Операційний менеджмент

Для аналізу планування обсягу та структури товарних ресурсів на підприємстві використовують метод факторного аналізу.

Методика факторного аналізу дозволяє провести факторний аналіз залишків товарів на кінець звітного періоду. В управлінні товарними ресурсами одним із головних аспектів є дотримання необхідних розмірів ТМЦ. Тому на етапи ретроспективного та перспективного аналізу (планування) необхідна інформація про швидкість обертання та фактори, які впливають на швидкість обертання запасів на складах. Такий аналіз дозволить управлінцю виявити слабкі місця в управлінні товарними ресурсами. Для виявлення факторів, які вплинули на швидкість обертання товарних ресурсів скористаємось методом ланцюгових підстановок. Метод ланцюгових підстановок, застосовується для факторного аналізу забезпеченості підприємства товарно-матеріальними цінностями в днях обороту.

Для визначення факторів, що вплинули на виконання планових показників товарних ресурсів пропонується для аналізу розрахунок впливу на об'єм товарних ресурсів обсягу товарообігу та організації завозу товару. Методика проведення розрахунку методом цепних підстановок аналогічна попередньому. Тут розраховується товарний запас звітного періоду виходячи з норми товарного запасу та обсягу реалізації звітного періоду, а потім розраховується різниця між середнім товарним запасом звітного періоду, нормативним запасом та перерахованим товарним запасом. Результати проведеного розрахунку показують значні недоліки в організації завозу товарів на підприємство, поганий контроль за станом товарних ресурсів зі сторони відділу збуту та постачання. Таким чином, запропонована методика факторного аналізу на підприємстві дозволить своєчасно визначати на всіх стадіях управління фактори, які впливають на ефективність використання товарних ресурсів, та на основі аналізу приймати вірні управлінські рішення щодо управління товарними ресурсами.

Дана методика факторного аналізу дозволяє провести факторний аналіз залишків товарів на кінець звітного періоду. В управлінні товарними ресурсами одним із головних аспектів є дотримання необхідних розмірів товарних ресурсів. Тому на етапи ретроспективного та перспективного аналізу (планування) необхідна інформація про швидкість обертання та фактори, які впливають на швидкість обертання товарних ресурсів. Такий аналіз дозволить управлінцю виявити слабкі місця в управлінні товарними ресурсами. Для виявлення факторів, які вплинули на швидкість обертання товарних ресурсів скористаємось методом цепних підстановок. Метод ланцюгових підстановок, застосовується для факторного аналізу забезпеченості підприємства товарними ресурсами в днях обороту:

Правильна організація прийому та відпуску матеріальних цінностей гарантує їх збереження та безперервне забезпечення ним виробництва. Надходження від постачальників контролюється по виписаним ними документам, відповідним журнал ордерам, відомостям надходження матеріальних цінностей від постачальників або на складі підприємства, а також по прибутковим документам складів чи інших місць збереження.

3. І на заключному етапі загального аналізу товарних ресурсів підприємства пропонується зробити аналіз оборотності та швидкості обертання товарних ресурсів в структурі та в динаміці. Такий аналіз буде корисно зробити з ціллю порівняння забезпечення товарообігу товарними ресурсами по товарним групам, визначити резерви, щодо скорочення по окремим групам об'єму груп товарних ресурсів які повільно обертаються, та збільшення нормативу по товарним групам, які обертаються швидше для повного забезпечення ними товарообігу.

Таким чином, запропонований загальний аналіз товарних ресурсів, дозволяє визначити стан забезпечення товарними ресурсами на підприємстві: в структурі та обсязі товарів - по товарним групам, в динаміці - в часі, на протязі декілька попередніх років. Аналіз дозволяє виявити додаткові резерви, заощадити, таким чином, кошти підприємства, вкладені в товарні ресурси, які повільно обертаються. А з іншого боку, через запропонований аналіз, можна визначити необхідний обсяг товарних ресурсів по тим групам товарів, якими недостатньо забезпечений товарообіг підприємства.

4. Раціоналізація складського господарства

Внаслідок розгляду та аналізу сучасної організації складського господарства виділимо основні напрямки його розвитку і вдосконалення на сучасному етапі:

централізація і спеціалізація

комплексна механізація навантажувально-розвантажувальних робіт

організація контейнерних перевозок

використання універсальної тари

впровадження нових форм внутрішньовиробничого госпрозрахунку в усі ланки цього господарства [2:89]

Централізовані перевезення вантажів обумовлюють централізацію внутрішніх і зовнішніх перевезень, що вимагає чіткої організації вантажопотоків на підприємстві, спеціалізація кожного виду транспорту і реалізації його використання в кожний визначений період часу.

Комплексна механізація навантажувально-розвантажувальних робіт - це організація безперервно-поточної механізованої переробки вантажів, а це досягається широкою конвеєризацією вантажних ліній і застосування різних підйомно-транспортних механізмів. Тому склади забезпечуються різного роду лінійними, ланцюговими транспортерами з дистанційним або програмним управлінням.

Основним шляхом раціоналізації складського господарства має стати комплексність розвитку всіх його складових:

транспортних засобів, навантажувально-розвантажувальних пристроїв;

складських комплексів;

багато обробної виробничої тари;

внутрішніх транспортних шляхів;

зв'язку;

виробничо-технічної бази для технічного обслуговування і поточного ремонту транспорту і навантажувально-розвантажувальних пристроїв;

На сучасних етапах розвитку економіки складські господарства повинні формувати стійку систему поточного і оперативно-виробничого планування, необхідну нормативну базу з обліку та аналізу.

