Господарсько-правове забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності в умовах Світової Організації Торгівлі

принцип юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:

рівності перед законом всіх суб'єктів ЗЕД, незалежно від форм власності, забороні будь-яких, крім передбачених законодавством, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів ЗЕД, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її (держави) суб'єктів, крім випадків, передбачених законодавством. Варто зазначити, що через проблеми корупції та об'єктивні риси української бізнес- та політичної культури держава не завжди дотримується досліджуваного принципу щодо національних суб'єктів господарювання, не кажучи вже про іноземних. Колективність, яка межує з клієнтальністю, викликає недовіру до легально-правових механізмів розв'язання суперечок і проблем, а також зумовлює фактичну відсутність почуття соціальної відповідальності бізнесу. Особливо це стосується питань дозвільного характеру, доступу до ресурсів, прихованого монополізму тощо.

Утім, варто відзначити, що реалізація цього принципу становить складну проблему і в розвинених країнах. Зокрема, М. Данількевич із цього приводу зазначає, що саме принцип юридичної рівності і недискримінації є одним з основних кореспондуючих принципів як вітчизняної зовнішньоекономічної політики, так і як принцип функціонування будь-яких міжнародних інтеграційних утворень і, зокрема, СОТ [28, с. 41-43];

принцип захисту інтересів суб'єктів ЗЕД, який полягає у тому, що Україна як держава: забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України; здійснює рівний захист всіх суб'єктів ЗЕД України за межами України згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;

принцип еквівалентності обміну при ввезенні та вивезенні товарів виключає демпінг при ввезенні й вивезенні товарів [47].

Наведена система принципів державного регулювання ЗЕД могла б видатися вичерпною, але в умовах членства України в СОТ її слід доповнити на нашу думку ще одним - принципом несуперечливого протекціонізму.

Хоча сукупність угод системи ГАТТ/СОТ мінімізує можливість додаткового стимулювання розвитку окремих сфер промислового виробництва, але, з огляду на примат національних інтересів у процесі реалізації Україною зовнішньоекономічної політики, вказаний принцип видається нам цілком логічним утіленням політики розвитку вітчизняного товаровиробника. Зміст принципу несуперечливого протекціонізму розкривається через постійний пошук державою таких механізмів захисту та стимулювання діяльності суб'єктів господарювання у найбільш пріоритетних галузях економіки, які б не суперечили або суперечили лише в окремих частинах нормам угод системи ГАТТ/СОТ чи конкретним умовам двосторонніх угод, укладених між Україною та іншими країнами-членами СОТ. Сутність цього принципу в процесі здійснення зовнішньоекономічної політики України полягає в тому, що протекціоністські заходи торкатимуться лише окремих галузей промисловості, в тому числі й тих, які регулюються, так би мовити, факультативними угодами системи ГАТТ/СОТ, а тому вихід із яких не спричинить дезінтеграцію з організацією в цілому. Натомість подібна принциповість зовнішньоекономічної політики нашої держави не зменшуватиме можливості для пошуку діалогу та надання поступок іншим країнам-членам у різних сферах ЗЕД, важливих для них.

Що ж стосується СОТ, то вище вже було виокремлено та проаналізовано основні принципи забезпечення зовнішньоекономічних відносин у рамках цієї організації, нагадаємо їх: принцип недискримінації;

вільної торгівлі, що базується на лібералізації зовнішньоекономічних відносин; передбачуваності та транспарентності міжнародних торговельних відносин; справедливої конкуренції; взаємності; сприяння розвитку та економічним реформам.

Слід зазначити, що вказані принципи кореспондуються з принципами, які містяться в законодавстві України, зокрема, принцип взаємності за своїм змістом кореспондується з принципом суверенітету народу України, принцип недискримінації - з принципом юридичної рівності і недискримінації, хоча змістове навантаження цих принципів дещо відрізняється, принцип запобіжних заходів - із принципом захисту інтересів суб'єктів ЗЕД. Отже, лібералізація ЗЕД, яка притаманна відносинам у рамках СОТ, була характерна для України починаючи з 2000-х років, і тому зміна принципів державного регулювання ЗЕД після вступу до СОТ відбулася лише в бік логічної еволюції їх сутнісного змісту, в напрямі розширення такої лібералізації. З одного боку, це може свідчити про далекоглядність української влади того періоду, з другого ж - про те, що якісна трансформація засад державного регулювання ЗЕД не потребувала такої необхідної каталізуючої умови, якою можна визначити вступ до СОТ. Тобто приєднання до СОТ чи до будь-якої іншої торговельної організації означає лише трансформацію просторових відносин України зі своїми торговельними партнерами та можливість розширення зовнішньоекономічних зв'язків. Хоча слід констатувати, що в разі такого вступу відбувається диверсифікація засобів державного регулювання щодо кожного конкретного зовнішньоекономічного партнера з огляду на країну його походження. Із цього випливає, що на членів СОТ розповсюджуються ті преференції, які передбачені в різних угодах цієї організації. При цьому, за загальним правилом, на відносини членів та не членів СОТ такі преференції не розповсюджуються, хоча це не є обов'язково умовою їх співпраці. Кожна держава може вибудовувати такі зовнішньоекономічні зв'язки зі своїм партнерами, які є найбільш прийнятними для неї, зважаючи на національні інтереси, тобто навіть не перебуваючи в СОТ чи інших торговельно-економічних об'єднаннях, країни можуть застосувати одна до одної окремі преференційні чи заохочувальні заходи.

