Охорона праці та навколишнього середовища

· якщо використовують обидві руки, то місце розташування пристосувань обирається з урахуванням зручності захоплювання його двома руками;

· небезпечніше, з точки зору можливості травмування працівника, обладнання повинне розташовуватись вище, ніж менш небезпечні. Однак слід враховувати, що важкі предмети під час роботи зручніше і легше опускати, ніж піднімати;

· робоче місце не повинне захаращуватися заготовками і готовими деталями;

· організація робочого місця повинна забезпечувати необхідну оглядовість.

Засоби відображення інформації повинні бути розташовані в зонах інформаційного поля робочого місця з врахуванням частоти та значущості інформації, типу засобів відображення інформації, точності і швидкості спостереження та зчитування.

Правильне використання інструмента - головна умова безпеки працюючих. Інструмент в процесі експлуатації зношується, порушуються його форми і розміри, нерідко з'являються тріщини і зломи. Докладене зусилля до такого інструменту може викликати його поломку і травмування працюючого. За станом інструменту зобов'язаний наглядати сам працівник. Необхідно користуватися ручним інструментом тільки за його прямим призначенням. Перед використанням ручного інструменту необхідно перевіряти його справність і відповідність основним вимогам з техніки безпеки. Ручні інструменти (молотки, зубила, пробійники) не повинні мати:

· на робочих поверхнях пошкоджень (вибоїн, сколів);

· в бокових гранях в місцях затискання їх рукою задирок і скосів;

· на поверхнях рукояток інструментів задирок і тріщин (їх поверхня має бути гладкою);

· перегартовану робочу поверхню.

Молотки і кувалди мають бути надійно насаджені на дерев'яні ручки і розклинені металевими клинами. Забороняється користуватися напилком, стамескою і іншими інструментами без дерев'яної ручки або з погано закріпленою чи несправною ручкою.

Під час викручування гайок і болтів ключі мають підбиратися відповідно до розмірів гайок і болтів. Забороняється працювати гайковими ключами з непаралельними, зношеними губками. Забороняється викручування гайок ключами більших розмірів з підкладанням металевих пластинок між гранями гайки і ключа, а також подовження рукоятки ключа через приєднання іншого ключа чи труби. У разі заїдання гайок під час згвинчування (нагвинчування) необхідно помастити різьбу керосином чи машинною олією, а не вдаряти по ключу молотком чи іншими предметами.

Під чає роботи з зубилами і іншими інструментами для рубання металу працівники мають користуватися захисними окулярами для запобігання травмування очей через відлітання осколків металу. Робоче місце під час рубання металу має бути огороджено запобіжними щитами. Забороняється використовувати зубила, довжиною менше 150 мм.

Під час заточування інструменту забороняється класти його на станину заточувального верстата (від необережного поштовху він може попасти під обертовий круг). Під час заточування необхідно стояти збоку, інструмент міцно тримати в руці і притискувати його до підручника.

Приступаючи до роботи з пневматичним інструментом, необхідно оглянути і перевіряти його справність, звернувши особливу увагу на правильність кріплення повітряного шлангу до інструменту і відсутність витоку повітря. Для кріплення шланга необхідно застосовувати кільця і затискачі. Кріпити шланг дротом забороняється. Перед включенням пневмоінструменту необхідно продути шланг. У разі виявлення сторонніх предметів у шланзі, закрити вентиль, від'єднати шланг та замінити його іншим. Під час використання інструменту з пневмоприводом необхідно спостерігати за щільністю приєднання шлангів, не допускати їх переломів. Для перенесення інструментів, якщо це вимагається за умовами роботи, працівнику має бути видана сумка чи легкий переносний ящик.

Забруднений і замаслений ручний інструмент застосовувати під час роботи забороняється. Інструмент має бути сухий і чистий. У разі використання нестандартного інструменту, його необхідно попередньо перевіряти на надійність і міцність та скласти акт про перевірку. Ручний інструмент, пристосування і інший необхідний під час роботи матеріал необхідно розташовувати в зручному і безпечному для користування порядку.

Перед початком використання електроінструменту необхідно перевірити цілісність струмоведучих проводів, ізоляції. Інструмент з пошкодженою ізоляцією забороняється використовувати.

До обслуговування механізмів допускаються особи, які мають профпідготовку відповідного характеру роботи та пройшли навчання і перевірку знань з техніки безпеки. Працівники, безпосередньо пов'язані з експлуатацією механізмів, повинні добре знати їх будову і порядок експлуатації, вміти своєчасно виявляти несправності і провадити роботи з дотриманням вимог безпеки. Перед вмиканням механізму необхідно впевнитися в його справності і в тому, що його пуск нікому не загрожує небезпекою. Необхідно забезпечити заходи щодо попередження самовільного пуску. Забороняється працювати на механізмі в разі зняття огороджень чи захисних пристосувань, а також у разі їх відсутності чи несправності. Виявив несправності під час огляду в механізмі чи його запобіжних пристроях, слід повідомити про це керівнику робіт і до їх усунення до роботи не приступати. Забороняється:

· залишати працюючий механізм без догляду (навіть під час короткочасної відсутності);

· доторкатися до частин механізму, що рухаються чи обертаються, та спиратися на нього;

· брати чи передавати через працюючий механізм предмети;

· чистити, змащувати і ремонтувати механізм під час його роботи;

· вмикати чи зупиняти, крім аварійних випадків, механізми, на яких працювати не було доручено керівником робіт;

· користуватися рукавицями під час робіт, де існує небезпека захоплення їх частинами, що обертаються;

· користуватися несправними засобами індивідуального захисту.

Якщо під час роботи в рухомий механізм попав будь-який предмет, витягувати його на ходу забороняється. Для цього необхідно вимкнути механізм. Забороняється допускати на своє робоче місце осіб, які не мають відношення до роботи, що виконується, довіряти працюючий механізм іншій особі. Для попередження поломок механізми підлягають, відповідно до встановлених термінів, профілактичним оглядам і планово-попереджувальним ремонтам.

