Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції

Назвіть основні причини строкатості визначення поняття «інформаційна безпека»?

5. Розкрийте зв'язок між національною та інформаційною безпекою ?

Завдання для самопідготовки

Сформуйте власну модель формування поняття інформаційна безпека.

Окресліть детермінантний вплив концепції безпеки на визначення поняття «інформаційна безпека».

Список рекомендованої літератури

Нормативні джерела

Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР).1996. ~№30.Ст. 141.

Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою: Указ Президента України від 16 вересня 1998 р. // Голос України. 1998. № 182.

Про Концепцію Національної програми інформатизації Закон України від 4 лютого 1998 року.

4. Про основи національної безпеки України: Закон України // Офіційний Вісник України. 2003. № 29. Ст. 1433.

Доктринальні джерела

1. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України: аналіт. доп. УЦЕПД) // Нац. безпека і оборона. 2001. №1 (13).С.2-50.

Баранов А. Информационный суверенитет или информационная безопасность? // Нац. безпека і оборона. 2001. № 1(13).С. 70-76.

Білорус О. Г. Глобалізація і національна стратегія України. Броди: Просвіта, 2001. 299 с.

Білорус О. Г. Глобалізація і безпека розвитку / [Білорус О. Г., Гончаренко М. О., Зленко В. А. та ін.]; HAH України, Київ, нац. екон. ун-т. К.: КНЕУ, 2001. 733 с.

Бодрук О.О. Системи національної та міжнародної безпеки в умовах формування нового світового порядку 1991-2001 роки: Дис. д-ра. політич. наук: 21.01.01./ Націон. ін-т проблем між-нар.безпеки. К., 2003. 415 с.

Голубев В. О., Гавловсъкий В. Д., Цимбалюк В. С. Інформаційна безпека: проблеми боротьби зі злочинами у сфері використання комп'ютерних технологій / За заг. ред. P.A. Калюжного, М.Я. Швеця. Запоріжжя: Просвіта, 2001. 252 с.

7. Гончаренко О.М., Лисицын Є.М. Методологічні засади розробки нової редакції концепції національної безпеки України: Нац. ін-т стратег, досл. Серія «Національна безпека», випуск 4,2001.

Горбулін В. П. Національна безпека України та міжнародна безпека // Політична думка. 1997. № 1. С. 76 - 89.

Гурковський В. І. Інформаційна безпека в Україні як складова національної безпеки // 36. наук. пр. УАДУ - 2002. № 2.С. 9-18.

Гурковський В.І. Організаційно-правові питання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки: Дис.канд... юрид. наук \ 25.00.02 - К., 2004. 225 с.

Данільян О.Г., Дзьобань О.П., Панов М.І. Національна безпека України: сутність, структура та напрямки реалізації.

- Харків: «ФОЛІО», 2002. 296 с.

Кормич БА. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України: Монографія. Одеса: Юридична література, 2003. 472 с.

Крушених А., Федоров А. О междунароной информационной безопасности // Международная Жизнь. 2000. № 2. С. 43-47.

Литвиненко О.В. Проблеми забезпечення інформаційної безпеки в пострадянських країнах ( на прикладі України та Росії): Автореф. дис.... канд. політ, наук. 23.00.04. К., 1997. 18 с.

Ліпкан ВА. Теоретико-методологічні засади управління у сфері національної безпеки України: Монографія. К.: Текст, 2005. 350 с.

Ліпкан ВА. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України: Монографія. К.: «Текст», 2003. 600 с.

17. Ліпкан ВА., Ліпкан О.С., Яковенко О.О. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях. К.: Текст, 2006.256 с.

18. Логінов О.В. Сучасні проблеми забезпечення інформаційної безпеки в контексті формування системи державного управління // Науковий вісник Юридичної академії МВС України. 2003. № 3. С. 199-205.

19. Лопатин В.Н. Информационная безопасность России: Человек. Общество. Государство./Санкт-Петербургский универси тет МВД России. СПб..Фонд «Университет», 2000. 428 с.

20. Нижник Н.Р., Ситник Г.П., Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): Навчальний посібник / За заг. ред. П.В. Мельника, Н.Р.Нижник.Ірпінь, 2000. 304 с.

21. IIавлютенкова М. Информационная война - реальная угроза или современный миф? // Власть. 2001. № 12. С. 19.

ПочепцовГ.Г. Информационные войны / С.Л. Удовик(отв. ред.). М.: Рефл-бук, 2000. 576 с.

Харченко Л.С., Ліпкаи ВЛ., Логінов О.В. Інформаційна безпека України: Глосарій. К.: Текст, 2004. 136 с.

Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшу-ченко (відп. ред.) та ін. К.: Укр. енцик., 1998. 1999. Т. 2.: Д-Й.744 с.

Ярочкин В.И., Шевцова ТА. Словарь терминов и определений по безопасности и защите информации. М.: «Ось-89», 1996. 78 с.

РОЗДІЛ 2. НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ

Вступ

Категорія «національні інтереси» являє собою першооснову побудови системи національної безпеки. Відтак визначенню національних інтересів в інформаційній сфері має передувати загальний аналіз даної категорії, необхідності ї застосування, підходів до визначення та механізмів формування.

Серед науковців, які досліджують проблему національних інтересів можна виділити таких як: В. Горбулін, О. Белов, Б. Па-рахонський, С. Пирожков, В. Косєвцов, І. Бінько, В. Косола-пов, А. Гірник, О. Матвієвський, О. Гончаренко, В. Соломатова, І.Кресіна тощо.

У науковому колі дискусійним залишається питання співвідношення понять «національна безпека» та «національні інтереси», а тому дещо зупинимось на цьому питанні.

