Вихід з цього становища полягає у реалізації комплексу заходів, спрямованих на мобілізацію державних структур та громадськості на те, щоб створити матеріальні засади, підготувати відповідні людські ресурси і, найголовніше, змінити спосіб мислення та поведінки людини заради безпеки свого існування.

У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН присвячена Концепції сталого розвитку світового співтовариства. Україна заявила про підтримку Концепції ООН про сталий людський розвиток.

Метою Концепції ООН є створення умов для збалансованого безпечного існування кожної окремої людини сучасності і наступних поколінь.

Економіка, стабільність державних кордонів, суспільні цінності розглядаються як засоби досягнення цієї мети. Оголошена концепція ООН "Про сталий людський розвиток", сучасний незадовільний стан безпеки людей в Україні вимагають суттєвих змін у всіх ланках системи освіти держави, в її установах та органах управління, що дасть змогу освіті бути випереджаючою на шляху розв'язання проблеми безпеки людини як умови стійкого розвитку людства. Законодавчою базою для реалізації цих завдань є прийняття нових законів, що стосуються захисту населення від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, прийнятих Верховною Радою, проект закону "Про концепцію сталого розвитку в Україні".

Зниження техногенно-екологічних ризиків, захист населення і територій від надзвичайних ситуацій є для України першорядним завданням, оскільки економіка її десятиліттями формувалася без урахування об'єктивних потреб та інтересів народу, належної оцінки екологічної можливості певних регіонів.

Статистика свідчить про те, що рівень смертності, травматизму, аварій і катастроф в Україні набагато перевищує аналогічні показники розвинутих країн. Незважаючи на те, що в останні роки спостерігається чітке зниження рівня травматизму та загибелі людей на виробництві, загальний рівень каліцтва та смертності людей працездатного віку залишається надзвичайно високим. За темпами вимирання людей Україна входить в першу десятку країн світу, а дитяча смертність в ній найвища в Європі. За результатами Всеукраїнського перепису населення, що відбувся у грудні 2001 p.,чисельність співвітчизників скоротилася майже на 4 млн.

У такій ситуації зрозумілим є те, що кожна людина і, безперечно, людина з вищою освітою повинна усвідомлювати важливість питань безпеки у своїй життєдіяльності. Зважаючи на це, "Безпека життєдіяльності" відноситься до рекомендованих навчальних дисциплін, які вивчаються в усіх вищих навчальних закладах країни в циклі професійної та практичної підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста та бакалавра.

Наслідки або ж кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежать від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (в тому числі і природних) цінностей, що перебували там, природних ресурсів, перспективності зони тощо.

2. Безпека життєдіяльності як наука та категорія. Згідно з Європейською програмою навчання у сфері наук з ризиків «FORM-OSE», науки про безпеку мають світоглядно-професійний характер. До них належать:

• гуманітарні (філософія, культурологія, лінгвістика);

• природничі (математика, фізика, хімія, біологія);

• інженерні науки (опір матеріалів, електротехніка, електроніка та ін.);

• науки про людину (медицина, психологія, педагогіка);

• науки про суспільство (соціологія, економіка, право).

Гуманітарні, природничі, інженерні науки про людину та про суспільство є складовими галузі знань, яка зветься безпекою життєдіяльності, свого роду корінням генеалогічного дерева знань у сфері безпеки життєдіяльності. З цього коріння «проросли» екологічна культура, соціальна екологія, соціальна та комунальна гігієна та інші науки.

Кроною цього дерева є охорона праці, пожежна безпека, інженерна психологія, цивільна оборона, основи медичних знань, охорона навколишнього природного середовища, промислова екологія і багато інших дисциплін.

Поняття «життєдіяльність» складається з двох слів - «життя» і «діяльність», тому з'ясуємо спочатку зміст кожного з них.

Життя -- це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення.

Діяльність є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища.

Отже, під життєдіяльністю розуміється властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.

Безпеку можна визначити як стан діяльності, за якого з визначеною ймовірністю виключено прояв небезпек або ж відсутня надзвичайна небезпека.

Безпека життєдіяльності (БЖД) - це галузь знання та науково-практична діяльність, спрямована на формування безпеки і попередження небезпеки шляхом вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захисту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек.

Основні проблеми безпеки життєдіяльності людини зводяться до комплексу заходів щодо захисту, раціонального використання природних ресурсів і відновлення живої природи (рослинний і тваринний світ) і неживої (ґрунт, вода, атмосфера, надра, клімат та ін.).

3. Принципи та методи забезпечення безпеки життєдіяльності. Принципи та методи забезпечення безпеки життєдіяльності визначаються наступним чином:

1. Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини повітрям, питною водою, продуктами харчування, теплом, світлом тощо.

2. Взаємозв'язок і взаємозалежність з навколишнім середовищем. Життєдіяльність забезпечується такими факторами навколишнього середовища, як параметри споживання, енергоресурси, корисні копалини, продукти харчування, елементи штучного середовища тощо.