Висновки

Тарно-складське господарство є важливою і невід'ємною частиною кожного підприємства. Його завдання - це збереження запасів сировини і матеріалів, готової продукції. Воно відіграє важливу роль в процесі руху матеріальних цінностей. Склад і види складів залежать від виробничої потужності, спеціалізації підприємства, номенклатури випускаючої продукції, видів і об'ємів матеріальних запасів.

Організація складського господарства полягає у виборі і обґрунтуванні виду і складу складів, їх розміщення, розмірів, обладнання, а також у визначені порядку роботи складів в залежності від функцій, які вони виконують.

Для забезпечення нормальної роботи підприємства дуже важливо організувати оперативне регулювання запасів. З цією метою встановлюється контроль за станом гарантійних запасів на складах. Якщо частину гарантійних запасів починають видавати в цехи, то це служить сигналом того, що нормальний хід виробництва може бути порушений. В такому випадку про повідомляються органи матеріально-технічного постачання. Таку ж реакцію повинні викликати факти перевищення розмірів запасів, встановлених по кожному виду матеріальних ресурсів. Таким чином, склади не лише виконують функції зберігання і підготовки матеріалів до видачі їх у виробництво, але і допомагають оперативно регулювати їх споживання

Загальний аналіз товарних ресурсів, дозволяє визначити стан забезпечення товарними ресурсами на підприємстві: в структурі та обсязі товарів - по товарним групам, в динаміці - в часі, на протязі декілька попередніх років. Аналіз дозволяє виявити додаткові резерви, заощадити, таким чином, кошти підприємства, вкладені в товарні ресурси, які повільно обертаються. А з іншого боку, через запропонований аналіз, можна визначити необхідний обсяг товарних ресурсів по тим групам товарів, якими недостатньо забезпечений товарообіг підприємства.

На сучасних етапах розвитку економіки складські господарства повинні формувати стійку систему поточного і оперативно-виробничого планування, необхідну нормативну базу з обліку та аналізу.

11. Розробка і вдосконалення виробів

1 Для забезпечення успіху на ринку фірма повинна створити конкурентоздатний виріб. З цією метою в межах розробленої стратегії поєднуються різні ресурси для виробництва конкурентноздатного продукту за вартістю, якістю та іншими атрибутами відносно аналогічних товарів і товарів-замінників.

Кожен продукт, виріб з часом втрачає свою цінність та потребу у експлуатації. Виробники в свою чергу повинні постійно вдосконалювати існуючі та розробляти нові види продуктів, які б задовольняли потреби та інтереси споживачів.

Першою стадією на шляху до розробки продукту є визначення ефективності цього виробу, яка визначається за формулою:

Е = Еф \ В; де Е mах

Е - ефективність виробу; Еф - ефект від випуску виробу;

Після обчислення цієї формули, чим Е більш наближене до максимуму, тим ефективність від випуску даного виробу буде більшою а в подальшому це залог успіху будь-якої фірми.

Визначивши ефективність виробу можна приступати до розробки проекту визначення рівня споживача на якого буде розрахований даний виріб, і т. д.

Розроблення продукту охоплює всі стадії, що трансформують концепцію в реальний продукт.

У процесі розробки нових товарів широко використовується функціонально-вартісний аналіз, який дає можливість знайти відповіді на цілий комплекс питань:

Яка функція даного продукту?

Ціна?

Які ще товари можуть виконувати цю функцію?

Чи відповідає вартість предмета його корисності?

Які параметри необхідні для цього?

' Чи можна знайти стандартну продукцію?

Відповіді на ці питання відкривають шляхи для внесення істотних змін в конструкцію виробу.

Для задоволення вимог ринку фірма повинна розглянути та оцінити відносну вагу наступних критеріїв проектування виробу:

? Вартість.

? Економічність експлуатації.

? Якість, в т. ч. міцність, термін служби, надійність в експлуатації.

? Потужність.

? Вимоги до обслуговування, його простота.

? Універсальність використання.

? Безпека експлуатації.

? Елементи розкошу тощо.

Для отримання необхідних характеристик виробу організація повинна зробити вибір у таких сферах:

? Розмір та форма виробу.

? Матеріали.

? Співвідношення стандартних та специфічних елементів.

? Додаткові компоненти для підвищення надійності.

? Елементи безпеки.

Зрозуміло, що між критеріями проектування та можливими варіантами вибору існують певні компроміси.

Кожний виріб стає товаром лише на ринку і має свій життєвий цикл, який складається з окремих стадій. Життєві цикли деяких товарів зовсім короткі, інших - довгі. Стадія життєвого циклу суттєво впливає на вибір та коректування стратегії діяльності і, в свою чергу, на способи та процедури розробки та вдосконалення виробу. Так, на стадії росту домінуючими є стратегічні заходи, пов'язані з реалізацією в продукті нових технічних принципів; на стадії зрілості - розробки окремих модифікацій виробу; на стадії насичення - скорочення виробничих витрат; на стадії спаду - використання можливостей існуючої інфраструктури, скорочення експлуатаційних витрат.

На операційному рівні проектування виробу фокусується на впровадженні процедур та методів, які підвищують ефективність операцій. Наприклад, стандартизація в процесі створення продукту допомагає підвищити ефективність шляхом скорочення кількості компонентів, а також обсягу робіт і часу, необхідного для комплектування виробу.

Розроблений продукт повинен бути детально проаналізований та оцінений, причому оцінка конструкції виробу не може обмежитися одним показником, наприклад, зменшенням ваги, зниженням трудомісткості або собівартості продукції.

