Операційний менеджмент

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конспект лекцій

з дисципліни «Операційний менеджмент»

Вступ

менеджмент операційний управління логістика

У наш час важко назвати більш важливу і багатогранну сферу діяльності, чим управління, або менеджмент, від якого в значній мірі залежать і ефективність виробництва, і якість обслуговування населення.

У зарубіжних країнах накопичений значний досвід управління в області промисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарства і т.п. внаслідок безпосередньої участі людей в управлінській діяльності. Він збагачується за рахунок знань основ науки управління, світових досягнень в практичній організації економічних і соціальних процесів.

У Україні поки ще не досягнуті значні успіхи в теоретичному і практичному освоєнні менеджменту.

Реорганізовуються старі структури управління і влади в українській економіці, при цьому використовуються західні моделі управління. Однак механічне перенесення концепції управління з однієї соціокультурної сфери в іншу, сліпе копіювання досвіду тієї або іншої держави практичне неможливе і веде до важких економічних і соціальних наслідків. Менеджмент зумовлений такими базисними чинниками, як тип власності, форма державного устрою, міра розвитку ринкових відносин. Тому розвиток сучасного менеджменту в умовах ринкової економіки в значній мірі залежить від цих чинників.

Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її діяльності. Однак при всьому різноманітті взаємодії менеджменту і організації можна досить чітко визначити кордони діяльності, які складає зміст менеджменту

Виробничий менеджмент -- це комплексна система забезпечення конкурентоздатності товару, що випускається на конкурентному ринку. Вона включає питання побудови виробничих і організаційних структур, вибору організаційно правової форми управління виробництвом, збуту і фірмового обслуговування товару відповідно до попередніх стадій життєвого циклу.

1. Формування та розвиток доктрин операційного менеджменту

Традиційно прийнято вважати операційний менеджмент чимось пов'язаним головним чином з виробничою діяльністю чи фізичними змінами стану продуктів. Тому найчастіше його визначають так: Операційний менеджмент -- це діяльність з управління процесом придбання матеріалів, їхнього перетворення в готовий продукт і постачанням цього продукту покупцю [1:320].

На думку багатьох фахівців це визначення є занадто узагальненим. Воно містить у собі функцію закупівлі, функцію виробництва і функцію фізичного розподілу, що хоча і тісно пов'язані з операціями, звичайно вважаються окремими дисциплінами. Більше того, дане визначення є відносно обмеженим, оскільки не допускає яких-небудь дій, не пов'язаних з матеріальним виробництвом.

Відомо, що всяка корисна діяльність пов'язана з переробкою чого-небудь. Наприклад, переробкою інформації на фондовій біржі, видавничій справі чи в сфері реклами. При наданні послуг у процес переробки втягуються навіть споживачі (готель, перукарня, туризм і т.п.). Операції з переробки чого-небудь виробляються й у структурних(функціональних) підрозділах виробничого підприємства, наприклад, у плановому відділі, службі маркетингу, кадрів і т.д. Більш точне визначення на думку Ліс Гелловея може звучати в такий спосіб:

«Операційний менеджмент -- це всі види діяльності, пов'язаної з навмисним перетворенням (трансформацією) матеріалів, інформації чи покупців» [1:321]. Операційний менеджмент полягає в ефективному і раціональному управлінні будь-якими операціями. При цьому підкреслюється, що ступінь участі фізичних товарів у цих операціях не важливий. Теорія однаково застосовна як для лікарняної палати чи страхового агенства, так і для заводського цеху чи фабрики.

Група американських авторів [2:704] дають наступне визначення: «Операційний менеджмент -- це діяльність, пов'язана, з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляється основна продукція чи послуги компанії». У популярній книзі «Основи менеджменту» [3:596] говориться, що терміни операції і виробництво взаємозамінні. «Однак під виробництвом в основному розуміється випуск товарів і переробка сировини. Термін операції ширший, він включає не тільки виробництво товарів, але і надання послуг» [3:596]. І там же: «Операційна функція містить у собі ті дії, у результат і яких виробляються товари і послуги, що поставляються в зовнішнє середовище. Функцію операцій мають всі організації, інакше воші просто не можуть існувати».

Як видно з викладеного, наведені терміни і поняття мають неоднозначний характер і вимагають уточнення з погляду їхньої коректності І правильної застосовності.

З метою зручності викладу матеріалу і доступності його сприйняття поки що буде доцільним оперувати поняттям виробничий менеджмент.

Для пізнання суті поставленої проблеми і її успішного розв'язання треба, мабуть, розглянути основні етапи історії еволюції виробничого менеджменту. Управління як самостійний вид діяльності склалося в ході поділу праці. В міру росту масштабів виробництва, удосконалювання засобів праці, ускладнення виробничих відносин, розвитку спеціалізації і кооперування зростали і завдання управління виробничою діяльністю підприємства.

Новий зміст управлінська діяльність придбала в умовах розвитку монополізованого капіталізму. Збільшився обсяг робіт, пов'язаних з одержанням, збереженням, оформленням, обробкою інформації. Це привело до росту чисельності конторських службовців, а також допоміжного управлінського персоналу. Форми управлінської діяльності стають дуже різноманітними. В апараті управління виникли спеціалізовані підрозділи, що виконують різні функції:

технічної підготовки й удосконалювання виробництва;

управління персоналом і організації праці;

оперативного управлшня і контролю виробництва;

ремонту й обслуговування устаткування;

матеріально-складського і транспортного господарства;

збуту продукції;

бухгалтерії і фінансів та ін.

