Управління використанням ресурсів

ПД -- програма виробництва деталей;

п -- кількість вироблених деталей.

4) Метод розрахунку потреби за аналогією:

,

де НВАН -- норма витрати базового аналога;

П -- програма випуску виробів, для яких визначається потреба в матеріалах;

К -- коефіцієнт, який враховує особливості споживання матеріалу для даного виробу в порівнянні з аналогом.

5) Метод розрахунку потреби за типовими представниками:

,

де НВТИП -- норма витрати типового представника;

ПЗАГ -- програма виробництва виробів даної групи.

,

де НВН -- норма витрати на окремий виріб, який входить в групу;

КВ -- кількість виробів у групі.

2. Розрахунок потреби на основі даних про рецептурний склад

При виготовленні продукції з декількох різновидів сировини і матеріалів для одержання виробів із заздалегідь заданими технічними характеристиками і потрібною якістю розробляються рецептури, в яких вказується співвідношення кожного матеріалу, використовуваного для виробництва цієї продукції.

Розрахунок здійснюють в три етапи:

1 етап. Встановлюють кількість готової продукції, яка повинна бути виготовлена відповідно до програми реалізації:

,

де РГП -- потреба готової продукції, (шт, м3 та ін.) В -- маса (об'єм) однієї деталі чи виробу; П -- програма випуску деталей для виконання плану реалізації, шт; п -- кількість найменувань виробів, які виготовляються із суміші однієї рецептури. 2 етап. Встановлюють загальну кількість матеріалів, яка повинна бути відпущена у виробництві з урахуванням втрат в технологічному процесі:

,

де К0Б -- інтегральний коефіцієнт виходу готової продукції, який враховує втрати, що виникають на всіх стадіях технологічного процесу виробництва.

3 етап. Встановлюють потребу в кожному матеріалі:

,

де Км -- питома вага даного матеріалу в загальному складі для виготовлення виробів за рецептом.

2. Розрахунок на основі нормативних термінів зносу:

де N -- кількість виробів, які знаходяться в експлуатації;

t -- нормативний термін зносу.

4. Розрахунок на основі формул хімічних реакцій

Для розрахунку потреби у вихідній сировині і матеріалах можна використовувати формули хімічних реакцій, молекулярні маси готового продукту і матеріалу, дані про втрати в технологічному процесі:

де РМ -- потреба в матеріалі в натуральних одиницях виміру;

П -- програма виробництва готової продукції в натуральних од. виміру;

ММ -- молекулярна маса матеріалу;

МПР -- молекулярна маса готового продукту;

КПР -- вміст чистої речовини в готовому продукті, %;

КМ -- вміст чистої речовини у вихідному матеріалі, %;

КВ -- сумарна кількість втрат при виготовленні.

5. Статистичний метод

Для обґрунтування потреби в матеріалах, для яких важко або неможливо встановити норму витрат, користуються статистичними даними про фактичні витрати в минулих періодах:

В = Вф * КПР * КЕ,,

де Вф -- фактична витрата матеріалу в минулому періоді;

КПР -- коефіцієнт урахування зміни програми випуску виробів чи обсягу роботи;

КЕ -- коефіцієнт, який характеризує зниження витрат матеріальних ресурсів у зв'язку із впровадженням відповідних організаційно-технічних заходів.

6. Розрахунок потреби в паливі

Потреба в паливі визначається в більшості випадків прямим розрахунком шляхом множення обсягу роботи в плановому періоді на норму витрати палива. Особливістю цих розрахунків є те, що норми витрати різних видів палива встановлюються в одиницях умовного палива, тому при розрахунках спочатку визначають потребу в умовному паливі.

Потреба в паливі для опалення виробничих будівель у зимовий період визначається за формулою:

,

де ВП -- потреба в паливі на весь опалювальний період;

НВУ -- норма витрат умовного палива на добу, на 1°С різниці між внутрішньою і зовнішньою температурами в опалювальний період у кг/1000 м3 об'єму будівлі;

Воп -- тривалість опалювального періоду, днів;

Тв -- внутрішня температура опалюваних будівель, °С;

Т3 -- середня температура зовнішнього повітря за опалювальний період, °С;

V -- зовнішній об'єм опалюваних приміщень;

КЕ -- тепловий еквівалент застосовуваного палива.

Планування покриття потреби в матеріалах

Планова потреба в матеріалах до витрати покривається за рахунок очікуваних залишків на початок планового періоду, внутрішніх ресурсів і величини завезення зі сторони.

Величина очікуваних залишків на початок планового періоду визначається за формулою:

де Зоч -- очікуваний залишок;

Зф -- фактичний залишок на перше число місяця, у якому розроблявся план постачання (звітні дані);

Ноч -- очікуване надходження на підприємство за період від дати, на яку узятий фактичний залишок, і до початку планового періоду;

Воч -- очікувані витрати за той же період.

Управління запасами

На рівні фірм запаси відносяться до числа об'єктів, які вимагають великих капіталовкладень, і тому є одним з факторів, які визначають фінансову політику підприємства.

Товарно-матеріальні запаси (ТМЗ) завжди вважалися фактором, який забезпечує безпеку системи розподілу, її гнучке функціонування, і були «страховкою».

У залежності від цільового призначення вони поділяються на такі категорії

- Технологічні (перехідні) запаси.

Для обчислення (оцінки) середньої кількості цих запасів використовується така формула:

J=S*T,

де S -- середня норма продажів цих запасів на той чи інший період часу;

Т -- середній час транспортування.

- Поточні (циклічні) запаси або запаси в одну партію.

- Резервні (страхові, буферні) запаси для компенсації випадкових коливань попиту.

Одним зі стимулів до створення запасів є вартість їхнього негативного рівня (дефіциту). При наявності дефіциту існує три можливих види витрат, перерахованих у порядку збільшення їх негативного впливу: витрати у зв'язку з невиконанням замовлення (затримкою з відправленням замовленого товару); витрати у зв'язку з втратою збуту, коли постачальник звертається за даною покупкою в іншу фірму (такі витрати вимірюються в показниках виторгу, загубленого через нездійснення угоди); витрати у зв'язку із втратою замовника.