4.3 Безпека при експлуатації систем під тиском

Посудиною, що працює під тиском, називають герметично закриту ємність, призначену для ведення хімічних і теплових процесів, а також для зберігання і транспортування стиснутих, зріджених і розчинних газів і рідин під тиском. На посудини, що працюють під тиском понад 0,07 мПа поширюються Правила будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском. Ці правила не поширюються на посудини і балони місткістю до 25л, в яких добуток ємності (л) на робочий тиск (мПа) складає не більше 20; на частини машин, які не являються самостійними посудинами та інші.

Керівництво підприємства для забезпечення безпечних умов роботи посудин, що працюють під тиском, повинно здійснювати такі заходи:

· призначити наказом зі складу інженерно-технічних робітників відповідального за справний стан і безпечну експлуатацію посудин, що працюють під тиском, та в необхідній кількості осіб обслуговуючого персоналу, які пройшли медичний огляд, навчені за спеціальною програмою і мають відповідне посвідчення;

· забезпечити проведення технічних оглядів відповідно до встановлених строків;

· організувати проведення перевірки знань обслуговуючого персоналу;

· забезпечити інструкціями з безпечної експлуатації.

Посудини, на які поширюються вищевказані Правила, підлягають реєстрації в органах Держнаглядохоронпраці. Реєстрація проводиться за письмовою заявою власника (керівника) підприємства.

Посудини, які знаходяться в експлуатації повинні підлягати технічному огляду (зовнішній і внутрішній огляд і гідравлічне випробування) після монтажу до початку експлуатації, а також періодично в процесі експлуатації. Зовнішній і внутрішній огляд проводиться не рідше одного разу на чотири роки з метою контролю стану внутрішніх і зовнішніх поверхонь і впливу середовища на корпус. Гідравлічне випробування проводиться не рідше одного разу на 8 років з попереднім внутрішнім оглядом.

Посудини для транспортування і зберігання зріджених кисню, азоту та інших некорозійних кріогенних рідин, захищені поверхневою ізоляцією, підлягають технічному огляду не рідше 1 разу на 10 років. Технічний огляд заритих в фунт посудин з некорозійним середовищем може проводитись без звільнення їх з фунту і зняття зовнішньої ізоляції не рідше 1 разу на 10 років за умовою виміру товщини стінок посудини неруйнівним методом контролю. Посудина проходить випробування, якщо в неї не виявлено ознак розривів, не помічені течі і пітніння в зварних швах, видимі деформації після випробування. Позачерговий технічний огляд проводиться в таких випадках:

· після реконструкції або ремонту з використанням зварювання або паяння елементів;

· якщо посудина не експлуатувалася більше 12 місяців;

· якщо посудина була демонтована і розміщена на новому місці;

· на вимогу представників Держнаглядохоронпраці чи відповідального по нагляду за технічним станом і експлуатації посуди.

Для забезпечення безпечних умов експлуатації посудина, що працює під тиском, в залежності від призначення повинна мати:

· прилади для вимірювання тиску і температур середовища;

· запобіжні пристрої;

· запірну або запірно-регулюючу арматуру; покажчики рівня рідини.

Для вимірювання тиску використовують манометри, які підлягають щорічній перевірці спеціалізованою організацією. Для запобігання від розривів застосовуються пристрої - запобіжні клапани, розривні елементи - мембрани. Запобіжні клапани захищають обладнання при відносно повільному підвищення тиску, мембрани - при швидкому зростання тиску.

Посудини, що працюють під тиском розміщуються на відкритих майданчиках в місцях, де виключено скупчення людей, або в окремих будівлях. Розміщення посудин дозволяється:

· у приміщеннях, що примикають до виробничих будівель за умовою відмежування капітальною стіною;

· у виробничих приміщеннях (у випадках, передбачених галузевими правилами безпеки);

· із заглибленням в ґрунті за умовою забезпечення доступу до арматури та захисту стінок посудини від корозії.

Не дозволяється розміщення посудин, зареєстрованих в органах Держнаглядохоронпраці в жилих, громадських і побутових будівлях, а також у приміщеннях, що примикають до них. Розміщення посудини має виключати можливість її прикидання та повинно забезпечувати можливість огляду і ремонту. Посудини, що працює під тиском повинна бути негайно зупинена в таких випадках:

· підвищення тиску в посудині нижче дозволеного, незважаючи на виконання всіх вимог, вказаних в інструкції;

· при виявлені несправності запобіжних клапанів;

· при виявлення в посудині та її елементах, що працюють під тиском, тріщин, опуклостей, значного стоншення стінок, пропусків у зварних швах, розриву прокладок;

· виникла пожежа, що створила загрозу обслуговуючому персоналу і посудині;

· при несправності покажчиків рівня рідини, запобіжних, блокуючих пристроїв, контрольно-вимірювальних приладів і засобів автоматики.

Паровим котлом називають пристрій, що має топку, обігрівається продуктами спаленого в ній палива та призначений для отримання пари з тиском вище атмосферного, яка використовується поза самого пристрою. Відповідно, водогрійний котел призначений для нагрівання води, яка знаходиться в ньому під тиском, вище атмосферного і використовується поза цього котла.

Найбільшу небезпеку для обслуговуючого персоналу становлять вибухи котлів. Найбільш розповсюджені причини вибухів: перевищення тиску через несправність запобіжних або контрольно-вимірювальних приладів, несвоєчасний технічний огляд, відсутність нагляду за роботою котла, як з боку обслуговуючого персоналу, так і посадових осіб.

Керівництво підприємства повинно забезпечити утримання котлів в справному стані і безпечні умови їх експлуатації. Для цього наказом призначаються відповідальний за справний стан і безпечну експлуатацію котлів та обслуговуючий персонал (не молодше 18 років, які пройшли медичний огляд, спеціальне навчання і атестацію та мають посвідчення на право обслуговування котлів).

Кожний котел до пуску в експлуатацію та періодично підлягає технічному огляду, яке проводять органах Держнаглядохоронпраці (для зареєстрованих котлів) або відповідальний за справний стан і безпечну експлуатацію (для котлів, що не реєструються в органах Держнаглядохоронпраці). Технічний огляд складається з внутрішнього огляду і гідравлічного випробування. Періодичні технічні огляди проводяться в такі терміни: внутрішній оглядне рідше 1 разу на 4 роки; гідравлічне випробування з попереднім внутрішнім оглядом - не рідше 1 раз на 8 років. При внутрішньому огляді перевіряється справність котла і його елементів, звертаючи увагу на виявлення можливих дефектів. Гідравлічне випробування проводиться з метою перевірки міцності елементів котла і щільності з'єднань. Якщо конструкція котла не дозволяє провести внутрішній огляд, гідравлічне випробування проводиться не рідше ніж через кожні 4 роки.

