Управління використанням ресурсів

3. Залучення різних зовнішніх і внутрішніх джерел коштів повинне сприяти максимізації рівня рентабельності фінансового капіталу. Цей принцип дозволяє прийняти рішення про залучення коштів, якщо не відбувається зниження рівня рентабельності сукупної величини капіталу.

4. Використання значних обсягів позикових джерел фінансових ресурсів доцільне в умовах великої частки оборотного капіталу і високої швидкості його оборотності. Реалізація цього принципу орієнтує підприємства на необхідність порівняння обсягу залучуваних позикових джерел коштів і величини оборотного капіталу. При значних обсягах оборотних активів необхідно знайти оптимальний варіант їхнього фінансування, який включає використання самофінансування, довгострокового кредитування, залучення позикових джерел коштів у формі облігаційних позик. У випадку невеликих обсягів поточних активів перевага повинна бути надана самофінансуванню, короткостроковим кредитам і кредиторській заборгованості.

5. Зовнішнє власне фінансування доцільне при значних розмірах інвестування в основний капітал. Суть даного принципу полягає в тому, що збільшення фінансового капіталу за рахунок випуску усіх видів акцій, здійснення додаткових установчих і пайових внесків доцільно проводити тільки при масштабному розширенні підприємства, здійсненні великих інвестиційних проектів, створенні дочірніх підприємств чи придбанні інших підприємств як цілісних майнових комплексів.

Розглянуті принципи оптимізації структури фінансового капіталу взаємозалежні з принципами визначення його вартості і становлять методологічну основу для оцінки утворення фінансового капіталу суб'єкта господарювання.

Якісний теоретико-методологічний аналіз проблеми оцінки утворення фінансового капіталу дозволив нам запропонувати узагальнений алгоритм розробки методичних основ кількісної оцінки вартості й оптимізації структури фінансового капіталу (рис. 7.3).

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рис. 7.3 Узагальнений алгоритм кількісної оцінки вартості й оптимізації структури фінансового капіталу

Ґрунтуючись на запропонованому алгоритмі, можна обґрунтувати доцільність використання тих чи інших джерел коштів, їх обсяг і раціональну структуру капіталу.

Одним з найскладніших методичних аспектів при реалізації запропонованого алгоритму є вибір і обґрунтування кращого критерію оптимальності оцінки вартості й оптимізації структури капіталу.

З огляду на те, що оцінка вартості й оптимізація структури фінансового капіталу повинні проводитися для кожного підприємства окремо, доцільно орієнтуватися на реальні економічні можливості конкретного суб'єкта господарювання. Тому як критерій для оцінки вартості окремих джерел коштів і загальної суми фінансового капіталу може бути запропонований рівень чи коефіцієнт рентабельності капіталу.

Використання цього показника має ряд переваг:

- рентабельність капіталу досить легко розрахувати для будь-якого підприємства, тому що використовується два показники -- прибуток і капітал;

- це синтетичний показник, який відбиває як процес формування, так і використання капіталу. При цьому використання капіталу знаходить висвітлення в збільшенні обсягу одержуваного прибутку в процесі операційної і фінансово-інвестиційної діяльності;

- показник рентабельності капіталу є хорошим критерієм для оцінки оптимальності його структури, тому що будь-які зміни в структурі джерел коштів безпосередньо позначаються на рівні рентабельності капіталу.

Таким чином, прийнявши як вихідний критерій для оцінки вартості й оптимізації структури фінансового капіталу показник його рентабельності по підприємству, можна обґрунтовано проводити відповідні розрахунки. При цьому необхідно чітко уявляти, що показник рентабельності капіталу може служити максимальною межею при оцінці вартості окремих джерел коштів і загальної суми фінансового капіталу, а також мінімальною межею при прийнятті рішення про оптимальність структури капіталу.

Методичні аспекти оцінки вартості фінансового капіталу

Оцінка вартості капіталу дуже важлива для забезпечення ефективного формування прибутку підприємства. При цьому така оцінка вартості капіталу повинна проводитися на всіх етапах життєвого циклу підприємства, починаючи з розробки бізнес-плану по його створенню і закінчуючи періодом ліквідації. Визначення вартості капіталу слід обов'язково проводити при розробці поточних і перспективних фінансових планів підприємств.

Основним показником оцінки вартості є середньозважена ціна загальної суми капіталу. На цей показник впливають багато факторів, зокрема: а) середня ставка процента, що склалася на кредитному ринку; б) доступність різних зовнішніх власних і позикових джерел фінансових ресурсів; в) обсяг внутрішніх власних і позикових джерел фінансових ресурсів; г) галузеві особливості суб'єктів господарювання; г) форми його організаційного устрою; д) співвідношення обсягів операційної і фінансово-інвестиційної діяльностей; е) рівень підприємницького і фінансового ризиків; є) особливості менеджменту підприємства.

Вплив перерахованих факторів на показник оцінки вартості фінансового капіталу не однозначний. Тому їх урахування не завжди буває можливим, особливо в умовах трансформаційної економіки.

На нашу думку, оцінка вартості фінансового капіталу може здійснюватися з двох можливих позицій.

По-перше, з позиції вже фактично сформованого фінансового капіталу. У цьому випадку проводиться оцінка сформованої вартості капіталу. Розрахунок такої вартості дуже важливий для проведення ретроспективного аналізу фінансової діяльності, а також є основою для розробки прогнозів і планів формування фінансового капіталу на найближчу і віддалену перспективу.

По-друге, з позиції утворення фінансового капіталу. У цьому випадку виробляється оцінка не фінансового капіталу, а джерел коштів, які можуть бути залучені для його утворення. Оцінка вартості джерел коштів важлива як на стадії створення нового підприємства, так і в процесі його розвитку і розширення, що передбачає додаткове залучення власних і позикових джерел коштів.

Обидва напрямки оцінки вартості капіталу є абсолютно необхідними для ефективного управління фінансовим капіталом.

Методика оцінки реалізується послідовним визначенням вартості окремих компонентів і загальної суми фінансового капіталу.

