Принципи цивільного права

Об'єктомпромислового зразка є форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Об'єкти промислового зразка призначаються для задоволення ергономічних та естетичних потреб.

Як промислові зразки не можуть отримати правову охорону наступні об'єкти: об'єкти архітектури (окрім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо.

Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок засвідчується патентом.

Патент - техніко-юридичний документ, який засвідчує, що заявлена пропозиція дійсно є об'єктом права інтелектуальної власності, авторство її творця, національний пріоритет на інтелектуальну власність (винахід, корисну модель, промисловий зразок). Відповідно до чинного законодавства видаються такі види патентів:

- патент (видається за результатами кваліфікаційної експертизи);

- декларативний патент (видається за результатами формальної експертизи).

Патент видає - Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі - ДДІВ). Підставою для видачі патенту є проведення експертиз: формальної та кваліфікаційної (по суті).

У зв'язку з тим, що набуття права власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок засвідчується патентом, то іншою назвою права промислової власності є патентне право.

Для одержання патенту особа повинна подати відповідну заявку до Установи, яка повинна містити: заяву з проведення кваліфікаційної експертизи, опис об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі тощо), формулу, креслення (якщо вони є в описі) та реферат. На основі поданих документів виноситься рішення або про видачу патенту, або про відмову у видачі. На підставі рішення про видачу патенту здійснюється його державна реєстрація, шляхом внесення відомостей до відповідного державного реєстру. Одночасно з державною реєстрацією ДДІВ публікує у своєму інформаційному бюлетені інформацію про видачу патенту. Видача самого патенту проводиться у місячний строк після його державної реєстрації.

Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, сукупністю суттєвих ознак промислового зразка.

Суб'єктамиправа інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є: винахідник, автор промислового зразка; інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.

Винахідники винаходів та корисних моделей та автори промислових зразків є первинними суб'єктами права інтелектуальної власності на окреслені об'єкти, оскільки вони є їх безпосередніми творцями. Ними можуть бути будь-які фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки є фізичні та юридичні особи, які набули відповідних прав на підставі договору (трудового, ліцензійного) чи закону (спадкоємці винахідників чи авторів).

Майнові праваінтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлене договором або законом. До них належать: право на використання винаходу, корисної моделі; промислового зразка; виключне право дозволяти використання окреслених вище об'єктів (видавати ліцензії); виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання; інші права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності відповідно до закону.

ЦК України визначає строк чинності виключних прав інтелектуальної власності наступними чином:

- на винахід - 20 років від дати подання заявки на винахід, залишаючи право винахідників продовжити вказаний строк відповідно до закону;

- на корисну модель - 10 років від дати подання заявки;

- на промисловий зразок - 15 років від дати подання заявки.

Особа, які володіє виключними правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок може припинити їх достроково. У цьому випадку, вказані об'єкти можуть вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою.

Особа, може відновити чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, раціоналізаторську пропозицію, за відповідною заявою.

Права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок можуть бути визнані недійсними у порядку та на підставах, передбачених законом.

Вони визнаються недійсними лише у судовому порядку за наявності наступних підстав:

- невідповідність запатентованого винаходу, корисної моделі, промислового зразка умовам патентоспроможності, що визначені законом;

- наявність у формулі винаходу, корисної моделі, промислового зразка у сукупності суттєвих ознак, яких не було подано у заявці;

- порушення вимог до закордонного патентування винаходів, корисних моделей та промислових зразків.

ДДІВ публікує відомості про визнання недійсними об'єктів інтелектуальної власності у своєму офіційному бюлетені.

112. Об'єкти та суб'єкти патентного права

Первинним суб'єктом права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки є винахідник та автор промислового зразка, тобто фізичні особи, творчою працею яких створено об'єкт інтелектуальної власності. Патентовласники можуть бути як самі винахідники стосовно винаходу і корисних моделей чи автори промислових зразків, так інші особи: роботодавці (стосовно службових об'єктів за наявності згоди працівників) чи правонаступники (особи, яким винахідники, автори промислових зразків чи роботодавці перейти свої майнові права).

