Господарсько-правове забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності в умовах Світової Організації Торгівлі

консультації та дипломатичні перемовини;

укладання нових двосторонніх договорів та пошук компромісів Міністерство економічного розвитку і торгівлі України;

Міністерство юстиції України;

Міністерство закордонних справ України Пріоритет - національні стратегічні інтереси стадії/етапи відповідальні органи Пріоритет - дотримання зобов'язань, узятих після підписання угод системи ГАТТ/СОТ

Пріоритет - дотримання зобов'язань, узятих після Пріоритет - національні стратегічні інтереси підписання угод системи ГАТТ/СОТ стадії/етапи

Сам механізм представлений у вигляді декількох циклічних етапів розробки, прийняття та реалізації норм регулювання ЗЕД, у тому числі їх взаємоузгодження з нормами угод системи ГАТТ/СОТ. Спрощення всіх його стадій можна звести до трьох:

визначення пріоритетних цілей та завдань розвитку промислового сектору чи сфери робіт, послуг у контексті здійснення ЗЕД;

розробка відповідного нормативно-правового забезпечення та його узгодження з нормами СОТ;

прийняття нормативно-правових актів та їх подальше коригування в разі наявності заперечень у інших держав членів СОТ, які є партнерами України в конкретних двосторонніх угодах.

2.3. Організаційно-правові засади захисту внутрішнього ринку в умовах членства України в Світовій Організації Торгівлі Намагання будь-якої держави захистити внутрішній ринок є не тільки цілком природнім, але й необхідним з огляду на задоволення суспільних потреб та дотримання національних економічних інтересів. Внутрішній ринок, а особливо національний виробник на даному ринку - це запорука стабільного розвитку економічного середовища і, відповідно, фінансування соціальних програм. Участь держави в СОТ не повинна перешкоджати дотриманню її національних інтересів, більше того, членство в цій організації розглядається як додаткова можливість для реалізації внутрішньодержавного виробничого потенціалу. Полеміка стосовно того, чи отримала Україна реальні переваги від вступу до СОТ, чи, навпаки, зазнала певних втрат своїх конкурентних позицій на світових ринках, не припиняється навіть після восьми років членства в цій організації.

Одні автори, зокрема В. Г. Горник, І. Олексюк, Л. Руснак [23; 83], акцентують увагу на тому, що внутрішній ринок став відкритим, а тому й беззахисним перед іноземною валютною та товарною експансією, інші ж, серед яких В. Базидевич, М. Г. Бугрій, В. В. Димед, І. В. Ус [8; 11; 32], навпаки, наводять аргументи на користь активізації промислового розвитку та інтенсифікації ЗЕД. Однозначно ж оцінити (насамперед - позитивні) результати участі України в СОТ не видається можливим через негативний вплив глобальної фінансово-економічної кризи 2008-2010 рр. та події 2014-2016 років (в першу чергу агресивні дії РФ щодо України та наслідки таких агресивних дій - фактично військове втручання). Хоча саме ці події й продемонстрували необхідність розробки ефективної політики захисту внутрішнього ринку та національного товаровиробника, особливо в умовах членства України в СОТ.

Окрім того, сучасна влада повинна чітко усвідомлювати прерогативи інтересів вітчизняного промислового сектору над інтересами ТНК та іноземними суб'єктами господарювання, оскільки в іншому разі експансія капіталу в українську економіку призведе до критичного рівня залежності соціально-економічної сфери держави від товарів, робіт, послуг іноземного походження. Усвідомлення цієї парадигми було притаманно багатьом економічно розвиненим державам упродовж усього періоду розвитку СОТ, саме тому в межах організації були розроблені заходи захисту національних ринків держав-членів СОТ, щоправда, переважно нетарифного характеру. На підставі аналізу організаційно-правового забезпечення функціонування СОТ можна виокремити наступні групи заходів:

1) антидемпінгові, які містяться в ст. VI ГАТТ та Угоді про застосування ст. VI ГАТТ;

2) компенсаційні, що викладені в ст.ст. VI і XVI ГАТТ, Угоді про субсидії і компенсаційні заходи;

3) спеціальні захисні заходи, які передбачені ст. XIX ГАТТ, Угодою про захисні заходи;

4) спеціальні захисні заходи щодо сільськогосподарських товарів, які викладені в Угоді про сільське господарство.

Розглядаючи кожен з обмежувальних заходів окремо, слід передусім звернутися до ст. VI ГАТТ, яка містить механізми регулювання найбільш розповсюдженого виду обмежувальних заходів - антидемпінгового регулювання. Демпінг, через який товари однієї країни потрапляють на ринок іншої країни за вартістю меншою, ніж нормальна вартість товарів, повинен засуджуватися, якщо він спричиняє матеріальну шкоду чи загрожує спричиненням матеріальної шкоди промисловості, створеній на території сторони, чи значно затримує створення вітчизняної промисловості. З метою усунення демпінгу чи запобігання йому сторона може стягувати з будь-якого товару, який постачається в демпінговому порядку, антидемпінгове мито в розмірі, що не перевищує демпінгову маржу для цього товару [21].

Угода про застосування ст. VI Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 року [143] визначає основні організаційно-правові та інституціональні засади антидемпінгових заходів щодо застосування кожною окремою країною та процедуру розгляду антидемпінгових спорів у відповідних органах СОТ. Зокрема, ця Угода містить принципи антидемпінгової боротьби, можливі попередні заходи та цінові зобов'язання, що застосовуються до країни, яка імпортує продукцію за демпінговими цінами, а також визначає порядок стягнення та отримання антидемпінгових мит, тривалість і перегляд антидемпінгових мит та цінових зобов'язань.

Так, п. 7.1. Угоди визначає, що попередні заходи можуть застосовуватися тільки тоді, коли [143]:

розслідування порушене відповідно до положень ст. 5 ГАТТ, із цією метою подане публічне повідомлення, а зацікавленим сторонам надана належна можливість подавати інформацію та робити зауваження;

зроблено попереднє позитивне визначення щодо демпінгу та подальшої шкоди для галузі вітчизняного виробництва;

відповідні уповноважені органи влади вважають такі заходи необхідними для того, щоб не допустити завдання шкоди протягом періоду розслідування.

