Управління використанням ресурсів

3) номенклатуру виготовленої продукції, попит на неї, стан ринку даної продукції, його ємність;

4) виробничу потужність підприємства, динаміку її зміни за останні кілька років;

5) місце підприємства в галузі, на ринку, рівень його монополізму;

6) характеристику системи управління;

7) статутний капітал, власників підприємства, ціну акцій в акціонерних товариствах;

8) структуру витрат на виробництво;

9) обсяг чистого прибутку і напрямки його використання;

10) оцінку фінансового стану підприємства.

У світовій і вітчизняній практиці для визначення інвестиційної привабливості підприємств використовується методика визначення стану підприємства за даними бухгалтерської фінансової звітності, що містить у собі розрахунок групи показників, вибір яких залежить від цілей, поставлених інвестором.

В Україні методика визначення інвестиційної привабливості підприємства базується на Положенні «Про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємства, яке підлягає приватизації», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України і Фондом державного майна України від 26.01.2001 року №49/121 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8.02.2001 року №121/5312.

Відповідно до цього Положення оцінка суб'єкта господарювання проводиться на основі даних, присутніх у фінансовій звітності підприємства за два останні календарні роки. При цьому використовується: бухгалтерський баланс (ф.1, річна), звіт про дебіторську і кредиторську заборгованість (ф. 1-6), звіт про фінансові результати (ф.2), звіт про рух коштів (ф. 3), звіт про рух власного капіталу (ф.4), примітка до річної фінансової звітності (ф.5), а при необхідності -- розшифровка дебіторсько-кредиторської заборгованості, структури запасів, готової продукції, основних фондів і т.д.

Оцінка фінансового стану суб'єкта господарювання містить кілька етапів:

- оцінка майнового становища підприємства і тенденції в його зміні (ф.1, ф.5);

- оцінка фінансових результатів діяльності підприємства (ф.2, ф.З);

- оцінка ліквідності балансу підприємства (ф. 1);

- аналіз ділової активності (ф.1, ф.2, ф.1-б);

- аналіз фінансової стійкості і платоспроможності (ф.1, ф.З);

- аналіз рентабельності (ф.1, ф.2).

Оцінка майнового становища підприємства дозволяє визначити абсолютні і відносні зміни статей бухгалтерського балансу за визначений період, простежити тенденції в його зміні і визначити структуру коштів підприємства. Оцінка фінансових результатів передбачає дослідження динаміки і структури фінансових результатів за даними ф.2 бухгалтерської звітності підприємства, що дозволяє визначити фактори, які вплинули на формування величини чистого прибутку (збитків) підприємства. Оцінка ліквідності підприємства здійснюється на основі даних балансу і дозволяє визначити можливість підприємства, перетворити свої оборотні активи в кошти, необхідні для розрахунків по поточних зобов'язаннях. Аналіз ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної операційної діяльності і встановити реальну можливість використання нових вкладень капіталу. Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) проводиться на основі даних бухгалтерського балансу і характеризує можливість підприємства фінансувати виробничі запаси і витрати за рахунок власних коштів і довгострокового позикового кредитування, а також оцінити рівень залежності підприємства від поточних позикових джерел фінансування. Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення, використання коштів на сучасному етапі господарської діяльності.

На основі отриманих показників створюється рейтингова оцінка підприємства. Формування рейтингової оцінки підприємства здійснюється таким чином:

- всі розраховані показники зводяться в єдину таблицю для визначення частки кожного з них у рейтинговій оцінці;

- показникам, значення яких цілком відповідають критеріальній оцінці (нормативному значенню), встановлюється вищий бал -- 1, а тим показникам, які мають відхилення, встановлюються значення 0. Наприклад, коефіцієнт поточної ліквідності повинен становити за нормативом 2,5. При такому значенні встановлюється вищий бал 1. Якщо підприємство має коефіцієнт поточної ліквідності 1,8, то буде встановленим бал рівний 0;

- підраховується фактична сума балів за всіма показниками;

- визначається питома вага показників конкретного підприємства стосовно нормативного значення (наприклад, нормативна кількість балів становить 30 (100%), а підприємство набрало 25 балів, тоді питома вага становитиме 25/30 х 100 = 83,3%);

- потім на основі набраних процентів за всіма показниками визначається відповідний рейтинг (табл. 8.1).

Таблиця 8.1 Рейтингова оцінка підприємства

Оцінка	Рейтинг	Характеристика
90-100%	Високий	Висока платоспроможність, відмінне фінансове становище
80-90%	Достатній	Досить непогане фінансове становище, клієнт із мінімальним ризиком
60-80%	Задовільний	Задовільне фінансове становище і рівень платоспроможності
40-60%	Недостатній	Надійність підприємства викликає підозру, недостатній рівень платоспроможності, високий рівень ризику
0-40%	Поганий	Фінансовий стан незадовільний, вкладення коштів надзвичайно ризиковане

Інвестиційна стратегія і її формування

Інвестиційна діяльність підприємств, особливо у виробничих галузях здійснюється досить тривалий період часу і тому повинна проводитися з урахуванням певної перспективи. Формування напрямків інвестиційної діяльності з урахуванням перспектив процесом розробки інвестиційної стратегії.

Інвестиційна стратегія -- це процес формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання і вибір найбільш ефективних шляхів їхнього досягнення на базі прогнозування умов здійснення цієї діяльності з урахуванням кон'юнктури інвестиційного ринку і його окремих сегментів.

Інвестиційна стратегія повинна розглядатися як частина єдиної стратегії діяльності підприємства, найважливіший фактор забезпечення ефективного розвитку підприємства в майбутньому.

