Правове регулювання діяльності мереж трансферу технологій

Слід зазначити, що такі центри забезпечують ТТ у широкому розумінні: від організації передачі майнових прав на результати інтелектуальної діяльності із забезпеченням вчинення відповідних правочинів до проведення маркетингових заходів, навчання та консультування.

Як зауважують В. Лисенко та С. Єгоров, деякі з таких центрів трансферу технологій об'єднуються у цілі мережі, що, своєю чергою, дає змогу забезпечити концентрацію інформаційних ресурсів та підвищити комерційну ефективність посередницької діяльності у сфері трансферу (передачі) технологій Козаченко В. Я. Сучасний стан мереж трансферу технологій за кордоном та проблеми їх розвитку в Україні. Вісник Національного університету «Львівська Політехніка». Л. 2010. № 694. С. 162-173. Лысенко В., Егоров С. Предпосылки и методологические основы создания и развития на Украине сети трансфера технологий. Математичні машини і системи. №1.2008. С. 46..

Таким чином, можна визначити центр трансферу технологій як інфраструктурну організацію, яка виступає первинною ланкою мережі, а продукцією якої є цілий комплекс послуг учасникам інноваційного процесу. Такі центри трансферу технологій на різних засадах об'єднуються в мережі, наприклад, в Європейську мережу підтримки підприємництва EEN входять більше 500 центрів з різних країн світу.

В Україні також існують подібні організації, зокрема «Центр трансферу технологій», створений на базі ЗАТ, Науково-виробничий концерн «Наука», центри при державних технічних університетах, а також центри комерціалізації технологій, технопарки та технополіси. Крім того, створено Українську мережу трансферу технологій та Національну мережу трансферу технологій.

Ще однією МТТ є створена у 2009 р. Система трансферу технологій Мережі регіональних центрів інноваційного розвитку Державного агентства України з інвестицій та розвитку (далі СТТ INDEV). Система є частиною загальнонаціональної інноваційної інфраструктури України і на некомерційній основі здійснює ТТ між науковим і виробничим секторами в усіх регіонах України на підставі єдиної нормативної бази. СТТ INDEV створена та діє за підтримки Академії технологічних наук України, Державного агентства України з інвестицій та розвитку (Держінвестицій) та при безпосередній участі Мережі регіональних центрів інноваційного розвитку. Робота СТТ INDEV ґрунтується на методології роботи провідних міжнародних МТТ. Інформаційно-технічне забезпечення Системи здійснюється через інтернет-портал www.indev.kiev.ua¹.

Для виявлення характерних ознак та особливостей МТТ, які виокремлюють їх серед інших інноваційних та допоміжних структур, слід більш детально розглянути принципи побудови мережі.

Термін «мережа» досить поширений у науковій літературі, хоча здебільшого згадується у контексті організації комп'ютерних мереж або ж торговельних об'єднань. Так, онлайн-енциклопедія Wikipedia містить таке визначення поняття «мережа» (англ. network) об'єднання однорідних об'єктів, яке визначає правила поведінки всередині (між її членами) і ззовні мережі (до одиниці мережі або до сукупності), вимагає правил використання одиниць мережі та всієї мережі; однорідність членів мережі дає можливість оперувати кожним з них однаково; об'єднання дає можливість оперувати мережею як одним цільним об'єктом. Мережі можуть бути членами загальнішої мережі, утворюючи таким чином ієрархію Офіційний веб-сайт Мережі регіональних центрів інноваційного розвитку - URL: www.indev.kiev.ua (дата звернення 19.02.2016). Поняття «мережа». Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Мережа..

Тлумачний словник Д. В. Дмитрієва мережею називає безліч однорідних чи взаємозалежних установ чи пристроїв Толковый словарь Дмитриева. URL: https://dic.academic.ru/dic.nsf/dmitriev/ 4845/%D1%81%D0%B5%D1%82%D1%8C (дата звернення 16.02.2016).. Утім, значення цього терміна набагато ширше: він включає низку аспектів, насамперед пов'язаних з інноваційною діяльністю. Мережевий характер притаманний великій кількості явищ, процесів та об'єктів. Типова мережева структура є системою, взаємовідносини між структурними елементами якої знаходяться на одному рівні. Мережева структура є формою горизонтальної інтеграції. У правовому значенні це означає, що виникають правовідносини між рівними суб'єктами незалежно від їх фінансового стану та правового статусу, однак які мають спільні та/ або взаємопов'язані інтереси. Економічне значення таких об'єднань полягає в тому, що на цьому етапі вони є більш ефективними у деяких сферах економічної діяльності, а в першу чергу в інноваційній.

Структури, що мали мережевий характер організації діяльності, виникли досить давно. Так, С. В. Теребова зазначає, що окремі риси мережевих об'єднань мали мореплавні торговельні компанії, які були засновані на принципах акціонерного капіталу і виконували функції посередників між багатьма комерційними агентами одночасно у декількох країнах. Виражений мережевий характер мали галузеві об'єднання (асоціації, синдикати), що сформувалися в найбільш розвинених країнах наприкінці ХІХ ст. у металургії, вугледобуванні, пізніше у нафтодобуванні, суднобудуванні, паперовій та військово-промисловій індустрії. Їхньою особливістю була кооперація між багатьма партнерами, які формально залишалися незалежними учасниками ринку. Тобто саме торговельні об'єднання стали першими суб'єктами економічної діяльності, що спиралися на мережеві принципи організації. Пізніше такого характеру набули акціонерні промислові об'єднання і фінансові установи¹.

Для визначення правової природи таких мережевих організацій розглянемо існуючи мережі та їх визначення на нормативному рівні. Так, Наказ Держкомстату України «Про затвердження Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства» Січкаренко К. О. Мережева організація інноваційної діяльності : наукова доповідь. К. 2015. 48 с. Про затвердження Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства : Наказ Державного комітету статистики України від 24.10.2005 № 327. URL: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/z1350-05 (дата звернення 22.09.2016). № 327 від 24.10.2005 р. містить визначення таких термінів:

Торгова мережа сукупність об'єктів (закладів) роздрібної торгівлі, розміщених на визначеній території (місто, селище тощо). Мережа роздрібної торгівлі поділяється на стаціонарну, напівстаціонарну, торгівлю поза магазинами (включаючи пересувну).

