Основи міжнародного менеджменту

Модель Герпотта.

Його особливість полягає у виділенні моделей для прийняття управлінських рішень по різним питанням. Вибір політики в технологічній сфері визначається в даній методиці в залежності від значення таких показників, як привабливість технології і технологічна позиція підприємства. При високій привабливості нової технології передбачається вибір більш капіталомістких проектів, а при низькій - менша інвестиційна активність. Із хорошою технологічною позицією пов'язується більш агресивна політика на м/н ринку, більший ступінь залучення ресурсів компанії в глобальну гонку, тоді як більш слабка орієнтує фірму на кооперацію в м/н масштабі.

Процес носить двохступеневий характер: спочатку вирішується питання про те, як буде проводитись науково-технічна діяльність, а потім - де будуть розміщені центри НДДКР.

Модель Пірсона/Брокхофа/Бемера.

В її основі лежить ромб факторів конкуренції М.Портера, яка модифікована таким чином, щоб можна було оцінити відмінності розміщення центрів НДДКР:

-серед факторів виробництва виділені людські ресурси, так як кваліфікація персоналу у сфері НДДКР відіграє вирішальну роль;

-споживчі “підтримуючі галузі” замінені “підтримуючими технологіями”;

-попит має значення остільки, оскільки він визначає тип напрямку розвитку продукту: або орієнтоване на запити конкретних клієнтів (ринкове), або просуваюче технологію (технологічне);

-фактор конкуренції меншою мірою суттєвий для вибору місця розміщення центрів НДДКР.

2.Вибір форм науково-технічного співробітництва.

Аналіз сучасних тенденцій такої практики показує, що поряд із вказаними мотивами все більше значення набувають наступні вигоди від співробітництва: використання потенціалу партнера для виходу на зарубіжні ринки, нарощення неформалізованого обсягу знань і навичок, оптимізація процесу виконання НДДКР за рахунок координації діяльності постачальників і споживачів і посилення ринкових позицій учасників.

3.Фінансування м/н проектів.

Спосіб фінансування м/н проектів визначається вибором методу бюджетування (складання фінансового плану) НДДКР. Фінансовий аспект особливо важливий, так як саме бюджет НДДКР є тим містком, який поєднує стратегічні цілі і процес оперативного управління проектом. Виділяють проектно-незалежний, проектно-залежний і комбінований способи складання бюджету.

Проектyо-незалежний спосіб полягає у зведенні воєдино грошових потоків від всіх проектів для досягнення їх глобальної збалансованості. Проектно-залежний спосіб розробки фінансового плану НДДКР полягає у виділенні грошей під конкретно подані проекти. У випадку ухвалення проекту у штаб-квартирі грошові кошти передаються у розпорядження підрозділів.

У більшості випадків на практиці використовують поєднання обох способів бюджетування. Комбінований спосіб полягає у фінансуванні довгострокових стратегічних робіт м/н значення на основі проектно-незалежного способу, а підвищення активності і гнучкості національних підрозділів стимулюється наданням фінансових коштів під конкретні проекти.

97. Організація технологічної діяльності міжнародних корпорацій

1.Структури управління НДДКР.

При проведенні м/н НДДКР використовуються такі структури, як м/н комітети і проекти, м/н лінійна і штабна організація.

М/н комітети.

М/н комітети складаються із менеджерів центрального і національних підрозділів. Їх характерною особливістю є те, що вони не змінюють існуючої ієрархії, діють поза її межами. Вони жорстко орієнтовані на управління певними проектами і відповідно створюються на зазделегіть обмежений термін.

Як правило, перед комітетами висуваються наступні задачі:

-перевірка відповідності прийнятих до виконання проектів реалізованої в поточний момент політики в області НДДКР;

-рішення стратегічних задач по координації робіт, особливо в рамках великих проектів;

-координація і контроль ходу реалізації прийнятих проектів;

-консультування керівних органів фірми.

М/н управління проектами.

Ця форма організації НДДКР також не включається у фірмову ієрархію. Як правило вона вибирається для м/н проектів, що мають комплексний характер, але обмежені за часом. На відміну від м/н цільових комітетів у цьому випадку виділяється спеціальний менеджер або команда менеджерів для управління процесом. В залежності від характеру взаємодії, адміністрації проекту і ієрархічної структури МНК розрізняють проектний менеджмент через вплив, проектно-матричну організацію управління і власне управління проектами у чистому вигляді.

М/н лінійна організація.

Створення лінійних зв'язків всередині МНК у сфері НДДКР на м/н рівні залежить від структури фірми. Зростаюча залежність ефективності фірм від успіхів у цій області і глобалізація бізнесу посилюють важливість проведення спільної науково-технічної політики і тісних відносин між топ-менеджментом МНК і місцевими керівниками НДДКР. Крім цього ієрархічна структура заставляє центральне керівництво діяти через директорів національних відділень, що понижує дієвість управлінських зусиль. Це заставляє вводити елементи ієрархії у відносини центральних і місцевих органів управління НДДКР.

МНК із сильною науково-технічною направленістю для забезпечення єдиної науково-технічної політики створюють лінії функціонального підпорядкування між центральними і місцевими НД і конструкторськими підрозділами. Але місцеві підрозділи, що здійснюють НДДКР, залишаються в адміністративному підпорядкуванні керівництва національних підрозділів.

М/н штабна організація.

Керівництво багатьох фірм дійшло висновку, що значно ефективніше узгоджувати м/н науково-технічну діяльність не через адміністративні повноваження, а через владу експертів. Тому створюються штабні підрозділи, які не мають розпорядчих функцій, але на відміну від м/н цільових комітетів діють на постійній основі. Їх головною метою є експертиза і координація НДДКР, особливо комплексних, що виходять за рамки однієї області діяльності і носять м/н характер.

98. Система тотального управління якості в міжнародних корпораціях. Міжнародна система стандартів ISO-9000

Якість -- це сукупність характеристик об'єкта, які стосуються його здатності задовольнити встановлені і передбачені потреби відповідно до його призначення (ІSO 9004-1-95).

Тотальне управління якістю являє собою сукупність організаційної структури, процедур, процесів і ресурсів, необхідних для адміністративного забезпечення якості. Метою запровадження системи тотального управління якістю є забезпечення максимально високих результатів по всіх найважливіших для споживача критеріях.