Чимало дослідників акцентують увагу на проблемі широкого трактування категорій «національна безпека» та «національні інтереси», що фактично призводить до підміни іншої категорії, наприклад, «функція держави», а також злиття їх предметів. Найбільш популярною та логічною, є розуміння того, що національні інтереси є категорією більш широкою, ніж національна безпека. У свою чергу, національна безпека є не лише інструментом задоволення національних інтересів, а й одним з життєво важливих національних інтересів. Безпечні умови існування людини та суспільства, функціонування державно-правових інституцій є основою, плацдармом для їх подальшого розвитку та задоволення інших потреб.

Виникає закономірне питання: чим же визначаються ці національні інтереси, на що спрямована їхня реалізація? Звичайно, що відповідь на дане питання має багатовимірну природу. Не можна не сказати, що чим більше за територією держава, тим глобальнішими є її національні інтереси. Без сумніву національні інтереси королівства Монако, є на порядок вужчими, ніж національні інтереси Туреччини, у той же час національні інтереси останньої є вужчими за національні інтереси Китаю. Взагалі ж на формування національних інтересів впливають чинники абсолютно різної природи, через що розгляд даного питання потребує окремих самостійних досліджень. Нас же у цьому плані, відповідно до мети дослідження, цікавлять чинники, що впливають на формування національних інтересів України.

Україна - велика європейська держава, яка має територію 603,7 тис. км² та населення близько 45 млн. Кліматичні умови країни сприяють розвитку як сільського, так і лісового господарства.

Україна розташована у самому центрі Європи, і усілякі концепції щодо віднесення її або до західної частини Євразії, або до східної частини Європи є нічим іншим як застосування засобів інформаційного впливу на формування спотвореного образу нашої держави.

Україна - центр Європи, саме тому її роль у побудові європейської спільноти є вагомою, а згодом і визначальною. Перебуваючи на перетині цивілізацій, Україна є уособленням інтеграції різних культур, а отже і продуцентом інтегрованих систем безпеки, ініціатором і засновником яких вона і має бути. Відтак, геостра-тегічне розташування України передбачає наявність національних інтересів у різних частинах світу, що потребує розроблення стратегій, програм і технологій їх адекватного забезпечення.

Наша позиція полягає у тому, що у ролі виразника і гаранта захисту національних інтересів має виступати держава. Національний ідеал, мета, ідея, потреби, цінності та інтереси - ті першоджерела, основні рушійні сили системи національної безпеки, що визначає її зміст, характер, архітектуру, спрямування. Проте слід констатувати, що в Україні, взагалі склалася парадоксальна ситуація, оскільки після прийняття Закону України «Про основи національної безпеки України» тепер відсутня така категорія, як пріоритетні національні інтереси, натомість з'явився новотвір «пріоритети національних інтересів». Але навіть, не зважаючи на такі законодавчі хитросплетіння, досі відсутня методологія віднесення тих чи інших інтересів до пріоритетних, що утруднює формування системи національних інтересів, вичленення серед них життєво важливих, важливих та інших національних інтересів. Це у свою чергу, утруднює формування не лише національних інтересів в конкретних сферах життєдіяльності, а й взагалі підходів до розв'язання цього завдання.

Через це, подеколи трапляється груба фальсифікація національних інтересів, які підмінюються вузькопартійними, суб'єктивними, а подеколи й клановими інтересами окремих осіб, соціальних груп, олігархічно-територіальних кланів. Невизначеність цих питань створює поживний ґрунт для маніпулювання цією категорією. У більш загальному плані можна зазначити, що аморфність національних інтересів, позбавляє сенсу існування системи національної безпеки (СНБ), цілеспрямованість якої детермінована метою забезпечення пріоритетних національних інтересів, що безперечно становить серйозну загрозу національній безпеці.

Дослідження національних інтересів в інформаційній сфері із застосуванням методології націобезпекознавства має закласти ґрунт для формування системи національних інтересів у даній сфері із окресленням механізмів їх чергування, визначення пріоритетності.

Фундаментальний національний інтерес України - реалізу-ючи могутній потенціал великої європейської держави, посісти адекватне своїм бажанням і можливостям місце у світовому співтоваристві. Становлячи першооснову національної безпеки, національні інтереси можуть розглядатися в якості усвідомлених особово і суспільством, гарантованих державою цільових настанов щодо необхідності існування та розвитку людини, нації і держави як цілокупного організму.

Національні інтереси мають численні стратегії їх забезпе чення. У даному випадку ми одразу ж зауважимо, що під стратегією розуміємо програму організаційних дій, яка визначає ефективне функціонування і розвиток системи забезпечення національної безпеки, а також відповідну стратегію управління. У свою чергу, під стратегією управління і даному дослідженні ми розумітимемо основні напрями управлінської діяльності по досягненню стратегічної мети управління - забезпеченню реалізації національних інтересів.

Україна має твердо й чітко відстоювати власні національні інтереси, через що у керівному документі з питань державної політики національної безпеки - Концепції національної безпеки -- мають бути закріплені фундаментальні положення щодо можливостей та умов застосування воєнної сили³⁷.

Перебуваючи в епіцентрі непримиренних ідеологій, розташована на роздоріжжі різних цивілізацій, Україна не має права, та у принципі й можливості, лишатись осторонь питань розбудови систем загальноєвропейської і глобальної безпеки, через що позаблоковий статус держави є атавізмом і потребує зміни. Україна має рішуче і твердо забезпечувати власну національну безпеку, застосовуючи увесь арсенал засобів, що є на озброєнні, передусім інформаційних. У найближчій перспективі необхідно розглядати можливість підсилення інформаційної складової національної безпеки України.

1. Поняття «національних інтересів» і його відмінність від поняття «національна безпека»

Поняття «національні інтереси» є ключовим при аналізі системи національної безпеки, а відтак і важливим для наукового аналізу в межах націобезпекознавства. Від їх визначення залежать напрями функціонування СНБ, через що, дане поняття потребує детального розгляду. На цій обставині зосереджують увагу чимало дослідників, зазначаючи, що національні інтереси в методологічному сенсі являють собою першооснову інструментарію і механізму дослідження системи забезпечення національної безпеки як такої, оскільки створення та функціонування останньої зумовлено метою захисту національних інтересів країни³".