Основними вимогами до якості нового виробу є:

забезпечення високого технічного рівня на всіх стадіях розробки;

перевірка виробу на патентоспроможність та патентну чистоту;

забезпечення високих ергономічних характеристик;

врахування естетичних вимог:

конструктивна послідовність .

Економічна оцінка конструкції виробу включає таку систему показників:

зменшення собівартості виробу;

скорочення витрат на експлуатацію;

підвищення експлуатаційної готовності;

зменшення габаритів та ваги;

простота обслуговування;

зменшення кількості обслуговуючого персоналу.

Підготовка товару до виходу на ринок полягає у вивченні реакції покупців

на новий товар, визначенні для нього орієнтовної ємкості ринку. Форми та методи тестування ринку залежать від інвестицій на новий товар, ступеня ризику його впровадження на ринок, величини запланованих маркетингових витрат. Тестування має свої межі (терміни), оскільки затримка на цій стадії може привести до поразки в конкурентній боротьбі. Тестування ринку допомагає прогнозувати майбутній продаж, розробляти альтернативні плани маркетингу, виявляти недоліки нового товару. Після отримання позитивної інформації за результатами тестування приймають рішення про виробництво нового товару і появу його на ринку.

Окремо слід зупинитися на особливостях створення операційних систем у сфері послуг. В сучасних умовах господарювання в Україні проектування операційних систем зазначеної сфери не відповідає сучасним вимогам ринку, не враховує майбутніх структурних змін в економіці та не використовує досягнень сучасної економічної науки. Традиційні методи, схеми, процедури, що реалізуються при проектуванні операційних систем у сферах виробництва, не можуть повною мірою використовуватися при проектуванні операційних систем сфери послуг. Це обумовлюється рядом особливостей сфери послуг, які ускладнюють проектування:

1. Високий рівень взаємодії з клієнтом (більшість персоналу банку, лікарні контактують з клієнтом на відміну від персоналу промислового підприємства).

2. Необхідність індивідуалізації послуг (виконання індивідуальних замовлень).

В ринковій економіці ці важливі особливості формують специфіку проектування операційних систем сфери послуг, яка проявляється у наступному:

? розташування організації визначається, в основному, по розташуванні клієнта (а в промисловому виробництві оцінюються альтернативні варіанти стосовно розташування споживачів, сировини, енергії, робочої сили тощо):

високий рівень диференціації послуг, що приводить до створення великої кількості ринкових ніш та збереження конкуруючими організаціями своєї клієнтури;

потреба клієнтів у відносно невеликих обсягах послуг;

низькі бар'єри вступу;

визначення потужності (пропускної спроможності) за піковим попитом;

залежність календарного планування діяльності від поведінки споживачів (клієнтів);

проблематичність (а часто і неможливість) створення запасів продукту в періоди низького попиту для їх використання в періоди максимального попиту;

складність виявлення параметрів якості та розробки методів їх оцінки;

необхідність володіння персоналом добрими навиками роботи з клієнтурою (в зв'язку з цим актуальним є питання набору та відбору кадрів, розвитку персоналу);

* наявність проблем щодо виміру ефективності роботи персоналу (падіння попиту може спричинити зниження продуктивності організації, а це не завжди є наслідком поганої роботи конкретного працівника);

часте поєднання маркетингової та операційної функцій;

наявність ряду місцевих регуляторів, які роблять кожний регіон по-своєму унікальним.

Проектування операційних систем з врахуванням розглянутих особливостей дозволить забезпечити ефективне їх функціонування на протязі тривалого періоду за умови постійного коригування цілей та завдань організації виходячи з умов зовнішнього середовища.

Розроблення продукту охоплює всі стадії, що трансформують концепцію в реальний продукт.

Розглянемо еволюцію основних підходів до управління розробками:

1. Ставка на технологію.

Після ІІ-ої світової війни технологія зайняла важливе і почесне місце, що було викликане її грандіозними досягненнями. Фірми прагнули розробляти продукти на базі нових технологій шляхом створення крупних лабораторій, які часто розташовувалися далеко від головних контор. Але створені лабораторії не завжди отримували необхідні і достатньо конкретні орієнтири. Взаємодія між вченими, з одного боку, і працівниками збуту та виробничих підрозділів, з іншого, була незадовільною. Кошти контролювалися недостатньо, а результати досліджень часто не контролювалися взагалі, оскільки директор лабораторії, як правило, підкорявся безпосередньо головному управляючому корпорації. Отже, ув'язування загальної технічної лінії та комерційної політики фірми було слабким.

2. Ставка на маркетинг.

В кінці 50-х років ставало все очевиднішим, що надії на легкі прибутки не здійсняться. Настала епоха маркетингу, яка принесла новий підхід до управління технологією. Політику почав диктувати ринок, а не технологія. В результаті зв'язок між керівництвом компаній та науково-дослідними підрозділами почав слабшати. Витрати на технологію стали частиною загального кошторису або навіть кошторису маркетингу. Керівник науково-дослідного підрозділу опинився в організаційній ієрархії на більш низькому щаблі, а ділова команда, що приймала найважливіші рішення, нерідко обходилася без його участі.

Кількість нових товарів, що отримали визнання споживачів, в той період різко зросла. Але прибутки, на жаль, зростали не так швидко, як передбачалося. Це пояснюється тим, що усі компанії робили одне і те ж, ще не усвідомивши, що нужди споживачів слід задовольняти унікальним способом, не піддаючи себе загрозі з боку конкурентів. У цій ситуації значна кількість фірм шукала вихід у диверсифікації.