Поступово на капіталістичних підприємствах став завойовувати позиції науково-технічний й інженерний підхід до організації управління виробництвом й іншими сферами діяльності капіталістичного підприємства. Практика управління виділяє три основних етапи розвитку управління виробництвом.

У період становлення капіталістичною мануфактурою, фабрикою управляє сам власник, а як загальний регулятор виробництва виступає стихійний механізм ринку. На стадії великого машинного виробництва управління відокремлюється від капіталу -- власності. Управлшня починають здійснювати наймані керівники, що володіють деякою волею в прийнятті рішень.

Наступний етап характеризується формуванням спеціального інституту професійних організаторів виробництва -- менеджерів, впровадженням у процес управління сучасних технічних засобів, спробами державного втручання в економіку.

Елементи наукового управління виробництвом виникають і розвиваються на стадії великого машинного виробництва і в епоху формування державно-монополістичного капіталізму.

Початок досліджень виробництва по праву пов'язано з ім'ям Фредеріка Тейлора (1856-1915). Результати його досліджень узагальнені в ряді робіт, серед яких найбільш великими є: «Управління фабрикою» (1903 р.), «Принципи наукового управління» (1911) «Показання перед спеціальною комісією Конгресу» (1912 р.). Тейлором виконаний ряд досліджень з питань техніки і технології виробництва, а також були висунуті прогресивні ідеї і положення, що зробили внесок у розвиток великого, науково організованого суспільного виробництва [4:583]. Висуваючи головною метою максимальне збільшення продуктивності праці, Тейлор пропонував конкретні рішення, спрямовані на раціональне використання праці робітників і засобів виробництва:

введення строгого регламенту на застосування матеріалів та інструментів;

стандартизацію інструментів, робочих операцій;

точний облік робочого часу;

дослідження трудових операцій шляхом розкладання їх на складові елементи і хронометражу;

встановлення контролю над кожною операцією й ін.

Система Тейлора допускала нові ролі, як для персоналу управління, так і для

робітників, висуваючи ідеї: більш високий вихід продукції, більш низька собівартість, більш високі зарплати і гармонія у відносинах керуючий персонал -- робітники.

Основні дослідження Тейлора пов'язані зі сталеливарними компаніями і машинобудівними заводами. Почавши працювати учнем у механічній майстерні, Тейлор пройшов усі ступені від молодшого службовця до головного інженера великого металургійного підприємства. Тейлор запропонував ряд заходів, що одержали назву «вивчення роботи».

Для дослідження трудових прийомів Тейлор залучав кваліфікованих робітників, що детально знали ці прийоми. Аналізуючи рух окремих працівників, Тейлор розбив кожен з них на елементарні складові частини, і домігся (за допомогою хронометражу) створення «ідеальних методів роботи», заснованих на удосконаленні кращих елементів трудового процесу різних робітників.

Ф. Тейлор вважав за необхідне усунення всіх «помилкових», «повільних» і «марних» рухів. Він розробив оптимальні методи роботи і намагався науково визначити «кращий метод» виконання кожної роботи за самий короткий час, затрачуваний на її виконання. Тейлор починав з того, що скрупульозно заміряв кількість залізної руди і вугілля, які людина перекидала під час роботи лопатами різного розміру. Виявилося, що максимальна кількість залізної руди і вугілля може бути перекинена, якщо робітники будуть користуватися лопатою - совком - ємністю в 21 фунт (близько 8,1 кг).

Але Тейлор розглядав працівників не як людей, не як особистості, а як найбільш ефективний засіб виконання поставлених завдань. Він був одержимий ідеєю ефективності.

Використовуючи спостереження, виміри, аналіз, він розбивав роботи на найпростіші конкретні завдання, підбирав працівникам відповідно до їхніх здібностей посильні завдання, максимально ефективно організовував графіки і послідовності виконання операцій.

Ідеї Тейлора сприяли удосконаленню організації роботи майстрів і бригадирів. У результаті своїх досліджень цей талановитий дослідник обгрунтував необхідність подіту праці безпосередньо в сфері управління. За його рекомендацією планування було виділено в самостійну функцію управління. Тейлор запропонував заздалегідь планувати методи роботи і всю виробничу діяльність підприємства в цілому. У дослідженнях Тейлора міститься розробка різних систем відрядної оплати праці відповідно до науково обґрунтованих методів нормування праці.

У XX ст. на Заході послідовно формувалося кілька шкіл наукового управління, досягнення яких загальновідомі, як відомі і представники цих шкіл, більшість з яких становлять американці.

У 1920-1930-і роки послідовниками Тейлора стали Г.Л. Гантт, Френк Б. Гілберт, Ліліан Гілберт.

Американський інженер Гантт (1861-1924) у 1906 р. працював у честорській сталеливарній компанії і був запрошений у 1908 р. у компанію «Банкрофт», яка виробляла бавовняні тканини, для консультацій з «трудових проблем». За два роки роботи в компанії Г. Гантт домігся значного прогресу, особливо у фарбуванні набивних тканин, увівши департамент планування і свою систему «норма -- премія». Певний інтерес являє собою зміст звіту Г. Гантта, що відзначає наступне:

Порядок, у якому повинна виконуватися робота, визначається тепер в офісі, а не фарбувальником.

Точний запис кращого методу фарбування в будь-який відтінок зберігається в офісі і більше не залежить від записної книжки фарбувальника чи його пам'яті.

Засновано метод систематичного навчання фарбувальника.

