Організація охорони праці та безпеки життєдіяльності в сфері туризму

Перша допомога. Потерпілому негайно кілька разів промивають шлунок (примушують випити до 3 л води, а потім викликають блювоту подразненням кореня язика) до появи чистих промивних вод, дають випити активоване вугілля або обволікаючі речовини (крохмаль, сире яйце). Потім дають багато чаю, соків, але не їжу. В перший час необхідний постійний нагляд за хворим, щоб запобігти зупинці дихання і кровообігу.

При отруєнні хімічними речовинами потерпілого треба негайно винести з зараженої зони, звільнити від забрудненого і тісного одягу.

Перша допомога. Дати випити кілька склянок води чи а прокиданні розчину марганцю. Після блювання дати випити півсклянки води з 2-3 ложками активованого вугілля. Такі ж дії необхідні при отруєннях лікарськими препаратами. У випадку отруєння кислотою чи лугом потерпілого потрібно напоїти молоком або водою. Не можна нейтралізувати кислоту чи луг, оскільки при цьому утворюється велика кількість вуглекислого газу, що призводить до розтягування шлунка, посилення болю та кровотечі.

При отруєнні газами різного походження потерпілого необхідно винести з зони зараження.

Перша допомога. Ліквідувати все, що затрудняє дихання, забезпечити тілу зручний стан. При непритомності дати вдихнути нашатирний спирт, намочити груди і обличчя холодною водою і розтерти, протерти скроні. При появі раптової блювоти - голову постраждалого різко повертають набік. Блювота - перша сприятлива ознака в поліпшенні стану потерпілого. Коли дихання не порушене, необхідно негайно зробити інгаляцію киснем; при зупинці дихання інгаляцію киснем вводити разом з штучним диханням.

Алкогольне отруєння (смертельна доза 8 грамів спирту на один кілограм маси тіла).

Ознаки отруєння. Блювання, а прокиданні сечі, неритмічне дихання.

Перша допомога. Постраждалого потрібно покласти на живіт або на бік, подати свіже повітря, викликати блювання, дати гарячий чай, міцну каву.

Отруєння грибами.

Ознаки. Посилене слиновиділення, нудота, слабкий пульс.

Перша допомога. Промити шлунок водою в кількості 10 - 12 л кімнатної температури, дати проносне. Після промивання шлунку необхідно вжити активоване вугілля (2 столові ложки) або обволікаючі речовини (крохмаль, сире яйце).

Отруєння при укусах отруйних змій.

Ознаки. Почервоніння шкіри, набряк, подряпини.

Перша допомога. Негайно відсмоктати отруту з рани протягом 15 - 20 хв (при умові, що в особи, яка надає допомогу, відсутні рани в роті та на губах). Потім рану протирають розчином йоду, спирту та накладають антисептичну пов'язку. Не дозволяється накладати джгут, розрізати місця укусів, припалювати.

Отруєння при укусах отруйних комах.

Ознаки: почервоніння, набряк, больова реакція, задуха.

Перша допомога. Видалити жало з ранки, відсмоктати отруту, накласти холодні примочки, обов'язково дати протиалергічні засоби. Всі заходи першої допомоги проводити до установлення нормального дихання і кровообігу.

8. Наслідки виниклих травм.

8.1. Непритомність - короткочасний несвідомий стан спостерігається у людей з підвищеною чутливістю або при травмах.

Ознаки. Позіхання, збліднення обличчя, холодний піт, що виступає на чолі, прискорення дихання, непритомність. Іноді непритомність настає без присутніх ознак. Непритомність триває короткий час.

Перша допомога: підняти ноги потерпілого, щоб поліпшити кровонаповнення мозку; винести його на свіже повітря; покласти на спину з трохи закинутою назад головою; розстебнути одяг, щоб шия і груди не були стягнутими; поплескати по щоках; скропити холодною водою або дати понюхати речовину з різким запахом (нашатирний спирт).

8.2. Шок. Передвісниками травматичного шоку є нервова і фізична перевтома, переохолодження, радіаційні ураження.

Ознаки. У травматичному шоці виділяють дві фази. Перша виникає в момент травми внаслідок різкого порушення нервової системи. Друга (фаза гальмування) - пригнічення діяльності нервової системи, серця, легень, печінки, нирок. Друга фаза шоку підрозділяється в свою чергу на чотири ступені:

І ступінь (легкий) - потерпілий блідий, свідомість, як правило, ясна, іноді спостерігається легка загальмованість, рефлекси знижені, задишка, пульс прискорений (90-100 ударів за хвилину);

II ступінь (середньої важкості) - виражена загальмованість, млявість, пульс 120-140 ударів за хвилину.

III ступінь (важкий) - свідомість збережена, але навколишнє потерпілий не сприймає, шкірні покриви землисто-сірого кольору, покриті холодним липким потом, виражена синюшність губ, носа і кінчиків пальців, пульс 140-160 ударів за хвилину.

IV ступінь - непритомність, пульс не визначається.

Перша допомога. Необхідно якнайшвидше виконати 5 принципів профілактики шоку: зменшити біль, напоїти водою, зігріти, забезпечити спокій і тишу, дбайливо транспортувати в лікувальний заклад.

8.3. Клінічна смерть - перехідний стан між життям і біологічною смертю, при якому процеси життєдіяльності в клітинах протікають на мінімальному рівні за рахунок запасу поживних речовин і кисню і ще не розвинулися незворотні зміни в організмі, які характеризують біологічну смерть.

Ознаки. Як і при шокові, при порушенні кровообігу у великому колі скорочується пульс.

Перша допомога. Необхідно надати найшвидше, тобто в перші 5 хв. Вона полягає в одночасному проведенні штучного дихання і зовнішнього непрямого масажу серця, які рекомендується продовжувати до повного відновлення їхніх функцій або явних ознак смерті.

8.3.1. Штучне дихання. Метою штучного дихання (штучної вентиляції легенів - ШВЛ) є забезпечення киснем тканин організму, у першу чергу серця і головного мозку, вкрай необхідним для їхньої життєдіяльності. Показання для ШВЛ: відсутність чи недостатність, порушення самостійного дихання.