3. Збалансований підхід до технологи та маркетингу.

Передові компанії усвідомлювали, що проблема не в самій технології, а в управлінні технічною політикою. Керівництво цих компаній зрозуміло, що не слід робити вибір "або/або": технологія чи маркетинг. Необхідно задовольняти запити споживачів, отримуючи переваги у конкурентній боротьбі на основі нових та ефективних технологій. Так настав третій період, коли технологію використовують в якості засобу отримання і збереження переваг у конкурентній боротьбі. Результати наукових досліджень підтвердили обґрунтованість даного підходу.

Коли виріб спроектований, необхідно визначити етапи та процедури його виробництва. Як і при проектуванні виробу, розробник повинен розглянути відносну значимість наступних критеріїв проектування:

Виробнича потужність.

Економічна ефективність.

Гнучкість виробничої системи.

Продуктивність.

Надійність.

Ремонтопридатність.

7.Стандартизація та стабільність результатів.

8. Безпека та промислова санітарія.

9. Задоволення життевих потреб персоналу.

Для забезпечення потрібних характеристик процесу розробник повинен здійснити вибір варіантів у таких галузях:

1. Тип переробної системи (дрібносерійне виробництво, масове виробництво, неперервний процес, проектна система, комбінація перерахованих варіантів).

2. Власне виробництво чи придбання деяких комплектуючих виробів.

3. Виконання деяких завдань власними засобами або передача їх субпідрядникам.

Методи переробки.

Рівень механізації та автоматизації.

Рівень спеціалізації праці.

Наступний крок у створенні операційної системи передбачає прийняття рішення щодо розміру виробничих підрозділів, їх місцезнаходження та проектування матеріально-технічних об'єктів. Матеріально-технічні об'єкти (Facilities) - це досить широкий термін, який включає заводи, фабрики, магазини, інші заклади.

Рішення про кількість та продуктивність матеріально-технічних об'єктів визначається факторами маркетингу та ефективності.

Для визначення особливостей організації виробництва встановлені єдині характеристики типів виробництва (операційних систем).

Тип виробництва - це класифікаційна категорія виробництва, яка виділяється за ознаками широти номенклатури, регулярності, стабільності та об'єму виробництва.

При індивідуальному типі виробництва випуск продукції здійснюється окремими замовленнями, в одиничних кількостях.

При серійному виробництві продукція виготовляється партіями, серіями.

Масове виробництво характеризується виробництвом обмеженого числа видів продукції у великих кількостях.

Для зручності розгляду питання доцільно виділити два рівні рішень про розташування підприємства: макро - та мікрорівень.

Основні чинники, що розглядаються на макрорівні:

Демографічні та економічні чинники, які впливають на розмір та розвиток основних ринків збуту продукції.

Джерела та транспортні витрати по доставці матеріалів, необхідних для функціонування операційної системи.

Кількість та якість трудових ресурсів.

Наявність достатньої кількості енергії та води.

Політична стабільність.

Податкова політика та стимулювання економічного розвитку.

Питання захисту навколишнього середовища.

Вартість земельної ділянки та будівництва.

Умови проживання (клімат, культура, злочинність, медичне обслуговування тощо).

До найважливіших чинників на мікрорівні відносяться:

Обмежувальні норми на розвиток промислової зони, сумісність із сусідніми об'єктами.

Об'єм транспортних перевезень у клієнтів.

Наявність та вартість енергопостачання та інших послуг.

Близькість до житлових масивів та інших об'єктів, необхідних для персоналу.

5. Місцезнаходження конкурентів, підприємств роздрібної торгівлі тощо.

Для багатьох підприємств при вирішенні питання про місце розташування домінуючим може виявитися який-небудь один чинник.

Наступний крок після визначення потужності та місця розташування підприємства при створенні операційної системи - проектування самого підприємства. Це завдання зводиться до визначення конфігурації підприємства, тобто розміру і форми побудови та розташування виробничих ресурсів всередині нього, формування виробничої структури, організації виробничого процесу в часі (розрахунки тривалості виробничого циклу тощо).

Розробка технологічного процесу здійснюється в межах технологічної підготовки виробництва, під якою розуміють сукупність взаємозв'язаних процесів, що забезпечують технологічну готовність підприємства до виробництва продукції заданого рівня якості при встановлених термінах, об'ємах випуску і витратах.

12. Планування збуту продукції

Особливості планування збуту в умовах ринкової економіки.

Пропозиція і попит. Параметри впливу на збут.

Прогнозування збуту продукції - це саме той розділ плану підприємства, де ринок владно втручається в діяльність підприємства і диктує свої закони. У ринковій економіці не можна очікувати, що відділ збуту продасть усе, що виробляється на підприємстві. Навпаки, питання повинне стояти так: скільки і по якій ціні потрібно виробити тих чи інших товарів, щоб задовольнити платоспроможний попит на них.

При плануванні збуту на наступний період часу підприємству необхідно як вихідний пункт скласти уявлення про загальний попит на ринку.

Попит - це відношення між ціною товару і його кількістю, яку покупці хочуть і в змозі придбати.

Закон попиту затверджує, що чим нижча ціна товару (за інших рівних умов), тим більша його кількість, яку покупці хочуть і можуть придбати.

Але не слід забувати про той факт, що попит можна описати лише теоретично, оскільки ми його можемо визначити тільки виходячи з концепції теорії корисності товару і цінності ціни, які відображають такі непорівнянні субстанції як задоволення від придбаних товарів, різну ціну грошей для багатих і бідних і т. д.

