Принципи цивільного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Предмет правового регулювання цивільного права

Предметом цивільно-правового регулювання є: - майнові відносини; - особисті немайнові відносини. Майнові відносини - це конкретні вольові економічні відносини з приводу незалежності використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання й інших матеріальних благ. По змісту майнові відносини поділяються на дві групи: - відносини власності; - відносини в сфері товарообігу. Відносини власності, тобто майнові, відображають існуюче розподіл матеріальних благ між визначеними особами. Майнові відносини в сфері товарообігу - це відносини, зв'язані з переходом матеріальних благ від одних суб'єктів (виробників) до інших (споживачам). Особисті немайнові відносини - особисті, немайнові права на блага, невіддільні від особистості: життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, авторство. Вони індивідуалізують особистість, здійснюють її моральну оцінку з боку суспільства. Зазначені права поділяються на групи: - особисті права, зв'язані з майновими, наприклад особисті права авторів творів в області науки, літератури, винаходів;- особисті права, які виникають незалежно від майнових, тобто не зв'язані з ними, наприклад право на ім'я, честь, гідність.

2. Метод правового регулювання цивільного права

Цивільно-правовий метод характеризується, передусім, юридичною рівністю сторін(кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов?язків і не підпорядкована іншій, право розпоряджатися майном, що знаходиться в їх власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні), автономією їх волі та майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства); особливим способом вирішення спорів між учасниками цивільних правовідносин; наявністю майнової відповідальності сторін.

З урахуванням принципу юридичної рівності побудовані всі інші принципи цивільно-правового методу. Диспозитивність можлива лише тоді, коли в основі правочину лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає право сторонам визначити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках формувати свої права й обов?язки. Диспозитивні начала виявляються в диспозитивних правових нормах, які надають суб?єктам цивільного права можливість у певних межах, на свій розсуд врегульовувати ті чи інші належні їм цивільні права й обов?язки.Таким чином, договір чи односторонній правочин є не лише юридичними фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов?язків. Цивільно-правові відносини формуються, переважно, під впливом диспозитивних норм.

цивільний правоздатність власність товариство

3. Принципи цивільного права

Загальними засадами цивільного права є принципи: юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності учасників цивільних відносин(воля одного з них не залежить від волі іншого); неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини(можливість індивіда визначати тип і характер поведінки, своє місце у суспільстві у системі цивільних відносин на власний розсуд); неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України і законом(права володіння, користування та розпорядження своїм майном); свобода договору; свобода підприємницької діяльності(право зайняття підприємницькою діяльністю), не заборонена законом; судовий захист цивільних прав та інтересів(здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини); справедливість, добросовісність і розумність(рівних умов для участі усіх осіб у цивільних відносинах).



4. Функції цивільного права

Функції ЦП - це відповідні напрями впливу цивільно-правових норм на врегульовані ними майнові та особисті немайнові відносини, спрямовані на досягнення поставлених перед даною галуззю права цілей і завдань. Цивільному праву притаманні регулятивна, охоронна та превентивна функції.

Регулятивна функція полягає у врегулюванні цивільно-правових відносин, насамперед у їх нормальному, бажаному для їх учасників стані. Це здійснюється шляхом встановлення підстав виникнення права власності, обсягу повноважень власника, порядку використання майна суб'єктами підприємницької діяльності, порядку використання об'єктів інтелектуальної власності, меж здійснення права власності, порядку укладення та виконання правочинів (угод), спадкування майна тощо. Охоронна функція покликана оберігати суб'єктивні майнові та особисті немайнові права особи від посягань усіх інших осіб та забезпечувати примусовий захист від їх порушення. Однак у юр. літературі, як правило, охоронна функція розглядається як така, що лише забезпечує захист порушеного суб'єктивного права. За такого підходу охоронна функція начебто повинна реалізовуватися лише після порушення суб'єктивного права, що є її вузьким тлумаченням. Превентивна (виховна, попереджувально-виховна) функція покликана стимулювати позитивні відносини і не допускати виникнення негативних відносин, які б призводили до порушення цивільних майнових та особистих немайнових прав.

