Охорона праці та навколишнього середовища

Для зменшення впливу ЕМП на персонал потрібно вжити ряд захисних заходів. До їх числа можуть входити організаційні, інженерно-технічні та лікарсько-профілактичні. Здійснення організаційних та інженерно-технічних заходів покладено на органи санітарного нагляду. Разом з санітарними лабораторіями підприємств та установ, які використовують джерела електромагнітного випромінювання, вони повинні вживати заходів з гігієнічної оцінки нового будівництва та реконструкції об'єктів, котрі виробляють та використовують радіозасоби, а також нових технологічних процесів та обладнання з використанням ЕМП, проводити поточний санітарний нагляд за об'єктами, які використовують джерела випромінювання, здійснювати організаційно-методичну роботу з підготовки спеціалістів та інженерно-технічний нагляд.

Ще на стадії проектування повинне бути забезпечене таке взаємне розташування опромінюючих та опромінюваних об'єктів, яке б зводило до мінімуму інтенсивність опромінення. Оскільки повністю уникнути опромінення неможливо, потрібно зменшити ймовірність проникнення людей у зони з високою інтенсивністю ЕМП, скоротити час перебування під опроміненням. Потужність джерел випромінювання мусить бути мінімально потрібною.

Виключно важливе значення мають інженерно-технічні методи та засоби захисту: колективний (група будинків, район, населений пункт), локальний (окремі будівлі, приміщення) та індивідуальний. Колективний захист спирається на розрахунок поширення радіохвиль в умовах конкретного рельєфу місцевості. Економічно найдоцільніше використовувати природні екрани - складки місцевості лісонасадження, нежитлові будівлі. Встановивши антену на горі, можна зменшити інтенсивність поля, яке опромінює населений пункт у багато разів. Аналогічний результат дає відповідна орієнтація діаграми напрямленості, особливо високоспрямованих антен, наприклад, шляхом збільшення висоти антени. Але висока антена складніша, дорожча, менш стійка. Крім того, ефективність такого захисту зменшується з відстанню.

При захисті від випромінювання екрана повинне враховуватися затухання хвилі при проходженні через екран (наприклад, через лісову смугу). Для екранування можна використовувати рослинність. Спеціальні екрани у вигляді відбивальних і радіопоглинальних щитів дорогі, малоефективні і використовуються дуже рідко.

Локальний захист дуже ефективний і використовується частіше. Він базується на використанні радіозахисних матеріалів, які забезпечують високе поглинання енергії випромінювання у матеріалі та віддзеркалення від його поверхні. Для екранування шляхом віддзеркалення використовують металеві листи та сітки з доброю провідністю. Захист приміщень від зовнішніх випромінювань можна здійснити завдяки обклеюванню стін металізованими шпалерами, захисту вікон сітками, металізованими шторами. Опромінення у такому приміщенні зводиться до мінімуму, але віддзеркалене від екранів випромінювання перерозповсюджується у просторі та потрапляє на інші об'єкти.

До інженерно-технічних засобів захисту також належать:

· конструктивна можливість працювати на зниженій потужності у процесі налагоджування, регулювання та профілактики;

· робота на еквівалент налагоджування;

· дистанційне керування.

Для персоналу, що обслуговує радіозасоби та знаходиться на невеликій відстані, потрібно забезпечити надійний захист шляхом екранування апаратури. Поряд із віддзеркалюючими широко розповсюджені екрани із матеріалів, що поглинають випромінювання. Існує велика кількість радіопоглинальних матеріалів як однорідного складу, так і композиційних, котрі складаються з різнорідних діелектричних та магнітних речовин. З метою підвищення ефективності поглинача поверхня екрана виготовляється шорсткою, ребристою або у вигляді шипів. Радіопоглинальні матеріали можуть використовуватися для захисту навколишнього середовища від ЕМП, яке генерується джерелом, що знаходиться в екранованому об'єкті. Крім того, радіопоглиначами для захисту від віддзеркалення личкуються стіни безлунких камер - приміщень, де випробовуються випромінювальні пристрої. Радіопоглинальні матеріали використовуються в кінцевих навантаженнях, еквівалентах системах.

Засоби індивідуального захисту використовують лише у тих випадках, коли інші захисні заходи неможливо застосувати або вони недостатньо ефективні: при переході через зони збільшеної інтенсивності випромінювання, при ремонтних та налагоджувальних роботах у аварійних ситуаціях, під час короткочасного контролю та при зміні інтенсивності опромінення. Такі засоби незручні в експлуатації, обмежують можливість виконання робочих операцій, погіршують гігієнічні умови. Для захисту тіла використовується одяг із металізованих тканин та радіопоглинаючих матеріалів. Металізована тканина складається із бавовняних чи капронових ниток, спірально обвитих металевим дротом. Таким чином, ця тканина, мов металева сітка (при віддалі між нитками до 0,5 мм) послаблює випромінювання. При зшиванні деталей захисного одягу потрібно забезпечити контакт ізольованих провідників. Тому електрогерметизація швів проводиться електропровідними розчинами чи клеями, які забезпечують гальванічний контакт або збільшують ємнісний зв'язок проводів, які не контактують. Очі захищають спеціальними окулярами зі скла з нанесеною на внутрішній бік провідною плівкою двоокису олова. Гумова оправа окулярів має запресовану металеву сітку або обклеєна металізованою тканиною. Раніше використовувані рукавички та бахили зараз вважають непотрібними, оскільки допустима величина щільності потоку енергії для рук та ніг у багато разів вища, ніж для тіла. Колективні та індивідуальні засоби захисту можуть забезпечити тривалу безпечну роботу персоналу на радіооб'єктах.

3.9 Випромінювання оптичного діапазону

Цим терміном позначається випромінювання видимого діапазону хвиль (0,4-0,77 мкм), а також межуючих з ним діапазонів - інфрачервоного (ІЧ) з довжиною хвилі 0,77-0,1 мкм та ультрафіолетового (УФ) з довжиною хвилі 0,4-0,05 мкм. Радіоелектронні прилади, як і будь-які інші, мають ККД менше 100 % , і частина енергії джерел живлення витрачається на покриття втрат та в кінцевому рахунку переходить у тепло, тобто, в ІЧ випромінювання. Джерелами ІЧ випромінювання є багато елементів та вузлів радіоапаратури - електровакуумні та напівпровідникові прилади, індуктивності, резистори, трансформатори, з'єднувальні проводи тощо.