У такий спосіб, хоча попит і пропозиція дійсно формують рівноважну ціну, побудувати таку криву для окремо взятої фірми практично неможливо. Справа в тому, що відносини, які стихійно складаються на рівні ринку, просто не можуть бути досить точно відображені на рівні окремої фірми.

Що ж стосується пропозиції, то тут ситуація дещо інша.

Пропозиція -- це зв 'язок між ціною товару і його кількістю, яку продавці хочуть і можуть продати.[1:37]

Закон пропозиції утверджує, що за інших рівних умов чим вища ціна товару, тим більше бажання продавця зробити цей товар доступним (виробити його, запропонувати на продаж).

Взагалі, більш високі ціни спонукають продавців збільшити обсяг пропозиції. І хоча дуже проблематично об'єднати криві пропозиції всіх фірм, для окремо взятої фірми побудувати такі криві залежно від ціни й обсягів продажу цілком реально, а також можливо побудувати і криві витрат.

Якщо тепер перейти від ринку взагалі до конкретного підприємства, то необхідно визначитися, які ж фактори впливають на величину попиту (детермінанти попиту).

Детермінанти попиту - це фактори, що впливають на величину попиту на товар.

Найістотніша детермінанта - ціна товару. Крім цього фактора існує ще ряд факторів, кожний з яких має більший чи менший вплив на величину попиту. До них відносяться: якість товару й упаковка; реклама товару; діяльність продавців і торгових агентів по реалізації товару; ціна інших товарів (особливо взаємозамінних); реклама інших товарів; якість інших товарів; доходи покупців; величина прямих і непрямих податків, ставок процента, іноді міжнародні кризи; війни; політичні й соціальні конфлікти; ситуація на ринку енергоносіїв; валютний курс і т. п. [2:105]

Як правило, на більшість детермінантів попиту фірми не можуть вплинути. Це стосується величини прямих і непрямих податків, міжнародних криз і т. п. Але на меншу, але все ж значну частину детермінантів попиту підприємство все-таки може зробити безпосередній вплив. Ці фактори називаються параметрами впливу на збут.

Збут підприємством свого товару - це кількість того товару, яку воно може реалізувати у визначений період часу.

Параметри впливу на збут поділяються на дві групи:

а) вихідні параметри впливу на збут: ціна товару, якість товару й упаковка, сервісне обслуговування, канали розподілу, місце розташування підприємства, фірмовий асортимент;

б) додаткові (контактні) параметри впливу на збут: реклама, дії продавців і торгових агентів.

Треба звернути увагу, що при прогнозуванні збуту відділ збуту виконує в основному технологічні операції по організації збуту, а визначення масштабів збуту, цін та асортиментної політики фірми є функцією вищого керівництва підприємства й відділу маркетингу.

Саме тут у взаємовідносинах з іншими суб'єктами господарських відносин необхідне поєднання інтуїтивного і формального планування при пріоритеті першого, що спирається на досвід і знання закономірностей ринку.

Асортиментна політика підприємства - найважливіший параметр впливу на збут.

В умовах ринкової економіки формування виробничої програми здійснюється відповідно до прийнятої стратегії підприємства на найближчі 10-15 років з урахуванням життєвого циклу товарів, розмірів ринку, зовнішнього конкурентного середовища і виробничих можливостей підприємства.

Менеджери підприємства, котрі відповідають за формування виробничої програми, повинні постійно аналізувати і вирішувати такі три завдання:

розробка нових чи набуття прав на виробництво нових товарів і послуг;

аналіз по етапах зростання, зрілості й насичення по всій номенклатурі продукції з метою формування обсягів і цін з урахуванням еластичності товарів та інших вимог ринку;

планомірне зняття з виробництва тих товарів, які перебувають у стадії занепаду.

Даний аналіз проводиться в рамках спеціальних моделей, так званих "моделей асортиментних портфелів", що з урахуванням життєвого циклу товарів, умов зростання й насичення, величини ринку дають змогу визначитися з формуванням виробничої програми. Головна мета цієї програми - отримання максимально можливого прибутку, завоювання і задоволення ринку продажу товарів і послуг.

Одна з таких моделей, так звана матриця Бостонської консультаційної групи (матриця БКГ), описує асортиментний портфель підприємства з урахуванням двох факторів, що мають особливо важливе значення для осягнення успіху на ринку. їх називають факторами успіху: це - темпи зростання ринку (розташовані горизонтально) і частка підприємства на ринку (розташовані вертикально).

Високі	"Зірки"	"Важкі діти"
Низькі	"Дійні корови"	"Утомлені собаки"
	Велика	Мала
	Частка підприємства на ринку

Рис. 1.1. Матриця Бостонської консультаційної групи

Асортиментний портфель описується шляхом улаштування кожного товару в одне з чотирьох полів матриці. Взагалі вони відповідають етапам життєвого циклу товарів. Кожному з чотирьох полів присвоюється своєрідна назва, яка цілком може бути характеристикою товару, улаштованому в даному полі.

Відносно кожної з цих груп необхідна своя стратегія.

"Зірки" - це ідеальний випадок, що поєднує високі перспективи зростання із сильними пропозиціями на ринку. Ці товари знаходяться на етапі зростання. Для утвердження своїх позицій вони вимагають значних інвестицій і маркетингових витрат. "Зірки" варто оберігати й зміцнювати, доки вони не перетворяться в гарних "дійних корів".