Мережа роздрібної торгівлі стаціонарна це сукупність об'єктів роздрібної торгівлі, що розміщені в капітальних будівлях, мають систему спеціальних приміщень, оснащених торгово-технологічним устатковуванням. Стаціонарна мережа функціонує у вигляді об'єктів роздрібної торгівлі -магазинів.

Мережа роздрібної торгівлі напівстаціонарна сукупність об'єктів роздрібної торгівлі, які займають відокремлене приміщення, як правило, легкої конструкції без великих капітальних витрат і, як правило, не мають торгового залу для здійснення торгово-технологічних операцій з покупцями.

Наказ Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Тимчасового положення про депозитарії та депозитарну діяльність»¹ від 21.05.1996 р. N° 117 (втратив чинність) надавав визначення електронної торговельної та/або інформаційної мережа (ЕТІМ) як юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми, створеної згідно із Законом України «Про господарські товариства» торговцями цінними паперами з метою укладення угод з цінними паперами, які існують у вигляді записів на рахунках ДЕПО на електронних носіях (технічному продукті, що застосовується для накопичення, обробки та видачі інформації) в облікових реєстрах локального депозитарію, який її обслуговує.

М. В. Звирко вважає, що мережева організація господарської діяльності полягає у можливості для кожного її учасника мати рівноправні прямі стосунки з іншими учасниками. Мережеві взаємовідносини характеризуються незалежністю від просторово-часових обмежень та витрат і спираються перш за все на досягнення ІКТ-технологій Про затвердження Тимчасового положення про депозитарії та депозитарну діяльність : Наказ Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 21.05.1996. № 117. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0318-96 (дата звернення 17.09.2016). Звирко М. В. Сетевая экономика: понятие, преимущества и недостатки URL: http://www.teoria-practica.rU/rus/files/arhiv_zhurnala/2012/1/ekonomika/zvirko.pdf (дата звернення 17.08.2016)..

Таким чином, поняття «мережа» належить до родових категорій економічного походження. Мережі складаються як системи, сформовані за певною ознакою, учасниками яких є рівноправні суб'єкти. Їх види та особливості залежать від галузей господарства та сегментів економіки, в яких вони утворюються.

За структурою та функціями виокремлюють декілька типів мережевих об'єднань. Так, К.О. Січкаренко виділяє суто комерційні мережі: їхніми компонентами виступають власне учасники мережі, до яких відносять підприємства та їх структурні підрозділи, що забезпечують функціонування самої мережі, а також зв'язки і відносини. Відповідно до такого підходу мережевою організацією є структура, в яку входять підрозділи, що взаємодіють між собою у межах узгоджених стандартів діяльності з метою підвищення конкурентоспроможності один одного. «Відносинами» він вважає економічні функції на кшталт інформаційного обміну, укладання угод та трастові взаємовідносини, включення певних фірм у замкнений ланцюг транзакцій. Самі ж зв'язки у мережі він розділяє на більш інтенсивні (сильні, тісні) та епізодичні (слабкі, м'які). До перших відносять участь у статутному капіталі один одного, інших варіантах договірних відносин, передачу ліцензій, підряд на виконання робіт, спільне виробництво, спільне підприємство, компенсаційні угоди і домовленості. Вважається, що інтенсивні зв'язки властиві організаційним ядрам мережевого утворення, тоді як епізодичні його периферії. Особливе місце в рамках мережі посідає науково-технічна співпраця між її учасниками (обмін технічною інформацією і документацією, спільні науково-дослідні роботи, маркетингові дослідження). Як додаткову форму К.О. Січкаренко виділяє передачу виробничого досвіду, знань на рівні контактів співробітників Січкаренко К. О. Мережева організація інноваційної діяльності : наукова доповідь. К. 2015. 48 с..

В інноваційній сфері наприкінці ХХ ст. також стали утворюватися мережеві організації. О.П Лукша найбільш поширеним визначенням інноваційної мережі вважає таке: «складна організаційна (міжорганізаційна) структура, що забезпечує максимальне використання наявних науково-технічних ресурсів для розроблення, виробництва і реалізації інноваційних товарів і послуг, впровадження технологічних інновацій, розвиток інноваційного, виробничого і кадрового потенціалу в межах єдиного інформаційно-комунікативного простору». Фактично це спеціалізована масштабна інформаційна мережа, що об'єднує регіональні інноваційні центри, які допомагають компаніям поширювати інформацію про свої проекти, надають організаційну підтримку на різних етапах ТТ, організаційне сприяння у пошуку партнерів Лукша О. П., Пильнов ГБ., Рыгалин Д.Б., Яновский А.Э. Российская бизнес- инновационная сеть - новый широкомасштабный проект сотрудничества России и Европейского Союза. Инновации. 2008. № 11 (121). С. 25-33..

Для інноваційних та науково-інноваційних мереж характерна скоординована діяльність її учасників щодо вибору напрямів досліджень, що забезпечує економію часу, а отже, конкурентну перевагу. До того ж організація науково-дослідні роботи на основі мережевого принципу зумовлює високий ступінь інтеграції інформаційних ресурсів, лабораторної бази та нову якість інформаційних потоків. Останнє є принциповим моментом, оскільки саме якісний стрибок у характеристиці інформаційних потоків, перетворення інформації на публічний ресурс зумовлює виникнення умов для генерації саме нового знання (як технічного, так і гуманітарного). Організація науково-технічної та інноваційної сфери на мережевій основі спричиняє принципові зміни в самому механізмі інноваційної діяльності, дозволяє учасникам (як національним і локальним, так і глобальним) провести якісні зміни у моделі інноваційної діяльності на своїх виробничих потужностях: повноцінно комерціалізувати свої розробки, сформувати довкола себе потужне експертне середовище.

