Правове регулювання діяльності мереж трансферу технологій

Правонаступником мереж Європейських інноваційних центрів (EIC) і IRC є EEN. Вона створена в 2008 р. і є найбільш відомою та найбільш масштабною у світі і здійснює свою діяльність у 60 країнах.

На даний час EEN включає в себе понад 2 500 000 організацій-учасників; більш 600 організацій контактних пунктів з підтримки та розвитку бізнесу; понад 4000 експертів у 66 країнах світу; 60 працівників у Європейській Комісії; понад 6 000 технологічних профілів; понад 10 000 бізнес-профілів; понад 100 великих заходів та 18 000 B2B зустрічей на рік.

Члени EEN пов'язані між собою за допомогою системи високотехнологічних баз даних, які дозволяють їм обмінюватися інформацією, технологіями та партнерами по бізнесу на території будь-якої з країн, що входить в EEN. Члени EEN також тісно пов'язані з Європейською Комісією, що дозволяє їм бути в курсі політики, що проводиться в ЄС, а також висловлювати свої пропозиції та зауваження з окремих питань Путівник Європейською мережею підприємств (EEN). Вип. 3. Київ, Берлін. 2017. URL: http://www.agritrade-ukrame.com/images/ATU/Путiвник_Європейською_ мережею_підприємств.pdf (Дата звернення 14.06.2017)..

Рішення стосовно включення нових членів у EEN приймає керівний орган, який знаходиться в Брюсселі. Підставою для включення в мережу є підписання відповідного контракту, що регламентує порядок роботи, права та обов'язки учасника EEN. Вона являє собою програмний комплекс, який включає в себе власний поштовий сервіс, систему миттєвого обміну повідомленнями, бази даних різного роду і веб-інтерфейси до них. Прямий доступ до EEN та всього програмного комплексу можна отримати тільки після проходження спеціалізованих тренінгів, на яких відбувається знайомство з інструментарієм і навчання методології складання профільних інформаційних запитів. Офіційною мовою EEN є англійська.

Робота EEN підтримується в рамках Програми з конкурентоспроможності та інновацій (Competitiveness and Innovation Framework Programme CIP) і управляється Виконавчим Агентством з конкурентоспроможності та інновацій (далі EACI), створеним Європейською Комісією.

За своєю природою EEN значно відрізняється від інших мереж. Головною її особливістю є структура. Зокрема, раніше це були, як правило, окремі організації (наприклад EIC торгово-промислові палати, агенції регіонального розвитку або IRC інноваційні агентства, центри трансферу технологій), сьогодні структура EEN являє собою консорціуми, які інтегрують перераховані організації. Членом консорціуму EEN може стати будь-яка організація, що працює в сфері підтримки малого і середнього бізнесу, трансферу і комерціалізації технологій¹.

EEN надає своїм учасникам, партнерам або заінтересованим особам такі послуги: а) кейси для інноваційної діяльності МСП; б) передача (трансфер) технологій; в) доступ до фінансування; г) консультації з питань законодавства та стандартів ЄС; ґ) захист прав інтелектуальної власності; д) заяви про оцінку законодавства ЄС; е) фінансування наукових досліджень Путівник Європейською мережею підприємств (EEN). Вип. 3. Київ, Берлін. 2017. URL: http://www.agritrade-ukrame.com/images/ATU/Путівник_Європейськок>_ мережею_підприємств.pdf (Дата звернення 14.06.2017). Там само..

Серед можливостей, які надані EEN, приділимо увагу доступу до єдиної бази даних ТЗ/ТП або Partnership Opportunities Data base (далі - POD). EEN працює з найбільшою в Європі базою даних передових технологій, яка містить понад 23 000 профілів, включаючи науководослідні та комерційні додатки. Щотижня база даних поповнюється новими профілями.

Слід зауважити, що під категорією «трансфер технологій» у EEN розуміють успішне застосування і/або адаптацію технології, розробленої в одній організації, для задоволення потреб однієї або декількох організацій. Передана технологія повинна бути інноваційною для одержувача. Передача технології включає в себе не лише передачу між організаціями, але і між різними секторами промисловості. Передача технології вважається досягнутою, коли було підписано ліцензійну угоду, угоду про створення спільного підприємства, угоду про виробничу і/або комерційну угоду з технічної допомоги. Угоди мають бути зосереджені на забезпеченні конкурентної переваги одержувача. Інноваційний характер повинен бути оцінений одержувачем, а не розробником.

У базі даних POD використовується п'ять типів профілів для пошуку партнерів, зокрема: технологічна пропозиція Technology Offer; технологічний запит Technology Request; бізнес-пропозиція Business Offer; бізнес-запит Business Request (BR); дослідницький запит Research Development Request.

Технологічні профілі, занесені до POD EEN, перед виставленням в загальному доступі проходять процедуру валідації (перевірки якості). Ця процедура є необхідним інструментом для підтримки належної якості профілів ТП / ТЗ. В EEN прийнято двоступеневу систему перевірки якості технологічних профілів: внутрішня перевірка в партнерському центрі; зовнішня перевірка співробітниками ЕАСІ BBS Guidelines for Technology Offers and Requests. URL http://www.iop.kiev. ua/~een/books.html (дата звернення 13.06.2017)..

На першому етапі технологічний профіль розміщується у інформаційній системі центру/регіональному партнері у встановленому порядку. Після чого відбувається перевірка на відповідність профілю вимогам EEN, підтвердження його і розміщення в Базі даних EEN.

