Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції

Логічним продовженням даного пункту Угоди стало підписання 4 липня 2002 року Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво, згідно з якою основними напрямками співробітництва серед інших є технології інформаційного суспільства, науково-технологічна політика.

Необхідно також підкреслити, що згідно з цією Угодою передбачено створення відповідного інституційного механізму, а саме Ради Співробітництва, яка складається з членів Ради Європейського союзу та з членів Комісії ЄС, з одного боку, та членів уряду нових незалежних держав, з іншого, Комітету з питань співробітництва, який складається з представників членів Ради Європейського союзу і членів Комісії європейських співтовариств з одного боку, та з представників уряду нових незалежних держав з іншого, як правило, на рівні старших посадових осіб державної служби, Комітету з парламентського співробітництва, що є форумом, на якому зустрічаються члени Європарламенту та парламенту нових незалежних держав, практичний досвід роботи в яких вже має Україна.

Способи імплементації положень УПС новими незалежними державами можуть полягати в:

укладенні двосторонніх договорів з державами-членами ЄС з відповідних питань;

прийнятті внутрішніх нормативних правових актів у відповідності з acquis;

приєднанні до багатосторонніх договорів.

Після того, як Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 р. стала частиною внутрішнього законодавства, Указом Президента України 11 червня 1998 р. було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, де, зокрема, йдеться про необхідність чіткого та всебічного визначення зовнішньополітичної стратегії щодо інтеграції України до європейського політичного (в тому числі у сфері зовнішньої політики та політики безпеки), інформаційного, економічного та правового простору.

На основі цієї Стратегії були схвалені Програма інтеграції України до Європейського Союзу від 14 вересня 2000 року, Концепція Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до ЄС, Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Указом Президента України від ЗО серпня 2000 р. з метою координації діяльності органів державної влади створено Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС, а також на виконання Указу Президента України від 9 лютого 1999 р. «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» Кабінет Міністрів запровадив єдину систему планування, координації та контролю роботи з адаптації законодавства.

Одразу зазначимо, що подібна активність притаманна не тільки українській стороні. Зацікавленість ЄС щодо України представлена рядом документів, серед яких чільне місце займає Спільна стратегія ЄС щодо України від 11 грудня 1999 року.

На Копенгагенському саміті ЄС - Україна 4 липня'2002 р. було підтверджено готовність продовжувати співробітництво у пріоритетних сферах і надати динамізму процесові зближення, що об'єктивно сприяє створенню внутрішніх передумов набуття Україною членства в Європейському Союзі.

3. Зміст acquis communautaire

Прагнення України стати членом ЄС обумовило необхідність обов'язкового прийняття acquis communautaire - сукупності цілей, принципів і норм спільної політики та законодавства ЄС, а також юридичних та інституційних механізмів їхнього впровадження.

На момент свого виникнення acquis communautaire включав: - основоположні міжнародні договори, якими засновані Європейські Співтовариства;

інституційну структуру Співтовариств;

законодавство Співтовариств;

міжнародні договори, укладені Співтовариствами;

акти, прийняті країнами-кандидатами в процесі приєднання до ЄС;

довгострокові принципи-цілі, які перебувають у процесі визначення;

обов'язок нового члена безумовно визнати такі основоположні принципи права Європейських Співтовариств, як пряма дія, примат права Співтовариств над національним правом їх членів, а також однакове тлумачення права Співтовариств всіма їх членами.

Стандарти ЄС вважають еталонними. Хоча, як свідчить історичний досвід, існували моменти, коли стандарти ЄС не відповідали, були нижчими за стандарти країн, що мали стати членами ЄС. Наприклад, високі екологічні стандарти Австрії, Швеції і Фінляндії. Внаслідок чого ЄС розробив цілеспрямовану, послідовну сукупність заходів щодо підвищення існуючих стандартів членів ЄС до стандартів країн, що мали стати членами Євросоюзу.

Звідси природним є наявність проблем різного характеру, які можуть виникати у процесі приєднання до acquis.

Прикладом, Гнатовський М.М. виділяє ряд правових проблем, що ускладнюють прийняття acquis країнами Центральної та Східної Європи.

1. Складність структури acquis навіть у частині, безпосередньо закладеній основоположними міжнародними договорами, так званому «первинному європейському праві», про що свідчить неузгодженість в фундаментальних, базових поняттях, як от «Європейський Союз» та «Європейські Співтовариства» (досі не зрозуміло, чи включає «Європейський Союз» в себе Європейські Співтовариства та чи має він самостійний юридичний статус), «Рада Міністрів» чи «Рада Європейського Союзу», «асоційоване членство в ЄС» чи «асоційовані відносини» тощо.

Велика кількість норм первинного права ЄС застаріла та втратила чинність, а також чинні норми первинного права ЄС треба тлумачити у зв'язку з рішеннями Суду ЄС, які надали цим нормам значення, що безпосередньо не випливає з тексту основоположних договорів.

Передумовою імплементації acquis є реформа національного конституційного права з метою прийняття примату європейського права та визнання верховної юрисдикції Європейського Суду, отже, існує необхідність проведення конституційної реформи в країнах-кандидатах у зв'язку з наявністю в їхніх конституціях норм, що не дають можливості безумовно прийняти примат європейського права та повною мірою імплементувати acquis.

Важливі галузі acquis постійно перебувають у процесі змін, а отже Комісія ЄС має об'єктивні складнощі в організації процесу спостереження за їх дотриманням у країнах Центральної та Східної Європи, принаймні доки acquis у певних сферах не набуде відносної сталості.

