Дом и Бездомье героев русской городской прозы 2-ой половины ХХ века

В повести «Река с быстрым течением» неоднократно появляются образы Реки Времени, Реки Жизни, которые сближают маканинскую повесть с прозой Ю. Трифонова и А. Битова, в которых актуализирован образ Времени как стремительного потока («Экая быстрая река - жизнь. Сносит течением - и все тут дела»). Достаточно вспомнить несущихся в потоке «трифоновских пловцов» в «Доме на набережной» и сотрудников Левы Одоевцева, переплывавших реку в его гротескном сне. Всех писателей объединяет то, что их герои наблюдают процесс разрушения, исчезновения, смерть домов, городов, государства.

Несмотря на некоторые общие концепции писателей городской прозы, В. Маканин несколько иначе описывает жизнь Города: для его персонажей, чаще всего провинциалов, или обитателей коммуналок и бараков, он был не только Городом возможностей, но и Городом испытаний. Жизнь обычной городской семьи Игнатьевых была постоянной борьбой «за жилье, за зарплату, за красивые тряпки и за крохотное, но свое место под жарким и общим солнцем». Глава семьи - «средний человек», у которого не было воли и сил сохранить Дом-Семейное гнездо. Одиночество в одном пространстве, почти метафизическая бездомность - вот удел его и его жены Симы, его друга Шестопёрова. Многие маканинские персонажи или покидали Дом в поисках себя, теряли свой Дом, а иногда и сами разрушали свое семейное счастье. Мотив бездомья оказался в центре внимания создателей русской городской прозы, актуализируясь то в образах Дома-Корабля (Дома-Ковчега), Дома-Ноева Ковчега, то в образах Дома-Вагона, Дома-Пещеры, Дома-Ящика. А связано это было с периодами революций, войны, репрессий - экстремальных ситуаций, в которых оказывались герой русской городской прозы XX века.

В третьей главе Экзистенциальные мотивы в русской городской прозе отмечается, что на русскую литературу ХХ века значительное влияние оказала философия экзистенциализма. Социально-исторический фон действительности обусловил внимание писателей к экзистенциальной проблематике. Так в произведениях городской прозы второй половины ХХ века, исследующей судьбы людей в переломные моменты российской истории, нашли воплощение экзистенциальные мотивы старости, болезни и смерти Дома и его жителей, исчезновения, невозвращения персонажей, а также мотивы одиночества, отчуждения и страха. Влияние философии экзистенциализма на мотивный спектр произведений было опосредованным, так как в ней нашел выражение и личностный экзистенциальный опыт писателей, их духовная история, обусловленная социальными и личными обстоятельствами их жизни, их способностью чувствовать и отражать дыхание Времени.

Эта глава состоит из пяти разделов, в которых рассматривается вопрос о культурно-философских основах экзистенционализма и их литературном воплощении, а также мотивный спектр произведений городской прозы, связанный с основополагающими мотивами экзистенциального сознания. Это - обоснованные С. Кьеркегором основные понятия экзистенциальной философии - понятие выбора (выбор личностью себя как «многообразной конкретности, находящейся в неразрывной связи с миром»); повторения (возможность экзистенциального существования личности, имевшаяся ранее и заново осуществляющаяся в душе человека); историчности (субъективная структурная форма сущностей, обладающих историей, их существование и цель которых определена миром, в котором живет человек) Кьеркегор С. Наслаждение и долг. - Ростов н/Д.: Феникс, 1998. - С. 331. Ясперс К. Философия. Книга вторая. Просветление экзистенции. - М.: «Канон» 2012. - С. 224..

Реализация понятия «выбор личности» рассматривается нами на примере поступков Вадима Глебова («Дом на набережной»), выбравшего успешную карьеру и предательство своего учителя, и Лёвы Одоевцева, которому в ситуации выбора нужно было или поддержать близкого друга, или успешно поступить в аспирантуру.

