Правове регулювання діяльності мереж трансферу технологій

Основи сформованої сьогодні в пострадянських країнах системи передачі технологій, як зазначає Ю. В. Соловйова, були закладені в СРСР в 1950-ті рр., коли почалися інтеграційні процеси в академічному і вузівському середовищі. У більшості академічних інститутів створювалися науково-технічні об'єднання, науково-навчальні та науково-технічні центри і лабораторії. У вузівському секторі формувалися організації, які виконували наукові дослідження і розробки: науково-дослідні інститути, проектні організації, кафедри, вузівські та факультетські конструкторські та технологічні бюро з власною експериментальною базою, наукові групи і сектори, обсерваторії, спільні підрозділи з організаціями академічного і галузевого секторів науки¹.

Однак вже на XXIV з'їзді КПРС (1971) в СРСР було поставлено нове завдання органічно поєднати досягнення науково-технічної революції з перевагами соціалістичної системи господарства і знайти форми з'єднання науки з виробництвом Соловьёва Ю. В. Трансферт технологий стран БРИКС: проблемы и перспективы. Экономический журнал. 2016. № 4(40). С. 929-3. Пономарева, С. А. Особенности научно-технической политики социалистических стран на примере СССР и ЧССР (1965-1990 гг.) Вопросы экономики и права. 2012. № 7. С. 177.. Тому з метою вдосконалення системи науково-виробничої інтеграції в 1970-ті рр. в СРСР були розроблені і впроваджені нові організаційні форми підприємств, такі як виробничі об'єднання(далі ВО), науково-виробничі об'єднання (далі НВО), міжгалузеві науково-технічні комплекси (далі МНТК) Соколов А. В. Производственные комплексы в экономике России. Экономические науки. 2010. №11 (72). С. 19..

Так, у 1973 і 1975 рр. Радою Міністрів СРСР було затверджено Положення «Про деякі заходи щодо подальшого вдосконалення управління промисловістю» О некоторых мерах по дальнейшему совершенствованию управления промышленностью. Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР Март, 1973 года. Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. М.: Политиздат, 1974. Т.9. С. 421. і Положення «Про науково-виробниче об'єднання». Ці документи визначили офіційний статус науково-виробничих об'єднань, вказали на мету і планові показники їх діяльності, а також встановили джерела фінансування робіт.

Згідно з Положенням «Про науково-виробниче об'єднання» НВО було єдиним науково-виробничим і господарським комплексом, до складу якого входили науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструкторські та технологічні організації, заводи, фабрики, пусконалагоджувальні і інші структурні одиниці залежно від завдань, поставлених перед об'єднанням. Ключовими завданнями, що стояли перед НВО для виконання мети освоєння і дифузії інновацій, було прискорення науково-технічного прогресу в галузі, якій належить НВО, створення і впровадження в практику обладнання, матеріалів, технологічних процесів і автоматизованих систем управління, вдосконалення планування і управління, поліпшення організації проведення наукових досліджень і технічних розробок, впровадження наукової організації праці і виробництва, підвищення ролі економіко-математичних методів в управлінні об'єднанням, вдосконалення організації господарського розрахунку, підвищення продуктивності праці працівників НВО, зміцнення трудової дисципліни і поліпшення культурно-побутових та житлових умов працівників, здійснення необхідних заходів з охорони повітря, ґрунту і водойм від забруднення промисловими і господарськими викидами, стічними водами і відходами виробництва, а також по боротьбі з шумами і радіоперешкодами¹.

Через створення системи науково-технічних комплексів і науково-виробничих комплексів (об'єднань) скорочувалися строки створення нової техніки і технологій. Система НВО включала підрозділи, зайняті прикладними НДДКР, освоєнням їх у виробництві. НВО являли собою одногалузеві структури. Наприкінці 1960-х на початку 1970х рр. виникають перші форми науково-виробничої інтеграції НВО «Кріогенмаш» в Балашисі в 1972 р., потім НВО «Світлана» у Москві і НВО «Пластполімер» у Ленінграді.

Однак масштаби більшості НВО та орієнтація на промислове виробництво, на думку А. О. Карташової, не дозволяли СРСР вирішувати великі науково-виробничі завдання в таких сферах, як ядерна фізика та робототехніка, внаслідок чого було прийнято рішення про створення більших науково-виробничих структур, які включають в себе як НВО, так і інші організації. У 1980-х рр. почали розвиватися такі форми науково-виробничої інтеграції, як міжгалузеві науковотехнічні комплекси (МНТК) і міжгалузеві державні об'єднання (МДО), а також до кінця 1980-х рр. навчально-науково-виробничі комплекси (ННВК) Положение о научно-производственном объединении. Постановление Совета Министров СССР от 30 декабря 1975/ СП СССР 1976. № 2. Ст 13. Карташова А. А. Симбиоз образования, науки и производства: на примере Томского научно-образовательного комплекса. Вестник Томского государственного университета 2015. № 400. С. 59..

Згідно з постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про створення міжгалузевих науково-технічних комплексів і заходи щодо забезпечення їх діяльності» перші МНТК формувалися для вирішення найважливіших завдань у сферах атомної енергетики і космічної техніки¹.

На відміну від НВО, діяльність МНТК поширювалася на кілька галузей виробництва. У структуру МНТК найчастіше входили науководослідні інститути, конструкторські бюро та технологічні організації, ВНЗ, науково-виробничі та виробничі об'єднання як структурні одиниці науково-виробничих об'єднань, а також підприємства різних галузей. Метою формування МНТК було ефективне здійснення циклу «наука виробництво», швидка розробка і впровадження нових ідей. Лише через два роки після Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів на території СРСР функціонувало вже понад двадцять МНТК, серед яких були «Порошкова металургія», «Металургмаш», «Каталізатор», «Световод», «Робот», «Персональні ЕОМ», «Технологічні лазери», «Біоген» і «Механобр». Як слушно зауважує О. Є. Досужева, залежно від типу організації, яка була провідною в МНТК, ці комплекси іменувалися відомчими або академічними О создании межотраслевых научно-технических комплексов и мерах по обеспечению их деятельности: Постановление ЦК КПСС и СМ СССР. Дек. 1985. Досужева Е. Е., Лямзин О. Л. О специфике и периодизации советского инновационного опыта. Проблемы соврем. экономики. 2011. С. 23.. Проте належність до різних відомств МНТК в умовах командно-адміністративної системи негативно впливало на централізацію управління інноваційними процесами цих структура. А через закритість багатьох наукових досягнень і передових технологій вони не передавалися у промисловість. Таким чином, відмінною особливістю радянського досвіду організації інноваційної діяльності у 1970-1980-х рр. був плановий характер взаємодії між науковими центрами виробничих підприємств, відсутність малих інноваційних компаній і слабка роль університетів у відповідних процесах.

