Міжнародні конвенції та основи морського права
Міжнародно-правові основи морського права України, його джерела та колізійні норми. Міжнародна конвенція ООН по морському праву 1982 року. Правовий режим внутрішніх вод України. Принцип свободи відкритого моря. Правове забезпечення безпеки мореплавства.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.12.2015 |
| Размер файла | 282,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Матеріали для підготовки до заліку з дисципліни
"Міжнародні конвенції та основи морського права"
Викладач Г.О. Сандюк
Содержание
- 1. Поняття морського права як комплексної галузі права
- 2. Міжнародно-правові основи морського права України
- 3. Джерела морського права України
- 4. Колізійні норми в морському праві
- 5. Міжнародна конвенція ООН по морському праву 1982 р.
- 6. Функції начальника морського порту
- 7. Правове положення капітана морського порту
- 8. Правовий режим виключної морської економічної зони. Правовий режим континентального шельфу
- 9. Правовий режим внутрішніх вод України
- 10. Правовий режим територіального моря України
- 11. Поняття відкритого моря. Принцип свободи відкритого моря
- 12. Право на втручання у відкритому морі
- 13. Право переслідування по "гарячих слідах" у відкритому морі
- 14. Міжнародні протоки і канали: класифікація, правовий статус, режим
- 15. Правове забезпечення безпеки мореплавства
- 16. Міжнародні організації, що приймають участь у вирішенні проблеми забезпечення безпеки мореплавства
- 17. Органи та посадові особи, які забезпечують безпеку мореплавства в Україні
- 18. Міжнародно-правове регулювання охорони морського середовища від забруднення з суден
- 19. Відповідальність за забруднення моря згідно з українським законодавством
- 20. Міжнародно-правове регулювання порядку втручання у відкритому морі у випадку аварії
- 21. Морське судно: загальна характеристика
- 22. Правове положення екіпажу судна
- 23. Суднові документи: значення, види, характеристика
- 24. Правове регулювання арешту суден в Україні
- 25. Державна реєстрація суден і право на прапор України
- 26. Правове положення капітана судна
- 27. Міжнародно-правове регулювання морських перевезень вантажів
- 28. Правові аспекти охорони людського життя на морі
- 29. Міжнародна конвенція з охорони життя людини на морі (СОЛАС)
- 30. Міжнародна конвенція про вантажну марку 1966 р.
- 31. Міжнародні правила попередження зіткнення суден у морі 1972 р. (МППЗС)
- 32. Технічний нагляд за морськими судами в Україні
- 33. Поняття договору фрахтування суден
- 34. Правовий статус і функції морського порту
- 35. Лоцманська служба в Україні та її роль у забезпеченні безпеки мореплавства в Україні
- 36. Поняття та класифікація морських пригод
- 37. Вирішення майнових спорів, що виникають із торговельного мореплавства
- 38. Претензії та позови по морських справах. Позовна давність по КТМ України
- 39. Система міжнародно-правового регулювання праці моряків
- 40. Загальна характеристика Конвенції МОП № 186. Про працю в морському судноплавстві
- 41. Загальна характеристика Конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти
- 42. Протиправна діяльність на морі. Протидія піратству
1. Поняття морського права як комплексної галузі права
Морське право можна охарактеризувати як складну сферу правового регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі використання Світового океану та морського дна.
В морському праві виділяють такі підсистеми:
1) міжнародне морське (публічне) право;
2) міжнародне приватне морське право;
3) внутрішньодержавне (національне) морське право (законодавство).
Міжнародне морське (публічне) право - система засад та норм, які покликані регулювати суспільні відносини, які виникають між суб'єктами міжнародного права у сфері використання Світового океану та морського дна як загального надбання людства.
Суб'єктами міжнародного права виступають держави та міжнародні організації. Міжнародне морське право регулює відносини, які мають яскраво виражений публічний інтерес. Міжнародним морським правом регулюються відносини, пов'язані із встановленням правового статусу та правового режиму різних категорій морських просторів, правовим статусом суден та військових кораблів, різними видами державного контролю у сфері мореплавства (санітарним, прикордонним, митним, контролем за безпекою мореплавства та запобіганням забрудненню морського середовища) тощо.
Міжнародне приватне морське право - це комплексна правова система, яка об'єднує норми внутрішньодержавного законодавства, а також міжнародних договорів та звичаїв, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, що виникають у процесі торговельного мореплавства, та ускладнені іноземним елементом.
Такі відносини можуть виникати в процесі перевезення вантажів та пасажирів, фрахтування суден, буксирування, надання допомоги судну, яке потерпає лихо тощо.
морське право україна міжнародна конвенція
Міжнародному приватному праву притаманно: рівність суб'єктів правовідносин; їх вільне волевиявлення під час реалізації своїх прав; самовідповідальність за своїми зобов'язаннями та діями. Відносини, які регулюються міжнародним приватним морським правом є здебільшого цивільними за своєю суттю.
Наявність у міжнародному приватному праві "іноземного елемента" означає, що відносини, які ним регулюються, у певних випадках виходять за межі внутрішньодержавної правової системи. Це викликає необхідність застосування іноземного права, а також норм міжнародних договорів та звичаїв.
У якості іноземного елемента у міжнародному приватному праві можуть виступати:
суб'єкти правовідносин - фізичні та юридичні особи різних держав (відправник вантажу та перевізник, фрахтувальник та фрахтівник, рятувальник та той, кого рятують, тощо);
об'єкти правовідносин - майнові права або майно, яке знаходиться в іншій державі (майнові права на судно, що будується за кордоном, судно чи вантаж тощо);
юридичні факти, які мають місце на території іншої держави (укладення договору морського перевезення, загибель судна тощо).
Однією з особливостей міжнародного приватного права є наявність в ньому колізійних норм. За їх допомогою визначають, право якої країни повинно бути застосоване до відносин, які виникають в процесі торговельного мореплавства та ускладнені іноземним елементом, коли на регулювання таких відносин претендує правопорядок декількох держав.
Внутрішньодержавне (національне) морське право носить характер комплексної галузі права, зміст якої складають норми різних галузей внутрішньодержавного права, об'єднаних спільністю предмету правового регулювання, а саме - морекористування у тій або іншій формі.
