Цивільне право

Дарунок вважається прийнятим, якщо його направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, і він негайно не заявить про відмову від його прийняття. Дарувальник має право відмовитися від передання дарунка, якщо після укладення Д. його майновий стан істотно погіршився. Дарувальник має право вимагати від обдаровуваного виконання обов'язку на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (виплачувати ренту, надати право довічного користування дарунком), якщо це передбачено Д.. В разі порушення покладеного обов'язку дарувальник має право вимагати розірвання Д. і повернення дарунка або відшкодування вартості. Обдаровуваний має право відмовитися від прийняття дарунка до передачі дарунка без обґрунтування причин. За невиконання (неналежне виконання) умов Д. настає відповідальність на загальних засадах. Однак, ЦК передбачив винятки, які обмежують відповідальність. Якщо дарувальник, якому було відомо про недоліки (особливості) подарованої речі, не повідомив про них обдаровуваного, то він зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, шкоду, завдану каліцтвом, (ушкодженням здоров'я) або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.

Дарувальник має право вимагати розірвання Д. протягом 1 року (якщо на цей момент дарунок збережен) у таких випадках: предметом дарування були нерухомі речі чи особливо цінне майно і обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, членів його сем'ї; обдаровуваний створює загрозу втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність; наслідок недбалого ставлення до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, цю річ може бути знищено (пошкоджено). Різновиди Д. дарування: Д. з обов'язком передати дарунок у майбутньому (консенсуальний; письмовий; містить умову про конкретну особу (обдаровуваного), і про конкретний предмет дарування); Д. пожертви (здійснюється для досягнення певної, обумовленої мети; є укладеним із моменту прийняття пожертви (реальний); використання пожертви відповідно до мети, встановленої Д.; використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, в разі смерті (ліквідації) - за рішенням суду).

16. Договір утримання. Сторони

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та(або) доглядом довічно (ст.744 ЦК). Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний та відплатний. Сторони договору: відчужувач (фіз. особа, незалежно від віку та стану здоров'я) та набувач (повнолітня дієздатна фіз. особа або юр. особа). Договір може бути укладено відчужувачем на користь третьої особи. Він належить до договорів довірчого характеру, оскільки за неможливості подальшого виконання фіз. особою обов'язків набувача за договором з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача може бути передано за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. Для забезпечення утриманням та(або) доглядом може бути відчужено лише житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність. Утримання може здійснюватися в усіх видах матеріального забезпечення, як і догляд, за домовленістю між сторонами.

Договором має бути здійснено грошову оцінку матеріального забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу. Відповідно до ст.602, вимоги щодо довічного утримання (догляду) не підлягають зарахуванню. Строк дії договору дорівнює періоду життя утриманця. Форма договору - письмова, підлягає нотар. посвідченню. Забезпечення захисту інтересів відчужувача: позбавлення набувача права розпорядження майном, переданим йому за договором на праві власності; заборона звернення стягнення на майно набувача протягом життя відчужувача; покладання ризику випадкового знищення (пошкодження) майна на набувача. Відчужувач має право вимагати від набувача: надання йому належного утримання у вигляді матеріального забезпечення та(або) догляду; забезпечення його житлом у будинку (квартирі), який йому передано за договором, якщо це передбачено договором. Обов'язки набувача: надавати належне утримання та(або) догляд відчужувачеві відповідно до змісту договору; поховати відчужувача в разі його смерті. Набувач та відчужувач можуть домовитися про заміну речі, яку було передано за договором. У цьому разі обсяг обов'язків набувача може бути за домовленістю сторін змінено.

Зобов'язання за договором припиняються у разі: смерті відчужувача (ч.2 ст.755); смерті набувача, якщо він немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем (ст.757); ліквідації юр. особи-набувача. Однак якщо в результаті ліквідації юр. особи-набувача майно, що було передано за договором, перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду); розірвання договору на вимогу відчужувача або третьої особи, якщо набувач не виконує або неналежно виконує свої обов'язки, незалежно від його вини. Причому, відчужувач набуває право власності на майно, яке він передав, а витрати, зроблені набувачем на утримання та(або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню; розірвання договору на вимогу набувача у зв'язку з неможливістю подальшого виконання договору з підстав, що мають істотне значення.