Процес формування інвестиційної стратегії реалізується по таких етапах:

1) Визначення періоду реалізації інвестиційної стратегії. Цей етап містить такі складові частини:

- прогнозування розвитку економіки в цілому й інвестиційного ринку, зокрема;

- встановлення періоду, який відповідає базовій стратегії підприємства;

- урахування галузевої приналежності підприємства;

- урахування розміру підприємства, його потужностей і темпів розвитку.

2) Визначення стратегічних цілей розвитку інвестиційної діяльності підприємства. Даний етап містить такі частини:

- забезпечення приросту капіталу й активів;

- підвищення рівня рентабельності інвестиційної діяльності;

- оптимізація пропорцій у структурі реального і фінансового інвестування;

- удосконалювання технологічної й відтворювальної структури інвестицій;

- удосконалювання галузевої і регіональної спрямованості інвестиційних програм і проектів, а також забезпечення відповідної диверсифікованості інвестиційної діяльності.

3) Розробка найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності. Даний етап містить:

- розробку напрямків формування і вкладення капіталу;

- розробку системи заходів досягнення ефективності інвестиційної діяльності підприємства;

- розробку етапів реалізації прийнятої системи заходів досягнення стратегічних цілей інвестиційної діяльності.

4) Конкретизація інвестиційної стратегії по періодах її реалізації. Цей етап містить:

- становлення конкретних періодів формування і реалізації інвестиційної стратегії;

- визначення послідовності досягнення тих чи інших етапів стратегії інвестиційної діяльності;

- визначення періодів досягнення конкретних завдань, підцілей і головної мети інвестиційної діяльності підприємства;

5) Оцінка розробленої інвестиційної стратегії підприємства. Даний етап містить:

- здійснення загальної оцінки розробленої інвестиційної стратегії;

- оцінка окремих етапів здійснення інвестиційної стратегії;

- оцінка окремих завдань і підцілей інвестиційної стратегії;

- оцінка можливості реалізації інвестиційної стратегії з урахуванням наявності ресурсного потенціалу;

- оцінка можливості реалізації інвестиційної стратегії з урахуванням різних інвестиційних ризиків.

В основу розробки інвестиційної стратегії підприємства, як правило, покладені визначені базові принципи. До таких принципів найчастіше відносять:

1) принцип обліку впливу внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства;

2) принцип сполучення перспективного, поточного й оперативного управління інвестиційною діяльністю;

3) принцип альтернативності розвитку інвестиційної діяльності;

4) принцип урахування загальної стратегії розвитку підприємства;

5) принцип орієнтації на кінцеві цілі підприємницької діяльності та її місію;

6) принцип урахування можливостей персоналу в реалізації інвестиційної стратегії;

7) принцип урахування інвестиційних ризиків і мінливості підприємницької діяльності.

Інвестиційна стратегія підприємства реалізується в процесі розробки інвестиційної політики підприємства.

Інвестиційна політика є цілеспрямованим комплексом заходів, реалізованих підприємством для досягнення окремих етапів інвестиційної стратегії підприємства в процесі вкладення інвестицій.

Інвестиційна стратегія підприємства реалізується:

а) у процесі розробки і здійснення політики управління реальними інвестиціями;

б) у процесі розробки і здійснення політики управління фінансовими інвестиціями;

в) у процесі розробки і здійснення політики формування інвестиційних ресурсів.

Управління реальними інвестиціями

Реальні інвестиції утворюють економічну основу розвитку суспільства і впливають на досягнення макроекономічної стабілізації країни. Реальні інвестиції відіграють величезну роль у національній економіці, тому що завдяки їм формується економічний базис країни, створюються необхідні виробничі фонди у всіх галузях матеріальної і нематеріальної сфери.

Найчастіше під реальними інвестиціями розуміють ті економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення активів підприємств, тобто створення нових об'єктів, розширення діючих, модернізацію і переозброєння виробництва.

В економічній літературі виділяють валові і чисті реальні інвестиції.

Валові інвестиції -- загальна сума економічних ресурсів, використаних для збільшення необоротних і частини оборотних активів підприємств за певний період, наприклад, календарний рік.

Чисті інвестиції -- це величина валових інвестицій, зменшена на суму витрат, пов'язану з амортизацією основного капіталу і нематеріальних активів.

Реальні інвестиції можуть бути: а) у вигляді інвестицій чи початкових інвестицій, які використовуються для здійснення інвестиційного проекту або при купівлі підприємства; б) реінвестицій, тобто інвестиційних ресурсів, що вивільнилися, які використовуються для придбання (створення) нових коштів виробництва.

Основними формами реального інвестування є:

- нове будівництво (створюється нове підприємство, яке одержує статус юридичної особи);

- розширення підприємства (на базі діючого підприємства збільшуються площі для здійснення виробничої діяльності);

- реконструкція (на базі існуючих площ відбувається заміна устаткування, удосконалюється матеріальна база, змінюються технології, відбувається перепланування приміщень);

- модернізація (на базі існуючих площ здійснюється заміна застарілого устаткування, часткова заміна агрегатів, відновлення окремих машин і механізмів, удосконалюється технологія, поліпшується організація виробництва і праці тощо);

- придбання окремих видів устаткування, інструментів, технологій і нематеріальних активів;

- придбання цілісних майнових комплексів і (або) окремих підприємств.

Управління реальними інвестиціями підприємства -- це процес розробки принципів, методів і заходів, за допомогою яких можна впливати на ефективність реалізації інвестиційних проектів і програм створення чи придбання реальних інвестицій.