Процедура перевірки EACI передбачає ретельне дослідження технологічних профілів на предмет відповідності встановленим вимогам (у тому числі вибір типів співробітництва та коментарі до них, якість англійської мови і виконання інших рекомендацій Європейської Комісії), які були надіслані в базу даних EEN. Якщо профіль відповідає стандартам, що висуваються до технологічних профілей, й визначенням типів угод про технологічне партнерство, то він підтверджується. Якщо під час перевірки виявиться необхідність додаткової інформації або інформація розміщена неправильно, або тип співпраці з майбутніми партнерами не відповідає рекомендованим типам угод, профіль не підтверджується. Після чого виникає необхідність виправлення інформації, або ж видалення її з бази даних. Якщо після направлення на доопрацювання профіль не виправляється, згідно з рекомендаціями EACI, то через чотири тижні він видаляється автоматично¹.

Сьогодні більшість національних МТТ, як слушно наголошують Г. Андрощук, О. Бутник-Сиверский та П. Цибульов, уніфікують власні стандарти відповідно до стандартів EEN, трансформують типологію національної мережі таким чином, щоб організувати національні шлюзи, що з'єднують EEN і національні мережі. Внаслідок того, що подібне розширення відповідає політиці EEN, Європейський Союз підтримує такі ініціативи в країнах-партнерах через спеціальні проекти міжнародної технічної допомоги. Прикладами таких проектів можуть бути «Gate2RuBIN» в Російській Федерації та «EEN-Ukraine» в Україні BBS Guidelines for Technology Offers and Requests. URL http://www.iop.kiev. ua/~een/books.html (дата звернення 13.06.2017). Университет исследовательского и предпринимательского типа: европейский опыт для Молдовы, России и Украины. Научно-практическое издание / кол. авторов: Андрощук Геннадий, Бодюл Татьяна, Бутник-Сиверский Александр, ВиеруЛилиана, Гаугаш Петру, Губернюк Лариса, Ильченко Владимир, Жуков Владимир, КашпжицкиДариуш, Мошнягул Наталья, Муравьёв Александр, Недилько Сергей, Ожегальска-ТрубальскаЮстына, Орлюк Елена, Рыжов Николай, Твердохлеб Ирина, ТиронШтефан, Тур Анжелина, Хименко Олег, Хоменко Ольга, Цыбулёв Павел, Шестопалов Михаил; рук. авт. коллектива Хименко О. А. К.: Общество с ограниченой ответственностью «Т А. Т ГРУП», 2011. С. 235..

EEN відкрита для всіх, але безпосередній доступ до неї через систему логінів і паролів мають саме члени консорціуму, що представляють EEN у своїй країні. Вся взаємодія між партнерами йде тільки через членів консорціуму.

Як зазначає Л. Непоп, члени мережі працюють на прямому контакті з МСП свого регіону, а також відповідають на запити підприємств з інших країн (через центри мережі цих країн), зацікавлених у розширенні свого бізнесу в даному регіоні. ЇЇ послуги (у рамках узгодженого переліку) безкоштовні для МСП і не мають адміністративних обмежень¹.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що сьогодні EEN є найбільш розвинутою та відомою МТТ, яка, окрім безпосереднього посередництва у комерціалізації, виконує чимало інших функцій, зокрема, активну підтримку МСП, організацію грантових програм (наприклад «Горизонт 2020»).

Слід зауважити, що досвід США з підтримки інноваційної діяльності і ТТ відрізняється від вектора інноваційного розвитку, обраного Європейським Союзом. Деякі науковці дотримуються думки, що саме США домоглися найбільшого успіху у ТТ, тому що їм вдалося побудувати ефективно працюючу модель комерціалізації інтелектуальної власності, яка оптимально поєднує зусилля держави, науки та бізнесу в просуванні наукових розробок у промисловість. До 1980 р. права на інтелектуальну власність, створену за державні кошти, належали виключно державі. Така модель виявилася неефективною, тому що тільки 5 % урядових винаходів ліцензувалися і тільки 1 % був успішно реалізований у промисловості Непол Л. (2015) EEN - новий майданчик співпраці бізнесу України та ЄС. http://www.eurointegration.com.ua/experts/2015/10/30/7040079/ (Дата звернення 08.11.2017). Комерціалізація інтелектуальної власності університетами та науковими установами: досвід США та можливості його використання в Україні. Офіційний сайт НАН України. URL: http://www.nas.gov.ua/siaz/Ways_of_development_of_ Ukrainian_science/article/14066.2.1.013.pdf (дата звернення 12.11.2017)..

Після прийняття Акта Бея-Доула в 1984 р. в силу вступив Акт про національні кооперативні дослідження (National Cooperative Research Act, NCRA-1984). Головна заслуга цього закону полягає в тому, що він обмежив застосування антитрастового законодавства до спільних підприємств з наукових досліджень і розробок. Це привело до утворення, принаймні, кількох сотень спільних підприємств, у тому числі і за участю університетів.

В 1986 р. вступив в силу Закон про трансфер федеральних технологій (Federal Technology Transfer Act, FTTA). Цей документ відкривав шлях до проведення масових спільних («кооперативних») досліджень і розробок між національними лабораторіями, з одного боку, і приватними фірмами, університетами та некомерційними організаціями з другого. За цим законом університетам, зокрема, дозволялося зберігати за собою право власності на винаходи, отримані в результаті досліджень за кооперативними договорами з федеральними лабораторіями Лисенко В. С., Єгоров С. О., Дятчик Д. І. Міжнародний досвід створення центрів трансферу технологій у вищих навчальних закладах. Наука та інновації. T. 11, № 1, 2015. С. 36..

Саме завдяки прийняттю цих законів США перетворили ТТ на рушійну силу розвитку країни. Одним із результатів реалізації цих законів є створення чималої кількості венчурних фондів, наукових і технологічних парків. Сьогодні у США функціонує більше 150 технологічних парків. Зазначимо, що з 25 найбільших університетів США 23 тісно співпрацюють з технопарками. Що стосується венчурних фондів США, то необхідно зазначити, що вони на рівні з технопарками є головними рушіями інноваційної сфери. США вважаються лідером з венчурного фінансування інноваційної сфери у світі. Допомога від венчурних фондів полягає не лише в наданні необхідних інвестицій, а й у залученні висококваліфікованих менеджерів, які допоможуть у реалізації інноваційного проекту.