1. Оцінка вартості власного капіталу. Така оцінка має ряд особливостей, пов'язаних з функціонуванням власного капіталу:

1) у процесі здійснення вартісної оцінки власного капіталу виникає постійна потреба в коректуванні його обсягу, що пов'язано з необхідністю приведення до сучасної величини, для забезпечення порівнянності всіх елементів сукупного капіталу;

2) вартість власного капіталу може виявитися вищою вартості позикових джерел коштів через діючий порядок оподаткування прибутку підприємств;

3) власний капітал визначає фінансову безпеку підприємства, забезпечуючи необхідний рівень платоспроможності і фінансової стійкості, тим самим стимулюючи формування більшої його величини, навіть при досить високій вартості.

У діючих підприємствах, незалежно від форми власності й організаційно-правового устрою, власний капітал представлений такими елементами, як статутний, додатковий, резервний капітал і нерозподілений прибуток.

Статутний і додатковий капітали становлять базову частину функціонуючого власного капіталу діючого підприємства. Оцінка вартості базової частини власного капіталу має певні відмінності в залежності від типу суб'єкта господарювання.

При оцінці вартості базової частини власного капіталу слід враховувати: а) джерела і порядок утворення статутного і додаткового капіталу діючого підприємства; б) середньорічну суму цих видів капіталів у звітному році за балансовою вартістю, відображеною у фінансовій звітності підприємства; в) середньорічну суму статутного і додаткового капіталів за поточною ринковою вартістю; г) порядок формування виплат доходу власникам підприємства; д) суму виплат доходу власникам підприємства за рахунок чистого прибутку; е) можливу відсутність чистого прибутку і виплат доходу власникам підприємства.

Сума виплат власникам підприємства -- це та ціна, яку необхідно заплатити за базову частину власного капіталу.

Статутний капітал, а також значна частина додаткового капіталу акціонерного товариства утворюється в основному за рахунок надходження коштів від емісії і продажу привілейованих та звичайних (простих) акцій. Власникам акцій виплачується дохід у залежності від виду акцій, їхньої вартості і фінансових, можливостей підприємства. Тому вартість базової частини власного капіталу акціонерного товариства в звітному періоді ми пропонуємо визначати за формулою:

,

де ВБВКА.Т.З.П -- вартість базової частини власного капіталу акціонерного товариства в звітному періоді, %;

ДП.АЗ.П., ДЗ.А.З.П. - відповідно дивіденди з привілейованих і звичайних акцій, виплачувані в звітному періоді, грош. од.;

СТКЗ.П., ДКЗ.П. -- відповідно середньорічні суми статутного і додаткового капіталів акціонерного товариства в звітному періоді, грош. од.

У господарчих товариствах (крім акціонерних) статутний капітал формується за рахунок установчих або пайових внесків власників підприємств. Такі внески здійснюються в грошовій чи іншій формі у певній частці відносно загальної суми оголошеного статутного капіталу. У зв'язку з цим доходи на капітал власники підприємства можуть одержати тільки пропорційно внесеній сумі коштів. Тому вартість базової частини власного капіталу інших типів господарчих товариств у звітному періоді пропонуємо визначати за формулою:

;

де ВБВКГ.Т.З.П. - вартість базової частини власного капіталу господарчого товариства в звітному періоді, %;

ЧПВ.В.З.П. -- чистий прибуток господарчого товариства, який спрямовується на виплату власникам підприємства в звітному періоді, грош. од.;

СТКЗ.П., ДКЗ.П. -- відповідно середньорічна сума статутного і додаткового капіталів господарчого товариства в звітному періоді, грош. од.

Процес оцінки вартості базової частини власного капіталу для державних підприємств має певні особливості. У цих підприємствах власником капіталу виступає держава або муніципальний орган, яким належить і частина прибутку від його використання. Якщо державне підприємство є акціонерним товариством з 100-процентною часткою державної власності в акціонерному капіталі, то методика оцінки базової частини власного капіталу така ж сама, як і для звичайних акціонерних товариств. В інших типах державних підприємств чистий прибуток може розподілятися відповідно до затверджених нормативів, які передбачають виділення певної частини прибутку і передачу її в бюджет відповідного рівня. Саме ця частина чистого прибутку і може бути основою для оцінки вартості базової частини власного капіталу державного підприємства. При цьому ми пропонуємо таку формулу для розрахунку:

,

де ВБВКД.П.З.П. - вартість базової частини власного капіталу державного підприємства в звітному періоді, %;

ВЗЧПЗ.П. - вільний залишок чистого прибутку державного підприємства, який направляється в бюджет відповідного рівня в звітному періоді, грош. од.;

СКЗ.П., ДКЗ.П. - відповідно середньорічна сума статутного і додаткового капіталів держпідприємства в звітному періоді, грош. од.

Визначення вартості позикового капіталу (довгострокового і короткострокового банківського кредиту, облігаційної позики, фінансового лізингу, пайових внесків, державних і муніципальних позик), нерозподіленого прибутку, сукупного капіталу наведено у навчальній літератури [22].

Визначення оптимальної структури фінансового капіталу

Оцінка вартості капіталу підприємств тісно пов'язана з оптимізацією його структури. Проблема формування оптимальної структури капіталу підприємств виникла порівняно недавно у зв'язку з ринковими перетвореннями в країні. Суб'єкти господарювання, особливо недержавної форми власності і, у першу чергу, акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю стали розробляти свою політику фінансування активів. При формуванні такої політики менеджери підприємств вирішують досить складне завдання: як забезпечити фінансування господарської діяльності, з одного боку, не сильно збільшуючи обсяги позикових коштів, а з іншого боку -- не маючи достатньої величини власних джерел фінансових ресурсів. Вирішення цього завдання можливе тільки в процесі оптимізації структури джерел коштів, які забезпечують формування фінансового капіталу підприємств.

Для того щоб забезпечити ефективність формування і використання фінансового капіталу суб'єктів господарювання необхідно обґрунтувати його раціональну структуру.

Обґрунтування структури капіталу -- це оптимізація питомої ваги власних і позикових джерел у сукупному обсязі коштів, використовуваних для фінансування бізнесу з позиції інтересів суб'єкта господарювання. Вирішення даної проблеми є досить складним завданням фінансового менеджменту підприємства.