Лазерне випромінювання має ряд особливостей. Воно характеризується великою часовою та просторовою когерентністю - кореляцією (сумісністю) фаз коливань у деякій точці простору на певну величину моменту часу, а також кореляцією фаз коливань у різних точках простору в один і той же момент часу. Часова когерентність зумовлює монохроматичність (одночастотність) випромінювання, що випливає із самого принципу дії лазера як квантового приладу. У реальних умовах з ряду причин ширина спектра лазерного випромінювання обмежена, хоча й досить немала. Просторова когерентність зумовлює високу скерованість лазерного випромінювання, тобто малу кутову розбіжність променя на великих відстанях. У зв'язку із малою довжиною хвилі лазерне випромінювання може бути сфокусоване оптичними системами (лінзами та дзеркалами) невеликих геометричних розмірів, обмежених дифракцією, завдяки чому на малій площі досягається велика густина випромінювання. Вказані властивості та їх поєднання є основою для широкого використання лазерів. Вплив лазерного випромінювання на біологічні тканини може призвести до теплової, ударної дії світлового тиску, електрострикції (механічні коливання під дією електричної складової ЕМП), перебудови внутріклітинних структур. Залежно від різних обставин прояв кожного ефекту зокрема чи їх сумарна дія можуть відрізнятися.

При великій інтенсивності і дуже малій тривалості імпульсів спостерігається ударна дія лазерного випромінювання, яка розповсюджується з великою швидкістю та призводить до пошкодження внутрішніх тканин за відсутності зовнішніх проявів. Найважливішим фактором дії потужного лазерного випромінювання на біологічне середовище є тепловий ефект, який проявляється у вигляді опіку, іноді з глибинним руйнуванням - деформацією і навіть випаровуванням клітинних структур. При менш інтенсивному випромінюванні на шкірі можуть спостерігатися видимі зміни (порушення пігментації, почервоніння) з досить чіткими межами ураженої ділянки. Шкірний покрив, який сприймає більшу частину енергії лазерного випромінювання, значною мірою захищає організм від серйозних внутрішніх ушкоджень. Але є відомості, що опромінення окремих ділянок шкіри викликає порушення у різних системах організму, особливо нервової та серцево-судинної.

У зв'язку з різною поглинальною здатністю живих тканин при відносно слабких ушкодженнях шкіри можуть виникати серйозні ураження внутрішніх тканин - набряки, крововиливи, змертвіння, згортання крові. Результатом навіть дуже малих доз лазерного випромінювання можуть бути такі явища, як майже при НВЧ опроміненні - нестійкість артеріального тиску, порушення серцевого ритму, втома, роздратування. Звичайно, такі порушення зворотні і зникають після відпочинку.

Найсильніше впливає лазерне випромінювання на очі. Тут найсерйознішу небезпеку становить випромінювання УФ діапазону, яке може призвести до коагуляції білка, рогівки та опіку слизової оболонки, що викликає повну сліпоту. Випромінювання видимого діапазону впливає на клітини сітківки, внаслідок чого настає тимчасова сліпота або втрата зору від опіку з наступною появою рубцевих ран. Випромінювання ІЧ діапазону, яке поглинається райдужною оболонкою, кришталиком та скловидним тілом, більш-менш безпечне, але також може спричинити сліпоту. Внаслідок лазерного опромінення у біологічних тканинах можуть виникати вільні радикали, які активно взаємодіють з молекулами та порушують нормальний хід процесів обміну на клітинному рівні.

3.10 Санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення підприємств, до виробничих і допоміжних приміщень

Створення здорових та безпечних умов праці починається з правильного вибору майданчика для розміщення підприємства та раціонального розташування на ньому виробничих, допоміжних та інших будівель і споруд. Обираючи майданчик для будівництва підприємства, треба враховувати: аерокліматичну характеристику та рельєф місцевості, умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових викидів. Не можна розмішувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місці можливих підтоплень. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел викидів та створюваного ними забруднення. Як правило, виробничу зону розташовують з підвітряного боку відносно підсобної та інших зон. Окремі будівлі та споруди розташовуються на майданчику таким чином, щоб у місцях організованого повітрозабору системами вентиляції (кондиціонування повітря) вміст шкідливих речовин у зовнішньому повітрі не перевищував 30% ГДК для повітря робочої зони виробництва. При розташуванні будівель відносно сторін світу необхідно прагнути до створення сприятливих умов для природного освітлення. Відстань між будівлями повинна бути не менше найбільшої висоти однієї з протилежних будівель (щоб вони не затіняли одна одну). Велике значення з санітарно-гігієнічної точки зору має благоустрій території, що вимагає озеленення, обладнання тротуарів, майданчиків для відпочинку, занять спортом та ін. Озеленені ділянки повинні складати не менше 10...15% загальної площі підприємства. Для збирання та зберігання виробничих відходів потрібно відвести спеціальні ділянки з огородженням та зручним під'їздом.

При плануванні виробничих приміщень необхідно враховувати санітарну характеристику виробничих процесів, дотримуватись норм корисної площі для працюючих, а також нормативів площ для розташування устаткування і необхідної ширини проходів, що забезпечують безпечну роботу та зручне обслуговування устаткування. Об'єм виробничих приміщень на одного працівника згідно з санітарними нормами повинен складати не менше 15 м², а площа приміщень - не менше 4,5 м . Якщо в одній будові необхідно розмістити виробничі приміщення, до яких з точки зору промислової санітарії та пожежної профілактики висуваються різні вимоги, то необхідно їх групувати таким чином, щоб вони були ізольованими один від одного. Цехи, відділення та дільниці зі значними шкідливими виділеннями, надлишком тепла та пожежонебезпечні необхідно розташовувати біля зовнішніх стін будівлі і, якщо допустимо за умовами технологічного процесу та потоковістю виробництва - на верхніх поверхах багатоповерхової будівлі. Не можна розташовувати нешкідливі цехи та дільниці (механоскладальні, інструментальні), а також конторські приміщення над шкідливими, оскільки при відкриванні вікон гази та пари можуть проникати в ці приміщення. Приміщення, де є електрощитове, вентиляційне, компресорне та інші види обладнання підвищеної небезпеки повинні бути постійно зачиненими на ключ, з тим, щоб в них не потрапили сторонні працівники.

