Систематизація права у візантійській імперії у першій половині VI століття нашої ери (систематизація Юстиніана)

Крім того, розрізняють Східноєвропейський (Візантійський) та Західноєвропейський типи рецепції римського права.

Східноєвропейський (Візантійський) тип рецепції характеризують як такий, що ґрунтується на одній, чітко встановленій ідеологічній максимі; не має, як правило, глибокої науково-теоретичної бази; провадиться “за ініціативою зверху”, не обов'язково будучи зумовленою потребами суспільства; обмежується, найчастіше, обранням зразків для наслідування.

Західноєвропейський тип рецепції характеризує те, що він ґрунтується на плюралізмі політичних та правових думок; має надійне методологічне підґрунтя (теоретичну базу); є компромісом дії різних політичних, економічних, соціальних сил; відбувається внаслідок реалізації соціальних, культурних, економічних та інших потреб суспільства.

З врахуванням викладеного вище, розглянемо долю матеріалів систематизації Юстиніана на Сході та Заході Європи.

У Візантійській імперії, попри реформу юридичної освіти, яка передбачала поглиблене вивчення, насамперед, Дигест, текст яких учні студіювали під проводом професора три з половиною роки, юридична думка вже за часів Юстиніана скніла, а за його наступників - практично зійшла нанівець, що врешті решт призвело до втрати теоретичних та аналітичних надбань у сфері римського права і стагнації у галузі приватного права.

Лише у VIII-IX ст. помітним стає деяке пожвавлення законотворчості і юридичних досліджень на основі матеріалів систематизації Юстиніана.

У 740 р.(за іншими даними у 726 р. [258, С. 18]) за імператорів Лева III (Лева ІІІ нерідко іменують “Ісавром” [212, С. 401] та Костянтина V з'являється “Ekloga ton nomon” або “Ekloga Leonis”, яка була задумана як скорочена збірка положень Кодексу, Інституцій, Дигест та Новел Юстиніана.

Еклога складалась з 18 невеликих титулів, які охоплювали питання шлюбно-сімейного права, дарування, спадкового права, опіки та піклування, становища рабів, купівлі-продажу, позики, емфітевзису, найму, свідчень, майнових стосунків стратіотів та інших посадових осіб, покарання за злочини, військового права. У її змісті помітне прагнення пристосувати результати систематизації Юстиніана до нагальних потреб.

Недоліком Еклоги було те, що, приділяючи значну увагу регулюванню особистих стосунків громадян, вона, разом з тим, майже не торкалась питань аграрного законодавства та й більшості інститутів речевого права. Це зумовило необхідність створення Додатку (Апендикса) до Еклоги, що містив близько ста норм, головним чином, у галузі карного права, а також чотирьох досить значних за обсягом і відносно самостійних “законів”- Землеробського, Військового, Морського та Мойсеїва [258, С. 19].

Часто Еклогу піддають критиці за те, що вона містить “суміш з Дигест, Інституцій, Кодексу, компіляцій сільськогосподарського, морського та військового права, а також заповіти Мойсеєві, які відредаговані та представлені як юридичні норми”. При цьому підкреслюється, що внаслідок такої переробки Еклога кардинально відрізняється від римського права [202, С. 726].

Проти цієї критики були висловлені заперечення, в яких звертається увагу на необхідність враховувати те, що Еклога була спробою створення на базі систематизації Юстиніана комплексного законодавчого акту, який мав враховувати потреби сьогодення, а отже не міг “консервувати” норми, що не враховували ці потреби. Тому критиці має підлягати не концепція Еклоги, а ступінь досконалості законодавчої техніки її творців [228, С. 105-110].

Слушність зауважень щодо неузгодженості та “технічної” недосконалості норм Еклоги знайшли своє підтвердження в тому, що пізніше мали місце неодноразові спроби її вдосконалення з частковим поверненням при цьому до принципів “права Юстиніана”.

Першою із таких переробок вважається Еклогадій (802 - 811 рр.), який являв собою єдину систематичну працю, присвячену, головним чином, карному праву. У сукупності з Еклогою він слугував основою для створення нової юридичної збірки Приватної Поширеної Еклоги (829 по 870 р.), яка у більшості випадків спирається на положення законодавчих актів, створених у процесі систематизації Юстиніана.

Приватна Поширена Еклога була актом перехідного характеру, про що свідчить та обставина, що вже незабаром ? наприкінці IX ст. імператор Василь Македонянин організував переробку “Зводу” Юстиніана з метою його вдосконалення, уніфікації та модернізації, яка була закінчена вже під час правління його сина ? Лева VІ Мудрого на початку Х ст. - не пізніше 912 рр. після чого імператори македонської династії зажили слави імператорів-законодавців, рівних Юстиніану І [88, С. 227].

Було розроблено грандіозну програму “очищення стародавніх законів”, яка мала метою не лише зняття “нашарувань” права Ісаврійської династії, але й перегляд норм компіляції Юстиніана з точки зору можливості їхнього застосування у нових історичних умовах, усуненні протиріч, еллінізації тощо. Фактично йшлося про заміну латинського “Зводу” Юстиніана грецьким зводом законів, про створення власного “грецького Юстиніана” [88, С. 227].

В рамках цієї програми передбачались своєрідні програма ? максимум та програма ? мінімум.

Перша була розрахована на створення універсального Корпусу (“Зводу”) законів, своєрідної енциклопедії права, на кшталт тієї, що була створена під час систематизації Юстиніана. Програма-мінімум передбачала створення компактної та загальнодоступної збірки законів, яка б містила матеріали, необхідні практикам - суддям, адвокатам тощо.

Згідно з цією програмою комісія, очолювана патріархом Фотієм, створила збірку “Ісагога” (“Вступ”), яку у літературі внаслідок непорозуміння частіше називають “Епанагога” [228, С. 112]. (Враховуючи такі розбіжності, надалі будуть використовуватися обидва терміни).

Ісагогу було видано у 885 (чи у 886 [228; 79]) році від імені імператорів Василя, Лева та Олександра. Загалом її концепція відповідає концепції систематизації Юстиніана, але є важлива відмінність, пов'язана із боротьбою за першість між імператором та патріархом. Закон розглядається як такий, що має одночасно і божественне, і народне походження, адже народ - це інструмент божий; політична влада опосередковано йде від бога, але безпосередньо від общини - так мислить середньовічна людина і саме в цьому вбачає сенс ідеї перенесення суверенітету. Звідси цілком логічно слідує відмова укладачів Ісагоги від включення до неї фрагменту Ульпіана з Дигест “Що бажає імператор, то є закон”. Імператор взагалі не розглядається як джерело права [88, С. 232].