ШВЛ здійснюється методом "рот у рот" чи "рот у ніс" (рис. 4.8). Під час штучного дихання необхідно стежити за обличчям потерпілого. Якщо він поворухне губами чи віками, зробить ковтальний рух гортанню (кадиком), потрібно перевірити, чи не зробить він самостійного вдиху. Не слід продовжувати робити штучне дихання після того, як потерпілий почне дихати самостійно, тому що цим можна заподіяти шкоду. Перш ніж приступити до ШВЛ, необхідно:

1. Швидко звільнити потерпілого від одягу, що стискує дихання: розстебнути комір, розв'язати шарф, розстебнути штани і т.п.

2. Звільнити рот потерпілого від сторонніх предметів, видалити вставні щелепи, якщо такі є, зняти з нього окуляри.

3. Очистити рот і ніс потерпілого від слини, слизу, блювотних мас, землі.

4. Якщо рот міцно стиснутий, розкрити його, висунувши нижню щелепу.

Щоб висунути щелепи, ставлять чотири пальці обох рук за кутами нижньої щелепи, великими пальцями упираються в край її і висувають щелепи вперед так, щоб нижні зуби стояли перед верхніх. Якщо в такий спосіб рот розкрити не вдається, потрібно вставити між задніми корінними зубами (у куті рота) обережно, щоб не зламати їх, дощечку або металеву пластинку, ручку ложки і т.п. і розтиснути зуби.

Рис. 4.8 Штучна вентиляція легенів способом "з рота в рот"

Відновлення прохідності дихальних шляхів. Для цього відкинути голову назад у стані максимального потиличного розгинання, тобто гортань (кадик) повинна бути на одному рівні з підборіддям (це досягається підкладанням однієї руки під шию і натисненням іншої руки на чоло). В цьому положенні голова постраждалого відгинається назад. Для його збереження під лопатки підкладають валик із згорнутого одягу. Прийомом прокидання голови назад забезпечується відхилення кореня язика від задньої стінки гортані і повне відкриття входу в гортань. При неповному прокиданні голови повітря, що вдихається, потрапляє через стравохід у шлунок. Вхід в гортань не повинен перекриватися коренем язика, який може западати. Якщо після приведення вперед язик знову западає та закриває вхід в гортань, допускається приколоти його шпилькою до нижньої губи.

На рот (або ніс) потерпілого покласти марлеву серветку або хустку. Порядок проведення ШВЛ: людина, яка надає допомогу, робить глибокий вдих, а потім вдуває повітря із своїх легенів в рот (або ніс) постраждалого. Ефективність ШВЛ визначається по розширенню грудної клітки під час вдування. При вдуванні повітря через рот потрібно затуляти ніс постраждалого, а при вдуванні через ніс закривати йому рот. Після вдування видих відбувається самостійно в результаті опускання грудної клітки. На цей час рот і ніс постраждалого звільняють, щоб не перешкоджати вільному видиху. Частота вдування для дорослих 12…15 разів за хвилину (тобто в середньому кожні 5 секунд), а для дітей - 15…18 разів за хвилину. При цьому забезпечується надходження достатнього об'єму фізіологічно придатного повітря в легені потерпілого (вміст кисню в повітрі, що вдихається близько, 17 %, при 21 % в атмосферному повітрі). ШВЛ потрібно продовжувати до нормалізації самостійного дихання. При клінічній смерті ШВЛ проводиться в сполученні з зовнішнім непрямим масажем серця.

8.3.2. Непрямий масаж серця роблять двома способами. Перший - долонею однієї руки прикривають нижню третину грудини (мечоподібний відросток), а кулаком другої вище наносять удар по грудині (рис. 4.9). Другий - зверху цієї долоні кладуть другу руку для посилення натискання і сильними, різкими рухами випрямлених у ліктях рук, допомагаючи при цьому всією вагою тіла, проводять швидкі ритмічні натискання один раз на секунду. Після кожного натискання руки не віднімають від грудини, але послаблюють, щоб не перешкоджати її розправленню і наповненню серця кров'ю. Для полегшення припливу венозної крові до серця ногам потерпілого придають підняте положення.

Контроль ефективності масажу серця здійснюється за наступними ознаками:

- поява пульсу на сонних артеріях під час масажу (у ритмі масажу);

- поява самостійного пульсу на сонних артеріях після закінчення реанімації;

- звуження розширених зіниць очей;

- поява артеріального тиску 60…80 мм рт. ст.;

- зникнення синюшності забарвлення і "мертвотної блідості".

Рис. 4.9 Проведення непрямого масажу серця

Увага. Дітям до 10-12 років непрямий масаж серця проводять одною рукою, а для новонародженої або грудної дитини достатньо зусиль двох пальців з подвійною частотою.

Реанімація здійснюється одним або двома реаніматорами. Якщо реанімацію здійснює одна людина, то вона повинна через кожні 2…3 хвилини переривати масаж серця на 2-3 секунди для визначення пульсу на сонній артерії. Якщо реанімацію здійснюють двоє, то пульс на сонній артерії контролює той, що проводить ШВЛ.

Під час вдування в легені масаж серця не робити!

Помилки при проведенні непрямого масажу серця:

- неправильне розташування рук (зсування рук вправо чи вліво від краю грудини веде до переломів ребер), знаходження руки на нижньому краю грудини викликає перелом мечоподібного відростка;

- надмірна компресія грудини провокує численні переломи ребер;

- недостатня компресія при масажі серця вказує на відсутність пульсу в сонних артеріях;

- тривалість паузи більше 1 секунди між компресіями - невиконання часової програми реанімації.

9. Перша допомога при утопленні.

Першу допомогу у цьому випадку надати треба в першу хвилину після того, як потопаючого витягнуть з води - вважається, що так можна врятувати 90 % постраждалих. Спочатку слід оцінити стан потерпілого:

1. Якщо він знаходиться у свідомості, у нього наповнений пульс, збережене дихання: потерпілого потрібно заспокоїти, покласти на тверду поверхню так, щоб голова була опущена низько, по можливості роздягнути, розтерти руками або сухим рушником. Дати гаряче пиття і вкутати ковдрою.