Оптимізацію структури капіталу пропонують здійснювати на основі трьох моделей, у яких використані такі критерії оптимальності: мінімум середньозваженої вартості капіталу, максимум рівня рентабельності капіталу, фінансування активів з урахуванням мінімального рівня ризику. У кожному конкретному випадку можна вибрати ту чи іншу модель для прогнозування раціональної структури капіталу. Однак у своїх дослідженнях, ми запропонували використовувати методику, у якій кінцевий результат визначався як усереднене значення оптимізації структури капіталу по кожній з трьох моделей. При цьому оптимізація структури капіталу здійснювалася в шість етапів.

1. Оцінка підприємства з позиції доцільності формування капіталу в минулому, сьогоденні і майбутньому. На цьому етапі проводиться оцінка діяльності підприємства, порівнюються його цілі і завдання з можливостями залучення грошового капіталу з різних джерел.

2. Аналіз сформованого складу і структури джерел формування капіталу. Аналізується фактичний склад і структура капіталу, виявляються сформовані закономірності і можливі варіанти їх зміни під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів.

3. Виявлення основних факторів, які визначають склад і структуру джерел формування капіталу та їх оцінка. Відбираються ті фактори, які найбільше впливають на формування структури капіталу. Це здійснюється з використанням факторного, регресійного і кореляційного аналізу.

4. Вибір критерію оптимальності структури капіталу. Для оптимізації структури капіталу доцільно використовувати кілька критеріїв оптимальності. На наш погляд, найточнішими критеріями оптимізації структури капіталу можуть бути: 1) вартість капіталу; 2) рівень рентабельності капіталу; 3) урахування рівня ризику.

5. Вибір моделі оптимізації структури капіталу. На основі теоретичного аналізу існуючих моделей для оптимізації структури капіталу підприємств реального сектору економіки можна рекомендувати такі три моделі: а) модель середньозваженої вартості капіталу; б) модель фінансового левериджу; в) модель фінансування активів підприємства з урахуванням диференціації рівня ризику, розглянута в ряді наших робіт.

Обрані моделі дозволяють проводити оптимізацію структури капіталу тільки у відповідності зі своїм критерієм оптимальності. Тому результати оптимізації будуть суттєво відрізнятися. У зв'язку з цим доцільніше застосувати комбінований підхід, суть якого полягає в усередненні значень, отриманих на основі трьох базових моделей оптимізації [22]. Для цього можна запропонувати такі формули:

,

де ЧВКОПТ - оптимальне значення частки власного капіталу, отримане на основі усереднених розрахунків по трьох моделях;

ЧВКС.З.В, ЧВКЛ, ЧВКФ.А.Р. - відповідно частки власного капіталу, отримані на основі трьох моделей;

ЧПЗОПТ - оптимальне значення частки позикових коштів, отримане на основі усереднених показників по трьох моделях.

6. Проведення розрахунків з оптимізації структури капіталу. На цьому етапі проводяться розрахунки оптимізації структури капіталу по трьох обраних моделях і визначаються усереднені оптимальні значення частки власного капіталу і позикових джерел коштів. При цьому розрахунки проводяться на багатоваріантній основі.

У розглянутій нами методиці оптимізація структури капіталу виконується окремо для кожного підприємства на багатоваріантній основі. При цьому для кожного підприємства повинні розраховуватися: середньозважена вартість капіталу, рівень фінансового левериджу, показники фінансування активів відповідно до рівня ризику. Безумовно, для виконання цих розрахунків необхідно, щоб підприємства були прибутковими і для свого фінансування широко використовували такі інструменти, як акції й облігації, а також банківське кредитування.

Показники оцінки результативності формування і використання фінансового капіталу

Однією з важливих проблем дослідження фінансового капіталу підприємницьких структур є оцінка результативності його функціонування. Така оцінка необхідна як у процесі формування фінансового капіталу, так і його використання, особливо для умов трансформаційної економіки.

У трансформаційній економіці головними напрямками оцінки результативності фінансового капіталу можуть бути:

- оцінка можливості утворення фінансового капіталу і його застосування для придбання активів у відповідності зі стратегією і тактикою економічного розвитку підприємства;

- оцінка формування структури джерел коштів для утворення фінансового капіталу;

- оцінка економічної ефективності функціонування фінансового капіталу.

Для оцінки можливості утворення фінансового капіталу і його використання в процесі придбання активів можуть бути запропоновані показники двох груп:

1) показники, які характеризують можливості утворення капіталу;

2) показники, які характеризують зміну величини фінансування активів підприємства.

1. Для оцінки можливостей утворення фінансового капіталу підприємства можуть використовуватися такі показники:

1.1. Абсолютна зміна величини сукупного капіталу підприємства в звітному періоді (СКПЗ.П.) у порівнянні з попереднім періодом пропонуємо розраховувати за формулою:

,

де СКПЗ.П., - сукупний капітал підприємства в звітному періоді;

СКПП.П. - сукупний капітал підприємства в попередньому періоді.

1.2. Темп зміни сукупного капіталу підприємства в звітному періоді (ТЗСКПЗ.П.) у порівнянні з попереднім періодом пропонуємо визначати за формулою:

Запропоновані формули характеризують можливості підприємства формувати сукупний капітал за рахунок усіх джерел коштів, доступних суб'єкту господарювання в звітному періоді.

1.3. Абсолютну зміну величини власного капіталу підприємства в звітному періоді (ВКПЗ.П.) у порівнянні з попереднім періодом пропонуємо знаходити за формулою:

,

де ВКПЗ.П.. - власний капітал підприємства в звітному періоді;

ВКПП.П. - власний капітал підприємства в попередньому періоді.

1.4. Темп зміни власного капіталу підприємства в звітному періоді (ТЗВКПЗ.П.) у порівнянні з попереднім періодом пропонуємо розраховувати за формулою:

Наведені показники дозволяють оцінити можливості підприємства формувати власний капітал за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел коштів доступних у звітному періоді.

1.5. Абсолютна зміна базової частини власного капіталу (статутного і додаткового капіталу) у звітному періоді (СТКЗ.П. і ДКЗ.П.) у порівнянні з попереднім періодом пропонуємо визначати за формулами:

,

де СТКЗ.П. - статутний (акціонерний, пайовий, неподільний, індивідуальний) капітал підприємства в звітному періоді;

СТКП.П. - статутний (акціонерний, пайовий, неподільний, індивідуальний) капітал підприємства в попередньому періоді;

ДКЗ.П. -- додатковий капітал підприємства в звітному періоді;

ДКП.П. -- додатковий капітал підприємства в попередньому періоді.

