Безпека життєдіяльності в туризмі

Окрім візової політики європейських держав, розвиток виїзного туризму в нашій країні стримує недосконалий порядок оформлення віз консульствами цих країн. Основна проблема з цього приводу полягає у різниці підходів до оформлення документів з боку консульств країн Шенгенської зони.

Однак існують деякі затримки і перепони для іноземців і з боку України. Наприклад, діючі на даний час правила для іноземців, які перебувають на Україні більш ніж два дні, вимагають їхньої реєстрації у відділі віз і реєстрації Міністерством внутрішніх справ. З особи, яка не зареєструвалась, працівники міліції при виявленні можуть стягнути штраф до 85 гривень. Головною проблемою тут є те, що більшість іноземних гостей не повідомлені про таке правило заздалегідь.



Тема 3. Небезпека та фактори ризику в туризмі

3.1 Поняття небезпек. Концепція допустимого ризику в туризмі

Ризик- являє собою частоту реалізації небезпек. Це - відношення числа несприятливих наслідків небезпеки n до їх можливого числа N за певний період:

R = .

Ризик може змінюватися в межах від 0 до 1, тобто від мінімального до максимального.

Поняття ризику включає в себе два елементи: частоту, з якою відбуваються нещасні випадки, та наслідки цих випадків. Другий елемент найчастіше виражається в грошовому еквіваленті.

Розрізняють індивідуальний, груповий, професійний та добровільний ризики. Індивідуальний ризик характеризує небезпеку певного виду для окремого індивідуума. Груповий ризик - для групи людей (розраховується по відношення кількості подій до кількості уражених при цьому людей).Професійний ризик поділяється на випадковий (небезпека травм, отруєнь, професійних захворювань) та невипадковий (постійне погіршення працездатності та здоров'я в екстремальних умовах).Добровільний ризик належить до особистого життя людини, тобто це ті види діяльності, якими людина займається заради задоволення, власних потреб.

До останнього часу забезпечення безпечної життєдіяльності базувалося на концепції абсолютної безпеки середовища. Її суть полягала в тому, що з розвитком науково-технічного прогресу людство зуміє пізнати всі закономірності природних явищ, подасть їх у вигляді математичних формул, відтворить у технологічних процесах і за допомогою потужних комп'ютерів та датчиків контролюватиме й прогнозуватиме розвиток як природних явищ, так і техногенних процесів. Згідно з концепцією абсолютної безпеки людині відводилася роль пасивного елемента у забезпеченні власної безпеки: за умови знання і виконання певних правил техніки безпеки середовище перебування людини стає повністю безпечним. Про відповідність таких правил певній виробничій ситуації повинен був дбати інженер-конструктор нової техніки чи організатор відповідних робіт. Це призводило до зниження відповідальності особи за власну безпеку.

Наприкінці ХХ ст. світова наукова спільнота переходить до іншої концепції забезпечення безпеки життєдіяльності, протилежної згаданій - концепції допустимого ризику. Згідно з цією концепцією, необхідно шляхом вивчення процесу розвитку потенційної небезпеки, визначити умови, за яких вона може призвести до небажаних наслідків, і створити умови для зниження ризику до допустимо низького рівня. Концепція допустимого ризику стверджує, що середовище перебування людини завжди є потенційно небезпечним, тому недостатньо знати певну кількість правил, які регламентують поведінку людини в N ситуаціях. Життя більш складне, ніж ми його знаємо, і може виникнути N+1 ситуація, для якої правило ще не розроблено. Рішення про те, який рівень ризику можна вважати допустимим, має не технічний, а соціальний характер і передовсім визначається економічними можливостями. Слід брати до уваги, що економічні можливості підвищення безпеки можуть завдати збитків соціальній сфері. В Україні відсутні жорсткі вимоги до встановлення рівнів ризику. Проте, враховуючи досвід країн, де рівні прийнятих ризиків встановлено законодавством, можна вважати, що110^-6 ризиків на рік - це той рівень безпеки, до якого потрібно прагнути. Пояснюється вибір цього числа тим, що воно є настільки низьким, що заради економічної вигоди від експлуатації даного підприємства суспільство вимушене піти на такий ризик. В цілому допустимі ризики на два-три порядки суворіші за фактичні. Статистичний аналіз даних про аварії на підприємствах України, свідчить, що ризик виникнення нещасних випадків становить 1*10^-3, ризик серцево-судинних захворювань становить 1*10^-3,, тобто на три порядки вищий від допустимого значення, ризик виникнення стихійних явищ - 1*10^-7, ризик проживання біля АЕС - 1*10^-8 - прийнятний.

Визначення ризику можливо за різними методологічними підходами:

інженерний, який базується на статистичних даних, розрахунках частот, імовірнісний аналіз безпеки;

моделювання, базований на побудові моделей дії різних шкідливих чинників на окрему людину, соціальні або професійні групи;

експертний, коли вірогідність події визначається на основі опитування експертів;

соціологічний, що базується на опитуванні населення.

Ці методи віддзеркалюють різні аспекти ризику, тому їх слід використовувати в комплексі.

Номенклатура, тобто перелік можливих небезпек, налічує понад 150 назв і при цьому не є повною.

На виробництві виникненню аварійної ситуації можуть бути протиставлені чинники матеріального (технічного, фізичного, хімічного та ін.) або нематеріального (регламентація, підготовка персоналу) характеру. Реалізація цих чинників має зменшити ризик і підвищити безпеку людини.

Абсолютна безпека не гарантується нікому незалежно від способу життя. Кожний із нас щоденно долає ті чи інші небезпеки, уникає ризику. Слід зважити і на те, що сприйняття ризику і небезпек громадськістю суб`єктивне. Люди різко реагують на поодинокі події, які супроводжуються великою кількістю одночасних жертв. Водночас часті події, внаслідок яких гинуть одиниці чи невеликі групи людей, не спричиняють помітного напруження. Щоденно на виробництві гине 3-5 осіб, в цілому по країні від різних небезпек позбавляються життя понад 80 осіб у день. Але ці данні вражають менше, ніж загибель 5-20 осіб в одній аварії чи будь-якому конфлікті. Це треба мати на увазі, розглядаючи прийнятний ризик.

Використання ризику як кількісної оцінки небезпеки конкретного підприємства відкриває принципово нові можливості в роботі з підвищенням його безпеки.