3. Раціональна організація праці за ціллю, часом, місцем і нормами. Грамотна організація праці передбачає управління, принципи організації, цілі і завдання, засоби праці, виробничу діяльність і результати праці. Порушення норм праці, технологічних процесів, моральне і фізичне за старіння засобів виробництва, як правило, призводять до аварійних ситуацій.

4. Матеріальне заохочення при організації життєдіяльності. Певний вплив на продуктивність праці мають також індивідуальні особливості працівників, їх фізіологічні та психологічні можливості, параметри навколишнього середовища, технічні та організаційні умови.

5. Захист здоров'я, меж і умов життєдіяльності. Для реалізації цього принципу людство створило спеціальні інститути: медичного забезпечення, екологічного захисту, оборони, моралі та ін.

6. Ліквідація негативних наслідків життєдіяльності.

4. Способи та проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності

Способи забезпечення безпеки життєдіяльності.

Кожен принцип має певну кількість способів його реалізації. Найбільш типовими з них є:

1. Усі види трудової діяльності, практики.

2. Способи розробки і створення засобів праці, забезпечення безпечних умов праці.

3. Забезпечення життєдіяльності людини параметрами штучного середовища.

4. Здоровий спосіб життя, профілактика здоров'я, відпочинок.

5. Оптимальне обмеження параметрів споживання ресурсів, забезпечення і поповнення їх.

6. Функціонування захисних систем у звичайних умовах і в умовах виникнення різних небезпек.

Основні функції БЖД повинні забезпечити безпеку життєдіяльності людини, охорону навколишнього середовища через:

- опис життєвого простору, його зонування за значеннями негативних чинників на основі експертизи джерел негативних впливів, їх взаємного розташування та режиму дії, а також із урахуванням кліматичних, географічних та інших особливостей регіону або зони діяльності;

- формування вимог безпеки до джерел негативних чинників -- їх гранично допустимих викидів, енергетичних впливів, допустимого ризику та ін.;

- організацію моніторингу стану навколишнього середовища та контролю джерел негативних впливів;

- розробку та використання систем захисту;

- реалізацію заходів щодо запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

- навчання населення основам БЖД, підготовку спеціалістів усіх рівнів і видів діяльності.

Проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності. Небезпека для життя людини може виникнути як в надзвичайних ситуаціях, так і в звичайних умовах середовища буття. При цьому життєдіяльність може бути не тільки частково порушена, але й повністю зупинена. Такий стан висуває вирішення проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності в різних ситуаціях. Умовно можна виділити такі дві групи:

1. Забезпечення безпеки життєдіяльності в нормальних умовах середовища.

2. Забезпечення безпеки життєдіяльності в надзвичайних умовах.

До першої групи можна віднести вирішення проблем за такими напрямками:

1) охорона здоров'я;

2) охорона та захист кордонів;

3) охорона прав людини і громадського порядку;

4) охорона праці;

5) захист навколишнього середовища.

До другої групи можна віднести вирішення проблем за такими напрямками:

1) захист населення в надзвичайних ситуаціях;

2) запобігання або зниження наслідків надзвичайних ситуацій.

Отже, прийнятні умови життєдіяльності людини великою мірою ґрунтуються на забезпеченні належних умов безпеки перебування людини у навколишньому середовищі. А поява наукової галузі знань про безпеку життєдіяльності людини - це закономірний процес розвитку суспільства, який обумовлюється, з одного боку, бурхливим розвитком науково-технічного прогресу, процесами глобалізації і створенням комфортних умов життя для людини, а з іншого - зростанням різного роду небезпек.

5. Небезпека, її сутність та класифікація. Небезпека - це явища, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей.

Всі небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані.

Перші три вказують на те, що небезпеки за своїм походженням належать до трьох елементів життєвого середовища, яке оточує людину -- природного, техногенного (матеріально-культурного) та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.

Така класифікація майже збігається з класифікацією надзвичайних ситуацій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.98 р. № 1099, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України поділяються на: НС техногенного, НС природного, НС соціально-політичного та НС воєнного характеру.

Природні джерела небезпеки -- це природні об'єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров'я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси, інфекційні хвороби тварин та рослин).

Техногенні джерела небезпеки -- це передусім небезпеки, пов'язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, з використанням процесів, що відбуваються при підвищених температурах та підвищеному тиску, з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (йонізуючого, електромагнітного, акустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об'єкти, що породжують як наведені небезпеки, так і багато інших, які, можливо, інколи не зовсім правильно було б називати техногенними, але до них ми відносимо всі небезпеки, пов'язані з впливом на людину об'єктів матеріально-культурного середовища. Такою небезпекою, наприклад, можна вважати і виведену людьми породу собак -- бультер'єр, яка небезпечна не лише для чужих людей, а навіть для свого господаря. До техногенних небезпек слід також віднести виведені у військових лабораторіях бактерії, а також організми, створені методами генної інженерії.

До соціальних джерел небезпек належать небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем: бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, наркоманія, злочинність, тощо. Першоджерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті.

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, страйки, повстання, революції, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни.