Розширення на Схід обумовлює значні зміни в інституцій-ній структурі та процедурах прийняття рішень всередині ЄС, що фактично може відбутися тільки разом з внутрішньою реформою Співтовариств.

У зв'язку з вищевикладеними проблемами, ЄС чітко виокремив сфери правового регулювання, де необхідна імплементація норм ЄС країнами кандидатами на вступ.

Особливістю сучасного етапу розширення Євросоюзу є включення до acquis communautaire розділу з питань спільної зовнішньої політики і політики безпеки. А тому узгодження політики інформаційної безпеки України з ЄС в цьому напрямку є досить актуальними.

Слід наголосити, що серед багатьох інших сфер, які потребують узгодження з правом ЄС (сфера оподаткування, державних поставок та банківської діяльності, охорони довкілля, енергетики, сільського господарства, промисловості, транспорту, юстиції та внутрішніх справ тощо) відзначена й сфера інтелектуальної власності та телекомунікацій.

Взагалі, процес вступу країни-кандидата до ЄС складається з ряду послідовних, довготривалих та взаємопов'язаних стадій:

- подання державою до Ради Європейського Союзу заяви
щодо членства;

звернення Ради до Європейської Комісії з проханням підготувати Висновок щодо заяви;

вручення Висновку Комісією Раді;

рішення Ради (одностайне) щодо початку переговорів про вступ;

початок переговорів між державами членами і державою-заявником;

ухвалення Радою (одностайне) за пропозицією Комісії спільної позиції на переговорах з державою-кандидатом на вступ;

укладання окремої угоди між Євросоюзом і державою, що вступає, стосовно проекту договору про вступ;

подання договору про вступ до Ради і до Європарламенту;

підготовка Комісією висновку щодо договору про вступ;

надання згоди (абсолютною більшістю) Європарламентом;

схвалення договору Радою ЄС (одностайне);

укладення договору між Євросоюзом і країною, що вступає;

ратифікація договору сторонами;

набуття договором чинності з визначеної сторонами дати.

Зазначимо, що в Брюсселі існує думка про безперспективність намагань України стати кандидатом на вступ до Євросо-юзу навіть у віддаленому майбутньому, але українські вчені вважають, що необхідно сформувати проукраїнське лобі за допомогою сусідніх країн-членів ЄС, зокрема дружньої до України Польщі.

Вступ до Європейського Союзу не має бути самоціллю. Україна є самодостатньою державою, і її вихід на світової ринки праці та капіталу відбудеться і без Євросоюзу, якщо наша країна матиме конкурентоспроможну економіку та високі інформаційні технології, які стануть взірцем і стандартом для країн Європи.

Україна має використовувати позитивний досвід Євросоюзу, імплементувати ті положення його законодавства, які сприяють ефективнішому регулюванню суспільних відносин в інформаційній сфері. Сліпе ж копіювання євростандартів, або безальтернативна згода з політикою Європи, нехай і такою, що добре себе зарекомендувала, є таким, що не відповідає національним інтересам. Входження до європейських структур має розглядатися як інструмент реалізації національних інтересів. Ми не маємо прагнути вступати туди, де нас не бажають бачити, де нас просто не чекають. А не чекають тому, що знають потенціал і могутність нашої країни, її омріяну мету щодо становлення центром європейської політики. Не є логічним, коли метою для певної держави є стандарти іншою держави. Але, розглянемо більш детально підходи української влади до адаптації законодавства України до європейських стандартів.

4. Адаптація законодавства України до європейських стандартів: інституційний підхід

У Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 - 2011 роки» заплановано протягом 2002-2007 pp. приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах.

Розуміючи, що приведення українського законодавства у відповідність до європейських стандартів неможливе без відповідного інституціиного механізму, на базі Центру європейського та порівняльного права, відповідно до Постанови КМУ від 24 грудня 2004 року, був створений Державний департамент адаптації законодавства. Основними завданнями якого є.

1. Організація роботи з реалізації державної політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Участь у межах своєї компетенції в координації роботи, пов'язаної з виконанням Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Організація науково-експертного, аналітичного, інформаційного та методологічного забезпечення евроінтеграції.

Підготовка рекомендацій щодо приведення законодавства України у відповідність з acquis communautaire та на їх підставі розроблення проектів нормативно-правових актів.

Проведення експертизи щодо відповідності проектів законів України та інших нормативно-правових актів, що за предметом правового регулювання належать до сфер, правовідносини в яких регулюються правом Європейського Союзу, acquis communautaire.

Узагальнення інформації про стан адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Організація моніторингу імплементації актів законодавства України, проекти яких розроблені відповідно до acquis communautaire.

Координація в межах своїх повноважень співробітництва між Україною та ЄС у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС та у сфері юстиції і внутрішніх справ.

Досить важливою функцією даного Департаменту є організація процесу перекладу актів acquis communautaire українською мовою та надання їм статусу офіційного.

Переклад відповідних актів здійснюється на основі щорічного орієнтованого плану, який готується Департаментом на підставі пропозицій, що подані центральними органами виконавчої влади та структурними підрозділами Департаменту. Механізм здійснення цього процесу регулюється наказом № 56/5 Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку перекладу актів acquis communautaire на українську мову» від 08.06.2005.

Процес перекладу акта acquis communautaire українською мовою здійснюється в декілька етапів.

Переклад повного тексту акта англійською чи французькою мовою з урахуванням всіх чинних змін на початку роботи з його перекладом.

Здійснення термінологічної експертизи та літературного редагування переведеного акта.

Аналіз відредагованого перекладу Комісією з надання перекладам статусу офіційного щодо отримання цього статусу.