17. Договір ренти. Сторони

За цим договором одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ст.731). Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний, відплатний. Специфічні ознаки: зміст ренти полягає в обов'язку однієї особи надати утримання іншій; відносини ренти мають стабільний характер; характерна ознака ренти - алеаторність (лат. аlеа - випадок), тобто існує ризик, що розмір рентних платежів буде більшим або меншим за вартість відчуженого під виплату ренти майна. Сторонами договору: одержувач ренти та платник ренти. Предметом договору є майно (речі та їх сукупність, майнові права та обов'язки, результати інтелектуальної діяльності та виключні права на них), яке передається під виплату ренти, а також сама рента (у грошовій формі; шляхом надання речей, виконання робіт або надання послуг). До договору ренти, згідно зі ст.734, можуть застосовуватися в субсидіарному порядку загальні положення про купівлю-продаж та про договір дарування. Форма договору - письмова, підлягає нотар. посвідченню, при передачі нерухомого майна - держ. реєстрації. Способи забезпечення виконання зобов'язань щодо виплати ренти: страхування (обов'язок платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'язків за договором ренти (ч.3 ст.735)) та застава. У разі передання нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно (ч.1 ст.735). Платник ренти має право відчужувати майно (при цьому до набувача переходять обов'язки платника), передане йому під виплату ренти, лише за згодою одержувача ренти. Різновиди договору ренти - безстрокова рента (постійна) та строкова. Особливості договору постійної ренти: обов'язок виплачувати ренту не обмежується будь-яким строком, зокрема й строком життя або існування її одержувача (право на одержання ренти може переходити у спадщину); ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого безоплатно, несе платник ренти, а у разі передання його за плату - платник має право вимагати відповідно припинення зобов'язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати. Договір постійної ренти припиняється, крім загальних підстав, у разі (ст. 740): відмови платника від договору ренти; розірвання договору на вимогу одержувача, якщо: платник прострочив виплату ренти більше ніж на 1 рік; платник порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти; платника ренти визнано неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі та в строки, що встановлено договором; в інших випадках, встановлених договором. Правові наслідки розірвання договору: якщо майно передано безоплатно, то одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати суми ренти; якщо майно передано за плату, то одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна (ст.741). Особливості договору строкової ренти: є підставою виникнення строкових зобов'язань протягом певного строку; зобов'язання можуть припинятися лише платником ренти на загальних підставах; випадкове знищення (пошкодження) майна, переданого під виплату ренти на певний строк, не звільняє платника ренти від обов'язку виплачувати її до закінчення строку виплати.

18. Договори про передачу майна у користування

Договори на користування чужим майном досить нечисленні. Основними різновидами цих договорів є договір оренди та договір лізингу, хоча елементи оренди є в складних договорах (зокрема, в концесійному договорі).

Договір оренди - це такий договір на користування чужим майном, відповідно до якого одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 ГК).

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингодержувачеві) у виключне користування майно, що належить Лізингодавцю на праві власності чи праві господарського відання та було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

19. Різновиди договору майнового найму. Сторони

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України). Договір найму (оренди) належить до категорії цивільно-правових договорів про передачу майна в користування.

За своєю юридичною природою договір найму (оренди) -- двосторонній; консенсуальний (може бути реальним) і оплатний. Форма договору найму-(оренди) залежить від його предмета та строку дії:

а) вимоги до найму (оренди) майна, крім будівлі та іншої капітальної споруди, у гл. 58 ЦК не встановлюється, тому у відношенні цього договору діють загальні правила, викладені у ст. 205-210 ЦК, а в гл. 59 (щодо найму житла) вказується про просту письмову форму (ст. 811 ЦК);

б) стосовно найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди -- якщо строк договору становить до 3-х років, він укладається у письмовій формі, а на три роки і більше -- підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 793 ЦК).

Строк дії договору має бути позначений у ньому, а за відсутності такого -- договір вважається укладеним на невизначений строк (ч.ч. 1 і 2 ст. 763 ЦК). При цьому має значення і момент, з якого договір вважається укладеним, яким є оформлення акту прийому-передачі орендованого майна (ч. 1 ст. 795 ЦК), що стосується найму будівлі або іншої капітальної споруди. Втім, початком строку дії договора є момент набрання ним чинності, яким є момент його укладення у належній формі (ст.ст. 631,638 ЦК) чи державна реєстрація (ст. 20 «Про оренду землі»).

Предметом договору майнового найму можуть бути тільки індивідуально-визначені, неспоживні речі (нежитлові приміщення, обладнання, машини та ін.), які не знищуються у процесі їх використання, адже здане в найм майно підлягає поверненню та майнові права (ст. 760 ЦК).

