Господарсько-правове забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності в умовах Світової Організації Торгівлі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Дисертація

на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Господарсько-правове забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності в умовах сот

Поляк Олена Іванівна

Харків - 2016

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ЧЛЕНСТВА В СВІТОВІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ

1.1 Історія становлення та розвитку законодавства України у сфері здійснення зовнішньоекономічної діяльності

1.2 Особливості господарсько-правового регулювання

1.3 Гармонізація законодавства України у сфері здійснення

РОЗДІЛ 2. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ЧЛЕНСТВА В СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ

2.1 Принципи та зміст державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в умовах членства України в Світовій Організації Торгівлі

2.2 Окремі аспекти державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в умовах членства України в Світовій Організації Торгівлі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ГАТТ - (англ. GATT - General Agreement on Tariffs and Trade) Генеральна

угода з тарифів і торгівлі;

ГАТС - (англ. GATS - General Agreement on Trade in Services) Генеральна

угода про торгівлю послугами;

ГКУ - Господарський кодекс України;

ГУУАМ - регіональне об'єднання держав - Грузії, України, Республіки

Узбекистан, Азербайджанської Республіки, Республіки Молдова;

ЄС - Європейський Союз;

ЗЕД - зовнішньоекономічна діяльність;

НАТО - (англ. NATO - North Atlantic Treaty Organization) Організація

Північноатлантичного договору;

НБУ - Національний банк України;

ПДВ - податок на додану вартість;

РЕВ - Рада економічної взаємодопомоги;

РНБ - режим найбільшого сприяння;

СНД - Співдружність Незалежних Держав;

СОТ - Світова організація торгівлі;

СРСР - Союз Радянських Соціалістичних Республік;

США - Сполучені Штати Америки;

ТНК - транснаціональні корпорації;

ТПРБ - (англ. TPRB - Trade Policy Review Body) Орган по огляду торговельної політики;

ТПРМ - (англ. TPRM - Trade Policy Review Mechanism) Механізм з огляду торговельної політики;

ТРІМС - Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи;

ТРІПС (TRIPS - Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual

Property Rights) Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності;

УНР - Українська Народна Республіка;

УРСР - Українська Радянська Соціалістична Республіка;

ЦК КПРС - Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу.

ВСТУП

Актуальність теми. Розвиток економічних процесів на сучасному етапі становлення цивілізаційних відносин не можливий без розширення географії торговельних зв'язків. Торгівля завжди була і є передумовою й водночас запорукою інтеграції різних суспільних формацій, причому така інтеграція відбувається, як правило, на користь лише однієї з них.

Більш економічно розвинене суспільство або країна завжди прагнуть розширити свій вплив для того, щоб забезпечити власну виробничу сферу постійним ринком збуту. В умовах глобалізації постіндустріального суспільства це стало можливим завдяки створенню та розвитку нових інституцій, що мають наднаціональний характер діяльності та міжурядову процедуру ухвалення загальнообов'язкових для своїх членів рішень. Однією з таких є Світова організація торгівлі (далі - СОТ). Поширення останнім часом її впливу майже на всі зовнішньоекономічні процеси зумовило вступ до неї і нашої держави.

Україна на початковому етапі свого існування як новий учасник міжнародних відносин намагалася вибудувати власну унікальну ефективну модель зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних відносин. Однак згодом стало очевидним, що подальше економічне зростання та реформування виробничої сфери потребує доступу до нових ринків збуту. У цьому аспекті інтеграція до СОТ розглядалася владою не як одна з альтернатив, а як єдиний можливий шлях розвитку України

Вступ нашої країни до СОТ не приніс одномоментних та швидких позитивних результатів, натомість поставив нове складне завдання - створити систему господарсько-правового забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності (далі - ЗЕД), щоб із максимальною ефективністю можна було використати ті переваги, які надає членство в цій організації. Саме тому особливої актуальності набуває проблема співвідношення національного законодавства та норм системи угод СОТ, а також розробки та запровадження ефективного господарсько-правового механізму імплементації норм останньої з мінімальними негативними наслідками для вітчизняної економіки, недопущення порушення балансу зовнішньоторговельних зв'язків у бік посилення експансії імпорту в Україну.

Проблематика господарсько-правового забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України в умовах її членства в СОТ становить значний інтерес для вітчизняних та закордонних учених у сферах як економіки, так і права, а тому різні її аспекти були висвітлені в дослідженнях М. О. Азарова, О. М. Анісімової, А. Г. Бобкової, С. О. Біли, М. Г. Бугрія, Б. О. Бутка, Ю. В. Гуменюка, Н. В. Гуминської, О. В. Дзяда, Д. В. Задихайло, І. Б. Іринчиної, І. В. Клименка, Е. О. Ковтуна, С. Ю. Курської, В. С. Мілаш, В. П. Науменка, А. А. Осіпової, Т. О. Поди, А. В. Сбітнєва, І. В. Уса, О. А. Федірка, О. В. Шаповалової та ін.

Викладене свідчить про актуальність обраної теми дисертаційної роботи, пояснює її структуру, зміст, вибір наукового, нормативно-правового та емпіричного матеріалу, який було використано під час її виконання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Національної юридичної університету імені Ярослава Мудрого і в межах цільових комплексних програм «Проблеми оптимізації правового регулювання економічних відносин в Україні» (номер державної реєстрації 0106U002289) та «Правове забезпечення реалізації політики держави на пріоритетні напрямки економічного розвитку та у сфері екологічної безпеки» (номер державної реєстрації 0111U000962).

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка рекомендацій щодо вдосконалення механізму господарсько-правового забезпечення здійснення ЗЕД в умовах членства України в СОТ, актуалізація питань функціонування механізму державного регулювання ЗЕД в умовах членства в СОТ, формулювання пропозицій щодо систематизації вітчизняного законодавства та досягнення його гармонізації із системою норм угод СОТ, із дотриманням національних інтересів держави.