У США функціонує Національна мережа передачі технологій, яка складається з одного національного і дев'яти регіональних центрів (ЦПТ) і якою керує NASA. Національна мережа трансферу технологій призначена для задоволення технологічних потреб американської промисловості та підвищення міжнародної конкурентоспроможності США. Підтримка проектів мережею здійснюється не лише в сфері космічних технологій, але і за іншими напрямами. Для сприяння ТТ NASA експлуатує ряд центрів надання допомоги користувачам, завданням яких є надання інформаційно-пошукових послуг та технічної допомоги. Указана мережа була сформована з:

1) Національного центру трансферу технологій (NTTC) незалежної організації, яка фінансувалася відповідно до спільної угоди NASA і одного з університетів Західної Вірджинії. Організація сьогодні виконує функції посередника між діловими кругами і системою федеральних лабораторії в інтересах закріплення промислової конкурентоспроможності США, просовуючи ефективну ідентифікацію, менеджмент, інноваційні розробки і комерціалізацію досліджень і технологій. За задумкою розробників закону через цей Центр повинно було здійснюватися вільне інформаційне обслуговування приватних фірм, а також забезпечення контактами їх представників з фахівцями федеральних лабораторій. Із цією метою було відкрито безмитну телефонну лінію зв'язку з існуючими базами даних, організована система пошуку необхідної інформації, видані спеціальні довідники Ермакова Н. М. О коммерциализации технологий и зарубежном опыте в области регулирования прав на результаты научно-технической деятельности. Вопросы государственного и муниципального управления. 2009. № 4. С. 11.;

2) шести регіональних центрів трансферу технологій (далі RTTCs) регіональних організацій, які були створені для концентрації сил на технологічних особливостях регіональних компаній та інших галузей промисловості. Їхнім завданням стала передача федеральних технологій, що використовувалися в NASA та інших федеральних відомствах американської промисловості і допомога в комерціалізації федеральних, регіональних і університетських технологій. Кожний такий центр відповідає шести регіонам Консорціуму федеральних лабораторій

Що стосується фінансування, то уряд США не надавав прямої підтримки RTTCs, але законодавчо визначив основу їх фінансування. Так, наприклад, закон Бая-Доула встановлював цільове використання доходів, отриманих урядом від комерціалізації результатів науковотехнологічних досліджень. На етапі становлення RTTCs (10-15 років) національні лабораторії і університети повинні були надавати їм суттєву допомогу, здійснюючи пряме асигнування зі своїх внутрішніх ресурсів. У подальшому, як тільки RTTCs починали отримувати доходи, обсяги субсидій мали скорочуватись до повного припинення фінансування. Окрім того, RTTCs отримували опосередковану допомогу від суб'єктів промисловості Андросова О. Ф. Організаційно-економічні аспекти використання трансферу технологій на підприємствах авіаційної промисловості : дис. ... канд. екон. наук. Запоріжжя, 2006. C. 59; Фролова З. В., Логутова Т Г Развитие трансфера технологий в области технико- и финансовоемких производств Украины. Актуальні проблеми економіки. 2011. № 2 (116). С. 27..

Проаналізувавши діяльність Національної мережі трансферу технологій США, зазначимо, що вона відрізняється від розглянутих мереж. Основні відмінності полягають у такому: іншою є її структурна побудова (у мережі США відсутні учасники чи партнери); відсутня електронна платформа з технологічними профілями.

Отже, основною організаційно-правовою формою, в якій створено мережі трансферту технологій у США та ЄС, є об'єднання підприємств асоціація, а також їм притаманне активне використання для реалізації спільних проектів учасниками мереж договору консорціуму.

Розділ 2. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН, ПОВ'ЯЗАНИХ З ДІЯЛЬНІСТЮ МЕРЕЖІ ТРАНСФЕРУ ТЕХНОЛОГІЙ

2.1. Організаційно-правові форми діяльності мереж трансферу технологій

В українському суспільстві активно обговорюється роль МТТ в інноваційному процесі, недостатня ефективність трансферу і комерціалізації технологій, погана керованість цими процесами і їх велика затратність та можливості таких мереж подолати ці недоліки. Незмінною темою професійних дискусій є проблематика необхідності створення нових та удосконалення функціонування існуючих трансферних мереж. Але слід зазначити, що в Україні практично відсутні наукові дослідження щодо їх господарсько-правової природи, організаційно-правової форми. Більше того, не було навіть спроби здійснити аналіз цього питання.

Загальна проблематика організаційно-правових форм розглядається у багатьох працях вчених-юристів, що мають цивілістичний напрям та стосуються організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права. Це, зокрема, праці В. І. Борисовой, О. В. Дзери Борисова В. І. Корпорація - організаційно-правова форма корпоративних відносин. Право та інновації. 2015. № 4. С. 9-16. Цивільне право України. Особлива частина: підручник / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, Р. А. Майданика. 3-тє вид., переробл. і доповн. Київ : Юрінком Інтер, 2010. 1174 с.,

