Систематизація права у візантійській імперії у першій половині VI століття нашої ери (систематизація Юстиніана)

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Систематизація права у візантійській імперії у першій половині VI ст. н.е. (систематизація Юстиніана)

Харитонова Тетяна Євгенівна

Спеціальність: 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

Глиняний Володимир Павлович

кандидат історичних наук, доцент

Одеса - 2003

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історіографія питання

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Передумови систематизації Юстиніана

2.1 Політична та соціально-економічна ситуація у Східній Римській (Візантійській) імперії на початку VІ ст.

2.2 Світоглядні засади буття Східної Римської (Візантійської) імперії

2.3 Особистість Юстиніана І як суб'єктивна передумова організації систематизації

Висновки до другого розділу

Розділ 3. Концепція та джерела систематизації Юстиніана

3.1 Причини систематизації

3.2 Концепція систематизації та засади визначення її правових джерел

3.3 Римське право як джерело систематизації

3.4 Візантійське право як джерело систематизації

Висновки до третього розділу

Розділ 4. Перебіг та результати систематизаційних робіт

4.1 Організація і перебіг систематизаційних робіт

4.2 Кодекс, Дигести та Інституції, як юридичний результат систематизації Юстиніана

4.3 Значення систематизації Юстиніана для подальшого розвитку систем права

Висновки до четвертого розділу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Політичні, економічні і соціальні перетворення, які відбуваються сьогодні в нашій державі, роблять нагальною проблему оновлення та вдосконалення законодавства, особливо кодифікацій та різноманітних систематизацій правових актів.

Прийняття низки нових кодексів України гостро ставить проблему про концепцію та методологічні підстави створення нових великих законодавчих актів, що потребує нових теоретичних досліджень у цій галузі і зумовлює доцільність використання історичного досвіду.

Методологічною основою розширення використання такого досвіду, у тому числі досвіду інших країн на різних етапах їхнього розвитку є та обставина, що останнім часом право трактується як важлива складова частина культури. Це означає що, є не виправданою оцінка права як такого явища, яке властиве лише певній соціально-економічній формації, а точніше вважати таким, що зберігає своє значення при встановленні основних понять, засад, категорій та інститутів протягом усього існування людської цивілізації. систематизація римський юстиніан кодекс

Саме цим пояснюється загальне зростання інтересу до історико-правових досліджень, які під таким кутом зору являють не лише історичний інтерес, але й допомагають встановити характер та тенденції трансформацій права у процесі історичного розвитку людства, а відтак - з'ясувати закономірності його розвитку, які мають бути враховані у сучасних умовах.

Оскільки Україна належить до Східноєвропейської (Візантійської) локальної цивілізації [228, С. 210], то саме досвід розвитку права цієї правової системи може виявитись корисним для усвідомлення генетичного коріння багатьох інститутів нашого права, встановлення можливих перспектив його розвитку, використання здобутків та врахування недоліків проведення тих чи інших заходів щодо вдосконалення правової системи, найбільш грандіозним і цікавим із яких є систематизація права, проведена у Східній Римській (Візантійській) імперії у першій половині VІ ст. Тут варто пригадати, що фахівці характеризують збірку Юстиніана як “одне з найбільш плідних творінь для прогресу людства” [47, С. 39].

Важливим є також врахування значення Візантії для загального історичного процесу в Європі. Тут показовим здається висловлювання про значення врахування “візантійського фактору”, яке зроблене відомим бельгійським візантологом Анрі Грегуаром більш ніж півстоліття тому (під час другої світової війни). Він пише так: “Тепер, коли географічна та історична важливість Візантії - Константинополя - Стамбула проявляється усе виразніше, коли питання про протоки є найважливішим у європейському та світовому конфлікті, коли володіння (колись візантійські) у Європі та Азії знову стають віссю цивілізованого світу, ? нема потреби агітувати за історію Візантії. Вона в силу обставин знову запроваджена у загальну культуру, навіть в Америці. І не буде парадоксом сказати, що США тепер не зустрінуть взяття Константинополя з такою тупою інертністю, як це було у Західній Європі у 1453 р.” [100, С. 245].

Разом з тим, визнаючи значення вивчення візантійської історії та культури, проблемам розвитку Візантійського права та його впливу на формування правової системи України у вітчизняній історико-правовій науці до останнього часу майже не приділялося уваги. Та й зараз кількість наукових розвідок у цій галузі залишається незначною.

Така ситуація здається не дуже вдалою. Тому у часи пошуків генезису багатьох соціальних інститутів, духовних та моральних цінностей, звернення до даної теми дослідження здається виправданим. Особливо, якщо врахувати завдання вдосконалення чинного законодавства у відповідності до традицій та тенденцій розвитку права в Європі на сучасному етапі. Цим і пояснюється актуальність проблематики, яка слугувала основою вибору теми для дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження є складовою частиною наукових досліджень Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави” і пов'язаний з планом науково-дослідницької роботи кафедри історії держави і права на 2001-2005 рр. за темою “Традиції і новації в правовому розвитку: історичний аспект” (державний реєстраційний номер 0101V001195).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі аналізу перебігу та чинників формування права Візантії встановити його сутність та характерні риси як складової частини візантійської культури, а також визначити наявність впливу його положень на формування та головні інститути права України.

Для досягнення поставленої мети визначені наступні завдання, що розкривають спрямованість дисертації:

розглянути особливості історичного розвитку Візантії у VI ст., передумови та чинники систематизації римського права, проведеної за вказівкою імператора Юстиніана І;

з'ясувати методологічну основу та джерела систематизації римського права;

визначити систему джерел права Східної Римської імперії, які були матеріалом систематизації поряд із римським класичним правом;

проаналізувати особливості організації систематизаційних робіт та специфіку перебігу останніх;

дослідити результати та встановити особливості окремих актів, створених у процесі систематизації римського права;

провести аналіз правової природи актів, створених у результаті систематизації Юстиніана;

дослідити вплив результатів систематизації Юстиніана на трансформації інших правових систем;

з'ясувати вплив систематизації Юстиніана на правову систему України.