"Дійні корови" - це випадок, коли товар має сильні позиції на зрілому ринку, хоча істотного зростання тут не передбачається. Ці товари приносять високий стабільний прибуток, вимагаючи водночас мінімальних капітальних вкладень. Прибуток "дійних корів" інвестується в інші напрямки діяльності підприємства.

"Важкі діти" (чи знаки питання) включають товари, що займають малу частку на ринку при високих темпах зростання. Позиції цих товарів жорсткі, але перспективи привабливі. Практично мова йде про інноваційні товари, які вимагають ретельної оцінки. Прибуток від цих товарів невеликий (іноді його значення навіть від'ємне).

Тут у підприємства кілька стратегічних можливостей:

продовжити інвестиції в ці товари, щоб усталити їх інвестиції на перспективних ринках і перетворити "важких дітей" у "зірки";

припинити виробництво цих товарів, якщо аналіз показав безперспективність їх становища на ринку.

"Утомлені собаки" - це ситуація, коли слабкі позиції підприємства поєднуються з низькими темпами росту ринку. Ці товари перебувають у стадії упаду. Прибуток, який утримується за рахунок цих товарів, дуже обмежений. Це напрямок діяльності безперспективний і тому "утомлених собак" прагнуть позбавитися.

Достоїнства матриці БКГ полягають у можливості диференційованого підходу до розробки стратегії по різних товарах. Крім того, матриця БКГ - проста й зрозуміла. Завдяки вдалим назвам "кліток" вона добре сприймається і запам'ятовується. Недоліки матриці БКГ випливають з її достоїнств.

Простота цієї матриці не завжди дає змогу зробити адекватну оцінку, тому що, приймаючи в розрахунок такі важливі фактори, як темпи зростання і частка на ринку, вона не враховує такі аспекти, як фінансова міць підприємства, володіння патентами і ліцензіями, абсолютний розмір ринку, циклічність, сезонність і т. д. [2:43]

2. План збуту в кількісному і вартісному вимірі.

На основі прогнозу збуту складається план продажу, який повинен бути взаємозалежний із планом виробництва (виробничою програмою) продукції. План продажу чи план реалізації продукції складається в натуральному і вартісному виразі (див. табл. 2.1).

Таблиця 2.1 План продажу (план реалізації) продукції.

Найменування продукції	Кількість, ШТ.	Ціна без ПДВ, грн.	Виручка без ПДВ, тис. грн.	ПДВ, тис.грн.	Виручка з ПДВ, тис.грн.
А	5 000	400	2 000	400	2 400
В	1000	600	600	120	720
С	2 000	200	400	80	480
Всього			3 000	600	3 600

Відповідно до плану продажу визначається номенклатура й асортимент продукції, яка випускається підприємством.

Номенклатура виробництва -- це перелік виробів, які треба виготовити на підприємстві в плановому періоді.

Асортимент продукції характеризує співвідношення питомої ваги окремих видів виробів у загальному випуску продукції.

Вартісне вираження плану виробництва може визначатися показниками товарної, реалізованої і валової продукції.

Товарна продукція -- це продукція, прийнята відділом технічного контролю і здана на склад готової продукції.

Реалізована продукція - це продукція, постачена споживачам, гроші за яку надійшли на розрахунковий рахунок постачальника.

Товарна і реалізована продукція за своїм складом однорідні. Кількісно вони відрізняються на величину зміни залишків нереалізованої продукції на початок і кінець планового періоду. [1:58]

3. Інформація про термін і умови платежів.

Згідно чинного в Україні законодавства з метою оподаткування датою реалізації вважається дата передачі права власності на вказану продукцію незалежно від строків здійснення оплати. Отже, законодавством України встановлення поняття реалізованої продукції, яке не включає ознаки оплати продукції, тобто реалізованою вважається передана покупцю продукція без урахування того, оплачена вона чи ні. При цьому вказується, що таке поняття реалізованої продукції встановлено "з метою оподаткування". У цій ситуації підприємства змушені не відвантажувати продукцію без попередньої оплати.

13. Особливості проектування послуг

1.Склад і взаємозв'язок елементів організації

Організація в менеджменті розглядається як відкрита система, і передумови її успіху слід виявляти у зовнішньому середовищі, оперативно адаптуючи та оптимізуючи Мікросередовище. Операційна функція будь-якої організації є однією з основних. Вона має важливі і складні зв'язки з іншими функціями організації. Для оптимізації діяльності необхідно забезпечити ефективне управління цими зв'язками(рис. І).

Рис. 1.Взаємозв'язок операційної функції з іншими функціями організації та зовнішнім середовищем

Однією з найскладніших проблем, що виникають при визначенні організації як об'єкта управління, є формування елементів, сукупність та взаємодія яких створюють об'єктивні передумови для визначення мети, з одного боку, і для вибору оптимальної стратегії - з іншого боку. Цілком недостатньо, наприклад, вважати елементами організації фонди і персонал. Якщо спробувати конкретизувати ці елементи, наприклад, за видами (моделями) обладнання або за професійними ознаками персоналу (спеціальностями, кваліфікацією), то це не дозволить висунути адекватні до стану зовнішнього середовища стратегічні завдання і оцінити готовність фірми до їх досягнення. Отже, ці елементи необхідно доповнити набором відповідних інформаційних об'єктів зовнішнього та внутрішнього (з точки зору організації) характеру.

Основні елементи організації, які потребують уваги керівництва, подані на рис.2.

