Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції

Порушення або обмеження національних інтересів цієї групи свідчитиме про пряму загрозу системі національної безпеки, через що їх забезпечення має пріоритетне значення.

Система національних інтересів, являючи собою багатошаровий пласт, окрім життєво важливих інтересів уміщує також і інші категорії інтересів, необхідність у забезпеченні яких на тих чи інших етапах розвитку змінюється. Саме тому, поряд із вище розглядуваною категорією національних інтересів, слід говорити і про інші не менш важливі з них.

2. Важливі національні інтереси - такі національні інтереси, які не пов'язані із виживанням України, але які чинять вплив на добробут країни і характер міжнародної обстановки. Дана категорія національних інтересів на конкретному історичному етапі розвитку нації не відіграє ключової ролі, водночас завдання їм шкоди у перспективі закладає потенцію загрози життєво важливим інтересам. Порушення цих інтересів, хоча прямо і не загрожує СНБ, створює умови, за яких можуть бути обмежені життєво важливі інтереси. При чому віднесення тих чи інших інтересів до важливих характеризується часовим фактором. Відповідно до реалій об'єктивної дійсності, конкретного періоду, стану держави ті чи інші важливі інтереси можуть перейти до категорії життєво важливих. Так, наприклад, до подій на Чорнобильській атомній станції, національні інтереси в сфері екологічної безпеки належали до важливих, через їх, нібито, не життєву значущість і важливість. Нормальне функціонування АЕС, жорстка система контролю за ними давали можливість того часу саме таким чином ставитися до цієї групи національних інтересів. Але після аварії на ЧАЕС трапилися кардинальні зміни, і Україна, усвідомивши небезпеку екологічної катастрофи, переглянула власне ставлення, і відтоді національні інтереси в сфері екологічної безпеки набули статусу життєво важливих. Такі інтереси мають захищатися із використанням наявних ресурсів для досягнення своїх цілей, з урахуванням домірності ціни та ризику із ступенем важливості інтересів, що зачіпаються.

3. Інші національні інтереси - такі національні інтереси, яким можуть загрожувати стихійні лиха, великі виробничі катастрофи, порушення прав людини. Дана категорія інтересів відстоюватиметься через прийняття певних дій для усунення таких явищ і для захисту цінностей, які розділяє Україна: підтримання процесу демократизації, здійснення цивільного контролю над системою забезпечення національної безпеки, надання допомоги у розмінуванні, стимулювання послідовного розвитку.

За рівнем прояву

Наступним критерієм класифікації є рівень прояву. Відповідно можна виділити такі групи.

Внутрішні -- дана група національних інтересів є домінантною. Передусім, цілісність українського соціуму, ефективно діюча економічна система держави, сучасна система національної безпеки, дієздатні сили забезпечення національної безпеки надають можливість претендувати Україні не лише на висунення і декларацію, а й на реальне забезпечення внутрішніх національних інтересів. Це означає, що лише міцна в економічному й оборонному відношенні Україна може стратегічно більш ефективно забезпечувати безпеку держави, суспільства і особи. Порушення цих складових може призвести до втрати суверенітету та незалежності держави⁷².

Зовнішні національні інтереси базуються на внутрішніх і спрямовані на максимально ефективне забезпечення національних інтересів поза межами України. Національні інтереси України, яка є геополітичним центром Європи, не обмежуються її кордонами. Отже наявність зовнішніх національних інтересів має корелювати із можливістю їх забезпечення. А ця можливість, передусім, базується на стані забезпеченості внутрішніх національних інтересів. Саме тому можна казати про дуальність прояву національних інтересів, тобто про діалектичний зв'язок внутрішніх і зовнішніх інтересів, де забезпечення перших є визначальним. Чим надійніше забезпечені внутрішні національні інтереси, тим більше можливостей має держава для забезпечення зовнішніх інтересів.

За ступенем стійкості

Стратегічні національні інтереси - це такі національні інтереси, забезпечення яких сприяє досягненню національного ідеалу. Остання категорія доволі цікава, через її фундаментальну важливість, тому окреслимо власне бачення щодо розуміння національного ідеалу.

Національний ідеал можна розглядати як нерозривну єдність суспільного, морального і естетичного ідеалів.

Суспільний ідеал української нації становить собою найбільш загальні уявлення тієї чи іншої соціальної групи, які відповідають її економічним і соціальним інтересам та є кінцевою метою її прагнень і діяльності. Суспільний ідеал має бути прогресивним, тобто відповідати об'єктивним тенденціям і бути ідейною основою розвитку суспільства.

Моральний ідеал становить собою уявлення про моральну досконалість, яка знаходить свій вираз в образі особистості, яка втілила такі моральні якості й може слугувати моральним взірцем. Він відображає соціально-економічний і духовний розвиток суспільства і відповідає його критерію моральності та суспільному ідеалу. Моральний ідеал української нації передбачає патріотизм, толерантність, взаємодопомогу, гуманізм, усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей, плекання національних традицій тощо. Найбільш повне наближення до морального ідеалу - мета морального виховання української нації.

Естетичний ідеал - історично найбільш повна і гармонійна єдність суб'єкта і об'єкта, окремого представника української нації в цілому і природи, яке знаходить вираз у вільному і універсальному розвиткові людських творчих сил як самоціль. Естетичний ідеал слугує критерієм оцінки прекрасного у житті та мистецтві. Естетичним ідеалом української нації можна вважати всебічний, цілісний і гармонійний розвиток творчих сил кожної людини, яке уміщує в себе духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість української нації.

