Організація охорони праці та безпеки життєдіяльності в сфері туризму

Дія на організм гамма-випромінювання подібно до дії інших видів іонізуючих випромінювань. Гамма-випромінювання може викликати променеве ураження організму, аж до його загибелі. Характер впливу гамма-випромінювання залежить від енергії г-квантів і просторових особливостей опромінювання, наприклад, зовнішнє або внутрішнє. Відносна біологічна ефективність гамма-випромінювання складає 0,7-0,9. У виробничих умовах (хронічна дія в малих дозах) відносна біологічна ефективність гамма-випромінювання прийнята рівною 1. Гамма-випромінювання використовується в медицині для лікування пухлин, для стерилізації приміщень, апаратури і лікарських препаратів. Гамма-випромінювання застосовують також для отримання мутацій з подальшим відбором господарський-корисних форм. Так виводять високопродуктивні сорти мікроорганізмів (наприклад, для отримання антибіотиків ) і рослин.

6. Характеристика видимого, сонячного та лазерного випромінювання.

Видиме випромінювання (світло) - електромагнітне випромінювання в діапазоні довжин хвиль 780...380 нм, яке здатне безпосередньо викликати зорове відчуття. Становить близько половини всієї променистої енергії сонячної, що надходить на Землю. З видимим випромінюванням пов'язані найважливіші біологічні процеси живих систем; у рослин забезпечує процес фотосинтезу.

Сонячне випромінювання (радіація сонячна) - електромагнітне випромінювання Сонця широкого частотного діапазону, що досягає Землі. Біля верхньої межі атмосфери сонячне випромінювання має довжину хвиль 300-150 нм. Промені з довжиною хвилі менш як 290 нм поглинаються на висоті 30...40 км озоновим шаром. Землі досягають в основному випромінювання інфрачервоне (близько 50 % сумарної радіації) та випромінювання видиме (45 %). На випромінювання ультрафіолетове з довжиною хвилі більш як 290 нм припадає лише 5% променистої енергії. Сонячне випромінювання - основне джерело енергії для всіх процесів, що відбуваються на земній кулі. Частина сонячного випромінювання доходить до земної поверхні у вигляді розсіяної радіації. Впродовж року максимум сонячного випромінювання припадає на весну-літо, мінімум - на зиму.

Одним з найбільш фундаментальних наукових досягнень XX ст. є лазер. Висока потужність лазерного випромінювання в поєднанні з високою направленістю дозволяє одержати за допомогою фокусування світлові потоки величезної потужності. Водночас лазерне випромінювання може негативно впливати на живий організм. Найбільш чутливими до лазерного випромінювання є очі, шкіра. Їх пошкодження мають характер опіків. Опромінення шкіри лазерною енергією може також призвести до утворення пухлин. Під впливом лазерного випромінювання в організмі людини відчуваються функціональні зміни центральної нервової і серцево-судинної систем, ендокринних залоз, зростає фізична втомлюваність, коливається тиск, з'являється головний біль, роздратованість, збудженість, порушується сон.

Для захисту від лазерного випромінювання застосовують: телевізійні системи спостереження за ходом процесу, захисні екрани (кожухи), огородження лазерної зони, засоби індивідуального захисту: спеціальні протилазерні окуляри, щітки, маски, халати, рукавиці.

7. Дія електричного струму на організм людини.

Електричний струм -- це упорядкований (спрямований) рух електрично заряджених часток.

Електричний струм, проходячи через тіло людини, зумовлює перетворення поглинутої організмом електричної енергії в інші види і спричиняє термічну, електролітичну, механічну і біологічну дію.

Термічний вплив електричного струму характеризується нагріванням тканин аж до опіків. Опіки можливі при проходженні через тіло людини струму більше 1 А. Тільки при великому струмі тканини, які уражаються, нагріваються до температури 60--70°С і вище, при якій згортається білок і з'являються опіки. Майже у всіх випадках включення людини в електричний ланцюг на її тілі та в місцях дотикання спостерігаються "електричні знаки" сіро-жовтого кольору круглої або овальної форми.

При опіках від впливу електричної дуги можлива металізація шкіри частками металу дугової плазми. Уражена ділянка шкіри стає твердою, набуває кольору солей металу, які потрапили в шкіру.

Електролітична дія струму виявляється у розкладанні органічної рідини, в тому числі крові, яка є електролітом, та в порушенні її фізико-хімічного складу.

Біологічна дія струму виявляється через подразнення і збудження живих тканин організму, а також порушення внутрішніх біологічних процесів.

Механічна дія струму призводить до розриву тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари з тканинної рідини і крові.

Внаслідок дії електричного струму або електричної дуги виникає електротравма. Електротравми умовно поділяють на загальні і місцеві.

До місцевих електротравм належать опіки, електричні знаки, електро- металізація шкіри, механічні пошкодження, а також електроофтальмія (запалення очей внаслідок впливу ультрафіолетових променів електричної дуги).

Загальні електротравми називають також електричними ударами. Вони є найбільш небезпечним видом електротравм. При електричних ударах виникає збудження живих тканин, судомне скорочення м'язів, параліч м'язів опорно-рухового апарату, м'язів грудної клітки (дихальних), м'язів шлуночків серця. У першому випадку судомне скорочення м'язів не дозволяє людині самостійно уникнути дотикання з електроустановкою. При паралічі дихання припиняється газообмін і постачання організму киснем, внаслідок чого наступає задуха. При паралічі серця його функції або припиняються повністю, або деякий час продовжуються в режимі тріпотіння (фібриляції). Фібриляція - це безладдя в скороченні серцевих м'язів. При цьому порушується кровообмін, що також спричиняє смерть.

Змінний струм небезпечніший за постійний. При струмі 20--25 мА пальці судомно стискають узятий в руку предмет, який опинився під напругою, а м'язи передпліччя паралізуються і людина не може звільнитися від дії струму. У багатьох паралізуються голосові зв'язки: вони не можуть покликати на допомогу.

Електричний опір людини в основному визначається опором рогового шару шкіри, який можна розглядати як тонкий і недосконалий діелектрик, а м'язи і кров -- як провідник. Опір шкіри залежить від площі поверхні і щільності контакту, а також від сили струму і тривалості його дії. Чим вони більші, тим менший опір шкіри (зі збільшенням тривалості протікання струму збільшується нагрівання шкіри, потовиділення, в ній відбуваються електролітичні зміни). Опір шкіри також залежить від прикладеної напруги, оскільки вже при напрузі 10-38 В пробивається верхній роговий шар шкіри, вона втрачає властивості діелектрика і стає провідником - через тіло людини проходить струм. При напрузі 127-220 В і вище шкіра вже майже не впливає на опір тіла. Суха шкіра має опір приблизно 100 кОм. Опір внутрішніх органів, тканин і судин значно менший (приблизно 800 Ом). При розрахунках опір тіла людини приймають за 1 кОм.

