Охорона праці та навколишнього середовища

Ручні вуглекислотні вогнегасники призначені для гасіння невеликих пожеж, всіх видів загорання. Вони приводяться в дію вручну. Через вентиль стиснена рідка вуглекислота прямує у патрубок, де вона розширюється і за рахунок цього її температура знижується до - 70 °С. При переході рідкої вуглекислоти в газ її об'єм збільшується в 500 разів. Утворюється снігоподібна вуглекислота, яка при випаровуванні охолоджує горючу речовину та ізолює її від кисню повітря. Корисна довжина струменя вогнегасника приблизно 4 м, час дії - 30-60 с. Вогнегасник слід тримати за ручку, для уникнення обмороження рук; зберігати подалі від тепла, для запобігання саморозряджання. Вуглекислотою можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою, а також горючі рідини і тверді речовини. Не можна гасити спирт і ацетон, які розчиняють вуглекислоту, а також терміт, фотоплівку, целулоїд, які горять без доступу повітря.

Ручні хімічні пінні вогнегасники використовуються для гасіння твердих речовин, що горять, та горючих легкозаймистих рідин з відкритою поверхнею, що горить. Слід мати на увазі, що піна електропровідна - нею не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою, вона псує обладнання та папери. Нею не можна також гасити калій, натрій, магній та його сплави, оскільки внаслідок їх взаємодії з водою, наявною в піні, виділяється водень, котрий посилює горіння.

В коридорах, проходах, проїздах або інших місцях, крім вогнегасників, розташовують пожежні щити з набором засобів пожежогасіння.

Надійним і швидким засобом повідомлення про пожежу є електрична пожежна сигналізація автоматичної або ручної дії. Ручні сповісники встановлюються поза межами приміщень на відстані 150 м, або всередині - на відстані 50 м один від одного. В плавких автоматичних сповісниках пружини спаяні легкоплавким сплавом; при підвищенні температури сплав розплавляється, пружини розходяться і замикають сигнальне коло. До аналогічного результату призводить викривлення пластинок біметалевого сповісника при підвищенні температури. Біметалевий сповісник забезпечує плавне регулювання пристрою спрацювання, який відновлюється після припинення пожежі.

В термісторному сповіснику при підвищенні температури знижується опір напівпровідникового шару, через який замикається коло електромагніту, що вмикає пожежну сигналізацію. Фотоелектричні сповісники (фотореле) спрацьовують внаслідок затемнення димом світлового променя, спрямованого на фотоелемент.



5.6 Система організаційно-технічних заходів

Забезпечення пожежної безпеки - невід'ємна частина державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства та навколишнього середовища. Державні органи виконавчої влади та органи самоврядування усіх рівнів в межах своєї компетенції організовують розроблення та впровадження у відповідних галузях і регіонах організаційних і науково-технічних заходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об'єктів. Згідно діючого законодавства відповідальність за утримання промислового підприємства у належному протипожежному стані покладається безпосередньо на керівника (власника). Власники підприємств, установ та організацій, а також орендарі зобов'язані:

· розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;

· відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють в межах підприємства, здійснювати постійний контроль за їх додержанням;

· забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

· організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

· утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;

· створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;

· подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними виробляється;

· здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж;

· своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання тощо;

· проводити службові розслідування випадків пожеж.

Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України зобов'язані:

· виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і протипожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поводженні з вогнем;

· повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вжити заходів до її ліквідації, рятування людей і майна.

В населених пунктах та на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється державний пожежний нагляд. Органи державного пожежного нагляду відповідно до покладених на них завдань:

· розробляють з участю зацікавлених організацій та органів і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки;

· погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил та інших нормативно-технічних документів, що стосуються забезпечення пожежної безпеки, а також проектні рішення, на які встановлено норми і правила.

· встановлюють порядок опрацювання і затвердження нормативних актів з питань пожежної безпеки, що діють на підприємстві, в установі та організації;

· проводять згідно з чинним законодавством перевірки і дізнання за повідомленнями та заявами про злочини, пов'язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки;

· здійснюють контроль за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки.

Посадовими особами органів держпожежнагляду є державні інспектори, які мають право:

· проводити в будь-який час у присутності власника чи його представника пожежно-технічні обстеження і перевірки підконтрольних об'єктів незалежно від форм власності, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію;

· давати (надсилати) керівникам органів влади та самоврядування різних рівнів, керівникам та іншим посадовим особам підприємств, установ та організацій, а також громадянам обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків з питань пожежної безпеки. У разі порушення правил пожежної безпеки, або з інших причин, що створюють загрозу виникнення пожежі, або перешкоджають її гасінню та евакуації людей припиняти чи забороняти роботу підприємств, окремих виробництв, дільниць, агрегатів;

· здійснювати контроль за виконанням протипожежних вимог, передбачених нормативно-технічними документами, під час проектування, будівництва, реконструкції, технічного переоснащення чи розширення, капітального ремонту підприємств, будівель, споруд та інших об'єктів. У разі виявлення порушень забороняти до їх усунення випуск і застосування проектів, зупиняти проведення будівельно-монтажних робіт;

· притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб, інших працівників підприємств, установ, організацій та громадян, винних у порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанні приписів, постанов органів державного пожежного нагляду, використанні пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням;

· застосовувати штрафні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів державного пожежного нагляду.

Основними завданнями пожежної охорони є:

· здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

· запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;

· гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги у ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну. Державна пожежна охорона формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежної, входить до системи Міністерства з надзвичайних ситуацій України і здійснює державний нагляд. Підрозділи відомчої пожежної (пожежно-сторожової) охорони створюються на об'єктах міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. У сільських населених пунктах, де немає підрозділів Державної пожежної охорони, органами місцевої державної адміністрації створюються сільські пожежні команди. На промислових підприємствах, в установах та організаціях з метою проведення заходів щодо запобігання пожежам та організації їх гасіння створюються добровільні пожежні дружини (команди). На підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше чоловік за рішенням трудового колективу створюються пожежно-технічні комісії.