Отже, національний ідеал української нації можна визначити як ідейну основу, найбільш загальні уявлення української нації відповідно до об'єктивних тенденцій реальної дійсності про її соціально-економічний і духовний розвиток, гармонійна єдність суб'єкта і об'єкта, окремого представника і української нації в цілому та природи, які знаходить вираз у вільному і універсальному розвиткові нації і становлять собою кінцеву мету її прагнень і діяльності.

Національний ідеал не слід ототожнювати із національними інтересами, хоча останні є засобом досягнення першого. Головним критерієм вірності обраного національного ідеалу є його відповідність об'єктивним реаліям сучасної дійсності. І хоча при конструюванні національного ідеалу не можна відкидати історичне минуле, головним орієнтиром має бути сьогодення і майбуття. Інакше кажучи, кінцева мета нації - досягнення національного ідеалу, і на цьому шляху вона має вирішувати конкретні завдання, якими є національні інтереси.

Зазначимо, що зміст національного ідеалу визначається не лише економічними і соціальними, а й релігійними інтересами, моральними нормами, ідеями гуманізму, патріотизму та іншими ідеологічними побудовами. У даному контексті можна резюмувати, що безальтернативний національний ідеал України - це соборність, рівність і незалежність.

Розгляд змісту національного ідеалу дозволяє більш повно усвідомити необхідність у формуванні стратегічних національних інтересів. Ураховуючи викладене, зауважу, що загроза стратегічним інтересам означає загрозу життєво важливим інтересам нації. Дані інтереси мають бути визначені та закріплені відповідним чином у стратегіях, доктринах, концепціях, програмах. Причому стратегічні інтереси визначають життєво важливі інтереси. Опосередкування останніх першими відбувається через те, що пріоритетність тих чи інших національних інтересів, віднесення їх до категорії життєво важливих має динамічний характер і обумовлене передусім тим, які конкретно завдання стоять перед українською нацією на певно визначеному історичному етапі розвитку.

Стратегічні національні інтереси закладають фундамент до стратегії управління системою національної безпеки, визначають головні цілі та напрями управлінської діяльності. Стратегічні національні інтереси посідають найвищий щабель ієрархії системи національних інтересів.

Тактичні національні інтереси - це конкретизовані стратегічні національні інтереси, які потребують впровадження у короткотерміновий період, вони є засобом впровадження стратегічних національних інтересів у життя. їх реалізація здійснюється для досягнення безпосередньої мети, вирішення найближчих завдань. На відміну від стратегічних національних інтересів, тактичні національні інтереси значно конкретніше, у той же час більш гнучкі, допускають варіативність у межах стратегічних національних інтересів. Тактичні національні інтереси формують механізм черговості національних інтересів, їх ранжування за ступенем важливості (тобто визначення, який з національних інтересів є пріоритетним) і черговості (бажаній послідовності їх реалізації з урахуванням реальних можливостей і характеру їх взаємозв'язку). Даний процес має ґрунтуватися на таких постулатах, як: єдина цілісна українська нація і самостійна, незалежна, соборна держава. Отже реалізація тактичних національних інтересів відбувається в межах стратегічних національних інтересів і спрямована на забезпечення останніх. У найбільш загальному плані тактичні національні інтереси співвідносяться із важливими національними інтересами.

Оперативні національні інтереси - це така сукупність національних інтересів, реалізація у життя яких дозволяє негайно впливати на конкретні відхилення від досягнення тактичних і стратегічних національних інтересів. У найбільш загальному плані вони співвідносяться із такою категорією, як інші національні інтереси.

Одним з чинників існування національних інтересів є просторовий, відповідно до якого національні інтереси не слід ототожнювати лише з тією територією, де розташована країна. Категорія «національні інтереси» має динамічний характер ще й тому, що саме націобезпекознавство, в контексті якого ми і розглядаємо поняття «національних інтересів», становить собою систему знань про забезпечення динамічної стабільності системи національної безпеки. Через це виникає необхідність у введенні щодо системи категорійно-понятійного апарату нашої теорії спеціального терміну, який би характеризував динамічність національних інтересів, їх просторову визначеність - «сфера національних інтересів».

За ступенем пріоритетності

За ступенем пріоритетності можна виділити:

пріоритетні національні інтереси - такі національні інтереси, які мають пріоритет на тому чи іншому етапі історичного розвитку країни, обумовлені об'єктивними потребами соціуму і його прогресивному розвитку і вимагають першочергових заходів щодо їх реалізації;

потенційно пріоритетні національні інтереси - такі національні інтереси, які за певних умов можуть стати пріоритетними. При чому виокремлення тих чи інших інтересів до даної категорії обумовлено результатами моніторингових досліджень, за допомогою яких виявляють динаміку розвитку процесів у сфері національної, і з огляду на це формують модельний ряд пріоритетних національних інтересів. Таким чином, національні інтереси, які не є пріоритетними, але перебувають в модельному ряді пріоритетних, і є потенційно пріоритетними національними інтересами;

звичайні національні інтереси - інші національні інтереси, які не входять до пріоритетних та потенційно пріоритетних національних інтересів.

