Міжнародні конвенції та основи морського права
Міжнародно-правові основи морського права України, його джерела та колізійні норми. Міжнародна конвенція ООН по морському праву 1982 року. Правовий режим внутрішніх вод України. Принцип свободи відкритого моря. Правове забезпечення безпеки мореплавства.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.12.2015 |
| Размер файла | 282,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1) складну технічну споруду підвищенної небезпечності;
2) обєкт цивільних прав;
3) предмет договору;
4) субєкт правовідносин, що утворюються у процесі використання Світового океану та морського дна.
У морському праві поняття "судно" звичайно розкривається тільки відповідно до мети конкретного правового акта, а у деяких випадках воно використовується як дещо зрозумле само собою.
Проблема поняття "судно" притаманна не лише для внутрішньонаціонального права різних країн, але йміжнародному морському праву.
Так, у Міжнародній конвенції по запобіганню забруднення з суден 1973 р. зазначено, що термін "судно" означає судно будь-якого типу, що експлуатується у морському середовищу, та включає судна на підводних крилах, судна на повітряних подушках, підводні судна, плавучі засоби, а також стаціонарні та плавчі платформи.
Зовсім по-іншому термін "судно" пояснюється у Конвенції про Міжнародні правила запобігання зіткненню суден у морі 1972 р. Так, відповідно до п. "а" Правила 3: "слово "судно" означає всі види плавучих засобів, включаючи неводотоннажні (рос. - неводоизмещающие) судна і гідролітаки, що використовуються або які можуть бути використані як засоби пересування по воді ("гідролітак" означає будь-який літальний апарат, здатний маневрувати на воді).
В Конвенції ООН з морського права 1982 року не містить норми-дофініції, що пяснює термін "судно"; хоча він і часто застосовується.
У морському законодавстві України також є складності з визначенням поняття "судна". Визначення торговельного судна, яке наведене у ч.1 ст.15 КТМ України, застосовується лише до цього кодексу: "Торговельне судно в цьому Кодексі означає самохідну чи несамохідну плавучу споруду, що використовується:
1) для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об'єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло в морі;
2) для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист моря від забруднення тощо);
3) для наукових, навчальних і культурних цілей;
4) для спорту;
5) для інших цілей.
Риболовне судно у КТМ України - це будь-яке торговельне судно, що використовується для рибного або іншого морського промислу.
Знаряддя промислу є невід'ємною частиною риболовного судна, у зв'язку з чим морські події, пов'язані з пошкодженням знарядь промислу риболовного судна іншими уднами, класифікуються як зіткнення суден у морі.
Ядерне судно в КТМ України - це судно, що обладнане ядерною енергетичною установкою. "
Поряд із поняттям "плавуча споруда" КТМ України використовує поняття "плавучий обєкт" (морська буксировка) та "плаваючий обєкт" (винагорода за спасання на морі). У такому випадку мова йде не про судно.
Так само, стосовно КТМ України, не можуть вважатися судном споруди, які, хоч і знаходяться в морі, але не є плавучими, оскільки жорстко закріплені на морському дні. Наприклад, нафтові вишки, маяки та інші аналогічні споруди.
"Плавучі (плаваючі) обєкти, на відміну від суден, не призначенідля постійного перебування у плавучому стані, а приводяться у такий стан для їх разового переміщення або для виконання конкретної роботи. Тому не повинні розглядатися як судна плоти, герметизовані ємкості, які буксируються до місця їх встановлення (труби, цистерни, понтони), металеві конструкції, що доставляються на буксирі у плавучому стані (нафтові вишки, мостові пролети тощо).
В той же час споруди, які хоча й не призначені для постійного переміщення морем, але спеціально створені для постійного перебування у плавучому стані, такі, як плавучі доки, елеватори, пристані, дебаркадери, а також плавкрани та земснаряди, відповідно до КТМ України, повинні розглядатися в якості судна.
Ідентифікація судна здійснюється за назвою, національністю, ідентифікаційним номером Міжнародної морської організації (ІМО), позивним сигналом радіостанції.
Судну назву присвоює власник. Існують певні вимоги до вибору назви, які закріплюються нормативно-правовими актами. Із зміною власника судна, як правило, змінюється і його назва; для запобігання шахрайствам, пов'язаним з цим, кожному судну присвоюється унікальній ідентифікаційний номер ІМО, який присвоюється судну ще на етапі будівництва та залишається незмінним до знищення судна. У подальшому цей номер не присвоюється жодному судному.
Судно має свою національність, яка визначається за прапором кораїни, де зареєстровано судно. Судно має право плавати лише під прапором однієї країни. Зміна національності студна протягом рейсу, як правило, не дозволяється.
22. Правове положення екіпажу судна
Правове становище екіпажу судна, що плаває під прапором України, а також відносини між членами екіпажу, які беруть участь в експлуатації цього судна, між членами екіпажу цього судна і судновласником визначаються чинним законодавством України.
Такі відносини, що виникають на судні, яке знаходиться в територіальному морі та внутрішніх водах України і плаває під прапором іншої держави, регулюються законодавством держави, під прапором якої плаває судно, договорами між судновласником і членами екіпажу судна, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (ст.48 КТМУ).
Такий підхід - привязки правовідносин між членами екіпажу та судновласником та членами екіпажу, а також між членами екіпажу, до країни прапору судна притаманний і національним законодавствам інших держав, а також і нормам міжнародного морського права. Наприклад, і конвенціям Міжнародної Організації Праці.
У ч.1 ст.49 КТМ визначені три категорії осіб, які входять до складу екіпажу:
1) капітан;
2) інші особи командного складу;
3) суднова команда.
До командного складу судна, крім капітана, належать: помічники капітана, суднові механіки, електромеханіки, радіоспеціалісти, судновий лікар, боцман. До командного складу судновласник може віднести інших суднових спеціалістів.
Суднова команда складається з осіб, які виконують службові обов'язки на судні та не належать до командного складу судна.
Капітан судна відноситься до командного складу, однак за своєю сутністю займає особливе місце серед членів екіпажу, оскільки є керівником суднового екіпажу.
До суднової команди відносяться: матроси, мотористи, машиністи та інші особи.