Як вважає І.А. Бланк [1], процес управління реальними інвестиціями повинен здійснюватися у 8 етапів:

1) аналіз реального інвестування за минулі періоди;

2) визначення загального обсягу реального інвестування в майбутньому періоді;

3) визначення форм реального інвестування;

4) розробка чи підбір інвестиційних проектів, які відповідають цілям і формам реального інвестування;

5) оцінка ефективності окремих інвестиційних проектів з урахуванням фактору ризику;

6) формування програми реальних інвестицій підприємства;

7) забезпечення реалізації окремих інвестиційних проектів та інвестиційної програми в цілому;

8) забезпечення постійного моніторингу і контролю реалізації інвестиційних проектів та інвестиційної програми.

Управління фінансовими інвестиціями.

Поряд з реальними інвестиціями в ринковій економіці одержали значне поширення і фінансові інвестиції. Значна частина індивідуальних інвесторів, особливо фізичних осіб, здійснюють саме фінансове інвестування, як більш доступне і зрозуміле по своїй суті.

Фінансові інвестиції -- це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких найбільшу питому вагу займають цінні папери, з метою одержання доходу у формі дивіденду чи відсотка.

Фінансовими інструментами називаються різні грошові контракти, які забезпечують збільшення фінансового активу і формування фінансових зобов'язань.

Фінансові інструменти поділяються:

1) грошові депозити в банках і небанківських фінансово-кредитних установах;

2) інструменти власного капіталу -- прості і привілейовані акції;

3) інструменти позикового капіталу -- облігації, векселі тощо;

4) похідні цінні папери -- ф'ючерсні контракти, форвардні контракти, опціони, варанти й інші похідні цінні папери.

В умовах розвиненого ринкового господарства основними фінансовими інвестиціями є інвестиції в цінні папери. У той же час в Україні значна частина вільних коштів фізичних осіб розміщується на депозитних внесках.

Цінні папери (ЦП) -- це фінансові інструменти, які свідчать про право володіння чи право позики, визначають відносини між особою, яка їх випустила, і власником і, як правило, передбачають одержання по них визначеного доходу у формі дивіденду або відсотка, а також передачі грошових прав іншим особам.

Необхідно виділити ряд особливостей цінних паперів як фінансових інструментів:

1) цінні папери мають характер документів, що створює умови для виникнення при їхньому випуску і обігу певних відносин між емітентом і власником даного цінного папера (інвестором). Емітент бере на себе певні зобов'язання і готовий за отримані грошові або інші економічні ресурси надати інвесторам певні права, передбачені умовами випуску і діючим у даній країні господарським законодавством. У зв'язку з цим можна говорити про виникнення певних прав і обов'язків сторін;

2) цінні папери можуть мати документарну (матеріальну) і бездокументарну форму. Матеріальна форма означає, що ЦП випущено на матеріальному носії, як правило, папері. Цінні папери в бездокументарній формі -- це відповідний запис на електронному носії. Використання бездокументарної форми ЦП дозволяє прискорити процеси її обігу, тобто купівлі-продажу, скорочує витрати емітента на випуск цінних паперів, необхідність їхнього збереження, заміни і т.д. Однак поряд з перевагами бездокументарна форма має і певні недоліки, пов'язані з електронними системами її збереження, передачі й обробки. Є небезпека втрати інформації при виході з ладу електронних систем, злому таких систем хакерами і внесений свідомо неправильних даних, складність контролю з боку власника цінних паперів за їхньою збереженістю, обігом тощо;

3) цінні папери виступають специфічним свідченням, яке відображує обсяг, форму і час інвестування капіталу (економічних ресурсів). Фактично цінні папери відокремлюють шкідника капіталу (інвестора) від вкладених ним коштів і породжують зовсім нові економічні відносини між емітентом цінних паперів і їхнім власником. У зв'язку з цим інвестувати капітал у господарські об'єкти можуть одні особи, а результатами цих інвестицій можуть користуватися інші;

4) цінні папери повинні вільно обертатися на фондовому ринку. Власник цінних паперів може при необхідності перетворити цінні папери в кошти або інші матеріальні активи шляхом їхнього продажу. У результаті продажу цінних паперів інвестор може повернути собі частину чи всю суму вкладеного капіталу, а при сприятливих умовах навіть одержати певний приріст початково вкладеної суми інвестованих коштів.

Цінні папери не є грошима; їх цінність полягає в особливих правах і доходах, які вони можуть дати власнику, у тому числі при перепродажі.

Власникам цінних паперів повинен видаватися сертифікат цінного папера -- документ, який засвідчує право власності на бланк цінного папера.

Відсутність цінного папера в паперовій формі, емісія і обіг замість його відповідного сертифіката на паперовому носії не означає зміну передбачених умовами випуску і законодавством обсягу прав власника ЦП та обов'язків емітента.

Цінні папери -- це документально оформлені права на економічні ресурси, які інвестор вклав у конкретний суб'єкт господарювання. У зв'язку з цим цінний папір як специфічна форма відображення існування вкладених економічних ресурсів має ряд властивостей:

1) обіговість -- здатність цінних паперів купуватися і продаватися на фондовому ринку або виступати самостійним платіжним інструментом, у тому числі об'єктом заставних операцій;

2) доступність для обороту -- можливість виконання усіх видів угод у відповідності зі статусом даного цінного папера;

3) стандартність -- наявність стандартного оформлення і змісту, операції з цінними паперами мають також стандартні процедури;

4) серійність -- можливість емісії більшості ЦП однорідних серій з послідовною їх реалізацією;

5) документальність -- означає, що емітент бере на себе документально оформлені зобов'язання відповідно до умов, які містяться в інформації про емісію (чи в іншому документі) відповідно до діючих в країні норм і правил;

6) регульованість і визнання державою -- означає, що основна функція державних органів у цій сфері діяльності -- державне правове регулювання основних правил випуску і обігу ЦП, ліцензування і контроль над діяльністю всіх учасників ринку;

7) ринковість ЦП -- відображає їх особливості як унікального товару, який має свої спеціалізовані ринки з властивими їм організацією, правилами роботи, інфраструктурою, системами інформації тощо;

8) прибутковість -- можливість одержання прибутку інвестицій в цінні папери. Виступає як одна з головних спонукальних причин інвесторів вкладати кошти в цінні папери і здійснити з ними різні фінансові і торгові операції;

9) ліквідність ЦП -- це його здатність перетворюватися в кошти за рахунок продажу з простими процедурами оформлення. Чим вища ліквідність, тим менший дохід можна одержати по цінному паперу, і навпаки;

10) ризик -- характеризує сутність процесу випуску і обігу цінного папера. При операціях із ЦП необхідно пам'ятати, що ризик є невід'ємною частиною інвестицій у цінні папери. Підвищення прибутковості ЦП збільшує ризик інвестора. ЦП несуть ризик не тільки для інвестора, а також для їх емітента.