Основні елементи тотального управління якістю включають:

Філософські підстави:

1.1. Якість, що відповідає вимогам споживачів.

1.2. Ключова роль керівництва в управлінні поліпшенням якості (принцип першої особи).

1.3. Безперервність поліпшень.

1.4. Участь персоналу в процесі забезпечення і підвищення якості.

1.5. Швидке реагування.

1.6. Якісне проектування та упередження браку.

1.7. Управління за результатами.

1.8. Розвиток партнерських відносин.

1.9. Відповідальність і відданість корпорації.

Загальний інструментарій:

2.1. Інструменти статистичного контролю процесу.

2.1.1. Блок-схема виробничого процесу.

2.1.2. Контрольна карта.

2.1.3. Аналіз Паретто і гістограми.

2.1.4. Причинно-наслідкові діаграми («риб'ячий скелет» -- діаграма К. Ішикави).

2.1.5. Графік протікання процесу.

2.1.6. Діаграми розкидання.

2.1.7. Контрольні графіки.

2.2. Розгортання функції якості.

Інструменти статистичного спостереження відділу контролю якості:

3.1. План вибірки.

3.2. Аналіз можливостей виробничого процесу.

3.3. Методи Тагучі.

Міжнародні корпорації створюють і вдосконалюють свої системи тотального управління якістю продукції на основі національних, регіональних чи міжнародних систем тотального управління якістю. Серед національних систем якості найвідомішими є американська премія Болдріджа та японська премія Демінга.

Прикладом регіональної системи управління якості є поширена Європейська премія якості.Ця модель описує «ідеальне» підприємство і складається з дев'яти критеріїв .

Міжнародна Організація по Стандартизації (ISO) 9000. Термін відноситься до ряду універсальних стандартів, що визначають систему "Перевірки якості", запропоновану Міжнародною Організацією по Стандартизації і прийняту 90 країнами в усьому світі. Національні показники стандартів понад 100 країн включають ISO. Її ціль полягає в тому, щоб розвивати міжнародний обмін товарами і послугами в усьому світі та заохочувати всесвітнє співробітництво в інтелектуальній, науковій, технологічній та економічній сферах.

Для реєстрації в ISO 9000, компанія має відповідати певним стандартам у своїх операціях з перевірки якості, підтвердженим незалежним агентством реєстрації. Сертифікується не продукт або послуга, а система перевірки якості. Сертифікація ISO 9000 гарантує клієнтам, що ця компанія має досить налагоджену систему, щоб забезпечити відповідність будь-якого виробу чи послуги, що вона пропонує, усім міжнародним стандартам якості.

Компанії, що сертифікуються ISO 9000 отримуються менше скарг від клієнтів, несуть менше експлуатаційних витрат і отримують зростання попиту на свої вироби чи послуги. Хоча обробна промисловість спочатку виступала проти перевірки якості, ISO 9001 не виключає жодних певних галузей промисловості або сектору економіки. Ваше рішення щодо того, чи проходити сертифікацію, залежатиме більше від того, чого очікують ваші клієнти чи вимагає ринок. Деякі компанії, наприклад, не купують готові вироби і запчастини у виробників, які не зареєстровані Міжнародною Організацією по Стандартизації 9000.

99. Статистичні методи управління якістю

Жодне керування якістю як продукту, так і процесу неможливе без використання вже існуючих статистичних методів. Це залишається справедливим і при загальному керуванні якістю.

Тому в стандартах ІСО 9001 - ІСО 9003, де розглядаються системи якості, записано: "У разі потреби постачальник має розробляти процедури, що забезпечують вибір статистичних методів, необхідних для перевірки можливості технологічного процесу і прийнятності характеристик продукції".

Статистичні методи (статистичні вибірки, аналіз динамічних рядів, кореляційно-регресійний аналіз тощо) передбачають створення статистичних вибірок і моделей для проведення перевірки, щоб значно скоротити витрати і час на контроль якості. Тому потрібно, щоб команда управління проекту була обізнана з різними технологіями статистичного моделювання.

Інструменти статистичного спостереження відділу контролю якості:

3.1. План вибірки.

3.2. Аналіз можливостей виробничого процесу.

3.3. Методи Тагучі.

Статистичний -- це особливий науково обґрунтований вид (метод) вибіркового контролю, що ґрунтується на застосуванні теорії ймовірностей та математичній статистиці. Він дозволяє не лише фіксувати фактичний рівень якості масової продукції, але й активно впливати на перебіг технологічного процесу, тобто забезпечувати його регулювання (управління). Основна його ідея зводиться до того, що в будь-якому сталому процесі, коли відсутні непередбачені відчутні збурення, фактичні показники якості окремих екземплярів продукції завжди матимуть незначні відхилення від середніх величин.

Перевагою статистичного контролю є можливість керувати рівнем якості продукції за принципом регулювання кібернетичної системи із зворотним зв'язком. Проте йому властиві й недоліки, які не можна ігнорувати: по-перше, він має відносно вузьку сферу застосування (переважно масове виробництво); по-друге, .- порівняно великих коштів на збирання та обробку інформації. Здешевіти ці процеси можна шляхом автоматизації збирання, обробки і аналізу необхідної для контролю інформації, створення гнучких автоматизованих виробництв за умови виправданого функціонування з огляду інших чинників. поміж інших видів технічного контролю потребує пояснення хіба що летучий, інспекційний, стаціонарний і змінний.

100. Особливості технологічної політики міжнародних корпорацій в Україні. Міжнародне фінансове середовище

З погляду технологічної політики Україна розглядається міжнародними корпораціями як країна з неринковою економікою, як і інші постсоціалістичні країни. Це звужує можливості використання міжнародними корпораціями в Україні так званих високих технологій, які дозволяють докорінно знизити трудомісткість, матеріаломісткість та енергоємність виробничих процесів за одночасного поліпшення якості виробничої продукції, наданих послуг і виконаних робіт. Адже, з одного боку, зазначені ресурси у країнах з перехідною економікою досить дешеві. З іншого боку, міжнародні корпорації часто не мають належних мотивів експорту до України високих технологій, що потребують для свого обслуговування висококваліфікованого персоналу. Тому для переважної більшості міжнародних корпорацій («Кока-Кола», «Пепсі-Кола», «Мак-Дональдс», «Проктер енд Гембл», «Деу», «Філіп Морріс», «Лукойл» і т. д.) притаманно використання в українських відділеннях звичайних технологій.