Позачерговому технічному огляду котли підлягають при демонтажі і перестановці на інше місце, у випадках знаходження котла в бездіяльності більше 1 року та в інших випадках. Для забезпечення безпечного обслуговування та правильної експлуатації котли повинні мати:

· контрольно-вимірювальні прилади (манометри, термометри, водопокажчики і ін.);

· звукові сигналізатори верхнього і нижнього граничних рівнів води;

· запобіжні клапани (не менше двох на котел);

· пристрої автоматики безпеки, які припиняють подачу палива при порушені режимів роботи;

· автоматичні регулювальні пристрої живлення та інші.

Усі елементи котлів з температурою стінки зовнішньої поверхні більше 45°С, що розташовані в місцях, доступних для обслуговуючого персоналу, мають бути покриті теплоізоляцією, температура зовнішньої поверхні якої не повинна перевищувати 45 °С.

На кожний котел має бути паспорт і виробнича інструкція з безпечної експлуатації.

Як правило, котли розташовуються в окремих будівлях або приміщеннях, які відповідають вимогам будівельних норм і правил, санітарних норм проектування і протипожежних норм. Приміщення котельної, котли і все устаткування слід тримати у справному стані і чистоті. Забороняється захаращувати приміщення котельної або зберігати у ньому будь-які матеріали та речі. Проходи у приміщенні котельної і виходи з неї завжди повинні бути вільними. Двері для виходу з котельної повинні легко відчинятися назовні та бути без запорів зсередини. Приміщення котельної обладнуються ефективною вентиляцією, достатнім природнім освітленням, а в темну годину - штучним. Крім робочого, в котельній передбачають аварійне освітлення від самостійних джерел живлення.

Компресор - пристрій для стиску і подачі будь-якого газу під тиском. За енергетичне джерело для приведення до дії пневматичних механізмів і інструменту використовуються, як правило, стиснуте повітря. Робота компресорного обладнання пов'язана із наявністю рухомих частин, високого тиску, можливістю створення вибухонебезпечних сумішей. Надзвичайно небезпечно підвищення температури і тиску вище допустимих значень.

Кожний компресор обладнують системою аварійного захисту, манометром, запобіжними клапанами, блокуючими пристроями і автоматичною сигналізацією. Компресорні установки забезпечують надійною системою повітряного чи водяного охолодження. Усі рухомі частини компресорів, електродвигунів і інших механізмів огороджують. На кожну компресорну установку має бути інструкція з безпечного обслуговування.

Під час роботи компресорної установки контролюють рух і температуру стиснутого повітря кожного ступеня стиску, температуру стиснутого повітря після холодильника, безперервність надходження охолоджувальної води, її температуру при вході і виході з системи охолодження (не повинна перевищувати 40°С), тиск і температуру мастила в системі змащення та ін.

До самостійної роботи з обслуговування компресорних установок, допускаються особи не молодше 18 років, які пройшли медичний огляд, спеціальне навчання і мають посвідчення на право обслуговування. Наказом керівника підприємства призначається особа, відповідальна за правильну і безпечну експлуатацію компресорних установок. Періодичний огляд компресорної установки слід проводити не рідше 1 разу на 10 днів. Капітальне очищення компресора проводиться не рідше 1 раз на 2 місяця. Очищення від мастильних відкладень проводиться не рідше 1 разу на 6 місяців.

Компресорні розташовуються в окремих приміщеннях Не дозволяється їх розташування в приміщеннях, суміжних з вибухонебезпечними і хімічними виробництвами, які викликають корозію обладнання і шкідливо впливають на організм людини. Проходи в компресорні можуть бути вільними та забезпечувати можливість монтажу і обслуговування. Підлога має бути рівною, неслизькою, мастилостійкою, а вікна і двері відчинятися назовні. Компресорна обладнується ефективною вентиляцією і достатнім освітленням. Вхід у компресорну стороннім особам заборонено.

Балон - закрита металева посудина для зберігання і транспортування певного виду газу: стиснутого (повітря, кисень, азот, водень та ін.); зрідженого (аміак, бутан, пропан, хлор та ін); розчинного (ацетилен).

Основними причинами вибухів балонів з газами є: перегрів балонів, несправність запобіжних пристроїв, удари посудини під час неправильного транспортування або перенесення, наповнення балонів газом, для яких вони не призначені, заповнення понад встановленої норми; забруднення вентилів мастилами та інші.

На верхній частині кожного балона мають бути шляхом клеймування нанесені такі дані: товарний знак заводу-виробника, клеймо ВТК (ОТК) цього заводу, номер балона, фактична вага порожнього балона (кг), дата виготовлення, рік наступного огляду, робочий і пробний тиск, місткість.

Верхня частина балону має горловину, де за допомогою різьблення встановлюється запірний вентиль з боковим випускним штуцером. В неробочому стані на штуцер нагвинчують заглушку. Для захисту вентиля від пошкоджень на балон встановлюють (нагвинчують) металевий чи пластмасовий ковпак. У балонів для горючих газів бокові штуцери вентилів мають ліву різьбу, а балонів для негорючих газів - праву різьбу. Зовнішня поверхня балона фарбується умовними розпізнавальними кольорами.



Таблиця 5

Розпізнавальне забарвлення балонів з газами

Назва газу	Колір балону	Текст напису	Колір напису
Аміак	Жовтий	Аміак	Чорний
Ацетилен	Білий	Ацетилен	Червоний
Водень	Темно-зелений	Водень	Червоний
Вуглекислота	Чорний	Вуглекислота	Жовтий
Кисень	Блакитний	Кисень	Чорний
Повітря	Чорний	Стиснуте повітря	Білий
Горючі гази	Червоний	Назва газу (наприклад, метан)	Білий
Негорючі гази	Чорний	Назва газу (наприклад, азот)	Жовтий
Фреон	Алюмінієвий	Фреон	Чорний

Балони, які знаходяться в експлуатації підлягають технічному огляду. Правилами встановлені такі терміни періодичного техогляду балонів :

· балони, які наповнені газами, що не викликають корозію (кисень, азот, вуглекислота та ін), перевіряються не рідше 1 разу на 5 років;

· балони з газами, які викликають корозію (хлор, фосген, сірководень та ін), а також встановлені на автомобілях як витратні ємності для зріджених і стиснутих газів перевіряються не рідше 1 разу на 2 роки.

