Цивільний процес

Зміст і порядок підготовки ЦС до судового розгляду.

Підготовка ЦС до судового розгляду є однією з обовязкових стадій ЦП. Метою цієї стадії є сприяння охороні прав і законних інтересів ФО та ЮО шляхом створення умов для забезпечення вірного та своєчасного вирішення справи та прийняття законного та обгрунтованого рішення. Сама підготовка ЦС до судового розгляду починається одразу ж після прийняття суддею позованої заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому ЦПК. Попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду. Ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 174 і 175 цього Кодексу. Якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду. Якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд: 1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову; 2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; 3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню; 4) з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання; 5) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів; 6) у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів; 7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову; 8) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду; 9) визначає час і місце судового розгляду. Попереднє судове засідання є обов'язковим для кожної справи, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом. За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки буде визнано судом поважними. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно. Про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє ухвалу. Попереднє судове засідання проводиться з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом для судового розгляду, з винятками, встановленими цією главою.

Призначення справи до судового розгляду. Судові виклики і повідомлення.

Після закінчення підготовки справи до судового розгляду суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і встановлює дату розгляду справи. Справа має бути призначена до розгляду не пізніше п'ятнадцяти днів після закінчення дій підготовки до судового розгляду. Розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Судове засідання проводиться в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду -- залі засідань. Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів -- одного місяця У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на один місяць. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. 3. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення -- особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення -- завчасно. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи. Судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв'язку з їх діяльністю. Відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті. Друкований орган, у якому розміщуються оголошення про виклик відповідача протягом наступного року, визначається не пізніше 1 грудня поточного року в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Судова повістка про виклик у суд повинна містити: 1) ім'я фізичної особи чи найменування юридичної особи, якій адресується повістка; 2) найменування та адресу суду; 3) зазначення місця, дня і часу явки за викликом; 4) назву справи, за якою робиться виклик; 5) зазначення, в якості кого викликається особа (як позивач, відповідач, третя особа, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач); 6) зазначення, чи викликається особа в судове засідання чи у попереднє судове засідання, а у разі повторного виклику сторони у зв'язку з необхідністю дати особисті пояснення -- про потребу дати особисті пояснення; 7) у разі необхідності -- пропозицію особі, яка бере участь у справі, подати всі раніше неподані докази; 8) зазначення обов'язку особи, яка одержала судову повістку в зв'язку з відсутністю адресата, за першої можливості вручити її адресату; 9) роз'яснення про наслідки неявки залежно від процесуального статусу особи, яка викликається (накладення штрафу, примусовий привід, розгляд справи за відсутності, залишення заяви без розгляду), і про обов'язок повідомити суд про причини неявки. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в пунктах 1-7 і 9. Судова повістка-повідомлення повинна містити найменування та адресу суду, назву справи, вказівку про те, яку дію буде вчинено, місце, день і час її вчинення, а також про те, що участь у її вчиненні для цієї особи не є обов'язковою. Якщо разом із судовою повісткою надсилаються копії відповідних документів, у повістці особі, якій вони надсилаються, повинно бути зазначено, які документи надсилаються і про її право подати заперечення та відповідні докази на їх підтвердження. Судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам -- відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності -- відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі. Якщо особа, яка бере участь у справі, перебуває під вартою або відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешту, повістка та інші судові документи вручаються їй під розписку адміністрацією місця утримання особи, яка негайно надсилає розписку та письмові пояснення цієї особи до суду. Особам, які проживають за межами України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, в разі відсутності таких -- через дипломатичні представництва та консульські установи України за місцем проживання цих осіб. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом.

Тема 17. Судовий розгляд цивільних справ. Прикінцеві та перехідні положення

Поняття і значення стадії судового розгляду.