З метою запобігання травматизму у виробничих приміщеннях необхідно застосовувати попереджувальне фарбування будівельних конструкцій та знаки безпеки. Наприклад, жовтим кольором (або із чорними смугами) фарбують низько розташовані над проходами конструкції, звуження проїздів, малопомітні сходинки, виступи та перепади в площині підлоги. Ширина основних проходів всередині цехів та дільниць повинна бути не менше 1,5 м, а проїздів - 2,5 м. Двері та ворота, що ведуть безпосередньо на двір, необхідно обладнати тамбурами або повітряними (тепловими) завісами.

Важливе значення для здорових та безпечних умов праці мають раціональне розташування основного та допоміжного устаткування, виробничих меблів, а також правильна організація робочих місць. Порядок розташування устаткування і відстань між машинами визначаються їхніми розмірами, технологічними вимогами і вимогами техніки безпеки. Однак, у всіх випадках, до устаткування, що має електропровід, повинен бути вільний підхід з усіх сторін шириною не менше 1 м зі сторони робочої зони і 0,6 м - зі сторони неробочої зони. Виробничі меблі (шафи, стелажі, столи) можна ставити впритул до конструктивних елементів будівлі - стін, колон. Для обробки та захисту внутрішніх поверхонь конструкцій приміщень від дії шкідливих та агресивних речовин (кислот, лугів, свинцю) та вологи використовують керамічну плитку, кислотостійку штукатурку, олійну фарбу, які перешкоджають сорбції цих речовин та допускають миття поверхонь.

Висота виробничих приміщень має бути не менше 3,2 м, а для приміщень енергетичного та складського господарства - 3 м. Відстань від підлоги до конструктивних елементів перекриття - 2,6 м. Галереї, містки, сходи і майданчики повинні бути завширшки не менше 1 м і загороджені поруччям висотою 1 м і внизу повинні мати бортики висотою 0,2 м. Всі майданчики, які розташовані на висоті понад 260 мм від підлоги повинні мати поруччя. Металеві сходи для обслуговування обладнання встановлюються під кутом, що не перевищує 45° з відстанню між сходинками 230-260 мм і шириною сходів 250-300 мм. Для обслуговування обладнання, яке відвідується 1-2 рази на зміну і яке розташоване на майданчиках з різницею у відмітках не більше 3 м допускається кут нахилу сходів 60°. Поруччя фарбують у жовтий (червоний) колір, а стояки - у білий. Сходи виготовляються ребристими або із смугастої сталі. Ширина виходів з приміщень має бути не меншою 1 м, висота - 2,2 м. При русі транспорту через двері їх ширина повинна бути на 0,8 м більше з обох боків габариту транспорту. Підлоги виробничих приміщень повинні бути зносостійкими, теплими, неслизькими, щільними, легко очищуватись, а в деяких цехах та дільницях - волого-, кислото- та вогнестійкими. Через підлогу в інші приміщення не повинні проникати вода, мастила, гази.

Допоміжні приміщення різного призначення, як правило, розташовують разом, в одній будівлі та в місцях з найменшим впливом шуму, вібрації та інших шкідливих факторів. Санітарно-побутові приміщення необхідно розташовувати з максимальним наближенням до робочих місць, щоб не було зустрічних потоків людей, а також переходів через виробничі приміщення зі шкідливими виділеннями, неопалювані частини будівлі та відкриті простори.

Виробничі приміщення повинні бути обладнані системами виробничого, протипожежного та господарсько-питтєвого водопроводів, господарсько-побутовою та виробничою каналізацією. При проектуванні систем водопостачання та каналізації необхідно впроваджувати найбільш прогресивну технологію і устаткування для підготовки та подачі води, відведення та очистки промислових стоків, забезпечувати найменшу забрудненість стічних вод, можливість утилізації та використання відходів виробництва. Норма витрат води на пиття та побутові потреби для цехів зі значним надлишком тепла на одну людину в одну зміну повинна складати 45 л, а в інших цехах та відділеннях - 25 л. В проходах між цехами, вестибюлях, приміщеннях для відпочинку необхідно передбачати фонтанчики чи установки з газованою водою. Відстань від найбільш віддаленого робочого місця до пристроїв питтєвого водопостачання не повинна перевищувати 75 м. Не допускається з'єднання мереж господарсько-питтєвого водопроводу з мережами спеціальних виробничих та протипожежних водопроводів, що подають непиттєву воду.

Всі стічні води спускаються в міську каналізаційну систему. Зливання в каналізаційну мережу відпрацьованих розчинів кислот, лугів, електролітів та інших хімічних речовин допускається лише після їх нейтралізації та очищення. На дільницях шліфування, полірування та при застосуванні мокрих способів обробки пилових матеріалів стічні води повинні надходити до системи загальної каналізації через відстійники. На окремих дільницях каналізаційних мереж необхідно розташовувати пристрої для вловлювання нафтопродуктів.

Будівлі та приміщення виробничих дільниць та відділень депо повинні відповідати вимогам будівельних, санітарних, протипожежних норм, правил проектування промислових підприємств і норм технологічного проектування депо. Проходи всередині виробничих дільниць та відділень повинні мати ширину не менше 1,0 м. Ширина проїздів для авто- та електрокарів вздовж виробничих дільниць повинна бути1,8 м, а вздовж торцових стін - 3 м у відповідності до норм технологічного проектування. Межі проходів та проїздів повинні бути позначені білими смугами. Проходи та проїзди не дозволяється заставляти обладнанням та різним обладнанням.

На виробничих дільницях ремонту паливної апаратури, в акумуляторних, гальванічних, водопідготовчих відділеннях, мастилороздавальних та інших приміщеннях, де застосовуються нафтопродукти, кислоти, луги та інші агресивні речовини, підлога та стелі повинні бути стійки до дії цих речовин і не допускати їх сорбування.