Сторонами договору найму (оренди) є наймодавець (орендодавець) -- особа, яка здає в оренду майно, і наймач (орендар) -- особа, яка використовує майно. Наймачем (орендарем) може бути будь-яка особа. Наймодавцем можуть бути фізичні та юридичні особи, держава, адміністративно-територіальні утворення тощо. Лише в деяких різновидах договору найму законодавець встановлює обмеження щодо суб'єктного складу наймодавця (договір оренди державного та комунального майна, договір прокату).

Орендодавцем речі за договором оренди може бути його # власник або особа, якій належать майнові права, також особа, уповноважена на укладення договору найму (ст. 761 ЦК України), тобто його представник, який виступає орендодавцем у разі оренди державного і комунального майна. Якщо має місце оренда цілісного майнового комплексу (ЦМК), то орендодавцем є ФДМУ. Держпідприємства виступають орендодавцями окремого індивідуально-визначеного майна і нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 м2 на одне підприємство, а з дозволу державних або комунальних органів (ФДМУ, органів АРК або управлінь комунального майна) -- також у відношенні структурних підрозділів (філій, цехів, ділянок) і нерухомого майна, що перевищує площу 200 мг. Державні організації не мають права бути орендодавцями.

Різновиди договору слід визначити за допомогою речей, що можуть бути предметом договору найму (оренди), законодавець окремо визначає земельну ділянку, будівлю або іншу капітальну споруду, транспортний засіб, житло. Зауважимо, що відносини найму (оренди) житла регулюються в окремій главі ЦК.

Майно може передаватися однією особою іншій у користування на умовах і протягом строку, передбачених договором, і підлягає поверненню з його припиненням. Серед прав та обов'язків сторін договору найму (оренди) одним із найважливіших є несення витрат на ремонт майна. Компенсація за поліпшення майна може передбачатися у договорі. Наймач є лише тимчасовим користувачем майна, по закінченні строку договору або в разі його дострокового розірвання він має повернути взяте в найм майно наймодавцеві у стані, в якому воно було одержане, з урахуванням нормального зносу.

У ст. 777 ЦК і ч.І ст. 285 ГК передбачено переважне право орендаря на продовження договору оренди. Орендна плата підлягає сплаті орендарем у розмірі, встановленому договором, а якщо орендується державне і комунальне майно, її розмір вираховується за відповідною методикою й у грошовій або натуральній формі. Згідно з ч. З ст. 286 ГК орендна плата може встановлюватися в натуральній або грошово- натуральній формі залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря.

Припинення договору найму (оренди) має місце у випадку смерті фізичної особи-наймача, якщо інше не встановлено договором або законом, й у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем (ст. 781 ЦК), при відмові орендодавця від договору оренди (ст. 782 ЦК).

20. Договір оренди. Оренда державного та комунального майна

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Правове регулювання договору найму (оренди) здійснюється гл.58 ЦК, ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" та окремими правилами найму. Метою договору є забезпечення передання майна у тимчасове користування. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (реальний), відплатний. Сторонами договору є наймодавець (орендодавець) та наймач (орендар). Наймодавцем може бути власник речі або особа, якій належать майнові права, а також особа, уповноважена на укладення договору найму. Щодо особи наймача, то законодавець не передбачає будь-яких обмежень. Істотною умовою договору є умова про предмет, яким може бути: річ, яка визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд за неодноразового використання (неспоживна річ); майнові права.

Законом може бути встановлено види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Ціна договору встановлюється за домовленістю між сторонами. Якщо її не встановлено договором, то визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Договір найму (оренди) є строковим договором. Якщо строк найму не встановлено, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Форма договору: усна або письмова. Змістом договору є сукупність прав та обов'язків сторін. Чинне цивільне та господарське законодавство Укр. виділяє такі різновиди договорів, що регулюють строкове платне користування чужим майном: договір найму (оренди), включаючи оренду державного та комунального майна (ст.759-786 ЦК, ст.ст.283-289, 291 ГК, ЗУ «Про оренду державного та комунального майна»); договір прокату (ст. 787-805 ЦК), специфікою якого є те, що наймодавцем може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності, а предметом договору - рухома річ, яка використовується, як правило, для задоволення побутових невиробничих потреб. Договір прокату є публічним договором та договором приєднання.; договір найму (оренди) земельної ділянки (ст.792 ЦК, ст.290 ГК, ЗУ «Про оренду землі»; договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (ст.793-797 ЦК); договір найму (оренди) транспортного засобу (ст.798-805 ЦК); договір лізингу (ст.806-809 ЦК, ст.292 ГК, ЗУ «Про лізинг»); договір найму житла (ст.810-826 ЦК).