Об'єктом дисертаційного дослідження є передумови, правові джерела, результати та значення систематизації Юстиніана, а також її вплив на інші системи права, у тому числі, на право України.

При визначенні об'єкту було враховано, що візантійська цивілізація, як і кожна інша локальна цивілізація, у своєму розвитку пройшла період становлення, піднесення, занепаду та інші трансформації, що супроводжувались відповідними змінами в усіх сферах життя.

Визначальним у цьому сенсі є ІV-VІ ст. У цей час відбувається формування особливої греко-римської (візантійської) культури, яке формально йде під знаком тенденції до відновлення колишнього “Римського Світу”, але фактично має метою створення на цих теренах світу нового, греко-римського або ж візантійського. Відповідно відбувається й формування нової системи права, підґрунтям якої стала систематизація Юстиніана.

Предметом дослідження є правові джерела та законодавчі акти, створені в процесі систематизації Юстиніана.

Методи дослідження. У процесі праці над проблемами, які охоплюються дисертаційним дослідженням, було використано відповідні загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання. Так, за допомогою діалектичного методу розглянуто динаміку розвитку правової системи Візантії у контексті історичних процесів, трансформації державницьких, соціальних та культурних інституцій цієї цивілізації, які зумовили доцільність і необхідність систематизації Юстиніана. Метод історичного аналізу використовувався при дослідженні та загальній оцінці історичних процесів, що відбувалися у Східній Римській імперії на початку VI ст., політичних, соціальних та економічних передумов та чинників систематизації права в цій імперії. Метод системно-структурного аналізу служив при з'ясуванні місця права у системі Східно-Римської (Візантійської) цивілізації, його взаємозв'язку з іншими елементами цієї цивілізації, а також при розгляді джерел систематизації Юстиніана, її методологічної основи, кінцевих результатів, які з часом були об'єднані у Corpus Juris Civilis. Порівняльно-правовий метод застосовувався при дослідженні розвитку новацій Юстиніана І на тлі тогочасної історії та подальшого розвитку римського права, при порівнянні засад класичного римського права та греко-римського (візантійського) права, які сформувалися за доби Юстиніана І, а також при з'ясуванні впливу систематизації на концепцію права в Україні. Метод догматичного (логічного) аналізу - при розгляді змісту нормативних першоджерел, зокрема Конституцій Юстиніана І. Метод ціннісно-нормативного аналізу служив засобом оцінки якості норм, використаних комісією Трибоніана, як джерела створення Дигест, а також зроблених комісією інтерполяцій та норм, отриманих в результаті систематизаційних робіт.

При цьому греко-римське (візантійське) право розглядалося у широкому сенсі: як система принципів, понять, категорій, інститутів, норм і таке ін., що властива візантійському типу культури цілому, а тому мала бути відображена під час систематизації Юстиніана.

Таке методологічне посилання дозволило з'ясувати наявність наступності візантійського права після римського права і разом з тим зробити висновок про те, що у процесі систематизації Юстиніана мало місце не просто закріплення положень класичного римського права, але відбувалося й закладення основ нової (візантійської) правової системи, а також запропонувати своє бачення характеру впливу систематизації Юстиніана на інші правові системи і у тому числі на правову систему України.

Наукова новизна одержаних результатів знаходить відображення в таких положеннях, що виносяться на захист:

формулювання концептуального підходу до оцінки систематизації Юстиніана, згідно з яким вона розглядається не як кодифікація і не як компіляція класичного римського права, а як спроба шляхом систематизації (з відповідною переробкою та модернізацією) класичного римського та чинного візантійського права створити нове - греко-римське (візантійське) право на підґрунті права римського;

обгрунтування того, що греко-римське право, яке фактично конституювалося під час систематизації Юстиніана, має розглядатися як органічна частина самобутньої Візантійської культури, що сформувалася на підґрунті давньогрецької та давньоримської цивілізацій;

положення про те, що поділ Римської імперії на дві частини був не чинником, а наслідком формування в ній двох самостійних культур, у зв'язку з чим відлік формування самобутньої греко-римської системи права слід вести вже від цієї події;

пояснення причин систематизації Юстиніана дією низки об'єктивних та суб'єктивних факторів, поміж яких називається: соціально-економічний стан імперії, який потребував відповідної системи управління та правового забезпечення господарської діяльності; необхідність уніфікації правових норм, що діяли у Східній і Західній Римських імперіях, з метою консолідації правосвідомості їхніх жителів; великодержавницькі (імперські) стремління Юстиніана І; особисті уподобання Юстиніана І, його харизматичність та наявність відповідних, кваліфікованих помічників-правознавців;

аргументація позиції, згідно з якою ідейним підґрунтям систематизації Юстиніана служив специфічний візантійський світогляд, який сформувався на основі Східноєвропейської (православної) гілки християнства;

трактування особливостей змісту та значення результатів систематизації Юстиніана, як таких, що зумовлені характером концепції систематизаційних робіт та підходом до відбору джерел, у тому числі, християнських догматів, римського права, греко-римського (візантійського) місцевого права східних провінцій Візантійської імперії та ін.;

оцінка значення систематизації Юстиніана з трьох позицій: як такої, що мала забезпечити належне правове регулювання у Візантійській імперії; як такої, що справила вплив на практично усі більш пізні європейські правові системи; як такої, що може слугувати прикладом організації і успішного проведення у стислі строки значних за обсягом робіт по систематизації і частковій кодифікації права;

пояснення впливу систематизації Юстиніана на інші правові системи з двох позицій: як першого прикладу часткової рецепції римського права, і як юридичного матеріалу (підґрунтя) для рецепції римського та греко-римського права у Західній та Східній Європі, у тому числі, в Україні;

положення про те, що досвід систематизації Юстиніана стосовно організації законодавчих робіт у стислі строки, принципів відбору та обробки матеріалу (використання вже накопиченого раніше правового матеріалу з його відповідною модернізацією), забезпечення декількох напрямків удосконалення права (власне кодифікації, створення підґрунтя для забезпечення відповідного рівня юридичної освіти тощо) може бути корисним і у сучасних умовах у процесі правотворення у нашій державі.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у дисертації положення про передумови, джерела, характерні риси та результати систематизації Юстиніана, а також про можливість врахування цього досвіду у праві України, можуть бути використані у процесі вдосконалення законодавства нашої держави та у визначенні тенденцій його розвитку на майбутнє.

