Принципи цивільного права

Недійсність заповіту

1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

2. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

3. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

4. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

92 Поняття спадкового договору

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Сторони у спадковому договорі

1. Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа.

2. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа.

Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Поняття заповіту

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується іншою особою.Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цк

Поняття договору довічного утримання (догляду)

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

Сторони в договорі довічного утримання (догляду) Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним. Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

93. Права заповідача

1. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

4. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

5. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.

6. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

7. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

8. Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.

9. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

10. Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цК

11. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку , затвердженому Кабінетом Міністрів України.

94 Види заповітів та їх характеристика

Залежно від змісту заповіту й характеру волевиявлення заповідача доцільно визначити такі види заповітів: частковий заповіт, яким охоплено не всю спадщину, а лише її частку; натуральний заповіт, коли кожному спадкоємцю буде визначено, яке майно перейде в його власність після смерті заповідача; пропорційний заповіт, коли частки спадкоємців визначаються рівними або нерівними; змішаний заповіт, коли частину майна заповідач залишає конкретним особам, а іншу частину спадщини ділить між спадкоємцями на пропорційній основі (до змішаних можна віднести: натуральні заповіти, коли частина майна залишиться не заповіданою); заповіт з умовами; заповіт із призначенням спадкоємців; заповіт із позбавленням прав на спадкування. Окремо виділяють: особистий заповіт; заповіт подружжя; секретний заповіт; заповіт за участі свідків.

95. Виконання заповіту

Виконання заповіту являє собою ряд дій, учинених з метою реалізації волі заповідача, вираженої в заповіті. Виконання покладається на призначених спадкоємців або особливих осіб, зазначених у заповіті, - виконавців. Обов'язком виконавця є: розподіл і передача спадкоємцям майна (відповідно до заповіту), продаж у випадку потреби спадкового майна та розподіл грошей між спадкоємцями тощо. Таким чином, виконання заповіту покладається на призначених у ньому спадкоємців. Однак заповідач може доручити виконання заповіту не їм, а іншій особі, зробивши про це спеціальне застереження у заповіті. Така особа називається «виконавець заповіту» і призначається, наприклад, у тих випадках, коли необхідно розшукати спадкоємців, повідомити їх про відкриття спадщини тощо. При призначенні виконавця заповіту недостатньо одного лише волевиявлення заповідача. У випадку коли цього вимагають обставини, виконавець заповіту може бути призначений самим нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Виконавець заповіту -- фізична або юридична особа як із кола спадкоємців, так із тих, які не є спадкоємцями (ст. 1286 ЦК України). Виконавець заповіту має певні повноваження (ст. 1290 ЦК України). До основних функцій виконавця заповіту можна віднести такі: 1) уживає заходів щодо охорони спадкового майна; 2)витребує майно спадкодавця від інших осіб; 3) повідомляє спадкоємців, відказоотримувачів про відкриття спадщини; 4) розшукує спадкоємців; 5)вимагає виконання зобов'язань боржниками спадкодавця; б) керує спадщиною; 7) забезпечує одержання спадкоємцями спадкового майна 8) розподіляє спадкове майно між спадкоємцями (наприклад предмети хатнього вжитку); 9) забезпечує виконання спадкоємцями дій, передбачених і встановлених заповітом. Нотаріус повинен рекомендувати заповідачу призначити виконавця заповіту в таких випадках: майно заповідається юридичній особі, державі; майно заповідається неповнолітнім, у яких немає батьків; заповіт складається з заповідальним відказом або з покладенням обов'язків. Виконавець заповіту має право відмовитися від виконання своїх зобов'язань, повідомивши про це всіх спадкоємців. Однак законом установлено, що виконавець не може відмовитися від виконання покладених на нього зобов'язань у випадку, якщо йому необхідно вжити негайних заходів, невиконання яких призведе до заподіяння матеріальної шкоди спадкоємцям. Усі витрати, що виконавець може понести, виконуючи волю заповідача чи керуючи спадковим майном, підлягають відшкодуванню спадкоємцями; як правило, дані витрати відшкодовуються за рахунок спадкового майна. Спадкоємці мають право контролювати дії виконавця. У випадку виконання заповіту відносно неповнолітніх спадкоємців, контроль за виконанням покладається на батьків (усиновителів), опікунів/піклувальників, а також органи опіки й піклування. Дії виконавця можуть бути визнані неправомірними. Ст. 258 ЦК України встановлений термін позовної давності в один рік по даній категорії справи.

96. СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ

Черговість спадкування за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Спадкування усиновленими та усиновлювачами. У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі - з другого, прирівнюються до родичів за походженням. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії.

Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків.

Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням - має право на спадкування як спадкоємець другої черги. У разі смерті усиновленого його баба, дід, брат, сестра за походженням, з якими був збережений правовий зв'язок, спадкують на загальних підставах.

У 1 чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У 2 чергу мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У 3 чергу мають рідні дядько та тітка спадкодавця У 4 чергу мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. У 5 чергу мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Розмір частки у спадщині спадкоємців за законом. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них

97. Спадкування за правом представлення

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

98. Прийняття спадщини. Відмова від спадщини. Відумерлість спадщини

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Право на відмову від прийняття спадщини.Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування.

Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи

Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом або на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.

Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Правові наслідки відмови від прийняття спадщини

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.

Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.

Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Відумерлість спадщини. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою,переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.Територіальна громада,яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця,що заявлені відповідно дост1231цк

Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу.



99. Спадкоємці зобов'язані

Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. При відкритті спадщини спадкоємці, якщо їм було відомо про борги спадкодавця, зобов?язані повідомити кредитора про смерть боржника. Кредитор спадкодавця має право звернутися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини в шестимісячний строк з дня, як йому стало відомо або могло стати відомим про відкриття спадщини з вимогами до спадкоємців, що прийняли спадщину, повернути йому борг, що був за спадкодавцем.

Борги спадкодавця -- це майнові зобов?язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами-кредитора-ми, але смерть позбавила його можливості виконати це зобов?язання. Обов?язок доказувати борги померлого накладається на самого кредитора. Тобто кредитор, що звернувся до спадкоємців зобов?язаний представити документи, що підтверджують його вимоги.

100. СПАДКОВИЙ ДОГОВІР

Поняття спадкового договору

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Сторони у спадковому договорі:Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа.

Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа.

Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку , затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Обов'язки набувача у спадковому договорі.Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Особливості спадкового договору з участю подружжя.Предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя.

Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.

Забезпечення виконання спадкового договору.На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження.

Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним.

Відчужувач має право призначити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після його смерті.

У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Розірвання спадкового договору. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.



101. Поняття права інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності

Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

102.Загальні положення про право інтелектуальної власності

До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

Майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом.

Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути припинені достроково у випадках, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом.

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб.

Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.

Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.

Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.

103. Захист права інтелектуальної власності судом

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

104. Поняття авторського права

Авторське право - це право, що належить автору оригінального твору, який він створив. Воно об'єднує дві основні групи прав: майнові і особисті немайнові права автора.

Авторське право є інститутом цивільного права і ключовою галуззю права інтелектуальної власності; воно призначене захищати зовнішню форму вираження об'єкта (твір, малюнок, збірник, фотографія та інше), тобто їхнє «матеріальне втілення». Авторське право не може використовуватись для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі.

Авторське право історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва; нині Авторське право поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення.

Авторські права -- це набір суб'єктивних виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності.

105. Суб'єкти та об'єкти авторського права

Об'єктами авторського права є твори, а саме:

1) літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

2) комп'ютерні програми;

3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

4) інші твори.

Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження. Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.

Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.

Не є об'єктами авторського права: 1) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади; 2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади; 3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації; 4) інші твори, встановлені законом.