2. Міжнародно-правові основи морського права України
Міжнародні договори (конвенції), ратифіковані Україною:
- Конвенція про Міжнародні правила запобігання зіткненню суден на морі 1972 р. (МПЗЗС-72);
- Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню з суден 1973 р. (МАРПОЛ);
- Міжнародна конвенція з охорони людського життя на морі 1974 р.; змінена та доповнена Протоколом 1978 р. (СОЛАС-74\78);
- Міжнародна конвенція з морського права 1982 р.;
- Міжнародна конвенція про вантажну марку 1966 р.;
- Міжнародна конвенція по обміру суден 1969 р.;
тощо;
1) правові звичаї:
- звичаї портів;
- Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів (ІНКОТЕРМС) тощо.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства. В Україні існує примат міжнародного права, тобто у випадку, якщо положення міжнародних договорів не відповідають нормам, закріпленим законами України, то застосовуються норми міжнародних договорів.
Кодекс торговельного мореплавства України (далі - КТМ України) виступає найбільш узагальнюючим законодавчим актом, який регулює торговельне мореплавство в Україні.
Торговельне мореплавство - це діяльності, пов'язана з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобутку корисних копалин, виконанням буксирних, криголамних та рятувальних операцій; прокладання кабелю; а також інших господарських, наукових та культурних цілей.
3. Джерела морського права України
Джерела морського права України
2) нормативно-правові акти, в тому числі:
а) закони:
- Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.;
- Закон України "Про державний кордон" від 4 листопада 1991 р.;
- Закон України "Про виключну (морську) економічну зону України" від 16 травня 1995 р.;
- Закон України "Про морські порти" від 17 травня 2012 р.
тощо;
б) постанови Кабінету Міністрів України:
- Порядок ведення Державного суднового реєстру України та Суднової книги України, затверджений постановою КМУ від 26 вересня1997 р. №1069;
- Положення про Регістр судноплавства України, затверджене постановою КМУ від 8 червня 1998 р. №93 тощо;
в) накази центрального органів державної влади:
- Порядок присвоєння судну назви, затверджений наказом Міністерства транспорту України від 21 січня 1998 р. №19;
- Порядок присвоєння ідентифікаційного номера Міжнародної морської організації суднам, які мають право плавати під Державним прапором України, затверджений наказом Міністерства транспорту України від 14.06.2000 №316;
- Правила визначення придатності за станом здоров'я осіб для роботи на суднах, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 листопада 1996 р.
тощо.
2) міжнародні договори (конвенції), ратифіковані Україною:
- Конвенція про Міжнародні правила запобігання зіткненню суден на морі 1972 р. (МПЗЗС-72);
- Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню з суден 1973 р. (МАРПОЛ);
- Міжнародна конвенція з охорони людського життя на морі 1974 р.; змінена та доповнена Протоколом 1978 р. (СОЛАС-74\78);
- Міжнародна конвенція з морського права 1982 р.;
- Міжнародна конвенція про вантажну марку 1966 р.;
- Міжнародна конвенція по обміру суден 1969 р.;
тощо;
3) правові звичаї:
- звичаї портів;
- Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів (ІНКОТЕРМС) тощо.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства. В Україні існує примат міжнародного права, тобто у випадку, якщо положення міжнародних договорів не відповідають нормам, закріпленим законами України, то застосовуються норми міжнародних договорів.
4. Колізійні норми в морському праві
Наявність колізійних норм є однією з особливостей міжнародного приватного права є. За їх допомогою визначають, право якої країни повинно бути застосоване до відносин, які виникають в процесі торговельного мореплавства та ускладнені іноземним елементом, коли на регулювання таких відносин претендує правопорядок декількох держав.
Колізійні норми можна класифікувати не тільки за змістом та видами, а й за типами колізійних прив'язок. Найбільш поширеними серед них є:
1. Особистий закон фізичних осіб (lex personalis). Ця прив'язка застосовується при регулюванні відносин з участю громадян, іноземців, осіб без громадянства щодо визначення їх право - і дієздатності, особистих прав немайнового характеру (ім'я, честь, гідність), а також деяких відносин у галузі шлюбно-сімейного та спадкового права. Відомі дві основні різновиди цього типу колізійної прив'язки:
а) національний закон або закон громадянства особи (lex patriae). У даному випадку колізійна норма обумовлює необхідність застосування закону тієї держави, громадянином якої є відповідне фізична особа;
б) закон місця проживання особи (lex domicilii) передбачає застосування закону країни, на території якої дана фізична особа має "осілість" (проживає або знаходиться);
2. Особистий закон юридичної особи (lex societatis). Даний тип колізійної прив'язки обумовлює застосування права тієї держави, до якого належить юридична особа (в якій вона має статус, який підлягає визнанню за кордоном).
3. Закон місцезнаходження речі (lex rei sitae). Передбачає необхідність застосування права держави, на території якого знаходиться річ, що є об'єктом відповідного правовідносини.
4. Закон місця вчинення акта (lex loci actus). Даний тип колізійної прив'язки обумовлює застосування права тієї держави, на території якого укладена угода цивільно-правового характеру. Серед її основних різновидів слід виділити:
а) закон місця скоєння договору (lex loci contractus). У даному випадку підлягає застосуванню право тієї держави, де укладений договір;
б) право, встановлює форму акта цивільно-правового характеру, також в основному визначає прив'язка, що відсилає до закону місця його вчинення (locus regit actum);
в) закон жесту виконання зобов'язання (lex loci solutionis). Відповідно з цим типом прив'язки для регулювання договірних зобов'язань сторін застосовується право тієї держави, де підлягає виконанню зобов'язання, що випливає з договору, або сам договір. Часто прив'язка lex loci solutionis використовується в більш вузькому трактуванні стосовно, зокрема, до процесу прийому-здачі товару або здійснення платежу;
Г) закон місця заподіяння шкоди (lex loci delicti commissi). Відповідно до цієї колізійної прив'язкою для регулювання відносин, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, має застосовуватися право держави, на території якої було завдано шкоду;
д) закон місця скоєння шлюбу (lex loci celebrationis). Цей тип прив'язки використовується, як правило, при регулюванні питань, пов'язаних з формою укладення шлюбу.