Проте Лев VІ не бажав миритися з обмеженням суверенності імператорської влади. Скориставшись, як приводом, вимогою церкви видати новелу, яка б забороняла четвертий шлюб, Лев у лютому 907 р. доручив комусь з довірених юристів підготувати проект нової збірки, яка б містила норму про заборону четвертого шлюбу, а принагідно й переглянути Ісагогу в цілому.

В результаті такого перегляду був виданий Прохірон, що являв собою компіляцію, позбавлену тих обмежень імператорського суверенітету, якими була багата Ісагога. Зберігаючи (у спрощеному вигляді) багато положень систематизації Юстиніана, Прохірон, разом з тим, був відступом від концепції Юстиніана [6, С. 11-24].

Паралельно відбувалась реалізація програми-максимум. Її результатом було видання “Basilikos nomos” (імператорських законів) [263, С. 56; 246, С. 196; 29, С. 27], які являли собою збірку законодавства на основі систематизації Юстиніана. Кодекс, Дигести та Інституції Юстиніана було перероблено, перекладено грецькою мовою та зведено в один кодекс, поділений на 60 книг. Разом з тим згадані акти використовувалися не безпосередньо, а за допомогою грецьких обробок. Наприклад, Інституції були використані у редакції Парафрази Теофіла, Дигести - подано за допомогою Епітоми Аноніма, Кодекс - за допомогою коментарів Талалея та Анатолія. Грецькі конституції було використано в оригіналі.

В цілому Базиліки слідують системі Юстиніана, хоча в ряді випадків ця система скоригована, її зроблено більш стрункою, раціональною. Наприклад, положення про магістрати у Кодексі містяться в 1 та 2 книгах. У Базиліках їх зібрано разом у 4 книзі; процесуальні норми, які у Кодексі розкидано у 1 та 7 книгах, тут також зібрано (згруповано) в книгах 7-9 тощо.

Однак, скориставшись при визначенні структури Базилік, загалом, зразками Кодексу Юстиніана, по відношенню до змісту їх автори надали перевагу Дигестам.

Оскільки головною метою створення Базилік була систематизація та об'єднання законодавчого матеріалу, тут переважає систематично - хронологічне розташування норм. У відповідності з таким концептуальним підходом кожен титул Базилік починається фрагментом із творів римських правників, що міститься у Дигестах, далі йдуть положення Кодексу, Інституцій і Новел, які доповнюють положення Дигест.

При визначенні змісту Базилік, було вилучено більше з Кодексу та Новел, ніж з Дигест [6, С. 70]. Дигести увійшли в Базиліки майже повністю, навіть багато з того, що було зміненим або скасованим конституціями Юстиніана. Також увійшла у Базиліки більша частина перших книг Кодексу, навіть ті положення, які пізніше були скасовані або змінені самим Юстиніаном І.

Крім того, було зроблено спрощення по відношенню до матеріалу, який здавався в нових умовах непотрібним. Наприклад, якщо в Дигестах наводилися різні точки зору юристів, то Базиліки містили лише “найбільш справедливі” без згадки про інші. Було також вилучено тлумачення слів і термінів, що зустрічаються в Дигестах. Спрощено було схему посилань. Якщо в Дигестах вказувався не лише автор, але й назва твору, з якого взято фрагмент, то в Базиліках збережено лише авторство.

Від нововведень помітно постраждали Інституції, з яких було взято небагато, оскільки розробники Базилік врахували думку Лева: призначення Інституцій ? слугувати, скоріш, школі, аніж юридичній практиці.

Роботи зі складення Базилік фактично являли собою ревізію правових актів, що накопичилися протягом останніх століть. При цьому мала місце спроба реставрації матеріалів систематизації Юстиніана, але у вигляді, який дозволив би використовувати їх у сучасних умовах [6, С. 70].

Після видання Базилік матеріали систематизації Юстиніана продовжували перебувати в юридичному вжитку: в суді можна було посилатися як на Базиліки, так і на Дигести або Кодекс Юстиніана у грецьких обробках. У літературі такий підхід оцінюють як цілком логічний, оскільки Базиліки, фактично, являли собою сукупність витягів з актів систематизації Юстиніана, які не втратили своєї актуальності [228, С. 119-124]. Такий висновок здається цілком логічним, що і підтверджує тодішня практика: паралельне існування Базилік, Дигест і Кодексу тривало протягом майже двох століть і лише у ХII ст. Михайло Комнін у новелі про судову реформу наказав застосовувати лише Базиліки.

Останнім відлунням систематизації Юстиніана у Візантії можна вважати підготований номофілактом (правознавцем) і суддею Костянтином Арменопулом близько 1345 р. Hexabiblos (Шестикнижжя) ? збірку витягів норм із Базилік, згрупованих у 6 книг, яка до початку ХХ ст. діяла на території Бессарабії [72, С. 19-20] і вважалася Кодексом у Греції до 1941 р.

Що стосується долі матеріалів систематизації Юстиніана на Заході Європи, то тут вони набули величезного значення. Як зазначав Д. Келлі, “Corpus Juris Civilis” весь час перебуває в серцевині континууму західної суспільної думки” [74, С. 74].

Торкаючись питань значення систематизації Юстиніана для рецепції римського права у Західній Європі [203, С. 169-175; 294, P. 70-74], передусім, слід зазначити, що на території теперішніх Італії та Іспанії після відвоювання частини їх Юстиніаном І набули чинності його Кодекс, Дигести, Інституції, які залишались джерелом права для населення цих країн і після того, як Східна Римська (Візантійська) імперія остаточно втратила ці землі [32, С. 98; 272, P. 513].

Крім того, набуває поширення вивчення римського права. Більшість дослідників рецепції римського права пов'язують виникнення цього явища з існуванням матеріалів систематизованих комісіями Юстиніана, хоча деякі вважають їх знахідку причиною [279, P. 17], а інші - наслідком зростання інтересу до римського права [204, С. 112-119]. (Втім деякі автори помилково зазначають, що “римське право тільки тому набуло поширення у Європі, що при пограбуванні Амальфі у 1136 р. був випадково знайдений Кодекс Феодосія” [13, С. 191]).