Кризові явища в економіці і системі управління країни, а також часткова лібералізація виробничих відносин і відносин власності на початку 1990-х рр. зорієнтували науку (як галузь) на можливість вибудовування інших відносин з підприємствами-замовниками на створення нових організаційно-правових форм кооперативів і фірм, малих підприємств Черевикина, М. Ю. Инновационная система СО РАН: от плановой модели к рыночным отношениям. Наука. Инновации. Образование: альманах. 2007. Вып. 2. С. 244..

Починаючи з 80-х років ХХ країни-учасниці ЄС все більше приділяли увагу допомозі та підтримці малих та середніх підприємств. Саме із цією метою Єврокомісією було ініційовано створення декількох мереж трансферу технологій (далі МТТ).

З плином часу невід'ємним елементом процесу ТТ стало створення або залучення науково-виробничих і дослідницьких об'єднань та центрів, які покликані надавати послуги та організовувати процес ТТ з передачі технологій. Зокрема, до послуг посередників ТТ відноситься: створення технологій під замовлення, налагодження контактів між суб'єктами трансферу, збирання інформації та створення баз даних про попит і пропозицію на передачу технологій, охорона інтелектуальних прав і комерціалізація результатів наукових досліджень та розробок.

З появою все більшої кількості центрів трансферу технологій та динамічного розвитку механізмів ТТ інноваційне середовище потребувало появи нової більш гнучкого суб'єкта-посередника. Ураховуючи те що корпоративні структури ієрархічного типу почали змінюватися на більш гнучку мобільну мережеву взаємодію між учасниками ринку у розробці та виробництві інноваційної продукції. Такий перехід відкривав нові можливості для малого та середнього інноваційного бізнесу. Однак для реалізації управління між виробником високотехнологічної продукції та її кінцевим споживачем необхідна розбудова мережі, яка здійснювала б налагодження взаємозв'язку між суб'єктами.

Більш детально досвід МТТ у країнах ЄС ми дослідимо у наступних розділах. Аналізуючи історію функціонування МТТ відмітимо, що в більшості країн ЄС присутні особливості організації національних МТТ, які, в свою чергу, можуть брати участь або бути представником (точкою доступу) у більш масштабних мережах, зокрема таких як Європейська мережа підприємцтва (далі EEN). Так, у Великобританії значну роль в організації ТТ відіграють консорціуми (клуби) промислових компаній, освітніх установ і наукових лабораторій. Вони забезпечують взаємодію між наукою та промисловістю, розповсюджують інформацію про результати наукових досліджень. Посередниками між продавцями й покупцями нових технологічних розробок є технологічні брокери, які сприяють передачі наукових розробок у промисловий сектор шляхом продажу ліцензій¹.

У Німеччині роль проміжної ланки між лабораторіями та підприємницьким сектором виконують різні наукові товариства й спільні дослідницькі асоціації промисловості (Фраунгоферовське товариство, Асоціація дослідницьких об'єднань німецької промисловості ім. Отто фон Гюріке (AiF) та інші), діяльність яких фінансується за рахунок субсидій федерального уряду й доходів від виконання контрактних досліджень. При вищих навчальних закладах та дослідницьких установах функціонують різні організаційні структури з передачі результатів наукових досліджень у промисловий сектор. Крім цього, було створено мережу організацій-посередників у вигляді патентних впроваджувальних агенцій. Зазначені агентства фінансуються за рахунок федерального бюджету, а також бюджетів окремих земель і вищих навчальних закладів. Німецьке законодавство закріплює права на результати інтелектуальної діяльності за їх виконавцем і накладає на нього певні обмеження Буняк Н. М. Роль трансферу технологій у розвитку національної інноваційної системи. Вісник Волинського інституту економіки та менеджменту. 2014. Вип. N° 10 (2). С. 55. Там само..

У межах території країн ЄС процес об'єднання зусиль задля прискорення обміну інформацією про нові розробки та кооперації щодо їх впровадження є динамічним процесом Новіков Є. А. Організація діяльності мереж трансферу технологій в ЄС та Україні: порівняльно-правовий аспект. Часопис Київського університету права. № 3. 2017. С. 287..

Аналізуючи та узагальнюючи шлях створення й розвитку МТТ в ЄС, можна виділити низку етапів, а саме:

- з 1984 по 1996 роки, протягом яких відбулося створення перших мереж трансферу технологій ;

- з 1996 по 2008 роки, які характеризуються динамічним розвитком інформаційних технологій з усе більшим залученням до їх поширення та комерціалізації мереж трансферу технологій;

- з 2008 по теперішній час, головною особливістю якого є об'єднання мереж трансферу технологій у більш складні суб'єкти та їх вихід на новий міжнародний рівень.

1.2. Господарсько-правова характеристика мережі трансферу технологій

Унаслідок активного пошуку нових напрямів промислового розвитку, сформувалася підвищена увага науковців та виробників до процесу створення та впровадження інноваційних продуктів, серед яких найбільш цікавими для дослідження є інтелектуальні технологічні розробки. У цьому ланцюгу особливу актуальність має процес передачі технології від наукової сфери до промислового сегмента, від розробників до виробників, тобто ТТ. Незважаючи на значну кількість теоретичних наукових досліджень та набутого за останні роки практичного досвіду низький рівень правового регулювання ТТ в Україні вимагає прийняття важливих рішень, які б забезпечили ефективні підходи до законодавчого забезпечення цього процесу від ідеї до практичного результату. Зокрема, необхідне вироблення спільної думки щодо визначення змісту дефініції «трансфер технології» та відмінності цього терміна від близьких за змістом та наповненням дефініцій «трансфер інформації», «комерціалізація технології».