Судовий розгляд - це, передусім, інститут ЦПП, тобто система норм права, які регулюють СВ між суддею та іншими учасниками процесуальної діяльності при розгляді і вирішенні по суті ЦС. Судовий розгляд - це стадії цивільного судочинства. Вона займає центральне місце серед усіх стадій ЦП. Її значення визначається тим, що вона є обовязковою стадією процесу. Незалежно від того, чим завершується справа - винесенням рішення, ухвали про припинення провадження у справі, або залишенням заяви без розгляду - ця стадія є в процесі розгляду кожної справи. Більш того, якщо в попередньому СЗ суд постановив ухвали через відмову позивача від позову, або визнання мирової угоди, про залишення заяви без розгляду при передачі спору на вирішення третейському суду, і особливо в тому випадку, коли виноситься рішення про задоволення позову через визнання його відповідачем, стверджувати, що це здійснюється без судового розгляду неможна. Стадія судового розгляду є головною стадією цивільного судочинства, оскільки в ній найбільш повно реалізцються задачі і прицнипи ЦПП, які стоять перед судом.

Судове засідання. Порядок судового засідання.

Зовнішньою формою судового розгляду як стадії ЦП є судове засідання. Розгляд справи здійснюється в СЗ у визначений день і час у спеціально обладнаному приміщенні суду. Під час одноособового розгляду справи в суді першої інстанції головуючим є суддя, який розглядає справу. Головуючий керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи. У разі виникнення заперечень у будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій головуючого ці заперечення заносяться до журналу судового засідання і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу. Головуючий вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку. Головуючий розглядає скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника стосовно виконання покладених на нього обов'язків, про що постановляє ухвалу. Всі присутні в залі СЗ при вході судді мають встати. Рішення суду всі присутні в залі заслуховують стоячи. Особи, які беруть участь у справі, експерти, свідки, перекладачі звертаються до суду і дають свої показання та пояснення стоячи. Відступи від цього правила допускаються з дозволу головуючого. Усі особи, які беруть участь в справі, а також присутні у залі СЗ громадяни мають дотримуватися встановленого порядку. У випадку, якщо хтось з присутніх порушує порядок, головуючий може застосувати до цієї особи передбачені законом заходи. У випадку виникнення заперечень у будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів відносно дій головуючого, ці заперечення заносяться до журналу СЗ, і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу. Процесуальні дії, які проводяться на стадії СЗ утворюють 4 послідовних частини (етапи), будь-яка з яких має своє значення, зміст і призначена для вирішення певного кола питань: 1) підготовча частина; розгляд справи по суті; судові дебати; прийняття і оголошення судового рішення.

Підготовча частина судового засідання.

Її завданням є підготовка необхідних умов успішного розгляду і вирішення ЦС. Всі питання, які вирішуються в цій частині, і всі процесуальні дії можна звести в 4 групи: 1) чи можна при даній явці осіб, які беруть участь в справі, розглянути дану ЦС; 2) чи можна даному складу суду розглядати дану ЦС; 3) чи можна за наявності даних доказів розглядати дану справу; 4) розяснення учасникам процесу їх процесуальних прав та обовязків, вирішення їх клопотань.

Розгляд справи по суті як частина судового засідання.

Задача цієї частини - встановлення та перевірка обставин даної ЦС. Ця частина СЗ починається доповіддю головуючого в судовому засіданні про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин в попередньому СЗ, після чого зясовуються позиції сторін, які сперечаються. Якщо позивач відмовляється від позову та відмова прийнмається судом, або сторони укладають мирову угоду, і вона затверджується судом, то провадження у справі закінчується винесенням відповідної ухвали. У випадку визнання відповідачем позову, суд за наявності законних підстав виносить рішення про задоволення позову, а за угоди сторін про передачу справи у третейський суд - залишає позов без розгляду. Після доповідді судді заслуховуються пояснення сторін і третіх осіб, інших осіб, які беруть участь у справі. особи, які беруть участь у справі можуть задавати один одному питання. Стосовно інших доказів суд встановлює порядок їх дослідження. Після пояснень осіб, які беруть участь у справі, суд допитує свідків у порядку встановленому ЦПК, досліджує пиьсмові та речові докази, досліджує висновок експерта, відповіді та розяснення спеціаліста, оголошує висновок ОДВ та ОМС. Особам, які беруть участь в справі може бути надана можливість виступити з додатковими поясненнями. Ця частина СЗ завершується винесенням ухвали про завершення зясування обставин справи і перевірки їх доказами, після чого суд переходить до судових дебатів.