Для досягнення вказаної мети було визначено низку завдань, що конкретизують окремі напрямки цього дослідження, а саме:

- провести аналіз історичного шляху становлення та розвитку вітчизняного законодавства у сфері здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

- встановити особливості правового регулювання здійснення ЗЕД за угодами СОТ;

- охарактеризувати процес гармонізації законодавства України у сфері здійснення ЗЕД із вимогами системи угод СОТ;

- розкрити сучасний стан системи господарсько-правового забезпечення ЗЕД в умовах членства в СОТ;

- з'ясувати особливості державного регулювання ЗЕД у рамках членства в СОТ;

- визначити сукупність принципів державного регулювання ЗЕД в умовах членства України в СОТ та розкрити їх зміст;

- розкрити механізм державного регулювання ЗЕД в умовах членства України в СОТ;

- з'ясувати організаційно-правові засади захисту внутрішнього ринку в умовах членства України в СОТ.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Предметом дослідження є господарсько-правове забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності в умовах членства в СОТ.

Методи дослідження. Обґрунтованість і достовірність наукових здобутків забезпечуються використанням філософських, загальнонаукових, конкретно-наукових та спеціально-правових методів пізнання. У роботі,

зокрема, було використано метод історико-ретроспективного аналізу при простежуванні процесу становлення та розвитку вітчизняного законодавства у сфері ЗЕД та виокремлення низки його ключових етапів. Метод системного та структурного аналізу - для схематичного відбиття механізму господарсько-правового забезпечення ЗЕД в умовах членства України в СОТ.

Синергетичний метод - для аналізу механізмів регулювання ЗЕД з урахуванням специфіки правових систем держав-членів СОТ.

Герменевтичний метод застосовувався в ході тлумачення т інтерпретації норм міжнародних договорів та номр національного законодавства, що приймалися в умовах членства держави в СОТ. Формально-логічний метод - для визначення особливостей правового статусу держав-членів СОТ.

Порівняльно-правовий використано в ході аналізу законодавства іноземних держав-членів СОТ на предмет виявлення можливого запозичення прогресивних напрямків вдосконалення чинної нормативно-правової бази України. Метод прогнозування було застосовано для вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням господарсько-правового забезпечення здійснення ЗЕД в умовах членства в СОТ. У результаті проведеного дослідження дисертантом сформульовано низку положень і висновків, що мають наукову новизну і виносяться на захист:

вперше:

здійснено періодизацію правової регламентації зовнішньоторговельних відносин в Україні, що беруть свій початок з ІХ ст. і до сьогодення з виокремленням дев'яти історичних етапів: IX-XV ст. - період появи перших міждержавних договорів у сфері торгівлі та становлення «князівського законодавства» за часів Київської Русі; XV-XVII ст. - поява

кодифікованих актів Литовської держави, Речі Посполитої, Козацько- гетьманської держави, регулювання окремих аспектів ЗЕД нормами Магдебурзького права в Україні; XVIII ст. - 1917 р. - розвиток законодавства у сфері ЗЕД під час перебування українських земель у складі Російської імперії; 1917-1918 рр. - формування законодавства у сфері ЗЕД за часів Української Народної Республіки; 1919-1985 рр. - розвиток законодавства у сфері здійснення ЗЕД на території України під час її перебування у складі СРСР; 1986-1991 рр. - правове регулювання ЗЕД в період перебудови, інтенсифікація ЗЕД та відкриття вітчизняних ринків; 1991-2003 рр. - пошук ефективної моделі правового регулювання ЗЕД в умовах встановлення незалежності; 2003-2008 рр. - розроблення та систематизація вітчизняного законодавства у сфері ЗЕД у контексті інтеграційних намірів України щодо вступу до СОТ; 2008 р. - нинішній час - перманентний процес гармонізації вітчизняного законодавства у сфері здійснення ЗЕД із вимогами системи угод СОТ;

запропоновано модель застосування обмежувальних та стимулюючих заходів здійснення ЗЕД у рамках членства в СОТ та обґрунтовано необхідність її використання у зв'язку з практичною цінністю, яка полягає в тому, що зазначена модель дасть змогу розробити диверсифіковану та водночас збалансовану зовнішньоторговельну політику, яка базуватиметься на принципі відповідності застосування Україною механізмів державного регулювання ЗЕД тим механізмам, які використовуються державами-членами СОТ, дозволить оперативно реагувати на погіршення від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі шляхом обмеження імпорту, а також стимулюватиме процес виробництва найбільш конкурентоспроможної продукції та розширення географії її експорту;

запропоновано дефініцію поняття «державний контроль за концентрацією іноземного капіталу», під яким слід розуміти комплекс цілеспрямованих заходів уповноважених органів державної влади в процесі здійснення контролю за процедурою надходження в державу іноземного капіталу, зокрема в процесі його нагромадження, перерозподілу, використання (здійснення платежів, переказів), для недопущення надмірної концентрації платіжних засобів та фінансових інструментів, що може призвести до отримання додаткових вигод, які прямо чи опосередковано порушують конкурентні умови здійснення всіма суб'єктами господарювання своєї діяльності на території України, яке слід закріпити в Законі України «Про захист економічної конкуренції» шляхом його доповнення відповідною нормою;

розроблено «Загальнодержавну стратегію розвитку нормативно-правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України на 2016 - 2021 роки», реалізація якої повинна забезпечити поступову гармонізацію національного законодавства із нормами системи угод СОТ та запропоновано її структуру.