Ворота в стійловій частині депо повинні щільно зачинятися. Механізм відкриття воріт стійлової частини повинен бути зблокованим з пристроєм вмикання теплових завіс. Оглядові канави повинні мати рівні, легкомийні стіни, освітлення, опалення, а дно канав - ухил до збиральних колодязів. Ніши, що улаштовуються для розміщення світильників та під'єднання обдувальних повітряних рукавів, повинні бути захищені від потрапляння мастила та бруду. Секції стійлової частини депо, приміщення ремонтно-комплектувальних та заготівельних відділень та службово-побутові повинні з'єднуватися між собою теплими переходами.

Канави для поодинокого викочування колісних пар та колісно-моторних блоків, а також верстати для обточування колісних пар без викочування повинні бути закриті щитами-настилами з рифленою поверхнею або огороджені бар'єром висотою 0,9 м.

Позиції підготовки (обдування, очищення, обмивання, сушіння тягових електродвигунів і т.д.) до технічного обслуговування ТО-2 та ТО-3 і поточного ремонту, що розміщені у закритих стійлах, повинні відділятися від інших виробничих дільниць та відділень депо звуконепроникними стінами. Ці стійла повинні розміщуватися поряд з дільницями технічного обслуговування і поточного ремонту та мати необхідне обладнання для механізованого обдування, очищення, обмивання та сушіння ТРС та його збиральних одиниць.

Позиції для фарбування ТРС повинні розміщуватися в окремих ізольованих стійлах. Установки для фарбування кузовів ТРС в електростатичному полі повинна експлуатуватися у закритому ізольованому приміщенні. Позиція для фарбування кузова обладнується загальною припливно-втяжною та місцевою витяжною вентиляцією, протипожежною автоматикою та первинними засобами пожежегасіння.

Стійло для реостатних випробувань дизельгенераторної установки тепловозів повинно бути відділеним від інших виробничих дільниць звуконепроникними стінами і мати припливно-витяжну вентиляцію та наскрізну колію, що дозволяє в'їзд та виїзд секції тепловоза з будь-якого боку.

Відділення випробувальної станції електричних машин повинно розміщуватися в прогоні електромашинного цеху та мати огородження металевою сіткою висотою не менше 1,8 м. Стенди для установок електричних машин, що випробуються, повинні бути розміщені в підкрановому полі електромашинної виробничої дільниці. Просочувально-сушильне відділення повинно розміщуватися в окремому приміщенні, ізольованому від сусідніх відділень та дільниць суцільними вогнетривкими перегородками. Приміщення цього відділення повинно мати припливно-витяжну вентиляцію.

Відділення по ремонту акумуляторних батарей повинно розміщуватися в приміщеннях, ізольованих від інших виробничих дільниць та відділень. Двері, що ведуть до відділення, повинні щільно зачинятися. Всі приміщення відділення повинні бути обладнані витяжною вентиляцією. Поряд із загальнообмінною вентиляцією в приміщенні зарядної станції повинна бути місцева витяжна вентиляція для відсіків заряду акумуляторних батарей. При відключенні вентиляції заряд батарей повинен автоматично припинятися. У відділенні повинні бути окремі приміщення для приготування електроліта, ремонту та заливання акумуляторів, а також для заряду. Ремонт, приготування електроліта та заряд кислотних та лужних акумуляторних батарей повинні виконуватися у різних приміщеннях. Освітлювальне та інше електрообладнання зарядного приміщення у відділенні, що розміщене на висоті 1/3 висоти від стелі, повинне обиратися як для вибухонебезпечного приміщення.

Відділення по ремонту та випробуванню паливної апаратури дизелів повинно розміщуватися у двох приміщеннях: одне - для випробувальних стендів форсунок та плунжерних пар, інше - для ремонту паливної апаратури. Приміщення для випробування повинно бути відділеним від інших приміщень звуконепроникними стінами та мати витяжну і місцеву вентиляцію.

У гальванічному відділенні повинні бути ізольовані приміщення для травлення та знежирення, полірування, гальванічних покриттів та приготування електроліта. Ці приміщення повинні мати ухил для стічних вод. Стіни на висоті 2 м від підлоги повинні мати покриття з вологостійких матеріалів. Відділення повинно мати припливно-витяжну вентиляцію

Газогенераторне приміщення повинно бути відділеним від інших відділень протипожежною стіною. Двері повинні відчинятися назовні та мати замок. Залишки карбіду, що видаляються із газогенераторів, необхідно розташовувати та вивозити в металевих або полімерних ящиках до спеціально відведених місць.

Приміщення зварювального відділення повинні бути обладнані фіксованими робочими місцями, що огороджені стінами або щитами. Кожне місце повинно мати місцеву витяжну вентиляцію зі швидкістю відсмоктування повітря, що розрахована в залежності від сили струму зварювання та якості електродів.

Приміщення для ремонту склопластикових кожухів, а також для виготовлення та ремонту інших полімерних деталей повинні бути обладнані припливно-витяжною вентиляцією.

У водопідготовчих відділеннях та насосних станцій миючих установок підлога повинна бути водонепроникна та мати ухил для стікання води.

Приміщення комори мастил повинно бути обладнане стелажами для діжок, баками з пристроями для підігріву мастил, кран-балкою для підйому діжок на стелажі та встановлення їх над баками. Роздавальне та насосне приміщення повинні бути обладнані припливно-витяжною вентиляцією. Вікна та двері насосних, роздавальних, регенераційних, сепараторних приміщень та тарних комор повинні відчинятися назовні. Резервуари для зберігання дизельного палива та мастил, будівлі комор та споруди для зберігання нафтопродуктів повинні відповідати вимогам санітарних норм та правил, діючих правил та інструкцій з технічної експлуатації металевих резервуарів та очисних споруд. Роздавальні паливні та мастильні колонки повинні бути встановлені між екіпірувальними коліями та мати дистанційний пуск насосів. Забезпечення дизельним паливом та мастилом тепловозів може відбуватися безпосередньо на ремонтних стійлах роздавальними колонками за допомогою роздавальних пістолетів. Для зливання дизельного палива та мастила повинні бути споруджені зливні естакади з вогнестійких матеріалів, що мають пристрої для підігріву нафтопродуктів в цистернах.