Відповідаючи на питання щодо кореляції принципів державного регулювання ЗЕД після вступу України в СОТ, доцільно, на нашу думку зробити наступні висновки:

відбулася диверсифікація принципів державного регулювання зовнішньоекономічних відносин за участю суб'єктів господарювання - нерезидентів - в аспекті застосування правових режимів ЗЕД залежно від країни їх походження;

відбулася подальша лібералізація державного регулювання ЗЕД стосовно країн-членів СОТ, і, разом із тим, почали виникати суперечності й неузгодженості у двосторонніх відносинах із країнами, що не є членами цієї організації;

певного нового змісту набув принцип законності, оскільки, приєднавшись до СОТ, Україна має всі підстави для легітимізації рішень, що приймаються всередині організації для їх подальшого застосування у внутрішньому економічному середовищі (шляхом ратифікації Верховною Радою України);

єдиною, по-справжньому якісною зміною принципів державного регулювання ЗЕД стало застосування принципу запобіжних заходів. Цей принцип полягає в застосуванні в чітко визначених випадках обмежень щодо ведення зовнішньоекономічних чи зовнішньоторговельних відносин з окремими країнами. Причинами застосування таких обмежень можуть бути або боротьба з недобросовісною конкуренцією, або рішення відповідного арбітражного органу, або застосування економічних санкцій до тієї чи іншої країни.

Що ж до фундаментальних засад державної політики у сфері ЗЕД, то причинами їх якісної зміни є не факт участі держави в тій чи іншій організації, а процеси, які відбуваються в глобальній фінансово-економічній системі і які тим чи іншим чином впливають на внутрішнє соціально-економічне середовище країни. Іншими словами, трансформація моделі державного регулювання ЗЕД за шкалою «лібералізація-протекціонізм» є не що інше, як нормальна реакція влади на появу негативних чинників як внутрішнього, так і зовнішнього середовища, що призводять до каталізації економічних, фінансових та інших ризиків.

Прикладом у цьому випадку може бути політика провідних держав світу під час глобальної кризи 2008-2010 рр., наслідки якої не подолані і зараз, коли обмежувався доступ іноземних держав на національні ринки Німеччини, Великої Британії, Скандинавських країн тощо. У такий спосіб держави намагалися стабілізувати внутрішні ринки та уникати накопичення зайвої продукції, що спричинило б падіння попиту на неї і відповідно, стагнацію окремих галузей виробництва. Але призначення СОТ як раз і полягає в тому, щоб стабілізувати глобальний рух товарів та послуг, уникаючи перенасичення окремих ринків для недопущення появи світових ризиків. Через те, що глобальна фінансово-економічна система має досить високий інтеграційний рівень, тобто більшість економік світу знаходяться в надзвичайно тісній залежності одна від одної, рух товарів та послуг, а отже, і фінансових ресурсів, якими вони оплачуються, повинен бути якщо не керованим, то прогнозованим.

Це дасть змогу ідентифікувати глобальну економічну загрозу та вчасно на неї відреагувати силами всіх членів СОТ. На практиці ж такі механізми не відпрацьовані. Крім того СОТ, на нашу думку у період кризи 2008-2010 рр. продемонстрував свою неспроможність у захисті інтересів своїх членів, тому що яскраво проявився вплив на глобальну економіку транснаціональних корпорацій, які використовували СОТ задля стабілізації власної діяльності, переносячи ризики на найменш потужні держави-члени, які відчули на собі максимально негативні наслідки глобальної кризи: прискорене зростання інфляції, падіння виробництва, загострення соціальних проблем, стагнацію економіки тощо.

Якщо говорити про Україну та її курс на інтеграцію у світове господарство, то необхідно усвідомлювати, що лібералізація зовнішньої торгівлі - засіб досягнення стратегічних завдань економічної трансформації.

Участь у СОТ - це не кінцевий результат досягнення зовнішньоекономічних цілей, це перехідний етап на шляху трансформації адміністративної економіки в ринкову, так би мовити, плацдарм для подальшого реформування промислового сектору країни, підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної економіки, стимулювання інноваційного виробництва за рахунок збалансованої інвестиційної політики.

Крім того, в умовах подолання наслідків світової економічної кризи, низької конкурентоспроможності окремих галузей національної економіки, державне регулювання ЗЕД є надзвичайно потужним засобом загальної стабілізації економічної ситуації.

За таких обставин зміст державного регулювання ЗЕД має не лише відображати стратегічні цілі та сприяти захисту національних інтересів держави, а й створювати передумови реалізації зовнішньоекономічного потенціалу України.

Слід зазначити, що наслідки вступу України до СОТ мають специфічну форму для окремих секторів, що визначається структурою виробництва в них, а також вихідним рівнем його захищеності. Тому різні варіанти економічної політики мають більший або менший вплив на різні сектори.

Наприклад, зменшення тарифів буде вигідним для секторів, які були відносно незахищеними або мали велику частку проміжного попиту (а тому виграють від зниження цін на фактори виробництва). Покращення доступу до ринків є сприятливим для експортно-орієнтованих секторів, що стикаються зі значними торговельними обмеженнями на зовнішніх ринках. Окрім того, без членства в СОТ Україна не змогла б розпочати переговорний процес щодо зони вільної торгівлі з ЄС тому, що для європейської сторони статус України як члена СОТ є базовим критерієм відповідності її економіки міжнародним стандартам бізнесу, торгівлі та інвестицій, що є, так би мовити, фільтром, через який необхідно пройти, щоб довести свою готовність підтримувати ділові відносини з європейськими партнерами за зрозумілими їм правилами [27].

На нашу думку Україна повинна використовувати договірну базу СОТ для подальшого розвитку зовнішньої торгівлі та збільшення товарообігу з державами-учасницями СОТ. Створення зон вільної торгівлі за умовами СОТ дозволить Україні розширити свій внутрішній ринок за рахунок ринків інших країн, підвищити конкурентоспроможність свого експорту або хоча б поставити його в рівні умови з країнами-конкурентами, які вже мають розвинену мережу угод про вільну торгівлю. Основним політичним, а в подальшому й економічним наслідком вступу до СОТ є, на нашу думку, практична реалізація співпраці України з ЄС, результатами якої стало укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Створення зони вільної торгівлі з ЄС, яка запрацювала 01 січня 2016 року є безумовним пріоритетом для України, разом із тим зовнішньоекономічні інтереси нашої держави є набагато ширшими. Зокрема, Україна веде роботу щодо підготовки проектів угод про вільну торгівлю та проведення відповідних консультацій/перемовин із Ізраілем, Туреччиною, ведеться підготовча робота до започаткування перемовного процесу з іншими країнами та угрупованнями тощо. Укладання угод про вільну торгівлю має на меті диверсифікацію та нарощування обсягів експорту української продукції. В рамках світових торговельних перемовин СОТ раунду «Доха-Розвиток» Україна як член СОТ приєдналась до групи країн, які не так давно вступили до організації. Принциповими пунктами позиції цієї групи країн на перемовинах є такі: відсутність додаткових зобов'язань підтримки сільського господарства; відсутність додаткових зобов'язань щодо скорочення тарифів на сільськогосподарські товари;

відсутність додаткових зобов'язань зі скорочення тарифів із доступу до ринку несільськогосподарських товарів [157].

