Охорона праці та навколишнього середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Галузь застосування

2. Нормативні посилання

3. Основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії

3.1 Загальні положення

3.2 Мікроклімат та забруднення повітря виробничих приміщень

3.3 Вентиляція виробничих приміщень

3.4 Системи опалення

3.5 Освітлення виробничих приміщень

3.6 Вібрація

3.7 Шум та іонізуючі випромінювання

3.8 Електромагнітні поля та випромінювання радіочастотного діапазону

3.9 Випромінювання оптичного діапазону

3.10 Санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення підприємств, до виробничих і допоміжних приміщень

4. Техніка безпеки

4.1 Засоби безпеки праці

4.2 Загальні вимоги безпеки до технологічного обладнання та процесів

4.3 Безпека при експлуатації систем під тиском

4.4 Безпека при вантажно-розвантажувальних роботах і на виробничому транспорті

4.5 Електробезпека

4.6 Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів

4.7 Заходи безпеки на залізничних коліях

4.8 Безпека праці під час ремонту ТРС

5. Пожежна безпека

5.1 Загальні положення

5.2 Пожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин

5.3 Пожежовибухонебезпечність об'єкта

5.4 Система попередження пожеж

5.5 Система протипожежного захисту

5.6 Система організаційно-технічних заходів

5.7 Загальні вимоги пожежної безпеки на залізничному транспорті

6. Охорона навколишнього середовища

6.1 Вплив залізничного транспорту на навколишнє середовище

6.2 Вплив залізничного транспорту на повітряне середовище

6.3 Вплив залізничного транспорту на ґрунти

6.4 Вплив залізничного транспорту на водні ресурси

6.5 Утилізація та переробка відходів залізничного транспорту

7. Приклад розділу "Охорона праці та навколишнього середовища" дипломного проекту на тему "Локомотивне депо з розробкою дизель-агре-гатного цеху"

7.1 Виробничі фактори та характеристика умов роботи працівників дизель-агрегатного цеху

7.2 Заходи із забезпечення безпеки робіт в дизель-агрегатному цеху

7.3 Вибір системи електропостачання

7.3.1 Розрахунок освітлення

7.3.2 Розрахунок заземлення

7.4 Пожежна безпека

7.5 Охорона навколишнього середовища

8. Приклад розділу "Охорона праці" реального дипломного проекту, виконаного з використанням електронних обчислювальних машин

8.1 Вимоги до приміщень

8.1.1 Розрахунок освітлення

8.2 Вимоги до розміщення оснащення та організації робочих місць

8.3 Вимоги безпеки під час експлуатації і обслуговування ПК

Список літератури



1. Галузь застосування

При розробці дипломного проекту обов'язковим є дотримання діючих норм охорони праці. В цьому розділі проекту розглядаються заходи щодо охорони праці на дільниці (в цеху), що проектується. Посібник призначений для використання під час виконання розділу "Охорона праці та навколишнього середовища" дипломного проекту студентами спеціальності 5.07010501 "Технічне обслуговування, ремонт та експлуатація тягового рухомого складу". В ньому викладена інформація щодо шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив останніх на здоров'я та працездатність людини, висвітлено основні заходи та засоби, що спрямовані на створення безпечних та нешкідливих умов праці. Посібник також містить основні відомості з питань пожежної безпеки та охорони навколишнього середовища.

Для початку необхідно проаналізувати можливі шкідливі та небезпечні виробничі фактори та дати характеристику умов роботи ремонтного персоналу заданої дільниці (цеху). На підставі проведеного аналізу розробити заходи по забезпеченню безпечних умов праці обслуговуючого персоналу. Для нормального функціонування виробничого обладнання та створення належних умов праці слід обрати систему електропостачання та за завданням консультанта розрахувати освітлення або заземлення приміщення заданої дільниці (цеху).

При розробці питань пожежної безпеки слід проаналізувати можливі причини виникнення пожеж та вказати можливі заходи і засоби для їх запобігання та локалізації.

Підприємства залізничного транспорту значною мірою забруднюють навколишнє середовище відходами, які виникають при очищенні та ремонті тягового рухомого складу. Тому при розробці питань з охорони навколишнього середовища необхідно вказати джерела виникнення забруднення та заходи боротьби з їх впливом.

Викладений у посібнику матеріал покликаний дати майбутнім фахівцям необхідні знання, реалізація яких на практиці сприятиме покращенню умов праці, підвищенню її продуктивності, запобіганню професійних захворювань, виробничого травматизму, аварій.



2. Нормативні посилання

Закон України "Про охорону праці" від 14.10.1992 р.

Закон України "Про пожежну безпеку" від 17.12.1993 р.

Закон України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" від 24.02.1994 р.

ДСТУ 2272-93 Пожежна безпека. Терміни та визначення.

ДСТУ 2293-93 Охорона праці. Терміни та визначення.

ДСТУ 2300-93 Вібрація. Терміни та визначення.

ДСТУ 2325-93 Шум. Терміни та визначення.

ДСТУ 3038-95 Гігієна. Терміни та визначення основних понять.

ГОСТ ССБТ 12.0.003-74 Опасные и вредные производственные факторы. Классификация.

ГОСТ ССБТ 12.1.001-89 Ультразвук. Общие требования безопасности.