Н. С. Кузнєцової¹, І. М. Кучеренко Цивільне право України. Особлива частина: підручник / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, Р. А. Майданика. 3-тє вид., переробл. і доповн. Київ : Юрінком Інтер, 2010. 1174 с. Кучеренко І. М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: Монографія. Київ : Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. 328 с., І. В. Спасибо-Фатєєвої Спасибо-Фатеєва, І. Окремі аспекти поняття юридичних осіб. Підприємництво, господарство і право. 2001. № 8. С. 21-25. та ін. У господарсько-правовій науці цих питань торкалися О. М. Віннік Вінник О. М. Інвестиційне право : навч. посіб. 2-ге вид., переробл. та доп. Київ : Прав. єдність, 2009. 616 с, Д. В. Задихайло Задихайло Д. В., Пашков В. М., Бойчук Р. П. Господарське право : підручник / за заг ред. Д. В. Задихайла, В. М. Пашкова. Харків : Право, 2012. 696 с., О. Р. Кібенко Кибенко Е. Р Корпоративное право в Украине. Харків : Эспада, 1999. 480 с., В. С. Мілаш Мілаш В. С. Перспективи модернізації договірних правовідносин у сфері господарювання: монографія. Харків : ХНУМГ, 2014. 227 с., Н. О. Саніахметова Саніахметова Н. О. Підприємницьке право: Суб'єкти підприємництва. Кредитування. Оренда. Лізинг. Зовнішньоекономічна діяльність. Інвестиції. Антимонопольне законодавство. Захист від недобросовісної конкуренції. Реклама : навч. посібник. К. : А.С.К., 2002., В.С. Щербина Щербина В. С. Суб'єкти господарського права : монографія. Київ : Юрінком Інтер, 2008. 264 с., К. О. Кочергіна Кочергіна К. О. Зміст організаційно-правових форм підприємницьких товариств: інтереси, функції, правові засоби : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : Харків, 2005. 22 с. Жилинский С. Э. Предпринимательское право (правовая основа предпринимательской деятельности). М. : НОРМА, 2007. С. 157-158. та ін. у межах обраних авторами напрямів дослідження.

Передусім слід зауважити, що вітчизняною юридичною наукою поняття «організаційно-правова форма» розроблено відносно юридичних осіб. Абсолютна більшість вчених розкривають його зміст та структуру саме як правової категорії юридичних осіб. Так, С.Е. Жилінський вважає, що організаційно-правова форма відображає правові ознаки, що є загальними для юридичних осіб підприємницьких організацій різних видів, і їх можна звести до двох груп: ознаки, які відображають організаційний зв'язок юридичної особи з правом і законодавством; і ознаки, що відбивають майновий статус юридичної особи¹¹.

О. Р. Кибенко, Д. В. Задихайло, Н. О. Саніахметова та І. С. Шиткіна, визначаючи організаційно-правову форму, виокремлюють певні правові параметри, на які необхідно звертати увагу при виборі організаційно-правової форми. Так, на думку О. Р. Кибенко, до таких правових параметрів слід відносити, зокрема, такі: процедура створення товариства; законодавчі обмеження кола учасників; склад засновницьких документів, порядок внесення в них змін; вимоги законодавства до капіталу (мінімальний розмір, порядок формування, види вкладів, підтримка розміру власного капіталу); правовий режим майна (можливість виділення частки учасника); правовий статус учасника товариства (права, обов'язки, відповідальність за зобов'язаннями товариства); публічність діяльності, порядок реорганізації і ліквідації та ін.¹.

На думку І. Ф. Коваль, організаційна-правова форма становить свого роду конституцію, модель, основу, на підставі якої здійснюється господарська діяльність суб'єкта господарювання. Задля ефективного ведення господарської діяльності суб'єктам господарювання, зокрема господарським організаціям, важливо чітко визначити свою організаційно-правову форму, оскільки від такого вибору залежить порядок їх створення, функціонування, реорганізації та ліквідації. Проте в законодавстві й досі визначення цього поняття та відповідних критеріїв, за допомогою яких можна було б відмежувати одну організаційно-правову форму від іншої, а також чіткої системи організаційно-правових форм не встановлено Кибенко Е. Р. Корпоративное право в Украине. Харків : Эспада, 1999. С. 46-47. Коваль І. Ф., Щербакова Н. В. Щодо застосування поняття «організаційно- правова форма» в Господарському кодексі України. Форум права. 2015. N° 3. С. 107-112..

Д. В. Задихайло, визнаючи організаційно-правову форму комплексною правовою характеристикою відносин, що виникають з приводу створення, функціонування і ліквідації юридичної особи, включає до неї ще й такі параметри, як характер взаємовідносин між засновниками в процесі створення і управління організацією; правовий режим майна, закріпленого за організацією, характер майнової відповідальності засновників по зобов'язаннях заснованою ними організацією та ін. Задихайло Д. В., Пашков В. М., Бойчук Р. П. Господарське право : підручник / за заг. ред. Д. В. Задихайла, В. М. Пашкова. Харків : Право, 2012. 696 с..

Абсолютно нове бачення організаційно-правової форми підприємницьких товариств висловила К. О. Кочергіна, яка розглядає її як систему «урегульованих у законодавстві трьох типів відносин, а саме: відносин, що виникають в середині підсистеми «засновників/ учасників» між її системно-структурними елементами засновниками/учасниками з приводу створення, функціонування та припинення господарського товариства як організації; відносин, що виникають всередині підсистеми «юридична особа» з приводу взаємодії її структурних елементів правоздатність, правовий режим майна, порядок управління; відносин, що виникають між названими підсистемами з приводу функціонування та припинення господарського товариства, як юридичної особи, включаючи межі і порядок відповідальності»¹.

Коментуючи ст. 63 ГК України, В. С. Мілаш зазначає, що «самі поняття «вид» та «організаційно-правова форма» підприємства співвідносяться між собою як окреме та загальне, адже організаційно-правова форма є підсумковою юридичною конструкцією, в якій інтегровано усі ознаки (особливості, характеристики) підприємства, що служать критерієм виокремлення їх видових угруповань» Кочергіна К. О. Зміст організаційно-правових форм підприємницьких товариств: інтереси, функції, правові засоби : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 2005. С. 10. Господарське право : курс лекцій / за ред. В. С. Мілаш. URL: http://12fan. ru/1591936508.html (дата звернення 10.12.2018)..

В. С. Щербина, досліджуючи поняття видів та організаційних форм підприємств, вказує, що законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як види, організаційні форми і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками Щербина В. С. Суб'єкти господарського права : монографія. Київ : Юрінком Інтер, 2008. С. 57..