Суб'єкти авторського права

Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

106. Особисті немайнові та майнові права автора

Автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 ц К це,

Особисті немайнові права інтелектуальної власності

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності: 1)належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам. 2)не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. 3)не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом а також право:

1) вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;

3) обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;

4) на недоторканність твору.

Майновими правами інтелектуальної власності на твір є:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом.

Правові наслідки закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір Після закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір він може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.

107. Загальна характеристика суміжних прав. Суб'єкти та об'єкти суміжних прав

Суміжні права - сукупність правових норм, які регулюють відносини з використання особливих об'єктів інтелектуальної власності - виконань творів, фонограм, відеограм та програм мовлення. Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права; виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців; організації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм), ч. 2 ст. 36 ЗУ «Про авторське право і суміжні права».

Суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограм, виробник відеограм, організація мовлення. Виконавцем визнається актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів. Виконавцеві також надано право на ім'я, але воно має більш широкий зміст і включає можливість вимагати згадування його імені у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням, якщо це можливо за даних умов використання, Крім того, право виконавця поширюється на можливість використання псевдоніма і згадування під час використання саме псевдоніма, а не дійсного імені виконавця. Поряд з цим, виконавець має право на недоторканність свого виконання від дій, які можуть завдати шкоди його честі і репутації. Це право означає, по-перше, можливість протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні виконання, По-друге, воно дозволяє виконавцеві вимагати забезпечення належної якості запису його виконання. У зв'язку з необхідністю захистити творчу індивідуальність виконавця йому надане право на визнання його творцем (ч. І ст. 423 ЦК, ч. І ст. 38 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»). Право особи вимагати суспільного визнання того факту, що саме вона є виконавцем, забезпечує можливість захистити себе у випадках, коли запис виконання привласнюється іншою особою та видається за своє власне виконання.

До об'єктів суміжних прав відносить: виконання, фонограми, відеограми та програми (передачі) організацій мовлення (ст. 449 ЦК, ст. 35 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»). До перших належать виконання будь-яких творів - літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших. Фонограмою є звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограмою визнається відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (зі звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Програма мовлення - це сукупність теле- або радіопередач, що безпосередньо або в запису транслюються на відстань за допомогою електромагнітних хвиль, які розповсюджуються передавальними пристроями і приймаються будь-якою кількістю телерадіоприймачів.

108. Поняття, суб'єкти та об'єкти патентного права

Патентне право (промислова власність) - це сукупність норм, що регулюють особисті немайнові та майнові відносини, які виникають у зв'язку зі створенням, оформленням і використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків.

Патент є основним охоронним документом, який засвідчує набуття інтелектуальної власності на винахід корисну модель, і промисловий зразок. Первинним суб'єктом права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки є винахідник та автор промислового зразка, тобто фізичні особи, творчою працею яких створено об'єкт інтелектуальної власності. Патентовласники можуть бути як самі винахідники стосовно винаходу і корисних моделей чи автори промислових зразків, так інші особи: роботодавці (стосовно службових об'єктів за наявності згоди працівників) чи правонаступники (особи, яким винахідники, автори промислових зразків чи роботодавці перейти свої майнові права).

Об'єктами промислової власності є патентоспроможні винаходи, корисні моделі й промислові зразки.

Винахід - це результат інтелектуальної діяльності людини у будь-якій сфері технології, що є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним. Ознаки винаходу: має винахідницький рівень і є промислово придатним. Види винаходів: секретний винахід - винахід, що містить інформацію, віднесену до державної таємниці; службовий винахід - винахід, що створений працівником: у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця за умови, що трудовим І договором (контрактом) не передбачене інше; з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця. Корисна модель - це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології, що є новим і промислово придатним. Види корисних моделей: секретна корисна модель - корисна модель, що містить інформацію, віднесену до державної таємниці; службова корисна модель -- корисна модель, що створена працівником: у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше; з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця.

Промисловий зразок -- результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання, якщо він є новим.