Однією з важливих особливостей технологічної діяльності зарубіжних корпорацій в Україні є наявність в Україні системи сертифікації продукції, що здійснюється відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію та сертифікацію», Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про рекламу». По-перше, зарубіжні корпорації -- імпортери чи виробники продукції мають дотримуватись вимог, висунутих до процедури сертифікації 37 видів продукції, що підлягають обов'язковій сертифікації. По-друге, зарубіжним відділенням доводиться стикатись із підробками своєї продукції, а тому важливо забезпечити її належний захист. По-третє, варто враховувати бюрократичні аспекти процедури сертифікації. По-четверте, у процесі сертифікації доводиться вдаватись до неофіційних платежів.

Істотне значення для технологічної діяльності зарубіжних корпорацій в Україні має запровадження національної нагороди з якості в 1996 р. Вона присуджується щорічно за підсумками Українських національних конкурсів з якості. В основі Українського конкурсу якості лежить модель Європейської нагороди з якості.

При виборі партнерів в Україні зарубіжні корпорації враховують низький рівень застосування систем управління якістю на підприємствах.

Отже, для плідного технологічного співробітництва з транснаціональними корпораціями в процесі подолання Україною бар'єрів для вступу до Світової організації торгівлі, а згодом -- до Європейського Союзу, вітчизняним виробникам продукції та послуг важливо здійснити перехід до інноваційної моделі розвитку і впровадити на її основі сучасні системи тотального управління якістю продукції.

Варто звернути увагу на те, що міжнародні корпорації діють у багатовалютному фінансовому середовищі.

Міжнародне фінансове середовище -- сукупність факторів, що впливають на рух грошових коштів у всіх валютах світу, та обмінні курси між ними.

101. Міжнародні потоки грошових коштів

Система ТНК накопичує значний обсяг грошових вимог у формі внутрішніх потоків коштів. Розподіл цих потоків або переказування кредитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу визначається як «управління грошовими переказами» чи «міжнародна система управління готівкою».

ТНК спрямовує кошти дочірнім підприємствам компанії, які їх потребують із загального фонду системи, якщо це не загрожує зайвим валютним ризиком. Регіональний ризик можна знизити завдяки отриманню позик у місцевих банках, навіть якщо це передбачає надмірні витрати. Фірма може намагатися мінімізувати розмір своїх світових податкових платежів, які обмежують перекази прибутку від однієї одиниці системи до іншої за умови існування низьких податкових ставок.

Перекази можуть набувати форми:

дивідендів;

виплати позик;

процентів і нагород;

коштів, отриманих у результаті стратегії встановлення трансфертних цін.

Цикл руху грошових коштів об'єднує отримання грошових коштів від продажу продукції та оплату грошовими коштами факторів виробництва.

Засоби переміщення грошових коштыв можуть бути такими:

об'ява дивідендів;

роялті (royalty) -- 1) компенсація за використання патенту, авторського права, власності (певний відсоток від обсягу продажу); 2) плата за право розроблення природних ресурсів (різновид податку);

гонорари в оплату управлінських послуг;

виплати на погашення основної суми кредитів і процентів за ними;

установлення трансфертних цін, які у фінансовому механізмі ТНК відіграють важливу роль. Вони опосередковують внутрішній оборот ТНК.

Трансфертна ціна -- (transfer price) -- це ціна, що обслуговує внутрішні операції між структурними підрозділами ТНК у різних країнах, тобто це ціна, що використовується всередині корпорації при розрахунках між її самостійними підрозділами; ціна продажу товарно-матеріальних запасів між взаємозв'язаними підрозділами ТНК.

Призначення встановлення трансфертних цін -- це:

переказування грошових коштів між структурними підрозділами ТНК;

контроль та регулювання грошових операцій;

управління розподілу прибутку і податкових зобов'язань;

здійснення впливу на вартість імпортованих та експортованих товарів і на тарифні ставки;

полегшення позиціювання грошових коштів з метою скорочення валютного ризику.

Одним із методів управління грошовою готівкою є кліринг, який дозволяє ТНК знизити інтенсивність потоків грошової готівки, швидше та ефективніше її переміщувати. Залік може бути організований, якщо кілька підприємств пов'язані між собою як зустрічним, так і послідовним переданням продукції чи наданням послуг.

Концентрація платежів при клірингу дозволяє ТНК:

значно скоротити суму взаємної заборгованості;

перервати ланцюг неплатежів;

досягти економії платіжних коштів на суму залікового обороту;

розширити сферу безготівкових розрахунків;

прискорити розрахунки;

зберегти існуючу грошову (касову) готівку.

102. Основні концепції валютних курсів

У своїй роботі м/н менеджер повинен опиратись на теорії, що дозволяють йому будувати сценарій розвитку подій і прогнозувати наслідки рішень, що приймаються. До них відносяться теорії, що описують основні умови паритетів фінансового ринку.

Всі теорії паритетів є похідними від закону єдиної ціни, згідно з яким ціни (доходи) фінансових активів з однаковим ризиком, скориговані на валютний перерахунок, з урахуванням операційних витрат вирівнюються на всіх світових ринках. Механізмом вирівнювання виступає м/н арбітраж (операція, пов'язана з купівлею активу на дешевому ринку і продажем його на більш дорогому).

1. Теорія паритету купівельної спроможності валюти.

Розрізняють теорії абсолютного і відносного паритету купівельної спроможності валюти. Вони показують взаємозв'язок між рівнем цін в країнах (рівнем інфляції) і їх валютним курсом.

Зміни курсів валют залежить від зміни темпів інфляції між розглядуваними країнами. Більш високе зростання всередині країни у порівнянні з ростом рівня цін в іноземній державі призведе до знецінення національної валюти.

2. Теорія паритету відсоткових ставок.

Дана теорія пов'язує між собою величину форвардного курсу і рівень відсоткових ставок за депозитами у країні.

У відповідності з цією теорією високі (низькі) відсоткові ставки в умовах рівноваги повинні покриватись форвардним дисконтом (або премією) по валюті.

3. “Ефект Фішера”.

Даний ефект зв'язує відсоткові ставки з інфляцією у розглядуваних країнах.

Відповідно до ординарної теорії Фішера, номінальна ставка відсотку rу країні залежить від реальної відсоткової ставки R і темпу інфляції p:

(1+r)=(1+R)(1+p),

де r - номін.відсоткові ставки; R - реальні відсоткові ставки; p - темп інфляції.