5. Закон країни продавця (lex venditoris). Цей принцип закріплений, наприклад, в п.1 ст.8 Гаазької конвенції про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу 1986: "Якщо сторони договору міжнародної купівлі-продажу не вибрали застосовне право, то тоді угода регулюється правом держави, в якій продавець мав своє комерційне підприємство в момент укладання договору". Як видно виданого прикладу, прив'язка lex venditoris використовується головним чином для вибору застосовуваного права, що визначає права та обов'язки сторін по зовнішньоторговельних операціях.
6. Закон, обраний сторонами правовідносини (lex voluntatis). Застосовується у сфері договірних зобов'язань. У даному випадку переважна більшість законодавчих актів різних держав і міжнародних договорів виходять з того, що при визначенні застосовного права воля сторін повинна бути вирішальною. І лише в тому випадку, якщо вона ніяк не виражена, повинні застосовуватися інші типи колізійних прив'язок.
7. Закон прапора (lex flagi). Ця прив'язка застосовується головним чином при регулюванні відносин, що виникають у сфері торговельного мореплавства.
8. Закон суду (lex fori). Обумовлює необхідність застосування закону країни, де розглядається спір. Відповідно з цим типом прив'язки, судовий орган, незважаючи на наявність іноземного елемента а справі, що розглядається, буде застосовувати при його вирішенні тільки своє права.
9. Закон, з яким дане правовідношення найбільш тісно пов'язане (Proper Law of the Contract). В даному випадку зв'язок конкретного правовідносини з правом тієї чи іншої держави встановлюється самим судом або сторонами шляхом тлумачення контракту і всіх належних до нього обставин.
У числі інших типів колізійних прив'язок, що існують у сучасному МПП, можна назвати закон валюти боргу (lex monetae); закон місця здійснення трудової діяльності (lex loci laboris) та ін
В Кодексі торговельного мореплавства України колізійним нормам присвячена стаття 14.
5. Міжнародна конвенція ООН по морському праву 1982 р.
У правовому аспекті Світовий океан не однорідний, його простори складаються з окремих взаємопов'язаних елементів (морських просторів).
Правовий режим морських просторів був врегульований такими міжнародними договорами:
1) Женевськими конвенціями 1958 р.:
- Конвенція про відкрите море 1958 р.,
- Конвенція про територіальне море та прилеглу зону 1958 р.,
- Конвенція про континентальний шельф 1958 р.,
2) Конвенція ООН з морського права 1982 р.
Україна є учасницею зазначених конвенцій.
Правова класифікація морських просторів остаточно сформувалась з прийняттям на ІІІ Конференції з морського права (1973-1982) в Монтего-Бай (Ямайка) Конвенції ООН з морського права 1982 р.; яка дозволяє чітко визначити права держав щодо морських просторів, встановити їх правовий статус. Ця конвенція повинна була замінити собою Женевські конвеції 1958 року.
В 1994 році була прийнята додаткова Угода про здійснення частини XI Конвенції. Конвенція і Угода набули чинності відповідно 16 листопада 1996 року і 28 липня 1998 року. В наш час [Коли? ] Конвенція більшістю держав світу. Не ратифікували цю конвенцію США, Туреччина, Ізраїль та деякі інші.
Конвенція ООН з морського права має наступні частини:
· вступ;
· територіальне море і прилегла зона;
· протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства;
· держави-архіпелаги;
· виключна економічна зона;
· континентальний шельф;
· відкрите море;
· режим островів;
· замкнені та напівзамкнені моря;
· право держав, які не мають виходу до моря, на доступ до моря та від нього та свободу транзита;
· Район (міжнародний район морського дна);
· захист та збереження морського середовища;
· морські наукові дослідження;
· розробка та передача морських технологій;
· врегулювання спорів;
· загальні положення;
· заключні положення.
6. Функції начальника морського порту
У зв'язку з набуттям в 2013 році чинності Закону України "Про морські порти України" статус начальника порту істотно змінився, значна частина його повноважень та функцій (особливо щодо забезпечення безпеки мореплавства) була передана капітану морського порту. Начальники морських портів перестали бути вищими керівниками морських торговельних і стали начальниками відокремлених підрозділів Адміністрації морських портів України.
Адміністрація морських портів України була створена в 2013 році - державне підприємство, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту.
Голова адміністрації морських портів України призначається на посаду та звільняється з посади центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.
Керівник адміністрації морського порту (начальник морського порту) призначається на посаду та звільняється з посади центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту (Міністерством інфраструктури України), за поданням голови адміністрації морських портів України. Керівник адміністрації морського порту (начальникморського порту) діє на підставі положення про адміністрацію морського порту, яке затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.
Начальник порту організовує роботу й ефективну взаємодію структурних підрозділів порту, направляє їх діяльність на досягнення високих темпів розвитку й удосконалення обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території й акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту. Спрямовує діяльність персоналу на досягнення високих економічних та фінансових результатів.
7. Правове положення капітана морського порту
Капітан морського порту призначається на посаду і звільняється з посади центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту (Міністреством інфраструктури України), за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському і річковому транспорті (Укрморрічінспекції) (ст.77 КТМ України).
До функцій капітана морського порту належать (ст.78 КТМ України):
1) державний нагляд за дотриманням законодавства і правил мореплавства, а також міжнародних договорів України щодо мореплавства, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
2) розгляд справ про адміністративні правопорушення і накладення адміністративних стягнень;
3) реєстрація суден у Державному судновому реєстрі України, Судновій книзі України і видача суднових документів, якщо інше не передбачено законодавством;
4) видача документів, зазначених у статті 51 КТМУ (дипломів та кваліфікаційних свідоцтв членам екіпажу);
5) перевірка суднових документів, дипломів і кваліфікаційних свідоцтв;
6) видача посвідчень моряка особам, які входять до складу суднового екіпажу;
7) нагляд за дотриманням вимог щодо порядку заходження суден у морський порт і виходу з морського порту;
8) нагляд за дотриманням вимог щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища;
9) оформлення приходу суден у морський порт і виходу з морського порту;
10) нагляд та контроль за підприємствами, що надають лоцманські послуги, і службою регулювання руху суден у межах акваторії морського порту;
11) нагляд та контроль за криговим проведенням суден на підходах до морського порту і в межах його акваторії;
12) видача дозволів на підняття майна, що затонуло в морі, а також на проведення будівельних робіт щодо гідротехнічних споруд у межах території та акваторії морського порту;
13) облік та розслідування аварійних морських подій;
14) керівництво службою капітана морського порту.