Відповідно до положень Конвенції МОП №147 про мінімальні стандарти на торговельних суднах 1976 р., а також Конвенції МОП №180 про тривалість робочого часу моряків та укомплектування суден екіпажами 1996 р., держави - учасники конвенції зобовязані по відношенню до суден, зареєстрованих на їх території, становити правила та стандарти безпечної роботи, соціального забезпечення, комплектування штатів та умов життя на морських суднах. З урахуанням вимог цієї Конвенції по ідношенню до кожного судна повинен бути встановлений мінімальний склад екіпажу, який повинен сприяти:
- забезпеченню безпеки на морі, а також захисту та збереженню морського середоища;
- виконанню вимог відносно тривалості робочого часу на борту судна;
- недопущенню перевантаження екіпажа роботою.
Мінімальний склад екіпажу врегульований статтею 50 КТМУ.
Мінімальний склад екіпажу, при якому допускається вихід судна в море, встановлюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту (центральним органом виконавчої влади в галузі рибного господарства) залежно від типу, району плавання, призначення судна та відповідно до чинного законодавства України.
В залежності від трудових функцій, що виконуються, всі члени екіпажу звичайно поділяються за наступними службами (групами):
служба експлуатації - забезпечує безпечне судноводіння, а також виконання всіх функцій, повязаних з иробничою діяльністю судна. Цю службу очолює старший помічник капітана;
служба технічної експлуатації - забезпечує експлуатацію судноих технічних засобів (установок, систем, механізмів та іншого обладнання, яке підтримує життєдіяльність судна відпоідно до його призначення) та корпуса судна. Вона комплектується з членів екіпажу, які забезпечують ватове обслуговування енергетичної установки, а також з члені екіпажу, зайнятих профілактичними, ремонтними та налагоджуальними роботами, та очолюється сташим (головним) механіком. Її склад та чисельність встановлюється окремо для ходового та стоянкового режиму роботи судна;
служба побуту - забезпечує обслуговування екіпажу судна та очолюється помічником капітана з господарської частини, а де такої посади немає - старшим помічником капітана;
пасажирська служба (на пасажирських суднах) - забезпечує обслуговування пасажирів та очолюється помічником капітана з пасажирської частини;
радіотехнічна сдлужба - забезпечує радіозв'язок та роботу радіотехнічних, радіонавігаційних засобів та очолюється начальником радіостанції;
медико-санітарна служба - забезпечує охорону здоров'я осіб, які знаходяться на судні (членів екіпажу та пасажирів) та надання медичної допомоги, очолюється судновим лікарем;
начальна служба (на навчальних та навчально-виробничих суднах) - забезпечує організацію навчального процесу та плавпрактики курсантів та студентів морських навчальних закладів та очолюється помічником капітана з начальної частини.
Вимоги до кваліфікації членів екіпажу встановлені статтею 51 КТМУ:
До зайняття посад капітана та інших осіб командного складу допускаються особи, які мають відповідні звання, встановлені Положенням про звання осіб командного складу морських суден та порядок їх присвоєння, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Присвоєння звань засвідчується видачею дипломів або кваліфікаційних свідоцтв після успішного складання іспитів у державній кваліфікаційній комісії.
Позбавлення звання і вилучення диплома або кваліфікаційного свідоцтва допускається тільки за рішенням суду.
До зайняття посад командного складу, для яких не передбачено присвоєння звання, а також членів суднової команди допускаються особи, які мають видані у встановленому порядку відповідні документи, що підтверджують їх кваліфікацію, необхідну для виконання обов'язків на судні.
До роботи на судні допускаються особи, визнані придатними для цього за станом здоров'я. Висновок про придатність для роботи на судні за станом здоров'я робиться закладом центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я відповідно до правил, встановлених цим Міністерством (ст.52 КТМУ).
Члени екіпажу судна, зареєстрованого у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України, можуть бути громадянами будь-якої держави. Капітаном судна може бути тільки громадянин України (ст.53 КТМУ).
Порядок прийняття на роботу суднового екіпажу, їх права і обов'язки, умови роботи на судні та оплати праці, соціально-побутового обслуговування на морі і в порту, а також порядок і підстави звільнення регулюються законодавством України, КТМУ, статутами служби на морських і риболовних суднах, генеральними та галузевими тарифними угодами, колективними і трудовими договорами (контрактами).
Статут служби на морських суднах затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту, Статут служби на риболовних суднах - центральним органом виконавчої влади в галузі рибного господарства (ст.54 КТМУ).
Відповідно до ст.55 КТМУ репатріація за рахунок судновласника здійснюється у таких випадках:
- у разі звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу;
- у разі захворювання і травми;
- у разі загибелі судна; якщо судновласник не може виконувати свої обов'язки, що випливають з чинного законодавства України, договору (контракту).
Судновласник репатріює моряка в порт, зазначений у контракті, колективному договорі, а у разі їх відсутності - в порт прийняття на роботу. Судновласник несе відповідальність за організацію і витрати на репатріацію в обсязі затрат на проїзд (як правило, літаком), оплату проживання і харчування, оплату праці і допомогу, перевезення багажу в кількості, передбаченій договором (контрактом), лікування (до тих пір, коли моряк не буде транспортабельним).
Якщо судновласник не може організувати репатріацію і оплатити витрати, ці обов'язки виконують уповноважені на те Кабінетом Міністрів України органи з подальшим стягненням ними з судновласника понесених затрат в безакцептному порядку.
Член суднового екіпажу має право перевозити на судні майно, призначене для особистого користування (ст.56 КТМУ).
У разі втрати або пошкодження цього майна внаслідок аварійної морської події судновласник повинен відшкодувати членові суднового екіпажу заподіяні збитки виходячи з діючих цін на майно такого ж роду і якості.
Не підлягає відшкодуванню вартість майна членів екіпажу, які винні в аварійній морській події.
Перевезення на судні майна, не призначеного для особистого користування, без дозволу судновласника не допускається. Член екіпажу, який перевозить таке майно, повинен відшкодувати судновласникові заподіяні у зв'язку з цим збитки.
Судновласник судна відповідно до правил, що затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту і центральним органом виконавчої влади в галузі рибного господарства (для риболовного судна), забезпечує (ст.57 КТМУ):
1) безпечні умови і режим праці на судні;
2) охорону здоров'я членів екіпажу і обладнання судна всіма необхідними для цього засобами і устаткуванням;
3) постачання продовольства і води в достатній кількості і належної якості;
4) належні суднові приміщення.