Статичний аналіз даних про аварії, які відбувалися за останні роки в різних галузях промисловості Росії і України, показав, що інтенсивність аварій становить Р10^-3, тобто одна аварія за рік можлива на одному із 1000 об`єктів, а це на три порядки більше за прийнятний рівень ризику.

Завдання полягає в тому, що з мінімальними втратами розробити і впровадити такі організаційні й технічні заходи, які дали б змогу перейти від реального (найчастіше недостатнього) рівня безпеки підприємств до прийнятного, що дорівнює 10^-6. насамперед треба визначити, на якому рівні безпеки перебуває кожне підприємство. Для цього збирають статистичну інформацію за певний період, щоб визначити ступінь ризику, і якщо він більший за прийнятний 10^-6, то проводять відповідні організаційні, технічні та технологічні заходи в процесі експлуатації підприємства з метою виведення на прийнятний рівень безпеки з мінімальними економічними витратами. Тому для розрахунку ризику потрібні обґрунтовані дані. Це нині визнані в усьому світі на національному і міжнародному рівнях. Потрібно ретельно аргументована розробка бази і банків даних та їх реалізація в умовах підприємства, регіону, держави.

3.2 Класифікація факторів ризику в туризмі

Відправляючись у подорож, турист стикається з рядом проблем, які за збігом обставин можуть призвести до непередбачуваних наслідків для його здоров'я і майна, зробити туристичну поїздку неможливою або негативно вплинути на враження від неї.

Турист постійно знаходиться під впливом обставин підвищеної небезпеки і, загалом, перебуває в незнайомому середовищі, відмінному від звичного середовища його мешкання. Він не знає досконало звичаїв, мови, традицій, типових побутових небезпек, не має імунітету від хвороб, поширених у цій місцевості, не пристосований до перебування та інтенсивних навантажень у високогірних районах.

В багатьох випадках туристи самі порушують регламентовані правила поведінки і потрапляють в складні ситуації, відстають через неуважність від груп на екскурсіях, відправляються в райони, не рекомендовані для відвідування туристів, беруть участь у ризикових заходах, купаються у заборонених місцях, відвідують сумнівні розважальні заклади та ін.

Безпека в туризмі залежить від багатьох чинників (політичної обстановки, стану навколишнього середовища тощо), які необхідно враховувати при плануванні туристичного обслуговування. В систему заходів із забезпечення безпеки туристів входять: запобігання ризикам для туристів, пов'язаних з природними і техногенними катастрофами в туристичних центрах; попередження епідеміологічних, бактеріологічних і інших медичних ризиків і дотримання відповідних формальностей; організація безпеки туристів на транспорті; страхування туристів у подорожі, а також страхування відповідальності туристичних організацій; створення служб та систем безпеки. Важливим, при цьому є повне інформування туристів про можливі ризики, правила їх попередження, а також гарантії їх безпеки.

У загальному вигляді безпека людини - це такий її стан, при якому немає загрози її життю, здоров'ю та майну. Небезпека розглядається як можливість дії на людину несприятливих або несумісних з її життям факторів. Потенційна небезпека полягає у прихованому, неявному характері прояву небезпек.

Несприятливі, небезпечні і шкідливі чинники можуть безпосередньо впливати на організм людини або затруднювати здійснення її фізіологічних функцій - дихання, кровообігу, органів травлення тощо.

В умовах туристичних підприємств до появи небезпечних факторів може призвести порушення меж експлуатаційної можливості технічних пристроїв, інженерних споруд і конструкцій, що іноді призводить до аварій з вивільненням небезпечних і шкідливих чинників - речовин або енергії в кількостях і дозах, що представляють безпосередню загрозу здоров'ю та життю як працюючих, так туристів і населення в цілому.

Розглядати безпеку можливо тільки з точки зору системного підходу: людина як потенційна жертва - загроза як носій небезпеки. Загрозами вважається все, що перешкоджає задоволенню важливих для людини індивідуальних, соціальних і духовних потреб. Безпека людини досягається лише за умов відхилення, захищення або захисту від усіх загроз.

На жаль, абсолютної безпеки не буває, оскільки завжди залишається хоча і незначний, але в той же час вірогідний ризик. Ризик фактично служить мірою небезпеки для життя та діяльності людини, що нею усвідомлюється. Він є найбільш ємним інтегральним поняттям, яке дає можливість оцінити в повному обсязі всі загрози.

При наданні туристичних послуг необхідно визначити допустимий рівень ризику для життя та здоров'я туристів як у звичайних умовах, так і в надзвичайних ситуаціях. Ризик для життя та здоров'я людини під час туристично-екскурсійного обслуговування виникає за умов:

- існування джерел ризику;

- дії такого джерела на небезпечному для людини рівні;

- здатності людини наражатися на дію джерел небезпеки.

У туризмі фактори ризику або небезпечні фактори класифікують наступним чином:

1) травмо-небезпечність;

2) вплив довкілля;

3) пожежо-небезпечність;

4) біологічний вплив;

5) психофізіологічні навантаження;

6) небезпека випромінювань;

7) хімічна дія;

8) підвищений рівень запиленості та загазованості;

9) специфічні фактори ризику;

10) інші фактори.

Травмо-небезпечність може виникнути в результаті переміщення механізмів і предметів, тіл, безпосередньо туристів, складного рельєфу місцевості, переміщення гірських порід (при зсувах, сходженні лавин та інших природних явищах), небезпечних атмосферних явищ, несприятливих ергономічних характеристик туристського спорядження, що використовується туристами.

Для зниження травмо-небезпечності підприємство або заклад зобов'язане:

а) забезпечити захисними пристроями та огородженнями рухомі механізми, предмети, небезпечні ділянки території. Цей засіб забезпечення безпеки людини ґрунтується на одному з технічних принципів "Захисту відстанню". Сутність цього принципу полягає в тому, що необхідно встановити таку відстань між людиною та джерелом небезпеки, при якій створюється належний рівень безпеки за рахунок послаблення або повного зникнення дії шкідливих факторів. З метою запобігання травматизму використовуються захисні облаштування, огородження туристичних стежок і маршрутів, захисне обладнання канатних доріг, гірськолижних трас, підйомників, індивідуальні страхові мотузки, шлеми тощо.

б) проінформувати туристів щодо факторів ризику та заходів запобігання травм;

в) дотримуватись вимог нормативних документів щодо технічного стану та експлуатації будівель, транспортних засобів, інвентаря та обладнання тощо;

г) забезпечити туристів засобами індивідуального захисту; спорядженням та інвентарем, які відповідають всім ергономічним вимогам. Важливими у запобіганні травматизму є справне туристичне та спортивне спорядження, одяг, взуття тощо.

