Господарсько-правове забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності в умовах Світової Організації Торгівлі

По-перше, неодноразово наголошувалося на необхідності приведення до відповідності із ст. 4 вказаної Угоди норму ст. 3 Закону України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» від 17.07.1997 р. № 468/97-ВР, відповідно до якої з метою підтримання конкурентоспроможності вітчизняних виробників продукції тваринництва Кабінет Міністрів України встановлює щорічні квоти (кількісні обмеження) на ввезення продукції, що підпадає під визначення першої та другої груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності [99, с. 3-4]. Відповідно до ст. 4 Угоди про сільське господарство від 15.04.1994 р. [147] передбачається скасування країнами-членами СОТ будь-яких обмежень імпорту сільськогосподарської продукції.

По-друге, відповідно до ст. 2. Закону України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» від 17.07.1997 р. № 468/97-ВР в Україні щорічно запроваджуються сезонні імпортні мита на сільськогосподарську продукцію. В цьому контексті певним чином суперечить нормам СОТ регулювання щодо встановлення тарифних квот на цукор-сирець тростинний та заходи із цінового контролю, запроваджені на внутрішньому ринку. З метою усунення наявної колізії було розроблено та прийнято Закон України «Про встановлення тарифної квоти на імпорт в Україну цукру-сирцю з тростини» для того, щоб врегулювати питання доступу до українського цукрового ринку цукру-сирцю з тростини, що походить із ряду країн-членів СОТ [6].

Окрім того, залишається нагальною потреба продовження подальшої лібералізацію окремих сегментів ринку сільськогосподарської продукції в Україні, а також остаточного вирішення питання стосовно статусу ринку землі. Гармонізація норм СОТ із вітчизняним земельним законодавством привела до тотального реформування ринку землі та перетворення землі на товар, тобто створення ринку землі. З одного боку, це відповідає вимогам СОТ, але з другого - ставить під загрозу національну безпеку, оскільки земля - це насамперед стратегічний ресурс України.

Загалом, заходи внутрішньої державної підтримки національного сільгоспвиробника класифікуються СОТ на підставі одного головного критерію - чи «викривлюють» вони виробництво і торгівлю, тобто чи здійснюється вплив на ціни продукції та обсяги виробництва таким чином,

що це призводить до неефективного використання ресурсів. Усі заходи державної підтримки умовно розкладені в три різнокольорові скриньки:

жовту, зелену й синю.

До заходів «жовтої скриньки» належать ті, що справляють неринковий вплив на торгівлю та виробництво. Країни, що входять до СОТ, зобов'язуються скоротити рівень сукупного виміру підтримки на узгоджений відсоток. При вступі України до СОТ, відповідно до розрахунків Міністерства аграрної політики та продовольства, сукупний розмір державної підтримки за перші три роки членства України в СОТ становив 3 млрд. 43 млн. грн. Розмір підтримки «жовтої скриньки» дорівнював 3 млрд.

51 млн. грн. Ця сума не включалася до сукупного показника підтримки згідно з параграфом 4 ст. 6 Угоди про сільське господарство СОТ, оскільки вона менша за 5 % від вартості валової продукції сільського господарства [86].

Заходи «зеленої скриньки» повинні відповідати умовам, згідно з якими державна підтримка має надаватися через урядові програми, що фінансуються за державний кошт, а не за кошти споживачів. Крім того, наслідком програм не повинно бути надання цінової підтримки виробникам.

Заходи «зеленої скриньки» можуть здійснюватися в таких напрямах: загальні науково-дослідні роботи та науково-дослідні програми щодо окремих видів продукції, ветеринарні і фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування, послуги з маркетингу і просування товарів на ринок, розвиток інфраструктури на селі (водопроводів, каналізаційних систем і споруд, мережі газо-електропостачання, шляхів, благоустрій територій), підтримка доходу, не пов'язаного з виробництвом, фінансова участь уряду в програмах страхування доходів, відшкодування збитків від стихійних лих тощо.

Заходи «синьої скриньки» також не мають обмежень фінансування з бюджету, якщо такі виплати прив'язані до конкретних площ чи врожаїв, здійснюються на 85 % або менше від базового рівня виробництва, або якщо виплати на худобу здійснюються на чітко визначену кількість голів [86].

Відповідно до домовленостей стосовно підтримки сільського господарства, досягнутих під час перемовин уже після вступу до СОТ, Україна мала можливість ефективно субсидіювати агропромисловий комплекс у межах бюджетних програм, спрямованих, зокрема, на розвиток тваринництва, рослинництва, здешевлення вартості кредитів, формування державного продовольчого резерву Аграрним фондом. Разом із тим, залишається нерозв'язаним питання щодо можливостей та умов застосування інструментів державного регулювання аграрної сфери того чи іншого «кольорового забарвлення». Немає чітких критеріїв доцільності та необхідності застосування заходів, які входять до різних перелічених вище «скриньок», а тому немає прозорості й зрозумілості під час регулювання двосторонніх відносин із приводу експорту та імпорту продукції аграрної сфери. Узагалі не гармонізовані із світовими вимогами й стандарти в землеробстві, лісівництві, бджільництві, а також стандарти на рибу та рибні продукти, продукцію птахівництва, тютюн і тютюнові вироби, пестициди та інші агрохімікати.

У сфері антидемпінгового законодавства була потреба гармонізувати норми Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22.12.1998 року № 330-XIV [108] із нормами Угоди про застосування Статті VI ГАТТ 1994 року [143]. Зокрема, мова йшла про збільшення розмірів граничних обсягів демпінгового імпорту з країн-членів СОТ, при яких антидемпінгове розслідування не повинно порушуватися. Так, ч. 9 ст. 12 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» передбачає, що антидемпінгове розслідування не порушується в разі, якщо обсяг демпінгового імпорту з країни експорту є незначним або демпінгова маржа вважається мінімальною, тобто її величина становить менше двох відсотків експортної ціни. Раніше мінімальний рівень був установлений на відмітці менше 1 відсотка загальних обсягів споживання в Україні товару, який є об'єктом відповідної антидемпінгової процедури [108, ст. 12].