Усі працівники при прийнятті на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктажі з питань пожежної безпеки. Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною, пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктажу і перевірки знань з питань пожежної безпеки, забороняється. Місцеві органи державної виконавчої влади та самоврядування, житлові установи та організації зобов'язані за місцем проживання організувати навчання населення правилам пожежної безпеки в побуті та громадських місцях. У дитячих дошкільних закладах проводиться виховна робота, спрямована на запобігання пожежам від дитячих пустощів з вогнем і виховання у дітей бережливого ставлення до національного багатства. У закладах освіти усіх рівнів (від загальноосвітніх до закладів післядипломної освіти) організовується вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також діям у разі пожежі.

У разі виявлення пожежі (ознак горіння) кожний громадянин зобов'язаний:

· негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону. При цьому необхідно назвати адресу об'єкта, вказати кількість поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, ситуацію на пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище;

· вжити (по можливості) заходів до евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;

· якщо пожежа виникне на підприємстві, повідомити про неї керівника чи відповідну компетентну посадову особу та (або) чергового по об'єкту;

· у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газорятувальну).

5.7 Загальні вимоги пожежної безпеки на залізничному транспорті

Відповідно до вимог Закону України "Пpo пожежну безпеку" та Правил пожежної безпеки в Україні розроблені і введені в дію Правила пожежної безпеки на залізничному транспорті, які визначають основні вимоги пожежної безпеки на об'єктах (будівлях, спорудах, технологічних лініях), рухомому складі залізничного транспорту і є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями Укрзалізниці, а також іншими підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які користуються послугами залізничного транспорту.

Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ, організацій Укрзалізниці покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором. Керівник підприємства повинен визначити обов'язки посадових осіб щодо забезпечення пожежної безпеки, призначити відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць, рухомого складу, технологічного та інженерного устаткування; а також за стан і експлуатацію технічних систем протипожежного захисту. Обов'язки щодо забезпечення пожежної безпеки, утримання і експлуатації засобів протипожежного захисту повинні бути відображені у відповідних посадових документах (функціональних обов'язках, інструкціях, положеннях).

Керівники підрозділів та посадові особи, відповідальні за пожежну безпеку на рухомому складі або окремих приміщеннях (ізольованих робочих місцях), зобов'язані:

· забезпечити дотримання встановленого протипожежного режиму, правил пожежної безпеки та інструкцій щодо заходів пожежної безпеки;

· не допускати до роботи осіб, які не пройшли спеціальне навчання, інструктаж або перевірку знань з питань пожежної безпеки;

· проводити періодичні огляди території, будівель, виробничих і службових приміщень з метою контролю за утриманням шляхів евакуації, протипожежних перепон, розривів, під'їздів і доріг, засобів пожежогасіння (гідрантів, внутрішніх пожежних кранів, вогнегасників) і вживати термінових заходів для усунення виявлених порушень та недоліків;

· забезпечити утримання у технічно справному стані установок пожежогасіння, пожежної сигналізації, зв'язку;

· стежити за справністю приладів опалення, вентиляції, електроустановок, технологічного і виробничого обладнання і вживати заходів до усунення виявлених несправностей;

· знати пожежну безпеку технологічних процесів, технологічного і виробничого устаткування, категорії приміщень виробничого та складського призначення з вибухопожежної і пожежної небезпеки, а також вимоги пожежної безпеки до зберігання, застосування і транспортування вибухонебезпечних та пожежонебезпечних речовин і матеріалів;

· стежити за своєчасним прибиранням приміщень і робочих місць;

· у випадку виникнення пожежі негайно повідомити про це пожежну охорону, сповістити керівників об'єкта і приступити до її ліквідації.

На підприємствах Укрзалізниці, де працюють 50 і більше осіб, за рішенням трудового колективу створюється пожежно-технічна комісія (ПТК). Її роботу необхідно організовувати згідно з Типовим положенням про Пожежно-технічну комісію, що затверджується МНС України. З метою залучення працівників до заходів щодо запобігання пожеж, організації їх гасіння, на підприємствах Укрзалізниці створюються добровільні пожежні дружини (команди), діяльність яких повинна здійснюватися згідно з Положенням про добровільні пожежні дружини (команди), що затверджується МНС України. На кожному підприємстві повинна бути розроблена інструкція про заходи пожежної безпеки, а також встановлений порядок (система) сповіщення людей про пожежу, з яким необхідно ознайомитися всіх працівників. У приміщеннях на помітному місці, поблизу телефонів, слід влаштовувати таблички із зазначенням номера телефону для виклику пожежної охорони та адреси даного об'єкта. Працівники підприємств залізничного транспорту зобов'язані:

· чітко знати і виконувати встановлені правила пожежної безпеки, не допускати дій, що можуть призвести до пожежі;

· суворо виконувати вимоги технологічних інструкцій щодо забезпечення пожежної безпеки в технологічних процесах і при експлуатації рухомого складу;

· не допускати використання несправних інструментів, приладів, устаткування, дотримуватися правил безпеки під час їх експлуатації, а також виконувати вказівки керівництва та осіб відповідальних за пожежну безпеку;

· провадити прибирання робочих місць та відключати електрообладнання після закінчення роботи;

· вміти застосовувати наявні засоби пожежогасіння.