Отже, з урахуванням наведеного, на сучасному етапі розвитку України у найбільш загальному плані можна виділити наступні національні інтереси:

внутрішня стабільність, яка характеризується стійкістю державних інститутів і збалансованістю інтересів усіх соціальних груп населення;

захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

становлення України як правової держави, що захищає усіма законними важелями національні інтереси у будь-якій точці Земної кулі;

економічне процвітання, задоволення матеріальних потреб населення, здатність до ефективного господарського розвитку: лише сильна в економічному плані держава може бути здатна до забезпечення власної національної безпеки, а також відігравати роль регіонального лідера;

забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя по всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту інших мов національних меншин України;

ефективне функціонування СНБ;

побудова професійної армії, але, враховуючи сумний досвід колапсу Римської імперії, в армії мають служити виключно громадяни України;

пріоритетність загальнолюдських демократичних принципів у розбудові держави, національна злагода та національна свідомість народу;

гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

підтримання екологічно здорового середовища;

розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір;

розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України;

формування національної стратегії, яка включатиме національний ідеал, національну мету, національну ідею, національні, потреби, національні цінності, національні інтереси, врешті-решт національну ідеологію;

утвердження в якості регіонального лідера;

формування позитивного міжнародного, передусім гуманітарного іміджу⁷³.

4. Національні інтереси в інформаційній сфері

Як зазначалось раніше, Закон України «Про основи національної безпеки України» не містить переліку національних інтересів в інформаційній сфері, а визначає виключно пріоритети національних інтересів, які є загальними для всіх сфер життєдіяльності людини, суспільства та функціонування держави, а також перелік загроз національним інтересам в інформаційній сфері та основні напрями державної політики з питань національної безпеки в інформаційній сфері. Спробуємо на основі вищезазначеного, а також положень Конституції, використовуючи ме^тод кореляції та догматико-юридичний метод, виокремити національні інтереси в інформаційній сфері.

Одразу зазначимо, що під національними інтересами в інформаційній сфері ми розуміємо визначальні потреби людини (громадянина), суспільства і держави в інформаційній сфері, реалізація яких гарантує інформаційний суверенітет України, а також прав та свобод людини в інформаційній сфері.

Таким чином, можна виокремити тріаду національних інтересів:

людини та громадянина;

суспільства;

держави.

Саме ця триєдність є системоутворюючими елементами системи національних інтересів України, перебуваючи в тісному діалектичному взаємозв'язку та взаємодії. Тобто національні інтереси України - це інтегрований вираз консолідованих інтересів і людини, і суспільства, і держави.

Поділ національних інтересів в залежності від об'єкта (людини, суспільства, держави) є умовним з розумінням того, що негативна роль загроз розповсюджується одночасно на декілька чи значну кількість національних інтересів.

Зазначимо також, що об'єктом нашого наукового інтересу виступатимуть тільки національні інтереси людини, суспільства та держави в інформаційній сфері в контексті інформаційної безпеки, оскільки не всі інтереси в інформаційній сфері є об'єктом забезпечення інформаційної безпеки.

Аналіз Конституції України дозволив говорити про закріплення основних прав та свобод людини в інформаційній сфері.

Так, згідно зі ст. 15 суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена.

Ст. 31 зазначає, що кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Ст. 32 Основного закону визначає, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Ст. 34, в свою чергу, гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до ст. 41 кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Близькою до цієї статті за змістом є ст. 54, згідно з якою громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Даний комплекс прав та свобод вважається непорушним та невідчужуваним. В основу положень розділу II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» Конституції України покладено ряд міжнародних нормативно-правових актів. Зокрема, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права.

Загалом, на основі здійсненого аналізу вищевикладених норм Конституції України, а також беручи до уваги національні інтереси, визначені Законом України «Про основи національної безпеки України», можна виокремити, основні національні інтереси в інформаційній сфері, а саме:

а) для людини:

реалізація прав і свобод людини і громадянина щодо одержання, використання, поширення, зберігання інформації;

забезпечення права людини на захист від маніпуляції індивідуальною свідомістю;

захист права інтелектуальної власності;

- захист енергоінформаційної безпеки людини тощо.

б) для суспільства:

побудова інформаційного суспільства;

забезпечення плюралізму засобів масової інформації;

захист від маніпуляції масовою свідомістю;

- розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення психічного здоров'я нації.

в) для держави:

- забезпечення інформаційного суверенітету;

- унеможливлення монополізації інформаційного простору іноземними компаніями або транснаціональними корпораціями;

- створення конкурентоспроможних інформаційних технологій та технологій зв'язку;

збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу;

інтеграція України в європейський інформаційний простір;

- боротьба з інформаційною злочинністю тощо.

Оскільки національні інтереси мають досить динамічний та строкатий характер, що унеможливлює закріплення навіть базових національних інтересів в інформаційній сфері, досить важливим є російський досвід розгляду цієї проблеми.

Так, в Доктрині інформаційної безпеки РФ закріплюється не перелік національних інтересів людини, суспільства та держави в інформаційній сфері, а здійснюється виокремлення чотирьох основних складових національних інтересів Російської Федерації в інформаційній сфері.

Перша складова національних інтересів РФ в інформаційній сфері полягає у дотриманні конституційних прав і свобод людини та громадянина в галузі одержання інформації й користування нею, забезпеченні духовного відновлення Росії, збереження й зміцнення моральних цінностей суспільства, традицій патріотизму, гуманізму, культурного й наукового потенціалу.

Друга - в інформаційному забезпеченні державної політики РФ, доведенні до російських громадян та міжнародної громадськості достовірної інформації про державну політику РФ, її офіційної позиції щодо соціально значимих подій у житті держави та міжнародного життя, із забезпеченням доступу громадян до відкритих державних інформаційних ресурсів.

Третя - у розвитку сучасних інформаційних технологій, вітчизняної індустрії інформації, у тому числі індустрії засобів інформатизації, телекомунікації та зв'язку, забезпеченні потреб внутрішнього ринку її продукцією та вихід цієї продукції на світовий ринок, а також забезпеченні накопичення, зберігання та ефективного використання вітчизняних інформаційних ресурсів.