Позитивним результатом еволюції державної політики в регулюванні зовнішньоторговельних відносин за роки членства в СОТ стало створення законодавчих умов функціонування в Україні системи міжнародних відносин, митно-тарифного та нетарифного методів їх регулювання, які орієнтовані на загальноприйняті міжнародні норми, стандарти і практику. [157].

Вступ до СОТ із погляду змісту державного регулювання ЗЕД може розглядатися також як новий якісний етап розвитку України в більш сприятливих умовах для реалізації геоекономічного та геополітичного потенціалу. В цьому аспекті та з огляду на те, що державна політика в будь-якій сфері виходить із пріоритетності національних інтересів, якісні зміни змісту державного регулювання ЗЕД повинні бути пов'язанні з трансформацією моделі нормативно-правового регулювання в контексті максимального використання тих преференцій, які отримала Україна

в рамках СОТ. Сама по собі СОТ - це глобальна модель функціонування торговельної політики, і всі країни знаходяться в таких умовах, на які

впливає зміна рівня їх економічного розвитку, і відповідно ефективність рішень української влади залежить лише від її спроможності реалізувати потенціал вітчизняної економіки та від спроможності вести багатоканальні діалоги в процесі формуванні власної унікальної концепції розвитку ЗЕД.

Саме тому, фритредерство (вільна торгівля), притаманне загальній концепції політики СОТ, не може бути імплементоване повною мірою в зовнішньоекономічну сферу України, оскільки в умовах глобалізації перманентними мають бути протекціоністські заходи державного регулювання ЗЕД. У цьому контексті особливої актуальності набувають

подальші шляхи пошуку моделі захисту внутрішнього ринку в умовах членства України в СОТ.

Система угод СОТ, на нашу думку висуває абсолютно рівні вимоги для всіх своїх членів та визначає межі майбутніх двосторонніх чи багатосторонніх зовнішньоекономічних відносин. У цьому сенсі зовнішньоекономічна політика держави-члена СОТ повинна вибудовуватися в такий спосіб, щоб повною мірою реалізувати власні національні інтереси та економічний потенціал. Для цього в Україні необхідно створити таке законодавство, яке б забезпечувало протекціонізм стосовно національного виробника в тих межах, в яких це дозволяється ліберальними принципами та механізмами, прийнятими в рамках СОТ. Тому із цієї точки зору відчувається особлива важливість розробки дієвих засобів державного регулювання ЗЕД.

Традиційно такі засоби поділяються на тарифні і нетарифні, але в умовах СОТ застосування тарифних засобів регулювання ЗЕД із державами-членами не доцільне та ускладнене системою відповідних міжнародно-правових актів. Що ж стосується нетарифних засобів, то тут увага має приділятися на нашу думку трьом основним видам регулювання:

- правове регулювання - діяльність держави щодо розробки та встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм поведінки 121

суб'єктів ЗЕД з урахуванням угод СОТ. Предметом правового регулювання ЗЕД в умовах членства України в СОТ мають бути: відносини між Україною та іншими державами-членами СОТ у рамках системи угод СОТ; відносини між державою і суб'єктами ЗЕД (як резидентами, так і нерезидентами);

відносини всередині держави між її органами з приводу розподілу повноважень, визначення їх компетенції; відносини між суб'єктами ЗЕД (як резидентами, так і нерезидентами);

- адміністративне регулювання - це прямий вплив державних органів на діяльність суб'єктів ЗЕД, який проявляється через установлення конкретних умов та правил доступу суб'єктів ЗЕД - нерезидентів - до внутрішнього ринку України, а також умов виходу на зовнішні ринки суб'єктів ЗЕД - резидентів. Найбільш актуальними адміністративними засобами державного регулювання ЗЕД в умовах членства України в СОТ мають бути: реєстрація суб'єктів ЗЕД; ліцензування; контингентування;

квотування; регламентація митних процедур; встановлення системи державних стандартів якості;

- економічне регулювання - система засобів впливу держави як повноцінного учасника економічних відносин на суб'єктів ЗЕД (переважно нерезидентів) з метою захисту національної економіки та забезпечення стабільного розвитку всіх секторів економіки. Економічне регулювання відбувається в площині безпосередніх ринкових реалій та спрямоване на оперативну тимчасову чи довгострокову зміну економічних умов здійснення своєї діяльності суб'єктами ЗЕД. Переважно це стосується зміни кон'юнктури ринку шляхом прямого впливу на попит чи пропозицію.

Найбільш актуальними засобами економічного регулювання мають бути:

регулювання валютних курсів, страхування, кредитування, податки на експорт та імпорт, податкові пільги, субсидування експорту, державні дотації тощо.

Неважаючи на умовний поділ всіх засобів державного регулювання ЗЕД, найбільш важливим є, безперечно, формування механізму державного регулювання ЗЕД, в межах якого, власне, і реалізуються відносини між суб'єктами господарювання у сфері ЗЕД. Тому особливої уваги заслуговує створення та запровадження такого механізму в умовах членства України в СОТ.

