Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції

За характером реалізації:

реальні - активізація алгоритмів дестабілізації є неминучою і не обмежена часовим інтервалом і просторовою дією;

потенційні - активізація алгоритмів дестабілізації можлива за певних умов середовища функціонування органу державного управління;

здійснені - такі загрози, які втілені у життя;

уявні - псевдоактивізація алгоритмів дестабілізації, або ж активізація таких алгоритмів, що за деякими ознаками схожі з алгоритмами дестабілізації, але такими не є.

За ставленням до них:

об'єктивні - такі загрози, які підтверджуються сукупністю обставин і фактів, що об'єктивно характеризують навколишнє середовище. При цьому ставлення до них суб'єкта управління не відіграє вирішальної ролі через те, що об'єктивні загрози існують незалежно від волі та свідомості суб'єкта. Так, прикладом, хоча український законодавець у Законі України «Про основи національної безпеки України» не визначив пріоритетність захисту від інформаційних загроз, відвівши їм найменшу увагу, насправді їх значення є непересічним, і акцентування уваги на інших загрозах призводить постійно до разючих помилок в сфері саме інформаційній;

суб'єктивні - така сукупність чинників об'єктивної дійсності, яка вважається суб'єктом управління системою безпеки загрозою. За даного випадку визначальну роль у ідентифікації тих чи інших обставин та чинників відіграє воля суб'єкта управління, який і приймає безпосереднє рішення про надання статусу або ідентифікації тих чи інших подій в якості загроз безпеці. За об'єктом впливу:

На державу; ¦ На людину;

На суспільство.

За формами закріплення:

нормативні - офіційно усвідомлені і визнані як такі в нормативних актах країни. В Україні, наприклад, дані загрози визначені в Законі України «Про основи національної безпеки України», в Росії - у «Доктрині інформаційної безпеки»;

ненормативні - існують об'єктивно, але не є усвідомленими вищим політичним керівництвом держави і не знайшли адекватного віддзеркалення у нормативній системі держави.

У даній класифікації ми намагалися продемонструвати багатоманітність і неоднаковість, багатошаровість і певну нескінченість загроз та небезпек інформаційній безпеці, які є адекватними часу і простору, темпам розвитку суспільства.

Висновки

Отже, за інтенсивністю, масштабами та засобами, які використовуються, виділяють:

інформаційна експансія - діяльність для досягнення національних інтересів методом безконфліктного проникнення в інформаційну сферу;

інформаційна агресія ~ незаконні дії однієї зі сторін в інформаційній сфері, спрямовані на нанесення супротивнику конкретного відчутного збитку в окремих областях його діяльності шляхом обмеженого і локального по своїх масштабах застосування сили;

інформаційна війна -- найвищий ступінь інформаційного протиборства, спрямований на розв'язання суспільно-політичних, ідеологічних, а також національних, територіальних та інших конфліктів між державами, народами, націями, класами й соціальними групами шляхом широкомасштабної реалізації засобів і методів інформаційного насильства (інформаційної зброї). У концептуальному плані потребують вирішення наступні проблеми.

Реорганізація системи інформаційної безпеки держави. Як основні компоненти вона повинна включати: структури, націлені на ведення інформаційного протиборства зі створення умов для реалізації національних інтересів; координуючий орган, підпорядкований безпосередньо Президенту України. Причому підсистеми інформаційної боротьби, створені у кожного з суб'єктів забезпечення національної безпеки, мають бути функціонально включені до загальної системи інформаційної боротьби, котра у свою чергу, входитиме до системи забезпечення інформаційної безпеки.

Розроблення концепції ведення інформаційного протиборства як на міжнародному, державному і регіональному рівнях, так і на рівні окремих суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки.

3. Вироблення механізмів взаємодії і координації між суб'єктами системи забезпечення інформаційної безпеки.

Розроблення методики виявлення на початковому етапі ознак ведення інформаційно-психологічних операцій проти держави в цілому, і проти суб'єктів ЗНБ - зокрема.

Розроблення нормативно-правової бази у сфері контролю за інформаційним простором держави в мирний час та передачі цих повноважень Генеральному штабу ЗС України на особливий період.

Заборона на міжнародному рівні виробництва і застосування засобів інформаційно-енергетичного впливу на людину (психотронної зброї) і розробка заходів та засобів захисту від неї.

Проблема забезпечення інформаційної безпеки на сучасному етапі є однією з ключових у процесі забезпечення національної безпеки будь якої сучасної держави, зокрема, України. Вона повинна розглядатись на базі єдиних методологічних підходів, вироблених в межах націобезпекознавства.

Іінформаційна боротьба поступово стане самостійним видом військових дій. Інформаційна зброя стане системоруинуючою тобто зможе виводити з ладу цілі бойові, економічні і соціальні системи. Очікується також поява «інтелектуальної» інформаційної зброї, нових її зразків на базі нано- та біотехнологій. Передбачається поява одного з найбільш небезпечних видів інформаційної зброї нелетальної дії - психотронної зброї. Таким чином, три традиційні сфери ведення бойових дій: суша, море, повітря, поповняться новою четвертою сферою - інформаційною, в якій діятимуть сили інформаційної боротьби.

Розвиток інформаційної зброї призведе до того, що в майбутньому виникнуть інформаційні війни, які будуть вестись в інформаційному просторі в основному інформаційними засобами і забезпечувати досягнення стратегічних політичних, економічних та інших цілей.