Четверта - у захисті інформаційних ресурсів від технічних розвідок, несанкціонованого доступу, забезпеченні безпеки інформаційних і телекомунікаційних систем.

Далі російським законодавцем затверджується ряд дій, які забезпечать реалізацію кожної групи національних інтересів в інформаційній сфері.

Висновки

Таким чином, з урахуванням проведених нами досліджень, пропонується категорія «національні інтереси в інформаційній сфері» доцільно розглядати крізь призму наступного категоріального ряду:

національний ідеал - національна мета - національна ідея - національні інформаційні потреби - національні інформаційні цінності - національні інтереси в інформаційній сфері - національна ідеологія⁷⁴.

Відповідно до викладеного, це національні інтереси в інформаційній сфері - це результат усвідомлення цінності інформаційних потреб, свідомісний вибір національних інформаційних цінностей, які зумовлені національним ідеалом, метою та ідеєю і забезпечують умови та засоби їх задоволення і реалізації.

Під час своєї реалізації національні інтереси в інформаційній сфері стикаються з різними перешкодами, що іноді або створюють загрозу для їх реалізації, або спричинюють їх нереалізацію. У свою чергу, нереалізація національних інтересів в інформаційній сфері свідчить про недостатню ефективність функціонування системи національної безпеки в інформаційній сфері. Відтак основним питанням виживання України є створення адекватної сучасному стану України, її національним інтересам і загрозам системи інформаційної безпеки, яка б включала сили та засоби ведення виграшних інформаційних війн.

До основних національних інтересів в інформаційній сфері можна віднести:

інформаційна стабільність, яка характеризується інформаційною стійкістю державних інститутів як до внутрішніх, так і до зовнішніх інформаційних впливів;

інформаційна збалансованість, яка є адекватною мірою інтегрованості інформаційних інтересів усіх соціальних груп населення;

інформаційний суверенітет, недопущення втручання засобами інформаційного протиборства у внутрішні справи України;

становлення України як інформаційної держави, повноправного суб'єкта інформаційного суспільства та інформаційної цивілізації, яка створює уг.іма можливим інформаційними засобами умови для реалізації національних інтересів в інформаційній сфері у будь-якій точці Земної кулі;

5) інформаційне процвітання, задоволення інформаційних потреб населення, здатність до ефективного інформаційного розвитку: лише сильна в інформаційному плані держава може бути здатна до забезпечення власної національної безпеки, а також відігравати роль регіонального лідера і не залишитися на узбіччі інформаційної цивілізації;

забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту інших мов національних меншин України;

ефективне функціонування системи національної безпеки в інформаційній сфері;

побудова якісно нової армії, акценти в якій мають бути зроблені на оснащення найсучаснішою зброю і технологіями, у тому числі ведення інформаційних протиборств різних рівнів;

9) збереження культурних традицій українського народу, його укладу життя, історичної спадщини;

10) пріоритетність загальнолюдських демократичних принципів у розбудові держави, національна злагода та національна свідомість народу;

гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина в сфері інформації;

підтримання інформаційно здорового середовища;

розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

14) інтеграція України в загальносвітовий інформаційний простір.;

розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України;

формування на базі стратегії стійкого розвитку і концепції національної безпеки доктрини інформаційної безпеки, яка включатиме національний ідеал, національну мету, національну ідею, національні інформаційні потреби, національні інформаційні цінності, національні інформаційні інтереси, врешті-решт національну ідеологію;

утвердження в якості регіонального лідера;

18) формування позитивного міжнародного, передусім гуманітарного іміджу.

Ключові терміни та поняття

національні інтереси, національні інтереси в інформаційній сфері, національний ідеал, національна ідея.

Контрольні запитання для самоперевірки

Розкрийте зв'язок між категоріями «національна безпека» та «національні інтереси»?

У чому особливості американського погляду на співвідношення понять «національна безпека» та «національні інтереси»?

Які існують основні підходи до розгляду поняття «інтерес»?

Як співвідноситься між собою поняття «національні інтереси» та «пріоритети національних інтересів?

Які пріоритети національних інтересів закріплені законодавчо?

Розкрийте взаємозв'язок між поняттями «національний ідеал», «національна ідея» та «національний інтерес»?

7. Які основні моменти повинна охоплювати «національна ідея»?

Назвіть базові характеристики «національного інтересу»?

Які національні інтереси в інформаційній сфері Ви можете назвати?

Завдання для самопідготовки

З'ясуйте різницю між національним інтересом та цінністю в інформаційній сфері.

Який існує взаємозв'язок між національним інтересом та національною безпекою?

Список рекомендованої літератури

Нормативні джерела

Закон України про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні // Відом. Верховної Ради України. 1993. № 1. Ст. 1.

Закон України про захист інформації в автоматизованих системах // Відом. Верховної Ради України. 1994. № 31 Ст. 286.

Закон України про інформацію // Відом. Верховної Ради України. 1992.№ 48. Ст. 650.

Закон України про науково-технічну інформацію // Відом. Верховної Ради України. 1993. № 33. Ст. 345.

Закон України про Національну програму інформатизації // Відом. Верховної Ради України. 1998. № 27-28. Ст. 181.

Доктринальні джерела

1. Гончаренко О.М., Лисицын Є.М. Методологічні засади розробки нової редакції концепції національної безпеки України: Монографія. Серія «Національнабезпека». Випуск 4. Київ: Нац. ін-т стратег, досліджень, 2001. 56 с.

Информационное пространство // Hi-Tech (Панорама высоких технологий). 2002. № 9. С. 6.

Кормич Б А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України: Монографія. Одеса: Юридична література, 2003. 472 с.