2.2 Окремі аспекти державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в умовах членства України в Світовій Організації Торгівлі

Державне регулювання ЗЕД в умовах членства України в СОТ - багатоаспектний процес, на якій мають вплив як зовнішні, так і внутрішні фактори, а саме: кон'юнктура та тенденції світових товарних ринків; система міжнародно-правових актів (право СОТ); особливості двосторонніх та багатосторонніх відносин України з окремими державами (групами держав) в рамках союзів, альянсів, асоціацій; стан та перспективи розвитку галузей економіки держави та її внутрішніх ринків; політичні реалії, які визначають зовнішньоекономічний вектор держави. Тому єдиного алгоритму розроблення та запровадження механізму державного регулювання ЗЕД не існує.

Державне регулювання ЗЕД в рамках членства в СОТ здійснюється методом розробки та реалізації державної політики у сфері ЗЕД, яка являє собою систему заходів, що спрямовані на найбільш сприятливий розвиток економіки держави в умовах глобалізації, на створення оптимальних умов для входження економіки України в світове господарство, захист економічних інтересів держави та інтересів національних суб'єктів ЗЕД на зовнішніх та внутрішніх ринках, обмеження впливу іноземних суб'єктів (держав, ТНК, суб'єктів господарювання) на найбільш не захищені галузі національної економіки з метою недопущення формування її неефективного функціонування. Окрім того, створення та запровадження такого механізму багато в чому залежить і від конкретних відносин, що пов'язані із ЗЕД, зокрема, відносин з оподаткування, валютно-фінансових, інвестиційних тощо. З огляду на вище вказане доцільно, на нашу думку провести аналіз окремих аспектів державного регулювання здійснення ЗЕД в умовах членства України в СОТ, а саме в податковій, валютно-фінансовій та інвестиційній сфері, як таких, що мають найбільш суттєвий вплив на створення та запровадження ефективного механізму державного регулювання здійснення ЗЕД.

Що стосується податкового регулювання зовнішньоекономічних відносин, то приєднання України до СОТ спричинило деякі позитивні зміни в законодавчій практиці держави, зокрема, було запроваджено постійний моніторинг податкової системи на предмет недопущення дискримінаційних заходів щодо держав-членів СОТ. Разом із тим, питання доцільності запровадження такої податкової політики залишається актуальним в контексті вирішення проблеми оподаткування ЗЕД крізь призму виконання іншими членами організації подібних умов стосовно вітчизняних експортерів. І хоча можна в цілому констатувати, що Податковий кодекс України [92], відсутність якого вважалася найбільшим бар'єром на шляху до повноцінної інтеграції України в СОТ та користування перевагами цієї організації, певною мірою вирішив проблему недопущення дискримінаційних заходів, все ж основні механізми адміністрування податків, пов'язаних із зовнішньоторговельними операціями та акцизним збором і ПДВ фактично залишаються на тому ж рівні розв'язання проблеми, на якому вони перебували до його прийняття. Прогрес тут на нашу думку відбувся лише в запуску системи електронного адміністрування ПДВ.

Разом із тим, результати досліджень, викладені в працях І. В. Клименка, О. А. Федірка та І. В. Уса, демонструють, що в Україні після інтеграції в СОТ поширеними стали фіктивні зовнішньоекономічні операції, які супроводжуються фальсифікацією документів, використанням неіснуючих іноземних партнерів і, як наслідок, незаконним отриманням ПДВ із бюджету. Спекулювання з відшкодуванням ПДВ зумовлюють зниження його ефективності та віддачі для бюджету країни, а також зменшують його вплив на результати експортно-імпортних операцій. Для суб'єктів господарювання, особливо для експортоорієнтованих підприємств, вчасне відшкодування ПДВ є важливим чинником стабільності економічної діяльності. Відсутність відшкодування ПДВ автоматично підвищить експортну ціну товару, що негативно впливатиме на конкурентоспроможність вітчизняних товарів на зовнішньому ринку [139, с. 77-84]

Можна констатувати, що після вступу України в СОТ в оподаткуванні імпорту здійснюються лібералізаційні заходи: вже не є об'єктом оподаткування повернення майна, переданого до оперативної оренди нерезиденту, демонстраційні товари для виставок, ярмарків, конференцій;

упаковки, піддони та інші товари, що ввозяться у зв'язку з комерційною операцією, ввезення яких не є комерційною операцією. Водночас Податковим кодексом України передбачено низку звільнень від акцизного оподаткування, зокрема операцій у сфері ЗЕД [139, с. 77-84].

Таким чином, можна стверджувати, що державне регулювання оподаткування ЗЕД в умовах членства України в СОТ має чіткий вектор на подальшу лібералізацію податкових режимів та максимальну ліквідацію податкових стимулів вітчизняним суб'єктам господарювання. З одного боку, це свідчить про послідовність влади у своїх прагненнях до міжнародної торговельної спільноти, з іншого - ставить під загрозу вітчизняного виробника, оскільки податкові платежі становлять значну частину собівартості продукції, що суттєво впливає на рівень її цінової конкурентоспроможності.

Зважаючи на необхідність більш глибокої інтеграції вітчизняної економіки до світової та враховуючи особливості здійснення ЗЕД в умовах членства України в СОТ, особливу увагу на нашу думку слід приділити аналізу державного впливу на валютно-фінансову сферу як одну з основ ефективного забезпечення товарообігу між Україною та її зарубіжними партнерами.

Гроші та їх обіг усередині держави є одним із найважливіших елементів державного суверенітету, а якщо йдеться про участь країни в СОТ то можна стверджувати, що стабільна внутрішня фінансова система - необхідна складова національної безпеки держави. В процесі інтеграції України в СОТ до неї частково інтегрувалася і національна фінансова система, оскільки окремі фінансові потоки підпадають під регулювання нормами та угодами СОТ, тобто в рамках СОТ держави-члени позбавляються певних суверенних прав стосовно фінансової сфери. Прикладом цього може бути вільний імпорт валюти та доларова експансія на внутрішні ринки країн-членів організації. Безперечно, центральні банки держав-ченів СОТ, як, власне, і Національний банк України (далі - НБУ), наділені певним інструментарієм стабілізації валютного ринку, однак щодо держав-учасниць СОТ за окремими видами операцій більшість протекціоністських заходів стосовно регулювання валютно-фінансових відносин застосувати немає можливості через узяті державою членом СОТ (в тому числі і Україною) зобов'язання за Угодами системи ГАТТ/СОТ.