удосконалено:

систему принципів державного регулювання здійснення ЗЕД в умовах членства в СОТ шляхом її доповнення принципом несуперечливого протекціонізму, зміст якого розкривається через постійний пошук державою таких механізмів захисту та стимулювання діяльності суб'єктів господарювання у найбільш пріоритетних галузях національної економіки, які б не суперечили або суперечили лише в окремих частинах нормам угод системи ГАТТ/СОТ чи конкретним умовам двосторонніх угод, укладених між Україною та іншими країнами-членами СОТ;

наукові погляди на конструкцію механізму державного регулювання ЗЕД в умовах членства в СОТ;

наукові підходи до можливості застосування Україною статті ХIX Генеральної угоди з тарифів і торгівлі у контексті стимулювання вітчизняного товаровиробника шляхом призупинення виконання зобов'язань за угодами СОТ або скасування чи взагалі зміни поступок іншим державам-членам СОТ на обмежений термін. Разом із тим, таке призупинення має застосовуватися паралельно з відповідними програмами розвитку пріоритетних галузей національної економіки, які передбачатимуть суттєві стимули для вітчизняних суб'єктів господарювання;

набули подальшого розвитку:

теза про необхідність проведення подальшої гармонізації законодавства України у сфері здійснення ЗЕД відповідно до вимог системи угод СОТ не лише на принципах, запропонованих та проголошуваних СОТ у своїх установчих документах, але насамперед з огляду на національні інтереси та пріоритети економічного розвитку України шляхом пошуку нових партнерів у рамках організації та створення ефективних економічних та правових механізмів регулювання двосторонніх відносин;

обґрунтування того, що зважаючи на тенденції розвитку вітчизняної економічної системи в умовах глобалізації необхідно розробити та запроваджувати концепцію поетапної міжнародно-правової інтеграції України у світовий торговельний простір на засадах СОТ з урахуванням вектора європейської та євроатлантичної інтеграції;

наукові підходи щодо класифікації існуючої системи принципів СОТ через необхідність її доповнення принципами диспозитивності та варіативності.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що основні положення, висновки, рекомендації та інші результати дослідження можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері - при проведенні досліджень для подальшої розробки та запровадження ефективного механізму господарсько-правового забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності в умовах членства України в СОТ;

у нормотворчій діяльності - для удосконалення національного законодавства у сфері здійснення зовнішньоекономічної діяльності в умовах членства в СОТ;

у навчальному процесі - при викладанні навчального курсу «Господарське право», при підготовці навчальної та навчально-методичної літератури (підручників, посібників, методичних рекомендацій);

у правозастосовній роботі - у процесі застосування чинних норм законодавства України в сфері здійснення зовнішньоекономічної діяльності в умовах членства в СОТ, під час укладення та виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи обговорювалися та були схвалені на засіданнях кафедри міжнародного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Ключові положення дисертації були представлені автором на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, круглих столах, серед яких: «Громадське суспільство України: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (м. Донецьк, 9-10 травня 2014 р.); «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 16-17 травня 2014 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, сформульовані в дисертації, знайшли відображення у восьми наукових публікаціях, з яких шість - в наукових виданнях, включених до переліку фахових видань, у тому числі одна - в зарубіжному виданні, та тези двох наукових доповідей.

Структура дисертації. Мета, завдання та предмет цієї дисертаційної роботи зумовили структуру роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, що містять шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел (167 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 191 сторінка, із них 166 сторінок основного тексту.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ЧЛЕНСТВА В СВІТОВІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ

1.1 Історія становлення та розвитку законодавства України у сфері здійснення зовнішньоекономічної діяльності

Економічний розвиток держави в сучасних умовах не можливий без інтенсифікації господарських відносин та обігу фінансових ресурсів.

Внутрішні ринки держави не здатні забезпечувати її економіку через попит, який постійно зростає на всі види промислової продукції. Таке зростання можливе лише до певних меж, після цього найчастіше державу охоплює криза надвиробництва. Що стосується забезпечення економіки оборотними засобами, то внутрішні валютні ресурси будь-якої країни є обмеженими.

Виходячи із цього, влада повинна розуміти необхідність долучення держави до світових економічних процесів, що дасть змогу прискорити темпи виробництва, охопити нові ринки збуту своєю продукцією, залучати високоякісні ресурси у промисловість. Усе це актуально і для України, але для нашої держави не менш важливу роль відіграє й геополітична та геоекономічна ситуація, в якій вона знаходиться, в першу чергу в контексті її географічного розташування.

Трансформація концепції державотворення та зростання ролі транснаціональних корпорацій у світі зумовлюють сучасні формати міжнародних відносин, у тому числі й економічних, в сучасному світі підвищується значення міжнародних організацій, асоціацій, союзів, членство в яких є необхідною передумовою для доступу до найбільш ємних та перспективних ринків, необхідним також вбачається й відкриття національних ринків для доступу іноземних інвесторів і товарів.

Необхідність підвищення ефективності організаційно-правового забезпечення ЗЕД як різновиду господарської діяльності зумовлена насамперед структурною модернізацією економіки держави, необхідністю адаптації національного законодавства в умовах глобалізації. Усвідомлення вищезазначеного неможливе без розміння сутності процесів та закономірностей правового регулювання здійснення ЗЕД, саме тому є потреба в аналізі процесу формування традицій правової регламентації зовнішньоторгівельних відносин, що беруть свій початок з ІХ ст. і до сьогодення, з виокремленням дев'яти етапів становлення та розвитку вітчизняного законодавства у сфері ЗЕД:

1) IX-XV ст. - період появи перших міждержавних договорів у сфері міжнародної торгівлі та становлення так званого «князівського законодавства» за часів Київської Русі й політичної роздробленості слов'янських князівств;

2) XV-XVII ст. - становлення законодавства у сфері ЗЕД в епоху феодалізму; поява перших кодифікованих актів часів Литовської держави,

Речі Посполитої, що регулювали окремі аспекти ЗЕД; розвиток торговельного та митного законодавства Козацько-гетьманської держави;

розповсюдження Магдебурзького права в Україні, яке надавало широкі повноваження містам у сфері торгівлі;

3) XVIII ст. - 1917 р. - розвиток законодавства у сфері ЗЕД за часів перебування українських земель у складі Російської імперії;

4) 1917-1918 рр. - створення законодавства у сфері ЗЕД за часів боротьби за українську державність у форматі УНР;

