Безпека життєдіяльності в туризмі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Тема 1. Правові основи безпеки життєдіяльності в туризмі

1.1 Основні поняття БЖД у туризмі

1.2 Правове забезпечення БЖД у туризмі

1.3 Права, обов?язки та свободи у сфері БЖД туриста

Тема 2. Організаційні питання забезпечення безпеки у сфері туризму в Україні

2.1 Система управління БЖД в Україні

2.2 Система державної безпеки України

2.3 Державні інструменти забезпечення безпеки туристів

Тема 3. Небезпека та фактори ризику в туризмі

3.1 Поняття небезпек. Концепція допустимого ризику в туризмі

3.2 Класифікація факторів ризику в туризмі

Тема 4. Безпека міжнародного туризму

4.1 Міжнародна співпраця та досвід з питань розробки заходів безпеки міжнародного туризму

4.2 Санітарно-епідеміологічні правила в міжнародному туризмі

4.3 Тероризм, як загроза розвитку міжнародного туризму

Тема 5. Безпека життєдіяльності на підприємствах сфери туризму

5.1 Загальні вимоги безпеки туризму з боку туристичних організацій

5.2 БЖД в закладах розміщення

5.3 БЖД в закладах громадського харчування

Тема 6. Безпека туристів на транспорті ,в місцях масового скупчення людей, у рекреаційному маршрутному туризмі

6.1 Правила безпеки туристів на авто, залізничному, повітряному, водному транспорті

6.2 Правила БЖД при паніці, в закритому приміщенні, при вуличному натовпі

6.3 Безпека туристів у спортивно-оздоровчих походах ,на воді та льоду, біля вогнища та під час взаємодії з флорою та фауною



Тема 1. Правові основи безпеки життєдіяльності в туризмі

1.1 Основні поняття БЖД у туризмі

Це обумовлено тим, що життя сучасної людини, яка здійснює туристичну подорож, відпочиває чи споживає послуги туристичних підприємств, евентуально пов'язане з небезпеками. У сфері туризму (на транспорті, в готельно-курортних комплексах, в навколишньому середовищі) завжди відбуваються події, які спричиняють або можуть спричинити шкідливий вплив на здоров'я людини і навіть можуть стати причиною її смерті. Тому життя без небезпек неможливе. Безпека - це система заходів щодо захисту від небезпек, а також можливість управління небезпеками, уміння попереджати і запобігати небезпечним ситуаціям.

Поняття «безпека» тісно пов'язане з різними видами втрат, з можливими шкідливими наслідками і аваріями. Основний вид втрат - втрата здоров'я, життя і матеріального майна персоналу та туристів. Звичайно, значущі також інші види збитку - економічні втрати від руйнування технічних систем і споруд, збитки від втрати важко-відновлюваних джерел енергопостачання, втрати від забруднення територій, водних систем, лісів. Не менш важлива і екологічна шкода - незворотні зміни в екосистемах, втрати цінних видів живої природи внаслідок недбалого поводження з природою, організації сафарі-туризму тощо.

· Безпека туристичних послуг - це відсутність будь-якого ризику для життя, здоров'я, майна туристів і оточуючого природного середовища за звичних умов їх виробництва і споживання.

· Безпека життєдіяльності (БЖД) - це система знань, спрямованих на забезпечення безпеки у виробничому і невиробничому середовищі з урахуванням впливу людини на життєве середовище.

· Життєве середовище - середовище навколо людини, обумовлене в даний момент сукупністю факторів (фізичних, хімічних, біологічних, соціальних), здатних прямо або непрямо, негайно або віддалено впливати на діяльність людини, її здоров'я і потомство.

· Виробниче середовище - це сукупність факторів, що впливають на людину в процесі трудової діяльності.

· Побутове (невиробниче) середовище - це вся сума факторів, що впливають на людину в побуті.

Основні положення комплексної наукової дисципліни «Безпека життєдіяльності» базуються на тому, що діяльність людини потенційно небезпечна; небезпеки, реалізовуючись у просторі і в часі, завдають шкоди людині, що виявляється в нервових потрясіннях, хворобах, травмах, інвалідних і летальних випадках тощо; захист від небезпеки - актуальна гуманна і соціально-економічна проблема державної значущості. БЖД вирішує проблеми ідентифікації (розпізнавання) небезпек (вид, просторові і часові координати, величина, можлива шкода, вірогідність тощо); профілактики (на основі зіставлення витрат і зиску); дії в умовах надзвичайних ситуацій (у зв'язку із залишковим ризиком частина небезпек може реалізуватися з певною вірогідністю).

Дисципліна «Безпека життєдіяльності» передбачає процес пізнання складних зв'язків людського організму і середовища перебування. Дія людини на довкілля, (згідно законів фізики), викликає у відповідь протидію всіх її компонентів. Організм людини безболісно переносить ті чи інші дії доти, поки вони не перевищують межі адаптації. БЖД розглядає:

· - безпеку в побутовому середовищі;

· - безпеку у виробничій сфері (охорона праці);

· - безпеку життєдіяльності в міському середовищі (селітебній зоні);

· - безпеку в навколишньому природному середовищі;

· - надзвичайні ситуації мирного і військового часу.