Розпорядження капітана морського порту з питань забезпечення безпеки мореплавства і порядку в морському порту, що належать до його компетенції, обов'язкові для всіх суден, юридичних і фізичних осіб, які перебувають в акваторії та на території цього морського порту. (ст.79 КТМУ).
За порушення законодавства і правил щодо безпеки мореплавства та порядку в морському порту капітан морського порту має право накладати адміністративні стягнення відповідно до закону, а саме за: статтею 114 (порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на морському транспорті: порушення правил входу суден у порт і виходу їх з порту, руху і стоянки суден у портових водах, а також правил, що забезпечують безпеку пасажирів під час посадки на судна, в путі слідування і під час висадки їх з суден; проведення без належного дозволу водолазних робіт у портових водах, а також недодержання правил подачі сигналів під час цих робіт; пошкодження споруд і пристроїв сигналізації та зв'язку), частиною другою статті 133 (порушення правил перевезення небезпечних речовин і предметів на транспорті), статтею 115 (порушення правил користування засобами морського транспорту: пошкодження внутрішнього обладнання суден та куріння у невстановлених місцях на суднах); частиною другою статті 116-3 (порушення правил реєстрації торговельних суден: ухилення від обов'язкової реєстрації судна), частиною першою статті 120 (порушення на залізничному, морському і річковому транспорті правил пожежної безпеки) Кодексу про адміністративні правопорушення.
Судно або вантаж можуть бути затримані в морському порту капітаном порту до достатнього забезпечення морської вимоги судновласником або вантажовласником до трьох діб.
8. Правовий режим виключної морської економічної зони. Правовий режим континентального шельфу
Поєднання в одному питанні розгляду правового режиму виключної (морської) економічної зони та правового режиму континентального шельфу зумовлено тим, що ці об'єкти становлять єдину екосистему, де здійснюється комплексне використання і охорона надр, вод і об'єктів тваринного світу.
Особливість правового регулювання, використання і охорони виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу полягає у застосуванні не тільки норм національного законодавства, а й Конвенції 00Н з морського права 1982 р. Саме в частині V Конвенції "Виключна економічна зона" та частині VI "Континентальний шельф" містяться норми, що закріплюють суверенні права, юрисдикцію та обов'язки прибережної держави щодо використання та охорони цих об'єктів.
Концепція економічної зони, незважаючи на те, що вона була поширена і на неживі ресурси, які знаходяться на дні моря і в його надрах, не усунула і не замінила концепцію континентального шельфу'.
Встановлено, по суті, подвійний режиму:
один - для континентального шельфу в межах економічної зони;
інший - для континентального шельфу, що розташований за межами економічної зони.
Конвенція 00Н з морського права 1982 р. створила по суті новий міжнародно-правовий вид простору Світового океану - виключну економічну зону.
Відповідно до ст.55 Конвенції виключна економічна зона - це район, що розташований за межами територіального моря і прилягає до нього. Ширина виключної економічної зони не повинна перевищувати 200 морських миль, відлічених від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря.
Аналогічне положення міститься в ст.2 Закону України "Про виключну (морську) економічну зону України", згідно з якою морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (морську) економічну зону України.
Ширина виключної (морської) економічної зони становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України.
Відповідно до ст. З Закону "Про виключну (морську) економічну зону" делімітація* цієї зони проводиться з урахуванням законодавства України шляхом укладення угод з державами, побережжя яких протилежні побережжю України або суміжні з ним, на підставі принципів і критеріїв, загальновизнаних у міжнародному праві, з метою досягнення справедливого вирішення цього питання.
Особливість правового режиму виключної (морської) економічної зони полягає в законодавчому закріпленні суверенних прав України щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і неживих, у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і щодо здійснення інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки зазначеної зони, у тому числі виробництва енергії шляхом використання води, течій і вітру.
Це означає, що ніхто, крім України, або без її згоди не може проводити розвідку і розробку природних ресурсів в її виключній (морській) економічній зоні.
Крім суверенних прав на природні ресурси, Закон "Про виключну (морську) економічну зону України" передбачає юрисдикцію України у своїй виключній (морській) економічній зоні стосовно створення і використання штучних островів, установок і споруд; здійснення морських наукових досліджень; захисту та збереження морського середовища.
Гарантією реалізації прав та обов'язків інших держав (як прибережних, так і тих, що не мають виходу до морів) у виключній (морській) економічній зоні України є закріплення в національному законодавстві та загальновизнаних нормах міжнародного права свободи судноплавства і польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів та інших видів використання морського простору.
Виключна (морська) економічна зона України має такі юридичні ознаки:
Законодавство про виключну (морську) економічну зону спрямоване на забезпечення раціонального використання та охорони її багатств і складається з норм: Конвенції 00Н з морського права 1982 р;; Конвенції про захист Чорного моря від забруднення, прийнятої 21 квітня 1992 р. на Конференції причорно-иорських країн (м. Бухарест) та ратифікованої постановою Верхов-нсп Ради України від 4 лютого 1994 р. ', інших міжнародно-правових Документів.
До законодавства про виключну (морську) економічну зону належить також Закон України "Про виключну (морську) економічну зону України", положення законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про тваринний світ", Водного кодексу України та Кодексу України про надра, які регулюють комплексні питання використання і охорони цього об'єкта (проведення морських наукових досліджень, особливості правового режиму надр, вод, об'єктів тваринного світу в межах цієї зони).
Складовою законодавства про виключну (морську) економічну зону є постанови Верховної Ради України: від 16 травня 1995 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про виключну (морську) економічну зону України", відповідно до п. З якої Кабінету Міністрів України доручалося підготувати проект Державної програми захисту Азовського і Чорного морів; від 29 жовтня 1992 р. "Про Червону книгу України".
Континентальний шельф географічно є підводним продовженням континенту (материка). Шельф багатий на природні ресурси, які включають мінеральні ресурси морського дна і його надр (нафта, газ), а також живі організми, що належать до "сидячих видів" (краби та інші ракоподібні, губки, корали і т. ін.).