Экзистенциальное понятие историчности иллюстрирует судьба персонажей романа Б. Ямпольского: Свизляк помогал большевикам, Розалия Марковна участвовала в террористических актах, Г олубев-Монаткин руководил расстрелами в ЧК. В центре исторических событий оказались красные командиры и сотрудники НКВД, жившие в трифоновском Доме на набережной. В романе А. Битова через войны и лагеря прошёл дядя Диккенс, а дед Лёвы Одоевцева в результате борьбы с инакомыслящими академиками оказался в тюрьме, а потом - в лагере.

Смерть близкого человека К. Ясперс считал самой глубокой «пограничной ситуацией», так как «ничего нельзя возвратить...Умирает каждый в одиночку; одиночество перед лицом смерти кажется полным - и для умирающего, и для остающегося». Философ рассуждал о физической смерти, но нам необходимо было рассмотреть и ситуацию духовной (нравственной) смерти человека, живущего в атмосфере страха, когда он испытывает свое бессилие и отказывается от своих принципов, чтобы выжить. Герои городской прозы часто оказывались в подобной ситуации.

Для персонажей трифоновских «Московских повестей» смерть имела как физическое значение (умирают мать Дмитриева в «Обмене» и Сергей Троицкий в «Другой жизни»), так и духовное (Дмитриев). Мотив физической и духовной смерти постоянно звучит в сюжетной канве романа «Арбат, режимная улица». Образ Мертвого Дома на «режимной улице» актуализирован в эпизоде романа, когда после возвращения с фронта офицер К. впервые увидел своё жильё: «Мёртвая, оплаканная» комната ассоциировалась у него с «ледяным моргом, где лежал труп времени», навсегда ушедшего вместе с молодостью человека.

По мнению К. Ясперса, экзистенция сама по себе обусловлена борьбой как процессом самостановления (борьба с собою). Борьбу с собой вели такие персонажи, как трифоновские Глебов и Дмитриев. Офицер К. из романа Б. Ямпольского старался не поддаваться страху перед арестом, хотя и безуспешно. В ситуации борьбы с собой долго находился и маканинский Игорь Петрович. Для персонажей городской прозы «пограничная ситуация - ситуация вины» за последствия своих поступков не характерна: не чувствует себя виноватым Г лебов, предавший профессора Г анчука и став причиной смерти Сони Г анчук и её матери; не жалел о своём предательстве друга Лёва Одоевцев. И персонажи Б. Ямпольского Свизляк, Голубев-Монаткин, Розалия Марковна не испытывали никакой вины за свое участие в насилии над людьми.

Русская экзистенциальная мысль, как и европейский экзистенциализм происходили от общих философско-эстетических корней, поэтому связи между ними очевидны. Так, Н. Бердяев, обратившись к термину М. Хайдеггера «das Man» («безличный человек»), актуализировал его в термин «средний человек». В русской городской прозе 60-70-х годов ХХ века представлен ряд таких «средних людей» - несвободных, раздавленных психологически, предавших себя. Среди них - Виктор Лукьянов и семья Геннадия Петровича, отказавшиеся от духовных ценностей в пользу материального благополучия («Обмен» и «Предварительные итоги»), алчные и запуганные обитатели арбатской коммунальной квартиры («Арбат, режимная улица»), старшие Одоевцевы, разрушившие свои души подменами семейных отношений («Пушкинский Дом»). Среди персонажей маканинских произведений «несвободными духом» людьми можно назвать «киношницу» Веру, укравшую рукопись Игоря Петровича, Тихого Инженера, проживающего скучную жизнь, супругов Игнатьевых, убивших свою любовь. Создатели городской прозы серьёзно рассматривали проблему «философии существования» своих героев, стремясь постичь историю и понять экзистенциальные грани, которые она выявляет в личности человека. По наблюдениям Т.В. Лошаковой, «... экзистенциальная философия для многих писателей стала «своеобразным компасом» в их творческих исканиях.