Судові дебати.

У судових дебатах виступають з промовами особи, які беруть участь у справі. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні. У судових дебатах першим надається слово позивачеві та його представникові. Треті особи без самостійних вимог виступають у судових дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь. Третя особа, яка заявила самостійні позовні вимоги щодо предмета спору, та її представник у судових дебатах виступають після сторін. За клопотанням сторін і третіх осіб у судових дебатах можуть виступати лише їхні представники. Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, виступають у судових дебатах першими. За ними виступають особи, в інтересах яких відкрито провадження у справі. Суд не може обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається судом, або повторюється. З дозволу суду промовці можуть обмінюватися репліками. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові. Якщо під час судових дебатів виникає необхідність з'ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі. Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться в загальному порядку.

Порядок прийняття і проголошення судового рішення.

Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для прийняття судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення. Якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з'ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення іншої процесуальної дії, суд, не ухвалюючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. Розгляд справи у випадку, встановленому частиною другою цієї статті, проводиться виключно в межах з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки. Після закінчення поновленого розгляду справи суд залежно від його результатів відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо вчинення необхідних процесуальних дій у даному судовому засіданні виявилося неможливим, постановляє ухвалу про відкладення розгляду справи чи оголошує перерву. Питання на обговорення суду при колегіальному розгляді справи ставить головуючий, рішення приймається більшістю голосів, а при одноособовому розгляді - суддєю одноособово. Головуючий голосує останнім. Суддя, який не згодний з рішенням більшості, може письмово викласти свою думку, яка прилучається до справи, але в СЗ не оголошується, але є відкритою для ознайомлення з нею учасників процесу. Рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду. Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення.

Фіксування ЦП.

Стаття 197. Фіксування судового засідання технічними засобами Суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого інший працівник апарату суду. Повне або часткове відтворення технічного запису судового засідання здійснюється на вимогу особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду. Носій інформації, на який здійснювався технічний запис судового засідання (касета, дискета тощо), є додатком до журналу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справи. За клопотанням особи, яка бере участь у справі, може бути за плату здійснено повне або часткове роздрукування технічного запису судового засідання за розпорядженням головуючого. Особа, яка бере участь у справі, має право отримати копію інформації з носія, на який здійснювався технічний запис цивільного процесу. Розмір плати за роздрукування технічного запису судового засідання встановлюється Кабінетом Міністрів України. Стаття 198. Журнал судового засідання Одночасно з проведенням фіксування технічними засобами секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідання. У журналі судового засідання зазначаються такі відомості: 1) рік, місяць, число і місце судового засідання; 2) найменування суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання; 3) справа, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших осіб, що беруть участь у справі; 4) порядковий номер вчинення процесуальної дії; 5) назва процесуальної дії; 6) час вчинення процесуальної дії; 7) інші відомості, визначені цим Кодексом. Журнал судового засідання ведеться секретарем судового засідання та підписується ним невідкладно після судового засідання і приєднується до справи. Стаття 199. Зауваження щодо технічного запису судового засідання, журналу судового засідання та їх розгляд Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися із технічним записом судового засідання, журналом судового засідання та протягом семи днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису. Головуючий розглядає зауваження щодо технічного запису судового засідання та журналу судового засідання, про що постановляє відповідну ухвалу. У разі пропуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення головуючий залишає їх без розгляду. Зауваження щодо технічного запису судового засідання чи журналу судового засідання повинні бути розглянуті не пізніше п'яти днів з дня їх подання.

Зауваження щодо технічного запису СЗ, журналу СЗ та їх розгляд.

Стаття 199. Зауваження щодо технічного запису судового засідання, журналу судового засідання та їх розгляд Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися із технічним записом судового засідання, журналом судового засідання та протягом семи днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису. Головуючий розглядає зауваження щодо технічного запису судового засідання та журналу судового засідання, про що постановляє відповідну ухвалу. У разі пропуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення головуючий залишає їх без розгляду. Зауваження щодо технічного запису судового засідання чи журналу судового засідання повинні бути розглянуті не пізніше п'яти днів з дня їх подання.

Підстави і наслідки відкладення розгляду справи.