До двох і більше країн застосовують генералізований ефект Фішера, відповідно до якого різниця у ставках відсотка у порівнюваних країнах є функцією різниці їх темпів інфляції. Валюти з більш високим темпом інфляції повинні мати більш високу відсоткову ставку, ніж валюти з більш низьким темпом інфляції.

4. “М/н ефект Фішера”.

За допомогою даного ефекту здійснюється перехід від відсоткових ставок до валютних курсів. Відповідно до “м/н ефекту Фішера”, різниця відсоткових ставок є неупередженою оцінкою наступних змін готівкових валютних курсів. Таким чином, очікувані доходи від інвестування (у вітчизняній валюті) в іноземну або вітчизняну економіку повинні вирівнюватись, курсовий диференціал повинен бути рівною відсотковому диференціалу між відповідними країнами.

5.Теорія незміщеного форвардного курсу.

Відповідно даної теорії, ніхто не дасть більш точного прогнозу майбутнього спот-курсу, ніж сам валютний ринок. Тому котирований банками форвардний курс або валютними біржами - ф'ючерсний курс і є кращий прогноз про величину очікуваного спот-курсу.

Ямайська валютна система є поліцентричною. У ній роль ведучої валюти не закріплено ні за однією національною валютою світу. Мірою (засобом) вартості вивезеного із країни багатства може бути будь-яка ВКВ, євро або СДР (СПЗ).

Сучасна валютна система побудована на базі плаваючих валютних курсів. Центральні банки країн не зобов'язані втручатись у роботу валютних ринків для зміни курсу своїх валют. Але таке втручання і не заборонено. МВФ дозволив країнам-учасницям вибирати режим встановлення валютного курсу самостійно. Сьогодні використовують три системи курсоутворення: плаваючий, фіксований і змішаний.

Плаваючий - вибирають розвинуті країни, виключаючи крани, що входять в Європейську валютну систему. Валюти цих країн є ВКВ, і їх курсоутворення визначається грою попиту і пропозиції на валютному ринку (США, Канади, Австралії, Японії, Швейцарії та ін. країни).

До твердої фіксації прибігають країни, що розвиваються. Фіксація курсу здійснюється по відношенню до ВКВ, СДР, євро.

Змішане плавання було характерне до початку 1999 р. для валют країн Європейської валютної системи. Курси цих валют фіксувались по відношенню до екю, і через цей еквівалент здійснювалась фіксація курсів по відношенню одна до одної.

Роль регулюючого валютного органу в Ямайській валютній системі виконує МВФ.

103. Управління валютними ризиками

МК діють у багатовалютному фінансовому середовищі. МК обов'язково здійснюють операції на ринках іноземних валют -- інакше неможливі взаємовідносини як усередині корпорації між зарубіжними відділеннями, так і з іноземними діловими клієнтами. МК для фінансування своїх зарубіжних підрозділів використовують різноманітні валютні інструменти (євровалюту, євробонди, акції) залежно від терміну фінансування.

Валютні ризики поділяються на три групи, кожна з яких потребує використання спеціальних міжнародних фінансових інструментів.

Операційний ризик - це нестабільність варт-ті потоків грош. засобів, вимірюваних в одиницях валют цих країн.

Особливе місце серед факторів, що визначають операційний ризик, посідає так званий операційний леверидж. Його суть полягає в залежності прибутку від рівня постійних фіксованих витрат в-ва. До них відносять платежі за оренду приміщень, устаткування, страхування майна, платню адміністративному персоналу. Високий рівень постійних витрат звичайно спостерігається у високоавтоматизованих, капіталоємних виробн-х: За решти рівних умов чим вищі постійні витрати корп., тим вищий операційний ризик, тому що навіть невелике підвищення витрат понизить доход від основної д-ті. -Фактор операційного левериджу використовується при бюджетуванні капіталу.

Самий простий засіб уникнути ОР: передача його ін. компанії. Для змення ризиків викор-ся сальдований ОР. ОР, з якими зіткаютьсся компанії, що мають постійні і великі контракти з іноз. валютою, погашуються в рез-ті таких операцій або стають менше. ОР змен-ся ще більше, коли платежі і надходження здій-ся у великої кіл-ті валют. Якщо компанія захоче повністю звільнитися від ОР, то для цього є багато методів хеджування.

ОР - це ризик, під який підпадають ділові кола і приватні особи, коли майбутні платежі або отримання коштів повині бути зроблені в іноз. валюті, майбунтя варт-ть якої невизначена. Найбільш легко усунути або змен-ти короткостр. ОР.

Перерахунковий ризик

ПР відноситься до змін бухгал-х вартостей прибутку і влас-ті капіталу компанії, які виникли через коливання обмінного курсу. ПР відноситься до впливу змін обмінного курсу на сумарні фін. звіти ТНК.

Під ПР підпадають і під-ва і приватні особи при неочікуваних змінах обмінних курсів.

Перерахунок належить до операцій переводу фін. звітів компаній з од. валюти в ін. ПР при цьому пов'язаний із зміною зареєстр-х даних про фін. стан компанії, викликаним змінами обмінного курсу. Щоб підготувати свої фін. звіти ТНК повині конвертувати свої активи і пасиви в іноз. валюті в якусь одну спільну.

Глибина впливу і тип такого ризику залежать від методу, який викор-ся для перерах-ку звітів про рез-ти діял-ті і балансових звітів із однієї валюти в іншу.

Економічний ризик

Економічний ризик - випадкове зниження конкурентоспроможності; зниження довготермінової рентабельності. Цей ризик стосується майбутніх контрактних угод. Він має довготерміновий характер, пов'язаний з перспективним розвитком компанії (фірми). Вважається, що його не важко спрогнозувати. Якщо компанії регулярно купують чи продають товари за кордон, вони постійно обмежені ризиком скорочення виручки чи скорочення затрат, пов'язаними з несприятливими змінами курсів валют. У міжнародній торгівлі ризик існує завжди і компанії повинні прагнути до його максимально можливого скорочення. Існують два головні наслідки економічного ризику для компанії у випадку несприятливої зміни курсу валют: 1) зменшення прибутку від майбутньої операції - такий екон. ризик називається прямим; 2) втрата певної частки цінової конкурентноздатності порівняно з іноземними товаровиробниками - такий називається опосередненим. Джерелом прямого екон. ризику є операції, що будуть проведені у майбутньому. Після укладення угоди прямий екон. ризик трансформується в операційний. Прикладом виникнення загрози понесення збитків може бути пропозиція укладення контракту, який здійснюється в іноземній валюті, чи подання прайс-листа в іноземній валюті. Будь-яка компанія, що купує чи продає товар за кордоном, обтяжена економічним ризиком. Опосередненим екон. ризиком називають ризик збитків, пов'язаних із погіршенням

Найбільш популярними інструментами управління економічними валютними ризиками є:

1) вирівнювання грошових потоків, які надходять до компанії і залишають її при зміні вартості валют;

2) глобальна диверсифікація;

3) вирівнювання активів та пасивів стосовно використову-ваних валют, термінів виконання зобов'язань і партнерів по бізнесу.