Мінімальні норми, що забезпечують власники торговельних суден, не можуть бути нижче рівня, встановленого міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
23. Суднові документи: значення, види, характеристика
Класифікація суднових документів:
1) за категорією нормативних актів, які встановлюють вимоги наявності цих документів на судні:
1. документи, наявність яких встановлюється національним нормативними актами держави прапора;
2. документи, наявність яких регламентована вимогами міжнародних нормативних актів;
2) за легітимацією суб'єкта, який складає документ:
3. документи, які видаються відповідними компетентними органами держави та засвідчують певні якості судна;
4. документи, які складаються адміністрацією судна та відображають внутрішню організацію його діяльності (документи, які відображають весь процес життєдіяльності судна);
3) за юридичною силою документа - оригінали та копії;
4) за іншими ознаками.
Суднові документи врегульовані статтею 35 КТМУ, де зазначено, що судно повинно мати такі основні суднові документи:
1. свідоцтво про право плавання під Державним прапором України (судновий патент); - це свідоцтво видається капітаном порту відповідно до вимог п.3 ст.5 Конвенції про умови реєстрації суден 1986 р.; у різних країнах цей документ називається по-різному (наприклад - Сертифікат про мальтійську реєстрацію).
2. свідоцтво про право власності на судно; - видається органом, який видав Свідоцтво про право плавання під Державним прапором України; втрачає силу у випадку втрати судном права плавання під Державним прапором України або під час переходу судна від одного власника до іншого; вимога про наявність документа на судні встановлена КТМ України;
3. класифікаційне свідоцтво; (свідоцтво про придатність до плавання) видається органом, який здійснює технічний нагляд за судном; в ньому вказуються: клас судна, а також район, у межах якого судно визнається придатним до плавання, або відмічається, що воно може плавати у будь-яких районах; вимога SOLAS-74, MARPOL-73/78.
4. обмірне свідоцтво (для суден, що підлягають технічному нагляду класифікаційного товариства); - для суден, які виконують міжнародні рейси, видається відповідно до вимог ст.7 Конвенції по обмірюванню1969 р., а для суден каботажного плавання - відповідно до ст.2 Конвенції по обмірювання суден внутрішнього плавання 1966 р.; таке свідоцтво видається від імені держави класифікаційним товариством та посвідчує вантажомісткість; складається відповідно до зразку, зазначеному у Додатку ІІ Конвенції 1969 р. на офіційній мові (англійській або французькій мові) та мові країни видання. Втрачає чинність, якщо мали місце значні конструктивні зміни судна, які потягли за собою зміни у вантажопід'ємності, використанні об'єму, загальній кількості пасажирів, яких дозволено перевозити на судні тощо. За даними обмірного свідоцтва справляються корабельний та лоцманський збори, а також збори за проходи каналів та вузкостей. Судна, які несуть спеціальну державну службу, а також спортивні судна можуть не мати обмірного свідоцтва;
5. свідоцтво про мінімальний склад екіпажу; - видається відповідно до вимог Правил V / 13b Міжнародної коненції з охорони людського життя на морі 1974 р., а також відповідно до принципів та положень Резолюції ІМО А.481 (XII). Регламентує мінімальний склад екіпажу, за якого допускається вихід до моря; він залежить від типа, району плавання та призначення судна. Хто встановлєю мінімальний склад (Мінінфраструктури?)
6. список осіб суднового екіпажу (суднова роль); - складається за формою, встановленою Мінінфраструктури? І є доказом укомплектування судна належним за кваліфікацією та кількістю екіпажем; суднова роль має важливе значення для іміграційної влади порту заходу судна;
7. список пасажирів, що перебувають на судні; - складається пасажирським помічником капітана та має подвійне значення: він призначений для обліку осіб, які знаходяться на судні, з іншої - також призначений для іміграційної влади порту заходу судна.
8. судновий журнал;
9. машинний журнал (для суден з механічним двигуном);
10. санітарний журнал;
11. суднове санітарне свідоцтво; - містить висновок органів санітарного надзору про готовність судна до плавання, про необхідні для цього заходи та про строки їх проведення. Сідоцтво видається санітарно-епідеміологічною станцією на водному транспорті та дійсне протягом встановленого у ньому строку.
12. пасажирське свідоцтво, якщо судно перевозить більше 12 пасажирів; - видається класифікаційним товариством відповідно до вимог Конвенції з охорони людського життя на морі 1974 р.; підтерджує, що судно відповідає всім вимогам, які висуваються до пасажирських суден стосовно конструкції, стійкості, забезпечення водовідливних, пожежних та рятувальних засобів; може видаватися Свідоцтво про виключення;
13. дозвіл на право користування судновою радіостанцією, журнал (щоденник радіослужби) та інші документи відповідно до Регламенту радіозв'язку; - ліцензія на право користування судновою радіостанцією видається Міністерстом інфраструктури відповідно до вимог Глави IV Міжнародної конвенції з охорони людського життя на морі 1974 р. Всі правила приведені у відповідність до Протоколу 1988 р., прийнятого Конференцією 1988 р. з глобального морської системи зв'язку під час лиха та для забезпечення безпеки (ГМСЗБ) (рос. ГМССБ). Відповідно до правил Конвенції комплектація обладнання, яке необхідно мати на борту судна, залежить від морських районів, у яких дозволено плавання судна. Мировой океан розділений на чотири райони: А1 район у межах зони дії у режимі реадіотелефонії щонайменше однієї берегової УКХ-станції (рос. - УКВ-станции) (приблизно у радіусі 25 морських миль від такої станції); А2 - район у межах зони дії щонайменше однієї берегової середньохильової станції, яка забезпечує можливість передання повідомлень про лихо з використанням цифрового вибіркового визову (приблизно 100 миль від такої станції); А3 район у межах дії системи геостаціонарних супутників Міжнародної організації морского супутникового зв'язку (INMARSAT), який покриває весь земний шар за виключенням полярних районів; А4 - район за межами морських районів А1, А2, А3.
14. свідоцтво про вантажну марку, якщо судно використовується для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об'єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло в морі; а також для наукових, навчальних і культурних цілей; - видається класифікаційним товариством, яке здійснює технічний нагляд за судном, відповідно до ст.16 Міжнародної конвенції про вантажну марку 1966 р.; видається від імені держави строком на більше 5 років; форма - у Додатку ІІІ до Конвенції; складається англійською або французської моою чи мовою країни видачі. Може бути Міжнародне сідоцтво про виключення для вантажної марки.
15. журнал реєстрації заходів щодо запобігання забрудненню моря. Перелік цих документів не є вичерпним та носить орієнтовний характер.
Список осіб суднового екіпажу (суднова роль), список пасажирів, судновий радіо - і машинний журнали ведуться за формою і правилами, встановленими центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту, а на риболовних суднах - центральним органом виконавчої влади в галузі рибного господарства.