Для сушіння кварцового піску для локомотивів повинні застосовуватися пневмосушильні установки з механізацією процесів завантаження, сушиння та просіювання. Піскороздавальні бункери та баштові комори сухого піску повинні бути обладнані пиловловлюючими пристроями, що забезпечують очищення повітря, видаляємого до атмосфери з системи пневмотранспорту піску.

Для очищення від пилу та бруду салонів моторвагонного рухомого складу повинні застосовуватися установки механізованого прибирання. Забороняється виконувати вологе прибирання підлоги при піднятому струмоприймачі електропоїзда. Для зовнішнього миття ТРС на відкритих майданчиках необхідно використовувати мийну установку, що являє собою щітково-душовий пристрій. Для моторвагонного рухомого складу поряд із зовнішнім миттям повинна передбачатися можливість проведення натирання кузову захисною пастою.

Переміщення електропоїзда постійного струму на позицію зовнішнього миття та по ній повинно відбуватися від напруги 220В при піднятому середньому струмоприймачі, всі інші струмоприймачі повинні бути опущені. Вихід електропоїзда з позиції повинен здійснюватися при піднятому передньому струмоприймачі, що перебуває під робочою напругою контактної мережі, всі інші струмоприймачі повинні бути опущені. Переміщення електропоїзда змінного струму позицією зовнішнього миття повинно здійснюватися за допомогою маневрового локомотива. Переміщення електровозів постійного струму здійснюється на зниженій напрузі 220В, електровозів змінного струму - на напрузі 110-115В. Переміщення тепловозів та дизель-поїздів здійснюється своїм ходом.

4. Техніка безпеки

4.1 Засоби безпеки праці

Вирішення проблем боротьби з виробничим травматизмом неможливо без широкого застосування засобів попередження нещасних випадків. Засобами безпеки праці називають такі засоби, які запобігають або зменшують вплив на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів. Засоби захисту умовно поділяються за такими ознаками:

· в залежності від призначення:

· захисні пристрої;

· інформаційні засоби;

· в залежності від принципу дії:

· об'єктивні засоби;

· суб'єктивні засоби;

· в залежності від характеру захисту:

· засоби колективного захисту;

· засоби індивідуального захисту.

Забезпечення безпеки працюючих досягається в першу чергу організацією технологічних процесів, конструкцією виробничого устаткування та органів керування, архітектурно-планувальними рішеннями, в другу чергу - використанням засобів колективного захисту, і лише в третю - використанням засобів індивідуального захисту (ЗІЗ). Їх застосовують у тих випадках, коли безпечність робіт не може бути забезпечена за допомогою технологічних рішень та використання засобів колективного захисту. Загалом засоби захисту працівників повинні забезпечити запобігання або зменшення інтенсивності (рівня) впливу небезпечних та шкідливих виробничих факторів, відповідати вимогам ергономіки, технічної естетики і не повинні бути джерелом небезпечного і шкідливого вітливу на працюючих.

Захисні пристрої умовно поділяються на: огороджувальні; обмежувальні; запобіжні; блокувальні; дистанційного управління.

Огороджувальні пристрої створюють фізичну перешкоду між людиною і виробничим фактором, який становить потенційну небезпеку. До них відносяться захисні огорожі, екрани, кожухи, навіси, щити, бар'єри. Огородженню підлягають всі елементи устаткування, які рухаються або обертаються (за винятком частин, огородження яких не допускається їх функціональним призначенням); зони ймовірного виходу сировини і матеріалів; зони факторів підвищеної небезпеки (високих температур, випромінювань). Частини виробничого обладнання, що рухаються, огороджуються металевими огорожами у вигляді сітки, решітки, суцільного матеріалу. Для проведення ремонтних і регулювальних робіт, а також для спостереження за виробничим процесом і роботою механізмів в огорожах передбачають відривні вікна і люки. Знімні, відкидні і розсувні огорожі, а також відривні дверцята, кришки, щитки в огорожах або корпусах обладнання наділяють пристроями, які виключають їх випадкове відкривання або знімання (замки, пристрої блокування та інші).

Обмежувальні пристрої або обмежувачі використовують для обмеження зони дії або руху окремих видів обладнання або механізмів. До них відносяться упори і обмежувачі (обмежувачі вантажопідіймальності, кінцеві вимикачі та ін.).

Запобіжні пристрої призначені для запобігання виникненню небезпечних виробничих факторів при перевищеннях заданих параметрів (тиску, температури, сили струму та ін.) в технологічному обладнанні шляхом нормалізації параметрів процесу або вимикання обладнання. До них відносяться запобіжні клапани, запобіжники, різноманітні реле, автоматичні вимикачі та інші.

Блокувальні пристрої застосовують для запобігання аварійних ситуацій в процесі експлуатації обладнання. Вони поділяються на заборонно-дозвільні та аварійні. Заборонно-дозвільні пристрої виключають неправильне вимикання і вмикання обладнання, перешкоджають розкриванню кришок обладнання, що працює під тиском або вимиканню обладнання при знятих огорожах тощо. Системи управління обладнанням наділяють блокуючими пристроями, які виключають можливість одночасного вмикання несумісних процесів, рухів в машинах та механізмах.

Пристрої дистанційного керування призначені для керування технологічним процесом або обладнанням за межами небезпечної зони. Для забезпечення безпеки обслуговуючого персоналу дистанційний пуск виробничого обладнання здійснюється після попереджувального звукового або світлового сигналу про можливість пуску з місць обслуговування. Спостереження за роботою здійснюється або візуально, або за допомогою систем телебачення та телеметрії. Таке спостереження можна робити з одного пульта за кількома об'єктами чи ділянками. Характерний режим роботи обладнання контролюють та регулюють за допомогою спеціальних приладів контролю, які передають сигнали на пульт управління, де розміщені необхідні засоби інформації та органи управління.

Інформаційні засоби поділяються на: сигналізацію; сигнальне фарбування; знаки безпеки; контрольно-вимірювальні засоби.

Сигналізація призначена для попередження працівників про пуск чи зупинку обладнання, порушення і надзвичайні відхилення технологічних процесів, аварійні ситуації. За функціональним призначенням сигналізація поділяється на: попереджувальну - попереджує про необхідність дотримання вимог безпеки; аварійну - сповіщає про виникнення небезпечного режиму роботи; оперативну - здійснення контролю виробничих процесів щодо заданих параметрів (тиску, температури).

