинністю та тривалістю. письмові докази розділяють: за змістом - на розпорядчі (наказ про звільнення) та інформаційні (переписка), за формою - проста письмова, кваліфікована (нотаріально посвідчена), за джерелами - оригінали та копії. До суду письмові докази подаються особами, які беруть участь у справі або витребуються судом. Вимога суду про надання письмових доказів обовязкова для громадян та організацій. Невиконання цих вимог може потягти застосування заходів примусового впливу.

Речові докази. Порядок їх дослідження.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. Речовими доказами є предмети, які своїм зовнішнім виглядом, властивостями, своїм існуванням або місцезнаходженням свідчать для суду джерелом відомостей про обставини справами. Навідміну від письмових вони індивідуальні, незамінні. Вони можуть досліджуватися як в залі судового засідання, так і у місцезнаходженні. Витребування речових доказів і вирішення питань про відповідальність за їх ненадання відбувається в тому ж порядку, що й для письмових доказів. Речові докази зберігаються в справі або за описом здаються в камеру схову суда. Після набрання чинності рішенням вони повертаються особам, від яких були отримані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі.

Висновок експерта

Висновок експерта -- докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом. Для зясування обставин, які мають значення у справі і вимагають спеціальних знань у сфері науки, мистецтва, техніки або ремесла, суддя в порядку забезпечення доказів і під час підготовки справи або суд під час розгляду справи можуть призначити експертизу. Призначення експертизи оформляється відповідною ухвалою. Експертиза може проводитися в суді або поза судом. При формулюванні питань експерту суд або суддя мають враховувати пропозиції сторін або інших осіб, які беруть участь у справі. Висновки експерта та відповіді на питання суду оформляються у вигляді висновку експерта. Висновок експерта не є обовязковим для суду і оцінюється поряд з іншими доказами.

Судові доручення, порядок їх дачі та виконання.

Забезпечення доказів. Підстави і порядок забезпечення доказів.

Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів. За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити докази до пред'явлення нею позову. У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити. До заяви про забезпечення доказів, яка не відповідає вимогам цієї статті, застосовуються наслідки, встановлені статтею 121 цього Кодексу (залишення заяви без руху). Заява про забезпечення доказів розглядається судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено, -- місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п'яти днів з дня її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов'язковою. У разі обґрунтованої вимоги заявника, а також якщо не можна встановити, до кого може бути згодом пред'явлено позов, заява про забезпечення доказів розглядається судом невідкладно лише за участю заявника. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу.

Суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії. В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть справи, що розглядається, зазначаються особи, які беруть у ній участь, обставини, що підлягають з'ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення, перелік питань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку. Ця ухвала обов'язкова для суду, якому вона адресована. Судове доручення виконується у судовому засіданні за правилами, встановленими цим Кодексом. Суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце засідання. Їхня присутність не є обов'язковою. Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу. Якщо свідки, які дали показання суду, що виконував доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу, вони дають показання у загальному порядку.

Тема 14. Позов

Поняття позову та його елементи.

Позовна заява - звернена через суд до відповідача заява, яка містить матеріально-правову вимогу про поновлення порушеного чи оспорюваного права, предявлена у встановленій законом процесуальній формі. Елементами позову є складові частини позову: підстави позову та його предмет. Відповідно ст. 119 в позовній заяві мають бути викладені обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Саме ці обставини і складають підставу позову. Підстави позову - це сукупність юридичних фактів, передбачених гіпотезою матеріальної норми права, яка регулює спірні правовідносини, з яких позивач виводить свої вимоги до відповідача. Також відповідно ст. 119 необхідно вказувати зміст позовних вимог, який і становить предмет позову. В усіх випадках предмет позову становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. В ході процеса розгляду ЦС по суті позивач має право змінити як підстави, так і предмет позову. Але ці зміни можливі тільки напротязі розгляду справи по суті ( в суді 1 інстанції) і тільки в межах спірних правовідносин. Зміст позову - наявність цього елементу іноді спростовується. Зміст позову - це вказана в позовній заяві форма захисту, це те, що позивач просить від суду.