Попередні заходи можуть набути форми попереднього мита або забезпечення у вигляді готівкового внеску або боргового зобов'язання, що дорівнює сумі попередньо обчисленого антидемпінгового мита, яка не більша, ніж попередньо обчислена демпінгова різниця. Попередні заходи застосовуються не раніше ніж через 60 днів від дати порушеннярозслідування. Застосування попередніх заходів обмежується найкоротшим можливим періодом, не перевищуючи чотирьох місяців, або, за рішенням зацікавлених органів влади, на вимогу експортерів, які представляють значну частку торгівлі цим товаром, - на період, що не перевищує шести місяців [143].

Термін «компенсаційне мито» має позначати спеціальне мито, яке стягується з метою усунення дії будь-якої дотації чи субсидії, наданої, прямо чи опосередковано, на виробництво, виготовлення чи експорт будь-якого товару. Жоден товар, що походить із території будь-якої сторони, який імпортується на територію будь-якої іншої сторони, не повинен обкладатися антидемпінговим чи компенсаційним митом через звільнення такого товару від мит чи податків, якими обкладається аналогічний товар, призначений для споживання в країні походження чи експорту, або з причин повернення сплачених таких мит чи податків [21].

При цьому в ст. VI ГАТТ зазначається, що ніяке компенсаційне мито не може стягуватися з будь-якого товару, що походить із території будь-якої сторони, який імпортується на територію іншої сторони, у розмірі, що перевищує суму дотації чи субсидії, стосовно яких було визначено, що вони прямо чи опосередковано надавалися на виробництво, виготовлення чи експорт такого товару в країні походження чи експорту, включаючи будь-яку спеціальну субсидію на транспортування певного товару.

Зазначається також, що жодна сторона не повинна стягувати будь-яке антидемпінгове чи компенсаційне мито з імпорту будь-якого товару, що походить із території іншої сторони, якщо вона не встановить, що ефект демпінгу чи субсидування, відповідно, є таким, який спричиняє або створює загрозу спричинення матеріальної шкоди вітчизняній промисловості.

Сторони можуть надавати звільнення від зазначених вище вимог лише для того, щоб дозволити стороні стягувати антидемпінгове чи компенсаційне мито на імпорт будь-якого товару з метою усунення дії демпінгу чи субсидування, які спричиняють чи створюють загрозу спричинення матеріальної шкоди промисловості на території іншої сторони, яка експортує такий товар на територію імпортуючої сторони. У той же час зазначається, що сторони повинні надавати звільнення для того, щоб дозволити стягнення компенсаційного мита у випадках, коли вони визначать, що субсидія спричиняє чи створює загрозу спричинення матеріальної шкоди промисловості на території іншої сторони, яка експортує відповідний товар на територію імпортуючої сторони [21].

У ст. XVI ГАТТ зазначено, що у випадку, якщо будь-яка сторона надає чи застосовує будь-яку субсидію, включаючи будь-яку форму підтримання доходу чи ціни, яка прямо чи опосередковано призводить до зростання експорту будь-якого товару з її території чи до зменшення імпорту будь-якого товару на її територію, вона повинна письмово повідомити сторони про обсяг та характер субсидування, про передбачений вплив субсидування на обсяг імпорту на її територію чи експорту з її території відповідного товару чи товарів, а також про обставини, які призвели до необхідності субсидування. У будь-якому разі, коли визначено, що будь-яке таке субсидування завдає чи створює загрозу завдання серйозної шкоди інтересам будь-якої іншої сторони, сторона, яка надає субсидію, повинна на вимогу іншої сторони обговорити із зацікавленою стороною чи сторонами можливість обмеження субсидування. Крім того, зазначається, що сторони визнають, що надання стороною субсидії на експорт будь-якого товару може створити шкідливий вплив для інших сторін, як імпортуючих, так і експортуючих, а також спричинити непотрібне порушення їх звичайних комерційних інтересів і може ускладнити досягнення цілей ГАТТ.

Відповідно, сторони повинні намагатися уникати використання субсидій на експорт первинних товарів. Проте, якщо сторона прямо чи непрямо надає будь-яку форму субсидії, яка призводить до зростання експорту будь-якого первинного товару з її території, така субсидія не повинна застосовуватися у спосіб, результатом якого є отримання цією стороною більш значної частки у міжнародному експорті цього товару, і при цьому необхідно брати до уваги частки сторін у такій торгівлі цим товаром протягом попереднього репрезентативного періоду, а також будь-які особливі фактори, які могли вплинути чи можуть впливати на таку торгівлю цим товаром [21].

Більш детально питанням надання субсидій присвячена Угода про субсидії і компенсаційні заходи від 15.04.1994, відповідно до п. 1. Якої субсидією є [148]:

фінансове сприяння, що надається на території члена СОТ урядом або будь-яким державним органом, тобто коли: уряд практикує пряме переведення грошових коштів (наприклад дотацій, позик або вливань капіталу), потенційну пряму передачу грошових коштів або зобов'язань (наприклад, гарантій за позиками); уряд відмовляється від доходів, що йому належать, або не стягує їх (наприклад, такі фіскальні стимулюючі заходи, як податкові кредити); уряд надає товари та послуги, крім загальної інфраструктури, або закуповує товари чи послуги; уряд здійснює платежі до механізму фінансування, або доручає, або наказує приватній установі виконувати одну чи більше функцій, які б за звичайних умов виконувалися урядом, причому практика їх застосування такою установою фактично не відрізняється від практики, яку здебільшого вів би уряд; або 145

підтримка доходів чи цін у будь-якій формі в розумінні Статті XVI ГАТТ 1994;

вигода, що надається таким чином.

Крім того, в Угоді про субсидії і компенсаційні заходи визначаються можливі види субсидій, а також організаційно-правові аспекти їх застосування конкретними країнами [148].