2. Якщо постраждалий знаходиться без свідомості, але у нього збережений задовільний пульс і дихання: треба закинути його голову і висунути нижню щелепу, після чого укласти таким чином, щоб голова була низько опущена. Обернути палець носовою хусткою і звільнити ротову порожнину потерпілого від мулу, блювотних мас. Розітріть його тіло руками або рушником, накрийте ковдрою.

3. Якщо постраждалий знаходиться без свідомості, відсутня самостійне дихання, але зберігається серцева діяльність: потерпілого треба покласти на живіт на зігнуте коліно так, щоб голова опинилася внизу (рис. 4.10). Натисніть рукою на спину потерпілого між лопаток, піднімаючи при цьому іншою рукою його голову за чоло. Інший варіант: нахиліть постраждалого через борт човна або, поклавши обличчям вниз, підніміть його в області тазу. Звільніть дихальні шляхи. Потім кілька разів сильно стисніть грудну клітку, щоб вода вилилася з трахеї та бронхів. Якщо дихання немає, а серце продовжує працювати, треба відразу ж починати робити штучне дихання будь-яким відомим вам способом (з розрахунку 15-18 подихів у хвилину). Якщо у потерпілого відсутнє і дихання, і серцева діяльність, штучне дихання треба сумістити з масажем серця.



Рис. 4.10 Видалення води з дихальних шляхів та шлунку потерпілого

10. Транспортування потерпілих.

Останнім завданням першої медичної допомоги є організація швидкого, безпечного, транспортування (доставки) потерпілого до лікувального закладу. Найефективнішим способом для цього є карета швидкої допомоги. При використанні іншого виду транспорту необхідно забезпечити перенесення потерпілого до лікувального закладу на ношах, у т.ч. імпровізованих або перенести на руках чи на лямці (рис. 4.11).

Рис. 4.11 Транспортування потерпілих

Описані причини, ознаки і необхідні дії щодо надання першої допомоги потерпілим в умовах боротьби за виживання відіграють важливу роль у складних і екстремальних ситуаціях виробничої сфери, а також у побуті. Але треба завжди пам'ятати, що необхідно точно визначити симптоми, прийняти правильні рішення і, не втрачаючи часу, починати надавати допомогу, чітко додержуючись основних принципів: правильність і доцільність, швидкість, продуманість, рішучість і спокій. Адже, своєчасно надана та правильно проведена перша долікарняна допомога не лише рятує життя потерпілому, а й забезпечує подальше успішне лікування, запобігає розвиткові важких ускладнень.

Література: 3Б, 5Б, 6Б, 18Б, 8Д.

Тема 5 Середовище життєдіяльності людини

Питання, які розглядаються

1. Навколишнє і життєве середовище.

2. Природне середовище.

3. Техносфера.

4. Ноосфера.

5. Соціально-політичне середовище.

1. Навколишнє і життєве середовище.

Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи суспільства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища. Тому БЖД вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі «людина -- життєве середовище», в якій людина є суб'єктом -- носієм предметно-практичної діяльності і пізнання, джерелом активності, спрямованої на об'єкт -- життєве середовище. Поза межами цієї системи людина є об'єктом вивчення антропології, медицини, психології, соціології та багатьох інших наук.

Людина є одним з елементів -- суб'єктом -- зазначеної системи, в якій під терміном «людина» розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом.

Життєве середовище -- другий елемент системи «людина -- життєве середовище», її об'єкт. Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення. Життєве середовище людини складається з трьох компонентів: природного, соціального, або соціально-політичного, та техногенного середовищ:

• природне середовище (земний грунт, повітря, водоймища, рослини, тварини, сонце, місяць, планети тощо);

- соціальне, соціально-політичне середовище (форми спільної діяльності людей, єдність способу життя);

• техногенне середовище (житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об'єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини тощо).

З одного боку людину оточують земний ґрунт, повітря, водоймища, рослини, звірі, птахи, риби, мікроорганізми, тобто об'єкти природного походження і створені ними екологічні системи. Природні об'єкти утворюють поля, ліси, гори, ріки, озера, моря, океани, континенти. Це оточення зветься природним середовищем. В ньому переважно діють закони природного розвитку -- фізичні, хімічні, геологічні, біологічні. В ньому відбуваються дощі, бурі, землетруси, виверження вулканів, тектонічні дислокації тощо.

Природними об'єктами також є космічні об'єкти -- сонце, місяць, планети, зірки, комети, астероїди. Сонце і місяць викликають припливи і відпливи води, а також відповідний рух земної кори. Сонце живить енергією всі біологічні об'єкти, а також спричиняє переміщення повітряних мас, внаслідок чого на Землі змінюється рельєф, відбувається кругообіг води і біологічних речовин. Фактично вся енергія, яку використовувала і використовує людина, за винятком ядерної, є трансформованою і накопиченою на Землі за мільярди років сонячною енергією. Метеорити, що падають на Землю, спричиняють не лише локальні, а й глобальні катаклізми.

З іншого боку людину чи соціальну спільноту, яка розглядається як суб'єкт системи «людина -- життєве середовище», оточують інші люди, інші спільноти, що утворюють соціальне, або соціально-політичне середовище по відношенню до суб'єкта системи. Між окремими людьми, між людьми і спільнотами, між спільнотами виникають зіткнення інтересів, суперечності, непорозуміння та інші конфліктні ситуації.

Процеси, що відбуваються у суспільстві загалом і в окремих суспільних групах, вивчають суспільствознавство та соціологія. Закономірності поведінки та діяльності окремих людей, зумовлені належністю їх до певних соціальних груп, та психологічні характеристики цих груп досліджує соціальна психологія. Вплив соціальних чинників на стан здоров'я суспільства вивчає соціальна гігієна.

Третім компонентом життєвого середовища є техногенне середовище -- житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об'єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини, тобто матеріальна культура, створена людством за час його існування. Це оточення формується людиною фактично в односторонньому порядку без участі природи, а переважно за її рахунок, і є сукупністю досягнень суспільства в результаті матеріального і духовного розвитку.