На историческом фоне войн, революций, репрессий наиболее остро в городской прозе стали звучать мотивы смерти, одиночества, потери смысла жизни и страха индивида перед окружающей его абсурдной действительностью. Болезнь, старость, а иногда и смерть в ней ожидали не только её персонажей, но и их Дома. Для актуализации архетипа Дом - Бездомье в произведениях большое значение имели мотивы старости и болезни Дома, имеющие экзистенциальный характер. Впервые в русской литературе образ Мёртвого дома появился в «Записках из Мёртвого дома» Ф.М. Достоевского. В романах Ю. Трифонова и Б. Ямпольского можно обнаружить аллюзии на этот образ, так как обитатели Дома на набережной и арбатской коммуналки тоже не по своей воле оказались в своих квартирах: они не выбирали себе Дом и не по своей воле покидали его стены в результате арестов, ссылок, смертей.

В городской прозе мотивы гибели и уничтожения Дома были значимы не только в переносном, но и в прямом смысле. Этот процесс часто был связан с крушением семьи, как это было в семье Игнатьевых: их Дом был неразрывно связан с его обитателями на физическом и метафизической уровнях. Дом часто становился враждебен по отношению к его жильцам, и тогда они покидали его. Так начинали актуализироваться мотивы побега, изгнания, невозвращения, с которыми был тесно связан мотив бездомья: исчезало безмятежное детство, родители, происходило изгнание из родных стен. В произведениях В. Маканина герои часто совершали побег из дома (Женя Сутеев, Игорь Петрович), но если бегство трифоновских Сергея Троицкого, Геннадия Сергеевича было единственным способом уйти от тесноты и семейных неурядиц, то у маканинских персонажей оно часто было «путем к себе». Исчезновение, изгнание персонажей городской прозы в 30-50-е годы было обусловлено социально-историческими причинами, а побег, который совершали некоторые из них в период 60-70-х годов, был часто сопряжен с поисками смысла жизни, ухода от одиночества, что было связано с тем, что усложнялись отношения человека с миром, с обществом, в результате чего в мировой литературе XX века установилась универсальная формула экзистенциальных отношений человека и внешнего мира - отчуждение и остро обозначился мотив одиночества. Одиночество персонажей городской прозы могло возникать из -за разрыва семейных отношений (Шестоперов в «Реке с быстрым течением» В. Маканина), из-за несложившейся личной жизни, как у «инженер -неудачницы» Марины, из-за безразличия и предательства друг друга (семья Одоевцевых). Даже если человек был ориентирован на общение с миром и людьми, он в силу не зависящих от него причин часто становился одиноким в своем замкнутом пространстве. Это подтверждает судьба героя романа Б. Ямпольского, вернувшегося с войны и не сумевшего найти себе места в мирной жизни. В основе конфликта индивида и государства лежало чувство страха, играющее важную роль в экзистенциальном мироощущении человека. Откровенная слежка превратила боевого офицера в затравленного человека («Я был весь - слабость, весь - страх»). Он физически был жив, но, утратив свою волю в страхе перед арестом, был одержим «психозом подозрительности», порвав отношения даже с родными и друзьями: он был сломлен как личность. Б. Ямпольский продолжал в определенной степени линию Ю. Трифонова, в произведениях которого одним из содержательных составляющих был мотив страха, материальным воплощением которого стал трифоновский Дом на набережной. В Вадиме Глебове писатель подчеркнул, что «...скелет его поступков, его костяной рисунок - это рисунок страха. Персонажи Ю. Трифонова жили в 30-е годы, герой Ямпольского - в послевоенные пятидесятые, но их переживания близки по своей природе. Недаром С.А. Экштут назвал страх «системообразующей категорией русской жизни»³⁰.

В Заключениии подчеркивается, что архетипические образы, мотивы, ситуации, связанные со смысловой сферой «Дом - Бездомье», бюыли ключевыми и в русской классической литературе. Однако теоретическая разработка понятия «архетипическое» активно началось только в XX веке, обусловив появление соответствующего терминологического ряда с термином- доминантой «архетип». Ею занимались Ю.М. Лотман, Е.М. Мелетинский, Ю.В. Манн, В.Г. Щукин, В.Ф. Переверзев, Йост ван Бак и др. Образ Дома они рассматривали как ТОПОС, или ЛОКУС, как значимую составляющую хронотопа в модели мира. Он был не только местом проживания героев литературных произведений, но часто и центром их духовной и душевной жизни. Используемый в нашей работе термин «архетип» понимается как структура, которая, по мысли Н. В. Володиной, «отражает коллективное восприятие свойств вещей и стихий». Инвариантный архетипический бинарный образ «Дом - Бездомье» создает в художественных текстах значимый фон, обеспечивая их смысловую глубину. Разными исследователями предлагаются различные классификации литературных архетипов и тем не менее, все соглашаются с тем, что высокую устойчивость архетипической модели обеспечивает свойство типологической повторяемости. Архетип Дом - Бездомье, который берёт свой начало из мифов и мировых религий, позволяет понять неразрывную связь времён, так как существует такое понятие, как «архетипическая память». Архетипы вбирают в себя нравственно-философские, религиозные и социальные аспекты.