У сфері гармонізації податкового законодавства України з нормами СОТ і, зокрема, узгодження акцизного оподаткування відповідно до ст. III

ГАТТ 1994 р. [21, ст. 3] було зроблено суттєві поступки, адже прийняття Податкового кодексу України [94] вирішило питання щодо скасування індикативних цін на деякі види імпортних товарів, пільгового оподаткування вітчизняних виробників і товарів та вимог стосовно обов'язкового використання вітчизняної сировини.

У сфері митного врегулювання існувала потреба приведення національного законодавства до відповідності з нормами Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року [144], але з прийняттям Митного кодексу України від 13.03.2012 року №

4495-VI [62] правила визначення митної вартості товарів були приведені до відповідності з вимогами ГАТТ. Раніше методика визначення митної вартості встановлювалася ст. 16 Закону України «Про Єдиний митний тариф» від 05.02.1992 року № 2097-XII [98], яка не відповідала вимогам Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року [144].

Прийняття Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VI

[62] сприяло також гармонізації законодавства у сфері визначення походження товару з нормами відповідної Угоди про правила визначення походження.

У сфері інвестиційних відносин були певні суперечності між Законом України «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні» від 19.09.1997 року № 535/97-ВР [125] та Угодою про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи, які стосувалися вимог щодо локалізації виробництва автомобілів як умови надання інвестиційних преференцій. Після вступу України до СОТ Закон України «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні» втратив чинність.

Значною була робота в контексті гармонізації вимог Угоди про субсидії і компенсаційні заходи [148] із вітчизняним законодавством. По-перше, були внесені необхідні зміни до Закону України «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» від 18.11.1999 № 1242-

XIV [109] в аспекті скасування адресних субсидій у вигляді пільг із податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість, ввізного мита, плати за землю суднобудівним підприємствам. Натомість на період з 1 січня 2005 року до 1 січня 2012 року була запроваджена державна фінансова підтримка будівництва морських, річкових суден та інших плавучих засобів і реконструкції основних виробничих фондів підприємств суднобудівної промисловості через механізм здешевлення кредитів шляхом визначення часткової компенсації ставки за кредитами комерційних банків [109, ст. 2].

По-друге, обмежені дії подібних адресних субсидій і у сфері літакобудування. Так, Законом України «Про розвиток літакобудівної промисловості» від 12.07.2001 року № 2660-III граничний термін застосовування пільг зі сплати земельного податку, податку на додану 90 вартість, податку на прибуток підприємств, встановлених відповідними податковими законами, визначається до 1 січня 2016 року [123]. Відповідно до ст. 3-1 Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості» на період з 1 січня 2013 року до 1 січня 2025 року запроваджується державна фінансова підтримка збуту авіаційної техніки вітчизняного виробництва через механізм здешевлення кредитів шляхом часткової компенсації ставки за кредитами комерційних банків, залученими суб'єктами господарювання у національній валюті для закупівлі такої техніки [123, ст. 3-1].

Що стосується приведення українського законодавства у відповідність до норм Угоди про фінансові послуги [22], то, по-перше, слід відзначити про зміни внесені в Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 року № 85/96-ВР. Так, виключено положення, згідно з яким загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не повинна перевищувати 49 %, а також положення, що страхова діяльність в Україні може здійснюватися як страховиками-резидентами України, так і страховиками-нерезидентами, але за певних умов. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про страхування» страховик-нерезидент має право здійснювати страхову діяльність в Україні за таких умов:

держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, належить до держав-членів СОТ, не належить до держав, які не беруть участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, а також співпрацює із Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF). У разі здійснення перестрахування вимога щодо членства в СОТ держави, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, не застосовується;

між __________уповноваженим органом із здійснення нагляду за страховими компаніями країни, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, та 91 Уповноваженим органом підписано меморандум (укладено угоду) про обмін інформацією;

за страховою діяльністю відповідно до законодавства країни реєстрації страховика-нерезидента здійснюється державний нагляд;

між Україною та країною, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, укладено міжнародний договір про запобігання податковим ухиленням та уникнення подвійного оподаткування;

держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, не включена до переліку офшорних зон, визначеного згідно із законодавством України;

страховик-нерезидент має відповідну ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до законодавства держави, в якій він зареєстрований;

рейтинг фінансової надійності (стійкості) страховика-нерезидента відповідає вимогам, установленим Уповноваженим органом [126, ст. 12].

По-друге, на гармонізацію українського законодавства з нормами Угоди про фінансові послуги [22] були спрямовані і зміни, внесені в Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.1993 року № 3125-XII [95], якими виключалася обов'язковість громадянства України для можливостіпровадити аудиторську діяльність, що відповідає положенням статей 16 «Доступ до ринку» та 17 «Національний режим» Угоди щодо необхідності надання доступу до ринку послуг [22].

Незважаючи на те, що більшість суперечностей вже усунуто, залишається багато питань, які стосуються переважно надання преференцій та субсидій національному виробнику та потребують узгодження з нормами системи ГАТТ/СОТ.

Як зауважує Л. М. Федорець, сьогодні головною метою досягнення ефективності в ЗЕД України є стабільне економічне зростання та досягнення конкурентних переваг у довгостроковому періоді основних суб'єктів господарювання - підприємств, які створюють високу норму прибутку.

З приводу забезпечення високого рівня конкурентоспроможності окремої галузі економіки держави, яка орієнтована переважно на експорт, актуальним стає утримання наявних ринкових позицій та пошук нових можливостей, що сприятиме розширенню ринків збуту та зростанню економічної ефективності.