Має значення шлях струму через тіло і особливо місця входу і виходу струму. Із можливих шляхів проходження струму через тіло людини найбільш небезпечним є той, при якому вражається головний мозок (голова - руки, голова - ноги), серце і легені (руки - ноги). Але відомі випадки смертельних уражень електричним струмом, коли струм зовсім не проходив через серце, легені, а йшов, наприклад, через палець або через дві точки на гомілці. Це пояснюється існуванням на тілі людини особливо уразливих точок, які використовують при лікуванні голкотерапією.

Вплив електричного струму на організм людини залежить і від фізичного і психічного стану людини. Нездоров'я, втома, голод, сп'яніння та емоційне збудження призводять до зниження опору. Несприятливий мікроклімат (підвищена температура, вологість, струмопровідний пил) збільшують небезпеки ураження струмом, оскільки волога (піт), пил знижують опір шкіри.

При ураженні електричним струмом насамперед необхідно надати потерпілому першу долікарську допомогу.

Література: 3Б, 6Б, 2Д, 7Д.

Тема 7 Глобальні проблеми людства. Глобальні небезпеки туристичної індустрії

Питання, які розглядаються

1. Глобальні проблеми людства та їх класифікація.

2. Політичні проблеми.

3. Екологічні проблеми.

4. Економічні проблеми.

5. Соціальні проблеми.

1. Глобальні проблеми людства та їх класифікація.

Політичні, економічні і соціальні проблеми, які стосуються інтересів усіх країн і народів, усього людства, називають глобальними. Глобальні проблеми виникли на рубежі XIX і XX ст., коли в результаті колоніальних завоювань усі заселені території світу були поділені між провідними країнами і втягнуті у світове господарство. У цей час зародилася і перша глобальна політична криза, що вилилась в Першу світову війну.

Усі глобальні проблеми можна поділити на: політичні, економічні, демографічні, соціальні та екологічні.

Найнебезпечнішими для людства є політичні проблеми:

а) війни і миру та гонки озброєнь в глобальному масштабі;

б) економічного і політичного протистояння Сходу і Заходу, Півночі та Півдня;

в) вирішення регіональних релігійних і військово-політичних конфліктів в Європі, Азії та Африці.

На друге місце вийшли екологічні проблеми: знищення природних ресурсів; забруднення довкілля, збіднення генофонду Землі.

Дуже різноманітними в різних регіонах світу є демографічні проблеми. Для країн третього світу характерний "демографічний вибух", а в розвинених країнах спостерігається старіння і депопуляція населення.

Численні соціальні проблеми (охорона здоров'я, освіта, наука і культура, соціальне забезпечення) вимагають для свого вирішення великої кількості коштів і підготовки кваліфікованих спеціалістів.

За останні два десятиріччя найбільших успіхів людство досягло у розв'язанні глобальних економічних проблем - сировинної і енергетичної. Проте у багатьох районах світу ці проблеми, так само як ще одна економічна проблема -- продовольча, є дуже гострими.

Усе більшої актуальності набувають такі міжгалузеві проблеми, як освоєння Світового океану та космосу.

2. Політичні проблеми.

Упродовж багатьох століть на політичний розвиток людського суспільства впливали дві протилежні тенденції - створення світових імперій і національних держав. Але поступово почала домінувати тенденція створення порівняно невеликих держав на національній основі, яка остаточно перемогла у XX ст. Боротьба цих двох напрямків світового політичного розвитку постійно призводить до виникнення міжнаціональних суперечностей, які дуже часто вирішується за допомогою воєн.

Саме світові війни, до яких були залучені людські і матеріальні ресурси більшості країн світу, показали, що світові проблеми, насамперед політичні, треба якось вирішувати. Для цього після Першої світової війни була створена Ліга Націй, що трансформувалась після Другої світової в Організацію Об'єднаних Націй.

Зараз більшість регіональних конфліктів виникає на національній і релігійній основі. Особливо небезпечною є широка смуга регіональних конфліктів, що виникла на південних межах колишньої світової соціалістичної системи. Вона простягнулась від Південної Європи (держави колишньої Югославії, Албанія) через Кавказ (Грузія, Вірменія, Азербайджан, південь Росії) і Малу Азію (проблема Курдистану) до Центральної і Південної Азії (Афганістан, Таджикистан, прикордонні райони Індії і Пакистану, Шрі-Ланка). У західній частині цієї зони явно спостерігається протистояння між християнським та мусульманським світом.

Докладаються величезні зусилля, щоб ліквідувати вогнища релігійних конфліктів. Для цього задіюються можливості ООН, багатьох миротворчих організацій і авторитетних політичних діячів, а в останні роки - військових структур НАТО. Частину конфліктів на Півдні Африки, Близькому Сході (проблема Палестини), в Індокитаї, у країнах колишньої Югославії вдалося ліквідувати або пригасити. Наслідком військово-політичних конфліктів є консервація розвитку багатьох країн, мільйонні потоки біженців, злидні і голод.

Регіональні конфлікти часто породжують ще одну важливу сучасну проблему - міжнародний тероризм. Щоб досягти своєї мети, ворогуючі сторони часто вдаються до захоплення заручників, вибухів у літаках, поїздах, супермаркетах та інших місцях масового скупчення людей.

Вирішення проблеми регіональних конфліктів можливе лише при виясненні їх причин, які найчастіше полягають в існуванні тоталітарних режимів, національному, релігійному і соціальному гнобленні.

Проблеми народонаселення. Переважна більшість населення світу живе в країнах, що розвиваються (4,2 млрд. осіб). До 2025 р. населення цих країн зросте ще на 3 млрд. осіб, що становитиме 95 % приросту населення світу.

В останній чверті XX ст. - у розвинених країнах Європи, Північної Америки, Австралії, Японії природний приріст не перевищує 1 % на рік. Зниження показників народжуваності викликає зменшення його кількості в працездатному віці, депопуляції в майбутньому. Новий тип вікової структури викликає складні проблеми економічного, політичного і культурного характеру. У країнах Азії, Африки, Латинської Америки швидке зростання кількості населення (подвоєння через кожних 20-30 років) призводить до загострення важливих соціально-економічних проблем в цих регіонах: значного переважання темпів приросту населення над темпами економічного росту і до ще більшого відставання від аналогічних показників розвинених країн; швидкі темпи урбанізації, збільшення числа безробітних і осіб, що не знаходять застосування своєї праці (30% працездатного населення світу), зростання чисельності неграмотних (950 млн. осіб за даними ЮНЕСКО в 2000 р.) поряд з ростом частки грамотного населення в світі (85 % наприкінці століття).