Розроблено метод зниження кількості зайнятих у процесі фарбування тканин до мінімуму.

Усі фарбувальники і машиністи заохочуються матеріально, коли дотримуються інструкцій, чи, навпаки, не одержують матеріальної винагороди, коли вони не роблять цього. Ця умова стане постійною, якщо буде належним чином виконуватися [4:581].

Гантт досліджував роботу текстильниць, що складали, упаковували і маркірували готову продукцію, і знайшов, що ці секції підприємства створювали головні проблеми, що обумовили його запрошення як консультанта.

При значному скороченні робочого дня на 25-30% збільшився вихід продукції, а заробітна плата виросла на 20-60%. Однак реорганізація приводила до скорочення персоналу, що викликало опір робітників нововведенням Г. Гантта.

Гантг застосував аналітичні методи для дослідження окремих виробничих операцій. Він розробив методи планування послідовності виробничих операцій. Ці методи не втратили своє значення й у сучасних умовах. Графіки Гантта знайшли широке застосування в промисловості й інших галузях.

Подружжя Гілбертів показало, що основні елементи виробничих операцій не залежать від змісту роботи. Досліджуючи технологічні операції, вони розробили методику мікроаналізу робочих рухів при кладці цегельних стін, що дозволило скоротити кількість рухів, необхідних для кладки однієї цегли з 18 до 4, 5, збільшивши тим самим продуктивність на 50% [3:317]. Даний підхід подружжя поклав початок наукової організації робочих місць.

Проблеми організації й управління промисловими підприємствами знайшли відображення в дослідженнях американського економіста Г. Черча, який сформулював ряд загальнотеоретичних принципів управління промисловим підприємством. Він виділив найголовніші функції управління і принципи його організації. Досліджуючи роботу виробничої адміністрації, Г. Черч прийшов до висновку, що ця робота включає:

Проектування, що наказує.

Устаткування, що створює необхідні фізичні умови.

Розпорядництво, що специфікує завдання і наказує.

Облік, що вимірює, фіксує і зіставляє.

Оперування, що робить (виконує). Усі перераховані функції пов'язані з різними видами розумової діяльності. Мистецтво менеджменту полягає в тому, щоб покладати ці різні види розумової діяльності на придатних осіб і здійснювати «верховний» нагляд за їх координацією.

У дослідженнях американського вченого Г. Емерсона (1853-1931) розглядалися питання раціональної організації праці не тільки окремого виконавця, але і всякої доцільної діяльності людини з погляду продуктивності і пропонувалася методика досягнення максимальної ефективності. Г. Емерсон висунув дванадцять принципів продуктивності:

Чітко сформульовані ідеали і поставлені цілі.

Здоровий глузд.

Компетентна консультація.

Дисципліна.

Справедливе відношення до персоналу.

Швидкий, надійний, точний і постійний облік.

Диспетчерування.

Норми і розклади.

Нормалізація умов.

10.Нормування операцій.

Писані стандартні інструкції.

Винагорода за продуктивність.

Двох учених -- Мері Паркер Фоллет і Елтона Мейо можна назвати самими великими авторитетами в розвитку школи людських відносин в управлінні. Пізніше до них приєднався й Абрахам Маслоу -- найбільший психолог США, що залишив після себе знамениту піраміду потреб людини.

Після другої світової війни значно поширились в менеджменті, у тому числі і виробничому управлінні, економіко-математичні методи планування і прогнозування, особливо, різні моделі математичного програмування, успішно застосовувані в річному і стратегічному плануванні діяльності підприємств.

Вітчизняна наука і практика управління, звичайно, помітно збагачуються за рахунок передового іноземного досвіду і досягнень науки. Усе цікаве, передове і корисне, накопичене у світі, необхідно відбирати і застосовувати в себе, ретельно вивчаючи і зважуючи. Безумовно, у західних країн є чому повчитися завжди, а в нинішніх умовах -- тим більше.

У той же час не можна також і відкидати все те позитивне, що було накопичено нашою вітчизняною наукою управління, що не стояла на місці, і досягла певних успіхів. Більше того, справедливість вимагає не тільки згадування, але й ретельного вивчення ранніх робіт вітчизняних вчених і підприємців, тому що «нове -- це добре забуте старе». У 1912 р. вітчизняними підприємцями було вироблено «Сім принципів ведення справ у Росії», що за своєю суттю були «кодексом честі» керівників виробництва тієї пори [3:283]. У даному зводі принципів у главу кута ставиться підприємець, тому що професійних менеджерів у той період у Росії просто не було. Але ці принципи заслуговують на увагу і сьогоднішніх менеджерів, підприємців. Ось ці принципи:

Поважай владу. Влада -- необхідна умова ефективного ведення справ. В усьому повинен бути порядок. У зв'язку з цим виявляй повагу до охоронців порядку на зазначених ешелонах влади.

Будь чесний і правдивий. Чесність і правдивість -- фундамент підприємництва, передумова здорового прибутку і гармонійних відносин у справах. Російський підприємець зобов'язаний бути бездоганним носієм чесності і правдивості.

Поважай право приватної власності. Вільне підприємництво -- основа благополуччя держави. Російський підприємець зобов'язаний у поті чола трудитися на благо своєї вітчизни. Таку запопадливість можна виявити тільки при опорі на приватну власність.

Люби і поважай людину. Любов і повага до людини з боку підприємця породжує відповідну любов і повагу. У таких умовах виникає гармонія інтересів, що створює атмосферу для розвитку в людей найрізноманітніших здібностей, спонукає їх виявляти себе в усій красі.