Ергономічні вимоги враховують антропометричні, психофізичні та психологічні особливості людини. Їх дотримання не тільки сприяють створенню належного рівня безпеки, а й покращають комфорт туристів і екскурсантів.

Один з небезпечних етапів подорожі - етап перевезення (проїзд до місця відпочинку та зворотний проїзд, транспортування під час подорожування та інші). Оскільки транспортні засоби є джерелами підвищеної небезпеки, питання безпеки туристів повинні бути центральними у всіх варіантах перевезень.

Вплив довкілля(навколишнього середовища) обумовлений основними факторами: висока або низька температура повітря, вологість і рухомість повітряних мас, опади, перепади тиску, недостатність кисню у зоні обслуговування туристів та ін.

Результатом впливу довкілля може бути відмороження, тепловий удар, загострення хронічних захворювань тощо.

Показники мікроклімату в приміщеннях обслуговування туристів, а також у транспортних засобах повинні відповідати санітарно-гігієнічним вимогам.

Для попередження шкідливого впливу цього фактору ризику обов'язками підприємства або закладу сфери туризму є:

- вибір сприятливої пори року, часу доби для проведення туристичного заходу;

- раціональне проектування траси туристичного маршруту;

- врахування погодних умов району;

- спорудження на трасах туристичних маршрутів захисних споруд від непогоди;

- обладнання приміщень та транспортних засобів пристроями кондиціонування, опалення, дезодорації повітря, а також системами автоматичного контролю та сигналізації;

- забезпечення відповідної екіпіровки туристів, що містить засоби індивідуального захисту;

- своєчасне інформування туристів про реальні та прогнозовані умови на маршруті.

Для подолання такого фактору ризику як пожежо-небезпечність підприємство або заклад сфери туризму повинно забезпечити експлуатацію об'єктів обслуговування туристів у суворій відповідності з вимогами існуючих нормативних документів.

Біологічні фактори ризику викликають опіки, алергії та інші токсичні реакції у людини. До них належать патогенні мікроорганізми, отруйні рослини, комахи, плазуни, які переносять інфекційні захворювання.

Узагальнено біологічні фактори - це сукупність впливу життєдіяльності одних організмів на інші. Вони поділяються на:

- зоогенні (дія тварин);

- фітогенні (дія рослин);

- мікробіогенні (дія мікроорганізмів).

Кожну з цих дій може відчути на собі турист, коли знаходиться на екскурсії, в дорозі або в місці проживання.

Вплив цих факторів ризику на туристів попереджається:

- попереднім інформуванням туристів про небезпечних тварин, плазунів, рослини тощо, а також про те, як уникнути небажаних контактів і які екстрені заходи вжити у випадку отримання травми (контакту);

- дотриманням встановлених санітарних норм і правил обслуговування;

- застосуванням обладнання та препаратів для дезінфекції, стерилізації, дератизації, а також автоматизації виробничих процесів;

- використанням знаків безпеки та необхідної маркировки на предметах оснащення та спорудах, що застосовуються при обслуговуванні туристів;

- проведенням попередніх і періодичних медичних оглядів обслуговуючого персоналу.

Для виключення або зниження впливу психофізичних (фізичних і нервово-психічних перевантажень) факторів ризику керівництво підприємств або закладів сфери туризму зобов'язано:

- при формуванні туристичної групи враховувати психофізіологічні особливості туристів - членів групи;

- раціонально побудувати програму обслуговування туристів, графіки пересування по маршруту; передбачити достатні умови для нормальної життєдіяльності людини (сну, прийому їжі, задоволення санітарних і побутових потреб);

- дотримуватись ергономічних вимог до туристського спорядження та інвентаря, транспортних засобів, меблів тощо.

До небезпечних випромінювань належать підвищений рівень ультрафіолетового та радіологічного випромінювання.

Туристичні маршрути допускається прокладати та експлуатувати тільки в місцевостях з сприятливими характеристиками радіологічного стану.

Для попередження небезпеки ультрафіолетової радіації на туристичних маршрутах необхідно проінформувати туристів про вплив ультрафіолетового випромінювання на людину та порекомендувати застосувати під час перебування на маршруті засоби індивідуального захисту, такі як захисні маски, креми, сонцезахисні окуляри, що закривають тіло, руки, голову, ноги туристів.

Токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі фактори - це хімічні фактори ризику.

При обслуговуванні туристів для запобігання дії цих факторів адміністрація туристичного підприємства не повинна здійснювати будівництво та розміщення об'єктів для обслуговування туристів у несприятливій з точки зору дії хімічних факторів місцевості; здійснювати регулярний контроль за вмістом шкідливих хімічних речовин у повітрі, воді, грунті, продуктах харчування тощо. Якщо на підприємстві необхідно здійснити дезінфекцію та дезінсекцію, то застосовують відповідні препарати з суворим дотриманням правил безпеки, виключивши можливість контактів туристів з цими засобами.

Вимоги щодо допустимого рівня шкідливих речовин у повітрі (підвищена запиленість та загазованість) зони обслуговування туристів, приміщень, транспортних засобів визначені відповідними санітарними нормами та правилами. Допустимий рівень шкідливих речовин у повітрі забезпечується дотриманням вимог до оснащення приміщень, транспортних засобів вентиляцією з очищенням повітря.

Специфічні фактори ризику в туризмі обумовлені:

- можливістю виникнення природних і техногенних катастроф у зоні розміщення підприємства сфери туризму або маршруту, а також інших надзвичайних ситуацій (у тому числі пов'язаних з станом громадського порядку в районі обслуговування туристів);

- технічним станом об'єктів матеріально-технічної бази, що використовується (готелі, бази, кемпінги тощо);

- складним рельєфом місцевості;

- рівнем професійної підготовленості обслуговуючого персоналу;

- підготовкою туристів до переміщення за маршрутом певного виду та категорії складності;

- інформаційним забезпеченням (гідрометеорологічні прогнози, маркіровка трас туристичних маршрутів).

До інших факторів ризику належать небезпечності, що пов'язані з відсутністю необхідної інформації про послугу та її номінальні (запроектовані) характеристики.