В умовах членства будь-якої держави в СОТ її валютно-фінансова політика має досить чутливий ефект для інтересів інших держав-членів СОТ.

Наприклад, девальвація національної валюти призводить до подорожчання іноземної валюти, зокрема долару, а отже, дорожчають і товари, що експортуються з країн, валюта яких прив'язана до долара. Відповідно ускладнюється імпорт таких товарів, оскільки вони втрачають цінову привабливість, а тому і конкурентоспроможність стосовно національних товарів при цьому знижується. Далі вартість вітчизняних товарів порівняно з імпортними підвищується, сприяючи тим самим їхньому експорту. Таким інструментом часто користується Китай, який постійно прибігає до експортних експансій на найбільші ринки світу - американський та європейський.

Можна стверджувати, що з одного боку, в умовах глобалізаційних та інтеграційних процесів валютно-фінансове регулювання є частиною внутрішнього суверенітету держави, а з іншого ж в умовах наявності цілої низки міжнародних зобов'язань у рамках членства держави в СОТ державне регулювання валютно-фінансових відносин повинне виходити з принципів цієї організації в питаннях обігу валюти, створюючи при цьому стабільну систему механізмів та інструментів, здатних забезпечити найбільш ефективний розвиток національної валюти й зміцнити фінансову незалежність держави [16].

Аналізуючи засоби забезпечення державного регулювання валютно-фінансових відносин в аспекті членства України в СОТ, потрібно виходити з того, що в межах цієї організації зазначені відносини розглядаються як відносини з приводу надання широкого спектра фінансових послуг (кредитних, депозитних, розрахункових, страхових тощо). Оскільки СОТ - це не валютний союз і не фінансова організація, а її сутнісним призначенням є оптимізація експорту та імпорту товарів й послуг між різними країнами, то й валютно-фінансові відносини між її членами повинні обмежуватися лише наданням відповідних послуг.

На нашу думку, в такій ситуації, основним завданням державної політики у сфері валютно-фінансових відносин в умовах членства в СОТ є зміцнення національної банківської системи, подолання розриву між фінансово-банківським сектором і реальною економікою. Основна увага має зосереджуватися на забезпеченні стійкості та надійності банківської системи, посиленні її консолідації, активному залученні в банківську сферу іноземного капіталу, значному розширенні механізмів довгострокового кредитування та інструментарію банківських послуг. При цьому консолідація повинна бути спрямована на структурні реформи, збільшення пропозиції капітальних ресурсів, виконання зобов'язань із конвергенції доходів, а також прискорення економічної і фінансової інтеграції [7, с. 8-11].

Ще одним прикладом реалізації валютно-фінансової політики держави може бути підвищення банківської кредитної ставки. В умовах свободи обігу міждержавних банківських капіталів, що особливо притаманно СОТ, зазначена процедура дозволяє залучати в державу іноземний капітал, знижуючи кредитні можливості для капіталу у власній валюті, що виключає можливість його інвестування та значно послаблює рівень його конкурентоспроможності, і в цілому сприяє інвестиційній привабливості держави, а отже, відбувається її економічне зростання за рахунок залученого іноземного капіталу.

Глобалізаційні процеси створюють нові економічні умови організації міжнародних господарських зв'язків. Із точки зору політики глобалізація являє собою боротьбу найбільш розвинених країн за ринки збуту своєї продукції та сировинні джерела. Країни, що розвиваються, намагаються втрутитися в цю боротьбу, але вони в переважній більшості самі є такими ринками збуту та сировинними базами для найпотужніших світових економік. З огляду на це, в контексті здійснюваної зовнішньоекономічної політики інтеграція України до СОТ розглядається як перспективний крок до посилення власних позицій. У рамках СОТ Україна може вести конкурентну боротьбу з країнами, які мають подібний рівень економічного та технологічного розвитку, а тому влада повинна визначити модель поведінки України в рамках цієї організації.

Незважаючи на інституціональне забезпечення діяльності СОТ, за своєю сутністю це все ж таки глобальний торговельний майданчик, на якому формуються зовнішньоекономічні відносини країн або визначаються багатосторонні торговельні картелі, умови яких хоча й не суперечать СОТ, але мають низку особливостей для тих країн, що до них приєдналися. Такі формати торговельних відносин для України є надзвичайно перспективними, оскільки дають можливість за рахунок реалізації дипломатичного потенціалу реалізувати валютно-фінансовий та економічний потенціал.

Слід мати на увазі, що СОТ, вимагаючи відкритості внутрішніх ринків та уніфікації умов здійснення валютно-фінансових відносин, у такий спосіб створила небезпечну ситуацію, яка може призвести до появи та накопичення спекулятивних капіталів. Такі капітали в подальшому будуть «перетікати» з економік найбільш розвинутих країн до економік інших держав членів СОТ, імпортуючи разом із собою можливі ризикогенні фактори, що стимулюватимуть появу нових фінансових криз. У цьому аспекті лібералізація й регулювання валютно-фінансової сфери України набувають особливого значення в умовах глобалізації світової економіки, одним із головних проявів і водночас викликом якої є формування глобальних фінансових ринків, зокрема СОТ, де «правила гри» здебільшого визначаються транснаціональними корпораціями. У цих умовах у найбільш складному становищі виявляються держави з перехідною економікою, в яких валютно-фінансові системи ще перебувають у стадії становлення, зокрема й в Україні.