Конкретні завдання та функції МТТ кожна з них визначає самостійно, закріплюючи їх у своїх внутрішніх документах, зокрема, у регламенті. «Зразковими» для усіх МТТ цілями можна вважати завдання EEN, що належить до найвідоміших з нині існуючих мереж. В. Я. Козаченко як головні цілі EEN виокремлює такі: а) створити інтегровану мережу послуг підтримки бізнесу, засновану на досвіді двох мереж з 270 Euro Info Centres (далі EIC) і 250 Innovation Relay

Centres (далі IRC); б) збільшити синергію між усіма партнерами мережі з метою забезпечення інтегрованих послуг; в) покращити доступ малого та середнього бізнесу до послуг мережі за концепцією «N wrong door»; г) полегшити адміністративні процедури для учасників мережі; ґ) забезпечити професіоналізм та якість послуг¹.

Відповідно до Концепції Національної мережі трансферу технологій України (далі NTTN) метою створення NTTN є сприяння розвитку інноваційного бізнесу і комерціалізації наукоємних технологій, залучення наукового потенціалу України до обігу на світовому ринку технологій, консолідація інформаційних ресурсів державних, громадських, приватних інноваційних структур України, підприємств, установ та організацій в єдину МТТ та подальша інтеграція NTTN до європейської мережі EEN. Функціями NTTN є: трансфер технологій, ноу-хау між науковими секторами та промисловістю; пошук партнерів та інвесторів для кооперації при розробці і впровадженні високотехнологічного наукового продукту як в Україні, так і за кордоном; організація взаємодії NTTN з міжнародними МТТ Козаченко В. Я. Сучасний стан мереж трансферу технологій за кордоном та проблеми їх розвитку в Україні. Вісник Національного університету «Львівська Політехніка». Л. 2010. № 694. С. 162-173. Концепція Національної мережі трансферу технологій України / офіційний сайт Національної мережі трансферу технологій України ULR: http://www.nttn.org. ua/?idm=1&lng=1 (дата звернення 13.08.2016)..

Метою створення Республіканського центру трансферу технологій Республіки Білорусь (далі РЦТТ), який створено у травні 2003 р. за сприяння Державного комітету з науки і технологій Республіки Білорусь, Національної академії наук Білорусі, Програми розвитку ООН (ПРООН) та Організації Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО), є сприяння співробітництву між розробниками, підприємцями та інвесторами / сприяння ТТ, розроблених як у Республіці, так і за кордоном для забезпечення сталого зростання економіки країни і підвищення конкурентоспроможності білоруської промисловості і сільського господарства, методичне керівництво центрами трансферу технологій в республіці. Функціями/завдання РЦТТ є: створення та підтримка інформаційних баз даних, які обслуговують клієнтів технологічного трансферу; забезпечення доступу клієнтів РЦТТ до міжнародних баз технологічного трансферу та науково-технічної інформації; надання допомоги суб'єктам інноваційної діяльності в розробці та просуванні інноваційних та інвестиційних проектів; виконання наукових досліджень у галузі інформаційно-комунікаційних технологій та інноваційної діяльності; підготовка кадрів у сфері науково-інноваційного підприємництва; організація регіональних відділень і філій РЦТТ з метою створення єдиної національної мережі центрів трансферу технологій; сприяння міжнародному науково-технічному співробітництву та обміну фахівцями Офіційний сайт Республіканського центру трансферу технологій Республіки Білорусь. URL: http://www.ictt.by/ras/Defaultaspx?tabid=1123 (дата звернення 13.08.2016)..

Таким чином, основною функцією МТТ є просування послуг щодо забезпечення ефективного доступу до технологічної інформації та її розповсюдження, а також передача прав інтелектуальної власності розробників суб'єктами інноваційної діяльності, на що спрямована діяльність всіх суб'єктів такої мережевої організації.

Проаналізувавши зміст трансферу технологій, правову природу мережевих організацій, визначивши функції МТТ, можна визначити їх кваліфікуючі ознаки: 1) мета консолідація інформаційних ресурсів у технологічній сфері та координація дій в інноваційній сфері; 2) учасниками мережі є два або більше суб'єктів господарювання, пов'язаних з інноваційною діяльністю та/або трансфером технологій; 3) обов'язковою є наявність власної електронної платформи, на якій розміщуються технологічні профілі (технологічні запити та пропозиції); 4) обов'язкова наявність суб'єкта, який здійснює організацію та управління діяльністю мережі (адміністратора, координатора); 5) виникнення двох видів правовідносин у зв'язку із функціонуванням мережі: зовнішніх відносин між клієнтами, що виникають на підставі договору щодо трансферу технологій, та між адміністратором, який діє в інтересах розвитку мережі, з іншими регіональними та міжнародними МТТ, з одного боку, та внутрішніх відносин усередині мережі між учасниками, які, у свою чергу, поділяються на підвиди: організаційні (щодо створення мережі, управління та участі) та відносини, пов'язані з трансфером технологій (у широкому і вузькому значенні); 6) об'єднання учасниками мережі немайнових об'єктів та/або інформації про них; 7) відсутність обов'язкового об'єднання майна та у зв'язку із цим нівелювання необхідності управління ним.