За способом дії сигналізація поділяється на: кольорову; світлову; звукову. Попереджувальна сигналізація має призначення попередити про небезпеку або можливість її виникнення (використовують різні плакати та написи; світлові та звукові сигнали, які приводяться до дії датчиками, що реєструють відхилення технологічного процесу чи обладнання від того чи іншого заданого параметру). Розпізнавальна сигналізація призначена для виділення того чи іншого обладнання, його частин або робочих зон, які мають небезпеку або вимагають особливої уваги. Оперативна сигналізація потрібна під час проведення технологічних процесів. При автоматичному управлінні подача і відтворення сигналів здійснюється різними приладами та апаратами без безпосередньої дії оператора (для цього використовують реле, які реагують на відхилення контролюючого параметру від заданого значення, вимірювальні прилади, які забезпечені відповідними контактами, що замикаються при певних значеннях). Для автоматичної сигналізації різних положень робочих органів машин, щитів, транспортних пристроїв застосовують індукційні та фотоелектричні пристрої. Оперативну сигналізацію використовують також для узгодження дій працюючих.

Умовне фарбування використовується з метою правильного орієнтування людини в процесі праці у разі того чи іншого небезпечного чи шкідливого виробничого фактору. На практиці використовуються чотири спеціальні кольори з такими значеннями:

· червоний - заборона, зупинка, явна небезпека, засоби пожежогасіння;

· жовтий - увага, попередження про можливу небезпеку;

· зелений - припис, безпека, дозвіл;

· синій - інформація, вказівка.

Сигнально-попереджувальне фарбування повинно бути на спорудах, машинах, механізмах, пристроях, які можуть бути джерелами небезпеки для працівників, що знаходяться або пересуваються в небезпечній зоні. Основній кольором попереджувального фарбування є жовтий, а допоміжним - чорний. Тиловим є фарбування у вигляді чергування жовтих та чорних смуг одного розміру. В залежності від місця розташування і розміру об'єкта попереджувальне фарбування наноситься на всю поверхню або на окремі частини. Пристрої, які мають невеликі розміри можуть бути пофарбовані тільки жовтим кольором.

Для забезпечення безпеки руху та організації праці, а також для чіткої роботи, використовують звукові сигнали. Звуковою сигналізацією обладують локомотиви, вантажопідіймальні крани, електрокари, дрезини та інші машини та механізми. За допомогою звукових сигналів працюючі попереджаються про наближення вантажу, що переміщується, про небезпеку наїзду тощо.

Світлова сигналізація, що використовується в електроустановках, попереджує обслуговуючий персонал про подання або зняття напруги. Червоний колір визначає, що дана ділянка електромережі і електроустановки знаходяться під напругою, а зелений колір сигналізує, що напруга з електромережі знята. Світлова сигналізація як засіб безпеки широко використовується на транспортних засобах. Вона попереджує про небезпеку зустрічний транспорт, який знаходиться позаду. Для цього транспортні засоби обладнуються сигнальними вогнями, стоп-сигналами.

Встановлено 4 групи знаків безпеки: заборонні; попереджувальні; приписні; вказівні. Заборонні знаки забороняють певні дії (виконуються у виді червоного кола з білим полем усередині та символічним зображенням чорного кольору, яке перекреслено червоною смугою, або червоного кола з білим полем усередині та пояснювальним написом чорного кольору). Попереджувальні знаки попереджують про певну небезпеку (виконуються у вигляді рівнобічного трикутника жовтого кольору з символічним зображенням і обвідкою чорного кольору). Приписні знаки дозволяють дії тільки при дотриманні конкретних вимог безпеки (виконуються у вигляді квадрату зеленого кольору з білою обвідкою і білим полем усередині та символом чи написом чорного кольору, а для пожежної безпеки - червоного кольору). Вказівні знаки інформують про місцезнаходження різних об'єктів (виконуються у вигляді прямокутника синього кольору з білою стрілкою і символічним зображенням, або написом чорного кольору усередині білого квадрату, для позначень пожежної безпеки символ чи напис - червоного кольору).

Контрольно-вимірювальні засоби призначені для інформування про стан та режим роботи виробничого обладнання і значення контрольних параметрів. Вони допомагають працівникові контролювати процес, здійснювати безпечну експлуатацію машин та обладнання, визначати гранично допустимі значення параметрів. Це: вольтметри, манометри, термометри, анемометри та інші прилади. Як правило, на циферблатах і шкалах приладів граничні значення, до яких може доходити стрілка, відзначається червоною позначкою.

Усе різноманіття засобів захисту працівників можна розглядати як комплекс суб'єктивних і об'єктивних засобів захисту від впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів. Суб'єктивні засоби безпеки - засоби, застосування яких залежить від свідомості людини, що базується на життєвому досвіді, кваліфікації, знаннях та дотриманні норми техніки безпеки. Такі засоби тільки попереджують про небезпеку. До них відносяться всі інформаційні засоби: сигналізація, сигнальне фарбування, знаки безпеки, контрольно-вимірювальні прилади. Об'єктивні засоби безпеки діють автоматично і не залежать від кваліфікації і стану працюючих. Вони не тільки попереджують про небезпеку, але й самі усувають її, не допускаючи впливу на працюючих небезпечних виробничих факторів. До таких засобів відносяться всі технічні засоби: огороджувальні, запобіжні і обмежувальні пристрої, блокування та пристрої дистанційного керування.

Залежно від характеру їх застосування засоби захисту працівників поділяють на засоби колективного захисту та засоби індивідуального захисту. Засоби колективного захисту (ЗКЗ) - це засоби, які використовуються для захисту двох чи більше осіб. Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) застосовуються працівником індивідуально.