Для подолання такого ризику підприємство або заклад сфери туризму повинно надавати туристам інформацію про послугу у повному обсязі та у відповідності з вимогами, встановленими діючою нормативною документацією, а також проводити для туристів необхідні інструктажі з безпеки, що враховують специфіку виду туристичного маршруту.



Тема 4. Безпека міжнародного туризму

4.1 Міжнародна співпраця та досвід з питань розробки заходів безпеки міжнародного туризму

Міжнародний досвід відносно розробки заходів безпеки туризму досліджується і узагальнюється СОТ.

Усесвітня туристська організація (СОТ) проводить міжнародні конференції і зустрічі, за результатами яких приймаються міжнародні правові документи: декларації, конвенції, кодекси, хартії і ін.

Хартія туризму, яка була прийнята на VI сесії Генеральної асамблеї СОТ в 1985 р., закликає забезпечити безпеку туристів і їх майна за допомогою превентивних заходів і засобів захисту. Обов'язки учасників туристичного процесу, у тому числі і відносно забезпечення безпеки, викладені в прийнятому СОТ в 1999 р. Глобальному етичному кодексі туризму.

Гаагська Міжпарламентська конференція з туризму 1989 р. в своїй декларації констатувала: «Безпека, захист туристів і пошана їх гідності є неодмінною умовою розвитку туризму». У декларації відмічено: «Всім урядам слід постаратися забезпечити світ і безпеку на національному, регіональному і міжнародному рівнях, що є важливою передумовою розвитку внутрішнього і міжнародного туризму».

Це може бути досягнуто шляхом:

- розробки і впровадження в дію норм безпеки для подорожей і туристичних перебувань;

- інформування і підвищення освіченості громадськості;

- створення інституційних рамок для вирішення проблем, пов'язаних з безпекою туристів, і. зокрема, в екстремальних ситуаціях;

- міжнародної співпраці на двосторонньому, регіональному, субрегіональному, міжрегіональному і світовому рівнях».

Конференція рекомендувала звернути особливу увагу на захист туристів від терористичних актів і в цілому від злочинних дій, а також на їх права як споживачів, охорону здоров'я, збереження і захист довкілля.

У рекомендаціях Гаагській конференції присутні наступні пункти:

- законодавство в області безпеки і захисту туристів, туристських пам'яток і об'єктів повинне розроблятися і застосовуватися в ув'язці зі всіма іншими законодавчими заходами, направленими на усунення насильства і злочинності, з одного боку, а також на захист і збереження довкілля, особливо в районі туристських пам'яток - з іншою;

- у кожній державі має бути призначений спеціалізований центральний орган, якому доручалися б питання просування і втілення в життя як складова частина національної політики в області безпеки і захисту туристів, відповідних превентивних заходів особливо в районі туристських пам'яток і в разі епідемій і загрози проведення терористичних актів, а також серйозних і систематичних злочинів проти туристів і їх майна;

- мають бути прийняті всі необхідні заходи по забезпеченню базового страхування туристів на випадок основних рисок, з якими вони стикаються (хвороба, крадіжка);

- для того, щоб сприяти проведенню в життя своєї політики в області безпеки і захисту туристів, держави в рамках своїх політичних і адміністративних систем повинні розвивати ефективну співпрацю, з одного боку, з компетентними органами на всіх рівнях і, з іншого боку, туристськими і готельними асоціаціями, туристськими агентствами, авіакомпаніями і в цілому з будь-якою організацією або органом, які можуть виявитися зацікавленими у вирішенні питань, пов'язаних з безпекою і захистом туристів;

- поважно, аби приймалися законодавчі, регулюючі і оперативні заходи по забезпеченню того, аби інфраструктура місць туристського призначення була здатна прийняти і розмістити натовпи туристів, що епізодично виникають під час сезону, з врахуванням супутніх негативних наслідків для довкілля і санітарії у сфері громадського харчування. Коли вважається за необхідне вживання заходів по охороні здоров'я, а також поважно максимально обмежити їх негативну дію на туристів;

- для спрощення і прискорення позасудового дозволу суперечок, що виникають між туристами і турфірмами, має бути створений відповідний орган, наприклад, служба захисту споживачів або інший посередник із скарг, які мали б загальні або спеціальні повноваження і в яких могли б звертатися туристи з метою вирішення їх суперечок, ці прохання повинні максимально швидко розглядатися;

- туристам, на особу або майно яких були здійснені серйозні посягання, як мінімум мають бути надані наступні конкретні права:

а) право туриста сповістити свою сім'ю, використовуючи при цьому найбільш швидкі засоби зв'язку;

б) право туриста на здобуття у разі потреби невідкладної і належної медичної допомоги, переважно в рамках національної системи соціального страхування;

в) право без необхідності внесення якої-небудь застави, потрібної від іноземців, почати судову справу в національному суді проти осіб, що зробили посягання, і отримати з цією метою необхідну юридичну допомогу;

- повинні прийматися всі необхідні заходи, аби сприяти:

а) швидкій репатріації в країну, звідки прибув постраждалий турист;

б) повернення викраденій і згодом знайденій власності в країну, звідки прибув турист;

- держава і приватний сектор повинні:

а) поширювати інформацію як серед працівників сфери туризму, так і громадськості, з тим аби підняти рівень обізнаності по питаннях безпеки і захисту туристів;

б) заохочувати всіма необхідними засобами підготовку представників різних професій, прямо або що побічно відповідають за безпеку і захист туристів;

- приймаюча держава і держава, звідки прибув турист, повинні активно співробітничати на двосторонній основі, використовуючи всі необхідні засоби для забезпечення захисту і безпеки туристів;

- в разі серйозних посягань на туристів, особливо при терористичних актах, що приймає державу повинно надати в розпорядження інших держав всю необхідну інформацію про обставини, в яких стався вищезазначений акт.

При Виконавчій Пораді СОТ в 1994 р. був створений Комітет за якістю туристського обслуговування, який безпосередньо відповідальний за розробку питань безпеки туризму, зменшення рисок при подорожах і захисту туристів. У тому ж році СОТ провела обстеження 73 країн світу на тему «Безпека і захист мандрівних, туристів, туристичних об?єктів ».