Об'єктами промислової власності є патентоспроможні винаходи, корисні моделі й промислові зразки.

Винахід - це результат інтелектуальної діяльності людини у будь-якій сфері технології, що є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним. Ознаки винаходу: має винахідницький рівень і є промислово придатним. Види винаходів: секретний винахід - винахід, що містить інформацію, віднесену до державної таємниці; службовий винахід - винахід, що створений працівником: у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця за умови, що трудовим І договором (контрактом) не передбачене інше; з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця. Корисна модель - це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології, що є новим і промислово придатним. Види корисних моделей: секретна корисна модель - корисна модель, що містить інформацію, віднесену до державної таємниці; службова корисна модель -- корисна модель, що створена працівником: у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше; з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця.

Промисловий зразок -- результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання, якщо він є новим.

113. Особисті немайнові та майнові права суб'єктів патентного права

Суб'єктами патентного права є автори винаходів та корисних моделей (винахідники), а також автори промислових зразків, які є фізичними особами. Суб'єктами можуть бути патентовласники -- фізичні та юридичні особи, які не є авторами, однак одержали окремі патентні права за законом або договором.

Закон не обмежує виникнення права авторства й інших патентних прав досягненням фізичними особами визначеного віку. Від віку залежить лише можливість самостійного здійснення патентних прав. Неповнолітні особи вправі самостійно, без згоди своїх законних представників, здійснювати свої патентні права лише після досягнення 14 років (п. 2 ст. 32 ЦК України). Іноземні фізичні та юридичні особи користуються правами нарівні з фізичними і юридичними особами України відповідно до міжнародних договорів України.

До кола патентовласників, які не є авторами об'єктів промислової власності, належать фізичні і юридичні особи, які одержують патентні права на основі закону чи договору, в тому числі правонаступники авторів винаходів, корисних моделей і промислових зразків. До даної групи належить і держава.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та ст. 8 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) чи, відповідно, промисловий зразок має роботодавець винахідника.

Однак згідно зі ст. 429 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Становлення правового регулювання відносин, пов'язаних із службовим винахідництвом, -- одна з найбільш, важливих тенденцій у розвитку сучасного патентного права. Проблема службових винаходів має розглядатися як пошук справедливого поєднання інтересів автора, творчість якого призвела до створення винаходу, та роботодавця, матеріальний внесок якого забезпечив його створення. Так, з одного боку, підприємцям, які мають можливості використання винаходу в різноманітних формах, забезпечуються сприятливі умови для привласнення винаходів, створених службовцями. З іншого боку, службовці -- автори винаходів мають право на винагороду за використання їхніх винаходів.

114. Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми

Компонування (топографія) ІМС-зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.

Законодавець висуває вимогу оригінальності компонування інтегральної мікросхеми для того, щоб бути придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього. Компонування ІМС визнається оригінальним, якщо воно не створене шляхом прямого відтворення (копіювання) іншого компонування ІМС, має відмінності, що надають йому нові властивості, і не було відомим у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до Установи або до дати його першого використання. Існує презумпція оригінальності компонування ІМС доти, доки не доведено протилежне.

Обсяг правової охорони компонування ІМС визначається зображенням цього компонування на матеріальному носієві.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на компонування ІМС є автор та інші особи, які набули прав на об'єкт за договором чи законом, зокрема роботодавець, правонаступник тощо.

Майновими правами інтелектуальної власності на компонування ІМС є: 1) право на використання компонування ІМС; 2) виключне право дозволяти використання компонування ІМС; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню компонування ІМС, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Права інтелектуальної власності на компонування ЇМС засвідчуються свідоцтвом, а тому майнові права на компонування ІМС належать володільцю відповідного свідоцтва, якщо інше не встановлено законом чи договором. Зазначені права є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування ІМС спливає через десять років, що відліковуються від дати подання заявки на компонування ІМС в установленому законом порядку.