Головною причиною створення і розвитку техногенного середовища було і є прагнення людей задовольняти свої потреби, які весь час зростають. Однак дуже часто через незнання або нехтування законами природи людська діяльність призводить до небажаних, а інколи навіть до трагічних наслідків.

Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове та виробниче. Побутове середовище -- це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ.

Параметрами цього середовища є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність централізованого опалення, наявність холодної та гарячої води, рівень роз витку громадського транспорту та ін. Виробниче середовище -- це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо.

Виробниче середовище характеризується передусім параметрами, які специфічні для кожного виробництва і визначаються його призначенням. Це вид продукції, яка виробляється на ньому, обсяги виробництва, кількість працівників, продуктивність праці, енергомісткість сировинна база, відходи виробництва тощо. Крім цих параметрів є такі, що визначають умови праці та її безпеку: загазованість, запиленість, освітленість робочих місць, рівень акустичних коливань, вібрації, іонізуючої радіації, електромагнітного випромінювання, пожежо- та вибухонебезпечність, наявність небезпечного обладнання, засобів захисту працівників, ступінь напруженості праці, психологічний клімат та багато інших.

Як правило, ми не можемо назвати прикладів окремого існування кожного з названих вище компонентів життєвого середовища -- природного, соціального або ж техногенного. Кожен з компонентів життєвого середовища взаємопов'язаний з іншими, і людина чи соціальна спільнота відчуває вже результат їх комплексної дії.

2. Природне середовище.

Навколишнє природне середовище в ширшому розумінні -- космічний простір, а у вужчому - біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємопов'язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.

Земля -- одна з планет Сонячної системи, найбільша з планет земної групи (Меркурій, Венера, Марс, Земля), середній радіус -- 6371 км, відстань до Сонця -- 150 млн. км, маса Землі становить 1/330000 маси Сонця.

Сонце -- це найголовніша зірка Сонячної системи, температура поверхні близько 6000° С. Земля отримує всього одну двомільярдну частину сонячного випромінювання. Цього досить, щоб обігріти Землю та постачати необхідною енергією весь рослинний та тваринний світ.

Атмосфера -- це газова оболонка Землі, яка обертається разом з нею.

Важливою змінною складової атмосфери є вуглекислий газ. Ще 100 років тому вміст вуглекислого газу в повітрі був 0, 0298 %, а тепер -- 0,0318 %, а в містах ще вищий.

За характером зміни різних параметрів атмосферу Землі розділяють на такі шари: тропосфера (9-18 км), стратосфера (50-55 км), мезосфера (80-90 км), термосфера (вище 90 км до 800-1000 км) і екзосфера (вище 800-1000 км).

За складом повітря виділяють також озоносферу, яка приблизно збігається зі стратосферою і має максимальну концентрацію озону на висотах 20-25 км. Основна маса озону сконцентрована на висотах 10--15 км, але озон присутній також у приземному шарі повітря (де він відіграє важливу роль у фотохімічних перетвореннях продуктів антропогенних забруднень атмосфери) і на висотах 50-80 км, де відбуваються основні процеси природного утворення і руйнування озону.

Атмосферне повітря -- один з найважливіших природних ресурсів, без якого життя на Землі було б абсолютно неможливим. Атмосферний кисень О₂, необхідний для дихання людей, тварин, переважної більшості рослин і мікроорганізмів. Основне джерело утворення кисню -- це фотосинтез зелених рослин. Підраховано, що рослини за рік виділяють в атмосферу близько 70 млрд. т кисню. Близько 80 % всього кисню в атмосферу постачає морський фітопланктон, 20 % виробляє наземна рослинність.

Вуглекислий газ -- обов'язковий компонент фотосинтезу рослин. Він надходить в атмосферу внаслідок виверження вулканів, розпаду органічних речовин, дихання живих організмів, виділення з поверхні теплих океанів, а витрачається атмосферою на фотосинтез рослин, розчинення в холодній воді океанів. Рослини за рік поглинають близько 100 млрд. т оксиду вуглецю, тобто близько 6 % усього наявного вмісту його в атмосфері. Важливим фактором стабілізації вмісту оксиду вуглецю (СО) є світовий океан, у водах якого розчинено принаймні в сто разів більше оксиду вуглецю, ніж його є у всій атмосфері.

З основних компонентів атмосфери найбільше змінюється вміст у повітрі водяної пари. Вміст водяної пари в атмосфері визначається співвідношенням процесів випаровування, конденсації і горизонтального перенесення.

Водяна пара -- це джерело утворення хмар, туманів, опадів. Наявні в атмосфері водяна пара і діоксид вуглецю (СО₂) захищають земну поверхню від надмірного охолодження, створюючи так званий парниковий ефект: якби не було атмосфери, то середня температура поверхні земної кулі була б не +15, а -23° С.

Атмосфера регулює теплообмін Землі з космічним простором, впливає на її радіаційний та водяний баланс. Одним з найважливіших факторів, що визначають стан атмосфери, є її взаємодія з океаном, а процеси газообміну і теплообміну між ними суттєво впливають на клімат Землі.

Клімат -- це багаторічний режим погоди, властивий тій чи іншій місцевості. Кліматичні умови Землі створюються внаслідок взаємопов'язаних процесів теплообміну, вологообміну і загальної циркуляції атмосфери. Клімат характеризується середніми показниками світла, температури, вологості повітря, рівнем опадів, рівнем радіації, атмосферного тиску, напрямками вітрів тощо.

Великий вплив на життєдіяльність людини мають процеси, які відбуваються на Сонці. Виплески сонячної активності розігрівають зовнішні шари атмосфери Землі, змінюють їх густину і хімічний склад, могутні потоки заряджених частинок і випромінювань проникають в атмосферу, «переколочують» всю повітряну оболонку. Від цього змінюється і погода, і реакція на її зміни в організмі людини.

Гідросфера (грец. hydro -- вода, sphaira -- куля) -- це водяна оболонка Землі.