Санітарний журнал ведеться за формою і правилами, встановленими центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Судна, зареєстровані в Судновій книзі України, замість свідоцтва плавання під Державним прапором України (судновий патент) та свідоцтва про право власності на судно).
Судно, що плаває за кордон, повинно також мати документи, передбачені міжнародними договорами України.
Існують винятки щодо наявності суднових документів (ст.36 КТМУ), а саме:
судно, що несе спеціальну державну службу, а також спортивне судно можуть не мати обмірного свідоцтва. Однак місткість судна, що несе спеціальну державну службу, може бути визначена спрощеним способом з видачею відповідного посвідчення.
Судно, що плаває в портових або прибережних водах, може не мати машинного і санітарного журналів, якщо інше не встановлено правилами ведення цих журналів.
Риболовне судно довжиною 24 і більше метрів, крім документів, зазначених у статті 35 КТМУ, повинно мати міжнародне свідоцтво про безпеку риболовного судна. Це правило не застосовується до суден, що використовуються виключно для спорту і відпочинку, обробки риби та інших ресурсів моря, проведення досліджень і навчання, перевезення риби (ст.37 КТМУ).
Міжнародне свідоцтво про безпеку риболовного судна видається класифікаційним товариством, яке здійснює технічний нагляд за судном відповідно до вимог Торремоліносскої міжнародної конвенції з безпеки риболовних суден.
Всі суднові документи, які знаходяться на судні, визнаються державами або на підставі міжнародних договорів, або за принципом взаємності. Однак у тому випадку, якщо є достатні підстави вважати, що дані, які містяться у цих документах, не відповідають фактичному стану судна, а також у тому випадку, якщо документи відсутні або прострочені, судно може бути підданим огляду компетентними органами держави порту.
До документів, які передбачені міжнародними договорами України та повинні бути на судні, яке плаває за кордон, можна віднести:
1. свідоцтво про управління безпекою - видається пасажирським суднам, високошвидкісним вуднам, нафтовим танкерам, такерам-хімовозам, газовозам, навалювальним? суднам та вантажним високошвидкісним суднам валовою місткістю 500 одиниць та більше, які відповідають вимогам Правила IX / 4 Міжнародної конвенції з охорони людського життя на морі 1974 р.;
2. свідоцтво про безпеку вантажного судна за конструкцією - видається вантажному судну валовою місткістю 500 одиниць та більше після огляду, якщо воно відповідає вимогам з огляду вантажних суден, які викладені у Правилі 1/10 Міжнародної конвенції з охорони людського життя на морі 1974 р.;
3. свідоцтво про безпеку вантажного судна з обладнання та постачання? - видається вантажному судну валовою місткістю 500 одиниць та більше після його перевірки, якщо воно відповідає відповідним вимогам Міжнародної конвенції з охорони людського життя на морі 1974 р.;
4. документ про дозвіл на перевезення зерна - видається кожному судну, яке завантажується відповідно до правил глави IV Міжнародної конвенції з охорони людського життя на морі 1974 р.; визнається доказом того, що судно придатне відповідати вимогам безпеки під час перевезення зерна;
5. міжнародне мвідоцтво про запобігання забрудненню під час перевезення шкідливих рідин наливом - видається після огляду відповідно до положень Правила 10 Додатку ІІ до Міжнародної конвенції з запобігання забруднення з суден 1973/78 р.;
6. міжнародне свідоцтво про придатність судна для перевезення небезпечних хімічних вантажів наливом - видається після початкового або періодичного огляду танкеру-хімовозу, який виконує міжнародні рейси та відповідає відповідним вимогам Міжнародного кодексу з хімовозів;
7. свідоцтво про придатність судна для перевезення скраплених газів наливом - видається після початкового або періодичного огляду газовозу, який відповідає відповідним вимогам Кодексу з газовозів.
До документів, які ведуться на судні та відображають весь процес його життєдіяльності, належать всілякі журнали та деякі інші документи. Правовий зміст цих документів в тому, що відомості, які в них містяться, є важливим джерелом доказів під час розслідування надзвичайних обставин, а також під час розгляду судових та арбітражних спорів.
+ журнал нафтових операцій - повинні мати танкери, які перевозять нафту, валовою місткістю 150 одиниць та більше, а також всі інші судна місткістю 400 одиниць та більше. Вимога наявності журналу реєстрації заходів щодо запобігання забрудненню моря встановлені у Правилі 20 Додатку 1 Міжнародної конвенції з запобігання забруднення з суден 1973 р.
8. журнал реєстрації заході з попередження забруднення моря - повинні мати танкери, які перевозять нафту, валовою місткістю 150 одиниць та більше, а також всі інші судна місткістю 400 одиниць та більше. Вимога наявності журналу реєстрації заходів щодо запобігання забрудненню моря встановлені у Правилі 26 Додатку 1 Міжнародної конвенції з запобігання забруднення з суден 1973 р.
9. маніфест про небезпечні вантажі або вантажний план - вимога встановлена Правилом VII/5 (5) Міжнародної конвенції з охорони людського життя на морі 1974 р., а також Правилом 4 Додатку ІІІ Міжнародної конвенції з запобігання забруднення з суден 1973 р.
10. журнал вантажних операцій - вимога Правила 9 Додатку ІІ Міжнародної конвенції з запобігання забруднення з суден 1973 р.; він може бути частиною офіційного судового журналу або окремим журналом за формою, встановленою доповненням IV до додатку) тощо.
Органи, що видають суднові документи, закріплені статтею 38 КТМУ.
Свідоцтво про право плавання під Державним прапором України і свідоцтво про право власності на судно видаються капітаном порту, в якому судно зареєстроване у Державному судновому реєстрі України.
Судновий білет видає орган, що зареєстрував судно у Судновій книзі України.
Свідоцтво про придатність до плавання, обмірне свідоцтво, пасажирське свідоцтво, свідоцтво про вантажну марку, свідоцтво про відповідність спеціальним вимогам для суден, що перевозять небезпечні вантажі, а також інші суднові документи, що передбачені міжнародними договорами України з питань безпеки мореплавства, видає класифікаційне товариство за дорученням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту.
З дозволу класифікаційного товариства окремі категорії суден можуть не мати обмірного свідоцтва або свідоцтва про вантажну марку.
Дозвіл на право користування судновою радіостанцією видається центральним органом виконавчої влади в галузі зв'язку.
За видачу суднових документів справляються збори, порядок та розмір яких встановлюються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.