Види запасів

Запас -- це форма існування матеріального потоку. Запаси сировини, матеріалів, комплектуючих і готової продукції є матеріальними цінностями, які очікують виробничого чи особистого споживання.

Введення визначення приводить до трьох висновків:

1) Не існує принципової різниці в процесі роботи із запасами продуктів різного виду (сировина, матеріали, готова продукція), тому що єдина функція запасу -- забезпечення потреби. Цей висновок пов'язаний із критерієм класифікації запасів за місцем перебування (рис. 6.4).

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рис. 6.4 Класифікація запасів за місцем перебування

2) Визначальним для розміру запасу є характер споживання запасу продукту, пов'язаний із критерієм його класифікації за часом (максимальний бажаний запас, пороговий рівень, поточний запас, гарантійний запас).

3) Вид запасу залежить від потреби, яку задовольняє запас.

Максимальний бажаний запас визначає рівень запасу, економічно доцільний у даній системі управління. Цей рівень може перевищуватися. Максимальний бажаний запас використовується як орієнтир при розрахунку обсягу замовлення.

Граничний рівень запасу використовується для визначення моменту часу видачі чергового замовлення.

Поточний запас відповідає рівню запасу в будь-який момент обліку.

Гарантійний запас призначений для безперервного постачання споживачу у випадку непередбачених обставин.

Можна виділити також неліквідні запаси (наднормативні) -- довгостроково невикористовувані виробничі і товарні запаси.

Системи управління запасами

Безперервне забезпечення споживача певним видом матеріального ресурсу досягається ефективними логістичними підходами, вирішенням таких завдань [12, 22]:

1. Облік поточного рівня запасу.

2. Визначення гарантійного запасу.

3. Розрахунок розміру замовлення.

4. Визначення інтервалу часу між замовленнями.

Для ситуації, коли відсутні відхилення від запланованих показників і запаси розподіляються рівномірно, застосовуються:

- система управління запасами з фіксованим розміром замовлення;

- система управління запасами з фіксованим інтервалом часу між замовленнями.

При наявності систематичних збоїв у постановці і споживанні проектуються:

- система із встановленою періодичністю поповнення запасів до постійного рівня;

- система «мінімум -- максимум».

Система з фіксованим розміром замовлення

Основний фактор -- розмір замовлення. Головним критерієм оптимального розміру запасу є мінімум загальних витрат на збереження запасів і повторення замовлення. Даний критерій враховує три фактори, які діють на величину названих сукупних затрат:

1. Використовувана площа складу.

2. Витрати на збереження запасів.

3. Вартість оформлення замовлення.

Оптимальний розмір запасу (ОРЗ) за критерієм мінімізації сукупних затрат на збереження запасу і повторення замовлення розраховується за формулою Вільсона:



де А -- затрати на постачання одиниці продукту, що замовляється, грн;

S -- потреба в продукті, що замовляється, шт;

і -- затрати на зберігання одиниці продукту, що замовляється, грн/шт.

І=N / q,

q = S / ОРЗ,

де І - тривалість між постачаннями, дні;

N -- кількість робочих днів у році;

q -- річна кількість постачань.

При зменшенні запасів до граничного рівня робиться замовлення на постачання. Розмір замовлення залишається постійним і не змінюється навіть при витраті частини гарантійного запасу.

Розрахунок розміру замовлення в системі з фіксованим інтервалом часу між замовленнями здійснюється за формулою:

РЗ = МБЗ -ПЗ- ОС,

де РЗ -- розмір замовлення; МБЗ -- максимальне бажане замовлення;

ПЗ -- поточний запас;

ОС -- очікуване споживання за час постачання.

Розроблені вище основні системи управління запасами базуються на фіксації одного з двох можливих параметрів -- розміру замовлення чи інтервалу часу між замовленнями. В умовах відсутності відхилень від запланованих показників і рівномірного споживання запасів, для яких розроблені основні системи, такий підхід є цілком достатнім.

Система із заданою періодичністю поповнення запасів до встановленого рівня

У даній системі, як і в системі з фіксованим інтервалом часу між замовленнями, вхідним параметром є період часу між замовленнями. На відміну від основної системи, вона орієнтована на роботу при значних коливаннях споживання. Щоб запобігти завищенню обсягів запасів, які містяться на складі, або їх дефіциту, замовлення виконуються не тільки у встановлені моменти часу, а й при досягненні запасом граничного рівня.

Система «Мінімум -- максимум»

Система «Мінімум -- максимум» орієнтована на ситуацію, коли затрати на облік запасів і затрати на оформлення замовлення настільки значні, що стають порівнюваними з втратами від дефіциту запасів. Тому в розглянутій системі замовлення виконуються не через кожен заданий інтервал часу, а тільки за умови, що запаси на складі в цей момент виявилися рівними або меншими встановленого мінімального рівня. У випадку видачі замовлення його розмір розраховується так, щоб постачання поповнило запаси до максимального бажаного рівня.

Розрахунок розміру замовлення в даній системі здійснюється за формулою:

РЗ = МБЗ -ГР- ОС,

де РЗ -- розмір замовлення;

МБЗ -- максимальне бажане замовлення;

ГР -- граничний рівень;

ОС -- очікуване споживання за час постачання.

Таблиця 6.2 Порівняння основних систем управління запасами

Система	Переваги	Недоліки
3 фіксованим розміром замовлення	Менший рівень максимально бажаного запасу. Економія витрат на утримання запасів на розподільному центрі за рахунок скорочення площ.	Ведення постійного контролю наявності запасів на розподільному центрі.
3 фіксованим інтервалом часу між замовленнями	Відсутність постійного контролю наявності запасів на розподільному центрі.	Високий рівень максимального бажаного запасу. Підвищення витрат на утримання запасів на розподільному центрі.

Управління матеріальними потоками в рамках внутрішньовиробничих логістичних систем

Управління матеріальними потоками в рамках внутрішньовиробничих логістичних систем може здійснюватися різними способами, з яких виділяють два основних, які принципово відрізняються один від одного.