11) обов'язковість виконання -- полягає в тому, що сторони, які беруть участь в операціях з ЦП, заздалегідь зобов'язуються виконувати всі умови, обговорені при випуску і продажу даних ЦП. Контроль повинна здійснювати держава або уповноважені нею організації (наприклад, фондова біржа);

12) термін існування ЦП -- визначається умовами їх випуску і може бути із вказівкою конкретного терміну обігу, після якою вони погашаються і втрачають свої функції (облігації), або вказівки конкретного терміну звертання (акції).

Крім названих властивостей цінних паперів можна виділити і такі їхні особливості.

Ринкова ціна цінного папера -- це його грошова оцінка на фондовому ринку при купівлі-продажу. Ринкова ціна ЦП залежить від багатьох умов і факторів, але найбільше значення має загальний стан економіки в країні та у світі, економічні і фінам сові позиції емітента даного ЦП, рівень виплачуваних дивідендів чи процентів, можливість заробити на курсовій різниці при операції купівлі-продажу цінного папера.

Величина попиту та пропозиції -- визначається також декількома умовами, але насамперед обсягом випуску і обігу цінних паперів, рівнем економічного розвитку емітента, ростом дивідендів (процентів) по цінних паперах та їх ринковій ціні. Цінні папери як фінансові інструменти інвестування коштів мають відповідну класифікацію (табл. 8.2).

Таблиця 8.2 Класифікація цінних паперів

Класифікаційні ознаки	Види цінних паперів
1	2
1.Період існування	1. Термінові -- цінні папери, які мають установлений період існування (довго-, середньо- і короткострокові). 2. Безстрокові цінні папери, які існують без встановленого терміну.
2. Походження	1. Первинні - цінні папери, які базуються на активах, до числа яких не входять самі цінні папери (акції, облігації, векселі, заставні і т.д.). 2. Вторинні - цінні папери, які випускаються на основі первинних цінних паперів. Це цінні папери на безпосередньі ЦП (варанти, депозитарні розписки і т.д.).
3.Форми існування	1. Документарні (паперові). 2. Бездокументарні (безпаперові).
4.Національна приналежність	1. Вітчизняні. 2. Іноземні.
5.Тип використання	1. Інвестиційні - цінні папери, які є об'єктом вкладення інвестиційних ресурсів (акції, облігації, ф'ючерсні контракти і т.д.). 2. Неінвестиційні - цінні папери, які обслуговують грошові розрахунки на товарних й інших ринках (векселі, чеки, коносаменти і т.д.).
6.Порядок вкладення	1. На пред'явника - цінні папери, які не фіксують імені їхнього власника; їх обіг здійснюється шляхом простої передачі від однієї особи іншій особі. 2. Іменні - цінні папери, які містять ім'я їхнього власника, крім того, реєструються в спеціальному реєстрі. 3. Ордерні - іменні цінні папери, які передаються іншій особі шляхом виконання на них передавального напису (індосаменту).
7. Форма випуску	1. Емісійні - цінні папери, які випускаються великими серіями, у великих обсягах і в межах кожної серії всі цінні папери є абсолютно ідентичними (акції, облігації). 2. Неемісійні - цінні папери, які випускаються поштучно або невеликими серіями.
8.Характер обігу	1. Ринкові ЦП або вільного обігу. 2. Неринкові ЦП (обіг ЦП може бути обмежений, ЦП не можна нікому продавати, крім емітента, і через визначений час).
9. Рівень ризику	1. Малоризикові ЦП. 2. Середньоризикові ЦП. 3. Сильноризикові ЦП.
10.Наявність доходу	1. Дохідні ЦП. 2. Недохідні ЦП.
11. Форми вкладення	1. Боргові - цінні папери, що, як правило, мають фіксовану процентну ставку і які передбачають зобов'язання сплатити суму боргу на певну дату в майбутньому (облігації, банківські сертифікати, векселі і т.д.). 2. Пайові - цінні папери, які надають право власника на відповідні активи (акції, варанти, коносаменти і т.д.).
12. Економічна сутність	1. Акції. 2. Облігації. 3. Векселі й інші цінні папери.

Цінні папери є ефективним і гнучким інструментом інвестування вільних грошових та інших коштів юридичних і фізичних осіб. Випуск і реалізація емітентами цінних паперів дозволяю і господарюючим суб'єктам забезпечити акумуляцію необхідних коштів і організувати інвестиційний процес з найбільшою вигодою для себе й інвесторів.

За допомогою цінних паперів здійснюється ефективне переміщення капіталів не тільки між окремими підприємствами, а й галузями, регіонами, країнами. Однак для забезпечення ефективного фінансового інвестування необхідне здійснення ряду умов, зокрема:

1) стабільна економічна і політична обстановка в країні;

2) високий рівень розвитку ринку цінних паперів, його правова захищеність;

3) високий рівень професіоналізму операторів фондового ринку;

4) економічна і фінансова стабільність основних емітентів цінних паперів;

5) ріст дивідендів і процентів по цінних паперах, збільшення ринкової вартості цінних паперів.