БЖД в туристичній індустрії - невід'ємна частина і загальна освітня складова підготовки всебічно розвиненого професіонала туристичної сфери, саме тому ця дисципліна повинна вивчатися і засвоюватися студентами всіх туристичних спеціальностей вузів. Стосовно туристичних спеціальностей особлива увага при вивченні надається системі законодавчих актів, організаційних, інженерно-технічних, соціально-економічних, гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я і працездатності людини. Мета дисципліни - теоретична і практична підготовка студентів до забезпечення здорових і безпечних умов життєдіяльності туристів, безпечних умов праці тощо. Завдання дисципліни - навчити майбутніх фахівців туристичної галузі застосовувати перераховані заходи, а також досягнення сучасної науки і передової практики для профілактики травматизму.

Фахівці туризму повинні уміти управляти заходами безпеки життєдіяльності в туристичній індустрії, тобто організовано впливати на систему «людина-середовище».

Управляти БЖД - значить свідомо переводити об'єкт з небезпечного стану в менш небезпечний або безпечний при дотриманні умов економічної і технічної доцільності на основі порівняння витрат і одержаного зиску. В управлінні важливий системний підхід, що полягає в урахуванні необхідності і достатності числа компонентів, якими визначається безпека. Управління БЖД включає аналіз і оцінку стану об'єкта, прогнозування і планування заходів, організацію, тобто безпосереднє формування керованої і керуючої систем, контроль за ходом організації управління, визначення ефективності заходу, стимулювання роботи.

При виборі засобів управління БЖД виділяють світоглядний, фізіологічний, психологічний, соціальний, виховний, ергономічний, екологічний, медичний, технічний, організаційно-оперативний, правовий і економічний аспекти. Відповідно до перерахованих аспектів існує гама засобів управління БЖД, до яких відносяться навчання туристів, виховання культури безпечної поведінки, інші види психологічної дії на суб'єкти управління, професійна освіта і відбір фахівців туризму, раціоналізація режимів праці і відпочинку, технічні та організаційні засоби колективного захисту (ЗКЗ), засоби індивідуального захисту (ЗІЗ), система пільг і компенсацій тощо.

БЖД - це більш універсальна дисципліна, ніж охорона праці або цивільна оборона, оскільки вони розглядають лише окремі випадки безпеки в конкретних ситуаціях. Охорона праці цікавиться людиною, яка знаходиться в умовах виробництва, цивільна оборона -- в надзвичайних ситуаціях, а безпека життєдіяльності -- у всіх життєвих обставинах.

1.2 Правове забезпечення БЖД у туризмі

Питання безпеки у сфері туризму регулюються нормами як загального, так і спеціального законодавства, що спираються на положення Конституції. Так, загальне законодавство складається із блоку законодавчих актів, що відносяться як до туризму, так і до інших галузей економіки. До спеціального законодавства належать нормативно-правові акти, що безпосередньо регулюють туристську діяльність. Сюди відносяться перш за все відповідні закони (наприклад, в Україні - Закон «Про внесення змін до закону України «Про туризм»).

Загальне законодавство визначає основні права громадян, в тому числі й туристів, на безпеку. Серед них найважливішими законами є такі, що регулюють питання безпеки:

1. Закон «Основи законодавства України про охорону здоров'я». Прийнятий Верховною Радою 19 листопада 1992 р. (Редакція від 01.08.2012) У законі:

а) говориться, що держава і суспільство відповідальні перед нинішнім і майбутнім поколінням за стан здоров'я і генофонд України, за поліпшення умов при навчанні, у побуті і під час відпочинку населення, своєчасне надання медичної допомоги;

б) викладені права громадян на охорону здоров'я.

Закон «Основи законодавства України про охорону здоров'я» доповнений Законом «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. (Редакція від 19.04.2012) і Законом «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання захворюванню СНІД та соціальний захист населення» від 3 березня 1998 р.

2. Закон «Про охорону праці» прийнятий Верховною Радою 14 жовтня 1992 р. (Редакція від 25.06.2011)

У ньому розглядаються основні положення конституційного права кожного громадянина на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, викладена відповідальність керівників підприємств, організацій і установ незалежно від форм власності, у питаннях безпеки, гігієни праці і робітничого середовища і встановлений єдиний порядок організації охорони праці на Україні. Викладено основні принципи державної політики в області охорони праці.

3. Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» прийнятий Верховною Радою 25 червня 1991 р. (Редакція від 13.06.2012).

У ньому розглянуто заходи, задачі, принципи і механізм забезпечення ефективного природокористування, охорони навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки. Закон також розглядає права й обов'язки громадян України на безпечний для проживання і здоров'я стан навколишнього середовища.

4. Закон «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» прийнятий Верховною Радою 14 січня 1998 р. (Редакція від 19.06.2009).

У Законі викладено права громадян України на захист від впливу іонізуючих випромінювань, а також визначені напрямки на забезпечення захисту життя, здоров'я і майна людей від шкідливого впливу іонізуючих випромінювань, заподіяних практичній діяльності, а також у випадку радіаційних аварій або при проведенні рятувальних робіт.