Будь вірний слову. Ділова людина повинна бути вірна своєму слову. «Один раз збрехавши, хто тобі повірить». Успіх у справі багато в чому залежить від того, у якому ступені навколишні довіряють тобі. Слово ділової людини повинне цінуватися незмінно вище казенного папера з печаткою.

Живи згідно засобів. Не заривайся. Вибирай справу по плечу. Завжди оцінюй свої можливості. Дій згідно зі своїми засобами.

Будь цілеспрямованим. Завжди май перед собою ціль. Підприємцю така ціль потрібна як повітря. Не відволікайся на інші цілі. Служіння «двом панам» протиприродне. У прагненні досягти заповітної цілі не переходь межі дозволеного. Ніяка мета не може затьмарити моральні цінності.

Моральні ціннісні властивості цих принципів актуальні повною мірою і сьогодні; їх зовсім не шкідливо застосовувати нашим сучасним українським підприємцям і менеджерам. Що стосується етапів і шкіл в еволюції управлінської думки, то основні положення цих «Принципів» помітно випередили «Школу людських відносин» (1930-1950 р.) і її іноземних представників.

Олександр Олександрович Богданов заклав основи загальної теорії систем, увів поняття зворотнього зв'язку, керованої і керуючої систем. Оскільки упорядкованість системи звичайно буває вищою, ніж упорядкованість навколишнього середовища, необхідні спеціальні механізми, що дозволяють зберігати й удосконалювати організацію системи. Об'єкти, різні за складом, можуть демонструвати подібні властивості завдяки спільності в способах організації.

Широка розмаїтість процесів і форм організації стимулювала спроби побудувати загальне вчення про організацію. Однією з перших концепцій такого роду з'явилася «Тектологія. Загальна організаційна наука», сформульована (1913 р.) і розроблена О. О. Богдановим, що дав загальний опис дуже різноманітних процесів виникнення і розпаду організацій.

«Спроби точно визначити, що таке організація, приводять до ідеї доцільності. Ідея доцільності містить в собі ідею мети. Організм, організація мають свою «мету» і «згідно» їй влаштовані. Але ціль допускає когось, хто її ставить і реалізує, істоту свідомо активну, улаштовувача, організатора», -- пише 0.0. Богданов у зазначеній праці. Ще один фрагмент із роботи цього чудового вченого: «Візьмемо, наприклад, елементарне співробітництво. Уже з'єднання однакових робочих сил на якій-небудь механічній роботі може вести до зростання практичних результатів у більшій пропорції, ніж кількість цих робочих сил. Якщо справа йде, скажемо, про розчищення полів від каменів, чагарників і коренів і якщо одна людина в день обробляє одну десятину, то два разом виконають не подвійну роботу, а більше: дві з чвертю -- дві з половиною десятини. При трьох, чотирьох працівниках відношення може виявитися ще більш сприятливим -- до відомої межі, розуміється. Але не виключена і та можливість, що 2,3,4 працівники разом виконують менш, ніж подвійну, потрійну, четвертну роботу. Обидва випадки цілком залежать від способу сполучення даних сил. У першому випадку цілком законно стверджувати, що ціле виявилося практично більше простої суми своїх частин, у другому -- що воно практично її менше. Перше можна назвати організованістю, друге - дезорганізованістю.

Тут цілком доречно згадати вираз: «Хто працює один -- підсумовує, хто працює вдвох -- примножує».

Отже, суть наведених понять зводиться до сполучення активностей, парадоксальність і логічність яких присутні одночасно.

Легко уявити собі, яким чином з'єднання активностей може зменшити їхню практичну суму: це відбувається тоді, коли вони один одному протидіють, чи цілком почасти один одного паралізують, взаємно «дезорганізуються». Але яким чином величини можуть з'єднуватися так, щоб це збільшувало їхню практичну суму? З першого погляду, тут виходить створення ні з чого. Але все не так просто. І Богданов дає відповідь на резонне запитання клопітким розглядом ряду прикладів, викладом теорії кон'югації й опори.

Складні теоретичні дослідження даного питання закінчуються цілком ясним і зрозумілим висновком: «Там, де зіштовхуються активності й опори, практична сума збільшується на тій стороні, на якій з'єднання (кон'югація, у даному випадку) більш строго і гармонійно містить в собі менше протиріч. Це й означає більш високу організованість» [5:22].

Наведеними даними далеко не вичерпується внесок 0.0. Богданова в теорію наукового управління. Відзначимо тільки, що його робота сприяла надалі розвитку загальної теорії систем, а узагальнений підхід знайшов вираження в кібернетиці, вплинув на роботи Л.В. Канторовича, іншого яскравого представника вітчизняної науки управління.

Професор В.В. Глухів [6:73] справедливо відносить академіка Л.В. Канторовича до представників математичної школи управління (кібернетика, економіко-математичні методи) поряд з такими відомими іменами, як Норберт Вінер, А.І. Берг, Р. Белман, Р. Акофф та ін.

Л.В. Канторович поклав початок лінійному програмуванню -- теорії і методам вирішення екстремальних завдань з обмеженнями, що знайшли поширення в менеджменті. І хоча в популярних іноземних джерелах з менеджменту прізвище Л.В. Канторовича (як і багатьох інших вітчизняних учених) практично не зустрічається, досягнення цього вченого загальновідомі. Л.В. Канторович був лауреатом Нобелівської премії, почесним доктором і професором різних зарубіжних університетів, а також членом академії в Бостоні (США) [6:74].