Разом з тим необхідно сказати, що в умовах сучасного розвитку економіки України можливості фінансового інвестування використовується ще недостатньо. Це обумовлено рядом причин, серед яких можна виділити:

- недостатній розвиток фондового ринку;

- фінансова нестабільність основних емітентів, яка позначається на можливості виплат дивідендів чи процентів по цінних паперах, а також невисокої курсової вартості цінних паперів на фондовому ринку (ринкова ціна менша номіналу);

- ненадійність основних емітентів цінних паперів, правова незахищеність інвесторів, яка породжує недовіру і високий рівень ризику.

Управління фінансовими інвестиціями необхідно розглядати в контексті функціонування фондового ринку, випуску і розміщення цінних паперів.

Управління фінансовими інвестиціями -- процес цілеспрямованого впливу на сукупність умов і факторів, які сприяють ефективному випуску і обігу цінних паперів на фондовому ринку для ефективного задоволення виникаючих потреб як емітентів ЦП, так і інвесторів.

Для ефективного управління фінансовими інвестиціями, як правило, інвестори формують інвестиційний портфель цінних паперів.

Інвестиційний портфель -- це набір цінних паперів, що функціонує як єдиний об'єкт фінансового управління.

Основна мета формування інвестиційного портфеля -- забезпечення реалізації основних завдань фінансового інвестування шляхом добору найбільш дохідних і найменш ризикованих цінних паперів.

Виходячи з основної мети фінансового інвестування, суб'єкти інвестиційного процесу будують ряд локальних цілей, серед яких можна виділити:

1) забезпечення високого рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді;

2) збереженість і збільшення інвестиційних ресурсів у перспективі;

3) забезпечення необхідного рівня ліквідності інвестиційного портфеля;

4) доступ через придбання цінних паперів до дефіцитних видів продукції чи ресурсів, майнових і немайнових прав;

5) розширення сфери впливу, диверсифікованість діяльності, перерозподіл власності.

У залежності від обраних цілей суб'єкти господарювання можуть формувати різні типи портфелів цінних паперів (рис. 8.3).

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рис. 8.3 Класифікація інвестиційних портфелів цінних паперів

Портфель зростання -- формується з акцій і облігацій акціонерних товариств, курсова вартість яких зростає. Мета даного типу портфеля - зростання капітальної вартості портфеля з одержанням дивідендів і процентів.

Портфель доходу -- орієнтований на одержання високого поточного рівня доходу - процентних і дивідендних виплат. Портфель доходу складається в основному з акцій доходу, тобто орієнтованих на високі дивіденди, а також облігацій та інших цінних паперів з високим рівнем процентів. Особливість цього, типу портфеля в тому, що мета його створення -- одержання рівня доходу, величина якого відповідала б мінімальному рівню ризику для інвестора.

Комбінований портфель -- (росту і доходу) формуєте запобігання можливих втрат на фондовому ринку як від ш курсової вартості, так і низьких дивідендних чи процентні плат. Завдяки формуванню такого інвестиційного портфеля частина цінних паперів, які входять до складу даного порі приносить суб'єкту підприємницької діяльності зростання капітальної вартості, а інша -- дохід. Втрата однієї частини компенсуватися зростанням іншої.

«Агресивний» портфель сформований за критерієм максимізації поточного доходу незалежно від супутнього рівня інвестиційного ризику. До складу даного типу портфеля ю акції молодих (нових) акціонерних товариств, які швидко і розвиваються. Інвестиції в такому портфелі є досить ризикованими але разом з тим можуть приносити найвищий дохід. В умовах України формування такого інвестиційного портфеля досить проблематичне, тому що рівень інвестиційного ризику істотно перевищує можливий інвестиційний дохід. Тому формування «агресивного» інвестиційного портфеля в умовах економіки України не тільки ризиковане, а й, на нашу думку, практично нереальне через фінансову нестабільність таких молодих акціонерних товариств.

«Консервативний» портфель найменш ризикований. Він складається в основному з акцій і облігацій великих, добре відомих акціонерних товариств, які характеризуються хоча і невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості, дивідендів і процентів. Склад портфеля залишається стабільним протягом тривалого періоду. Даний тип портфеля спрямований на збереження інвестованого капіталу. При цьому він забезпечує найвищий рівень безпеки фінансового інвестування для суб'єкта підприємницької діяльності.

«Помірний» портфель -- це сполучення інвестиційних властивостей портфеля «агресивного» і «консервативного» типу. До даного типу портфеля входять поряд з надійними цінними паперами, придбаними на тривалий термін, ризиковані цінні папери, склад яких постійно оновлюється. При цьому гарантується середній приріст капіталу і помірний ступінь ризику вкладень. Інвестиційний портфель даного типу є найбільш розповсюдженим у країнах з розвинутою ринковою економікою. Як видно, до формування такого портфеля будуть прагнути також інвестори в Україні.

У процесі управління фінансовими інвестиціями розраховують ефективність вкладення коштів у цінні папери. При цьому вважається, що основним показником, який характеризує ефективність фінансового інвестування, є рівень або коефіцієнт повної кінцевої прибутковості фінансових інвестицій. Він може бути розрахований за такою формулою:

де КПКД -- коефіцієнт повної кінцевої дохідності;

Ді -- дохід інвестора (Ді = Доп + Двл -- Ві);

Доп -- фінансовий результат від реалізації цінного папера;

Двл - дивіденди чи проценти, які одержав інвестор за час володіння цінним папером;

Ві -- витрати інвестора по обслуговуванню інвестицій;

Зі -- затрати інвестора на початку операції інвестування.