Оприлюднення перекладу на Інтернет-сторінці Департаменту протягом 10 робочих днів та ознайомлення центрального органу виконавчої влади, що вносив пропозиції щодо здійснення перекладу такого акта.

Слід зазначити, що термінологічну експертизу та надання статусу офіційних перекладам, може бути здійсненим центральними органами виконавчої влади або іншими установами та організаціями в окремих випадках, передбачених законодавством України.

Динамічність розвитку правових норм ЄС вимагала визначити пріоритетність сфер правового регулювання та, як наслідок, існування відповідного переліку нормативно-правових актів, які в першу чергу повинні бути прийняті країною-кандидатом на вступ,

З аналізу практики можна резюмувати, що більш тривалим є узгодження нормативних актів держав-кандидатів, що регулювали розвиток телекомунікацій та інформаційних технологій, через інтенсивність зміни змісту цього розділу acquis communautaire усередині самого Євросоюзу.

Вважаємо важливими пропозиції АрістовоїІ.В., яка зазначила, що розвиток нормативно-правової бази в галузі інформаційної безпеки слід основувати на трьох головних принципах. По-перше, проекти нормативно-правових актів, що розробляються, повинні бути максимально «технологічно нейтральними», щоб будь-яка, незначна інновація не призводила до необхідності терміново вносити зміни у законодавство. Відомо, наскільки далеко від цього українське інформаційне законодавство. По-друге, слід уникати надмірного регулювання. У ряді випадків розвиток саморегулювання, дотримання етичних і моральних норм на основі «корпоративного» права може бути більш ефективним засобом створення цивілізованого правового простору. І, нарешті, оскільки інформаційна сфера є найбільш чутлива до різниць у правових нормах, що регулюють створення та використання інформаційних мережевих технологій у різних країнах, необхідно забезпечити гармонізацію законодавства на міжнародному рівні.

Висновки

Зазначимо, якщо навіть будь-яка з колишніх радянських республік, що географічно розташована в Європі, і відповідатиме усім критеріям до вступу і ЄС не матиме ґрунтовних причин для відмови, інтеграційний процес все одно лишатиметься політичним процесом, який умисно оформлюють різними критеріями для виконання. Насправді ж, потрібно чітко усвідомлювати: мало хто бажає бачити Україну в Європейському Союзі. Вочевидь, Україна може опинитися там лише тоді, коли сама об'єктивно сформує інформаційне суспільство, процвітаючу економіку, могутню систему безпеки. За інших умов, постійне прагнення щодо відповідності нашої держави певним критеріям перетворить функціонування України на постійне прагнення відповідності чомусь, а коли ми досягнемо того до чого прагнули, будуть сформовані нові критерії та вимоги, формування постінформаційного суспільства. Відтак замість блукання манівцями відповідності євростандартів, Україна має узяти найкращі взірці як законодавства, так і практики його застосування на озброєння та крокувати власним шляхом побудови процвітаючого демократичного суспільства і побудови могутньої держави.

Саме тому українська сторона має досить активно співпрацювати з Євросоюзом з метою формування ефективного механізму реалізації національних інтересів. Адаптація має стосуватися не українського законодавства, а стандартів Європи до формування підвалин для стійкого розвитку України. Не ми маємо пристосовуватися до когось, а маємо узяти краще для побудови свого найкращого.

Ключові терміни та поняття

acquis communautaire, європейське право, інтеграція, адаптація, право Європейського Союзу

Контрольні запитання для самоперевірки

Дайте визначення поняття «європейське право».

Як співвідносяться поняття «право Європейських Співтовариств» та «право Євросоюзу».

Назвіть основні ознаки права Євросоюзу.

Охарактеризуйте Угоду між Україною та Європейськими Співтовариствами, яка була підписана 14 червня 1994 року.

Назвіть основні правові проблеми, що ускладнюють прийняття acquis країнами Центральної та Східної Європи.

Розкрийте основні етапи процесу вступу країни-кандидата доЄС.

7. Охарактеризуйте діяльність основних органів України в сфері адаптації українського законодавства до права Євросоюзу.

Завдання для самопідготовки

У чому полягає різниця між адаптацією законодавства і адаптацією європейських стандартів?

Окресліть механізм маніпуляції термінологією на прикладі: входження до евро атлантичних структур як національний інтерес і формування могутньої системи безпеки (через співпрацю з євроатлантичними структурами) як національний інтерес.

Список рекомендованої літератури

Нормативні джерела

Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР).1996.№30.-Ст. 141.

Договор об Европейском союзе 1992 г. Страсбург, 1992. С. 19.

3. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради // Урядовий кур'єр. 2002. 4 червня.

Про Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу Закон України від 18 березня 2004 року.

Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу: Указ Президента України від 11 червня 1998 року.

Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 21 листопада 2002 року.

Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу Указ Президента України від 30 серпня 2000 року.

Програма інтеграції України до Європейського Союзу: Указ Президента України від 14 вересня 2000 року.

9. Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами, підписана 14 червня 1994 р. в Люксембурзі, ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 року.

Доктринальні джерела

1. Agenda 2000: For A Stronger And Wider Union. Strasbourg, 15 July 1997. DOC/97/6.

2. Avery G., Cameron F. The Enlargement of the European Union. Sheffield: Sheffield Academic Press, 1998. 199 p.

Balazs P. The EU's Collective Regional Approach to its Eastern Enlargement: Consequences and Risks. Copenhagen: Copenhagen Research Project on European Integration, 1997. 38 p.

Building the European Information society for us all: Final policy report of the high - level expert group, April 1997 // European Commission. Directorate - General for employment, industrial relation and social affairs. Unit V/B/4. Brussels, manuscript completed in April 1997. 77 p.