Косевцов В.О., Бінько І.Ф. Національна безпека України: проблеми та шляхи реалізації пріоритетних національних інтересів: Монографія. Серія «Національна безпека». Випуск 1. Київ: Нац. ін-т стратег, досліджень, 1996. 53 с.

Левицъка М.Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки України органами внутрішніх справ України: Дис...канд...юрид. наук / 12.00.01. К., 2002. 206 с.

6. Ліпкан ВЛ, Історичні передумови формування сучасної української національної ідеї // Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2002. № 19. С. 17 - 26.

Ліпкан ВЛ. Правове забезпечення управління системою національної безпеки // Науковий вісник НАВСУ.2002. № 3.с. 19-24.

Мала енциклопедія етнодержавознавства / HAH України Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького; редкол.: Ю.І. Римаренко (відп. ред.) та ін. К.: Довіра; Генеза, 1996. 942 с.

Медведчук В.В. Сучасна українська національна ідея і актуальні питання державотворення: Дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.01., 12.00.02 / Нац. акад. внутр. справ України. К., 1997.

Панов М., Tuxuь В. Безпека як фундаментальна категорія в методології правознавства (до постановки проблеми) // Вісник Академії правових наук України. 2001. № 3 (22). С. 10 - 16.

11. Парахонський Б.О. Національні інтереси України (духовно -інтелектуальний аспект): Монографія. Сер. «Наукові доповіді».Вип.6.К. 1993.43 с

Словник іншомовних слів/ За ред. О.С. Мельничука. К., 1974. 775 с.

Соломатова В., Косолапова В., Гірник А. Національні інтереси України: структура суб'єктивних уявлень// Вісн. АН України.1994.31. С. 72 - 76.

Философский энциклопедический словарь / Редкол: С.С. Аверинцев. Э.А. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичёв и др. 2-е изд. М.: Советская энциклопедия, 1989. 815 с.

РОЗДІЛ З. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ЗАГРОЗ ІНФОРМАЦІЙНІЙ БЕЗПЕЦІ

Вступ

Відповідно до націобезпекознавчого підходу, загрози інформаційній безпеці, з одного боку являють собою організаційний компонент системи державного управління, а з іншого - слугують індикатором ефективності її функціонування. Адже реалізація загроз і переростання їх у небезпеки свідчить про неефективність функціонування даної системи, і навпаки. На сьогодні розглядати будь-які загрози в інформаційній сфері необхідно з урахуванням того контексту, в якому вони виникають і знаходять свій вияв. Найбільш небезпечною на даному етапі розвитку українського суспільства є проведення інформаційних війн -крайньої форми інформаційного протиборства.

Питання формування понятійного апарату у сфері інформаційних відносин ще остаточно не вирішені. І передусім це пов'язано із недостатнім застосуванням методології націобезпе-кознавства - теорії національної безпеки та її понятійного апарату⁷⁵.

У даному розділі ми розглянемо поняття «інформаційна боротьба», його співвідношення з іншими спорідненими поняттями, такими як «інформаційна війна», «інформаційне протиборство». Застосування структурного аналізу дозволить виокремити атрибутивні ознаки та встановити кореляційні зв'язки між існуючими поняттями суспільних явищ, що відбуваються в інформаційній сфері.

1. Поняття інформаційних війн

Передусім можна наголосити на тій обставині, що чисельність трактувань даного поняття, має більш глибинні коріння, ніж це здасться на перший погляд. Йдеться про несформованість загальної теорії національної безпеки, а отже і базового висхідного алгоритму будови понятійного апарату. На цю обставину звертало увагу багато дослідників, тому ми лише акцентуємо увагу на тій обставині, що формування понятійного апарату інформаційної безпеки є неможливим без формування даного апарату в рамках загальної теорії національної безпеки «націобезпекознавс-тво», як пропонує називати дану теорію український дослідник В.А.Ліпкан™. На цю ж обставину також звертають увагу чисельні дослідники проблем національної безпеки України⁷⁷.

Більш того, його формування має бути обумовлено та корелювати із останнім. Не можна, наприклад, визначати інформаційну безпеку, використовуючи формулу: захищеність від..., у той час, як поняття національної безпеки (тобто родового поняття) визначається через формулу: управління загрозами та небезпеками. Зрозумілим є той факт, що понятійний апарат відповідних теорій, які слугують інструментом пізнання тих чи інших явищ у конкретних сферах життєдіяльності, не може розвиватися синхронно. Втім, фундаментальні принципи його формування мають бути дотримані. За інших умов казати про формування загальної теорії національної безпеки, а в її межах приватних теорій національної безпеки, зокрема теорії інформаційної безпеки, а отже й науково обґрунтованої цілісної концепції забезпечення національної безпеки стає неможливим.

На сьогодні саме інформаційні війни становлять найбільшу небезпеку нормальному функціонуванню системи національної безпеки. Події січня 2006 року з постачанням газу в Україну супроводжувалися застосуванням прийомів та засобів інформаційної війни Росією, про що було офіційно заявлено посадовими особами, що відповідають за забезпечення безпеки країни. Саме це й обумовлює детальний розгляд нами питань щодо визначення поняття та встановлення сутнісних ознак інформаційної війни.

Вперше термін «інформаційна війна» було введено у 1985 р. у Китаї⁷⁸. В основі теоретичних підходів китайських спеціалістів в області інформаційного протиборства лежать погляди давньокитайського воєнного діяча Сунь-цзи. Він першим узагальнив досвід інформаційного впливу на супротивника. В трактаті «Мистецтво війни» Сунь-цзи писав: «у будь-якій війні, як правило, найкраща політика зводиться до захоплення держави в цілому... Одержати сотні перемог у бою - це не межа мистецтва. Підкорити супротивника без бою - ось це венець мистецтва»⁷⁹.