Оренда комунального та державного майна.

ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» вiд 10.04.1992 покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фіз. та юр. особам. Об'єктами оренди за цим Законом є: цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць); нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації. Не можуть бути об'єктами оренди: цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів, що *здійснюють діяльність, передбачену ч.1 ст.4 ЗУ "Про підприємництво" (діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів)*; цілісні майнові комплекси казенних підприємств; цілісні майнові комплекси структурних підрозділів казенних підприємств, що; об'єкти держ. власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ЗУ "Про приватизацію держ. майна" (крім пам'яток культурної спадщини), а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права держ. власності, що не підлягають приватизації, затвердженого ЗУ "Про перелік об'єктів права держвласності, що не підлягають приватизації", які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, які випускають підакцизну продукцію, переданих в оренду до набрання чинності ЗУ "Про внесення змін до ЗУ "Про оренду держ. та комунального майна" від 29.06.2004. Орендодавцями є: Фонд держмайна Укр., його регіональні відділення та представництва; органи, уповноважені ВР АР Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном; підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу уповноважених органів - також щодо структурних підрозділів підприємств та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м. Орендарями згідно з цим Законом можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юр. особи та громадяни Укр., фіз. та юр. особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства. Фіз. особа, яка бажає укласти договір оренди держмайна з метою використання його для підприємницької діяльності зобов'язана зареєструватись як СПД. Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

21. Договір лізингу

За договором Л. одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) в користування майно, що належить лізингодавцеві на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий Л.), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий Л.), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) (ст.806). Правове регулювання цього договору здійснюється §6 гл.58 ЦК, ЗУ "Про фінансовий Л." та ін. актами. Крім того, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки. Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний або консенсуальний, відплатний. Договір Л. може бути укладено у формі дво- або багатосторонньої (лізингодавець, лізингоодержувач, продавець) угоди. Лізингодавцем є суб'єкт підприємницької діяльності, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти Л. за договором Л., лізингоодержувачем - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти Л. за договором Л., а продавцем лізингового майна - суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування) або продає власне майно, яке є об'єктом Л.. Предметом договору Л. може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена до основних фондів. Не можуть бути предметом договору Л. земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Строки та плата за договором Л. визначаються за домовленістю сторін. При цьому, лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта Л., що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж; суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором Л.; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у Л. майно; відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта Л., якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; інші витрати лізингодавця, передбачені договором Л. Зміст конкретних лізингових угод і порядок їх реалізації, як правило, визначаються видом Л.

У ст.808 встановлено відповідальність продавця (постачальника) предмета договору Л.. Напр., якщо (непрямий Л.) вибір продавця (постачальника) предмета договору Л. здійснив лізингоодержувач, то продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності предмета договору Л., його доставки, заміни, усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію. Якщо вибір продавця здійснив лізингодавець, то продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність. Ризик випадкового знищення (пошкодження) предмета договору Л. несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору Л. або лізингоодержувач прострочив повернення предмета договору Л., то ризик випадкового знищення (пошкодження) несе сторона, яка прострочила (ст.809).

22. Договори спрямовані на виконання робіт

За договором підряду підрядчик зобов'язується на свій ризик виконати визначену роботу за завданням замовника з використанням його або своїх матеріалів, а замовник -- прийняти роботу та сплатити її вартість. Замовник має право перевіряти перебіг і якість робіт, але не втручаючись у господарську діяльність підрядчика.

За договором підряду на капітальне будівництво підрядчик повинен побудувати і здати в установлений термін визначений договором об'єкт або виконати обумовлені договором будівельні роботи, а замовник -- надати підрядчику будівельний майданчик або забезпечити фронт робіт, прийняти й оплатити їх. Договір підряду на капітальне будівництво укладається на здійснення будівництва, капітального ремонту, реконструкції підприємств, будинків, споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних із місцем перебування об'єкта.

За договором підряду на виробництво, проектні і дослідні роботи підрядчик зобов'язується розробити за завданням замовника проектну документацію і виконати дослідні роботи, а замовник -- прийняти й оплатити їх. Підрядчик відповідає за недоліки проекту, у тому числі виявлені під час його реалізації, а також у процесі експлуатації об'єкта. За виявлення недоліків підрядчик зобов'язується безоплатно переробити проект, а також відшкодувати замовнику збитки, викликані такими недоліками, якщо законодавством або договором не встановлений інший розмір відповідальності.