Аналіз геополітичних подій у світі уможливлює дійти висновку про безальтернативну необхідність існування в державі власної системи національної безпеки. Останнім часом геополітика стала втрачати свої позиції, значно поступаючись геоекономіці. Геоеко-номіка стала визначити геополітику, змінюючи геостратегії тих чи інших держав. Крім того, в умовах формування поліполярного світу відсутність ефективно діючої системи національної безпеки може призвести до втрати незалежності. За даних умов СНБ є суттєвим важелем і гарантом функціонування незалежної держави. Саме та держава, де ефективно діє СНБ, є уособленням інтересів особи і суспільства, саме така держава, забезпечуючи розвиток цих інтересів, сприяє зміцненню власних інститутів, а отже, спрямовує поступ нації до процвітання і прогресивного розвитку.

На сучасному етапі розвитку України державна політика національної безпеки має бути орієнтована, насамперед, на підтримку соціально-політичної та інформаційної безпеки суспільства. Лише сформувавши монолітний соціум, об'єднавши його спільною ідеєю побудови незалежної держави, забезпечивши достатній рівень життя населення, можна говорити про національні інтереси та будувати їх ієрархію, від якої залежатимуть напрями функціонування СНБ.

Амбівалентність³⁹ таких категорій як особа, суспільство і держава, які виступають, з одного боку, як суб'єкти НБ, а з іншого, - як об'єкти, звичайно ж визначає і характер діяльності СНБ. Проте, віддаючи належне безпосередній участі конкретних громадян, громадських організацій і підсистеми недержавного забезпечення національної безпеки загалом, зауважимо, що провідну роль має відігравати держава.

Тому ефективним механізмом забезпечення цілісності особи, суспільства і держави як єдиного організму є державне управління національною безпекою. Незважаючи на пріоритет та цінність інтересів конкретної особи, будь-яка розвинена країна світу будує власну систему через примат державного управління. Це не означає фактичного виключення конкретних громадян і громадських організацій з процесу забезпечення національної безпеки. Навпаки, забезпечуючи диференціацію, держава створює в межах СНБ велику і вагому підсистему забезпечення - недержавну'⁰. Аргументом на користь нашої позиції є теза ЮАДмітрісва, що існують вагомі підстави ставити проблему виникнення загроз національній безпеці з боку самої держави". Підсистема недержавного забезпечення за даного випадку виступатиме гарантом, механізмом стримування і противаг. Втім функціонування останньої, яка становить собою хоча і суттєвий, але лише компонент, має бути узгодженою з генеральною лінією державної політики національної безпеки. З метою цієї синхронізації і організується система управління національною безпекою, складовими компонентами якої мають бути підсистеми державного і недержавного забезпечення'².

Поняття «національні інтереси», які «національна безпека», являє собою інтегративне утворення. Від його визначення залежить встановлення співвідношення інтересів особи, суспільства і держави, а в більш абстрактному плані - напрям прямування держави. Визначення національних інтересів має першочергове значення при створенні системи національної безпеки, через те, що саме заради ефективного їх забезпечення по суті і створюється дана система.

Одразу ж зупинимось на одному питанні, яке доцільно розглянути зараз: це питання співвідношення таких понять як національна безпека і національні інтереси. Підкреслимо, що національні інтереси є категорією більш широкою, ніж національна безпека. Крім того, національна безпека сама є як національний інтерес, адже забезпечення безпеки особи, суспільства та держави є неодмінною умовою виживання країни, без чого стає неможливими досягнення цілей іншого порядку. Отже існує реальна небезпека злиття предметів національних інтересів і власно національної безпеки''. Це сприяє тому, що до проблематики національної безпеки відносять будь-які проблеми, тим самим суттєво розмиваючи саму цю проблематику. У даному аспекті, зазначимо, що національна безпека спрямована на створення умов для реалізації національних інтересів, у той час як реалізація останніх формує передумови для досягнення національного ідеалу та мети, а також реалізації національної ідеї.

Вперше модель співвідношення національної безпеки й національних інтересів була запропонована американцем У. Лип-пманом, де національна безпека розглядається як частина національних інтересів (американська школа). Серед апологетів даної теорії варто також виділити: Б.Броуді, С.Браун, М.Каплан, Г.Моргентау, М.Гальперін, Г.Кан, Г.Кіссенджер, С.Хоффман, Дж.Шлессінгер, Д.Кауффман та ін. Сама концепція «національних інтересів», на думку провідних теоретиків (Ч.Берд, С.Браун, М.Каплан, Р.Юхансон), властива саме західноєвропейській та американській політичній культурі.

Ще однією особливістю американської школи слід назвати розробку двох принципових підходів, один з яких пов'язує національну безпеку з могутністю держави, що створює ресурс захисту безпеки, а інший становить на перше місце міжнародне співробітництво як створення умов забезпечення національної безпеки'⁵.

Так, Кормич Б А. акцентує, що на початку XX ст. міжнародне право вже склалося в чітку систему, яка значною мірою обмежувала дії держав, і, таким чином, було необхідно найти виправдання порушенню цих обмежень. Обґрунтування ж зневаги до норм міжнародного права необхідністю захисту національної безпеки виявилося цілком дієздатним. На жаль, така сама доля спіткала і застосування категорії національної безпеки у внутрішній сфері, яка, знову-таки, почала використовуватися в США як привід для обмеження громадянських свобод, прикладом чого став Communist Control Act або Закон про контроль за комуністами 1950 p., згідно з яким будь-яка організація, яка визнавалася комуністичною, відразу оголошувалася незаконною і втрачала будь-які права'".