Документи, зазначені у статті 35 КТМУ, повинні зберігатися на судні в оригіналах, за винятком свідоцтва про право власності на судно і суднового білета, що можуть бути в нотаріально засвідченій копії (ст.39 КТМУ.
24. Правове регулювання арешту суден в Україні
Арешт судна означає будь-яке затримання судна або обмеження його в пересуванні, здійснюване для забезпечення морських вимог під час перебування судна в морському порту. Арешт суден може здійснити (або звільнити з-під арешту) своїм рішенням суд, господарського суду або голови Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті. Голова заарештовує судно, якщо є домовленість на цей рахунок (ст.41 КТМУ).
Арешт судна врегульований главою 4 розділу І КТМУ. Правила про арешт застосовуються до суден, що перебувають у державній власності та здійснюють виключно комерційну діяльність.
В інших країнах арешти здійснюються відповідно до національного законодавства судовими органами. Для регулювання арешту суден прийнято 2 міжнародні конвенції: - Міжнародна конвенція щодо уніфікації правил арештів суден 1952 р. (Україна не є учасницею цієї конвенції); - Конвенція про арешт суден 1999 р. (Україна не є учасницею).
Процедура арешту: Судно, що належить судновласнику - боржнику, затримується в порту. Судно або вантаж можуть бути затримані в морському порту начальником порту на прохання особи, яка має морську вимогу. Розпорядження начальника порту про затримання судна дійсно протягом 3 діб. Якщо протягом 72 годин не прийнято рішення суду, господарського суду або голови Морської арбітражної комісії про накладення на судно чи вантаж, воно підлягає негайному звільненню. Відповідальність за збитки, завдані необгрунтованим затриманням судна або вантажу несуть особи, на вимогу яких відбулося затримання. Не підлягають затриманню судна, що перебувають на держслужбі й належать іншим державам (рятувальні, лоцманське, з охорони навколишнього середовища і т.д.).
Судно може бути арештоване тільки по морським вимогам. У ст.42 КТМ перераховано 23 вимоги.
Морська вимога - це вимога, що виникає з права власності та інших майнових прав на судно, будівництво судна, управління, експлуатацію або комерційне використання судна, заставу судна чи здійснення заходів, пов'язаних з рятуванням судна, а саме вимога у зв'язку з:
1) заподіянням шкоди в результаті втрати або пошкодження майна у зв'язку з експлуатацією судна;
2) заподіянням шкоди в результаті позбавлення життя або ушкодження здоров'я на суші або на воді у прямому зв'язку з експлуатацією судна;
3) заподіянням шкоди навколишньому природному середовищу;
4) винагородою, що належить за здійснення рятувальних заходів або виконання вимог будь-яких договорів про рятування;
5) компенсацією та іншими сумами, що належать за усунення або спробу усунення загрози заподіяння шкоди, за вжиття запобіжних заходів чи здійснення аналогічних операцій;
6) підняттям, віддаленням або знищенням судна, що стало уламками, чи його вантажу та викликаними цим витратами;
7) будь-яким договором використання або фрахтування судна;
8) будь-яким договором перевезення вантажу або пасажирів на судні;
9) втратою чи пошкодженням вантажу, включаючи багаж, під час перевезення або у зв'язку з ним;
10) загальною аварією;
11) лоцманським проведенням та сплатою лоцманських зборів;
12) буксируванням;
13) постачанням продуктів харчування, матеріалів, палива, запасів, обладнання, включаючи контейнери, для експлуатації судна або утримання його;
14) будівництвом, ремонтом, перебудовою або переобладнанням судна;
15) зборами в порту, каналі та інших судноплавних водах, а також у доці;
16) заробітною платою та іншими коштами, що належать капітану, членам командного складу та іншим членам екіпажу у зв'язку з виконанням ними своїх службових обов'язків на борту судна, включаючи витрати на репатріацію і внески за соціальним страхуванням, що сплачуються від їх імені;
17) дисбурсменськими витратами, які здійснюються щодо судна капітаном, власником, фрахтувальником або агентом;
18) страховою премією, включаючи внески за взаємне страхування, що сплачуються стосовно судна його власником або фрахтувальником за бербоут-чартером;
19) будь-якою комісійною, брокерською або агентською винагородою, що сплачується стосовно судна його власником або фрахтувальником за бербоут-чартером;
20) будь-яким спором про право власності на судно або володіння ним;
21) будь-яким спором між двома або кількома власниками судна щодо використання судна і розподілу прибутку;
22) заставою судна;
23) будь-яким спором, що виникає з договору купівлі-продажу судна.
Судно, стосовно якого виникли морські вимоги, може бути арештовано тільки за наявності хоча б однієї з таких умов:
а) вимога входить до категорії привілейованих вимог (таких, що підлягають переважному задоволенню перед іншими вимогами, у тому числі перед вимогами, забезпеченими заставою) згідно з пунктами 1, 2, 3-5 і 7 статті 358 КТМ; тобто
б) вимога грунтується на зареєстрованій заставі судна;
в) вимога стосується права власності на судно або володіння ним;
г) вимога, не зазначена у підпунктах "а", "б" і "в", але якщо особа, якій судно належить на праві власності на час виникнення вимоги, несе відповідальність за цією вимогою і є його власником на момент початку процедури, пов'язаної з арештом судна;
фрахтувальник судна за бербоут-чартером несе відповідальність за цією вимогою і є фрахтувальником судна за бербоут-чартером або власником його на момент початку процедури, пов'язаної з арештом судна.
Заарештоване судно звільняється з-під арешту при наданні забезпечення морської вимоги в прийнятній формі та достатнього за розміром. За відсутності угоди сторін про форму й розмір забезпечення морської вимоги суд визначає форму і розмір самостійно, який не повинен перевищувати вартості судна. В якості забезпечення може служити інше майно боржника за згодою кредитора; гарантія банку; гарантія Клубу взаємного страхування. Будь-яке прохання про звільнення судна з-під арешту у зв'язку з наданням забезпечення морської вимоги не означає визнання відповідальності і відмови від засобів захисту. Особа, яка забезпечує морську вимогу, може звернутися з проханням зменшити, змінити або анулювати забезпечення (ст.44 КТМУ).