Ознайомлення із загальними засадами римського права відбувалось вже у загальноосвітніх школах при вивченні курсу риторики. Але, крім елементарного вивчення римського права, існувало також вивчення його на професійному рівні ? в юридичних школах Рима, Равени, Павії, Верони, Нонантола, Орлеана. Крім того, слід відзначити існування праць, присвячених римському праву, найчастіше у вигляді глос (коментарів) до юридичних текстів. Найбільш відома з них Туринська глоса до Інституцій Юстиніана, створена у проміжку з VІ по Х ст. Але існували глоси не лише до Інституцій, а також і до Кодексу, Новел, Бревіарія, збірок лангобардського права [130, С. 85-91].

Вже у Х-ХІ ст. з'являються самостійні юридичні твори, з яких найбільший інтерес являють Ехeptіоnеs legum Romanorum ? систематичний виклад римського права, хоча й дещо модифікованого, і Вгаchylogus juris civilis ? підручник римського права, написаний на основі законодавства Юстиніана та Бревіарія.

Значення матеріалів систематизації Юстиніана зростає у Пізньому Середньовіччі.

Наприкінці XI ст. виникає і незабаром набуває світової слави університет у Болон'ї, з яким пов'язують формування школи глосаторів.

Появі цієї течії сприяло те, що вивчення права у Болонському університеті полягало у читанні джерел та коментуванні останніх професорами. Основним методом аналізу римських джерел була екзегеза, яка вчинялась шляхом написання між рядками або на полях оригіналу коротких приміток або пояснень до окремих слів ? глос. Порівнюючи паралельні місця джерел, глосатори виходили з того, що “Корпус Юстиніана” є єдиним цілим, де не може бути протиріч. Це, природно, знижувало цінність висновків, отриманих таким шляхом. Тому деякі глосатори використовували синтетичний метод, систематизуючи певні частини того чи іншого джерела за різними ознаками.

Результатами таких досліджень були summae, тобто загальні попередні зауваження, огляди тощо, або bгосагdо ? збірки окремих догматичних положень, особливо сумнівних та складних, виведених з джерел, супроводжуваних доказами та поясненнями. З'являються також tгасtаtus монографічного характеру та quaestiones, тобто збірки рішень казусів, що розглядались на практичних заняттях у школах.

Найбільш відомими представниками школи глосаторів були Ірнерій (засновник цієї течії), Булгар, Вакарій, Босіано Дісовані, Плацентін (засновник синтетичної течії у школі глосаторів), Роджеріо, Донарі Одофред, Азо, Акурсій.

Творчість школи глосаторів була завершена Акурсієм, який, начебто підводячи риску під тим, що зробили його попередники, видав вибрані глоси на законодавчі акти, створені у результаті систематизації Юстиніана - “Glossa ordinaria”. Ця збірка була популярною не лише у теоретиків, але й на практиці. У судах вона застосовувалась чи не нарівні з законом.

Оскільки цей напрям дослідження римського права фактично вичерпав себе, на зміну йому прийшла інша школа ? постглосаторів (або коментаторів). Предметом їхніх досліджень та коментування були вже не матеріали систематизації Юстиніана, а глоси попередників. Засновниками цього напряму були Жак де Ровіньї та Раймондо Лулій. Безумовною заслугою коментарів була спроба філософського осмислення права та оцінка юридичних норм з позицій природного права, використання діалектики та казуїстики. Це дозволяло їм пристосувати римське право до потреб сучасного життя. Використовуючи системний метод, коментатори вишукували в різних римських правових джерелах насамперед головне місце (lосus), тобто фрагмент, який їм здавався головним, а вже потім тлумачили зміст джерела “від нього”. Найвідомішими коментаторами були Бартоло де Саксоферрато, Бальд де Убальдіс, Ясон де Майнус. Усього відомо 136 імен представників цієї школи [136, С. 135].

На початок ХVІ ст. вичерпала себе й школа коментаторів, яка була піддана різкій критиці італійськими гуманістами епохи Відродження за схоластичний підхід і поступилася місцем історико-філологічному способу аналізу, виникнення якого пов'язане з іменами французького філолога Гійома Бюде, італійського юриста Андріа Альгато та німецького юриста Ульриха Цазі, а вищі досягнення цієї школи ? з ім'ям видатного французького правознавця Жака Кюжа (Куяція). Представники цієї школи прагнули з'ясувати первісне значення норм “Корпусу Юстиніана”, спираючись на філологічне тлумачення джерел, з урахуванням особливостей часу їх створення [15, С. 189-195]. Саме представникам цієї школи Дені Годфруа та його синові Якобу (Теодору) належать ідеальні для свого часу видання Согрus juгіs сіvіlіs та коментарі до Соdех Тhеоdоsіаnus.

Своєрідною противагою історико-філологічному напряму слугувала систематична (догматична) школа, найбільш видатним представником якої був Доно Юг Донелл, котрий розробив першу цілісну систему римського права ? досить близьку за своїм характером до інституційної [221, С. 65-69].

Поряд з вивченням та коментуванням відбувалась рецепція римського приватного права у формі прямого застосування. Найбільш повне втілення така форма мала у Пізньому Середньовіччі у Німеччині та Нідерландах, де Дигести Юстиніана та його Кодекс нерідко використовувалися як норми чинного права [219, С. 313-315].

Але досягши свого піку наприкінці ХVІ ст. (наприкінці Пізнього Середньовіччя), така форма рецепції потім почала зазнавати дедалі більшої критики, що було результатом не стільки зміни економічних, скільки політичних та соціальних відносин, а також істотних змін у світогляді, пов'язаних з настанням Нового часу.

Під впливом ідей Просвіти та більш пізньої течії лібералізму, філософії Імануїла Канта та Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля формується нове бачення взаємин особи і суспільства та значення у їхньому впорядкуванні римського та греко-римського права [229, С. 187-189].

Крім того, у Німеччині помітний вплив мала, так звана, історична школа права, засновником якої був Густав Гуго ? професор університета у Геттінгені, автор “Підручника природного права як філософії позитивного права, особливо ? приватного права”. На його думку, цивілістична наука має зосередитись на тому, чим до цього часу не займалась практична юриспруденція: треба звернутись до розвідок стародавнього римського права, “починаючи не з компіляції Юстиніана, а більш давніх джерел”.

Ці ідеї були розвинуті далі Ф.К. фон Савіньї, Г.Ф. Пухтою, А. фон Бетман-Хольвегом, Ф. Блуме, Г.А. Хайзе, Ф.Х. Мюленбрухом та ін. Важливе значення мало також те, що у 1816 році німецький історик Б. Нібур знайшов у Вероні рукопис Інституцій Гая, який став джерелом нового історичного матеріалу, що дозволив уточнити розуміння низки положень римського права у інтерпретації Юстиніана.