Інформаційні війни стануть реальністю, ігнорування якої уже в наш час є недопустимим. Відтак країни, які не матимуть розробленої концепції національної безпеки, і відповідно, доктрини інформаційної безпеки, а в її рамках стратегії інформаційної боротьби, ризикують залишитися на узбіччі світової цивілізації. Така перспектива загрожує новим поділом країн світу за ознакою рівня розвитку інформаційної сфери.

Ключові терміни та поняття

Інформаційна війна, інформаційне протиборство, інформаційна зброя, інформаційна боротьба, інформаційна агресія, інформаційна експансія, інформаційна перевага

Контрольні запитання для самоперевірки

Дайте визначення поняттям «загроза», «небезпека».

Назвіть основні характеристики загроз інформаційній безпеці України.

Як співвідносяться категорії «небезпека» та «загроза»?

Які існують основні підходи виокремлення безпекогенних чинників?

Визначте види загроз за певними критеріями.

Назвіть базові загрози інформаційній безпеці держави.

Назвіть базові загрози інформаційній безпеці суспільству.

Назвіть базові загрози інформаційній безпеці людині, громадянину.

Завдання для самопідготовки

Яким чином загроза національним інтересам впливає на національну безпеку?

Окресліть ієрархію безпекогенних чинників у інформаційній сфері

?????? ?????????????? ??????????

Нормативні джерела

Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). 1996. №30. Ст. 141.

Доктрина информационной безопасности Российской Федерации от 9 сентября 2000 г. // Российская газета. 2000. 28 сентября.

Доктринальні джерела

1. Волковскии Н.Л. История информационных воен. В 2 ч. 4.2 /СПб.: ООО «Издательство Полигон», 2003. 756 с.

ГольевА. Служба психологических операций Войска Польского. /І Зарубежное военное обозрение. 2005. №3. С. 45 52.

Гриняев С. Взгляды военных экспертов США на ведение информационного противоборства // Зарубежное военное обозрение. 2001. № 8. С. 10 12.

Гриняев С. Концепция ведения информационной войны в некоторых странах мира // Зарубежное военное обозрение. 2002. №2.С. 11 15.

Гриньов С. В. Война в четвертой сфере: Превосходство в киберпространстве будет определять победу в конфликтах XXI века // Независимое воен. обозрение. 2000. №3. С. 7 8.

Жук СЯ. Інформаційне протиборство: стан і проблеми// Матеріали круглого столу «Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України» (Київ. Нац. Ун т внутр. Справ, 06 грудня 2005 року). К.: Текст, 2006.

Зіма І. І., Ніколаєв І. М. Інформаційна війна та інформаційна безпека (огляд думок зарубіжних політологів та воєнних спеціалістів) // Наука і оборона. № 1. 1998. С. 56 58.

Кара Мурза С. Г. Манипуляция сознанием. К.: Діалектика, 2000. 448 с.

Кормич Б А. Організаційно правові засади політики інформаційної безпеки України: Монографія. Одеса: Юридична література, 2003. 472 с.

10. Лигпвиненко О.В. Спеціальні інформаційні операції. / Рада національної безпеки і оборони України; Національний ін т стратегічних досліджень. К: НУСД, 1999. 163 с.

Ліпкан ВА. Безпекознавство: Навч. посібник. К.: Вид во Європ. ун ту, 2003. 208 с.

Ліпкан ВА. Інформаційна безпека як складова національної безпеки України // Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі: Проблеми науки, практики і освіти: 36. наук, праць VIII Міжнар. наук. практ. конф. Ч. 2. К.: Вид во Європ. ун ту, 2003. с. 443 453.

Ліпкан ВА. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України: Монографія. К.: «Текст», 2003. 600 с.

Лопатин В.Н. Информационная безопасность России: Человек. Общество. Государство./Санкт Петербургский университет МВД России. СПб.:Фонд «Университет», 2000. 428 с.

Монойло A.B., Петренко А.И., Фролов О.Б. Государственная информационная политика в условиях информационно психологической войны. М.: Горячая линия. Телеком, 2003. 541с.

16. Почепцов Г.Г. Информационные войны. М.: «Руфлбук»,К.: «Ваклер». 2001. 576 с.

Рибак М. I., Атрохов А. В. До питання про інформаційні війни /І Наука і оборона. № 2. 1998. С. 65 68.

Рибак М.І., Атрохов A.B. До питання про інформаційні війни И Наука і оборона. 1998. № 2 С. 65 68.

Стеценко Ю.В. Засоби масової інформації відкриті носії прихованих повідомлень членів організованих злочинних груп і терористичних організацій // Актуальні проблеми політики: 36.наук.праць / Голов.ред. С.В. Ківалов; відп. за вип. В.М. Дрьо мін. Одеса: Фенікс, 2004. Вип.21. C. 237.

Толубко В.Б., Жук С.Я., Косеецов В.О. Концептуальні основи інформаційної безпеки України // Наука і оборона. 2004. №2. С. 19 25.

Чмельов В.О. Форми і засоби ведення інформаційної боротьби // Матеріали круглого столу «Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України» (Київ. Нац. Ун т внутр. Справ, 06 грудня 2005 року). К.: Текст, 2006 с.

ШвецД.Ю. Информационная безопасность России и современные международные отношения. М.: «Мир безопасности», 2001. 176 с.