Різноспрямованість як самих потреб нації, так і розмаїття засобів їх задоволення певним чином впливає і на право. У цьому аспекті постає проблема щодо розмежування права, яке забезпечує поступ нації відповідно до загально визнаних людських цінностей, і право, що відбиває егоїстичні інтереси нації, які є понад усе, а отже і методи їх забезпечення розглядаються лише крізь призму їх доцільності і аж ніяк не співвідносяться із загальнолюдськими цінностями та ідеалами. З іншого боку постає коректність такого порівняння: якщо ми вважаємо, що правом є лише те, що відповідає загально визнаним людським цінностям, то що ми тоді розумітимемо під нормативною системою, створеною як інструмент управління системою національної безпеки, який, маючи за мету забезпечення інтересів власної нації, припускається пригнічення інтересів інших націй''⁷?

Як вірно резюмує Ліпкан В А., позиція сильної держави, якою, безперечно, буде Україна, не у тому, щоб «відповідати світовим стандартам», а у тому, щоб, ураховуючи національні потреби та інтереси, на підставі застосування механізму імплементації бути повноправним членом світового співтовариства, входити до нього, зберігаючи як внутрішню, так і зовнішню самостійність.

Дана теоретична проблема має важливе значення при оцінці політичних рішень з погляду їх відповідності національним інтересам, оскільки інтереси безпеки є складовим компонентом національних інтересів, відтак політичні рішення, що приймаються і котрі шкодять інтересам безпеки, шкодять і національним інтересам. Приклад, скорочення Збройних сил України до 2010 року до 100 тис. осіб є прямою загрозою інтересам безпеки України, оскільки її армія перетвориться на «загін швидкого реагування» або «сили спеціальних операцій», котрий буде не здатен забезпечити безпеку держави у війні шостого покоління. У той час, як світові держави зосереджені на формуванні повітряно-космічних сил, сил проти супутникової оборони Україні нав'язують модель Збройних сил у вигляді військ швидкого реагування, оскільки на думку західних «фахівців» і їх глашатаїв в Україні, для України у найближчому майбутньому не існує широкомасштабної загрози. Разом з цим, політично дане рішення є обґрунтованим, оскільки вступ України до євроатлантичних структур передбачає, передусім, відповідність стандартам НАТО. Відтак політична доцільність і інтереси безпеки за даного випадку є протилежними, а отже теоретичне дослідження питання є вкрай важливим, оскільки дає можливість дійти висновку про цілеспрямований розвал українських Збройних сил, перетворення України на державу, здатну захистити себе лише в конфліктах малої інтенсивності, але не здатною здійснити захист у разі ведення проти неї війни шостого покоління, а відтак ефективно відстоювати національні інтереси в сфері міжнародної безпеки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України», національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Природним є існування в кожної незалежної держави власних національних інтересів, що зазвичай, створює потенціал до їх конкуренції, а іноді і до конфронтації. Цей факт є апріорним, тому зіткнення національних інтересів має сприйматися як процес утвердження держави в тій ролі, яку вона бажає і реально може зайняти. Крім того, відповідно до філософії екзистенціалізму, саме цей процес зіткнення і слугує самоідентифікації системи як такої, що реально відображає та захищає національні інтереси. Інша річ, коли утвердження національних інтересів відбувається внаслідок пригнічення національних інтересів інших суверенних країн, або взагалі здійснюється всупереч загальновизнаним нормам співіснування людства. Хоча геополітичний аналіз подій у світі уможливлює дійти висновку про ігнорування цього правила державами з розвиненими СНБ. Цей чинник також свідчить на користь необхідності формування національно достатньої СНБ - такої системи національної безпеки, яка б максимально забезпечувала національні інтереси.

Становлячи першооснову національної безпеки, національні інтереси можуть розглядатися як усвідомлені особою і суспіль-ством, гарантовані державою цільові настанови щодо необхідності існування та розвитку людини, нації і держави як єдиного організму. Зваясаючи на строкатість підходів до визначення даного поняття, вважається за доцільне виокремити два головні підходи.

Актуальною залишається проблема використання цих категорій для обґрунтування незаконних дій. Якщо згадати історію інституціоналізації цих категорій, то з самого початку їх використання не мало правового обґрунтування, оскільки в 1904 році Теодор Рузвельт приєднуючи зону Панамського каналу, обґрунтовував це інтересами національної безпеки.

Представники першого підходу взагалі вважають за недоцільне визначати саме поняття, зосередивши увагу на окресленні сутнісних ознак, які характеризують національні інтереси. На-риклад, Ф. Зеліков визначає національний інтерес як «неопера-ційну мету», систему переваг, яка лежить в основі політики. При чому, ураховуючи неможливість перерахування усіх інтересів нації, як усвідомлених її потреб, більїп продуктивним, на думку даного дослідника, вважається побудова ієрархії національних інтересів, за допомогою яких можна було б окреслити фундаментальні, базові, ключові інтереси нації, порушення забезпечення яких загрожує СПБ. Після побудови ієрархії національних інтересів можна приступати до формування політичних цілей, які (і в цьому плані можна погодитись із Ф. Заліковим) не є тотожними політичним бажанням".

Представники іншого напряму вважають за доцільне точно визначити поняття національних інтересів. Косевцов В.О. та Бінько І.Ф.⁴⁹, Парахонський Б.О.^Г'°, а також інші науковці'' визначають національні інтереси як конкретні історичні відносини і переконання, матеріальні, культурні та історичні цінності, що мають загальне життєво важливе значення для стабільного функціонування суспільства.

З філософської точки зору національні інтереси є, в певній мірі, суб'єктивними уявленнями про фундаментальні цінності, які, в свою чергу, є відображенням потреб народу, що формуються в результаті діяльності'².