Працівники залізничного транспорту у разі виявлення пожежі зобов'язані:

· негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону (при цьому необхідно назвати адресу об'єкта, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також повідомити своє прізвище) і вжити заходів щодо виклику на місце пожежі керівника підприємства або іншої компетентної посадової особи;

· вжити заходів до евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі і збереження матеріальних цінностей.

Керівник підприємства, який прибув до місця пожежі, зобов'язаний:

· продублювати повідомлення про пожежу в пожежну частину;

· залучити до гасіння пожежі добровільну пожежну дружину об'єкта, довести подію до відома власника підприємства;

· у разі загрози життю людей негайно організувати їх рятування, використовуючи для цього всі існуючі сили та засоби;

· видалити за межі небезпечної зони всіх працюючих, не пов'язаних з ліквідацією пожежі;

· припинити всі роботи (якщо це можливо за технологічним процесом виробництва), крім робіт, пов'язаних з гасінням пожежі;

· здійснити, у разі необхідності, відключення електроенергії (за винятком живлення систем протипожежного захисту), зупинення пристроїв, агрегатів, апаратів, перекриття сировинних, газових, парових та водяних комунікацій, систем вентиляції в аварійному і суміжних з ним приміщеннях (за винятком пристроїв протидимового захисту) та виконати інші заходи, які сприяють запобіганню розвитку пожежі і задимленості будівлі;

· перевірити включення в роботу автоматичних систем протипожежного захисту (сповіщення людей про пожежу, пожежогасіння, протидимового захисту);

· здійснювати керівництво гасінням пожежі до прибуття пожежної охорони з урахуванням специфічних особливостей об'єкта, що горить;

· забезпечити захист людей, які беруть участь у гасінні пожежі, від можливих завалів конструкцій, ураження електрострумом, отруєнь, опіків;

· організувати зустріч пожежної охорони і надати допомогу у виборі найкоротшого шляху для під'їзду до місця пожежі та в установці на водні джерела;

· одночасно з гасінням пожежі організувати евакуацію матеріальних цінностей і забезпечити їхнє збереження;

· у разі необхідності викликати до місця пожежі медичну та інші аварійно-рятувальні служби.

Після прибуття підрозділів пожежної охорони керівник об'єкта (підрозділу) або інша посадова особа, керуюча гасінням пожежі, поступає в підпорядкування керівника гасіння пожежі і діє за його вказівками. Представник об'єкта в оперативному штабі пожежогасіння зобов'язаний консультувати керівника гасіння пожежі про специфічні особливості об'єкта, що горить {його технології, небезпеку впливу на апарати та матеріали високої температури пожежі і продуктів горіння).

Працівники підприємств залізничного транспорту під час прийому на роботу і за місцем роботи повинні проходити інструктажі з питань пожежної безпеки (протипожежні інструктажі). Особи, які влаштовуються на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною небезпекою, до початку самостійного виконання робіт повинні пройти навчання з пожежно-технічного мінімуму, а після цього - постійно, один раз на рік - перевірку знань. Особи, які суміщують професії (роботи), навчаються або інструктуються за основною і суміжною професією (роботою).

Організація своєчасного і якісного проведення спеціального навчання, інструктажів та перевірки знань з питань пожежної безпеки на підприємстві покладається на його керівника, а у структурних Підрозділах - на керівників цих підрозділів. Порядок проходження працівниками спеціального навчання, інструктажів і перевірки знань визначається керівником підприємства (наказом чи відповідним положенням, яке опрацьовується на підприємстві та затверджується керівником). Допуск до роботи осіб, які не пройшли спеціального навчання, інструктажів або перевірки знань, не дозволяється.

До протипожежних інструктажів належать вступний, первинний, повторний, позаплановий і цільовий. Вступний протипожежний інструктаж проводиться з усіма працівниками, щойно прийнятими на постійну або тимчасову роботу, і з прибулими на підприємство у відрядження, на практику (навчання). Первинний протипожежний інструктаж проводиться безпосередньо на робочому місці до початку виробничої діяльності працівника. Повторний інструктаж проводиться на робочому місці не рідше одного разу на рік. Позаплановий протипожежний інструктаж проводиться індивідуально або з групою працівників споріднених спеціальностей (видів робіт). Обсяг і зміст інструктажу визначається у кожному випадку окремо в залежності від причин, які викликали необхідність його проведення. Цільовий протипожежний інструктаж проводиться з робітниками перед виконанням пожежонебезпечних робіт (зварювальних, розігрівальних та ін.), при ліквідації аварій, стихійного лиха. Первинний, повторний, позаплановий і цільовий протипожежні інструктажі проводяться безпосередньо керівниками робіт (начальником виробництва, цеху, дільниці, поїзда та ін.), які пройшли навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки. Первинний, повторний та позаплановий інструктажі закінчуються перевіркою знань. Перевірку здійснює особа, яка проводила інструктаж.

Після проведення всіх видів протипожежних інструктажів, крім цільового, в спеціальних журналах встановленого зразка робляться записи (окремо від інструктажів з питань охорони праці) з підписами осіб, з якими проводився інструктаж і тих, хто його проводив. Запис про проведення цільового протипожежного інструктажу робиться в документі, який дозволяє виконання робіт (наряд-допуск, дозвіл). У виробничих приміщеннях та на території депо повинні бути забезпечені протипожежні заходи. При виконанні технічного обслуговування та поточного ремонту повинні бути забезпечені заходи з попередження пожеж. В депо та ПТОЛ повинно знаходитися справне протипожежне обладнання в кількості, що встановлена спеціальними нормами. Під час поточного ремонту ПР-1 тепловозів необхідно перевіряти рівень водного розчину в резервуарі піноутворювача протипожежної установки. При поточних ремонтах ПР-2 та ПР-3 слід додатково перевіряти якість піноутворювача.