Перший варіант називається «штовхаюча система» і є системою організації виробництва, у якій предмети праці, що надходять на виробничу ділянку, безпосередньо цією ділянкою в попередньої технологічної ланки не замовляються. Матеріальний потік «виштовхується» одержувачу по команді, яка надходить на передавальну ланку з центральної системи управління виробництвом. Штовхаючі моделі управління потоками характерні для традиційних методів організації виробництва. Можливість їхнього застосування для логістичної організації виробництва з'явилася у зв'язку з масовим поширенням обчислювальної техніки. Ці системи, перші розробки яких відносять до 60-х років, дозволили погоджувати й оперативно коректувати плани і дії всіх підрозділів підприємства -- постачальницьких, виробничих і збутових, з урахуванням постійних змін у реальному масштабі часу.

Штовхаючі системи здатні за допомогою мікроелектроніки пов'язати складний виробничий механізм у єдине ціле, проте мають природні межі своїх можливостей. Параметри «виштовхуваного» на ділянку матеріального потоку оптимальні настільки, наскільки управляюча система в змозі врахувати й оцінити усі фактори, які впливають на виробничу ситуацію на цій ділянці. Проте чим більше факторів по кожній з численних ділянок підприємства повинна враховувати управляюча система, тим досконаліше і дорожче повинне бути її програмне, інформаційне і технічне забезпечення.

Другий варіант заснований на принципово іншому способі управління матеріальним потоком. Він зветься «тягнуча система» і є системою організації виробництва, у якій деталі і напівфабрикати подаються на наступну технологічну операцію з попередньої в міру необхідності. Центральна система управління не втручається в обмін матеріальними потоками між різними ділянками підприємства, не встановлює для них поточних виробничих завдань. Виробнича програма окремої технологічної ланки визначається розміром замовлення наступної ланки. Центральна система управління ставить завдання лише перед кінцевою ланкою виробничого технологічного ланцюга.

Облік і контроль матеріалів

Завдання обліку і контролю матеріалів.

Матеріальні ресурси, будучи предметами праці, забезпечують разом із засобами праці і робочою силою виробничий процес підприємства, у якому вони використовуються одноразово. Собівартість їх повністю передається на щойно створений продукт. Питома вага матеріалів у собівартості виготовленої продукції становить понад 70%, а в хімічній промисловості -- до 85%.

Займаються питаннями планування контролю й обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції технологічні служби підприємства, матеріально-технічного забезпечення і бухгалтерського обліку -- як контролюючий орган.

Основні завдання контролю обліку в галузі зниження собівартості продукції в частині раціонального використання матеріалів, зниження норм витрат, забезпечення належного зберігання матеріалів, їх збереженості:

- контроль за збереженістю матеріальних цінностей у місцях їхнього зберігання й на всіх стадіях обробки;

- правильне й своєчасне документування всіх операцій щодо руху матеріальних цінностей, виявлення і відображення витрат, пов'язаних з їх виготовленням, розрахунок фактичної собівартості витрачених матеріалів і їхніх залишків по місцях зберігання;

- систематичний контроль за станом запасів;

- своєчасне здійснення розрахунків з постачальниками матеріалів, контроль за матеріалами, які знаходяться в дорозі, невідфактурованими постачаннями.

Для забезпечення контролю за збереженістю матеріальних ресурсів велике значення мають організація постачання на підприємствах, стан складського і ваговимірювального господарства. Всередині складів матеріали повинні розміщуватися по секціях, потім за типосорторозмірами у штабелях, на стелажах і на полицях з таким розрахунком, щоб забезпечити можливість швидкого їхнього приймання, відпускання і перевірки наявності. З цією ж метою в місцях зберігання матеріалу прикріплюється ярлик. Склади повинні бути повністю забезпечені справними вагами, вимірювальними приладами і мірною тарою.

Організація обліку і контролю матеріалів. Для виконання завдань з обліку матеріалів необхідно:

- мати номенклатуру-цінник;

- встановити чітку систему документації і документообігу;

- проводити у встановленому порядку інвентаризацію і контрольні вибіркові перевірки залишків матеріалів, вчасно відображувати в обліку їх результати.

Для організації обліку матеріалів на підприємствах розробляється номенклатура-цінник. Номенклатура -- систематизований перелік найменувань матеріалів, напівфабрикатів, запасних частин, палива й інших матеріальних цінностей, використовуваних на даному підприємстві. Якщо ж у номенклатурі вказана облікова ціна кожного виду матеріалів, то вона називається номенклатурою-цінником.

Для обліку руху матеріалів застосовується облікова документація, яка відповідає вимогам основних положень щодо обліку матеріалів (рис. 6.5). Кількість екземплярів документів, що виписуються, повинна бути мінімальною. Облік надходження матеріалів і розрахунків з постачальниками

Виробничі запаси матеріалів поповнюються за рахунок підприємств-постачальників. Відносини між підприємствами побудовані на основі договорів. В них передбачаються: найменування матеріалів, цінностей, кількість, ціни, терміни постачання, порядок розрахунків, способи транспортування, санкції за недотримання умов договору, порядок приймання і т.д. Підприємства-постачальники на відвантажену продукцію виписують платіжні вимоги і рахунки-фактури, передають їх банку для оплати і пересилають поштою покупцю. Платіжні вимоги і рахунки-фактури в першу чергу надходять на підприємство у відділ постачання або у фінансовий відділ, який здійснює оперативний облік виконання договірних зобов'язань. Там перевіряють відповідність їх договорам, реєструють у журналі обліку вантажі, що надходять, і акцептують, тобто дають згоду на оплату.

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рис 6.5 Класифікація облікової документації

Після реєстрації платіжна вимога одержує внутрішній номер (реєстраційний) і передається в бухгалтерію підприємства для оплати, а квитанція і товарно-транспортна накладна передаються в експедиційний відділ для одержання і доставки вантажу. З цього моменту в бухгалтерії підприємства виникають розрахунки з постачальниками. В міру надходження вантажу на склад виписується прибутковий ордер, який здається в бухгалтерію.