ГОСТ ССБТ 12.1.002-84 Электрические поля промышленной частоты. Допустимые уровни напряженности и требования к проведению контролю на рабочих местах.

ГОСТ ССБТ 12.1.003-83 Шум. Общие требования безопасности.

ГОСТ ССБТ 12.1.004-91 Пожарная безопасность. Общие требования.

ГОСТ ССБТ 12.1.005-88 Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны.

ГОСТ ССБТ 12.1.006-84 Электромагнитные поля радиочастот. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля.

ГОСТ ССБТ 12.1.007-76 Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности.

ГОСТ ССБТ 12.1.010-76 Взрывобезопасность. Общие требования.

ГОСТ ССБТ 12.1.011-78 Смеси взрывоопасные. Классификация и методы испытаний.

ГОСТ ССБТ 12.1.012-90 Вибрационная безопасность. Общие требования.

ГОСТ ССБТ 12.1.019-79 Электробезопасность. Общие требования и номенклатура видов защиты.

ГОСТ ССБТ 12.1.030-81 Электробезопасность. Защитное заземление, зануление.

ГОСТ ССБТ 12.1.044-89 Пожаробезопасность веществ и материалов. Номенклатура показателей и методы их определения.

ГОСТ ССБТ 12.1.045-84 Электростатические поля. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля.

ГОСТ ССБТ 12.2.003-91 Оборудование производственное. Общие требования безопасности.

ГОСТ ССБТ 12.2.032-78 Рабочее место при выполнении работ сидя. Общие эргономические требования.

ГОСТ ССБТ 12.2.033-84 Рабочее место при выполнении работ стоя. Общие эргономические требования.

ГОСТ ССБТ 12.2.049-80 Оборудование производственное. Общие эргономические требования.

ГОСТ ССБТ 12.3.002-75 Процессы производственные. Общие требования безопасности.

ГОСТ ССБТ 12.4.011-89 Средства защиты работающих. Общие требования и классификация.

ГОСТ ССБТ 12.4.026-76 Цвета сигнальные и знаки безопасности.

ГОСТ ССБТ 12.4.103-83 Одежда специальная защитная, средства индивидуальной защиты ног и рук. Классификация.

ОСТ 32-9-81 ССБТ. Нормы искусственного освещения объектов железнодорожного транспорта.

ДНАОП 0.00-1.03-02 Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів.

ДНАОП 0.00-1.07-94 Правила будови та безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском.

ДНАОП 0.00-1.08-94 Правила будови і безпечної експлуатації парових і водогрійних котлів.

ДНАОП 0.00-1.11-98 Правила будови і безпечної експлуатації трубопроводів пари і гарячої води.

ДНАОП 0.00-1.13-71 Правила будови і безпечної експлуатації стаціонарних компресорних установок, повітропроводів і газопроводів.

ДНАОП 0.00-1.21-98 Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів.

ДНАОП 0.00-1.22-72 Правила техніки безпеки при експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж.

ДНАОП 0.00-1.26-96 Правила будови і безпечної експлуатації парових котлів з тиском пари не більше 0,07 МПа (0,7 кгс/см²), водогрійних котлів і водопідігрівачів з температурою нагріву води не вище115єС.

ДНАОП 0.00-1.29-97 Правила захисту від статичної електрики.

ДНАОП 0.00-1.32-01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок.

ДНАОП 0.00-4.12-99 Типове положення про навчання з питань охорони праці.

ДНАОП 0.00-4.26-96 Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

ДНАОП 0.00-8.02-93 Перелік робіт з підвищеною небезпекою.

ДНАОП 0.03-4.02-94 Положення про порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій.

ДНАОП 0.03-8.07-94 Санітарні норми проектування промислових підприємств.

ДНАОП 1.1.10-1.04-01 Правила безпечної роботи з інструментом та пристроями.

ДНАОП 1.1.10-1.07-01 Правила експлуатації електрозахисних засобів.

ДНАОП 5.1.11-1.48-00 Правила безпеки працівників залізничного транспорту на електрифікованих лініях.

НАОП 5.1.11-1.07-62 Правила техніки безпеки і виробничої санітарії при ремонті та утриманні будівель і споруд на залізничному транспорті ЦТС-2160

НАОП 5.1.11-1.26-88 Правила техніки безпеки і виробничої санітарії для фарбувальних цехів і дільниць підприємств залізничного транспорту ЦТВР-4665.

НАОП 5.1.11-2.08-87 Роботи фарбувальні при ремонті рухомого складу (ОСТ 32.95-87).

НАОП 5.1.11-3.01-90 Норми безплатної видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального робітникам залізничного транспорту.

НАОП 5.1.11-3.02-91 Норми штучного освітлення об'єктів залізничного транспорту (РД-3215-91).

НАОП 5.1.11-3.03-88 Норми обладнання об'єктів та рухомого складу залізничного транспорту первинними засобами пожежогасіння ЦУО-4607.

НАОП 5.1.11-3.04-86 Галузеві норми природного та спільного освітлення виробничих підприємств залізничного транспорту.

НАОП 5.1.11-4.06-89 Положення про знаки безпеки на об'єктах залізничного транспорту ЦРБ-4676.