Спеціальним захисним заходам присвячена ст. XIX ГАТТ, відповідно до якої у випадку, якщо в результаті непередбачених обставин та впливу зобов'язань, узятих на себе стороною за угодою ГАТТ, включаючи тарифні поступки, імпорт будь-якого товару на територію цієї сторони збільшується в такій кількості та на таких умовах, що це спричиняє чи загрожує спричинити серйозну шкоду вітчизняним виробникам на цій території аналогічних або безпосередньо конкуруючих товарів, сторона має право відносно такого товару, а також у ступені та протягом часу, які можуть бути необхідними для попередження чи усунення наслідків такої шкоди, повністю або частково призупинити виконання зобов'язання чи скасувати або змінити поступку. У випадку, якщо будь-який товар, що є предметом поступки згідно з преференційним режимом, імпортується на територію сторони за обставин, що визначені вище, таким чином, що це спричиняє чи загрожує спричинити серйозну шкоду вітчизняним виробникам аналогічних або безпосередньо конкуруючих товарів на території тієї сторони, яка отримує чи отримувала таку преференцію, імпортуюча сторона має право, на вимогу тієї іншої сторони, повністю чи частково призупинити виконання відповідних зобов'язань або скасувати чи змінити поступку відносно такого товару, у такому ступені і протягом такого часу, які можуть бути необхідними для попередження або усунення наслідків такої шкоди [21].

Таким чином, норма ст. ХIX ГАТТ відкриває досить широкі можливості для застосування Україною заходів стимулювання вітчизняного товаровиробника шляхом призупинення виконання зобов'язань за угодами СОТ або скасування чи взагалі зміни поступок іншим членам, але лише на обмежений і заздалегідь встановлений термін. Такий тимчасовий захід є достатньо ефективним, особливо якщо протягом періоду призупинення дії зобов'язань буде запроваджена відповідна програма розвитку тієї чи іншої галузі, яка з-поміж іншого передбачатиме більш суттєві стимули:

субсидування, дотації галузі тощо. З юридичної точки зору в такий спосіб не порушуватимуться норми угод СОТ, оскільки їх дія буде тимчасово призупинена, а тому пред'явити жодних претензій до України щодо неправомірного або надмірного стимулювання національного товаровиробника в інших держав-членів СОТ не буде підстав.

Деталізує організаційно-правові механізми захисних заходів у рамках СОТ відповідна Угода про захисні заходи, яка встановлює правила їх застосування. Під захисними розуміються такі заходи, які передбачено в ст. XIX ГАТТ 1994 року. Зокрема, член СОТ може застосувати захисний захід до товару лише в тому випадку, якщо цей Член СОТ визначив відповідно до положень, наведених нижче, що такий товар імпортується на його територію в такій збільшеній кількості, в абсолютному або відносному виразі до вітчизняного виробництва, і на таких умовах, що завдає або загрожує завданням серйозної шкоди галузі вітчизняного виробництва аналогічних товарів або товарів, що безпосередньо конкурують з імпортованими [145].

Спеціальні захисні заходи щодо сільськогосподарських товарів у рамках СОТ деталізуються Угодою по сільське господарство, яка, зокрема, визначає загальні положення про спеціальні захисні заходи, а також зобов'язання щодо внутрішньої підтримки. Так, загальні правила внутрішньої підтримки викладені в ст. 7 передбачають, що кожен член СОТ повинен забезпечити, щоб будь-які заходи з внутрішньої підтримки на користь виробників сільськогосподарської продукції, які не підпадають під дію зобов'язань щодо зменшення підтримки, оскільки відповідають критеріям, викладеним у Додатку 2 до Угоди по сільському господарству до цієї Угоди, і надалі відповідали цим критеріям. Причому будь-який захід із внутрішньої підтримки на користь виробників сільськогосподарської продукції, включаючи будь-яку зміну такого заходу, а також будь-який захід, установлений згодом, про який Член СОТ не може довести, що він відповідає встановленим критеріям або має бути звільнений від зобов'язань щодо зменшення підтримки відповідно до будь-яких інших положень цієї Угоди, повинен включатися Членом СОТ до розрахунку його загального СВП поточного періоду [147].

Угодою по сільському господарству також визначаються та регулюються зобов'язання щодо експортної конкуренції, експортних субсидій, засади подолання уникненню зобов'язань щодо експортних субсидій, правила введення заборон та обмежень на експорт а також санітарні та фітосанітарні заходи й спеціальний та диференційний режими [147].

Узагальнюючи викладене вище, видається можливим зробити висновок стосовно того, що в рамках СОТ заходи захисту внутрішнього ринку та національного товаровиробника не тільки не заборонені, а, навпаки, виступають одним із ключових предметів, які потребували узгодження протягом увсього перемовного процесу в межах ГАТТ. Тобто на сучасному етапі функціонування глобального торговельного форуму захист внутрішнього ринку дозволяється, щоправда, він має бути побудований з урахуванням загальноприйнятих принципів добросовісної конкуренції.

Ключове значення для членів СОТ мають відносини конкуренції, «чистота» яких і повинна регулюватися тими угодами, що розробляються і приймаються в межах СОТ. Це не означає, що СОТ обмежує державну підтримку внутрішнього товаровиробника, навпаки, мова йде про розробку певного набору засобів його державного стимулювання та регулювання внутрішнього ринку. Що ж стосується повноти та балансу тих чи інших засобів у комплексі державно-правового впливу, то це стосується кожної окремої країни і навіть може відрізнятися залежно від її торговельного партнера. Іншими словами, СОТ дає однакові можливості для побудови варіативних моделей державної зовнішньоекономічної політики для всіх своїх членів. Власне, саме в цьому і проявляється запропонований у дисертаційному дослідженні, але не закріплений в угодах системи ГАТТ/СОТ принцип варіативності.

Слід зауважити, що стратегічні переваги інтеграції України зумовлені різким загостренням конкуренції в низці секторів економіки, що пов'язано з вільним допуском на національний ринок імпортних товарів. Негативні тенденції мають більшою мірою тактичний характер і полягають у такому [57, с. 124-132]:

по-перше, обмеження в отриманні переваг стосуються передусім внутрішніх ринків товарів з ціновою конкуренцією, тобто ринків сировинної продукції і стандартизованих масових готових виробів невисокої технологічності;

по-друге, вступ до СОТ, не будучи гарантією врегулювання всіх торговельних проблем із зарубіжними партнерами, призвів до активізації жорсткого нетарифного регулювання, наслідки якого проектуються на поповнення внутрішнього ринку України імпортними товарами;

по-третє, лібералізація торгівлі не лише сприяє зростанню іноземних інвестицій, але й стримує їх, оскільки вигіднішим виявляється імпорт товарів і послуг, а не імпорт фінансових інструментів.