Можно констатувати, що валютно-фінансова взаємодія держав-членів СОТ є потужним потенціалом для фінансування модернізації їхніх економік, зокрема підвищення експортного потенціалу. Його використання дозволить зокрема й Україні ефективно вирішувати внутрішні економічні проблеми й забезпечить надійний запас міцності, що сприятиме мінімізації ризиків, породжених фінансовою глобалізацією. Валютно-фінансова взаємодія може відіграти ключову роль у реалізації нової парадигми економічного співробітництва України та СОТ, заснованого насамперед на активній діяльності компаній і банків з експорту фінансових послуг, умови для якого забезпечують рівноправне співробітництво на міждержавному рівні та посилення вагомості України в СОТ.

Отже, в рамках СОТ Україна має підтримувати відповідний рівень розвитку організаційно-правового забезпечення валютно-фінансових відносин. Аналізуючи національне законодавство, що регулює валютно-фінансові відносини можна зазначити, що в Україні створена досить розгалужена система нормативно-правових актів, які визначають загальні засади регламентації валютно-фінансових відносин, зокрема, й щодо банківського сектору, а саме: Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III, який визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків [96, ст. 1], Закон України «Про

Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679-XIV [115], Постанови

Правління НБУ, зокрема:

Про затвердження Положення про порядок формування та зберігання обов'язкових резервів для банків України та філій іноземних банків в Україні від 11.12.2014 р. № 806 [104];

Про затвердження переліків і тарифів операцій (послуг), що здійснюються Національним банком України, його територіальними управліннями та структурними одиницями за операціями (послугами), пов'язаними з діяльністю клієнтів і банків - кореспондентів Національного банку України від 12.08.2003 р. № 333 [100];

Про затвердження деяких нормативно-правових актів Національного банку України від 08.09.2011 р. № 306, в якому, зокрема, затверджуються Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів та Положення про порядок подання відомостей про структуру власності та інші [99].

Зазначені регулятори містять найбільш реальні засоби державного регулювання валютно-фінансових відносин у рамках членства України в СОТ, при цьому варто зазначити, що низка обмежень та повноваженнь щодо контролю з боку держави за діяльністю приватних банків не є обтяжливим елементом існування банківського сектору.

В рамках членства України в СОТ із метою підвищення ефективності функціонування банківського сектору і, як наслідок, ефективності існування ринку фінансових послуг, а також задля підвищення рівня безпеки вітчизняної валютно-фінансової системи нами пропонується низка заходів, запровадження яких дозволить на нашу думку покращіти якість правового забезпечення державного регулювання валютно-фінансових відносин.

Насамперед, вважається за доцільне введення диверсифікованого нормативу обов'язкових резервів, у зв'язку із чим ми пропонуємо внести зміни до п. 7. Постанови Правління НБУ Про затвердження Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України та філій іноземних банків в Україні від 11 грудня 2014 року № 806 та викласти його в такій редакції [104]: «З метою забезпечення стабільності розвитку фінансового сектору та з метою стимулювання діяльності вітчизняних банківських установ норматив обов'язкових резервів установлюється в різних пропорціях для банків-резидентів та банків-нерезидентів. Норматив обов'язкових резервів для банків-резидентів не може перевищувати норматив обов'язкових резервів для банків-нерезидентів. Для спеціалізованих банків можуть установлюватися окремі нормативи обов'язкового резервування».

Варто зауважити, що подібний диверсифікований підхід до встановлення нормативів обов'язкових резервів є цілком обґрунтованим та необхідним в контексті досить нерозвиненого вітчизняного ринку банківських послуг та фактичної відсутність «чистих» банків-резидентів. Справа в тому, що експансія іноземного капіталу в Україну останнім часом стала настільки агресивною, що вітчизняна валютно-фінансова система вже в недалекому майбутньому може стати суто резервним придатком до валютно-фінансової системи держав походження іноземних банків. При цьому така експансія отримала форму поглинання вітчизняних банків з їх розгалуженою інфраструктурою, фактично не збільшуючи доходи Державного бюджету, натомість поступово насичуючи вітчизняну економіку кредитними грошима, які не мають реальної купівельної спроможності. Іноземні банки в такий спосіб позбавляють національні економіки від цих грошей, створюючи передумови стабілізації власної грошової одиниці та дестабілізації української. У цьому зв'язку необхідно зауважити, що в таких умовах захисна реакція є логічним проявом політичної волі та економічної спроможності державної влади.

Із метою вдосконалення засобів державного регулювання валютно-фінансових відносин у рамках членства України в СОТ вважається доцільною також розробка та реалізація «Державної програми розвитку вітчизняного банківського сектору та його участі в створенні промислово-фінансових груп на 2016-2021 роки». Метою цієї програми може бути створення банків з часткою державної власності з поступовою концентрацією навколо них промислових підприємств, а в подальшому - створення промислово-фінансових груп за участю підприємств державної форми власності та державних банків в експортоорієнтованих галузях економіки. В цьому аспекті вбачається необхідною не лише розробка відповідної програми, а й прийняття низки нормативно-правових актів, спрямованих, зокрема на:

створення сприятливих умов розвитку експортоорієнтованих галузей економіки (хімічна промисловість, агропромисловий комплекс, машинобудування) шляхом надання низки преференцій підприємствам зазначених галузей;

надання державних низьковідсоткових кредитів та довгострокових позичок підприємствам зазначених галузей;

створення спеціальних економічних зон на територіях компактного розміщення підприємств зазначених галузей.

Результатами реалізації такої державної політики може бути: по-перше, створення потужних банків-резидентів з часткою державної власності та посилення позицій вітчизняного банківського сектору загалом; по-друге, протидія експансії іноземного капіталу у вітчизняну економіку та перетворення України із споживача валютно-фінансових послуг в їх надавача в рамках членства України в СОТ. Окрім того, зазначені новації дещо посилять захисні механізми вітчизняної економіки, при цьому не притискаючи прав приватного сектору та жодним чином не впливаючи на процеси лібералізації ринку валютно-фінансових послуг України.