Порядок обліку невідфактурованих постачань.

Невідфактурованими вважаються постачання, за якими матеріальні цінності надійшли на підприємство без платіжного документа. На складі прибуткують їх, виписуючи прийомний акт, який надходить у бухгалтерію.

Порядок обліку матеріалів у дорозі.

Матеріалами в дорозі називаються такі постачання, за якими підприємство акцептувало платіжні документи, а матеріали на склад по них ще не надійшли. До обліку приймаються акцептовані платіжні документи незалежно від того, оплачені вони банком чи не оплачені.

При розрахунках з постачальниками за матеріальні цінності можуть бути виявлені недостача або надлишок фактичної кількості в порівнянні з документами постачальника, які оформляються актом.

Інвентаризація матеріалів

Основна мета інвентаризації -- виявлення фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей у натуральному і вартісному вираженні (рис. 6.6).

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рис. 6.6 Види інвентаризації

У процесі інвентаризації перевіряються:

- збереженість товарно-матеріальних цінностей;

- правильність їхнього зберігання, відпуску, стан вагового і вимірювального інструменту;

- порядок ведення обліку руху товарно-матеріальних цінностей.

Організовує і управляє проведенням інвентаризації керівник (директор) підприємства, або його заступник, або головний бухгалтер. Роботу з проведення інвентаризації здійснює комісія, яка складається з компетентних осіб, призначена наказом керівника підприємства. В усіх випадках розбіжності, виявлені в результаті інвентаризації (надлишок чи недостача), оформляються складанням порівнювальних відомостей і оцінюються за фактичною собівартістю. Результати інвентаризації повинні бути відображені протягом десяти днів після закінчення інвентаризації.

РОЗДІЛ 7. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ПІДПРИЄМСТВА

Механізм управління фінансовим капіталом.

Управління фінансовим капіталом підприємницьких структур є складовою частиною фінансового менеджменту підприємства, в якому розглядаються питання, пов'язані з його утворенням за рахунок використання різних джерел коштів. Тому найбільше значення для суб'єктів господарювання має дослідження проблем ціни і структури фінансового капіталу, оптимізації потреби в ньому, виходячи з розмірів підприємств, галузевої специфіки, форм власності й організаційно-правового устрою.

Управління фінансовим капіталом є сукупністю взаємозалежних елементів, які забезпечують розробку і прийняття оптимальних рішень щодо його формування і використання. Система управління фінансовим капіталом складається з двох взаємозалежних підсистем: керованої підсистеми, або об'єкта управління і керуючої підсистеми, або суб'єкта управління (рис. 7.1).

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рис. 7.1 Підсистема управління фінансовим капіталом підприємства

Як об'єкт управління фінансовим капіталом виступає сукупність умов його функціонування. До цих умов можна віднести: визначення потреби і пошук джерел коштів для формування капіталу; оцінка вартості джерел коштів і можливості їхнього залучення; механізм формування власного капіталу і позикових джерел коштів; обґрунтування оптимальної структури капіталу; використання власних і позикових коштів для фінансування активів.

Суб'єктом управління фінансового капіталу виступають окремі фізичні особи або фінансові служби підприємницьких структур, які, використовуючи сукупність прийомів і способів, забезпечують прийняття необхідних рішень щодо функціонування фінансового капіталу.

Розглядаючи управління фінансовим капіталом з позиції системного підходу, можна подати його у вигляді взаємозалежної сукупності елементів:

,

де СУФК -- система управління фінансовим капіталом;

ПУФК -- принципи управління фінансовим капіталом;

ЦЗУФК -- цілі і завдання управління фінансовим капіталом;

ФУФК -- функції управління фінансовим капіталом;

МУФК -- механізм управління фінансовим капіталом;

ТЗУФК -- технічні засоби управління фінансовим капіталом.

Якщо в системі управління фінансовим капіталом виявиться, що якийсь елемент є малоефективним, то вся система управління фінансово-господарською діяльністю буде мати недостачу конкретного елемента і відповідно буде менш результативною, і при виникненні певних відхилень вносити відповідні корективи.

Найважливішою складовою частиною системи управління фінансовим капіталом є його принципи. Основні принципи управління фінансовим капіталом.

1. Принцип обґрунтування потреби в джерелах коштів. Сутність цього принципу полягає в тому, що в процесі господарської діяльності фінансові служби повинні економічно обґрунтувати розміри фінансового капіталу на всіх етапах життєвого циклу підприємства.

2. Принцип оцінки вартості окремих джерел грошового капіталу і доцільності їх залучення. Даний принцип полягає в тому, що всі джерела грошового капіталу, які може залучити підприємство, повинні бути оцінені з позиції їхньої вартості або ціни. Тільки після цього можна приймати рішення про доцільність їх залучення.

3. Принцип пошуку і вибору найбільш прийнятних джерел коштів, виходячи з проведеної вартісної оцінки. Суть принципу полягає в тому, що пошук і вибір джерел коштів для формування фінансового капіталу повинен здійснюватися на основі проведеної раніше вартісної оцінки.

4. Принцип формування груп, підгруп і елементів фінансового капіталу у процесі фінансової діяльності. Даний принцип полягає в тому, що за рахунок різних джерел коштів формуються окремі елементи, підгрупи і групи фінансового капіталу.

5. Принцип формування раціональної структури фінансового капіталу. Цей принцип визначає постійну необхідність фінансових служб обґрунтовувати і формувати раціональну структуру фінансового капіталу.

6. Принцип раціонального використання фінансового капіталу для фінансування активів підприємства. Сутність цього принципу полягає в тому, що фінансовий капітал повинен використовуватися раціонально при фінансуванні активів підприємства.

7. Принцип урахування ризику в процесі формування і використання фінансового капіталу. Формування і використання фінансового капіталу поєднане зі значним ризиком. Тому найважливішою умовою системи управління фінансовим капіталом є урахування можливих ризиків, їх мінімізація і страхування.