І все ж більшість джерел небезпек мають комбінований характер. Це:

природно-техногенні небезпеки - смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель та інші явища, породжені людською діяльністю;

природно-соціальні небезпеки - химерні етноси, епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та інші;

соціально-техногенні небезпеки - професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

З метою уніфікації будь-які наслідки небезпеки визначають як шкоду. Кожен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд, тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди - це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.

Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, а точніше, мірою можливої небезпеки є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик.

6. Ризик та критерії серйозності небезпеки. Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:

R = n / N

Для того щоб визначити серйозність небезпеки, існують різні критерії.

Категорії серйозності небезпеки, представлені у табл. 3.1, встановлюють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов.

Таблиця 3.1

Категорії серйознсті небезпек

Вид	Категорія	Опис нещасного випадку
Катастрофічна	І	Смерть або зруйнування системи
Критична	II	Серйозна травма, стійке захворювання, суттєве пошкодження у системі
Гранична	III	Незначна травма, короткочасне захворювання, пошкодження у системі
Незначна	IV	Менш значні, ніж у категорії III, травми, захворювання, пошкодження у системі

Рівні ймовірності небезпеки, представлені у табл. 3.2, є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком неусуненої або непідконтрольної небезпеки. Звідси випливає, що коли потенційна небезпека події буде віднесена до категорії І (катастрофічна) з рівнем імовірності А (часта), то всі зусилля без сумнівів потрібно спрямовувати на виключення цієї небезпеки з конструкції або забезпечити посилений контроль до запуску системи або проекту.

Табл. 3.3 демонструє приклад матриці ризиків небезпеки, яка включає елементи табл. 1 і 2 для того, щоб забезпечити ефективний інструмент для апроксимації припустимого та неприпустимого рівнів або ступенів ризику. Встановивши буквено-цифрову систему оцінки ризику для кожної категорії серйозності та кожного рівня ймовірності, можна глибше класифікувати та оцінювати ризик за ступенем припустимості.

Таблиця 3.2

Рівні ймовірності небезпеки

Вид	Рівень	Опис наслідків
Часта	А	Велика ймовірність того, що подія відбудеться
Можлива	В	Може трапитися декілька разів за життєвий цикл
Випадкова	С	Іноді може відбутися за життєвий цикл
Віддалена	D	Малоймовірна, але можлива подія протягом життєвого циклу
Неймовірна	Е	Настільки малоймовірна, що можна припустити, що така небезпека ніколи не відбудеться

Таблиця 3.3

Матриця оцінки ризику

Частота, з якою відбувається подія	Категорія небезпеки
	І Катастрофічна	II Критична	III Гранична	IV Незначна
(А) Часта	1А	2А	ЗА	4А
(В) Можлива	1В	2В	ЗВ	4В
(С) Випадкова	1С	2С	ЗС	4С
(D) Віддалена	1D	2D	3D	4D
(Е) Неймовірна	1Е	2Е	ЗЕ	4Е

7. Типи ризиків та їх характеристика. Концепція прийнятного ризику.

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Гранично допустимий ризик -- це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.

Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися трагедією для людей.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 10^-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10^-8 на рік.

На рис. 2.1 наведено графік, який ілюструє спрощений приклад визначення прийнятного ризику.

Рис. 2.1 Визначення прийнятного ризику

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

З цього графіка видно, що зі збільшенням витрат на забезпечення безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але зростає соціально-економічний. Витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки технічних систем в умовах обмеженості коштів, можна завдати збитків соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу. Сумарний ризик має мінімум при певному співвідношенні інвестицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.

8. Управління ризиком. В основі управління ризиком лежить порівняння витрат на конкретні заходи та засоби або певний їх комплекс та рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження.

Шляхи управління ризиком. Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами:

· повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

· заміна небезпечних операцій іншими -- менш небезпечними;

· удосконалення технічних систем та об'єктів;

· розробка та використання спеціальних засобів захисту;

· заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

Серед питань управління ризиком важливе місце посідає вартість цього управління. Проте, оскільки залежність вартості витрат від ризику встановлюється на фазі розробки проекту, в процесі його реалізації іноді стає очевидним, що деякі обставини змушують збільшити ризик порівняно з програмованим. Отже, вартість не є єдиним та головним критерієм встановлення прийнятного ризику. Важливу роль, як показано вище, відіграє оцінка процесу, пов'язана з визначенням та контролем ризику.

Аналіз небезпек починають з попереднього дослідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати джерела небезпек. Потім, при необхідності, дослідження можуть бути поглиблені і може бути виконаний детальний якісний аналіз.

Найбільш поширені два види методик аналізу небезпек, а саме: попередній аналіз небезпек (ПАН) та аналіз дерева помилок (АДП).