РОЗДІЛ 4. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ

Вступ

Окреслення державної політики національної безпеки є наступним важливим моментом інформаційної безпекової політики держави, оскільки саме від основних напрямів цієї політики залежатиме структура суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки, а не навпаки. Структура є похідною від тих завдань, які ставить перед собою держава в інформаційній сфері, у свою ж чергу, інформаційна політика слугує своєрідним синтезом прагнень держави, її можливостей щодо реалізації цих прагнень і загроз національній безпеці в інформаційній сфері. Відтак, відповідно до націобезпекознавчого підходу, державна інформаційна політика є визначальною для формування системи забезпечення інформаційної безпеки, а остання є похідною від неї. Саме це зумовлює розгляд нами загальних теоретичних підвалин формування державної інформаційної політики.

1. Поняття державно-правового механізму інформаційної безпеки

Поняття «політика» здебільшого є політологічною категорією, під якою розуміють організаційну, регулятивну й контрольну сферу суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля ствердження власних значущих інтересів і потреб.

Як зазначають В.П. Горбатенко, Г.О. Лебединська, нині існує широке коло наукових тлумачень, з яких політика постає як: одна зі сфер життєдіяльності суспільства; система певних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, держав між собою і владою; сукупність дій, заходів, установ, за допомогою яких узгоджуються інтереси різних верств населення тощо.

Політика держави та інформація - це взаємопов'язані явища, що перебувають в діалектичному взаємозв'язку в процесі функціонування державно-правових інституцій.

Слушною є думка Арістової І.В., яка зазначила, що «якість інформації та її доступність, сучасні інформаційні технології, що радикально збільшують обсяг і швидкість поширення інформації, викликають глибокі зміни в політиці конкретної держави, чинять суттєвий вплив на характер і системи владарювання (точна інформація підвищує ефективність влади, дозволяє вчасно скоригувати обраний напрямок дій, відреагувати на обставини, що знову з'явилися). Водночас і політичні структури впливають на інформацію, ступінь її відкритості, процеси доставки, характер передачі споживачу. Одна з найважливіших соціальних функцій влади - дозування інформації та її «пакування». На цьому засновується механізм маніпулювання громадською думкою. Наивідомішою і простою формою владного контролю над інформаційними процесами виступає цензура, коли держава за допомогою спеціально призначених та відповідальних перед ним чиновників «керує» змістом друкарських та інших інформаційних матеріалів».

Одним зі способів регулювання вищезгаданого зв'язку служить право як система загальнообов'язкових, гарантованих державних норм, що виражають волю держави та виступають регулятором суспільних відносин.

Основною метою державної влади в період глобальної інформаційної революції є розробка та реалізація концептуальних основ державної інформаційної політики шляхом прийняття адекватних нормативно-правових актів щодо регулювання інформаційних відносин.

Кормич БА. зазначає, що забезпечення інформаційної безпеки повинно здійснюватись передусім, шляхом проведення виваженої і збалансованої політики держави в інформаційній сфері, яка має три основні вектори:

захист інформаційних прав та свобод людини;

захист державної безпеки в інформаційній сфері;

захист національного інформаційного ринку, економічних інтересів держави в інформаційній сфері, національних виробників інформаційної продукції.

Як засвідчує досвід провідних країн світу, великого значення для нормального функціонування інформаційної сфери держави набуває узгоджена діяльність відповідного державно-правового механізму, тобто система взаємопов'язаних державних органів, організацій, установ щодо вироблення та реалізації сукупності норм та принципів права, які повинні врегулювати суспільні відносини в інформаційній сфері.

Отже, в свою чергу, під державно-правовим механізмом інформаційної безпеки слід розуміти систему взаємопов'язаних й взаємоузгоджених державно-правових інституцій, завданнями яких є створення умов для успішної реалізації інформаційної політики.

Як зазначає Кормич БА., ефективність захисту інформаційної безпеки держави в цілому забезпечується ефективністю кожної складової її державно-правового механізму, який складається з трьох взаємопов'язаних елементів.

По-перше, це сукупність державних інституцій, задіяних у процесі формування і впровадження політики інформаційної безпеки, тобто інституціональний механізм інформаційної безпеки.

По-друге, це сукупність ролей та відносин, яка включає правові відносини, що виникають при проведенні політики інформаційної безпеки та специфічні ролі. Форми і методи діяльності суб'єктів проведення цієї політики.

По-третє, це ієрархічна сукупність правових норм та принципів, яка регулює зміст та процес проведення політики інформаційної безпеки, тобто правовий механізм інформаційної безпеки.

Необхідно зазначити, що на початку 90-х років політика української держави в інформаційній сфері була здебільшого спрямована на створення техніко-технологічної інфраструктури. Починаючи з середини 90-х років, головною особливістю інформаційної політики нашої країни стає декларація про розроблення засад щодо реалізації інформаційних прав і свобод людини і громадянина. Отже, протягом десяти років здійснилась зміна пріоритетів у гаслах, від політики інформатизації до інформаційної політики держави. Утім на практиці від поставлення та вироблення цілей до їх конкретної реалізації та отримання шуканого результату ще далеко.

2. Поняття та особливості інформаційної політики держави

Під інформаційною політикою держави розуміють діяльність держави в інформаційній сфері, спрямованої на задоволення інформаційних потреб людини і громадянина через формування відкритого інформаційного суспільства на основі розвитку єдиного інформаційного простору цілісної держави та його інтеграції у світовий інформаційний простір з урахуванням національних особливостей і інтересів при забезпеченні інформаційної безпеки на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях.