5) 1919-1985 рр. - перебування українських земель у складі СРСР, обмеження ЗЕД, позиціонування Союзу РСР як самодостатньої держави;

6) 1986-1991 рр. - період соціально-економічної перебудови в СРСР;

поява перших нормативних актів у сфері ЗЕД, спрямованих на відкриття національних ринків для доступу іноземних товарів та капіталу; початок активної експортно-імпортної діяльності, в тому числі з країнами капіталістичного світу;

7) 1991-2003 рр. - початок формування національного законодавства у сфері ЗЕД в умовах незалежності; відбувається пошук моделі державного регулювання ЗЕД та напряму вектора зовнішньоекономічних та зовнішньоторговельних відносин;

8) 2003-2008 рр. - розроблення та систематизація вітчизняного законодавства у сфері ЗЕД у контексті цілеспрямованої інтеграції України до СОТ як необхідної передумови подальшого розвитку економіки держави;

9) 2008 р. - нинішній час - перманентний процес гармонізації вітчизняного законодавства з вимогами СОТ; активізація зовнішньоторговельних відносин та відповідний процес їх господарсько-правового забезпечення.Слід зауважити, що кожен із запропонованих вище етапів мав свої особливості соціально-економічного та політичного розвитку українських земель, що відповідним чином впливало на традиції правового регулювання ЗЕД.

Часові межі першого етапу пропонується встановити від IX ст. до XV ст. Саме в цей період починають закладатися підвалини торговельних відносин Київської Русі з іншими країнами, що дало відповідний поштовх до появи власних правових підходів у контексті регулювання окремих аспектів ЗЕД: торгівлі, митної справи тощо. Так, ще у 860 р., після походу на Константинополь князя київського Аскольда, відбувається укладання між ним та імператором Візантійської імперії Михайлом ІІІ договору, в якому вперше Київська Русь визнавалася як повноправний суб'єкт міжнародного права. Цим фактично визнавався статус Київської Русі як держави та вперше визначалися засади ведення торгівлі між двома країнами, що започаткувало становлення міжнародних торгівельних відносин у Київській державі.

Загалом на сьогодні існують чотири тексти договорів Київської держави з Візантією X ст. (907, 911, 944 та 971 рр.), які дійшли до нас не в оригіналах, а у вигляді копій, знятих літописцями з грецького оригіналу.

У візантійських джерелах тексти договорів не збереглися зовсім, що й дало підставу для численних суперечок щодо їх походження та достеменності [137]. Так, деякі вчені, зокрема Л. А. Кушинська, В. Й. Борисенко вважають, що перший торговельний договір між Київською Руссю та Візантією було підписано в 907 р. [55, с. 89-95]. При цьому є і дослідники, які зазначають, що договору 907 р. взагалі не було, інші визнають його окремим документом, а наступну угоду 911 р. - доповненням і розвитком попереднього договору.

Заслуговує на увагу і припущення щодо підписання багатьох актів додержавної Русі з Візантією протягом V-VIII ст. [137]. Сам договір 907 р.

між Візантією та Київською Руссю в сфері зовнішньоекономічних відносин закріпив привілеї київських купців при здійсненні ними торгівлі в Константинополі. Зокрема, в ньому передбачалося надання місця проживання купцям та проголошувалася недоторканність їх майна і гарантії захисту візантійською стороною. Договір 911 р. ще більше розширив ці привілеї, надавши можливість київським купцям постійно мешкати в Константинополі, здійснювати торгівлю без обмежень в обсягах і причому не лише з візантійцями, а й з іншими торговцями, які перебували на той час у місті. Обидва ці договори не передбачали обов'язковість сплати данини чи мита київськими купцями до візантійської скарбниці, натомість, наприклад грецькі купці таке мито зобов'язані були сплачувати.

З 940 р. відбувається погіршення геополітичного становища Київської Русі, що супроводжується посиленням тиску на київських купців з боку візантійської влади та її намаганням переглянути тексти попередніх домовленостей. Усе це призвело до укладання нового двостороннього договору між князем Ігорем та імператором Костянтином VII Багрянородним.

Основні статті русько-візантійського договору 944 р. Регулювали торговельні відносини. У договорі зокрема зазначалося, що між Візантією та Київською Руссю відбуватиметься обмін торговельними місіями, однак порівняно з договором 911 р. київські купці обмежувалися в обсягах ведення торгівлі 50 золотниками, тобто товару вони могли закупити лише на цю суму. Мешкати київським купцям дозволялося виключно в передмісті Константинополя, а вести торгівлю в місті лише в присутності імператорського чиновника [163, с. 21-27]. Можна зазначити, що русько-візантійські договори фактично започаткували процес формалізації торговельних відносин між країнами. Якщо раніше купці направлялися в різні країни з власної ініціативи, без згоди чи відома князя, то з Х ст.

Київська Русь почала встановлювати офіційні торговельні та економічні зв'язки з іншими країнами шляхом укладання двосторонніх договорів.

Що стосується торговельних зв'язків Київської Русі із західними країнами, то важливим регуляторним актом у цій сфері став Рафальштетенський митний статут 906 р. У ньому, зокрема, згадувалося, що в IX ст. продавали руських коней у Баварії, а руси (з країни «русів») мали право вести торгівлю на берегах Дунаю, а також у Ротелі та Рідуарсі з певним митом: продавати віск, рабів та коней [87, с. 221-224].

У X ст. в Київській Русі з'являється князівське законодавство.

Особливого значення набувають статути (устави) Володимира Великого та Ярослава Мудрого, які запровадили важливі нововведення у торговельне, фінансове, сімейне та кримінальне право. Зокрема, Устав Володимира Великого з'явився у 995-996 рр. спочатку у вигляді грамоти, а пізніше був доповнений низкою норм, серед цих норм містилося зобов'язання купцям київським та іноземним, які торгували в Київській Русі, відраховувати десяту частину доходів від торгівлі до княжої казни. Фактично ці норми закладали підвалини митного та податкового законодавства і започатковували митне регулювання зовнішньоекономічних відносин [44].