9-11 червня 1995 р. в шведському місті Естерсунде за ініціативою СОТ був проведена 1-я Міжнародна конференція з безпеки туризму і зменшення рисок при подорожах. В ході конференції і її підсумковому документі було відмічено, що "безпека туризму і зменшення рисок при подорожах стосується надзвичайно широкого спектру питань. У них мають бути включені проблеми нещасних випадків, захворювань, інфекційних хвороб і епідемій, тероризму, військових ускладнень і конфліктів, піратства, криміногенної обстановки і злочинності, поширення наркотиків, радіоактивного і іншого зараження місцевості, проституції, вандалізму і будь-яких форм насильства, комплексного розгляду всіляких рисок, що відносяться до туристів, місцевих жителів, турфірмам і індустрії туризму в цілому".

Також було вказано, що "обов'язки по забезпеченню безпеки туризму і зменшенню рисок при подорожах покладаються перш за все на державні органи і національні туристські адміністрації, які у свою чергу повинні забезпечити відповідний рівень взаємодії і координації роботи зі всіма учасниками туристського процесу". Чітко просліджувалася думка, що в даній сфері основа успіху полягає саме в постійній взаємодії туристського сектора, готелів і турфірм з відповідними службами і державними структурами".

Безпеку туристів, їх благополуччя, а також підтримку високої якості обслуговування в місцях туристичного призначення не можна розглядати у відриві від інших суспільних або національних інтересів приймаючої країни і навколишнього середовища в цілому. При розробці і впровадженні в дію норм безпеки для сфери туризму і захисту туристів інтереси тих, хто відвідує і приймає, повинні бути взаємно гармонізовані.

Безпека туристів і захист в сфері туризму пов'язані з великою кількістю правил і постанов, які повинні виконуватися не лише туристичною адміністрацією, але і цілим рядом інших адміністративних органів, що працюють у різних економічних і соціальних секторах (фінанси, охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища, розвиток територій, енергетика, зайнятість тощо), і перш за все в приватному.

Таким чином, питання гарантування безпеки в туризмі можна розглядати за наступними напрямами:

- особиста безпека туристів і їх майна, забезпечення якої є найважливішим завданням національного розвитку туризму і міжнародної співпраці;

- безпека навколишнього середовища в місцях масового перебування туристів, безпека туристичних об'єктів;

- безпека національних інтересів приймаючих держав.

Безпека за всіма вказаними напрямами є найважливішою турботою і першочерговим завданням всіх структур, залучених до туристичної діяльності. Тому слід сказати про те, що забезпечення безпеки в туризмі здійснюється на різних рівнях, включаючи: туристичні підприємства; адміністрації туристичних центрів; місцеву владу; національні органи по туризму і центральні органи влади держав; міжнародні організації і міждержавні органи. Кожен з цих рівнів повинен зробити свій внесок в гарантування безпеки туризму.

Національні органи туризму різних держав при розробці і здійсненні політики у цій сфері повинні виходити з того, що країна перебування туристів є гарантом їх особистої безпеки і збереження майна. Забезпечення цих гарантій є одним з першочергових заходів у розвитку туризму в державі. Реалізація цих гарантій здійснюється шляхом прийняття відповідних законодавчих або нормативних актів, що регулюють і координують діяльність у цьому напрямку всіх зацікавлених відомств, всього суспільства. Крім законодавчого або нормативного регулювання в деяких державах існують спеціальні підрозділи туристичної поліції, яка забезпечує безпеку перебування туристів у цих країнах. Висновки обстеження засвідчили: в 71% країн об'єкти і визначні пам'ятки, відвідувані туристами, забезпечувалися охороною з боку спеціальної поліції або служби безпеки. До її функцій входить допомога туристам у вирішенні їхніх проблем, охорона пам'ятників культури, оточуючого середовища, боротьба з наркотиками, надання інформації туристам і охорона місцевих етнічних груп. Співробітники поліції мають знати іноземні мови, проходити підготовку з спеціальних туристичних дисциплін, підтримувати регулярний зв'язок з туристичними відомствами, фірмами і звичайною поліцією.

Безпека туризму має бути заснована на ретельно продуманій, цілеспрямованій і комплексній системі заходів в цілях створення таких умов, при яких будь-який випадок з туристом свідомо не міг би статися. Безпеку туризму можна підрозділити на ряд рівнів, починаючи з безпеки засобів розміщення і транспорту, готельних і рекреаційних комплексів, туристських центрів, а також країни в цілому. При цьому заходи безпеки, що вводяться, не повинні завдавати збитку інтересам, ущемлювати права і свободи як самих туристів, так і місцевих жителів.

Прикладом такої діяльності може служити мексиканська програма безпеки туризму. У квітні 1996 р. під керівництвом Міністерства туризму Мексики і Радого з розвитку туризму столичної мерії в Мехіко була проведена конференція з вироблення державної програми безпеки туризму.

Учасники конференції призвали негайно розробити єдину комплексну програму по забезпеченню безпеки іноземних туристів, починаючи з моменту пересічення ними державного кордону, якщо не з моменту оформлення в'їзних віз.

Програма безпеки туризму включає наступні заходи:

- створення інформаційних пунктів в місцях в'їзду іноземних туристів в аеропортах, морських терміналах і інших пограничних пунктах для надання ним консультаційною і іншій допомозі. Частина цієї роботи буде покладена на посольства Мексики в країнах світу, звідки йде основний потік туристів, що прибувають;

- видання під егідою міністерства туризму державних інформаційних матеріалів по Мексиці, соціально-культурним і національним особливостям її населення. У цих публікаціях будуть названі місця підвищеної криміногенної обстановки у ряді туристських центрів, дані огляди практики дій місцевих злочинних елементів відносно іноземців;

- прийняття законодавчих і інших нормативних актів по посилюванню заходів покарання за обман туристів водіями таксі, службовцями готелів, ресторанів, магазинів і інших підприємств обслуговування;

- створення "туристської поліції" - єдиного центру інформації і мобільної поліцейської служби м. Мехіко по наданню терміновій допомозі туристам. При в'їзді до країни кожному туристові вручаються координати і телефони цього центру (персонал центру вільно володіє шістьма іноземними мовами (англійським, французьким, німецьким, італійським, шведським і японським)).

До основних заходів також віднесена необхідність підвищення вимог по надійності і безпеці автотранспорту, використовуваного місцевими турфирмами, а також збереження майна туристів в готелях.