Відкладення розгляду справи - це перенесення її розгляду на інший точно визначений час. Відкладаючи розгляд, суд вказує час та день, на який призначається наступне СЗ у даній справі. Вичерного переліку підстав відкладення розгляду справи ЦПК не містить, тобто суд може відкласти його не тільки в прямо вказаних ЦПК випадках, але й у звязку з неможливістю розгляду справи в звязку з необхідністю заміни відведеного судді або залучення до участі в справі інших осіб. Підстави відкладення можна поділити на 2 групи: 1) субєктивні - тобто ті, які залежать від учасників процесу, без яких розгляд справи неможливий в даному СЗ. В деяких випадках така неможливість може виникнути внслідок вини суду або інших учасників процесу; 2) обєктивні - недостатність доказів внаслідок нововиявлених обставин, задоволення клопотань про відвід тщо. Від відкладення справи необхідно відрізняти перерву в розгляді справи за підставами та процесуальними наслідками. Підставою для перерви є необхідність надання нових доказів, а процесуальним наслідком його є не нове засідання, а продовження попереднього. Відкладення розгляду оформлюється протокольною ухвалою суду. Учасникам процеса, що зявилися про день нового СЗ повідомляється під розписку. При відкладенні розгляду справи суд допитує свідків, які зявилися, якщо в СЗ присутні усі особи, які беруть участь у справі. тільки у виняткових випадках свідків можна не допитувати, а викликати у нове СЗ. ЦПК допускає і право підтвердити попередні пояснення, а не виступати знов, якщо сторони не наполягають на нових поясненнях, склад суду та учасників справи не змінився. Це правило сприяє економічності та оперативності процесу.

Підстави і наслідки зупинення провадження справи.

Зупинення провадження у справі - це перенесення СЗ у справі на інший час, який суд чітко визначити не може. СЗ в цьому випадку переноситься до зникнення перешкод, які стали підставою для зупинення провадження у справі. Обовязкове зупинення - передбачено тоді, коли суд зобовязаний зупнити провадження незалежно від свого розсуду і розсуду осіб, які беруть участь у справі. 1. Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі: 1) смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі; 3) перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан; 4) неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства; 5) призначення або заміни законного представника. Факультативне зупинення здійснюється судом на прохання осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою у випадках: 1) перебування сторони на строковій військовій службі або альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання; 2) захворювання сторони, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу; 3) перебування сторони у тривалому службовому відрядженні; 4) розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності; 5) призначення судом експертизи. Зупинення провадження оформлюється ухвалою судді, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Підстави і наслідки закриття провадження у справі.

Закриття провадження у справі є одним із способів закінчення справи без винесення судового рішення. Стаття 205. Підстави закриття провадження у справі Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 2) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 3) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом; 4) сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом; 5) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим; 6) померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 7) ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі. Стаття 206. Наслідки закриття провадження у справі Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 205 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Підстави та наслідки залишення заяви без розгляду.

Це другий спосіб закінчення ЦС без винесення рішення. В даному випадку перешкоди, які є підставою для залишення заяви без розгляду можна перебороти, а тому після їх усунення можно звертатися до суду з тотожньою вимогою. Стаття 207. Залишення заяви без розгляду Суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо: 1) заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; 2) заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 3) належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності; 4) спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді; 5) позивач подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді; 7) особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності. Особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Тема 18. Судові рішення

Поняття і види судових рішень.

Судове рішення - це акт судової влади, який здійснює захист порушених чи оспорюваних прав громадян, ЮО та держави шляхом підтвердження наявності чи відсутності правовідносин і приписом певної поведніки в майбутньому. В порядку цивльного судочинства суди постановляють: 1) рішення - ними закінчується судовий розгляд, вирішення справи по суті, надається відповідь на матеріально-правову вимогу позивача до суду; 2) ухвали - ними вирішуються всі питання процесу. Які не повязані з вирішенням справи по суті; 3) судові накази - нова форма судового рішення, яке виноситься у справах наказного провадження про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна.

Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення.