При зварювальних роботах в кузові ТРС в місці виконання робіт необхідно мати вогнегасники, пісок і воду та слід встановити захисні екрани (щити) для обмеження поширення іскор. Виконувати зварювальні роботи на паливних баках або резервуарах, що містять горючі речовини, дозволяється лише після видалення залишків таких речовин та промивання їх гарячою водою, погодження вогневих робіт з місцевою пожежною охороною та виконання аналізу повітря (в баці або резервуарі) на відсутність вибухонебезпечних концентрацій газів (пари). Зварювальник не повинен приступати до вогневих робіт без письмового дозволу, що видається головним інженером або керівником підприємства та погодженого з пожежною охороною. Не допускається проводити зварювальні роботи на щойно пофарбованому рухомому складі. Для запобігання утворення вибухонебезпечних сумішей фарбувати кузови всередині необхідно при провітрюванні їх за допомогою механічної вентиляції. На кожній виробничий дільниці повинні бути приміщення для паління.

У приміщеннях відділень по ремонту паливної апаратури, фільтрів, акумуляторних батарей, просочувальному, теслярському та в інших, де використовуються горючі матеріали, не допускається застосовувати відкритий вогонь та не дозволяється палити. Для гасіння займань електроприводів та електропроводки повинні використовуватися лише вуглекислотні вогнегасники та сухий пісок.

6. Охорона навколишнього середовища

6.1 Вплив залізничного транспорту на навколишнє середовище

Характерною особливістю сучасного виробництва є впровадження нових, більш ефективних технологічних процесів, різке розширення об'ємів виробництва, швидке зростання споживання матеріальних та енергетичних ресурсів. Це привело до значного зростання негативного впливу на навколишнє середовище. На даний час проблема охорони навколишнього середовища є однією з найважливіших. Комплексний характер цієї проблеми визначається складністю системи, що включає природу, суспільство і виробництво. В той же час оптимальний розвиток цієї системи пов'язаний з соціальними, екологічними, технічними, економічними та міжнародними аспектами проблеми.

Захист навколишнього середовища - це комплексна проблема: разом з природоохоронними задачами вона вирішує також і соціально-економічну задачу - покращує умови життя людини, зберігаючи його здоров'я. Основними напрямками по вирішенню проблем захисту навколишнього середовища є: вдосконалення технологічних процесів і розробка нового обладнання з меншим рівнем викидів домішок та відходів в оточуюче середовище; заміна токсичних відходів нетоксичними та неутилізуємих відходів на утилізуємі і т.д. Одним з заходів по захисту навколишнього середовища є раціональне розміщення джерел забруднення: обладнання санітарно-захисних зон; винесення промислових підприємств з шкідливими викидами за межі міста; врахування “рози вітрів”.

Науково-технічний прогрес неминуче підсилює дію людини на природу. У зв'язку з цим питання охорони навколишнього середовища набули особливого значення і вимагають негайного рішення. Поряд з галузями, що традиційно порушують рівновагу, значний вплив на навколишнє середовище мають різні види транспорту, в тому числі залізничний транспорт. Вплив залізничного транспорту на екологічний стан в Україні обумовлений наступними факторами:

· вживання невідновлюваних природних ресурсів в 5 разів більше, ніж у розвинених країнах;

· низька теплоекономічність, великий об'єм споживання енергетичних ресурсів;

· використання значних за розмірами територій;

· забруднення атмосфери повітря, водних басейнів та ґрунтів токсичними викидами, сипучими вантажами, сміттям, солями важких металів;

· забруднення навколишнього середовища в результаті аварій при перевезенні екологічно небезпечних вантажів;

· погіршення здоров'я населення через забруднення навколишнього середовища та змінення мутаційних процесів у живих організмів.

Останнім часом на залізничному транспорті активізувалась робота по зниженню шкідливого впливу на навколишнє середовище. Відбувається покращення використання природних ресурсів та виконання природоохоронного законодавства, але ця робота в загальному обсязі не відповідає сучасним умовам.

На залізницях розміщено 1684 станції, 68 основних та 34 оборотні локомотивні депо, 51 вантажне вагонне депо, 16 пасажирських вагонних депо, 110 дистанцій колії, 23 механізованих станції вантажно-розвантажувальних робіт, 69 дистанцій сигналізації та зв'язку та інші підприємства, які впливають на навколишнє середовище. Залізничний транспорт щорічно споживає 65 млн. м³ води, з яких близько 40% скидається у поверхневі водойми у вигляді стоків. В атмосферне повітря зі стаціонарних джерел викидається близько 50 000 тон шкідливих речовин в рік, з яких знешкоджуються лише 30%. В результаті діяльності підприємств залізниць щорічно утворюється 65 000 тон відходів. Залізничними спорудами в Україні виключено з сільського господарства близько 65 000 га землі.

До чинників несприятливої дії залізничного транспорту на навколишнє середовище відносять викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря, зовнішні шуми залізничних об'єктів, забруднення ґрунту і водоймищ. Джерелами забруднення атмосферного повітря є виробничі та цивільні споруди, рухомий склад. Це, в першу чергу, промивально-пропарювальні і дезинфекційно-промивальні станції, шпалопросочувальні та щебеневі заводи, локомотивні і вагонні депо. Особливо несприятливе у санітарному відношенні забруднення обмежених об'ємів навколишнього середовища в яких постійно або періодично працюють люди (тунелі).

На залізничному транспорті найбільшу небезпеку відносно забруднення поверхневих джерел питного призначення являють локомотивні та вагоноремонтні заводи, депо, шпалопросочувальні заводи, промивально-пропарювальні і дезинфекційно-промивальні станції, рейкозварювальні поїзди, ливарно-механічні, електромеханічні та інші виробництва. Так, в стічних водах мийних ділянок локомотивних депо виявляється від 3 до 25 г/л нафтопродуктів, від 1 до 2 г/л поверхнево-активних речовин, що використовуються в мийних розчинах. Ці води мають різко лужну реакцію. Велику кількість поверхнево-активних речовин, нітратів і інших шкідливих продуктів містять стічні води оглядових канав стійлових частин локомотивних депо. Значно забруднені шкідливими речовинами стічні води гальванічних цехів, акумуляторних відділень, деповських пралень.