Крім цього, положення дисертації можуть бути використані при читанні лекцій та проведенні занять з курсів “Загальна історія держави і права зарубіжних країн”, “Основи римського приватного права”, “Історія держави і права України”, спецкурсів “Рецепція римського приватного права в Україні та кодифікація цивільного законодавства в Україні” та ін., а також у процесі підготовки навчальної та навчально-методичної літератури зі вказаних курсів та спецкурсів.

Низка положень і висновків дисертації мають дискусійний характер і певною мірою можуть служити матеріалом для наукових дискусій та подальших досліджень у галузі загальної історії держави і права, зокрема, історії візантійського (греко-римського) права.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки і рекомендації доповідалися і обговорювалися на міжнародних, республіканських і міжвузівських наукових конференціях і теоретичних семінарах, зокрема: 3-ій звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів ОДЮА (Одеса, 28-29 лютого 2000 р.); науково-практичній конференції “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи правового регулювання” (Одеса, 8 грудня 2000 р.); 56-ій звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів ОНЮА (Одеса, 27-28 березня 2001 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення сімейного законодавства України” (Одеса, 7 грудня 2001 р.); Міжнародній науково-методичній конференції “Римське право і сучасність” (Одеса, 21 грудня 2001 р.); 57-ій звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів ОНЮА (Одеса, 15-16 квітня 2002 р.); Першій Всеукраїнській науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права, держави і політології” (Львів, 11-12 грудня 2002 р.).

Основні положення дослідження використовуються в процесі викладання курсів історії держави і права України та історії держави і права зарубіжних країн в Одеській національній юридичній академії.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у п'яти статтях, надрукованих у виданнях, рекомендованих ВАК України, із яких дві статті зроблені у співавторстві.

Розділ 1. Історіографія питання

Перед тим як почати огляд літератури та першоджерел, присвячених систематизації права Юстиніаном І (Великим), здається доцільним зробити наступні застереження, відносно методології відбору матеріалу для аналізу.

Перше з них полягає в тому, що європейська романістика у широкому значенні слова (тобто, та її галузь, котра вивчає не лише суто римське право, а також і його трансформації доби Юстиніана^** Оскільки предметом дослідження тут є пізнє римське право та його трансформації на Східно-римському (греко-римському, візантійському) підґрунті, то, говорячи про відповідну галузь знань, припустимим здається вести мову як про “романістику у широкому значенні слова”, так і про “романістику разом з візантиністикою”. налічує майже тисячолітню історію і охоплює десятки, якщо не сотні тисяч публікацій різними мовами, проаналізувати котрі в рамках навіть спеціального дослідження просто неможливо. Це змушує обмежитись оглядом, насамперед, вітчизняної літератури та публікацій, що з'явилися в країнах з розвиненими школами римського та греко-римського права (Італія, Німеччина, Польща, Росія, Франція, Чехія та деякі ін.) протягом останніх двох століть і зберігають актуальність сьогодні та є досяжними для сучасного українського дослідника.

Друге застереження стосується тієї обставини, що відомості про передумови, чинники, організацію, оцінку сутності, значення та характеристику систематизації Юстиніана можуть міститися в декількох видах джерел: у першоджерелах, до яких можна віднести юридичні, історичні, літературні тощо пам'ятки; в працях стародавніх (римських та візантійських) правознавців; у працях романістів та візантиністів більш пізніх часів, що так або інакше торкалися цього питання. У зв'язку з цим дисертантка при огляді джерельної бази прагнула по можливості врахувати найголовніші джерела усіх вказаних вище типів.

Крім того, слід окремо звернути увагу на ту обставину, що, обираючи напрямки дослідження проблем формування візантійського (греко-римського) права, та визначаючи коло відповідних джерел, багато хто з авторів, нерідко виходить з того, що насамперед, має бути врахованим стан вивчення проблеми у тих країнах, на правову традицію яких справило вплив візантійське (або ж греко-римське) право. Такий підхід, звичайно, пояснюють тим, що оскільки право тісно пов'язане з моральністю та етичними категоріями, а отже - з релігією, то передусім, аналіз візантійської традиції права являє теоретичний та практичний інтерес для держав, де засади світогляду визначає православна гілка християнства. Іншими словами, маються на увазі держави, що належать до так званої “Візантійської Співдружності Націй” [141, С. 13-15], де духовними провідниками, головним чином, є Східні Православні церкви, котрі слідують Візантійській релігійній традиції [148, С. 90-106], і складають разом, так зване, Східне Християнство [162, С. 9-12, 25-30]. Поміж таких країн найчастіше називають Болгарію, Грецію, Грузію, Росію, Румунію, Україну та інші країни, де пануючою ідеологією у галузі релігії є “візантійське православ'я” [215, С. 14-15].

Проте надто ортодоксальне слідування такому підходу, на мою думку, може призвести до звуження джерельної бази, а відтак до того, що поза увагою можуть бути залишені публікації, які стосуються проблематики дисертації, виконані у країнах, що належать до Західної релігійної та правової традиції. Між тим, візантійська культура, історія, державність, так само як і сама Візантія та держави ? її наступники, привертала і привертає увагу не лише науковців - візантологів, але й широкого загалу країн Західної цивілізації. Про це свідчить, наприклад, той факт, що, коли, у 1997 р. в Нью-Йорку відбулася виставка під назвою “Glory of Bizantium”, кількість її відвідувачів (більше 400 тис.) у 100 разів перевищила населення Константинополя у період найбільшої могутності Візантії, і була вчетверо більшою, ніж численність візантійських збройних сил за правління імператора Юстиніана Великого [151, С. 140].