Можливе дострокове припинення чинності майнових прав на компонування ІМС за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом. Якщо у зв'язку з цим завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на його використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

У разі припинення чинності виключних майнових прав на компонування ІМС воно переходить у суспільне надбання і може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом. Однак чинність достроково припинених виключних майнових прав на компонування ІМС може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення.

Права інтелектуальної власності на компонування ІМС можуть бути визнані недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.

Законодавець передбачає право попереднього користувача на компонування ІМС, яке за своєю суттю аналогічне правам попереднього користувача на об'єкти патентного права.



115. Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію

Раціоналізаторська пропозиція - визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності (ст.481 ЦК України). Процедура оформлення прав інтелектуальної власності на раціоналізаторські пропозиції регламентується Тимчасовим положенням про правову охорону об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій.

Об'єктом раціоналізаторської пропозиції є: матеріальний об'єкт (певна річ) та процес (технологічний, технічний).

Для визнання раціоналізаторської пропозиції об'єктом інтелектуальної власності необхідно, щоб вона відповідала наступним вимогам: вона має стосуватись профілю підприємства, якому подана, бути новою та корисною.

Обсягправової охорони раціоналізаторської пропозиції визначається її описом та кресленням.

Суб'єктомправа інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозиціює її автор та юридична особа, якій раціоналізаторська пропозиція подана.

Виділяючи права суб'єктів права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію їх можливо поділити на:

1) права автора, який окрім особистих немайнових, володіє правами на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій пропозиція подана;

2) права юридичної особи на використання раціоналізаторської пропозиції у будь-якому обсязі.

На основі поданої автором заяви на раціоналізаторську пропозицію за формою (P-1), затвердженою Міністерством статистики України, підприємством приймається відповідне рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською та видається свідоцтво встановленої форми (протягом місяця з дня прийняття відповідного рішення), яке підписується керівником підприємства і затверджується печаткою. Факт використання раціоналізаторської пропозиції підтверджується спеціальними актом за формою, яку затверджує Міністерство статистики України.

116. Право інтелектуальної власності на сорт рослин породу тварин

Важливим напрямком розвитку економіки, зокрема в аграрному секторі є селекційні дослідження, які є об'єктами інтелектуальної власності, продуктом творчої діяльності людини. Селекція являє собою еволюцію рослин і тварин, яка направляється волею людини.

Правова охорона селекційних досягнень, окрім ЦК України здійснюється: Міжнародною конвенцією про охорону селекційних досягнень (1961), ЗУ “Про охорону прав на сорти рослин”, “Про племінну справу у тваринництві” та ін.

Об'єктами прав інтелектуальної власності на селекційні досягнення є: сорт рослин і порода тварин. Зупинимось на їх характеристиці.

1. Сорт- це окрема група рослин у рамках нижчого з відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони, може бути визначена ступенем вияву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем вияву принаймні однієї з цих ознак; може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту. Категоріями сорту є клон, гібрид, лінія, популяція.

Об'єктом права на сорт є і селекційне досягнення у рослинництві, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є:

- новим (матеріал сорту не був відомий цивільному обороту на дату видачі патенту);

- вирізняльним(чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, який є загальновідомим);

- однорідним(результати розмноження сорту співпадають з його ознаками);

- стабільним(ознаки сорту залишаються незмінними після його розмноження).

Заявка про видачу патенту на сорт подається до ДДІВ. Експертизу на патентоспроможність сорту проводить Державна комісія України з випробовування та охорони сортів рослин Міністерства аграрної політики України.

2. Порода тварин -створена людиною численна група тварин загального походження, яка має генеалогічну структуру і властивості, які дають змогу відрізнити її від інших тварин цього самого виду і кількісно достатні для розмноження як однієї породи.

Заявка на нову породу подається до Міністерства аграрної політики України, де вона підлягає експертизі. Якщо експертиза підтверджує патентоспроможність породи, то видається правоохоронний документ.