5. Закон «Про цивільну оборону» прийнятий Верховною Радою 3 лютого 1993 р. (Редакція від 20.06.2007).

У Законі викладено права громадян на захист життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж і стихійних лих. Вказані завдання цивільної оборони України, визначено сили цивільної оборони, шляхи і способи її фінансування, а також викладено питання міжнародного співробітництва України у сфері цивільної оборони.

У травні 1994 р. за №299 Кабінетом Міністрів України затверджено «Положення про цивільну оборону» (Редакція від 26.07.2001). У Положенні зафіксовано завдання цивільної оборони і заходи для його виконання, викладено систему цивільної оборони й організацію її діяльності, визначено повноваження й обов'язки посадових осіб з питань цивільної оборони, визначено матеріальне і фінансове забезпечення, а також технічне і транспортне забезпечення ЦО.

6. Закон «Про захист населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» прийнято Верховною Радою 8 червня 2000 р. (Редакція від 17.10.2008).

Цей Закон визначає організаційні і правові основи захисту громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства, що перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального значення, навколишнього середовища від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

7. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» прийнято 16 березня 2000 р. (Редакція від 13.06.2012).

Цей закон установлює, що надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення безпеки громадян у випадку стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, а також на захист прав і волі громадян, конституційного порядку при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади або зміни конституційного порядку України шляхом насильства.

Метою надзвичайного стану є якнайшвидша нормалізація обстановки, відновлення конституційних прав і волі громадян, а також прав юридичних осіб, нормального функціонування конституційних органів влади, органів місцевого і регіонального самоврядування й інших інститутів цивільного суспільства.

Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення безпеки громадян у випадку стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, а також на захист прав і волі громадян, конституційного порядку при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади або зміни конституційного порядку України шляхом насильства.

Метою надзвичайного стану є якнайшвидша нормалізація обстановки, відновлення конституційних прав і волі громадян, а також прав юридичних осіб, нормального функціонування конституційних органів влади, органів місцевого і регіонального самоврядування й інших інститутів цивільного суспільства.

Надзвичайний стан вводиться лише при наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладові, усунення якого іншими способами є неможливим.

8. У Законі України «Про захист прав споживачів» (№ 1024-XII від 12 травня 1991 р., Тлумачення від 10.11.2011), який регулює відносини між споживачами товарів і послуг, зокрема туристичних послуг, і виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлено права споживачів та визначено механізм реалізації державного захисту їх прав.

Спеціальне законодавство визначає основні вимоги щодо забезпечення безпеки в туризмі. На даний час правову основу туристичної діяльності, захисту прав і інтересів туристів складає Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм».

9. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» прийнято 18 листопада 2003 р. У Законі передбачена безпека туризму, захист прав і законних інтересів туристів, інших суб'єктів туристичної діяльності та їх об'єднань, прав і законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будівель і споруд, збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини і навколишнього середовища, врахування державних і суспільних інтересів при плануванні і забудові територій, створення сприятливих умов для розвитку туристичної індустрії, підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

Закон визначає відносини між виробником і споживачем туристичних послуг, перераховує основні права і обов'язки продавця і покупця, передбачені договором. Закон регламентує відповідальність продавця за достовірність інформації про туристичну послугу та її якість. Також цей Закон передбачає стандартизацію туристичної діяльності, сертифікацію туристичних послуг, ліцензування туроператорської діяльності, забезпечуючи цим захист прав і інтересів туристів.

В ст. 13 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» зазначається, що безпека в галузі туризму - це сукупність факторів, які характеризують соціальний, економічний, правовий і інший стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави в галузі туризму.

До спеціального законодавства також відносяться положення про здійснення туристської діяльності, ліцензування, нормативно-технічні документи по стандартизації й сертифікації, правила надання готельних послуг та інше. Однією з головних завдань цих правових документів виступає забезпечення надання якісних та безпечних послуг.

1.3 Права, обов?язки та свободи у сфері БЖД туриста

Конституція України передбачає «забезпечення прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здорове навколишнє середовище, задоволення духовних потреб і інших прав».

У Законі України «Про туризм» передбачена безпека туризму, захист прав і законних інтересів туристів, інших суб'єктів туристичної діяльності та їх об'єднань, прав і законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будівельні споруд, збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини і навколишнього середовища, врахування державних і суспільних інтересів при плануванні і забудові територій, створення сприятливих умов для розвитку туристичної індустрії, підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

В ст. 13 Закону України «Про туризм» зазначається, що безпека в галузі туризму -- це сукупність чинників, які характеризують соціальний, економічний, правовий і інший стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави в галузі туризму. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадовці в межах своїх повноважень повинні вживати заходи, направлені на:

· забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоров'я, навколишнє середовище при здійсненні туристичних подорожей, захист громадян України за її межами;

· забезпечення особистої безпеки туристів, збереження їх майна, не завдання шкоди навколишньому середовищу;

· інформування суб'єктів туристичної діяльності про загрозу безпеці туристів у країні (місці) тимчасового перебування;

· надання необхідної допомоги туристам, які опинилися в надзвичайній ситуації;

· забезпечення туристам можливості безперешкодного отримання: медичної, правової і інших видів невідкладної допомоги, доступу до засобів зв'язку;

· заборона використання туризму з метою незаконної міграції, сексуальної, трудової і інших видів експлуатації громадян;

· охорону туристичних ресурсів України, встановлення допустимих меж навантажень на об'єкти культурної спадщини І навколишнього середовища;

· забезпечення безпеки об'єктів туристичного відвідування з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф і інших надзвичайних ситуацій тощо.