НАПБ А.01.001-95 Правила пожежної безпеки в Україні.

НАПБ В.01.010-97/510 Правила пожежної безпеки на залізничному транспорті ЦУО-0018.

САННиП №2392-79 Санитарные нормы и правила устройства и эксплуатации лазеров.

САННиП №3044-84 Санитарные нормы вибрации рабочих мест.

САННиП №3223-85 Санитарные нормы допустимых уровней шума на рабочих местах.

САННиП №4086-86 Санитарные нормы микроклимата производственных помещений.

САННиП №4559-88 Временные санитарные нормы и правила для работников вычислительных центров.

СН 245-71 Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий.

СНиП 2.01.02-85 Противопожарные нормы проектирования зданий и сооружений.

СНиП 2.04.05-91 Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха.

СНиП 2.04.09-84 Пожарная автоматика зданий и сооружений.

СНиП 2.09.02-85 Производственные здания.

СНиП 2.09.04-87 Административные и бытовые здания.

СНиП II-4-79 Естественное и искусственное освещение.

Державні санітарні норми і правила захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань (наказ № 239 МОЗ)

Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин (наказ №21 Держнаглядохоронпраці).

Правила технической эксплуатации электроустановок потребителей - Москва. Энергоатомиздат, 1989 г.

Правила устройства электроустановок - Москва. Энергоатомиздат, 1987 г.



3. Основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії

3.1 Загальні положення

В системі законодавства щодо гігієни праці ключове місце займає Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення". Положення, що мають пряме відношення до захисту здоров'я робітників та службовців найбільш повно висвітлені в ст. 7 "Обов'язки підприємств, установ та організацій". Ця стаття передбачає розробку та здійснення адміністрацією підприємств санітарних та протиепідемічних заходів; здійснення в необхідних випадках лабораторного контролю за дотриманням вимог санітарних норм стосовно рівнів шкідливих факторів виробничого середовища; інформування органів та установ державної санепідеміологічної служби при надзвичайній події та ситуації, що становлять небезпеку для здоров'я населення; відшкодування в установленому порядку працівникам і громадянам збитків, яких завдано їх здоров'ю в результаті порушення санітарного законодавства. Відповідно до вищезазначеного Закону забезпечення санітарного благополуччя досягається такими основними заходами:

· гігієнічною регламентацією та державною реєстрацією небезпечних факторів навколишнього та виробничого середовища;

· державною санітарно-гігієнічною експертизою проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм та діючих об'єктів і обумовлених ними небезпечних факторів на відповідність вимогам санітарних норм;

· включенням вимог безпеки для здоров'я та життя в державні стандарти та іншу нормативно-технічну документацію;

· ліцензуванням видів діяльності, пов'язаних з потенційною небезпекою для здоров'я людей;

· пред'явленням гігієнічно обґрунтованих вимог до проектування, будівництва, розробки, виготовлення та використання нових засобів виробництва та технологій; до житлових та виробничих приміщень, територій, діючих засобів виробництва та технологій;

· обов'язковими медичними оглядами певних категорій населення.

У системі заходів із забезпечення безпеки праці важливе місце займають заходи щодо попереджувального і поточного санітарного нагляду. На етапі попереджувального санітарного нагляду можна досягти значного покращення умов праці її безпеки шляхом заборони виробництва і впровадження в народне господарство високотоксичних речовин та матеріалів, недосконалого з гігієнічних та ергономічних точок зору обладнання та технологічних процесів, впровадження найбільш досконалих процесів, виробничого устаткування, засобів захисту.

Вихідною методологічною базою охорони праці як наукової дисципліни є концепція діяльності. Діяльність - специфічна, притаманна людині, форма активного ставлення до навколишнього світу. Будь-яка діяльність складається з мети, засобів, результату та власне процесу діяльності. Діяльність є реальною рушійною силою суспільного прогресу та запорукою існування суспільства. В історичному аспекті розвитку трудової діяльності людини можна виділити три основні стадії праці: ручна, механізована та автоматизована, які відрізняються величиною фізичного навантаження та нервово-емоційного напруження, що впливає на фізичні та психічні можливості людини. Важливе значення з точки зору фізіології праці має вивчення протікання психічних та фізіологічних процесів під чає трудової діяльності людини, яку можна умовно поділити на фізичну (робота м'язів) та розумову (участь в трудовому процесі центральної нервової системи та органів чуття). За величиною енерговитрат фізичні роботи поділяють на три категорії - легкі (Іа та Іб), середньої важкості (IIа та ІIб) та важкі (ІІІ). Чим вища категорія виконуваної роботи, тим більше навантаження на опорно-рухову, дихальну та серцево-судинну системи. Розумова діяльність дуже тісно пов'язана з роботою органів чуття, в першу чергу органів зору та слуху. Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота конструкторів, операторів ЕОМ, учнів та вчителів) напруженість органів чуття зростає в 5-10 разів. Це зумовлює більш жорсткі вимоги щодо рівнів шуму, вібрації, освітленості саме при розумовій діяльності. При інтенсивній та довготривалій роботі може настати втома, для якої характерним є зниження працездатності. Під втомою розуміють сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психічному стані людини, які з'являються внаслідок напруженої та тривалої діяльності і призводять до погіршення її кількісних та якісних показників. Втома є захисною реакцією, яка спрямована проти виснаження функціонального потенціалу організму людини. Після відпочинку втома зникає, а працездатність поновлюється. Втома може виникнути як при інтенсивній фізичній, та і при розумовій діяльності, хоча при останній вона менш помітна. Стан втоми, як правило, супроводжується відчуттям стомленості - суб'єктивним вираженням процесів, які відбуваються в організмі при втомі. Важливо щоб втома, накопичуючись, не перейшла в перевтому, оскільки при ній можливі паталогічні зміни в організмі людини та розвиток захворювань центральної нервової системи.