Право інтелектуальної власності на сорт рослин і породу тварин становлять: особисті немайнові права, засвідчені державною реєстрацією; майнові права інтелектуальної власності, засвідчені патентом; майнове право інтелектуальної власності, засвідчене державною реєстрацією.

ЦК України встановлює наступні строки чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин і породу тварин:

- 30 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації;

- 35 років - для дерев та винограду починаючи з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації.



117. Право інтелектуальної власності на торговельну марку

Чинне цивільне законодавство України надає правову охорону такому об'єкту інтелектуальної власності, як торговельна марка. Відповідні правові норми містяться у таких нормативно-правових актах: ЦК, Законі України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" тощо. Міжнародна спільнота розробила цілу низку міжнародних договорів з окресленого питання: Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891), Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (1957), Договір про закони з товарних знаків (1994) тощо.

Торговельна марка -- це будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляє (надає) одна особа, від товарів (послуг), що виробляють (надають) іншими особи. Такими позначеннями можуть бути: слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Можуть бути випадки належності інтелектуальної власності на торговельну марку одночасно кільком фізичним та/або юридичним особам.

Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Відповідна заявка подається до патентного відомства і має містити заяву, зображення торговельної марки та перелік товарів, робіт і послуг, для яких реєструється відповідний знак. На основі поданих документів приймається рішення, і протягом місяця з дня його прийняття заявник отримує свідоцтво.

До майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку належать: право на її використання, виключне право дозволяти використання, виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання та інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права, відповідно до ЦК, належать володільцеві відповідного свідоцтва, володільцеві міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку -- 10 років з дати, наступної за датою подання заявки в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом. Володілець свідоцтва про право інтелектуальної власності на торговельну марку вправі продовжити 10-річний строк, який сплинув, щоразу на 10 років, відповідно до законодавства.

Майнові права на торговельну марку може бути припинено достроково у таких випадках:

1) якщо торговельна марка перетворилась на загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг;

2) за ініціативою володільця свідоцтва, за умови, що це не суперечитиме умовам договору або закону.

Права інтелектуальної власності на торговельну марку може бути визнано недійсними у порядку встановленому законом. Наприклад, у разі невідповідності зареєстрованої торговельної марки умовам надання правової охорони чи наявності в свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було подано у заявці.

118. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування

Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є:

1) право на використання комерційного найменування; 2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи.

119. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права. Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення є виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені законом.

Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є: 1) право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням; 2) право на використання географічного зазначення; 3) раво перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.

120. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є: 1) право на використання комерційної таємниці; 2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці; 3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Охорона комерційної таємниці органами державної влади

Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання. Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.

Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених частиною першою статті 505 цього Кодексу.

121. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу :Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події..

Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Залежно від особливостей змісту зобов?язань, тобто наявності у сторін суб?єктивних прав та обов?язків, їх поділяють на односторонні та взаємні (двохсторонні).

Односторонніми вважаються такі зобов?язання, в яких одній стороні належить право, а іншій - обов?язок. Таких зобов?язань у цивільному праві меншість. До них відносять договори позички, дарування, зобов?язання по відшкодуванню збитків.

Якщо кожна зі сторін поруч із правами набуває ще й певних обов?язків, то зобов?язання вважається взаємним. Саме такими зобов?язаннями є більшість договорів, передбачених ЦК України (купівля-продаж, міна, найм житла, підряд та ін.). їх ще називають двосторонніми зобов?язаннями.

Залежно від ступеня визначеностіпредмета зобов?язання, вони поділяються на однооб?єктні, альтернативні і факультативні.

За однооб?єктним зобов?язанням кредитор має право вимагати від боржника виконання певної визначеної дії. Про неї зазначено в договорі і саме вона має бути виконана. Так, за договором купівлі-продажу будинку продавець повинен передати покупцеві саме будинок, а не будь-яку іншу річ чи виконати інші дії.