Недоліки молодшої (нової) історичної школи, до яких можна віднести: надмірне захоплення дослідженнями логічного боку ідеальної моделі права; оцінку права як плоду народного духу; готовність жертвувати заради гармонійності доктрини новими явищами, які не вписуються в цю гармонію, а також недооцінку ролі кодифікацій та законотворчого процесу, намагалися усунути прихильники реалістичного (прагматичного) напряму, найбільш видатним представником якого був Р. фон Єринг.

На думку Єринга, найцінніша спадщина ? це римський метод правотворчості, завдяки якому римське право, не перестаючи бути стрункою науковою системою, в той же час завжди лишалось найкращим для практичного застосування. Тому з римського права слід зберігати тільки те, що у ньому формально і матеріально ще лишається цінним, а замість усього іншого поставити нові, більш співзвучні часу та необхідні йому поняття^** Слід зазначити, що саме такою була методика систематизації Юстиніана. Завдання сучасного юриста не тільки в створенні, але й у руйнуванні, яке розуміється як відкидання непотрібного та застарілого. Таким чином, було визначено методологію рецепції римського права, знайдено рішення, значення якого важко переоцінити: Durch das romische Recht uber aber romische Recht chinaus ? Від римського права - вперед і далі римського права [60, С. 290-291].

Згаданий вище підхід було використано при кодифікаціях цивільного законодавства у Європі XIX ст., зокрема, при створенні Цивільних кодексів Австрії, Франції, Швейцарії та Німеччини [238; 229].

Якщо Цивільний кодекс французів, прийнятий у 1804 р., побудований за інституційною системою, ближчий до класичного римського приватного права, то Німецький Цивільний кодекс, прийнятий у 1899 р., став результатом поєднання положень римського права і права німецького. Особливістю структури цього Кодексу є те, що він побудований за так званою пандектною системою, яка була розроблена середньовічними німецькими глосаторами римського права, а вперше була запроваджена ще раніше ? у Візантії (її відлуння досить помітне у Базиліках [228, С. 119-124]). У відповідності з нею 5 книг, на які поділено Кодекс, містять: загальну частину, зобов'язальне право, речове право, сімейне право, спадкове право.

Кодифікаціями ХІХ ст. рецепції римського права у Західній Європі на підґрунті систематизації Юстиніана не закінчуються [83, С. 123-128], так само, як не обмежується її поширення лише Заходом та Центром континентальної Європи [65, С. 176-187; 19, С. 210-218].

Останні відіграють роль і зараз, коли відбувається створення так званого “Європейського дому”, одним з наріжних каменів якого вважають римське приватне право з християнським містичним корективом до нього (В. Скуратівський). При цьому варто звернути увагу на, що сучасні європейські правознавці нерідко формують конструкції, які поєднують римське та національне право, і ведуть мову, наприклад, про “римське голландське право” тощо [34, С. 328-352].

Слід зазначити, що внаслідок як західного, так і східного впливу, право України формувалося як синтез місцевого звичаєвого права, реципованого римського та візантійського права.

При цьому й рецепція римського права відбувалася у двох видах: безпосередньо та опосередковано (безпосередньо - завдяки католицькому впливу, оскільки Західна церква жила за римськими законами, і опосередковано - через німецьке, польське, литовське право). Це зумовило вплив римських та візантійських правових ідей на формування українського законодавства цієї доби, зокрема, на законопроекти, створені в Україні у ХVІ - ХІХ ст.

Аналіз статутів Великого князівства Литовського [129, С. 91-95] свідчить, що своєю структурою та багатьма положеннями вони, особливо ІІ та ІІІ Статути, схожі на Дигести та Кодекс Юстиніана. Це дає підстави погодитися з висновком, що Статути Великого князівства Литовського були результатом використання та творчої переробки поточного литовського законодавства та судової практики, положень римського, німецького, польського права, а також звичаєвого права Литви, Польщі, України [195].

Якщо врахувати, що німецьке та польське право того часу формувалось під помітним впливом положень римського права, відображених у Кодексі, Дигестах та Інституціях Юстиніана, то здається обґрунтованим загальний висновок про наявність рецепції римського права на підставі систематизації Юстиніана в Україні у ХVІ ст. Особливостями її було те, що відбувалось начебто “подвійне накладання” римсько-правових ідей ? через давньоруське право, яке зазнало часткового впливу візантійського (опосередкованого - римського) права, та через німецьке та польське право, де римське право було рециповане за західноєвропейським типом [171].

Після приєднання України до Московської держави було заплановано складення збірки “Права, за якими судиться малоросійський народ” з метою регулювання відносин у Лівобережній Україні таким чином, щоб це відповідало імперській доктрині права. Поданий у 1743 році законопроект, так і не був прийнятим, хоча фактично застосовувався до формування єдиної імперської системи законодавства у середині ХІХ ст. На зміст “Прав, за якими судиться малоросійський народ” був досить помітним, вплив римського права, а також його візантійських інтерпретацій, зроблених у період систематизації Юстиніана та пізніше [163].

Ще одна спроба оновлення законодавства, яке б відповідало вимогам регулювання економічних відносин в Україні, була зроблена у процесі створення проекту Зводу Законів Російської імперії, коли було підготовлене “Зібрання малоросійських прав”. З точки зору проблематики даного дисертаційного дослідження ця збірка цікава, насамперед тим, що відображала вплив ідей та рішень римського приватного права, запозичивши звідти елементи структури та багато інститутів. У цьому контексті цікаво звернути увагу на ті правові джерела, звідки було запозичено ті чи інші ідеї або рішення: Статут Великого князівства Литовського (515 посилань), “Саксонське дзеркало” (457 посилань), Хелмінське право (224 посилання), Магдебурзьке право (58 посилань) та “Порядок прав цивільних” (І посилання) [163, С. XV-XXVII].

Загалом можна погодитися з висновком, що у проекті першого цивільного кодексу України [221, С. 112] мала місце часткова рецепція римського права у його візантійській та західноєвропейській інтерпретаціях, а також німецьке та польське право, де мала місце рецепція римського права західноєвропейського типу [265; 221]. До цього слід додати те важливе уточнення, що підґрунтям і візантійського, так само, як і німецького, і польського права, були саме Кодекс та Дигести, створені під час систематизації Юстиніана.

Варто згадати, що сказане не стосується територій України, які знаходились під владою Австро-Угорщини, Польщі, Румунії тощо, де діяло законодавство відповідної держави, яке відображало Західну традицію права, характерною рисою якої є рецепція римського права у різноманітних формах.