Коли науково-технічні досягнення дали можливість здійснювати розвідку і промислове освоєння природних ресурсів континентального шельфу, виникла необхідність у визначенні правового статусу, режиму континентального шельфу та його юридичних кордонів. Це було здійснено в результаті укладення Женевської Конвенції 1958 р. про континентальний шельф, а потім Конвенції 00Н з морського права 1982 р. '.
Відповідно до ст.76 Конвенції 00Н з морського права 1982 р. континентальний шельф прибережної держави включає в себе морське дно і надра підводних районів, що знаходяться за межами його територіального моря уздовж усього природного продовження його сухопутної території до зовнішнього кордону підводних окраїн материка чи на відстані 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря, коли зовнішній кордон підводної окраїни материка не простягається на таку відстань'.
Згідно із п. п.4, 5 ст.76 Конвенції прибережна держава встановлює зовнішній кордон підводної окраїни материка в усіх випадках, коли ця окраїна простягається більш ніж на 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря, але не далі ніж 350 морських миль від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря.
Підводна окраїна материка включає в себе що знаходиться під водою продовження континентального масиву прибережної держави та складається з поверхні і надр шельфу, схилу і підйому. Однак вона не включає дно океану на великих глибинах, у тому числі його океанічні хребти або його надра.
Наведене вище визначення шельфу розходиться з геоморфологічними поняттям, згідно з яким внутрішня межа континентального шельфу проходить по береговій межі, а не зазовнішньої межі територіальних вод.
На III Конференції ООН з морського права держави розробили критерії визначення зовнішнього кордону континентального шельфу. Ці критерії закріплені в ст.76 Конвенції 1982 р. У відповідності з цією статтею фіксовані точки, складові лінію зовнішніх кордонів континентального шельфу, повинні знаходитися не далі 350 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, або не далі 100 морських миль від 2500-метрової ізобатою. Остання являє собою лінію, що сполучає глибини в 2500 м. У будь-якому випадку зовнішня межа континентального шельфу не може тягнутися за межі 350 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря.
Прибережне держава може встановлювати зовнішню межу свого континентального шельфу тільки у випадках, коли шельф простирається більш ніж на 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, прямими лініями, що не перевищують в довжину 60 морських миль і з'єднують фіксовані точки, які визначаються з допомогою координат широти та довготи.
Дані про межі континентального шельфу за межами 200 морських миль представляються відповідним прибережною державою в Комісію по межах континентального шельфу. Відповідно до ст.4 Статуту цієї Коміссіі1, якщо прибережна держава має намір встановити межі свого континентального шельфу за межами 200 морських миль, воно надає Комісії конкретні дані про таку кордоні порядз додатковими науково-технічними даними в можливо найкоротший термін, але в будь-якому випадку протягом десяти років з часу набрання чинності для цієї держави Конвенції 1982 Комісія дає прибережним державам рекомендації з питань, що стосуються встановлення зовнішніх меж їх континентального шельфу. Межі шельфу, встановлені прибережною державою на основі зазначених рекомендацій, є остаточними і обов'язковими для всіх.
Конвенція 1982 визнає за прибережною державою суверенні права на розвідку і розробку природних багатств шельфу.
Правовий режим використання ресурсів континентального шельфу.
Прибережне держава здійснює над континентальним шельфом суверенні права в цілях розвідки та розробки його природних ресурсів. Ці права прибережної держави є виключними. Іншими словами, якщо прибережна держава не виробляє розвідку континентального шельфу або не розробляє його природні ресурси, ніхто не може робити цього без виразно висловленої згоди прибережної держави.
У поняття природних багатств шельфу включаються не тільки мінеральні та інші неживі ресурси поверхні і надр, а й живі організми "сидячих" видів, тобто організми, які в належний з промислової точки зору період свого розвитку або прикріплені до морського дна, або перебувають під ним, або можуть пересуватися тільки по морському дну або в його надрах (краби, молюски, голкошкірі і т.д.).
Конвенція 1982 не зачіпає права прибережної держави розробляти надра шляхом прокладкитунелів незалежно від глибини водного покриву надр.
Прибережне держава не може перешкоджати прокладанні або підтримання в справності підводних кабелів або трубопроводів на континентальному шельфі, крім тих випадків, коли вона здійснює своє право застосовувати розумних заходів для розвідки шельфу та розробки його природних багатств. Однак в останньому випадку розвідка континентального шельфу та розробка його природних багатств не повинні створювати перешкоди судноплавству неоправдиваемой, рибальству або охорони живих ресурсів моря, а також океанографічним або іншим науковим дослідженням.
Права прибережної держави на континентальний шельф не торкаються правового статусу покриваючих його вод, які є відкритим морем, а також повітряного простору над ними.
Це означає, що іноземні промислові судна можуть ловити рибу і вести автономну промислову розвідку скупчень рибних стад у водах, що покривають континентальний шельф прибережної держави, якщо ці води не входять до складу оголошеної їм риболовної (або економічної) зони, прилеглої до територіальних вод.
Прибережне держава повинна виробляти відрахування або внески натурою в зв'язку з розробкою неживих ресурсів шельфу за межами 200 морських миль. Відрахування і внески повинні вироблятися Міжнародного органу по дну щорічно щодо всієї продукції на ділянці по закінченні перших п'яти років видобутку на цій ділянці.
Зони безпеки навколо споруд та установок на шельфі. Прибережному державі надається право створювати і охороняти обов'язкові длясудів усіх національностей зони безпеки на відстані 500 м навколо споруд і установок, необхідних для розвідки і розробки природних багатств шельфу. На відміну від островів такі споруди та установки мають територіального моря, і їх присутність не впливає на визначення меж територіальних вод прибережної держави.
Конвенція встановлює такі основні правила та експлуатації подібних споруд і установок: про зведення їх повинні даватися належні оповіщення та, крім того, постійні застереження про їх існування. Після закінчення експлуатації споруди повинні бути повністю прибрані.
Ці установки і зони безпеки навколо них не повинні перебувати в місцях, де вони можуть стати перешкодою для міжнародного судноплавства.