Наступним значущим нормативним актом, який регулював зовнішньоекономічні відносини, можна вважати «Руську Правду» Ярослава Мудрого. Українські та російські вчені впродовж XIX-XX століть зібрали близько 100 списків «Руської Правди», зроблених у XIII-XVII ст., які в кінцевому підсумку згрупували в три редакції: Коротка Правда, Широка Правда і Скорочена Правда. Достеменно відомо, що Ярославом Мудрим було написано лише 42 статті, всього ж у Широкій Правді як найбільш систематизованому документі їх більше 140. Відповідно до окремих норм «Руської Правди» іноземним купцям, зокрема дозволялося віддавати своє майно на зберігання за окрему плату, здійснювати лихварські операції, надавати кредити [45, с. 91].

Таким чином, протягом ІХ-XV ст. відбувається становлення торговельних відносин Київської Русі та окремих східнослов'янських князівств із сусідніми країнами, що потребувало на той час відповідного юридичного оформлення та зумовлювало появу перших джерел торговельного права. Слід відзначити, що у своїй діяльності київські, а потім й українські купці керувалися переважно нормами європейського права, оскільки національне законодавство лише епізодично регулювало зовнішньоторговельні відносини. Натомість, можна стверджувати, що на той час була побудована розвинена система двосторонніх торговельних угод між різними країнами.

Протягом XV-XVII ст. регулювання ЗЕД також не набуває системності, хоча окремі її аспекти, зокрема митні збори, порядок здійснення торгівлі із іноземними державами, регулювалися нормами Магдебурзького права, окремими статтями статутів Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, а пізніше - і законодавством Козацько-гетьманської держави.

Так, А. П. Мицак зауважує, що складний порядок митних зв'язків існував в Україні й ще за часів Литовсько-польської держави, зокрема, була встановлена чітка система митних зборів за ввезення і вивезення різноманітних товарів, пограничне мито стягували митники, які працювали на митницях [62, с. 5-6]. В 1497 р. відбулися новації в законодавстві:

Великим князем Литовським Олександром Ягеллончиком було видано Указ про безмитну торгівлю для київських купців спочатку по всій території Великого князівства, а з 1501 р. і по всій території Речі Посполитої [134, с. 94-95.]. У 1529 р. та в 1566 р. були прийняті відповідно Перший та Другий Литовські статути, які значною мірою стосувалися регулювання зовнішньоекономічних відносин, у тому числі й на території України.

Зокрема, в них заборонялося встановлення будь-яких мит на території Речі Посполитої, крім загальнодержавних, а також проголошувалася охорона купців та гарантування їх інтересів [158, с. 82-89; 161, с. 85-87].

Важливим кроком на шляху розвитку зовнішньоекономічних відносин на території України того часу було отримання містами Магдебурзького права. Як слушно зазначає І. Б. Усенко, Магдебурзьке право - це фактично узагальнена назва комплексу правових джерел, які в різний час використовувалися в органах міського самоврядування і міських судах.

Відповідні привілеї створювали правову основу для використання власного міського права, але сам зміст його здебільшого визначали записи правових звичаїв, поширених у місті, збірники постанов суду шефенів, який здійснював провадження на основі місцевого права, та акти органів самоврядування, своєрідні міські статути. До сфери зовнішньоекономічних відносин у системі Магдебурзького права відносилися: право міст на самоврядування; податковий імунітет; пільги щодо ремесел і торгівлі; норми, якими визначалися загальні аспекти діяльності купецьких об'єднань, ремісничих цехів, порядку здійснення безпосередніх торговельних операцій тощо [154]. Так, одним із найбільш важливих привілеїв, які надавало Магдебурзьке право, як зауважує П. П. Музиченько, посилаючись на дослідження М. Ф. Владимирського-Буданова [18], було право «складу»:

купці, які привозили товари до міста, повинні були продавати їх тільки в цьому місті й лише оптом. Роздрібна купівля-продаж була монополією місцевих купців. Приїжджі купці могли торгувати вроздріб тільки в дні ярмарків [66, с. 74-79]. На нашу думку, саме Магдебурзьке право заклало перші системні підвалини регулювання зовнішньоторговельних відносин та відіграло прогресивну роль в економічному розвитку українських міст, хоча й слід визнати, що найчастіше зовнішній характер торгівлі проявлявся щодо конкретних міст, оскільки держава брала участь у міжнародних торговельних відносинах в основному шляхом стягнення низки мит із закордонних купців та податків із торгівлі, які сплачували національні купці. Держави в міжнародних відносинах робили акцент переважно на династичні чи іншого роду союзи, створення альянсів тощо.

В подальшому (ХVII ст.) процес формування системи правового забезпечення здійснення ЗЕД був пов'язний на українських землях із існуванням Козацько-гетьманської держави. Зокрема А. П. Мицак у своїй роботі акцентує увагу на становленні в цей період митного регулювання як складової зовнішньоекономічних відносин. Починаючи від Б. Хмельницького, Державний скарб (так іменувалась тоді фінансово-банківська і митна служба України) збирав пограничне мито: евекту (вивізне) й індукту (ввізне) мито. В універсалі гетьмана Б. Хмельницького, датованому 1654 р., установлювалися митні платежі за товари, що ввозилися на територію Української держави. За свідченням письмових джерел, у той період митні збори на кордонах приносили в державну скарбницю близько 100 тис. червоних золотих [62, с. 5-6].

Таким чином, підсумовуючи вище викладене, можна зробити висновок, що протягом XV-XVII ст. регулювання ЗЕД має надзвичайно фрагментарний характер і зосереджено переважно у сфері законодавчого забезпечення функціонування митної системи. Це стосується і Магдебурзького права, і права Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, і права Козацько-гетьманської держави.