1.6. Темп зміни базової частини власного капіталу (статутного і додаткового капіталу) підприємства в звітному періоді (ТЗСКЗ.П. і ТЗДКЗ.П.) у порівнянні з попереднім періодом пропонуємо знаходити за формулами:



Дані показники характеризують можливість підприємства щодо формування базових елементів власного капіталу за рахунок використання зовнішніх і внутрішніх джерел коштів, доступних суб'єкту господарювання в звітному періоді. Зміна величини цих показників у звітному періоді є важливим чинником для визначення реальних умов по здійсненню самофінансування необоротних і оборотних активів підприємства.

1.7. Абсолютна зміна величини резервного капіталу в-звітному періоді (РКЗ.П.) у порівнянні з попереднім періодом пропонуємо визначати за формулою:

,

де РКЗ.П. - резервний капітал підприємства в звітному періоді;

РКП.П.. - резервний капітал підприємства в попередньому періоді.

1.8. Темп зміни величини резервного капіталу в звітному періоді (ТЗРКЗ.П.) у порівнянні з попереднім періодом пропонуємо визначати за формулою:

Дані показники характеризують процес формування резервного капіталу як одного з елементів власного капіталу підприємства за рахунок використання внутрішніх джерел коштів (чистого прибутку підприємства) у звітному періоді.

1.9. Абсолютна зміна величини нерозподіленого прибутку підприємства в звітному періоді (НРПЗ.П.) у порівнянні з попереднім періодом пропонуємо визначати за формулою:

,

де НРПЗ.П. - величина нерозподіленого прибутку в звітному періоді;

НРПП.П. -- величина нерозподіленого прибутку в попередньому періоді.

1.10. Темп зміни величини нерозподіленого прибутку підприємства в звітному періоді (ТЗНРПЗ.П.) у порівнянні з попереднім періодом пропонуємо розраховувати за формулою:

Запропоновані показники характеризують процес формування нерозподіленого прибутку як одного з елементів власного капіталу підприємства в звітному періоді.

1.11. Коефіцієнт забезпечення підприємства власним капіталом у звітному періоді (КЗВКПЗ.П.) пропонуємо знаходити за формулою:

,

де ВКПЗ.П. - власний капітал підприємства в звітному періоді;

СКПЗ.П. - сукупний капітал підприємства в звітному періоді.

Цей показник характеризує ту частину капіталу підприємства, яка формується за рахунок зовнішніх і внутрішніх власних джерел коштів і дозволяє оцінити можливості підприємства з утворення і нагромадження власного капіталу.

1.12. Коефіцієнт позикового фінансування підприємства в звітному періоді (КПФПЗ,П,) у порівнянні з попереднім періодом пропонується розраховувати за формулою:

,

де ПФЗ.П. - величина позикового фінансування підприємства в звітному періоді;

СКПЗ.П. - сукупний капітал підприємства в звітному періоді.

Показник характеризує можливості підприємства з формування капіталу за рахунок використання позикових коштів, доступних суб'єкту господарювання в поточному періоді.

2. Для характеристики зміни величини фінансування активів підприємства можуть бути запропоновані такі показники.

2.1. Абсолютну зміну величини необоротних активів у звітному періоді (НАЗ.П.) у порівнянні з попереднім періодом пропонуємо визначати за формулою:

,

де НАЗ.П. - величина необоротних активів підприємства в звітному періоді; НАП.П. - величина необоротних активів підприємства в попередньому періоді.

2.2. Темп зміни самофінансування необоротних активів підприємства в звітному періоді (ТЗСФНАЗ.П.) у порівнянні з попереднім періодом пропонуємо розраховувати за формулою:

,

де ВКПЗ.П. - власний капітал підприємства в звітному періоді;

НАЗ.П. - величина необоротних активів підприємства в звітному періоді;

ВКПП.П. - власний капітал підприємства в попередньому періоді;

НАП.П. - величина необоротних активів підприємства в попередньому періоді.

2.3. Абсолютну зміну величини оборотних активів у звітному періоді (ОАЗ.П.) у порівнянні з попереднім періодом пропонуємо визначати за формулою:

,

де ОАЗ.П. - величина оборотних активів підприємства в звітному періоді;

ОАП.П. - величина оборотних активів підприємства в попередньому періоді.

2.4. Темп зміни самофінансування оборотних активів підприємства в звітному періоді (ТЗСФОАЗ.П.) у порівнянні з попереднім періодом пропонуємо розраховувати за формулою:

,

де ОАЗ.П. - величина оборотних активів підприємства в звітному періоді;

НАП.П. -- величина оборотних активів підприємства в попередньому періоді.

Запропоновані показники характеризують використання капіталу в процесі формування як необоротних, так і оборотних активів. Приріст цих показників означає, що суб'єкт господарювання здійснює розширене відтворення. Однак вірогідність цього положення може бути підтверджена тільки при урахуванні фактору інфляції, тобто при проведенні розрахунків за порівняльними показниками,

З розглянутих показників другої групи найважливішими, на наш погляд, можна вважати: темп зміни самофінансування необоротних і оборотних активів підприємства. Для оцінки формування структури фінансового капіталу можуть бути використані такі показники:

1. Питома вага власного капіталу в сукупному капіталі підприємства за звітний період (ПВВКПз.п.) пропонуємо визначати за формулою:

,

де ВКПз.п.. -- власний капітал підприємства в звітному періоді;

СКПз.п. -- сукупний капітал підприємства в звітному періоді.

2. Питома вага статутного (акціонерного, пайового, неподільного, індивідуального) капіталу підприємства в сукупному капіталі підприємства за звітний період (ПВСКПз.п.) пропонуємо знаходити за формулою:

,

де СТКПз.п. -- статутний (акціонерний, пайовий, неподільний, індивідуальний) капітал підприємства в звітному періоді.

3. Питома вага позикових коштів у сукупному капіталі підприємства за звітний період (ПВПКСКПз.п.) пропонуємо розраховувати за формулою:

 ,

де ПКПз.п. -- позикові кошти підприємства в звітному періоді.