До надземної частини гідросфери, що вкриває 70 % поверхні земної кулі, належать океани, моря, озера, ріки, а також льодовики, в яких вода перебуває у твердому стані. Основна частина води (понад 80 %) перебуває у глибинних зонах Землі -- в її мантії. Підземна частина гідросфери охоплює грунтові, підґрунтові, напірні й безнапірні води, тріщинні води і води карстових порожнин у легкорозчинних гірських породах (вапняках, гіпсах тощо).

Усі форми водних мас переходять одна в одну у процесі перетворення. Вода у біосфері перебуває у безперервному русі, бере участь у геологічному та біологічному кругообігах речовин.

Вода є основою існування життя на Землі. Без води неможливий фотосинтез, який відбувається в зелених рослинах і лежить в основі біологічного кругообігу речовин на нашій планеті. Вода -- своєрідний мінерал, який забезпечує існування живих організмів на Землі. Живі організми на 60-98 % складаються з води, і всі їхні життєві функціональні процеси пов'язані з водою. Обмін речовин в організмах можливий лише за наявності води, бо майже всі хімічні, колоїдно-хімічні та фізіологічні процеси відбуваються у водних розчинах органічних та неорганічних речовин або за обов'язкової участі в них води. Процеси травлення і засвоєння їжі у травному каналі та синтез живої речовини в клітинах організмів відбуваються виключно у рідкому середовищі. Втрата організмом лише 10-20 % веде до його загибелі. Без води людина може прожити не більше п'яти діб.

Без води не може існувати й людська цивілізація, бо вода використовується людьми не лише для пиття, а й для забезпечення своїх санітарно-гігієнічних та господарсько-побутових потреб, а також як джерело енергії.

Багато джерел і водоймищ мають лікувальне призначення.

Але для більшості людських потреб придатна не будь-яка вода, а прісна -- з вмістом мінеральних солей до 1 г/л. Незважаючи на величезні обсяги гідросфери (16 млрд. м³ води), прісні води становлять менше 3 % її об'єму. Доступною для використання є лише невелика частка прісних вод, що зосереджена у прісноводних озерах, водосховищах, річках та підземних водоносних горизонтах.

Забезпеченість річковою водою України дуже мала. Цей дефіцит річкової води доводиться надолужувати використанням підземних вод, яких у нашій країні чималий запас. Головним джерелом річкової води в Україні є Дніпро, а також Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут, малі річки (їх налічується понад 63000).

Не всяка прісна вода може використовуватись людьми. До якості води висуваються певні вимоги залежно від галузей її використання. Найбільш жорсткими є вимоги до якості питної води та води у водоймищах, що використовуються для розведення риби. Вода повинна відповідати санітарним вимогам -- гранично допустимим нормам (ГДН) вмісту тих чи інших компонентів, що забезпечують склад і властивості води.

Літосфера - зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає земну кору з частиною верхньої мантії Землі і складається з осадових, вивержених і метаморфічних порід.

Товщина літосфери на континентах і під океанами різниться і становить в середньому відповідно 25--200 і 5--100 км. Переважна частина земної поверхні -- це рівнини континентів і океанічного дна. Основна частина літосфери складається з вивержених магматичних порід (95 %), серед яких на континентах переважають граніти, а в океані -- базальти.

Літосфера є середовищем усіх мінеральних ресурсів, одним з основних суб'єктів антропогенної діяльності людини. У верхній частині континентальної земної кори розвинені грунти, значення яких для людини важко переоцінити.

Взагалі антропогенні фактори - це впливи людини на екосистему, що зумовлюють у її компонентів (абіотичних і біотичних) суттєві відгуки. Вони можуть бути фізичними, хімічними, кліматичними, біотичними.

Грунт - органічно-мінеральний продукт багаторічної (сотні та тисячі років) спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла та світла.

Залежно від кліматичних і геолого-географічних умов ґрунти мають товщину від 15-25 см до 2-3 м.

Грунти виникли разом із живою речовиною і розвивалися під впливом діяльності рослин, тварин і мікроорганізмів, доки не стали дуже цінним для людини родючим субстратом. Сучасні грунти складаються із суміші мінеральних часток (продукти руйнування гірських порід) та органічних речовин (продукти життєдіяльності біоти та мікроорганізми і гриби). Без ґрунту неможливе життя рослин і тварин на суші. Він є джерелом мінеральних, органічних і органічно-мінеральних речовин і унікальною лабораторією, в якій відбуваються процеси розкладу та синтезу органічних речовин, а також фотохімічні процеси. Ґрунт є основним джерелом отримання продуктів харчування людей. Він впливає на формування здоров'я людини, є основним фактором, що формує геохімічні процеси, від яких залежить хімічний комплекс організму людини. Ґрунт є також джерелом мінеральних речовин, необхідних для циклу обміну речовин, для росту рослин, які вживають люди, і тварин.

У межах літосфери періодично відбуваються сучасні фізико-географічні процеси (зсуви, селі, обвали, ерозія), які мають величезне значення для формування екологічних ситуацій у різних регіонах планети.

3. Техносфера.

Людина давно живе не в «природі», а в середовищі, антропогенно зміненому, трансформованому під впливом своєї діяльності.

З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на кругообіг речовин та енергетичний обмін у біосфері, почалася трагедія біосфери.

Людство, розростаючись чисельно і розповсюджуючись на планеті, автоматично і неминуче відтіснило інших мешканців природи, замінюючи біосферу техносферою або біотехносферою.

Техносфера -- це регіон біосфери в минулому, перетворений людиною за допомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою найкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-економічним потребам.

Створюючи техносферу, людина прагнула до підвищення комфортності довкілля, до зростання комунікабельності, до забезпечення захисту від природних негативних впливів. Усе це позитивно вплинуло на умови життя і в сукупності з іншими факторами (поліпшення медичного обслуговування тощо) на тривалість життя людей.

Але створена руками і розумом людини техносфера, призначена максимально задовольняти її потреби в комфорті і безпеці, далеко не виправдала надії людей. Нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, зміни регенераційних механізмів біосфери, деформації сформованого протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті.