самим простим прикладом проведення інформаційної операції є той факт, що ви, шановний читач, у переважній більшості підручників та інших наукових і публіцистичних джерелах знайдете іншу інформацію: начебто, вперше термін «інформаційна війна» з'явився у наш час наприкінці 80-х років XX століття. Він став результатом плідної праці теоретиків збройних сил США та став уживаним після вдало проведеної роботи по знищенню СРСР⁸⁰. Активного застосування даний термін набув під час проведення воєнної компанії США в Іраку у 1991 році, де вперше були не лише застосовані інформаційні технології, а вперше було відверто наголошено на цьому, що спричинило ще більший резонанс⁸'.

Ось така пропаганда усього американського із використанням звичайних інформаційних важелів:

перші увели термін «інформаційна війна» (насправді першим це зробили китайці; інформаційний важіль - наукові, а скоріше, псевдо наукові статті та публікації);

перші полетіли в космос (насправді першим був СРСР; інформаційний важіль: друкована продукція американськими та прозахідними агентствами друку);

лише завдяки США СРСР виграв Велику вітчизняну війну (лише завдяки волі і героїзму радянського народу; інформаційний важіль: художній фільм «Спасіння рядового Райана»);

героїчно виграли війну у В'єтнамі (насправді ганебно її програли: інформаційний важіль: художній фільм «Рембо» ) тощо.

І таких міфів можна навести багато. Головне, це розуміння сутності і вагомості інформаційної зброї, її здатності змінювати світогляд людини, тобто знищувати душу, не руйнуючи тіло.

Передусім, коли йдеться про будь-яку війну, включаючи інформаційну, то слід говорити про певний стан взаємовідносин між супротивниками. Здебільшого це не є присутнім, тому застосування даного терміну носить псевдонауковий характер. Для того, щоб детально розібратися у згаданому питанні, слід проаналізувати суспільні відносини в інформаційній сфері, згрупувати за певними ознаками ті з них, які можуть утворювати окремі явища, і вже потім застосовувати термінологію для означення і опису цих явищ за допомогою відповідної термінології.

Інформаційна війна виникає з нових підходів до застосування інформації, визначення її ролі та місця. Можна виділити два трактування поняття інформаційної війни: гуманітарну і технічну.

Наприклад, М. Павлютенкова зазначає, що у гуманітарному сенсі інформаційна війна становить собою активні методи трансформації інформаційного простору, що знаходить свій вираз у системі нав'язування моделей світу, які покликані забезпечити бажані типи поведінки, атаках на структури породження інформації - процеси міркувань. У той же час технічне трактування даного поняття полягає у тому, що за допомогою спеціальних програм руйнується обладнання, програмне забезпечення тощо*-'.

Отже, аналіз даного бачення певних процесів в інформаційній сфері дозволяє казати про підміну понять, адже війна за своїм значенням означає стан, у якому держави застосовують одна проти одної усі форми тиску з дотриманням дії законів та звичаїв ведення війни (jus in bello)^S3. Втім, наведений вище приклад бачення поняття інформаційної війни дає усі підстави стверджувати, що описані вище ознаки не складають даного поняття.

Безперечним є той факт, що формування інформаційного суспільства стає не лише фактом, а все більше починає впливати на формування державної політики інформаційної безпеки. Досягнення тих чи інших цілей виявилося можливим із застосуванням лише інформаційних технологій, які б чинили вплив на суспільну свідомість. Одним з проявів застосування даного методу є сильний часовий пресинг на суб'єктів державного управління, який не залишає їм часу на прийняття виваженого, такого, що відповідає національним інтересам рішення. Відтак, досягнення певних геополітичних та інших важливих цілей уможливлюється за допомогою невійськових методів.

Сумний досвід неприділення належної уваги даним питанням спричинив до розпаду СРСР, могутньої держави, яка до 1991 року разом із США утворювали біполярну систему світу. Саме це дає можливість погодитись із Логіновим О.В., який пропонує розробити концепцію інформаційного стримування.

Нині відсутня розроблена на концептуальному рівні концепція (система теоретико-методологічних засад, положень) забезпечення інформаційної безпеки. Більш того, аналіз сучасної геополітичної обстановки і безпекотрансформаційних процесів дозволяє зробити висновок, що проти України здійснюються широкомасштабні інформаційні акції, спрямовані на дискредитацію, дезорганізацію, підрив іміджу, інформаційну кластери-зацію і дестабілізацію нашої держави. І, передусім, цей вплив чиниться на систему державного управління.

Зазначимо, що четверта влада - ЗМІ - відіграла значну роль в укоріненні у свідомості пересічного громадянина терміну «інформаційна війна». При чому під останнім ЗМІ як правило розуміють використання компромату через засоби масової інформації, здебільшого електронні. Ідеальним засобом для цього є Інтернет, який дає можливість розповсюджувати будь-яку інформацію без будь-яких обмежень.

Що стосується іншого розуміння - технічного - то тут обов'язковою умовою є те, що ведення інформаційної війни є результатом узгодженої діяльності з використання інформації як зброї ведення бойових дій у будь-якій сфері життєдіяльності. При цьому інформаційна війна включає наступні дії:

здійснення впливу на інфраструктуру систем життєзабезпечення - телекомунікації, транспортні мережі, електростанції тощо;

промисловий шпіонаж - порушення прав інтелектуальної власнбсті, розкрадання патентованої інформації, викривлення або знищення важливих даних, проведення конкурентної розвідки;

хакінг - злам і використання особистих даних, ідентифікаційних номерів, інформації з обмеженим доступом тощо¹".