Отже, мережа трансферу технологій це об'єднання осіб професійних учасників ринку трансферу технологій (зі створенням або без створення юридичної особи) з метою консолідації інформаційних ресурсів у технологічній сфері шляхом об'єднання нематеріальних об'єктів та/або інформації про них на електронному майданчику, спільних дій учасників та їх мережевої організації співпраці, у результаті діяльності якого відбувається передача прав інтелектуальної власності від авторів (розробників) до суб'єктів господарської діяльності, які використовують такі об'єкти при виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

1.3. Діяльність мереж трансферу технологій в Україні: питання правового забезпечення на сучасному етапі

Процес євроінтеграції української держави відбувається у багатьох сферах, не є винятком й інноваційна. Кроком до приєднання України до Європейської спільноти можна вважати Стратегію сталого розвитку «Україна-2020», в якій бачимо відображення напряму подальшого розвитку, зокрема, програма розвитку малого та середнього бізнесу; програма участі в транс'європейських мережах; програма залучення інвестицій; програма розвитку інновацій; реформа державної політики у сфері науки та досліджень Указ Президент України Про Стратегіюсталогорозвитку «Україна - 2020» від 12.01.2015 № 5/2015. Офіційний вісник Президента України від 20.01.2015. 2015. № 2, стор. 14, ст. 154.. Необхідність змін у країні продиктовані сучасними глобальними викликами, на які Україна зобов'язана гідно відповідати. У зв'язку з цим інноваційний розвиток України є одним з можливих векторів соціально-економічного зростання. Однак, окрім закріплення норм, що передбачають перехід української економіки на інноваційний шлях розвитку, даний процес вимагає істотних змін, таких як перегляд механізмів та правил розподілу ресурсів, залучення інвестицій, налагодження ефективного використання творчого потенціалу людини тощо.

Для кращого розуміння цілей, до яких необхідно рухатись Україні, проаналізуємо стратегію соціально-економічного розвитку ЄС на період до 2020 р. «Європа 2020: Стратегія інтелектуального, стійкого і всеосяжного зростання» («Europe 2020: A strategy for smart, sustainable and inclusive growth»), прийняту у березні 2010 р. Європейською Радою, у якій викладено бачення соціальної ринкової економіки Європи в ХХІ ст. Європейською Комісією було запропоновано «сім флагманських ініціатив» для стимулювання прогресу по кожному з пріоритетних напрямів, однак звернемо увагу на ініціативи, які стосуються безпосередньо інновацій та ТТ

1. «Інноваційний Союз» (Innovation Union). Головна мета зазначеного вектора полягає у покращенні умов для досліджень та інновацій, а також поступовому збільшенні їх фінансування задля економічного зростання.

2. «Молодіжний рух» (Youth on the move). Метою є покращення освітніх систем та їх ефективності, результатом чого буде чимала кількість висококваліфікованих працівників у багатьох сферах, частина з яких буде займатися наукою, інноваціями чи підприємницькою діяльністю.

3. «Європейська програма дій у галузі цифрових технологій» (A digital agenda for Europe). Головна ціль цієї ініціативи полягає у покращенні доступу до високошвидкісного інтернету і використання переваг єдиного ринку електронних послуг для населення та комерційних компаній.

4. «Ресурсно-ефективна Європа» (Resource-efficient Europe). Мета впровадження нових ресурсно-ефективних та екологічно чистих технологій, з акцентом на розробці нових.

5. «Промислова політика, адаптована до умов глобалізації» (An industrial policy for the globalization era) передбачає поліпшення умов ведення ділової діяльності, особливо для малих і середніх підприємств, а також сприяння створенню сильної і стійкої промислової бази, конкурентоспроможної у глобальному масштабі¹.

Більшість ініціатив, передбачених цією програмою, спрямована прямо або опосередковано на інноваційну сферу, як одним з ключових компонентів розвитку економіки країн.

Розвиток інноваційної сфери залежить від рівня фінансування державою теоретичної і прикладної науки. Дослідження зарубіжних вчених доводять, що для успішного інноваційної економіки країни, обсяг фінансування повинен сстановити не менше 3 % від ВВП Europe 2020. А strategy for smart sustainable and inclusive growth: Official Site of European Comission. 2010. URL: http://ec.europa.eu/europe2020/index_en.htm (last access13.04.2017). Europe 2020 targets (2010). Official Site of European Comission URL: http://ec. europa.eu/europe2020/europe-2020-in-a-nutshell/targets/index_en.htm ^ast access 21.03.2017). Наукова та інноваційна діяльність в Україні в 2012 році: стат. зб. Київ : Державна служба статистики України, 2013. 288 с.. Наукова та інноваційна діяльність в Україні в 2014 році: стат. зб. Київ : Державна служба статистики України, 2015. 256 с. Наукова та інноваційна діяльність в Україні в 2015 році: стат. зб. Київ : Державна служба статистики України, 2016. 258 с.. Для порівняння наведемо статистику щодо фінансування науки в Україні та країнах ЄС. Так, за даними Євростату, питома вага витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт у ВВП України найнижча порівняно з країнами ЄС. Рівень витрат 2015 р. характеризують такі данні: Німеччина 2,94 %, Чехія 2,08 %, Естонія 1,85 %, Угорщина 1,57 %, Іспанія 1,26 %, Україна 0,63 %. Загалом середній показник серед країн ЄС становить 2,06 %. При цьому значення цього показника в Україні зменшилося за 2005-2015 рр. на 0,36 %, тоді як у середньому по країнах ЄС він збільшився на 0,24 % при зростанні в Естонії на 0,92 %, Чехії на 0,73 %, Угорщині на 0,63 %, Німеччині на 0,43 %, Іспанії на 0,14 %³⁴⁵, в Ізраїлі та Швеції на 4 % ВВП. У 2017 р. на науку з Державного бюджету України спрямовано 0,24 % від ВВП Інформація щодо фінансування освіти і науки в Україні. URL: http://zet.in.ua/ statistika-2/byudzhet/informaciya-shhodo-finansuvannya-osviti-i-nauki-v-ukra%D1%97ni/ (дата звернення 06.12.2017).. Для порівняння чимало країн Африки починають йти шляхом збільшення фінансування НДДКР, розуміючи, що це найбільш ефективний шлях виходу з кризи.

У результаті постійного недофінансування науки протягом останніх років Україна займає провідні місця в антирейтингових показниках та перебуває низько у провідних рейтингах рівня соціально-економічного розвитку. Зокрема, станом на 2017 р. Україна займає 50-те місце з 127 країн у рейтингу найбільш інноваційних країн світу (за даними Global Innovation Index). У 2016 р. Україна посіла 56-те місце, а у 2015 р. була на 64-му місці, а в 2014 на 63-му (Україна розташувалася між Катаром і Тайландом, які займають 49 і 51 місця відповідно) Global innovation index. URL: https://www.globalinnovationindex.org/home (Last access 15.05.2017).. Розглянемо більш детально критерії цього рейтингу, які пов'язані з ТТ та інноваційними відносинами.