Оппозицией понятию «Дом» стало понятие «Бездомье», реализуемое в мотивах одиночества, скитальчества, разочарования и пр., хотя только в литературоведении ХХ века актуализировались такие образы, как Безопорный Дом, Коммунальный Дом, Анти-Дом, Дом-Тюрьма, Дом-Могила. Как теоретическое понятие архетип Бездомье в науку вошел позднее. Он еще недостаточно исследован, но обозначил не только разрушение или отсутствие помещения, нужного человеку для проживания, но и «метафизическую бездомность» людей ХХ века, какими были многие персонажи произведений Ю. Трифонова, А. Битова, Б. Ямпольского и др.

Новые смысловые грани содержания архетипа Дом -Бездомье постоянно расширяются. При этом все русские писатели сходятся в оценке образа жизни своих героев в городских домах как «безопорного», ненадежного, Для многих персонажей А. Битова, Ю. Трифонова, В. Маканина образ «Дом-Семейное гнездо» стал недостижимым идеалом, поэтому в их произведениях часто звучат мотивы подмены (чувств, взаимоотношений близких людей), одиночества (иногда «сознательного» одиночества), разрушения (любви, семьи, доверия), в результате чего появляются такие образы, как «мёртвый дом», «холодный дом», обитатели которых становятся «бездомными».

Направленная смысловая проекция рассматриваемых архетипических структур обусловила необходимость анализа связанных с ними экзистенциальных мотивов: старости и смерти Дома, исчезновения из дома, (а иногда и из жизни) многих персонажей, одиночества и страха тех, кто продолжал жить. На реализацию архетипических структур Дом - Бездомье в произведениях русской городской прозы не могла не оказать влияние экзистенциальная философия С. Кьеркегора, М. Хайдеггера, К. Ясперса и др.

Русский экзистенциализм отличался от Западного. В. В. Заманская рассматривала такую его модель, как «психологический экзистенциализм». Для русской городской прозы показателен разнообразный мотивный спектр, характерный для экзистенциальной философии, - мотивы старости, болезни, смерти Дома и его обитателей. Мотивы переезда, изгнания, исчезновения подчеркивали одиночество персонажей, потерю их связей с людьми, их физическое и метафизическое бездомье. Эти мотивы были в тесной связи с мотивом страха, связанного с историческими событиями жизни городов первой половины ХХ века, с культивированием в обществе доносительства, предательства, недоверия.

Интерес гуманитарной науки к городскому пространству связан с осмыслением национальной картины мира и этнический идентичности жителей городов. Каждый писатель всегда создает свою, авторскую картину мира, что помогает осмыслить общую картину мирового пространства. Русская городская проза второй половины двадцатого века, яркими представителями которой стали Ю. Трифонов, А. Битов, В. Маканин, Б. Ямпольский, создала свою художественную модель мира, под разным углом рассматривая жизнь советской страны 30-70-х годов, продолжив традиции русской классической литературы, в которой уделялось большое внимание связи её героев с пространством, ибо частная жизнь человека всегда рассматривалась классиками в контексте жизни всей страны при создании образа Дом - Страна. В силу этого термин «городская проза», хотя по поводу его ученые не пришли к единому мнению, прочно вошел в отечественное литературоведение в научный обиход.

Основные положения диссертации отражены в следующих публикациях

I. Публикации в рецензируемых научных изданиях:

1. Завер, Т. В. Ю. Трифонов: книги о подвиге и трагедии [Текст] / Т. В. Завер // Вестник САФУ. Сер. «Гуманитарные и социальные науки». 2012. № 6. С. 80-83 (0,3 п.л.).