Стаття 213. Законність і обґрунтованість рішення суду Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Порушення судом цих вимог тягне або може потягнути відміну незаконного та необгрунтованого рішення суду 1 інстанції вищестоящими судами апеляційної та касаційної інстанції. ЦПЗ також вимагає того, щоб рішення було повним. Повнота рішення передбачає його всебічність, тобто у рішенні має бути: 1) надано відповідь про існування чи відсутність матеріального права; 2) вказано про приналежність його позивачу; 3) визначено, чи існує юридичний обовязок і чи покладений він на відповідача; 4) надана кількісна характеристика права та обовязку; 5) визначено порядок та строк реалізації права та виконання обовязку. Якщо вказані питання не вирішені в судовому рішенні, то воно вважається неповним. Цей недолік може бути усунений винесенням додаткового рішення.

Зміст судового рішення як процесуального доумента.

Стаття 215. Зміст рішення суду Рішення суду складається з: 1) вступної частини із зазначенням: часу та місця його ухвалення; найменування суду, що ухвалив рішення; прізвищ та ініціалів судді (суддів -- при колегіальному розгляді); прізвища та ініціалів секретаря судового засідання; імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмета позовних вимог; 2) описової частини із зазначенням: узагальненого викладу позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом; 3) мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин; мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався; 4) резолютивної частини із зазначенням: висновку суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку суду по суті позовних вимог; розподілу судових витрат; строку і порядку набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Засоби усунення недоліків рішення судом, який його ухвалив.

Кожне рішення суду має відповідати вимогам права та закону, що до нього ставляться. Проте, деякі недоліки рішення суду першої інстанції, які мають несуттєвий характер і повязані лише з неповнотою, неясністю, неточністю судового рішення, можуть виправлятися самим судом, не змінюючи самого рішення по суті. Див. 89-91.

Додаткове рішення.

Стаття 220. Додаткове рішення суду Суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 (Суд допускає негайне виконання рішень у справах про: 1) стягнення аліментів -- у межах суми платежу за один місяць; 2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; 3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, -- у межах суми стягнення за один місяць; 4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника; 5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала; 6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб)цього Кодексу; 4) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. Їх присутність не є обов'язковою. На додаткове рішення може бути подано скаргу. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Розяснення рішень.

Стаття 221. Роз'яснення рішення суду Якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Подання заяви про роз'яснення рішення суду допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання. Заява про роз'яснення рішення суду розглядається протягом десяти днів. Неявка осіб, які брали участь у справі, і (або) державного виконавця не перешкоджає розгляду питання про роз'яснення рішення суду. Ухвала, в якій роз'яснюється рішення суду, надсилається особам, які брали участь у справі, а також державному виконавцю, якщо рішення суду роз'яснено за його заявою.

Виправлення описок та явних арифметичних помилок у судовому рішенні.

Суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні, про що постановляється ухвала. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. Їхня неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлень.

Законна сила судового рішення. Обєктивні та субєктивні межі законної сили судового рішення.

Законна сила судового рішення - це його загальнообовязковість, тобто обовязковість і для суду, і для учасників процесу, і для осіб та органів, яким воно адресується або яких воно стосується. Стаття 223. Набрання рішенням суду законної сили Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 цього Кодексу, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Набрання рішенням законної сили тягне виникнення в нього ряду властивостей. 1) неспростовність - рішення не можна оскаржити в апеляційному порядку. рішення, яке набрало законної сили може бути переглянуто виключно в касаційному порядку, якщо воно було предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, в звязку з винятковими обставинами, якщо воно було предметом перегляду в касаційному порядку, і у звязку з нововиявленими обставинами. 2) виключність - неможливість вторинного вирішення спору між тими самими сторонами, про той же предмет та на тих же підставах. 3) преюдиціальність - факти, які були підтверджені рішенням, яке набрало законної сили, обовязкові для суду, який пізніше розглядав справу, повязану із справою, за якою було винесено рішення. 4) исполнимость (?) - рішення в примусовому порядку виконується тільки після набрання ним законної сили. 5) загальнообовязковість.

Види ухвал суду 1 інстанції.