Види позовів. В науці ЦПП позови розподіляють за 2 критеріями: матеріально-правовому (за предметом позову) та процесуальному (за його змістом). За матеріально-правовою ознакою позови поділять на позови, які витікають з цивільних, трудових, та інших правовідносин. Практично це необіхдно для визначення судової юрисдикції справи. За процесуально-правовою ознакою позови поділяються на: позови про визнання, позови про присудження, преобразовательные (?) позови. Позови про визнання - при їх предявленні право ще не порушено, але у субєктів цих правовідносин або у одного з них є сумніви в наявності цих правовідносин. Сумніви ці носять характер правовий, а не фактичний. В ряді випадків сумнівів може й не бути, але одна сторона не визнає наявності правовідносин, тому друга сторона звертається до суду за підтвердженням правовідносин. Позови про визнання можуть бути позитивними та негативними. Позови про присудження - кінцевою метою цих позовів є повернення речі, певної суми грошей тощо. Ними позивач домагається видачи виконавчого листа, тобто примусового виконання. При предявленні цих позовів кінцева мета може бути досягнута, як правило, після підтвердження судом права позивача, тобто присудження зазвичай передує визнання. Але це не завжди. Преобразовательные позови: про встановлення нових правовідносин, про зміну правовідносин, про припинення правовідносин.

Право на предявлення позову.

Право на предявлення позову може бути здійснено тільки в порядку встановленому законом. При цьому складовими порядку предявлення позову є: дотримання правил про підсудність; дієздатність позивача; дотриманя належної форми позовної заяви. Важливою гарантією можливості реалізації парва на предявлення позову є норма процесуального закону про те, що відмова від права на звернення до суду є недійсною. Правом на предявлення позову наділені всі ФО та ЮО. Всі вони можуть звернутися до суду з позовом про захист субєктивного права чи охоронюваного законом інтересу. Право на предявлення позову - це інститут ЦПП, який регулює підстави і порядок порушення судової діяльності по захисту прав та охоронюваних законом інтересів.

Предявлення позову. Відкриття провадження по справі.

Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості. Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов'язані між собою. Суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: 1) заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства; 2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим; 5) після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків. Про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу. В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначаються: 1) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження у справі, номер справи; 2) ким і до кого пред'явлено позов; 3) зміст позовних вимог; 4) час і місце попереднього судового засідання; 5) пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються. Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі повинна бути невідкладно надіслана позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами. Відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом.

Позовна заява, її реквізити. Обєднання і розєднання кількох позовних вимог.

Позовна заява - звернена через суд до відповідача заява, яка містить матеріально-правову вимогу про поновлення порушеного чи оспорюваного права, предявлена у встановленій законом процесуальній формі. Позовна заява подається в письмовій формі. Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий; 3) зміст позовних вимог; 4) ціну позову щодо вимог майнового характеру; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; 7) перелік документів, що додаються до заяви. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання. Позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У разі пред'явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження. Позовна заява, подана після забезпечення доказів або позову, повинна містити, крім зазначеного у частині другій цієї статті, відомості про забезпечення доказів або позову.

Суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача. Залежно від обставин справи суддя чи суд мають право постановити ухвалу про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи.

Залишення позовної заяви без руху, повернення заяви.

Позовна заява (оформлена відповідно з вимогами ст. 119 і 120 ЦПК) подається до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості. Суддя одноособово вирішує питання про прийняття заявив цивільній справі. Стаття 121. Залишення позовної заяви без руху, повернення заяви Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, а також оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Крім цього, заява повертається у випадках, коли: 1) позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову; 2) заяву подано недієздатною особою; 3) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 4) справа не підсудна цьому суду; 5) подана заява про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом України. 4. Про повернення позовної заяви суддя постановляє ухвалу. 5. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Мирова угода.

Стаття 175. Мирова угода сторін Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. Таким чином мирова угода є укладеною між сторонами та затверджену судом домовленість про припинення спору між ними шляхом взаємних поступок за цим спором.