4. Питома вага довгострокових позикових коштів у сукупному капіталі підприємства за звітний період (ПВДПКПз.п..) пропонуємо знаходити за формулою:

,

де ДПКПз.п. -- довгострокові позикові кошти підприємства в звітному періоді.

5. Питома вага довгострокових позикових коштів у загальній сумі позикових коштів підприємства за звітний період (ПВДПКз.п.) пропонуємо знаходити за формулою:

6. Питома вага довгострокових банківських кредитів у сукупному капіталі підприємства за звітний період (ПВДБКПз.п.) пропонуємо знаходити за формулою:

,

де ДБКз.п. -- довгострокові банківські кредити підприємства в звітному періоді.

6. Питома вага довгострокових банківських кредитів у загальній сумі позикових коштів підприємства за звітний період (ПВДБКз.п.) пропонуємо знаходити за формулою:

Запропоновані показники характеризують структуру капіталу підприємства. Збільшення частки власного капіталу означає те, що підприємство прагне формувати свій сукупний капітал за рахунок власних джерел коштів, які доступніші або за вартістю, або за можливістю залучення в даних економічних умовах. Підвищення ж частки позикових коштів у сукупному капіталі повинно ретельно контролюватися фінансовою службою підприємства, щоб не допустити нестійкого фінансового становища.

З розглянутих показників найбільше значення мають: питома вага власного капіталу в сукупному капіталі і питома вага довгострокових банківських кредитів у сукупному капіталі.

Для оцінки економічної ефективності функціонування капіталу можуть бути використані показники трьох груп:

1) показники, які характеризують вартість формування капіталу;

2) показники, які характеризують рентабельність капіталу;

3) показники, які характеризують оборотність капіталу.

Для характеристики вартості формування капіталу пропонуємо використовувати такі показники:

1.1. Коефіцієнт зміни вартості сукупного капіталу підприємства в звітному періоді (КЗВСКПз.п.) у порівнянні з попереднім періодом рекомендуємо розраховувати за формулою:

,

де ВСКПз.п. - вартість сукупного капіталу підприємства за звітний період;

ВСКПп.п. -- вартість сукупного капіталу підприємства в попередньому періоді.

Зниження цього коефіцієнта в динаміці означає, що економічна ефективність формування сукупного капіталу зростає.

1.2. Коефіцієнт зміни вартості власного капіталу підприємства за звітний період (КЗВВКПз.п.) у порівнянні з попереднім періодом пропонуємо визначати за формулою:

,

де ВВКПз.п. - вартість власного капіталу підприємства за звітний період;

ВВКПп.п. -- вартість власного капіталу підприємства в попередньому періоді.

Зменшення цього показника в динаміці означає, що економічна ефективність формування власного капіталу підвищується.

1.3. Коефіцієнт зміни вартості позикових коштів підприємства за звітний період (КЗПКПз.п.) у порівнянні з попереднім періодом пропонуємо знаходити за формулою:

,

де ВПКПз.п. -- вартість позикових коштів підприємства за звітний період;

ВПКПп.п. -- вартість позикових коштів підприємства у попередньому періоді.

Зниження значення цього показника в динаміці свідчить про економічну ефективність формування позикових коштів підприємства.

Запропоновані три показники найповніше характеризують економічну ефективність формування капіталу. Разом з тим розрахунок цих показників досить трудомісткий і може використовуватися тільки фінансовими службами суб'єктів господарювання. Поряд з названими показниками економічну ефективність формування капіталу можна оцінити і за рівнем рентабельності. Розрахунок показників рентабельності можуть здійснити і зовнішні користувачі фінансової звітності, а не тільки фінансові служби.

Серед показників рентабельності капіталу можна виділити:

1) рівень рентабельності сукупного капіталу;

2) рівень рентабельності власного капіталу;

3) рівень рентабельності позикових коштів.

2.1. Рівень рентабельності сукупного капіталу підприємства за звітний період (РРСКПз.п.) пропонуємо визначати за формулою:

,

де ППз.п. -- прибуток підприємства за звітний період;

СКПз.п. -- сукупний капітал підприємства в звітному періоді.

Ріст цього показника свідчить про підвищення в динаміці економічної ефективності формування капіталу.

2.2. Рівень рентабельності власного капіталу підприємства за звітний період (РРВКПз.п.) пропонуємо визначати за формулою:

,

де ВКПз.п. -- власний капітал підприємства за звітний період.

Збільшення цього показника свідчить про ріст економічної ефективності власного капіталу.

2.3. Рівень рентабельності позикових коштів підприємства за звітний період (РРПКПз.п.) пропонуємо визначати за формулою:

,

де ПКПз.п. -- позикові кошти підприємства за звітний період.

Підвищення значення цього показника свідчить про ріст економічної ефективності формування позикових коштів підприємства.

Оцінку використання капіталу доцільно проводити за показниками оборотності.

3.1. Кількість оборотів сукупного капіталу підприємства за звітний період (КОСКПз.п.) можна визначати за формулою:

,

де СКПз.п. -- сукупний капітал підприємства за звітний період;

ОРз.п. -- обсяг реалізації продукції (виторг від реалізації) за звітний період. Ріст показника в динаміці свідчить про підвищення ефективності використання сукупного капіталу.

3.2. Кількість оборотів власного капіталу підприємства за звітний період (КОВКПз.п.) може визначатися за формулою:

,

де ВКПз.п. - власний капітал підприємства за звітний період.

Ріст значення показника в динаміці означає підвищення ефективності використання власного капіталу.

3.3. Кількість оборотів позикових коштів підприємства за звітний період (КОПКПз.п.) можна знайти за формулою:

,

де ПКПз.п. -- позикові кошти підприємства за звітний період.

Ріст цього показника в динаміці свідчить про поліпшення використання позикових коштів підприємства.

РОЗДІЛ 8. УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ ПІДПРИЄМСТВА

Сутність і форми інвестицій, поняття інвестиційної діяльності.

Інвестиції -- це вкладення економічних ресурсів у підприємницьку діяльність за рахунок використання частини вартості валового внутрішнього продукту з метою збільшення активів підприємств і формування на цій основі різноманітних доходів у формі підприємницького прибутку, дивідендів і відсотків. Суб'єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати інвестиції в різних формах, що пов'язано з існуванням різноманітних об'єктів інвестування.