Вітчизняний ринок недостатньо місткий та не здатний поглинути всю запропоновану продукцію, що примушує підприємства виходити на зовнішні ринки, конкуренція на яких значно вища. Для забезпечення ефективної ЗЕД підприємствам найбільш пріоритетних галузей економіки необхідний єдиний стратегічний напрямок розвитку, згідно з яким вони зможуть досягти довгострокових конкурентних переваг. Тому основними шляхами вдосконалення ЗЕД правомірно вважати заходи підвищення ефективності учасників ЗЕД держави [155, с. 59-60].

Доцільно зауважити, що окреме місце в процесі подальшої гармонізації законодавства України у сфері ЗЕД із вимогами системи угод СОТ має посідати на нашу думку «Загальнодержавна стратегія розвитку нормативно-правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України на 2016-2021 роки». Слід зауважити при цьому, що під час інтеграції України в СОТ були розроблені та прийняті одразу декілька стратегічних програм, спрямованих на приведення вітчизняної нормативно-правової бази, інституціональної та організаційної складових системи державного управління ЗЕД у відповідності до принципів та правил угод СОТ, але процес розвитку України не зупинився, а лише перейшов на новий рівень, який дає змогу замість одновекторної інтеграційної моделі зовнішньоекономічної політики розробити та прийняти багатовекторну диверсифікаційну модель.

За таких умов об'єктивною необхідністю є розробка та прийняття зазначеної вище Стратегії з метою створення основних засад, на яких буде ґрунтуватися не тільки політика України у сфері ЗЕД, а й концепція розвитку системи державних органів, на які буде покладено виконання цієї Стратегії.

У цьому аспекті «Загальнодержавна стратегія розвитку нормативно-правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України на 2016-2021 роки» повинна містити не лише принципи, на яких має будуватися процес гармонізації вітчизняного правового поля з нормами СОТ, а й низку конкретних пріоритетних напрямів реформування вітчизняного законодавства у сфері ЗЕД. Крім того, до Стратегії слід внести окремий підрозділ - «Критерії гармонізації», в якому буде визначатися, що «подальший процес реформування національного зовнішньоекономічного, митного, податкового та зовнішньоторговельного законодавства, а також дипломатичний процес укладання двосторонніх договорів у рамках членства України в СОТ має ґрунтуватися виключно на національних інтересах і стратегічних пріоритетах розвитку соціально-економічних процесів в Україні». Іншими словами, пропонується на законодавчому рівні закріпити прерогативу інтересів держави в економічній сфері над інтересами СОТ. По-перше, це не суперечить нормам ГАТТ та правилам СОТ, передбаченим в інших угодах; по-друге, це дасть законодавчі підстави для подальшого процесу вибіркової імплементації норм СОТ у національне правове поле.

Справа в тому, що, вступивши до СОТ, Україна фактично виконала мінімум тих вимог, який дає змогу користуватися всіма правами члена організації.

Тобто мінімальний рівень гармонізації було досягнуто ще в 2008 р. і суто теоретично подальша гармонізація може взагалі не відбуватися. Але процес еволюції зовнішньоекономічних зв'язків у сучасному глобальному фінансово-економічному середовищі постійно висуває нові вимоги для розвитку економіки та соціальної сфери кожної держави, а дотримання таких вимог означатиме здатність влади не лише оперативно реагувати на кон'юнктурні особливості світових ринків, а й ефективно управляти вітчизняним виробничим комплексом, підвищуючи в такий спосіб його конкурентоспроможність.

Отже, «Загальнодержавна стратегія розвитку нормативно-правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України на 2016-2021 роки», розробка та прийняття якої вбачається нами логічним кроком на шляху поступової гармонізації національного законодавства із законодавством СОТ, повинна визначати:

мету, принципи та критерії гармонізації вітчизняного законодавства з вимогами системи угод СОТ;

стратегічні цілі розвитку ЗЕД, які планується досягти за період реалізації цієї Стратегії за рахунок тих заходів, що будуть упроваджені, виходячи з її мети та стратегічних напрямів удосконалення законодавства, які будуть нею окреслені. Іншими словами, має бути визначено бажаний стан системи ЗЕД після реалізації стратегії;

інституціональну та організаційну складову забезпечення процесу гармонізації з боку органів державної влади, ринкових інституцій та приватного сектору. В цьому аспекті видається доцільною каталізація розвитку державно-приватного партнерства з метою підвищення активності власне суб'єктів господарювання в аспекті здійснення ними ЗЕД та зацікавленості останніх у створенні висококонкурентної продукції;

конкретні напрями та стратегічні перспективи вдосконалення нормативно-правового регулювання в таких сферах, як митне регулювання;

податкові відносини (зокрема з приводу забезпечення більшої прозорості механізмів стягнення, адміністрування та повернення ПДВ); інвестиційні відносини; виробничі зовнішньоекономічні відносини в певних галузях економіки держави: металургійному виробництві, хімічній, текстильній, харчовій промисловості, сільському господарстві та ін.;

джерела фінансування та механізми контролю за реалізацією цієї Стратегії. Причому це не повинні бути штучно створені механізми фінансування з метою «відмивання» державних грошей та їх перенаправлення в приватний сектор, оскільки це лише робить фіктивними ті результати, які будуть анонсовані після того, як пройде термін реалізації цієї Стратегії.

У процесі розробки такої Стратегії пропонується використання результатів цього дисертаційного дослідження.

Разом із тим, необхідно розуміти, що процес гармонізації вітчизняного законодавства у сфері ЗЕД із нормами СОТ іноді може мати абсолютно кон'юнктурний характер, тобто відбуватися оперативно з огляду на одномоментні вигоди, які може отримати Україна в процесі еволюції системи глобальних фінансово-економічних відносин. Тому важливе значення має і низка заходів, спрямованих на поступове реформування всієї вітчизняної системи правового регулювання ЗЕД.