Протягом третього етапу, тобто з XVIII ст. і аж до жовтневої революції 1917 року суспільно-політичні та соціально-економічні процеси, які відбувалися на українських землях, безпосередньо залежали від Російської імперії. Зовнішньоторговельні відносини не є винятком, а оскільки в ХVІІ-ХVІІІ ст. не існувало усталеної системи міжнародних економічних зв'язків - основний акцент у цій сфері знов таки робився на митному регулюванні.

Разом із тим, у своєму дослідженні В. М. Шкунов зауважує, що зміцнення позицій купецтва на внутрішньому ринку, зростання купецького капіталу при одночасному збільшенні обсягів мануфактурного виробництва призвело до виникнення нових форм організацій зовнішньої торгівлі Російської імперії в західноевропейському напрямі, які значною мірою залежали від політичних чинників: міждержавні ускладнення, війни, дипломатичні конфлікти, які накладали свій відбиток на розвиток торговельно-економічних зв'язків Російської імперії із західноевропейськими партнерами. З розвитком російської промисловості, розширенням ринків збуту і джерел сировини, із значним поширенням торговельно-підприємницької діяльності спостерігається зростання зовнішньоторговельних оборотів Росії, одне з провідних місць у яких належало українським містам. У системі зовнішньої торгівлі імперії відбуваються структурні зрушення, що характеризуються як кількісними, так і якісними змінами [163, с. 530-535].

Етапною подією цього періоду можна вважати видачу державною Комерц-колегією в 1798 р. Інструкції прикордонним митницям і заставам, яка стала однією з перших документальних спроб уніфікації нормативних документів із такого аспекту зовнішньоекономічної діяльності, як діяльність митної системи. Про складний розвиток ЗЕД у Російській імперії та необхідність постійного державного втручання в цей процес свідчить статистика прийняття документів, що регулювали ЗЕД. Тільки митні статути приймалися в 1819, 1842, 1882, 1892, 1904, 1910 роках [39, c. 11-17].

Фактично протягом XVIII ст. - початку ХХ ст. з'являється певна системність у сфері законодавчого забезпечення всіх аспектів здійснення ЗЕД, починаючи від порядку здійснення торгівлі та регулювання митних відносин і аж до традицій укладення міждержавних торговельних договорів.

Потенційна можливість будувати самостійну зовнішньоекономічну політику з'являється у Україні лише в 1917 році, а офіційне закріплення такої можливості мало місце у зв'язку з проголошенням ІV Універсалом Центральної Ради 22 січня 1918 р. незалежності Української Народної Республіки [1]. Центральна Рада мала намір сформувати належну торговельну політику на рівні тогочасних вимог. В Універсалі наголошувалося: «...торг товарами, які будуть привозитись з-за кордону і вивозитись за кордон, буде вести сама держава наша». Пізніше ідея про необхідність державного регулювання ЗЕД України знайшла відображення в проекті Конституції УНР, десятий параграф якої зазначав, що до компетенції Федерально-державної організації належать також митна та карантинна справа, торгові склади та ін.. [62, с. 5-6].

Власне, цінність четвертого етапу (1917-1918 рр.) формування правових традицій регулювання відносин у сфері ЗЕД за часів боротьби за українську державність і проявляється в тому, що УНР заявила про себе як про незалежну державу, цілісний суб'єкт міжнародного права та міжнародних, у тому числі зовнішньоекономічних та зовнішньо-торговельних, відносин. І хоча більш-менш значущих здобутків у контексті господарсько-правового забезпечення ЗЕД УНР не має, але сам факт її появи та нетривалого існування як окремого суб'єкта ЗЕД дає підстави для виокремлення цього часового періоду в самостійний історичний етап розвитку та становлення законодавства у сфері здійснення ЗЕД.

П'ятий етап становлення законодавства у сфері ЗЕД в українській визначається такими часовими межами: від 1919 р. до 1985 р. Слід зазначити, що період становлення Радянської влади в Україні, а також період НЕПу не додав у національне законодавство жодних системних нормативно-правових документів, які б регулювали ЗЕД, але це зовсім не означає, що держава не провадила експортно-імпортну політику, а лише відображає намагання СРСР продемонструвати незалежність від зовнішнього світу та самодостатність власної економічної системи, яка протиставлялася капіталістичній економічний системі. Правове регулювання здійснення ЗЕД періоду СРСР характеризувалася переважно окремими кон'юнктурними нормативно-правовими актами, які стосувалися постачання в «дружні республіки» життєво необхідних ресурсів та продукції. Таким чином, ЗЕД у СРСР була в першу чергу одним із елементів ідеологічного протиставлення соціалістичної моделі побудови держави капіталістичній. Слід однак зазначити, що принайми один з елементів зовнішньоекономічних відносин усе ж був притаманний СРСР ще з 70-х років. Мова йде про прикордонну торгівлю, яка повною мірою не вкладалася в жорстко директивну систему державної монополії ЗЕД. Зокрема, як зауважує В. С. Будкін, механізм такої торгівлі в принциповому плані базувався на товарообмінних операціях із ширшими правами безпосередніх учасників порівняно з іншими національними постачальниками експортної або одержувачами імпортної продукції.

Дослідник у зв'язку з цим виділяє два етапи розвитку прикордонної торгівлі із значними відмінностями в механізмі її здійснення. Перший етап розпочинається з другої половини 70-х років, коли права на таку торгівлю поступово отримали місцеві органи державної торгівлі і споживчої кооперації Литви й Молдови, а також західних областей України та Білорусі, практично тим самим для них було створено спеціальний режим виходу на зарубіжні ринки збуту, що передбачав встановлення виключно в межах прикордонних територій безпосередніх зв'язків із відповідними партнерами в Польщі, колишній Чехословаччині, Угорщині та Румунії. Другий етап прикордонного економічного співробітництва охоплював короткий період, коли можливості його інтенсифікації розвитку істотно розширилися під час «перебудови» в другій половині 80-х років минулого століття [12].