Альтернативне зобов?язання - це зобов?язання, змістом якого є право вимоги та відповідний йому обов?язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Виконання зобов?язання при цьому передбачає здійснення однієї з кількох дій. Право вибору, якщо інше не випливає із закону чи тексту договору або із суті договору, належить боржнику. Він вирішує, які саме дії має вчинити. В силу спеціальних положень закону право вибору може бути надане і кредитору. Так, відповідно до ст. 678 ЦК України покупець, якому передано товар неналежної якості, має право, незалежно від можливостей використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни, безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк, відшкодування витрат на усунення недоліків, а то й відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми чи вимагати заміни товару.

На відміну від альтернативних, факультативні зобов?язання - це такі зобов?язання, в силу яких боржник повинен виконати певну дію, але йому надається можливість замість цієї дії виконати іншу. Наприклад, боржник повинен передати кредитору майно, але замість цього, за домовленістю сторін, він може виконати певну роботу. Якщо виконання першого стає неможливим, кредитор не має права вимагати вчинення іншої, ніж визначена, дії. Виконанням зобов?язання буде або передача майна, або проведення обумовленої сторонами роботи.

Залежно від характеру змісту зобов?язань, їх поділяють на зобов?язання з позитивним змістом та зобов?язання з негативним змістом.Зобов?язання, за яким боржник повинен виконати певну дію, а кредиторові належить право вимагати вчинення такої дії, називають зобов?язанням з позитивним змістом. Якщо ж кредитор має право вимагати від боржника, щоб той утримався від вчинення якої-небудь дії, а останній зобов?язаний її не вчиняти (наприклад, автор не повинен передавати рукопис іншому видавництву), то такі зобов?язання мають назву зобов?язань з негативним змістом.

Цивільне законодавство розрізняє також головні і додаткові (акцесорні) зобов?язання.

Додатковим є зобов?язання, метою якого є забезпечення виконання головного зобов?язання. Так, угоду про заставу забезпечує виконання основного договору - позики. Додаткові зобов?язання тісно пов?язані з головним і припинення головного зобов?язання відповідно припиняє і додаткове.

Зазвичай особистість боржника чи кредитора не впливає на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Головне, щоб їх учасники (фізичні та юридичні особи) відповідали вимогам закону (були праводієздатними). Після смерті особи, яка є стороною в зобов?язанні, її права та обов?язки переходять до спадкоємця. Але деякі зобов?язання настільки тісно пов?язані з особою боржника чи кредитора, що виконати їх в іншому суб?єктному складі неможливо. Такі зобов?язання називаються особистими зобов?язаннями. Так, смерть автора припиняє дію видавничого договору про написання книги, оскільки спадкоємці автора не набувають права на написання визначеного твору.

За підставами виникнення зобов?язання поділяють на договірні, недоговірні та односторонньо-вольові. Договірними називають ті зобов?язання, які виникають на підставі укладеного між сторонами договору. За ЦК України такими можуть бути договори: купівлі-продажу, дарування, ренти, довічного утримання, найму, найму житла, позички, підряду, перевезення, зберігання, страхування, доручення, комісії, довірчого управління майном, позики, кредиту, банківського вкладу, банківського рахунку, факторингу, розрахунку та ін.

Недоговірні (позадоговірні) зобов?язання - це зобов?язання, які виникають не з договору, а в силу юридичного факту, що стався, та норми закону.До недоговірних зобов?язань належать: публічна обіцянка нагороди, ведення чужих справ без доручення, запобігання загрозі заподіяння шкоди чужому майну, рятування здоров?я та життя іншої особи, заподіяння шкоди, створення небезпеки (загрози) життю та здоров?ю фізичних осіб, а також їх майну та майну юридичних осіб.

122. Поняття, принципи та умови виконання зобов'язання

Виконання зобов'язання - це вчинення боржником або іншою особою на користь кредитора або третьої особи певної дії або утримання від дії, яка становить предмет виконання зобов'язання. Виконання зобов'язання як правомірна дія, що спрямована на припинення зобов'язання, по своїй суті є правочином. Внаслідок цього на виконання зобов'язання мають поширюватися загальні вимоги щодо правочинів.