Таблиця підготовлена автором на основі аналізу «Global innovation index»¹

Нанаведені показники свідчать, що хоча протягом останніх чотирьох років у деяких аспектах відбувається покращення, однак у цілому в інноваційній сфері та ТТ кардинальних змін на краще не помітно.

Першочерговим для подальшого розвитку України є активізація інноваційної діяльності та впровадження ефективного механізму ТТ, що вимагає удосконалення вітчизняної законодавчої бази, враховуючи європейські стандарти. З метою забезпечення сталого розвитку, підвищення ефективності виробництва й конкурентоздатності промислової продукції необхідні науково обґрунтовані та високоефективні стратегії розвитку галузей промисловості з урахуванням їх інноваційної спрямованості Global innovation index. URL: https://www.globalinnovationindex.org/home (Last access 15.05.2017) Жуков І. М. Правове забезпечення економічної безпеки України в контексті інноваційного розвитку. Правове забезпечення економічного суверенітету держави в умовах міжнародної інтеграції: Матеріали Круглого столу (м. Донецьк, 23 листопада 2010 р.). Донецьк. 2010. С. 34..

На думку В. М. Геєць, інноваційного сплеску на території України не відбулося з причини невірно обраних орієнтирів економічного розвитку на рівні державної політики, яка була і залишається непродуманою й непослідовною та має лише одну реальну мету стимулювання використання матеріальних факторів економічного зростання без продуманої стратегії на майбутнє, в якому суспільство та економіка знань будуть визначальними¹.

Основою системного розвитку інноваційної сфери є законодавство, з огляду на це проаналізуємо вітчизняну законодавчу базу. З проголошенням Україною незалежності було прийнято декілька нормативних актів, які повністю або частково присвячені регулюванню відносин у цій царині. Зокрема, Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» Геєць В. М., Семиноженко В. П. Інноваційні перспективи України: монографія. Харків: Константа, 2006. C. 114. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні. Закон України від 08.09.2011 № 3715-VI. Відомості Верховної Ради України. 2012, N 19-20, ст. 166., який регулює правові, економічні та організаційні аспекти створення і реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та сприяє державній підтримці відповідних напрямів. Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки: Закон України Закон від 11.07.2001 №2623-III. Відомості Верховної Ради України, 2001, N 48, ст. 253. лише частково ефективний, оскільки існують певні «прогалини» в механізмі створення та виконання програм, що реалізують пріоритети. Закон України «Про інноваційну діяльність» Про інноваційну діяльність: Закон України 04.07.2002 №40-IV Відомості Верховної Ради України, 2002, N 36, ст. 266. фактично є неефективним, оскільки відсутні сучасні механізми державно-приватного партнерства в інноваційній сфері та механізми податкових пільг, що стимулюють розвиток інноваційної діяльності, а недостатнє державне фінансування призводить до неможливості надання суб'єктам інноваційної діяльності належного фінансування для реалізації інноваційних проектів. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» Про наукову і науково-технічну діяльність. Закон України від 26.11.2015 № 848- VIII. Відомості Верховної Ради, 2016, № 3, ст. 25. є частково ефективним, зокрема, тому, що деякі його положення не використовуються через відсутність фінансово-кредитних та податкових важелів регулювання державою відносин у науковій і науково-технічній діяльності. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій : ЗаконУкраїни від 14.09.2006 № 143-V Відомості Верховної РадиУкраїни, 211 2006, № 45, ст.434. є частково ефективним, оскільки норми закону щодо цільового субсидіювання ТТ не застосовуються та не містять податкових пільг щодо ТТ. Під час прийняття цього закону у першу його редакцію було внесено зміни та суттєві корективи (починаючи зі зміни назви законопроекту до зміни самої концепції)¹.

Відносини у сфері ТТ у зарубіжних країнах, як правило, регулюються спеціальним законом, і Україна не є винятком. У преамбулі Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» зазначається, що цей закон визначає правові, економічні, організаційні та фінансові засади державного регулювання діяльності у сфері ТТ і спрямований на забезпечення ефективного використання науково-технічного та інтелектуального потенціалу України, технологічності виробництва продукції, охорони майнових прав на вітчизняні технології та/або їх складові на території держав, де планується або здійснюється їх використання, розширення міжнародного науково-технічного співробітництва у цій сфері Гук О. Нормативно-правові аспекти державного регулювання трансферу технологій. Економіка та управління національним господарством. 2014. № 5(155), С. 85. Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій : Закон України від 14.09.2006 № 143-V Відомості ВерховноїРадиУкраїни, 211 2006, № 45, ст. 434.. Уперше категорія «технологія» розкривається як результат науково-технічної діяльності, сукупність систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про перелік, строк, порядок та послідовність виконання операцій, процесу виробництва та/або реалізації і зберігання продукції, надання послуг.

Як зазначає О. М. Давидюк нинішній стан розвитку національної економіки свідчить про те, що вона гостро потребує оновлення виробничих активів суб'єктів господарювання обладнанням і устаткуванням, яке належить до більш високого технологічного укладу. У сучасних умовах розвитку господарських відносин такого результату можливо досягнути виключно за рахунок впровадження у виробничу сферу народного господарства новітніх та передових технологій. Але чинне законодавство України у цій сфері вже давно не відповідає вимогам, які до нього висуваються з боку суб'єктів господарювання, що виявили бажання впровадити технологію у свій цілісний майновий комплекс та здійснювати власну господарську діяльність із її використанням Давидюк О. М. Відмежування технології та винаходу: господарсько-правовий аспект. Економічна теорія та право. № 3 (22) 2015. С. 137-146..