У зв'язку з вище зазначеним, пропонується, зокрема, використати результати досліджень, які здійснили провідні фахівці Національного інституту стратегічних досліджень І. В. Клименко, О. А. Федірко, І. В. Ус, пов'язані із процесами розбудови інституційної інфраструктури сприяння експорту та активізації застосування механізмів СОТ для захисту національних економічних інтересів.

Розвиток комерційної дипломатії - інтернаціонального компонента системи захисту національних інтересів держави у сфері міжнародної торгівлі, що, власне, став наслідком розвитку механізмів СОТ, - передбачає створення системи інституцій, спрямованих на забезпечення національних комерційних інтересів. Відповідно, розбудова інституційної інфраструктури сприяння експорту української продукції передбачає розбудову системи органів підтримки експорту на державному, регіональному та приватному рівнях. Систему забезпечення експортної діяльності доцільно формувати і за рахунок підвищення ефективності та диверсифікації наявних функцій державних органів, і у спосіб запровадження принципово нових механізмів. Інструментами діяльності таких інституцій є участь у дво- та багатосторонніх перемовинах з економічних і торговельних питань; відстоювання економічних інтересів держави у відповідних міжнародних організаціях; роботі торговельних або економічних місій чи представництв при посольствах; діяльності закордонних представництв національних торговельно-промислових палат та асоціацій. Комерційна дипломатія також передбачає запровадження заходів дипломатичного характеру щодо сприяння участі України в системних міжнародних коопераційних проектах [166].

Особливої уваги заслуговує також поглиблення торговельно-економічної інтеграції з окремими країнами-партнерами, митними та інтеграційними союзами й іншими економічними утвореннями. Вступ до СОТ започаткував новий етап розвитку української торговельної політики.

Разом із тим, актуальною для держави залишається реалізація багатовекторної торговельно-економічної інтеграції, що має як позитивний так і негативний аспекти, негативними чинниками в контексті реалізації державою своєї торгівельної політики можуть, зокрема, бути: загострення міжнародної конкуренції, активізація зусиль регіональної інтеграції серед держав світу, зростання загроз поглиблення стагнаційних процесів у світовій економіці, що створюює доволі несприятливі умови для модернізації української зовнішньоекономічної стратегії. Паралельна реалізація інтеграційних проектів щодо виконання положень Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС і необхідність укладання нових угод про зону вільної торгівлі насамперед із державами регіону (окрім РФ - в сучасних умовах) ускладнюється певною несумісністю базових принципів функціонування вже наявних регіональних інтеграційних угруповань (СНД) і потребує від України надзвичайної гнучкості у відстоюванні національних економічних інтересів. законодавство торговельний зовнішньоекономічний правовий

В умовах існування високого рівня ризиків, пов'язаних із різними варіантами інтеграції, національним інтересам України відповідає на нашу думку політика збалансованих зовнішньоекономічних стосунків:

продовження курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію з розбудовою взаємовигідної співпраці з іншими державами, що може бути корисним з точки зору поглиблення співробітництва, спрямованого на формування зони вільної торгівлі на принципах СОТ, розвитку секторальної співпраці у сферах, що становлять обопільний інтерес, активізацію науково-технологічної та виробничої кооперації з можливістю спільного виходу на зовнішні ринки [139, с. 34-37].

Таким чином, можна цілком обґрунтовано стверджувати, що подальший процес гармонізації вітчизняного законодавства у сфері ЗЕД з вимогами СОТ повинен ґрунтуватися насамперед на національних інтересах України, а також реалізовуватися з урахуванням стратегічних можливостей розвитку нашої держави в аспекті глобалізації світової фінансово-економічної системи. Особливої еволюції має зазнати система господарсько-правового забезпечення здійснення ЗЕД, трансформація якої повинна відбуватися з огляду на перспективи багатовекторної зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політики нашої держави.

За результатами аналізу історичного шляху становлення та розвитку вітчизняного законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності було виділено низку етапів, кожен з яких характеризується цілком конкретними особливостями, які мають свою специфіку та практичну цінність для формування уявлення про створення та функціонування механізму господарсько-правового регулювання ЗЕД.

Національне законодавство у сфері ЗЕД протягом усього історичного періоду своєї еволюції пройшло процес суттєвого перетворення із системи норм та принципів з акцентом на монополію держави на здійснення ЗЕД, у досить структуровану систему нормативно-правового регулювання ЗЕД, що базується на принципах відкритої ринкової економіки і яка в цілому дозволяє в сучасних умовах адаптуватися до наявних глобалізаційних процесів. Основний зміст діяльності СОТ полягає в намаганні провести всебічну уніфікацію торговельних правил та принципів під час здійснення зовнішньоекономічних відносин між різними державами. Разом із тим, існуюча система угод СОТ дозволяє розвиненим державам отримувати додаткові економічні вигоди та мати додатковий вплив на менш розвинуті держави, які є учасниками цієї організації. Аналіз системи угод, що діють у рамках СОТ, продемонстрував необхідність запровадження певної їх систематизації, яка значно спростила б процес інтеграції до організації нових членів і в той же час дала змогу мінімізувати вплив економічно розвинених держав шляхом виокремлення обов'язкових для підписання угод в окремий систематизований акт, а відносно інших - залишити їх у так званому факультативному просторі.

Принципи, задекларовані в угодах системи ГАТТ/СОТ, неповною мірою відбивають сутність цієї організації та формат відносин, який склався між її членами. Разом із тим, доповнення їх принципом диспозитивності та принципом варіативності більшою мірою відображатиме демократичність відносин у рамках СОТ та водночас зніме питання щодо моноспрямованості СОТ на інтереси транснаціональних корпорацій.