Іншими яскравими представниками вітчизняної школи менеджменту є А.К. Гастєв І П.М. Керженцев, про яких також «забули» і зарубіжні і, здебільшого, наші вчені. У 20-і роки XX століття А.К. Гастєв (1882-1941 рр.) висунув концепцію «вузького місця», з розшивки якого необхідно починати при будь-якім удосконалюванні виробництва. Цим «вузьким місцем» є організація праці працівників -- від директора до рядового робітника.

Гастєв вважав, що «робітник, який управляє верстатом, є директор підприємства, що відоме під назвою верстат». У такому примітивному багато в чому погляді містилися і раціональні зерна: будь-яку трудову діяльність можна розкласти на ряд загальних операцій, якими можна легко управляти: розрахунок, установка, обробка, контроль, аналіз і т.п.

А.К. Гастєв запропонував свою систему правил підвищення продуктивності праці з 6 позицій, зміст яких полягає в наступному:

перш ніж: змінити способи роботи, потрібно їх ретельно вивчити;

не намагатися зробити переворот, а почати з дріб'язків;

не набридати усім своїм винаходом, а будь-що-будь перетворити його в життя;

не говорити про безвихідність, не схилятися перед подіями і труднощами -- наполегливість і воля зможуть їх перемогти;

* мало просто знати -- знаючий, але не вміючий -- це механізм без двигуна.

Його дослідження з наукової організації праці не втратили своєї актуальності і в

даний час. А. Гастєв сформулював ряд важливих правил з організації праці:

Спочатку продумай усю роботу досконало.

Приготуй весь потрібний інструмент і приладдя.

Забери з робочого місця все зайве, видали бруд.

Інструмент розташовуй у строгому порядку.

При роботі шукай зручного положення тіла.

Не берися за роботу круто. Входь у роботу поволі. Якщо треба сильно наполягти, то спочатку прилаштуйся, спробуй на півсили, а потім уже берися щосили.

Не працюй до повної втоми. Роби рівномірні відпочинки.

Працюй рівно (робота приступами, зопалу псує і роботу, і характер).

Не хвилюйся (треба зробити перерву, заспокоїтися і знову за роботу).

Корисно у випадку невдачі роботу перервати, навести порядок (прибрати робоче місце і знову за роботу).

При вдалому виконанні роботи не намагайся її показувати, хвалитися.

У випадку повної невдачі легше дивися на справу (спробуй стримати себе і знову почни роботу).

Скінчив роботу, прибери робоче місце.

Таким чином, перераховані пункти допускають виконання наступних дій і умов: планування, заготівлю, чистоту, порядок, установку, входження в роботу, режим, витримку і ще раз чистоту і порядок.

Дослідники В.В. Глухів [7:56] і В.Р. Веснін [8:78] зараховують А.К. Гастєва до адміністративної чи класичної школи менеджменту і вважають його основоположником наукової організації праці (НОП).Проблемами організації виробництва й управління трудовим колективом також займався Л М, Керженцев.

Він звернув увагу на те, що в діяльності людей, де б вона не здійснювалася, є чимало загальних рис: вироблення планів, управління організацією з їхнього виконання, облік, контроль, чіткий розподіл завдань, прав, обов'язків і відповідальності.

У своїх роботах П.М. Керженцев розглянув ряд основних проблем управління: типи і форми організації, побудова організаційних планів, підбір і використання працівників, відповідальність, дисципліну, систему підпорядкування, облік і контроль. Інакше кажучи, він один з перших спробував сформувати основні функції управління й істотно доповнив існуючі «основні принципи адміністративного управління» Анрі Файоля і принципи підвищення продуктивності праці Г. Емерсона. Серйозні дослідження проблем виробництва були виконані в Інституті економіки й організації промислового виробництва Сибірського відділення АН СРСР у 1960-і роки.

У цей час В.А. Авіловим проводилися дослідження, пов'язані з розробкою методик застосування математико-статистичних методів в аналізі виробництва. Різні аспекти управління і методологія їхнього аналізу й вирішення представлені в роботах Г.Х. Попова.

Для розв'язання багатьох завдань виробництва велике значення має удосконалення праці. В післявоєнні роки в нашій країні одержали поширення багатоверстатний рух, удосконалення організації трудового процесу на основі застосування передової технології, раціоналізації інструментів і пристосувань, організації робочих місць.

Інженером Ф.Л. Ковальовим розроблений метод добору найбільш раціональних прийомів праці, застосовуваних передовими робітниками, їхнього подальшого удосконалення і наступного масового впровадження. Практично всі дослідження виробництва особливо виділяють таку функцію управління, як організаційна. Ця функція охоплює різні види виконавчої оперативної діяльності.

Звичайно, не всі думки перерахованих авторів бездоганні з погляду сучасних позицій. Але внесок їх у світову управлінську науку досить вагомий і незаперечний. Це треба пам'ятати нам, їхнім нащадкам, треба пишатися їхніми досягненнями, а не бути в становищі убогого і залежного шанувальника західних досягнень.

Серед усіх функцій бізнесу роль виробничого менеджменту, мабуть, визначена менше всіх інших. Найчастіше про неї згадують у промисловості, вважаючи виробничою функцією. Звичайне виробництво асоціюється з заводом, машинами, заготівельними, обробними і складальними процесами. У минулому галузь управління підприємствами була зосереджена головним чином на управлінні виробничим процесом Однак останнім часом сфера дії управління значно розширилася.