Потенційна загроза розвитку сучасної демографічної ситуації полягає в тому, що населення світу розпочинає XXI ст. з 1 млрд. безробітних, 1 млрд. голодуючих, 1 млрд. неграмотних, 2 млрд., що живуть в умовах відносного або абсолютного перенаселення, 1,5 млрд. знедолених, що знаходяться за "межею бідності".

Глобальність проблеми народонаселення в тому, що вона не може бути локалізована в якомусь певному регіоні, а нерівномірне зростання чисельності населення в окремих країнах може викликати помітні зміни на геополітичній карті світу.

3. Екологічні проблеми.

В останні десятиріччя суспільство все більше турбує стан навколишнього середовища, бо людина як біологічна істота не може існувати без чистого довкілля. Основною причиною виникнення глобальних екологічних проблем є нераціональне природокористування.

Проблема виснаження природних ресурсів посилюється тим, що слаборозвинені країни намагаються подолати свою економічну відсталість за рахунок посиленої експлуатації природних ресурсів, що призводить до погіршення стану довкілля (більшість "промислових революцій" у світі відбувалось саме завдяки нещадному використанню мінеральних, лісових, водних та інших ресурсів).

У другій полонині XX ст. загострилися проблеми забруднення навколишнього середовища, які можна розглядати у кількох аспектах.

Забруднення атмосфери. У зв'язку з неперервністю повітряного простору та швидким кругообігом речовин в атмосфері тут спостерігається велике розсіювання забрудників. Тому глобальні зміни в цій оболонці можливі вже у найближчі десятиріччя, якщо людство не вживе кардинальних заходів. Для атмосфери найбільш гострими є проблеми "парникового ефекту", "озонових дір", кислотних дощів, пилового забруднення.

"Парниковий ефект", тобто різке потепління клімату на земній кулі, спричинений зростанням у повітрі вмісту вуглекислого газу (СО₂), шо утворюється внаслідок згоряння органічного палива. За нормальних умов вміст СО₂ в атмосфері незначний і складає всього 0,03 %.

Згідно з оцінками, подвоєння вмісту CO₂ в повітрі може привести до підвищення середньої температури повітря на планеті на 2-4 °С. Це можна очікувати вже у 2030 р. Сприяє потеплінню клімату і безпосереднє теплове забруднення повітря, що зумовлене низьким коефіцієнтом корисної дії більшості машин і механізмів. Це вже яскраво помітно над великими агломераціями, мікроклімат яких значно тепліший, ніж на навколишніх територіях.

Кардинально проблема "парникового ефекту" може бути вирішена лише при переході людства до альтернативних джерел енергії і водневої енергетики.

У кінці XX ст. учені все частіше стали фіксувати зменшення концентрації озону (О₃) у стратосфері, особливо над полярними і приполярними районами. Це явище отримало назву "озонових дір". Вони небезпечні тим, що зменшення вмісту О₃ дає змогу вільно проникати на поверхню Землі ультрафіолетовим променям, які є шкідливими для живих організмів. Зменшення вмісту озону спричинене викидами різних речовин, насамперед фреонів (вони використовуються у холодильниках і морозильниках) і розпилювачів.

Для тих регіонів світу, де електроенергетика базується на спалюванні великої кількості вугілля, актуальною є проблема "кислотних дощів". Уперше з цією проблемою зіткнулися на Північному Сході США, у Великобританії і Німеччині. Зараз кислотні дощі завдають значної шкоди екосистемам Центральної і Східної Європи, скандинавських країн, багатьох районів Росії, Китаю та Індії.

Негативно впливають кислотні дощі і на органічний світ водойм. Значних збитків завдають окисли і кислоти сірки також матеріалам й спорудам. Посилюється корозія чорних і кольорових металів, мармур та вапняки внаслідок хімічних реакцій перетворюються у гіпс. Це особливо несприятливо позначається на стані архітектурно-історичних пам'яток європейських країн, які, простоявши століття або навіть тисячоліття, можуть бути зруйновані за декілька десятків років (Парфенон в Афінах, будівлі в імператорському Римі, середньовічні статуї і храми багатьох міст Італії, Франції і Німеччини).

Антропогенне забруднення повітря пилом значно поступається природному надходженню пилу в атмосферу і має переважно локальний характер. На окремих промислових територіях щільність пилу у повітрі настільки значна, що впливає на зміну мікроклімату і сприяє формуванню смогів. З пилюкою в атмосфері розсіюється велика кількість шкідливих важких металів - свинцю, кадмію, миш'яку, цинку та ін.

Забруднення гідросфери. Вода є надзвичайно цінною сировиною і важливим для життя елементом лише в тому випадку, коли вона не містить великої кількості розчинених речовин. Практично непридатною є вода, в якій навіть у невеликих кількостях розчинені отруйні або агресивні хімічні елементи.

Найбільш забрудненими у гідросфері є річкові і озерні води. Ще кілька десятиліть тому (50-70-ті роки XX ст.) в найгіршому стані були поверхневі води Західної Європи (річки Рейн, Ельба, Маас, По) і США (річки басейну Міссісіпі, р. Гудзон, Великі Американські озера), зараз найбільше нечистот с в ріках Східної Європи (Дунай в середній і нижній течії, Дніпро, Волга). Загрозливих масштабів набуває забруднення поверхневих вод у країнах, що розвиваються.

Просторам відкритого океану найбільшої шкоди завдає забруднення нафтопродуктами. Найбільшим джерелом надходження нафти є аварії танкерів. Нафтова плівка, яка надзвичайно швидко розтікається, може мати площі у сотні і тисячі квадратних кілометрів. В районі утворення плівки припиняється обмін повітрям і водою між атмосферою та гідросферою, що призводить до загибелі морських організмів і різкого зменшення вологості повітря, а відповідно і клімату прилеглих територій.

Широке використання в господарстві і побуті виробів із пластичних синтетичних волокон, які легші за воду і майже не розчиняються в природних умовах, призвело до їх значного нагромадження у водах Світового океану. Особливо багато сміття плаває в Атлантичному океані, що неодноразово відзначали вчені-дослідники А. Бомбар, Ж.-І. Кусто, Тур Хейєрдал. Потрапляючи у стравохід і дихальні шляхи великих морських організмів пластикові вироби нерідко стають причиною їх загибелі.