Гармонізація вітчизняного законодавства у сфері ЗЕД із вимогами угод СОТ повинна проводитися з дотриманням низки ключових критеріїв, а саме: імплементуватися в національне законодавство мають ті норми та принципи регулювання ЗЕД, які стосуються галузей вітчизняної економіки, наділених найбільшим конкурентним потенціалом; імплементація таких норм повинна супроводжуватися розробкою системи індикаторів, за допомогою яких можна відстежувати наслідки (насамперед негативні) дії норм, уведених у межах СОТ у національну правову систему, з метою оперативного коригування механізму господарсько-правового забезпечення ЗЕД.

Процес гармонізації зовнішньоторгівельного законодавства в умовах членства в СОТ повинен ґрунтуватися передусім на національних економічних інтересах України, у зв'язку з чим запропоновано розробити та прийняти «Загальнодержавну стратегію розвитку нормативно-правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України на 2016-2021 роки», структура якої має складатися з: принципів, на яких має будуватися процес гармонізації вітчизняного законодавства у сфері ЗЕД з нормами угод СОТ;

пріоритетних напрямків його реформування; критеріїв гармонізації, які б визначали вихідні межі подальшого процесу реформування національного законодавства в зовнішньоекономічній сфері, а також пріоритетності укладання двосторонніх угод, орієнтованих виключно на досягнення інтересів держави. Прийнята Стратегія дасть змогу на законодавчому рівні закріпити прерогативу національних економічних інтересів над економічними інтересами кожної з держав-членів СОТ.

РОЗДІЛ 2. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ЧЛЕНСТВА В СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ

2.1 Принципи та зміст державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в умовах членства України в Світовій Організації Торгівлі

Глобалізаційні та інтеграційні процеси отримали поштовх до розвитку після Другої світової війни. Саме з метою прискореного виходу з повоєнної кризи та відновлення економік держав, а особливо їх промислового сектору, більшість із них почали шукати ефективні форми й напрями господарської кооперації та взаємовідносин щодо перерозподілу ринків збуту. З точки зору міжнародного права поява інтеграційних утворень сприяла регулюванню міжнародних відносин між різними країнами як на регіональному, так і на загальносвітовому рівнях. Крім того, глобалізаційні процеси зумовили створення міжнародної системи торговельних відносин, що значно полегшувало рух товарів, послуг, а також робочої сили між різними країнами світу. Слід зауважити, що створення міжнародних економічних та торговельних союзів, асоціацій, організацій тощо притаманне не тільки державам із ринковою економікою. Так, наприклад, протягом тривалого часу існування Радянського Союзу й так званого «соціалістичного табору» з 1949 р. по 1991 р. функціонувала Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).

Це була міжурядова організація соціалістичних країн, створена для економічної інтеграції та взаємодопомоги на противагу ГАТТ, НАТО, ЄС, що набирали обертів.

Перебуваючи в складі РЕВ, Україна як радянська республіка у складі СРСР могла частково задовольняти свої потреби в експорті готової продукції самостійно. Причому зовнішня торгівля велася не лише з країнами РЕВ, а й з іншими радянськими республіками, що входили в СРСР. Участь у РЕВ передбачала й інвестиційні відносини між СРСР, її союзними республіками та західноєвропейськими країнами. Так, інвестиційні потоки із Чехословаччини спрямовувалися на розвиток видобувної промисловості України, з Болгарії - на розвиток металургійної, з Югославії - машинобудівної. Ці інвестиції, за формальними ознаками, могли підпадати під визначення іноземних, хоча за свою сутністю вони є централізовано спрямованими фінансовими потоками єдиного «соціалістичного табору» на ті потреби, які вважалися владою найбільш перспективними.

Традиції міжнародних інтеграційних процесів в Україні були започатковані ще за радянських часів, що, безумовно, сприяло потужному та бурхливому розвитку міжнародних відносин України відразу після набуття нею незалежності. І хоча практика участі в такій досить формальній з погляду механізмів регулювання ЗЕД організації, як РЕВ, не надавала Україні реальних преференцій на міжнародній арені, все ж таки цей досвід був важливим кроком до розуміння необхідності участі держави в інших міжнародних торговельних чи економічних організаціях, зокрема в системі ГАТТ/СОТ.

Членство в СОТ відкрило для України широкі перспективи в аспекті розвитку її експортного потенціалу, разом із тим, внутрішня економіка стала фактично незахищеною від впливу закордонних виробників, особливо великих корпорацій, які прагнули захопити якомога більшу частку внутрішнього ринку [130].

Що стосується вступу України до СОТ, то необхідно зазначити, що цей процес був достатньо проблематичним та довготривалим. З одного боку, він сприяв утвердженню України як надійного, рівноправного партнера у світових торговельно-економічних відносинах, з другого, - був частиною багатовекторної зовнішньої політики нашої країни кінця ХХ - початку ХХІ ст. Ця багатовекторність походила від того, що з розпадом Радянського Союзу Україна, як потужна економічна система, була позбавлена тих ринків збуту та тієї сировинної бази, які вона мала, перебуваючи в складі СРСР.

Крім того, розпад СРСР та зникнення «соціалістичного табору» на початку 1990-х років фактично призвів до структурного зламу всього світоустрою, відбулася докорінна переорієнтація світогосподарських та міжнародних економічних і фінансових зв'язків із вектором на Сполучені Штати Америки. Європа не була настільки потужною, якою вона є зараз, а Європейський Союз ще тільки-но формувався та отримував сучасні інституціональні риси. Для України того періоду, постала проблема вибору зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного курсу: орієнтація на РФ та Євразійський вектор зовнішніх відносин, який фактично передбачав повернення до сталих зв'язків із колишніми радянськими республіками, чи орієнтація на Європу та США, що потребувало докорінного переосмислення всієї доктрини зовнішніх відносин. Україна, яка мала в 1990-х роках досить ресурсноорієнтовану економіку та недосконалий ринок, намагалася захистити себе від впливу іноземного капіталу, відновити власне промислове виробництво й підвищити рівень конкурентоспроможності економіки загалом. Цього можна було досягти, на нашу думку, лише шляхом інтеграції до міжнародних торговельно-економічних організацій.