104. Суть і основні види валютних ризиків

Валютні операційні ризики являють собою ризики, пов'язані зі змінами обмінних курсів у період між поставками продукції та здійсненням платежів.

Головними інструментами управління операційними валютними ризиками є:

1. Уникнення ризиків:

а) передача ризиків шляхом укладання контрактів у валюті експортера;

б) попередня оплата;

в) сальдування операційних валютних ризиків шляхом укладання контрактів на продаж одних товарів і купівлю інших з партнерами однієї і тієї самої країни;

г) проведення розрахунків протягом тривалого часу;

д) «кошикове» хеджування -- використання платежів і надходжень у великій кількості валют.

2. Короткострокове управління операційними валютними ризиками:

а) форвардні валютні контракти;

б) ф'ючерсні валютні контракти;

в) хеджування короткостроковим кредитом;

г) валютні опціони;

д) перехресне хеджування шляхом укладання контракту на іншу валюту, курс якої прив'язаний до партнерської.

3. Довгострокове управління операційними валютними ризиками:

а) паралельні (компенсаційні) позики;

б) валютні свопи;

в) кредитні свопи.

Другий тип валютних ризиків -- перерахункові (бухгалтерські). Вони пов'язані з веденням бухгалтерських записів і перерахунком вартості активів і пасивів з однієї валюти в іншу. У разі непередбачуваних змін валютних курсів виникають несподівані зміни в заявленому фінансовому стані компанії, штучному перебільшенні чи зменшенні певних статей балансу, насамперед прибутку. Перебільшення прибутку провокуватиме акціонерів вимагати більше дивідендів на шкоду інтересам розвитку компанії. Заниження прибутків буде псувати рівень рентабельності, а отже, інтерес в інвесторів. До цього слід додати й відмінності в системі ведення бухгалтерського обліку в різних країнах, що ускладнює складання об'єктивного консолідованого балансу корпорації.

У процесі ведення бухгалтерського обліку застосовуються три основні методи перерахунків:

1. Метод чистого обігового капіталу, згідно з яким поточні активи і пасиви перераховуються за поточним обмінним курсом, а довгострокові активи і пасиви -- за початковим обмінним курсом.

2. Монетаристсько-немонетаристський метод, відповідно до якого грошові активи перераховуються за поточним обмінним курсом, а негрошові активи -- за початковим обмінним курсом. Грошові зобов'язання перераховуються за поточним курсом.

3. Метод повного розрахунку, тобто перерахунок усіх статей фінансової звітності за поточним обмінним курсом. Це найпростіший метод, тому він рекомендований до використання Інститутом привілейованих аудиторів Англії та Шотландії.

Економічний валютний ризик пов'язаний зі зміною вартості компанії внаслідок несприятливих змін обмінних курсів у тому разі, коли їх дія поширюється на очікувані надходження грошових коштів. Найбільш популярними інструментами управління економічними валютними ризиками є:

1) вирівнювання грошових потоків, які надходять до компанії і залишають її при зміні вартості валют;

2) глобальна диверсифікація;

3) вирівнювання активів та пасивів стосовно використовуваних валют, термінів виконання зобов'язань і партнерів по бізнесу.

105.  Управління короткостроковими активами і зобов'язаннями міжнародних корпорацій

Управління короткостроковими активами і зобов'язаннями

Ключовими елементами наведеної схеми управління готівкою є використання ринків євровалют і міжнародного ринку цінних паперів. До системи управління короткостроковими активами і зобов'язаннями входять такі інструменти, як фінансування міжнародної торгівлі (головним чином шляхом використання акредитивної форми розрахунків), державні гарантії, страхування, управління матеріально-технічними запасами, форфетинг, факторинг та ін.

106.  Управління довгостроковими активами і зобов'язаннями міжнародних корпорацій

Рис. Управління довгостроковими активами і зобов'язаннями

Схема показує, що управління довгостроковими активами і зобов'язаннями врешті-решт зводиться до прийняття рішень щодо міжнародного бюджетування капіталу. При цьому в певній послідовності враховується чимало факторів, представлених на

107. Трансферне ціноутворення в міжнародних корпораціях

Трансферні ціни -- умовні розрахункові ціни, які встановлюються міжнародними корпораціями на продукцію внутрішнього споживання, що поставляється одним відділенням іншому, однак грошові платежі за цими поставками не здійснюються.

Ключовою особливістю таких цін є те, що вони носять розрахунковий характер і встановлюються на продукцію, яка виробляється одним зарубіжним відділенням міжнародної корпорації для іншого і поставляється без перерахування реальних грошових коштів споживачем постачальнику. Такі ціни були розроблені і впроваджені в практиці корпорацій «Дженерал Електрик» та «Дженерал Моторз» на початку 30-х років. Зараз такі ціни використовують понад 2 тис. корпорацій.

Головна функція трансферних цін полягає в оптимізації оподат-кування міжнародних корпорацій та їх окремих філій за рахунок віднесення певної частини витрат на діяльність певних відділень з метою зниження податку на прибуток або ж інших податків і плате-жів. Серед інших функцій трансферних цін слід відзначити такі:

*забезпечення зв'язків між відділеннями;

*оцінка результатів господарської діяльності відділень;

*стимулювання поліпшення роботи відділень;

*узгодження інтересів відділень із загальнокорпоративними цілями.

Залежно від методів трансферних цін у цілому, а також двох головних складових -- собівартості та прибутку, розрізняють п'ять видів таких цін: витратні, договірні, кінцеві, ринкові і змішані трансферні. Кожен з видів цін має свої переваги, недоліки і сфери застосування.