Створення подібних програм забезпечення безпеки туризму характерний для багатьох країн. У США був створений Радий з посилення безпеки повітряних перевезень, який розробив наступні заходи по посиленню безпеки повітряних перевезень:

- поліції було дано завдання термінове ввести особливу перевірку аеропортів, що служать, мають доступ в "зони безпеки" повітряних терміналів, на предмет кримінального минулого, поточних правопорушень і виявлення негативної поведінки;

- авіакомпаніям самим ретельним чином оформляти і вивіряти списки пасажирів, що вилітають, на міжнародних рейсах. В разі катастрофи літака авіакомпанія зобов'язана годину опісля після перших повідомлень про той, що стався представити повний список постраждалих пасажирів в розпорядження відповідних служб США. Перелік повинен включати настановні дані кожного пасажира, номер паспорта, назву країни, що його видала, а також дані і телефони кого-небудь з родичів або друзів пасажира на випадок "надзвичайних випадків". Одночасно розробляється система швидкого сповіщення родичів пасажирів, що постраждали на внутрішніх авіалініях США;

- у всіх аеропортах США ввести єдину комп'ютерну систему виявленні і ідентифікації можливих терористів. Як вважають фахівці, система дозволить в реальному масштабі часу з потоку туристів виділяти "найцікавіших" з оперативної точки зору осіб, чия поведінка або маршрут пересування по містах і країнах дадуть підставу підозрювати їх в причетності до організації терористичних актів, і негайно формувати на них досьє для узяття в ретельнішу розробку з підключенням сил і засобів ФБР;

- у 50 аеропортах США встановити новітнє устаткування для виявлення вибухових пристроїв (вартість кожного комплекту більше 1 млн. дол.);

Вважають, що заходи, що приймаються в США, дістануть схвалення в європейських країнах, що дозволить в перспективі створити майже глобальну систему боротьби з міжнародним тероризмом. Після подій 11 вересня 2001 р. в США система безпеки буде повністю змінена.

Безпека міжнародного туризму спирається на основні принципи забезпечення безпеки життєдіяльності населення, прийняті і затверджені на міжнародних конференціях з безпеки і співпраці.

4.2 Санітарно-епідеміологічні правила в міжнародному туризмі

Питання про дотримання в турпоїздках запропонованих медициною правил вельми важливий, і саме життя це щороку наочно доводить. За даними ВООЗ, кожен рік у світі реєструється понад 1000 випадків чуми, 100 000 випадків холери і набагато більше випадків тропічної малярії. У Росії кількість хворих малярією щорічно збільшується, у тому числі з летальним результатом. Різко зросла кількість випадків завезення туристами тропічних гельмінтозів. Щорічно серйозні інфекційні захворювання в Росії реєструються у декількох мільйонів чоловік, з них близько 10 тис. чол. вмирає. Значна частина небезпечних інфекцій ввозиться з-за кордону. 

Як свідчить міжнародна практика, подорожі за кордон стають справою все більш ризикованим. За матеріалами лондонській друку, кожен п'ятий турист, що виїжджає з країн Європи за кордон, або занедужує, або виявляється в ситуації, з якої не виходить без шкоди для свого здоров'я. Журналом "Холідей двк" було проведено опитування 16 тис. осіб, які вчинили закордонні турпоїздки, і з'ясувалося, що туристів, які одержали під час поїздки будь-яких травми, стало в два рази більше, близько 15% туристів у процесі поїздки хворіють, причому найбільшу зону ризику складають тропічні країни, наприклад, 60% туристів під час відвідування Індії захворіли, і в першу чергу кишковими розладами. 

В табл. 12.1 наводяться дані щодо кількості хворих при відвідуванні країн з жарким кліматом. Таблиця 12.1

Країна	% хворих	Країна	% хворих
Індія	60	Кенія	49
Єгипет	53	Туреччина	46
Марокко	52	Індонезія	43
Гамбія	50	Китай	39
Туніс	49	Таїланд	37

Слід мати на увазі, що в матеріалах СОТ і ВООЗ, межі континентів і різних зон, в яких поширені карантинні інфекційні хвороби (жовта лихоманка, холера та інші), істотно відрізняються від звичних нам чисто географічних: 

ЄВРОПА - крім західних країн включає держави СНД, всю територію Росії, а також Кіпр, Ісландії, Мальти та Туреччини; 

АМЕРИКА - Північну, Центральну і Південну Америку, але без Гавайських островів; Південна Америка на південь від зони Панамського каналу; 

АФРИКА - Азорські острови, Канари, Кейп Верде, Єгипет, Мадагаскар, Мадейру, Судан; 

АЗІЯ: Бахрейн, Іран, Ірак, Ізраїль, Йорданія, Кувейт, Ліван, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Сирія, ОАЕ, Ємен; 

АВСТРАЛІЯ - включаючи Тасманію; ОКЕАНІЯ - включаючи Австралію, Папуа-Нову Гвінею, Нову Зеландію, всі острови в Тихому океані; 

КАРИБСЬКІ ОСТРОВИ - Ангуила, Антигуа, Аруба, Барбадос, Барбуда, Бонаир, Британські Вірджинські острови, Кайма-нові острови, Кубу, Куракао, Домініку, Домініканську республіку, Гренаду, Гваделупу, Гаїті, Ямайку, Мартініку, Монтсер-рат, Невіс, Пуерто Ріко, Сабу, Сент Бартелемі, Сент Естатиус, Сент Кітс, Санта Лючію, Сант Мартін, Сант Вінсент і Гренади, Трінідат і Тобаго, Американські Віргінські острови. 

Підготовка туристів до подорожі та їх поведінка в ході поїздки повинно відповідати рекомендаціям ВООЗ та СОТ. В документі № А/7/13 сьомої сесії Генеральній асамблеї ВТО у розділі "Безпека і захист туристів і туристських об'єктів" говориться, що "параграфи даного документа переглянуті згідно з новою інформацією ВООЗ. Профілактика заразних хвороб має включати освіта туристів (наприклад, у випадках зі Снідом), вакцинацію (наприклад, проти "жовтої лихоманки"), і профілактичне лікування (наприклад, у випадку з малярією)". 

Десята асамблея СОТ вказала на необхідність домагатися всілякої підтримки заходів, що стосуються охорони здоров'я туристів, безпеки поїздок і санітарного контролю за харчовими продуктами. Учасники асамблеї закликали національні туристські адміністрації тісно співпрацювати з органами охорони здоров'я своїх країн в справі надання туристичної інформації медичного характеру всім зацікавленим особам і турфірмам. Для інформування туристів та захисту споживачів асамблея рекомендувала державним органам та оперативного сектору туризму уніфікувати свої правила з урахуванням документа "Медична інформація та формальності при міжнародних подорожах". 