Із врахуванням цієї обставини, по можливості були враховані також доступні для дисертантки найголовніші праці австрійських, американських, канадських, італійських, німецьких науковців (значна частина яких, до речі, є вихідцями з Росії, як наприклад, Я. Любарський, Д. Оболенський, або з України, як І. Шевченко), присвячені аналізу різних аспектів систематизації Юстиніана та її результатів, які є актуальними для даного дисертаційного дослідження.

При цьому до уваги були взяті не лише суто юридичні та історичні джерела і відповідні історико-правові дослідження, але й, так званий, “цивілізаційний” матеріал, тобто, джерела і відповідні наукові праці, присвячені культурі Візантії, оскільки дисертантка керувалася концепцією Робіна Дж. Колінгвуда: “Щоб збагнути сутність історичної події, документу, законодавчого рішення тощо, треба заново пережити те, що відбувалося, відчути дух часу” [175, С. 365].

Крім вказаних обставин, треба зробити ще одне застереження щодо найменувань “Східна Римська імперія” або “Візантійська імперія”, які можуть вживатися у публікаціях, що стосуються проблематики дисертаційного дослідження. Воно полягає в тому, що більшість науковців Східноєвропейських країн (та вихідців з цих країн, які працюють на Заході) принципово вживають найменування “Візантійська імперія” або “Візантія” [211; 86; 20; 119, С. 17-29], у той час як дослідники із Західноєвропейських країн не менш принциповим вважають найменування “Східна Римська імперія” [269, P. 543-556]. Оскільки дослідження цього питання не є об'єктом даного дисертаційного дослідження, зупинятися на ньому детально немає можливості. Проте при огляді джерел і у процесі дослідження враховуються як ті дослідження, де згадується “Східна Римська імперія”, так і ті, де йдеться про “Візантійську імперію”. Самі ж позначення у тексті дисертації будуть вживатися як рівнозначні, але, зазвичай, у формулюванні “Східна Римська (Візантійська) імперія”.

Керуючись викладеними положеннями, перед тим як приступити до огляду літератури та джерельної бази за темою дисертаційного дослідження, дисертантка вважала за доцільне провести класифікацію їх відповідно до мети та завдань, що поставали перед нею.

Передусім, вона виходила з того методологічного посилання, що весь масив літератури, який стосується проблематики дисертаційного дослідження, умовно можна поділити на дві групи: 1) першоджерела; 2) наукові дослідження у галузі історії держави і права, насамперед, романістики та візантиністики.

Аналізуючи стан першоджерел, варто звернути увагу, насамперед, на доцільність вивчення двох видів джерел.

По-перше, це юридичні пам'ятки, що містять інформацію про стан права у цілому, окремі норми права, правові інститути, кодифіковані акти, які нас цікавлять. Зокрема, серед них слід назвати такі важливі кодифіковані правові акти, як Кодекс Феодосія, Дигести Юстиніана, Інституції Юстиніана та Кодекс Юстиніана.

Цінним джерелом інформації є Інституції Гая, передусім, тому, що вони значною мірою слугували вихідним матеріалом для створення Інституцій Юстиніана, внаслідок чого співставлення цих джерел дозволяє прослідкувати динаміку концепції “права Юстиніана”.

Являють також інтерес кодифіковані акти більш пізніх часів (Еклога, Ісагога, Базиліки тощо), які дозволяють з'ясувати наявність впливу систематизації Юстиніана на формування і розвиток візантійського права, а відтак - на всю Східноєвропейську традицію права.

Слід зазначити, що останнім часом публікаціям джерел у цій сфері у Центральній та Східній Європі приділяється значна увага, що дозволяє використовувати не лише джерела в оригіналі або видані західноєвропейськими мовами, які не завжди є доступними для українських дослідників, але й ті, що опубліковані українською, російською, польською, сербо-хорватською та іншими слов'янськими мовами.

На жаль, перелік видань першоджерел українською мовою поки що обмежується лише фрагментами Інституцій Гая та Юстиніана, Дигест Юстиніана [220, С. 137-159; 171, С. 179-230; 172, С. 191-241].

Першоджерел, що містять юридичні пам'ятки, так чи інакше пов'язані з проблематикою даного дисертаційного дослідження, виданих російською мовою, можна назвати набагато більше.

Зокрема, крім виданих у серії “Пам'ятки римського права” Законів ХІІ таблиць, Інституцій Гая та Дигести Юстиніана” [150], які містять фрагменти, що публікувалися й у попередні десятиліття [234, С. 43-71], вперше за багато років було здійснене перевидання Інституцій Гая у відомому перекладі Ф. Дидинського, до якого додатково включені і нові фрагменти [30]. Це видання для дослідника цікаве, насамперед, тим, що містить паралельні тексти латиною і російською мовою, що дозволяє у процесі дослідження критично оцінити тлумачення головних положень цього важливого першоджерела. Такі ж переваги має видання Інституцій Юстиніана [62], “Сентенцій” Павла і “Фрагментів” Ульпіана [262].

Безумовно, найбільш цікавим поміж видань першоджерел у вигляді паралельних текстів латиною і російською мовою є започаткована у 2001 р. Московським Центром вивчення римського права публікація Дигест Юстиніана. Хоча на момент підготовки дисертації вийшло лише два томи із запланованих семи [51], але вже зараз можна констатувати, що це видання є не просто публікацією тексту з паралельним перекладом Дигест, а солідною науковою працею, яка містить аналіз порядку підготовки, сутності та значення цього визначного юридичного пам'ятника, створеного під час систематизації Юстиніана, а також кваліфіковані коментарі до окремих його положень [51].

Слід зазначити, що інші кодифіковані законодавчі акти, які послужили підґрунтям або стали результатом систематизації Юстиніана, поки що привертали меншу увагу перекладачів на слов'янські мови. (Наприклад, Кодекси Феодосія і Юстиніана поки що були опубліковані у російському перекладі лише у вигляді фрагментів) [194, С. 15-27; 236; 79]. З вказаних причин у процесі дисертаційного дослідження виявилося доцільним використання цих першоджерел у вигляді широко відомих класичних видань Т. Момзена та П. Крюгера [270; 290].