Слід зазначити, що за таких умов єдиним найбільш сприятливим виходом для України була саме багатовекторна зовнішньо-економічна політика. Встановлення торговельно-економічних зв'язків із великою кількістю держав, абсолютно різних за політико-ідеологічним спрямуванням, було свого роду пошуком національної моделі зовнішньо-економічної політики. При цьому орієнтація була саме на сильні сторони української економіки та її перспективні галузі, а отже, цілком закономірним виявилося рішення тогочасної влади взяти курс на інтеграцію до глобальної торговельної системи ГАТТ. Це рішення є показником політичної волі та певною мірою економічної далекоглядності влади, і в подальшому саме це рішення багато в чому визначило конкурентну позицію України у світі.

Із цього приводу А. Гайдуцький зазначає, що вступ України до СОТ або до будь-якої іншої глобальної торговельної чи економічної організації був перманентною необхідністю, оскільки подальший економічний розвиток держави можливий лише шляхом інтеграції до подібного роду організації.

Причому дослідник зауважує, що політичний вектор такої глобальної організації має визначальне значення, оскільки Україна, орієнтуючись на демократичні цінності, не може розглядати як альтернативу ті варіанти, які тяжіють до відновлення колишньої адміністративно-командної моделі економічних відносин, а тому вибір західного вектора розвитку цілком логічний [20, с.83-89].

Натомість І. В. Ус підкреслює, що вибір на користь СОТ та євроатлантичного вектора зовнішньої політики не є природним для України, але однозначно прогресивнішим та перспективнішим, оскільки стагнація відносин у рамках СНД, ГУУАМ чи інших міждержавних альянсів лише зашкоджує українському промисловому сектору [153, с. 146-150].

П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало взагалі розглядають інтеграцію до СОТ як перший етап більш глибинної інтеграції України до європейської економічної спільноти. Вступ до СОТ на їх думку, був передумовою до подальших відносин із ЄС у тому форматі, який надавав підстави говорити про можливість розширення євроінтеграційних процесів на Сході Європи.

Окрім того, членство в СОТ демонструє необхідний рівень розвитку економіки країни та сприйняття її владою демократичних принципів законодавчого забезпечення зовнішньоекономічних відносин [14].

Досить цікавий погляд на вирішення проблеми вибору вектору зовнішньо-економічної політики держави того часу, можна знайти в праці Л. Д. Кучми «Україна - не Росія», де автор наочно демонструє багатовекторність зовнішньої політики нашої держави та акцентує увагу на тому, що інтеграція до СОТ була складним вибором, але цей вибір був зроблений виходячи з необхідності перетворення України на одну з найбільш потужних та швидкозростаючих економік Європи [53].

Наводячи власне бачення інтеграції до СОТ та відповідну еволюцію державного регулювання ЗЕД в Україні, доцільно зазначити, що будь-яка економічна інтеграція передбачає якісну зміну умов розвитку економіки держави, відповідно, і регулювання ЗЕД у таких нових умовах повинно якісно змінитися не лише в бік екстенсивного реформування механізму державного регулювання ЗЕД, але й у бік нового наповнення вже наявних механізмів та інструментів.

Усвідомлюючи, що приєднання до ГАТТ/СОТ викличе появу низки зобов'язань, виконання яких може призвести до негативних наслідків для вітчизняного виробника та загалом може погіршити динаміку розвитку вітчизняних галузей промисловості, для влади єдиним доцільним виходом був аналіз найбільш суттєвих ризиків членства в цій організації, розробка нормативно-правової бази й імплементація норм ГАТТ/СОТ у вітчизняне законодавство таким чином, щоб максимально убезпечити вітчизняну економіку від стагнації чи падіння. Суттєвим ризиком, в економічному розвитку держави досліджуваного періоду, було потенційне загострення конкуренції практично в усіх галузях економіки, порівняно з іншими

державами світу. Однак цей процес мав об'єктивний характер: незалежно від членства України в системі ГАТТ/СОТ у 1991-1997 рр. митні тарифи в країні поступово зменшувалися, а на вітчизняний ринок постійно приходили іноземні виробники, чим певною мірою сприяли активізації конкурентної боротьби на внутрішньому ринку. В подальшому це дало поштовх до, так би мовити, «загартування» вітчизняних товаровиробників та їх пристосування до тих умов, які панують у СОТ. У цьому аспекті членство України в СОТ було об'єктивною необхідністю подальшого розвитку нашої держави. Якщо говорити про інтереси споживачів, то поява закордонних якісних товарів сприяла не тільки зростанню конкурентної боротьби, а також і підвищенню якості вітчизняних товарів при достатньо помірній ціновій політиці. Справа в тому, що вітчизняний виробник за своєю ціною значно відрізняється від, скажімо, європейського, тому і вітчизняний споживач, який має низький (за знову ж таки європейськими стандартами) рівень доходу, не звертатиме уваги на товари з більш високого цінового сегменту, навіть якщо вони більш якісні. В цьому аспекті завдання, яке перед собою ставила влада: і Верховна Рада, і Уряд, і Президент, - полягало в забезпеченні стабільності вітчизняного виробника та постачальника послуг, а також мінімізації агресивної інтервенції закордонних товаровиробників на вітчизняні ринки [130].