Зважаючи на багатоманітність зобов'язань, цивільне законодавство містить загальні умови виконання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК). Зазначене правило є універсальним і піддягає застосуванню до виконання як договірних, так і недоговірних зобов'язань.

У свою чергу, виконання договірного зобов'язання має відбуватися відповідно до умов укладеного договору, що узгоджені його сторонами.

При відсутності договірного регулювання і неврегульованості умов виконання актами цивільного законодавства зобов'язання мають виконуватися згідно із звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться. Наприклад, якщо договором купівлі-продажу не встановлено умов щодо комплектності товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться (ст. 682 ЦК).

Принципи (загальні засади, згідно яких здійснюється виконання зобов'язання) виконання зобов'язань. - належне виконання зобов'язання;

реальне виконання зобов'язання;

справедливість добросовісність та розумність (ч. З ст. 509 ЦК).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: а) належними сторонами; б) щодо належного предмету; в) у належний спосіб; г) у належний строк (термін); ґ) у належному місці.

Принцип реального виконання слід розуміти як виконання зобов'язання в натурі, тобто вчинення саме тих дій, що становлять зміст зобов'язання. За нормального розвитку зобов'язальних правовідносин зобов'язання виконується належно і реально. Особливості прояву принципу реального виконання зобов'язання передбачені ЦК для випадків його порушення.

За загальним правилом боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 622 ЦК). За умови передання відступного (ст. 600 ЦК), відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (ст. 612 ЦК), відмови кредитора від договору (ст. 615 ЦК) боржник звичайно звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, адже припиняються зобов'язальні правовідносини.

Виконання зобов'язання в натурі передбачається для передачі речей, визначених індивідуальними ознаками. Зокрема, у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання (ст. 620 ЦК).

Справедливість, добросовісність та розумність є одними із основоположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. З ЦК). Тому дії сторін і при виконанні зобов'язання мають відповідати цим засадам.



123. Загальна хар-ка видів забезпечення виконання ц-п зобов'язаннь

Згідно зі ст. 546 ЦК забезпеченнями є: неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава та притримання. Крім названих пойменованих забезпечень договором або законом можуть бути встановлені й інші види забезпечення виконання зобов'язання (ч. 2 ст. 546 ЦК). При цьому, встановлюючи договором новий вид забезпечення виконання зобов'язання, сторони повинні враховувати вимоги щодо загальних положень про забезпечення виконання зобов'язань, а саме: акцесорний характер останніх та їх функціональну спрямованість (стимулювання боржника до належного виконання зобов' язання та захист майнових інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання).

Доцільність використання того чи іншого виду забезпечення виконання зобов'язання залежить від сутності забезпеченого зобов'язання. Зокрема, для зобов'язань, що виникають з договору позики чи кредитного договору, найбільш прийнятними є такі забезпечення, як застава, порука, гарантія. Якщо ж мова йде про зобов'язання з виконання робіт чи надання послуг, доцільніше використовувати неустойку, оскільки тут інтерес кредитора полягає не в отриманні від боржника певної суми грошей, а в одержанні певного результату. Можливе встановлення щодо забезпечення виконання одного зобов'язання одночасно декількох видів забезпечення виконання зобов'язань (наприклад, застави та неустойки, поруки та застави).

За загальним правилом підставою для встановлення та застосування виду забезпечення виконання зобов' язання є домовленість сторін про певне забезпечення. Крім договору, підставою виникнення неустойки може виступати закон, а застави - закон та рішення суду. Притри- мання сконструйовано законодавцем як законне забезпечення.