До того ж чимало юридичних пам'яток, які містять інформацію, що стосується передумов, чинників та джерел систематизації Юстиніана, останнім часом було видано польською, сербською та іншими слов'янськими мовами [295; 298; 276].

Із згадуваних вище збірок праць правознавців найбільший інтерес з точки зору проблематики дисертаційного дослідження являють наступні першоджерела.

І. Сентенції Павла у сучасному науковому обігу відомі як ”П'ять книг сентенцій до сина”. Їхній текст являє собою штучно зібрані фрагменти з різних першоджерел, науково обробленні та систематизовані [262].

Характеризуючи значення Сентенцій Павла, як джерела раннього візантійського права, маємо на увазі існування у літературі точки зору, згідно якій Сентенції не належать (або не повністю належать) Павлу. Її існування пояснюється тим, що фахівці виявили переробку окремих частин Сентенцій.

Звідси слідує висновок, що хоча в їхній основі знаходяться праці Павла, але обробка та складення у збірку були виконані невідомим автором, який жив приблизно у V ст. [152, С. 28].

2.Фрагменти Доміція Ульпіана [262] складаються з витягів із творів Ульпіана ”Про правила”, написаного під час правління Імператора Каракали. Відбиток пізнього імперського мислення дає підстави зробити висновок, що складені вони були вже після смерті Ульпіана ? за правління Костянтина, може пізніше, але у всякому разі ? до кінця V ст.

3.Консультації “старого правознавця” є збіркою відповідей (консультацій) невідомого юриста з різних питань права приблизно наприкінці V або на початку VІ ст. Її джерелами є Сентенції Павла, а також кодекси Григорія, Гермогеніана та Феодосія. Назви ці консультації первісно не мали, але отримали пізніше ? при обробці текстів відомим середньовічним французьким романістом Жаком Кюжа у ХVІ ст. [152, С. 29].

4. Закон Божий, або Співставлення законів Мойсея та римських не виділяючись глибиною юридичного аналізу, разом з тим являє собою значну цінність як одна з перших праць у галузі порівняльного правознавства [166, С. 56; 142, С. 214].

Час створення ”Співставлення” визначають межею, яка пролягає між датою останніх з цитованих імператорських конституцій ? 30 квітня 390 р. ? та створення Кодексу Феодосія, затвердженого 15 лютого 438 р. При цьому зазначається, що дата може бути визначена й точніше ? незабаром після 390-395 р. [192, С. 164].

5. “Ватиканські фрагменти” є збіркою, яка має умовну назву, оскільки початок рукопису, де мало бути найменування, втрачений. Характер збірки дещо еклектичний, оскільки містить як фрагменти з творів юристів, так і уривки імператорських конституцій. Датують її четвертим або п'ятим століттям, обґрунтовуючи такий висновок тим, що кодекс Теодосія укладачам, очевидно, ще був невідомий. Вважається, що до нас дійшла приблизно одна десята частина обсягу цієї збірки [152, С. 27].

6. Римсько-Сірійська книга законів була укладена у V ст. (можливо, близько 476 р.). На думку фахівців вона є твором якоїсь духовної особи, призначеним для використовування у місцевих духовних судах. Має такий самий еклектичний характер, як і ”Ватиканські фрагменти”. До неї увійшли як конституції імператорів (насамперед, ? східних), так і деякі твори класичних юристів. Ця збірка дійшла до нас не латиною, а у грецьких, вірменських та арабських текстах, що показує більшу її популярність у східних провінціях Візантії і дає підстави для припущень, що складена вона при дворі антиохійського патріарху.

Стосувалась ”Книга законів”, головним чином, питань приватного права. При цьому у галузі спадковій та сімейній помітні відступи від класичного римського права, що приводить до висновку про вплив у даному випадку місцевого права: або грецького, або сірійського [135, С. 10-106].

Другим видом першоджерел є літературні та історичні пам'ятки, що містять відомості про стан давньоримського та візантійського суспільства, де згадуються відповідні фактичні обставини, характеризуються особистості, коментуються економічна та політична ситуації у країні, зміни у суспільному житті, що зумовлювали трансформації римського права та необхідність його систематизації у Східній Римській імперії (Візантії).

З праць візантійських істориків в тієї доби являють інтерес, передусім, твори Агафія Миринейського, Іоана Малали, Прокопія Кесарійського, Феофана Сповідальника та інших авторів. Зокрема, важливим джерелом інформації про стан візантійського суспільства, особливості візантійської внутрішньої політики, у тому числі у галузі законодавчій, є “Таємна історія”, написана сучасником Юстиніана Прокопієм Кесарійським [164, С. 261-344]. Цікавий матеріал для порівняльного аналізу міститься у творі іншого сучасника Юстиніана І - Іоана Малали, який частково описував ті самі події, що і Прокопій, але під іншим кутом зору [164, С. 465-496]. Цінну інформацію містить також праця візантійського історика і поета Агафія Миринейського, спеціально присвячена опису діянь Юстиніана І. І хоча поміж великих звершень імператора Агафій практично не згадує законодавчі потуги останнього, головну увагу приділяючи політичним подіям царювання останнього, однак для формування уявлень про особистість Юстиніана І ця праця має суттєве значення [5]. Корисна інформація міститься також в творах інших візантійських авторів [110].