Періодичний технічний огляд складається з огляду поверхонь, перевірки ваги і місткості, гідравлічного випробування (крім балонів для ацетилену). Балони для ацетилену підлягають огляду зовнішньої поверхні, перевірці пористої маси і пневматичному випробуванню. Балони, які не пройшли технічний огляд бракуються і приводяться до непридатного стану шляхом просвердлювання отворів у корпусі. Нові дані наносяться на балони, що пройшли освідчення, а старі - збиваються.

Балони дозволяється зберігати в приміщеннях і на відкритих майданчиках, захищених від впливу опадів та сонячних променів. Склади поділяються на відсіки. В кожному ізольованому відсіці допускається розміщувати не більше 500 балонів з горючими або 1000 балонів з негорючими газами. Розміщують балони таким чином, щоб був забезпечений вільний доступ до них. Балони з горючими газами (водень, ацетилен, пропан) повинні зберігатися окремо від балонів з киснем, стиснутим повітрям, хлором та іншими окислювачами. У приміщеннях для зберігання балонів з газами повинні бути встановлені прилади, які сигналізують про виникнення небезпечної концентрації газу. Покриття підлоги складу і рампи повинно бути неіскроутворюючим та з неорганічних матеріалів. Експлуатація закритих складів, не обладнаних вентиляційними установками, забороняється. В складах мають бути вивішені інструкції, правила, плакати щодо правил поводження з балонами. У складах не дозволяється зберігати інші речовини, матеріали, предмети. При складуванні не можна допускати ударів балонів між собою, падіння балонів на підлогу. При перекочуванні балонів вручну забороняється братися за вентилі, торкатися вентилів кисневих балонів і балонів з стиснутим повітрям руками, рукавицями й обтиральним матеріалам, які забруднені мастилом та жирами.

Перевезення наповнених балонів дозволяється на автомобілях, автокранах та інших ресорних транспортних засобах. При перевезенні балонів між ними мають бути встановлені прокладки: дерев'яні бруски з гніздами для балонів або кільця з гуми чи мотузки товщиною не менше 25 мм (по два кільця на балон). Балони повинні укладатися вентилями в один бік упоперек осі переміщення. Транспортувати балони до робочого місця допускається тільки на спеціальних візках ношах.

Забороняється експлуатувати балони, у яких пройшов термін періодичного огляду, відсутні встановлені клейма, несправні вентилі, пошкоджений корпус, забарвлення і написи не відповідають вимогам.

4.4 Безпека при вантажно-розвантажувальних роботах і на виробничому транспорті

Вантажно-розвантажувальними роботами називаються операції щодо завантаження рухомого складу (вагонів, автомобілів, суден), його розвантаження, перевантаження з одного рухомого складу на іншій, укладення і переміщення вантажів на складах. В залежності від місця робіт, виду рухомого складу і напряму переміщення вантажу вантажно-розвантажувальні роботи поділяються на вагонні, автотранспортні і складські.

Вантажно-розвантажувальні роботи виконують, як правило, механізованим способом за допомогою кранів, навантажувачів і інших машин, а при незначних обсягах за допомогою засобів малої механізації (домкратів, талей, ручних візків з підіймальними вилами).

За ступенем небезпеки вантажно-розвантажувальні роботи поділяються на 4 групи:

· малонебезпечні (будівельні матеріали, харчові продукти та інші);

· небезпечні за своїми розмірами (великогабаритні);

· пилові та гарячі (мінеральні добрива та інші пилоутворюючі матеріали);

· небезпечні (речовини і предмети, що їх вміщують, які під час транспортування, вантажно-розвантажувальних операцій і зберігання можуть бути причиною вибуху, пожежі або пошкодження транспортних засобів, складів, пристроїв, будівель і споруд, а також загибелі, травмування, отруєння, опіків, опромінювання або захворюванні людей і тварин).

Вантажно-розвантажувальні роботи вважаються роботами з підвищеною небезпекою. Під час виконання таких робіт головною умовою має бути дотримання правил техніки безпеки, як безпосередньо працівником, так і поряд з ним працюючим. Одна з небезпек - знаходження під вантажем. Під вантажем може опинитися стропальник, якщо буде знаходитися в небезпечній зоні або розвертати вантаж не багром, а руками, вантажник, якщо буде вибирати вантаж не ступенево, а весь донизу, може попасти під вантаж також стороння особа, якщо буде знаходитися на місці роботи тощо. Безпека виконання вантажно-розвантажувальних робіт повинна забезпечуватися: вибором способів виконання робіт, підіймально-транспортного обладнання і технологічного оснащення; підготовкою і організацією місць проведення робіт; застосуванням засобів захисту працюючих; проведенням медичних оглядів осіб, які допущені до роботи, та їх навчанням.

Місця проведення вантажно-розвантажувальних робіт повинні мати основу, яка забезпечує стійкість підіймально-транспортного обладнання, транспортних засобів і матеріалів, що складаються. Майданчики, які розраховані на строк служби більше року, повинні мати тверде покриття. Вантажно-розвантажувальні майданчики повинні постійно очищуватися від сміття, залишків вантажів, а взимку - від снігу, льоду, та посипатися в разі необхідності піском. На майданчиках для укладення вантажів мають бути позначені межі штабелів; проходів, проїздів між ними. Не допускається розміщувати вантажі в проходах і проїздах. Місця проведення вантажно-розвантажувальних робіт повиті бути оснащені необхідними засобами колективного захисту, аптечками першої допомоги, знаками безпеки і дорожніми знаками, достатнім освітленням.

У разі необхідності перенесення вантажів через колії влаштовуються тверді покриття або переносні настили на рівні головок рейок шириною не менше 1,5 м для вантажників, а для проїзду машин і механізмів - шириною не менш 3 м.