Ухвали суду 1 інстанції - це процесуальні документи, за якими вирішуються різні питання, що виникають в процесі розгляду справи або у випадку його завершення без винесення рішення. 1) за субєктною ознакою: одноособові/ колегіальні; 2) за формою: протокольні (заносяться до журналу СЗ)/ у вигляді окремого поцесуального документа; 3) за змістом: підготовчі (питання підготовки справи)/ у питанням, що виникли при розгляді справи/ припинювальні/ заключні/ з приводу винесеного рішення/ окремі ухвали.

Тема 19. Заочний розгляд справи

Стаття 224. Умови проведення заочного розгляду справи У разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів. У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. Стаття 225. Порядок заочного розгляду справи Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими цією главою. Стаття 226. Форма і зміст заочного рішення За формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 213 і 215 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд. Стаття 227. Повідомлення про заочне рішення Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше п'яти днів з дня його проголошення. Стаття 228. Порядок і строк подання заяви про перегляд заочного рішення Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Стаття 229. Форма і зміст заяви про перегляд заочного рішення Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі. У заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено: 1) найменування суду, який ухвалив заочне рішення; 2) ім'я (найменування) відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номер засобів зв'язку; 3) обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це; 4) посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача; 5) клопотання про перегляд заочного рішення; 6) перелік доданих до заяви матеріалів. Заява про перегляд заочного рішення підписується особою, яка її подає. До заяви про перегляд заочного рішення додаються її копії за кількістю осіб, які беруть участь у справі, та копії всіх доданих до неї матеріалів. До заяви про перегляд заочного рішення, поданої представником відповідача, додається довіреність або інший документ, який підтверджує його повноваження. За подання заяви про перегляд заочного рішення судовий збір не сплачується. До неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються правила статті 121 цього Кодексу. Стаття 230. Дії суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі. Одночасно суд повідомляє особам, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду заяви. Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження. Стаття 231. Порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення Заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто з осіб, які беруть участь у справі, з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви і з'ясовує думку сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо вимог про перегляд заочного рішення. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення. Стаття 232. Скасування та оскарження заочного рішення Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Стаття 233. Законна сила заочного рішення Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом.

Тема 20. Наказне провадження

Поняття, правова природа та особливості інституту наказного провадження

Одним із етапів судово-правової реформи в Україні стало реформування цивільного процесуального законодавства. Запровадження наказного провадження, за задумом законодавця, мало на меті прискорення судочинства. Як свідчить судова практика, велика кількість справ, що розглядаються в порядку позовного провадження, фактично є безспірними, оскільки вимоги позивача відповідачем не заперечуються'. Можливість спрощення і скорочення процедури у встановлених законом випадках підвищує ефективність правового захисту та дозволяє звільнити суди від розгляду за повною процедурою безспірних за своєю суттю справ. У правовому механізмі цивільного судочинства, що закріплений у ЦПК, відбулось спрощення провадження у справах, які ґрунтуються на безспірних фактах. Пошук шляхів оптимізації та раціоналізації правосуддя, досягнення мети спрощення, підвищення ефективності та диференціації цивільного процесу, обмежене число штатних одиниць у судовій системі сприяло відновленню правового закріплення інституту судового наказу у цивільному процесуальному законодавстві України2. Нині такий спосіб здійснення судочинства або подібні до нього судові процедури успішно використовуються в багатьох країнах світу, зокрема Німеччині, Греції, Данії, Франції, Російській Федерації, Республіці Білорусь, Угорщині, Швейцарії, Швеції, Італії, Англії тощо:. Правова регламентація процедури наказного провадження та вимог до судового наказу як особливої форми судового рішення здійснюється положеннями розділу 11 ЦПК. Однак вони визначають лише особливості здійснення наказного провадження. У разі відсутності в цьому розділі спеціальної норми щодо вирішення того чи іншого питання, діє правило застосування відповідних положень ЦПК. Наприклад, виходячи із положення, закріпленого у частинах 1 та 2 ст. 18 ЦПК, питання про видачу судового наказу вирішуються одноособово суддею, який діє від імені суду; правовий статус осіб, які беруть участь у наказному провадженні, визначається за ст. ст. 27--29 ЦПК. Відповідно до законодавства України наказне провадження здійснюється у формі видачі судового наказу, а, власне, наказне провадження є структурним компонентом цивільного процесу, разом з позовним та окремим провадженнями2. Наказне провадження, на відміну від інших видів цивільного судочинства, є "документарним" чи "письмовим", а не усним, оскільки всі дії у ньому вчинюються виключно у письмовій формі. Його ще можна назвати непротокольним, оскільки хід провадження не фіксується у протоколах чи інших процесуальних документах (журналі судового засідання тощо)3. Отже, наказне провадження -- це спрощена ініційована процедура захисту майнових прав та законних інтересів кредитора, вимоги якого до боржника щодо стягнення грошових коштів або витребування майна ґрунтуються на безспірних документах та обставинах, що здійснюється за відсутності позову шляхом видачі судового наказу.