Управління іноземними інвестиціями

Недостатні обсяги національних інвестиційних ресурсів можуть бути заповнені за рахунок залучення іноземних капіталів. Разом з тим необхідно мати на увазі, що іноземний капітал приходить у ті країни, де є необхідні об'єктивні і суб'єктивні умови для його ефективного функціонування.

Україна, як держава з ринковою економікою, що розвивається, вимагає великого обсягу іноземних інвестиційних ресурсів. З досвіду таких розвинених країн, як США, Німеччина, Франція, Японія, відомо, що каталізатором інвестиційної активності став саме іноземний капітал, який сприяв перебудові економіки. Іноземний капітал активно використовують молоді країни, що розвиваються. Наприклад, в обсязі промислового виробництва Бразилії питома вага спільних та іноземних підприємств у машинобудуванні, металургії, хімії, нафтохімії перевищує 30%. Україні необхідно також використовувати такий досвід, але з урахуванням особливостей національної економіки, доцільності розвитку тих чи інших виробництв або видів діяльності.

Аналіз соціально-економічних досягнень ряду закордонних країн, у тому числі Східної Європи, дав можливість сформулювати основні переваги і недоліки залучення іноземного капіталу (рис. 8.4).

На світових ринках капіталу попит на інвестиційні ресурси набагато перевищує їх пропозицію, що породжує гостру конкуренцію як з боку розвинених, так і країн, що розвиваються. При цьому понад 80% усіх вільних світових капіталів використовується в країнах з розвинутою ринковою економікою і тільки 20% розподіляються між усіма іншими державами відповідно до існуючих умовам вкладення і пріоритетів світового капіталу. Іноземні інвестиції приходять у національні економіку тільки при наявності сприятливих умов, які визначаються станом фінансово-кредитною системою країни, стабілізацією макроекономічного розвитку держави, формуванням реального бюджету, удосконалюванням системи оподатковування, державною підтримкою частки, у тому числі малого бізнесу.

Дані про іноземні вкладення в економіку України свідчать про незначну їхню величину і відсутність істотних тенденцій зростання. Значне залучення іноземного капіталу неможливо здійснити без забезпечення йому такого рівня прибутковості і ризику, який був би кращим за показник країни-донора.

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рис. 8.4 Переваги і недоліки залучення іноземного капіталу в економіку України

Потреба в іноземних інвестиціях не однакова по галузях економіки країни. Насамперед інвестиції повинні вкладатися в ті галузі і підприємства, які можуть забезпечити значний підйом національного виробництва, сприяти збільшенню експортного потенціалу, знизити рівень залежності від іноземних товарів і технологій. Однак реальна практика іноземного інвестування свідчить про те, що іноземні вкладення направляються в ті галузі, які вже зараз можуть дати значний прибуток, не вимагають великих обсягів капітальних вкладень.

Основний обсяг іноземних інвестицій в Україну у 2009 р. був вкладений у галузі промисловості (50,4%), торгівля займає друге місце (20,0%). Найменше іноземних інвестиційних вкладень, було спрямовано в сільське господарство. Об'єктивно такий розподіл іноземного капіталу абсолютно справедливий, тому що промисловість і торгівля дають найбільший прибуток при відносно невеликому рівні інвестиційного ризику. Причому, як свідчать наведені цифри, найбільший обсяг іноземних інвестицій був вкладений у галузі харчової промисловості, машинобудування і металообробку, паливну промисловість. У ці три галузі спрямовано 35,0%всіх іноземних інвестицій, які надійшли в Україну. Значний обсяг іноземного капіталу спрямовується на розвиток банківської системи і страхування (6,4%) [22].

Галузевий розподіл іноземних інвестицій свідчить про існуючі пріоритети іноземного капіталу в економіці України. На сьогоднішній день іноземних інвесторів цікавлять тільки ті галузі, де можна одержувати максимальний дохід на мінімально вкладений капітал. Іноземний інвестор не бажає ризикувати значними обсягами свого капіталу в країні з нестійкою економікою. Крім того, необхідно визнати, що багато великих іноземних фірм розглядають економіку України з позицій власних інтересів, а саме перетворення її в сировинний придаток розвинених країн, а також ринок для збуту не дуже якісних і технологічно застарілих товарів. Тому управління іноземними інвестиціями -- це процес обґрунтування доцільності залучення іноземного капіталу, вибору іноземного або іноземних інвесторів, визначення обсягів інвестованих ресурсів, форм і методів інвестування.

Аналіз господарсько-правових ситуацій, які стали виникати в останні 2-3 роки, показує, що певна частина іноземних інвесторів, а також частина вітчизняних бізнесменів, які стоять за ними, розглядають іноземні інвестиції як ефективний спосіб пригнічення національного товаровиробника, оволодіння кращими підприємствами через організацію процедури банкрутства. У зв'язку з цим необхідне подальше удосконалювання національного законодавства для того, щоб не допустити руйнування найкращих підприємств України, не поставити економіку країни в залежність від несумлінних іноземних підприємців. Отже, процес управління іноземними інвестиціями -- це не тільки організаційно-економічний процес, а також може бути в першу чергу процес юридичний, тому що усі найскладніші проблеми іноземного інвестування, особливо при акціонуванні, рано чи пізно доводиться вирішувати через господарський суд.

Управляти іноземними інвестиціями -- це аналізувати умови і фактори, які будуть впливати на їхнє залучення і використання, прогнозувати і планувати обсяги їхнього залучення, організовувати і регулювати процеси їхнього використання. Найважливіше значення при управлінні іноземними інвестиціями на рівні конкретних підприємств має мотивація іноземних інвесторів. Приймаючи рішення про вкладення свого капіталу, іноземний інвестор мотивує це показниками прибутковості, ризику, можливості переведення отриманих доходів за межі країни. Змінити його базову мотивацію можна тільки частково, наприклад, переконавши реінвестувати частину отриманого прибутку в нові проекти або збільшивши обсяги вкладених інвестиційних ресурсів. Це досягається за рахунок ефективної політики мотивації іноземних інвесторів, формування системи стимулів, яка б виявилася найбільш привабливою для конкретного іноземного підприємця чи іноземної фірми.