Деградація земель. Кількість земельних ресурсів на земній кулі обмежена, до того ж їх не можна замінити жодними іншими ресурсами. Щороку з активного використання вилучаються мільйони гектарів земель, втрата кожного гектара родючої землі зменшує можливості людства вирішити продовольчу, сировинну, соціальну та інші глобальні проблеми.

Деградацію земель спричиняє багато факторів: 1) гірничі розробки; 2) посилення водної і вітрової ерозії внаслідок людської діяльності; 3) хімічне забруднення грунтів міндобривами та отрутохімікатами. Відкритий видобуток корисних копалин і сильна ерозія грунтів призводять до повної втрати родючого шару землі і формування "місячних ландшафтів" або "бедлендів" (від англ. погана земля). Внесення мінеральних добрив, гербіцидів і пестицидів хоч і дає змогу підвищити урожайність сільськогосподарських культур і навіть тимчасово підвищити родючість земель, проте з часом в ґрунті нагромаджуються шкідливі хімічні сполуки. Потрапляючи в культурні рослини, тканини комах і тварин через харчові ланцюги, вони часто у дуже значних концентраціях досягають організму людини, збільшуючи захворюваність і смертність.

Серед основних шляхів розв'язання екологічних проблем є такі:

1) перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, а в перспективі - до замкнутих циклів використання ресурсів, що дасть змогу перейти до маловідходного виробництва;

2) використання нагромадженого за тисячоліття людської діяльності досвіду раціонального природокористування. Розробка регіональних схем використання ресурсів в залежності від природних, економічних та соціальних особливостей території;

3) розосередження екологічно шкідливих виробництв, які в даний час ще не можна закрити;

4) розширення природно-заповідних територій, особливо в районах з нестабільними екологічними системами (тундра, пустеля, вологі екваторіальні ліси);

5) екологічна освіта і виховання населення.

4. Економічні проблеми.

До цієї групи проблем відносять переважно енергетичну, сировинну та продовольчу.

Сировинна та енергетична проблеми мають багато спільного. Викликані вони, передусім недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних копалин і дуже нераціональним їх використанням. Вже доводиться експлуатувати родовища, які знаходяться у гірших гірничо-геологічних умовах, у районах з екстремальними природними умовами (Сибір, Канадська Арктика, пустелі Африки і Австралії), з нижчим вмістом корисних компонентів у рудах. Усе це приводить до подорожчання сировинної та енергії, а значить, і всієї продукції згаданих галузей господарства. Тому основним шляхом вирішення сировинно енергетичної кризи є перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, комплексного використання сировини, створення маловідходного і безвідходного виробництв.

До зменшення використання сировини повинна призвести і заміна багатьох видів природних матеріалів на штучні і синтетичні, які можуть створюватися із наперед заданими властивостями. Але більшість цих матеріалів є надзвичайно складними хімічними сполуками, нерідко вони мають токсичні і канцерогенні властивості. Тому в світі існує тенденція до ширшого використання екологічно безпечних матеріалів на основі відновних біологічних ресурсів (деревина, натуральні волокна, шкіра) та найбільш розповсюджених корисних копалин (будівельне каміння, пісок, глина).

Значна економія сировини досягається за рахунок використання вторинних матеріалів - металобрухту, макулатури, пластмас. Запаси їх у багатьох країнах настільки значні, що можуть значною мірою компенсувати дефіцит природних ресурсів. У старопромислових районах Західної і Східної Європи та США обсяги заготівлі вторинних ресурсів навіть перекривають місцеві потреби і частково експортуються в інші країни.

Приклади високоефективного використання вторинної сировини показують "малі" високорозвинені країни Західної Європи. Тут використовується 80-90 % щорічного надходження металобрухту, 50-70 % макулатури і багатьох видів пластмас, до 75 % побутового сміття спалюється з метою виробництва енергії.

Розв'язання енергетичної проблеми, крім повсюдної економії енергії і вдосконалення існуючої теплової енергетики на принципово нових технологічних основах (спалювання вугілля у "киплячому шарі", МГД-генератори), передбачає широке використання альтернативних джерел енергії, передусім сонячної, вітрової, внутрішнього тепла Землі.

Загальний вітроенергетичний потенціал Землі майже в 30 разів перевищує річне споживання електрики в усьому світі.

Перша у світі вітрова електростанція потужністю 100 кВт збудована в Криму в 1931 р. Струм надходив в електромережу Севастополя. Вітрові електростанції функціонують в ФРН, США, Росії, Казахстані, Туркменистані, Кубі, Швеції та ін.

Продовольча проблема визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє і майбутні покоління планети. До певної міри це наслідок того, то харчування є фізіологічною потребою людини.

Згідно з даними ФАО (продовольчої і сільськогосподарської організації ООН), нині на планеті голодують понад 500 млн. осіб, а ще 1 млрд. осіб постійно недоїдають. Продовольча криза особливо актуальна для багатьох країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші території.

Причиною голоду є не відсутність запасів зерна, а неспроможність країн, що розвиваються, через власні низькі доходи закуповувати на світовому ринку продукти харчування. У структурі сімейного бюджету частка продовольчих затрат у них перевищує 60 %, тоді як у Німеччині 17 %, у США - 19 %, у країнах Дніпровсько-Чорноморського субрегіону, Російській Федерації, через невисокі доходи населення цей показник наближається до 70 %, при цьому обмежується споживанням хліба, круп, картоплі.

Серед чинників, які мають особливе значення для вирішення продовольчої проблеми, є земля. Однак не вся земля с придатною для вирощування сільськогосподарських культур. Тільки 11,3 % земної суші придатні до обробітку, тобто є орними землями. Приблизно ще 1800 млн. га (12 % поверхні суші) може бути освоєна під орні землі та багаторічні насадження.

Особливою проблемою є деградація (погіршення) землі. Це не лише виснаження грунтів, їх ерозія, а й забруднення різними хімічними сполуками, що вносяться при удобренні. За даними ООН, площа орних земель лише у країнах "третього світу" на початок XXI ст. скоротиться на 17,7 %, а їх потенційна продуктивність - на 28,9 %.

Компенсувати втрати можна за рахунок підвищення продуктивності оброблювальних земель, тобто збільшення збору врожаїв. Спеціалісти вважають, що цього можна досягнути, поєднавши апробовані форми землеробства із сучасними досягненнями біотехнології. Допускається, що таким шляхом можна збільшити врожайність, наприклад, кукурудзи і пшениці у країнах, що розвиваються, у 2-3 рази. Цього було б достатньо для задоволення потреб населення цих країн у зернових культурах.