Що стосується України того часу (Малоросії), то можна зробити висновок, що у ХІХ ст. у її праві все більше відчувається переважання Візантійської традиції, зумовлене тим, що Україна на той час стала частиною Росії.

Що стосується російського права, то відносно впливу на нього “права Юстиніана” існують розбіжності.

Так, Ф. Владимирський-Буданов стверджував, що запозичення з візантійських джерел для російського права не викликає сумнівів, називаючи у якості прикладу Укладення Олексія Михайловича [26, С. 393; 260, С. 6].

Інші правознавці Російської імперії підходили до вирішення цього питання більш обережно [161, С. 20-27].

Загалом можна визнати, що більшість російських дослідників визнає опосередковане запозичення результатів систематизації Юстиніана давнім руським [123, С. 113-119], а пізніше російським правом у формі актів греко-римського (візантійського) права у галузі шлюбно-сімейній та спадковій. Посередником у цьому процесі виступала православна церква, до юрисдикції якої належала значна група відносин у цій сфері, що регулювалися “Кормчою книгою”, складеною на основі “Еклоги” та “Прохірона” [243, С. 86-89].

Разом з тим, більшість романістів вважала, що на решту інститутів цивільного права Російської імперії римське право впливу практично не мало [161, С. 32-50, 174-177]. Тобто фактично заперечується вплив римсько-правових ідей у світському праві.

Але треба критично поставитися до цієї тези. Аналізуючи книгу Х Зводу Законів Російської імперії, варто звернути увагу на те, що у нормах сімейного та спадкового права більш помітне відлуння місцевого звичаєвого права, скоригованого православною (Візантійською) традицією. Що ж стосується речевих прав, забезпечення зобов'язань, окремих видів зобов'язань, відшкодування шкоди тощо, то тут можна помітити деякий вплив римського права, хоча й значною мірою “відредагований” німецькою правовою думкою.

До того ж, хоча на перший погляд, проникнення римської правової думки в право Російської імперії було незначним, треба мати на увазі, що монізм ортодоксальної імперської цивілістики істотно порушувався місцевим законодавством, яке значною мірою склалося від впливом (прямими або опосередкованим) римського права. Так, у Царстві Польському діяв Кодекс Наполеона; в Остзейських губерніях - поміж інших джерел - римське право; у Фінляндії - Шведський кодекс 1734 р.; у Бессарабії - Шестикнижжя Арменопуло, Кодекс та Дигести Юстиніана і Базиліки; у Чернігівській і Полтавській губерніях - Статути Великого князівства Литовського.

Торкаючись долі “права Юстиніана” в СРСР, треба мати на увазі, що, хоча радянська правова доктрина ґрунтувалася на догматі про оригінальний, самобутній характер радянського права, але опосередкована (головним чином, через німецьке право) рецепція римського права на підґрунті систематизації Юстиніана відбулася і в СРСР [138, С. 121-134], зокрема, в УРСР.

Хоча В.І. Ленін підкреслював, що “ми не визнаємо нічого приватного, для нас все у сфері господарства є публічно-правовим, а не приватним... Звідси - поширити застосування державного втручання у приватноправові відносини; розширити право держави скасовувати “приватні” договори; застосовувати на практиці не lex Romana до цивільних правовідносин, а нашу революційну правосвідомість” [101], проте матеріали “Збірок Юстиніана” були використані за посередництва кодексів європейських країн як зразків законодавчих рішень. Зокрема, цивільні кодекси союзних республік, прийняті у 1922 р., відображали вплив Німецького Цивільного Кодексу, який мав основою матеріали систематизації Юстиніана [223, С. 104-111].

Процес такого опосередкованого впливу цих матеріалів продовжується і надалі. Вплив римського права на українське право проявляться зараз, головним чином, у впливі на філософію права; на процес правотворення; де використовуються рішення римських правознавців, зафіксовані у Дигестах; на формування загальної правової культури юристів [158, С. 106-108].

Таким чином, значення систематизації Юстиніана, як матеріалу для наступних досліджень римського права та його рецепції у більш пізніх правових системах сумнівів не викликає. Але не менш важливим є значення систематизації Юстиніана, як прикладу законодавчих робіт кодифікаційного характеру, проведених у стислі строки у складних політичних та соціальних умовах.

Слід звернути увагу на те, що під таким кутом зору систематизація Юстиніана практично не розглядається, хоча, як свідчить історія створення деяких значних законодавчих актів, методика Юстиніана використовувалася досить успішно.

Наприклад, на мою думку, певне наслідування організаційних зусиль Юстиніана мало місце при створенні Австрійського цивільного кодексу та Цивільного Кодексу французів 1804 р. Зокрема, Марія Терезія, а пізніше Наполеон І, так само як Юстиніан, вжили низку адміністративних заходів до створення працездатної кодифікаційної комісії. Ними ж була визначена концепція кодифікації. Характерним є активне особисте втручання у процес створення Кодексу. Нарешті стислі строки створення Кодексу також були наслідком запозичення римського та місцевого звичаєвого права. Сприяли успіху кодифікації й енергійні організаційні заходи, вжиті імператрицею Марією та імператором Наполеоном І [238; 229, С. 132-149, 220-240].

Деяке запозичення методики законотворчих робіт мало місце і в інший час та в інших умовах. Так, створення Цивільного кодексу РРФСР 1922 р. відбувалося спеціальною комісією, яка складалася з невеликої кількості фахівців. Роботи були виконані у стислі строки завдяки запозиченню законодавчого матеріалу - Німецького цивільного кодексу та проекту Цивільного уложення Російської імперії. Щоправда, спроби В.І. Леніна прямо вплинути на творчий процес виявилися невдалими, але все ж таки запропоновані ним деякі принципові засади майбутнього Кодексу, були відображені у ст. 1 та 4 Цивільного кодексу РРФСР, а потім інших союзних республік [138, С. 132-134].

Висновки до четвертого розділу

Дослідження, проведені у цьому розділі, дозволяють зробити висновок, що успішному перебігу систематизації Юстиніана сприяли вдале визначення завдань, строків та характеру робіт Юстиніаном. Раціонально розподіливши зусилля Комісії та обравши для неї належного провідника, він зумів вирішити завдання, яке свого часу виявилося непосильним для Феодосія ІІ, і створити три акти, що повністю задовольняли потребам Східної Римської (Візантійської) імперії в юридичній галузі.