5. Система джерел цивільного права

Систему джерел цивільного права становлять первинні і похідні джерела цивільного права.

До первинних (базових) джерел цивільного права належать законодавство, нормативно-правовий договір, правові звичаї, загальні правові засади (принципи) цивільного права, моральні засади суспільства.

До похідних (вторинних) джерел цивільного права віднесено судові прецеденти (національні і міжнародні судові рішення) і джерела внутрішнього регулювання (саморегулювання) цивільних відносин їх учасниками -- цивільно-правовий договір, односторонній правочин, локальний цивільно-правовий акт.

Система цивільного права - це структура галузі права, яка характеризується внутрішньо узгодженою єдністю і одночасно диференціацією її елементів. Елементами цієї структури є юридичні норми, інститути та підгалузі, розміщені у певній логічній послідовності

Джерела цивільного права - це зовнішні та формалізовані носії цивільно-правових норм і внутрішнє право. Сучасна теорія різноджерельного права дає підстави віднести до джерел цивільного права: внутрішнє право особи; засади цивільного права; договір: міжнародно-правовий (Конвенція про права людини), з нормативним змістом (засновницький договір), звичайний цивільно-правовий договір як мононорму права; звичаї (зокрема звичаї ділового обігу); судову практику (судовий прецедент); аналогію права й аналогію закону; нормативно-правовий документ (нормативний акт).

До джерел цивільного права належать прийнята система права, релігія, національний менталітет, уклад економіки, культура

6. Акти цивільного законодавства яе джерела ЦП

Акти цивільного законодавства України - це сукупність структурно упорядкованих у нормативно визначеному ієрархічному співвідношенні зовнішніх форм цивільного права, у кожній з яких правові норми згруповані з урахуванням особливостей окремих сфер правового регулювання з метою забезпечення найбільш ефективного регламентування особистих немайнових і майнових відносин, що складають предмет цивільного права. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Наприклад, Сімейний кодекс України містить норми, які визначають правовий режим майна подружжя та порядок укладання шлюбного контракту, Кодекс законів України про працю -- норми, якими передбачено укладення трудового договору, Житловий кодекс -- норми, що регулюють відносини користування житловим приміщенням та передачі його у власність, Земельний кодекс України -- норми про оренду земельних ділянок та власність на земельні ділянки тощо.

7. Договір як джерело ЦП.співвідношення актів і договору

Договір: міжнародно-правовий (Конвенція про права людини), з нормативним змістом (засновницький договір), звичайний цивільно-правовий договір як мононорму права.

Акт нижчої юридичної сили не може суперечити акту вищої юридичної сили. згідно ст.6 ЦКУ сторони мають право укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Договори як домовленості двох та більше осіб, що спрямовані на встановлення, зміну та припинення суб'єктивних прав і обов'язків при регулювання цивільних відносин мають важливе значення. В той же час термін договір має вельми широке значення і застосування в праві. Для мети визначення специфіки договірного регулювання цивільних правовідносин слід виділити такі договори:міжнародні;договори з нормативним змістом;договори як мононорми права.

Згідно ст. 10 ЦКУ міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Мова йде про міжнародні, міждержавні та міжурядові угоди, учасником яких є Україна: угоди УНР, угоди бувшого СРСР, та до яких Україна приєдналася за роки незалежності.

Міжнародні угоди мають пріоритет перед власним цивільним законодавством. Законом прямо встановлено, якщо у міжнародному договорі України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені актами цивільного законодавства, застосовуються правила міжнародного договору (ч.2 ст. 10 ЦКУ). Особливість міжнародних угод як джерел цивільного права полягає у тому що вони:слугують ідеї інтеграції України і світові і європейські економічні, політичні та гуманітарні організації;є своєрідним дороговказом на шляху побудови демократичного цивілізованого суспільства. Це стосується принципу заборони погіршення правового становища іноземних фізичних та юридичних осіб у порівнянні з національними суб'єктами права. Реторсія можлива лише як засіб, що прийнятий у відповідь на погіршення правового становища громадян України у певній країні на підставі спеціального закону;застосовуються до регулювання цивільних правовідносин безпосередньо, якщо з договору не випливає потреба для його введення прийняття спеціального акта;є каркасом для удосконалення внутрішнього законодавства та приведення його у відповідність міжнародним стандартам; загальновизнані принципи і норми міжнародного права визначають зміст і застосування відповідних норм цивільного законодавства.