Найчастіше в теорії інвестицій і господарській практиці виділяють дві основні форми інвестицій -- реальні і фінансові інвестиції.

Реальні інвестиції -- будь-які вкладення коштів у придбання чи створення (будівництво) реальних (матеріальних і нематеріальних) активів, пов'язані з виробництвом товарів, виконанням робіт і наданням послуг з одержанням в остаточному підсумку прибутку.

Фінансові інвестиції -- будь-які вкладення коштів у грошові (фінансові) інструменти з метою одержання прибутку.

З поняттям інвестицій тісно пов'язане інше важливе поняття «інвестиційна діяльність». Термін «інвестиційна діяльність» має широке і вузьке тлумачення. З позиції широкого тлумачення інвестиційна діяльність -- це діяльність, пов'язана з вкладенням коштів в об'єкти інвестування з метою одержання прибутку або ефекту. З позиції вузького тлумачення інвестиційна діяльність чи інвестування є процесом перетворення інвестиційних ресурсів у реальні активи підприємств.

Інвестиційна діяльність включає два взаємозалежних етапи руху коштів. На першому етапі сформовані інвестиційні ресурси перетворюються у вкладення коштів. На другому етапі вкладені кошти забезпечують одержання результату інвестування у формі прибутку або іншого ефекту.

Господарська діяльність будь-якого підприємства пов'язана як з постійним вкладенням коштів, так і з одержанням доходу чи ефекту. Без одержання доходу (ефекту) відсутня економічна мотивація інвестиційної діяльності. Вкладення інвестицій з боку держави і місцевих органів влади здійснюється не тільки для одержання відповідного доходу, а й для соціального ефекту. Соціальний ефект від інвестування коштів для державних і місцевих органів влади має іноді більше значення, ніж одержання від них прямого доходу. Однак основним критерієм оцінки інвестиційної діяльності є можливість формування прибутку, а також її обсяг.

Інвестиційна діяльність є найважливішою умовою кругообігу вартості суб'єктів підприємництва. У свою чергу господарська діяльність створює економічні передумови для нових інвестицій. З цього погляду будь-яка підприємницька діяльність містить у собі процеси як основної, так і фінансово-інвестиційної діяльності. Виступаючи на поверхні явищ як відносно відокремлені сфери, основна і фінансово-інвестиційна діяльності є найважливішими взаємозалежними складовими одного економічного процесу.

Рух інвестицій, у ході якого вони послідовно проходять усі фази відтворення від моменту формування інвестиційних ресурсів до відшкодування авансованих коштів і одержання прибутку (ефекту), виступає як кругообіг інвестицій і формує інвестиційний цикл. Сукупність кругообігів виступає як обіг інвестицій, який можна подати в такому вигляді (рис. 8.1).

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рис. 8.1. Обіг інвестицій

Суб'єкти й об'єкти інвестиційної діяльності.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути фізичні і юридичні особи (у тому числі іноземні), а також держави і міжнародні організації. Основними суб'єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавці робіт (підрядники), користувачі об'єктів інвестування, а також постачальники устаткування і матеріалів, різні допоміжні установи й організації, які надають додаткові послуги в галузі інвестиційної діяльності (банківські, страхові, консультаційні, посередницькі фірми). У практиці інвестиційної діяльності фактично один суб'єкт сполучає кілька функцій (інвестор одночасно може бути і замовником, і виконавцем робіт чи користувачем об'єктів інвестування). Відносини між різними суб'єктами інвестування будуються на основі договорів і (або) державних замовлень чи контрактів, регулюються законодавчо-нормативними актами з інвестування, іншими Законами України про господарську діяльність.

Основним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який здійснює вкладення власних і позикових коштів. З урахуванням спрямованості господарської діяльності інвестори можуть поділятися на: індивідуальних та інституціональних інвесторів.

Індивідуальний інвестор -- це фізична або юридична особа, яка здійснює вкладення коштів у формі інвестицій для розвитку основної діяльності. Інституціональний інвестор -- це фінансовий посередник, який спочатку акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює вкладення капіталу в різні інвестиційні об'єкти. Інституціональними інвесторами виступають інвестиційні компанії і фонди, а також фінансові компанії, банківські установи і т.д.

У залежності від цілей інвестування, які ставлять перед собою інвестори, виділяються стратегічні і портфельні інвестори.

Стратегічний інвестор у процесі інвестування коштів ставить для себе мету встановити контроль над підприємством за рахунок або придбання контрольного пакета акцій в акціонерних товариствах або більшого числа паїв в інших господарчих товариствах. Для стратегічного інвестора на першому етапі інвестування важливо одержати доступ до управління підприємством і тільки потім уже забезпечити формування необхідного доходу від інвестицій.

Портфельний інвестор вкладає інвестовані кошти в різноманітні об'єкти інвестування (найчастіше в цінні папери) з метою одержання поточного доходу, приросту початкового капіталу чи в крайньому випадку збереження капіталу.

Наступний суб'єкт інвестиційної діяльності -- замовники. Замовниками можуть бути інвестори, а також фізичні і юридичні особи, які реалізують своє право на створення тих чи інших об'єктів інвестування.

Виконавцями робіт або підрядниками є юридичні і (або) фізичні особи, які беруть на себе зобов'язання за договором створити (побудувати) який-небудь інвестиційний об'єкт.

Користувачами об'єктів інвестування можуть бути або замовники, або інвестори, або треті особи, для яких створюються об'єкти інвестування.

Допоміжні учасники -- суб'єкти інвестиційної діяльності, які використовуючи свої можливості, надають ті чи інші послуги на ринку інвестицій.

Об'єкти інвестицій -- це необоротні й оборотні активи підприємства, цінні напери і грошові внески, інші матеріальні цінності, використання яких приносить або може принести в майбутньому прибуток чи ефект.