Класифікація засобів колективного захисту визначається тим виробничим фактором, для захисту від якого вони призначені. Так, виділяють засоби нормалізації повітряного середовища виробничих приміщень і робочих місць (мікроклімату, вмісту кисню, шкідливих домішок, рівня іонізації і барометричного тиску, температурних, перепадів) і освітленості; засоби захисту від окремих променів випромінювання (іонізуючого, інфрачервоного, ультрафіолетового, електромагнітного, лазерного) і підвищеної напруженості магнітних та електричних полів; засоби захисту від коливань повітряного середовища (шум, ультра- та інфразвук) і підвищеного рівня вібрації (загальної і локальної); від ураження електричним струмом або підвищеного рівня статичної електрики; від підвищених або понижених температур поверхонь обладнання, матеріалів, виробів, заготовок; від впливу механічних факторів та падіння з висоти; від впливу факторів хімічної та біологічної природи.

Засоби індивідуального захисту застосовують тоді, коли безпека робіт не може бути забезпечена конструкцією та розміщенням устаткування, організацією виробничих процесів, архітектурно-планувальними рішеннями та засобами колективного захисту. Відповідно до Закону України „Про охорону праці" на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, в особливих температурних умовах, в забрудненому середовищі робітникам та службовцям безплатно видаються спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту. Перелік робіт та професій, що дають право на одержання засобів захисту, складається на основі галузевих норм адміністрацією підприємства та погоджується із місцевими органами держнагляду по охороні праці. В залежності від призначення ЗІЗ поділяються на такі класи:

· ізолюючі костюми (пневмокостюми, гідроізолюючі костюми, скафандри);

· засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, пневмошоломи, пневмомаски);

· спеціальний одяг (комбінезони, напівкомбінезони, куртки, костюми, штани, плащі, халати, фартухи, жилети);

· спеціальне взуття (чоботи, напівчоботи, черевики, боти, галоші);

· засоби захисту рук (рукавиці);

· засоби захисту голови (каски, шоломи, підшоломники, шапки);

· засоби захисту обличчя (захисні маски, щитки);

· засоби захисту органів слуху (протишумні шоломи, навушники, вкладиші);

· засоби захисту очей (захисні окуляри, світлофільтри);

· запобіжні засоби (запобіжні пояси, діелектричні килимки, маніпулятори, наплічники, налокітники, наколінники);

· захисні дерматологічні засоби (мийні пасти, креми, мазі).

ЗІЗ підлягають оцінці захисних, фізіолого-гігіенічних і експлуатаційних показників і не повинні змінювати своїх властивостей під час прання, хімічної чистки та знезаражування. ЗІЗ повинні бути промаркіровані відповідним чином і оснащені інструкцією з вказівкою призначення, терміну служби, правил експлуатації і зберігання.

ЗІЗ очей (захисні окуляри}поділяються на вісім типів залежно від того, про що йде мова - про захист очей від твердих частинок, бризок рідини, газу, пилу, ультрафіолетового та ультрачервоного випромінювання, засліплюючої яскравості чи комбінації перерахованих факторів. При цьому захисні окуляри шести типів випускаються в двох варіантах - із склом без кольору або з світлофільтрами. У металообробці найчастіше використовують захисні окуляри типу В (відкриті) або ВВ (відкриті відкидні захисні окуляри), під час електрозварювальних робіт - типу К (козиркові захисні окуляри) або Л (захисний лорнет).

ЗІЗ органів дихання поділяються за принципом дії на фільтруючі та ізолюючі. Перші застосовуються при вмісті кисню в повітрі, яке вдихають, не менше 18% і обмеженому вмісті шкідливих речовин. Ізолюючі забезпечують захист в умовах недостатнього вмісту кисню та необмеженого вмісту шкідливих речовин.

Засоби індивідуального захисту дерматологічні поділяють залежно від призначення на такі види: захисні, очищувачі шкіри та репаративні засоби. Захисні засоби залежно від фактора, проти дії якого спрямований захисний ефект, поділяють на групи: від пилу, води, розчинів солей, кислот, лугів низької концентрації; мастильно-охолоджувальних рідин; органічних розчинників і тих лаків і фарб, що їх містять; масел та мастил; синтетичних, змащувальних мастил та палива; смол, отверджувачів, клеїв; підвищених та знижених температур; від ультрафіолетових випромінювань та шкідливих біологічних факторів (від пилу, підвищених та знижених температур та шкідливих біологічних факторів). Очисники шкіри призначені для вилучення виробничих забруднень шкіри. Репаративні засоби сприяють регенерації шкіри та використовуються після роботи. До захисних дерматологічних засобів висуваються додаткові вимоги, вони повинні відрізнятися направленою ефективністю (тобто значними захисними властивостями відносно певних виробничих факторів), легко наноситися і не створювати незручностей у роботі, мати необхідну адгезію з шкірою і в той же час легко змиватися із шкіряного покрову. Ці засоби не повинні викликати токсичних ефектів і сенсибілізації організму, порушувати нормальний стан та функції шкіри та бути поживним середовищем для мікроорганізмів, забруднювати виробничі матеріали і готову продукцію.

Одяг спеціальний захисний, засоби індивідуального захисту рук та ніг поділяються на групи залежно від факторів, проти яких спрямована дія. Зокрема, це механічний вплив (від ударів, вібрації, проколів, порізів, стирання); ковзання; підвищені та знижені температури; радіоактивні забруднення та рентгенівські промені; електрострум, електростатичні заряди і поле, електричні та електростатичні поля; нетоксичний пил, токсичні речовини, вода та розчини токсичних речовин; органічні розчинники, лак та фарби на їх основі; нафта; нафтопродукти, мастила та жири; загальні виробничі забруднення; шкідливі біологічні фактори; статичне навантаження (втомлюваність).

4.2 Загальні вимоги безпеки до технологічного обладнання та процесів

Травмування працюючого можливе як від безпосереднього дотику його до джерела небезпеки, так і на деякій відстані від нього, через неприпустиме наближення. Простір, в якому постійно діє, або періодично виникає небезпечний виробничий фактор називають небезпечною зоною. Вона може виникнути навколо машин, механізмів або їх частин, що рухаються чи обертаються, поблизу вантажів, які переміщуються підіймально-транспортними машинами й механізмами. Наявність небезпечної зони може бути пов'язано з небезпекою ураження електричним струмом, з можливістю травмування відлітаючих часток оброблюваного матеріалу або інструменту, з вилітанням оброблюваної деталі з захоплюючих пристроїв. Особливу загрозу становить небезпечна зона, де ймовірно захоплення одягу чи волосся працюючими рухомими частинами обладнання. Якщо частини машини обертаються назустріч одна одній, створюється небезпека втягування в небезпечну зону. Небезпечна зона може виникати як усередині машини, так і поза неї (поблизу відкритих струмоведучих частин, в навколишньому середовищі при виникненні теплових, електромагнітних і іонізуючих випромінювань, при наявності шуму і вібрації, ультразвуку, шкідливих парів, газів, пилу).

