Правове регулювання діяльності мереж трансферу технологій

В Україні відсутня єдина загальнонаціональна мережа трансферу технологій. Діяльність кожної з мереж часто здійснюється без статусу юридичної особи шляхом укладення окремих договорів про реалізацію проектів між його суб'єктами. При цьому кожна з українських мереж має свою окрему базу даних, певне коло учасників, що створює перешкоди на шляху до вільного та швидкого доступу до всіх наявних технологічних профілів для потенційного покупця та продавця.

Функції та завдання мережі трансферу технологій здійснюються за допомогою діяльності її учасників, які надають широкий перелік послуг як щодо забезпечення трансферу технологій у широкому розумінні, так й інших допоміжних (які йменують сервісними) послуг розробникам та користувачам результатів науково-технічної діяльності. Предмет діяльності учасників мережі становить надання клієнтам-суб'єктам господарської діяльності допоміжних послуг (інформаційних, фінансових, консалтингових та інших) щодо трансферу технологій, які сприяють передачі (наданню) майнових прав на них від розробників до інших суб'єктів господарювання та їх використанню на всіх стадіях просування технологій та/або їх складових на ринок.

Суб'єктний склад відносин, які виникають у зв'язку із функціонуванням мережі трансферу технологій, охоплює: 1) координатора або адміністратора мережі, діяльність якого спрямована на управління, організаційне та методичне забезпечення взаємодії всіх інших учасників мережі, належну роботу технічної платформи та веб-сайту мережі, виконання завдань та дотримання вимог внутрішніх документів роботи мережі всіма її учасниками та іншими суб'єктами; 2) технологічних посередників (агентів) учасників мережі, які здійснюють посередницьку (агентську) діяльністю як технологічні брокери щодо передачі (надання) майнових прав на результати науково-технічної діяльності, об'єкти права інтелектуальної власності, технології та інші інноваційні продукти; 3) сервісних організацій учасників, які надають допоміжні послуги у сфері трансферу технологій (інформаційні, консалтингові, маркетингові, фінансові, юридичні та інші); 4) клієнтів кінцевих суб'єктів трансферу технологій: розробники та користувачі результатів науково-технічної діяльності, об'єктів права інтелектуальної власності, технологій та інших інноваційних продуктів, які часто іменуються як продавці та покупці «технологій» (включаючи ліцензіарів та ліцензіатів); 5) партнерів національні організації (юридичні особи), органи державної влади, місцевого самоврядування, міжнародні організації, які роблять майнові та/або немайнові вклади, вчиняють дії, спрямовані на розвиток діяльності мережі та залучення нових учасників та клієнтів.

В Україні діяльність технологічних посередників виконується суб'єктами трансферу технологій, у тому числі учасниками мереж трансферу технологій, за відсутності нормативно встановлених вимог до їх діяльності та кваліфікації. Така ситуація пояснює доцільність застосування мережами внутрішніх процедур сертифікації їхніх учасників як договірний механізм забезпечення виконання суб'єктом господарювання послуг технологічного посередництва. При цьому індивідуальні технологічні брокери, які здійснюють господарську діяльність у формі фізичної особи-підприємця, не можуть бути самостійними учасниками мережі трансферу технологій, що ґрунтується тільки на вимогах до учасників, встановлених внутрішніми (локальними) документами самої мережі. На наш погляд, такий підхід доцільно змінити та рекомендувати національним мережам допустити як учасників й технологічних брокерів, які здійснюють індивідуальну господарську діяльність як фізичні особи-підприємці.

Необхідною умовою набуття статусу партнера мережі ТТ є наявність досвіду діяльності у сфері трансферу технологій та/або створення інноваційної продукції, що підтверджується результатами внутрішньої сертифікації, що відповідає принципам побудови мережі трансферу технологій, зокрема, щодо професійності учасників та добровільності участі. Правове положення партнера як учасника мережі трансферу технологій не має єдиних засад у різних мережах, воно визначається на підставі положень регламенту та інших внутрішніх положень цієї організації та залежить від конкретних цілей та організаційно-правової форми діяльності мережі. До функцій партнерів мережі слід відносити участь у безпосередньому розвитку мережі залежно від організаційно-правової форми діяльності майновими та/або немайновими вкладами, вчиненням дій з покращення організації її діяльності, просуванню, налагодженню міжнародних зв'язків. Партнери не мають надавати послуги безпосередньо клієнтам, а навпаки її адміністратору, іншим партнерам чи самій мережі.