Окрім того, механізм державного регулювання валютно-фінансових відносин у контексті здійснення ЗЕД в умовах членства України в СОТ має цілком адаптивний характер зі своєю специфікою, яка виявляється в тому, що адаптація вітчизняного законодавства до норм угод СОТ відбувається не лише шляхом трансформації цих угод на рівень національного законодавства, а й з використанням двосторонніх договірних механізмів.

Інакше кажучи, безперебійність валютних потоків, які переходять з однієї економіки в іншу настільки важлива, що в системі права СОТ лише Угода про фінансові послуги [22] регулює окремі аспекти такого переходу. Тому саме у сфері валютно-фінансових операцій Україна може отримувати найбільш сприятливі ведення бізнесу шляхом проведення двосторонніх консультацій та перемовин, з іншими державами членами СОТ.

Державне регулювання здійснення ЗЕД тісно пов'язане з інвестиціями та інвестиційним процесом, який у рамках СОТ, особливо зважаючи на необхідность стимулювання вітчизняної економіки, набуває особливої значущості.

Сутність інвестиційних відносин у контексті їх правового регулювання в рамках СОТ найбільш вдало, на нашу думку, розкриває Г. М. Вельямінов, який зазначає, що міжнародні інвестиційні відносини часто мають торговельний характер (купівля-продаж іноземних акцій, іншої власності), проте їх слід трактувати як особливі, майнові відносини. Головне в них - захист, охорона майнових прав на інвестиційні капітали. Не випадково інвестиційні відносини не підпадають під сферу регулювання в рамках системи МВФ, у тому числі й відносини у сфері руху капіталів. [16].

Аналізуючи національне законодавство у сфері інвестиційної діяльності, варто зазначити, що в Україні існує досить велика кількість нормативно-правових актів (законів, указів, постанов, положень та інструкцій), загалом понад 100, які визначають загальні засади здійснення інвестиційної діяльності та регулюють окремі її аспекти. Законодавчу базу державного регулювання інвестування на даний час становлять:

Господарський кодекс України, глава 38 якого визначає основні засади здійснення інвестиційної діяльності іноземних інвесторів на території України [67]; Закон України «Про інвестиційну діяльність» (перший нормативний акт, у якому викладено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України) від 18.09.1991 р. № 1560-XII [111]; Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» від 10.09.1991р. № 1540а-XII [107] та Закони України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. № 93/96-ВР [120];

«Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» від 17.02.2000 р. № 1457-III [127]; «Про інститути спільного інвестування» від 05.07.2012 р. № 5080-VI [112]; «Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами» [118], інші нормативно-правові акти різного рівня ієрархічності.

Слід зазначити, що основними проблемами щодо правового регулювання інвестиційної діяльності в Україні є те, що законодавча база у цій царині з року в рік постійно змінюється, впливаючи на притік (відтік) іноземних (вітчизняних) інвестицій та на варіацію рівня ефективності їх використання. Зокрема, це стосується: ускладнення (спрощення) процедури залучення іноземних (вітчизняних) інвестицій; дозвільної системи; надання (або скасування) податкових пільг для іноземних інвесторів; конкретизації напрямків вкладень інвестицій та обмежень (заборони) діяльності іноземних інвесторів в окремих сферах економіки; гарантування незмінності законодавства щодо діяльності нерезидентів протягом тривалого періоду;

обґрунтування скасування наданих гарантій та ін. [136, с. 302-308].

Актуальною та остаточно не вирішеною залишається й проблема балансу інтересів вітчизняних та іноземних інвесторів, захисту їх прав, підстав та умов їх допуску до галузей національної економіки. Якщо розглядати інвестиційну діяльність у рамках членства України в СОТ то інвестиції слід вважати певного виду послугами - їх можна порівняти з кредитними послугами на особливих умовах повернення та з особливою процедурою надання.

При цьому конкурентоспроможність вітчизняних інвесторів настільки низька порівняно з іноземними, що вирівняти пропозицію вітчизняних та іноземних інвестицій на ринку можна лише за рахунок державного регулювання, зокрема, шляхом створення певних захисних механізмів щодо доступу іноземних інвесторів до вітчизняного ринку. Слід також зауважити, що іноземний інвестор є більш потужним та спроможним з точки зору наявності вільних активів, які він ладен вкладати у вітчизняну економіку, натомість вітчизняний інвестор таких можливостей майже не має. Саме тому, обираючи засоби державного регулювання інвестиційної діяльності, необхідно на нашу думку, виходити з балансу інтересів «держава-вітчизняний інвестор», «держава-іноземний інвестор».

Якщо ж аналізувати наявний механізм державного регулювання інвестиційних відносин в контексті іноземного інвестування в умовах членства України в СОТ, то слід зауважити, що необхідно переглянути певні параметри і критерії залучення іноземних інвестицій на територію держави, при цьому, ми вважаємо, що зобов'язання України як держави-члена СОТ у сфері регулювання інвестиційної діяльності мають в основному (та необхідно зауважити - вибірково) зводитися до виконання норм Угоди про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи (далі - ТРІМС) [146], які були вироблені в процесі Уругвайського раунду. ТРІМС - це угода щодо заходів у сфері інвестиційної політики, яка безпосередньо стосується зовнішньоторговельної діяльності [146], і є багатобічним документом міжнародного права, підписаним у результаті Уругвайського раунду перемовин у рамках ГАТТ.

Ця Угода визначає діяльність урядів стосовно іноземних інвестицій у виробничій сфері (питання регулювання іноземних інвестицій у сфері послуг регулює Генеральна угода з торгівлі послугами [22]). Як основоположні принципи Угода встановлює національний режим і усуває кількісні обмеження для полегшення інвестицій за кордоном. Під заходами в Угоді маються на увазі дії виконавчої влади, які здійснюються відповідно до опублікованих законів або адміністративних розпоряджень і мають обов'язковий характер. У Додатку до Угоди наводиться перелік заходів, які несумісні з вимогами останньої, зокрема, урядам держав-членів СОТ забороняється застосовувати такі обмежувальні заходи стосовно підприємств з іноземними інвестиціями:

зобов'язувати такі підприємства для своєї діяльності купувати або використовувати певну частку матеріалів походження країни, на території якої вони здійснюють інвестиційну діяльність (місцевої продукції);

зобов'язувати такі підприємства купувати або використовувати імпортну продукцію в тому ж обсязі, що й місцеву;

обмежувати таким підприємствам отримання іноземної валюти для виробничої діяльності обсягами іноземної валюти, отриманої від їх діяльності або від експорту місцевої продукції;

обмежувати експорт окремих місцевих товарів більше певного обсягу, залежного від розміру виробництва.