8. Звичай та модальні засади сусп.як джерело ЦП

Звичаї (зокрема звичаї ділового обігу)належать до так званого природного права, а нормативно-правові документи - до позитивного законодавства. Моральні засади суспільства це основні принципи суспільної моралі, тобто визнана і підтримана більшістю членів суспільства система життєвих принципів, поглядів, суджень, оцінки людей, а також відповідних їм норм поведінки, що відображають погляди, які склалися в суспільстві про добро і зло, обов'язок, справедливість і несправедливість, гідність і безчестя, про схвальність і ганебність тощо.Формалізовані джерела права(позитивне законодавство)мають свою залежність за силою і датами прийняття. Акт нижчої юридичної сили не може суперечити акту вищої юридичної сили. До джерел цивільного права належать прийнята система права, релігія, національний менталітет, уклад економіки, культура тощо. цивілістична доктрина не належить до джерел цивільного права, але як доктринальне тлумачення норм права береться до уваги судом у випадках, коли виникають сумніви щодо застосування конкуруючих норм права, конкуренцій кваліфікації тощо. Ці тлумачення норми права враховуються при вирішенні справи по суті. На їх підставі розробляються і вносяться пропозиції щодо вдосконалення законодавства

9. Дія Актів цивільного законодавства у часі, просторі та за колом осіб

Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Порядок набрання чинності законами визначається в Конституції України, в якій передбачається, що закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Закони та інші нормативні акти не мають зворотної дій в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Дія цивільного законодавства поширюється на усю територію України (можливе прийняття закону лише для окремої території) і на усіх осіб, що перебувають на цій території (фізичні, юридичні, іноземні, без громадянства), якщо інше не передбачено законами України.

10. засоби усунення прогалин у правовому регулюванні цив правовідносин. Аналогія закону та аналогія права

Суспільні відносини, які залишаються поза полем правового регулювання, утворюють прогалини в праві. Під прогалиною в праві розуміють випадки, коли певні суспільні відносини потребують правового регулювання, але воно не передбачене конкретним законом, правовою нормою. Засобом усунення прогалин є прийняття нових норм або редагування застарілих.

Учасники цивільних відносин не можуть чекати, доки прогалину в праві усуне законодавець. Вихід полягає в тому, що суб'єктам цивільних правовідносин і суду надається право вирішувати справи такого роду за допомогою аналогії (за відсутності закону, який регулює спірні відносини) носить назву аналогія закону. Сутність полягає в тому, що певні цивільні відносини, не врегульовані ЦкУ, ін актами цив законодавства чи договором, можуть регулюватися тими правовими нормами цих актів, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Аналогія закону має місце, якщо:

* відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання;* ці відносини не регулюються якимись конкретними нормами права;* є закон, який регулює схожі відносини і який може бути застосований за аналогією.

Трапляються і більш суттєві прогалини в законі, коли відсутні не лише прямі, а й аналогічні норми. Такі прогалини заповнюють за допомогою аналогії права. їх сутність полягає в тому, що у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до принципів цивільного законодавства.

11. Цивільна правоздатність фізичної особи

Цивільна правоздатність фізичної особи це Здатність мати цивільні права та обов'язки (мають усі фізичні особи). Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. припиняється у момент її смерті

Правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України

12. Цивільна дієздатність фізичної особи

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цКу і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище

13. Повна цивільна дієздатність

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

14. Визначення фізичної особи недієздатною

Фізична особа визнається недієздатною з моменту надання чинності рішенням суду. Але якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів про психічний стан особи може визначити у рішенні день, з якого вона визнається недієздатною. Справи про визнання особи недієздатною можуть порушувати члени її сім'ї, органи опіки та піклування.