108. Ринкові трансферні ціни

Ринкове трансферне ціноутворення - ціни на внутрішньо-корпоративні поставки встановлюються на ринку. Недосконалість методу: не всі товари, які поставляються всередині корпорації присутні на ринку. Крім цього виникають проблеми - ринок якої країни взятий за основу, по якому валютному курсу перераховувати ціни між підрозділами, які розташовані в різних країнах.

109. Договірні трансферні ціни

Договірне трансферне ціноутворення - ціна встановлюється на основі переговорів і консультацій між підрозділами ТНК. Основна недосконалість цього методу: договірні сторони в середині ТНК часто мають протилежні інтереси. Це може породити конфлікти при формуванні трансферних цін. Щоб запобігти конфліктам при договірному трансферному ціноутворенні ТНК використовує ряд механізмів серед яких є:

- представлення підрозділу ТНК який купує продукцію не тільки в середині, але й за межами компанії;

- корпоративний арбітраж.

Ефективність договірного методу ціноутворення залежить від корпоративної структури і наявності інформації про ринок.

110. Витратні трансферні ціни

Витратне трансферне ціноутворення - ціна встановлюється на рівня витрат. Існує три основних методи визначення трансферної ціни по витратах:

- тільки по змінних витрат обігу на одиницю продукції;

- по цілих витратах обігу - при формуванні трансферної ціни враховуються як змінні так постійні витрати обігу на одиницю продукції;

- метод маржинальних витрат - до базової ціни, яка враховує змінні і постійні витрати обігу на одиницю продукції додається націнка, маржа.

Позитивними сторонами витратного трансферного ціноутворення є простота, можливість контролю зацікавленими сторонами в середині ТНК, наявність конкретних виконавців.

111. Змішані методи трансферного ціноутворення

Змішане трансферне ціноутворення - використовується у всіх перечислених вище методів. Наприклад, нижня ціна визначається методом витратного трансферного ціноутворення, а верхня - ринкового трансферного ціноутворення. Після цього вибирається одна із цін в залежності від цілей і задач ТНК. Основною недосконалістю методу є його трудоємкість. Незважаючи на можливостей методу, він використовується досить рідко.

112. Міжнародна банківська діяльність

Адже прийняття і реалізація фінансових рішень у міжнародних корпораціях неможлива без співробітництва з провідними транснаціональними банками, що мають свої відділення у багатьох країнах.

При виборі банків, в яких корпорації і навіть фізичні особи здійснюють обмін валюти, не слід орієнтуватись лише на найнижчі ціни (комісійні). Більшість корпорацій, які часто потребують іноземних валют, встановлюють конфіденційні відносини принаймні з одним головним банком, якому віддається перевага у здійсненні операції обміну. При цьому враховуються спеціальні критерії:

конкурентна квота -- граничний розмір кількості валюти, яку можна обміняти в даному банку. У даному разі при обміні 1 млн дол. США економія 1 цента на 100 дол. США (0,01 %) дасть заощадження у сумі 10 тис. дол.;

особливості відносин з банком -- надання спеціальних послуг і додаткових зручностей при здійсненні операції обміну;

швидкість виконання замовлення;

оцінка міжнародного фінансового середовища;

прогнозні розробки (ситуація в зарубіжних країнах, валютні курси і т. ін.).

Для кращого розуміння міжнародної банківської діяльності радимо студентам уважно розглянути рис.

Рис. Міжнародна банківська діяльність

Як видно зі схеми, ключові операції міжнародних банків пов'язані з валютними обмінами, наданням міжнародних кредитів та операціями на міжнародних ринках цінних паперів.

113. Особливості фінансового менеджменту відділень міжнародних корпорацій в Україні

Насамперед слід звернути увагу на подальше розширення взаємовідносин міжнародних корпорацій, що діють в Україні, і вітчизняних банківських і небанківських фінансових установ (в Україні на сьогодні діють 8 іноземних банків). Це пояснюється передусім підвищенням якості банківських послуг українських банків та збільшенням прозорості їх діяльності. Варто підкреслити і стабільність української валюти, що дозволяє зарубіжним компаніям запобігати валютним ризикам. Слід також відзначити пом'якшення позицій Групи з розробки фінансових заходів у боротьбі з «відмиванням» грошей, отриманих злочинним шляхом (FATF), яка запропонувала в січні 2003 р. своїм країнам -- членам запровадити санкції проти України, що входила до переліку десятки найбільш корумпованих країн. За підрахунками експертів, в Україні щорічно «відмивається» близько 5 млрд дол. США, що становить 3 % всього світового обсягу легалізованих грошей. Прийняті законодавчі рішення сприяли відміні деякими країнами у квітні 2003 р. санкцій, зокрема Швейцарією, вжитих щодо України у зв'язку з «відмиванням» грошей.

Однак фінансові умови діяльності міжнародних корпорацій в Україні є менш сприятливими, ніж у країнах Центральної Європи. Недостатній також рівень кваліфікації вітчизняних фінансових менеджерів як для ефективної діяльності в українських відділеннях міжнародних корпорацій, так і для обслуговування цих відділень у банківських установах.

Однак, незважаючи на зазначене, загальний висновок зводиться до того, що фінансові умови діяльності зарубіжних корпорацій у нашій країні поліпшуються, хоча й не так швидко, як це потрібно.

114. Комерційні операції міжнародних корпорацій

Особливість комерційних операцій міжнародних корпорацій. Перша з них полягає в тому, що торговельні операції являють собою завершальну, обслуговуючу фазу міжнародного бізнесу, яка дозволяє реалізувати цінності корпорації у вигляді вироблених товарів, послуг, виконаних робіт. Переважна більшість провідних транснаціональних корпорацій самостійно створюють нові продукти, організують їх виробництво, використовуючи міжнародну кооперацію, а лише після цього здійснюють торговельні операції. Тому доходи від таких операцій реалізують додаткові вартості, створені на попередніх фазах бізнесу.

По-друге, комерційні операції міжнародних корпорацій здійснюються у багатьох валютах, що дозволяє знизити їх ризикованість і підвищити прибутковість. Однак це потребує ретельного узгодження торговельних і фінансових аспектів міжнародного бізнесу.