Common Foreign and Security Policy and Enlargement.Gьtersloh: Bertelsmann Foundation Publishers, 1995. 117 p.

Craig P., de B-brc6G. EC Law: Text, Cases, Materials.Oxford: Clarendon Press, 1997. CXXXVI p. + 1160 p.

EC Guidelines On The Recognition of New States in Eastern Europe and in the Soviet Union // Basic Documents Supplement to International Law Cases and Materials / Louis Henkin et al.St.Paul.,1993. P. 62.

Gialdino C. Some Reflections on the Acquis communautaire // Common Market Law Report. 1995. No. 32. P. 1089-1121.

Goebel R. J. The European Union grows: the constitutional impact of the accession of Austria, Finland and Sweden // Fordham International Law Journal, No. 18(4), 1995.P. 1140-1149.

Slot P.J. Harmonization // European Law Review. 1996.№2.-P.379-389.

White Paper on growth, competitiveness and employment -the challenge and ways forward into 21st century // European Commission, Belgium, 1993. 54 p.

Apicmoea LB. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності ОВС України: організаційно-правові засади: Дис. д-ра. юрид. наук: 12.00.07/ Націон. ін-т внутр. справ. X., 2002. 408 с.

Барановский В.Г. Европейское сообщество в системе международных отношений. М.: Мысль, 1986. С. 270.

Брыжко В. М., Орехов АЛ., Гальченко О.Н. и др. К Пуду щее информационное право. К.: Интеграл, 2002. 264 с.

Гнатовський М.М. Становлении га тенденції розвитку європейського правового простору: Дис.... канд.. юрид. наук: 12.00.11 / Київ. нац. Ун. 1м.. Т. Шевченка. К., 2002. 193 с.

Европейское право. Учебник для вузов / Под общ. ред. Л.М. Энтина. М.: Норма, 2000. 720 с.

Ковальова О.О. Українська політика щодо євроінтегра-ційних процесів: Дис.... д.-ра політич. наук: 23.00.02 / Націон. акад.. наук Укр., Ін-т політ, та етнонац. процесів. К., 2003. 369 с.

18. Макаренко ЄА. Міжнародна інформаційна політика: структура, тенденції, перспективи: Дис. д-ра. політич. наук: 23.00.04\ Київ, націон. ун-т ім. Т.Шевченка. К., 2003. 475 с.

Муравйов В.І. Способи зближення законодавства України та права Європейського Союзу // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. К., 1998. С. 138-140.

Оцінка Електронної готовності України /Стратегічні рекомендації/ Доповідь у рамках проекту Уряду України / ПРООН -«Інноваційний трамплін: ІКТ задля добробуту України». К.: Держ. ком. зв'язку та інформатизації України, 2002. 8 с.

Снігир О.В. Україна в геополітичних концепціях Європейського Союзу: динаміка «Об'єкт - суб'єктних» відносин: Дис.... канд. політич. наук: 21.01.01 / Націон. ін.- т стратегіч. досліджень. К., 2004. 178 с.

ТЕЗАУРУС

Acquis communautaire - сукупність цілей, принципів і норм спільної політики та законодавства ЄС, а також юридичних та інституцій-них механізмів їхнього впровадження. На момент свого виникнення acquis communautaire включав: основоположні міжнародні договори, якими засновані Європейські Співтовариства; інституційну структуру Співтовариств; законодавство Співтовариств; міжнародні договори, укладені Співтовариствами; акти, прийняті країнами-кандидатами в процесі приєднання до ЄС; довгострокові принципи-цілі, які перебувають у процесі визначення; обов'язок нового члена безумовно визнати такі основоположні принципи права Європейських Співтовариств, як пряма дія, примат права Співтовариств над національним правом їх членів, а також однакове тлумачення права Співтовариств всіма їх членами.

Абсолютна безпека -- 1) свідомий цілеспрямований вплив на загрози та небезпеки, за якого створені умови для безперешкодної реалізації усієї гами інтересів об'єкта та повністю виключена можливість дестабілізації його стійкого розвитку; 2) внутрішньо визначена напруженість свободи; 3) стан, за якого ніхто і ніщо нікому не загрожує (філ. роз.).

Абсолютна відкритість -- стан системи, в якому зовнішній вплив на будь-який з її елементів перевищує внутрішній.

Абсолютна замкненість - стан системи, в якому внутрішній вплив на будь-який з її елементів перевищує зовнішній.

Абсолютна система захисту - система, в якій наявні усі можливі способи захисту, і яка здатна у будь-який момент свого існування прогнозувати настання загрожуючої події за час, достатній для приведення в дію адекватних способів захисту.

Абсолютна система знищення - комплекс взаємопов'язаних засобів, здатних будь-яку систему зр:3гти хоча б на деякий час абсолютно відкритою.

Абсолютно впорядкована система - структура, кожний елемент якої має з елементами системи мінімально можливе, але більше від нуля кількість зв'язків. У реальності кількість зв'язків в абсолютно впорядкованій системі не повинна перевищувати 1.

Адаптація - процес приведення чогось у відповідність до взірця (еталона).

Безпека інформаційного суспільства - свідомий цілеспрямований вплив на загрози та небезпеки, за якого державними, недержавними, міжнародними або наддержавними інституціями створюються сприятливі умови для функціонування та розвитку інформаційного суспільства.