Попередній аналіз небезпек - це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. ПАН є першою спробою в процесі безпеки систем визначити та класифікувати небезпеки, які мають місце в системі. ПАН звичайно виконується у такому порядку:

· вивчають технічні характеристики об'єкта, системи чи процесу, а також джерела енергії, що використовуються, робоче середовище, матеріали; встановлюють їхні небезпечні та шкідливі властивості;

· визначають закони, стандарти, правила, дія яких поширюється на даний об'єкт, систему чи процес;

· перевіряють технічну документацію на відповідність її законам, правилам, принципам і нормам безпеки;

· складають перелік небезпек, в якому зазначають ідентифіковані джерела небезпек (системи, підсистеми, компоненти), чинники, що викликають шкоду, потенційні небезпечні ситуації, виявлені недоліки.

При проведенні ПАН особливу увагу приділяють наявності вибухо- пожежонебезпечних та токсичних речовин, виявленню компонентів об'єкта, в яких можлива їх присутність, потенційна небезпечна ситуація від неконтрольованих реакцій чи при перевищенні тиску.

Аналіз дерева помилок (АДП) вважається одним з найбільш корисних аналітичних інструментів у процесі системної безпеки, особливо при оцінці надзвичайно складних або деталізованих систем. Хоча АДП є передусім інструментом для аналізу помилок, він може використовуватись для оцінки необхідних дій, які б наблизили бажану подію. Будуючи дерево, яке описує всі події, які повинні відбуватись, щоб здійснилась кінцева подія, аналітик може використовувати АДП як метод для створення основи промислової програми техніки безпеки.

Література: 3Б, 6Б, 2Д, 7Д, 8Д.

Тема 2 Фізіологічні та психологічні критерії безпеки людини

Питання, які розглядаються

1. Фізіологічні особливості організму людини.

2. Органи чуття та їх характеристика.

3. Відчуття та закон Вебера-Фехнера.

4. Психологічні особливості людини.

5. Роль біоритмів у забезпеченні життєдіяльності людини.

1. Фізіологічні особливості організму людини. Організм людини являє собою сукупність тілесних (соматичних) і фізіологічних систем: нервової, серцево-судинної, травлення, дихання, сенсорної, опорно-рухової та ін., порушення функціонування яких під дією різних чинників веде до виникнення небезпечних умов життєдіяльності людини. Однією з найважливіших систем людини є нервова система, що зв'язує між собою всі системи і частини тіла в єдине ціле.

Нервова система - це сукупність структур в організмі, яка об'єднує діяльність усіх органів і систем і забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.

Фактично люди мають дві нервові системи: центральну і вегетативну.

Центральна нервова система керує відносинами людини із зовнішнім світом. До неї входять: спинний мозок, великі півкулі головного мозку, які зв'язані з проміжним мозком, середній мозок, задній мозок, довгастий мозок, мозочок.

Вегетативна нервова система керує діяльністю внутрішніх органів.

Центральна нервова система бере участь у прийманні, опрацюванні та аналізі будь-якої інформації, що надходить із зовнішнього та внутрішнього середовищ. При виникненні перевантажень на організм людини нервова система визначає ступінь їхнього впливу і формує захисно-адаптаційні реакції.

Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної системи чи органів чуття.

2. Органи чуття та їх характеристика.

Аналізатори - це сукупність взаємодіючих утворень периферичної і центральної нервової системи, які здійснюють сприйняття та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і в середині самого організму.

Структура аналізатора - рецептор (сприймаючий утвір), чутливі нейрони, ділянка кори головного мозку.

У сучасній фізіології розрізняють вісім аналізаторів - руховий, зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний, вестибулярний і вісцеральний (аналізатор внутрішніх органів). Проте в системі взаємодії людини з об'єктами навколишнього середовища головними при виявленні небезпеки виступають зоровий, слуховий та шкірний аналізатори. Інші виконують допоміжну або доповнюючу функцію.

Зоровий аналізатор. Достатньо сказати, що більше 90 % інформації про зовнішній світ ми одержуємо через зоровий аналізатор. Характерною рисою зорового аналізатора є відчуття світла, тобто спектрального складу світлового (сонячного) випромінювання.

Хвилі, що перебувають всередині зазначеного діапазону (380 - 780 нм) і відрізняються довжиною, створюють, своєю чергою, відчуття різного кольору (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Зв'язок між зоровим сприйняттям довгих хвиль і суб'єктивним відчуттям світла

Довжина хвилі, нм	Виникаюче відчуття кольору
1	2
380-450	Фіолетовий
480	Синій
521	Зелений
1	2
573	Жовтий
600-650	Жовтогарячий
650-780	Червоний

Людина розрізняє приблизно 150 відтінків кольорів. У техніці, відповідно до Держстандарту 12.04.026-76, встановлено чотири сигнальних кольори: червоний, жовтий, зелений і синій. Червоний колір сигналізує про безпосередню небезпеку; жовтий застосовується для попередження небезпеки; зелений застосовується для знаків, що наказують робити саме так; синій - для вказівних знаків. Для транспорту зелене світло дозволяє рух. Фарбування у визначені різноманітні кольори для сприятливого (повноцінного) відчуття сприймання образу дуже часто використовується при оформленні будинків, квартир, офісів. Особливо велике значення має колір при доборі одягу. Психологи підтверджують, що колір одягу може впливати не тільки на настрій, але і на самопочуття людини: зелений діє заспокійливо на нервову систему, знімає головний біль, втому, дратівливість; червоний збільшує вміст адреналіну в крові, підвищує працездатність; жовтий стимулює мозкову діяльність; фіолетовий покращує роботу серця, судин, легень, цей колір збільшує витривалість організму; жовтогарячий підвищує настрій і тому незамінний у стресових ситуаціях.