Рис.2. Склад і взаємозв'язок основних елементів організації

До складу будь-якої організації належать ресурси, які можна класифікувати так:

* технічні ресурси (особливості виробничого обладнання, основних і допоміжних матеріалів тощо);

* технологічні ресурси (динамічність методів технології, наявність конкурентоздатних ідей, наукові заділи):

* кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад персонал}, його здатність адаптуватися до зміни завдань організації):

* просторові ресурси (характер виробничих приміщень, території підприємства, комунікацій, можливість розширення):

ресурси організаційної структури управління (характер та гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів тощо):

інформаційні ресурси (характер інформації про саму організацію та зовнішнє середовище, можливість її поповнення та підвищення достовірності):

* фінансові ресурси (стан активів, ліквідність тощо).

У результаті взаємодії всіх згаданих ресурсів досягається ефект синергії. тобто виникають нові властивості, якими кожен окремий вид ресурсів не володіє. Наприклад, неможливо вивести на потрібний сегмент ринку послугу, яка відповідає його вимогам, не маючи ресурсів усіх видів: можливостей обладнання, можливостей технології, кваліфікаційних можливостей персоналу тощо. І навпаки, кожний окремий ресурс не може повністю розкритися без зв'язку з іншими ресурсами: можливості верстатів не можуть бути реалізовані без відповідної кваліфікації робітників, без використання відповідних основних та допоміжних матеріалів, без потрібних характеристик виробничих приміщень.

Отже, основоположним принципом виділення елементів організації є оцінка можливостей досягнення нею стратегічних завдань, що з'являються при використанні даного елемента системи. Іншими словами, елементами системи повинні визнаватися не матеріальні засоби виробництва, предмети праці або певні категорії персоналу, а ті можливості досягнення стратегічних завдань, що відкриваються при використанні цих засобів, предметів і категорій.

2. Розроблення послуг (продукту)

Для забезпечення успіху на ринку фірма повинна створити конкурентоздатну послугу (товар). З цією метою в межах розробленої стратегії поєднуються різні ресурси для виробництва конкурентоздатної послуги! товару) за вартістю, якістю та іншими атрибутами відносно аналогічних послуг(товарів).

Розроблення послуги чи продукту охоплює всі стадії, що трансформують концепцію в реальний продукт чи реальну послугу.

Розглянемо еволюцію основних підходів до управління розробками:

1. Ставка на технологію.

Після 2-ої світової війни технологія зайняла важливе і почесне місце, що було викликане її грандіозними досягненнями. Фірми прагнули розробляти продукти на базі нових технологій шляхом створення крупних лабораторій, які часто розташовувалися далеко від головних контор. Але створені лабораторії не завжди отримували необхідні і достатньо конкретні орієнтири. Взаємодія між вченими, з одного боку, і працівниками збуту та виробничих підрозділів, з іншого, була незадовільною. Кошти контролювалися недостатньо, а результати досліджень часто не контролювалися взагалі, оскільки директор лабораторії, як правило, підкорявся безпосередньо головному управляючому корпорації. Отже, ув'язування загальної технічної лінії та комерційної політики фірми було слабким.

2. Ставка на маркетинг.

В кінці 50-х років ставало все очевиднішим, що надії на легкі прибутки не здійсняться. Настала епоха маркетингу, яка принесла новий підхід до управління технологією. Політику почав диктувати ринок, а не технологія. В результаті зв'язок між керівництвом компаній та науково-дослідними підрозділами почав слабшати. Витрати на технологію стали частиною загального кошторису або навіть кошторису маркетингу. Керівник науково-дослідного підрозділу опинився в організаційній ієрархії на більш низькому щаблі, а ділова команда, що приймала найважливіші рішення, нерідко обходилася без його участі.

Кількість нових послуг, що отримали визнання споживачів, в той період різко зросла. Але прибутки, на жаль, зростали не так швидко, як передбачалося. Це пояснюється тим, що усі компанії робили одне і те ж, ще не усвідомивши, що нужди споживачів слід задовольняти унікальним способом, не піддаючи себе загрозі з боку конкурентів. У цій ситуації значна кількість фірм шукала вихід у диверсифікації.

3. Збалансований підхід до технології та маркетингу.

Передові компанії усвідомлювали, що проблема не в самій технології, а в управлінні технічною політикою. Керівництво цих компаній зрозуміло, що не слід робити вибір "або/або": технологія чи маркетинг. Необхідно задовольняти запити споживачів, отримуючи переваги у конкурентній боротьбі на основі нових та ефективних технологій. Так настав третій період, коли технологію використовують в якості засобу отримання і збереження переваг у

конкурентній боротьбі. Результати наукових досліджень підтвердили обгрунтованість даного підходу.

Для задоволення вимог ринку фірма повинна розглянути та оцінити відносну вагу наступних критеріїв проектування виробу:

? Вартість.

? Економічність експлуатації.

? Якість, в т. ч. міцність, термін служби, надійність в експлуатації.

? Потужність.

? Вимоги до обслуговування, його простота.

? Універсальність використання.

? Безпека експлуатації.

? Елементи розкошу тощо.

Для отримання необхідних характеристик виробу фірма повинна зробити вибір у таких сферах:

? Розмір та форма виробу.

? Матеріали.

? Співвідношення стандартних та специфічних елементів.

? Додаткові компоненти для підвищення надійності.

? Елементи безпеки.

Зрозуміло, що між критеріями проектування та можливими варіантами вибору існують певні компроміси.

Рис.З. Стадії розробки та вдосконалення послуг(виробу) Розроблений продукт повинен бути детально проаналізований та оцінений, причому оцінка конструкції виробу на може обмежитися одним показником.