Наступний, шостий етап (1986-1991 рр.) характеризується як час соціально-економічної перебудови в СРСР, яка з-поміж іншого закладала початок активної експортно-імпортної діяльності СРСР, в тому числі у взаємовідносинах з державами капіталістичного світу. Сутність так званої «перебудови системи управління економікою» полягала в намаганні децентралізувати процес прийняття економічних рішень, надати підприємствам певні права без демонтажу державної власності на засоби виробництва, монопольної влади міністерств і відомств. У зовнішньо-економічній сфері «перебудова» передбачала поступову відмову від монополії держави на здійснення будь-яких економічних операцій, яка була законодавчо закріплена ще у квітні 1918 р. Декретом Ради Народних Комісарів «Про націоналізацію зовнішньої торгівлі» як тимчасовий засіб захисту зовнішньоекономічних інтересів молодої більшовицької держави від «зазіхань світового імперіалізму». Із часом цей «тимчасовий засіб» було поширено не тільки на зовнішню торгівлю, а й на всі зовнішньоекономічні операції. Станом на 1986 р. в СРСР сформувалася централізована система управління зовнішньоекономічними зв'язками у складі Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР і низки підпорядкованих йому спеціалізованих зовнішньоторговельних об'єднань, через які всі підприємства СРСР здійснювали експортно-імпортні операції. В УРСР, як і в інших союзних республіках, не було власних структур управління зовнішньоекономічними зв'язками. Така ситуація спричинила абсолютну незацікавленість підприємств у будь-яких стосунках із закордоном, адже економічний ефект від обміну між країнами вилучався союзним урядом. Керівники підприємств усіма законними і незаконними засобами намагалися звільнитися від експортних постачань, орієнтували виробництво виключно на внутрішній ринок, який у зв'язку з тотальним дефіцитом узагалі не висував ніяких вимог до якості продукції. У структурі радянського експорту домінували енергоносії, сировина, золото і зброя. За рахунок імпорту держава мінімально забезпечувала внутрішній споживчий ринок товарами широкого вжитку, а промисловість - необхідним обладнанням [33, с. 6-9].

Курс на «перебудову» передбачав унікальну, з точки зору комуністичної ідеології, реформу зовнішньоекономічних відносин - кооперацію соціалістичних і капіталістичних країн у процесі організації зовнішньої торгівлі. По суті внутрішні ринки СРСР ставали відкритими для закордонних підприємств, банківських, фінансових установ, які одразу почали товарну та валютну експансію. Створення нових для СРСР умов зовнішньоекономічних відносин вимагало належного правового забезпечення. Із цією метою було прийнято низку нормативних актів, основними серед яких є такі:

Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «О мерах по совершенствованию управления внешнеэкономическими связями» № 991 від 19.08.1986 р, яка передбачала створення Державної зовнішньоекономічної комісії Ради Міністрів СРСР та визначала основні засади її функціонування;

надавала можливості підприємствам самостійно встановлювати прямі зовнішньоекономічні зв'язки з країнами-членами Ради економічної взаємодопомоги; надавала право підприємствам самостійно вирішувати питання виробничої кооперації, а також здійснювати імпортно-експортних операцій [77];

Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «О дополнительных мерах по совершенствованию внешнеэкономической деятельности в новых условиях хозяйствования» № 1074 від 17.09.1987 р. [73], що стосувалася, зокрема, таких питань, як посилення ролі об'єднань, підприємств та організацій в удосконаленні ЗЕД; поглиблення ефективності економічної та науково-технічної інтеграції СРСР із країнами-членами РЕВ; розвиток експортної бази країни; удосконалення структури зовнішньоторговельного товарообігу Радянського Союзу, підвищення технічного рівня й конкурентоспроможності товарів, призупинення нераціонального імпорту;

розвиток прямих виробничих і науково-технічних зв'язків із підприємствами

та організаціями соціалістичних країн; поглиблення і розвиток господарської взаємодії з соціалістичними країнами шляхом створення акціонерних товариств тощо [129];

Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «О мерах по обеспечению перестройки механизма многостороннего сотрудничества, социалистической экономической интеграции и деятельности СЭВ, предусмотренных решением 43-го (внеочередного) заседания сессии Совета экономической взаимопомощи» № 1204 від 24.10.1987 р., яка фактично визначала концепцію зовнішньоекономічних та зовнішньоторговельних відносин СРСР на далеку перспективу [76];

Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «О мерах по коренной перестройке организации внешнеэкономической рекламы» № 179 від 06.02.1988 р. [75];

Постанова Ради Міністрів СРСР «Об утверждении положений о хозрасчетных внешнеторговых организациях (объединениях) и типового положения о хозрасчетной внешнеторговой фирме научно-производственного, производственного объединения, предприятия, организации» № 1526 від 22.12.1986 р., яка передбачала створення республіканськими міністерствами та відомствами спеціалізованих госпрозрахункових зовнішньоторговельних об'єднань для провадження ЗЕД із суб'єктами господарювання закордонних, у тому числі й капіталістичних країн [82];

Постанова Ради Міністрів СРСР «О порядке создания на территории СССР и деятельности совместных предприятий, международных объединений и организаций СССР и других стран-членов СЄВ» № 48 від 13.01.1987 р., яка визначала засади створення та функціонування спільних підприємств, основним завданням яких була організація зовнішньоторговельних відносин. Також передбачалося створення спеціалізованих міжнародних (точніше кажучи, міждержавних) об'єднань для координації зовнішньоторговельних відносин СРСР з закордонними партнерами [80];

Постанова Ради Міністрів СРСР «О порядке создания на территории СССР и деятельности совместных предприятий с участием советских организаций и фирм капиталистических и развивающихся стран» № 49 від 13.01.1987 р., яка визначала порядок створення, функції та порядок ліквідації спільних підприємств за участю суб'єктів господарювання СРСР та капіталістичних країн [80];

Постанова Ради Міністрів СРСР «О порядке пропуска через государственную границу СССР товаров и другого имущества при осуществлении прямых связей объединений, предприятий и организаций других социалистических стран и деятельности специальных предприятий, международных объединений и организаций СССР и этих стран» № 718 від 27.06.1987 р. [79];