За договором про виконання науково-дослідних та експериментально-конструкторських робіт виконавець зобов'язується провести обумовлені завданням наукові дослідження, розробити зразок нового виробу і конструкторської документації на нього, нову технологію виробництва або інше виробниче нововведення, а замовник -- прийняти роботу й оплатити її. Договір із виконавцем може охоплювати як весь цикл проведення досліджень, розробки та виготовлення виробничих нововведень, так і окремі його види.

За виявлення в ході наукових досліджень неможливості досягти очікуваних результатів замовник зобов'язується оплатити виконавцеві витрати на дослідження, проведені до виявлення цього факту.

У разі недосягнення під час дослідно-конструкторських робіт заданих показників виготовленого зразка замовник має право скоротити розмір винагороди.

23. Договір підряду. Умови. Сторони

За Д. підряду одна сторона (підрядник - П.) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу (Р.) за завданням другої сторони (замовника - З.), а З. зобов'язується прийняти та оплатити виконану Р.

Істотною умовою Д. є умова про предмет. Предметом Д. підряду є як сама робота (Р.) (виготовлення, обробка, переробка, ремонт речі), так і її результат. Тому найважливішою характеристикою предмета є якість. Вимоги до якості Р. встановлено в ст.857 ЦК: Р., виконана підрядником (П.), має відповідати умовам Д. підряду, а в разі їх відсутності або неповноти вимогам, що звичайно ставляться до Р. відповідного характеру; виконана Р. має відповідати якості, визначеній у Д. підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові; результат Р. в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до Д. підряду або для звичайного використання Р. такого характеру. У Д. підряду може бути встановлено строки виконання Р. або її окремих етапів. Якщо у Д. не встановлено строки виконання Р., П. зобов'язаний виконати Р., а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру, обсягів Р. та звичаїв ділового обороту. Законом або Д. підряду для результату Р. може бути передбачено гарантійний строк.

У Д. підряду може бути визначено ціну Р. або способи її визначення. Якщо у Д. підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. При цьому, ціна роботи у Д. підряду містить відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. Крім того, в Д. підряду ціну може бути визначено в кошторисі (сметі), що складається П. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим (ст.844). Зміст Д. підряду становить сукупність прав і обов'язків П. та замовника. Обов'язком П. є виконання за завданням З. певної Р. і передача йому результату виконаної Р. Для цього П. зобов'язаний: організовувати Р. та керувати нею; виконати Р. зі свого матеріалу і своїми засобами, якщо ін. не встановлено Д.; відповідати за якість наданих ним матеріалу і устаткування; надати З. звіт про використання його матеріалу та повернути залишок; відмовитися від Д., якщо використання недоброякісного (непридатного) матеріалу З. чи додержання вказівок З. загрожує життю (здоров'ю) людей чи призводить до порушення еколог., сан., правил безпеки; передати З. результат Р. разом з інформацією щодо експлуатації предмета Д.; забезпечити можливість використання результатів Р. за призначенням протягом його строку служби, якщо він невстановлений - протягом 10 р. П. має право: не розпочинати (зупинити) Р., якщо З. не надав матеріал, устаткування або річ, що підлягає переробці; притримати результат Р. якщо З. не сплатив встановленої ціни Р. або ін. суми, належної П. З. має право: перевіряти хід і якість Р., не втручаючись у діяльність П.; відмовитися від Д. та вимагати відшкодування збитків, якщо П. своєчасно не розпочав Р.; призначити П. строк для усунення недоліків, а в разі невиконання - відмовитися від Д. та вимагати відшкодування збитків. З. зобов'язаний: прийняти Р., оглянути її і в разі виявлення допущених у Р. відступів від умов Д. або ін. недоліків негайно заявити про них П.; сплатити П. обумовлену ціну після здачі Р. якщо Р. виконано належним чином і в строк або достроково.

24. Договори про надання послуг

За договором про перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй відправником вантаж у пункт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену платню.

Укладення договору перевезення вантажів проводиться в порядку, встановленому транспортними статутами (кодексами).

Однією зі сторін договорі/ складського зберігання є товарний склад, що зобов'язується за винагороду зберігати товари, передані йому товаровласником, і повернути ці товари непошкодженими. При цьому товарним складом визнається організація, що здійснює підприємницьку діяльність у вигляді зберігання товарів і надає послуги, пов'язані зі зберіганням. Предметом такого договору мають бути лише товари. Він оформлюється в письмовій формі.

Між торговельними підприємствами і сервісними організаціями може бути укладено договір на технічне обслуговування торгового устаткування. Оскільки контрольно-касове устаткування є інструментом контролю держави за грошовим обігом, то договір на технічне обслуговування контрольно-касових машин має свою специфіку.