Основною метою політики інформаційної безпеки держави є управління реальними та потенційними загрозами та небезпеками з метою створення необхідних умов для задоволення інформаційних потреб людини та громадянина, а також реалізації національних інтересів.

Відтак, державна політика інформаційної безпеки України - діяльність державно-правових інституцій щодо управління реальними та потенційними загрозами та небезпеками з метою задоволення інформаційних потреб людини та громадянина, а також реалізації національних інтересів.

Таким чином, інформаційна політика України та держав-на політика інформаційної безпека співвідносяться як ціле та частина, а тому дещо проаналізуємо особливості інформаційної політики в Україні.

Слушними є пропозиції Арістової І.В., яка зазначила, що для реалізації національних інтересів в інформаційній сфері слід переглянути пріоритети державної політики, розробити нові концептуальні підходи щодо регулювання ринку інформаційно-комунікаційних технологій, інформаційної та інвестиційної політики, розвитку інформаційного законодавства і забезпечення інформаційної безпеки. Для вирішення даного завдання доцільно зважати на наступні моменти.

1. Створення умов для зростання інформаційної індустрії - під
тримка розвитку комплексу галузей, які виробляють різноманітні
інформаційні продукти та надають послуги в інформаційній сфері
шляхом залучення інвестицій приватного сектору, створення зба
лансованого конкурентного середовища і розвитку інформаційної
інфраструктури українського ринку інформаційно-комунікацій
них технологій.

Покращення доступу населення до інформаційної інфраструктури та мережевих послуг шляхом розвитку бібліотечної мережі, покращення довідково-інформаційного обслуговування населення та створення відповідних соціально сприятливих умов для використання інформаційно-комп'ютерних технологій (ІКТ).

Створення умов для розвитку базових навичок щодо використання можливостей, які надаються інформаційним суспільством, через забезпечення використання мережевих технологій у бібліотеках, вузах, школах, сприяння підвищенню комп'ютерної грамотності населення, його поінформованості щодо можливостей та ресурсів Інтернета, засвоєння переваг інформаційного обміну у всіх сферах діяльності людини та суспільства.

4. Підтримка наукових досліджень та соціально значущих застосувань ІКТ шляхом підтримки перспективних вітчизняних досліджень та розробок в галузі ІКТ, стимулювання інноваційних застосувань ІКТ у всі сфери життя, покращення доступу до ризикового фінансування, реформування структури наукових організацій і формування дослідницьких центрів світового класу.

5. Розвиток інформаційно-телекомунікаційних систем та формування інформаційних ресурсів в інтересах державного управління шляхом покращення доступу до державної інформації, удосконалення процедур надання послуг, підтримки державних інформаційних центрів, розвитку електронної взаємодії між органами державної влади на центральному, регіональному, місцевому рівнях і створення інтегрованої, орієнтованої на користувача, системи державних інформаційних послуг на основі інформаційно-телекомунікаційної системи державних структур, тобто забезпечення доступності комп'ютерної інформації через комп'ютерні мережі, створення загальнодоступних сайтів та підключення до мережі відкритих суспільно-значущих державних інформаційних ресурсів.

3. Напрями державної інформаційної політики

Відповідно до вищевикладеного, виокремлюють напрями державної інформаційної політики. До основних з них належать.

1. Удосконалення законодавства та правового регулювання у інформаційній сфері (в галузі створення та використання інформаційних ресурсів та технологій, реалізації інформаційних прав громадян і прав на результати творчої праці (інтелектуальна власність), регулювання функціонування українських сегментів глобальних інформаційних мереж (Інтернет), охорони прав користувачів інформаційних послуг та продуктів, захист молодого покоління від шкідливого впливу певних видів інформації та послуг, визначення балансу між потребою у вільному обміні інформацією та припустимими обмеженнями на її поширення, регулювання питань захисту державної та комерційної таємниці).

2. Забезпечення інформаційної безпеки та захисту інформації (розвиток нормативного регулювання в галузі захисту даних у телекомунікаційних мережах; покращення та поширення процедур надійної ідентифікації та аутентифікації; стимулювання використання надійних систем криптографії операторами мереж, особливо на ризикованих ділянках (супутниковий або мобільний зв'язок); використання стандартів безпеки для ключових або громадських функцій, у тому числі введення (там, де це необхідно) обов'язкового контролю якості інформаційних процесів; розробка превентивних технічних засобів для забезпечення надійності телекомунікацій; розробка мінімальних стандартів безпеки для операторів та постачальників телекомунікаційних послуг).

3. Розширення міжнародного співробітництва та торгівлі в галузі ІКТ (гармонізація українського законодавства з міжнародним, забезпечення взаємодії українських інформаційних систем із зарубіжними аналогами, створення сприятливих умов для формування єдиного інноваційного та інформаційного простору між країнами СНД на базі загального ринку інформації, товарів, послуг, капіталів та робочої сили).

Одразу ж зазначимо, що підходи до формування напрямів державної політики інформаційної безпеки мають декілька векторів. Так, дані підходи можна окреслювати з огляду на необхідність досягнення певно визначеної мети, наприклад формування інформаційного суспільства. З іншого боку, дані напрями можуть корелювати із загрозами національній безпеці та національним інтересам в інформаційній сфері. Даний підхід репрезентовано у Законі України «Про основи національної безпеки і оборони України».