З метою забезпечення належної безпеки туристів суб'єкти туристичної діяльності, здійснюючи відповідний вид діяльності, зобов'язані:

· інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, необхідність виконання загальнообов'язкових вимог і запобіжних або попереджувальних заходів (медичних щеплень тощо);

· створювати безпечні умови в місцях надання туристичних послуг, забезпечувати належне облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій тощо;

· забезпечувати спеціальні вимоги безпеки під час надання туристичних послуг з підвищеним ризиком (автомобільний, гірський, лижний, велосипедний, водний, мотоциклетний, пішохідний туризм, спелеотуризм тощо);

· забезпечувати туристів кваліфікованими фахівцями туристичного супроводу, спеціальним спорядженням І інвентарем;

· забезпечувати навчання туристів засобам профілактики і захисту від травм, попередження нещасних випадків з наданням першої медичної допомоги;

· забезпечувати надання оперативної допомоги особам, які постраждали під час подорожі, транспортування постраждалих;

· оперативно інформувати органи місцевої влади і відповідальних осіб про надзвичайні ситуації, в яких опинилися туристи, подавати відомості про зниклих осіб.

Особи, які організовують експлуатацію туристичних ресурсів, зобов'язані забезпечувати виконання вимог щодо охорони навколишнього середовища і охорони культурної спадщини, а також вживати заходи щодо забезпечення мінімізації або припинення шкідливого впливу на навколишнє і соціально-культурне середовище І компенсувати нанесені їм при цьому збитки. Надання необхідної допомоги туристам, які опинилися в надзвичайній ситуації в межах території України, здійснюється спеціалізованими державними, комунальними і приватними службами, а також рятувальними командами, які працюють відповідно до законодавства.

Організація рятувальних команд і порядок здійснення рятувальних заходів визначаються Кабінетом Міністрів України. Держава забезпечує захист законних прав і інтересів іноземних туристів відповідно до законодавства і міжнародних договорів України. Захист прав і інтересів туристів.

На даний час правову основу туристичної діяльності, захисту прав і інтересів туристів складають: Закон України «Про туризм», який указує, що державне регулювання туристичної діяльності здійснюється з метою захисту прав і інтересів туристів, забезпечення їх безпеки. Закон визначає відносини між виробником і споживачем туристичних послуг, перераховує основні права і обов'язки продавця і покупця, передбачені договором. Закон регламентує відповідальність продавця за достовірність інформації про туристичну послугу та її якість. Також цей Закон передбачає ліцензування і стандартизацію туроператорської і турагентської діяльності, сертифікацію туристичних послуг, забезпечуючи цим захист прав і інтересів туристів. Одне з основних прав туриста -- право на інформацію.

Згідно Закону України «Про захист прав споживачів», турист має право на одержання від туристичного підприємства інформацію про режим його роботи, пропоновані ним туристичні послуги тощо. Право на інформацію включає також можливість вимог надання відомостей про країну або місцевість, до якої планується здійснити туристичну подорож, місцеві звичаї та традиції, можливі небезпеки. Якщо турист придбав у фірми путівку, остання повинна надати інформацію про країну (місце перебування) і несе відповідальність за її повноту і достовірність. Необхідна інформація повинна бути включена в договір. Найчастіше туристу на додаток до договору видаються пам'ятки, брошури, інструкції, що містять основні відомості про правила поведінки, особливі вимоги безпеки в певних місцях, номери телефонів і адреси служб, куди турист може звернутися за наданням йому допомоги в тій або іншій критичній ситуації.

У випадку виїзного туризму, клієнту повинні роз'яснюватися правила проходження прикордонного і митного контролю, особливості ввезення і вивезення певних речей. Особливого значення набуває своєчасна і достовірна інформація при виникненні екстремальної ситуації. Обов'язок за своєчасне надання інформації туристу покладається не лише на відповідальну туристичну фірму, але й уповноважені державні органи.

У Законі України «Про туризм» передбачений державний обов'язок виконавчої влади у сфері туризму щодо надання інформації туроператорам, турагентам і туристам про загрозу безпеки туристів у країні або місці тимчасового перебування. Поширювати ці відомості повинні засоби масової інформації, засновниками (співзасновниками) яких виступають державні органи.

До прав туриста відноситься право на відшкодування збитків і компенсацію моральної шкоди у разі невиконання умов договору про надання туристичних послуг туроператором або турагентом. Відшкодування збитків, заподіяних туристу порушенням договору, проводиться за загальними правилами, передбаченими цивільним законодавством.