Під час укладення договору про рекламу торговельного підприємства необхідно враховувати, що він має відповідати вимогам законодавства України.

За договором банківського рахунку банк зобов'язується зберігати кошти на рахунку клієнта, зараховувати на цей рахунок суми, що надходять, виконувати розпорядження клієнта про їхнє перерахування, видачу, проведення інших банківських операцій, передбачених законодавчими актами, банківськими правилами і договором.

Банк може використовувати кошти клієнта, гарантуючи їхню наявність при пред'явленні вимог до рахунку. Право клієнта -- розпоряджатися цими засобами й одержувати прибутки (відсотки) за ними. При цьому банк не має права визначати і контролювати напрямки використання коштів клієнтом і встановлювати інші, не передбачені законодавчими актами або договором, обмеження його права розпоряджатися коштами на свій розсуд. Без розпорядження клієнта списання коштів, що перебувають на рахунку, допускається лише за рішенням суду чи арбітражу, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

Банк гарантує таємницю рахунків клієнта. Надання банком інформації про стан рахунків та операції за ними без згоди клієнта не припускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Договір банківського рахунку припиняється за заявою клієнта і за іншими умовами, передбаченими законодавчими актами. Відсутність операцій за банківським рахунком не спричиняє припинення договору.

За договором банківського вкладу банк зобов'язується зберігати вкладені клієнтом кошти, виплачувати за ними прибуток у вигляді відсотків або в іншій формі, виконувати доручення вкладника з розрахунків із внеску і повернути суму внеску на першу вимогу вкладника на умовах і в порядку, передбачених для внеску такого виду законодавством і договором.

За договором позики (кредитним договором) позикодавець (кредитор) передає позичальнику (боржнику) у власність (повне господарське володіння або оперативне керування) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а потім позичальник зобов'язується своєчасно повернути таку саму суму грошей або рівну кількість речей того самого роду та якості.

За кредит, наданий особам, що займаються підприємницькою діяльністю, стягаються відсотки, якщо інше не передбачене договором. Величина відсотків визначається угодою сторін із дотриманням вимог до відсоткових ставок за кредитами, встановленими відповідно до законодавчих актів, а якщо немає такої угоди -- за розміром середньої ставки банківського відсотка, наявного в місці перебування кредитора.

25. Договори перевезення. Зміст. Сторони. Відповідальність

ЗУ «Про транспорт». За Д. п/в одна сторона (перевізник (П.)) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником (В.)) вантаж: до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві (О.)), а В. зобов'язується сплатити за п/в встановлену плату. Юридичні ознаки Д.: взаємний, реальний або консенсуальний (на морському транспорті) та відплатний. Д. п/в має публічний характер, однак за умови дотримання умов, які випливають зі змісту ст.915: П. повинна виступати спеціалізована юр. особа, яка здійснює перевезення транспортом загального користування; згідно із законом, ін. нормативно-правовими актами або ліцензією, виданою цій організації, вона має здійснювати перевезення за зверненням будь-якої особи. Сторонами Д. є П. і В.. П. - це ті транспортні організації, які мають права юр. особи та яким надано право укладати Д. перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами), а В.ами вантажів можуть бути як організації (юр. особи), так і фіз. особи. Особа, яка має право на одержання вантажу від П., є О.. Предметом Д. є послуги щодо доставки ввірених П.ові матеріальних цінностей (вантажу) до пункту призначення. До таких послуг належать не лише саме переміщення вантажу, а й ін. дії, зокрема, збереження, видача вантажу О., завантаження та вивантаження. Форма Д. - письмова. Для укладення Д. застосовують систему єдиного документу. Напр., залежно від виду документу розрізняють: систему накладної, яка застосовується майже на всіх видах транспорту; систему коносаменту, яка застосовується на морському транспорті; систему чартеру, яка застосовується на морському та повітряному транспорті. Д. п/в належить до строкових Д. Крім того ЦК надає можливість укладення довгострокового Д. Змістом Д. є сукупність прав та обов'язків сторін. Основні обов'язки П.: своєчасно доставити ввірений йому вантаж до пункту призначення і видати його О.; надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений Д., за умови їх придатності для перевезення цього вантажу; забезпечити цілісність і схоронність прийнятого до п/в. Крім того, сторони можуть покласти на П. і виконання дод. обов'язків, напр., провести страхування вантажу. В. зобов'язаний: пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі (упаковці), замаркувати вантаж; сплатити провізну плату; якщо розмір провізної плати не визначено - то розумну плату. У разі невиконання цього обов'язку П. має право притримати переданий йому для перевезення вантаж; надати П. необхідну кількість примірників правильно заповнених транспортних документів. Д. може бути покладено на В.а обов'язок раціонально завантажити транспортні засоби у строки, встановлені Д. Основним обов'язком О. є обов'язок прийняти вантаж та вивезти його з території станції, аеропорту, пристані. У разі порушення цієї умови О. повинен оплатити зберігання вантажу. У разі невиконання П. обов'язку доставити вантаж на адресу його О., останній має право пред'явити йому вимогу з приводу втрати вантажу, а у разі неналежного виконання ним обов'язку - вимогу з приводу нестачі, псування або пошкодження вантажу, а також вимогу з приводу прострочення доставки вантажу.