Але, у глобальній екосистемі, біосфері, яка є єдиним цілим, ніщо не може бути виграно або втрачено, не може бути об'єктом загального поліпшення. Усе, що добуто з неї людською працею, повинно бути повернене. Оплати цього «векселя» неможливо уникнути, він може бути лише відтермінований.

Техносфера включає в себе регіони міста, промислової зони, виробничого і побутового середовищ. До нових, техносферних, належать умови проживання людини в містах і промислових центрах, виробничі, транспортні і побутові умови життєдіяльності.

Щоб жити, людина має забезпечити своє життя, насамперед матеріально.

Матеріальне виробництво -- передусім це діяльність, спрямована на освоєння навколишнього природного середовища.

Воно включає в себе промисловість і сільськогосподарську діяльність. Матеріальне виробництво є основою суспільного розвитку, оскільки саме воно задовольняє найрізноманітніші людські потреби. Провідну роль у системі матеріального виробництва відіграли:

1) аграрне виробництво, що домінувало в Європі практично до початку XVIII ст.;

2) промислове виробництво, яке розпочалося з того моменту, коли пара й машина здійснили революцію в промисловості;

3) інформаційне виробництво -- виробництво знань, що все більше перетворюється на визначальну форму праці.

На третьому етапі виробництво ідей, знань, інформації виходить на перший план. Людство вступає в нову еру -- інформаційну. Основним видом економічної діяльності стає виробництво, збереження і поширення інформації.

4. Ноосфера.

Тварини та рослини мільярди років створювали та вдосконалювали умови, сприятливі для життя, тобто біосферу, перш ніж з'явилася людина, котра через кілька сотень тисяч років стала руйнувати її своєю нерозумною діяльністю.

У 1875 р. австрійський учений Едуард Зюсс визначив біосферу як особливу оболонку Землі, утворену живими організмами, або, іншими словами, як сукупність живих тіл, що населяють Землю, як зону органічного життя, що охоплює область взаємодії атмосфери, літосфери та гідросфери.

Сучасне розуміння біосфери було запроваджено видатним українським ученим В. І. Вернадським. На підставі праць В. І. Вернадського та його послідовників біосфера визначається як загальнопланетна оболонка, до складу якої належать нижні шари атмосфери, гідросфера та верхні шари літосфери. Її склад і будова зумовлені сучасною і минулою життєдіяльністю всієї сукупності живих організмів. Він зазначив, що жива речовина, як і біосфера, має свою особливу організованість.

Організованість є однією з головних особливостей біосфери, і ця особливість визначається способом існування живого природного тіла. Живе виступає у біосфері організатором потоків речовини та енергії, що прагнуть до замкненості за принципами циклічності. На думку В. І. Вернадського, організованість біосфери повинна оглядатися як рухома рівновага.

Аналізуючи процеси у біосфері землі, В. І. Вернадський дійшов висновку, що еволюція видів переходить в еволюцію біосфери, і відзначив, що спостерігається перехід біосфери в якісно новий стан -- ноосферу.

Дійшовши висновку, що біосфера еволюціонує, В. І. Вернадський зазначив, що поява людини і зміни, внесені в біосферу людською діяльністю, є природним етапом цієї еволюції, внаслідок якого біосфера з необхідності повинна докорінно змінитись і перейти у свій новий стан -- ноосферу -- сферу людського розуму, тобто в таку біосферу, в якій людська свідома діяльність стає визначальним фактором існування та розвитку. Він зазначав, що на наших очах біосфера різко змінюється: перебудова її через організовану людську працю не є випадковим явищем, що залежить від волі людини, а є стихійним природним процесом, корені якого лежать глибоко і який готувався еволюційним процесом тривалістю мільйони років.

З точки зору історичного часу життя людського індивіда ми можемо говорити лише про те, що ноосфера є своєрідним «світлим майбутнім» для людства, єдиною альтернативою вмиранню природи внаслідок людської діяльності з її перетворення, а також смерті самої людини як біологічної істоти, що буде позбавлена природних умов свого існування. Тому «переведення» біосфери в її якісно новий стан -- ноосферу, є одним із найважливіших завдань, які стоять перед людством сьогодні.

Освоєння природного простору людиною призводить до того, що людина, втручаючись у кругообіги речовини та енергії в біосфері, порушує функціонування механізмів підтримки динамічної рівноваги між її складовими частинами. Якщо на ранніх етапах існування суспільства природа була здатною справлятись з цими порушеннями за допомогою своїх традиційних методів встановлення рівноваги, то з наростанням обсягу знань людства, а разом з тим і сукупної продуктивної сили, їй стає все тяжче робити це без серйозних наслідків для існування самої біосфери. Біосфера почала швидко втрачати здатність до відтворення своїх основних функцій, вона «не встигає» переробляти результати людської діяльності. Людина створила багато таких речовин, які не існували в природі до неї і для яких вона не виробила способів та механізмів утилізації.

Перед людством постала реальна загроза деструкції механізмів підтримки та відновлення основних функціональних характеристик біосфери, знищення природи як сукупності умов існування біологічного людського організму, самознищення людства. Локальні екологічні катастрофи зливаються в єдине ціле. Глобальна екологічна криза, викликана людською діяльністю, загрожує перерости у глобальну екологічну катастрофу, коли процеси руйнування природи матимуть незворотний характер.

Збереження умов біологічного існування людини залежить саме від того, що породило їй загрозу - від особливості людського способу буття.

5. Соціально-політичне середовище.

Виділяють такі сфери суспільного життя:

• матеріальна -- охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання;

- соціально-політична -- включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільстві -- класові, національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера охоплює такі явища й процеси, як революція, реформа, війна, класова боротьба. В цій сфері функціонують такі соціальні інститути, як партія, держава, громадські організації;

• духовна -- це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості, трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масової інформації), перетворення на індивідуальний духовний світ людини;

• культурно-побутова -- це такі явища, як виробництво культурних цінностей, життя сім'ї, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіта, виховання тощо.