відмова від позову, визнання позову. Процесуальний порядок прийняття відмови від позову і визнання позову.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач -- визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. Актим чином, відмова від позову є односторонім волевиявленням позивача в суді, спрямованим на відмову від судового захисту своєї позовної вимоги. Але суд може відмовити позивачу в прийнятті його відмови, якщо така розпорядча дія протиречить закону, інтересам інших осіб або з інших причин не може бути прийнята судом. Прийняття судом відмови позивача від позову тягне за собою закриття провадження у справі та виключає можливість в майбутньому звернення до суду з тотожнім позовом. Особа, яка здійснює відмовувід позову, має право отримати розяснення суду відносно правових наслідків такої відмови. В свою чергу визнання позову відповідачем є одностороннім волевиявленням відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. ЦПК не визначає прямих правових наслідків визнання відповідачем позову, тем не менш таке визнання має велике значення для встановлення обставин справи і винесення рішення у справі. Але суд не вповноважений, не дослідивши сутність позову з точки зору обставин справи, покласти в основу свого рішення тільки визнання позову відповідачем. У звязку з цим суд може вважати позов визнаних тільки тоді, коли в нього не виникає сумнівів в тому, що це визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав чи законних інтересів, а також не здійснено під впливом протиправної поведінки стосовно відповідача з боку інших осіб або з метою приховати істину.

Тема 15. Відкриття провадження у справі

Підстави для відмови у прийнятті заяви. Правові наслідки відмови судом у прийнятті заяви.

Суддя одноособово вирішує питання про прийняття заяви в ЦС. Правовими підставами для відмови в прийнятті позовної заяви є: 1) недотримання вимог викладених в ст. 119, 120 ЦПК, не сплата судового збору, не сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; 2) крім того, заява повертається позивачу у випадках, коли: 1) позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову; 2) заяву подано недієздатною особою; 3) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 4) справа не підсудна цьому суду 5) подана заява про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених Сімейним кодексом України; 3) відмова позивачу суддею у відкритті провадження у справі, коли: 1) заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства; 2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим; 5) після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Правові наслідки відмови судом у прийнятті заяви: Повернення заяви у випадку, встановленому частиною другою статті 121 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків. Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Тема 16. Провадження у справі до судового розгляду

Провадження у справі до судового розгляду. Попереднє судове засідання.

Попереднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі. Після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а третій особі -- копія позовної заяви. В процесі провадження у справі до судового розгляду суддя: 1) опитує позивача по суті заявлених ним позовних вимог, зясовує в нього можливі з боку відповідача заперечення, пропонує позивачу надати додаткові докази, розяснює йому його процесуальні права та обовязки; 2) в необхідних випадках викликає відповідача для попереднього опитування по обставинам справи, зясовує його можливі заперечення проти позову, розяснює йому його процесуальні права та обовязки, зясовує, якими доказами він може підтвердити свої заперечення; 3) вирішує питання про залучення або вступу у справу співучасників, третіх осіб; 4) вирішує питання про участь у справі прокурора, ОДВ, громадської організації, а також їхніх представників; 5) вирішує питання про виклик свідків у судове засідання; 6) витребує від п/у/о або від громадян письмові та речові докази, або дає особам, які беруть участь у справі, повноваження на право отримання цих доказів; 7) вирішує з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі, питання про проведення експертизи; 8) в необхідних випадках проводить з повідомленням осіб, які беруть участь, місцевий огляд; 9) розяснює сторонам можливість звернення за вирішенням спору в третейський суд та наслідки такої процесуальної дії; 10) вирішує питання про залучення до участі в справі в необхідних випадках представника органів опіки та піклування для охорони майнових прав відповідача, а також для забезпечення інтересів дітей. Попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду. Ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 174 і 175 цього Кодексу. Якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду. Якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд: 1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову; 2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; 3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню; 4) з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання; 5) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів; 6) у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів; 7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову; 8) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду; 9) визначає час і місце судового розгляду. Попереднє судове засідання є обов'язковим для кожної справи, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом. За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки буде визнано судом поважними. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно. Про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє ухвалу. Попереднє судове засідання проводиться з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом для судового розгляду, з винятками, встановленими цією главою.