Слід мати на увазі, що недієздатними можуть бути визнані не всі душевнохворі чи недоумкуваті, а тільки ті, які не здатні усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними.

У разі визнання фізичної особи недієздатною: 1)над нею судом встановлюється опіка; 2)вона не має права вчиняти будь-якого правочину; 3)правочини від її імені та в її інтересах вчиняє її опікун; 4)відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою, несе її опікун.За позовом опікуна, органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність особи і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок одужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновлюється здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

15. Визнання фізичної особи безвісно відсутнім, померлим

Безвісна відсутність - засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності громадянина в місці його проживання, якщо не вдалося встановити місце його перебування.

Для визнання громадянина безвісно відсутнім потрібна наявність таких умов:

1) громадянин відсутній у місці його постійного проживання протягом року;

2) згідно зі ЦК України громадянина в судовому порядку може бути визнано безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці, де він постійно або переважно проживає, немає відомостей про місце його перебування.

3) визнання громадянина безвісно відсутнім допустимо за умови, що встановити місце його перебування неможливо.

Визнання громадянина безвісно відсутнім тягне за собою ряд правових наслідків, але не відображається на його правоздатності та дієздатності. Якщо громадянин, визнаний безвісно відсутнім, з'явився або виявлено його місце перебування, районний суд призначає справу до слухання і скасовує попереднє рішення; На підставі рішення суду відміняється опіка, встановлена над майном безвісно відсутнього. Можливе поновлення шлюбних відносин між громадянином, який повернувся, та його дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.

Визнання громадянина безвісно відсутнім не ліквідує юридичну невизначеність, оскільки він залишається учасником ряду правовідносин. Між тим, під час довготривалої відсутності громадянина, якщо неможливо встановити місце його перебування, є підстави припустити, що він помер.

Громадянина може бути оголошено померлим за таких умов: у місці постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом 3 років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували її життю або дають підставу припускати її загибель від нещасного випадку, - протягом шести місяців;визнано юридичне поважними причини, заради яких заявник просить оголосити фізичну особу такою, що померла,Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями

16. Опіка та піклування

Опіка та піклування - це система заходів, спрямованих на забезпечення особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх дітей, а також повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки.

Опіка і піклування встановлюються відповідними відділами органів виконавчої влади районів, міст, районів у містах, селищах, селах.Опіка встановлюється відносно малолітніх осіб, які позбавлені батьківського піклування, та фізичних осіб, які визнані недієздатними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена. Слід підкреслити, що опіку і піклування над фізичною особою встановлює суд. Він також встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітнім, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.

Опіка і піклування встановлюються за місцем проживання особи, яка їм підлягає, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Встановлюється, що всі установи та особи, яким стало відомо про існування осіб, котрі підлягають опіці й піклуванню, повинні негайно повідомити про це органи опіки й піклування. Останні протягом місячного строку з моменту, коли вони дізналися про необхідність встановлення опіки і піклування, мають винести відповідне рішення.

Опікунами, піклувальниками призначають лише повнолітніх дієздатних осіб за їхньою письмовою заявою і з урахуванням бажання самого підопічного. Вони призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, та з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При цьому фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Не можуть бути опікунами, піклувальниками особи, позбавлені батьківських прав, а також особи, поведінка та інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню.

Опікуни при здійсненні прав і виконанні обов'язків підопічних укладають договори від імені та в інтересах підопічних, діючи як їхні законні представники

17. Поняття юридичної особи

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. може бути обмежена лише за рішенням суду може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії) виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Цивільна дієздатність юридичної особи. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до . може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки, вони несуть відповідальність за збитки, завдані юридичній особі.

18. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права

Організаційно - правова форма юридичної особи - певний тип організації, у якій повинна створюватися і діяти юридична особа того чи іншого виду. Уособлення юридичної особи кожної організаційно - правової форми знаходить відбиття у притаманному тільки цій формі установчому документі кожна з організаційно - правових форм юридичних осіб приватного права може мати свої види, особливості правового статусу яких теж встановлюються. організаційно - правові форми юридичної особи :

Підприємницькі товариства - це юридичні особи, які створюються як господарські товариства або виробничі кооперативи і здійснюють підпр діяльність з метою одержання прибутку та його розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства - товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Господарське товариство - юридична особа, складений капітал якої поділений на частки між учасниками. Назване товариство - родове поняття, яке об'єднує п'ять самостійних видів товариств: повне товариство, командитне, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство. Для них загальною ознакою є наявність статутного (складеного) капіталу, поділеного на частки між учасниками.

19. класифікація юр осіб

Юридичні особи можуть класифікуватися за різними критеріями. Утім у будь-якому разі підстава класифікації повинна мати юридичне значення, тобто поділ відповідних організацій - юридичних осіб на різні групи залежно від особливостей їх правового становища. Юридичні особи розрізняються за кількома видами.

Залежно від порядку їх створення вони поділяються на: юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування.

Залежно від способу створення юридичні особи поділяються на: юридичних осіб, що створюються у нормативно-явочному порядку, та юридичних осіб, які створюються у розпорядчому порядку.

Залежно від виду установчих документів юридичні особи поділяються на: юридичних осіб, установчим документом яких є статут; юридичних осіб, установчим документом котрих є засновницький договір; юридичних осіб, установчим документом яких є установчий акт; юридичних осіб, установчий документ котрих - одноособова заява (меморандум

За метою діяльності юридичні особи поділяються на: підприємницькі та непідприємницькі товариства.

20. Створення юридичних осіб приватного права

Створення юридичної особи здійснюється у встановленому порядку. Враховується воля та ініціатива особи (осіб), яка (які) приймає(ють) рішення про таке створення. Юридичні особи приватного права створюються з волі приватних осіб. Цими особами є як фізичні, так і юридичні особи. У законі можуть міститися певні вимоги до осіб, що створюють ту або іншу юридичну особу приватного права, так само як і заборони виступати такими для деяких категорій осіб. Особами, що приймають рішення про створення юридичної особи, можуть бути поряд з особами приватного права, також й особи публічного права. Мають місце також винятки.

До механізму створення юридичної особи можна віднести такі етапи: ухвалення рішення про створення шляхом вираження волі осіб, що виявили такий намір, у вигляді певного документа, який називається установчим; розробка установчого документа та його затвердження з відповідним оформленням; державна реєстрація юридичної особи.

Крім цих етапів, характерних для створення будь-якої юридичної особи, для окремих видів юридичних осіб можливі додаткові етапи: відкриття рахунку в банку для формування статутного капіталу шляхом внесення грошових вкладів учасниками, одержання дозволу (узгодження) на створення юридичної особи.

Для створення юридичної особи її засновники розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма, якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчі документи товариства: 1) статут; 2) засновницький договір.

Установчий документ установи:1) індивідуальний або спільний установчий акт. Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.

21. Припинення юридичної особи без правонаступництва

Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, яка не передбачає перехід прав і обов'язків у порядку правонаступництва до інших юридичних осіб, оскільки сама юридична особа, а звідси також її права та обов'язки ліквідуються.

Законодавець розрізняє добровільний і примусовий порядок ліквідації. Добровільний порядок - такий, коли юридична особа припиняє свою діяльність за рішенням учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчим документом. Примусова ліквідація юридичної особи провадиться на підставі рішень суду. при визнанні недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також у інших випадках, встановлених законом.

Припинення юридичної особи у формі ліквідації через процедуру банкрутства. Ринкова економіка не може ефективно функціонувати при відсутності законодавства, яке охороняло б цивільний оборот від наслідків неефективної роботи юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, що полягає у невиконанні взятих останніми на себе зобов'язань, коли таке невиконання набуває стійкого систематичного характеру. Виникає потреба офіційного визнання вказаного учасника банкрутом і вжиття певних заходів, включаючи і ліквідацію.

Ліквідація через процедуру банкрутства - припинення діяльності юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, визнаної судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

22. Припинення юридичної особи з правонаступництвом

Припинення юридичної особи можливо у двох формах - у формі ліквідації або у формі правонаступництва.