При цьому Юстиніан не ставив перед собою і Комісією мету створити єдиний законодавчий акт Corpus juris civilis, що йому нерідко приписують більш пізні дослідники, а прагнув забезпечити три напрямки: створити Кодекс для практичного ужитку, Дигести ? для забезпечення підвалин правосвідомості та правової культури, Інституції ? для закладення фундаменту юридичної освіти.

Значення систематизації Юстиніана може бути оцінене з наступних точок зору оцінки її значення: 1) для вдосконалення тогочасного візантійського права; 2) для розвитку права, зокрема, для рецепції римського права у більш пізніх правових системах; 3) як досвіду значної за масштабами і вдалої з точки зору досягнутих юридичних результатів (створення комплексних актів) систематизації права.

Аналіз цих напрямків свідчить про те, що поставлені завдання свого часу були належно виконані, а реалізація матеріалів та досвіду систематизації Юстиніана не втратила свого значення і зараз.

Висновки

У ході проведення дисертаційного дослідження отримано наступні результати.

Огляд історіографії проблеми свідчить про те, недостатньо уваги приділялося визначенню світоглядних передумов систематизації права Юстиніана, встановленню її концепції, характеристиці особливостей створення окремих систематизованих та кодифікованих законодавчих актів, аналізові значення систематизації Юстиніана для розвитку візантійського права та більш пізніх правових систем. Внаслідок цього дослідження у цій сфері виявилися фрагментарними і недостатньо повними. Вітчизняна наука історії держави і права, як у свій час радянська історико-правова наука, цим питанням уваги фактично не приділяла. У зв'язку з цим доцільним є комплексне дослідження історико-правових питань систематизації Юстиніана та визначення її впливу на більш пізні правові системи.

Аналіз соціально-економічної та політичної ситуації, яка склалася у Східній Римській (Візантійській) імперії на початку VІ ст., дозволяє зробити висновок, що численні проблеми, які поставали перед державою, вимагали, поряд з іншими заходами, адекватного правового забезпечення.

Специфіка становища Східної Римської імперії полягала в тому, що право також розглядалося як фундамент для відновлення єдиної держави, додатковий чинник єдності земель, які колись належали Риму і тепер були знову відвойовані у “варварів” Юстиніаном І. Оскільки йшлося про колишні землі Римської імперії, то це могло бути тільки римське право. Разом з тим, це право мало бути оновленим, відповідати світоглядним засадам Східної Римської імперії. Тому існування східної гілки християнства також варто розглядати, як важливу передумову систематизації Юстиніана.

Крім того, передумовою проведення систематизації в умовах авторитарної системи врядування, яка існувала у Східній Римській імперії, було наявність особистості, яка могла б організувати систематизацію, та наявність фахівців, які б добре зналися на римському праві і розуміли потреби оновлення права та прагнення у цій галузі Юстиніана І.

Саме співпадіння сукупності вказаних факторів і створило передумови для проведення систематизаційних робіт у Східній Римській (Візантійській) імперії у першій половині VI ст.

У ІV-VІ ст. існували три джерела формування нового права Східної Римської (Візантійської) імперії: християнство; класичне римське право; греко-римське або ж візантійське право. При цьому християнство у його східному варіанті мало служити ідеологічним підґрунтям систематизації Юстиніана, а римське класичне та греко-римське (візантійське) право постачали для неї юридичний матеріал.

Успішному перебігу систематизації Юстиніана сприяли вдале визначення її концепції, завдань, строків та характеру робіт Юстиніаном І.

При цьому Юстиніан І не ставив на меті створення єдиного законодавчого акту - Corpus juris civilis, що йому нерідко приписують більш пізні дослідники, а прагнув забезпечити три напрямки: створити Кодекс для практичного ужитку, Дигести - для забезпечення підвалин правосвідомості та правової культури, Інституції - для закладення фундаменту юридичної освіти.

Значення систематизації Юстиніана може бути оцінене, по-перше, з погляду її необхідності для досягнення безпосередньої мети, яку ставив перед собою Юстиніан І: вдосконалення права Східної Римської імперії з наступною реалізацією максими - “Через єдине право до єдиної держави”; по-друге, з точки зору оцінки її значення для розвитку права, зокрема, для рецепції римського права у наступних, більш пізніх правових системах; по-третє, з погляду оцінки її значення як досвіду значної за масштабами і вдалої, з точки зору досягнутих юридичних результатів (створення комплексних актів), систематизації права.

При цьому й рецепція римського права відбувалася у двох видах: безпосередньо та опосередковано (безпосередньо - завдяки католицькому впливу, оскільки Західна церква жила за римськими законами, і опосередковано - через німецьке, польське, литовське право). Це зумовило вплив римських та візантійських правових ідей на формування українського законодавства цієї доби, зокрема, на законопроекти, створені в Україні у ХVІ - ХІХ ст.

Слід зазначити, що внаслідок як західного, так і східного впливу, право України формувалося як синтез місцевого звичаєвого права, реципованого римського та візантійського права.

Якщо врахувати, що німецьке та польське право того часу формувалось під помітним впливом положень римського права, відображених у Кодексі, Дигестах та Інституціях Юстиніана, то здається обґрунтованим загальний висновок про наявність рецепції римського права на підставі систематизації Юстиніана в Україні у ХVІ ст. Особливостями її було те, що відбувалось начебто “подвійне накладання” римсько-правових ідей - через давньоруське право, яке зазнало часткового впливу візантійського (опосередкованого - римського) права, та через німецьке та польське право, де римське право було рециповане за західноєвропейським типом.

Можна також погодитися з висновком, що у проекті першого цивільного кодексу України мала місце часткова рецепція римського права у його візантійській та західноєвропейській інтерпретаціях, а також німецьке та польське право, де мала місце рецепція римського права західноєвропейського типу. До цього слід додати те важливе уточнення, що підґрунтям візантійського, так само, як і німецького, і польського права, були саме Кодекс та Дигести, створені під час систематизації Юстиніана.

Варто згадати, що сказане не стосується територій України, які знаходились під владою Австро-Угорщини, Польщі, Румунії тощо, де діяло законодавство відповідної держави, яке відображало Західну традицію права, характерною рисою якої є рецепція римського права у різноманітних формах.

Що стосується України в ХІХ ст. у її праві все більше відчувається переважання Візантійської традиції, зумовлене тим, що Україна на той час стала частиною Росії.

Торкаючись долі “права Юстиніана” в СРСР, треба мати на увазі, що, хоча радянська правова доктрина ґрунтувалася на догматі про оригінальний, самобутній характер радянського права, але опосередкована (головним чином, через німецьке право) рецепція римського права на підґрунті систематизації Юстиніана відбулася і в СРСР, зокрема, в УРСР.