Теоретичні та методичні положення ТТ були досить актуальною проблемою в наукових розробках багатьох вчених. Серед них необхідно відмітити праці вчених-економістів, таких як О. Ф. Андросової¹, С. А. Білоус-Сергєєвої Андросова О. Ф., Волощук Т. В. Трансформаційна економічна система та її вплив на ефективність інноваційної інфраструктури України. Інтеграція освіти, науки і бізнесу. Мон. Том 4 / за ред. А. В. Череп. Запоріжжя : Запорізький національний університет. 2016. С. 65-76; Андросова О. Ф. Аналіз ефективності інноваційної діяльності на промисловому підприємстві та шляхи її вдосконалення. Створення бізнес-інкубаторів як основа розвитку підприємництва в Україні / за ред. А. В. Череп. Запоріжжя. Запорізький національний університет. 2015. С. 103-135. Білоус-Сергєєва С. А. Комерціалізація інтелектуального продукту через трансфер технологій. Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. 2010. С. 200-202. П. Г. Іжевського Іжевський П. Г. Ефективність організаційних форм трансферу технологій на виробничих підприємствах : автореф. дис канд. економ. наук. Хмельницький. 2006. 19 с., Ілляшенко Н. С. Ілляшенко Н. С., Войтко С. В. Особливості комерціалізації і трансферу технологічних інновацій виробничого призначення та боротьби з контрафактом. Вісник НТУ «ХПІ». Серія : «Технічний прогрес і ефективність виробництва». Х. 2015. № 59 (1168). С. 92-95., О. В. Кам'янської¹, А. В. Косенко Кам'янська О. В. Управління трансфером технологій на машинобудівних підприємствах : дис. канд. економ. наук. К., 2008. 281 с. Косенко А. В. Організаційно-економічний механізм комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності підприємства : дис. канд. економ. наук. Харків. 2009. 215 с., О. П. Косенко Косенко О. П. Комерціалізація інтелектуально-інноваційних технологій : монографія. Х. «Смугаста типографія», 2015. 517 с., О. М. Ляшенко Ляшенко О. М. Методи та моделі комерціалізації трансферу технологій : дис. док. економ. наук. К., 2009. 504 с., О. О. Маслак Маслак М. В. Визначення вектору розвитку системи внутрішньо фірмового трансферу технологій машинобудівного підприємства. Вісник нац. техн. ун-ту «ХПІ» (економічні науки). Харків. 2016. № 48. С. 36-40., В. А. Омельяненко Омельяненко В. А. Методичні основи оцінки потенціалу трансферу технологій. Становлення економіки України у післякризовий період: ризики та проблеми розвитку ; під ред. д.е.н., проф. О. О. Непочатенко (Ч. 1). Умань. Видавець «Сочінський», 2012. С. 350-353., П. Г Перерви Перерва П. Г, Косенко А. В., Косенко О. П. Розвиток організаційних структур трансферу технологій в ВНЗ (комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності). Механізм регулювання економіки. 2009. № 4. Т. 2. С. 147-154., Д. І. Погрібного Погрібний Д. І. Господарсько-правове регулювання відносин у сфері трансферу технологій. Право та інновації. 2013. № 4. С. 27-41., В. П. Соловйова Соловьев В. П. О некоторых проблемах оценки и повышения уровня инновативности экономики Украины. ВісникКам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Економічні науки. 2016. Вип. 11. С. 93-101., С. В. Теребової Теребова С. В. Трансфер технологий как элемент инновационного развития экономики. Проблемы развития территории. 2010. № 4. С. 31-36. Федулова Л. І., Цибульська Л.Тенденції становлення новітнього технологічного укладу у світовій економіці: роль управління інтелектуальною власністю. Економіка України. 2011. № 12. С. 23-35., Л. І. Федулової¹¹ та ін.

Поняття трансферу технологій (англ. Transfer передача, від лат. Transferre передавати; від грец. rs^vo^oyra, що походить від грец. T8%vo^oyog; грец. T8%vp майстерність, техніка; грец. ^oyog -- передавати) використовується в світовій практиці досить широко.

З наукової точки зору і сьогодні не маємо єдиного визначення поняття «трансфер технологій», оскільки науковці різних галузей трактують його через особливості своєї сфери діяльності. Швидкість виникнення нових форм передачі технологій заважає надати усталене визначення цього поняття. Так, серед наукових підходів до розглядуваного поняття можна згадати Л. І. Федулову, яка визначає ТТ як передачу систематичного знання про виробництво продукції, застосування процесу чи надання послуг¹. У свою чергу, О. Б. Бутнік-Сіверський розуміє ТТ як термін, що поєднує у собі наукові дослідження технології, її масштабування та оптимізацію, маркетинг, організацію збутової мережі. Із ним погоджуються О. П. Орлюк, С. Ф. Ревуцький, В. І. Нежиборець, Л. Ю. Федченко Федулова Л. І. Економічна природа технологій та технологічного розвитку. Економічна теорія. 2006. № 6. С. 6-7. Орлюк О. П., Бутнік-Сіверський О. Б. Економіко-правові проблеми в сфері інтелектуальної влісності : монографія. Київ. НДІ інтелектуальної власності АПрН України. 2006. C. 55..

Є. І. Ходаківський вважає, що ТТ це поширення науково-технологічних знань прикладного характеру відносно процесів, методів виробництва та інноваційних продуктів усередині галузі, між галузями та між країнами, яке включає комерціалізацію наукових розробок, тобто передачу нової технології (інновації) в комерційне використання, а також поширення вже існуючих технологій.

Вагомим внеском у правове забезпечення ТТ став проект Міжнародного кодексу поведінки у сфері передачі технологій, який пропонує таке визначення ТТ: передача систематизованих знань для випуску відповідної продукції, застосування відповідного процесу або для надання відповідних послуг, яка не поширюється на правочини, пов'язані з продажем або орендою товарів Draft International Code of Conduct on the Transfer of Technology. U.N. Doc. TD/ CODE TOT/47 (1985)..