До прав туриста відноситься також право на сприяння органів влади (органів місцевого самоврядування) країни (місця) тимчасового перебування в отриманні правової та інших видів невідкладної допомоги. Можливість його реалізації тісно пов'язана із станом законності, відношенням до прав людини і громадянина в країні перебування, а також з участю держави, громадянином якої є турист, і приймаючої держави в міжнародних угодах, що гарантують права туриста. Якщо надання недостовірної, неповної або невчасної інформації про туристичну послугу та її виробника спричинило:

· придбання туристичних послуг, які не мають потрібних властивостей, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування нанесених йому збитків;

· неможливість споживання придбаних туристичних послуг

· споживач має право вимагати надання в розумно короткий, але не більше місяця, термін належної інформації.

Якщо інформація в обумовлений термін не буде надана, турист має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків. Збитки, завдані споживачу туристичною послугою, придбаною в результаті недобросовісної реклами, підлягає відшкодуванню винуватою особою в повному обсязі.

Розглядаючи вимоги туриста про відшкодування збитків, нанесених недостовірною або неповною інформацією про туристичну послугу, або недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у туриста немає спеціальних знань про властивості і характеристику туристичних послуг, які він придбав, У Законі України «Про захист прав споживачів», який регулює відносини між споживачами товарів і послуг, зокрема туристичних послуг, і виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлено права споживачів та визначено механізм реалізації державного захисту їх прав.

У відповідності із ст. 3. споживачі, які знаходяться на території України, під час придбання, замовлення або споживання туристичних послуг мають право на: державний захист своїх прав, належну якість туристичних послуг, торгового та інших видів обслуговування, безпеку туристичних послуг, необхідну, доступну, достовірну і своєчасну інформацію про туристичні послуги, їх кількість, якість, асортимент, а також про їх створювача, відшкодування збитків тощо. У разі відсутності нормативних документів, що містять обов'язкові вимоги до туристичної послуги, споживання якої може завдати шкоди життю та здоров'ю туриста, довкіллю, а також майну туриста, відповідні органи виконавчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов'язані негайно заборонити розробку та реалізацію цих туристичних послуг. Якщо для безпечного споживання туристичних послуг необхідно дотримуватися спеціальних правил, їх виробник зобов'язаний розробити такі правила і довести їх до відома туристів.

Туристська компанія, створюючи нову туристичну послугу, повинна подати документацію відповідному органу для проведення державної експертизи на її відповідність вимогам щодо безпеки життя, здоров'я і майна туристів, а також оточуючого природного середовища. Право вимагати відшкодування заподіяної шкоди признається за кожним потерпілим туристом незалежно від того, знаходився він чи не знаходився в договірних відносинах з виробником туристичних послуг. Туристська компанія несе відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну туриста у зв'язку з використанням матеріалів, устаткування, приладів, інструментів і інших засобів, необхідних для виробництва туристичних послуг.

Право туристів на інформацію про туристичну послугу закріплено у статті 18, де сказано, що споживач має право на отримання необхідної, доступної, достовірної і своєчасної інформації про туристичні послуги, що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Щодо туристичних послуг, які підлягають обов'язковій сертифікації, туристам повинна надаватися інформація про їх сертифікацію. Обов 'язки туриста Під час здійснення подорожі, включаючи транзит, турист зобов'язаний дотримуватися законодавства країни (місця) тимчасового перебування, зберігати навколишнє середовище, дбайливо відноситися до пам'ятників природи, історії і культури в країні (місці) тимчасового перебування, дотримуватися правил в'їзду і перебування в країні (місці) тимчасового перебування, а також виїзду з країни (місця) тимчасового перебування і в країнах транзитного проїзду, дотримуватися підчас подорожі правил особистої безпеки, та інших обов'язків туристів, які визначаються законодавством країни (місця) перебування.

Якщо туристична поїздка передбачає великі фізичні навантаження, слід будувати програму з урахуванням її регулювання адекватно можливостям учасників. В окремих випадках необхідно надати висновок лікаря, що дозволяє здійснення туристичної подорожі, яка вимагає значних фізичних навантажень. Це, зокрема, відноситься до вагітних жінок, для яких не рекомендується або взагалі не дозволяється участь у турах або переїзд в транспорті. Також є обмеження для осіб старшого віку. Наприклад, велика частина страхових компаній не страхує осіб старших 70 років.

Поведінка туристів не повинна ображати релігійні традиції і відчуття віруючих. Це особливо важливо при відвідуванні ісламських країн, культових об'єктів -- де обмеження відносно жінок дещо жорсткіші. Існують також обмеження на в'їзд молодих жінок, що їдуть наодинці в туристичну поїздку, до Австралії і Арабських Еміратів. Ці обмеження викликані масовою нелегальною еміграцією або участю окремих жінок в проституції. Стандартизація і сертифікація послуг Туристські послуги, на які актами законодавства або іншими нормативними документами встановлені обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я споживачів, їх майна, навколишнього природного середовища, підлягають обов'язковій сертифікації згідно з чинним законодавством.