Коли йдеться про інформаційну війну, то слід говорити про існування рішучої і небезпечної діяльності, пов'язаної із реальними бойовими діями. Більш того, за даного випадку постає необхідність у виокремленні декількох підвидів інформаційних війн: кібернетична війна, електронна війна, психотронна війна, психотропна війна, штабна війна, психологічна, енергоінформа-ційна війна.

Таке розуміння інформаційної війни надає можливість погодитись із визначенням поняття інформаційної війни, яке міститься у керівних документах збройних сил США.

Згідно з Доктриною проведення інформаційних операцій інформаційна війна - дії, що вчинюються для досягнення інформаційної переваги у підтримці національної воєнної стратегії через вплив на інформацію та інформаційні системи супротивника при одночасному забезпеченні безпеки власної інформації і інформаційних систем'⁵. Одним з прикладів є існування спеціальної програми запису всіх телефонних дзвінків, що виходять за кордон США на спеціальну апаратуру. За допомогою даної програми всі телефонні дзвінки, що виходять за межі країни записуються, а потім пропускаються через спеціальний пристрій, який за допомогою пошукових систем за ключовими словами здійснює виявлення та ідентифікацію важливої інформації.

Відтак, існування розвиненої системи інформаційної безпеки закладе фундамент для стійкого функціонування системи національної безпеки. На думку деяких дослідників, стрімкий розвиток інформаційних технологій спричинить у майбутньому появу нових за змістом видів війн, які відбуватимуться без жодного пострілу. Особливо наголосимо, що сучасні інформаційні війни спрямовані здебільшого на дезорієнтацію людини, зміну її світогляду, підмінну цінностей і перетворення на інформаційного споживача, тобто інформаційного раба.

Цілі інформаційної війни є дещо іншими, аніж війни у звичному розумінні. Якщо за умов ведення звичайної війни, головною метою є фізичне знищення противника та ліквідація його збройних сил, то за умови ведення інформаційної війни відбувається широкомасштабне порушення роботи фінансових, транспортних і комунікаційних мереж і систем, руйнування економічної інфраструктури і підкорення населення країни, що зазнала атаки, зміни світоглядних настанов, зародження сумніву в необхідності та доцільності існування в рамках самостійної, суверенної держави.

У рамках досліджуваних проблем, доцільним є проведення компаративного аналізу понять «інформаційна війна» і «інформаційне протиборство», з метою виокремлення ознак, що споріднюють і різнять їх.

На сьогодні термін «інформаційна війна» використовується у двох площинах:

у широкому розумінні - для визначення протиборства в інформаційній сфері в засобах масової інформації для досягнення різних політичних цілей;

у вузькому розумінні - для визначення воєнного протиборства, у військовій інформаційній сфері для досягнення односторонніх переваг в отриманні, зборі, обробці та використанні інформації на полі бою (в операції, битві).

У вітчизняній практиці в широкому розумінні частіше використовують термін «інформаційна протиборство» у вузькому розумінні - «інформаційні воєнні дії».

Інформаційне протиборство - це форма боротьби сторін в інформаційному просторі з використанням політичних, економічних, дипломатичних, військових та інших методів, способів та засобів, для впливу на інформаційне поле супротивника та захисту власного інформаційного поля в інтересах досягнення поставлених цілей.

Ураховуючи дане визначення можна зазначити, що інформаційне протиборство включає в себе три незмінні складові: 1) вплив; 2) аналіз; 3) безпосереднє протиборство.

Основним елементом, від якого залежить ефективність компанії, є аналіз, мета якого полягає в оцінці, стратегічному прогнозуванні та плануванні в аспектах внутрішньополітичного та зовнішньополітичного становища. Що ж стосується «інформаційної війни» то, як всеохоплююча, цілісна стратегія, вона обумовлена все зростаючою значимістю та цінністю інформації у питаннях командування, управління та політики. Також можна послуговуватись визначенням «інформаційної війни» як «комунікативної технології по впливу на масову свідомість з короткочасними та довготривалими цілями».

На Заході інформаційну війну визначають як «нефізичну атаку на інформацію, інформаційні процеси та інформаційну інфраструктуру», причому «ціллю інформаційної війни є вплив на систему знань та уявлень зовнішнього супротивника». Під знанням тут розуміється об'єктивна інформація, загальна для усіх, а під уявленнями - інформація, яка носить суб'єктивний характер. Основним інструментом ведення інформаційної війни є інформаційна зброя.

До «інформаційної зброї» ми будемо відносити, по-перше, засоби інформаційно-технічного характеру, які знищують, перекручують або викрадають інформацію, не зважаючи на систему захисту, обмеження доступу до цієї інформації законних користувачів. По-друге, це безперечно, інформаційно-психологічні засоби, які дезорганізують інформаційні системи, шляхом дезінформації, формування помилкових логічних інформаційних концепцій, інтерпретацій та ін., впливаючи, таким чином, на суспільну думку, на життя суспільства, держави або групи держав в цілому.

Таким чином, інформаційна зброя - це пристрої та засоби, які призначені для нанесення протидіючій стороні максимальної шкоди в ході інформаційної боротьби (шляхом небезпечних інформаційних впливів).

Об'єктами впливу можуть бути: інформаційно-технічні системи, які включають людину, інформаційно-аналітичні системи, які включають людину, інформаційні ресурси, системи формування суспільної свідомості та думки, яка базується на засобах масової інформації та пропаганди, а також психіки людини.