Об'єктами санітарної охорони ґрунту є баластна призма залізничного полотна, територія станцій, промислових об'єктів і залізничних селищ. При будівництві і експлуатації залізниць змінюються властивості і структура ґрунту, що приводить до порушення рівноваги природного середовища в смузі відведення. Грунт забруднюється промисловими і побутовими відходами, при цьому інтенсивність забруднення залежить від інтенсивності їх утворення і ступеня знешкодження цих відходів. Велику втрату ґрунту обумовлюють отрутохімікати. Небезпека шкідливої дії тієї або іншої хімічної речовини визначається не тільки ступенем його токсичності, але і стійкістю до руйнування в навколишньому середовищі. Ряд хімічних речовин знищують мікрофлору ґрунту, знижуючи тим самим її самоочищаючу здатність.

Розробка і впровадження нових технологічних процесів на залізничному транспорті і в транспортному будівництві пов'язані з необхідністю підвищення швидкості руху поїздів, збільшення пропускної спроможності залізниць, поліпшення умов праці працівників та комфорту пасажирів. При будівництві і ремонті колії (земляного полотна, верхньої будови і штучних споруд) виникає небезпека забруднення навколишнього середовища. Впровадження в технологічний процес ремонту і будівництва залізничної колії машин і механізмів змінило умови праці робітників. При роботі щебенеочисних машин виникає висока запиленість. Такий пил містить не тільки силіцій, але і забруднений бактеріями, пестицидами і гербіцидами, які скидаються на колії із стічними каналізаційними водами поїздів. Для ліквідації рослинності на залізничному полотні також використовують хімічні речовини. Пилові хмари, що виникають при щебенеочисних роботах, забруднюють навколишнє середовище, особливо в смузі відведення. Машини і механізми створюють шум, що перевищує допустимі норми, і вібрації на робочому місці.

Збільшення швидкості пересування вантажів, ваги поїздів, організація довгих поїздів створюють нову технологію сортування вантажних вагонів на станціях, підвищують інтенсивність руху на всьому полігоні залізниць. В той же час, у зв'язку з будівництвом в містах сортувальних і пасажирських станцій, локомотивних і вагоноремонтних депо, вантажних дворів і інших об'єктів залізничної інфраструктури, вони виявилися складовою частиною населених пунктів. Збільшення довжини залізниць пов'язане з розвитком залізничних вузлів і під'їзних колій промислових об'єктів, розташованих всередині міст. Це приводить до погіршення акустичного клімату, забрудненню навколишнього середовища, ґрунту, вододжерел населених місць, житлових і виробничих приміщень. Зовнішні шуми (91-93 дБ на відстані 7 м від повздовжньої осі залізничної колії, на відстані 60 і 100 м рівень звукової енергії падає на 6-10 дБ) несприятливо впливають на екологічну ситуацію. Найбільш несприятливий акустичний клімат відмічений в квартирах, що виходять вікнами до залізничної колії. Джерелами шуму є вантажні, пасажирські і приміські поїзди. На сортувальних станціях такими джерелами є сигнали локомотивів, різкий вихід повітря з випускних труб уповільнювачів, скрегіт коліс вагонів, зіткнення автозчепів, гучномовний зв'язок. Боротьба з шумами на залізничному транспорті проводиться систематично: устаткування локомотивів свистками малої гучності, зменшення потужності гучномовців на сортувальних і вантажних станціях, розосереджене розміщення гучномовців по території станцій, обмежене користування парковим зв'язком, введення індивідуального радіозв'язку між диспетчером, складачами поїздів, працівниками пунктів технічного обслуговування вагонів, прокладка безстикового шляху на ділянках залізниць, прилеглих до районів житлової забудови, використання шумозахистних екранів (залізобетонні бар'єри, стрічкове будівництво гаражів в зонах розриву, раціональне озеленення цих зон і ін.).

За родом своєї роботи депо спричиняє забруднення атмосфери і водного басейну. Основним напрямком в забезпеченні чистоти атмосфери є застосування різноманітних фільтраційних (газопилевловлювальних) установок, що встановлюються на виходах вентиляційної системи. Це дає можливість запобігти викидам в атмосферу шкідливих речовин шляхом їх вловлювання та подальшої утилізації. Охорона водного басейну від шкідливого впливу підприємств здійснюється за рахунок застосування замкнутих систем фільтраційного очищення, що дає можливість неодноразово використовувати очищену воду для господарських потреб (в першу чергу пов'язаних з очищенням знятого з електровозів обладнання), а також використання процесів, під час яких максимально зменшується кількість стічних вод.

6.2 Вплив залізничного транспорту на повітряне середовище

Джерелами забруднення повітряного середовища є виробничі об'єкти, цивільні споруди, рухомий склад, промивально-пропарювальні та дезинфекційно-промивальні станції (ППС та ДПС), щебеневі заводи, локомотивні і вагонні депо. Для кожного виробництва характерні свої технічні рішення, що забезпечують зменшення виділення шкідливих речовин в атмосферу, наприклад максимальний злив з цистерн залишків рідких вантажів перед промивкою і пропарюванням, використання зварювальних електродів з малотоксичними рутиловими покриттями і ін.