Проте, на думку деяких дослідників, вступ України в СОТ з огляду на існуючі можливості формування системи захисних механізмів і захисних засобів у побудові зовнішньоекономічної політики дозволить створити умови для інтенсифікації інтеграційної політики, що сприятиме виконанню Україною зобов'язань за Угодою про партнерство і співпрацю з ЄС [19].

Хоча, як це відомо сьогодні, вступ до ЄС загалом та навіть укладення Угоди про партнерство - це питання не лише економічного, а й політичного характеру, причому політичного в перщу чергу у відносинах ЄС та Росії.

Це означає, що Україна, яка розраховувала від вступу до СОТ отримати, зокрема, можливість швидкої інтеграції в ЄС, на сьогодні де-факто лише отримала нові умови ведення ЗЕД. Негативний вплив на інтеграційні процеси безумовно має суспільно-політична та економічна ситуація, що склалася між Україною та РФ. На даний час - це фактичне припинення будь-яких економічних та політичних зв'язків в контексті триваючої агресії РФ. Саме тому на сьогодні для України обмежувальні та захисні заходи в межах СОТ з урахування євроінтеграції є найбільш важливими елементами в процесі створення національної моделі зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політики, орієнтованої на отримання максимального результату від участі в СОТ, беручі до уваги перспективи створення єфективної робочої моделі взаємовідносин щодо функціонування вільного ринку торгівлі з ЄС, що зараз є стратегічним пріоритетом нашої держави.

Слід однак відзначити, що в сучасних умовах під впливом загострення соціального напруження та високого політичного тиску задля захисту національних економік від кризових явищ уряди багатьох країн суттєво підвищують використання протекціоністських заходів у різних сферах діяльності. Важливу роль у запобіганні зростанню протекціонізму (особливо в державах із розвиненою економікою) повинна відігравати система регулювання торгівлі СОТ, проте помітних зрушень у протидії протекціонізму на даний час так і не було досягнуто.

Із настанням фази поступового економічного відновлення світової економіки кількість торговельних обмежень суттєво не зменшується. Так, за даними незалежного міжнародного проекту Global Trade Alert (GTA), у період із середини 2008 р. (із початку світової фінансової кризи) менш ніж за два роки було зафіксовано 1339 протекціоністських заходів, і кількість їх на даний час лише постійно зростає. За оцінками незалежного міжнародного проекту Global Trade Alert, найбільшими порушниками еквівалентності міжнародної торгівлі стали країни Великої двадцятки та держави-члени ЄС (табл. 2.1). При цьому найпоширенішими заходами були державна допомога/надання пільг вітчизняним виробникам - 28 %, заходи щодо захисту торгівлі (антидемпінгові, компенсаційні та захисні мита) - 20 %, тарифний захист внутрішнього ринку - 13 %, держзамовлення - 6 % [139].

Щодо України найбільша частина відвертих дискримінаційних заходів припадає на країни СНД: зі 167 дискримінаційних заходів лише Російською Федерацією запроваджено 70, Білорусію - 19, Казахстаном - 17.

Протекціоністська складова зовнішньоторговельної політики України за цей період характеризувалася 27 протекціоністськими заходами, що вплинули на торгівлю з 93 країнами партнерами. При цьому 7 заходів відповідали принципам і правилам СОТ, 6 заходів потенційно могли спричинити дискримінацію комерційних інтересів торговельних партнерів, і 14 заходів, що були юридично запроваджені, з високою ймовірністю дискримінували іноземні комерційні інтереси.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що: по-перше, в сучасних умовах більшість розвинених держав вдаються до застосування протекціоністських заходів державного регулювання ЗЕД, що є прямим порушенням принципу недискримінації. З одного боку, це демонструє пріоритетність національних інтересів для промислово розвинених країн та готовність їх захищати навіть шляхом грубого порушення принципів СОТ, а з іншого - відсутність будь-якої реакції від керівних та координаційних структур СОТ щодо застосування економічно розвиненими країнами засобів регулювання внутрішнього товаровиробника методами, забороненими в СОТ, що дає змогу говорити про лобіювання конкретних інтересів у середині організації, і, відповідно, про вибірковість підходів СОТ залежно від конкретного учасника; по-друге, найбільш поширеними інструментами протекціонізму, а тому й найбільш дієвими є: податкові пільги, пряма державна допомога (в тому числі надмірні державні закупівлі) та тарифи на імпорт. На нашу думку Україна повинна взяти до уваги досвід розвинених країн та з метою інтенсивного розвитку найбільш пріоритетних галузей промисловості застосовувати відповідні інструменти в поєднанні з положеннями ст. ХІХ ГАТТ; по-третє, значними перешкодами для ЗЕД вітчизняних підприємств є торговельні обмеження, які встановлюються щодо України з боку інших держав, із мотивів порушення українськими виробниками різного роду стандартів або задля захисту національного товаровиробника. Україна має застосовувати адекватні й абсолютно ідентичні засоби регулювання ЗЕД товаровиробників - нерезидентів із метою врівноваження зовнішньоторговельного балансу.

В Україні більшість антикризових заходів традиційно має короткостроковий характер, натомість бракує стратегічно зорієнтованої політики розвитку національної промисловості та експортного потенціалу, що робить національну модель економічного розвитку вразливою до зовнішніх шоків і зменшує віддачу від інтегрованості до світової економіки [162].

Отже, стосовно процесу розвитку зовнішньої торгівлі України після приєднання до СОТ слід зазначити, що у глобальному вимірі статус члена СОТ відкрив Україні нові інституційні можливості для поглиблення інтеграції до світової економіки, зокрема щодо участі у виробленні глобальних правил світової торгівлі, а також сприяв початку нового етапу співробітництва України зі стратегічними торговельними партнерами - Євросоюзом і державами окремих регіонів світу. Ще до формального отримання Україною повноправного статусу члена СОТ (у 2008 р.) почалися перемовини про створення розширеної зони вільної торгівлі з ЄС. Базисом угоди Deep and Comprehensive Free Trade Agreement є зобов'язання України, зафіксовані в Угоді про приєднання до СОТ. Отже, членство України в СОТ сприяє її євроінтеграції та інтеграції до інших торговельних об'єднань, що розглядають правила СОТ як базові. Водночас приєднання України до СОТ дещо обмежує можливості автономної зовнішньоекономічної політики України [48].