Судно, яке було арештоване і звільнено від арешту або стосовно якого забезпечення морської вимоги уже було надано, може бути арештовано знову або арештовано на ту ж морську вимогу при наявності наступних умов:
1) розміри забезпечення тієї ж вимоги, одержаного раніше, є недостатнім; за умови, що загальний розмір забезпечення не може перевищувати вартості судна;
2) особа, яка вже надала забезпечення морської вимоги, не спроможна виконати своє зобов'язання повністю або частково;
3) судно, яке було вже арештовано і забезпечення морської вимоги було вже надано, було звільнено на прохання або за згодою особи, яка заявила вимогу за наявності підстав;
4) особа, яка заявила вимогу, не змогла вжити необхідних заходів, щоб перешкодити звільненню.
Випадки, коли судно не може бути заарештовано.
Будь-яке судно, яке могло бути арештовано на ту ж морську вимогу, не підлягає арешту, якщо: - розмір забезпечення такої вимоги не є недостатнім (тобто є достатнім). Законодавство багатьох країн передбачає внесення забезпечення для відшкодування збитків у разі незаконного арешту судна.
Судно, що було вже арештовано і звільнено з-під арешту або стосовно якого забезпечення морської вимоги уже було надано, може бути арештовано знову або арештовано на ту ж морську вимогу лише за наявності хоча б однієї з таких умов (ст.45 КТМУ):
а) розмір забезпечення тієї ж вимоги, одержаного раніше, є недостатнім за умов, що загальний розмір забезпечення морської вимоги не може перевищувати вартості судна;
б) особа, яка вже надала забезпечення морської вимоги, не спроможна виконати своє зобов'язання повністю або частково;
в) судно, що вже було арештовано, або забезпечення морської вимоги, що вже було надано, було звільнено на прохання або за згодою особи, яка заявила вимогу, при наявності для цього підстав;
г) особа, яка заявила вимогу, не змогла вжити всіх необхідних заходів до того, щоб перешкодити звільненню.
Будь-яке судно, яке могло бути арештовано на ту ж морську вимогу, не підлягає арешту, якщо:
а) розмір забезпечення такої вимоги, що вже отримана, не є недостатнім або
б) не застосовуються правила, що містяться в пунктах "б" і "в" частини першої статті 45 КТМУ.
4. Захист інтересів власника заарештованого судна або фрахтувальника за бербоут-чартером.
Особа, на вимогу якої судно арештовано, несе відповідальність за будь-які збитки, завдані власнику судна або фрахтувальнику його за бербоут-чартером у результаті необгрунтованого арешту судна або надання надмірного забезпечення морської вимоги.
Суд, господарський суд або голова Морської арбітражної комісії можуть як умову арешту судна або продовження арешту, накладеного раніше, зобов'язати особу, яка заявила вимогу про це, надати забезпечення морської вимоги в розмірі та на умовах, визначених судом або головою Морської арбітражної комісії, у зв'язку з будь - якими збитками, що можуть бути заподіяні власникові судна чи фрахтувальникові його за бербоут-чартером в результаті необгрунтованого арешту судна або надмірного забезпечення морської вимоги і за що така особа може нести відповідальність (ст.46 КТМУ).
25. Державна реєстрація суден і право на прапор України
Ідентифікація (от лат. "identifico” - впізнання) судна - закріплення за ним назви, позивного сигналу, ідентификаційного номеру суднової станції супутникового зязку і номер вибірного виклику суднової радіостанції.
Перші міжнародні правила з ідентифікації суден були одобрені та рекомендоані у грудні 1889 р. на міжнародній конференції у Вашингтоні.
На сьогодніщшній день питанням ідентифікації судна приділяється значна увага у цілому ряді норматиних актів: Конвенція про умови реєстрації суден 1986 р. З метою запобігання шахрайства, яке часто здійснюється шляхом здійснення назви судна та його прапору, Ассамблея IMO на своїй 15-й сесії прийняла резолюцію "Система пізнавальних номерів суден IMO". На початковому етапі ця система застовувалася на доброільній основі, а номер IMO являв собою номер Регістра судноплавства Ллойда, який присвоювався під час будування або коли судно перше включалося до реєстру.
Конференція, яка проходила у 1994 році доповнила Міжнародну конвенцію з охорони людського життя на морі 1974 р. Главою XI, правило 3 якої присвячено пізнавальному номеру IMO. Ці доповнення набули чинності з 1 січня 1996 року, таким чином наявність пізнавального знаку стала обовязковою для всіх пасажирських суден валовою місткістю 100 одиниць та більше та всіх вантажних суден валовою місткістю 300 одиниць та більше. Відповідно до поправок 2002 року, практично повністю були змінені норми, які стосуються пізнавального номеру судна (Правило3), встаноплена нова вимога про наявність на судні сінопсиса (Правило 5), тобто документа, який містить безперерну інформацію про судно (назву держави реєстрації та дату реєстрації; судновий пізнавальний номер; назву судна; порт приписки; найменування судновласника та його адреса; найменуання бербоутчартерного фрахтувальника, якщо такий є; найменування класификаційного товариства, який здійснює технічний нагляд за судном тощо).
В національном морському законодавстві України питанням ідентифікації суден присячена ст.21 КТМ, а також цілий ряд підзаконних норматиних актів: Порядок ведення Державного суднового реєстру України та Суднової книги України, затверджений постановою КМУ від 26.09.1997 р. №1069, Порядок присвоєння ідентифікаційного номера Міжнародної морської організації суднам, які мають право плавати під Державним прапором України, затверджений наказом Міністерства транспорта України від 14.06.2000 №316 тощо.
Відповідно до статті 21 КТМ України "Ідентифікація судна", судно повинно мати свою назву. Назву судну присвоює власник. Будь-якому судну, що має обладнання зв'язку, присвоюється позивний сигнал, а також, залежно від його технічної оснащеності, - ідентифікаційний номер суднової станції супутникового зв'язку і номер вибірного виклику суднової радіостанції.
Порядок присвоєння судну назви, позивного сигналу, ідентифікаційного номера і номера вибірного виклику суднової станції супутникового зв'язку визначається центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту та центральним органом виконавчої влади в галузі зв'язку.
Порядок ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 1997 р. N 1069. Цей Порядок встановлює вимоги до реєстрації та обліку торговельних суден в Україні.
Дія цього Порядку не поширюється на:
військові кораблі та судна;
катери, шлюпки та інші плавучі засоби, що належать будь-якому судну;
спортивні судна, перелік видів яких затверджує МОНмолодьспорт за погодженням з Мінінфраструктури;
веслові судна, що використовуються без двигуна, довжиною до 2,5 метра
Загальне керівництво та контроль за проведенням державної реєстрації суден (крім риболовних) здійснює Мінінфраструктури.
Керівництво та контроль за реєстрацією і веденням обліку риболовних суден здійснюється Держрибагентством.