Особливий інтерес представляє розширення нетрадиційного виробництва продуктів харчування, зокрема розробка технологій виробництва білків такої якості, які б використовувалися для виробництва нових харчових продуктів, особливо таких, що імітують тваринницькі.

5. Соціальні проблеми.

Численні глобальні проблеми існують в галузі взаємовідносин між людиною і суспільством. Це проблеми охорони здоров'я, освіти, культури, злочинності та ін. Можливості розв'язання цих проблем залежать від рівня соціально-економічного розвитку країн, тому особливої гостроти вони набирають у слаборозвинених регіонах світу.

Незважаючи на ліквідацію багатьох масових епідемій (віспа, чума, холера), стан охорони здоров'я у багатьох країнах викликає тривогу. Багато сучасних хвороб (серцево-судинні, легеневі, ракові) є наслідком погіршення екологічної ситуації, малорухомого способу життя, частих психологічних стресів. Замість вже подоланих, виникають нові епідемії, найбільш загрозливою серед яких є СНІД.

У країнах, що розвиваються, важливою причиною смертності залишаються інфекційні хвороби (шлунково-кишкові і гострі респіраторні захворювання, туберкульоз). У промислово розвинених країнах більшість людей помирає від серцево-судинних і ракових захворювань.

Умовами вирішення проблем охорони здоров'я є перехід до здорового способу життя, забезпечення повноцінного харчування, поліпшення екологічних умов проживання і, звичайно, розвиток медицини, пропаганда здорового способу життя, боротьба з курінням, алкоголізмом, наркоманією.

Складна соціально-економічна ситуація в багатьох країнах світу, всесвітня криза духовної культури сприяла переростанню такого негативного явища у проблему глобального масштабу, як злочинність. Іншим дуже небезпечним проявом глобальної злочинності є тероризм, торгівля зброєю та наркотиками.

Література: 3Б, 6Б, 7Б, 2Д, 8Д.

Тема 8 Безпека харчових продуктів

Питання, які розглядаються

1. Сутність безпечного харчування, шляхи забруднення харчових продуктів.

2. Харчові добавки.

3. Радіозахисне харчування.

4. Генетично-модифіковані харчові продукти.

5. Загальні правила безпечного харчування.

6. Державне регулювання належної якості та безпеки харчових продуктів.

1. Сутність безпечного харчування, шляхи забруднення харчових продуктів.

Із давніх часів люди розуміли, яке величезне значення має харчування для здоров'я. Харчування забезпечує найважливішу функцію організму людини, постачання йому енергії, необхідної для покриття витрат на процеси життєдіяльності. Від характеру харчування залежить обмін речовин в організмі, структура та функції клітин, тканин, органів. Здорове харчування, з урахуванням умов життя, праці та побуту, забезпечує постійність внутрішнього середовища організму людини, діяльність різних органів та систем, а отже, є неодмінною умовою доброго здоров'я, гармонійного розвитку, високої працездатності і довгого життя.

Екологічна безпека продуктів харчування - глобальна проблема, оскільки зачіпає не лише здоров'я людини, але й впливає на всю економіку країни. Від якості продуктів харчування залежить соціальна активність людини, рівень життя, демографічний аспект його існування. Тому, щоб забезпечити високий рівень життя людини в державі, розвиток економіки, необхідно приділяти екологічній безпеці продуктів харчування підвищену увагу. У сучасних умовах людина все менше довіряє якості вироблених продуктів. Це пов'язано як з погіршенням умов навколишнього середовища (підвищена хімізація і індустріалізація виробництва), так і з генною модифікацією продуктів харчування, низьким контролем якості в процесі виробництва продуктів харчування.

Під безпечним харчуванням розуміють відсутність токсичного, канцерогенного, мутагенного чи будь-якого іншого несприятливого впливу продуктів харчування на організм людини під час споживання у рекомендованих кількостях.

Згідно із законом України про якість і безпеку харчових продуктів та харчової сировини забороняється реалізація і використання вітчизняних та ввезення в Україну імпортних харчових продуктів без маркування державною мовою про склад харчового продукту із зазначенням переліку назв, використаних у процесі виготовлення харчових добавок.

Продукти харчування стають небезпечними, якщо в них наявні:

- хвороботворні мікроорганізми та продукти їхньої життєдіяльності - токсини;

- отрута тваринного та рослинного походження:

- отруйні гриби;

- важкі метали та миш'як;

- пестициди;

- нітрати, нітрити і нітрозамінники;

- радіонукліди;

- харчові добавки;

- генетично-модифіковані організми.

Хвороботворні мікроорганізми та продукти їхньої життєдіяльності, потрапляючи в організм із їжею людини, здатні викликати інфекційні захворювання і харчові отруєння.

Серед харчових інфекцій та отруєнь мікробної етіології найчастіше трапляються:

• дизентерія, збудником якої є мікроорганізми, шо належать до роду шигел;

• черевний тиф, збудником якого є черевнотифозна паличка;

• холера, збудник якої - холерні амбріони;

• сальмонельоз, збудник якого - сальмонели;

• гельмінтози, що викликані паразитичними червами;

• токсикоінфекції, що викликані бактеріями роду протея, кишковими паличками, паличками цереус, парагемолітичними вібріонами, стрептококами (ентерококами);

• токсикози: бактеріальні, викликані стафілококами та ботуліновою паличкою, і мікотоксикози, що зумовлені токсинами мікроскопічних грибів.

Джерелом збудників бувають хворі люди, бактеріоносії, хворі тварини, корм для тварин, ґрунти тощо. Для харчових отруєнь характерним є короткий інкубаційний період (2-24 год) і раптовий гострий початок з ознаками розвитку як місцевих процесів у шлунково-кишковому тракті, так і з загальнотоксичними ознаками (головний біль, підвищена температура).

Чинники, які сприяють потраплянню хвороботворних мікроорганізмів та продуктів їх життєдіяльності в організм:

• споживання продуктів харчування, одержаних від інфікованих тварин;

• інфікування продуктів харчування під час їх заготівлі;

• порушення умов зберігання та транспортування;

• порушення вимог кулінарної обробки;

• порушення термінів реалізації готової продукції;

• стан здоров'я працівників харчових підприємств (відсутність хворих та носіїв збудників хвороб).