Доцільно зауважити, що будь-які обмеження є штучними, оскільки членство в СОТ за всіма принципами міжнародного права не може жодним чином перешкоджати розвитку зовнішньоекономічної політики будь-якої країни за іншими необхідними для неї векторами. У деякому сенсі ускладнюється процес налагодження торговельних зв'язків та пошуку форми співробітництва з країнами, які не є членами цієї організації, хоча таке ускладнення лише додаткове завдання для вітчизняної дипломатії, яке потребує зваженого та системного розв'язання. У цьому і полягає багатовекторність зовнішньоекономічних відносин, яка була притаманна Україні в період 2000-2004 років і яка, як демонструють економічні показники розвитку країни, мала на той час високу ефективність.

Що ж стосується протекціоністських заходів у рамках самої СОТ, то тут також не може бути однозначності. З точки зору теорії міжнародного публічного права членство в СОТ зумовлює взяття кожним з учасників низки зобов'язань, причому такі зобов'язання повинні бути уніфіковані, а обсяг прав може варіюватися залежно від рівня розвитку країни. Курс СОТ на лібералізацію зовнішньоторговельної політики країни ще не означає неможливість застосування останньою заходів стимулювання вітчизняного виробника та внутрішніх ринків. У цьому контексті проблема балансу протекціонізму та лібералізації полягає у створенні складної багаторівневої та диверсифікованої моделі державного регулювання сфери ЗЕД. Захист національного виробника та забезпечення стабільності й незалежності внутрішніх ринків - одна з необхідних умов забезпечення суверенітету країни, а тому норми СОТ не можуть суперечити правам держави, визначеним у концептуальних документах та угодах ООН, та обмежувати їх.

Зусилля влади повинні постійно спрямовуватися на віднайдення таких скритих форм стимулювання розвитку експортоорієнтованих галузей економіки, які в поєднанні з їх легітимізацією шляхом укладення відповідних двосторонніх договорів з іншими-країнами членами СОТ, не порушуватимуть засадницькі норми цієї організації.

Слід зауважити, що з огляду на потребу захисту внутрішнього ринку та вітчизняного виробника Україна як член СОТ може запровадити контроль за окремими сферами діяльності суб'єктів ЗЕД. Першочергово цей контроль має бути спрямований на послаблення можливостей суб'єктів господарювання - нерезидентів - застосовувати агресивні конкурентні стратегії щодо суб'єктів ЗЕД - резидентів - та на постійний моніторинг дотримання законодавства суб'єктами ЗЕД у сфері обігу капіталів. Основним фундаментом здійснення ЗЕД закордонними партнерами на вітчизняному ринку є навіть не продукція, а капітал, оскільки для експорту та імпорту в Україну продукції імпортери витрачають кошти переважно з території України через власні представництва або мережі торговельних агентів. У зв'язку із вищезазначеним, вважаємо за доцільне запровадити державний контроль за концентрацією іноземного капіталу та внести відповідні зміни в Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 року № 2210-III, зокрема, доповнити його ст. 251 такого змісту:

«Стаття 251. Державний контроль за концентрацією іноземного капіталу

1. Державний контроль за концентрацією іноземного капіталу - комплекс цілеспрямованих заходів уповноважених органів державної влади в процесі здійснення контролю за процедурою надходження в державу іноземного капіталу, зокрема в процесі його нагромадження, перерозподілу, використання (здійснення платежів, переказів), для недопущення надмірної концентрації платіжних засобів та фінансових інструментів, що може призвести до отримання додаткових вигод, які прямо чи опосередковано порушують конкурентні умови здійснення всіма суб'єктами господарювання своєї діяльності на території України. 2. Концентрацією іноземного капіталу визнається:

злиття капіталів різних суб'єктів господарювання під виглядом надання необґрунтованої фінансової допомоги, кредитів, лізингу, пільг тощо;

концентрація капіталу внаслідок отримання суб'єктом господарювання необґрунтованих податкових, експортних та інших пільг із боку держави;

створення суб'єктами господарювання додаткових резервних фондів або надмірне накопичення готівкових коштів шляхом залучення іноземних інвестиційних ресурсів без збільшення обсягів виробництва або провадження реструктуризаційних, модернізаційних та інших заходів, спрямованих на оновлення основних фондів;

інші випадки, визначені в ч. 2 ст. 22 цього Закону.

3. Антимонопольний комітет України разом із Національним банком України визначають порядок отримання дозволу на концентрацію іноземного капіталу суб'єктами господарювання, за умови, якщо така концентрація необхідна для:

виведення суб'єкта господарювання із кризи (на підставі наявності відповідного аудиторського висновку), проведення санації в порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року № 2343-XII;

погашення заборгованості з виплати заробітної плати та інших соціальних платежів працівникам, погашення заборгованості перед бюджетами та позабюджетними фондами;

в інших випадках, коли сукупна величина концентрації іноземного додатково залученого капіталу не перевищує нормативно встановленої суми».

Таким чином, запровадження такого демократичного інструменту державного контролю у сфері ЗЕД, як контролю за концентрацією

іноземного капіталу, дозволить вирівняти фінансові можливості суб'єктів ЗЕД - резидентів та нерезидентів, а тому може вважатися опосередкованим засобом державного стимулювання ЗЕД. Розглядаючи цей засіб у контексті захисту економічної конкуренції, вважаємо за доцільне в разі надмірної концентрації іноземного капіталу, що не відповідає умовам запропонованої норми, застосовувати до суб'єктів господарювання та їх посадових осіб відповідні санкції як економічного, так і адміністративного характеру.