Закон встановлює обов'язкову письмову форму правочину щодо видів забезпечення виконання зобов'язань. Згідно з ч. 2 ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. При цьому сторони можуть укласти як договір про встановлення того чи іншого забезпечення (договір про заставу, поруку, завдаток та інші забезпечення), так і включити домовленість про певне забезпечення як одну з умов основного договору. Так, наприклад, договір позики може містити умову про поруку, що забезпечить виконання договору позичальником. У цьому випадку договір позики підписують позикодавець, позичальник та поручитель.

124. Порука та гарантія

Порука виникає на підставі договору. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (ст. 553 Цивільного кодексу України).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (ст. 553 Цивільного кодексу України).

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткової (субсидіарної) відповідальності поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ст. 554 Цивільного кодексу України).

Права поручителя, який виконав зобов'язання. Після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним (ст. 556 Цивільного кодексу України).

Гарантія.За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку (ст. 560).

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Правові наслідки порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії (ст. 563 Цивільного кодексу України).

Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання (ст. 570).

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню (ст. 571).

125. Завдаток та неустойка

Завдаток, поряд з неустойкою, є заходом цивільно-правової відповідальності і реалізується шляхом звернення грошових стягнень з боржника у разі порушення ним зобов'язання.

Відповідно до ст. 570 ЦК України "завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання".

Предметом завдатку можуть бути як грошові кошти, так і рухоме майно. У зв'язку з відсутністю у законі застереження щодо видів рухомого майна можна припустити, що рухоме майно може бути предметом завдатку в тому випадку, коли боржник здійснює розрахунки з кредитором повністю або частково рухомим майном (наприклад, договір міни, сплата орендних платежів у натуральній формі тощо).

У ст. 570 не визначається безпосередньо розмір завдатку, а відтак, він визначається на розсуд сторін. Можна лише припустити, що в договірній практиці він має бути меншим від основної суми боргу.

Завдаток характеризується тим, що він одночасно виступає і способом платежу, і способом забезпечення виконання зобов'язань.

Неустойка.Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 549 ЦКУ). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання*

Підстави виникнення права на неустойку. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Відсотки на неустойку не нараховуються, Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (ст. 550). Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 552).

126. Застава та притримання

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, отримати задоволення за рахунок заставленого майна зазвичай перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572).

Окремі види застав. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом -- у володіння третій особі (ст. 575).

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (ст. 576). Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності та занесеш або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини. Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом.

Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом.

Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, отримані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.

Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом (ст. 577). Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Притримання.Право притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у термін зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків, має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання (ст. 594). Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.

127. Особливості Іпотеки

Іпотека Це окремий вид застави що регулюється законом «Про іпотеку». ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотекою визнається забезпечення виконання зобов'язань нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку".

Виходячи із вимог Закону України "Про іпотеку" (статті 5, 6, 16) та деяких інших законодавчих актів предметом іпотеки може бути:

1) нерухоме майно, яке є у власності іпотекодавця або належить йому на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація.

2) нерухомість, яка стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому (наприклад, такою нерухомістю є нерухомість, яка придбавалась за рахунок кредиту під час одночасного укладення договору купівлі-продажу такої нерухомості та іпотечного договору (див. ч. 5 ст. 18 Закону України "Про іпотеку").

3) частина нерухомості за умови виділення її в натурі та державної реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. При цьому іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості;

4) об'єкт незавершеного будівництва

5) транспортні засоби - повітряні і морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку";

6) майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено

128. Підстави припинення зобов'язання

Під припиненням зобов'язання розуміється припинення існування (погашення) складових його зміст прав і обов'язків учасників. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ст. 598).

1. Припинення зобов'язання виконанням, проведеним належним чином.

2. Припинення зобов'язання переданням відступного. Зобов'язання припиняється за згодою сторін унаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, терміни й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 Цивільного кодексу України).

3. Припинення зобов'язання зарахуванням. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, термін виконання яких настав, а також вимог, термін виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

4. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін (ст. 601).

5. Припинення зобов'язання за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором (ст. 604).

6. Припинення зобов'язання прощенням боргу. Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 605).

7. Припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606).

8. Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає (ст. 607).

9. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

...