2. Завер, Т. В. Тема города в «Московских повестях» Ю.В. Трифонова [Текст] / Т. В. Завер // Вестник САФУ. Сер. «Гуманитарные и социальные науки». 2014. № 3. С. 80-84 (0,35 п.л.).

3. Завер, Т. В. Смерть Дома в русской городской прозе 60-70 х гг. ХХ века [Текст] / Т. В. Завер // Вестник САФУ. Сер. «Гуманитарные и социальные науки». 2015. № 3. С. 76-80 (0,3 п.л.).

II. Публикации в других научных изданиях:

4. Завер, Т. В. Архетип «Бездомье» в романе Ю.В. Трифонова «Исчезновение» [Текст] / Т. В. Завер // Проблемы концептуализации действительности и моделирования языковой картины мира. Вып. 6: сб. научн. ст. М.; Архангельск, 2013. С. 402-406 (0,35 п.л.).

5. Завер, Т. В. Архитектоника пушкинского дома в романе А. Битова [Текст] / Т. В. Завер // Проблемы современной науки: сб. научн. ст.: вып. 13. Ставрополь: Логос, 2014. С. 74-81 (0,5 п.л.).

6. Завер, Т. В. Роль архетипа «Дом - Бездомье» в романе Бориса Ямпольского «Арбат, режимная улица» [Текст] / Т. В. Завер // Язык. Словесность. Культура. 2014. № 6. С. 28-37 (0,5 п.л.).

7. Завер, Т. В. Разрушение дома - семейного гнезда в романе А. Битова «Пушкинский дом» [Текст] / Т. В. Завер // Наука. Образование. Личность: материалы II Междунар. научн.-практ. конф. Ставрополь: Логос, 2014. С. 91-95 (0,3 п.л.).

Логіко-граматичне тлумачення тексту п. 4 ч. 2 ст. 452 КПК України дає підстави для висновку, що предметом наукового висновку фахівця щодо певного суспільно небезпечного діяння є зміст ознак складу кримінального правопорушення, склад якого передбачений відповідною нормою. Тому науковий висновок фахівця - це, перш за все, тлумачення ним змісту ознак складу кримінального правопорушення - складу злочину, передбаченого пев- ною конкретною нормою, сформульованою у відповідній статті закону про кримінальну відповідальність - КК України, а з прийняттям Закону «Про кримінальні проступки» - і у цьому законі.

Крім того, у науковому висновку фахівця може даватися доктринальне, з урахуванням правозастосовних орієнтирів судової практики, тлумачення окремих норм Загальної частини КК України, зокрема норм щодо дії закону про кримінальну відповідальність в часі і просторі, щодо застосування норм інститутів стадій вчинення злочину, співучасті у злочині, множинності злочинів, правил призначення покарання і звільнення від покарання та його відбування, звільнення від кримінальної відповідальності. Однак науковий висновок фахівця не повинен зводитися лише до доктринального тлумачення норм закону про кримінальну відповідальність. У висновку мають міститися і рекомендації щодо застосування закону про кримінальну відповідальність щодо підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого.

Відсутні роз'яснення з цих питань і у науково-практичних коментарях до КПК України 2012 р. Зокрема, у Науково-практичному коментарі КПК України за ред. С. В. Ківалова, С. М. Міщенка, В. Ю. За- харченка лише зазначається, що вказівка в ч. 1 ст. 242 КПК України на те, що не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права, пояснюється тим, що такі питання, є прерогативою суду, прокурора, слідчого, адвоката, юристів-правознавців за спеціальністю [1] (виділено мною. - П. А.). Зауважимо, що юристами-правознавцями за спеціальністю можуть бути й інші учасники кримінального провадження, у тому числі і підозрюваний та обвинувачений. Крім того, і деякі інші учасники кримінального провадження Кримінальним процесуальним кодексом наділені правом давати офіційну оцінку (кваліфікацію) кримінального правопорушення, вчинення якого ставиться у вину обвинуваченому, і така оцінка може (має) враховуватися судом, зокрема при вирішенні питання про затвердження угоди про примирення, чи угоди про визнання винуватості.