Наведені визначення ТТ підкреслюють знаннєвий характер цього явища: йдеться не про передачу прав власності на речі, а про розповсюдження інформації про результати інтелектуальної діяльності, інтелектуальні продукти та умови їх реалізації, у застосуванні при виробництві продукції, наданні послуг, виконанні робіт.

Саме тому ТТ відіграє визначальну роль у поширенні об'єктів права інтелектуальної власності. У широкому розумінні він означає взаємодію між двома або більше партнерами, де хоча б один із них передає інформацію про свою технологію та надає (передає) права інтелектуальної власності на неї через ноу-хау, патенти і технічне сприяння іншому партнерові, який бажає впровадити й використовувати цю технологію для конкретної мети. Такий підхід підтримують О. Лукша, Г. Пильнов, О. Тарасова, А. Яновський¹ та В. Омельяненко Лукша О., Пильнов Г, Тарасова О., Яновский А. Как работать c сетями трансфера технологий: практическое пособие; проект EuropeAid «Наука и коммерциализация технологий». 2006. 140 с. Омельяненко В. А. Методичні основи оцінки потенціалу трансферу технологій. Становлення економіки України у післякризовий період: ризики та проблеми розвитку ; під ред. д.е.н., проф. О. О. Непочатенко (Ч. 1). Умань. Видавець «Сочінський», 2012. С. 350.. Слід звернути увагу, що цим визначенням вони не трактують ТТ як комерційне явище, оскільки він може слугувати збільшенню суми знань однієї зі сторін без будь-якої фінансової угоди. Проте основне значення ТТ полягає у тому, що користь від нього на взаємовигідній основі повинні одержати обидві сторони. Як зазначають згадані науковці, одержувач технології, наприклад, може придбати ноу-хау і отримати технологічну перевагу над конкурентами, а власник технології певну фінансову перевагу від співробітництва і розробити інші технологічні рішення для підвищення конкурентоспроможності, зниження собівартості, збільшення прибутку.

У вузькому розумінні, на думку В. К. Хаустова, ТТ це процес передачі технологій, в основі яких завжди лежить об'єкт інтелектуальної власності, зі сфери їхнього розроблення до сфери практичного використання Хаустов В. К. Трансфер технологій в інноваційних процесах України та Білорусі. Економіка і прогнозування. 2012. № 2. С. 24-34..

ТТ обов'язково передбачає отримання інформації про зміст технології та право її використовувати реципієнтом, який і здійснює її промислове освоєння, практичне застосування, впровадження, що не обов'язково має бути спрямоване на отримання прибутку. Крім того, ТТ включає в себе процес комерціалізації результатів фундаментальних і прикладних наукових досліджень, науково-технологічних розробок, тобто фактично надання доступу, розповсюдження нових спеціалізованих знань, необхідних для використання технології та її інтелектуальних складових частин.

В офіційних документах Конференція ООН з питань торгівлі та розвитку (UNCTAD) 2001 р.¹ визначає ТТ як процес поширення комерційної технології у формі передачі технології, який може бути захищений юридичним договором, а може і не бути, але включає взаємозв'язок (комунікацію) між особою, яка передає відповідні знання, і особою, яка їх набуває.

У методологічних і прикладних документах, розроблених Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), у поняття «трансфер технологій» включається широке коло комерційних угод: з передачі технічних засобів за допомогою патентів і ліцензій, передачі ноу-хау; з трансферу проектів, торгових марок і зразків; з надання послуг технічного характеру, включаючи технічне та інжинірингове навчання, а також технічну допомогу; з передачі результатів НДДКР.

Рада з наукових та промислових досліджень (CSIR) це організація досліджень та розробок, яка створена на підставі акта парламенту Індії в 1945 р. United Nations Conference on Trade and Development: Transfer of technology. New York; Geneva, 2001. URL: http://www.unctad.org/en/ docs//psiteiitd28.en.pdf (Last accessed: 22.05.2015). The Council for Scientific and Industrial Research. URL: http://www.csrr.co.za/ index.html (Last accessed: 22.05.2015). . Вона проводить цілеспрямовані міждисциплінарні дослідження і технологічні інновації, які сприяють підвищенню якості життя південноафриканців. Організація відіграє ключову роль у підтримці урядових програм за допомогою спрямованих досліджень, які відповідають пріоритетам країни, статуту організації та її науково-технічним і технологічним компетенціям. На своєму офіційному сайті CSIR визначає ТТ як процес, при якому інтелектуальна власність перетворюється на фізичний продукт або процес, який генерує комерційну вигоду або може бути використаний на благо суспільства.

Нормативне визначення поняття «трансферу технологій» закріплено у Законі України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій»: під ним розуміється передача технології, що оформляється шляхом укладення між фізичними та/або юридичними особами двостороннього або багатостороннього договору, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права та обов'язки щодо технології та/або її складових¹. На наш погляд, таке визначення є дещо вузьким і характеризує процес ТТ як певну ринкову угоду правочин між продавцем та покупцем такого товару з приводу результату інтелектуальної діяльності.

У Методичних рекомендаціях щодо створення та діяльності центрів ТТ (затверджені Наказом Держінформнауки від 27.12.2010 р. № 150) визначено можливі шляхи створення та основні напрями діяльності центрів трансферу технологій із врахуванням світового досвіду у сфері розвитку центрів трансферу технологій і наведено таке визначення: «Трансфер технології передача технології, що оформляється шляхом укладення двостороннього або багатостороннього договору між фізичними та/або юридичними особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права і обов'язки щодо технології та/або її складових. Метою трансферу технологій може бути як комерційне використання технологій (у виробництві товарів та послуг, залучення додаткових ресурсів для подальших досліджень і розробок тощо), так і некомерційне їх використання» Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій : Закон України від 14.09.2006 № 143-V Відомості Верховної Ради України, 211 2006, № 45, ст 434. Державний комітет України з питань науки, інновацій та інформатизації. URL: http://old.dknii.gov.ua (дата звернення 16.01.2016)..