Щодо іноземного досвіду застосування обмежувальних заходів, то слід зауважити насамперед те, що головною метою створення CОТ є поступове зниження рівня протекціонізму в торговельних відносинах країн-членів, зниження митних тарифів, формування системи торговельних відносин, яка б дала змогу уникати торговельних конфліктів. Проте політика протекціонізму, яка здійснювалася і здійснюється всіма країнами світу, історичний досвід переконують у необхідності застосування державами інструментів протекціонізму, допоки не вдасться досягти лідируючих позицій у міжнародній торгівлі. Економічно розвинуті країни діють прагматично: у разі власної зацікавленості вони лібералізують ринки, а коли необхідно забезпечити доступ власних товарів на іноземні ринки, вони вимагають усунути торговельні бар'єри. Звичайно, країни - лідери також ідуть на певні поступки: знижують середній рівень своїх митних тарифів, обмежують використання нетарифних заходів, але роблять це вкрай вибірково. Зокрема, вони особливо захищають своє сільське господарство і легку промисловість, які є стратегічними статтями експорту для країн, що розвиваються, та в той же час стратегічними галузями, які забезпечують національну безпеку економічно розвинутих країн [32, с. 28].

Отже, чи можливим є застосування механізмів захисту внутрішнього ринку в умовах членства України в СОТ? З огляду на те, що за своєю сутністю СОТ - це певна форма організації глобальної торгової дипломатії, відповідь на це питання очевидна: для досягнення будь-яких цілей Україна повинна використовувати всі можливі дипломатичні, економічні та юридичні засоби для побудови двосторонніх відносин між країнами-членами СОТ у такий спосіб, щоб національні інтереси дотримувались якомога більшою мірою. Не слід при цьому вважати, що інші країни не володіють і не застосовуватимуть подібних заходів досягнення власних інтересів, і тому виникає ситуація, за якої успіх України залежить від здатності влади вести конструктивний діалог із торговельними партнерами.

Із метою підвищення ефективності ЗЕД і зважаючи на необхідність захисту внутрішнього ринку і, відповідно, внутрішнього товаровиробника вважаємо за потрібне розроблення конкретного механізму державного регулювання захисту внутрішнього ринку в умовах членства України в СОТ.

Передбачається, що такий механізм має поєднати функціональні та інституційні засади державного регулювання різних сфер соціально-економічного середовища України: фінансової, виробничої, соціальної тощо.

Здійснивши аналіз обмежувальних заходів у рамках СОТ, найбільш прийнятними для України й такими, що викликатимуть найменше економічних санкцій, вважаємо обмеження, які застосовуватимуться:

- до імпорту сільськогосподарських товарів у разі затоварення (значного перевищення пропозиції над попитом);

- у разі нанесення імпортом збитків галузі вітчизняної промисловості;

для забезпечення рівноваги платіжного балансу.

Застосування цих обмежень має бути вибірковим, оскільки деякі галузі виробництва та агропромислового комплексу залежні від імпорту продукції, більше того, система двосторонніх торговельних зв'язків, що склалася у вітчизняній практиці ЗЕД, передбачає з боку України досить довготривале виконання обов'язків, які не завжди відповідають кон'юнктурним інтересам нашої держави, особливо зважаючи на мінливість глобальної економічної системи та її надзвичайну чутливість до глобальних фінансово-економічних ризиків. З огляду на це, доцільно запропонувати модель державного регулювання процесу застосовування обмежувальних та стимулюючих ЗЕД заходів у рамках членства України в СОТ (рис. 2.2).

Загалом модель передбачає застосування управлінського впливу з боку держави на вітчизняну виробничу сферу з огляду на розвиток ЗЕД в умовах членства Україні в СОТ. Органи державного управління, переважно Кабінет Міністрів України та Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, повинні застосовувати всі доступні в рамках СОТ заходи обмеження імпорту тієї продукції, яка може виготовлятися вітчизняним виробником, та заходи стимулювання найбільш перспективних з точки зору конкурентоспроможності галузей національної економіки. В основу функціонування цієї моделі пропонується покласти такий процес.

Модель державного регулювання застосовування обмежувальних та стимулюючих заходів ЗЕД у рамках СОТ На першому етапі відбувається SWOT-аналіз галузей виробництва, в результаті якого планується виокремити найбільш перспективні з погляду експорту. Тобто на цьому етапі фактично визначається об'єкт управління в запропонованій нами моделі.

Країни-члени СОТ Внутрішня виробнича Сфера груп товарів на внутрішньому ринку імпорт продукції та послуг, від яких залежать різні галузі вітчизняної промисловості імпорт продукції, що виробляється або потенційно може вироблятися в Україні імпорт продукції та послуг, які не виробляються та не надаються національним виробником застосування обмежувальних заходів у межах, передбачених СОТ стимулювання вітчизняного виробництва та мінімізація імпортозалежності стимулювання вітчизняного виробництва та мінімізація імпортозалежності експорт найбільш конкурентоспроможної продукції українського виробництва розширення асортименту конкурентоспроможної продукції з метою вирівнювання сальдо зовнішньої торгівлі Органи державної влади (Кабінет Міністрів України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство закордонних справ України тощо).

Процес застосовування обмежувальних та стимулюючих

заходів ЗЕД в рамках СОТ

ІІ етап

І етап

Інституціональна складова Функціональна складова

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі - Мінекономрозвитку)

Проведення SWOT-аналізу галузей виробництва з метою виявлення

найбільш перспективних із точки зору експорту

Кабінет Міністрів України,

Мінекономрозвитку, Міністерство фінансів України, НБУ

Розробка та прийняття програм розвитку перспективних, з точки зору експорту, та пріоритетних, з точки зору забезпечення національної безпеки, галузей промисловості Мінекономрозвитку, Міністерство закордонних справ України

Аналіз правової бази СОТ та аналіз двосторонніх угод з країнами членами СОТ ІІІ етап

Країни, що порушують норми СОТ

Країни, які застосовують щодо України обмежувальні заходи

Країни пріоритетного співробітництва

Країни-споживачі та потенційні споживачі

Мінекономрозвитку, Міністерство закордонних справ України

Розробка стимулювальних та обмежувальних заходів ІV етап

Усунення поршень норм СОТ щодо України в судовому порядку

Застосування обмежувальних заходів у рамках норм СОТ щодо імпорту та засобів стимулювання (субсидіювання) імпортозамінних галузей виробництва