При експлуатації рухомого складу небезпека зростає під час роботи на території багатоколійних парків з різнобічним рухом; знаходженні усередині колії для огляду і ремонту рухомого складу; проходу негабаритних місць, ділянок зі складним профілем колії, а також при поганій видимості, недостатній освітленості.

Основними вимогами безпеки, що ставляться до конструкцій машин та механізмів, є безпека для здоров'я та життя людей, надійність та зручність експлуатації. Безпека виробничого обладнання забезпечується:

· вибором безпечних принципів дії, конструктивних схем, елементів конструкції;

· використанням засобів механізації, автоматизації та дистанційного керування;

· застосуванням в конструкції засобів захисту;

· дотриманням ергономічних вимог;

· включенням вимог безпеки в технічну документацію з монтажу, експлуатації, ремонту та транспортування і зберігання обладнання;

· застосуванням в конструкції відповідних матеріалів.

Дотримання цих вимог в повному обсязі можливе лише на стадії проектування. Тому у всіх видах проектної документації (з монтажу, експлуатації, ремонту, транспортування та зберігання виробничого обладнання) передбачаються вимоги безпеки. При виборі принципу дії машини необхідно враховувати всі потенційно можливі небезпечні та шкідливі виробничі чинники (наприклад, при високих рівнях шуму редукторів слід використовувати спеціальні зубчасті зачеплення зі зниженим шумоутворенням, при високих рівнях вібрацій - з елементами, які обертаються рівномірно (замість кривошипно-шатунних та кулачкових)). Обираючи конструктивну схему обладнання, необхідно всі рухомі частини обладнання розташовувати в корпусах, що повинні бути компактними, мати якомога менше гострих країв, частин, котрі виступають. Необхідно досягати того, щоб захисні пристрої конструктивно суміщались з машиною і були її складовою частиною. При виборі елементів, що працюють під навантаженням, важливо враховувати їх надійність та жорсткість. На етапі проектування всі такі пристрої та вузли розраховують на міцність з врахуванням їх жорсткості та виду навантажень (статичні, динамічні).

Застосування в конструкціях машин засобів захисту - один з основних напрямків забезпечення безпеки обладнання. Використовуються огороджувальні, запобіжні та гальмівні засоби захисту, засоби автоматичного контролю та сигналізації, знаки безпеки та дистанційне керування (дозволяє здійснювати контроль та регулювання його роботи з ділянок, досить віддалених від небезпечної зони). Дотримання ергономічних вимог сприяє забезпеченню зручності експлуатації, зниженню втомлюваності та травматизму.

Загальні вимоги до виробничих процесів передбачають:

· усунення безпосереднього контакту працівників з вихідними матеріалами, заготовками, готовою продукцією та відходами виробництва, котрі справляють небезпечну дію;

· заміну технологічних процесів та операцій, пов'язаних з виникненням небезпечних та шкідливих виробничих факторів, процесами та операціями, при виконанні які ці фактори відсутні або мають меншу інтенсивність;

· комплексну механізацію та автоматизацію виробництва;

· застосування дистанційного керування технологічними процесами та операціями за наявності небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

· герметизацію обладнання;

· застосування засобів колективного захисту працівників;

· раціональну організацію праці та відпочинку з метою профілактики монотонності та гіподинамії, а також зниження важкості праці;

· своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних та шкідливих виробничих факторів на окремих технологічних операціях;

· запровадження систем керування технологічними процесами, котрі забезпечують захист працівників та аварійне вимкнення виробничого обладнання;

· своєчасне видалення та знешкодження відходів виробництва, котрі є джерелами небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

· забезпечення пожежо- та вибухобезпеки.

Значною мірою безпека виробничих процесів залежить від організації та раціональності планування цехів, дільниць, від рівня облаштованості робочих місць, виконання вимог безпеки до виробничих приміщень, зберігання, транспортування, складання вихідних матеріалів, заготовок та готової продукції, а також від видалення відходів, їхньої утилізації, від дотримання вимог безпеки, що ставляться до виробничого персоналу.

Розташування виробничого обладнання, заготовок, готової продукції та відходів виробництва у виробничих приміщеннях та на робочих місцях не повинно бути небезпечним для персоналу. Розташування обладнання, яке є джерелами небезпечних та шкідливих виробничих факторів, відстань між обладнанням, а також між обладнанням і стінами виробничих будівель, споруд повинні відповідати діючим нормам технологічного проектування, будівельним нормам і правилам.

Конструкція робочого місця, його розміри та взаємне розташування його елементів повинні відповідати антропометричним, фізіологічним і психофізіологічним характеристикам людини, а також характеру роботи. Облаштоване згідно з вимогами стандартів робоче місце забезпечує зручне положення людини. Це досягається регулюванням положення крісла, висоти та кута нахилу підставки для ніг за умови її використання, або висоти і розмірів робочої поверхні. Повинне забезпечуватись виконання трудових операцій в зонах моторного поля (оптимальної досяжності, легкої досяжності та досяжності) в залежності від необхідної точності і частоти дій. Організація робочих місць повинна забезпечувати стійке положення та вільність рухів працівника, безпеку виконання трудових операцій, виключати або допускати лише в деяких випадках роботу в незручних позиціях, котрі зумовлюють підвищену втомлюваність. Загальні принципи організації робочого місця:

· на робочому місці не повинно бути нічого зайвого; всі необхідні для роботи предмети повинні знаходитись поряд з працівником, але не заважати йому;

· ті предмети, якими користуються частіше, розташовуються ближче, ніж ті предмети, якими користуються рідше;

· предмети, які беруть лівою рукою, повинні знаходитись зліва, а ті предмети, які беруть правою рукою, повинні знаходитись справа;