Використання інформації -- задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Державна інформаційна політика - розуміння діяльністі державних органів, спрямоване на врегулювання та розвиток національного інформаційного середовища, що охоплює не тільки телекомунікації, інформаційні системи та засоби масової інформації, а й усю сукупність виробництв і відносин, пов'язаних із створенням, збереженням, обробкою, демонстрацією, передачею інформації у всіх її видах (визначення Белякова К.І).

Європейське право - сукупність національних правових систем європейських держав, незважаючи на досить суттєві відмінності, зокрема між англосаксонським загальним правом та романо-германським правом; регіональна чи то навіть субрегіональна міжнародно-правова система; сукупність правових норм, які регулюють відносини, що складаються переважно між державами Європейського Союзу.

Забезпечення інформаційної безпеки - система теоретико-методоло-гічних, нормативно-правових, інформаційно-аналітичних, управлінських, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, кадрових, науково-технічних, ресурсних та інших заходів, спрямованих на забезпечення свідомого цілеспрямованого впливу суб'єкта управління на загрози та небезпеки, за якого державними, міжнародними та недержавними інституціями створюються необхідні й достатні умови для реалізації і прогресивного розвитку інформаційних інтересів, ефективне функціонування самої системи забезпечення інформаційної безпеки.

Загроза інформаційній безпеці -- розмаїття внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних і суб'єктивних суперечностей суспільного розвитку в країні й на міжнародній арені в інформаційній сфері, які ускладнюють або унеможливлюють створення сприятливих умов для реалізації національних інтересів в інформаційній сфері, створюють небезпеку для системи інформаційної безпеки, життєзабезпечення її системостворю-ючих елементів

Загрози інформаційному суспільству - розмаїття внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних і суб'єктивних суперечностей розвитку інформаційного суспільства, які ускладнюють або унеможливлюють створення сприятливих умов для реалізації його інтересів і створюють небезпеку для його системи безпеки, життєзабезпечення її системостворюючих елементів

Зберігання інформації - забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

інтеграція - об'єднання в ціле яких-небудь частин чи елементів.

інтеграція інформаційна - 1) різноманітні форми об'єднання декількох просторово-інформаційних секторів. Інтеграція може здійснюватися як внаслідок інформаційної боротьби, так і мирним шляхом. Мета інтеграції - збільшення стратегічного і просторово-інформаційного обсягу блоку; 2) процес поєднання суспільства, держави, міждержавних відносин, на основі загальновизнаних інформаційних цінностей, національних інформаційних інтересів; характеризується великим обсягом і високою інтенсивністю інформаційних взаємозв'язків і взаємодій.

інформаційна агресія - незаконні дії однієї зі сторін в інформаційній сфері, спрямовані на нанесення супротивнику конкретного, відчутного збитку в окремих областях його діяльності шляхом обмеженого і локального по своїх масштабах застосування сили. Ознаки інформаційної агресії: виключення із засобів інформаційної дії самих небезпечних видів, що не дозволяють надійно контролювати розміри завдається збитку - інформаційної зброї; обмеження розмірів простору, об'єктів інформаційної інфраструктури і соціальних груп, що піддаються ураженню інформаційною дією (агресія зачіпає не весь інформаційний простір держави-жертви, а тільки його частина); обмеження по меті (переслідує локальну, приватну мету) і часу (як правило, агресія припиняється після повного досягнення агресором всієї поставленої конкретної мети і рідко приймає затяжний характер), а також по силах і засобах, що залучається.

інформаційна безпека - складова національної безпеки, свідомий цілеспрямований вплив суб'єкта управління на загрози та небезпеки, за якого державними та недержавними інституціями створюються необхідні та достатні умови для; забезпечення інформаційного суверенітету України; вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну; активного залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживанням службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України, неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції; вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

інформаційна безпека Європейського Союзу -- захист особистої інформації про відправників і одержувачів, захист інформації від несанкціонованих змін, захист від несанкціонованого доступу до інформації і створення надійного джерела постачання обладнання, послуг та інформації. І.б.Є.с також охоплює захист інформації, що стосується військового потенціалу та інших аспектів національної безпеки. Недостатній захист життєво важливих інформаційних ресурсів та інформаційних і телекомунікаційних систем може створити загрозу міжнародній безпеці. Позиція ЄС з приводу інформаційної безпеки відзначається раціоналізмом, адже предметом безпеки називаються конкретні поняття різних видів інформації. Крім того, простежується досить чітке розмежування особливостей інформаційної безпеки людини і суспільства (особиста інформація, інформаційне забезпечення життя суспільства) та інформаційної безпеки держави (інформаційне забезпечення національної безпеки).

інформаційна боротьба -- комплекс заходів, які вживаються для досягнення інформаційної переваги над супротивником шляхом впливу на інформацію, якою він володіє, процеси, що залежать від інформації, інформаційні системи, комп'ютерні мережі з одночасним захистом від аналогічних впливів із боку противника (визначення С.Жука). Вирізняються наступальна й оборонна складові інформаційної боротьби. На сучасному етапі постає нове завдання щодо впливу на супротивника ще в загрозливий період з тим, щоб забезпечити вигідний для держави напрямок процесів управління і прийняття рішень протилежною стороною.

інформаційна боротьба (завдання) - отримання розвідувальної інформації шляхом перехоплення та розшифровування інформаційних потоків, що передаються через канали зв'язку, а також через побічні випромінювання, а також за рахунок спеціального втілення технічних засобів перехоплення інформації; отримання потрібної інформації шляхом перехоплення і обробки відкритої інформації, що передається через незахищені канали зв'язку, циркулює в інформаційних системах, а також: опублікованої у відкритих джерелах та ЗМІ; електромагнітний вплив на елементи інформаційних і телекомунікаційних систем; психологічний вплив, спрямований проти персоналу та осіб, що приймають рішення; формування і масоване розповсюдження через інформаційні канали противника та глобальні мережі дезінформації та тенденційної інформації; вогневе придушення (у воєнний час) елементів інфраструктури державного і воєнного управління; здійснення несанкціонованого доступу до інформаційних ресурсів з подальшим їх викривленням, знищенням або викраденням, або порушенням нормального функціонування таких систем; захист від аналогічних впливів збоку противника.