І. Ф. Коваль та Н. В. Щербакова зазначають, що названі ознаки (елементи) організаційно-правової форми юридичних осіб можуть повною мірою застосовуватися і до таких суб'єктів господарювання, як господарські організації, враховуючи положення ч. 5 ст. 55 ГК

України, відповідно до якої господарські організації мають статус юридичної особи¹.

З огляду на викладене вважаємо доцільним відійти від класичного розуміння поняття «організаційно-правова форма» як такого, що розроблено та пристосовано виключно до юридичних осіб. На наш погляд, ця категорія належить до універсальних і застосовується до багатьох правових явищ. Необхідно звернути увагу на думку С. Є. Жилинського, І. М. Кучеренка та В. С. Мартем'янова, які, визначаючи змістовну сторону поняття організаційно-правової форми, виходили зі встановлення ознак, що характеризують це правове явище: сутнісних і правових, істотних і неістотних; майнових і організаційних²³⁴.

Слід зауважити, що ГК України використовує термінологію щодо організаційно-правової форми достатньо широко і доволі суперечливо. Так, у ст. 45 ГК України вживаються поняття «організаційні форми підприємництва», у ч. 1 ст. 47 «організаційні форми підприємницької діяльності»; у ст. 53 «організаційні форми здійснення некомерційної господарської діяльності»; у ч. 3 ст. 55 і ч. 3 ст. 62 «організаційно-правова форма»; у ч. 4 ст. 57 «організаційна форма суб'єкта господарювання»; у абз. 1 ч. 1 ст. 31 та ст. 62 «організаційні форми господарювання», у ст. 63 і ч. 10 ст. 65 «організаційні форми підприємств», у ч. 1 ст. 121 «організаційно-правові форми об'єднань підприємств» та «організаційно-правові форми господарювання» у ч. 1 ст. 135 зазначеного Кодексу Коваль І. Ф., Щербакова Н. В. Щодо застосування поняття «організаційно- правова форма» в Господарському кодексі України. Форум права. 2015. № 3. С. 107112 Жилинский С. Э. Предпринимательское право (правовая основа предпринимательской деятельности). М. : НОРМА, 2007. С. 653. Кучеренко І. М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права : автореф. дис. докт. юрид. наук. Київ, 2004. С. 30. Мартемьянов В. С. Хозяйственное право : курс лекций. Т. 1. М.: БЕК, 1994. С. 120. Господарський кодекс України Закон України від 16.01.2003 № 436-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст. 144..

Втім, крім названих у ГК України зустрічається поняття «форми підприємств» без розкриття їх змісту. Так, відповідно до ч. 1 ст. 396 на території України можуть створюватися і діяти суб'єкти господарювання з іноземними інвестиціями, які здійснюють свою діяльність у формах підприємства з іноземними інвестиціями (ст. 116), іноземного підприємства (ст. 117), інших формах, не заборонених законом Господарський кодекс України Закон України від 16.01.2003 № 436-IV Відомості Верховної Ради України. 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст. 144..

Виходячи з вищевикладеного, можна стверджувати, що йдеться про використання двох понять: організаційно-правова форма діяльності (господарювання, господарської діяльності, підприємництва, підприємницької діяльності, некомерційної господарської діяльності) та організаційно-правова форма суб'єкта (суб'єктів господарювання, підприємства, об'єднання підприємств), але ж їх спільною категорією виступає «правова форма».

Такі характеристики можна встановити у різних правових явищах, для яких часто й використовується поняття «правова форма», зокрема, державний устрій, державне правління, державний режим та ін. При цьому з організаційних та правових боків характеризується будь-яка суспільна діяльність, діяльність суб'єкта права, оскільки вона завжди потребує організації взаємодії, відносин між суб'єктами у дозволених у державі формах (тобто правових формах). Так, до правових форм діяльності держави відносять установчу (формування державного апарату), правотворчу, правозастосовну (включаючи судочинство), контрольну.

Цінне із цієї точки зору визначення поняття «правова форма» надає Ю. Б. Батуріна, яка зазначає, що нею є юридична комплексна категорія, яка здійснює опосередкування різних неправових суспільних явищ, що потребують правової регламентації, та служить каркасом всередині самого права, що об'єднує різні елементи, які входять до права. Комплексний характер цієї категорії виражається в тому, що вона, з одного боку, являє собою стійкий та об'єктивно необхідний зв'язок між складовими права в цілому, а, з другого боку, пов'язує право з неправовими явищами, які потребують юридичної регламентації¹ .

Діяльність у сфері господарювання та відносини, які виникають у зв'язку із її здійсненням, маючи економічний зміст, включають організаційні та майнові елементи, які потребують впорядкування на легітимних засадах. Відповідно, на наш погляд, необхідно говорити не просто про організаційно-правову форму юридичних осіб як суб'єктів права, а про організаційно-правову форму здійснення певної господарської діяльності.

У межах цього дослідження предметом наукового інтересу виступають організаційно-правові форми діяльності МТТ. Звертаючись до практики міжнародної науково-технічної кооперації, проаналізуємо, в яких саме організаційно-правових формах юридичних осіб існують зараз найпоширеніші та найефективніші МТТ.

Щодо трансферних мереж країн ЄС зазначимо, що частина з них створена як об'єднання юридичних осіб у формі асоціації. Так, EBN у ст. 3 свого статуту зазначає, що «Асоціація є міжнародною неприбутковою організацією. Усі кошти, доступні Асоціації, будуть спрямовані на досягнення цілей Асоціації. Її основним завданням є сприяння розвитку центрів бізнесу та інновацій як у межах, так і поза межами Європейського Союзу» Батурина Ю. Б. Правовая форма и правовое средство в системе понятий теории права : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук . М., 2001.25 с. Statutes of European Business & Innovation Centre Network. Official site EBN. URL: https://ebn.eu/downloads/EBN%20Statutes%20-%202005.pdf (Дата звернення 10.02.2018)..