Окремо в Угоді передбачається диференційований перехідний період для окремих груп держав-членів СОТ, протягом якого вони мають привести національне законодавство з питань державного регулювання іноземних інвестицій у відповідність з вимогами цієї Угоди: для промислово-розвинутих держав - 2 роки; для держав, що розвиваються - 5 років; для найменш розвинених держав - 7 років (останні два терміни можуть бути продовжені). При цьому в перехідний період не може збільшуватися невідповідність національного регулювання з вимогами зазначеної Угоди [54, с. 18-20]. Така конструкція передбачає, на нашу думку, настання ситуації, за якою реально умови, які висуває СОТ до своїх членів в контексті державного регулювання здійснення інвестиційної діяльності, не сприятимуть захисту національних інтересів держави, тобто її публічних інтересів, натомість майже всі норми СОТ щодо недопущення обмежень у регулюванні інвестиційної діяльності переважно стосуються питань захисту інтересів ТНК, тобто приватних інтересів. Вказана ситуація на практиці може призвести до того, що вітчизняні підприємства наразі обмежуватися роллю ланок у транснаціональних технологічних ланцюжках.

У той же час в умовах недосконалої конкуренції існує об'єктивна необхідність державного втручання в здійснення інвестиційної діяльності, і ТРІМС можє слугувати певним засобом для того, щоб таке втручання було ефективним, однак, для України як держави, що приймає іноземні інвестиції (в тому числі у зовнішньоекономічну сферу), для посилення конкурентоспроможності та збільшення рівня інвестиційної привабливості з позиції реалізації інтересів національної економіки необхідно включити у свою інвестиційну політику не лише засоби, пов'язані із заохоченням іноземного капіталу, але й ті, що диференціюватимуть доступ інвесторів до різних об'єктів, а також будуть пов'язані з вимогами, які обмежують можливості іноземного інвестора на користь національного. При цьому, слід пам'ятати, що процес здійснення ЗЕД в умовах членства в СОТ ґрунтується на виконанні не лише всіх Угод СОТ, а ще й двосторонніх угод між країнами-членами СОТ, які, до речі, можуть не збігатися з окремими положеннями загальних для СОТ Угод і містити низку унікальних засобів регулювання двосторонніх відносин у рамках СОТ. У цьому аспекті для України надзвичайно ефективним є виокремлення перспективних напрямів двосторонніх відносин із певними державами-членами СОТ та спрямування політичних й економічних інструментів на задоволення власних потреб щодо реалізації інвестиційного потенціалу України, а також стимулювання вітчизняних інвесторів у процесі двосторонніх відносин із такими державами.[61].

Таким чином, створення дієвої системи правового регулювання в податковій, валютно-фінансовій та інвестиційній сферах в умовах членства України в СОТ дозволить ефективно та досить швидко інтегруватися державі в світовий економічний простір та подолати наявні проблеми у створенні та запровадженні механізму державного регулювання ЗЕД.

Приєднання України до СОТ активізувало необхідність трансформації та модернізації вітчизняного зовнішньоторговельного законодавства, вдосконалення багатьох його аспектів відповідно до принципів, норм і стандартів системи угод СОТ. Основною проблемою, яка потребує вирішення на сучасному етапі розвитку держави є захист національного товаровиробника і внутрішніх ринків від експансії іноземних суб'єктів, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, що робить актуальним необхідність створення та запровадження ефективного механізму державного регулювання ЗЕД в умовах членства в СОТ, що ґрунтується на нормах системи угод СОТ, в цілому не протирічить їм та враховує специфіку імплементації цих норм в національне законодавство. Створення такого механізму дозволить на нашу думку, врахувати національні економічні інтереси держави, в умовах трансформації економіки України в глобальний економічний простір.

У цьому контексті доцільно запропонувати схематичне узагальнювальне бачення зазначеного механізму державного регулювання ЗЕД в умовах членства України в СОТ (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Схематичне зображення механізму державного регулювання ЗЕД в умовах членства України в СОТ.

1. Аналіз потреб розвитку окремої галузі або окремого регіону в контексті ЗЕД

2. Проведення SWOT-аналізу та визначення пріоритетних напрямків, в тому числі й у контексті інтенсифікації ЗЕД

3. Розробка державної політики і відповідного нормативно-правового забезпечення

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України;

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України;

Міністерство промислової політики України.

Верховна Рада України;

Кабінет Міністрів України;

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України;

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України;

Міністерство юстиції України 4. Аналіз розроблених нормативно-правових актів на предмет суперечності з нормами угод системи ГАТТ/СОТ Верховна Рада України;

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України;

Міністерство юстиції України; Міністерство закордонних справ України 5. Усунення найбільш гострих суперечностей, проведення двосторонніх консультацій та перемовин щодо можливості застосування окремих менш суперечливих засобів регулювання ЗЕД Міністерство економічного розвитку іторгівлі України;

Міністерство закордонних справ України

6. Коригування нормативно-правових актів та усунення норм, суперечливих угодам системи ГАТТ/СОТ Міністерство економічного розвитку і торгівлі України;

Міністерство юстиції України; Міністерство закордонних справ України 7. Прийняття та застосування розроблених та узгоджених нормативно-правових актів Верховна Рада України;

Кабінет Міністрів України;

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України; Міністерство юстиції України 8. Можливий розгляд суперечок за заявами інших членів СОТ у СВС, у разі неповного усунення суперечливих норм;