інформаційна війна - 1) дії, що вчинюються для досягнення інформаційної переваги у підтримці національної воєнної стратегії через вплив на інформацію та інформаційні системи противника при одночасному забезпеченні безпеки власної інформації та інформаційних систем; 2) нефізичну атаку на інформацію, інформаційні процеси та інформаційну інфраструктуру; 3) є найвищим ступенем інформаційного протиборства та спрямована на розв'язання суспільно-політичних, ідеологічних, а також національних, територіальних та інших конфліктів між державами, народами, націями, класами й соціальними групами шляхом широкомасштабної реалізації засобів і методів інформаційного насильства (інформаційної зброї) (визначення С.Жука). Вперше термін «інформаційна війна» було введено в 1985 р. у Китаї. За основу теоретичних підходів китайських спеціалістів в області інформаційного протиборства були взяті погляди давньокитайського воєнного діяча Сунь-цзи. Він першим узагальнив досвід інформаційного впливу на супротивника. У трактаті «Мистецтво війни» Сунь-цзи писав: «У будь-якій війні, як правило, найкраща політика зводиться до захоплення держави в цілому... Одержати сотні перемог у бою - це не межа мистецтва. Підкорити супротивника без бою - ось це венець мистецтва». При цьому інформаційна війна включає наступні дії: здійснення впливу на інфраструктуру систем життєзабезпечення - телекомунікації, транспортні мережі, електростанції тощо; промисловий шпіонаж - порушення прав інтелектуальної власності, розкрадання патентованої інформації, викривлення або знищення важливих даних, проведення конкурентної розвідки; хакінг - злам і використання особистих даних, ідентифікаційних номерів, інформації з обмеженим доступом тощо. Цілі інформаційної війни є дещо іншими, аніж війни у звичному розумінні. Якщо за умов ведення звичайної війни головною метою є фізичне знищення противника і ліквідація його збройних сил, то за умови ведення інформаційної війни відбувається широкомасштабне порушення роботи фінансових, транспортних і комунікаційних мереж і систем, руйнування економічної інфраструктури і підкорення населення країни, що зазнала атаки, зміни світоглядних настанов, зародження сумніву у необхідності та доцільності існування в рамках самостійної, суверенної держави. Однією з головних цілей інформаційної війни є пригнічення в людини морального творчого початку.

інформаційна експансія -- діяльність по досягненню національних інтересів методом безконфліктного проникнення в інформаційну сферу з метою поступової, плавної, непомітної для суспільства зміни системи соціальних відносин за зразком системи джерела експансії; витіснення положень національної ідеології і національної системи цінностей і заміщення їх власними цінностями й ідеологічними установками; збільшення ступеня свого впливу і присутності, встановлення контролю над стратегічними інформаційними ресурсами, інформаційно-телекомунікаційною структурою і національними ЗМІ; нарощування присутності власних ЗМІ в інформаційній сфері об'єкта проникнення тощо.

інформаційна зброя - це пристрої та засоби, які призначені для нанесення протидіючій стороні максимальної шкоди в ході інформаційної боротьби (шляхом небезпечних інформаційних впливів). До «інформаційної зброї» належить, по-перше, засоби інформаційно-технічного характеру, які знищують, перекручують або викрадають інформацію, незважаючи на систему захисту, обмеження доступу до цієї інформації законних користувачів. По-друге, це безперечно, інформаційно-психологічні засоби, які дезорганізують інформаційні системи, шляхом дезінформації, формування помилкових логічних інформаційних концепцій, інтерпретацій та ін., впливаючи, таким чином, на суспільну думку, на життя суспільства, держави або групи держав в цілому. Об'єктами впливу можуть бути: інформаційно-технічні системи, які включають людину, інформаційно-аналітичні системи, які включають людину, інформаційні ресурси, системи формування суспільної свідомості та думки, яка базується на засобах масової інформації та пропаганди, а також психіки людини.

інформаційна інфраструктура -- сукупність компонентів, що забезпечують загальні умови функціонування та розвитку інформаційної сфери.