Кожний виріб стає товаром лише на ринку і має свій життєвий цикл, який складається з окремих стадій. Життєві цикли деяких товарів зовсім короткі, інших - довгі. Стадія життєвого циклу суттєво впливає на вибір та коректування стратегії діяльності і, в свою чергу, на способи та процедури розробки та вдосконалення виробу. Так, на стадії росту домінуючими є стратегічні заходи, пов'язані з реалізацією в продукті нових технічних принципів; на стадії зрілості -розробки окремих модифікацій виробу: на стадії насичення - скорочення виробничих витрат; на стадії спаду - використання можливостей існуючої інфраструктури, скорочення експлуатаційних витрат.

Стадії розробки та вдосконалення послуги (виробу) представлені на рис.З.

На операційному рівні проектування (послуги) виробу фокусується на впровадженні процедур та методів, які підвищують ефективність операцій. Наприклад, стандартизація в процесі створення продукту допомагає підвищити ефективність шляхом скорочення кількості компонентів, а також обсягу робіт і часу, необхідного для комплектування виробу.

Наприклад, зменшенням ваги, зниженням трудомісткості або собівартості продукції тощо .

Основними вимогами до якості нового виробу є:

забезпечення високого технічного рівня на всіх стадіях розробки;

перевірка виробу на патентоспроможність та патентну чистоту;

забезпечення високих ергономічних характеристик;

* врахування естетичних вимог;

* конструктивна послідовність тощо.

Економічна оцінка конструкції виробу включає таку систему показників:

зменшення собівартості виробу;

скорочення витрат на експлуатацію;

підвищення експлуатаційної готовності;

зменшення габаритів та ваги;

простота обслуговування;

зменшення кількості обслуговуючого персоналу.

Підготовка послуги чи товару до виходу на ринок полягає у вивченні реакції покупців на новинку, визначенні для неї орієнтовної ємкості ринку. Форми та методи тестування ринку залежать від інвестицій на нову послугу чи товар, ступеня ризику їх впровадження на ринок, величини запланованих маркетингових витрат. Тестування має свої межі (терміни), оскільки затримка на цій стадії може привести до поразки в конкурентній боротьбі. Тестування ринку допомагає прогнозувати майбутні прибутки, розробляти альтернативні плани маркетингу, виявляти недоліки введеної послуги чи товар. Після отримання позитивної інформації за результатами тестування приймають рішення про розроблення нової послуги чи виробництва нового товару і появу їх на ринку.

Окремо слід зупинитися на особливостях створення операційних систем у сфері послуг. В сучасних умовах господарювання в Україні проектування операційних систем зазначеної сфери не відповідає сучасним вимогам ринку, не враховує майбутніх структурних змін в економіці та не використовує досягнень сучасної економічної науки. Традиційні методи, схеми, процедури, що реалізуються при проектуванні операційних систем у сферах виробництва, не можуть повною мірою використовуватися при проектуванні операційних систем сфери послуг. Це обумовлюється рядом особливостей сфери послуг, які ускладнюють проектування:

1. Високий рівень взаємодії з клієнтом (більшість персоналу банку, лікарні контактують з клієнтом на відміну від персоналу промислового підприємства).

2. Необхідність індивідуалізації послуг (виконання індивідуальних замовлень).

В ринковій економіці ці важливі особливості формують специфіку проектування операційних систем сфери послуг, яка проявляється у наступному:

? розташування організації визначається, в основному, розташуванням клієнта (а в промисловому виробництві оцінюються альтернативні варіанти стосовно розташування споживачів, сировини, енергії, робочої сили тощо):

високий рівень диференціації послуг, що приводить до створення великої кількості ринкових ніш та збереження конкуруючими організаціями своєї клієнтури;

потреба клієнтів у відносно невеликих обсягах послуг;

низькі бар'єри вступу;

визначення потужності (пропускної спроможності) за піковим попитом:

залежність календарного планування діяльності від поведінки споживачів (клієнтів);

проблематичність (а часто і неможливість) створення запасів продукту в періоди низького попиту для їх використання в періоди максимального попиту:

складність виявлення параметрів якості та розробки методів їх оцінки:

необхідність володіння персоналом добрими навиками роботи з

клієнтурою (в зв'язку з цим актуальним є питання набору та відбору кадрів.

розвитку персоналу);

наявність проблем щодо виміру ефективності роботи персоналу (падіння попиту може спричинити зниження продуктивності організації, а це не завжди є наслідком поганої роботи конкретного працівника);

часте поєднання маркетингової та операційної функцій;

наявність ряду місцевих регуляторів, які роблять кожний регіон по-своєму унікальним.

Проектування операційних систем з врахуванням розглянутих особливостей дозволить забезпечити ефективне їх функціонування на протязі тривалого періоду за умови постійного коригування цілей та завдань організації виходячи з умов зовнішнього середовища.

3. Проектування процесу надання послуг.

Коли послуга розроблена, необхідно визначити етапи та процедури її впровадження. Як і при проектуванні виробу, розробник повинен розглянути відносну значимість наступних критеріїв проектування:

? Виробнича потужність.

? Економічна ефективність.

? Гнучкість виробничої системи.

? Продуктивність.

? Надійність.

? Ремонтопридатність.

? Стандартизація та стабільність результатів.

? Безпека та промислова санітарія.

? Задоволення життєвих потреб персоналу.

Для забезпечення потрібних характеристик процесу розробник повинен здійснити вибір варіантів у таких галузях:

1. Тип переробної системи (дрібносерійне виробництво, масове виробництво, неперервний процес, проектна система, комбінація перерахованих варіантів).

2. Власне виробництво чи придбання деяких комплектуючих виробів.

...