До постійних вантажно-розвантажувальних робіт допускаються особи не молодше 18 років, які пройшли медичний огляд, навчання і перевірку знань з охорони праці. До робіт зі стропуванням вантажів допускаються особи, які пройшли спеціальне навчання і мають посвідчення стропальника. Вантажно-розвантажувальні роботи допускається проводити тільки під керівництвом особи, відповідальної за безпечне виконання цих робіт. Вони повинні здійснювати правильне і безпечне виконання робіт, перевіряти і контролювати наявність необхідних справних механізмів, інвентарю, інструментів, засобів захисту, роз'яснювати працівникам їх обов'язки, послідовність виконання операцій, значення сигналів, інструктувати з питань техніки безпеки і виробничої санітарії. У разі виникнення небезпечної ситуації негайно вживати застережні заходи, а якщо це неможливо - припиняти роботу до усунення небезпеки.

Виконання робіт з навантаження, розвантаження і переміщення вантажів вручну і за допомогою вантажопідіймальних засобів здійснюється в різних виробничих умовах. Неправильні прийоми виконання вантажно-розвантажувальних робіт, порушення під час укладання, штабелювання і закріплення різних матеріалів, недбале поводження з легкозаймистими і отруйними речовинами, неправильне використання вантажопідіймальних пристроїв і транспортних засобів можуть призвести до нещасних випадків з тяжкими наслідками.

Перед початком робіт керівник робіт має оглянути стан вантажу, визначити спосіб і порядок розвантаження (навантаження), оглянути робочі місця і забезпечити стан цих місць відповідно до вимог безпеки працюючих. Вантажно-розвантажувальні роботи мають відповідати головним вимогам техніки безпеки: висока ефективність, простота і безпечність обслуговування вантажо-підіймальних машин і механізмів, максимальне скорочення кількості людей, які беруть участь у важких ручних роботах і виключення їх перебування в небезпечній зоні та шкідливому середовищі.

Вантажно-розвантажувальні роботи слід виконувати механізованим способом. Вони повинні проводитися в спецодязі і спецвзутті з застосуванням інших захисних і запобіжних засобів відповідно до характеру вантажів і встановлених норм.

Способи укладення вантажів та їх закріплення має забезпечувати їх стійкість під чає транспортування і складування, розвантаження транспортних засобів і розбирання штабелів. Штабелі сипких вантажів повинні мати скоси крутістю, яка відповідає куту природного скосу для вантажів даного виду, або мати огородження міцними підпорними стінками, тарно-спаковані вантажі укладають в штабелі вручну висотою не більше 3 м, а при механізованому укладенні - 6 м.

Під час навантаження (розвантаження) небезпечні вантажі не повинні підлягати штовханням, ударам, трясінню. Бочки, ящики з небезпечними вантажами дозволяється переміщувати тільки на візках. Балони зі стиснутим газом переміщуються на спеціальних візках чи ношах та обережно укладаються в горизонтальному положенні вентилями в один бік. Небезпечні вантажі в склотарі мають перевозитися на спеціальних візках або переноситися на ношах, що мають спеціальні гнізда. Перенесення на руках чи плечах забороняється. Розбиті бутлі, ящики, пролиту кислоту чи розсипану їдку речовину прибирають в протигазах. Кислоту, що пролита, нейтралізують вапняним розчином, потім це місце посипають піском, який обережно прибирають і заривають в землю, а місце після очистки промивають великою кількістю води. Знезараження небезпечних вантажів повинні проводити спеціалісти - представники вантажовідправника, які мають бути присутні під час навантаження (розвантаження).

Реєстрації в органах Держнаглядохоронпраці підлягають крани всіх типів, за винятком: кранів з ручним приводом; кранів мостового типу, пересувних і поворотних консольних кранів вантажопідіймальністю до 10 т включно, які керуються з підлоги за допомогою кнопкового апарату, підчепленого на кранові або зі станційного пульту; стрілові і баштові крани вантажопідіймальністю до 1 т включно та інші.

Вантажопідіймальні машини протягом експлуатації піддаються періодичному та частковому технічному огляду. Результати оглядів записуються в паспорт вантажопідіймальної машини з указанням строку наступного огляду, а на кран встановлюється табличка, де вказується реєстраційний номер, вантажопідіймальність та дата наступного випробування. На кранах мають бути попереджувальні написи: "Не стій під вантажем!, "Не стій під стрілою в зонт її можливого опускання", "Бережись повороту крана "(два останніх - для стрілових кранів).

Після виготовлення і ремонту вантажо-захоплювальні пристрої оглядаються і випробуються навантаженням, яке в 1,25 разів перевищує їх номінальну вантажопідіймальність. Результати випробування вважаються задовільними, якщо відсутні тріщини, розриви і деформації. Результати огляду знімних вантажозахоплювальних пристроїв і тара заносяться в спеціальний журнал обліку. Вантажозахоплювальні пристрої наділяються клеймом чи біркою, де вказуються номер, допустиме навантаження і дата випробування. На тарі мають бути вказані її призначення , номер, власна вага і найбільша вага вантажу, для транспортування якого вона призначена.

Керівництво підприємства повинно забезпечувати утримування вантажопідіймальних машин, знімних вантажозахоплювальних пристроїв і тари в справному стані, створювати безпечні умови їх роботи шляхом організації належного огляду, ремонту і обслуговування. Для цього власник (керівник) підприємства наказом призначає зі складу інженерно-технічного персоналу , відповідального за утриманий вантажопідіймальних кранів в справному стані і працівника , відповідального за безпечне проведення робіт з переміщення вантажів кранами в кожному цеху, або на іншій ділянці. Ці працівники попередньо мають пройти перевірку знань Правил і отримати відповідне посвідчення. Особа, відповідальна за безпечне проведення робіт з переміщення вантажів кранами, зобов'язана:

· організовувати проведення робіт кранами в повній відповідності з Правилами, проектами виконання робіт (на будівництві), технологічними картами, нарядами-допусками;

· видавати завдання та наряди машиністам та стропальникам на проведення робіт з переміщення вантажів кранами;

· постійне контролювати виконання машиністами та стропальниками виробничих інструкцій;

· інструктувати машиністів кранів та стропальників і безпечного виконання очікуваних робіт на місці їх проведення, звертаючи особливу увагу на: недопущення перевантажування крана, правильність установлення стрілових самохідних кранів, правильність стропування та зачіплювання вантажів, дотримання стропальниками умов особистої безпеки;

· забезпечити стропальників маркованими, справними та відповідними масі і характеру вантажів, які переміщуються, знімними вантажо-захоплювальними пристроями та тарою;

· вказувати кранівникам та стропальникам місця, порядок та габарити складування вантажів відповідно до проектів проведення робіт або технологічних карт;

· не допускати до обслуговування кранів ненавчений та неатестований персонал.