Слуховий аналізатор є другим за значенням для сприйняття людиною навколишнього середовища і безпеки життєдіяльності. Слуховий аналізатор являє собою спеціальну систему для сприйняття звукових коливань, формування слухових відчуттів і впізнавання звукових образів. Допоміжний апарат периферичної частини аналізатора - вухо. Розрізняють зовнішнє вухо (вушна раковина, зовнішня слухова і барабанна перетинки), середнє вухо (молоточок, ковадла і стремена) і внутрішнє вухо (де розташовані рецептори, що сприймають звукові коливання). Для оцінки суб'єктивної гучності сприйманого звуку запропонована спеціальна шкала, одиницею виміру якої є децибел.

Слух - здатність організму сприймати та розрізняти звукові коливання, які здійснюються слуховим аналізатором. Людському вуху доступна область звуків, тобто механічних коливань з частотою від 16 до 20000 Гц. Кордон чутності в окремих випадках може бути ширший - до 25 000 Гц.

Шкірний або тактильний аналізатор відіграє безумовно виняткову роль у житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприйняття навколишнього світу. Передусім це стосується трудової діяльності людини. При втраті зору і слуху людина за допомогою тактильного аналізатора за рахунок тренування і різноманітних технічних пристосувань може «чути», «читати», тобто діяти і бути корисним суспільству. Тактильною чутливістю людина зобов'язана функціонуванню механорецепторів шкірного аналізатора. Джерелом тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику або тиску. У шкірі дуже багато нервових волокон і нервових закінчень, що розподілені вкрай нерівномірно і забезпечують різним ділянкам тіла різну чутливість. Наявність на шкірі волосяного покриву значно підвищує чутливість тактильного аналізатора.

Температурно-сенсорну систему звичайно розглядають як частину шкірного аналізатора. При високій температурі зовнішнього середовища судини шкіри розширюються і тепловіддача посилюється, при низькій температурі - судини звужуються і тепловіддача зменшується. Температурна чутливість має особливості при аналізі зовнішнього середовища: добре виражена адаптація і наявність температурного контрасту.

Аналізатор внутрішніх органів або вісцеральний аналізатор відіграє надзвичайно важливу роль у здоров'ї і житті людини. Якщо зовнішні аналізатори попереджають людину про явну небезпеку, то цей аналізатор визначає небезпеки прихованого, неявного характеру. Проте ці небезпеки серйозно впливають на життєдіяльність людського організму (поганий стан здоров'я).

Нюх - здатність сприймати запахи, які здійснюються завдяки нюховому аналізатору, рецепторами якого є нервові клітини, розташовані в слизовій оболонці носа. Ці клітини перетворюють енергію подразника в нервове збудження і передають його нюхового центру. При тривалій дії пахучих речовин чутливість до запаху знижується, причому настільки, що людина перестає його відчувати, навіть якщо це дуже неприємний запах, наприклад, сірководень. Коли запахи відсутні, чутливість відновлюється. Деякі запахи можуть пригнічувати інші, зливатися з ними, компенсувати один одного. Запахи здатні викликати відразу до їжі, загострювати чутливість нервової системи, сприяти станом пригніченості, підвищеної дратівливості. Сірководень, бензин та інші речовини можуть викликати негативні реакції аж до нудоти, блювоти, непритомності. Наприклад, виявлено, що запах бензолу загострює слух, а індол притупляє слухове сприйняття, запахи піридину і толуолу загострюють зорову функцію в сутінках, запах камфори підвищує чутливість зору до зеленого кольору і знижує до червоного.

Смак - відчуття, що виникає при дії деяких подразників на певні рецептори, розташовані на поверхні язика. Смакове відчуття формується зі сприйняття чотирьох основних видів смаку - кислого, солоного, солодкого й гіркого. Варіації смаку складаються з комбінації основних перерахованих відчуттів. Різні ділянки язика мають неоднакову чутливість до смакових речовин: кінчик язика більш чутливий до солодкого, краї язика-до кислого, кінчик - до солоного і корінь язика найбільш чутливий до гіркого.

Усі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають загальні психо-фізіологічні властивості - надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників, наявність абсолютної диференційної та оперативної межі чутливості до подразника, спроможність до адаптації, тренування, певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника, перебування у наступній взаємодії один за одним.

Усі аналізатори в структурному відношенні однотипні. Вони мають на своїй периферії апарати, що сприймають подразник - рецептори, в яких і відбувається перетворення енергії подразника в процес збудження. Від рецепторів по сенсорних (чуттєвих) нейронах і синапсах (контактах між нервовими клітинами) імпульси надходять у центральну нервову систему.