Постанова Ради Міністрів СРСР «О порядке передачи и получения документации, содержащей изобретения и «ноу-хау», советскими объединениями, предприятиями и организациями при осуществлении новых интеграционных форм сотрудничества с предприятиями и организациями других стран-членов СЭВ» № 846 від 27.07.1987 р. [78];

Постанова Ради Міністрів СРСР «О деятельности ассоциаций делового сотрудничества с зарубежными странами» № 109 від 27.01.1988 р.[72];

Постанова Ради Міністрів СРСР «О дальнейшем развитии внешнеэкономической деятельности государственных, кооперативных и иных общественных предприятий, объединений и организаций» № 1405 від 02.12.1988 р. [71];

Постанова Ради Міністрів СРСР «О мерах государственного регулирования внешнеэкономической деятельности» № 203 від 07.03.1989 р. [74];

Указ Президії Верховної Ради СРСР «О вопросах, связанных с созданием на территории СССР и деятельностью совместных предприятий,

международных объединений и организаций с участием советских и иностранных организаций, фирм и органов управления» від 13.01.1987 р.[70];

Указ Президента СРСР «Об иностранных инвестициях в СССР» від 26.10.1990 р. [81] та ін.

Виключну важливість отримує розроблення та прийняття в досить стислі строки такого важливого нормативно-правового акта, як Закон УРСР «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р., який можна вважати актом малої кодифікації у сфері організації ЗЕД та яким влада передбачала запровадити правове регулювання всіх видів ЗЕД в Українській РСР, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки і техніки, економічні зв'язки в галузі будівництва, транспорту, експедиторських, страхових, розрахункових, кредитних та інших банківських операцій, надання різноманітних послуг [110]. Цей закон визначав: принципи та види ЗЕД; засади регулювання ЗЕД із боку держави; принципи оподаткування при здійсненні ЗЕД; принципи митного регулювання при здійсненні ЗЕД; засади страхування, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій; спеціальні імпортні процедури;

антимонопольні заходи в галузі ЗЕД; порядок обліку зовнішньоекономічних операцій, формування звітності та ревізії (аудиту) суб'єктів ЗЕД; спеціальні правові режими ЗЕД; засади економічних відносин Української РСР з іншими державами та міжнародними міжурядовими організаціями; порядок захисту прав і законних інтересів держви та інших суб'єктів 30 зовнішньоекономічної та господарської діяльності Української РСР;

відповідальність у сфері ЗЕД [110].

Ми погоджуємося з точкою зору І. І. Дахно, який вважає, що еволюція зовнішньоекономічного законодавства радянських часів свідчить про те, що держава від своєї монополії на зовнішню торгівлю відмовлялася неохоче та дуже повільно. Адміністративний апарат намагався тримати її у своїх руках міцно й довго, наскільки це було можливим. Система державного регулювання ЗЕД передбачала: реєстрацію учасників зовнішньоекономічних зв'язків; декларування товарів та іншого майна, що пересувалися через державний кордон СРСР; установлення особливого порядку експорту та імпорту товарів загальнодержавного призначення; запровадження заходів оперативного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків. Ця система поширювалася на всі види ЗЕД, включаючи прямі виробничі й науково-технічні зв'язки, прибережну і прикордонну торгівлю, товарообмінні операції, на всіх учасників зовнішньоекономічних зв'язків [29, с. 114-119].

Таким чином, період 1986-1991 рр. можна охарактеризувати як час соціально-економічної перебудови та початку активної експортно-імпортної діяльності СРСР на світовій арені. Така відкритість економіки потребувала належного нормативно-правового регулювання всіх без винятку аспектів ЗЕД із метою недопущення загроз економічній безпеці держави. Однак, унаслідок того, що економіка СРСР не була завчасно підготовлена для інтеграційних процесів, а національний виробник не мав належного рівня конкурентоспроможності порівняно з виробниками капіталістичних держав, відбулося тотальне падіння всіх вітчизняних ринків та доларова експансія, із цим влада СРСР не могла боротися лише за допомогою створюваних законодавчих актів. Загалом результати цього періоду свідчать про необхідність розроблення та запровадження комплексної державної політики у сфері ЗЕД, яка б мала поєднувати в собі не лише відкриття внутрішніх ринків для іноземних товарів, а й створення належних механізмів стимулювання та захисту вітчизняного виробника, а також можливі приховані стабілізаційні інструменти, запровадження яких призело б до обмеження імпорту та встановлення різного роду торговельних бар'єрів. Це завдання не було виконане державою, що призвело до фактичного руйнування економіки СРСР.

Наступний, сьомий етап розвитку національного законодавства у сфері ЗЕД бере свій початок уже після проголошення в 1991 р. Незалежності України, коли було вжито заходи, спрямовані на істотну лібералізацію ЗЕД у країні, розширення прав підприємств та організацій у цій сфері. ЗЕД починає розглядатися не тільки як складова господарської діяльності підприємства, але й як важливий фактор економічного зростання, створення передумов більш інтенсивного розвитку інтеграційних процесів на мікрорівні [35, с. 6-9].

У цей період були прийняті важливі законодавчі акти, зокрема закони України «Про єдиний митний тариф» від 05.02.1992 № 2097-XII [98], «Про режим іноземного інвестування» від 19. 03. 1996 № 93/96-ВР [120], Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/15-93], а також Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 № 959-XII [110] на базі автентичного Закону УРСР тощо.

Також на початковому етапі розвитку державного регулювання ЗЕД в Україні після проголошення нею незалежності були прийняті законодавчі акти, що визначали умови дії міжнародних договорів, зокрема Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10.12.1991 № 1953-XII, яким було встановлено, що укладені й належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину вітчизняного законодавства і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Була прийнята також низка законів про ратифікацію міжнародних договорів за участю України - двосторонніх, багатосторонніх (у т. ч. укладених між країнами-учасницями міжнародних організацій економічного спрямування [17].

...