На офіційному сайті мережі ASTP-Proton (Асоціація європейських наук і фахівців з ТТ) зазначається: «ASTP-Proton є некомерційною асоціацією, яка здійснює передачу знань між університетами та промисловістю» Official site ASTP-Proton. URL: http://www.astp-proton.eu/organisation/ (Дата звернення 15.02.2018)..

Проект ЄС EEN є найбільшим у світі бізнес-співтовариством, яке об'єднує більше 500 організацій з підтримки інтернаціоналізації підприємництва, залучення інвестицій та ТТ у 63 країнах світу. Учасниками мережі є бізнес-асоціації, торговельні палати, відповідні державні установи, бізнес-акселератори, інвестиційні банки, технопарки та наукові інститути. Всі учасники об'єднуються у консорціуми за регіональною ознакою. Основні їх функції включають надання консультативних послуг компаніям країни/регіону, які вони представляють, щодо доступу на ринок ЄС та інших країн EEN, щодо наявних інструментів фінансової допомоги, питань захисту прав інтелектуальної власності, комерціалізації інновацій тощо. Отже, на загальноєвропейському рівні EEN виступає ЄС, що реалізується в рамках Програми ЄС «COSME», а на національному рівні учасники МТТ об'єднуються у консорціуми за регіональною ознакою¹.

Вітчизняна NTTN, що утворена на підставі Меморандуму «Про створення та розвиток Національної мережі трансферу технологій NTTN державними та недержавними суб'єктами трансферу технологій» від 19 січня 2010 р., є проектом створення мережі, який спрямований на консолідацію інформаційних ресурсів державних, громадських, приватних інноваційних структур України, підприємств, установ та організацій в єдину МТТ та подальшу інтеграцію NTTN до європейської EEN Official site EEN. URL: https://een.ec.europa.eu/about (Дата звернення 19.02.2018). Меморандум «Про створення та розвиток Національної мережі трансферу технологій NTTN державними та не державними суб'єктами трансферу технологій». Офіційний сайт Національної мережі трансферу технологій. URL: http://www.nttn. org.ua/images/sait/Documents/memorandum3.pdf?1 (дата звернення 07.05.2017).. Як зазначено на їх офіційному сайті, NTTN є «колективною структурою, учасники якої здійснюють спільну діяльність без об'єднання своїх вкладів. Юридичні особи стають учасниками шляхом підписання з Координатором Договору приєднання до Національної мережі трансферу технологій NTTN.» Відповідно до зазначеного Меморандуму концептуальні принципи та методологічні засади створення NTTN, які було покладено в основу функціонування та робочої моделі, були використані з пілотного проекту UTTN.

Інша вітчизняна мережа УІСТТ відповідно до свого Регламенту є самостійною мережевою структурою у формі об'єднання організацій, які працюють у сфері інновацій та ТТ, і призначена для накопичення та забезпечення оперативного обміну інформацією між розробниками і споживачами інноваційної продукції¹. УІСТТ була створена на замовлення Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України, а функцію її координатора виконує Дії «Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України (Укртехінформ)». Учасником цієї мережі може стати будь-яка організація, яка здійснює свою діяльність у сфері ТТ, має клієнтську базу та можливість надавати своїм клієнтам послуги, визначені Регламентом УІСТТ, шляхом підписання Договору про членство у Мережі з Координатором.

Аналіз діючих в Україні та на території ЄС МТТ свідчить про те, що в основі їх роботи лежать різні форми здійснення спільної діяльності її учасників і партнерів. По-перше, діяльність учасників може бути спрямована на співробітництво в межах об'єднання юридичних осіб як самостійного суб'єкта права. На прикладі розглянутих мереж ЄС для них обрана організаційно-правова форма асоціації, як об'єднання учасників, яке може бути або не бути комерційним. По-друге, учасники можуть обрати організаційно-правову форму функціонування мережі як певного колективного утворення без створення юридичної особи (просте об'єднання осіб) шляхом укладення договору, на підставі якого вони об'єднують свої зусилля та розподіляють обов'язки для забезпечення ефективного просування технологій до їх споживачів. Таким прикладом виступають мережі, створені на виконання проекту (усі вітчизняні мережі, польська STIM та EEN, як проект ЄС, що реалізується в рамках програми COSME) Загальні відомості УІСТТ. Офіційний сайт УІСТТ. URL: http://untt.com.ua/ua/ about/info (Дата звернення 13.02.2018). Новіков Є. А. Організаційно-правові форми мереж трансферу технологій. Науковий вісник публічного та приватного права. Вип. 6. Том 3. 2017. С. 13-19..

Таким чином, можна виділити два різновиди організаційно-правових форм діяльності МТТ: інституційні (суб'єктний підхід) та договірні (проектний підхід).

Розглянемо першу групу організаційно-правових форм діяльності МТТ, представлених об'єднанням юридичних осіб як самостійним суб'єктом права. Такий аналіз матиме практичне значення, оскільки дозволить виявити, чому саме ця форма фактично не використовується при створенні МТТ в Україні і чи варто її використовувати як таку.

Утворення МТТ як самостійного суб'єкта господарювання найчастіше відбувається у такій організаційно-правовій формі юридичної особи як об'єднання підприємств комерційного або некомерційного характеру. У ст. 80 Цивільного Кодекса (далі ЦК) України зазначено, що юридичною особою визнається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді, це дає змогу виокремити характерні ознаки юридичної особи.

1. Організаційна єдність, тобто юридична особа це не окремий громадянин (физична особа), а певним чином організаційно і структурно оформлене колективне утворення, яке має свою структуру, характеризується наявністю системи соціальних взаємозв'язків між членами організації та функціональною диференціацією між засновниками та органами управління і структурними підрозділами; спільною метою і завданнями, які закріплені статутом або іншим установчим документом.