Розрізняють такі основні види рецепторів:

- механорецептори, що сприймають механічну енергію, до них належать: рецептори слухової, вестибулярної, рухової, частково вісцеральної чутливості;

- хеморецептори - нюховий, смаковий;

- терморецептори - рецептори шкірного аналізатора;

- фоторецептори - зоровий аналізатор.

3. Відчуття та закон Вебера-Фехнера.

За характером відображення і місцем розташування рецепторів прийнято поділяти відчуття на 4 групи:

1) екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явиш зовнішнього середовища та мають рецептори на поверхні тіла (зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові);

2) інтрацептивні, які мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (органічні - спраги, голоду тощо).

3) кінестатичні й статичні, які дають інформацію про рух і положення нашого тіла.

4) проміжні й самостійні - температурні, вібраційні, рівноваги, прискорення.

Чутливість органу відчуття визначається мінімальним подразником, який в даних умовах виявляється здатним викликати відчуття.

Мінімальна сила подразника, яка викликає ледь помітне відчуття, називається абсолютним порогом чутливості.

Нижній поріг відчуттів визначає рівень абсолютної чутливості даного аналізатора.

Між абсолютною величиною чутливості та величиною порогу існує зворотний зв'язок: що менша величина порогу, то вища чутливість даного аналізатора:

Е=1/р,

де: Е - чутливість,

Р - порогова величина подразника.

Чутливість подразників різна. Зоровий аналізатор найчутливіший. Абсолютна чутливість має і верхній поріг відчуття.

Верхнім абсолютним порогом чутливості називається максимальна сила подразника, за якої ще виникає адекватне діючому подразникові відчуття.

Величина абсолютних порогів, як нижнього, так і верхнього, змінюється залежно від різних умов: характеру діяльності та віку людини, функціонального стану рецептора, сили й тривалості подразнення і т. д.

Мінімальна різниця між двома подразниками, яка викликає ледь помітну різницю відчуття, називається порогом розрізнення, або порогом відмінності.

Поріг відмінності характеризується відносною величиною, постійною для даного аналізатора. Для зорового складає 1/100; для слухового 1/10; для тактильного 1/30. Але це відношення є справедливим тільки для подразників середньої сили.

Основний психофізичний закон (закон Вебера-Фехнера): Інтенсивність відчуття пропорційна логарифмові сили подразника:

S = К • lgJ + С,

де: S - інтенсивність відчуття;

J - сила подразника;

К - експериментально визначена константа;

С - величина подразника.

Іншими словами, зі зростанням сили подразника в геометричній прогресії інтенсивність відчуття збільшується в арифметичній.

Адаптація, або пристосування - це зміна чутливості органів відчуття під дією подразника. Є три види цього явища:

1. Адаптація як повне зникнення відчуття в процесі тривалої дії подразника (одяг, атмосфера, запах тощо).

2. Адаптація як притуплення відчуття під дією сильного подразника (холодна вода, сильне світло) - негативна адаптація, бо знижує чутливість.

3. Адаптація як підвищення чутливості під впливом дії слабкого подразнювача. Це - позитивна адаптація, бо підвищує чутливість (адаптація до тиші).

Взаємодія відчуттів - зміна чутливості аналізатора під впливом подразнення інших органів відчуття. Наприклад: слабкі звукові подразники підвищують чутливість зорового аналізатора, але якщо в якості звукового подразника застосовують голосний шум авіаційного мотора, то погіршується чутливість ока.

Сенсибілізація - це підвищення чутливості внаслідок взаємодії аналізаторів і систематичних вправ.

Синестезія - виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора. Найчастішими є зорово-слухові синестезії, коли під дією звукових подразників у суб'єкта виникають зорові образи.

4. Психологічні особливості людини.

Безпека людини в дуже великій мірі залежить також і від її психологічного стану, на який в повній мірі впливають практично усі чинники навколишнього середовища. Під психологією безпеки розуміється застосування психологічних знань для забезпечення безпеки життя і діяльності людини.

Людина як жива істота має дві найхарактерніші складові: організм і психіку.

Психіка - це властивість нервової системи, здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктивного світу.

На мозок людини безперервно діють різноманітні за кількістю і якістю подразники з внутрішнього і навколишнього середовищ. Виникнення несподіваної та напруженої ситуації призводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім середовищем. Наступає неспецифічна реакція організму у відповідь на цю ситуацію - стрес.

Зв'язок між відчуттям і поведінкою встановлюється переважно в певних ділянках кори головного мозку і, залежно від подразника, відбувається адекватна дія організму - рефлекс. Рефлекси можуть бути двох видів - безумовні й умовні.

Безумовні рефлекси - це стереотипи поведінки, набуті людиною в постійних умовах зовнішнього середовища, які формувалися в процесі всієї попередньої історії розвитку і передаються в спадковість.

Умовні рефлекси - це поведінка, яку набувають у результаті навчання або у разі дій, які часто повторюються, особливо якщо послідовність їх виконання довго залишається незмінною. Це дозволяє виконувати ці дії в напівавтоматичному режимі. Такі дії називають динамічним стереотипом.