8. Принцип активної ролі фінансових службу процесі формування і використання фінансового капіталу. Суть цього принципу полягає в тому, що результат формування і використання фінансового капіталу значною мірою визначається діяльністю конкретних фізичних осіб -- керівників і фінансових менеджерів підприємства.

Знання основних принципів управління фінансовим капіталом дозволяє ефективно організувати процес його функціонування на підприємствах, забезпечуючи необхідний рівень фінансової стійкості і постійного нарощення ринкової вартості суб'єкта господарювання.

Принципи управління фінансовим капіталом створюють можливості визначитися з цілями і завданнями функціонування фінансового капіталу.

Сучасна економічна наука основною метою функціонування капіталу вважає забезпечення максимізації добробуту власників підприємства. Ця головна мета знаходить своє концентроване втілення в зростанні ринкової вартості підприємства.

На підставі теоретичного аналізу сучасного розвитку підприємств можна зробити висновок, що головною метою управління фінансовим капіталом є забезпечення оптимальних умов його формування і використання в процесі фінансування господарської діяльності для максимізації добробуту власників і власників підприємства в сьогоденні і майбутньому періодах.

Реалізація головної мети управління фінансовим капіталом. передбачає вирішення певної сукупності завдань.

1. Формування оптимального обсягу фінансового капіталу, який забезпечує необхідний рівень фінансування активів. Дане завдання реалізується в процесі визначення загальної потреби в джерелах коштів, схем і методів фінансування необоротних і оборотних активів, оцінки вартості різних видів джерел фінансових засобів і обґрунтування доцільності їхнього залучення.

2. Формування оптимальної структури фінансового капіталу, яка забезпечує постійний ріст його прибутковості. Це завдання вирішується як на стадії первісного формування фінансового капіталу, так і в процесі його розширеного відтворення. При цьому найважливіше значення має мінімізація вартості залучених джерел коштів, а також встановлення такого співвідношення між окремими групами, підгрупами й елементами фінансового капіталу, яке б забезпечувало одержання максимального прибутку від звичайної діяльності.

3. Забезпечення фінансової рівноваги і заданого рівня фінансової гнучкості підприємства. Фінансова рівновага досягається при високому рівні платоспроможності і фінансової стійкості підприємства, що забезпечується залученням відносно недорогих джерел грошового капіталу і його авансування в різні за рівнем ліквідності активи. Фінансова гнучкість знаходить своє відображення в здатності підприємства досить швидко й ефективно формувати додатковий фінансовий капітал за рахунок різних джерел, дотримуючись при цьому його раціональної структури.

4. Оптимізація використання фінансового капіталу в процесі формування різних видів активів. Дане завдання реалізується в процесі оптимізації взаємозв'язку «фінансовий капітал -- основні й оборотні активи», вибору найбільш ефективних форм і методів розміщення фінансового капіталу, що забезпечує високий рівень його ефективності.

5. Забезпечення мінімізації фінансового ризику в процесі формування і використання фінансового капіталу. Це завдання вирішується як шляхом оптимізації залучуваних джерел коштів, так і диверсифікованості вкладення цих коштів у необоротні й оборотні активи. Крім того, істотне значення має внутрішнє і зовнішнє страхування фінансових ризиків, пов'язаних з формуванням і використанням фінансового капіталу.

6. Оптимізація відтворення фінансового капіталу і забезпечення своєчасного його вкладення в різні види активів. Дане завдання реалізується в процесі фінансової діяльності підприємства. При цьому істотне значення має постійний контроль над процесом відтворення фінансового капіталу і вибору найкращих напрямків його розміщення.

Реалізація головної мети і завдань управління фінансовим капіталом здійснюється через сукупність функцій. Науково обґрунтована характеристика функцій необхідна для ефективної організації управління фінансовою діяльністю в процесі формування і використання фінансового капіталу.

Функції управління фінансовим капіталом підприємства можна поділити на дві великі групи: функції управління формуванням і функції управління використанням фінансового капіталу.

Зміст функцій управління формуванням фінансового капіталу:

1. Розробка стратегії і визначення тактики формування фінансового капіталу. У процесі реалізації даної функції формуються цілі і завдання управління фінансовим капіталом на тривалий період, розробляється перспективна політика підприємства щодо формування фінансового капіталу. На основі розробленої стратегії виробляється механізм її тактичного втілення, виходячи з конкретних умов і можливостей підприємства.

2. Аналіз, прогнозування і планування потреби у фінансовому капіталі при створенні підприємства і подальшому його розвитку. Дана функція відображає один з найважливіших напрямків діяльності фінансових служб у процесі формування фінансового капіталу. При цьому розробляються перспективні, поточні й оперативні плани формування фінансового капіталу.

3. Визначення можливостей і економічної доцільності використання різних джерел коштів для формування фінансового капіталу. Зміст цієї функції полягає в постійній вартісній оцінці різних джерел коштів і визначення на цій основі середньозваженої вартості окремих груп і усього фінансового капіталу підприємства. Завдяки цьому можна прийняти обґрунтовані рішення по залученню відповідних джерел коштів.

4. Вироблення і прийняття рішень щодо формування власного фінансового капіталу. У процесі реалізації даної функції визначаються зовнішні і внутрішні джерела власних коштів, а також обсяги формування власного капіталу за рахунок цих джерел.

5. Вироблення і прийняття рішень щодо формування позикових коштів. Дана функція відображає об'єктивну необхідність і економічну доцільність використання позикових джерел фінансових коштів для фінансування господарської діяльності. У процесі реалізації цієї функції підприємства залучають позикові джерела коштів, що сприяє підвищенню ефективності здійснення операційної діяльності.

6. Формування оптимальної структури фінансового капіталу. Виконуючи фінансову діяльність, підприємства повинні забезпечити таку структуру фінансового капіталу, яка забезпечує високий рівень фінансової стійкості і фінансової гнучкості, а також дозволяє отримувати додатковий прибуток у процесі операційної і фінансово-інвестиційної діяльності.