2. Реєстрація у встановленому законом порядку. Юридична особа має бути легалізована державою шляхом засвідчення факту її створення. Державна реєстрація юридичної особи здійснюється на підставі Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 р. № 755-IV Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації та внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, і з цього часу вона може бути суб'єктом будь-яких відносин Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань : Закон України від 15 травня 2003 р. Відомості Верховної Ради України, 2003, № 31-32, ст. 263..

3. Наявність цивільної правоздатності та дієздатності. Юридична особа повинна мати соціально-правову можливість бути визнаною учасником цивільних правовідносин. Цивільна правоздатність юридичної особи визначається характером і змістом її діяльності, що передбачена статутом або засновницьким договором між учасниками організації.

Поняття цивільної правоздатності юридичної особи визначається ст. 91 ЦК України. Частина 1 названої статті зазначає, що юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Зокрема, ст. 94 ЦК України встановлює, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. При цьому особисті немайнові права юридичної особи захищаються на загальних засадах відповідно до глави 3 Кодексу. Таким чином, законодавець акцентує увагу на співпадінні змісту цивільної правоздатності юридичної особи з правоздатністю фізичної особи. З цього можна зробити висновок, що юридична особа, як і фізична, має загальну правоздатність за деякими винятками¹.

На думку С.С. Алексєєва, загальна правосуб'єктність це здатність особи в рамках даної правової системи бути суб'єктом права взагалі. Питання про загальну правосуб'єктності являє собою соціально-політичне питання, чи визнає право даних індивідів, організації, громадські утворення суб'єктами права чи ні Цивільний Кодекс України : Закон України від 16.01.2003 № 435-IV Відомості Верховної Ради України, 2003, №№ 40-44, ст. 356. Алексєєв С. С. Загальна теорія права. Том ІІ. М. : Юрид. лит. 1982. C. 138-142..

У науці господарського права, крім загальної (універсальної), розрізняють ще й спеціальну та особливу (виключну) правоздатність, оскільки окремі види господарської діяльності, перелік яких встановлюється законом, юридична особа може здійснювати після одержання нею спеціальних дозвільних документів, зокрема ліцензії. Отже, ЦК України передбачає для усіх юридичних осіб загальну правоздатність, а господарське законодавство додає, що у разі отримання такою особою дозволу на зайняття спеціальним видом господарської діяльності та за відсутності самообмеження у статутних документах (наприклад, у разі встановлення у статуті товариства вичерпного переліку видів господарської діяльності, серед яких відсутній такий спеціальний вид), то юридична особа отримує спеціальну правоздатність.

Під спеціальною правоздатністю І.А. Бірюков та Ю.О. Заїка розуміють можливість компетентних адміністративних органів контролювати діяльність юридичної особи, щоб вона не виходила за межі, передбачені її установчими документами. Ця спеціальна правоздатність юридичної особи заснована на принципі обмеження правоздатності. Водночас як спеціальну правоздатність юридичної особи науковці визначають можливість меншості відстоювати інтереси юридичної особи у разі, якщо більшість прийме рішення, яке, на їх думку, буде суперечити меті створення юридичної особи, закріпленій в її установчих документах, і явно буде спрямоване не на користь юридичної особи. У цьому разі «не йдеться про те, щоб обов'язково скасувати той чи інший акт, а тільки про те, щоб урятувати членів меншості від збитків»¹.

О.В. Зайчук та Н.М. Оніщенко вважають, що спеціальна правосуб'єктність означає наявність у суб'єкта прав та обов'язків згідно з цілями, зазначеними у статуті, договорі, нормативно-правовому акті. Вона визначається цілями і завданнями їх діяльності, які зафіксовані у відповідних статутах і положеннях, виникає в момент утворення тієї чи іншої організації і припиняється разом з її ліквідацією Бірюков І. А., Заїка Ю. О. Цивільне право України. Загальна частина : навчальний посібник. Київ : КНТ, 2006.С. 347. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права. Академічний курс підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. Київ : Юрінком Інтер, 2006. С. 421..

Для юридичних осіб певний розрив у часі виникнення правоздатності і дієздатності неможливий. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється в момент внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи.

4. Наявність майнової відокремленості. Юридична особа повинна мати своє майно, відокремлене, по-перше, від майна засновників (учасників) даної організації, по-друге, від майна трудового колективу, держави, територіальної громади, по-третє, від інших юридичних осіб. Майно приватних організацій, кооперативних та інших громадських і колективних утворень належить їм на праві власності. Правовою формою майнової відокремленості державних та комунальних (комерційних) підприємств є право господарського відання, а державних установ і казенних підприємств право оперативного управління (статті 73, 74, 76 ГК України).

5. Самостійна майнова відповідальність за зобов'язаннями. Юридична особа повинна нести самостійну відповідальність за зобов'язаннями всім своїм майном, якщо інше не встановлено законом. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи за своїми зобов'язаннями. Відповідно до ст. 623 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він повинен відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Формою цивільно-правової відповідальності юридичних осіб є також неустойка визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання (ч. 1 ст. 549 ЦК України) ¹.

Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке за ст. 96 ЦК України та іншими актами законодавства може бути звернено стягнення. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом Цивільний Кодекс України : Закон України від 16.01.2003 № 435-IV Відомості Верховної Ради України, 2003, №№ 40-44, ст. 356. Там само..

Відповідно до ч. 4 ст. 96 ЦК України особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи Там само..

6. Участь у цивільному обороті від власного імені. Кожна юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить вказівку на її організаційно-правову форму та характер її діяльності. Крім того, юридична особа може мати комерційне (фірмове) найменування, за яким її ідентифікують усі інші учасники правовідносин.

7. Здатність бути позивачем і відповідачем у суді. Юридична особа від свого імені має право бути учасником цивільного процесу, захищати свої права та відповідати за взяті на себе зобов'язання. Сторонами в господарському процесі позивачами і відповідачами можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у встановленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених законодавчими актами, державні та інші органи, громадяни, які не є суб'єктами підприємницької діяльності (статті 1 і 2 Господарсько-процесуальний Кодекс України) Господарсько-процесуальний кодекс. Закон України від 06.11.1991 № 1798-XII. Відомості Верховної Ради України, 1992, № 6, ст. 56..