Реалізація та надання таких туристичних послуг без сертифіката відповідності забороняється. Важливою є якість туристичних послуг, що підтверджується перевіркою на відповідність встановленим стандартам, правилам, показникам і вимогам для певного класу обслуговування. Причому найголовнішою вимогою завжди є безпека. Контролем якості послуг і відповідності стандартам і правилам займається ціла галузь -- система сертифікації туристичних послуг і послуг готелів, системи сертифікації транспортних послуг з різних видів транспортування, а також системи сертифікації послуг громадського харчування. Обов'язкова або добровільна сертифікація товару або послуги проводиться на підставі зведення вимог до даного виду товару або послуги. Таким зведенням правил є стандарт, правила, вимоги, впорядковані і встановлені в належному порядку.

Найжорсткішим є стандарт (державний, галузевий, відомчий стандарт підприємства або системи підприємств), також існують правила, вимоги, рекомендації і інші нормативи, встановлені як в порядку державного регулювання, так і в порядку саморегулювання. Системи саморегулювання, наприклад асоціації, союзи, гільдії, інші громадські організації і господарські об'єднання, наприклад готельні ланцюги, встановлюють свої власні стандарти обслуговування, які розповсюджуються тільки на учасників цього об'єднання. Ліцензування туристичної діяльності -- дієвий захід з попередження проникнення на туристичний ринок несумлінних підприємців, а також певні заходи по захисту прав і інтересів туристів і створенню умов для дотримання законодавства.



Тема 2. Організаційні питання забезпечення безпеки у сфері туризму в Україні

2.1 Система управління БЖД в Україні

Для керування безпекою життєдіяльності в Україні Кабінетом Міністрів створено Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення. Очолює Національну раду Віце-прем'єр-міністр України з питань соціальної політики. Для забезпечення її роботи створено секретаріат у кількості 7 чоловік, керівництво яким покладено на відповідального секретаря Національної ради.

В Республіки Крим, обласних, Київській і Севастопольській міських державних адміністраціях ці питання доручені структурним підрозділам з питань охорони праці. До їх складу введені посади спеціалістів у галузі профілактики побутового травматизму.

З метою посилення державного впливу на раціональне використання трудових ресурсів на Міністерство праці покладено проведення організаційно-методичної роботи з профілактики побутового травматизму, для чого в її центральному апараті введено спеціалісти у цій галузі.

Національна рада розробляє і реалізує державну політику в галузі охорони життя людей на виробництві та профілактику побутового травматизму, створює систему державного управління цією галуззю.

В числі інших Національна рада вирішує таки задачі:

· розробляє та здійснює заходи щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції про вдосконалення цієї системи;

· організує і забезпечує контроль за виконанням законодавчих актів і рішень Уряду України, опрацювання Національної програми і законопроектів, пов'язаних з реалізацією державної політики з питань безпечної життєдіяльності населення, подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вдосконалення законодавства з цих питань;

· координує діяльність центральних і місцевих органів державної виконавчої влади у галузі охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму;

· організує перевірки діяльності центральних і місцевих органів державної виконавчої влади і заслуховує на своїх засіданнях або засі-даннях бюро Національної ради звіти керівників з питань, що входять до її компетенції;

· бере участь у міжнародному співробітництві, сприяє вивченню, узагальненню та поширенню досвіду у галузі охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, вирішує питання контролю за виконанням укладених договорів і угод у цій галузі.

Єдина державна система запобігання надзвичайних ситуацій в Україні

Мета створення єдиної системи запобігання полягає у забезпеченні безпеки населення, навколишнього природного середовища, об'єктів і споруд та уникнення або зменшення на цій основі можливих економічних, соціальних та інших втрат суспільства від аварій, катастроф та інших надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження. Ця мета досягається шляхом розроблення механізму регулювання техногенно-екологічної безпеки за допомогою системних заходів, що здійснюватимуться міністерствами, відомствами, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими органами державної виконавчої влади та виконкомами міських, районних у містах Рад і спрямовуватимуться на запобігання надзвичайним ситуаціям, підвищення готовності до них та ефективне реагування в разі їх виникнення.

Єдина система запобігання забезпечує виконання завдань забезпечення безпеки населення на державному, регіональному, місцевому та об'єктному рівнях у таких напрямах діяльності:

¦ управління техногенно-екологічною безпекою, включаючи управління екологічно небезпечною військовою діяльністю; підвищення готовності до надзвичайних ситуацій;

¦ реагування на надзвичайні ситуації і управління силами реагування; ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій.

На загальнодержавному рівні діють:

* Урядовий кризовий центр, що створюється на основі діючої постійної Урядової комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

* Урядова інформаційно-аналітична система з питань надзвичайних ситуацій в частині, що стосується техногенно-екологічної безпеки;

* спеціально уповноважений центральний орган державної виконавчої влади, на який буде покладено функції поточного управління єдиною системою запобігання; підрозділи міністерств і відомств, які виконують функції запобігання і реагування на надзвичайні ситуації; система повідомлень про надзвичайні ситуації;

* система державного моніторингу навколишнього природного середовища та потенційно небезпечних об'єктів;

* система взаємодії з підсистемами запобігання і реагування регіонального, місцевого і об'єктного рівнів;

* система технічної інтеграції в регіональні, місцеві та об'єктні підсистеми запобігання і реагування.