У структурі психічної діяльності людини розрізняють три основні групи компонентів: психічні процеси, властивості й стани.

Психічні процеси - це короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (наприклад відчуття, сприйняття, пам'ять і мислення, емоції, воля тощо).

Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

Психічні властивості - сталі душевні якості, що утворюються у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект, тощо).

Всім живим істотам притаманна перша сигнальна система - реакція на подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Тільки людина має другу сигнальну систему, таку як реакцію на слова, словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє.

Рівні розвитку нервової системи визначають типи поведінки людини. Людині властиві такі види поведінки: інстинкт, навички, свідома поведінка.

Інстинктивна поведінка - це дії, вчинки, які успадковуються видом "Ноmо sаріеns". На цьому рівні концентрується вся інформація, накопичена у ході еволюції людства. До відомих дій та вчинків інстинктивної поведінки людини належать ті, які пов'язані із самозбереженням, продовженням роду тощо.

Поведінка за навичками - це дії, які склалися і застосовуються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренувань. Як наслідок людина виробляє навички, в неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування) і без нього (спроби і помилки).

Свідома поведінка - найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах.

Усі властивості людини можна класифікувати за трьома основними ознаками: атрибутами; рисами; якостями.

Атрибути людини. Атрибути - це невід'ємні властивості, без яких людину не можна уявити і без яких вона не може існувати (стать, вік, темперамент, здоров'я, мова, спрямованість).

Стать - сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, яка забезпечує продовження роду і дає змогу розрізнити у більшості організмів жіночі й чоловічі особливості. Відмінності статей: генетичні, морфологічні, фізіологічні, психологічні.

Вік - поняття, що характеризує період (тривалість) життя людини, а також стадії її життя. Відлік віку ведеться від народження до фізичної смерті. Можна виділити чотири підвиди віку: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний.

Розрізняють такі періоди розвитку дорослої людини:

- рання зрілість (25-35 років) - включення до всіх сфер людської діяльності, соціальна та професійна адаптація, перша психологічна криза переоцінки життєвого шляху;

- середня зрілість (35-45 років) - пошуки відповіді на основні запитання: що таке життя? Про що мріяв? Що досягнуто? Переоцінка цілей і досягнень, криза середини життя - усвідомлення того, що не все реалізоване, цілі не досягнуті;

- пізня зрілість (45-60 років) - глибинне оновлення особистості, відбувається концентрація інтересів на собі, з'являється надмірна турбота про себе;

- в 50-60 років - спостерігається висока продуктивність, наявність другого піку творчості;

- похилий вік (60-70 років);

- старість (70-90 років);

- довгожитель (після 90 років).

Темперамент - індивідуальна особливість психіки людини, в основі якої лежить відповідний тип нервової системи. Існує чотири типи темпераменту:

- холерик - дратівливий, запальний, неврівноважений;

- сангвінік - життєрадісний, безжурний;

- флегматик - спокійний, незворушний, холоднокровний;

- меланхолік - легко піддається зневірі, песиміст.

Від типу темпераменту залежить як сама людина реалізує свої дії. Темперамент виявляється в особливостях психічних процесів, впливає на швидкість відтворення і міцність запам'ятовування, рухливість розумових операцій, стійкість і переключення уваги тощо. На базі темпераменту в людини формуються її риси, якості, й багато в чому - життя.

Риси людини. Риси - це стійкі властивості та особливості поведінки, що проявляються постійно і повторюються в різних ситуаціях (розум, наполегливість, сміливість, ніжність, самостійність тощо). Вони суттєво впливають на життєдіяльність людини і її безпеку.

Інтелект (глузд, розум, розсудливість) у загальному розумінні - це мислительні здібності людини.

До найважливіших характеристик інтелекту належать: глибина, критичність, гнучкість, широта розуму, швидкість, оригінальність, допитливість.

Життєдіяльність людини загалом та будь-яка діяльність зокрема неможливі без відповідальності її суб'єкта.

Відповідальність - це поняття, яке відбиває об'єктивний, конкретно-історичний характер взаємин між особистістю, колективом, суспільством з погляду свідомого здійснення висунутих взаємних вимог. Відповідальність визначає ставлення людини до обов'язку і до наслідків своєї поведінки.

Знання власних рис - це шлях не тільки до ефективної діяльності, а й можливість уникнути небезпек або зменшити їх вплив на організм людини, зберегти здоров'я.

Характер - це сталі риси особистості, що формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Характер є сукупністю певних рис особистості.

Отже, ланцюги дій (поведінка) та звичок формують характер, а той, в свою чергу, визначає результативність і ефективність життєдіяльності людини та її безпеки.

Якості людини. Якості - це ті її властивості, які виявляються по-різному, залежно від умов, ситуацій (здібності, сприйняття, пам'ять, мислення тощо).

Основні властивості людини, які значною мірою впливають на життєдіяльність людини це здібності, емоційні та вольові якості.

Здібності - це психофізіологічні властивості людини, які реалізують функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: відчуття, сприйняття, пам'ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні реакції, дії, увага).

Сприйняття - це відображення у свідомості людини предметів, як цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи чуття.