В цих цілях ВООЗ публікує наступні документи: 

- "Вимоги до свідоцтва про щеплення при поїздці за кордон", які є практичним керівництвом для туристських організацій і самих туристів; 

- "Епідеміологічний щорічник" і рекомендації, покликані зменшити можливість поширення небезпечних інфекцій, у тому числі у процесі здійснення туристських поїздок. 

ВООЗ має робочі угоди з СОТ, у відповідність з якими поточна інформація про формальності, пов'язаних з проходженням санітарного контролю, публікується в щорічному виданні СОТ "Зарубіжний туризм - прикордонні формальності". 

Міжнародні медико-санітарні правила ВООЗ діють з 1951 р., періодично в них вносяться необхідні зміни і поправки. 

В документах ВООЗ та Міжнародному сертифікаті про щеплення (International Certificates of Vaccination) дати обов'язково зазначаються у такому порядку: день, місяць, рік, причому назва місяці повинно бути вказано літерами, наприклад: "Січень 5,1990". 

Вкрай важливо мати на увазі, що якщо турист за приписом лікаря регулярно вживає які-небудь специфічні ліки, тим більше що містять наркотичні речовини, то в цілях виключення непорозумінь з митницею владою на кордоні іноземної держави необхідно обов'язково мати при собі докладний медичний припис і рецепт на даний препарат з зазначенням торговельного і латинських назв. В оптимальному варіанті російському туристові слід мати названі документи та англійською мовою. 

Головний санітарний лікар міста Москви щорічно підписує постанову "Про проведення атестації фахівців туристичних фірм та агенцій з профілактики карантинних та паразитарних захворювань", згідно з яким працівники турфірм підлягають атестації на базі Центру Держсанепіднагляду Москви в період з 15 лютого по 15 травня. 

В свою чергу, турфірма зобов'язана проводити інструктаж туристів, що від'їжджають у ендемічні країни, з профілактики карантинних і паразитарних захворювань з видачею індивідуальної Пам'ятки громадянам, від'їжджаючим в країни, неблагополучні по особливо небезпечних інфекцій (чума, холера, жовта лихоманка, ВІЛ-інфекція, малярія), завіреної підписом туроператора та печаткою фірми. Крім цього турфірма повинна забезпечити туристів, що від'їжджають в ендемічні країни, препаратами для химиопрофилак-тики малярії, які видаються під туристу розписку згідно з рекомендаціями ВООЗ та Держсанепіднагляду Росії.

ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНІ ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

До числа особливо небезпечних карантинних захворювань у міжнародному масштабі належать: чума, віспа, холера, жовта лихоманка, ВІЛ-інфекція і малярія. 

ЧУМА (PLAGUE) - хвороба, як правило, з летальним наслідком, що викликається чумний бактерією. Передається через бліх і повітряно-крапельним шляхом (легенева форма). Прояв хвороби: лихоманка, інтоксикація, бубони, при легеневій формі - пневмонія. За даними ВООЗ, зона поширення чуми включає наступні країни: 

- в Африці: Мадагаскар, Мозамбік, Танзанія, Уганда, Заїр, Зімбабве; 

- в Азії: Індія і В'єтнам;

- у Південній Америці: Болівія, Бразилія, Перу. 

Це не означає, що в кожній з названих країн у даний момент поширена чума, але потенційно ця інфекція там присутній. 

Заразитися чумою досить легко, особливо легеневою формою. Тут навіть суворе дотримання правил особистої гігієни не рятує. Якщо хворий на легеневу форму чуми проїде у вагоні столичного метро, то буде реальна загроза епідемії чуми у Москві і подальше її непередбачуване поширення по країні в цілому. Вакцинація від чуми ефективна приблизно на 70%, тому прищеплюють так звані "групи ризику", тобто осіб, які працюють у зонах можливого "появи" хвороби. Імунітет починає вироблятися на 10-й день після щеплення і досягає свого максимуму після 21 дня. 

У вересні 1994 р. черговий спалах легеневої чуми сталася в Індії. До кінця місяця кількість хворих перевищила 1500 осіб, з яких померло 47. В Делі, за офіційним даними, було виявлено 64 випадки цього захворювання. Причому приймаються індійською владою заходи були недостатні, карантин у штаті Гуджарат не дотримувався, медична служба не володіла ситуацією. Великобританія і сусідні з Індією країни відразу ж повністю припинили повітряне і морське сполучення. За вказівкою Головного державного санітарного лікаря Російської Федерації були негайно вжито заходів щодо попередження завезення і розповсюдження цієї інфекції, у тому числі скасовані рейси в Індію, заборонений виїзд туристів, а виїзд дипломатів та інших осіб дозволений тільки за наявності міжнародного свідоцтва про вакцинації проти чуми.

З Індії у цьому зв'язку не змогли виїхати по завершенні туру 202 російських шоп-туриста (із загальної кількості 2,5 тис. російських громадян). Умови перебування туристів у цій екстремальній ситуації без грошей можна собі уявити, але уявімо і ті наслідки, які могли виникнути, якби хоч один з туристів завіз чуму в Росію. Характерно, що всі шоп-туристи категорично наполягали на своїх "правах людини" ввезти назад в Росію придбані в Індії товари, в тому числі вироблені в районах поширення чуми. За медичними правилами, подібні товари повинні бути знищені. Права кожної окремої людини священними, але тільки до того моменту, поки вони не порушують прав інших людей - в даному випадку право великого кількості людей на здоров'я і навіть життя. Слід також додати, що державі потрібно додатково виділити з бюджету понад 7,5 млрд руб. на проведення профілактичних і протиепідемічних заходів у зв'язку з можливим завезенням туристами чуми з Індії. 

ВІСПА (SMALLPOX) - викликається вірусом, характеризується лихоманкою і висипом, залишає рубці. Передається повітряно-крапельним шляхом і через предмети ужитку. 

В кінці 50-х років один відомий радянський художник привіз з Індії віспу, за два дні він заразив нею два десятки людей, більшість з яких врятувати не вдалося, як і самого художника. 

З 1981 р. ВООЗ скасовано єдине вимога щодо щеплень проти віспи насамперед тому, що немає повної гарантії вироблення імунітету, хоча вважається, що людство позбулося від віспи.

ХОЛЕРА (CHOLERA) - кишкова інфекція, симптоми-нудота, блювота, рідкий стілець, зневоднення організму, судоми. Зараження від хворого або вібріононосія через воду, їжу, руки і т.д. 