У деяких випадках іноземні судна і організації можуть отримати право вести роботи на континентальному шельфі прибережної держави на підставі відповідних угод або спеціальних дозволів. При цьому угодами визначаються розмір та порядок відрахування компенсації, яка сплачується прибережному державі.
У разі якщо прибережна держава веде розвідку або розробку природних багатств шельфу, вона зобов'язана приймати в зонах безпеки всі належні заходи з охорони живих морських ресурсів, у тому числі і рибних запасів, від шкідливих дій. Так, наприклад, при розробці підводних родовищ нафти прибережна держава має застосовувати заходи щодо запобігання забруднення моря.
Іноземні судна можуть вести дослідження на континентальному шельфі тільки за згодою прибережної держави, яке, як правило, не повинно відмовляти в ньому, якщо вимога виходить від мати відповідну кваліфікацію установи у зв'язку з проведенням ним чисто наукового дослідження фізичних чи біологічних властивостей континентального шельфу. Однак прибережна держава має право брати участь або бути представленим у таких дослідженнях. У будь-якому випадку результати досліджень підлягають опублікуванню для загального ознайомлення.
9. Правовий режим внутрішніх вод України
Морські простори, які входять до складу державної території, знаходяться під суверенітетом прибережної держави, тобто належать цій державі. До них відносяться:
- внутрішні морські води - водні простори, які входять до складу суверенної території прибережної держави та розташовані: біля континентальних та острівних держав (не держав-архіпелагів) - в сторону берега від вихідних ліній територіального моря; у держав-архіпелагів - в сторону берега від замикаючих ліній внутрішніх вод; в тому числі:
а) води, які знаходяться між берегом та прямими (вихідними) лініями для відрахування ширини територіальних вод, в тому числі гирла річок;
б) акваторії портів;
в) води внутрішніх морів, тобто морів, оточених сухопутною територією однієї або декількох держав;
г) води заток, які мають ширину входу не більше 24 морських миль;
д) історичні води, в тому числі історичні затоки незалежно від ширини входу;
- територіальне море - морський пояс, який безпосередньо примикає до сухопутної території держави або його внутрішнім водам, а у випадку держави-архіпелага, до архіпелажних вод шириною до 12 морських миль, на який розповсюджується суверенітет прибережної держави;
- архіпелажні води - води держави-архіпелага незалежно від їх глибини та віддаленості від берега, обмежені архіпелажними вихідними лініями.
Правове положення таких морських просторів (територій) визначається виключно внутрішнім законодавством прибережної держави. При цьому враховуються норми міжнародного права (про право мирного проходу іноземних суден у територіальному морі прибережної держави, про право архіпелажного проходу іноземних суден у водах держави-архіпелага).
Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 року до внутрішніх вод держави належать морські бухти, затоки, лимани, береги яких належать одній державі і ширина входу в які не перевищує 24 морських милі. У випадку якщо ширина входу в затоку перевищує 24 милі, то усередині затоки від берега до берега проводиться пряма лінія в 24 милі довжиною таким чином, щоб нею обмежувався можливо більший простір. Водна територія, розташована усередині цієї лінії, є внутрішніми водами.
Крім того, внутрішніми вважаються так звані "історичні води", перелік яких встановлюється урядом відповідної держави. До історичних вод звичайно належать води деяких заток (незалежно від ширини входу), що у силу історичної традиції або міжнародного порядку вважаються внутрішніми водами прибережної держави. Історичними, наприклад, є: затока Петра Великого на Далекому Сході Російської Федерації (ширина входу більше 100 миль по лінії від гирла ріки Тюмень-Ула до мису Поворотний); Гудзонова затока в Канаді (50 миль), Габесська затока в Тунісі (50 миль), затока Делавер у США та ін.
До складу внутрішніх вод входять озера і внутрішні моря. Якщо озера цілком оточені берегами однієї держави, то вони належать до державної території. Якщо ж вони оточені територією декількох держав, між цими державами практикується укладання угод про режим вод, що належать кожній із них. До таких озер належать: Боденське озеро, оточене територією ФРН і Швейцарії, Женевське озеро між Францією і Швейцарією, Великі озера, які граничать із Канадою і США. При відсутності таких угод передбачається, що кордон визначається серединною лінією.
Практично такі ж правила належать до так званих внутрішніх (замкнутих) морів, оточених з усіх боків територією однієї держави. Якщо ж таке море має в оточенні береги двох або більше країн, то суверенні права кожної з них поширюються тільки на його територіальні води, а в центральній частині встановлюється режим відкритого моря. Таке має місце в Чорному морі.
Прибережна держава, здійснює у внутрішніх водах права, що випливають із суверенітету. Вона регулює судноплавство і рибальство, на цій території заборонено займатися яким-небудь промислом або науковими дослідженнями без дозволу компетентних органів прибережної держави.
До внутрішніх вод України належать (ст.6 ЗУ "Про державний кордон"):
1) морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України;
2) води портів України, обмежені лінією, яка проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають у бік моря;
3) води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морських миль;
4) води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні;
5) обмежена лінією державного кордону частина вод річок, озер та інших водойм, береги яких належать Україні.
Порядок заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів у внутрішні води і порти України врегульований ст.14 ЗУ "Про державний кордон"
Іноземні невійськові судна можуть заходити на рейди і в порти України, відкриті для заходження таких суден. Перелік відкритих для заходження іноземних невійськових суден рейдів і портів, порядок заходження і перебування в них, провадження вантажних і пасажирських операцій, сполучення суден з берегом, сходу на берег членів екіпажу судна, відвідання суден особами, які не є членами екіпажу судна, та інші правила, зв'язані з заходженням іноземних невійськових суден у внутрішні води і порти України, у частину вод прикордонних річок, озер та інших водойм, що належать Україні, і перебуванням у цих водах, встановлюються законодавством України і правилами, що публікуються у встановленому порядку. Іноземні підводні човни та інші підводні транспортні засоби в разі заходження у внутрішні води, на рейди і в порти України повинні переміщуватися на поверхні і під своїм прапором.
Іноземні військові кораблі, якщо не передбачено іншого порядку, заходять у внутрішні води і порти України відповідно до правил їх відвідування, що публікуються у встановленому порядку.