Теорія управління виробництвом застосовується тепер до широкого спектра дій і ситуацій поза виробництвом: у сфері послуг, охороні здоров'я, громадському харчуванні, індустрії розваг і відпочинку, у банківській справі, туризмі, готельному господарстві,торгівлі, транспорті і т.д. Інакше кажучи, управління виробництвом -- це управління об'єктами чи процесами, що роблять товари і/чи надають послуги.

Таке розширення межі дозволяє розглядати виробничий менеджмент більш широко, стосовно до управління будь-якою роботою і процесом. Тому терміни «управління виробництвом», «виробничий менеджмент» і «операційний менеджмент» поки будемо вважати рівнозначними і взаємозамінними.

Виробнича система управління і її функції, спрямовані на досягнення поставлених цілей підприємства. Ставлячи перед організацією певні цілі, керівництво підтверджує те, до чого організація прагне.

Мета є конкретний кінцевий стан чи бажаний результат, якого прагне досягти фірма при ухваленні рішення.

В організації можуть бути різні цілі. Організації, що займаються бізнесом, спрямовані, головним чином, на створення певних товарів чи послуг у рамках специфічних обмежень -- з витрат і одержуваного прибутку. При цьому визначальним фактором є місце розглянутої мети в шкалі людських потреб.

Орієнтація, обумовлена цілями, пронизує всі наступні рішення керівництва, тому дуже важливою обставиною є встановлення таких цілей, що надалі (при ухваленні рішення) не змінювалися, чи, принаймні, носили уточнюючий характер. Загальні цілі фірми повинні бути піддані ретельним дослідженням потреб за допомогою, наприклад, таких питань:

Чи відноситься нова ідея до продукту чи послуги?

Чи задовольняє вона існуючі функції організації й умови виробництва? Чи задовольняє продукт існуючу чи постійну потребу більш ефективно, наприклад, з меншою вартістю, із кращою якістю чи з більшою привабливістю?

Чи відкриває він нову лінію продуктів чи завершує стару?

Чи полягає мета у відкритті нового ринку чи в розширенні існуючого?

Чи полягає мета в більш ефективному використанні засобів виробництва чи розподілу, робочої сили і сировини чи в усуненні недостачі цих факторів?

Чи усуває продукт утруднення сам чи збільшує надійність існуючого продукту?

Чи використовує продукт який-небудь новий пристрій, теорію, матеріал, метод чи який-небудь інший елемент нової технології і якщо так, то з яким з перерахованих вище питань можна пов'язати це застосування?

Отже, Операційний менеджмент -- складний і різноманітний процес загальної системи управління, що постійно розвивається в часі й просторі.

Якщо в просторі він обмежений якоюсь мірою рамками організації і зв'язками даного підприємства з зовнішнім середовищем, то в часі визначити чіткі межі виробничого менеджменту дуже складно. Можна лише обмежитися тою обставиною, що він існує і найбільш розвинутий в інтервалі роботи підприємства над серійним продуктом, тобто в період виробництва і випуску впровадженого інноваційного виробу, аж до його зняття з виробництва. А якщо враховувати ту обставину, що виробничий менеджер не може і не залишається осторонь при розробці нового продукту і технології, а також працює в галузі реорганізації виробництва, то виявити межі роботи виробничого менеджера й окреслити їх практично неможливо.

Виробничий менеджер, у силу свого призначення, зобов'язаний працювати з іноватором і конструктором, технологом і маркетологом, стратегом і будівельником, а також із усіма службами фірми, з якими він організаційно і функціонально пов'язаний.

2. Місце операційних стратегій у системі управління

Загальна (ділова) стратегія організації розробляється на основі корпоративної і визначає основні напрямки діяльності підприємства. Виробнича стратегія, в свою чергу, може бути ефективною лише тоді, коли вона буде знаходитися в чіткій взаємодії з основною стратегією.

Специфіка стратегії виробництва й умови твердої міжнародної конкуренції виявили три дуже важливих організаційних принципи. Це, по-перше, виробництво за принципом "точно в термін", відповідно до якого фірма прагне одержати всі матеріали і комплектуючі точно в той час, коли вони необхідні для виробництва кінцевого виробу.

Друга важлива ідея полягає в комплексному контролі якості (так звана концепція "робити правильно з першого разу"). У цьому випадку якість забезпечується шляхом включення відповідальності за якість у кожну посадову інструкцію чи опис робіт виробничого об'єкта на всіх етапах виготовлення виробу.

Третій стратегічний принцип, тісно пов'язаний із двома попередніми, полягає в комплексному профілактичному обслуговуванні. На виробничих робітників покладається обов'язок ретельно проводити профілактику устаткування, щоб виключити його поломки і відмовлення. Кожна фірма повинна придбати визначену кваліфікацію, перш ніж досягне рівня компетенції, який виділяв би її серед конкурентів; і вона повинна пройти стадію досягнення такої компетенції, перш ніж зможе вийти на світовий рівень.

Суть операцій та їх види.

Операції - це "процес, метод або ряд дій, головним чином практичного характеру" (Colins English Dictationary , 1986).

Виходячи з цього визначення, операції є невід'ємним атрибутом будь-якого виду людської діяльності, якому притаманні організованість і продуктивність. Звідси можна зробити висновок, що всі організаційні функції є операціями і що вся управлінська діяльність включає в себе операційний менеджмент.