У ст. 8 даного закону визначені такі основні напрями державної політики національної безпеки в інформаційній сфері:

- забезпечення інформаційного суверенітету України;

вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну;

активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України;

- забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступ до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері та переслідування журналістів за політичні позиції;

- вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

4. Нормативно-правова основа політики національної безпеки в інформаційній сфері

Зазначимо, що в Україні вже розроблено проект Концепції національної інформаційної політики, в якому визначені правові, економічні та організаційні засади національної інформаційної політики та інформаційної безпеки держави. Розглянувши даний Проект, Верховна Рада України доручила Комітету з питань свободи слова та інформації його доопрацювати та внести його на розгляд у другому читанні.

За основу даної Концепції взято ряд важливих та цікавих для розгляду указів Президента України.

Так, на підставі Указу Президента України від 21 червня 1997 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та удосконалення державного регулювання інформаційних відносин» від 17 червня 1997 року» Кабінету Міністрів України, Службі безпеки України та Міністерству оборони, Міністерству зв'язку України, Міністерству інформації Україні, Міністерству закордонних справ України та іншим міністерствам, Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення були покладені ряд завдань, виконання яких сприятиме розвитку інформаційної політики в сфері забезпечення інформаційної безпеки, а саме: 1. Кабінету Міністрів України:

подати пропозиції щодо реформування системи державного управління;

розробити та запровадити план заходів щодо реформування інформаційно-аналітичної системи органів державної влади;

розробити концепцію розвитку і використання інформаційного простору України;

внести пропозиції щодо створення єдиної системи формування, використання і захисту національних інформаційних ресурсів та інформаційного простору;

розробити та затвердити державну програму здійснення інформаційної політики та розвитку національного інформаційного простору з урахуванням наявного соціально-економічного, науково-технічного і промислово-виробничого потенціалу держави, її матеріально-технічних, трудових, інформаційних ресурсів;

вжити заходів до вдосконалення державної реєстрації суб'єктів інформаційної діяльності;

підготувати пропозиції про внесення змін до законодавства України щодо встановлення відповідальності посадових осіб за протизаконне обмеження конституційного права на свободу слова або дії, спрямовані на поширення інформації, що не базується на достовірних даних, обмежує права громадян, завдає шкоди їх репутації чи державним інтересам України;

вивчити питання про відповідність тарифів на розповсюдження друкованих періодичних видань реальній вартості цих послуг і в разі можливості здійснити заходи щодо їх здешевлення та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних газет та журналів;

проаналізувати прибутковість засобів масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, підготувати та внести пропозиції щодо сприяння підвищенню ефективності їх економічної діяльності, забезпеченню реальної незалежності, в тому числі від тіньового капіталу;

забезпечити систематичне вивчення рівня популярності серед населення друкованих видань, заснованих за участю державних органів, і вжити невідкладних заходів щодо підвищення впливовості цих видань на формування громадської думки;

розглянути питання про надання цільової підтримки державним книжковим видавництвам;

- вжити невідкладних заходів для вирішення проблем,
пов'язаних з функціонуванням бібліотек усіх рівнів;

розробити і затвердити план заходів щодо забезпечення скоординованої діяльності у сфері виготовлення і розповсюдження інформаційних та рекламних матеріалів про Україну, її економічний потенціал, науку і культуру;

проаналізувати рівень захисту державних інформаційних ресурсів та інформаційного середовища, систем зв'язку і теле-комунікацій, комп'ютерних інформаційних систем та здійснити необхідні заходи для створення національної інфраструктури інформаційної безпеки;

визначити головну організацію, яка матиме право контролювати стан захисту державної таємниці в центральних органах державної влади, установах, на підприємствах, що виконують роботи, пов'язані з державною таємницею, або зберігають її носії;

2. Службі безпеки України та Міністерству оборони України подати пропозиції щодо порядку здійснення криптографічних заходів охорони державної таємниці.

Міністерству інформації України, Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення разом з Міністерс твом закордонних справ України підготувати план заходів щодо забезпечення необхідної присутності України у світовому інформаційному просторі, насамперед, шляхом розвитку за кордоном мережі державних кореспондентських пунктів і створення державного супутникового каналу мовлення з визначенням джерел фінансування цієї діяльності.

Міністерству інформації України разом з Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Міністерством закордонних справ України, Міністерством України у справах науки і технологій, Національним агентством України з реконструкції та розвитку, іншими центральними органами виконавчої влади розробити спільний план дій щодо забезпечення державної підтримки національних теле- і радіовиробників, друкованих засобів масової інформації.

Національній раді України з питань телебачення і радіо мовлення та Міністерству фінансів України розробити та подати пропозиції щодо розповсюдження реклами товарів (робіт, послуг) вітчизняного виробництва по ефірним і кабельним каналам мовлення на пільгових умовах.

Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення, Міністерству інформації України, Міністерству зв'язку України, Головному управлінню з питань радіочастот при Кабінеті міністрів України, Міністерству внутрішніх справ України разом з Генеральною прокуратурою України вжити невідкладних заходів до припинення діяльності суб'єктів інформаційної діяльності, які порушують Конституцію України та закони України.

Наступним нормативно-правовим актом, що регулює суспільні відносини в сфері інформаційної політики став Указ Президента України від 6 грудня 2001 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної політики» від 31 жовтня 2001 року».