По-третє, міжнародні корпорації мають значну кількість варіантів організації торговельних операцій, адже провідні корпорації можуть продавати готову продукцію, напівфабрикати, ліцензії, патенти, вдаватись до лізингу устаткування, франчайзингу і т. д. Це потребує від менеджменту корпорацій використання сучасних інструментів порівняльного аналізу під час формування планів продажу.

По-четверте, міжнародні корпорації у своїй торговельній діяльності спираються на розгалужену мережу посередників -- оптових і роздрібних компаній. З одного боку, це спрощує процес продажу і зменшує зусилля на просування товарів, скорочує потребу в обігових коштах і підвищує рентабельність бізнесу. З іншого боку, виникає загроза послаблення зворотного зв'язку між кінцевим споживачем і корпорацією. Тому корпораціям доводиться підтримувати належне співвідношення між власними продажами і поставками посередника на всіх національних ринках.

По-п'яте, торговельні операції здійснюються на багатьох національних ринках, які мають численні відмінності як у вимогах до товарів (послуг), так і в методах продажу. Ці відмінності по-винні оперативно і ретельно враховуватись на попередніх фазах бізнесу.

115. Експортні операції міжнародних корпорацій

Головну увагу під час вивчення другого питання теми слід приділити широким можливостям міжнародних корпорацій у здійсненні експортних операцій. З одного боку, транснаціональні корпорації виробляють конкурентоспроможні товари і послуги та мають можливості постачати їх у різні країни, при цьому агресивно впливаючи на ринки цих країн. З іншого боку, більшість країн світу мають потребу в цих товарах і послугах для прискорення свого соціально-економічного розвитку. Завдяки застосуванню ефективних інформаційних технологій імпортери цих країн швидко виявляють виробників конкурентоспроможних товарів. Так, однією з найбільш досконалих вважається експортна діяльність міжнародної корпорації (ЗМ) (США) -- виробник понад 40 тис. найменувань товарів. Обсяг експорту становить 1,5 млрд дол. США при загальних обсягах продажів понад 15 млрд дол., 52 % з яких -- закордонні продажі.

Стратегія експорту базується на чотирьох простих принципах:

1. Входь до нового ринку першим, тобто перемагай інших.

2. Виробляй мало і продавай мало для входження на ринок у невеликих масштабах за дуже незначного інвестування та просування одного головного продукту.

3. Наймай на роботу місцевих працівників для продажу продукції фірми.

4. Формулюй і реалізуй глобальні стратегічні плани експорту та кінцевого закордонного виробництва продукції.

Підтримку експортної діяльності міжнародних корпорацій відповідними урядовими і неурядовими організаціями країни походження цих підприємств. Мало відомо, наприклад, що за обсягом експорту підприємств штат Каліфорнія (США) посідає восьму сходинку у світі. Значний внесок у це досягнення зробили представництва уряду цього штату в Японії, Китаї, європейських країнах, які доповнюють у цьому напрямі діяльність американських посольств. Широко відомий досвід роботи за кордоном японських торговельних домів «Сого-Соша».

Під час самостійного вивчення другого питання теми студенти мають звернути увагу на eкспортне фінансування -- залучення, забезпечення і використання фінансових коштів з метою здійснення експортної угоди. В її основі лежить не лише торгівля товарами народного споживання, але й поставка машин на обладнання, продаж нематеріального майна (права, ліцензії). Експортне фінансування повинно бути пов'язане безпосередньо з конкретним договором про поставку товарів і послуг, в якому врегульовані права і обов'язки продавця (постачальника) і покупця (підрядчика).

116. етрадиційні методи фінансування міжнародними корпораціями експортних операцій

Фінансуватися експорт може звичайними і нетрадиційними методами; кошти надаються банками, небанківськими установами або державними організаціями. бізнес міжнародний менеджмент персонал

При фінансуванні експорту використовуються практично всі форми кредитів, які застосовуються для внутрішньої торгівлі. Утворились і особливі форми фінансування, які перебувають у тісному зв'язку з наданими іноземному партнеру умовами платежу.

Різні методи фінансування експорту подано в табл

ФІНАНСУВАННЯ ЕКСПОРТУ

Види	Звичайні, або традиційні, методи	Нетрадиційні методи
Короткострокове	Незабезпечений овердрафт у національній або іноземній валюті. Аванси під інкасо. Врахування або купівля векселів / чеків банком. Акцептні кредитні лінії. Аванси покупця	Експортний факторинг. Кредити експортних посередників. Фінансування через комісійні фірми
Середньострокове	Позичка в національній або іноземній валюті. Кредит спеціальної державної установи	Форфетинг. Лізинг. Міжнародні кредитні спілки. Зустрічна торгівля
Довгострокове	Випуск єврооблігацій. Кредит покупцю. Проектне фінансування	Випуск акцій

Зустрічна торгівля -- це зовнішньоторговельні операції, при здійсненні яких у документах фіксуються тверді зобов'язання експортерів та імпортерів здійснити повний або частковий збалансований обмін товарами.

Лізинг класифікують як товарний кредит в основні фонди, а за формою він схожий з інвестиційним фінансуванням.

Види лізингових платежів включають:

1) амортизацію фінансованого активу;

2) витрати лізингодавця --

пов'язані із залученням капіталу, тобто відсоткові платежі з кредиту;

пов'язані з укладанням й управлінням лізинговим контрактом, тобто операційні;

3) прибуток лізингодавця.

Факторинг -- різновид посередницьких операцій, що проводяться банком і спеціальними компаніями, що являє собою купівлю грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасацію.

Форфетинг -- купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів, що виникають з товарних поставок, спеціальним кредитним інститутом (форфейтером) за готівковий розрахунок без права регресу на експортера при наданні останнім достатнього забезпечення.

Форфетер бере на себе всі види ризиків.

Форфетирування надає низку істотних переваг експортеру:

поліпшує позиції експортера за ліквідністю, оскільки фірма негайно отримує готівку;

експортер звільняється від валютних, кредитних, відсоткових ризиків;

зменшуються довгострокові вимоги в балансі фірми, що призводить до зростання її кредитоспроможності;

зникає необхідність у контролі за погашенням кредиту і роботі з інкасації платежів;

форфетинг не впливає на ліміти експортера по овердрафту або на інший кредит, наданий банком.

Недоліки форфетинга:

висока вартість: ставка значно більша за звичайні ставки за кредитами, оскільки форфетер бере на себе всі ризики;

складний пошук для експортера банку, що забажав би діяти як форфетер.