Інвестиційний прибуток і його формування

В інвестиційній діяльності основним спонукальним мотивом є інвестиційний прибуток, який формується в результат використання об'єктів інвестування. Формування інвестиційного прибутку має певні відмінності, що пов'язані як з особливостями інвестиційної діяльності, так і безпосередньо з об'єктами інвестування. Вкладення капіталу в об'єкти інвестування може формувати не тільки інвестиційний прибуток, а в першу чергу операційний прибуток, тому що практично всі основні й оборотні активи беруть участь у здійсненні інвестиційної діяльності. У чистому вигляді інвестиційний прибуток може бути визначений тільки за умови, що інвестор вкладає свій чи позиковий капітал у цінні папери (фінансові інструменти) або статутний капітал інших суб'єктів господарювання. У цьому випадку одержуваний інвестором прибуток може розглядатися виключно як інвестиційний.

На формування такого інвестиційного прибутку впливають фактори:

1) мінімальна і середня норма прибутку на вкладений капітал. Мінімальна норма прибутку вказує допустиму межу доцільності вкладення коштів, а середня норма прибутку виступає спонукальним мотивом нарощення обсягів вкладення капіталу або навпаки -- стимулом для переливання капіталу або його частини в інші галузі (сфери) діяльності і регіони;

2) тривалість і форми здійснення інвестиційного процесу. Тривалість інвестиційного процесу впливає на інвестиційну ситуацію. В умовах високої інфляції інвестор прагне до максимально коротких періодів вкладення коштів, що обумовлюється втратами грошей у часі (концепція тимчасової оцінки грошей і капіталу). При зниженні інфляції інвестори одержують нові стимули для вкладення, які знаходять втілення у збільшенні термінів вкладення капіталу. У цьому випадку тривалість інвестиційного процесу помітно зростає. З ростом тривалості інвестиційного процесу зростає і можливість формувати великий інвестиційний прибуток, що обумовлено не тільки дією процесу нарощення вартості по ставці простих чи складних процентів, а й об'єктивними економічними умовами розвитку виробництва, що при тривалішому процесі створює велику суму прибутку на одиницю вкладеного капіталу. Це визначається тривалістю операційного і фінансового циклу діяльності конкретного суб'єкта господарювання, галуззю чи сферою діяльності.

Форми здійснення інвестиційного процесу також істотно впливають. В інвестиційній діяльності відомі три основні форми проходження інвестиційного процесу: а) інтервальне інвестування, коли прибуток формується через якийсь час після завершення вкладення капіталу; б) послідовне інвестування, коли прибуток формується безпосередньо після завершення процесу інвестування; в) паралельне інвестування, при якому формування прибутку здійснюється паралельно з процесом вкладення капіталу. Останній варіант формування прибутку найбільш прийнятний для будь-якого інвестора. Однак величина формованою прибутку при різних формах здійснення інвестиційного процесу може істотно відрізнятися, що позначається на виборі тих чи інших об'єктів, сфер і напрямків вкладення капіталу інвесторами.

3) сфери діяльності і форми інвестицій. Величина інвестиційного прибутку значно залежить від сфери діяльності, куди був поміщений капітал. Завжди існують галузі і сфери діяльності, де віддача на одиницю вкладення коштів значно вища, ніж у середньому по економіці:

- - оптова і роздрібну торгівлю;

- - паливна промисловість;

- - харчова промисловість;

- - промисловість будівельних матеріалів;

- - металургія і металообробку;

- - деревообробна промисловість;

- - допоміжні транспортні послуги;

- - зв'язок;

- -послуги у сфері санаторно-курортного, туристичного, готельного бізнесу і т.д.

На величину інвестиційного прибутку при фінансовому інвестуванні істотний вплив роблять такі фактори, як інфляція. інвестиційний ризик і ліквідність інвестицій, які повинні бути вчасно враховані при здійсненні вкладення капіталу в ті чи інші фінансові інструменти;

4) специфічні особливості об'єкта інвестування. Ці особливості пов'язані не тільки з об'єктивними умовами існування об'єкта, а також із суб'єктивними аспектами господарювання, рівнем менеджменту на тому чи іншому підприємстві. Крім того, специфічні особливості об'єкта інвестування виконують немаловажну роль при прийнятті рішення інвесторів про вкладення капіталу. Іноді саме специфічні особливості об'єкта визначають рішення інвесторів вкладати кошти, а також величину цього вкладення.

Модель формування інвестиційного прибутку по окремих інвестиційних об'єктах, може бути подана у вигляді:

ІП = (( СМІП+ СП+ СП+ СП) ± СПІО) (1+n)

де ІП -- інвестиційний прибуток по конкретному об'єкту інвестування;

СМІП-- сума мінімального інвестиційного прибутку на вкладений капітал (визначається на основі мінімальної норми прибутку на фінансовому ринку);

СП -- сума прибутку за рахунок фактору інфляції;

СП -- сума прибутку за рахунок фактору ризику;

СП -- сума прибутку за рахунок фактору ліквідності;

СПІО -- сума прибутку (збитків) за рахунок індивідуальних особливостей об'єкта інвестування;

n -- процентна ставка, використовувана для визначення майбутньої вартості інвестиційного прибутку;

t -- тривалість процесу одержання інвестиційного прибутку.

Сутність і функції управління інвестиціями підприємства

Процес управління інвестиційною діяльністю в теорії і практиці одержав назву «інвестиційний менеджмент». Інвестиційний менеджмент - це система заходів цілеспрямованого впливу на всі аспекти інвестиційної діяльності суб'єкта підприємництва.

Управління інвестиціями на підприємствах усіх форм власності господарювання базується на ряді принципів, основними з них є:

- взаємозв'язок і взаємозумовленість із загальною системою управління господарською діяльністю підприємства;

- комплексний характер формування управлінських рішень по залученню інвестиційних ресурсів і їхньому використанню;

- мінливість інвестиційної ситуації і мобільність у прийнятті управлінських рішень;

- багатоваріантність інвестиційних рішень;

- орієнтація на тривалу перспективу і фінансові результати.