Стимулювання розвитку національних галузей виробництва, продукція яких здатна замінити імпортовану шляхом застосування стимулюючих заходів (субсидіювання)

Мінекономрозвитку, МЗС України Застосування обмежувальних та стимулюючих заходів

V етап

Мінекономрозвитку, МЗС України Аналіз результатів

VІ етап

Усунення недоліків та суперечностей

На другому етапі цей об'єкт уточнюється, оскільки необхідно брати до уваги галузі промисловості, не лише перспективні з точки зору експорту, а й ті, що є пріоритетними в контексті забезпечення національної безпеки. Іншими словами, формується певного роду необхідний і допустимий об'єктний склад подальшого процесу державного управління ЗЕД. При цьому якщо на попередньому етапі інституціональне забезпечення покладалося виключно на Мінекономрозвитку, то на другому етапі необхідно залучити якамого більше суб'єктів управління економічною сферою держави для того, щоб розроблені програми були ефективними, а механізми, закладені в них, дієвими та виваженими з точки зору ресурсно-функціонального забезпечення.

На третьому етапі силами Мінекономрозвитку та Міністерства закордонних справ України відбувається аналіз правової бази СОТ та двосторонніх угод із країнами-членами СОТ на предмет виявлення партнерів, які порушують норми СОТ або застосовують щодо України обмежувальні заходи. Результатом цього етапу має стати виділення чотирьох категорій зовнішньоекономічних партнерів України:

країни, які порушують норми СОТ щодо України (група А);

країни, що застосовують обмежувальні заходи до продукції та послуг, експортованих з України (група Б);

країни так званого пріоритетного співробітництва, тобто ті, без імпорту продукції яких неможливий поступальний інноваційноорієнтований розвиток вітчизняної виробничої сфери (група В);

країни, що залежать від імпортованих з України товарів і послуг, та країни, які є потенційними споживачами вітчизняного імпорту (група Г).

Такий поділ є необхідним для диверсифікації стимулюючих та обмежувальних заходів регулювання ЗЕД.

На ІV етапі відбувається власне розробка комплексу стимулюючих та обмежувальних заходів у рамках норм угод системи ГАТТ/СОТ окремо щодо кожної з групи країн. Так, до країн групи А застосовуються насамперед арбітражні та інші судові процедури в межах правил СОТ та відповідне обмеження імпорту. Для країн групи Б розробляються обмежувальні заходи в рамках норм угод системи ГАТТ/СОТ щодо імпорту товарів та послуг із них. Крім того, розробляються заходи стимулювання передусім субсидіювання тих галузей вітчизняної промисловості, продукція яких здатна замінити імпортовану. Тут необхідно досить ретельно підходити до підбору механізмів обмеження, оскільки від цього залежатиме ефективність розроблюваної політики. Потрібно застосовувати насамперед ті обмежувальні заходи, які були визначені вище, а саме: обмеження імпорту сільськогосподарських товарів, мотивуючи значним перевищенням пропозиції над попитом; обмеження в разі нанесення імпортом збитків вітчизняній промисловості; обмеження з метою забезпечення рівноваги платіжного балансу країни.

Щодо країн груп В та Г доцільно розробити заходи стимулювання розвитку національних галузей виробництва, продукція яких здатна замінити імпортну шляхом застосування заходів субсидіювання. Тобто стосовно тих країн, що залежать від вітчизняного імпорту, слід розширювати його номенклатуру в такий спосіб, щоб за рахунок найбільш важливих статей імпорту спонукати країну до імпорту продукції інших галузей промисловості. З країнами, що є пріоритетними партнерами, доцільно мінімізовувати залежність від імпорту, залишаючись при цьому в рамках дружніх торговельних відносин.

На V та VІ етапах відбувається застосування обмежувальних і стимулюючих заходів та моніторинг їх ефективності, а в разі виявлення порушень норм угод системи ГАТТ/СОТ або недоцільності застосування тих чи інших заходів відбувається оперативне реагування у вигляді корегування розроблених на ІV етапі програм.

Таким чином, отримаємо досить виважену та конструктивну модель державного регулювання застосування обмежувальних та стимулюючих заходів ЗЕД у рамках СОТ, яка дасть змогу: по-перше оперативно реагувати на погіршення від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі шляхом обмеження імпорту; по-друге, стимулювати виробництво найбільш конкурентоспроможної продукції, що сприятиме розширенню географії її експорту; по-третє, зменшити залежність вітчизняної економіки від імпортованої сировини чи комплектуючих шляхом стимулювання розвитку відповідних вітчизняних галузей виробництва; по-четверте, зменшити залежність від імпорту продукції, без якої неможливе забезпечення пріоритетних сфер національної безпеки. Отже, обмежувальні та стимулюючі заходи ЗЕД у рамках СОТ за умови їх ефективного комплексного застосування можуть дати потужний імпульс розвитку вітчизняної промисловості та сільського господарства, що в подальшому сприятиме посиленню зовнішньоекономічних та зовнішньоторговельних позицій України.

Формування механізму господарсько-правового забезпечення здійснення ЗЕД супроводжувалося постійним пошуком ефективної національної моделі державного регулювання ЗЕД.

Базові принципи державного регулювання ЗЕД, а саме: свободи зовнішньоекономічного підприємництва, юридичної рівності і недискримінації, захисту інтересів суб'єктів ЗЕД, еквівалентності обміну при ввезенні та вивезенні товарів кореспондують із загальними принципами СОТ, разом із тим, необхідно доповнити наявну систему принципів державного регулювання ЗЕД принципом несуперечливого протекціонізму зміст якого зводиться до постійного пошуку державою таких механізмів захисту та стимулювання діяльності суб'єктів господарювання у найбільш пріоритетних галузях економіки, які б не суперечили або суперечили лише в окремих частинах нормам угод системи СОТ чи конкретним умовам двосторонніх угод, укладених між Україною та іншими державами-членами СОТ.

Державне регулювання ЗЕД в умовах членства України в СОТ протягом усього періоду розвитку відносин між СОТ та Україною мало характер поступової, послідовної лібералізації торговельно-економічних відносин, однак, останнім часом актуальними стають питання стимулювання вітчизняного товаровиробника, створення сприятливих умов для його розвитку на внутрішніх та зовнішніх ринках, зменшення вихідних бар'єрів при залишенні вхідних бар'єрів із мінімальним відхиленням у бік лібералізації.