Гігієнічна класифікація праці необхідна для оцінки конкретних умов та характеру праці на робочих місцях. На основі такої оцінки приймаються рішення, спрямовані на запобігання або максимальне обмеження впливу несприятливих виробничих факторів. Виходячи з принципів класифікації, умови праці розподіляються на 4 класи:

· 1 клас - оптимальні умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а створюються передумови для підтримування високого рівня працездатності;

· 2 клас - допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому періодах;

· 3 клас - шкідливі умови праці - характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство;

· 4 клас - небезпечні (екстремальні) - умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.

Визначення загальної оцінки умов праці базується на диференційованому аналізі визначення умов праці для окремих факторів виробничого середовища і трудового процесу. До факторів виробничого середовища належать: показники мікроклімату; вміст шкідливих речовин в повітрі робочої зони; рівень шуму, вібрації, інфра- та ультразвуку, освітленості.

3.2 Мікроклімат та забруднення повітря виробничих приміщень

Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність здійснює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розуміють клімат внутрішнього середовища цих приміщень, що визначається діючою на організм людини сукупністю температури, вологості, руху повітря та теплового випромінювання нагрітих поверхонь. Мікроклімат виробничих приміщень характеризується значною динамічністю і залежить від коливань зовнішніх метеорологічних умов, часу доби та пори року, теплофізичних особливостей технологічного процесу, умов опалення та вентиляції. Мікроклімат виробничих приміщень, в основному, впливає на тепловий стан організму людини та її теплообмін з навколишнім середовищем. Параметри мікроклімату спричиняють суттєвий вплив на продуктивність праці та на травматизм.

Для того, щоб фізіологічні процеси в організмі людини відбувалися нормально, тепло, що виділяється організмом людини, повинне повністю відводитися у навколишнє середовище. Порушення теплового балансу може призвести до перегрівання або до переохолодження організму людини і, зрештою, до втрати працездатності. Величина тепловиділення організмом людини залежить від ступеня фізичного напруження за певних кліматичних умов. Організм людини здатний підтримувати температуру тіла 36,6°С при достатньо широких коливаннях параметрів навколишнього середовища (від -40°С до +40°С). Теплообмін випромінюванням відбувається за допомогою електромагнітних хвиль між тілами, розділеними променепрозорим середовищем. Кількість тепла, що віддається в оточуюче середовище з поверхні тіла при випаровуванні поту, залежить не лише від температури повітря та інтенсивності роботи, що виконується людиною, але й від швидкості руху оточуючого повітря та його відносної вологості. Кількість теплоти, що виділяється людиною з повітрям, котре видихається, залежить від її фізичного навантаження, вологості повітря, температури оточуючого повітря. Загалом теплове самопочуття людини залежить від інтенсивності фізичного навантаження організму, температури оточуючих предметів та параметрів мікроклімату (температури, рухомості та відносної вологості повітря, барометричного тиску).

Параметри мікроклімату справляють безпосередній вплив на самопочуття людини та його працездатність. Зниження температури за всіх інших однакових умов призводить до зростання тепловіддачі і може зумовити переохолодження організму. Підвищення швидкості руху повітря погіршує самопочуття, оскільки сприяє підсиленню теплообміну та процесу тепловіддачі при випаровуванні поту. При підвищенні температури повітря мають місце зворотні явища. За високої температури та вологості практично все тепло, що виділяється, віддається у навколишнє середовище при випаровуванні поту. При підвищенні вологості піт не випаровується, а стікає краплинами з поверхні шкіри. Недостатня вологість призводить до інтенсивного випаровування вологи зі слизових оболонок, їх пересихання та розтріскування, забруднення хвороботворними мікробами. Вода та солі, котрі виносяться з організму з потом, повинні заміщуватися, оскільки їх втрата призводить до згущення крові та порушення діяльності серцево-судинної системи.

Тривалий вплив високої температури у поєднанні зі значною вологістю може призвести до накопичення теплоти в організмі і до гіпертермії - стану, при котрому температура тіла піднімається до 38...40°С. При гіпертермії, як наслідок, тепловому ударі, спостерігається головний біль, запаморочення, загальна слабкість, спотворення кольорового сприйняття, сухість у роті, нудота, блювання, потовиділення. Пульс та частота дихання прискорюється, в крові зростає вміст залишкового азоту та молочної кислоти. Спостерігається блідість, посиніння шкіри, зіниці розширені, часом виникають судоми, втрата свідомості.