До управління і підвішування вантажу на гак вантажопідіймальної машини, яка керується з підлоги, працівники допускаються після відповідного інструктажу і перевірки навиків керування і зачіплювання (підвішування) вантажів. Працівники, які обслуговують вантажопідіймальні машини, проходять періодичну (один, раз на рік) і позачергову (у разі переходу з одного підприємства на інше, з одного типу крана на інший; у разі порушення Правил; за вимогою інспекторів Держнаглядохоронпраці або відповідальних осіб) перевірку знань.

Вантажопідіймальні крани з електроприводом обладнують кінцевими вимикачами для автоматичної зупинки механізму підіймання вантажо-захоплювального органу, а також механізму пересування крана і візка у разі підходу вантажу чи крана до кінцевих положень. Безпека працівників також забезпечується блокуючими пристроями, які автоматично вимикають електричну напругу. Блокуванням обладнують люки виходу з кабіни, двері в торцевих огородженнях галерей, двері входу в кабіну мостового крана. Вантажопідіймальні крани обладнуються також: звуковою і світовою сигналізацією; буферними пристроями; протиугонними засобами (додаткові опори, рейкові захвати, гальмові башмаки); захисним заземленням; анемометрами та іншими запобіжними засобами.

Вантажопідіймальні крани можуть бути допущені до підіймання та переміщення тільки таких вантажів, маса яких не перевищує їх вантажопідйомність. Усі рухи крана при підійманні та опусканні вантажу, гальмуванні, пересуванні по фронту робіт мають проводитися з належною обережністю і обачністю. Знаходження людей під вантажем, що піднімається, а також в зоні його можливого падіння заборонено. На шляху прямування вантажу також не повинно бути людей. Над проходами і проїздами мають бути запобіжні перекриття, сітки тощо, які спроможні витримати вантаж у разі його падіння. Вантажопідіймальні крани розміщуються так, щоб під час піднімання вантажу виключалася необхідність попереднього його підтаскування та була можливість переміщення вантажу, піднятого не менше ніж на 0,5 м вище обладнання, штабелів вантажів, бортів рухомого складу тощо, які зустрічаються на шляху. При підійманні і переміщенні вантажів забороняється:

· підіймати чи кантувати вантаж, маса якого перевищує вантажопідіймальність крана для даного вильоту стріли;

· допускати до стропування та обв'язування вантажів осіб, які не мають посвідчення стропальників, а також застосовувати знімні вантажо-захоплювальні пристрої, що не мають клейм або бирок із зазначенням його номера, вантажопідіймальності і дати випробування;

· опускати стрілу з вантажем до вильоту, при якому вантажопідіймальність крана буде меншою за масу вантажу, що підіймається;

· здійснювати різке гальмування при повороті стріли з вантажем;

· підтаскувати вантаж по землі, рейках чи лагах гаком крана при скісному натягу канатів;

· підіймати залізобетонні вироби з пошкодженими петлями;

· відривати гаком або грейфером вантаж, засипаний землею чи примерзлий до землі, закладений іншими вантажами, укріплений болтами або залитий бетоном;

· звільняти краном защемлені вантажо-захоплювальні пристрої (стропи, ланцюги, траверси, захвати тощо);

· підіймати вантаж, стропування (обв'язка, зачіплювання) якого не відповідає схемам безпечних методів стропування;

· підіймати вантаж, що знаходиться у нестійкому положенні;

· підіймати вантаж, підвішений за один ріг дворогого гака; вантаж у переповненій вище бортів тарі;

· укладати вантаж на електричні кабелі та трубопроводи, а також на краю укосу або траншеї:

· підіймати вантаж із людьми, які перебувають на ньому, а також вантаж, що вирівнюється масою людей або підтримується руками;

· передавати керування краном особам, які не мають прав керування краном;

· здійснювати навантаження і розвантаження автомашин при перебуванні шофера або інших осіб у кабіні.

Роботи мають бути припинені:

· при наближенні грози, сильному вітрі, швидкість якого перевищує допустиму для роботи даного крана та зазначену в його паспорті;

· при недостатній освітленості місця роботи крана, сильному снігопаді або тумані, а також в інших випадках, коли кранівник погано розрізняє сигнали стропальника або переміщуваний вантаж;

· при температурі повітря нижче, допустимої, позначеної в паспорті крана.

Якщо під час дії крана трапиться аварія або нещасний випадок, то кранівник або інші працівники зобов'язані довести про це до відома особи, відповідальної за безпечне проведення робіт, а також особи, відповідальної за утримання вантажопідіймального крана у справному стані. При виникненні на крані пожежі машиніст зобов'язаний негайно приступити до її гасіння, викликавши одночасно через членів бригади, що обслуговують кран, пожежну охорону. При пожежі на електричному крані насамперед треба вимкнути рубильник, що подає напругу на кран.

Кількість транспортних шляхів та їх ширина залежать від кількості та насиченості вантажопотоків конкретного виробництва. При цьому до уваги беруться зручність і безпека руху. В тупикових частинах доріг передбачаються об'їзди або майданчики для розворотів. Проїжджа частина території депо повинна мати розмітку. Дороги повинні утримуватись у справному стані, очищатись від льоду і снігу Під час ожеледі в холодну пору року дорожнє покриття слід посипати піском. Контроль стану транспортних комунікацій здійснюють спеціально призначені відповідальні особи.

На видних місцях на території депо встановлюються схеми руху транспортних засобів і дорожні знаки. Швидкість руху на території депо залежить від виду та стану доріг, інтенсивності транспортних і людських потоків, специфіки транспортних засобів і вантажів, що перевозяться. З метою забезпечення безпеки на території підприємства та в цехах вивішуються схеми руху транспорту та робітників. Ширина воріт для автотранспорту повинна бути на 1,5 м ширшою, ніж ширина автомобіля, але не менша 4,5 м. Максимальна висота вантажу, котрий навантажується на автомобіль, повинна бути не більше 3,8 м над рівнем дороги, а ширина - не більше 2,5м.