Згідно з цим Указом був визнаний незадовільним стан виконання Кабінетом Міністрів України, Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державним комітетом зв'язку та інформатизації України Указів Президента України від 21 липня 1997 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 1997 року «Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та удосконалення державного регулювання інформаційних відносин», від 14 липня 2000 року «Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади», від 31 липня 2000 року «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» та ряду інших нормативно-правових актів.

Внаслідок чого, Кабінету Міністрів України доручили провести службове розслідування причин невиконання зазначених нормативно-правових актів і доручень Президента України та вжити заходів щодо притягнення до відповідальності винних у цьому осіб, а також з метою удосконалення інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки були поставлені наступні завдання:

1. Подати на розгляд Верховної Ради України проект Концепції національної інформаційної політики та інформаційної безпеки України, проект Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», розробити пропозиції щодо кодифікації законодавства в галузі інформаційних відносин та проект Стратегії впровадження національної інформаційної політики, а також розробити проект Національної програми розвитку вітчизняної теле- та радіоіндустрії з урахуванням довгострокових потреб розвитку телекомунікаційних мереж, засобів зв'язку, національного сегмента мережі Інтернет, супутникових систем передачі інформації, супутникового та кабельного телебачення та вирішити в установленому порядку питання про її затвердження;

Розробити заходи щодо оптимізації системи державних органів, які реалізують інформаційну політику, забезпечивши чітке розмежування повноважень і налагодження їх взаємодії та координації, створення організаційної структури системи забезпечення інформаційної безпеки;

Проаналізувати виконання Національної програми інформатизації, переглянути проекти програм в інформаційній сфері, які фінансуються з Державного бюджету України, вжити заходів щодо першочергової реалізації та повноцінного фінансування найактуальніших із них;

Подати пропозиції щодо розвитку кабельного телебачення і проводового мовлення в регіонах України, створення Центру безпеки українського сегмента мережі Інтернет і Центру анти-вірусного захисту інформації;

Підготувати законопроект про внесення змін до законодавства, передбачивши в ньому ліцензування діяльності провайдерів на території України щодо надання доступу до мережі Інтернет;

Подати пропозиції стосовно створення системи стандартів щодо захисту інформації про озброєння, військову техніку та військово-промислові об'єкти та організаційно-методичного забезпечення системи захисту інформації у сферах взаємодії управлінь Озброєння Міністерства оборони України з оборонно-промисловим комплексом;

Вжити заходів щодо реалізації Положення про державне замовлення на створення і розповсюдження теле- та радіопрограм з урахуванням нагальної потреби підвищення якості інформаційної продукції;

Подати на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до законодавства, що регулює питання боротьби з комп'ютерною злочинністю, та про створення відповідного міжвідомчого центру;

9. Вивчити питання стосовно права іноземців і осіб без громадянства на заснування друкованого засобу масової інформації, одержання фізичними особами свідоцтва про державну реєстрацію періодичного друкованого видання лише в разі створення ними редакції як юридичної особи та заборони заснування і діяльності засобів масової інформації, у статутному фонді яких більш як ЗО відсотків іноземних інвестицій, та в разі необхідності подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення відповідних змін до законодавства України;

Опрацювати заходи щодо дальшого розвитку національного інформаційного ринку на конкурентних засадах, створення сприятливого інвестиційного клімату для розвитку вітчизняних засобів масової інформації та книговидання;

Розробити пропозиції щодо створення захищеної інформаційно-телекомунікаційної системи органів державної влади, яка б надавала телекомунікаційні послуги, передбачивши заходи щодо прискорення розробки вітчизняних засобів криптографічного та технічного захисту інформації;

Затвердити Програму створення та розгортання вітчизняного виробництва засобів захисту інформації, національної захищеної інформаційної системи, захищених систем електронного документообігу та електронного цифрового підпису, сертифікації технічних і програмних засобів інформатизації на відповідність вимогам інформаційної безпеки;

Розробити Єдину систему класифікації та кодифікації продукції оборонного та подвійного призначення, що експортується Україною;

Визначити механізм реалізації повноважень Генерального штабу Збройних сил України щодо участі в організації і контролі за інформаційним простором держави та його здійснення в особливий період;

Створити міжвідомчу робочу групу з представників заінтересованих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади для розроблення Національної геоінформаційної системи.

Даним Указом також покладені досить серйозні завдання й на інші державні інституції, а саме:

1. Проведення Антимонопольним комітетом України перевірки додержання регіональними телерадіоорганізаціями антимонопольного законодавства України;

Опрацювання заходів щодо запобігання контрабандному ввезенню на територію України видавничої продукції та її незаконному розповсюдженню Державною митною службою України, Державним комітетом у справах охорони державного кордону України та Міністерством внутрішніх справ України;

Вжиття заходів щодо розвитку зовнішньої інформаційної діяльності, інформування світової громадськості про Україну з метою формування позитивного її сприйняття у світі, щодо організації та фінансування теле- і радіомовлення за кордон Міністерством закордонних справ України, Державним комітетом зв'язку та інформатизації України, Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України;

Вдосконалення роботи з протидії інформаційним агресіям та спеціальним інформаційно-пропагандистським операціям, здійснюваним проти України іноземними спецслужбами Службою безпеки України;

Опрацювання Міністерством освіти і науки України разом з Департаментом спеціальних телекомунікаційних систем і захисту інформації Служби безпеки України заходів щодо підготовки та перепідготовки спеціалістів у сфері інформаційної безпеки; підготувати типові навчальні програми для середніх і вищих навчальних закладів з навчальної дисципліни «Інформаційна культура»; опрацювання разом з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Українською Академією державного управління при Президентові України, Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка заходів щодо підвищення рівня підготовки управлінських, журналістських та технічних кадрів для інформаційної сфери, в тому числі працівників державних органів, урахування сучасних потреб при формуванні державного замовлення на підготовку молодих фахівців.