Оскільки дослідження питання про чинники і характер морально-етичного підґрунтя візантійського права у процесі систематизації Юстиніана, неможливе без врахування принципових засад римського права, то значення для визначення стану дослідження проблематики дисертації мають першоджерела не лише візантійські (греко-римські), але й суто римські. До них належать твори Авла Гелія [297, P. 51], Плутарха [159], Тита Лівія [200], Марка Тулія Цицерона [241], Марка Порція Катона [73, С. 121-128], Корнелія Тацита [198], Йосипа Флавія [63], Свєтонія [31], а також інших науковців, публіцистів, політичних та державних діячів, літераторів та інших римських і грецьких авторів, які жили у третьому - четвертому столітті нашої ери [17, С. 94-148; 205, С. 263-452]. Поміж них особливе місце займають праці Цицерона, який, з одного боку, виступає як філософ, що достатньо адекватно відображає досить еклектичну світоглядну позицію суспільства Риму періоду пізньої республіки [113, С. 5-59], а з іншої - є інтерпретатором філософських понять і категорій на правовому підґрунті. Його твори “Про обов'язки”, “Про дружбу” [241, С. 31-158] дають чимало матеріалу, що дозволяє виявити зв'язок між етикою і правом, чому пізніше (вже після втрати значення заборони Юстиніана I коментувати результати проведеної систематизації) чимало праць присвятили візантійські правознавці [103, С. 358-370; 111].

Інформація, що міститься в цих джерелах, дозволяє прослідкувати трансформацію характеру правосвідомості у суспільстві і на цій основі встановити динаміку потреби у систематизації римського права в Східній Римській імперії.

Поряд з першоджерелами, які дають можливість ознайомитися із станом права “до Юстиніана” та в результаті систематизації Юстиніана, важливе значення для встановлення ступеню вивчення проблеми і визначення напрямків дисертаційного дослідження, мають наукові праці фахівців у галузі візантійського та пізнього римського права, а також історії та культури Візантії, які спеціально або по дотичній торкаються питань систематизаційних зусиль Юстиніана I.

Ці праці для зручності подальшого викладу матеріалу також можуть бути класифіковані за різними ознаками.

Зокрема, на підставі “предметного” критерію, наукові розвідки можуть бути згруповані таким чином: 1) праці, що стосуються власне систематизації Юстиніана, її організації, перебігу тощо; 2) праці, що стосуються передумов та джерел систематизації Юстиніана (стану права у Східній Римській імперії, його доктрині, концепції правотворчості тощо); 3) праці, присвячені аналізу впливу результатів систематизації Юстиніана на інші правові системи; 4) праці з різних питань права, культури та історії Візантії V-VI ст., які так чи інакше стосуються окремих аспектів систематизації Юстиніана, у тому числі, підручники, навчальні посібники, довідкові видання тощо, які містять інформацію з питань, що охоплюються проблематикою даного дисертаційного дослідження.

За “географічним” критерієм наукові дослідження також можуть бути систематизовані і об'єднані у певні групи: 1) праці вітчизняних науковців; 2) праці російських науковців; 3) праці науковців інших країн. Відносно критеріїв другого поділу треба зробити деякі пояснення. Виокремлення праць вітчизняних науковців є природним, оскільки, передусім, важливо з'ясувати стан вивчення проблеми у вітчизняній літературі. Традиційна активність російських науковців у вивченні історії та культури Візантії, пов'язана з наявністю концепції “третього Риму” [42, С. 254-277, С. 310-336; 40; 84, С. 103-111; 147, С. 66-82], що набула поширення не лише у Росії, але й на Заході [288], зумовлює доцільність окремого розгляду стану відповідних досліджень у цій країні. Нарешті, об'єднання в одну групу усіх інших національних шкіл візантологів можливе у зв'язку з тим, що дозволяє скласти враження про розмаїття досліджень та поглядів на відповідну проблематику.

Для розгляду і визначення стану вивчення проблеми найбільше значення, природно, мають наукові дослідження, спеціально присвячені розгляду різних аспектів проведеної Юстиніаном І систематизації римського (греко-римського) права, а також окремим етапам і результатам цих робіт.

Слід зазначити, що ця проблема привертала увагу дослідників з різних європейських країн. Багато які з цих праць, присвячені опису перебігу систематизації Юстиніана в цілому, встановленню характеру джерел, з яких про неї стало відомо, автентичності рукописних копій Дигестам, Кодексу, Інституціям Юстиніана тощо [275; 281; 266; 285; 286; 271].

Разом з тим, характерною їхньою рисою є прагнення розглядати результати систематизації Юстиніана, головним чином, з точки зору досягнення мети збереження відомостей про класичне римське право; встановлення наявності інтерполяцій; аналіз вихідних матеріалів, з якими працювали комісії Трибоніана; намагання відмежувати творчість візантійських правознавців від давньоримської “першооснови”, спроби встановлення достовірності тих чи інших фрагментів Дигест тощо.

Отже, головним недоліком більшості публікацій (про позиції авторів яких детальніше буде йтися при дослідженнях відповідних питань), на мою думку, є надмірне захоплення догматичним аналізом, насамперед, Дигест Юстиніана, як історичного і юридичного пам'ятника з наданням переваги дослідженню “відправного матеріалу” римського права на шкоду аналізу обставин та концепції формування греко-римського (візантійського) права в цілому та розгляду інших результатів систематизації Юстиніана - Кодексу та Інституцій.

Дещо інакший підхід сформувався у дослідженнях систематизації Юстиніана в тих країнах, що належать до Східноєвропейської (Візантійської) цивілізації^** Детальніше про ознаки цієї цивілізації мова піде в наступних частинах дисертації.. Науковці цих країн частіше аналізують ті чи інші аспекти систематизації Юстиніана не просто як суто юридичне явище, а як елемент загального розвитку візантійської історії, культури тощо. Це, як здається, можна пояснити тим, що правознавці, історики та культурологи цих країн нерідко розглядають греко-римську (візантійську) культуру, як свою духовну та морально-етичну першооснову, а відтак ? право як своєрідний чинник формування східноєвропейської традиції права. Разом з тим, сказане не означає, що тут зовсім відсутні праці в яких аналізуються суто юридичні аспекти систематизації, окремі акти, створені у її процесі, їхні особливості та зміст тощо.

Отже детальніше розглянемо ті праці, які спеціально присвячені систематизації Юстиніана, що видані українською та російською мовами.