Припинення юридичної особи у формі правонаступництва передбачає виникнення на основі юридичної особи однієї або більше нових юридичних осіб. правонаступництво - це спосіб передання всього свого майна, прав та обов'язків однією юридичною особою іншим юридичним особам - правонаступникам, що може відбуватися у таких формах зміни статусу юридичної особи як злиття, приєднання або поділ.

Припинення юридичної особи у формі правонаступництва здійснюється за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчим документом, а у випадках, встановлених законом, - за рішенням суду чи відповідних органів державної влади. Таким чином, припинення у формі правонаступництва передбачає добровільний і примусовий порядок припинення юридичної особи.

При злитті двох або більше юридичних осіб вони припиняють свою діяльність, а замість них створюється нова юридична особа, до якої переходять всі права та обов'язки останніх.

23. цивільно правовий статус фізичної особи як підприємця

З моменту державної реєстрації фізичної особи як підприємця та одержання свідоцтва про державну реєстрацію вона набуває нового правового статусу підприємця та отримує підприємницьку право- та дієздатність. Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути фізичні особи з повною дієздатністю. Конституції передбачає можливість заборони законом певних видів підприємницької діяльності та обмеження законом підприємницької діяльності для певних осіб - депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність може бути основним видом діяльності фізичної особи. Якщо підприємницька діяльність не є основною, то законодавство про підприємництво стосується тієї її частини, яка за характером є підприємницькою.

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Фізична особа здійснює своє право на підприємництво за умови державної реєстрації її як підприємця. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що не є підприємцем.

24. банкрутство юридичної особи

Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом. Припинення юридичної особи у формі ліквідації через процедуру банкрутства. Ринкова економіка не може ефективно функціонувати при відсутності законодавства, яке охороняло б цивільний оборот від наслідків неефективної роботи юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, що полягає у невиконанні взятих останніми на себе зобов'язань, коли таке невиконання набуває стійкого систематичного характеру. Виникає потреба офіційного визнання вказаного учасника неплатоспроможним боржником (банкрутом) і вжиття певних заходів, включаючи і ліквідацію.

Відповідно до чинного законодавства банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Ліквідація через процедуру банкрутства - припинення діяльності юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, визнаної судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

25. поняття, ознаки та види підприємницьких товариств

Товариства діють на основі Закону України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р., який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права та обов'язки їхніх засновників та учасників.

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками Згідно з цим законом, господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними та/або фізичними особами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Існує 5 видів господарських товариств: акціонерні товариства; товариства з обмеженою відповідальністю; товариства з додатковою відповідальністю; повні товариства; командитні товариства.

Всі господарські товариства є юридичними особами, діють на підставі установчих документів, затверджених учасниками, мають власні назви із зазначенням організаційно-правової форми товариства. Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Вибір конкретного виду господарського товариства залежить від цілей і намірів його засновників, а також у ряді випадків передбачений законодавством. Наприклад, фондова біржа та інвестиційний фонд можуть бути створені тільки в формі закритого акціонерного товариства, довірче товариство - в формі товариства з додатковою відповідальністю, ломбард - повного товариства.

На сьогоднішній день найбільшою популярністю в Україні користуються товариства з обмеженою відповідальністю (завдяки простоті створення, обмеженої відповідальності учасників, придатності для організації як малого, так і великого бізнесу), а також акціонерні товариства.

26. загально характеристика акціонерного

Відповідно до частини 2 статті 83 ЦК, товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Однак таке загальне поняття товариства є неточним, адже господарське товариство може створюватися шляхом об'єднання не лише осіб, а й майна (капіталу).

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

В акціонерному товаристві статутний капітал поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Акціонери можуть лише позбутися своїх корпоративних прав.

Акціонерні товариства можуть створюватися шляхом заснування і шляхом реорганізації. Процес створення акціонерного товариства - це ряд послідовних стадій, передбачених законом.

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні товариства та приватні товариства. Особливості правового статусу публічних та приватних акціонерних товариств встановлюються законом.