Іноземні невійськові судна і військові кораблі під час плавання і перебування в територіальному морі і внутрішніх водах України зобов'язані додержувати правил радіозв'язку, навігаційних, портових, митних, санітарних та інших правил. Іноземні невійськові судна і військові кораблі в разі вимушеного заходження в територіальне море, внутрішні води України або у разі вимушеного недодержання правил плавання і перебування в цих водах зобов'язані негайно повідомити про це адміністрацію найближчого порту України (ст.15 ЗУ "Про державний кордон").
Будь-яка промислова, дослідна і пошукова діяльність іноземних невійськових суден та військових кораблів у територіальному морі і внутрішніх водах України забороняється, за винятком випадків, коли така діяльність здійснюється з дозволу компетентних органів України або на підставі міжнародних договорів України (ст.16 ЗУ "Про державний кордон").
У територіальному морі України, внутрішніх водах України рішенням компетентних органів України можуть бути встановлені райони, в яких тимчасово забороняється плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів (ст.17 ЗУ "Про державний кордон").
Про встановлення таких районів оголошується у встановленому порядку.
Порядок обліку і тримання самохідних та несамохідних суден на пристанях, причалах і в пунктах базування, їх плавання і пересування в територіальному морі і внутрішніх водах України здійснюється з урахуванням особливого прикордонного режиму у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі. Забороняється тримати самохідні та несамохідні судна поза встановленими пристанями, причалами і пунктами базування або на них, але з порушенням правил тримання, а також відходити від берега або причалювати до берега поза пристанями, причалами і пунктами базування.
Частина внутрішніх вод України і розташовані в ній острови перебувають під контролем органів Державної прикордонної служби України.
Пересування по берегу і льоду прикордонних річок, озер та інших водойм поза встановленими для цього шляхами, стежками або з порушенням правил пересування забороняється.
Права органів Державної прикордонної служби України щодо іноземних і українських невійськових суден закріплені у ст. ст.28, 29 ЗУ "Про державний кордон".
10. Правовий режим територіального моря України
Правове положення таких морських просторів (територій) визначається виключно внутрішнім законодавством прибережної держави. При цьому враховуються норми міжнародного права (про право мирного проходу іноземних суден у територіальному морі прибережної держави, про право архіпелажного проходу іноземних суден у водах держави-архіпелага).
Відповідно до ст.5 ЗУ "Про державний кордон", до територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватись міжнародними договорами України, а при відсутності договорів - відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.
Судна мають право мирного проходу через територіальне море України. Окрім Конвенції ООН з морського права 1982 року, мирний прохід через територіальне море України врегульований ст.13 ЗУ "Про державний кордон":
Мирний прохід через територіальне море України здійснюється з метою його перетинання без заходження у внутрішні води України або з метою проходу у внутрішні води і порти України чи виходу з них у відкрите море. Прохід вважається мирним, якщо при цьому не порушується мир, а також правопорядок або безпека України.
Іноземні невійськові судна та військові кораблі користуються правом мирного проходу через територіальне море України відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України.
Іноземні невійськові судна, здійснюючи мирний прохід, повинні прямувати звичайним навігаційним курсом або курсом, рекомендованим компетентними органами України, а також морськими коридорами або відповідно до схем поділу руху. Морські коридори і схеми поділу руху вказуються на морських картах, що публікуються у встановленому порядку. Капітан іноземного невійськового судна, яке порушило правила мирного проходу, несе відповідальність згідно з законодавством України.
Іноземні військові кораблі, а також підводні транспортні засоби здійснюють мирний прохід через територіальне море України в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. При цьому підводні човни, інші підводні транспортні засоби повинні йти на поверхні і під своїм прапором. У разі недодержання законодавства України, що стосується проходу іноземного невійськового судна або військового корабля (підводного човна, іншого підводного транспортного засобу) через територіальне море України, та нехтування звернутою до них вимогою про необхідність додержання законодавства компетентні органи України вправі зажадати від судна (корабля) негайно залишити територіальне море України.
11. Поняття відкритого моря. Принцип свободи відкритого моря
Правовий режим відкритого моря був врегульований Женевською конвенцією про відкрите море 1958 р., а згодом - Конвенція ООН з морського права 1982 р.
Відкрите море у широкому розумінні - це морський простір, розташований за межами територіальних морів всіх держав, та на який не розповсюджується суверенітет жодної держави; у вузькому розумінні - це всі частини моря, які не входять ні у виключну економічну зону, ні в територіальне море або внутрішні води будь-якої держави, ні в архiпелажнi води держави-архiпелагу.
Відкрите море у вузькому розумінні - це морський простір за межами виключної (морської) економічної зони.
Відкрите море резервується для мирних цілей. Воно відкрите для всіх держав, як прибережних, так i тих, що не мають виходу до моря.
Свобода відкритого моря включає:
а) свободу судноплавства;
b) свободу польотів;
с) свободу прокладати підводні кабелі i трубопроводи;
d) свободу будувати штучні острови та інші установки;
е) свободу рибальства;
f) свободу наукових досліджень.
Перелік свобод не є обмеженим.
Для характеристики відкритого моря необхідно виділити два критерії, що визначають його статус:
— географічний - який характеризує відкрите море як частину просторів Світового океану, що не утворюють територію прибережної держави;
— політичний - полягає в тому, що відкрите море не знаходиться під суверенітетом жодної з держав, усі держави мають право користуватися на засадах рівності відкритим морем у мирних цілях (свобода мореплавання, польотів, наукових досліджень і т.д.).
У відкритому морі судно підпорядковується юрисдикції тієї держави, під прапором якої воно плаває. Між державою і судном повинен існувати реальний зв'язок. Цього не можна сказати про практику використання так званих "зручних" прапорів (Панами, Ліберії, Кіпру, Швейцарії й ін.).