Цікавим у розглядуваному контексті є американський досвід: законодавство США не визначає поняття «трансфер технологій», проте існують кілька базових визначень, прийнятих відомими суб'єктами ТТ у США:

1) «процес використання технології, знань, ноу-хау або обладнання з метою, яка не була передбачена його розробниками. ТТ може привести до її комерціалізації або модифікації продукту або процесу» (визначення Національного центру трансферу технологій);

2) «процес, який дозволяє використовувати існуючі, розроблені в рамках бюджетного фінансування знання, обладнання або потужності з тим, щоб задовольнити певні суспільні або приватні потреби» (визначення Федерального консорціуму лабораторій);

3) «формальна передача нових знань або інновацій, отриманих у результаті науково-дослідних робіт в університетах і неприбуткових дослідних організаціях, у комерційний сектор для загальної вигоди» (визначення Асоціації університетських менеджерів технологій)¹.

Хоча наведені визначення відрізняються між собою, проте погоджуємося з Федуловою Л. І., що закладена в них головна ідея однакова це просування технології на шляху до її практичного використання з отриманням прибутку чи іншої користі Титов В. В. Трансфер технологий : учеб. пособие. М. : ВНИИПИ, 2000. URL: http://www.innovbusiness.ru/con1ent/document_r_933C769A-D81C-44A1-8447-3233A834476F. html (дата звернення 11.04.2016). Федулова Л. І. Розбудова системи трансферу технологій - важлива умова впровадження кластерної моделі розвитку економіки України. Актуальні проблеми розвитку економіки регіону. 2011. Вип. 7(2). С. 277..

Крім того, на нашу думку, у визначеннях Національного центру трансферу технологій США та Федерального консорціуму лабораторій США акцент зроблений не лише на факті передачі вказується на процес використання технології. Вважаємо, що в разі такого підходу ТТ націлений не просто на дифузію нового знання, передання інформації про отримані нові інтелектуальні продукти, його метою слід визнавати практичне використання іншими суб'єктами господарювання. У той же час ТТ є завершеним з моменту укладення відповідного договору, на підставі якого користувач технології отримує право на її використання та/або інформацію про зміст та умови її реалізації, впровадження. Сам же реальний факт її застосування у реальному секторі економіки не впливає на правову характеристику передачі технології, однак свідчить про її економічний ефект.

Трансфер і комерціалізація технологій відносно самостійні процеси і можуть існувати окремо один від одного, проте вони можуть бути і пов'язані у випадку, коли в результаті ТТ виникає можливість успішної комерціалізації.

Технологія як об'єкт трансферу, як вважають Є. І. Ходаківський, В. П. Якобчук, І. Л. Литвинчук, може бути в окремих випадках конкретним об'єктом предметного типу, що сам по собі технологією як такою не є. Однак із цим об'єктом обов'язково пов'язані ті або інші вміння й навички, та / або інша технологія (виробництва, застосування чи впровадження). Тому автори зазначають, що об'єктом трансферу є інформація у різних формах, в тому числі й про методи її практичного використання¹.

У свою чергу В. П. Соловйов стверджує, що ТТ завжди передує процесам їх комерціалізації і базований на сукупності специфічних явищ і процесів. Комерціалізація технологій означає перетворення технологій на джерело прибутку, тобто її визначають як будь-яку діяльність, спрямовану на отримання доходу від використання результатів наукових досліджень, вмінь і навичок набутих від володіння певною технологією Ходаківський Є. І., Якобчук В. П., Литвинчук І. Л. Інтелектуальна власність : економіко-правові аспекти. К. Центр учбової літератури. 2014. 276 c. URL: http:// pidruchniki.com/1356061563567/ pravo/tipi_formi_tehnologichnogo_transfera (дата звернення 19.01.2016). Родіонова І. В. Основні форми та етапи здійснення трансфера технологій промислових підприємств. Вісник Запорізького національного університету. № 3 (15). 2012. С. 60-64.. Таке визначення, на наш погляд, більшою мірою притаманне неринковим формам господарювання, так як це було, наприклад, у системі соціалістичних відносин, де комерційному впровадженню досить часто передує некомерційна апробація інтелектуальної розробки. У ринкових умовах такого роду ситуації зустрічаються вкрай рідко (наприклад, у сфері унікального обладнання, оборонного комплексу тощо), у переважній кількості випадків такий двоетапний процес ТТ (некомерційний, а потім комерційний) практично не зустрічається, крім випадків, коли відповідні вимоги про проведення випробувань вимагаються чинним законодавством (наприклад, розроблення нових фармацевтичних препаратів).

Професор О. М. Ляшенко виділяє дві відмінності, які варто враховувати при визначенні трансферу та комерціалізації технологій. Перша пов'язана з тим положенням, що «комерціалізація технології передбачає обов'язкове одержання прибутку від її використання у господарській діяльності і не обов'язково пов'язана із залученням у цей процес третіх осіб»; друга це визначення ТТ як «обов'язкової передачі технології реципієнтові, котрий і здійснює її промислове освоєння, але це не обов'язково пов'язано з отриманням прибутку сторонами»¹. У цьому визначенні проглядається певна незалежність термінів «комерціалізація» і «трансфер», відсутність їх поєднання та тісного взаємозв'язку.

Відокремлення в теоретико-методичному розумінні процесу комерціалізації технологій від їх трансферу підтримує і А. В. Косенко, який стверджує, що «комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності це самостійний процес перетворення результатів науково-технічної та інноваційної діяльності в товар і їх ефективна реалізація в промислових масштабах. Комерціалізація є найважливішим елементом інноваційного процесу» Ляшенко О. М. Методи та моделі комерціалізації трансферу технологій : дис. док. економ. наук. К., 2009. C. 54. Косенко А. В. Організаційно-економічний механізм комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності підприємства : дис. канд. економ. наук. Харків. 2009. C. 35. Певна фетишизація терміна «комерціалізація» і приниження терміна «трансфер» в працях А. В. Косенка, на наш погляд, є надмірними.