Саме тому головним завданням юридичної науки є розробка якісно оновленого правового інституту ТТ, у якому будуть поєднані як приватноправові інтереси виробника, так і публічний інтерес держави до широкого проникнення цих об'єктів у національну економіку України. Незважаючи на те, що Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» було прийнято ще у 2006 р., в практиці господарювання суспільні відносини, пов'язані із створенням, передачею прав та втіленням технологій, не набули значного поширення. Цей об'єкт досі залишається не затребуваним з боку вітчизняних виробників.

Починаючи з другої половини 2000-х років, коли інформаційні технології зробили значний крок уперед, а доступ до мережі Інтернет одержала більшість населення, інформація, розміщена на інтернетсайтах, використовується все частіше. Це ж стосується і безпосередньо пошуку інформації про нові технології, партнерів, інвесторів для реалізації процесу ТТ. Особливого значення в цьому процесі набуває відкритість і доступність інформації про технологію або її складову. Зазначені аспекти впливають на більшість суб'єктів ТТ певним чином:

- розробник технології має можливість виставити всю необхідну інформацію про технологію в інтернеті, що спростить пошук інвестора або компаньйона;

- для інвестора спрощується пошук і відбір інноваційних проектів, які він бажає проінвестувати;

- збільшується коло ймовірних розробників технології, яка необхідна замовнику;

- споживач отримує більшу кількість нових послуг, товарів чи технологій на ринку, задовольняючи власний попит.

Метою створення сучасних МТТ є в першу чергу відкритість та доступність інновацій. Принцип відкритих інновацій покладений в основу діяльності будь-якої сучасної мережі. Однак не слід плутати такі мережі з транснаціональними корпораціями, які здійснюють свою діяльність за схожим, мережевим принципом.

Відкриті інновації мають на увазі використання цільових потоків знань для прискорення внутрішніх інноваційних процесів, а також розширення ринків для більш ефективного використання інновацій. Як зазначає Ю. М. Бажал, відкриті інновації базуються на величезних надлишкових знаннях, що повинні бути оперативно використані компанією, яка їх отримала, для створення додаткової вартості. Компанія може залучати нові ідеї і виходити на ринок з новим продуктом не лише завдяки власним внутрішнім розробкам, але також у співпраці з іншими організаціями. Основна ідея в тому, що в сучасному світі знання широко розподілені, і тому компанії отримають максимум ефекту, якщо будуть залучати (купувати або ліцензувати) результати чужих винаходів і ділитися (відкривати для ліцензування і продавати) своїми технологіями¹ .

Як зазначав В. Ванхавербеке звичайний закритий процес генерації інновацій у компаніях має такі недоліки: для багатьох завдань, на вирішення яких компанія витрачає величезні ресурси, у світі існують ефективні рішення, доступні за порівняно невисокими цінами; не все, що придумують дослідники, використовується компанією (за даними досліджень більше 80 % патентів, якими володіють компанії, припадають пилом на полицях, не приносячи прибутку); багато з проектів, які компанія відкидає, насправді цінні, але просто незастосовні всередині компанії, не відповідають її бізнес-моделі Бажал Ю. М. Інноваційне підприємництво: креативність, комерціалізація, екосистема : навч. посібник / ред. Ю. М. Бажал. Київ : Пульсари, 2015. 220 с. Наукова та інноваційна діяльність в Україні в 2015 році: стат. зб. Київ : Державна служба статистики України, 2016. C. 82..

Доступність та відкритість інформації разом з європейським досвідом можна вважати головними каталізаторами, які вплинули на спроби створення в Україні перших МТТ. Вони набули популярності серед суб'єктів інноваційних відносин та малих і середніх підприємств Європи завдяки своїй прозорості, легкості розміщення інформації та отримання результатів. Адже саме в технологічних профілях МТТ містяться: науково-технічні можливості інноваційних проектів, економічні аспекти, бізнес-інтереси та механізми управління. Тому з впевненістю можна твердити, що саме інформаційна складова технології, яка розміщена в технологічному профілі, забезпечує її просування на ринок.

Звернемо увагу на те, що звернувшись до будь-якої МТТ, клієнти отримують:

- допомогу в пошуку партнерів для розробки, реалізації або впровадження інноваційних проектів;

- входження на інноваційний ринок є ефективнішим при наявності місцевих партнерів;

- об'єднання «споживачів» і постачальників технологій (завдяки комунікаціям між обома сторонами в рамках МТТ);

- завдяки участі в МТТ виникають додаткові механізми комерціалізації, у тому числі можливість міжнародного ТТ;

- стартап компанії отримують підтримку;

- налагодження контактів між невеликими підприємствами та великими компаніями.

Першою на пострадянському просторі створення МТТ ініціювала Росія. З 2002 р. функціонує Російська мережа трансферу технологій (далі RTTN), яка об'єднує понад 70 регіональних інноваційних центрів із 29 регіонів Російської Федерації та країн СНД, які спеціалізуються на ТТ Клієнтами RTTN є компанії малого, середнього та великого бізнесу, академічні і галузеві науково-дослідні інститути та університети. Учасником мережі може стати будь-яка фізична чи юридична особа Слава С. С., Слава С. О., Турок Л. В., Бабич Д. О. Контентний порівняльний аналіз мереж співпраці університетів та підприємств: вітчизняний та зарубіжний досвід. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Економіка. 2014. Вип. 1 (42). С. 72-77..

В Україні після проголошення незалежності було здійснено декілька спроб організувати дієву МТТ. Серед реалізованих проектів найбільш вдалою вважається Українська інтегрована система трансферу технологій (далі УІСТТ), до структури якої входять сім регіональних і галузевих центрів і 17 центрів трансферу технологій науково-дослідних установ і вищих навчальних закладів України. Мережа створена за рішенням Державного агентства з питань науки, інновацій і інформації України і покликана забезпечити накопичення і здійснення оперативного обміну інформацією між розробниками і споживачами інноваційної продукції. УІСТТ має забезпечувати функціонування каналів трансферу для просування інформаційних технологій, високотехнологічної продукції та послуг на внутрішній і зовнішні ринки.