Відповідальність.

Сторони за Д. перевезення вантажу (В.) несуть відповідальність у формі відшкодування збитків та (або) сплати неустойки (штрафу, пені). ЦК передбачає окремі випадки покладення відповідальності на перевізника за порушення зобов'язань, що випливають із Д. перевезення В.: за ненадання транспортного засобу; за прострочення доставки В.; за втрату, нестачу, псування або пошкодження В.. Крім того, ЦК передбачає відповідальність відправника за невикористання наданого перевізником транспортного засобу. У разі довгострокового прострочення доставки В. (протягом 30 днів після спливу строку доставки, якщо більш тривалий строк не встановлено Д., транспортними кодексами), В. вважається втраченим. Одержувачеві у цьому разі надається право вимагати відшкодування фактичної шкоди через незбереження В. Перевізник відповідає за збереження В. після прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або його пошкодження сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало, а саме сталися не з його вини.

До обставин, яким перевізник не міг запобігти належать такі: В. прибув у справному вагоні (контейнері) та зі справними пломбами відправника; нестача, псування та пошкодження сталися внаслідок природних причин, пов'язаних із перевезенням В. на відкритому рухомому складі; В. перевозиться в супроводі провідника В. або одержувача; нестача не перевищує норм природної втрати. Перевізник також може бути звільнений від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження В., якщо доведе наявність обставин, усунення яких від перевізника не залежало, а саме: вину відправника або одержувача; особливі природні властивості В.; недоліки тари/упаковки, які не можна було помітити за зовнішнім виглядом під час прийняття В. до перевезення; здача до перевезення В. або зазначення у накладній його особливих властивостей, які потребують особливих умов або запобіжних заходів для збереження В. під час перевезення; здача до перевезення В., вологість якого перевищує встановлену норму. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення В. в розмірі фактичної шкоди. А це означає, що перевізник не зобов'язаний відшкодовувати доходи, які одержувач або відправник міг би реально одержати за звичайних обставин, якби їх право не було б порушено. Після прибуття В. до пункту призначення відповідальність перед перевізником за одержання конкретного В. несе одержувач. Однак він може перекласти на відправника всі суми штрафів, зборів та збитків, які сплачені перевізникові внаслідок неправильних дій відправника за цим перевезенням. Претензії та позови, що випливають із Д. перевезення, порядок і строки їх пред'явлення та розгляду встановлено транспортним законодавством. Відповідно до ст.925: передбачено обов'язкове пред'явлення до перевізника претензії до пред'явлення йому позову; позов до перевізника може пред'явити відправник В. або його одержувач за наявності двох необхідних умов: якщо має місце повна або часткова відмова перевізника задовольнити претензію; якщо перевізник не дав відповідь на претензію у місячний строк.

26. Поняття страхування. Основні страхові поняття. Страхові правовідносини. Сторони договору

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фіз. та юр. осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором (Д.) страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фіз. та юр. особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. За Д. страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або ін.й особі, визначеній у Д., грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати ін. умови Д. (ст.979 ЦК). Правове регулювання страхових відносин здійснюється гл.67 ЦК, ЗУ "Про страхування" та правилами окремих видів страхування. Юридичні ознаки Д.: взаємний, реальний, відплатний. Форма Д.: обов'язкова письмова шляхом складання документа, який підписують сторони, або виданням страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Сторонами Д. є страховик (юр. особа) і страхувальник. Страхувальник має право укласти із страховиком Д. на користь третьої особи (застрахованої особи). Істотними умовами Д. є: предмет; страховий випадок; страхова сума; розмір страхового платежу; строки сплати страхового платежу; строк. Предметом Д. можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Страховий випадок - передбачена законодавством або Д. подія, з настанням якої виникає обов'язок страхової організації виплатити страхову суму чи страхове відшкодування страхувальникові або ін.й третій особі. Страхова сума - встановлена законодавством чи Д. майнового страхування грошова сума, в межах якої страхова організація відповідно до умов страхування зобов'язана виплатити відшкодування при настанні страхового випадку.