Кримінально-правова оцінка діяння, вчинення якого ставиться у вину обвинуваченому, яка здійснюється під час судового провадження прокурором і адвокатом (захисником), для суду не є обов'язковою, оскільки носить (має) рекомендаційний характер. Таке ж правове значення має і кримінально-правова оцінка діяння, яка здійснюється іншими учасниками судового провадження. Обов'язковими для суду є лише правові позиції, викладені у формальних джерелах кримінального права - законі про кримінальну відповідальність, рішеннях КС України, ВС України, ЄСПЛ, міжнародно-правових договорах.

О. В. Капліна зазначає, що: 1) сутність експертизи полягає у проведенні досвідченою особою (експертом) на основі її спеціальних пізнань самостійного дослідження, необхідного для з'ясування обставин, які мають значення для кримінального провадження, що знаходить своє відображення у висновку експерта, та що неприпустимо підміняти експертизу консультацією спеціаліста навіть у тому випадку, якщо призначення експертизи не є обов'язковим; 2) фактичною підставою для призначення експертизи є потреба в наукових, технічних або інших спеціальних знаннях, які необхідні для вирішення певних питань у кримінальному провадженні; до спеціальних пізнань належать знання у певній галузі науки, техніки, мистецтві або ремеслі та інших окремих сферах людської діяльності, які (спеціальні пізнання) у відповідній галузі діяльності визначаються предметом експертизи, до яких не належать загальновідомі і загальнодоступні знання в галузі матеріального і процесуального права, якими повинні володіти слідчі, прокурори, судді. Саме тому, вважає О. В. Капліна, закон прямо забороняє проведення експертизи для з'ясування питань права; на неприпустимість порушення перед експертом правових питань (наприклад, про причину недостачі цінностей, вину обвинуваченого в смерті потерпілого або заподіяння йому тілесних ушкоджень, про осудність особи, а не її психічний стан тощо) вказував свого часу ПВСУ в п. 2 постанови від 30 травня 1997 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», спрямовуючи таким чином правозастосовну практику [2].

В. А. Колесник зазначає, що спеціальні знання можуть відноситись до будь- якої сфери людської діяльності, а винятки становлять правові знання, тому експерт не вправі вирішувати питання правового характеру (наприклад, чи мало місце вбивство або самогубство; надання кваліфікації дій особи за певною статтею чи частиною статті кримінального закону; чи є нестача результатом розкрадання або недбалості тощо), навіть якщо вони перед ним поставлені; експерт вправі вирішувати лише питання спеціального характеру [3].

В. Мамутов зауважує, що нині тема наукового забезпечення діяльності Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції стає все більш актуальною, зокрема у зв'язку з проведенням судової реформи [4]. Ґрунтовне вивчення цього питання, вважає В. М. Кампо, потрібне для поліпшення якості наукового забезпечення судової практики, а також для формування нового покоління доктрин і правових позицій, заснованих на інноваційних підходах до здійснення судочинства [5].

Слушними є твердження В. Мамутова, що кінцевою метою наукового забезпечення діяльності судів на сучасному етапі фактично є формування сталої судової практики і судових прецедентів, а також переорієнтація судів на здійснення судочинства на підставі доктрин реального, а не формального права. В основу цього процесу мають бути покладені сучасні фундаментальні наукові знання та практика їх застосування при здійсненні судочинства.

В. Мамутов зазначає, що законодавство не містить прямої заборони для суду та учасників судового процесу залучати як докази висновки наукової експертизи, проте неконкретність законодавчого регулювання питань щодо призначення та проведення наукової експертизи в процесі здійснення судочинства на практиці мала наслідком ледь не заперечення самої можливості залучення науково-експертних висновків як доказів у судовому процесі.