27. загальна характеристика товариства з обмеженою відповідальністю

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників. Найменування товариства з обмеженою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова "товариство з обмеженою відповідальністю".

Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку - ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі. Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим.



28. загальна характеристика повного та командитного товариств

Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Слово «повне» означає лише повну відповідальність, яка може бути понесена повністю самим товариством, а якщо це неможливо - додатково усіма учасниками солідарно. Саме тому закон дозволяє особі бути учасником лише одного повного товариства.

Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору. Крім загальних вимог щодо змісту установчих документів господарських товариств, установчий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму участі у справах товариства. Такі вимоги випливають з особливого характеру товариства, зокрема з ведення його справ, яке здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов'язані надавати решті учасників на їхню вимогу повну інформацію про дії, виконувані від імені та в інтересах товариства.

Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова "командитне товариство" або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також слова "командитне товариство". Якщо у найменування командитного товариства включене ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства. До командитного товариства застосовуються положення про повне товариство, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншим закономЯкщо товариство завдало збитків іншим особам, воно само несе відповідальність. У разі недостатності коштів товариства учасники несуть додаткову відповідальність солідарно.

Друга група не бере участі у діяльності підприємства і несе ризик збитків лише у межах своїх вкладів. Функції вкладників полягають в наданні товариству певного капіталу в обмін на участь в прибутках товариства, а їх відповідальність обмежується вкладом у майні товариства.

Крім загальних підстав припинення діяльності господарських товариств, командитне товариство припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. При вибутті з товариства всіх вкладників повні товариші мають право замість ліквідації командитного товариства перетворити його на повне товариство.

29. загальна характеристика виробничого кооперативу

Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб. Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених статутом кооперативу і законом. Найменування кооперативу має містити його назву, а також слова "виробничий кооператив". Правовий статус виробничих кооперативів, права та обов'язки їх членів встановлюються цим Кодексом та іншим законом. Особливості створення і діяльності сільськогосподарських кооперативів можуть встановлюватися законом.

Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що затверджується загальними зборами його членів. Статут виробничого кооперативу має містити крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, відомості про: розмір пайового внеску члена кооперативу; склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків; характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі; порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу; розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу; склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень. Кількість членів кооперативу не може бути меншою, ніж встановлено законом.

Це значить, що особливістю виробничого кооперативу є спільна особиста трудова участь його членів. Кожен член кооперативу має внести до моменту його створення не менше 10 відсотків пайового внеску.

Прибуток кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їх трудової участі.

30. поняття та ознаки непідприємницьких товариств

Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Основною групою непідприємницьких юридичних осіб є об'єднання громадян. Відповідно до ст.1 Закону «Про об'єднання громадян», таким є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Політичною партією є об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі.

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Існує декілька різновидів громадської організації. До них належать окремі види релігійних організацій, які реєструються у встановленому порядку (релігійні управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій), статус яких визначається спеціальним законодавством. Релігійні організації не є окремими організаційно-правовими формами юридичних осіб. Це спеціальна форма громадської організації, яка відрізняється від неї лише спеціальною метою діяльності. Релігійна організація - це громадська організація, що має на меті спільну реалізацію громадянами свободи совісті. Різновидом громадської організації є також професійні спілки - добровільні неприбуткові громадські організації, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання), творчі спілки - добровільні об'єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту, молодіжні, спортивні організації та ін..