Слід зазначити, що наукових розвідок, спеціально присвячених, проведеній Юстиніаном І систематизації римського (греко-римського) права, окремим етапам і результатам цих робіт, у вітчизняній історико-правовій науці практично не існує.

Ненабагато більше їх і у російській юриспруденції. До останнього часу, очевидно, найбільш ґрунтовним спеціальним дослідженням у цій галузі залишається монографія професора І.С. Перетерського, присвячена історії створення і загальній характеристиці Дигест Юстиніана [152]. Генетично пов'язані з цією працею прокоментований ним переклад вибраних фрагментів з цих Дигест [49], а також статья Є.О. Скрипільова “Дигесты Юстиниана - основной источник познания римского права” [189, С. 7-18]. Методологічно (за призначенням) споріднений із цими працями також підготований Л.Л. Кофановим короткий опис перебігу створення та аналіз головних особливостей Дигест, який передує їх тексту у виданні початку третього тисячоліття [50, С. 12-24].

Оцінюючи значення вказаних праць І.С. Перетерського та Є.О. Скрипільова з точки зору встановлення ступеню вивчення проблеми, що є предметом даного дисертаційного дослідження, варто зазначити, що, попри високу кваліфікацію авторів та глибокий аналіз ними значної кількості положень Дигест, ці публікації якраз свідчать про недоліки у вивченні проблематики, пов'язаної із систематизацією Юстиніана.

По-перше, вони присвячені лише Дигестам. Хоча останні з погляду інформації про класичне римське право та оцінки їхнього значення для встановлення візантійського бачення римського права є дуже важливим джерелом, однак їхнім створенням не вичерпуються систематизаційні потуги Юстиніана. Тому, на мою точку зору, повна і точна оцінка значення Дигест поза контекстом решти систематизаційних робіт, організованих Юстиніаном, є неможливою. По-друге, більша частина згаданих вище публікацій присвячена не Дигестам у цілому, а “приватноправовій частині” останніх, що пояснюється сферою наукових інтересів професора І.С. Перетерського і відповідного відбору ним матеріалу для перекладу та коментування [49, С. 5]. По-третє, в оцінці положень та значення Дигест помітно відчувається вплив ідеологічного фактору, зумовленого обставинами, у яких ці дослідження виконувалися. Тому ідейним підґрунтям оцінки Дигест, як і усього римського права є праці основоположників марксистського вчення, наголошується на “класовому характері” Дигест, “судомних спробах класу рабовласників зберегти своє панування”, “обурливості деяких сентенцій римських юристів для моральності сучасного читача” [152, С. 10, 21, 25; 189, С. 7-8, 9, 18]. У Вступі до нового видання Дигест Юстиніана, підготованому Л.Л. Кофановим, така ідейна “заданість” відсутня, а матеріал Дигест охоплює не лише приватне, а й публічне право, проте зберігається така вада (з точки зору висвітлення проблематики даного дисертаційного дослідження), як відсутність комплексного аналізу усієї систематизації Юстиніана.

Отже, що стосується розгляду перебігу підготовки та укладення інших нормативних актів під час систематизації Юстиніана, то спеціальні комплексні дослідження пов'язані з цими проблемами, тут практично відсутні. Натомість самі акти, створені в результаті систематизації, - Кодекс та Інституції Юстиніана - слугують, як правило, предметом дослідження лише для встановлення особливостей окремих інститутів римського та візантійського права. Зокрема, досить популярним прийомом тут був порівняльний аналіз окремих положень кодексів Феодосія та Юстиніана. В першу чергу, предметом дослідження були ті норми та інститути, що визначали становище рабів та колонів. Ці проблеми могли розглядатися, чи то у контексті розгляду динаміки аграрних відносин, чи то як самостійні питання, але у кожному разі, більшість з них, будучи виконаними у свій час з належних класових позицій, мала певну ідеологічну спрямованість, що визначало коло розглядуваних питань і кінцеві висновки [24; 78; 94; 95; 96; 97; 98; 99; 104; 207].

Крім спеціальних праць, присвячених систематизації Юстиніана 528-534 рр., з точки зору проблематики даного дисертаційного дослідження являють інтерес розвідки, які стосуються законодавчих реформ Юстиніана, тобто, охоплюють не лише власне систематизацію, але торкаються питань його “супутньої діяльності” у цій галузі, а також законотворчості після завершення систематизації, себто, видання, так званих новел.

Поміж досліджень такого роду, передусім, слід згадати праці професора З.В. Удальцової, котрі містять ґрунтовний аналіз законодавчих реформ Юстиніана, як таких. Авторка - один з найбільш відомих радянських російських візантиністів розглядає в цілому стремління Юстиніана щодо реформування системи права, яка у той час існувала у Візантії і внаслідок дії низки чинників об'єктивного та суб'єктивного характеру потребувала свого реформування [209; 210].

Разом з тим, вказана праця, попри її ґрунтовність, не містить детального аналізу передумов, особливостей організації та проведення, а надто оцінки значення систематизації Юстиніана. Це пояснюється тим, що її метою була загальна характеристика реформ Юстиніана у галузі законодавчій, і систематизаційні роботи, котрі були організовані ним у 528-534 рр., у зв'язку з цим розглядаються лише як складова частина реформаторської діяльності у законодавчій галузі.

Приблизно такий самий підхід властивий і для монографії Є.Е. Ліпшиць, присвяченої дослідженню розвитку візантійської правової системи у ІV-VІІІ ст. [105; 106]. По-перше, вона висвітлює стан візантійського права і судочинства за досить тривалий період (п'ять століть), а тому, вже внаслідок цього, не може містити достатньо детальний аналіз трансформацій права протягом і у зв'язку із систематизацією Юстиніана. По-друге, професор Є.А. Ліпшиць і не мала метою детальний аналіз систематизації Юстиніана, розглядаючи її лише у контексті загального процесу формування та розвитку візантійського (греко-римського) права. По-третє, вказана монографія, як і праці З.В. Удальцової та інших згадуваних вище візантиністів, написана з суто “історичних” позицій. Вона не має “юридичного” спрямування і внаслідок цього не містить історико-правового аналізу та оцінки передумов, чинників, перебігу та результатів трансформацій візантійського (греко-римського) права за розглядуваний період.