Ще одним ризиком входження України до СОТ була недосконала економічна доктрина, а точніше, її моральне старіння та невідповідність тим економічним умовам, які висувало членство в СОТ. Тобто само по собі членство в СОТ не дало б автоматичної переваги чи преференцій на зовнішньому ринку, потрібно було ефективно використовувати інструменти регулювання відносин усередині самої СОТ, виходячи з тих цілей та завдань, які ставила перед собою українська влада. На основі цього необхідним було переосмислення експортної політики та всієї системи побудови зовнішньоекономічних зв'язків. Виникла потреба створення державних або навіть громадсько-державних структур, які здатні ефективно представляти інтереси української економіки на світовій арені. Завдання влади полягало в розробці ефективної моделі організаційно-правового забезпечення зовнішньоекономічної політики держави.

До початку перемовного процесу необхідно було також удосконалити митну політику, а саме: розробити та впровадити ефективні й при цьому досить прозорі інструменти державного протекціонізму, зробити їх більш сучасними як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку. В той же час вони не повинні були суперечити основним принципам та умовам членства в СОТ.

Ми вже зауважували вище, що за своєю сутністю СОТ - це організація країн-експортерів, причому додаткову підтримку отримують експортери енергоносіїв, металургійної, машинобудівної та хімічної промисловості тощо. За таких умов інші галузі економіки, наприклад, легка промисловість, можуть відчути на собі серйозну конкуренцію. Власне, це стосується всіх галузей, пов'язаних із ринком товарів народного споживання. Мова йде про неконтрольований імпорт продукції, яка не відповідає ані міжнародним стандартам якості, ані міжнародним принципам захисту прав інтелектуальної власності, в першу чергу - тіньового імпорту контрафактної продукції на територію України. Небезпека тут полягала і полягає не тільки в насиченні такими виробами вітчизняного ринку, а й у можливому реекспорту такої продукції до інших країн-членів СОТ, що негативно може позначитися як на членстві України в цій організації, так і на її загальному рівні конкурентоспроможності. Тому дуже важливо було впровадити заходи, які б максимально ефективно сприяли детінізації імпорту. До того ж, необхідно було розробити програму дій і на випадок наявності демпінгу або зростання потоку тіньового імпорту за заниженими цінами, вживати серйозні заходи з обмеження такого імпорту, зокрема шляхом збільшення митного тарифу.

Отже, на початку перемовного процесу щодо вступу України до СОТ існувала низка ризиків, подолання яких та розробка заходів щодо мінімізації їх можливих негативних наслідків було першочерговим завданням тогочасної влади.

Що стосується еволюції державного регулювання ЗЕД то тут, на нашу думку, необхідно зупинитися на правотворчій діяльності держави, зокрема, процесу прийняття низки нормативно-правових актів, які стали в подальшому основою сучасної системи державного регулювання здійснення ЗЕД, зокрема Господарського та Цивільного кодексів України. Про те, що еволюція правового забезпечення державного регулювання ЗЕД у контексті членства України в СОТ продовжувалася, свідчить, зокрема, прийняття в досліджуваний період Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо забезпечення вступу України до СОТ» від 28.05.2003 р. № 325-р [101], у якому, зокрема, передбачалося внесення змін у такі законодавчі акти України: Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» (стосовно скасування вимоги щодо обов'язкового використання підприємствами-виробниками тютюнової продукції вирощеної і ферментованої в Україні тютюнової сировини), «Про аудиторську діяльність», «Про податок на додану вартість» (стосовно скасування пільг для вітчизняних виробників) та інші. [101]. На підтвердження тези про позитивну динаміку розвитку законодавства свідчить і зміст Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.01.2006 № 10-р «Про затвердження плану заходів щодо нейтралізації можливих негативних наслідків у зв'язку із вступом України до СОТ та забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки». У цьому документі, зокрема, визначалася необхідність розробки конкретних заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності національної економіки в процесі європейської та євроатлантичної інтеграції. Зокрема в сільському господарстві передбачалося забезпечити підтримку галузі тваринництва шляхом надання відповідної бюджетної дотації. Бюджетна дотація надавалася з метою підтримки рівня платоспроможного попиту українських споживачів продукції тваринництва та запобігання виникненню збитковості українських виробників такої продукції [102].

Формування механізму господарсько-правового забезпечення здійснення ЗЕД в цей період супроводжувалося пошуком національної моделі державного регулювання ЗЕД в умовах майбутнього членства України в СОТ, характерними рисами якої стало прагнення держави створити засоби максимального сприяння розвитку національного товаровиробника з огляду на його низький рівень конкурентоспроможності порівняно з товаровиробниками економічно розвинутих держав-членів СОТ.

З огляду на вище викладене, передбачалося реалізувати низку заходів для вдосконалення системи управління в металургійній, машинобудівній та металообробній галузях та інших. Оскільки Україна вважалася потужним експортером продукції зазначених галузей, то цілком логічним було припущення, за яким саме захист та стимулювання їх розвитку є першочерговим та надзвичайно важливим завданням держави на шляху підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної економіки та вступу до СОТ на паритетних засадах і забезпечення рівності України та інших країн-членів СОТ в аспекті здійснення ЗЕД [102].

Вступу України до СОТ передувало й узгодження ключових аспектів державного регулювання здійснення ЗЕД в умовах створення та формування механізму господарсько-правового забезпечення здійснення ЗЕД.

В практичному сенсі було вирішено низку проблемних питань, зокрема, були вжиті заходи щодо:

усунення податкових пільг окремим підприємствам промисловості;

установлення однакових ставок акцизного збору на вітчизняні та імпортні транспортні засоби;

усунення преференцій окремим категоріям підприємств, що використовують інноваційні технології шляхом звільнення від ПДВ, податку на прибуток, платежів у Державний інноваційний фонд, а також звільнення від ПДВ та митних зборів сировини, матеріалів, обладнання та товарів, які не вироблені в Україні, але спрямовані на експорт та призначалися для використання в межах технологічних парків;

усунення окремих пільг у спеціальних економічних зонах, а також ліквідацію особливих режимів інвестиційної діяльності;

скасування ліцензування і квотування експорту деяких видів продукції;

ліквідації системи розрахунків за видачі експортної ліцензії в адвалерних еквівалентах вартості контрактів та запровадження фіксованої плати за їх видачу;

скасування додаткового збору на імпорт продуктів нафтопереробної промисловості [5] та ін.