Швидкість залізничного транспорту на території депо - не більше 10 км/год. Така швидкість допускається тоді, коли шлях вільний, його добре видно, коли немає знаків, що обмежують швидкість і забезпечується безпека руху. При в'їзді в цех та виїзді з нього швидкість руху автотранспорту не повинна перевищувати 5 км/год. Такої ж швидкості слід дотримуватись при виїзді з бічного проїзду на головний або на дорогу з інтенсивним рухом, при поворотах, при русі на перехрестях, в густому тумані та при русі назад. Переходити колії дозволяється лише у визначених місцях (переходах), обладнаних настилами. В місцях пересічення внутрішньодеповських доріг з залізничними коліями повинні бути встановлені шлагбауми, звукова та світлова сигналізація. В місцях перетину залізничної колії з дорогою рейки та дорожнє полотно повинні бути на одному рівні.

Освітленість проїздів на території підприємств повинні бути не менше 0,5 лк, а біля воріт і майданчиків відкритого паркування транспортних засобів - не менше 5 лк. Аварійні освітлювальні системи повинні забезпечувати освітленість не менше 1 лк на майданчиках депо і не менше 0,2 лк на відкритих територіях. Місця проведення ремонтних робіт, траншеї, ями повинні бути огороджені і позначені колійними знаками, а вночі - світловою сигналізацією. Огородження повинні мати сигнальне пофарбування смугами чорного та жовтого кольорів.

З метою забезпечення безпеки влаштовуються окремі в'їзди та виїзди для транспорту, входи та виходи для людей. Швидкість руху транспортних засобів на території депо не повинна перевищувати 5 км/год. Проїжджа частина повинна бути розміченою. Межі проїжджої частини повинні бути встановлені з урахуванням габаритних розмірів транспортних засобів разом з вантажами, що перевозяться. Відстань від межі проїжджої частини до елементів конструкції будівель та обладнання повинна бути не менше 0,5 м, а при русі людей - не менше 0,8 м.

За необхідності міжцехових переміщень вантажів всіма видами безрейкового транспорту при двосторонньому русі влаштовують магістральні проїзди, їх кількість та розташування залежать від планування виробничої будівлі, її розмірів в плані, місця розташування цехів, де перевозяться вантажі. Ширина проїздів для автомобілів, електронавантажувачів - 5,5 м. Ширина проїздів та відстань між верстатами і робочими місцями для підлогового транспорту залежить від виду та вантажопідйомності транспортних засобів, способів організації руху (односторонній, двосторонній, без розвороту, з розворотом на 90 або 180°) від розташування обладнання і робочих місць.

4.5 Електробезпека

Широке використання електроенергії у всіх галузях народного господарства зумовлює розширення кола осіб, які експлуатують електрообладнання. Тому проблема електробезпеки при експлуатації електрообладнання набуває особливого значення. Аналіз нещасних випадків в промисловості, які супроводжуються тимчасовою втратою працездатності потерпілими свідчить про те, що кількість травм, викликаних дією електрики, порівняно невелика і складає 0,5-1% від загальної кількості нещасних випадків. Проте слід зауважити, що з загальної кількості нещасних випадків зі смертельним наслідком на виробництві 20-40% трапляється внаслідок ураження електрострумом (80% смертельних уражень електричним струмом відбувається в електроустановках напругою до 1000 В). Ця обставина зумовлена значною поширеністю таких електроустановок і тим, що їх обслуговують практично всі особи, що працюють в промисловості, а електроустановки напругою понад 1000 В обслуговуються малочисельним колом висококваліфікованого персоналу.

Електротравма - це травма, викликана дією електричного струму або електричної луги. Електротравми поділяються на два види: ті, що виникають при проходженні струму через тіло людини, і ті, поява яких не пов'язана з проходженням струму через тіло людини. Ураження людини в другому випадку пов'язується з опіками, засліпленням електричною дугою, падінням, а відтак - суттєвими механічними ушкодженнями. Існує також поняття "електротравматизм" - це явище, яке характеризується сукупністю електротравм, що виникають та повторюються в аналогічних виробничих, побутових умовах та ситуаціях. Осередок, джерело електротравматизму - та чи інша тимчасова або навіть постійна ситуація при експлуатації електроустановок, коли мають місце аналогічні випадки ураження людини струмом.

Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну, електричну та механічну (динамічну) дію. Ці фізико-хімічні процеси притаманні живій та неживій матерії. Одночасно електричний струм здійснює і біологічну дію, яка є специфічним процесом, властивим лише живій тканині. Термічна дія струму проявляється через опіки окремих ділянок тіла, нагрівання до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, котрі знаходяться на шляху струму, що викликає в них суттєві функціональні розлади. Електролітична дія характеризується розкладом органічної рідини, в тому числі і крові, що супроводжується значними порушеннями їх фізико-хімічного складу. Механічна (динамічна) дія - це розшарування, розриви та інші подібні ушкодження тканин організму, в тому числі м'язової тканини, стінок кровоносних судин, судин легеневої тканини внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та крові. Біологічна дія струму проявляється через подразнення та збудження живих тканин організму, а також через порушення внутрішніх біологічних процесів, що відбуваються в організмі і котрі тісно пов'язані з його життєвими функціями.

Різноманітність впливу електричного струму на організм людини призводять до електротравм, які умовно поділяються на два види:

· місцеві електротравми, які означають місцеве ушкодження організму;

· загальні електротравми (електроудари), коли уражається (або виникає загроза) весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів та систем.

Місцева електротравма - яскраво виявлене порушення щільності тканин тіла, в тому числі кісток, викликане впливом електричного струму або електричної дуги. Найчастіше - це поверхневі ушкодження, тобто ушкодження шкіри, а інколи й інших м'яких тканин, зв'язок та кісток. Небезпеку місцевих електротравм та складність їх лікування залежать від місця, характеру та ступеня ушкодження тканин, а також від реакції організму на це ушкодження. Місцеві електротравми виліковуються і працездатність потерпілого відновлюється повністю або частково. Однак при важких опіках людина помирає. При цьому безпосередньою причиною смерті є не електричний струм, а місцеве ушкодження організму, викликане струмом. Характерні місцеві електротравми - електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні пошкодження та електроофтальмія.