Отрута тваринного та рослинного походження рідко потрапляє в організм людини. Можливе отруєння скумбрієвими рибами. М'ясо цих риб містить гістидин, який при порушенні умов і термінів зберігання перетворюється в отруту - заурин. Тимчасово, на час нересту, ікра, молоки і печінка деяких риб (окуня, щуки тощо) можуть теж бути отруйними, хоча їхнє м'ясо безпечне.

Дикорослі отруйні речовини (блекота, дурман, цикута, болиголов плямистий, кліщовина, вовче лико, беладона, конвалія тощо) найчастіше викликають отруєння у дітей, яких захоплює яскравий колір ягід і привабливий вигляд. Серед дорослих можливі отруєння під час самолікування настоями та відварами із трав. Зернята деяких кісточкових плодів (мигдалю, персиків, абрикосів, вишень, слив) містять амігдалін, який розщеплюється в організмі до сильної отрути - синильної кислоти. Тимчасово отруйні властивості набувають і бульби картоплі, які проросли та позеленіли через збільшення в них вмісту соланіну.

Отруйні гриби (бліда поганка, строчки, сморчки, мухомори, несправжні опеньки) щорічно забирають життя у людей, незважаючи на активну профілактичну роботу серед населення. Зауважимо, що їстівні гриби, зібрані в екологічно небезпечних регіонах з розвинутою промисловістю та мережею автодоріг, теж можуть викликати отруєння. Природа інтоксикації в цих випадках не грибна, а хімічна - через вміст у грибах хімічних отруйних речовин.

Із важких металів найнебезпечнішим є забруднення харчових продуктів сполуками свинцю, кадмію і ртуті, а також миш'яком. Для них встановлені ГДК у харчових продуктах (табл. 1).

Таблиця 1

Гранично допустимі концентрації свинцю, кадмію, ртуті і миш'яку в харчових продуктах, мг/кг

Продукти	Свинець	Кадмій	Ртуть	Миш'як
1	2	3	4	5
Хліб	0,3	0,5	0,01	0,1
Молоко і кисломолочні продукти	0,1	0,3	0,05	0,05
Сири	0,3	0,2	0,02	0,2
Масло вершкове	0,1	0,0	0,03	0,1
Олія	од	0,05	0,03	0,1
Овочі	0,5	0,03	0,02	0,2
Фрукти, ягоди	0,4	0,3	0,02	0,2
1	2	3	4	5
М'ясо, птиця та м'ясні продукти	0,5	0,05	0,03	0,1
Яйця	0,3	0,01	0,02	0,1
Риба прісноводна	1,0	0,2	0,3	1,0
Риба морська	1,0	0,2	0,4	5,0
Мінеральні води	0,1	0,01	0,005	0,1
Пиво, вино та спиртні напої	о,з	0,03	0,005	0,2

Пестициди - це хімічні сполуки (фосфорорганічні, хлороорганічні, похідні карбамінової, тіо- та дитіокарбамінової кислот, сечовини тощо), що широко використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур'янами (гербіциди), шкідливими комахами (інсектициди) і грибками (фунгіциди). Застосування пестицидів строго регламентується. Їх дотримання при застосуванні пестицидів завдяки принципу комплексного нормування і високої толерантності (достатньому запасі) гігієнічних нормативів не ставить під сумнів безпеку харчових продуктів. Небезпека для здоров'я людини може виникнути тільки в разі грубого порушення встановлених регламентів та санітарних правил.

Надмірне використання азотних мінеральних добрив призводить до збільшення нітратів і нітритів у грунті, ґрунтових водах, у продовольчих і кормових культурах. Нітрати та нітрити використовуються також як харчові добавки до м'ясних, рибних і молочних продуктів для поліпшення смаку, вигляду, затримки розвитку мікрофлори.

Нітрати - малотоксичні речовини і основною причиною, яка призводить до отруєнь ними, є перехід нітратів у нітрити.

Нітрити, всмоктуючись у кров, взаємодіють з гемоглобіном і знижують його здатність до перенесення кисню.

У нашій країні допустима добова доза нітратів становить 5 мг/кг (у розрахунку на йон нітрату). На підставі її величини розраховані максимально допустимі рівні нітратів у продуктах харчування (табл. 2).

Таблиця 2

Максимально допустимі рівні вмісту нітратів у продуктах рослинного походження, мг/кг

Продукти	Нормативи України
	відкритий ґрунт	закритий грунт
1	2	3
Картопля	120	240
Капуста білоголова рання, пізня	400	800
Морква рання (до 1 вересня) пізня	300	600
Помідори	100	200
Огірки	200	400
Буряк столовий	1400	-
Цибуля	90	-
Цибуля зелена	400	800
Листові овочі, салати, шпинат, салатна капуста, петрушка, кріп тощо	1500	3000
Диня	90	-
Кавун	60	-
Кабачки	400	-
Перець солодкий	200	-
Виноград столових сортів	60	-
Яблука	60	-
Груші	60	-
Продукти дитячого харчування (овочі консервовані)	50

2. Харчові добавки.

Останнім часом в нашій країні різко зріс і надалі продовжує зростати асортимент харчових продуктів з харчовими добавками. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, харчові добавки - це природні або синтетичні речовини, які самі по собі переважно не використовуються як їжа, а свідомо вводяться у харчові продукти на різних стадіях виробництва, перевезення і зберігання з метою надання їм необхідних властивостей, характерних органолептичних показників.

Головна вимога до харчових добавок - це їхня безпечність, тобто можливість споживання їх людьми різного віку упродовж всього життя без жодного негативного впливу. Дозвіл на використання харчових добавок видається спеціалізованою міжнародною організацією - Об'єднаним комітетом експертів ФАО/ВООЗ з харчових добавок і контамінантів (забруднювачів). Усі харчові добавки мають цифровий код. У країнах Європейського Союзу використовується регіональна система цифрової кодифікації харчових добавок, яка складається з букви "Е" і 3-4 цифр. Присвоєння номера здійснюється з урахуванням функціональних класів, які відображають функції харчових добавок. Наявність коду вказує на те, що харчова добавка перевірена на безпечність, для неї встановлені максимально допустимі рівні, допустима добова доза та інші гігієнічні нормативи. Однак в міру використання харчових добавок можуть з'являтися вагомі негативні ефекти, тоді такі добавки забороняються для подальшого використання. Класифікація характеристик добавок з переліком дозволених і шкідливих до використання в Україні показана в табл. 3.