Інформаційна зброя - інструмент встановлення контролю над інформаційними ресурсами потенційного супротивника, тому інформаційна зброя втручається в роботу систем управління та інформаційних систем, систем зв'язку та ін., у цілях порушення їх працездатності, аж до повного виведення їх з ладу, вилучення, перекручення даних, які в них містяться, або цілеспрямованого введення спеціальної інформації. Подеколи інформаційна зброя виступає в ролі розповсюджуваної дезінформації в системі формування суспільної свідомості й прийняття рішень.

Також до інформаційної зброї включають і сукупність спеціальних способів та засобів впливу на психіку суспільства та держави в цілому.

Для проведення будь-якої інформаційної компанії як в міжнародних відносинах, так і на внутрішньому інформаційному полі слід ураховувати особливості конкретного інформаційного простору. На початку необхідно розшукати вразливі точки в інформаційному просторі і лише згодом переходити до рішучих дій.

Інформаційна зброя повинна враховувати варіанти протидії і чим більше варіантів протидії враховано, тим більше імовірності успіху в той чи іншій інформаційній агресії. Також необхідно підкреслити, що специфікою інформаційної війни (як форми інформаційного протиборства) є те, що вона ведеться, на відміну від збройної боротьби як у мирний, так і у воєнний час. Вона націлена на всі можливості та фактори ураженості, які неминуче виникають при зростанні залежності від інформації, а також на використання інформації у найрізноманітніших конфліктах. Об'єктом уваги стають інформаційні системи (включаючи відповідні лінії передач, центри обробки та людський фактор цих систем), а також інформаційні технології, які використовуються в системах озброєння. Таким чином, можна виділити наступні сфери інформаційного протиборства: політична, дипломатична, воєнна, технологічна, соціальна, ідеологічна.

Інформаційна війна має наступальні та оборонні складові, але, починаючи з цільового проектування та розробки своєї архітектури командування, управління, комунікації, комп'ютерів та розвідки, яка забезпечує особам, які приймають рішення, відчутну інформаційну перевагу у різноманітних конфліктах. Інформаційна війна може бути спрямована проти трьох елемен тів: комп'ютер; програмне забезпечення; людина.

Однією з головних цілей інформаційної війни є подавления в людині морального творчого початку.

На міжнародній арені інформаційні війни ведуться: між державами та блоками держав; між міжнародними корпораціями, транснаціональними корпораціями та міжнародними фінансовими групами; між міжнародними корпораціями, ТНК і міжнародними фінансовими групами з державами; між терористичними організаціями та державами; між міжнародними корпораціями, ТНК і міжнародними фінансовими групами; між злочинними організаціями; між злочинними організаціями та державами.

Взагалі ж технології інформаційної ери певним чином зрівняли індустріальні, постіндустріальні та доіндустріальні країни: всі вони мають доступ до інструментарію, необхідного для ведення інформаційної війни, а отже, і виступають як суб'єктами, так і об'єктами інформаційної війни, а отже і забезпечення інформаційної безпеки.

2. Поняття та зміст інформаційного протиборства

Інформаційне протиборство - суперництво соціальних систем (країн, блоків країн) в інформаційній сфері з приводу впливу на ті або інші сфери соціальних відносин і встановлення контролю над джерелами стратегічних ресурсів, у результаті якого одна група учасників суперництва отримує переваги, необхідні їм для подальшого розвитку.

За інтенсивністю, масштабами та засобами, які використовуються, виділяють наступні ступені інформаційного протиборства: інформаційна експансія, інформаційна агресія та інформаційна війна.

Інформаційна експансія -- діяльність із досягнення національних інтересів методом безконфліктного проникнення в інформаційну сферу з метою:

поступової, плавної, непомітної для суспільства зміни системи соціальних відносин за зразком системи джерела експансії;

витіснення положень національної ідеології і національної системи цінностей і заміщення їх власними цінностями й ідеологічними установками;

збільшення ступеня свого впливу та присутності, встановлення контролю над стратегічними інформаційними ресурсами, інформаційно-телекомунікаційною структурою і національними ЗМІ;

* нарощування присутності власних ЗМІ в інформаційній
сфері об'єкта проникнення і т.п.

Інформаційна агресія - незаконні дії однієї зі сторін в інформаційній сфері, спрямовані на нанесення супротивнику конкретної, відчутної шкоди в окремих областях його діяльності шляхом обмеженого та локального по своїх масштабах застосування сили.

О.шаки інформаційної агресії:

виключення із засобів інформаційної дії самих небезпечних видів, що не дозволяють надійно контролювати розміри, завдається збитку - інформаційної зброї;

обмеження розмірів простору, об'єктів інформаційної інфраструктури та соціальних груп, що піддаються ураженню інформаційною дією (агресія зачіпає інформаційний простір де-ржави-жертви не цілком, а тільки його частину);

обмеження за метою (переслідує локальну, приватну мету) і часу (як правило, агресія припиняється після повного досягнення агресором усієї поставленої конкретної мети й рідко набуває затяжного характеру), а також по силах і засобах, що залучаються.

Інформаційна війна - найвищий ступінь інформаційного протиборства, спрямований на розв'язання суспільно-політичних, ідеологічних, а також національних, територіальних та інших конфліктів між державами, народами, націями, класами й соціальними групами шляхом широкомасштабної реалізації засобів і методів інформаційного насильства (інформаційної зброї).

Можна вважати, що в інформаційній сфері агресія переростає у війну в тому випадку, якщо одна зі сторін конфлікту починає широко застосовувати проти своїх супротивників інформаційну зброю. Цей критерій дозволяє виділити з усього різноманіття процесів і явищ, що відбуваються в інформаційному суспільстві такі, які представляють для його нормального (мирного) розвитку найбільшу небезпеку.

...