Особливо важливою є норма даного Указу про створення Міжвідомчої комісії з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України, завданням якої координація виконання заходів щодо забезпечення формування і захисту національного інформаційного простору, безпеки у цій сфері, розроблення і підготовка проектів відповідних нормативно-правових актів.

Вже через рік Указом Президента України «Про Міжвідомчу комісію з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України» від 22 січня 2002 року було затверджено Положення про Міжвідомчу комісію з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України.

У даному Положенні зазначається, що зазначена Міжвідомча комісія є консультативно-дорадчим органом, на яку покладаються такі завдання, як:

Аналіз стану можливих загроз національній безпеці України в інформаційній сфері та узагальнення міжнародного досвіду щодо формування та реалізації інформаційної політики;

Аналіз здійснення галузевих програм і виконання заходів, пов'язаних із реалізацією міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади державної політики в інформаційній сфері;

Розроблення і внесення Президентові України та Раді національної безпеки і оборони України пропозицій щодо:

- визначення національних інтересів України в інформаційній сфері, концептуальних підходів до формування державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки держави;

здійснення системних заходів, спрямованих на вдосконалення інформаційної політики України, реалізацію державної стратегії розвитку і захисту національного інформаційного простору та входження України у світовий інформаційний простір;

удосконалення системи правового та наукового забезпечення інформаційної безпеки України;

розвитку інформаційної інфраструктури держави, зокрема з питань модернізації її матеріально-технічної бази та належного фінансового забезпечення;

організації та порядку міжвідомчої взаємодії міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки;

удосконалення системи оперативного інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України (в тому числі альтернативною інформацією) у сфері національної безпеки і оборони.

Висновки

Державна інформаційна політика - діяльність держави в інформаційній сфері, спрямована на задоволення інформаційних потреб людини і громадянина через формування відкритого інформаційного суспільства на основі розвитку єдиного інформаційного простору, цілісної держави та його інтеграції у світовий інформаційний простір з урахуванням національних особливостей і інтересів при забезпеченні інформаційної безпеки на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях.

Інформаційна безпека виступає інструментарієм для втілення інформаційної політики, відтак державна політика інформаційної безпеки є складовим компонентом інформаційної політики держави.

Визначення основних напрямів даної політики є важливим завданням з урахуванням необхідності вироблення чітких методологічних підходів до формування системи забезпечення інформаційної безпеки. Структура даної системи є опосередкованою напрями державної політики інформаційної безпеки. Відтак, детермінантою і корелянтою даної системи виступає державна інформаційна політика, а не загрози інформаційній безпеці, прагнення певним чином монополізувати окремі сектори інформаційної безпеки, політичні примхи мінливої влади.

Ключові терміни та поняття

політика, державна інформаційна політика, політика інформаційної безпеки

Контрольні запитання для самоперевірки

1. Розкрийте взаємозв'язок між поняттями «політика», «інформаційна політика», «політика інформатизації», «політика інформаційної безпеки».

Дайте визначення державно-правового механізму інформаційної безпеки? В чому полягають його особливості.

Які основні напрями державної політики в інформаційній сфері закріплені законодавчо?

Назвіть особливості української інформаційної політики.

Які основні нормативно-правові акти регулюють суспільні відносини інформаційної політики України? Розкрийте основні положення.

6. Назвіть основні завдання Міжвідомчої комісії з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України.

Завдання для самопідготовки

Окресліть власне бачення державної інформаційної політики України.

Яке місце та роль мають посідати недержавні структури в реалізації інформаційної політики країни?

Список рекомендованої літератури

Нормативні джерела

Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). 1996. №30. Ст. 141.

Про Концепцію національної інформаційної політики: Постанова Верховної Ради України від 3 квітня 2003 року.

Про Міжвідомчу комісію з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України: Указ Президента України від 22 січня 2002 року.

Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної політики» від 31 жовтня 2001 року: Указ Президента України від 6 грудня 2001 року.

Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та удосконалення державного регулювання інформаційних відносин» від 17 червня 1997 року: Указ Президента України від 21 червня 1997 року.

Проект Закону України про Концепцію національної інформаційної політики.

Доктринальні джерела

Арістова І.В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності ОВС України: організаційно-правові засади: Дис. д-ра. юрид. наук: 12.00.07/ Націон. ін-т внутр. справ. X., 2002. 408 с.

Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти / МВС України, Ун-т внут. справ, За заг. ред. О.М. Бандурки. X., 2000. 366 с.

Беляков К.И. Управление и право в период информатизации: Моногр. К.: Изд.-во «КВЩ», 2001. 308 с.

Ібрагімова І. Інформаційна політика крізь призму національної безпеки // 36. наук. пр. УАДУ. К.: Вид-во УАДУ, 2000.Вип. 1. С. 26-40.

Кормич БА. Інформаційна безпека України: організаційно-правові основи: Навч. посібник. К.: Кондор, 2004. 384 с.

Кормич БА. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України: Монографія.- Одеса: Юридична література, 2003. 472 с.