В. Tuxuu і М. Панов зазначають, що людина постійно дбає про захист своїх прав і свобод від тих чи інших посягань, небезпечних явищ, прагне до безпеки, бо це благо є вічною природною потребою, умовою для життєдіяльності людини. Саме держава в особі державно-правових інституцій покликана забезпечувати реалізацію усвідомлених потреб людини та загалом суспільства⁵³.

Цікавою для розгляду є думка В. Ковальського, О.Мана-чинського, Є. Пронкіна, які визначають національні інтереси як реальну причину дій нації й держави, цілеспрямованих на своє виживання, функціонування й розвиток,... сукупність національних цілей і базових цінностей, які відіграють важливу роль у стратегії й тактиці в галузі національної безпеки⁵'.

Характеризуючи дане визначення можна зазначити, що в ньому містяться окремі головні елементи, на базі яких формуються національні інтереси, зокрема національні цілі та цінності. Водночас із даного визначення важко зрозуміти, що є визначальним - національні інтереси для національних цінностей та цілей чи навпаки. Крім того, у понятті відсутнє посилання на такі важливі елементи, як національні потреби, національний ідеал, національну ідею тощо. Адже саме їх усвідомлення є рушійною причиною об'єктивації національних інтересів. У даному аспекті більш вдалим вважається визначення, запропоноване О.В.Лупаїною: національні інтереси - ціле, в якому відображені не будь-які, а найбільш спільні, схожі ознаки його устремлінь, бажань, цінностей відповідно до Божих Основ і законів Світобудови^5,5.

Національні інтереси відбивають стан суспільних відносин у внутрішній і зовнішній сферах, за якого можливе ефективне їх забезпечення. При чому, вони характеризуються динамічністю і відображають прагнення народу щодо власного розвитку в певний історичний період.

Використання методології НБЗ дозволяє нам розглядати національні інтереси як систему, якій притаманні загальні ознаки СНБ. Це, по-перше, відносна сталість національних інтересів, їх детермінованість і корелятивність ідеалам, цілям ідеї, потребам і цінностям української нації, а отже, ієрархічність; а по-друге, динамізм національних інтересів, їх обумовленість національними пріоритетами в певний історичний період. Саме тому національні інтереси, відбиваючи прагнення до розвитку української нації, становлячи ядро національної самосвідомості, характеризуються динамізмом.

Вивчення даного питання дозволяє розглядати його в кількох аспектах. По перше, національні інтереси можуть аналізуватися як у вузькому, так і широкому розумінні. У вузькому може йтися про інтереси титульної нації, в широкому - під національними інтересами розуміють систему істотних ознак і обставин існування української нації (особи, державних і недержавних інституцій) від її генезису до сьогодення. По-друге, відповідно до головних об'єктів національної безпеки, категорія «національний інтерес» співвідноситься з такими поняттям як «особистий інтерес», «державний інтерес». При цьому, слід акцентувати увагу не лише на рисах, що відрізняють ці групи інтересів, а й на тих, що споріднюють їх, утворюючи власне категорію «національний інтерес».

Розглядаючи визначення поняття «національні інтереси», можна дійти висновку, що стосовно них, зазвичай, вживаються певні дії щодо забезпечення, напрями яких ми окреслили, аналізуючи стратегії забезпечення національних інтересів. Водночас категоричність окремих авторів щодо означення імовірних альтернатив дій щодо «національних інтересів» лише просуванням, захистом або пригнобленням (придушенням) не здається однозначно правильною¹⁶. Детальніше про це йтиметься під час розгляду питань забезпечення національної безпеки.

Численність підходів до визначення поняття національних інтересів зумовлена як складністю і багатоманітністю національних інтересів, так і несформованістю та невизначеністю їх змісту. На цьому шляху, на нашу думку, доцільним є дослідження змісту національних інтересів через окреслення їх виявів в об'єктивній дійсності, чому слугує їх ця класифікація".

Семантичний аналіз науково-практичних літературних джерел дає підстави дійти висновку про виокремлення трьох основних підходів до поняття «інтерес».

Інтерес як об'єктивна умова існування суб'єкта, предметом задоволення є щось матеріальне.

Інтерес як суб'єктивна спрямованість на певний результат (єдність об'єктивної та суб'єктивної сторони інтересу).

Інтерес як суспільні відносини, які є запорукою реалізації відповідних потреб.

Останній підхід є найбільш поширений в правовій літературі.

Отже, враховуючи вищевикладене, під національним інтересом будемо_розуміти обумовлену національним ідеалом, національною метою та національною ідеєю систему загальнозначи-мих, усвідомлених та визнаних потреб і національних цінностей, яка забезпечує умови та засоби їх задоволення та реалізації.

2. Обумовленість національних інтересів

Після набрання чинності Закону України «Про основи національної безпеки України» були визначені пріоритети національних інтересів, а саме:

гарантування конституційних прав і свобод людини та громадянина;

розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;

забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;

створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;

забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;

розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір;

розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України ^5S.

Аналізуючи ряд досліджень, що присвячені розгляду проблематики національної безпеки, можна сказати, що практично всі роботи на чільне місце ставлять національні інтереси, залишаючи поза увагою національну ідею та національний ідеал.

Деякі дослідники говорять про те, що усвідомлені національні інтереси становлять основу внутрішньої та зовнішньої політики держави, визначають ідеологію державної системи⁵⁹.

Ми ж підтримуємо думку тих дослідників (Медведчук В.⁶⁰, Ліпкан В. Кириченко В.), які вважають, що національні інтереси мають похідний, вторинний характер щодо національної ідеї та, взагалі, доречно вести розмову про певну понятійну ієрархію: національний ідеал -- національна ідея -- національні інтереси. І ось чому.