Рухомий склад залізничного транспорту, в порівнянні з автомобільним, значно менше впливає на повітряне середовище. Цьому сприяє збільшення довжини електрифікованих ділянок та перехід на електричну тягу. До цього істотним джерелом забруднення атмосфери служили продукти неповного згорання топок паровозів, а з часом - випускні гази дизельних двигунів тепловозів, основними компонентами яких є оксид вуглецю, сірчаний газ, оксиди азоту, альдегіди, різні граничні і неграничні вуглеводні. Окрім цього, атмосферу забруднюють викиди від спалювання палива в котельних пасажирських вагонів. Заміна такої системи на електричне опалення дозволяє поліпшити екологічну обстановку в районах станцій та вздовж залізничних колій.

Щодня на кожен кілометр колії виливається більше 200 м³ неочищених стічних вод, що містять різні мікроорганізми, викидається більше 12 т сухого сміття, що не тільки приводить до забруднення залізничного полотна і навколишнього середовища, але і служить джерелом зараження робочих, зайнятих ремонтом колії. В даний час ця проблема вирішується шляхом впровадження санітарних зон та встановлення біотуалетів в пасажирських вагонах.

Питання протиепідемічного забезпечення пасажирських перевезень на шляху прямування є найбільш відповідальним і складним. У зв'язку з цим важливу роль відіграє дезинфекція пасажирського рухомого складу. Вона поділяється на поточну і профілактичну. Поточна дезинфекція проводиться при тимчасовому перебуванні інфекційного хворого в пасажирському вагоні. Профілактична проводиться як в плановому порядку, так і за епідемічними показниками на спеціально відведених коліях. Вибір методу і об'єм її проведення визначається і контролюється органами санітарного нагляду на залізничному транспорті. Для дезинфекції пасажирських вагонів і їх устаткування застосовують три методи - вологий, аерозольний і газовий. Найбільш поширений вологий метод.

На промивально-пропарювальній станції при обробці однієї цистерни в атмосферне повітря викидається протягом доби близько 56 кг бензолу, до 16 кг аміаку, до 25 кг гідрооксиду натрію та інші хімічні речовини. Найбільші виділення спостерігаються при промивці і пропарюванні цистерн з-під бензину, особливо етилованого. Сумарне виділення вуглеводнів при цих операціях досягає 1,1-2,6 т на добу. Кількість виділень шкідливих речовин залежить від характеру технологічного процесу обробки цистерн. Так, при пропарюванні і промивці цистерн з-під світлих нафтопродуктів виділяється в 3 рази більше шкідливих речовин, чим при сливі цих продуктів. На завершальному етапі обробки цистерн (дегазування) виділення шкідливих речовин зменшується в 10 разів.

При обробці вагонів з-під живності і продукції тваринництва утворюються токсичні забруднення повітряного середовища. Крім того, під час очищення вагонів від гною та інших біопродуктів може спостерігатися виділення аміаку і інших інгредієнтів, що утворюються при гнитті органічних речовин (сірководню, вуглеводнів і ін.). В значній мірі повітряне середовище при санітарній обробці вагонів забруднюється парами дезинфікуючих речовин. Найбільший рівень пари, що перевищує граничнодопустимі норми, спостерігається при обробці вагонів під час їх дезинфекції (5 %-розчинами дезинфікуючих речовин) і подальшій промивці їх гарячою водою.

Забрудненню повітряного середовища також сприяють несприятливі метеорологічні умови. Особливо це спостерігається при навантаженні і вивантаженні навалювальних (безтарних) вантажів (мінеральних добрив, деяких отрутохімікатів, мінеральних будівельних матеріалів), коли в повітряному середовищі міститься значна кількість пилу, аміаку, фтористих з'єднань та інших шкідливих речовин, що нерідко значно перевищують гранично допустимі рівні. Вивантаження сухих і порошкоподібних вантажів супроводжується більшою запиленою повітряного середовища, чим гігроскопічних або затарених. Звертає на себе увагу той факт, що близько 35% затареної в паперові мішки продукції знаходиться в пошкодженій упаковці, сприяючи забрудненню ґрунту і повітря. Це підтверджує необхідність перевезення хімічних вантажів тільки в контейнерах, поліетиленових мішках і іншій міцній тарі, а також в спеціалізованому рухомому складі (типу цементовозів) і т.д.

Вивантаження хімічних вантажів може супроводжуватися виділенням токсичних газів і пари (фтористих з'єднань, оксидів азоту, пари мінеральних кислот, сірководню, аміаку). Це ще раз підтверджує необхідність дотримання правил транспортування хімічних вантажів і обов'язкового провітрювання вагонів перед вивантаженням. Джерелом забруднення повітряного середовища може бути також забрудненість хімічними речовинами зовнішньої поверхні навіть герметичної тари. Будівельні і облицювальні матеріали складів небезпечних вантажів сорбують пари отрутохімікатів і можуть бути вторинним джерелом забруднення повітряного середовища. На цих складах такий матеріал слід замінювати на металевий або полімерний.

Найважливішим заходом щодо боротьби із забрудненням атмосферного повітря шкідливими речовинами є зменшення їх виділення в джерелах. Це досягається шляхом механізації і автоматизації виробничих процесів, ущільнення, герметизації і вакуумізації устаткування, створення потокових і безперервних технологічних ліній, заміни шкідливих летючих речовин менш шкідливими, а твердого палива газоподібним і т.д. Вирішенню проблеми зниження забруднення атмосферного повітря сприяють сучасні установки, що дозволяють уловлювати шкідливий пил, пару і гази - механічні сухі пиловловлювачі типу "Циклон", гідроциклони, зрошувані скрубери, різні пиловіддільники, фільтри. Очищення промислових викидів в атмосферу на сучасних підприємствах є складовою частиною технологічного процесу. Мета її - запобігання забрудненні атмосферного повітря, видалення шкідливого пилу з технологічних викидів, зменшення механічного зносу устаткування через абразивну дію пилу, виділення з відходів цінних продуктів і використання їх як вторинної сировини. Для виключення забруднення атмосферного повітря пунктами підготовки цистерн під наливання їх необхідно переобладнати на безпропарочну обробку.