12. Право на втручання у відкритому морі
Звичайно судно розглядається як частина території держави, у якій воно зареєстровано. Винятки з цього правила, а отже, і зі свободи судноплавства, установлюються міжнародними договорами. Так, наприклад, стаття 110 Конвенції з морського права 1982 року встановлює певні права у відкритому морі військових кораблів із припинення незаконної діяльності плаваючих там суден. Вони здійснюються шляхом реалізації права на огляд. Ці дії допустимі за умови, що в командира військового судна виникли підозри в тому, що зустрінуте судно займається піратством, работоргівлею, несанкціонованим віщанням, не має національності, або якщо на ньому піднятий іноземний прапор, або воно відмовляється підняти прапор, але в дійсності має ту ж національність, що і даний військовий корабель. У цих випадках військовий корабель робить "перевірку права судна на його прапор". З цією метою його командир може послати шлюпку під командою офіцера до підозрюваного судна. Якщо після перевірки підозри залишаються, він може здійснити подальший огляд на борту цього судна з усією можливою обачністю. Але, якщо ці підозри виявилися необгрунтованими й оглянуте судно не вчинило ніяких дій, які б виправдували цю підозрілість, йому повинні бути відшкодовані всі заподіяні збитки або шкода.
...Подобные документы
Сутність та зміст реалізації міжнародних норм. Державний та міжнародний механізми імплементації конвенцій з морського права. Імплементація норм щодо безпеки судноплавства в праві України. Загальні міжнародні норми щодо праці на морському транспорті.
дипломная работа [194,9 K], добавлен 18.05.2012Поняття міжнародно-правового акта, як джерела екологічного права та його місце у системі права України. Міжнародно-правові акти щодо зміни клімату, у сфері безпеки поводження з небезпечними та радіоактивними відходами, охорона біологічного різноманіття.
курсовая работа [73,5 K], добавлен 13.04.2015Правове регулювання інформаційно-правових відносин щодо пошуку та рятування на морі. Особливості правоустановчих актів Міжнародної супутникової системи зв’язку на морі. Організаційно-правові засади ідентифікації суден в системі безпеки мореплавства.
автореферат [36,3 K], добавлен 11.04.2009Джерела земельного права як прийняті уповноваженими державою органами нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють важливі суспільні земельні відносини. Місце міжнародно-правових актів у регулюванні земельних відносин в Україні.
реферат [40,3 K], добавлен 27.04.2016Правове регулювання конституційного права України. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України та гарантії їх дотримання. Основи конституційно–правового статусу людини і громадянина. Зв’язок між конституційним і фінансовим правом.
контрольная работа [24,8 K], добавлен 08.12.2013Історія розвитку законодавства України про працю. Сутність і поняття джерел трудового права, їх класифікація і характеристика: Конституція України, міжнародні правові акти, кодекс законів, підзаконні акти, локальні правові норми та угоди у сфері праці.
курсовая работа [51,0 K], добавлен 21.03.2013Сутність та роль Міністерства фінансів України, його завдання. Організаційно-правові основи діяльності, структурні елементи, права та обов'язки Міністерства фінансів. Основні напрямки покращення діяльності та ровзитку Міністерства фінансів України.
курсовая работа [690,4 K], добавлен 06.11.2011Конституційне право, його особливості та місце в системі законодавства. Народовладдя в Україні та форми його здійснення. Громадянство України як один з інститутів конституційного права. Права, свободи, обов'язки громадян України. Безпосередня демократія.
презентация [20,2 K], добавлен 13.12.2013Права людини, права нації (народу) та їх розвиток у сучасний період. Правовий статус громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Міжнародні організаційно-правові механізми гарантування і захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
дипломная работа [68,7 K], добавлен 01.07.2009Загальна інформація про Антарктику. Проблема встановлення правового режиму Антарктики. Основні положення договору про Антарктику 1959 року. Нейтралізація і демілітаризація Антарктики. Сутність конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики.
контрольная работа [24,4 K], добавлен 28.11.2010Право людини на свободу своєї думки та його межі. Міжнародно-правові гарантії реалізації права людини і громадянина на інформацію. Обмеження права на свободу слова в Україні: інтереси національної безпеки чи виправдання для політичних переслідувань.
реферат [27,7 K], добавлен 29.05.2015Поняття державного управління та співвідношення його з виконавчою владою. Система і джерела адміністративного права. Характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення. Основи адміністративного процесу. Адміністративне деліктне право.
контрольная работа [52,8 K], добавлен 05.08.2010Система соціальних норм, місце та роль права в цій системі. Поняття права, його ознаки, функції, принципи. Поняття системи права як внутрішньої його організації. Характеристика основних галузей права України. Джерела права як зовнішні форми його виразу.
курсовая работа [60,9 K], добавлен 25.11.2010Колізії спадкування за міжнародним приватним правом, принципи врегулювання спадкових відносин. Колізійні прив’язки, щодо спадкування нерухомого майна в країнах континентальної системи права. Міжнародні багатосторонні конвенції з питань спадкування.
реферат [25,8 K], добавлен 20.03.2012Правовий зміст національної безпеки. Державний суверенітет і значення національної безпеки для його забезпечення. Статут ООН як основа сучасного права міжнародної безпеки. Проблеми національної безпеки і забезпечення суверенітету незалежної України.
курсовая работа [58,6 K], добавлен 18.11.2014Правові норми в адміністративній діяльності Державної служби зайнятості України. Основні способи та типи правового регулювання. Закон України "Про зайнятість населення", його реалізація. Державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері страхування.
реферат [27,6 K], добавлен 29.04.2011Служба безпеки України (СБУ) як державний правоохоронний орган спеціального призначення. Функції СБУ щодо забезпеченням національної безпеки від внутрішніх загроз. Напрямки забезпечення національної безпеки України. Права, надані органам і співробітникам.
реферат [23,8 K], добавлен 21.01.2011Правові основи забезпечення безпеки судноплавства і охорони водних ресурсів в Україні; джерела фінансування. Державна система управління безпекою судноплавства, роль Кабінету міністрів України, місцевих рад, Державного Комітету водного господарства.
курсовая работа [46,1 K], добавлен 27.03.2013Основи державного (конституційного) права України. Поняття, основні елементи адміністративного і цивільного права. Основи трудових правовідносин. Поняття і елементи кримінального права. Загальні положення сімейного, земельного і житлового права України.
курс лекций [327,5 K], добавлен 03.11.2010Поняття та предмет міжнародного права, його норми й суб'єкти. Міжнародне і національне право України: проблеми співвідношення. Міжнародні організайії з прав людини, їх діяльність. Кримінально-виконавче законодавство України згідно міжнародних норм.
магистерская работа [90,6 K], добавлен 27.11.2007