Матеріали “Збірок Юстиніана” були використані за посередництва кодексів європейських країн як зразків законодавчих рішень. Зокрема, цивільні кодекси союзних республік, прийняті у 1922 р., відображали вплив Німецького Цивільного Кодексу, який мав основою матеріали систематизації Юстиніана.

Процес такого опосередкованого впливу цих матеріалів продовжується і зараз. Вплив римського права на українське право проявляться зараз, головним чином, у впливі на філософію права; на процес правотворення; де використовуються рішення римських правознавців, зафіксовані у Дигестах; на формування загальної правової культури юристів.

Таким чином значення систематизації Юстиніана, як матеріалу для наступних досліджень римського права та його рецепції у більш пізніх правових системах сумнівів не викликає. Але не менш важливим є значення систематизації Юстиніана, як прикладу законодавчих робіт кодифікаційного характеру, проведених у стислі строки у складних політичних та соціальних умовах.

Крім того, певне наслідування організаційних зусиль Юстиніана мало місце при створенні Австрійського цивільного кодексу та Цивільного Кодексу французів 1804 р.

Деяке запозичення методики законотворчих робіт мало місце і в інший час та в інших умовах. Так, створення Цивільного кодексу РФСР 1922 р. відбувалося спеціальною комісією, яка складалася з невеликої кількості фахівців. Роботи були виконані у стислі строки завдяки запозиченню законодавчого матеріалу - Німецького цивільного кодексу та проекту Цивільного укладення Російської імперії.

Поставлені завдання часу були належно виконані, а реалізація матеріалів та досвіду систематизації Юстиніана не втратила свого значення до сьогодні і може бути використана у процесі правової освіти та правотворчості в Україні.

Список використаних джерел

1. Аверинцев С.С. София-Логос: Словарь. - К.: Дух и Литера, 2000. - 450 с.

2. Аверинцев С.С. Византия и Русь: два типа духовности // Новый мир. - 1988. - № 7. - С. 210-220;

3. Аверинцев С.С. Византия и Русь: два типа духовности // Новый мир. - 1988. - № 9. - С. 227-239.

4. Аверинцев С.С. Эволюция философской мысли / Культура Византии ІV-первой половины VІІ в. - М., 1984. - С. 42-77.

5. Агафий Миринейский. О царствовании Юстиниана: Пер. с греч. М.В. Левченко. - М.: Арктос-Вика-пресс, 1996. - 256 с.

6. Азаревич Д.И. История Византийского (греко-римского) права: В 2-х частях. - Часть П. - Ярославль, 1877. - 351 с.

7. Ангелов Д. Феодализм в Византии // Исторически преглед. - 1946. - Т. ІІІ. - 1947. - Кн. 2. - С. 215-229.

8. Антимонов Б.С. Значение вины потерпевшего при гражданском правонарушении. - М.: ГИЮЛ, 1950. - 276 с.

9. Антология мировой правовой мысли: В 5-ти томах. - М.: Мысль, 1999. - Т. 2: Европа V-ХVII вв. - 829 с.

10. Барон. Система римского права. - Вып. 3. - Кн. 4: Обязательственное право. - К., 1888. - 380 с.

11. Бартошек М. Римское право: (Понятия, термины, определения): Пер. с чешск. - М.: Юрид.лит., 1989. - 448 с.

12. Бек В.А. Рецепция римского права в Западной Европе: Дис... канд. юрид. наук. - Львов, 1950.

13. Бицилли П.М. Элементы средневековой культуры. - СПб.: Мифрил, 1995. - ХХУШ + 244 с.

14. Блок М. Феодальне суспільство: Пер. з фр. В. Шовкуна. - К.: Видавничий дім “Всесвіт”, 2002. - 528 с.

15. Бобкова М.С. Пути становления национальной школы во Франции ХVI века. // Древнее право. - 1998. - № 1 (3). - С. 189-195.

16. Боголепов Н.П. Сокращенный курс истории римского права. - Одесса, 1904. - 458 с.

17. Бокщанин А.Г. Источниковедение Древнего Рима. - М.: МГУ, 1981. - 160 с.

18. Брунов Н.И. Киевская София - древнейший памятник русской каменной архитектуры // Византийский Временник. - 1950. - Т. ІІІ. - С. 154-200.

19. Варьяш О.И. Донос и его социальная роль в эпоху рецепции римского права (по пиринейскому законодательству ХШ-ХIV вв.) // Право в средневековом мире. - Вып. 2-3: Сборник статей. - СПб.: Алетейя, 2001. - С. 210-218.

20. Васильев А.А. История Византийской империи. Время до Крестовых походов (до 1081 г.). Вступит статья, примеч., науч. редакция, перевод с англ. языка и именной указатель. А.Г. Грушевого. - СПб.: Изд-во «Алетейя», 1998. - 500 с.

21. Васильченко В.В. Рецепція римського спадкового права в сучасному спадковому праві України: Дис... канд. юрид. наук. - К., 1997.

22. Васильченко В.В. Римське спадкове право і сучасність // Юридичний вісник. - 1996. - № 3. - С. 85-87.

23. Византийский Земледельческий закон / Под ред. И.Н. Медведева. - Л., 1984. - 128 с.

24. Виноградов В.В. Отражение аграрных отношений ранней Римской империи в кодексе Юстиниана // Учен. зап. Горьков. пед. ин-та. - Горький, 1956. - Т. 18;

25. Виндшейд Б. Учебник пандектного права. Общая часть. - СПб., 1874 - 340 с.

26. Владимирский-Буданив М.Ф. Обзор истории русского права. - К., 1900.

27. Вотяков А.А. Теоретическая история. - М.: София, 1999. - 344 с.

28. Всемирная история: В 10 томах. - Т. 3 / Под ред. Н.А. Сидоровой, Н.И. Конрада, И.П. Петрушевского, Л.В. Черепнина. - М.: Гос.издат-во полит. лит-ры, 1957. - 896 с.

29. Всемирная история государства и права: Энциклопедический словарь / Под ред. А.В. Крутских. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 398 с.

30. Гай. Институции: Пер. с лат. Ф. Дыдынского / Под ред. В.А. Савельева, Л.Л. Кофанова. - М.: Юристъ, 1997. - 368 с.

31. Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей: Пер. с лат. М.Л. Гаспарова. - М.: Правда, 1988. - 512 с.

32. Гиббон Э. История упадка и разрушения Великой Римской империи: Закат и падение Римской империи: В 7 т. - Т. 4.: Пер с англ. - М.: ТЕРРА, 1997. - 624 с.