6.3 Вплив залізничного транспорту на ґрунти

Будівництво залізниці, окрім вилучення землі, порушує внутрішньогосподарський землеустрій і створює перешкоди для роботи техніки. Залізничні землі передаються в постійне або тимчасове користування, плата за землі здійснюється структурними підрозділами залізниці у відповідності з "Земельним кодексом України".

Об'єктами санітарної охорони ґрунту є баластна призма залізничного полотна, територія станцій, промислових об'єктів і залізничних селищ. При будівництві і експлуатації залізниць змінюються властивості і структура ґрунту, що приводить до порушення рівноваги природного середовища в смузі відведення. Ґрунт забруднюється промисловими і побутовими відходами, при цьому інтенсивність забруднення залежить від інтенсивності їх утворення і ступеня знешкодження цих відходів. Велику втрату ґрунту обумовлюють отрутохімікати. Небезпека шкідливої дії тієї або іншої хімічної речовини визначається не тільки ступенем його токсичності, але і стійкістю до руйнування в навколишньому середовищі. Ряд хімічних речовин знищують мікрофлору ґрунту, знижуючи тим самим її самоочищаючу здатність.

Серед профілактичних заходів щодо охорони ґрунту важливе місце займає справність тари (мішків, скляних ємностей, барабанів і ін.). У випадках аварійного розливу і розсіювання небезпечних хімічних вантажів велике значення має оперативне проведення заходів щодо їх нейтралізації і дегазування. Ефективність цих заходів залежить від повноти виявлення всіх видів розлитого або розсипаного вантажу. Обмеженню забруднення ґрунту шкідливими речовинами сприяє обов'язкове дотримання гранично допустимих концентрацій хімічних речовин в ґрунті.

Під час миття рухомого складу в ґрунт і водоймища разом із стічними водами можуть потрапляти синтетичні поверхнево-активні речовини, нафтопродукти, феноли, біхромат калію, кислоти, луги, органічні і неорганічні речовини. При обробці вагонів з-під живності і продукції тваринництва частина вагонів обробляється на відкритих майданчиках, що не виключає можливість забруднення ґрунту. Щоб уникнути цього відбувається механізація і автоматизація трудомістких процесів очищення вагонів за допомогою пневматичних машин, транспортерів.

Території залізничних підприємств можуть бути забруднені нафтопродуктами, металами, які утворюються при терті металевих поверхонь. Окрім забруднення важкими металами примагістральні території забруднюються органічними речовинами, а також залишками сипучих вантажів. У випадках аварійного розливу і розсипання небезпечних хімічних вантажів велике місце займає оперативне проведення заходів, щодо їх нейтралізації та дегазації. Ефективність цих заходів залежить від повноти виявлення всіх видів розлитих та розсипаних вантажів.

6.4 Вплив залізничного транспорту на водні ресурси

Водний об'єкт - це природній або штучний об'єкт ландшафту, де сформована вода. Систематизовані дані про водні ресурси країни приводяться у водному кадастрі. Під водокористуванням розуміють використання водних об'єктів для задоволення будь-яких потреб населення і народного господарства. При водокористуванні має місце водоспоживання, яке може бути безоборотним, повторним та оборотним.

Водопостачання залізниць з власних водозаборів проводять дистанції водопостачання та водовідведення, які мають в своєму складі промислові ділянки. Розміщення пунктів водопостачання та їх потужності повинні забезпечувати безперебійне постачання водою локомотивів та поїздів при найбільших розмірах руху, а також задовольняти виробничі, протипожежні і господарчо-питні потреби у воді. При виборі джерел водопостачання виходять з того, щоб кількість води була достатньою для задоволення усіх споживачів станції. Пристрої водопостачання складаються з джерел, гідротехнічних, водозабірних, фільтрувальних пристроїв, насосної станції, водоочисних пристроїв, напірної мережі, водоємної споруди, розвідної мережі водорозбірних кранів та інших пунктів водопостачання. Джерелами водопостачання є водойми, а також підземні артезіанські води. До гідротехнічних споруд залізничного водопостачання належать греблі, що споруджуються поперек водяного потоку. Водозабірні споруди при забиранні води із відкритого джерела складаються з водоприймальника, самопливної лінії (галереї) і водовсмоктувального (берегового) колодязя. Забір води із підземних джерел здійснюється через галереї, шахтні і трубчасті бурові колодязі (свердловини). Насосна станція (водокачка) - це споруда, у якій установлений насосно-силовий агрегат, що складається з двигуна і насосів. При наявності електроенергії обладнання насосної станції проектується з електроприводом і автоуправлінням. На насосній станції основного пункту водопостачання повинно бути не менше двох агрегатів, з яких один резервний. Призначення насосної станції - забирати воду з джерела і потім перекачувати цю воду по напірній лінії у водоємну споруду. Ця споруда споруджується головним чином у вигляді водонапірної башти відповідної висоти. У верхній частині водонапірної башти розміщується один або декілька напірних баків з трубопроводами і водовказівною сигналізацією. Із водоємної споруди вода по розвідній мережі (водоводах) надходить до водорозбірних колонок і кранів та в інші пункти водопостачання. На залізничних вузлах, що розташовані у межах міст та населених пунктів, де є міське водопостачання необхідної потужності, напірна мережа залізничного водопостачання підключається до промислових і міських водопроводів. Питна вода не повинна містити хвороботворні бактерії та шкідливі хімічні домішки. Засобами для знешкоджування води служить фільтрування, дезинфекція, хлорування.