Таблиця 3

Класифікація харчових добавок за системою "Кодекс аліментаріус"

Цифровий код	Групове функціональне призначення	Дозволені до використання в:
		Україні	Німеччині
1	2	3	4
Е 100 і далі	Барвники, що застосовуються для забарвлення харчових продуктів у різні кольори	Е 100, Е 101, Е 102, Е 104, Е 110, Е 122, Е 124, Е 140, Е 141, Е 150, Е 152, Е 153, Е 162, Е 163, Е 164, Е 170, Е 181	Е 100-102, Е 104, Е 110, Е 120, Е 123-124, Е 127, Е 131-132, Е 140-141, Е 150-151, Е 153, Е І60, Е 161, Е 162-163, Е 170-173
Е 200 і далі	Консерванти, що сприяють тривалому зберіганню продуктів	Е 200, Е 201, Е 210, Е 211, Е 220,Е 222-224, Е 234-235, Е 239, Е 250-252, Е 260, Е 263, Е 270, Е 285, Е 290, Е 296	Е 200-203, Е 210-213, Е 214-219, Е 220-227, Е 230-233, Е 236-238, Е 250-252, Е 260-263, Е 270, Е 280-283, Е290
300 і далі	Антиокислювачі, що сповільняють окислення і псування продуктів	Е 300, Е 301, Е 306, Е 309, Е 320-322, Е 325-327, Е 330, Е 339, Е 341,342, Е 351, Е 363	Е 300-302, Е 304, Е 306-312, Е 320-322, Е 325-327, Е 330-343
Е 400 і далі	Стабілізатори, що зберігають задану консистенцію продуктів	Е 400-407, Е 410-418, Е 420-422, Е 431-436, Е 440, Е 450-452, Е 460-461, Е 466, Е 470 471, Е 472 а, Е 473, Е 475-477, Е 481, Е 492	Е400-407, Е 410-415, Е 420-422, Е 440а, Е 450а-с, Е 460
Е 500 і далі	Емульгатори, що підтримують необхідну структуру продуктів	Е 500-501, Е 503-504. Е 507-511,Е 513-516, Е 519, Е 524-527, Е 530, Е 558-559, Е 570, Е 575
Е 600 і далі	Підсилювачі смаку і аромату	Е 631, Е 637	Е 620-625
1	2	3	4
Е 700 і далі	запасні індекси
Е 800 і далі	запасні індекси
Е 900 і далі	Протипінні речовини, підсолоджувачі	Е 901-903, Е 905 а-с, Е 908-910, Е 913, Е 920, Е 930, Е 938-941, Е 951, 954, Е 967, Е 999

Класифікація характеристик добавок з переліком шкідливих і заборонених до використання в Україні.

Барвники харчових продуктів:

Е-105, Е-111, Е-121, Е-123, Е-125, Е-126, Е-130, Е-131, Е-142, Е-15.

Ракотворні:

Е-210, Е-211 - Е-217, Е-48 - консерванти для тривалого збереження продуктів.

Е- 330 - антиокислювач, сповільнювач.

Розлад кишківника та шлунку:

Е-221,Е-226 - консерванти.

Е-338, Е-339, Е-340, Е-341 - антиокислювачі.

Е-407, Е-450, Е-461, Е-462, Е-463, Е-465 - стабілізатори (для збереження даної консистенції).

Шкідливі для шкіри:

Е-230, Е-231, Е-232, Е-238 - консерванти.

Підвищений холестирин:

Е-321 - антиокислювач.

У багатьох розвинених країнах з тих чи інших причин не використовуються такі харчові добавки:

Е102 - небезпечний

Е 103 - заборонений

Е 104 - підозрілий

Е 105 - заборонений

Е 110 - небезпечний

Е 111 - заборонений

Е 120 - небезпечний

Е 121 - заборонений

Е 122 - підозрілий

Е123 - дуже небезпечний

Е 124 - небезпечний

Е 125 - заборонений

Е 126 - заборонений

Е 127 - небезпечний

Е 130 - заборонений

Е 131 - ракотворний

Е 180 - підозрілий

Е 210- ракотворний

Е 211- ракотворний

Е 212- ракотворний

Е 213- ракотворний

Е 215- ракотворний

Е 216- ракотворний

Е 217 - ракотворний

Е 221 - розлад кишківника

Е 226 - розлад кишківника

Е 230 - шкідл. для шкіри

Е 231 - шкідл. для шкіри

Е 232 - шкідл. для шкіри

Е 238 - шкідл. для шкіри

Е 248 - ракотворний

Е 251 - розлад тиску

Е 311 - висипка

Е 312-висипка

Е 312-висипка

Е 313 - висипка

Е 321 - підвищ. холестерин

Е 330 - ракотворний

Е 338 - розлад шлунка

Е 339 - розлад шлунка

Е 340 - розлад шлунка

Е 341 - розлад шлунка

Е 407 - розлад шлунка Е450 - розлад шлунка

Е 461 - розлад шлунка

Е 462 - розлад шлунка

Е 463 - розлад шлунка

Е 465 - розлад шлунка.

Усі харчові добавки слід використовувати у мінімальних кількостях, що не перевищують максимально допустимих рівнів.

3. Радіозахисне харчування.

Надходження штучних радіоактивних речовин у довкілля супроводжується включенням певної кількості її у процес міграції, накопиченням у харчових продуктах, а згодом - безпосередньо в організмі людини. Особливо актуальною і гострою ця проблема стала після аварії на ЧАЕС. Недостатнє вживання основних харчових речовин (білків, вітамінів, поліненасичених жирних кислот, мінеральних речовин) сприяє виникненню хвороб дефіциту, зниженню опірності організму.

Радіозахисні властивості їжі мають продукти харчування, що містять:

- білки: м'ясо, молочні продукти, морепродукти, яйця, бобові;

- поліненасичені жирні кислоти: рослинна олія, риба, насіння гарбуза і соняшника.

- вітаміни: А - морква, петрушка, селера, часник, зелений салат; печінка, вершкове масло, шипшина, обліпиха; С - чорна горобина, смородина, обліпиха, цитрусові; зелені кріп і петрушка, болгарський перець; В - хліб, м'ясо, молочні продукти; гречка, овес, бобові; овочі, фрукти; Е - рослинні олії, кукурудза, бобові, яйця, риба, грецькі горіхи.

Необхідне збагачення раціону мінеральними солями для заміщення радіонуклідів і відновлення дефіциту мікро- і макроелементів:

- йод - морепродукти, овес, гречка, бобові, редиска, морква, часник, йодована сіль;

- кобальт - щавель, кріп, зелена цибуля, риба, буряк, клюква, городина;

- калій - родзинки, курага, чорнослив, абрикоси, гранати, яблука, картопля;

- кальцій - сир, яйця, бобові, ріпа, хрін;

- залізо - м'ясо, риба, яблука, салат, чорна горобина.