Страховий платіж (внесок, премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові. Строк дії Д. встановлюється за згодою сторін. Д. набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу. За згодою страхувальника предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками (співстрахування) з визначенням прав та обов'язків кожного із страховиків. За договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування. Законом може бути встановлений обов'язок фіз. або юр. особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед ін. особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).

Обов'язкове страхування.

Законом може бути встановлений обов'язок фіз. або юр. особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед ін. особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). Д. обов'язкового страхування укладається незалежно від волевиявлення сторін, тобто обов'язок його укладення випливає із вказівки закону. Напр., у ст.7 ЗУ "Про страхування" встановлено перелік випадків обов'язкового страхування життя, здоров'я, майна або відповідальності перед ін. особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи. В Укр. здійснюються такі види обов'язкового страхування: медичне страхування; особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Держ.

бюджету Укр.) на випадок інфікування ВІЛ при виконанні ними службових обов'язків; особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Держ. бюджету Укр.) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд); страхування спортсменів вищих категорій; особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; авіаційне страхування цивільної авіації; страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам; страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту; і др.

Для здійснення обов'язкового страхування Кабмін Укр. встановлює порядок та правила його проведення, форми типового Д., особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів.

27. Кредитний договір

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст.1054 ЦК). Правове регулювання договору кредиту здійснюється гл.71 ЦК, ЗУ "Про банки і банківську діяльність", "Про іпотеку" тощо. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Сторонами договору є кредитодавець та позичальник. Кредитодавцем за договором кредиту, насамперед, може бути банк. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію НБУ, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів, що є у суспільстві. Предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти, але в жодному разі не речі. Кредит - це грошові кошти, що надано за кредитним договором банком або іншою фінансовою установою (кредитодавцем) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором. Закон визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість. Якщо позичальником є суб'єкти господарської діяльності, то вони можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Якщо позичальником є фіз. особа, то кредит може бути надано лише у формі споживчого кредиту та тільки у національній грошовій одиниці. Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів із позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами НБУ, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції та в інших передбачених чинним законодавством України та нормативно-правовими актами НБУ випадках. Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших чинників.

У разі неможливості позичальником сплатити борг його стягують із гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку. Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яку встановлюють сторони під час укладання угоди про надання кредиту. У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), якщо немає домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором. Окрім банків кредитодавцем може виступати й інша фінансова установа, яка відповідно до законодавства України може надавати кредити (зокрема, кредитна спілка - неприбуткова організація, заснована фіз. особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки). Форма договору: письмова. Зміст договору кредиту становлять права та обов'язки сторін. Основним обов'язком кредитодавця є надання грошових коштів (кредиту) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором. Позичальник, своєю чергою, зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

28. Договір позики. Сторони

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того самого роду та такої самої якості (ст. 1046 ЦК). Правове регулювання договору позики здійснюється § 1 гл. 71 ЦК. Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний, безвідплатний або відплатний.

Сторонами договору є позикодавець та позичальник. Це можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права, однак позикодавцем може виступати лише власник відповідних грошових коштів або речей, що визначені родовими ознаками.

Істотною умовою договору позики є його предмет. Предметом договору позики можуть бути грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, причому позичальник, отримавши за договором позики грошові кошти, зобов'язаний повернути позикодавцеві таку саму суму, а якщо йшлося про зазначені вище речі -- рівну кількість речей того самого роду та такої самої якості.

Тобто в договорі позики не можна передбачити повернення замість грошей інших речей і навпаки, оскільки в такому разі матимуть місце фактичні правовідносини купівлі-продажу.

Форма договору: усна або письмова. Спрощене оформлення договору позики можливе шляхом представлення розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Проте складання розписки позичальником не є письмовою формою укладення договору позики, і в разі якщо такої письмової форми вимагає закон, то наявність розписки не є перешкодою для настання для сторін наслідків (ст.218 ЦК). Договір позики може бути як відплатним, так і безоплатним. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Зміст договору становлять його права та обов'язки. Основним обов'язком позичальника є повернення позикодавцеві позики (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що передав йому позикодавець) у строк та в порядку, встановлені договором.