Сприйняття взагалі та здібності щодо сприйняття інформації мають суттєве значення для реалізації інших психічних процесів, особливо пам'яті.

Пам'ять - це здатність людини фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички). Людська пам'ять утримує два види інформації: генетичну (видову еволюційну) та набуту (прижиттєву).

Мислення - це найвища форма відображення реальності та свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що направлена на опосередкування, абстрактне узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, суті цих явищ і зв'язків між явищами. Найважливіше значення в процесі мислення мають слова, мова, аналізатори.

Вся розумова діяльність (судження, розуміння, формування понять) складається з таких розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція і конкретизація.

Аналіз - це мислений поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.

Синтез - мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.

Узагальнення - виділення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об'єкта.

Абстракція - виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять.

Конкретизація - перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, чуттєвого досвіду.

Увага - це спрямованість і зосередженість у свідомості на об'єктах або явищах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності.

До основних функцій уваги віднесено вибір впливів, регулювання і контроль діяльності доти, доки не буде досягнута її мета. Увагу характеризують концентрація, стійкість, розподіл, переключення й обсяг.

Емоційні якості людини. Емоції - це психічні процеси, що відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.

Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес.

Афект - це найсильніша емоційна реакція. Афект повністю захоплює людину і підкоряє її думки і рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння.

Власне емоції - це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються.

Почуття - стійкі емоційні стани, які мають чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення.

Настрій - найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною світу. Настрій може бути похідним від темпераменту.

Стрес - це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби, до втечі. Емоційна урівноваженість сприятливо впливає на життєдіяльність людини, зменшує її схильність до небезпеки.

Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення безпеки її життєдіяльності.

5. Роль біоритмів у забезпеченні життєдіяльності людини.

Біологічні ритми - це періодичне повторювання зміни характеру та інтенсивності біологічних процесів та явищ у живих організмах.

Видатний хронобіолог Ф. Хальберг поділив усі біологічні ритми на три групи:

- ритми високої частоти з періодом, що не перевищує півгодинний інтервал (скорочення серцевих м'язів, дихання, біострумів мозку);

- ритми середньої частоти з періодом від півгодини до семи діб (зміна сну і бадьорості, активності і спокою, добові зміни в обміні речовин, коливання температури);

- низькочастотні ритми з періодом від чверті місяця до одного року: (ендокринні зміни, зимова сплячка, статеві цикли).

Із усіх виявлених у людини циклів найбільш вивченим виявився добовий як головний. Біологічний годинник, запущений зміною дня і ночі, веде за собою близько 50 ритмів, які змінюють свої характеристики від дня до ночі.

Добовий ритм фізіологічних функцій є біологічним і доречним. Враховуючи його, людина може напружено працювати в години оптимального стану організму і використовувати періоди порівняно низького рівня активності функцій для поновлення сил. При порушеннях природного ритму зовнішніх умов виникає десинхронізація добових ритмів різних фізіологічних функцій, що надалі призводить до захворюваності.

Встановлено тижневу періодичність інтелектуальних емоційних і фізичних проявів. Протягом тижня працездатність людини нерівномірна. В перші дні тижня вона збільшується, досягаючи найвищого рівня на третій день, а потім поступово зменшується, помітно спадаючи в останній день. Встановлення робочого періоду тривалістю більше шести днів недоцільне, бо праця стає непродуктивною.

Найменший відрізок часу, на який може реагувати мозок людини і її нервова система, становить від 0,5 до 0,8 с. Не випадково період скорочення нашого серця в середньому становить 0,8 с.

Крім цих малих ритмів, установлена ще одна розповсюджена періодичність, яка дорівнює 30 хв. Сюди відносяться цикли сну, скорочення м'язів шлунку, коливання уваги і настрою, а також статева активність. Спить людина або не спить, вона через кожні півгодини зазнає то низьку, то підвищену збудженість, то спокій, то тривогу.

Біоритмологія дозволяє не тільки визначати, а й прогнозувати, передбачати той стан організму, який характеризується як стан на межі хвороби.

Література: 3Б, 6Б, 7Д, 8Д.



Тема 3 Основи валеології. Забезпечення здоров'я людини

Питання, які розглядаються

1. Здоров'я людини та його аспекти.

2. Фактори, що забезпечують стабільність здоров'я людини.

3. Шкідливі звички та їх профілактика.

1. Здоров'я людини та його аспекти.

Сучасна епоха, для якої характерний прискорений суспільний розвиток і пов'язані з ним глобальні соціальні, економічні та технологічні зміни, ставить перед людиною, її організмом дуже складні завдання постійної адаптації до умов життя. Вони суттєво відрізняються від тих умов, до яких були пристосовані покоління наших предків. Це відбивається на здоров'ї сучасної людини. На популяційному рівні зменшуються функціональні резерви організму, знижуються його реактивність і резистентність, порушуються процеси самоорганізації та самовідтворення, відбуваються інші руйнівні процеси - ось характерні риси, які відрізняють нашого сучасника від його предків.

...