РОЗДІЛ 9. УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМИ ПОТОКАМИ ПІДПРИЄМСТВА

Сутність грошового потоку підприємства

Грошовий потік підприємства -- це сукупність надходження і вибуття коштів за певний період часу, формованих у процесі господарської діяльності.

При надходженні коштів формується вхідний грошовим потік, а при їх вибутті -- вихідний.

Вхідний грошовий потік містить всі види надходжень коштів, у т.ч. дохід від основної операційної діяльності (виторг від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг); доходи від іншої операційної діяльності; доходи від фінансово-інвестиційної діяльності; інші доходи і надходження підприємства, включаючи установчі та пайові внески, позики, кошти від емісії акцій, кредити, цільове фінансування, дотації з бюджету, благодійні й інші кошти.

Вихідний грошовий потік містить усі види платежів і витрат підприємства, у т.ч. пов'язаних із платежами за придбані матеріально-технічні ресурси, виплату заробітної плати, повернення кредитів і позик, виплату дивідендів і процентів, платежі в бюджет і позабюджетні фонди тощо.

Грошові потоки, які формуються на підприємстві в процесі його господарської діяльності, є найважливішим самостійним об'єктом фінансового управління. Це обумовлено тим, що підприємство в процесі господарювання формує різні грошові потоки, які впливають на виробничу (операційну), інвестиційну, фінансову і збутову діяльності. Ефективне управління грошовими потоками визначає, у кінцевому рахунку, досягнення поставлених поточних і стратегічних цілей, сприяє формуванню позитивних фінансових результатів від звичайної діяльності.

Вивчаючи сутність управління грошовими потоками підприємства, І.А. Бланк [1] прийшов до висновку, що його ефективність визначається такими основними положеннями:

1. Грошові потоки обслуговують здійснення господарської діяльності підприємства практично в усіх її аспектах.

2. Ефективне управління грошовими потоками забезпечує фінансову рівновагу підприємства в процесі його стратегічного розвитку.

3. Раціональне формування грошових потоків сприяє підвищенню ритмічності здійснення операційного процесу підприємства.

4. Ефективне управління грошовими потоками дозволяє скоротити потреби підприємства в позиковому капіталі.

5. Управління грошовими потоками є важливим фінансовим важелем забезпечення прискорення обороту капіталу підприємства.

6. Ефективне управління грошовими потоками забезпечує зниження ризику неплатоспроможності підприємства.

7. Активні форми управління грошовими потоками дозволяють підприємству отримувати додатковий прибуток, який генерується безпосередньо його грошовими активами.

Грошові кошти на підприємство надходять, а також витрачаються в результаті здійснення:

А. Звичайної діяльності, яка включає:

1) основну операційну діяльність;

2) іншу операційну діяльність;

3) інвестиційну діяльність;

4) фінансову діяльність;

5) іншу господарську діяльність.

Б. Надзвичайної діяльності.

Існує тісна функціональна залежність між вхідним і вихідним потоками. Чим більше за обсягом вхідний грошовий потік, тим в остаточному підсумку буде більшим вихідний грошовий потік і навпаки.

Грошовий потік підприємства характеризується таким чином:

1. Вхідний грошовий потік підприємства утворюється з моменту його створення, тобто відкриття рахунка в банку і надходження коштів від засновників, емісії акцій, пайових внесків, коштів вищестоящих управлінських структур, у т.ч. бюджетних коштів держави і місцевих органів влади.

2. Найбільша величина вхідного грошового потоку підприємства утворюється в процесі здійснення основної операційної діяльності. При цьому підприємство одержує виторг від реалізації продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

3. За своєю економічною сутністю вхідний грошовий потік передбачає, що у підприємства обсяг коштів для ведення господарської діяльності повинен збільшуватися. Однак у господарській практиці вхідний грошовий потік може бути як з позитивним, так і з негативним знаком. Позитивний знак вхідного грошового потоку означає, що підприємство отримує кошти на свої рахунки в банку чи в касі. Негативний знак вхідного грошового потоку означає, що підприємство не тільки не отримує грошові кошти, а й саме стає боржником і зобов'язане виплатити певну суму коштів.

4. У залежності від виду господарської діяльності, галузевої приналежності підприємства, особливостей організації виробничо-збутової діяльності вхідний грошовий потік може утворюватися нерівномірно, що істотно впливає на результативність господарювання, потребу в додаткових коштах, необхідність кредитування поточної діяльності, рівень фінансової стійкості тощо.

5. На величину вхідного грошового потоку впливають державна економічна і фінансова політика. Сприятлива для підприємства економічна і фінансова політика держави, ефективне і добре розвинене господарське законодавство дозволяють підприємству формувати, за інших рівних умов, велику величину вхідного грошового потоку. У той же час недоліки господарського законодавства, помилки, неточності, явні прорахунки в діяльності державних чи місцевих органів влади впливають на процес формування доходів підприємства, а отже, і на величину вхідного грошового потоку.

6. Істотним аспектом формування вхідного грошового потоку є ефективна діяльність управлінських структур підприємства. Як показує господарська практика, при вмілому керівництві підприємство навіть у складних економічних умовах може формувати більшу величину вхідного грошового потоку, ніж при неефективному управлінні виробничо-збутовою діяльністю.