інформаційна операція -- система дій, що складається з наступних компонентів: 1. Operations Security (OPSEC) - захист інформації про план операції, про елементи, які суттєво впливають на досягнення успіху, про союзні сили задля уповільнення процесу прийняття рішення супротивником. (JP 3-54 «Joint Doctrine for Operations Security»). 2. Military deception - введення в оману. Використання усіх можливих засобів для введення в оману супротивника стосовно перебігу операції, ключових точок місцевості, напрямків основних зусиль. Уповільнює процес прийняття рішення супротивником через його системи збирання і аналізу інформації. (JP 3-58 «Joint Doctrine tor Military Deception»). 3. Electronic Warfare (EW) - РЕБ. Використання спрямованої електромагнітної енергії для впливу на супротивника, та захист власних радіосистем. (JP 3-51 «Electronic Warfare in Join Military Operations»). 5. Physical attack / destruction - атака та фізичне знищення. Використання зброї проти визначених цілей для досягнення більшої ефективності інформаційної операції. 6. Computer network attack (CNA) - атака на комп'ютерні мережі. 7. Psychological Operations (PSYOP) - психологічні операції. Забезпечують умови для відновлення порядку, підтримку дружньо налаштованого населення. Вплив на супротивника та нейтралізація психологічного впливу з його боку. Психологічні операції повинні підтримувати заходи по введенню противника в оману. (JP 3-53 «Doctrine for Joint Psychological Operations»). 8. Public Affairs(PA) - суспільні відносини. Інформування власної та іноземної аудиторії про свої цілі, дружні війська, хід операції. РА не використовують для введення в оману чи розповсюдження дезин-формації. (JP 3-61 «Doctrine for Public Affairs in Joint Operations»). 9. Civil Affairs (CA) - цивільні відносини. Встановлення військовим командуванням дружніх стосунків з місцевими органами управління, населенням, місцевим лідерами районі своїх інтересів. CA & PSYOP можуть бути поєднані. (JP 3-57 «Doctrine for Joint Civil Affairs» ). У мирний час, в умовах обмежень у використанні сил, способів і засобів кількість складових інформаційної операції зменшується до чотирьох. Computer network attack (CNA). Psychological Operations (PSYOP). Public Affairs(PA). Civil Affairs (CA). Це ті види інформаційного впливу, які несуть постійну загрозу інформаційній безпеці України. З них найбільш небезпечні це атаки на комп'ютерні мережі та психологічні операції (визначення американських експертів з інформаційної боротьби).

інформаційна перевага - перевага над супротивником в інформаційній сфері.

інформаційна політика держави -- діяльність держави в інформаційній сфері, спрямована на задоволення інформаційних потреб людини та громадянина через формування відкритого інформаційного суспільства на основі розвитку єдиного інформаційного простору цілісної держави та його інтеграції у світовий інформаційний простір з урахуванням національних особливостей і інтересів при забезпеченні інформаційної безпеки на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях (визначення Арістової І.В.).

інформаційне протиборство (злвдАння) - створення в країні противника атмосфери бездуховності, негативного ставлення до культурної спадщини; маніпулювання суспільною свідомістю і політичною орієнтацією груп населення держави з метою створення політичної напруги і хаосу; дестабілізація політичних стосунків між партіями, об'єднаннями та рухами з метою провокації конфліктів, розпалення недовіри, підозрілості, загострення політичної боротьби, провокування репресій проти опозиції і навіть громадянської війни тощо; зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади й управління, ініціація помилкових управлінських рішень; дезінформування населення про роботу державних органів, підрив їх авторитета, дискредитація органів управління; провокування соціальних, політичних, національних і релігійних зіткнень; ініціювання страйків, масових заворушень та інших акцій економічного протесту; ускладнення прийняття органами управління важливих рішень; підрив міжнародного авторитету та іміджу держави, її співробітництва з іншими країнами.

інформаційне протиборство (поняття) - 1) суперництво соціальних систем (країн, блоків країн) в інформаційній сфері з приводу впливу на ті або інші сфери соціальних відносин і встановлення контролю над джерелами стратегічних ресурсів, у результаті якого одна група учасників суперництва отримує переваги, необхідні їм для подальшого розвитку, а інша їх втрачає; 2) форма боротьби сторін в інформаційному просторі з використанням політичних, економічних, дипломатичних, військових та інших методів, способів та засобів для впливу на інформаційне поле супротивника та захисту власного інформаційного поля в інтересах досягнення поставлених цілей.

інформаційне протиборство (форми) - політичні, дипломатичні й економічні акції; інформаційні та психологічні операції; підривні і демо-ралізуючі пропагандистські дії; сприяння опозиційним і дисидентським рухам; надання усебічного впливу на політичне і культурне життя з метою розвалу національно-державних підвалин суспільства; проникнення в систему державного керування.

інформаційне суспільство - 1) громадянське суспільство з розвинутим інформаційним виробництвом і високим рівнем інформаційно-правової культури, в якому ефективність діяльності людей забезпечується розмаїттям послуг на основі інтелектуальних інформаційних технологій та технологій зв'язку (визначення Арістової І.В.); 2) суспільство нового типу, що формується внаслідок глобальної соціальної революції та породжується вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних та комунікаційних технологій; суспільство знання, тобто суспільство, в якому головною умовою добробуту кожної людини і кожної держави стає знання, здобуте завдяки безперешкодному доступу до інформації та вмінню працювати з нею; глобальне суспільство, в якому обмін інформацією не буде мати ані часових, ані просторових, ані політичних меж; яке, з одного боку, сприятиме взаємопроникненню культур, а з іншого - відкриватиме кожному співтовариству нові можливості для самоідентифікації [визначення Європейської комісії); 3) суспільство, в якому основним предметом праці переважної більшості людей стають інформація й знання, тобто інформаційні ресурси, знаряддям праці -комп'ютерна техніка, засобами - інформаційні технології (визначення Гурковського В.І.); 4) суспільство, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв'язку.

інформаційний колоніалізм - експлуатація інформаційного простору держави іншими країнами за рахунок суцільного використання імпортних інформаційних технологій і високотехнологічної техніки і устаткування.

інформаційні права та своводи -- нормативно закріплені права та свободи громадян в інформаційній сфері.

інформаційний продукт -- документована інформація, підготовлена та призначена для задоволення потреб користувачів.

інформаційні ресурси -- 1) сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо); 2) організована сукупність інформаційних продуктів певного призначення, що необхідні для забезпечення інформаційних потреб громадян, суспільства, держави у певній сфері життя чи діяльності.

інформація - 1) відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб; 2) документовані або публічно оголошені відомостей про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі; 3) аналітично оброблені дані.