Узагальнюючи поняття судовий наказ, видається за необхідне виокремити такі його ознаки: 1) судовий наказ є судовим рішенням (у вигляді постанови), яке видається суддею одноособово; 2) судовий наказ видається у спрощеному порядку, без розгляду справи по суті; 3) судовий наказ наділяється силою норми матеріального права, а винесення судом наказу становить видання правозастосовного акту держави; 4) судовий наказ видається за доказами, наданими лише однією зі сторін (стягувачем); 5) судовий наказ видається з вимог, які можна назвати безспірними. У цьому випадку уточненню підлягає той аспект, що спір між стягувачем та боржником існує, оскільки стягувач звертається до суду із заявою про видачу судового наказу, однак докази правочину для суду є безспірними, надані стягувачем докази достатні для вирішення справи в порядку наказного провадження, інакше спір підлягатиме вирішенню за правилами позовного провадження; 6) судовий наказ видається за наявності певних умов: -- надання стягувачем разом із заявою про видачу судового наказу всіх доказів, що підтверджують зобов'язання боржника, з копіями доданих документів відповідно до кількості боржників; -- надані суду документи дають вичерпні відомості щодо обставин справи; -- заявлені стягувачем вимоги не викликають заперечень з боку боржника. Таким чином, судовий наказ має відповідати вимогам законності та обґрунтованості. При цьому обґрунтованість повинна бути відображеною та висувається як вимога за аналогією з прийняттям рішень, які складаються з вступної та резолютивної частин. Судовий наказ відповідає принципам законності та обґрунтованості, якщо суддя при здійсненні необхідних процесуальних дій повністю врахував передбачені законом для його видання обставини і виніс постанову відповідно до них, хоча в самому правозастосовному акті цього не фіксується. За своїм значенням, юридичною силою та наслідками судовий наказ має певні аналогічні ознаки зі звичайним рішенням суду, зокрема: 1) судовий наказ -- один із видів судових рішень у цивільних справах; 2) судовий наказ -- правозастосовний акт судової влади, який є обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб і громадян та підлягає виконанню на всій території України; 3) судовий наказ -- правозастосовний акт захисту цивільних прав; 4) судовий наказ -- процесуальний документ, оскільки процесуальне законодавство передбачає вимоги щодо його процесуально-документального оформлення. Однак якщо порівнювати судовий наказ із судовим рішенням, можна виділити ряд суттєвих відмінностей, виходячи з таких критеріїв: 1. За характером заявлених вимог. Судове рішення ухвалюється у будь-якій цивільній справі позовного або окремого провадження, у ньому викладається владна правозастосовна позиція суду з будь-якої заявленої позивачем вимоги, яка ґрунтується на положеннях процесуального закону. У наказному провадженні вирішується обмежене законом коло вимог, передбачених ст. 96 ЦПК, що означає неможливість видачі судового наказу в усіх інших випадках. 2. За процесуальною формою розгляду. Судове рішення ухвалюється судом як результат змагальної форми процесу, з дотриманням принципів гласності та відкритості судового розгляду, де кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Судовий наказ видається без судового засідання, тобто без розгляду справи по суті, без виклику стягувача та боржника та на підставі письмових документів. 3. За правовим механізмом дослідження доказів. Судове рішення ухвалюється після судового засідання, де сторони та інші особи, які беруть участь у справі, в силу принципу диспозитивності розпоряджалися своїми процесуальними правами, в якому надавалися та досліджувалися докази (пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновок експерта тощо), особи, які беруть участь у справі, виступали в судових дебатах, здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Судовий наказ видається на підставі ознайомлення судді з наданими документами. 4. За ознакою обґрунтованості. Судове рішення має бути мотивованим. Зокрема, в мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом, і правовідносини, визначені відповідно до них, мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти, визначає, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи, інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду. Судовий наказ внаслідок своєї юридичної природи, на відміну від мотивувальної частини судового рішення, має частину, у якій міститься модель поведінки боржника, тобто зобов'язання виконати певні дії. 5. За порядком ухвалення. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті та проголошується прилюдно, при цьому головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Щодо видачі судового наказу має місце спрощена процедура. Однак базові та основні принципи правосуддя, які застосовуються у позовному провадженні, повинні забезпечуватись і при постановленні судового наказу. 6. За часом набрання законної сили. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Судовий наказ набирає законної сили протягом 3 днів у разі ненадходження заяви від боржника після закінчення строку на її подання (10 днів з дня отримання копії судового наказу боржником) та за наявності даних про отримання боржником копії наказу, після чого суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання. 7. За своєю юридичною силою. Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити рішення, це віднесено до повноважень суду вищестоящої інстанції і лише в разі оскарження рішення. Судовий наказ, навпаки, може бути скасований судом, що його видав, за заявою боржника в разі заперечення проти вимог стягувача, про що судом постановляється ухвала. 8. За порядком оскарження. Судове рішення може бути оскаржене з підстав та в порядку, передбаченому законом. Судовий наказ може лише оспорюватися, після чого він підлягає обов'язковому скасуванню, про що судом постановляється ухвала. В ухвалі про скасування судового наказу суд одночасно роз'яснює, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову. 9. За своїм змістом. Якщо розглядати судове рішення як процесуальний документ, то воно складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. Судовий наказ складається лише зі вступної та резолютивної частин. 10. За суб'єктним складом. Термінологія щодо стягувача і боржника як сторін наказного провадження була запозичена з виконавчого провадження, де ст. 8 Закону "Про виконавче провадження" визначає стягувача як фізичну або юридичну особу, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ, а боржника -- як фізичну або юридичну особу, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. Отже, в наказному провадженні стягувачем є особа, якій належить право вимоги і яка звертається до суду із заявою про видачу судового наказу, а боржником -- особа, з якої стягувач просить здійснити стягнення. Застосування поняття "заявник" пояснюється не помилкою законодавця, а тим, що особа, яка звертається до суду із заявою про видачу судового наказу, набуде процесуального становища стягувача лише в разі прийняття заяви про видачу судового наказу і, навпаки, не стане ним в разі відмови судом у прийнятті заяви про видачу судового наказу або в разі залишення ЇЇ без руху та поверненні заявнику. 11. За зверненням до виконання. Судове рішення є підставою до виконання. На підставі судового рішення, що набрало законної сили (за винятком випадків негайного виконання рішення), видається виконавчий лист, що є виконавчим документом. Судовий наказ є виконавчим документом, тому отримання будь-яких інших документів у суді після його видачі не потрібно1. Виходячи з ви ще в и кладеного, судовий наказ можна визначити як вид судового рішення, що видається у передбачених законом випадках, без розгляду справи по суті, на підставі наданих заявником документів за умови відсутності заперечень з боку боржника з метою захисту порушених прав та інтересів фізичних або юридичних осіб, яке має особливі формальні вимоги та процедуру виконання. Видається за необхідне зазначити щодо особливості судового наказу як судового аналогу вчиненню виконавчих написів нотаріусами, відповідно до Закону України від 2 вересня 1993 р. "Про нотаріат" та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172. Запровадження в цивільному процесі наказного провадження не означає скасування повноважень нотаріусів вчиняти виконавчі написи. У будь-якому разі особа сама вирішує, звернутися їй до суду за видачею судового наказу чи до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Окрім того, законодавство не містить заборон щодо паралельного застосування обох цих заходів примушування боржника до виконання покладених на нього обов'язків. При цьому слід погодитися з позицією щодо того, що судова форма захисту прав та інтересів є досконалішою, оскільки може ефективніше оскаржуватись в суді.