Варто звернути увагу на те, що вище йшлося про дослідження російських радянських науковців, у колі наукових інтересів яких (це стосується, передусім істориків, але не юристів) “візантійській проблематиці” традиційно відводилося належне місце.

Що стосується вітчизняної історико-правової науки, то в Україні помітне зростання інтересу до вивчення історії римського права та історії держави і права Візантії має місце вже наприкінці дев'яностих років минулого століття.

У цей час виходять друком кілька монографій, де, поміж інших питань, розглядається становлення візантійської системи права, зокрема, формування протягом VІ ст. так званого “права Юстиніана” [228; 218]. Однак предметом дослідження тут є загальний розвиток традиції приватного права у Європі і, у тому числі, у Візантії. Це, з одного боку, розширює хронологічні та географічні рамки наукових розвідок, котрі у часі охоплюють період від виникнення Східної римської імперії до її занепаду і падіння, в просторі - усю Східну Європу, проте з іншого, ? звужує їхній об'єкт, оскільки йдеться не про всю систему візантійського права у цілому, а лише про таку його частину, як приватне (цивільне) право.

Поміж праць більш загального характеру слід назвати підручник відомого російського романіста і візантиніста Д.І. Азаревича, де охарактеризований перебіг розвитку цієї системи права більш ніж за півтора тисячоліття [6]. Варто також згадати аналогічне ґрунтовне дослідження відомого візантиніста Захарія фон Лінгенталя [299]. Разом з тим, у згаданих працях відсутні детальні дослідження раннього періоду розвитку візантійського права, який є предметом аналізу у даній дисертації. Загалом питання формування візантійського права у добу Юстиніана І висвітлюються лише побіжно. Це пояснюється, на мою думку, тим, що автори, головним чином, мали на меті більш загальні задачі: визначити загальні тенденції правотворчості у Візантії, охарактеризувати головні законодавчі акти тощо.

У зв'язку з цим варто зазначити, що навіть у останні роки і у навчальній літературі із загальної історії держави і права, візантійському праву приділяється недостатньо уваги, причому, у деяких випадках візантійські держава і право, як такі, не розглядаються взагалі, а результати систематизації Юстиніана кваліфікуються лише, як “післякласичне римське право” [91, С. 179-184].

Щоправда у деяких підручниках останнього часу з'явилися досить значні за обсягом розділи, присвячені розвитку цієї системи права [143, С. 215-220, С. 423-449]. Разом з тим, у літературі слушно зазначалося, що все ж таки головна увага зосереджується на особливостях розвитку окремих інститутів вже пізнього візантійського права, в той час як візантійська правова система періоду її формування характеризується лише в самих загальних рисах [215, С. 41-50].

Виняток певною мірою складають праці, присвячені формуванню візантійського шлюбно-сімейного права, та деякі інші [216, С. 79-84; 116, С. 236-239].

Отже можна констатувати, що більшість праць або торкається суто римських (але ще не греко-римських, тобто, візантійських) правових інститутів, або містить характеристику вже сформованого візантійського права, не відбиваючи ті трансформації, що сталися у перші століття формування Візантійської цивілізації і знайшли відображення у систематизації Юстиніана І. Сказане свідчить про недостатню вивченість як спеціальних, так і загальних питань систематизації Юстиніана.

Другу групу наукових розвідок, що мають бути враховані при вивченні стану дослідження проблеми, складають праці, що стосуються передумов та джерел систематизації Юстиніана, стану права у Східній Римській імперії, його доктрині, концепції правотворчості тощо. Оскільки тут на той час діяло римське право, то фактично йдеться про праці, присвячені характеристиці, пізнього, або так званого, “післякласичного” римського права.

Кількість їх досить значна, якщо враховувати підручники та навчальні посібники, майже кожен з яких містить згадку про систематизацію Юстиніана та авторський свій погляд на результати та значення цієї події.

Не маючи можливості дати огляд усієї літератури такого роду, що, крім того, було б виправданим з точки зору логіки дисертаційного дослідження, варто перелічити лише ті, де загальний перебіг та окремі питання систематизації Юстиніана висвітлені найбільш ґрунтовно.

Поміж навчальної літератури, насамперед, мають бути згадані “История римского права” І.О. Покровського [160], “История римского права” та “Система римского права” В.М. Хвостова [233; 232]. Перевагами вказаних праць є подача інформації, присвяченої систематизації Юстиніана у контексті розгляду загальних тенденцій розвитку римського права. Це дозволяє скласти належне уявлення про її передумови та чинники, сутність та характер одержаних результатів на різних етапах рецепції римського права. Щоправда, обсяг матеріалу загалом незначний, але це компенсується відсиланнями читача до першоджерел - насамперед, до Дигест та Кодексу Юстиніана.

Поряд з цими виданнями варто назвати ґрунтовні праці з римського права Б. Віндшейда [25], Г. Дернбурга [45], К. Сальковського [179], К.Ф. Чиларжа [250], Г. Пухти [167], котрі містять достатньо широку інформацію про систематизаційні потуги Юстиніана.

З творів такого роду, виданих або перевиданих у останні десятиліття слід згадати підручники та посібники “Римское частное право” колективу авторів [173], Ч. Санфилиппо [180], І. Пухана та М. Поленак-Акимовської [166], В. Володкевича та М. Заблоцької [293], М. Казера [277], А.І. Косарєва [82], А. Малєніци [283], О.А. Підопригори [154], Х. Хаусманінгера та В. Шельба [275], Ф. Шульца [286], Д.В. Дождева [52], Є.О. Орача і Б.Й. Тищика [146, С. 172, 176-182], Є.О. Харитонова [225; 226; 228; ], Р. Цимермана [268], З.М. Черниловського [248, С. 157-161; 249, С. 150-154] та ін. [257, С. 147-148].

...