Непідприємницькими юридичними особами є також споживчі товариства, створення і діяльність яких регулюється законом «Про споживчу кооперацію». Відповідно до ст.1 споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану. Споживче товариство містить ознаки, які притаманні підприємницьким юридичним особам: 1) мета споживчої кооперації - спільне ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану, в тому числі здійснення торговельної, заготівельної, виробничої діяльності; 2) колективними членами споживчого товариства можуть бути селянські (фермерські) господарства, колективні сільськогосподарські підприємства, господарські товариства, кооперативні, державні та інші підприємства, що поділяють його цілі та інтереси. Отже юридичні особи можуть бути членами споживчих товариств, що неможливе для об'єднань громадян, членами яких можуть бути лише громадяни і колективи громадян; 3) у разі ліквідації споживчого товариства його майно, що залишилося після сплати членам товариства пайових та інших внесків і дивідендів на них, розрахунків по оплаті праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розрахунків із спілкою, розподіляється між членами, що входили до складу споживчого товариства. Разом з тим, споживчі товариства є непідприємницькими юридичними особами, оскільки мають на меті поліпшення економічного і соціального стану своїх членів, а не отримання прибутку. Ця мета досягається шляхом здійснення спільної господарської діяльності (будівництва жилих будинків, виробничої діяльності тощо). В цьому полягає основна особливість цієї організаційно-правової форми.

Непідприємницькими юридичними особами є також різноманітні установи. Закон не встановлює вичерпного їх переліку. Серед них благодійні організації, заклади освіти, охорони здоров"я, науки, культури, музеї, бібліотеки, природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, зоологічні парки загальнодержавного значення та інші подібні організації. Все це не окремі організаційно-правові форми, а видові назви організацій, що здійснюють певну діяльність. Те саме, що магазини, перукарні, заводи. Кожна з названих організацій повинна існувати у певній організаційно-правовій формі. Наприклад, закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» передбачає, що бібліотеки можуть створюватись на основі усіх форм власності. Виходячи з цього, бібліотека може існувати у формі як акціонерного товариства, так і державної установи. Вона може взагалі не мати статусу юридичної особи. Те саме можна сказати про музеї, заклади освіти, кільтури та інші. Про особливі організаційно-правові форми йдеться лише у Законі України «Про благодійництво та благодійні організації». У ст.6 передбачено такі її форми як: членська благодійна організація; благодійний фонд; благодійна установа; інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо). На жаль, закон не пояснює різниці між цими формами, що робить неможливим їх правовий аналіз.

31. загальна характеристика установ

Устаномва -- орган державної влади, місцевого самоврядування, організації, підприємства тощо, що виконує певні функції в галузі державного, адміністративного, партійного, громадського, комерційного тощо управління, контролю, нагляду тощо або будинок, приміщення, де знаходяться дані структури. Головні ознаки:

Установи виконують соціально-культурні або адміністративно-політичні функції. Їх мета -- створення соціальних цінностей, головним чином невиробничого характеру (установи культури, освіти, охорони здоров'я та ін.).

Установи, які спеціалізуються на виконанні певного виду діяльності, можуть бути державними, недержавними, місцевих органів, індивідуальними.

Види установ (споруд)Будинки дитячих дошкільних закладівДитячі дошкільні заклади загального, спеціального та оздоровчого типу.Будинки дитини та дошкільні дитячі будинки. Дошкільні заклади, об'єднані з початковою або основною школою. Будинки навчальних закладів. Загальноосвітні та спеціалізовані школи. Загальноосвітні, спеціальні та санаторні школи-інтернати. Міжшкільні навчально-виробничі комбінати. Позашкільні заклади.Професійно-технічні навчальні заклади. Вищі навчальні заклади. Інститути підвищення кваліфікації спеціалістів. Будинки та споруди для охорони здоров'я і відпочинку. Лікувально-профілактичні заклади. Санітарно-профілактичні заклади. Установи судово-медичної експертизи. Аптечні заклади. Санаторії та санаторії-профілакторії. Заклади відпочинку та туризму. Будинки та споруди фізкультурно-оздоровчі та спортивні. Відкриті фізкультурно-спортивні споруди. Будинки та криті споруди. Фізкультурно-спортивні та фізкультурно-оздоровчі комплекси. Будинки культурно-видовищних, закладів дозвілля та культових закладів. Бібліотеки. Музеї та виставки. Будинки дозвілля (клуби, центри культури і дозвілля та ін.). Видовищні будинки (театри, концертні зали, кінотеатри, цирки та ін.). Культові будинки, споруди та комплекси. Будинки для підприємств торгівлі та громадського харчування. Будинки для підприємств роздрібної торгівлі.

...