Усі сфери суспільного життя взаємопов'язані. Важливу роль у суспільстві відіграють соціальні відносини. Соціальні відносини виникають між людьми у процесі їхньої діяльності та спілкування. Вони характеризують життєдіяльність людини і поділяються на економічні, соціально-політичні, ідеологічні, культурні, побутові, сімейні та інші.

В основі суспільних відносин лежать індивідуально-суспільні інтереси і потреби людей. В суспільстві постійно виникають і вирішуються різноманітні суперечності, зіткнення інтересів, суспільних відносин. Завершальним етапом механізму вирішення суперечностей у системі суспільних відносин є конфлікт.

Усе історичне суспільство постає перед нами як конфліктне. У зв'язку з цим конфлікт виявляється не відхиленням від норми, а нормою співіснування людей у соціумі, формою встановлення пріоритетів у системі інтересів, потреб, суспільних відносин взагалі.

Конфлікти бувають різними: між країнами і народами, соціальними верствами й націями, підприємствами та установами, робітниками й адміністрацією, підприємцями та екологами, студентами й викладачами, чоловіками та жінками, молодшим і старшин поколінням.

Своєчасне нерозв'язання конфліктів може призвести до соціальної напруги у суспільстві, викликати появу гострих суперечностей, надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру, що загрожуватимуть безпеці суспільства.

Людське суспільство протягом усієї своєї історії існує, створюючи різного роду колективи -- спільноти. Це зумовлено біологічною взаємозалежністю людей, перевагами співробітництва і розподілу праці, а також винятковою здатністю встановлювати взаємини через символічні комунікації. Спільна діяльність людей породжує складну систему соціальних зв'язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле -- соціальну спільноту і через неї у соціальну систему.

Соціальна спільнота -- це реально існуюча сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, умови і спосіб життя, риси свідомості, культури, що надають їй неповторної своєрідності, цільності.

Здавна такі соціальні спільноти, як рід, сім'я, плем'я, забезпечували людям засоби до існування, репродукцію людини, спільну протидію силам природи, іншим племенам тощо. Все це допомогло людству не тільки вціліти, а й закласти основи подальшого прогресу, розвитку цивілізації.

Функціонально соціальні спільноти спрямовують дії своїх членів на досягнення групової мети. Ця мета може мислитися досить широко - від призначення, що має виконувати військовий колектив, до необхідності певної кількості людей проживати на спільній території (соціально-територіальна спільнота). Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно (мимовільно) чи інституціоналізовано (організовано), бути формальними чи неформальними.

Література: 6Б, 7Б, 19Б, 7Д, 8Д.

Тема 6 Негативні електричні та електромагнітні фактори

Питання, які розглядаються

1. Класифікація електромагнітних випромінювань.

2. Інфрачервоне (ІФ) випромінювання та його характеристика.

3. Йонізуюче випромінювання та його характеристика.

4. Ультрафіолетове (УФ) випромінювання та його характеристика.

5. Рентгенівське випромінювання та його вплив на організм людини.

6. Характеристика видимого, сонячного та лазерного випромінювання.

7. Дія електричного струму на організм людини.

1. Класифікація електромагнітних випромінювань.

Земля постійно перебуває під впливом ЕМП, які випромінюються Сонцем. Це електромагнітне випромінювання включає в себе інфрачервоне (ІФ), йонізуюче (ультрафіолетове (УФ), рентгенівське та у-випромінювання), видиме, сонячне.

Інтенсивність випромінювання змінюється періодично, а також швидко та різко збільшується при хромосферних спалахах. ЕМП в біосфері відіграють універсальну роль носіїв інформації. Зв'язок на основі ЕМП є найбільш інформативним і економічним.

ЕМП мають певну потужність, енергію і поширюються у вигляді електромагнітних хвиль. Основними параметрами електромагнітних коливань є: довжина хвилі, частота коливань і швидкість розповсюдження.

За частотою антропогенні електромагнітні випромінювання класифікуються так:

- низькочастотні випромінювання: 0,003 Гц - 30 кГц;

- радіохвилі високочастотного (ВЧ) діапазону: 30 кГц - 300 МГц;

- радіохвилі ультрависокочастотного діапазону (УВЧ): 30 - 300 МГц;

- надвисокочастотні (НВЧ): 300 МГц - 300 ГГц.

Частота коливань визначається в герцах (Гц). Похідні одиниці: кілогерц (1 кГц = 10³Гц); мегагерц (1 МГц = 10⁶Гц); гігагерц (1 ГГц = 10⁹Гц).

ЕМП негативно впливають на людей, які безпосередньо працюють з джерелами випромінювань, а також на населення, яке проживає поблизу джерел випромінювання. Установлено, що більшість населення живе в умовах підвищеної активності ЕМП.

Внаслідок дії ЕМП можливі як гострі, так і хронічні ураження, порушення в системах і органах, функціональні зміни в діяльності нервово-психічної, серцево-судинної, ендокринної, кровотворної та інших систем. Для запобігання професійним захворюванням, що викликані впливом ЕМП, встановлені допустимі норми опромінення.

2. Інфрачервоне (ІФ) випромінювання та його характеристика.

Інфрачервоне (ІФ) випромінювання -- частина електромагнітного спектра з довжиною хвилі 700 нм (10^-6 м) - 1000 мкм (10^-3 м), енергія якого при поглинанні викликає у речовині тепловий ефект.

Джерела інфрачервоного випромінювання поділяються на природні і штучні.

До природних джерел інфрачервоного випромінювання належить природна інфрачервона радіація Сонця.

Штучними джерелами інфрачервоного випромінювання є будь-які поверхні, температура яких вища за температуру поверхні, яка підлягає опроміненню (для людини всі поверхні з температурою вищою від температури тіла людини: 36-37 °С).

Ефект дії інфрачервоного випромінювання залежить від довжини хвилі, яка зумовлює глибину проникнення. Дія інфрачервоних випромінювань зводиться до нагрівання шкіри, очей, до порушення діяльності центральної нервової системи, серцево-судинної системи, органів травлення. При інтенсивній дії на непокриту голову може виникнути так званий сонячний удар - головний біль, запаморочення, прискорення дихання, втрата свідомості, порушення координації рухів, тяжкі ураження мозкових тканин аж до вираженого мінінгіту та енцефаліту.