Юридичною наукою розроблено багато теорій походження юридичних осіб, основні з яких, на наш погляд, доцільно поділити на групи для визначення мети створення такої правової конструкції.

Теорія фікції Фрідріха Савін'ї, суть якої в тому що, з одного боку, волею і свідомістю як властивостями суб'єкта права наділена лише людина, а з другого майнові права можуть належати не окремій особі, а союзу людей. При цьому законодавець усвідомлює, що корпорація особистістю бути не може, тобто вдається до фікції.

Теорія відокремлення власності від управління, що розроблена стосовно акціонерних товариства і виходить із необхідності виділення того, що складає сутність акціонерного товариства, від засобів здійснення її правосуб'єктності.

Теорія персоніфікованої відповідальності (Є. В. Богданов), згідно з якою юридична особа виконує соціальну роль персоніфікації суб'єкта майнової відповідальності.

Теорія колективу, за якою А.В. Венедиктов, С.М. Братусь, В. К. Райхер, В.А. Мусін, О.С. Іоффе, Ю.Х. Калмиков, Г К. Матвєєв, В.П. Мозолін, Р.Й. Халфіна вважали, що безпосередніми носіями правосуб'єктності юридичної особи є колектив працівників підприємства чи організований у соціалістичну державу всенародний колектив.

Теорія адміністрації спочатку обґрунтована в європейській доктрині права Германом та Гельдером, а потім підтримана Н. Г Олександрович та С. Ф. Кечекяном. Полягає у тому, що правами юридичної особи наділена адміністрація підприємства, яка і управляє майном.

Теорія директора (Ю. К. Толстой) започаткована на тому, що головна мета виділення юридичної особи як самостійного суб'єкта права полягає в можливості забезпечення участі у цивільному обігу, а від імені організації діє саме директор, який представляє її, здійснює управління та діє від її імені.

Теорія організації (О. А. Пушкін) визнає організаційну єдність необхідною умовою існування організацій, а юридичні особи не можуть виступати без достатньо вираженої і закріпленої в статуті чи положенні організаційної єдності. Поняття юридичної особи дається через поняття організації.

Теорія персоніфікованого (цільового) майна (С. Н. Ландкоф, Є.О. Суханов, В. М. Кравчук) виходить з того, що особистість юридичної особи виявляється у об'єднанні розрізненого майна у єдиний комплекс і в управлінні ним. Через це законодавець виділяє та персоніфікує суб'єкта права юридичну особу через відокремлене майно.

Основні теорії юридичної особи свідчать про те, що інститут юридичної особи поєднує у єдиному правовому механізмі «тріаду елементів», які відбивають потреби фізичних осіб у сфері господарського обороту: необхідність об'єднання майна учасників господарської організації, управління цим майном та самостійна майнова відповідальність такої організації, відокремлена від відповідальності її учасників.

Саме такі потреби стало можливим задовольнити завдяки застосуванню тих правових засобів, які стали елементами поняття «організаційно-правова форма» юридичних осіб, та які визначаються науковцями як його параметри. Отже, організаційно-правова форма юридичних осіб належить до правових механізмів врегулювання організаційно-майнових відносин між учасниками такого суб'єкта та захисту їх, перш за все, майнових інтересів. Крім цього слід зауважити, що організаційно-правові форми здійснення господарської діяльності не можна визнати рівнозначним поняттю «види юридичних осіб». Конструкції юридичної особи та організаційно-правової форми не поглинаються одна одною як зміст та форма, а перебувають у більш складному співвідношенні взаємозалежності та взаємопроникнення. Вони достатньо автономні і не співпадають за змістом і правовими характеристиками однієї і тієї ж субстанції.

Однак, як доводять у своїх дослідженнях К. О. Кочергіна та І. В. Борисова, організаційно-правова форма юридичних осіб не є усталеною змістовно категорією. Цей правовий механізм має здатність модифікуватися залежно від цілей засновників/учасників, форми та правової підстави їх внесків до капіталу юридичної особи, виду та сфери діяльності цього суб'єкта права. Відповідно до них визначені юридичною наукою параметри поняття «організаційно-правова форма» змінюються за допомогою нових або додаткових правових засобів.

Так, ознаки юридичної особи, на думку К. О. Кочергіної, доцільно підрозділити на неваріативні (постійні) виступ у цивільному обігу від власного імені, державна реєстрація, а також здатність бути позивачем та відповідачем у суді, та варіативні (перемінні). Варіативні ознаки юридичної особи (правоздатність (а саме її обсяг), організаційна єдність та автономія, майнова відокремленість та самостійна юридична відповідальність) можуть мати різноманітні варіанти свого існування та, завдяки цьому, зважаючи на свою варіативну сутність, стають змістовними елементами конструкції організаційно-правової форми Кочергіна К. О. Зміст організаційно-правових форм підприємницьких товариств: інтереси, функції, правові засоби : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 2005. C. 15..

Через особливу інформаційну природу МТТ та організації їх діяльності, а саме об'єднання нематеріальних об'єктів та/або інформації про них, спільних дій учасників та їх мережевої організації співпраці, необхідність об'єднання майна та управління ним у межах такого колективного утворення фактично нівелюється. Саме тому створення МТТ у формі окремих юридичних осіб має досить обмежену практику, що можна поясними тим, що основні потреби, які задовольняються завдяки таким колективним утворенням, полягають у створенні умов для об'єднання та обміну інформацією стосовно нових результатів інтелектуальної діяльності різними їх власниками. З огляду на це потребують врегулювання такі аспекти відносин:

- дії щодо об'єднання баз даних окремих суб'єктів для обміну та користування багатьма учасниками;

- організація обміну даними між різними суб'єктами;