109. Особисті немайнові та майнові суміжні права.Сроки чинності суміжних прав

Немайнові суміжні права надані всім суб'єктам суміжних прав (ст. 423 ЦК та ст. 38 Закону). Проте за обсягом ці права є різними. Так, виробнику фонограми, виробнику відеограми та організації мовлення належить немайнове право на ім'я, тобто на зазначення свого імені або назви на носії і примірниках запису, а також на згадування імені чи назви під час використання об'єкта. Виконавцеві також надано право на ім'я, але воно має більш широкий зміст і включає можливість вимагати згадування його імені у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням, якщо це можливо за даних умов використання. Крім того, право виконавця поширюється на можливість використання псевдоніма і згадування під час використання саме псевдоніма, а не дійсного імені виконавця. Поряд з цим виконавець має право на недоторканність свого виконання від дій, які можуть завдати шкоди його честі і репутації. Це право означає, по-перше, можливість протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні виконання. По-друге, воно дозволяє виконавцеві вимагати забезпечення належної якості запису його виконання.

Зміст будь-якого майнового права щодо об'єктів суміжних прав складається з таких правомочностей: використання об'єкта, можливість дозволяти використання іншим особам, право перешкоджати неправомірному використанню, у тому числі забороняти таке. Види майнових прав розрізняються за способами використання, які можуть бути різними залежно від того чи іншого об'єкта суміжних прав. Тому види майнових прав виконавця, виробника фонограм чи відеограм, а також організації мовлення передбачені окремо у статтях 453-455 ЦК, а також статтями 39-41 Закону. Перелік майнових прав суб'єктів суміжних прав на відміну від переліку майнових прав автора є вичерпним. Отже, вказані правомочності можуть бути реалізовані тільки щодо зазначених у законі способів використання виконань, фонограм, відеограм та програм (передач) мовлення.

Виконавцеві належать такі види майнових прав. Право на фіксацію виконання під час його здійснення. Це право поширюється на випадки запису виконання у вигляді фонограми чи відеограми, що дає можливість сприймати виконання, відтворювати його та передавати за допомогою технічних засобів. Тобто фіксацією є закріплення "живого" виконання за допомогою технічних засобів у матеріальній формі, яка надає виконанню стабільності, незмінності та дозволяє використовувати його незалежно від участі самого виконавця. Фіксація виконання здійснюється на будь-якому матеріальному носії, який може містити фонограму або відеограму.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п'ятдесяти років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення. Законом в окремих випадках можуть встановлюватися інші строки чинності суміжних прав.



110. Загальна характеристика патентного права

В об'єктивному розумінні патентне право - це сукупність норм, що регулюють майнові та немайнові відносини, які виникають внаслідок створення, використання, оформлення винаходу, корисної моделі та промислового зразка.

У суб'єктивному розумінні патентне право - це сукупність майнових і немайнових прав, які належать автору, патентовласнику у зв'язку зі створенням, використанням об'єктів патентного права.

Принципи патентного права - це відправні ідеї, що знайшли своє закріплення у патентно-правових нормах:

1. Визнання за патентовласником виключних прав на використання запатентованого об'єкта.

2. Дотримання розумного балансу інтересів патентовласників і суспільства в цілому.

3. Встановлення правової охорони лише тим розробкам, що в офіційному порядку визнані патентноздатніми.

4. Визнання і охорона законних прав і інтересів, як патентовласника, так і дійсного творця об'єкту патентного права.