Є. І. Ходаківський, В. П. Якобчук, І. Л. Литвинчук виокремлюють: некомерційний трансфер, який найчастіше використовується в галузі наукових досліджень фундаментального та прикладного характеру, що супроводжується незначними витратами, може підтримуватися державою або проходити на основі особистих чи міжвідомчих контактів; трансфер комерційного характеру, що переважає у сфері виробництва та міжнародній економічній діяльності Ходаківський Є. І., Якобчук В. П., Литвинчук І. Л. Інтелектуальна власність : економіко-правові аспекти. К. Центр учбової літератури. 2014. 276 c. URL: http:// pidruchniki.com/1356061563567/pravo/tipi_formi_tehnologichnogo_transferu (дата звернення 19.01.2016)..

Базуючись на висновках В.П. Соловйова, О.М. Ляшенко, А.В. Косенка, І.В. Родіонова вважає, що «доцільним є сприйняття ТТ та комерціалізації технологій як двох автономних процесів інноваційної діяльності. Адже вони можуть відбуватись як послідовно, так і незалежно один від одного» Родіонова І. В. Основні форми та етапи здійснення трансфера технологій промислових підприємств. Вісник Запорізького національного університету. № 3 (15). 2012. С. 60.. Отже, зазначені науковці є прихильниками теорії самостійності процесів комерціалізації та ТТ, які реалізуються незалежно один від одного. Водночас така позиція не є однозначною та загальноприйнятою.

Дійсно, процес ринкового впровадження технологічного продукту частіше всього відбувається на комерційній основі, тобто його власник (правовласник) у результаті отримує дохід, передаючи свою розробку (права на неї) покупцю, тобто користувачу технологій. Такого роду трансферну операцію (технологічний трансфер) називають комерційним трансфером або комерціалізацією технології.

При цьому зазначимо, що практичне використання технологічного продукту може здійснюватися і без наявності комерційних відносин між розробником технології та її користувачем. Маємо численні приклади технологічного трансферу такого виду (некомерційного трансферу). Предметом некомерційного трансферу, наприклад, є наукові відкриття, оскільки на них не поширюються майнові права інтелектуальної власності, тому що, по суті, вони є відображенням об'єктивно існуючих закономірностей природи та соціуму, тобто досягненням всього людства; як правило, немає реальних передумов їхнього комерційного використання; і, нарешті, такі відкриття можуть бути здійснені відразу декількома дослідниками, як відомо з історії науки¹. Некомерційний трансфер по своїй суті притаманний екологічним, соціальним розробкам, тобто таким, практичне невикористання яких може завдати людству або глобальній економіці значної шкоди, а комерційне використання таких технологій або не має комерційного сенсу, або є занадто дорогим для окремого господарюючого суб'єкта.

Доповнює перелік певних відмінностей між термінами «трансфер» та «комерціалізація» В.В. Титов, який стверджує, що «на відміну від комерціалізації, ТТ передбачає не лише передачу інформації про інновацію, але і її освоєння за умов активної участі автора винаходу, реалізатору інформації та кінцевого споживача продукції, яка виготовляється за допомогою нової технології» Лихолет С. І. Трансфер технологій у системі інноваційної діяльності. Економіка та держава. 2009. № 6. С. 38. Титов В. В. Трансфер технологий : учеб. пособие. М. : ВНИИПИ, 2000. URL: http://www.innovbusiness.ru/content/document_r_933C769A-D81C-44A1-8447-3233A834476F. html (дата звернення 11.04.2016).. Саме тому при передачі технології основна увага приділяється не стільки технології, скільки учасникам цього процесу.

О. С. Трофімчук твердить, що «сутність трансферу технологій полягає в передачі ноу-хау, нових технологій, технологічного обладнання та науково-технічних знань від власника до споживача (передачі технологій від науки до виробництва на рівні НДІ, дослідних лабораторій, ВНЗ, підприємств та інших організацій) та в здійсненні міжнародного обміну технологій»¹. Таке визначення більш чітко визначає сутність дефініції, яка аналізується.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (WIPO) на своєму офіційному сайти надає таке визначення: ТТ це процес, в якому розробник технології робить свою технологію доступною для комерційного партнера, який буде її використовувати Трофімчук О. С. Сутність поняття трансферу технологій та його ролі для розвитку України URL: http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=64546 (дата звернення 26.01.2016). Онищенко В. О., Комеліна А. А. Сучасні засади комерціалізації інноваційних технологій. Економіка і регіон. №4 (53). 2015. С. 3-9..

На думку Е. П. Зараменских, процес можна вважати ТТ, коли передача технологій закріплена юридичною угодою. У разі коли процес передачі технології відбувається без укладання юридичної угоди, його можна визначити як трансфер інформації. Автор наголошує, що трансфер інформації перетворюється на ТТ у момент юридичного засвідчення передачі технологій від власника до реципієнта. ТТ це не одномоментна дія, а є процесом, у свою чергу укладання та підписання угоди є тільки одним з етапів цього тривалого процесу Зараменских Е. П. Трансфер технологий: сущность и значение в развитии экономики РФ. Вестник Тамбовского университета. Серия: Гуманитарные науки. 2014. С. 45..

Згідно з офіційними рекомендаціями Організації з економічного співробітництва та розвитку (далі OECD) ТТ це передача науково-технічних знань і досвіду для надання науково-технічних послуг, застосування технологічних процесів, випуску продукції Ehe Measurement of Scientific and Technological Activities. Proposed Standart Practice for Surveys on Research and Experimental Development: Frascati Manual. Paris : ОЕСБ Publishing, 2002. 256 p.

У свою чергу О. Лукша, П. Сушков, А. Яновський дали таке визначення: ТТ це процес передачі результатів досліджень і розробок, знань для будь-якого їх використання¹.

С. В. Теребова підкреслює, що ефективність інноваційного процесу, а саме випуск високотехнологічної продукції, пов'язана з трансфером нових знань одних його учасників іншим (розробники, власники технологій, посередники, державні органи, інвестори, потенційні покупці) Сушков П., Лукша О., Яновский А. Центр коммерциализации технологий - организационное развитие: как создать, управлять, организовать мониторинг и оценку деятельности. Проект EuropeAid «Наука и коммерциализация технологий». -Москва, 2006. C. 9. Теребова С. В. Трансфер технологий как элемент инновационного развития экономики. Проблемы развития территории. 2010. № 4. С. 32..