За зниженої температури, значної рухомості та вологості повітря виникає переохолодження організму (гіпотермія). На початковому етапі впливу помірного холоду спостерігається зниження частоти дихання, збільшення об'єму вдиху. За тривалого впливу холоду дихання стає неритмічним, частота та об'єм вдиху зростають, змінюється вуглеводний обмін. З'являється м'язове тремтіння, при котрому зовнішня робота не виконується і вся енергія тремтіння перетворюється в теплоту. Це дозволяє протягом деякого часу затримувати зниження температури внутрішніх органів. Наслідком дії низьких температур є холодові травми.

На сьогодні основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничих приміщень є ГОСТ 12.1.005-88. Вказані параметри нормуються для робочої зони - простору, обмеженого по висоті 2 м над рівнем підлоги чи майданчика, на якому знаходяться робочі місця постійного або тимчасового перебування працівників. В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диференційна оцінка оптимальних та допустимих метеорологічних умов в робочій зоні в залежності від теплової характеристики виробничого приміщення, категорії робіт за ступенем важкості та періоду року. Оптимальними (комфортними) вважаються такі умови праці, за котрих має місце найвища працездатність і хороше самопочуття. Допустимі мікрокліматичні умови передбачають можливість напруженої роботи механізму терморегуляції, що не виходить за межі можливостей організму, а також дискомфортні відчуття.

Створення оптимальних метеорологічних умов у виробничих приміщеннях є складною задачею, вирішити яку можна наступними заходами та засобами:

· удосконалення технологічних процесів та устаткування;

· раціональне розміщення технологічного устаткування (основні джерела теплоти розміщувати безпосередньо біля зовнішніх стін будівлі і в один ряд на такій відстані один від одного, щоб теплові потоки від них не перехрещувались на робочих місцях; для охолодження гарячих виробів необхідно передбачити окремі приміщення);

· автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами;

· раціональна вентиляція, опалення та кондиціювання повітря;

· раціоналізація режимів праці та відпочинку (скорочення тривалості робочої зміни; введенням додаткових перерв; створенням умов для ефективного відпочинку в приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами; для робітників, що працюють на відкритому повітрі зимою, обладнують приміщення для зігрівання, в яких температуру підтримують дещо вищою за комфортну);

· застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів;

· використання засобів індивідуального захисту (спецодяг, каски, капелюхи, окуляри).

Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище приміщень можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовуються в технологічних процесах. Шкідливими вважаються речовини, що при контакті з організмом людини за умов порушення вимог безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійного захворювання або розладів у стані здоров'я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь. Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання, органи травлення, а також шкіру та слизові оболонки. Через дихальні шляхи потрапляють пари, газо- та пилоподібні речовини, через шкіру переважно рідкі речовини. Через шлунково-кишкові шляхи потрапляють речовини під час ковтання, або при внесенні їх в рот забрудненими руками. Основним шляхом надходження промислових шкідливих речовин в організм людини є дихальні шляхи. Шкідливі речовини, що потрапили тим, чи іншим шляхом в організм можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, шляху проникнення, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму. Гострі отруєння виникають в результаті одноразової дії великих доз шкідливих речовин (чадний газ, метан, сірководень). Хронічні отруєння розвиваються внаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин (свинець, ртуть, марганець). Шкідливі речовини потрапивши в організм розподіляються в ньому нерівномірно. Найбільша кількість свинцю накопичується в кістках, фтору - в зубах, марганцю - в печінці. Такі речовини мають властивість затримуватись в організмі тривалий час.

В санітарно-гігієнічній практиці прийнято поділяти шкідливі речовини на хімічні речовини та промисловий пил. Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) за характером впливу на організм людини поділяються на:

· загальнотоксичні - викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол);

· подразнюючі - викликають подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (хлор, аміак, сірководень, озон);

· сенсибілізуючі - діють як алергени (альдегіди, розчинники та лаки на основі нітросполук);

· канцерогенні - викликають ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки);

· мутагенні - викликають зміни спадкової інформації (свинець, формальдегід, радіоактивні);

· що впливають на репродуктивну функцію (бензол, свинець, марганець, нікотин).

Слід зазначити, що існують й інші різновиди класифікацій шкідливих речовин (за переважаючою дією на певні органи чи системи людини, за основною шкідливою дією, за величиною середньосмертельної дози). Виробничий пил досить розповсюджений небезпечний та шкідливий виробничий фактор. Пил може здійснювати на людину фіброгенну дію, при якій в легенях відбувається розростання сполучних тканин, що порушує нормальну будову та функцію органу. Уражаюча дія пилу в основному визначається дисперсністю (розміром частинок пилу), їх формою та твердістю, волокнистістю, питомою поверхнею. Шкідливість виробничого пилу обумовлена його здатністю викликати професійні захворювання легень, в першу чергу пневмоконіози.

Необхідно враховувати, що у виробничих умовах працівники, як правило, зазнають одночасного впливу кількох шкідливих речовин, в тому числі й пилу. При цьому їхня спільна дія може бути взаємопідсиленою, взаємопослабленою чи „незалежною". На дію шкідливих речовин впливають також інші шкідливі і небезпечні фактори (підвищена температура, вологість). Суттєве значення мають індивідуальні особливості людини. З огляду на це для робітників, які працюють у шкідливих умовах проводяться обов'язкові попередні та періодичні медичні огляди.

Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини спричинюють порушення здоров'я лише в тому випадку, коли їхня кількість в повітрі перевищує граничну для кожної речовини величину. Під гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони розуміють таку концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі на протязі 8 годин чи іншої тривалості (але не більше 40 годин на тиждень) за час всього трудового стажу не може викликати професійних захворювань або розладів у стані здоров'я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь.

Періодичність контролю стану повітряного середовища визначається класом небезпеки шкідливих речовин, їх кількістю, ступенем небезпеки ураження працюючих. Контроль (вимірювання) може проводитись неперервно, періодично протягом зміни, щоденно, щомісячно. Неперервний контроль із сигналізацією (перевищення ГДК) повинен бути забезпечений, якщо в повітря виробничих приміщень можуть потрапити шкідливі речовини гостронаправленої дії.

Загальні заходи та засоби попередження забруднення повітряного середовища на виробництві та захисту працюючих включають:

· вилучення шкідливих речовин в технологічних процесах, заміна шкідливих речовин менш шкідливими (свинцеві білила замінені на цинкові, метиловий спирт - іншими спиртами, органічні розчинники для знежирювання - мийними розчинами на основі води);

· удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосовування замкнутих технологічних циклів, неперервних технологічних процесів, мокрих способів переробки пиломатеріалів тощо);

· контроль за вмістом шкідливих речовин в повітрі робочої зони;

· автоматизація і дистанційне управління технологічними процесами та обладнанням, що виключає безпосередній контакт працюючих з шкідливими речовинами;

· герметизація виробничого устаткування, робота технологічного устаткування під розрідженням, локалізація шкідливих виділень за рахунок місцевої вентиляції;

· нормальне функціонування систем опалення, загальнообмінної вентиляції, кондиціювання повітря, очистки викидів в атмосферу;

· попередні та періодичні медичні огляди робітників, які працюють у шкідливих умовах, профілактичне харчування, дотримання правил особистої гігієни;

· використання засобів індивідуального захисту.

3.3 Вентиляція виробничих приміщень

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції - вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже. Вентиляція класифікується за такими ознаками:

· за способом переміщення повітря - природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно);

· за напрямком потоку повітря - припливна, витяжна, припливно-витяжна;

· за місцем дії - загальнообмінна, місцева, комбінована.

Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної - розрідження. Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою. При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію - просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок. Організована природна вентиляція називається аерацією. Вона застосовується в приміщеннях дільниць та відділень депо з надлишковим тепловиділенням. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів. Для збільшення природної тяги за рахунок енергії вітру над витяжними каналами встановлюють спеціальні насадки, які отримали назву дефлекторів. Дія дефлектора базується на тому, що при його обтіканні вітром приблизно на 5/7 поверхні насадки утворюється розрідження, внаслідок чого у витяжному каналі збільшується тяга. Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік в тому, що повітря надходить в приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищується і забруднює довкілля.

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об'ємі робочої зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробничого устаткування виключають можливість використання місцевої витяжної вентиляції. Припливне повітря подається в приміщення, як правило, розсіяним потоком для чого використовуються спеціальні насадки. Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше ніж 1 м над гребенем даху. Забороняється робити викидні отвори безпосередньо у вікнах.

В умовах промислового виробництва найбільш розповсюджена припливно-витяжна (комбінована) система вентиляції із загальним припливом в робочу зону та місцевою витяжкою шкідливих речовин безпосередньо з місць їх утворення. У виробничих приміщеннях, де виділяється значна кількість шкідливих газів, парів, пилу витяжка повинна бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншою шкідливістю. В системі припливно-витяжної вентиляції можливе використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення. Таке повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією і здійснюється в холодний період року для економії тепла, витраченого на підігрівання припливного повітря. Однак можливість рециркуляції обумовлюється цілою низкою санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог.

Місцева вентиляція може бути припливною і витяжною. Місцева припливна вентиляція (застосовується в приміщеннях де нема інтенсивного забруднення повітря, але його зміна необхідна, а також коли необхідно зашкодити потраплянню забрудненого повітря із суміжних приміщень) при якій здійснюється концентроване подання припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс. Повітряні душі використовуються для запобігання перегріванню робітників в гарячих цехах, а також для утворення так званих повітряних оазисів (ділянок виробничої зони, які різко відрізняються своїми фізико-хімічними характеристиками від решти приміщення). Повітряні та повітряно-теплові завіси призначені для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей чи воріт. Повітряна завіса створюється струменем повітря, що подається із вузької довгої щілини, під деяким кутом назустріч потоку холодного повітря. Канал зі щілиною розміщують збоку чи зверху воріт (дверей). Місцева витяжна вентиляція здійснюється за допомогою місцевих витяжних зонтів, всмоктуючих панелей, витяжних шаф, бортових відсмоктувачів. Комбінована (припливно-витяжна) вентиляція застосовується в приміщення великого об'єму, а також в гальванічному, термічному, зварювальному, акумуляторних відділеннях. Витяжні та припливні вентиляційні установки можуть мати додаткові пристрої (фільтри, калорифери). Окремим випадком місцевої витяжної вентиляції є бортові відсмоктувачі, якими обладнують ванни (гальванічні, травильні) чи інші ємкості з токсичними рідинами, оскільки необхідність використати при їх завантаженні підіймально-транспортного обладнання унеможливлює використання витяжних зонтів та всмоктувальних панелей.