Предметом патентного права є сукупність майнових і немайнових прав, що належать патентовласнику. Об'єкти патентних відносин це винахід, корисна модель, промисловий зразок. Винахід - це досягнутий людиною творчий результат у вигляді конкретних технічних засобів рішення завдання, яке виникло у сфері практичної діяльності. Для того щоб винахід отримав правову охорону він повинний відповідати критеріям патентоспроможності: новизна, винахідницький рівень, промислова придатність (ст. 459 ЦКУ).Корисні моделі - це конструктивне виконання засобів виробництва і предметів споживання, а також їх складових частин. Критерієм патентоспроможності корисної моделі є новизна і промислова придатність (ст. 460 ЦКУ).Промисловий зразок - це художньо-конструкторське виконане рішення, обумовлене його зовнішнім виглядом. Критерій патентоспроможності промислового зразка виділяється в ч.1 ст. 461 ЦКУ - новизна.Суб'єкти патентного права:

1. Автором є фізична особа, творчими можливостями якої було створено об'єкт патентного права. Автори можуть передавати свої майнові права або їх частину іншим особам, тому автор і патентовласник можуть не бути однією особою.

2. Інші особи, що мають право на винахід, корисну модель, промисловий зразок. До них відносяться правонаступники і спадкоємці.

3. Патентновласники - це фізична або юридична особа, яка володіє, користується та розпоряджується патентом.

4. Патентні повірені - це професійні діячі на ринку патентно-правових послуг.

5. Держава.

Патентні правовідносини - це майнові та особисті немайнові відносини, врегульовані нормами патентного права, які складаються між рівними учасниками, що є носіями прав та обов'язків. Вони виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Елементи патентно-правових відносин:

1. Суб'єкт - активно або пасивна діюча особа, що є носієм певних прав та обов'язків.

2. Об'єкт - це благо, на яке спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів фізичних і юридичних осіб.

3. Об'єктивна сторона - дія або бездіяльність суб'єктів при реалізації патентних прав та обов'язків.

4. Суб'єктивна сторона - внутрішня сторона правовідносин, до якої відносять мотиви, мету, що рухають суб'єктом при здійсненні їх діяльності (мета - одержання патенту)

111. Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок

Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок

Поряд із авторським правом та суміжними правами до інтелектуальної власності відноситься і право промислової власності, найпоширенішими об'єктами якого є винахід, корисна модель та промисловий зразок.

Право промислової власності - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються в процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості.

Правову базу права промислової власності, окрім положень ЦК України складають: Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., ЗУ “Про власність”, ЗУ “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, ЗУ “Про охорону прав на промислові зразки” та ін.

Найпоширенішими об'єктами права промислової власності є винаходи, корисні моделі та промислові зразки, на характеристиці яких ми і зупинимось.

1. Винахід - технологічне (технічне) рішення у будь-якій галузі, яке відповідає умовам патентоспроможності. ЦК України визначає перелік умов, наявність яких є обов'язковою для визнання винаходу патентоспроможним:

- новизна (є невідомим у світі до моменту подання заявки та не є частиною рівня техніки, тобто відомості про нього не стали загальнодоступними до патентування);

- винахідницький рівень (він не є очевидним для фахівця, тобто явно не випливає з рівня техніки);

- придатність для промислового використання (його можливо використовувати у промисловості).

Об'єктом винаходу можуть бути: продукт (пристрій, речовина тощо); процес у будь-якій сфері технології. До об'єктів винаходу також відносять штами мікроорганізмів, культури рослин та тварин, а також методики пошуків. Винаходом визнається застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

2. Корисна модель- це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, а саме: є новим і промислово придатним.

Корисна модель дуже подібна із винаходом, але їх слід відрізняти. По-перше, з умов патентоспроможності корисної моделі виключено винахідницький рівень, тобто достатньо лише новизни і промислової придатності. По-друге, об'єктом винаходу є продукти, способи і використання відомих раніше рішень за новим призначенням, а об'єктом корисної моделі - конструктивне виконання пристрою, тобто його оригінальне компонування. По-третє, якщо винахід містить сутність заявленої пропозиції, то корисна модель - викладення цієї сутності в просторі.

ЦК України до об'єктів корисної моделі відносить продукт (пристрій, речовину тощо) або процес у будь-якій сфері технології.

3. Промисловий зразок- це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом.

Промисловий зразок є таким, що відповідає умовам патентоспроможності, коли він є новим та промислово придатним.

...