Мала енциклопедія етнодержавознавства визначає національний ідеал як сукупність уявлень того чи іншого народу про найдосконалішу модель свого національно-соціального устрою, яка найповніше відповідає його традиційним культурно-психологічним установкам і забезпечує подальший розвиток: кінцеву мету національно-визвольного руху"'.

Етимологічно «ідеал» означає взірець досконалості, кінцева, найвища мета прагнень; ідеальний образ, що визначає спосіб мислення й діяльності людини"-.

Національна ідея ж формується на основі національного ідеалу, тобто є певним способом досягнення національного ідеалу.

Автори вищезазначеної енциклопедіїдіід національною ідеєю розуміють реакцію самозбереження суспільності, середовища існування і розвитку індивідів, національної своєрідності народів, потреби у розбудові національного життя, стимулювання національно-відроджувального процесу"'.

Медведчук В.В. зазначив, що будь-яка національна ідея, акумулює у собі найбільш значні, позитивні для суспільства інтереси, які склалися у суспільстві і сприймаються переважною більшістю населення, у першу чергу відповідним етносом, як необхідні для його подальшого розвитку, забезпечення добробуту народу".

Отже, національна ідея має вторинний характер від національного ідеалу. Вона не тільки базується та розвивається на його основі, але й забезпечує досягнення національного ідеалу. В свою чергу, національна ідея включає національні інтереси, які виступають теж є певним шляхом реалізації національної ідеї.

Таким чином, національний ідеал, національна ідея та національні інтереси є діалектично та ієрархічно взаємопов'язаними.

Особливо гострою є проблема збалансування інтересів представників усіх етносів, що компактно проживають на території України та представника титульної нації, оскільки Україна є поліетнічною державою.

З цього приводу є досить цікавою та слушною позиція Медвед-чука В.В., який зазначив, що коли ми будемо стверджувати, що в українському суспільстві панівне становище займає принцип «двоетнічності» (йдеться, власне, про український та російський етноси), або взагалі «поліетнізму », який визнає існування на рівному соціальному статусі декількох етносів, то сама концепція ідеї втрачає свій сенс. З іншого боку, не можна погодитися й із застосуванням принципу «моноетнічності» України, оскільки у реальному житті він обов'язково проявить себе у гаслі «Україна для українців», що неминуче призведе до етнічного протистояння. Тому, і це знайшло своє закріплення в Конституції України 1996 року, загальновизнаною є модель так званого «титульного етносу», яким є український етнос, а також «етнічних меншин», до яких належать представники усіх інших етнічних груп, незважаючи на їх чисельність. Саме такий підхід відповідає міжнародній практиці етнодержавотворення, яка в питаннях прав людини і громадянина не визнає жодних привілеїв для представників титульної нації^6,5.

Ще однією проблемою є намагання певних політичних сил використання таких категорій як «національна ідея» та «національний інтерес» для реалізації власних інтересів.

Саме тому, формування національної ідеї має відбуватися природним шляхом, у ході розвитку суспільства, а активність з боку тих чи інших державних інституцій при цьому повинна зводитися до найбільш точного і повного вираження дійсного змісту національного інтересу (системи інтересів) та сформульованої на цій основі національної ідеї"".

Кожному історичному періоду розвитку суспільства та держави відповідно властиві змістовні зміни в національних інтересах.

Це не означатиме зміну напряму пріоритетів цієї ідеї, а свідчитиме про постійний пошук життєздатних моделей розвитку української нації, її утвердження в якості сильної, прогресивної та гуманістичної нації через реалізацію національних інтересів. Причому національна ідея, становлячи собою продукт мислення української нації, дієво втілюватиметься у дійсність, а отже відображатиме рівень розвитку нації на тому чи іншому етапі еволюції. Можна навіть сказати, що національна ідея є відбиттям національного інтелекту, адекватного, з одного боку, реаліям існування української нації і її можливостям до втілення цієї ідеї, а з іншого -- тим ідеалам, моделям існування, до яких вона постійне прагне⁶⁷.

Враховуючи вищевикладене, вважаємо доречною думку дослідників, які зазначили, що при формуванні національної ідеї слід мати на увазі такі аспекти:

національна ідея не повинна проголошувати титульний етнос виключним, через що надавати йому суттєві переваги перед іншими етносами, що складають ту чи іншу націю;

національна ідея має бути синтетичною, тобто включати як інтереси титульної нації, так і інтереси етнічних меншин, що проживають на території країни;

національна ідея має бути інтегративною, тобто об'єднувати інтереси титульної нації і етнічних меншин;

4) при побудові національної ідеї слід використовувати наступний принцип: однаковість індивідів - загибель для популяції. Отже, національна ідея не має урівнювати усіх членів нації, стандартизувати їх відповідно до окреслених настанов. Навпаки, розмаїття етносів, об'єднаних спільною національною ідеєю, і є запорукою її тривалого, а головне -- усвідомленого існування;

національна ідея має відбивати об'єктивні прагнення та інтереси нації на конкретно визначеному історичному етапі розвитку. Будь-які суб'єктивістські намагання забарвити національну ідею у власний колір, надаючи їй або релігійного, або політичного, або іншого змісту спаплюжать ідею, підміняють її на утилітарні прагнення, індивідуальний інтерес. Саме тому національна ідея не може ґрунтуватись на гаслі богообраності та на інших гаслах, які за своєю суттю створюють вакуум нації, роблячи її окремішною, месіанською і недосяжною для інших, створюючи об'єктивні передумови для її возвеличення;

національна ідея, будучи за своїм змістом гуманістичного напряму, має включати для своєї реалізації лише ті засоби, які передбачає національне та міжнародне законодавство. Будь-які засоби, застосування котрих веде до порушення законодавства (чи то тероризм, чи то геноцид, чи то диверсії, чи то війни тощо) суперечать самій суті національної ідеї, яка ґрунтується на засадах демократії та гуманізму;

ураховуючи поліетнічність України, наскрізною лінією має проходити толерантність титульного етносу до інтересів етнічних меншин⁶⁸.