4. Генетично-модифіковані харчові продукти.

Споживання генетично-модифікованих організмів (ГМО) може мати для людини непередбачувані наслідки.

ГМО - це сільськогосподарські рослини, в ДНК яких втрутилася людина, щоб зробити їх стійкішими до шкідників, вірусів, гербіцидів. На вигляд вони нічим не відрізняються від звичайних, навпаки, привабливіші, яскравіші, апетитніші. ГМО стабільно дають високі врожаї, на них можна зекономити отрутохімікати, у виробництві вони дешевші. Найбільшими їх виробниками є США і Канада, далі йдуть Бразилія, Чилі, Китай, ринки яких є перенасиченими, тому вони опиняються на ринках Східної Європи. Натуральні (екологічно чисті) продукти значно дорожчі, але безпечніші. Україна сьогодні перевантажена трансгенною продукцією, ГМО входять до складу продуктів харчування, що ввозяться і виробляються в Україні. Зокрема, використовуються:

- трансгенна картопля (містить спеціальний білок токсин, якого боїться колорадський жук);

- модифікований крохмаль (входить до складу майонезів, кетчупів, чипсів);

- модифікована соя (додається до складу ковбас, сосисок, пельменів, кондитерських виробів);

- модифікована кукурудза.

Українські продукти харчування, до складу яких входять ГМО:

- овочеві культури;

- ковбаси, м'ясні консерви, пельмені;

- твердий сир, йогурти, готові каші;

- шоколад, цукерки.

Вживання ГМО викликає такі захворювання:

- канцерогенний та мутагенний ефект;

- алергічні реакції;

- порушення обміну речовин;

- стійкість мікрофлори до антибіотиків (важкість лікування від складних хвороб);

- інтоксикація організму від потрапляння гербіцидів (які накопичуються в ГМО).

5. Загальні правила безпечного харчування. Якщо ви хочете залишатись здоровими і правильно харчуватись, потрібно дотримуватись таких правил:

- ніколи не їжте, якщо не відчуваєте голоду і не пийте, не відчуваючи спраги;

- якість їжі контролюйте візуально, переважно за запахом і смаком;

- будьте помірними в їжі, не переповнюйте шлунок. Із-за столу вставайте з відчуттям голоду. Якщо ви встали з відчуттям наповненого шлунка - ви переїли;

- не споживайте надто солону, солодку, пряну чи гостру їжу. Прянощі у великій кількості перезбуджують органи травлення, нирки і нервову систему;

- добре пережовуйте їжу. Це поліпшує її перетравлення. Прислів'я стверджує: "Добре пережоване - наполовину перетравлене";

- не можна їсти після пиття і пити після іди. Рідина розбавляє травні соки, заважає нормальному пережовуванню і змішуванню їжі зі слиною. Вживайте їжу, яка не викликає спраги;

- не їжте надто холодну (нижче 14 °С) чи надто гарячу їжу (вище 60 °С), а також гарячу одразу після холодної, чи навпаки. Цс порушує нормальне травлення і руйнує зуби; не харчуйтеся одноманітно;

- завжди їжте в доброму настрої, уникайте їжі, приготовленої дратівливими і невдоволеними людьми;

- слід харчуватись переважно продуктами, характерними для даної пори року, і тими, що виросли в тій місцевості, де живе людина; не займайтесь розумовою працею і не робіть надто багато фізичних вправ безпосередньо перед їжею чи одразу після неї. Рекомендується зробити перерву у 30-60 хвилин після важкої праці. Ніколи не їжте в стані розумової та фізичної перевтоми;

- достатньо вживати їжу тричі на день. Між прийомами їжі повинен бути проміжок у 5-6 годин. Харчуйтесь з урахуванням віку, статі, конституції, професії та кліматичних умов. Люди, які працюють на відкритому повітрі, повинні їсти 4-5 разів на день. Працюючі в приміщеннях закритого типу повинні вживати легку їжу і в меншій кількості. Зайняті розумовою працею повинні приймати їжу в малій кількості, не переїдати і не їсти перед сном. Людям похилого віку достатньо їсти двічі на день, вживати легкозасвоювану їжу, оскільки обмін речовин у них знижений;

- правильно споживайте їжу протягом дня. Сніданок повинен бути порівняно легким, обід - ситним із включенням крохмальної їжі, а вечеря - незначною білковою з овочами. Навіть у Біблії цьому питанню приділено особливу роль. цукор замініть солодкими фруктами, медом, оцет і кислоти - соками: лимонним, журавлиновим, томатним, яблучним, овочевим, виноградним;

- старайтесь вживати цільну багату біоплазмою їжу. Співвідношення свіжої рослинної їжі до термічно обробленої чи консервованої повинно бути 3:1. Їжте тільки свіжоприготовлену їжу. Уникайте зберігання більше трьох годин і розігрівання готової їжі. Чим менше рафінованої їжі, тим краще і довше життя;

- споживайте їжу тільки в сприятливій обстановці, їжте повільно, говоріть за їжею тільки про приємні речі. Не вживайте жодних стимуляторів, які збуджують організм (кава, кола, газовані напої, алкоголь, ковбаси, консерви, смажена їжа, торти, печиво).

6. Державне регулювання належної якості та безпеки харчових продуктів.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 6 вересня 2005 р. “Про внесення змін до Закону України “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” якість харчового продукту - ступінь досконалості властивостей та характерних рис харчового продукту, які здатні задовольнити потреби (вимоги) та побажання тих, хто споживає або використовує цей харчовий продукт.

Безпечність харчового продукту визначається як стан харчового продукту, що є результатом діяльності виробництва й обігу, який здійснюється з дотриманням вимог, встановлених санітарними заходами і/або технічними регламентами та забезпечує впевненість у тому, що харчовий продукт не завдає шкоди здоров'ю людини (споживача), якщо він спожитий за призначенням.

Відповідно до ст. 3 цього Закону України, держава забезпечує безпечність і якість харчових продуктів з метою захисту життя і здоров'я населення від шкідливих факторів, які можуть бути присутніми у харчових продуктах, шляхом:

- встановлення обов'язкових параметрів безпечності для харчових продуктів;- встановлення мінімальних специфікацій якості харчових продуктів у технічних регламентах;

- встановлення санітарних заходів і ветеринарно-санітарних вимог для потужностей (об'єктів) та осіб, які зайняті у процесі виробництва, продажу (постачання), зберігання (експонування) харчових продуктів;

...