Зміст функцій управління використанням фінансового капіталу:

1. Розробка стратегії і визначення тактики використання фінансового капіталу підприємства. У процесі реалізації даної функції формуються цілі і завдання з використання фінансового капіталу для фінансування активів на тривалий період, розробляється перспективна політика використання фінансового капіталу. На основі розробленої стратегії виробляється механізм її тактичного втілення при фінансуванні необоротних і оборотних активів.

2. Аналіз, прогнозування і планування фінансування активів за рахунок сформованого фінансового капіталу. Дана функція дозволяє вчасно й обґрунтовано приймати управлінські рішення щодо фінансування активів. У процесі реалізації цієї функції розробляються перспективні, поточні й оперативні плани використання фінансового капіталу.

3. Визначення економічної доцільності використання різних груп і елементів фінансового капіталу для формування активів. Ця функція дозволяє встановити взаємозв'язок «фінансовий капітал -- активи», визначити, за рахунок яких елементів фінансового капіталу будуть формуватися відповідні види основних і оборотних активів.

4. Вироблення і прийняття рішень щодо використання фінансового капіталу в процесі операційної діяльності. У процесі реалізації цієї функції приймаються рішення щодо обсягу, складу і структури фінансового капіталу, який буде використаний для фінансування активів, пов'язаних з операційною діяльністю підприємства.

5. Вироблення і прийняття рішень щодо використання фінансового капіталу в процесі інвестиційної і фінансової діяльності. Ця функція дозволяє визначити ту частину фінансового капіталу, яка може бути спрямована для фінансування активів, пов'язаних з інвестиційною і фінансовою діяльністю.

Одна з функцій управління фінансовим капіталом реалізується як у процесі формування, так і в процесі використання фінансового капіталу. Її зміст зводиться до нижченаведеного.

Прийняття рішень щодо зменшення і страхування підприємницьких і фінансових ризиків, пов'язаних з формуванням і використанням фінансового капіталу підприємства. Дія даної функції забезпечує мінімізацію або ефективне внутрішнє і зовнішнє страхування підприємницьких та фінансових ризиків при виборі джерел фінансових ресурсів і використанні різних елементів фінансового капіталу для фінансування активів.

Процес управління фінансовим капіталом ґрунтується на певному механізмі, який включає такі основні елементи:

1. Державне регулювання формування фінансового капіталу. Підприємницька діяльність в умовах переходу до ринкової економіки не може знаходитися без державного регулювання. В умовах України державне регулювання формування фінансового капіталу містить: встановлення мінімального розміру статутного капіталу тільки для акціонерних підприємств і товариств з обмеженою відповідальністю; механізм формування статутного капіталу підприємств різних форм господарювання; порядок емісії акцій, облігацій та інших корпоративних цінних паперів; регулювання процесу утворення додаткового і резервного капіталу; податкове регулювання формування окремих елементів фінансового капіталу; порядок утворення нерозподіленого прибутку; регулювання кредитних і позикових операцій; валютне регулювання; регулювання лізингових та інших орендних операцій; регулювання фондового ринку і ряд інших напрямків формування фінансового капіталу.

2. Система методів, прийомів і способів управління формуванням і відтворенням фінансового капіталу. Для управління формуванням і відтворенням фінансового капіталу підприємства можуть використовувати найрізноманітніші методи, прийоми і способи, за допомогою яких можливе досягнення поставлених цілей і завдань. З усієї сукупності методів, прийомів і способів можуть бути використані: аналіз і синтез; прогнозування і планування; кредитування; самофінансування; оподатковування; система розрахунків; страхування; заставні операції; фінансова й оперативна оренда; фондоутворення; прибуток і амортизаційні відрахування; орендна плата; дивіденди; відсотки; дисконт; цільові внески, форми розрахунків; аналітичні, балансові, економіко-статистичні методи. Вибір конкретних методів, прийомів і способів управління формуванням фінансового капіталу визначається цільовими настановами підприємства і реальних можливостей щодо їх використання.

3. Система формування фінансового капіталу за рахунок власних джерел коштів. Формування фінансового капіталу повинне здійснюватися в першу чергу за рахунок використання різних зовнішніх і внутрішніх власних джерел коштів. При цьому управління формуванням фінансового капіталу повинне бути спрямоване на оптимізацію різних джерел з урахуванням їх вартості, можливості залучення, своєчасності надходження, потреби в обсягах. Вибір власних джерел коштів визначає можливості підприємства щодо розширення виробничо-збутової і фінансово-інвестиційної діяльності, сприяє зміцненню фінансової стійкості підприємства і підвищенню його ринкової вартості.

4. Система формування фінансового капіталу за рахунок позикових джерел коштів. Недолік власних джерел/коштів, а також їхня висока вартість спонукають підприємницькі структури до пошуку позикових коштів. У процесі управління позиковими джерелами грошових ресурсів оптимізується склад і структура цих джерел, виходячи з їхньої вартості, можливості залучення, потреби і наявності реальних обсягів позикових коштів.

5. Внутрішньогосподарське регулювання процесу формування фінансового капіталу. Механізм внутрішньогосподарського регулювання фінансового капіталу створюється в процесі господарської діяльності підприємства. Частина питань внутрішнього регулювання визначені або в статуті підприємства, або в установчому договорі. Однак значна частина питань внутрішнього регулювання формування фінансового капіталу визначається в положеннях про фінансову діяльність і облікову політику підприємства.

6. Державне регулювання використання фінансового капіталу. Використання фінансового капіталу знаходиться під меншим державним контролем, ніж процес його утворення. Разом з тим держава регулює процеси використання фінансового капіталу практично у всіх підприємницьких структурах. Це знаходить відображення в порядку обліку формування основних і оборотних активів; регулювання придбання цінних паперів; регулювання інвестиційної діяльності; регулювання придбання валюти тощо.

7. Система методів і прийомів управління використанням фінансового капіталу. Ця система спрямована на управління вкладенням фінансового капіталу в основні й оборотні активи підприємства. При цьому застосовуються методи: аналітичний, балансовий, економіко-статистичний, моделювання, регресійно-кореляційного аналізу, прогнозування. Вибір методів і прийомів визначається напрямками використання фінансового капіталу.