Науковець-фізична особа не належить до самостійних учасників мережі трансферу технологій, будучи залученим до неї як працівник наукової організації чи навчального закладу. Відповідно мережа ТТ не є професійною установою або організацією, що об'єднує фізичних осіб за фахом чи спеціалізацією для визначення, реалізації та захисту їх прав та законних інтересів, однак при цьому належить до правового механізму об'єднання їх знань, навичок та дій для подальшого удосконалення та використання в реальному секторі економіки отриманих ними результатів наукової та науково-технічної діяльності, що містять об'єкти права інтелектуальної власності та технології.

Основною організаційно-правовою формою, в якій створено мережі трансферту технологій у США та ЄС, є об'єднання підприємств асоціація, а також їм притаманне активне використання для реалізації спільних проектів учасниками мереж договору консорціуму.

Договір консорціуму є організаційним договором, основна мета укладення якого полягає в об'єднанні дій, а не майна. У сфері інновацій та трансферу технологій такі договори найчастіше оформлюють кооперацію суб'єктів наукової діяльності для проведення спільних досліджень, у результаті яких вони одержують права на об'єкти інтелектуальної власності та технології або на підставі факту їх створення, або на ліцензійних умовах, у разі якщо майнові права на такі об'єкти належать іншим учасникам консорціуму. Однак у будь-якому разі відбувається розширення кола суб'єктів, які мають права використання таких нематеріальних об'єктів, а, отже, досягається основна мета мережі трансферу технологій передача майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності та технології. Майновий аспект договірних відносин консорціуму часто стосується порядку використання коштів, які надійшли як гранти або благодійні внески або як надходження від надання послуг, пов'язаних з трансфером технологій (допоміжних та супутніх).

Утворення мережі трансферу технологій як самостійного суб'єкта господарювання найчастіше відбувається у формі об'єднання підприємств як комерційного, так і некомерційного характеру. Однак інституційні форми мереж трансферу технологій є занадто «традиційними» для регулювання нових та складних відносин у сфері трансферу технологій. Головними передумовами виникнення інституту юридичної особи історично була «тріада елементів», які відбивали потреби фізичних осіб у сфері господарського обороту: необхідність об'єднання майна учасників господарської організації, управління цим майном та самостійна майнова відповідальність такої організації, відокремлена від відповідальності її учасників. У силу особливої інформаційної природи мереж трансферу технологій та організації їх діяльності, а саме об'єднання нематеріальних об'єктів та/або інформації про них, спільних дій учасників та їх мережевої організації співпраці, необхідність об'єднання майна та управління ним у межах такого колективного утворення істотно зменшується. На наш погляд, інформація стає тим головним об'єктом разом із об'єктами права інтелектуальної власності (результатами інтелектуальної діяльності), заради одержання та володіння яким відбувається утворення мережі трансферу технологій. Трансформація потреб суб'єктів при утворенні останньої зумовлює модифікацію класичних ознак юридичної особи в діяльності такої мережі. Враховуючи цю підставу створення мереж трансферу технологій в організаційно-правовій формі юридичної особи в перспективі стане незатребуваним та неефективним у силу процесів інформатизації та глобалізації відносин на міжнародному рівні.

В технологічно розвинених країнах світу реалізація державної політики щодо комерціалізації та трансферу технологій відбувається через інноваційні мережі, у тому числі й через мережі трансферу технологій, шляхом запровадження спеціальних програм їх фінансування та надання таким мережам широких повноважень щодо залучення до процесу трансферу державних і недержавних наукових установ, закладів вищої освіти, інвесторів та фахівців у цій сфері. Саме тому Національна мережа трансферу технологій в Україні має стати головним суб'єктом (виконавцем) державної політики у сфері реалізації і підтримки трансферу технологій з делегуванням їй повноважень з акредитації фахівців у цій сфері технологічних брокерів. При цьому, фактично існуючі мережі трансферу технологій в Україні цю функцію вже виконують в частині підготовки і допуску спеціалістів до кожної окремої мережі.

Размещено на Allbest.ru