Державну реєстрацію суден в Україні здійснюють:
морських суден - капітани морських портів;
річкових суден та суден, що не підлягають нагляду класифікаційним товариством, - Укрморрічінспекція;
риболовних суден, що не підлягають нагляду класифікаційним товариством, - територіальний орган Держрибагентства з питань державного нагляду за безпекою мореплавства флоту рибного господарства.
Реєстрація торговельних суден здійснюється в морських портах, перелік яких визначається Мінінфраструктури.
Реєстрація риболовних суден, що підлягають нагляду класифікаційним товариством, здійснюється в будь-якому морському рибному порту.
Реєстрація судна в Україні полягає у внесенні відомостей про нього до Державного суднового реєстру України або Суднової книги України та отримання цим судном свідоцтва про право плавання під Державним прапором України.
З моменту внесення записів про постійну реєстрацію судна до Державного суднового реєстру України або Суднової книги України всі зроблені раніше записи щодо цього судна в суднових реєстрах інших держав Україною не визнаються.
Так само в Україні не визнаються записи про судно, постійно зареєстроване в Україні, у судновому реєстрі іншої держави, якщо судно не виключене з Державного суднового реєстру України або Суднової книги України,
За реєстрацію судна у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України та будь-які подальші зміни зроблених у них записів, а також за видачу суднових документів справляються збори, порядок та розмір яких встановлюється Мінінфраструктури за погодженням з Мінекономрозвитку. Записи у Державному судновому реєстрі України, Судновій книзі України, суднових та реєстраційних документах ведуться українською, а у деяких випадках, зазначених у цих документах, - англійською мовами.
Включення (реєстрація) до Державного суднового реєстру України здійснюється:
морських торговельних суден виключно капітанами морських портів за погодженням з Укрморрічінспекцією;
а риболовних суден - за погодженням з Держрибагентством та Укрморрічінспекцією;
річкових суден - безпосередньо Укрморрічінспекцією.
Порядок погодження реєстрації торговельних та риболовних суден визначається Мінінфраструктури разом з Мінагрополітики.
Укрморрічінспекція веде Державний судновий реєстр України, Держрибагентство - Реєстр риболовних суден, який є складовою частиною Державного суднового реєстру України.
Реєстрації у Державному судновому реєстрі України підлягають:
а) пасажирські, наливні судна, судна, призначені для перевезень небезпечних вантажів, а також буксири незалежно від потужності головних двигунів і валової місткості;
б) самохідні судна, у тому числі риболовні, не зазначені в підпункті "а" цього пункту, з потужністю головних двигунів 55 кВт і більше;
в) судна, не зазначені в підпунктах "а" і "б" цього пункту, валовою місткістю 80 одиниць і більше.
Реєстрація здійснюється на підставі погодженої в Укрморрічінспекції, а для риболовних суден - Держрибагентстві та Укрморрічінспекції письмової заяви судновласника, зразок якої затверджується Мінінфраструктури, що подається до органу державної реєстрації.
До заяви додаються такі документи:
а) заповнена судновласником анкета Державного суднового реєстру України, зразок якої затверджується Мінінфраструктури;
б) копія документа, що підтверджує право власності на судно;
в) копія обмірного свідоцтва;
г) копія свідоцтва про придатність судна до плавання або документи, що підтверджують проходження судном технічного нагляду, зразок яких затверджується Мінінфраструктури, а для риболовних суден - Держрибагентством;
д) копія пасажирського свідоцтва (для пасажирського судна);
е) копія свідоцтва про мінімальний склад екіпажу;
є) копія страхового полісу або іншого документа із зазначенням умов забезпечення цивільної відповідальності судновласника за шкоду від забруднення нафтою, передбачених міжнародними договорами (угодами), до яких приєдналася Україна;
ж) свідоцтво про тимчасове право на плавання під Державним прапором України, якщо воно видавалося;
з) документи, що підтверджують наявність або відсутність заставних зобов'язань
й) виписка або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а у разі належності судна фізичній особі - копія документа, що підтверджує особу власника та його громадянство;
к) документ, що свідчить про виключення судна з реєстру попереднім органом реєстрації.
Додатково подається документально підтверджена інформація про призначення судна, наявність у нього ідентифікаційних ознак та знімки судна (вигляд з правого та лівого борту).
Для реєстрації риболовного судна крім зазначених документів подаються документально підтверджена інформація про його призначення (траулер кормового тралення, сейнер кошелевого лову тощо) і добову потужність технологічного обладнання, фотокартки судна (вигляд з правого та лівого борту), відомості про попереднього власника.
Судно, зафрахтоване за договором бербоут-чартеру, на підставі письмової заяви фрахтувальника може бути зареєстроване у Державному судновому реєстрі України тимчасово, на термін, що не перевищує терміну чинності такого договору, якщо на момент реєстрації судна воно не було внесене до суднового реєстру іншої держави або якщо таке судно внесене до суднового реєстру іншої держави, але запис про нього припинено, про що судновласник повинен подати відповідний сертифікат.
У разі коли в іншій державі дозволяється внесення судна до кількох суднових реєстрів, вимога щодо подання сертифіката про припинення запису в судновому реєстрі цієї держави може не виконуватися.
Для реєстрації іноземного судна, отриманого судновласником України для експлуатації на умовах бербоут-чартеру, додатково до документів, зазначених у пункті 13, крім копій документів, що підтверджують право власності на судно, додаються:
а) копія договору фрахтування;
б) письмовий дозвіл судновласника на реєстрацію;
в) письмовий дозвіл на реєстрацію компетентного органу держави іноземної реєстрації судна;
г) письмовий дозвіл заставодержателя, якщо судно заставлене.
У заяві судновласника зазначається термін реєстрації (постійний чи тимчасовий). У разі тимчасової реєстрації зазначається термін дії договору фрахтування.
У разі виключення судна із реєстру його номер для реєстрації нового судна не використовується.
Орган державної реєстрації після надходження висновку Укрморрічінспекції, а для риболовних суден - Держрибагентству та Укрморрічінспекції у триденний строк видає судновласнику такі реєстраційні документи:
1. свідоцтво на право плавання під Державним прапором України;
2. свідоцтво про право власності на судно (у разі тимчасової реєстрації судна свідоцтво про право власності на судно не видається.
Капітан морського рибного порту видає власнику риболовного судна:
свідоцтво про мінімальний склад екіпажу;
свідоцтво про тимчасове виключення судна з Державного суднового реєстру України;
свідоцтво про виключення судна з Державного суднового реєстру України.