Т О. Зінчук визначає ТТ як послідовності дій, в ході яких нові знання, отримані в результаті фундаментальних та прикладних досліджень в університетах та науково-дослідних інституціях, вільно розповсюджуються, передаються через надання науково-технічних послуг або купуються підприємствами для впровадження в якості продукції чи технології. Комерціалізація технологій це вид комерційного ТТ, в результаті якого відбувається реалізація інноваційної продукції та готових інноваційних технологій на ринку через пошук партнерів та потенційних покупців. Комерціалізацією технологій мають займатися професіонали з інноваційного менеджменту (провайдери) підприємці та інвестори інноваційного бізнесу Зінчук Т. О., Кащук К. М. Трансфер інноваційних технологій: сутність та значення ц розвитку вітчизняної економіки. Збірник наукових праць Таврійського Державного агротехнічного університету (економічні науки). 2012. № 2(18). Т. 4. C. 199-208..

Наведені підходи до розуміння трансферу та комерціалізації технологій можна охарактеризувати як теорію єдності зазначених процесів, які мають спільний зміст правовідносин, однак відмінні за цілями з метою отримання прибутку чи без такої мети, та співвідносяться як родове та видове поняття.

ТТ слід розглядати як один з аспектів інноваційного процесу, під яким розуміють процес перетворення наукового знання на інновацію, який можна уявити як послідовний ланцюг подій, у ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги і поширюється при практичному використанні.

Таким чином, проаналізувавши дефініції поняття «трансфер технологій», надані як вітчизняними вченими та нормативними актами, так і міжнародною науковою спільнотою, можна твердити про наявність двох основних концепцій визначення ТТ у співвідношенні з процесом їх комерціалізації: теорію єдності та теорію самостійності. Юридичне значення встановлення термінологічних зв'язків понять «трансфер технології» та «комерціалізація технологій» полягає у сфері законодавчого регулювання та формування економічної правової політики. Залежно від обраних державою завдань на конкретному технологічному укладі: належати до країн розробників технологій або країн технологічного авангарду, поєднувати такі стратегії або не визначати подібних цілей, держава нормативно закріплює той підхід до визначення ТТ, який дозволяє їх досягти.

Відповідно у правовій площині отримало закріплення визначення ТТ у широкому та вузькому значенні. У разі широкого правового підходу до розуміння ТТ до нього відносять всі форми розповсюдження та передачі нових знань, навичок, результатів інтелектуальної діяльності самостійно або разом із матеріальними об'єктами, в яких вони реалізовані, або шляхом надання науково-технічних послуг. У такому разі ТТ означає взаємодію між двома або більше партнерами, де хоча б один із них є розробником, автором, володільцем прав інтелектуальної власності на результати інтелектуальної діяльності, а другий одержує або нову для нього інформацію про такі результати, або майнові права інтелектуальної власності на них з метою подальшого комерційного або некомерційного використання при виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

При вузькому законодавчому закріпленні визначення ТТ припускається передача майнових прав на нові розробки, результати інтелектуальної діяльності третім особам на підставі юридично оформленого правочину (договору).

Порівняння законодавчих підходів до визначення ТТ дозволяє встановити принципову відмінність між українським та європейським законодавством у цьому питанні. Поняття ТТ у Законі України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» відсилає до правочину, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права та обов'язки щодо технології та/або її складових, що кореспондує вузькому підходу до розуміння ТТ.

На відміну від нього у рекомендаціях OECD встановлення факту ТТ вимагає не лише передачі науково-технічних знань і досвіду, а й практичного їх застосування для надання науково-технічних послуг, здійснення технологічних процесів, випуску продукції із реалізацією в ній нових розробок. На нашу думку, європейське законодавство слідує широкому підходу до розуміння ТТ та відповідно до нього будує систему центрів та мереж для його забезпечення.

Передача нових технічних досягнень, розробок від наукових установ, авторів до третіх осіб відбувається за допомогою різних організаційних заходів та правових форм. Економічною наукою виділяються такі основні організаційні форми ТТ:

1) видача ліцензій, якими найчастіше передаються не найновіші технології, а так звані «технології проміжного покоління»;

2) передача ноу-хау у формі надання безпатентної ліцензії. При цьому передача ноу-хау має незворотний характер, із невизначеним періодом збереження конфіденційності ноу-хау та високим ризиком його розкриття третім особам після укладення контракту до закінчення його дії;

3) інжиніринг, який припускає виконання користувачем сукупності проектних і практичних робіт (консультаційних, технологічних, будівельних та ін.), необхідних для реалізації нової технології;

4) промислова кооперація, за якої сторони, які об'єдналися для організації кооперованого виробництва, здійснюють інтенсивний технологічний обмін для досягнення загальної мети з реалізації проекту за наявності власних кореспондуючих інтересів;

5) франшиза, що припускає передачу або переуступку (на комерційних умовах) суб'єктом господарювання із рентабельним бізнесом або відомою діловою репутацією дозволу продавати аналогічні товари, виконувати роботи або надавати послуги в деяких сферах третім суб'єктам для започаткування ними нового виду ділової активності, що включає й передачу необхідних навичок;

6) лізинг (фінансова оренда), за умовами якого лізингова компанія викуповує у постачальника обладнання і технологію і здає його в оренду на певний обумовлений строк. Після закінчення строку оренди орендар зобов'язаний повернути обладнання, технологію лізинговій компанії або викупити їх у свою власність за залишковою вартістю;

7) технічна допомога, яка надається на підставі окремої угоди або в межах угоди про передачу технології або постачання обладнання і полягає у виконанні досліджень, навчанні та підготовці кадрів із поєднанням елементів інжинірингових послуг, підрядних робіт, контрактів на оренду приладів та інструментів;

8) створення спільних підприємств з метою об'єднання зусиль, знань і досвіду у виробництві нової для даного ринку продукції та поділу спільного ризику;

9) сприяння взаємозв'язкам науки і промисловості з боку держави, зокрема, у формі часткового фінансування робіт фахівців (науковців, викладачів вузів, аспірантів, магістрантів і студентів старших курсів) для вирішення технологічних проблем підприємств Трансфер технологий. Инновационная деятельность: Толковый словарь Термины инновационного менеджмента и смежных областей (от А до Я). 2-е изд., доп. - Новосибирск : Сибирское научное издательство. Отв. ред. В. И. Суслов. 2008. URL: https://innovative_activities.academic.ru/599/Трансфер_технологий (дата звернення 16.02.2016)..