8. Система використання фінансового капіталу в процесі формування необоротних активів. У процесі управління використанням фінансового капіталу для формування необоротних активів приділяється увага вибору найбільш вигідних вкладень з позиції оцінки «витрати-результат». З цією метою вкладення фінансового капіталу оптимізується за видами необоротних активів. Основним критерієм може бути або мінімум приведених витрат, або максимум прибутку.

9. Система використання фінансового капіталу в процесі формування оборотних активів. Формування оборотних активів є найважливішим напрямком використання фінансового капіталу. При цьому приділяється увага вибору елементів фінансового капіталу для фінансування оборотних активів.

10. Внутрішньогосподарське регулювання процесів використання фінансового капіталу. На кожному підприємстві повинна розроблятися система заходів щодо раціонального довгострокового і короткострокового вкладення фінансового капіталу. Для цього складаються різні види фінансових планів і програм, найважливішими з яких є плани і програми інвестиційної діяльності.

У сучасних умовах управлінські структури і фінансові менеджери повинні користуватися найрізноманітнішими технічними засобами. Як головний технічний засіб використовуються персональні комп'ютери, а також засоби збирання, оброблення, збереження і передачі інформації.

В умовах інтернаціоналізації економічної і фінансової діяльності особливо висока роль міжнародних систем передачі інформації і, зокрема, системи «Інтернет», завдяки якій в усьому світі передається найрізноманітніша інформація, що дозволяє в найкоротший термін одержати чи передати великі обсяги необхідної інформації.

Інший напрямок розвитку технічних засобів управління -- це мобільний телефонний зв'язок, який дозволяє оперативно зв'язатися з потрібним абонентом і передати чи одержати інформацію, необхідні вказівки, інструкції тощо, виходячи з мінливого становища (особливо це важливо для роботи на товарних, фондових і валютних біржах, при укладенні фінансових контрактів).

Вартість і структура фінансового капіталу.

У ринковій економіці фінансовий (грошовий) капітал розглядається як товар, який має свою вартість чи ціну. Оцінка цієї вартості займає центральне місце в системі управління фінансовим капіталом.

Вартість фінансового капіталу -- це виражена у процентах середньозважена ціна джерел коштів, які сплачують підприємства за їхнє залучення в процесі здійснення фінансової діяльності.

Аналіз проблеми визначення, сутність і призначення оцінки вартості капіталу в процесі залучення коштів з різних джерел дозволив сформулювати такі методологічні положення:

1. Вартість фінансового капіталу служить економічною базою для прийняття рішень про доцільність і про організаційну форму створення нового підприємства, а також подальшого розвитку і розширення діючого суб'єкта господарювання. З цих позицій вартість фінансового капіталу є індикатором доцільності й ефективності підприємницької діяльності, її перспективності в майбутньому, а також організаційно-правової форми створення підприємства.

2. Вартість фінансового капіталу служить мірилом прибутковості операційної й інвестиційної діяльності суб'єкта, що господарює. Суть даного положення полягає в тому, що прибуток виявляється основним джерелом платежу за формований фінансовий капітал. Тому показником вартості фінансового капіталу є мінімальна межа по формуванню прибутку (рівня рентабельності) підприємницьких структур.

3. Вартість фінансового капіталу повинна використовуватися в процесі реального і фінансового інвестування. Показник вартості фінансового капіталу виступає як дисконтна ставка, за якою майбутня вартість формованого фінансового потоку суб'єкта господарювання приводиться на теперішній час. Даний показник є індикатором доцільності реалізації реального і фінансового інвестиційного проекту. Якщо внутрішня норма прибутковості менша або дорівнює показнику вартості фінансового капіталу, то такий інвестиційний проект не варто реалізовувати. При інвестуванні коштів у цінні папери показник вартості фінансового капіталу дозволяє оцінити прибутковість як окремих їх видів, так і всього портфеля цінних паперів.

4. Вартість фінансового капіталу є ефективним інструментом для прийняття рішень щодо придбання необоротних активів чи використання фінансового лізингу. Якщо вартість лізингу вища або дорівнює вартості фінансового капіталу, то вигідніше придбати необоротні активи у власність. У протилежному випадку фінансовий лізинг буде мати переваги перед придбанням основних активів у власність.

5. Вартість фінансового капіталу підприємницьких структур е надійним мірилом ринкової вартості суб'єкта, що господарює. З підвищенням вартості фінансового капіталу помітно знижується рівень ринкової вартості підприємства і навпаки. Для АТ це наочно простежується в ціні звичайних акцій, яка коливається або у бік підвищення, або у бік зниження відповідно до зміни вартості фінансового капіталу. Згідно з цим, керуючи вартістю фінансового капіталу, можна впливати на показник ринкової ціни підприємства.

6. Вартість фінансового капіталу впливає на розробку і здійснення політики фінансування основних і оборотних активів. В залежності від вартості фінансового капіталу підприємства розробляють і реалізують свою політику фінансування активів. При цьому перевага може бути надана або власним зовнішнім чи внутрішнім джерелам коштів, або позиковим фінансовим ресурсам. Однак найчастіше вибирається компромісний варіант, оптимальний для сформованих умов.

7. Показник вартості фінансового капіталу використовується для оптимізації його структури. З цією метою застосовується механізм фінансового левериджу або середньозваженої вартості, який дозволяє оптимізувати структуру фінансового капіталу підприємства в процесі фінансової й інвестиційної діяльності.

8. Вартість фінансового капіталу є одним з можливих критеріїв економічної ефективності формування і використання загальної суми фінансового капіталу в господарському обороті. З цих позицій вартість усього фінансового капіталу виступає як мінімальна норма рентабельності звичайної господарської діяльності підприємства.

Базові методологічні принципи проведення оцінки вартості фінансового капіталу:

1. Принцип поелементної оцінки вартості фінансового капіталу. Фінансовий капітал утворюється за рахунок різних зовнішніх і внутрішніх джерел коштів, що істотно відбивається на вартості окремих його елементів. Тому всі джерела коштів і елементи фінансового капіталу повинні бути об'єктами відповідних економічних розрахунків. Для порівняння оцінки вартість кожного елемента фінансового капіталу доцільно виражати у процентах.