Фактично всі засоби державного регулювання ЗЕД, які мали протекціоністський характер, на етапі вступу України до СОТ були замінені на більш ліберальні, однак намагання влади стимулювати окремі галузі економіки призвело до залишення пільг у таких стратегічних галузях, як літакобудування, космічна промисловість, металургія, автомобілебудування, та деяких інших.

Ми вважаємо, що ЗЕД є одним із головних напрямів міжнародно-економічної спрямованості держави в цілому, а отже, цілком логічним видається, що державна влада повинна створювати належні організаційно-правові та інституціональні передумови ефективного її регулювання.

У зв'язку із цим державне регулювання в сфері ЗЕД можна визначити як комплексну систему організаційно-правового _E_ ____¦_та інституціонального забезпечення з боку органів державної влади відносин суб'єктів підприємницької діяльності, учасників ринку, інституцій ринкової інфраструктури та держави з приводу обміну товарами та послугами на міжнародних ринках.

Крім того, держава повинна мати адекватні інструменти регулювання ЗЕД загалом і зовнішньої торгівлі зокрема. Останнє є особливо важливим для України, тому що в колишніх соціалістичних країнах, до яких вона належить, практично були відсутні такі традиційні інструменти торговельної політики, як система тарифного регулювання, система квот і ліцензій. Такі держави використовували могутніший інструмент - прямий державний контроль за експортом і імпортом. Тому процес лібералізації зовнішньої торгівлі на перехідному етапі відносин України та СОТ передбачав не просто перегляд інструментів торговельної політики, а фактично створення їх заново. Перші результати лібералізації зовнішньої торгівлі в перехідний період показали, що вона не стала важливим фактором структурної перебудови й економічного зростання. Досвід здійснення економічних реформ у постсоціалістичних країнах свідчить, що конкретні результати лібералізації зовнішньої торгівлі значною мірою залежать від того, як ця лібералізація проводиться, - від послідовності та строків проведення реформ, інструментів зовнішньоторговельної політики, пріоритетних цілей держави, взаємозв'язків загальноекономічних реформ і реформи зовнішньої торгівлі.

Ключове місце в системі створення ефективної моделі державного регулювання ЗЕД, на нашу думку посідають принципи, тобто фундаментальні засади реалізації державно-управлінського впливу в окремій сфері суспільних відносин. Проголошуючи певні орієнтири або вектори зовнішньої політики, влада має визначитись із засадами, на яких буде формуватися інституціональне та функціональне забезпечення регулювання ЗЕД. Такі засади втілюються у вигляді принципів державного регулювання, які найчастіше закріплюються на законодавчому рівні і є свого роду індикаторами рівня стабільності та виваженості політики країни в тій чи іншій сфері.

В українських реаліях відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 року № 959-XII до основних принципів державного регулювання ЗЕД Україні належать [110]:

принцип суверенітету народу України в здійсненні ЗЕД, який полягає, зокрема, в обов'язку України неухильно виконувати всі договори й зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин. Цей принцип визначає волю і незалежність держави як інституту суспільства у виключному самовизначенні в законодавчій базі, неприпустимість волюнтаризму у визначенні правил гри відносно господарської діяльності суб'єктів підприємництва України та іноземних суб'єктів у сфері ЗЕД.

Політика створення законодавства у сфері ЗЕД має враховувати прагнення нашої держави інтегруватися у світовий соціально-економічний простір і необхідність підвищення стабільності та сприятливості вітчизняного законодавства для розвитку відповідних зв'язків. Як слушно зауважує Г. Коршунова, досвід зарубіжних держав показує, що окремі дії окремих держав прямо суперечать вищевикладеному наприклад, в частині порушення державних гарантій щодо незмінності законодавства у сфері спільного підприємництва, іноземного інвестування, функціонування територій зі спеціальним режимом господарювання; нераціональність податкової політики у сфері міжнародних фінансових операцій (лізингу, факторингу, форфейтингу), тому ці види ЗЕД майже не здійснюються [50];

принцип верховенства закону, який полягає в регулюванні ЗЕД тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що в будь-який спосіб створюють для суб'єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

Зазначений принцип має наслідки і щодо засобів та організації державного регулювання ЗЕД. У цьому аспекті негативним явищем у законодавчій базі стала фрагментарна поява законів та підзаконних нормативно-правових _>_5_:_>_=актів, локальних актів, які суперечили базовому законодавству. Так, Міністерство юстиції України своїм рішенням № 12/44 від 12.09.2005 р. Скасувало державну реєстрацію наказу Державного митного комітету України № 237

«Про затвердження Порядку ведення обліку суб'єктів ЗЕД в митних органах» з огляду на його невідповідність чинному законодавству, однак митні органи продовжували здійснювати акредитацію підприємств на митниці (ставили на облік суб'єктів ЗЕД). Відзначимо, що всі дані про товар, продавця, покупця і перевізника є у вантажній митній декларації, а отже, акредитація як така не потрібна, але відомчі інтереси митної служби в цьому випадку мали перевагу перед законом [4].

Власне, вказані вище принципи суверенітету і верховенства закону є визначальними принципами державного регулювання в будь-якій сфері.

Вони є природними та добре відомими в правопорядках держав світу, оскільки суверенітет та здатність формувати власне правове поле й встановлення верховенства закону на своїй території визначають ознаки державності.

принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва полягає у: праві суб'єктів ЗЕД добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв'язки;

праві суб'єктів ЗЕД здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені законами України; обов'язку додержувати при здійсненні ЗЕД порядку, встановленого законами України; виключному праві власності суб'єктів ЗЕД на всі отримані результати від здійснюваної діяльності [47];