Вітчизняні науковці виокремлюють форми здійснення ТТ залежно від його типу, а саме комерційного або некомерційного ТТ. Так, некомерційний трансфер здійснюється через передачу науково-технічної інформації шляхом публікації науково-технічної та навчальної літератури такої як наукові статті, довідники, стандарти, описи патентів, каталоги проспектів, Інтернет публікації, а також через відкриті бази даних, інформаційні сайти, пошукові сервери, форуми, зустрічі, конференції, сесії, симпозіуми, виставки, круглі столи, проведення курсів навчання та стажування вчених на безкоштовній основі або на умовах власного фінансування.

До форм здійснення комерційного технологічного трансферу Ходаківський Є. І., Якобчук В. П. та Литвинчук І. Л. відносять передачу патентів на винахід та/або свідоцтв на промислові зразки та корисні моделі; ліцензування; організацію спільного виробництва, створення державно-приватного партнерства; створення start-up компаній («новачків»); інжиніринг; передачу супутніх купівлі чи оренді обладнання технологічних відомостей; включення об'єктів інтелектуальної власності до статутного капіталу інноваційних структур; міжнародне науково-технічне співробітництво у рамках технологічних платформ, участь у рамкових програмах Ходаківський Є. І., Якобчук В. П., Литвинчук І. Л. Інтелектуальна власність : економіко-правові аспекти. К. Центр учбової літератури. 2014. 276 c. URL: http:// pidruchniki.com/1356061563567/pravo/tipi_formi_tehnologichnogo_transferu (дата звернення 19.01.2016)..

На практиці зазначені форми ТТ застосовуються паралельно у межах одного проекту, доповнюють одна одну, особливо в масштабних проектах, у міждержавних угодах про промислово-інвестиційне співробітництво, науково-технічну та виробничу кооперацію. Трансфер та комерціалізація технологій можуть бути послідовними стадіями інноваційного процесу. У результаті ТТ з'являється можливість успішної комерціалізації розробки та отримання доходу її автором, організацією-розробником і, як наслідок, збільшення податкових надходжень до національного і місцевого (регіонального) бюджетів, організації виробництва інноваційної продукції. Отже, у сучасних глобальних відносинах з розповсюдження нової інформації, поширення нових технологій, нових знань та навичок ТТ охоплює широке коло відносин, предметом яких виступають не лише конкретні результати інтелектуальної діяльності, а й інформація, роботи та послуги, спільна діяльність, навчання та підготовка як спеціальний вид послуг.

Але на практиці розробники і власники нових технологій наукові організації, малі інноваційні фірми, організації інноваційної інфраструктури важко знаходять покупців своїх розробок або партнерів для створення виробництв. Крім того, вчені здебільшого не володіють навичками ведення господарської діяльності, що необхідні для створення власної справи. Існує й інша сторона цієї проблеми. Якщо компанія планує досягти конкурентних переваг шляхом вдосконалення технології своєї роботи, то неминуче виникає питання про те, де знайти інформацію про такі технології, які можуть забезпечити підвищення ефективності бізнесу.

Для вирішення цих проблем в усьому світі існує велика кількість організацій-посередників на ринку інновацій, до яких належать центри комерціалізації, інноваційні центри, агентства розвитку і центри трансферу технологій. Їх основна функція полягає в забезпеченні учасників інноваційних процесів всіма необхідними послугами для реалізації їх потенціалу і розвитку інноваційних можливостей.

Як зазначає С. В. Теребова, до структури більшості зарубіжних університетів входять відділи, відповідальні за зв'язок університету і бізнесу. ТТ у деяких країнах (США, Фінляндія) зведений законом у статус третьої місії університетів (крім освітньої та науково-дослідної діяльності), невиконання якої тягне за собою покарання у вигляді позбавлення університету прав на створену ним інтелектуальну власність. Відділи ТТ створені також у багатьох вітчизняних університетах¹.

Центри трансферу технологій являють собою організації зі середньою чисельністю працівників до 100 осіб, які часто працюють за принципом самофінансування та є структурними підрозділами науково-дослідних державних установ або ж здійснюють свою діяльність на комерційних засадах, незалежно від державних програм Теребова С. В. Трансфер технологий как элемент инновационного развития экономики. Проблемы развития территории. 2010. № 4. С. 31-36. Словарь терминов и определений инновационной деятельности. Новости науки и технологий. 2007. № 2(6) URL: http://belisa.org.by/ru/izd/stnewsmag/2_2007/ art11_6_2007.html (дата звернення 15.02.2016)..

На думку В. Я. Козаченка основними напрямами діяльності центрів трансферу технологій є: здійснення заходів, спрямованих на передачу інноваційних технологій зі сфери їхнього розроблення в сферу практичного застосування у межах науково-виробничої кооперації й інвестиційного співробітництва (технологічне брокерство); дослідження кон'юнктури ринку технологій; управління інтелектуальною власністю та розроблення стратегій комерціалізації технологій (ліцензування, створення компаній на основі університетських технологій, підготовка бізнес-плану інвестиційного проекту); здійснення технологічного аудиту підприємств та надання консультаційних послуг; підготовка проектів міжнародних договорів про співробітництво з питань ТТ та інноваційної діяльності; моніторинг новітніх науково-технічних досягнень у різних країнах та створення банку запитів і пропозицій вже готових інноваційних розробок; підвищення кваліфікації фахівців з інноваційної діяльності та менеджерів з ТТ; забезпечення участі вітчизняних підприємств у міжнародних виставках і ярмарках високотехнологічної продукції¹.