Таблиця 1

Види вентиляції

Найменування дільниць, відділень та цехів	Вид вентиляції
Цехи ПР-3, ПР-2, ПР-1, ТО-4, ТО-3, ТО-2	Припливний опалювальний агрегат та витяжна
Електромашинне відділення та випробувальна станція	Припливний агрегат та витяжна
Просочувально-сушильне відділення	Припливний агрегат та витяжна
Електроапаратний цех	Природна
Дизель-агрегатний цех	Припливна та витяжна
Дизельний цех	Припливна та витяжна
Агрегатний цех	Припливна та витяжна
Автогальмівний цех	Припливна
Колісний цех	Припливна та витяжна
Механічний цех	Припливна та витяжна
Цех по ремонту електронної апаратури	Природна
Цех по ремонту КВП	Природна
Відділення по ремонту АБ	Припливна та витяжна
Зарядна відділення по ремонту АБ	Витяжна
Відділення по ремонту ВУ	Природна
Відділення по ремонту струмоприймачів	Припливна та витяжна
Відділення по ремонту паливної апаратури	Витяжна
Відділення по ремонту букс	Припливна та витяжна
Трансформаторне відділення	Припливна
Компресорне відділення	Припливна та витяжна
Слюсарно-заготівельне відділення	Припливна
Дільниця по ремонту рам візків	Припливна та витяжна
Адміністративні приміщення	Припливна та витяжна

Природна та штучна вентиляції повинні відповідати наступним вимогам:

· створювати в робочій зоні приміщень нормовані метеорологічні умови праці (температуру, вологість і швидкість руху повітря);

· повністю усувати з приміщень шкідливі гази, пари, пил та аерозолі або розчиняти їх до гранично допустимих концентрацій;

· не вносити в приміщення забруднене повітря ззовні або шляхом засмоктування забрудненого повітря з суміжних приміщень;

· не створювати на робочих місцях протягів чи різкого охолодження;

· бути доступними для управління та ремонту під час експлуатації та не створювати додаткових незручностей (наприклад, шуму, вібрацій, попадання дощу, снігу).

Найбільш повно вище перерахованим вимогам відповідає система кондиціонування повітря, яка також застосовується на підприємствах. За допомогою кондиціонерів створюються і автоматично підтримуються у виробничому приміщенні задані параметри повітряного середовища.

Види вентиляції в приміщеннях ремонтних дільниць та відділень локомотивних та моторвагонних депо наведені в таблиці 1. Вентиляційні установки можуть бути індивідуальними та груповими. Індивідуальні застосовуються у тих випадках, коли видаляєме забруднене повітря вибухонебезпечне (наприклад, газогенераторне приміщення або зарядної акумуляторного відділення - в першому випадку до складу забрудненого повітря входить ацетилен, в другому - водень). Групові установки більш економічні, забезпечують вентилювання кількох приміщень, близьких за характером виробничого процесу. Штучна вентиляція здійснюється відцентровими та вісьовими вентиляторами. В приміщеннях з малим забрудненням повітря в більшості випадків застосовуються вісьові вентилятори, в приміщеннях з більшою забрудненістю повітря застосовуються відцентрові вентилятори різної потужності.

3.4 Системи опалення

Системи опалення являють собою комплекс елементів, необхідних для нагрівання приміщень в холодний період року. До них належать джерела тепла, теплопроводи, нагрівальні прилади. Теплоносіями можуть бути нагріта вода, пара чи повітря. Системи опалення поділяють на місцеві (пічне та повітряне опалення, а також опалення місцевими газовими та електричними пристроями, застосовується в житлових та побутових приміщеннях, а також в невеликих виробничих приміщеннях малих підприємств) та центральні (водяне, парове, панельне, повітряне, комбіноване опалення).

Водяна та парова системи опалення в залежності від тиску пари чи температури води можуть бути низького тиску (тиск пари до 70 кПа чи температура води до 100°С) та високого тиску (тиск пари більше 70 кПа чи температура води понад 100°С).

Водяне опалення низького тиску відповідає основним санітарно-гігієнічним вимогам і тому широко використовується на багатьох підприємствах. Основні переваги цієї системи: рівномірне нагрівання приміщення; можливість централізованого регулювання температури теплоносія (води); відсутність запаху гару, пилу при осіданні його на радіатори; підтримання відносної вологості повітря на відповідному рівні (повітря не пересушується); виключення опіків від нагрівальних приладів; пожежна безпека. Основний недолік такої системи - можливість її замерзання при відключенні в зимовий період, а також повільне нагрівання великих приміщень після тривалої перерви в опаленні.

Парове опалення має ряд санітарно-гігієнічних недоліків. Зокрема, внаслідок перегрівання повітря знижується його відносна вологість, а органічний пил, що осідає на нагрівальних приладах, підгорає, викликаючи запах гару. Окрім того, існує небезпека пожеж та опіків. Враховуючи вищевказані недоліки не допускається застосування парового опалення в пожежонебезпечних приміщеннях та приміщеннях зі значним виділенням органічного пилу. З економічної точки зору систему парового опалення ефективно влаштовувати на великих підприємствах, де одна котельня забезпечує необхідний нагрів приміщень усіх корпусів та будівель.