Мета створення УІСТТ полягає у формуванні ефективного інструменту, спрямованого на комплексну і систематичну підтримку процесів ТТ, розширення регіональної та міжрегіональної взаємодії між суб'єктами інноваційної діяльності та ТТ і створення умов для просування інноваційних технологій та високотехнологічної продукції на внутрішній та зовнішній ринки (ст. 2 Регламенту)¹. Що стосується її головних завдань, то вони сформовані у Регламенті роботи УІСТТ:

- виявлення технологічних потреб і наявних технологічних розробок у наукових організаціях, підприємствах і компаніях;

- формування єдиної бази технологічних запитів та пропозицій; забезпечення відкритого доступу до інформації щодо технологій та інших об'єктів інтелектуальної власності, які мають комерційну цінність;

- поширення технологічної інформації серед наукових організацій та підприємств;

- допомога науковим організаціям та підприємствам у пошуку партнерів для здійснення ТТ як в Україні, так і за кордоном;

- створення прозорого процесу взаємодії технологічних брокерів та потенційних покупців; пошук партнерів для реалізації міжнародних інноваційних проектів, включаючи спільну участь у проектах, фінансованих Європейською Комісією Регламент роботи Української інтегрованої системи трансферу технологій. Офіційний сайт Української інтегрованої системи трансферу технологій. URL: www. untt.com.ua/.. ./reglament-roboti-uistt.doc. (дата звернення 12.04.2017). Регламент роботи Української інтегрованої системи трансферу технологій. Офіційний сайт Української інтегрованої системи трансферу технологій. URL: www. untt.com.ua/.. ./reglament-roboti-uistt.doc. (дата звернення 12.04.2017)..

Аналіз завдань мережі УІСТТ пересвідчує, що основний акцент в її діяльності у сфері ТТ робиться на наукові організації та підприємства. На жаль, жодне з поставлених завдань не адресоване науковцям, які працюють поза виробничим процесом або не в наукових організаціях, але при цьому здатні створювати технології та інноваційний продукт під час власних досліджень. Отже, науковець-фізична особа не належить до самостійних учасників МТТ, залучаючись до неї як працівник наукової організації чи навчального закладу. Відповідно МТТ не є професійною установою або організацією, що об'єднує фізичних осіб за фахом чи спеціалізацією для визначення, реалізації та захисту їх прав та законних інтересів, однак при цьому належить до правового механізму об'єднання їх знань, навичок та дій для подальшого удосконалення та використання в реальному секторі економіки отриманих ними результатів наукової та науково-технічної діяльності, що містять об'єкти права інтелектуальної власності та технології.

До основних завдань МТТ, як вже зазначалося, належить обмін інформаційними даними щодо створених результатів науково-технічної діяльності, нових розробок та технологій, з одного боку, а з другого, щодо запитів суб'єктів комерційної діяльності стосовно необхідних їм інноваційних продуктів. Такі інформаційні бази даних утворюють технологічні профілі, які складаються з технологічних запитів / технологічних пропозицій (далі ТЗ/ТП) клієнтів. Шаблон технологічного профілю має вигляд анкети інноваційного проекту. Інформація з якої складається профіль практично повністю збігається з профілями, що використовується в мережах Європейського Союзу, Росії, Білорусії.

Профілі різних МТТ складаються з таких елементів: первинна інформація про технологію, її інноваційність, комерційний аспект, головні переваги порівняно з іншими технологіями, кому належать права інтелектуальної власності.

Діяльність УІСТТ забезпечується різними суб'єктами господарювання учасниками мережі, кожний з яких виконує різну за предметом діяльність, маючи різний обсяг прав та обов'язків. Чільне місце в структурі мережі займає координатор мережі, який здійснює оперативне управління мережею, сертифікацію, навчання та методичну підтримку учасників мережі, контроль за дотриманням Регламенту роботи, підтримує роботу електронної платформи та веб-сайту мережі, забезпечує розвиток міжнародного співробітництва (п. 3.2 Регламенту)¹. Координатором мережі призначено державне підприємство Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України (Укртехінформ). Повноваження координатора мережі можна поділити на такі групи: робота з учасниками; організаційне забезпечення електронної платформи; міжнародна співпраця.

Згідно п. 3.1 Регламенту УІСТТ учасниками мережі можуть бути організації інноваційної інфраструктури, які здійснюють свою діяльність у сфері ТТ, мають широку клієнтську базу та можливість надавати своїм клієнтам послуги, визначені Регламентом (розділ 4) Регламент роботи Української інтегрованої системи трансферу технологій. Офіційний сайт Української інтегрованої системи трансферу технологій. URL: www. untt.com.ua/.. ./reglament-roboti-uistt.doc. (дата звернення 12.04.2017). Там само.. Отож, не кожна організація має шанс отримати статус учасника мережі, а лише ті, які відповідають певним критеріям, а саме: організації, які пов'язані з інноваційною сферою; діяльність організації має бути спрямована у сферу ТТ; приймаються не новостворені організації, а лише ті які працювали в інноваційній сфері та мають власну клієнтську базу. Якщо організація відповідає таким критеріям, для отримання статусу учасника мережі їй необхідно пройти процедуру сертифікації для підтвердження професіоналізму та гарантування надання якісних послуг з пошуку та поширення технологічної інформації.

Процедура отримання членства можна поділити на такі етапи:

1) заповнення анкети та заяви для отримання членства в мережі;

2) розгляд анкети заявника координатором з наступним винесенням рішення;

3) проходження процедури сертифікації; 4) підписання договору про членство у мережі та надання параметрів доступу до електронної платформи.