Укрморрічінспекція, а для риболовних суден - Держрибагентство та Укрморрічінспекція видає судновласнику:
а) свідоцтво про мінімальний склад екіпажу;
б) свідоцтво про страхування або інше фінансове забезпечення цивільної відповідальності за шкоду від забруднення нафтою;
в) свідоцтво про тимчасове виключення судна з Державного суднового реєстру України;
г) свідоцтво про виключення судна з Державного суднового реєстру України.
У разі реєстрації судна, що експлуатується на умовах бербоут-чартеру, свідоцтво на право плавання під Державним прапором України (судновий патент) видається незалежно від того, переходить до судновласника України право власності на судно чи судно після закінчення терміну договору підлягає поверненню власникові.
Свідоцтво про право власності на судно видається тільки після переходу цього права на законних підставах до судновласника України і постійної реєстрації судна.
Судно набуває права плавання під Державним прапором України після його реєстрації та одержання суднового патенту та свідоцтва про право власності на судно (за потреби).
...Подобные документы
Сутність та зміст реалізації міжнародних норм. Державний та міжнародний механізми імплементації конвенцій з морського права. Імплементація норм щодо безпеки судноплавства в праві України. Загальні міжнародні норми щодо праці на морському транспорті.
дипломная работа [194,9 K], добавлен 18.05.2012Поняття міжнародно-правового акта, як джерела екологічного права та його місце у системі права України. Міжнародно-правові акти щодо зміни клімату, у сфері безпеки поводження з небезпечними та радіоактивними відходами, охорона біологічного різноманіття.
курсовая работа [73,5 K], добавлен 13.04.2015Правове регулювання інформаційно-правових відносин щодо пошуку та рятування на морі. Особливості правоустановчих актів Міжнародної супутникової системи зв’язку на морі. Організаційно-правові засади ідентифікації суден в системі безпеки мореплавства.
автореферат [36,3 K], добавлен 11.04.2009Джерела земельного права як прийняті уповноваженими державою органами нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють важливі суспільні земельні відносини. Місце міжнародно-правових актів у регулюванні земельних відносин в Україні.
реферат [40,3 K], добавлен 27.04.2016Правове регулювання конституційного права України. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України та гарантії їх дотримання. Основи конституційно–правового статусу людини і громадянина. Зв’язок між конституційним і фінансовим правом.
контрольная работа [24,8 K], добавлен 08.12.2013Історія розвитку законодавства України про працю. Сутність і поняття джерел трудового права, їх класифікація і характеристика: Конституція України, міжнародні правові акти, кодекс законів, підзаконні акти, локальні правові норми та угоди у сфері праці.
курсовая работа [51,0 K], добавлен 21.03.2013Сутність та роль Міністерства фінансів України, його завдання. Організаційно-правові основи діяльності, структурні елементи, права та обов'язки Міністерства фінансів. Основні напрямки покращення діяльності та ровзитку Міністерства фінансів України.
курсовая работа [690,4 K], добавлен 06.11.2011Конституційне право, його особливості та місце в системі законодавства. Народовладдя в Україні та форми його здійснення. Громадянство України як один з інститутів конституційного права. Права, свободи, обов'язки громадян України. Безпосередня демократія.
презентация [20,2 K], добавлен 13.12.2013Права людини, права нації (народу) та їх розвиток у сучасний період. Правовий статус громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Міжнародні організаційно-правові механізми гарантування і захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
дипломная работа [68,7 K], добавлен 01.07.2009Загальна інформація про Антарктику. Проблема встановлення правового режиму Антарктики. Основні положення договору про Антарктику 1959 року. Нейтралізація і демілітаризація Антарктики. Сутність конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики.
контрольная работа [24,4 K], добавлен 28.11.2010Право людини на свободу своєї думки та його межі. Міжнародно-правові гарантії реалізації права людини і громадянина на інформацію. Обмеження права на свободу слова в Україні: інтереси національної безпеки чи виправдання для політичних переслідувань.
реферат [27,7 K], добавлен 29.05.2015Поняття державного управління та співвідношення його з виконавчою владою. Система і джерела адміністративного права. Характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення. Основи адміністративного процесу. Адміністративне деліктне право.
контрольная работа [52,8 K], добавлен 05.08.2010Система соціальних норм, місце та роль права в цій системі. Поняття права, його ознаки, функції, принципи. Поняття системи права як внутрішньої його організації. Характеристика основних галузей права України. Джерела права як зовнішні форми його виразу.
курсовая работа [60,9 K], добавлен 25.11.2010Колізії спадкування за міжнародним приватним правом, принципи врегулювання спадкових відносин. Колізійні прив’язки, щодо спадкування нерухомого майна в країнах континентальної системи права. Міжнародні багатосторонні конвенції з питань спадкування.
реферат [25,8 K], добавлен 20.03.2012Правовий зміст національної безпеки. Державний суверенітет і значення національної безпеки для його забезпечення. Статут ООН як основа сучасного права міжнародної безпеки. Проблеми національної безпеки і забезпечення суверенітету незалежної України.
курсовая работа [58,6 K], добавлен 18.11.2014Правові норми в адміністративній діяльності Державної служби зайнятості України. Основні способи та типи правового регулювання. Закон України "Про зайнятість населення", його реалізація. Державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері страхування.
реферат [27,6 K], добавлен 29.04.2011Служба безпеки України (СБУ) як державний правоохоронний орган спеціального призначення. Функції СБУ щодо забезпеченням національної безпеки від внутрішніх загроз. Напрямки забезпечення національної безпеки України. Права, надані органам і співробітникам.
реферат [23,8 K], добавлен 21.01.2011Правові основи забезпечення безпеки судноплавства і охорони водних ресурсів в Україні; джерела фінансування. Державна система управління безпекою судноплавства, роль Кабінету міністрів України, місцевих рад, Державного Комітету водного господарства.
курсовая работа [46,1 K], добавлен 27.03.2013Основи державного (конституційного) права України. Поняття, основні елементи адміністративного і цивільного права. Основи трудових правовідносин. Поняття і елементи кримінального права. Загальні положення сімейного, земельного і житлового права України.
курс лекций [327,5 K], добавлен 03.11.2010Поняття та предмет міжнародного права, його норми й суб'єкти. Міжнародне і національне право України: проблеми співвідношення. Міжнародні організайії з прав людини, їх діяльність. Кримінально-виконавче законодавство України згідно міжнародних норм.
магистерская работа [90,6 K], добавлен 27.11.2007