Засоби захисту від дії ІЧ-випромінювання такі: теплоізоляція гарячих поверхонь, охолодження тепловипромінюючих поверхонь, екранування джерел випромінювання, застосування засобів індивідуального захисту, організація раціонального режиму праці і відпочинку.

3. Йонізуюче випромінювання та його характеристика.

Йонізуюче випромінювання - радіація іонізуюча - електромагнітне випромінювання (ультрафіолетове, рентгенівське й гамма-випромінювання) та корпускулярне (альфа-, бета-випромінювання, нейтронне та ін.) випромінювання, що спричиняє йонізацію середовища. Йонізуюче випромінювання великої інтенсивності небезпечне для життя людини та інших організмів. Викликає мутації, променеву хворобу тощо. Від йонізуючого випромінювання космічних променів біосферу захищає озоновий шар.

Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від природних джерел випромінювань. Протягом всієї історії існування Землі різні види випромінювання потрапляють на поверхню Землі з Космосу і надходять від радіоактивних речовин, що знаходяться у земній корі.

Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські апарати, прилади апаратури засобів зв'язку високої напруги тощо.

Гранично допустимою дозою ГДД загального опромінення людини вважається доза, яка у світлі сучасних знань не повинна викликати значних ушкоджень організму протягом життя. ГДД для людей, які постійно працюють з радіоактивними речовинами, становить 2 бер на рік. При цій дозі не спостерігається соматичних уражень, проте достовірно поки невідомо, яким чином реалізуються канцерогенний і генетичний ефекти дії. Цю дозу слід розглядати як верхню межу, до якої не варто наближатися.

4. Ультрафіолетове (УФ) випромінювання та його характеристика.

Ультрафіолетове (УФ) випромінювання -- спектр електромагнітних коливань з довжиною хвилі 200-400 нм. Особливістю ультрафіолетового випромінювання є висока сорбційність - їх поглинає більшість тіл.

Ультрафіолетове випромінювання, яке становить близько 5 % щільності потоку сонячного випромінювання, є життєво необхідним фактором, який сприятливо впливає на організм, знижує чутливість організму до деяких негативних впливів; оптимальні дози ультрафіолетового випромінювання активізують дію серця, обмін речовин, підвищують активність ферментів, поліпшують кровотворення, чинять антирахітичну і бактерицидну дію.

Ультрафіолетове випромінювання довжиною хвилі 10--20 нм (дальній діапазон) має дуже велику енергію і є згубним для людини, але у природних умовах ці хвилі поглинаються озоновим шаром атмосфери і на поверхні Землі вони відсутні.

УФ-випромінювання штучних джерел (електрозварка, апаратура електрозв'язку, станції радіомовлення) може стати причиною гострих і хронічних професійних захворювань. Найбільш уразливі очі, шкіра. Дія УФ-випромінювань на шкіру викликає дерматити, екзему, "старіння" шкіри, злоякісні пухлини. Внаслідок УФ-випромінювання виникають загальнотоксичні симптоми - головний біль, запаморочення, підвищення температури тіла, підвищена втома, нервове збудження.

Зниження інтенсивності опромінення УФ-випромінюванням і захист від його впливу досягаються відстанню, екрануванням джерел випромінювання, екрануванням робочих місць, засобами індивідуального захисту, спеціальним фарбуванням приміщень і раціональним розташуванням робочих місць.

5. Рентгенівське випромінювання та його вплив на організм людини

Рентгенівське випромінювання - електромагнітні хвилі, енергія фотонів яких лежить на енергетичній шкалі між ультрафіолетовим випромінюванням і гамма-випромінюванням. Це невидиме випромінювання, яке здатне в різному ступені проникати в усі речовини завдяки тому, що довжина хвилі рентгенівських променів порівнянна з розмірами атомів. Поглинання рентгенівських променів є найважливішою їх властивістю в рентгенівській фотографії. Рентгенівське випромінювання використовується в дефектоскопії, в структурному і фазовому аналізі речовин, у медицині.

Проникна здатність рентгенівського випромінювання залежить від довжини хвилі та енергії його квантів. Довжина рентгенівського випромінювання коливається від 2 до 0,006 нм. Чим менша довжина хвилі, тим жорсткіше випромінювання, тим більша його проникна здатність і навпаки. Ступінь поглинання і ослаблення рентгенівського випромінювання різними середовищами чи речовинами тим значніший, чим більший порядковий номер елементів, які входять до складу речовини, її товщина та щільність розташування в ній атомів. Організм людини складається з неоднорідних тканин (кістки, м'язи, повітроносні органи та інші) з різним ступенем поглинання рентгенівського випромінювання. Цим зумовлене його застосування для одержання диференційованого зображення внутрішньої структури органів і тканин, яке ґрунтується на інтерпретації різних за інтенсивністю тіней. Рентгенівські промені мають велику енергію - десятки й сотні кілоелектронвольт. Попри те, що вони слабо взаємодіють із речовиною, така взаємодія все ж існує, й при поглинанні вивільняється велика кількість енергії, що може призвести до безповоротних пошкоджень у клітині живого організму. Тому рентгенівські промені небезпечні й робота з ними вимагає особливої уваги.

Гамма-випромінювання - це короткохвильове електромагнітне випромінювання. На шкалі електромагнітних хвиль воно поряд з жорстким рентгенівським випромінюванням, займає область вищих частот. Гамма-випромінювання володіє надзвичайно малою довгою хвилею (л = 10-8 см) і внаслідок цього яскраво вираженими корпускулярними властивостями, тобто поводиться подібно до потоку частинок - гамма квантів, або фотонів.

Гамма- випромінювання виникає при розпадах радіоактивних ядер, елементарних частинок, а також при проходженні швидких заряджених частинок через речовину.Гамма-випромінювання володіє великою проникаючою здатністю, тобто може проникати крізь великі товщі речовини без помітного ослаблення.

...