Державне регулювання ЗЕД в умовах членства України в СОТ являє собою багатоаспектний процес, на якій мають вплив як зовнішні, так і

внутрішні фактори, тому єдиного алгоритму розроблення та запровадження механізму державного регулювання ЗЕД не існує. Державне регулювання цієї сфери здійснюється методом розробки та реалізації державної політики у сфері здійснення ЗЕД, що спрямована на найбільш сприятливий розвиток економіки держави в умовах глобалізації, на створення оптимальних умов для входження економіки України в світове господарство, захист економічних інтересів держави та інтересів національних суб'єктів ЗЕД на зовнішніх та внутрішніх ринках, обмеження впливу іноземних суб'єктів (держав, ТНК, суб'єктів господарювання) на найбільш не захищені галузі національної економіки з метою недопущення формування її неефективного функціонування.

Окремі аспекти державного регулювання ЗЕД в умовах членства України в СОТ, а саме: в податковій, валютно-фінансовій та інвестиційній сферах мають найбільш суттєвий вплив на створення та запровадження ефективного механізму державного регулювання ЗЕД.

Основною проблемою, яка потребує вирішення на сучасному етапі розвитку держави є захист національного товаровиробника і внутрішніх ринків від експансії іноземних суб'єктів, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, у зв'язку із чим актуальним стає створення та запровадження ефективного механізму державного регулювання ЗЕД в умовах членства в СОТ, що ґрунтується на нормах системи угод СОТ, в цілому не протирічить їм та враховує специфіку імплементації цих норм в національне законодавство. Створення такого механізму дозволить врахувати національні економічні інтереси держави в умовах входження економіки України в глобальний економічний простір.

Держави-члени СОТ досить часто вдаються до застосування протекціоністських заходів державного регулювання ЗЕД, що є прямим порушенням принципу недискримінації та свідчить про пріоритетність національних економічних інтересів для більшості розвинених держав-членів

СОТ й готовність їх захищати навіть шляхом грубого порушення принципів СОТ та про відсутність будь-якої реакції від керівних та координаційних структур СОТ щодо таких порушень, що свідчить про вибірковість підходів СОТ в залежності від конкретного учасника цієї організації. Така ситуація зумовила необхідність розробки та використання моделі державного регулювання застосування обмежувальних та стимулюючих заходів здійснення ЗЕД у рамках членства в СОТ, практична цінність якої полягає в тому, що вона дасть змогу розробити диверсифіковану та водночас збалансовану зовнішньоторговельну політику, яка базуватиметься на принципах відповідності застосування Україною механізмів державного регулювання ЗЕД з огляду на механізми, які застосовуються державами, що беруть участь в СОТ.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та вирішення завдання, що полягає дослідженні сучасного стану, процесу становлення та функціонування механізму господарсько-правового забезпечення ЗЕД в умовах членства в СОТ із наданням пропозицій щодо шляхів гармонізації законодавства України з цих питань із нормами системи угод СОТ, з урахуванням вектору європейської та євроатлантичної інтеграції. Одержані в результаті дослідження основні висновки полягають у наступному.

1. За результатами аналізу історичного шляху становлення та розвитку вітчизняного законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності було виділено низку етапів, кожен з яких характеризується цілком конкретними особливостями, які мають свою специфіку та практичну цінність для формування уявлення про створення та функціонування механізму господарсько-правового регулювання ЗЕД.

Національне законодавство у сфері ЗЕД протягом усього історичного періоду своєї еволюції пройшло процес суттєвого перетворення із системи норм та принципів з акцентом на монополію держави на здійснення ЗЕД, у досить структуровану систему нормативно-правового регулювання ЗЕД, що базується на принципах відкритої ринкової економіки і яка в цілому дозволяє в сучасних умовах адаптуватися до наявних глобалізаційних процесів.

2. Основний зміст діяльності СОТ полягає в намаганні провести всебічну уніфікацію торговельних правил та принципів під час здійснення зовнішньоекономічних відносин між різними державами. Разом із тим, існуюча система угод СОТ дозволяє розвиненим державам отримувати додаткові економічні вигоди та мати додатковий вплив на менш розвинуті держави, які є учасниками цієї організації. Аналіз системи угод, що діють у рамках СОТ, продемонстрував необхідність запровадження певної їх систематизації, яка значно спростила б процес інтеграції до організації нових членів і в той же час дала змогу мінімізувати вплив економічно розвинених держав шляхом виокремлення обов'язкових для підписання угод в окремий систематизований акт, а відносно інших - залишити їх у так званому факультативному просторі.

Принципи, задекларовані в угодах системи ГАТТ/СОТ, неповною мірою відбивають сутність цієї організації та формат відносин, який склався між її членами. Разом із тим, доповнення їх принципом диспозитивності та принципом варіативності більшою мірою відображатиме демократичність відносин у рамках СОТ та водночас зніме питання щодо моноспрямованості СОТ на інтереси транснаціональних корпорацій.

3. Гармонізація вітчизняного законодавства у сфері ЗЕД із вимогами угод СОТ повинна проводитися з дотриманням низки ключових критеріїв, а саме: імплементуватися в національне законодавство мають ті норми та принципи регулювання ЗЕД, які стосуються галузей вітчизняної економіки, наділених найбільшим конкурентним потенціалом; імплементація таких норм повинна супроводжуватися розробкою системи індикаторів, за допомогою яких можна відстежувати наслідки (насамперед негативні) дії норм, уведених у межах СОТ у національну правову систему, з метою оперативного коригування механізму господарсько-правового забезпечення ЗЕД.

Процес гармонізації зовнішньоторгівельного законодавства в умовах членства в СОТ повинен ґрунтуватися передусім на національних економічних інтересах України, у зв'язку з чим запропоновано розробити та прийняти «Загальнодержавну стратегію розвитку нормативно-правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України на 2016-2021 роки», структура якої має складатися з: принципів, на яких має будуватися процес гармонізації вітчизняного законодавства у сфері ЗЕД з нормами угод СОТ;