За даними СОТ, зона поширення холери по країнам світу наступна (разом з тим це не означає, що гам обов'язково будуть спалахи інфекції): 

- в Африці: Ангола. Бенін, Буркіна Фасо, Бурунді, Камерун. Кейп Верде, Чад, Кот-д-Івуар, Джибуті. Гана, Гвінея-Біссау, Гвінея, Кенія, Ліберія, Малаві, Мані, Мавританія, Мозамбік, Нігер, Нігерія, Руанда.Сан Томе і Прінсіпі, Сьєрра Леоне. Сомалі, Свазіленд, Танзанія, Того, Уганда, Заїр, Замбія; 

- в Азії: Афганістан, Бутан, Камбоджа, Китай, Газу, Індія, Індонезія, Іран, Ірак. Лаос, Малайзія, Майнмар, Непал, Філіппіни, Шрі-Ланка, В'єтнам; 

- в Європі: Албанія. Росія, Україна та інші держави СН Г; 

- в Океанії: Тувалу; 

- в Південній Америці: Аргентина, Беліз. Болівія. Бразилія, Колумбія, Коста-Ріка, Еквадор, Сальвадор, Французька Гайана, Гватемала. Гайана, Гондурас. Мексика. Нікарагуа, Панама, Перу, Сурінам, Венесуела. 

У Китаї, в серпні 1999 р. в районі, який межує з територією Приморського краю, була зафіксовано спалах кишеч-але-шлункового захворювання. У кількох російських водіїв, які прибули з цього району Китаю, лікарі виявили ознаки холери. 

З 1973 р. ВООЗ скасувала вимогу сертифіката по холері, в тому числі з-за того, що ні щеплення, ні які-небудь інші препарати не забезпечують повного захисту організму від цього захворювання. Окремі спалахи холери відбуваються все частіше і прийняли вже катастрофічний характер, забираючи тисячі людських життів. 

Підставою для введення додаткового санітарно-каран-тинного огляду, який періодично вводився в нашій країні, починаючи з 1931 р., служать дані ВООЗ про факти масового ураження населення на холеру в тих або інших регіонах світу. 

Вібріон ель тор огава" поширений на Шрі-Ланці, Непалі, Пакистані, Сінгапурі та Беніні. За заявою головного санітарного лікаря Москви, Туреччина потрапила в цей список зв'язку з тим, що там широко поширені небезпечні кишкові інфекції, але разом з тим випадки захворювань на холеру рідкісні. 

ЖОВТА ЛИХОМАНКА (YELLOW FEVER) - вірусне захворювання, що характеризується гарячкою, жовтяницею; переноситься комарами. Від неї у світі щороку помирає кілька тисяч людей у світі. 

Існує спеціальний туристський (медичний) термін -"зона жовтої лихоманки", яка включає більшу частину Південної Америки, Африки і Південно-Східної Азії (у цій же зоні зустрічаються захворювання на холеру, малярію, вірусним гепатитом і іншими небезпечними інфекціями, включаючи паразитарні). 

Країни "зони жовтої лихоманки": Ангола, Бенін, Берег Слонової Кістки, Болівія, Бразилія, Бурунді, Венесуела, Верхня Вольта, Габон, Гайана, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Гамбія, Гондурас, Заїр, Камерун, Кенія, Колумбія, Конго, Коста-Ріка, Ліберія, Мавританія, Малі, Нігер, Нігерія, Нікарагуа, Панама, зона Панамського каналу, Парагвай, Перу, Руанда, Сан-Томе і Прінсіпі, Сенегал, Сомалі, Судан, Сурінам, Сьєрра-Леоне, Танзанія, Того, Тринідад і Тобаго, Уганда, Французька Гвіана, Чад, Еквадор, Екваторіальна Гвінея, Ефіопія. 

Для поїздки в яку з країн названої зони необхідне щеплення, для чого слід представити у медзаклад довідку лікаря про те, що немає протипоказань, та паспорт (відповідно до вимог ВООЗ). Щеплення від жовтої лихоманки-це один укол (0,5 мл), який забезпечує імунітет на протягом 10 років, починаючи з 10-го дня після вакцинації. Після щеплення видається сертифікат міжнародного зразка, в якому зазначаються англійською та французькою мовами відомості про щепленого, прізвище зробив щеплення лікаря, дані про вакцину та її виробнику. Без сертифікату про щеплення проти жовтої лихоманки туриста не допустять до рейсу, і якісь аргументи про терміновості або невідкладність візиту в розрахунок не приймаються. В країну відвідування без сертифіката також не пустять, або ж, у відповідності з Міжнародними медико-санітарними правилами ВООЗ від 1969 р., турист-порушник може бути поміщено у карантин-ізолятор на весь інкубаційний період. Зокрема, за даних жорстких заходів у Росії не було жодного смертельного випадку від жовтої лихоманки. При наявності протипоказань до щеплень (вагітність, простудні захворювання, алергія на яєчний жовток та інші) турпоїздка в країни "зони жовтої лихоманки" повністю виключена. Причому подібні попередження клієнтам турфірми зобов'язані зробити на самому початку підготовки до поїздки. 

В Москві щеплення роблять на Центральному прищеплювальному пункті (поліклініка № 13, вул. Неглінна, д. 14). У ряді випадків буває чергу, так як люди приїжджають з багатьох міст Росії і країн СНД. 

МАЛЯРІЄЮ в зарубіжних поїздках в тропічні країни заразитися-простіше простого. Захворювання передається малярійними комарами, яких налічується понад 300 видів; в СНД (у Закавказьких і Середньоазіатських республіках) існує 9 видів. Є судження, що страшніше малярійного комара звіра немає. Самка малярійного комара (анофелеса) потребує порції крові, щоб забезпечити дозрівання свого потомства. При укусі комара в кров людини не потрапляють мікроби, а найпростіші -малярійні плазмодії. Досить Одного укусу, щоб людина захворіла. Малярія характеризується нападами лихоманки, головним болем, ознобом, ломотою в тілі, нудотою, задишкою, блідістю шкірних покривів. У Росії існувала малярія здавна, ще за часів А. Чехова вона була навіть у Криму. У літературних творах її назвали "знобухой", "лихоманкой", "бледнухой", "трясухой" і іншими нелесными "іменами". безпека життєдіяльність туризм транспорт

...