На регіональному рівні діють:

¦ регіональні кризові центри, що створюються на основі діючих відповідних постійних комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

¦ регіональні інформаційно-аналітичні системи аналізу і прогнозу розвитку надзвичайних ситуацій;

¦ Уряд Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, які забезпечують функціонування всієї інфраструктури єдиної системи запобігання на регіональному рівні;

¦ обласні підрозділи відповідних міністерств і відомств, які виконують функції запобігання та реагування на надзвичайні ситуації; спеціалізовані формування;

підсистеми:

¦ регіонального моніторингу навколишнього природного середовища та потенційно небезпечних об'єктів;

¦ повідомлень про надзвичайні ситуації;

¦ взаємодії із системою запобігання загальнодержавного та відповідними підсистемами місцевого, об'єктного рівнів.

На місцевому (районному, міському) рівні діють:

¦ місцеві кризові центри, що створюються на основі діючих постійних комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій у техногенно перевантажених районах і містах з підвищеним ризиком виникнення надзвичайних ситуацій;

¦ районні державні адміністрації, виконкоми міських Рад, які забезпечують функціонування всієї інфраструктури єдиної системи запобігання на міському і районному рівнях;

¦ районні і міські підрозділи відповідних міністерств та відомств, які виконують функції запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

підсистеми:

¦ регіонального моніторингу навколишнього природного середовища і потенційно небезпечних об'єктів;

¦ повідомлень про надзвичайні ситуації;

¦ взаємодії із системою запобігання загальнодержавного і відповідних підсистем регіонального та об'єктного рівнів;

На об'єктному рівні діють:

¦ системи вимог і регламентів з безпечної діяльності та функціонування об'єктів;

¦ кризові протиаварійні структури об'єктів атомної енергетики;

¦ підрозділи і окремі спеціалісти, які виконують функції запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

підсистеми:

¦ локального моніторингу навколишнього природного середовища та потенційно небезпечних об'єктів;

¦ повідомлень про надзвичайні ситуації;

¦ оцінки та регулювання безпеки об'єктів, створені на основі широкого впровадження автоматизованих інформаційних технологій;

* взаємодії з місцевими та регіональними підсистемами і системою запобігання і реагування на загальнодержавному рівні.

Для забезпечення ефективної діяльності єдиної системи запобігання запроваджуються три режими функціонування як усієї системи в цілому, так і окремих її складових:

* нормальної діяльності - функціонування системи за нормальних виробничих, екологічних, санітарно-гігієнічних умов;

* підвищеної готовності - функціонування системи у разі отримання прогнозу можливості погіршення виробничих, екологічних, санітарно-гігієнічних умов, що ведуть до загрози виникнення надзвичайних ситуацій;

* надзвичайний режим, який запроваджується під час виникнення надзвичайної ситуації.

Окремі міністерства, відомства, Уряд Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, виконкоми міських Рад, задіяні в єдиній системі запобігання, в межах виконання покладених завдань можуть мати свої режими функціонування.

Урядовий кризовий центр є організаційною структурою, яка проводить роботу, пов'язану з координацією діяльності міністерств, відомств, Уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, і наділяється повноваженнями для керування всім необхідним комплексом дій у єдиній системі запобігання під час запровадження надзвичайного режиму.

При створенні Урядового, регіональних і місцевих кризових центрів їм передаються повноваження відповідних постійних комісій з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій.

2.2 Система державної безпеки України

Для реалізації державної політики національної безпеки, захисту національних інтересів в усіх сферах суспільного і державного життя створюється система забезпечення національної безпеки України. Реалізація сучасної концепції національної безпеки значною мірою залежить від комплексного використання економічних, політичних, науково-технічних, соціальних, духовних і військових чинників.

Система забезпечення національної безпеки -- це організована державою сукупність суб'єктів: державних органів (законодавчої, виконавчої та судової влад), громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

Законодавчо-правову основу забезпечення національної безпеки України становлять Конституція України, Закони України "Про національну безпеку України", "Про інформаційну безпеку України", "Про Раду національної безпеки і оборони України", "Про службу безпеки України" тощо, а також інші нормативно-правові акти державних органів влади й управління; міжнародні договори й угоди, укладені чи визнані Україною.

Діяльність із формування системи забезпечення національної безпеки України була невід'ємною складовою і чинником державотворчих процесів з початку виникнення незалежної України. Вже в Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.) питання безпеки розглядалися в розділах "Зовнішня і внутрішня безпека", "Міжнародні відносини", "Екологічна безпека". Питання внутрішньої та зовнішньої безпеки аналізуються через призму права України на власні збройні сили, власні внутрішні війська та органи державної безпеки. З проблемами безпеки пов'язаний намір України стати у майбутньому нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Україна задекларувала прагнення активно сприяти зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, брати активну участь у роботі міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів.

У Декларації про державний суверенітет України визначаються поняття, об'єкти, суб'єкти та зміст екологічної безпеки України.