Часто терміни "виробництво" і "операції" використовують як взаємозамінні; в промисловості, комерційній і некомерційній діяльності широко поширена думка, що управління виробництвом представляє собою окрему відмінну від інших сфер, яка повинна цікавити тільки тих, хто безпосередньо займається виробництвом. [2:9]

Виділяють чотири окремих види діяльності, які можна описати як операції:

· Виробництво. Самий передбачуваний вид операційної діяльності: фізичні матеріали перетворюються в продукти, які потім продаються споживачам. Споживач може використовувати їх для наступних виробничих операцій: таким чином загальний ланцюг - від отримання сировини до постачання продукту кінцевому споживачу - може бути доволі довгим. [2:17]

Постачання. Діяльність, пов'язана головним чином зі зміною права власності на фізичний товар. Найбільш яскравим прикладом являються дистрибюторські мережі.

Транспортування. Діяльність, пов'язана головним чином з переміщенням товарів або людей з одного місця на інше, при якому не відбувається ніяких фізичних перевтілень об'єктів, які переміщуються.

Сервіс. Діяльність, пов'язана зі зміною стану покупця. Річ може йти про фізичний стан, як у випадку із стоматологією і перукарськими послугам, інтелектуальний, як у випадку з освітою і консалтингом, або, найчастіше про вихідне співвідношення обох станів.

Було б помилкою розглядати ці види діяльності як відокремлені. Всі виробники займаються постачанням своєї продукції покупцям, що може також потребувати і транспортування, і при цьому завжди будуть подавати деякий елемент сервісу в плані прийому заказів і надання інформації. Найбільш зручний спосіб наочного уявлення взаємозв'язків між перерахованими видами діяльності - це тетраедр операцій (Рис. 1)

Рис 1. Тетраедр операцій

Як видно з рисунка, організація може прагнути до застосування однієї із багатьох можливих комбінацій. Жодна організація не розташовується в якій-небудь вершині тетраедра, оскільки в будь-якому виробництві є елемент сервісу, постачання ,або угода по транспортуванню, і жодне підприємство не може бути охарактеризоване як виключно сервісне.

Системи операцій можна класифікувати по характеру руху потоку матеріалів від постачальника до покупця. Існує дві основні категорії систем. Одна охоплює виробництво і постачання, де покупець являється кінцевим одержувачем товару. Друга пов'язана з транспортуванням і сервісом, коли сам покупець вносить вклад в процес.

Виробництво і постачання. Найпростіша модель - коли матеріал від постачальника поступає в систему, переробляється і передається покупцю. Різниця в моделях виникає із-за різного підходу до обміну запасів. [2: 18-19]

Транспортування і сервіс. Транспортування і сервісні операції відрізняються від виробництва і постачання два важливих аспекти: по-перше, покупець сам вносить вклад в процес, по-друге, послуги не можна зберігати. Щоб справитись з коливанням попиту, приходиться або утримувати збиткові потужності, або мати "запас покупців", іншими словами, створювати чергу. Ні це. ні інше не є панацеєю, оскільки ви не можете використовувати додаткові потужності сьогодні, щоб задовільняти ріст попиту завтра, а покупці схильні виходити з черги, якщо чекати приходиться дуже довго.

Черга покупців може приймати фізичні обриси, як на автобусній зупинці. в касі супермаркету, паспортному контролі на митниці і так далі, або перетворюватись в систему постанов, коли розподіляються прийомні години. [2:22] Термін "операції" є досить широким і стосується промислового та сільськогосподарського виробництва, а також надання послуг організацією будь-якого типу (державою, приватною тощо). [8:352] Значення виробничої стратегії

Виробнича стратегія (Production Strategy) полягає в розробці загальної політики і планів використання ресурсів фірми, націлених на максимально ефективну підтримку її довгострокової конкурентної стратегії. Виробнича стратегія. у сукупності з корпоративною стратегією (Corporate Strategy), охоплює весь спектр діяльності компанії і допускає довгостроковий процес, що покликаний забезпечити фірмі можливість швидко реагувати на будь-які неминучі зміни в майбутньому.

Виробнича стратегія - це підсистема корпоративної стратегії, представлена у вигляді довгострокової програми конкретних дій зі створення і реалізації продукту організації. Ця підсистема передбачає використання і розвиток усіх виробничих потужностей організації з метою досягнення стратегічної конкурентної переваги.

Виробнича стратегія виражається в прийнятті рішень, пов'язаних з розробкою виробничого процесу й інфраструктури, необхідної для його підтримки. Розробка процесу полягає у виборі придатної технології, складанні тимчасового графіка процесу, визначенні товарно-матеріальних запасів, а також способу розміщення даного процесу. Рішення, пов'язані з інфраструктурою, стосуються систем планування і управління, способів забезпечення якості і контролю якості, структури оплати праці й організації виробничої функції компанії.

Виробничу стратегію можна розглядати як складову частину загального процесу планування, що забезпечує відповідальність завдань виробництва завданням більш широкої організаційної структури. Оскільки завдання більш широкої організаційної структури з часом мають тенденцію змінюватися, виробнича стратегія також повинна розроблятися з врахуванням можливих майбутніх змін потреб купців. Виробничі можливості будь-якої фірми можна розглядати як деякий портфель можливостей, що найбільш точно підходять для адаптації до мінливих запитів клієнтів фірми щодо її продукції чи послуг[7].

Для багатьох організацій, зокрема для промислових компаній, виробництво того чи іншого продукту, як правило, є найбільш складною і масштабною діяльністю.