інфраструктура - 1) сукупність галузей народного господарства, що забезпечують загальні умови функціонування економіки і життєдіяльності людей; 2) сукупність споруджень, будинків, систем і служб, необхідних для функціонування галузей матеріального виробництва і забезпечення умов життєдіяльності суспільства.

інфраструктура інформаційної безпеки - сукупність підсистем забезпечення інформаційної безпеки, що формують загальні умови функціонування системи національної безпеки.

Кіберзлочинність - злочинність у кібернетичному (віртуальному) просторі - просторі комп'ютерно-телекомунікаційних мереж.

Кодифікація інформаційного права - приведення чисельних норм в узгоджену систему на основі загальновизнаних принципів права.

Комерційна таємниця -- відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами тощо, що не є державними таємницями, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються керівником підприємства.

Конфіденційна інформація - вид інформації з обмеженим доступом, інформація, що перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб, які можуть поширюватися за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

НлцюБКзиккознлвство (поняття) (від лат. natio - плем'я, народ; від укр. безпека,...juaecmeo - наука, вчення, течія) - 1) суспільна міждисциплінарна наука, яка досліджує загальні та специфічні об'єктивні закономірності організації та функціонування системи національної безпеки, виробляє на підставі її пізнання загальні теоретичні положення, що спрямовані на підвищення ефективності функціонування даної системи, належить до наук безпекознавчого циклу; 2) теоретична система ідей, поглядів та уявлень про шляхи реалізації націобезпековторення з метою забезпечення гарантій національних інтересів, що відображають об'єктивний процес існування тріадичного організму: особа, суспільс тво, держава; 3) концепція розвитку національної безпеки на дуалістичній основі, що визначається у форматі системи національної безпеки; 4) проблема реалізації національної ідеї безпекотворення; 5) комплексна наука, що вивчає національну безпеку; 6) галузь безпекознавства, об'єктом якої є національна безпека; 7) система знань, що мають своїм предметом національну безпеку як цілісний екзистенціальний феномен; 8) сукупність чисельних концептуальних узагальнень, котрі представлені полемізуючими між собою теоретичними школами і які складають предметне поле відносно автономної дисципліни; 9) наукова система знань про теорію і практику специфічного виду діяльності суб'єктів забезпечення національної безпеки України, яка узагальнює і пояснює її, виявляє закономірності розвитку даної діяльності з метою її удосконалення, виходячи із об'єктивної потреби у забезпеченні безпеки особи, сус -пільства і держави як цілісного організму; 10) логічна взаємопов'язана і взаємообумовлена система категорій, понять та принципів, які інтерпретують сутність (зміст та генезис) національної безпеки в Україні; 11) система знань про найбільш загальні поняття, принципи та інститути, характерні для всіх наукових напрямів і теорій національної безпеки, воно вивчає національну безпеку на макрорівні, як систему в цілому, безвідносно до галузевих особливостей національної безпеки.

Національна безпека - форма соціальної діяльності, свідомий цілеспрямований вплив суб'єкта управління на загрози та небезпеки, за якого державними та недержавними інституціями створюються необхідні і достатні умови для прогресивного розвитку українських національних інтересів, джерел добробуту народу України, а також забезпечується ефективне функціонування системи національної безпеки України.

Національна ідея - 1) охоплююча всі прошарки нації у всьому її розмаїтті Ідея, інтегруючий чинник націо- і державотворчого процесу; 2) сукупність найважливіших, ключових, фундаментальних уявлень про цілі, завдання та перспективи розвитку особи (індивіду), суспільства та держави; 3) ідеологія розвитку нації - держави, система поглядів, ідей та цінностей, сформульована і загальноприйнята мрія; 4) мета, мотивація діяльності, ключовий елемент суспільної свідомості, менталітет, формула поведінки.

Національний ідеал - і) ідейна основа, найбільш загальні уявлення нації стосовно об'єктивних тенденцій реальної дійсності про її соціально-економічний і духовний розвиток, гармонійна єдність суб'єкта й об'єкта, окремого представника, нації в цілому та природи, які знаходять вираз у вільному й універсальному розвиткові нації і становлять собою кінцеву мету її прагнень і діяльності; 2) органічне поєднання волі представника нації, вираженої в національній ідеї.

Національні інтереси - 1) результат усвідомлення цінності потреб, свідомий вибір національних цінностей, які обумовлені національним ідеалом, метою та ідеєю і забезпечують умови та засоби їх задоволення та реалізації; 2) обумовлена національним ідеалом, національною метою та національною ідеєю система загальнозначимих, усвідомлених та визнаних потреб і національних цінностей, яка забезпечує умови та засоби їх задоволення і реалізації; 3) сукупність політичних, економічних, соціальних та інших потреб нації, від реалізації яких залежить здатність держави забезпечити захист конституційний прав людини і громадянина, цінностей українського суспільства, основоположних державних інститутів; 4) усвідомлені особою і суспільством, гарантовані державою цільові настанови щодо необхідності існування та розвитку людини, нації і держави як цілокупного організму; 5) свідомісний вибір людиною національних цінностей; 6) сукупність усвідомлених, офіційно відображених в конституції, законах, концепціях, стратегіях та інших нормативних актах об'єктивних потреб громадян, суспільства та держави, які є похідними від національних цінностей, особливостей та умов соціально-економічного і політичного устрою держави, рівня її економічного розвитку та місця і ролі у міжнародному розподілі праці, специфіки історичного розвитку та географічного положення; 7) життєво важливі матеріальні, інтелектуальні й духовні цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в державі, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет країні та її прогресивний розвиток (законодавче визначення).

...