Панельне опалення доцільно застосовувати в адміністративно-побутових приміщеннях. Воно діє завдяки віддачі тепла від будівельних конструкцій, в яких вмонтовані спеціальні нагрівальні прилади (труби, по яких циркулює вода) або електронагрівальні елементи. До переваг цієї системи опалення належать: рівномірний нагрів та постійність температури і вологості повітря в приміщенні; економія виробничої площі за рахунок відсутності нагрівальних приладів; можливість використання в літній період для охолодження приміщень, пропускаючи холодну воду через систему. Основні недоліки - відносно високі початкові витрати при встановленні та важкість ремонту при експлуатації.

Повітряне опалення може бути центральним (з подачею нагрітого повітря від єдиного джерела тепла) та місцевим (з подачею теплого повітря від місцевих нагрівальних приладів). Основні переваги цієї системи опалення: швидкий тепловий ефект в приміщенні при включенні системи; відсутність в приміщенні нагрівальних приладів; можливість використання в літній період для охолодження та вентиляції приміщень; економічність, особливо, якщо це опалення суміщене із загальнообмінною вентиляцією.

Ефективною є комбінована система опалення (центральне повітряне опалення, суміщене із загальнообмінною вентиляцією та водяне низького тиску). На даний момент часу в депо найбільше поширення отримали наступні системи централізованого опалення: парова, пароповітряна та водяна. Парова система застосовується в приміщеннях майстерень, пароповітряна - в стійловій частині, на потокових лініях та в інших приміщеннях з великим об'ємом приміщень. При таких системах теплоносієм є пара високого тиску або перегріта вода з температурою не більше 150єС. Системи опалення, теплозахисту та повітряно-теплові завіси в стійловій частині депо повинні забезпечити температуру повітря в приміщеннях на постійних місцях на час відкривання воріт не нижче 12єС з відновленням до нормальної протягом 10 хвилин. В холодну пору року температура в ПТОЛ повинна бути не нижчою 5єС.

3.5 Освітлення виробничих приміщень

Серед факторів зовнішнього середовища, що впливають на організм людини в процесі праці, світло займає одне з перших місць. Адже відомо, що майже 90% всієї інформації про довкілля людина одержує через органи зору. Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів відносяться адаптація (пристосування ока до зміни умов освітлення), акомодація (пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на неоднаковій відстані за рахунок зміни кривизни кришталика) та конвергенція (здатність ока при розгляданні близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі).

Світло впливає не лише на функцію органів зору, а й на діяльність організму в цілому. При поганому освітленні людина швидко втомлюється, працює менш продуктивно, зростає потенційна небезпека помилкових дій і нещасних випадків. Це може призвести до професійних захворювань (короткозорість, спазм акомодації). Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Тому поверхні, що добре освітлюються і знаходяться в полі зору, краще фарбувати в кольори середньої світлості, коефіцієнт відбивання яких знаходиться в межах 0,3-0,6 і, бажано, з матовою або напівматовою поверхнею.

Освітлення виробничих приміщень характеризується кількісними та якісними показниками. До основних кількісних показників відносяться: світловий потік, сила світла, яскравість і освітленість. До основних якісних показників зорових умов роботи можна віднести: фон, контраст між об'єктом і фоном, видимість.

Світловий потік (Ф) - це потужність світлового видимого випромінювання, що оцінюється оком людини за світловим відчуттям. Одиницею світлового потоку є люмен (лм).

Сила світла (І) - це величина, що визначається відношенням світлового потоку (Ф) до тілесного кута (w), в межах якого світловий потік рівномірно розподіляється. За одиницю сили світла прийнята кандела (кд).

Яскравість (В) - визначається як відношення сили світла, що випромінюється елементом поверхні в даному напрямку, до площі поверхні, що світиться. Одиницею яскравості є ніт (нт).

Освітленість (Е) - відношення світлового потоку (Ф), що падає на елемент поверхні, до площі цього елементу (S). За одиницю освітленості прийнято люкс (лк).

Фон - поверхня, що безпосередньо прилягає до об'єкту розпізнавання, на якій він розглядається. Фон характеризується коефіцієнтом відбивання поверхні с, що представляє собою відношення світлового потоку, що відбивається від поверхні, до світлового потоку, що падає на неї. Фон рахується світлим при с>0,4, середнім - при с = 0,2-0,4 і темним, якщо с<0,2.

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:

· створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;

· не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);

· не повинно чинити засліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;

· забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

· повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;

· не створювати небезпечних та шкідливих виробничих факторів (шум, теплові випромінювання, небезпечне ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпека світильників);

· повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним. Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або двохстороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване - поєднання верхнього та бокового освітлення. Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове. Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень. Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове відключення робочого освітлення, та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному; освітленні повинна складати 5% від нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк. Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному відключенні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати в місцях, небезпечних для проходу людей; в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік; в проходах; на сходових клітках, у виробничих приміщеннях, в яких працює більше 50 чоловік. Мінімальна освітленість на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках - не менше 0,2 лк. Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі. Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

...