Електричні опіки - це ушкодження поверхні тіла під дією електричної дуги або великих струмів, що проходять через тіло людини. Опіки бувають двох видів: струмові, коли струм проходить через тіло людини, та дугові (під дією електричної дуги температурою понад 3500°С).

Електричний знак - це чітко окреслена пляма діаметром 1-5 мм сірого або блідо-жовтого кольору, що з'являється на поверхні шкіри людини, яка зазнала дії струму. В більшості випадків електричні знаки безболісні, з часом верхній шар шкіри сходить, а уражене місце набуває початкового кольору, відновлює пластичність та чутливість.

Електрометалізація - проникнення в шкіру частинок металу внаслідок його розбризкування та випаровування під дією струму. Вона може статися при коротких замиканнях, від'єднаннях роз'єднувачів та рубильників під навантаженням. При цьому дрібні частинки розплавленого металу під впливом динамічних сил та теплового потоку розлітаються у всі сторони з великою швидкістю. Кожна з цих частинок має високу температуру, але малий запас теплоти, і тому не здатна пропалити одяг. Тому ушкоджуються відкриті частини тіла - руки та обличчя. З плином часу хвора шкіра сходить, уражена ділянка набуває нормального вигляду та еластичності. Лише при пошкодженні очей лікування може виявитись тривалим та складним, а в деяких випадках потерпілий може позбутись зору. Тому роботи, при котрих можливе виникнення електричної дуги, повинні виконуватись в захисних окулярах. Одночасно з металізацією виникає дуговий опік, котрий майже завжди викликає більш важкі ураження, ніж металізація.

Механічні ушкодження є в більшості випадків наслідком різких судомних скорочень м'язів під впливом струму, котрий проходить через тіло людини. Внаслідок цього можуть відбутися розриви сухожиль, шкіри, кровоносних судин та нервової тканини і навіть переломи кісток. Електротравмами не вважаються аналогічні травми, викликані падінням людини з висоти, ударами об предмети внаслідок впливу струму. Механічні ушкодження мають місце при роботі в установках напругою до 1000 В при тривалому перебуванні людини під напругою. Такі ушкодження завжди створюють електричні удари, оскільки їх викликає струм, що проходить через тіло людини. Деякі з них супроводжуються, крім того, контактними опіками тіла. На ступінь ураження людини струмом істотно впливають рід та величина струму, час його дії, шлях по тілу людини.

Електроофтальмія - це запалення зовнішніх оболонок очей, що виникає під впливом потужного потоку ультрафіолетових променів. Таке опромінення можливе при утворенні електричної дуги. Інфрачервоні (теплові) промені також шкідливі для очей, але лише на близькій відстані або при інтенсивному і тривалому опроміненні. У випадку ж короткотривалої дуги основним фактором, що впливає на очі, є ультрафіолетові промені, хоч і в цьому випадку не виключена небезпека ураження очей інфрачервоними променями, а також потужним потоком світла та бризками розплавленого металу. Електроофтальмія розвивається через 4-8 годин після ультрафіолетового опромінення. При цьому мають місце почервоніння та запалення шкіри, слизових оболонок повік, сльози, гнійні виділення з очей, судоми повік та часткова втрата зору. Потерпілий відчуває головний біль та різкий біль в очах, що посилюється на світлі. Запобігання електроофтальмії при обслуговуванні електроустановок забезпечується застосуванням захисних окулярів зі звичайним склом, котре майже не пропускає ультрафіолетових променів і одночасно захищає очі від інфрачервоного опромінення та бризок розплавленого металу при виникненні електричної дуги.

Електричний удар - збудження живих тканин організму електрострумом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. Такий удар може призвести до порушення і навіть повного припинення роботи легенів та серця. При цьому зовнішніх місцевих ушкоджень, тобто електротравм, людина може і не мати. Ступінь негативного впливу на організм електроударів різний. Найслабший електроудар викликає ледь відчутні скорочення м'язів поблизу місця входу або виходу струму. Може порушитись і навіть припинитися діяльність легенів та серця, тобто призвести до загибелі організму. В залежності від наслідку ураження електричні удари можна умовно розділити на 5 ступенів:

· І - судомні ледь відчутні скорочення м'язів;

· ІІ - судомні скорочення м'язів, що супроводжуються сильним болем, що ледь переноситься без втрати свідомості;

· ІІІ - судомне скорочення м'язів з втратою свідомості із збереженням дихання і роботи серця;

· ІV - втрата свідомості та порушення серцевої діяльності або дихання (або все разом);

· V - клінічна смерть, тобто відсутність дихання та кровообігу.

Причинами смерті від електроструму можуть бути припинення роботи серця, зупинка дихання та електричний шок. Можлива також одночасна дія двох або навіть трьох цих причин. Припинення серцевої діяльності від електроструму найбільш небезпечне, оскільки повернення потерпілого до життя в цьому випадку є більш складним завданням, ніж при зупинці дихання або при шоку. Вплив струму на м'яз серця може бути прямим, коли струм проходить безпосередньо в області серця, і рефлекторним, тобто через центральну нервову систему, коли шлях струму лежить поза цією областю В обох випадках може статися зупинка серця, а також виникнути його фібриляція. Фібриляція може бути і результатом рефлекторного спазму артерій, які живлять серце кров'ю. При ураженні струмом фібриляція серця настає значно частіше, ніж його повна зупинка. Фібриляція серця - хаотичні різночасові скорочення волокон серцевого м'яза (фібрил), при яких серце не в стані гнати кров по судинах. Фібриляція серця може настати внаслідок проходження через тіло людини на шляху рука-рука або рука-ноги змінного струму більше 50 мА частотою 50 Гц протягом кількох секунд. Струми силою менше 50 мА і більше 5 мА тієї ж частоти фібриляцію серця у людини не викликають. При фібриляції серця, що виникає внаслідок короткочасної дії струму, дихання може ще тривати 2-3 хв. Оскільки разом з кровообігом припиняється і постачання організму киснем, у цієї людини настає швидке різке погіршення загального стану і дихання припиняється. Настає клінічна смерть.

...