Литвиненко О., Чукут.С. Інформаційна політика: Навч. посіб.К.: Вид-во НАДУ, 2003.ч.2. 100 с.

Макаренко Є А. Міжнародна інформаційна політика: структура, тенденції, перспективи: Дис. д-ра. політич. наук: 23.00.04\ Київ, націон. ун-т ім. Т.Шевченка. К., 2003. 475 с.

9. Юдін O.K., Богуш В.М. Інформаційна безпека держави: Навч. посібник. X.: Консул, 2005. 576 с.

РОЗДІЛ 5. СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Вступ

Проблема забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері поки перебуває на стадії розроблення. Дана обставина обумовлена неадекватністю між формуванням інформаційної цивілізації і заходами із забезпечення інформаційної безпеки. У зв'язку з цим постає завдання щодо формування підходів щодо вироблення концептуального бачення інформаційної безпеки та її місця в системі національної безпеки України.

Метою даного розділу є визначення поняття «система забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері», для досягнення якої були поставлені наступні завдання: дослідити зміст даного поняття, виявити його характерні ознаки; окреслити основний зміст та методи забезпечення інформаційної безпеки.

Інформаційна безпека забезпечується проведенням єдиної державної політики національної безпеки в інформаційній сфері, системою заходів економічного, політичного і організаційного характеру, які є адекватними загрозам та небезпекам національним інтересам особи, суспільства та держави в інформаційній сфері, а також можливостям держави п здійсненню управління ними. Система забезпечення інформаційної безпеки є інструментом реалізації державної політики інформаційної безпеки, а відтак і похідною і детермінованою напрямами державної інформаційної політики.

1. Поняття системи забезпечення інформаційної безпеки

Розділ ґрунтується на вже розробленій концепції розрізнення системи безпеки та системи забезпечення безпеки. Сказане зумовлює необхідність визначити мету функціонування даної системи.

Відсутність системи забезпечення інформаційної безпеки унеможливлює надійне забезпечення не лише інформаційної, а й національної безпеки. Головне призначення цієї системи полягає у досягненні цілей національної безпеки в інформаційній сфері, а отже основною функцією даної системи є забезпечення збалансованого існування інтересів особи, суспільства і держави в інформаційній сфері.

Система забезпечення інформаційної безпеки України (СЗІБ) створюється і розвивається відповідно до Конституції України та інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері. Основу даної системи складають органи, сили та засоби забезпечення інформаційної безпеки, які вживають систему адміністративно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно-управлінських, та інших заходів, спрямованих на забезпечення стійкого функціонування системи державного управління.

Формування СЗІБ має відбуватись за усвідомлення необхідності функціонування механізму балансу інтересів усієї системи державного управління в інформаційній сфері.

Зазначимо, що за роки незалежності в Україні лише закладено основи для формування системи забезпечення інформаційної безпеки. Так, певним чином можна говорити про напрацювання великого масиву нормативно-правових актів, де визначені основні повноваження державних органів в інформаційній сфері⁹''. Президентом України вживаються активні заходи щодо вдоскопалення системи управління інформаційною сферою. Важливе політико-правове значення мають діючі Укази Президента України «Про деякі заходи щодо захисту держави в інформаційній сфері» (22.04.98 р.); «Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою» (16.09.98 р.); «Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади» (14.07.2000 р.); «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Internet та забезпечення широкого доступу до цієї мережі» (31.07.2000 р.); «Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації, дальшого утвердження свободи слова в Україні» (09.12.2000 р.); «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 липня 2001 року «Про заходи щодо захисту національних інтересів у галузі зв'язку та телекомунікацій» (23.08.2001р.) та ін.

Водночас функціонування даної системи не обмежується лише великим масивом нормативно-правових актів. Відтак ми не можемо констатувати про остаточне створення основних елементів системи забезпечення інформаційної безпеки. І причин тому є багато. Це і несформованість системи забезпечення національної безпеки, і невизначеність політики національної, а отже і інформаційної безпеки, і відсутність, врешті-решт, доктрини інформаційної безпеки, яка має розвивати положення Концепції національної безпеки, яка в Україні взагалі відсутня. Згодом недосконалість нормативно-правового регулювання даних процесів негативно впливає і на державне управління у даній сфері.

Нормативно-правові засади побудови, поточної діяльності та розвитку системи забезпечення інформаційної безпеки України на сьогодні складають: Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України», інші законодавчі та нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері. Нормативно-правове підґрунтя має досить розвинений характер, оскільки більшість норм відповідають міжнародним стандартам, принципам і нормам забезпечення прав і свобод людини та громадянина, зокрема права на свободу слова, отримання та поширення інформації. Водночас, системні проблеми даються в знаки і при вирішенні галузевих проблем, тому не сформиваність нормативно-правової бази щодо регулювання суспільних відносин в сфері національної безпеки, відповідним чином негативно впливає на можливість формування достатньої і ефективно діючої нормативно-правової бази з питань забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері.

У Законі України «Про основи національної безпеки України» визначено дев'ять основних напрямів державної політики національної безпеки в різних сферах життєдіяльності. До однією з них належить інформаційна, що дає усі підстави стверджувати, що інформаційна безпека є вагомою складовою національної. Водночас з незрозумілих причин автори даного закону інформаційну сферу життєдіяльності поставили на останнє місце, що свідчить про неусвідомлення значення та ролі інформаційної безпеки в розвитку і подальшому існуванні держави'".

...