2. Принцип оцінки загальної вартості фінансового капіталу. Неоднакова ціна джерел утворення фінансового капіталу призводить до різних оцінних значень, що робить абсолютно необхідним процес визначення середньозваженої вартості загальної суми фінансового (грошового) капіталу. Для забезпечення ефективного управління може визначатися кілька варіантів середньозваженої вартості: а) фактична середньозважена вартість капіталу; 6) прогнозована чи планована середньозважена вартість капіталу; в) оптимальна середньозважена вартість капіталу.

3. Принцип порівнянності окремих елементів фінансового капіталу при вартісній оцінці. Елементи капіталу мають різну фінансову і ринкову вартості. Власні зовнішні і позикові джерела утворення фінансового капіталу, як правило, наближені до ринкової вартості (ціни). У той же час вартість власних внутрішніх джерел, а також вартість раніше сформованого капіталу, як правило, значно занижена. Тому при розрахунках середньозваженої вартості фінансового капіталу можуть бути отримані некоректні значення. Для забезпечення порівнянності і коректності розрахунків середньозваженої вартості сукупного капіталу величина власного капіталу приводиться до даної ринкової вартості.

4. Принцип постійної оцінки вартості фінансового капіталу. Зміна вартості окремих елементів фінансового капіталу передбачає коректування середньозваженої вартості загальної суми фінансового капіталу. Цей процес повинен проводитися постійно, тому що формування і використання фінансового капіталу має безперервний характер.

5. Принцип обліку граничної вартості фінансового капіталу у процесі його оцінки. Сутність граничної вартості полягає в тому, що в процесі формування фінансового капіталу з об'єктивних чи суб'єктивних причин відбувається зміна (зростання) вартості окремих джерел коштів. Тому підприємства змушені залучати джерела коштів за вищою вартістю. Через те, що зміна вартості елементів фінансового капіталу відбувається не одночасно, величина граничної вартості по кожному з них настає в різні періоди, що практично формує картину немовби постійного зростання середньозваженої вартості загальної суми капіталу.

6. Принцип економічної доцільності залучення додаткового обсягу фінансового капіталу. Економічна доцільність залучення додаткової суми фінансового (грошового) капіталу виникає у зв'язку з необхідністю поліпшення капітальної структури підприємства, значного розширення обсягів операційної й інвестиційної діяльності, здійснення диверсифікованості виробництва і послуг. Основним критерієм при ухваленні рішення про додаткове залучення грошового капіталу, на нашу думку, може бути показник граничної ефективності фінансового капіталу, який ми пропонуємо розраховувати за формулою:

,

де ГЕФК -- гранична ефективність фінансового капіталу, %;

РРф.к - приріст рівня рентабельності додатково до залученого фінансового капіталу, %;

СВФК -- приріст середньозваженої вартості сукупного фінансового капіталу, %;

0,01 -- коефіцієнт пропорційності.

7. Принцип урахування рівня ризику при оцінці вартості додатково залученого фінансового капіталу з різних джерел. Цей принцип має значення при оцінці вартості залучених джерел коштів у процесі формування окремих елементів фінансового капіталу. Врахувати ризик додаткового залучення фінансового капіталу означає, що необхідно визначити в процесі оцінки його вартості можливі фінансові втрати і порівняти їх із ймовірним рівнем доходу, який буде отриманий у результаті залучення додаткових коштів.

Концептуальні підходи до оцінки вартості фінансового (грошового) капіталу пов'язані з проблемами оптимізації його структури, що дає нам підставу розглядати їх у єдності взаємозв'язків тих методологічних положень, які визначають процес функціонування капіталу.

Структура фінансового капіталу підприємства -- питома вага складових його елементів у загальній сумі залучених джерел коштів, використовуваних для здійснення фінансування господарської діяльності.

Наші дослідження показують, що на сучасному етапі розвитку національної економіки України підприємницькі структури для формування фінансового капіталу використовують усі доступні методи, зокрема бюджетне фінансування. Тому найчастіше вибирається комбінований метод фінансування господарської діяльності, що містить як самофінансування, так і інші методи утворення капіталу.

Тому оптимізація структури фінансового капіталу є досить складною і неоднозначною методичною проблемою, у вирішенні якої необхідно враховувати не тільки світовий досвід, а й стан економіки України і специфіку господарювання вітчизняних підприємницьких структур.

Ця специфіка полягає в тому, що вітчизняні підприємства не мають достатнього обсягу власних джерел коштів, а позикові джерела коштів дуже дорогі і їхнє одержання на тривалий термін є досить складною проблемою для більшості суб'єктів господарювання незалежно від форми власності і галузевої приналежності.

Використання зовнішніх джерел власних коштів у формі емісії акцій, засновницьких і пайових внесків стримується низькою прибутковістю більшості видів бізнесу і високим рівнем фінансового ризику. Однак уникнути ризику практично неможливо, особливо в умовах недостачі фінансових ресурсів і відсутності традицій ринкового способу господарювання.

Теоретичний аналіз проблеми дозволив сформулювати такі методологічні принципи, на яких повинна базуватися оптимізація структури фінансового (грошового) капіталу підприємства:

1. Вибір джерел коштів повинен здійснюватися як з урахуванням їх вартості, так і реальної доступності для конкретного суб'єкта господарювання. Даний принцип повинен орієнтувати фінансові служби підприємств на пошук, добір і залучення таких джерел коштів, які, за інших рівних умов, відповідають цілям і завданням фінансової діяльності суб'єктів господарювання.

2. За інших рівних умов перевага повинна бути надана внутрішнім джерелам коштів у формі нерозподіленого прибутку й амортизаційних відрахувань. Використання даного принципу передбачає орієнтацію на внутрішні можливості застосування самофінансування як основного методу формування коштів для здійснення поточних інвестиційних програм. Крім того, реалізація даного принципу означає націленість підприємства на збільшення формування прибутку і його використання для цілей капіталізації.

...