3. Класифікація національних інтересів

Слід зазначити, що саме питання про класифікацію лише національних інтересів не є безспірним. Так, наприклад, В.В. Мед-ведчук пропонує класифікацію запитів, потреб і інтересів:

стосовно часу задоволення - запити, потреби, першочергові інтереси та інші;

стосовно суб'єкта, який має здійснити відповідні дії - людина, держава, громадські організації та різні самоврядні структури;

запити, потреби та інтереси, які притаманні усім членам суспільства - громадянам держави й ті, що цікавлять окремі його верстви;

запити, потреби й інтереси, що різняться за своїм характером - матеріальні та духовні"''.

Звичайно, що категорія «національні інтереси» є багатокомпонентною. Через це постає необхідність у класифікації національних інтересів, виокремленні фундаментальних (базових), життєво важливих та інших груп національних інтересів. При цьому класифікація національних інтересів має розглядатися крізь призму необхідності виокремлення тих з них, завдання шкоди яким свідчить про національну небезпеку. Тобто кожному рівню національних інтересів кореспондуватиме певний рівень загрози СНБ. Знову таки, ураховуючи важливість даного положення, воно має бути відображено у Концепції національної безпеки України.

Отже, враховуючи різноманітні форми прояву, а також багатогранність самого феномену національних інтересів, їх багатоманітність і різноплановість, і відповідно до цього необхідність у впорядкуванні за певними критеріями, пропонується наступна їх класифікація.

За ступенем важливості

1. Життєво важливі національні інтереси - це такі національні інтереси, які пов'язані із виживанням і безпекою нації, захистом території України і території союзників, важливих елементів інфраструктури, забезпеченням безпеки громадян та їх економічного добробуту. Життєво важливі інтереси можна визначати і як усвідомлені на рівні вищих органів державної влади потреби народу у збереженні й розвитку національних цінностей, національного багатства, вдосконалення економічного й політичного устрою суспільства. Для захисту інтересів цієї категорії Україна має рішучо використовувати усі наявні засоби, включаючи при необхідності, застосування своєї військової могутності.

Суттєвим для розуміння змісту життєво важливих національних інтересів є аналіз понять «національні потреби» і «національні цінності», тому окреслимо власне бачення щодо цього.

Під національними потребами слід розуміти такий стан нації, який обумовлений її незадоволеністю у нормальній життєдіяльності та спрямований на усунення цієї незадоволеності. Національні потреби реалізується у самому процесі їх задоволення. У разі ж незадоволення потреби нації це призводить до зміни нормальної життєдіяльності або ж до неможливості її подальшого існування. До реалізації потреби вона існує як такий недолік, що постійно з'являється і посилюється. З реалізацією потреби напруження, що виникло, послаблюється. Національні потреби є специфічними за своїм змістом, оскільки вони породжуються внаслідок генези самої нації -- потреби у розвитку, у власній національній культурі, у власній державі тощо. Чим більшого розвитку досягає нація, тим більш широкий спектр потреб у неї виникає. Слід зважати на той факт, щоб при розвиткові потреб не виникало кардинальних розбіжностей у їх задоволенні серед представників різних національних меншин. Продуктивним вважається той шлях, за якого строкатість потреб буде поєднана із можливостями їх задоволення у загальних рамках національних інтересів. Для кожного представника української нації мають бути відкриті якнайширші можливості щодо засвоєння усіх створених предметів, здатних задовольнити духовні, інтелектуальні та матеріальні потреби, а отже до всебічного розвитку потреб, передусім, у національному розвої, праці, творенні української нації, творчості на благо України. Всебічний розвиток національних потреб, створення предметів цих потреб і має бути національною необхідністю - потребою усіх.

Національні потреби тісно пов'язані із іншою, не менш важливою категорією -- національні цінності. Під національними цінностями слід розуміти конкретно-історичні суспільні відносини й переконання, матеріальні та духовні об'єкти, що мають загально важливе значення для стабільного функціонування й розвитку народу. При чому національні цінності виступають як властивості явища, водночас вони не є притаманними йому від природи, і стають такими не через силу внутрішньої структури інтересів самих по собі, а через те, що вони є утягненими у сферу суспільного буття людини і стають носіями суспільних відносин. Щодо представників української нації, то національні цінності слугують об'єктами їх інтересів, а для їх свідомості виконують роль повсякденних орієнтирів у предметній і соціальній дійсності, визначень їх практичного ставлення до оточуючих предметів і явищ. Властивості тих чи інших явищ визначають різноманітні функції у системі людської життєдіяльності і виступають як предметні цінності, символи певних суспільних відносин, у яких бере участь людина. У якості національних цінностей можуть виступати деякі явища суспільної свідомості, які виражають ці інтереси в ідеальній формі (національний ідеал, національна мрія, національна справедливість тощо). До цього ж дані форми свідомості не просто описують якісь дійсні або уявні явища реальності, а виносять їм оцінку, схвалюють або засуджують їх, вимагають здійснення або усунення. Зіткнення різних за своїм змістом національних цінностей є наслідком боротьби різних стратегій, концепцій, доктрин, програм і технологій щодо забезпечення національної безпеки, які знаходять свій вияв у цілісних системах поглядів на сутність та зміст національного розвою, а у кінцевому рахунку - об'єктивну логіку історичного процесу. Саме тому визначення національних цінностей має ґрунтуватися не лише аксіологічно, а й з урахуванням свідомого розуміння об'єктивних історичних законів розвитку нації.

Отже, можна зазначити, що українські національні цінності -- конкретно-історичні суспільні відносини й переконання, матеріальні та духовні об'єкти, визначені через усвідомлення об'єктивних історичних законів розвитку української нації, що мають конструктивне значення для стабільного функціонування й прогресивного розвитку народу України.