Співвідношення форфетинга і факторингу. Головні відмінності форфетинга від факторингу полягають у:

1) неможливості регресу відносно експортера, тобто експортер повністю звільняється від ризику неплатежу;

2) здійсненні форфетинга лише за сприяння банку і спеціального фінансового інституту (форфетера);

3) продажу лише однієї вимоги;

4) характері вимог -- вони повинні мати середньо- і довгостроковий характер;

5) взятті на себе також політичних ризиків;

6) сплаті повної суми ціни вимоги (при факторингу звичайно заморожується 10 %);

7) необхідності наявності банківських гарантій імпортеру.

117. Страхування і державна підтримка експортних операцій міжнародних корпорацій

Для стимулювання експорту держава часто застосовує страхування експортних кредитів, яке здійснюється через державні та напівдержавні організації, а також за допомогою гарантій і доручень уряду. Існування таких форм страхування пояснюється тим, що приватні страхові компанії не в змозі взяти на себе політичні й економічні ризики на тривалий період. Страхування експортного договору залежить від змістовної суті експортної угоди, що лежить в основі цього договору, платоспроможності імпортера та його гарантії (банку чи уряду). У такому разі експортер може застрахувати ризик неплатежу за допомогою державного страхування на 85-- 95 % суми вимог.

Гарантії видаються при додержанні таких умов:

заявник -- резидент країни-експортера;

товари і послуги мають походження країни-експортера;

імпортер згоден сплатити аванс у розмірі 15--20 % від суми поставки;

графік погашення заборгованості по середньострокових і довгострокових кредитах передбачає кілька дат погашення протягом строку дії кредиту;

учасники угоди зобов'язуються своєчасно надавати дані про неможливість своєчасного погашення кредиту і як наслідок -- можливі збитки;

дія гарантії починається після сплати збору, що отримує страхова організація.

Послуги з державного страхування експортних кредитів надаються практично у всіх розвинутих країнах, але найбільш активно вони представлені у Швейцарії, Німеччині, США, Франції, де існують спеціальні інститути, коштами яких управляє держава.

Цими організаціями страхуються звичайно види ризиків:

зовнішньополітичний;

заборони на переведення коштів, включаючи ризик мораторію;

кредитний, якщо замовник або боржник є державною установою (кредитні ризики приватних замовників не страхуються).

Способи страхування експортних ризиків. Існують різні способи зниження ризиків, пов'язаних зі здійсненням експортно-імпортних операцій, а саме: банківські інструменти страхування ризиків (акредитив, гарантія і т. ін.) і страховки, особливо спеціальних страхових товариств.

СПОСОБИ СТРАХУВАННЯ ЕКСПОРТНИХ РИЗИКІВ ПРИ ДОВГОСТРОКОВИХ УГОДАХ

Ризики	Способи страхування
Фабрикаційний	Страховка спеціального страхового товариства. Безвідзивний підтверджений акредитив. Аванс замовника
Неплатежу	Страховка спеціального страхового товариства. Безвідзивний підтверджений акредитив. Банківська гарантія / аваль. Форфетинг
Обмінного курсу валют	Строкова валютна угода. Валютний опціон. Отримання кредиту в іноземній валюті. Страховка спеціального страхового товариства. Форфетинг. Внутрішньовиробнича компенсація заборгованості і вимог в іноземній валюті
Зростаючих витрат при виробництві товару	Обмовка про зміну ціни в експортному контракті. Перенесення додаткових витрат на постачальників. Відсоткова своп-операція
Зміни відсоткових ставок	Перенесення додаткових витрат на постачальників. Відсоткова своп-операція. Фінансування з плаваючими відсотковими ставками

118. Імпортні операції міжнародних корпорацій

Джерела фінансування імпорту схожі з джерелами фінансування експорту. Це зумовлено тим, що надання кредиту експортеру дозволяє йому розширяти торговий кредит імпортеру (наприклад, коли банк готовий надати експортеру аванс під інкасо, експортер має можливість погодитись на оплату товару шляхом строкової тратти), а також тим, що надання кредиту імпортеру дозволяє експортеру отримати оплату негайно (використовуючи, наприклад, лізингові або форфетингові операції).

Способи фінансування імпортерів:

банківський овердрафт у національній або іноземній валюті;

позичка в національній або іноземній валюті;

торгівля по відкритому рахунку;

фінансування шляхом комісійної фірми;

розрахунки за допомогою акцептного акредитива та акредитива з розстрочкою платежу;

лізинг;

форфетинг;

фінансування покупця;

зустрічна торгівля;

банківський акцепт;

11)позичка під продукцію

119. Міжнародний ринок інвестицій

Міжнародні інвестиції мають суперечливу природу. Інтереси корпорації полягають в отриманні додаткових прибутків від розміщення інвестицій за кордоном або здешевленні залучених інвестицій для розвитку корпорації. Материнська країна зацікавлена в розміщенні інвестицій на своїй території або ж у фінансових надходженнях від зарубіжних філій у вигляді частини прибутків. Зарубіжні країни зацікавлені не лише у зростанні обсягів виробництва і створенні робочих місць, а й в імпорті технологій, залученні сучасного досвіду ведення бізнесу, навчанні персоналу, піднесенні іміджу країни і т. ін. Доцільно зважувати і на певне ущільнення національного суверенітету країн, що залучають іноземні інвестиції. Адже приймаючі країни стосовно міжнародних корпорацій повинні дотримуватись загальноприйнятих норм взаємодії. Також важливо зважувати на інвестиційні ризики, які виникають при розміщенні тимчасово вільних коштів за кордоном. Вони пов'язані із ситуацією в приймаючих країнах, а також з непередбачуваними змінами валютних курсів і цін на фондових ринках. В цьому питанні важливо також звернути увагу на парадокс Фельдстейна--Хоріоки, який полягає у тому, що, незважаючи на вільний міжнародний рух капіталу, його власники і менеджери транснаціональних корпорацій утримують більшу його частину вдома. Згідно з ним, мобільний у міжнародних масштабах капітал найчастіше полює за тимчасовим виграшем, а при зміні умов швидко входить до країн і виходить з них. Цей капітал дістав назву «гарячі гроші». Інший тип капіталу «терплячі гроші» підтримують міжнародні переміщення довгострокових інвестицій. Це положення підтверджується статистичними даними.

...