Після проголошення незалежності України було розроблено і прийнято Верховною Радою України та підписано Президентом України кілька документів у сфері зовнішньої та військової політики, які закладали засади системи національної безпеки, що фактично стали частиною відповідної концепції. До них належить Концепція оборони та будівництва Збройних сил України (11 жовтня 1991 p.), Закони "Про оборону України" (5 жовтня 2000 р.), "Про Збройні сили України" (5 жовтня 2000 p.), "Основні напрями зовнішньої політики України" (2 липня 1993 p.), "Військову доктрину України" (19 жовтня 1993 р.) тощо.

В Основних напрямах зовнішньої політики України (1993 р.) гарантування національної безпеки України було названо першою пріоритетною функцією зовнішньої політики держави, розкрито співвідношення національної та міжнародної безпеки, національної безпеки і проблеми ядерного роззброєння, чинні та потенційні загрози національної безпеки, вказано на роль Збройних сил України як гаранта національної безпеки.

Концепція національної безпеки України відповідає Конституції України та визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

Основні положення Концепції національної безпеки України було підготовлено з урахуванням конституційних засад національної безпеки. В Конституції України ті чи інші аспекти національної безпеки розглядаються в семи розділах та 17 статтях. За Конституцією України, безпека людини, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність визначаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Безпосередньо конституційні норми стосуються таких видів безпеки як національна безпека, державна, особиста, економічна, громадська, інформаційна, екологічна.

Конституція України встановлює певні обмеження прав і свобод людини, які здійснюються в інтересах національної безпеки (ст. 32, 34, 36, 37, 39, 44). Так, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки (ст. 32). Згідно зі ст. 44, "порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки...". Дії з підривання безпеки України -- один із чинників, на основі яких заборонене утворення і діяльність в Україні політичних партій, які мають таке за мету (ст. 37). В інтересах національної безпеки можуть обмежуватися законом права громадян збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ст. 34) тощо.

Встановлюючи певні обмеження у здійсненні прав і свобод, Конституція України наголошує, що "конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України" (ст. 64). Конституція України встановлює, що "основи національної безпеки, організації Збройних сил України і забезпечення громадського порядку визначаються винятково законами України".

Конституція України (ст. 64) передбачає, що деякі конституційні права і свободи людини та громадянина можуть бути обмежені лише у двох випадках: в умовах запровадження надзвичайного або військового стану тимчасово, на визначений законом термін.

Надзвичайний стан в Україні запроваджується у випадках: масових порушень правопорядку, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їхні права і свободи, перешкоджають їм виконувати свої обов'язки; блокування або захоплення певних особливо важливих об'єктів чи місцевостей, що загрожують безпеці громадян і порушують нормальну діяльність державних органів влади та управління чи місцевого самоврядування; спроби захоплення державної влади або зміни конституційного ладу України шляхом насильства; посягання на територіальну цілісність держави, що загрожує зміною її кордонів; необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності державних органів влади. Умови запровадження надзвичайного стану та його правове регулювання передбачені Законом України "Про надзвичайний стан" (1992 p.).

Військовий стан запроваджується в певних місцевостях або на всій території України у випадках оголошення стану війни, загрози військового нападу чи агресії. Для військового стану характерне значно більше обмеження прав громадян.

Проте навіть в умовах надзвичайного чи військового стану не можуть бути обмежені права і свободи людини та громадянина, передбачені у 18-ти статтях

Конституції України. До них належать право громадян мати рівні конституційні права і свободи та рівність їх перед Законом (ст. 24), громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (ст. 25), невід'ємне право на життя (ст. 27), право на повагу його гідності (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право направляти колективні чи індивідуальні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути це звернення та дати відповідь у встановлений законом термін (ст. 40); право на життя (ст. 47). Залишаються недоторканними право на правову допомогу (ст. 59), право знати свої права й обов'язки (ст. 57), право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

В умовах надзвичайного і військового стану, згідно з Конституцією України, ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60), ніхто не може бути двічі притягненим до юридичної відповідальності одного виду за одне "й те саме правопорушення" (ст. 61), особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути кримінально покараною, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62). Особа не відповідальна за відмову давати покази або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63). Закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційні гарантії прав, свобод і обов'язків за забезпечення безпеки особи і громадянина є важливим засобом, одним із шляхів зміцнення стану національної безпеки України, чинником сили політичного режиму.

Загальна система забезпечення національної безпеки України -- це єдиний державно-правовий механізм, у якому кожний суб'єкт безпеки виконує функції захисту національних інтересів у межах повноважень, які визначаються законодавством України. Діяльність суб'єктів забезпечення національної безпеки має бути доступною для контролю, відповідно до законодавства України.

Основні функції системи забезпечення національної безпеки в усіх сферах її діяльності такі:

-- створення й підтримка в готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки, що охоплює: створення та постійне вдосконалення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи; формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення національної безпеки, розподіл їхніх функцій; кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне забезпечення складових частин (структурних елементів) системи; підготовку сил та засобів до їх застосування, згідно з призначенням;

...