33. Глиняный В.П. История государства и права зарубежных стран. - Ч. 1. - Х.: «Одиссей», 2000. - 832 с.

34. Голландская правовая культура / Отв. ред. В.В. Бойцова, Л.В. Бойцова. - М.: Издательство “Легат”, 1998. - 592 с.

35. Головащенко С. Історія християнства. Курс лекцій: Навч.посібник. - К.: “Либідь”, 1999. - 352 с.

36. Гонгало Р.Ф. Суперфіцій у римському праві та його рецепція у сучасному цивільному праві України: Дис... канд. юрид. наук. - К., 2000. - 176 с.

37. Грант М. Крушение Римской империи: Пер с англ. Б. Бриксмана. - М.: ТЕРРА - Книжный клуб, 1998. - 224 с.

38. Графский В.Г. Всеобщая история права и государства: Учебник для вузов. - М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА - ИНФРА*М), 2002. - 744 с.

39. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права. - СПб., 1914. - 564 с.

40. Гумилев Л.Н. От Руси к России, Очерки этнической истории. - М.: Прогресс, 1992. - 560 с.

41. Гумилев Л.Н. Конец и вновь начало. - М., 1997. - 544 с.

42. Данилевский Н.Я. Россия и Европа. - СПб., 1995. - 552 с.

43. Дашков С.Б. Императоры Византии. - М.: Издательский дом «Красная площадь», «АПС-книги», 1996. - 368 с.

44. Дейвіс Н. Європа: Історія: Пер. з англ. - К.: Основи, 2000. - 1464 с.

45. Дернбург Г. Пандекты. Вещное право. - М., 1905. - 476 с.

46. Джонс А.Х.М. Гибель античного мира. - Ростов-на-Дону: Издательство “Фенікс”, 1997. - 576 с.

47. Диль Ш. История Византийской империи: Пер. с франц. А.Е. Рогинской / Под ред. и с предисловием Б.Т. Горянова. - М.: Гос. издат. иностр. лит-ры, 1948. - 160 с.

48. Диль Ш. Юстиниан и Византийская цивилизация в VI в.: Пер. с франц. - СПб., 1908. - 683 с.

49. Дигесты Юстиниана. Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И.С. Перетерского / Вступ. статья Е.А. Скрипилева. - М.: Юрид. лит., 1984 - 456 с.

50. Дигесты Юстиниана: Пер. с лат. / Отв. ред. Л.Л. Кофанов. - М.: «Статут», 2002. - Т. І. - 584 с.

51. Дигесты Юстиниана: Пер. с лат. / Отв. ред. Л.Л. Кофанов. - М.: «Статут», 2002. - Т. ІІ. - 622 с.

52. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для вузов / Под ред. В.С. Нерсесянца. - М., 1996. - 704 с.

53. Донини А. У истоков християнства: Пер. с итал. - М., 1979. - С. 240-313.

54. Дьяконов А. Иоанн Эфесский и его церковно-исторические труды. - СПб., 1908. - 165 с.

55. Зом Р. Институции. Учебник истории и системы римского гражданского права. - СПб., 1910. - 548 с.

56. Зубарь В.М. Северный Понт и Римская империя. (середина І в. до н.э. - первая половина VI в.). - К., 1998. - 200 с.

57. Ефимов В.В. Догма римского права. - СПб., 1914. - 444 с.

58. Ефимов В. Посильная ответственность должника по римскому праву. - СПб., 1888. - 196 с.

59. Ємельянова Л.В., Матвєєнко Т.Є. Система договорів пізнього римського права // Актуальні проблеми держави та права: Збірник наукових праць. - Випуск 9. - Одеса, 2000. - С. 268-271.

60. Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развития. - Часть 1: Пер. с немецкого. - СПб., 1876. - 309 с.

61. Избранные новеллы Валентиниана Ш, Майориана и Законы Севера: Пер. А.В. Коптева // Древнее право. - 1998. - № 1 (3). - С. 232-259.

62. Институции Юстиниана: Пер. с лат. Д. Расснера / Под ред. Л.Л. Кофанова, В.А. Томсинова. - М.: Зерцало, 1998. - 400 с.

63. Иосиф Флавий. Иудейские древности: Пер. с лат. - М., 1998. - 608 с.

64. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории хозяйственного права. - М.: «Статут», 2000. - 777 с.

65. Исаев М.А. Основные формы рецепции римского права в Скандинавии // Древнее право. - 1998. - № 1 (3). - С. 176-187.

66. История Древнего Рима. - СПб.: Полигон, 1998. - 896 с.

67. История Европы: Пер. с фр. - Минск-Москва, 1996. - 384 с.

68. Каждан А.П., Литаврин Г.Г. Очерки истории Византии и южных славян. - изд. 2-е, исправл., - СПб.: Алетейя, 1998. - 336 с.

69. Каждан А.П. Византийская культура (Х-ХІІ вв.). - изд. 2-е. - СПб.: Алетейя, 2000. - 280 с.

70. Карев Н. Государство-город античного мира: Опыт исторического построения политической и социальной эволюции античных гражданских общин. - СПб., 1905. - 348 с.

71. Кармазіна М. Україна “між Сходом і Заходом” чи “Країна границь” // Віче. - 1998. - № 12. - С. 118-125.

72. Кассо Л.А. Византийское право в Бессарабии. - М., 1907. - 345 с.

73. Катон Порций. Земледелие: Пер. с лат. - М.-Л., 1950. - 204 с.

74. Келлі, Дональд Р. Людський вимір буття: Суспільна думка в західній правовій традиції: Пер. з англ.. Г.Є Краснокутського. - Одеса: АО Бахва, 2002. - 328 с.

75. Кёнигсбергер Г. Средневековая Европа 400-1500 годы: Пер. с англ. Предисловие Д.Э. Харитоновича. - М.: Издат-во «Весь Мир», 2001. - 384 с.

76. Кодекс Феодосия о колонах. Книги 1-16 // Древнее право. - 1996. - № 1. - С. 262-312.

77. Колосовская Ю.К. Рим и мир племен на Дунае І-ІV вв. н.е. - М.: Наука, 2000. - 288 с.

78. Коптев А.В. Три постановления о колонах в ранневизантийском кодексе Юстиниана // Античность и средневековье Европы. - Пермь, 1994. - С. 157-166.

79. Коптев А.В. Кодификация Феодосия и ее предпосылки // Древнее право. - 1996. - № 1. - С. 247-261.

...