Після отримання статусу учасника мережі організація наділяється правами та обов'язками, які також можемо поділити на такі групи: робота з клієнтами мережі; робота з електронною платформою. Своїм клієнтам організація надає послуги, передбачені мережею:

- допомогу у формулюванні ТП/ТЗ;

- проведення технологічного аудита;

- розміщення профілів технологічних запитів та пропозицій на електронній платформі;

- інформування про нові ТП/ТЗ, що відповідають потребам клієнта;

- пошук потенційних партнерів і проведення переговорів про технологічне співробітництво;

- надання послуг технологічного брокера;

- інформаційну та консультаційну підтримку клієнтів щодо участі в Рамкових програмах ЄС та допомогу у пошуку партнера;

- інформування та консультування про конкурси і програми, що надають фінансову підтримку проектам комерціалізації технологій;

- просування ТП/ТЗ клієнтів на різних заходах, спрямованих на пошук партнерів (виставках, ярмарках, брокерських заходах тощо);

- інші види послуг (технологічний аудит, маркетинг, консалтингові послуги у сфері захисту інтелектуальної власності, проведення науково-технічної експертизи та ін.) Послуги системи мережі УІСТТ. Офіційний сайт Української інтегрованої системи трансферу технологій. URL: http://untt.com.ua/ua/services (дата звернення 16.04.2017)..

Однак, з огляду на різнорідність організацій, які беруть у часть у діяльності мережі, пропонуємо їх поділити на дві категорії: а) технологічні посередники (агенти); 2) сервісні організації. До технологічних посередників (агентів) відносяться учасники мережі, які здійснюють посередницьку (агентську) діяльністю як технологічні брокери щодо передачі (надання) майнових прав на результати науково-технічної діяльності, об'єкти права інтелектуальної власності, технології та інші інноваційні продукти. Сервісні організації учасники, які надають допоміжні послуги у сфері ТТ (інформаційні, консалтингові, маркетингові, фінансові, юридичні та інші).

Всі вони належать до професійних суб'єктів ТТ, які надають посередницькі послуги у передачі (наданні) майнових прав на використання результатів науково-технічної діяльності, об'єктів права інтелектуальної власності, технологій та інших інноваційних продуктів, тобто належать до технологічних брокерів¹. Як зазначається у практично-орієнтованих публікаціях щодо предмета діяльності та вимог до технологічних брокерів, їх основне завдання грамотно справлятися з інформацією та вибудовувати успішну комунікацію з розробниками та з клієнтами. Ідеальний варіант технологічного брокера це зв'язок «інженер бізнесмен», який передбачає розуміння технологічної складової розглядуваних проектів, а також вміння аналізувати та перебудовувати бізнес-моделі у разі необхідності та взагалі бачити реальний комерційний потенціал розробленого продукту. Водночас, технологічний брокер представляє інтереси кожного розробника зокрема, як у рамках виплати йому роялті, так і у сфері захисту його інтелектуальної власності Новіков Є. А. Господарсько-правовий аспект діяльності української інтегрованої системи трансферу технологій. Правове забезпечення розвитку національної інноваційної системи в умовах глобалізації : матеріали Всеукр. наук.- практ. конф. (м. Харків, Київ, 11 груд. 2015 р.) / редкол.: С. М. Прилипко, Ю. Є. Атаманова, С. В. Глібко, А. В. Матвєєва. Харків : Право, 2015. С. 202. Технологический брокеридж помогает индустрии решить проблемы привлечения новых технологий, а иногда и определить, какие проблемы у них существуют. URL: http://rusfuture.com/tech-broker/ (дата звернення 29.03.2017)..

З правової точки зору діяльність технологічних брокерів належить до агентської діяльності, яка згідно з ч. 1 ст. 295 Господарський кодекс (далі ГК) України є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Відповідно до КВЕД-2010 діяльність технологічних брокерів з надання посередницьких послуг у сфері ТТ належить до іншої професійної діяльності, наукової та технічної діяльності (підрозділ 74.90).

Незважаючи на наявність правових передумов для активізації діяльності технологічних брокерів, в Україні відповідна діяльність не набула до сьогодні характеру окремої діяльності в інноваційній сфері. При цьому державою були зроблені реальні спроби щодо її впровадження Кабінет Міністрів України постановою від 26.06.2007 р.

№ 861 був затверджений Порядок проведення державної акредитації фізичних та юридичних осіб на право провадження посередницької діяльності у сфері ТТ, яким встановлювався порядок державної акредитації технологічних брокерів Міністерством освіти і науки України.

Однак правовий інститут технологічних брокерів в Україні так і не запрацював. Їх функції найчастіше здійснюють патентні повірені, відділи у вищих навчальних закладах, інженерні компанії або навіть інші суб'єкти господарювання загальної правоздатності. Бар'єрами, які стримують появу технологічних брокерів, спеціалісти називають невелику ємність внутрішнього ринку інновацій, на якому нема куди продавати технології, недостатність необхідних компетенцій, які потрібно формувати. До виникнення такого класу посередників, як інтегратори, потрібні складні високорозвинені компетенції: комплексний інжиніринг, навички технологічного трансферу, вміння управляти інтелектуальною власністю та дослідницькими процесами Куркин К. Агенты технологического влияния. URL: http://expert.ru/ northwest/2015/45/agentyi-tehnologicheskogo-vliyaniya/ (дата звернення 19.04.2017)..

У зв'язку із відсутністю в Україні спеціального регулювання діяльність технологічних брокерів, як уже було зазначено, здійснюється як юридичними особами, так і фізичними особами-підприємцями (патентними повіреними). У той же час найчастіше в українських МТТ, у тому числі УІСТТ, фізичні особи не включені до переліку можливих учасників. Ними можуть бути тільки юридичні особи, представники (працівники) яких пройшли навчання і можуть виконувати функції технологічного брокера. Наприклад, згідно з положеннями Регламенту УІСТТ учасник зобов'язаний виділити для роботи у мережі принаймні одного працівника, який здійснюватиме функції технологічного менеджера (брокера), кваліфікація якого повинна відповідати роботам, що виконуються у рамках мережі УІСТТ (п. 6.3.). Відповідно до п. 8.2.5 Регламенту УІСТТ для проходження сертифікації організації необхідно призначити співробітників, які пройдуть навчання у рамках сертифікаційних семінарів для роботи у мережі і надалі будуть виконувати функції технологічних менеджерів (брокерів).