Відношення водоспоживання об'єктами залізничного транспорту:

· вагонне господарство - 20%;

· локомотивне господарство - 10%;

· підприємства по ремонту рухомого складу - 7,5%;

· господарсько-питтєве споживання - 50%;

· колійне господарство та заводи - 11,5%;

· інші 1%.

На залізничному транспорті найбільшу небезпеку відносно забруднення поверхневих джерел питного призначення являють локомотиво- і вагоноремонтні заводи, депо, шпалопросочувальні заводи, промивально-пропарювальні і дезинфекційно-промивальні станції, ливарно-механічні, електромеханічні та інші виробництва. Основними забруднювачами виробничо-стічних вод є нафтопродукти, мінеральні та механічні суспензії, луги, кислоти, поверхнево-активні речовини та солі важких металів. Джерелами виробничо-стічних вод в локомотивному депо є обмивання оглядових канав, зовнішнє обмивання локомотивів, спуск води з реостатів навантажень, гальванічних ванн, системи охолоджування тепловозів, миття виробничих приміщень, прання спецодягу та ін. Значно забруднені шкідливими речовинами стічні води гальванічних цехів та акумуляторних відділень.

Під охороною води розуміють систему заходів спрямованих на попередження та усунення наслідків забруднення та виснаження води. Скидання стічної води до каналізації та водойми дозволяється за таких умов:

· якщо не порушується робота каналізаційних мереж та споруд;

· кількість поверхнево-активних речовин не більше 50 мг/літр;

· фізичні і хімічні забруднювачі не забруднюють і не руйнують труби;

· суміші горючих речовин не утворюють вибухових сумішей;

· вступаючи в хімічні сполуки з побутовими стоками не викликають ядовитих та вибухонебезпечних газів.

Промислові стоки, які не задовольняють перерахованим умовам, повинні пройти попередню очистку на очисних спорудах підприємства. Місце стоку стічної води повинно розташовуватись за течією за межами населеного пункту і місць водоспоживання населення. Знешкодження стічних вод це важлива санітарно-технічна проблема від рішення якої залежить безпечне водокористування населення, тому при здійсненні санітарного контролю досліджують стічну воду на вміст хімічних речовин, оцінюють їх запах, прозорість, кислотність або лужність та бактеріальний вміст води. Особливу увагу звертають на споживання кисню, необхідне для окислення різних неорганічних продуктів, присутніх у воді. Залежно від ступеня і якості забруднень застосовують різні методи очищення стічних вод. Не дивлячись на високий ефект очищення стічних вод, залишковий вміст шкідливих речовин в них залишається істотним і порушує санітарний режим водоймищ. Вибіркове (за окремими інгредієнтами) очищення стічних вод складного складу не має сенсу, оскільки в цьому випадку потрібно буде використовувати багато різноманітних складних очисних споруд, економічна ефективність яких вельми сумнівна. При більш складних забрудненнях стоків можливе застосування роздільної каналізації, тобто роздільний збір і скидання стоків, що мають різну концентрацію забруднень, сепараторні установки, печі по спалюванню нафтобруду і ін. Погано знешкоджувані стічні води забруднюють не тільки джерела водопостачання, водоймища, але і ґрунт і повітря.

На залізничному транспорті впроваджуються оборотні системи водопостачання. Частина виробничих процесів використовує водопровідну воду, інша частина користується очищеною стічною водою з оборотної системи. При повторному використанні у виробництві стічних вод необов'язкове їх глибоке очищення, цілком достатній той рівень, який досягається на існуючих очисних спорудах. Впровадження оборотних систем водопостачання дозволяє значно скоротити споживання води для технічних потреб і зменшити об'єми забруднених стоків, що скидаються у водоймища. Оборотні споруди складаються з пісковловлювачів, відстійника, флотатора та хлораторної установки (проходить знезараження). Хлорування оборотної води має велике епідеміологічне значення, і при вирішенні питання про її використання в обороті необхідно ретельно аналізувати можливості повторного використання знезараженої води. Відсоток використання очищеної води в обороті визначається на підставі техніко-економічних розрахунків, що враховують вартість водопровідної води, що йде на виробничі потреби, витрати на очищення води, а також економічний і екологічний збиток від скидання очищених стічних вод в міську мережу водовідведення або водоймище. Мінімальна сума цих витрат визначає оптимальний відсоток використання очищеної води в обороті.

Очисні споруди депо запроектовані з розрахунку на прийом стічних вод від всіх джерел і очищення їх від нафтопродуктів та зважувальних речовин, за виключення води, що охолоджує, з мийними розчинами та стоків гальванічного цеху. Ця вода подається на локальні оборотні системи, з яких воду випускають на місцеві очисні споруди. Побутові і душові стічні води подаються в міську мережу водовідведення. Для цієї мети передбачена окрема побутова мережа водовідведення, обладнана побутовими санітарними приладами. Для більш ретельного очищення стічних вод застосовуються додаткові пристрої (нафтоволовлювачі, відстійники, різноманітні фільтраційні установки).

Нафтовловлювачі застосовуються для очищення стічних вод від нафтопродуктів і механічних домішок, які можуть бути виділені методом відстоювання. Для зневоднення нафтопродуктів, виловлених в нафтовловлювачі, передбачені обробні резервуари у формі закритого циліндра з конічним днищем. В середині резервуару розміщується паровий змійовик для поліпшення процесу оброблення, а збоку і знизу розташовуються патрубки для подачі нафтопродуктів, що зневоднюють, випуску осаду, води, що відстоялася, і зневоднених нафтопродуктів. Передбачено два металеві обробні резервуари (один заповнюється, в іншому проводиться оброблення). Залишкова концентрація нафтопродуктів в очищеній воді дозволяє використовувати її для різних виробничих процесів.

...