До життєво важливих інтересів безперечно належать: підтримка і збереження територіальної цілісності і недоторканності державного кордону України, забезпечення державного суверенітету; захист конституційного ладу усіма доступними засобами, включаючи військові, побудова ефективно діючої системи національної безпеки, утворення золотовалютного та алмазного фондів, всебічна інтеграція до створюваних систем глобальної безпеки, ініціативне створення систем безпеки різного рівня, інтеграція України у світове економічне і політичне співтовариство (входження до політичних та економічних структур Давосу, ВТО, ЄС тощо), розвиток національної економіки відповідно до національних інтересів, її унезалежнення від будь-якого зовнішнього втручання, створення умов для залучення іноземних інвестицій, забезпечення збереження старих та активізація пошуку нових шляхів доступу до стратегічно важливих для економіки ресурсів - нафти, енергоносіїв, всебічний розвиток відродження національної державності™.

Зі збереженням загального підходу, але із запропонуванням іншої назви щодо даної категорії національних інтересів, підходить О.С.Бодрук, який вживає поняття «корінні інтереси», до яких, на його думку, мають входити: збереження цілісності території держави; захист навколишнього середовища; конституційного устрою; політичної незалежності; забезпечення сприятливих умов розвитку нації; забезпечення зовнішньоекономічних пріоритетів держави; запобігання збройній агресії та силовій загрозі⁷'. Водночас, поняття «життєво важливі національні інтереси» найбільш повно відображає сутність та зміст, а також значення даної категорії національних інтересів для прогресивного розвитку особи, суспільства і держави.

На основі цих інтересів має бути сформований механізм національної безпеки -- сукупність цілей, функцій, принципів та методів, взаємодія яких забезпечує ефективне функціонування системи національної безпеки.

З урахуванням викладеного, до основних цілей системи національної безпеки по забезпеченню життєво важливих національних інтересів, можна віднести:

максимально ефективне забезпечення національних інтересів;

побудова розвиненої економіки;

¦ формування недержавної підсистеми забезпечення національної безпеки;

формування дієздатних сил забезпечення національної безпеки;

інформатизація суспільства;

регіональне лідерство, одним з механізмів якого має стати ініціювання створення систем безпеки різних рівнів, де б Україна виступала лідером;

побудова соціально-правової, демократичної держави, громадянського суспільства;

формування позитивного іміджу України у світі;

забезпечення збалансованого функціонування систем безпеки регіонального та вищих рівнів з урахуванням життєво важливих інтересів країн-учасниць.

Відповідно до окреслених основних цілей функціями системи мають бути:

розумне співвідношення положень ринкової і адміністративної економіки, що відповідають національним особливостям української економіки;

розроблення спеціального механізму гармонізації рекомендацій МВФ при проведенні економічних реформ (сумний досвід Аргентини довів, що сліпе виконання усіх вказівок, які відбуваються, передусім, на користь самого МВФ, а не держави, якій здійснюється допомога, призводить до колапсу економічної системи держави);

розроблення системи заходів щодо забезпечення інформаційної безпеки України, як однієї з найважливіших складових національної безпеки;

побудова сильної економічної системи, що сприятиме творенню України в міжнародних стосунках, її можливості брати участь у представницьких форумах найвищих рівнів, що позитивно впливатиме і на політичний імідж України, а це, у свою чергу, з урахуванням вигідного геостратегічного положення України, надасть їй можливість стати реальним лідером у регіоні;

активізація процесів гармонізації законодавства й імплементації норм міжнародного права, які відповідають українським національним інтересам;

максимально ефективно використання позитивного іміджу України для творення української стратегії;

творення української стратегії та інші.

Основним принципом, функціонування даної системи має стати дуальна (подвійна) пріоритетність загальнолюдських цінностей і національних інтересів (принцип національної достатності). Зважаючи на цей факт, українські національні інтереси, як уособлення інтересів окремої особи і громадянина, що проживає на території України, мають враховуватись, насамперед, через те, що народ України є носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади.

Власно кажучи, життєво важливі інтереси відбивають фундаментальні, базові потреби нації, порушення або неможливість задовольнити які може призвести до її колапсу. Через це, природно, що кожна нація має власні, притаманні лише їй, національні інтереси. Цей суттєвий момент слід враховувати при створенні систем колективної, міжнародної, глобальної безпеки.

Життєво важливі інтереси є такими, що відбивають пріоритетні напрями розвитку нації, і їх порушення спричинює суттєвий дисбаланс СНБ. Отже, розроблення спільних життєво важливих інтересів держав-учасниць системи колективної безпеки є складним завданням, що ще раз свідчить про недоцільність розроблення категорії «всезагальний інтерес». Кожна нація має власні життєво важливі національні інтереси, які можуть бути лише враховані, але не пристосовані, або пригнічені через необхідність досягнення інтересів іншої нації, яка є членом утворюваної системи безпеки.

Так, дуже суперечливим є питання утворення різних коаліцій, які, передусім формуються за ініціативи тієї держави, яка хоче вирішити власні потреби, пояснюючи іншим про необхідність їх спільного рішення. При цьому наскрізною ідеєю створення деяких коаліцій є забезпечення інтересів держави-ініціатора, у той час, як деякі учасники цього утворення стають такими не в силу власних бажань чи потреб, а через прямий і латентний вплив. Утворення систем безпеки на таких засадах не сприятиме не лише забезпеченню життєво важливих інтересів нації, а навпаки - створить потенціал для майбутньої їх дестабілізації. Тому питання збалансованості життєво важливих інтересів кожної нації учасниці системи колективної безпеки, посідає чільне місце при розробленні систем різних рівнів. У цьому ж аспекті слід розглядати і створення уп равлінських структур, які відповідатимуть інтересам лише однієї нації-учасниці системи колективної безпеки.

...