Метою управління інвестиціями є забезпечення розробки і реалізації комплексу заходів, спрямованих на досягнення найбільш ефективної інвестиційної діяльності на кожному конкретному підприємстві. Для того щоб реалізувати цю мету, необхідно вирішити такі основні завдання:

- забезпечити оптимальний темп економічного розвитку суб'єкта підприємництва шляхом здійснення ефективнішої інвестиційної діяльності, збільшення обсягів інвестицій, а також шляхом галузевої, асортиментної і регіональної диверсифікованості діяльності;

- забезпечити максимізацію прибутку від використання інвестиційних ресурсів за рахунок оптимізації управлінських рішень по їхньому вкладенню, а при необхідності -- своєчасного переміщення цих ресурсів у більш вигідні інвестиційні проекти;

- мінімізувати інвестиційні ризики шляхом усебічного обґрунтування інвестиційних рішень, використання внутрішньо-фірмового і зовнішнього страхування і перестрахування;

- абезпечити фінансову стабільність і платоспроможність підприємств у процесі реалізації інвестиційних програм;

- виявити можливі варіанти прискорення реалізації інвестиційних проектів і програм;

- забезпечити оптимальні обсяги і структуру інвестиційних ресурсів для задоволення потреби конкретного етапу інвестиційної діяльності.

При цьому серед розглянутих завдань управління інвестиціями пріоритетними є завдання, які забезпечують оптимальний темп економічного розвитку за умови достатнього формування інвестиційних ресурсів, їх оптимального використання та забезпечення фінансової стабільності і платоспроможності.

Основна мета і завдання управління інвестиціями підприємства визначають такі базові функції інвестиційного менеджменту:

- наліз інвестиційної ситуації і прогнозування кон'юнктури інвестиційної діяльності для кожного підприємства;

- розробка стратегії формування і використання інвестиційних ресурсів;

- розробка інвестиційних проектів і оцінка їхньої реальної корисності для конкретного підприємства на певному історичному етапі його життєдіяльності;

- оцінка інвестиційних якостей тих чи інших фінансових інструментів і доцільності їхнього використання в процесі вкладення капіталу на тривалу перспективу;

- формування й оцінка інвестиційного портфеля цінних паперів за критеріями: прибутковості, ризику й ліквідності;

- поточне й оперативне планування реалізації інвестиційних проектів на підприємстві;

- організація контролю реалізації інвестиційних проектів і програм;

- підготовка управлінських рішень по своєчасному виході з неефективних інвестиційних програм і проектів.

Інвестиційна політика підприємства

В управлінні інвестиціями важливе місце виділяється проблемі інвестиційної поведінки підприємства, формування ним своєї поточної і довгострокової інвестиційної політики. У ринковій економіці інвестиційна політика підприємств визначається багатьма факторами: їхніми довгостроковими цілями і поточними завданнями, фінансовими можливостями, ефективністю інвестиційних проектів, існуючим фінансово-інвестиційним ризиком, реальною тривалістю окупності вкладеного капіталу, фінансово-економічною політикою держави, поведінкою основних і потенційних конкурентів і споживачів продукції та послуг.

Інвестиційна політика підприємства значною мірою визначається інвестиційною політикою держави, яка базується, на нашу думку, на таких положеннях:

По-перше, на довгострокових цілях і стратегічних програмах розвитку національної економіки.

По-друге, на зв'язках національної економіки зі світовою господарською системою і на тій ролі, яку відіграє країна в міжнародному поділі праці.

По-третє, вона обумовлена фінансовими можливостями країни, розмірами дохідної частини консолідованого бюджету, джерелами формування бюджетних ресурсів, грошово-кредитною і податковою політикою держави.

По-четверте, попитом та пропозицією на інвестиційні ресурси по окремих галузях і регіонах.

По-п'яте, економічною і політичною стабільністю в країні, злагодженою роботою законодавчої і виконавчої влади.

При розгляді суті інвестиційної політики підприємства необхідно враховувати такі положення:

а) інвестиційна політика підприємства -- це не тільки частина фінансової стратегії, а й важлива частина виробничо-комерційної (збутової) і соціальної стратегії підприємства;

б) інвестиційна політика -- це постійний процес управління інвестиційною діяльністю, спрямований не тільки на вибір і реалізацію найбільш ефективних форм різних інвестицій, а й на забезпечення можливості відтворення самого інвестиційного процесу;

в) інвестиційна політика в остаточному підсумку має на меті оптимізацію різних економічних інтересів у процесі формування і використання фінансових, матеріальних й інших ресурсів підприємства.

Інвестиційна політика підприємства -- це частина загальногосподарської політики суб'єкта підприємництва, яка спрямована на реалізацію стратегії економічного розвитку за рахунок використання внутрішніх і зовнішніх ресурсів з метою розширення інвестиційних можливостей підприємства і підвищення добробуту його власників.

Основною метою інвестиційної політики підприємства є створення оптимальних умов для вкладення власних і позикових фінансових та інших ресурсів, які забезпечують зростання доходів на вкладений капітал, для розширення економічної діяльності підприємства, створення кращих умов для перемоги в конкурентній боротьбі.

Поряд з основною метою підприємства в процесі здійснення інвестиційної політики прагнуть до досягнення таких підцілей:

1) вироблення стратегії і тактики економічної діяльності підприємства на короткостроковий і довгостроковий період,

2) пошук найбільш ефективних об'єктів для інвестування;

3) вибір оптимального варіанта інвестиційного проекту;

4) пошук і оцінка альтернативних джерел інвестиційних ресурсів для здійснення інвестиційних проектів;

5) досягнення максимального результату в процесі реалізації інвестиційної політики при мінімально можливому обсязі капіталу, тривалості експлуатації активів і докладених зусиль.

Вироблення інвестиційної політики є невід'ємною частиною загальної системи управління інвестиційним процесом. Така система повинна бути спрямована на реалізацію кінцевої мети інвестування капіталу -- максимізацію доходів і, у першу чергу формування чистого прибутку підприємства.

У сучасних умовах розвитку економіки України інвестиційна політика суб'єктів господарювання повинна містити такі основні етапи (рис. 8.2).

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рис. 8.2 Алгоритм здійснення етапів інвестиційної політики підприємства

Інвестиційна привабливість підприємства

Інвестиційна привабливість окремого підприємства містить:

1) загальну характеристику підприємства, тобто основні види діяльності, характер технологій, тривалість операційного циклу, наявність сучасного устаткування, наявність і стан складського господарства, наявність і стан власного транспорту, географічне розміщення, віддаленість від основних комунікацій і центрів реалізації товарів, послуг;

2) характеристику технічної бази -- наявність і стан основних виробничих фондів, терміни їхньої експлуатації, продуктивність устаткування, співвідношення активної і пасивної частини основних фондів, рівень зносу основних фондів, коефіцієнт відновлення основних фондів;

...