Тому для таких організацій (і особливо для українських промислових підприємств) адекватною структурою діяльності виявляється та, у якій виробництво є головним компонентом. У даному випадку під адекватністю мається на увазі відповідність даної ідеї способу мислення вищих і середніх менеджерів українських підприємств.

Виробнича діяльність самим тісним чином пов'язана зі всіма іншими основними видами діяльності організації: фінансовою діяльністю, маркетингом, діяльністю служби персоналу і т.д.

Виробнича стратегія складно взаємозалежна зі всіма іншими стратегіями основних підсистем організації, що являють собою елементи її внутрішньої діяльності. А крім того, стратегія розвитку виробництва зав'язана і на безліч факторів зовнішнього середовища організації. [3]

Отже, кінцева ефективність виробничої стратегії зумовлена не тільки її власним змістом, але й тим, наскільки комплексно й органічно вона взаємозалежна зі всіма іншими спеціалізованими стратегіями організації.

Системна взаємодія з різними спеціалізованими підрозділами організації необхідна і для якісної розробки виробничої стратегії. Так, фахівці з маркетингу повинні забезпечувати розроблювачів виробничої стратегії інформацією і про реалізацію продукту , і про його збут на відповідних ринках; технологи повинні повідомляти про новинки і всі інші значні зміни на ринку технологій і т.д.

Мета і критерії. Ведучий елемент виробничої стратегії, так само як і будь-якої іншої спеціалізованої стратегії, - це її особливі стратегічні цілі. При правильно поставленому процесі розробки корпоративної стратегії система цілей виробничої стратегії повинна логічно випливати з міністратегії організації, а якщо говорити більш конкретно, то з визначених основних стратегічних цілей 1-го рівня. І при цьому система цілей виробничої стратегії формує свою особливу виробничу галузь загального дерева стратегічних цілей організації.

При використанні конкретної послідовності дій методика формування виробничої галузі загального дерева стратегічних цілей організації може бути наступною.

Крок 1. Визначення формату загального дерева стратегічних цілей організації. Можна встановити, наприклад, чотирьохрівневе дерево.

Крок 2. Встановлення загальної мети з виробництва. На рівні 1 задається тільки одна так звана стратегічна мета з виробництва.

Крок 3. Визначення основних цілей виробничої стратегії. На рівні 2 задаються цілі, що цілком відповідають основній стратегічній меті встановленого формату виробничої стратегії.

Крок 4. Завдання стратегічних вказівок з виробництва. На рівні 3 задаються конкретні стратегічні вказівки з виробництва, що цілком відповідають вказівкам встановленого порядку розробки виробничої стратегії. [4]

Постановка цілей виробничої стратегії здійснюється відповідно до визначених критеріїв. Найчастіше в якості їх беруть наступні чотири:

витрати на виробництво продукту;

якість виробництва;

якість виробничих постачань;

відповідність виробництва попиту чи так звана "гнучкість за попитом".

При системній оцінці виробничих витрат як для стратегічних, так і для тактичних цілей звичайно використовують показники:

питомі витрати живої праці і матеріалів;

фондовіддача;

оборотність товарних запасів;

інтегральний показник - собівартість виробництва одиниці продукту. Якість як правило, оцінюють:

за процентним співвідношенням дефектів кінцевого продукту чи за показником відхилень від системного стандарту виробництва;

за відсотком браку;

за ресурсом гарантованого функціонування продукту (наприклад, періоди часу між помилками чи профілактичними ремонтами);

за показниками витрат на підвищення якості і т. д. Якість виробничих постачань звичайно оцінюють:

за процесами співвідношення постачань, зроблених точно в термін;

за різними показниками затримок і зривів постачань;

за показниками фінансових втрат за порушення термінів й інших умов доставки продукту.

Основні позиції виробничої стратегії:

Основні стратегічні рішення з виробництва, які треба прийняти на задану стратегічну перспективу.

Формування й обгрунтування можливих варіантів основних стратегічних рішень з виробництва.

Доробка прийнятих основних стратегічних з виробництва до рівня конкретних стратегічних вказівок.

Розробка за кожною стратегічною вказівкою адекватного набору конкретних дій і заходів.

Системне зведення заходів і дій за кожною позицією в цілісну виробничу стратегію як органічну програму відповідних конкретних дій.[1:121-122] Якщо глянути на виробничу стратегію з історичної точки зору, варто згадати, що після другої світової війни компанії США переживали період різкого сплеску споживчого попиту, що стримувався під час війни. У результаті, щоб задовольнити зростаючі потреби населення, американські виробники зосередилися на випуску великих обсягів продукції. У той же період японські промислові компанії направили свої зусилля на підвищення якості товарів, що випускалися. Таким чином, для забезпечення своєї конкурентоспроможності компанії різних країн керувалися зовсім різними пріоритетами. Шлях до успіху будь-якої виробничої стратегії полягає в тім, щоб максимально точно визначити всі можливі варіанти пріоритетів; зрозуміти, які можуть бути наслідки вибору кожного з наявних варіантів, а також, те, на які компроміси прийдеться йти у випадку обрання того чи іншого варіанта.

У будь-якій галузі промисловості, як правило, існує сегмент ринку, обсяг продажів на якому залежить винятково від того, наскільки низькими будуть витрати компанії, яка випускає продукцію. Щоб успішно конкурувати в такій ринковій ніші, фірма повинна бути виробником з низькими витратами виробництва, однак це необхідна, але не достатня умова і необов'язково означає , що компанія доможеться високого рівня рентабельності і конкурентного успіху. [1:123]

Місце і роль виробничої стратегії

...