На думку В. Мамутова, на конституційному рівні питання призначення правової експертизи в процесі здійснення судочинства судами можна розглядати в декількох аспектах: 1) згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України одним з основних принципів судочинства є «змагальність сторін та свобода в наданні перед судом їх переконливості». Це означає, зокрема, що сторони мають право представляти суду експертні висновки фахівців з питань по суті справи, яка розглядається в суді, або заявляти клопотання про затребування висновків фахівців, у тому числі й учених, з цих питань; 2) з цим процесуальним правом особи кореспондуються положення ч. 1 ст. 42 Конституції України, згідно з якою кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Отже, враховуючи, що законодавством наразі не встановлено обмежень щодо використання науково-експертних висновків відповідних установ у процесі здійснення судочинства, наукові установи у галузі права можуть надавати учасникам процесу та суду зазначені висновки, а також отримувати за це винагороду [6].

Реально вплинути на формування правових позицій ВС України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо застосування кримінального закону взагалі, правозастосовного тлумачення закону про кримінальну відповідальність і, головне, формування правозастосовних орієнтирів щодо кримінально-правової кваліфікації певних діянь, мають можливість, перш за все, члени науково-консультативних рад при ВС України і Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

При ВС України, як і при Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, утворюється Науково-консультативна рада з числа висококваліфікованих фахівців у галузі права для попереднього розгляду проектів постанов Пленуму ВС України стосовно надання висновків щодо проектів законодавчих актів та з інших питань діяльності ВС України, підготовка яких потребує наукового забезпечення. Повноваження Пленуму ВС України визначені ст. 46 Закону «Про судоустрій і статус суддів». До них віднесені, зокрема надання висновків щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судової системи та діяльності ВС України та прийняття рішень про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Порядок організації та діяльності Науково-консультативної ради визначається положенням, що затверджується Пленумом ВС України (ч. ч. 1, 2 ст. 46 Закону «Про судоустрій і статус суддів»). Повноваження Науково-консультативної ради при Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ визначені ст. 37 Закону «Про судоустрій і статус суддів» - вона створюється для попереднього розгляду проектів постанов цього суду, підготовка яких потребує наукового забезпечення.

Вжите у частині 1 статті 46 Закону формулювання «надання висновків... з інших питань діяльності ВС України, підготовка яких потребує наукового забезпечення», є нечітким, неконкретним. Певним чином воно конкретизоване у ст. 452 КПК України 2012 р. Відповідно до пунктів 4-6 частини 2 статті 452 КПК України у разі постановлення суддею-допові- дачем ВС України ухвал про відкриття провадження у справі, яка ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ допущена до провадження у ВС України, суддя-доповідач протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження здійснює підготовку до перегляду судового рішення ВС України. При цьому суддя-до- повідач має право доручати відповідним фахівцям Науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготувати науковий висновок щодо норми закону про кримінальну відповідальність, яка неоднаково застосована судом касаційної інстанції щодо подібних суспільно небезпечних діянь, має право визначати органи державної влади, представники яких можуть надати в суді пояснення, корисні для вирішення справи, та дає розпорядження про їх виклик до суду, здійснює інші заходи, необхідні для вирішення питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права.

Аналогічні положення, з однією відмінністю містились у пунктах 3-15 ч. 2 ст. 400¹⁹ КПК України 1960 р. Згідно з КПК України 2012 р. суддя-доповідач має право давати зазначені доручення і визначати зазначені органи державної влади, а за КПК України 1960 р. суддя-допо- відач повинен був доручати відповідним фахівцям Науково-консультативної ради при ВС України підготувати науковий висновок щодо норми кримінального закону, яка неоднаково застосована судом касаційної інстанції щодо подібних суспільно небезпечних діянь.

В аналізі практики перегляду ВС України судових рішень у кримінальних справах із підстав, передбачених ст. 400¹² Кримінально-процесуального кодексу України [7], проведеним судовою палатою в кримінальних справах ВС України, зазначається: «Більшість переведень у кримінальних справах містить відповідні висновки науковців із питань, що є предметом судового дослідження. Проте таких наукових висновків немає здебільшого у випадках, коли справа розглядалася з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 400¹² КПК України. Наукового висновку не було у переведенні за кримінальною справою, судові рішення в якій переглядалися на підставі п. 1 ч. 1 ст. 400¹² КПК України.