7. Вихідний грошовий потік формується паралельно вхідному грошовому потоку на початковому етапі функціонування підприємства. Величина вихідного грошового потоку визначається розмірами різних платежів, які підприємство здійснює в процесі господарювання.

8. Досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства змушують збільшувати вихідний грошовий потік, що в остаточному підсумку сприяє зростанню вхідного грошового потоку.

9. Вихідний грошовий потік підприємства регулюється як державною, так і внутрішньогосподарською фінансово-економічною політикою. Державна фінансово-економічна політика впливає на величину обов'язкових платежів (податків і зборів) у бюджет та позабюджетні фонди держави і місцевих органів влади, а також на величину виплачуваної заробітної плати. У той же час внутрішньогосподарська фінансово-економічна політика визначає величину платежу за використовувані матеріально-технічні ресурси, розміри премій персоналу, виплати дивідендів і процентів, орендної плати тощо.

10. Розміри вихідного грошового потоку істотно залежать під вправного господарювання на підприємстві, рівня диверсифікованості діяльності, галузевої приналежності підприємства, фактичного становища на ринку, наявності конкурентів і рівня конкурентної боротьби тощо.

11. Вихідний грошовий потік відрізняється більшою ритмічністю і його величину легше прогнозувати і планувати, ніж величину вхідного грошового потоку. Це обумовлено тим, що значна частина платежів підприємства має чітко визначені законодавством або договором терміни. Наприклад, виплати заробітної плати, платежі в державний і місцеві бюджети, а також у позабюджетні фонди, виплати процентів і т.д.

12. Вхідний і вихідний грошові потоки формують систему фінансових ризиків підприємства, усунення яких передбачає створення системи страхових і резервних фондів підприємства, а також використання зовнішнього страхування (добровільного страхування в страхових компаніях).

13. Для великих підприємств наявність вхідного і вихідного грошових потоків обумовлює необхідність формування відповідних фінансово-економічних або обліково-фінансових органів (служб) для постійного й ефективного управління цими потоками.

14. Ефективне формування і використання грошових потоків підприємства сприяють більш ритмічному здійсненню господарської і насамперед основної операційної діяльності, дозволяють вирішувати стратегічні завдання без значного залучення додаткових фінансових ресурсів.

Таким чином, вхідний і вихідний грошові потоки виробничо-торгового підприємства становлять самостійний напрямок у системі фінансового управління. Дослідження показують, що істотним аспектом управління грошовими потоками є суб'єктивний фактор, тобто фінансові й облікові служби підприємства, вище господарське керівництво фірми, підприємницькі здібності власників і менеджерів вищої ланки управління.

Класифікація і внутрішній зміст основних видів грошових потоків підприємства

Класифікаційні ознаки і відповідні до них види грошових потоків:

А. За напрямком руху коштів виділяють такі види грошових потоків:

- вхідний грошовий потік. Цей потік коштів забезпечує формування різних доходів і надходжень коштів на підприємство. Його величина визначає фінансові можливості суб'єкта господарювання і забезпечує реалізацію виробничих і соціальних програм суб'єкта підприємництва. Обсяг цього потоку, елементи, які його створюють, впливають на стратегію і тактику підприємства, формують систему управлінських рішень і визначають доцільність того чи іншого виду господарської діяльності;

- вихідний грошовий потік. Цей потік коштів забезпечує виконання системи зобов'язань підприємства перед власниками, державою, партнерами по бізнесу, персоналом і т.д. Через величину цього грошового потоку можна встановити роль даного підприємства в економічній системі держави, його значення в розвитку суспільства, окремих фізичних і юридичних осіб.

Б. За масштабами здійснення господарської діяльності:

- грошовий потік підприємства в цілому. Даний грошовий потік акумулює усі види грошових потоків підприємства й обслуговує господарський процес підприємства в цілому;

- грошовий потік по окремих видах господарської діяльності. Цей грошовий потік характеризує процес руху кошті у залежності від виду господарської діяльності, здійснюваної підприємством;

- грошовий потік по окремих виробничо-господарських підрозділах. Така диференціація грошового потоку пов'язана з наявністю різноманітних виробничо-господарських підрозділів у великих підприємствах. Виділення таких видів грошових потоків обумовлено специфікою управління, розподілом управлінських і фінансово-економічних повноважень між різними виробничими структурами, делегуванням відповідних повноважень центрального управлінського апарату своїм відокремленим чи невідокремленим підрозділам;

- грошовий потік по окремих господарських операціях. Даний вид грошового потоку становить основу для управління коштами підприємства. Його слід розглядати як первинний об'єкт у системі фінансового управління коштами підприємства.

В. За видами господарської діяльності:

- грошовий потік по операційній діяльності. Цей грошовий потік дуже тісно пов'язаний із вхідним і вихідним грошовими потоками. При цьому він характеризує надходження коштів у результаті здійснення основної й іншої операційної діяльності, а також платежі постачальникам за сировину і матеріали, комплектуючі вироби і напівфабрикати; платежі стороннім організаціям за різні види робіт і послуг; виплату заробітної плати й інших платежів працівникам підприємства; виплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів у бюджети відповідного рівня і в позабюджетні фонди; інші платежі, пов'язані зі здійсненням операційної діяльності;

- грошовий потік по інвестиційній діяльності. Цей грошовий потік характеризує надходження коштів і відповідні платежі, пов'язані з реальним і фінансовим інвестуванням;

- грошовий потік по фінансовій діяльності. Він характеризує надходження і виплати коштів, пов'язані із залученням акціонерного чи пайового капіталу, одержанням або поверненням довгострокових і короткострокових кредитів та позик, виплату дивідендів і процентів власникам капіталу та інші грошові потоки, які пов'язані зі здійсненням зовнішнього фінансування господарської діяльності;

- грошовий потік від інших господарських операцій. Такий грошовий потік утворюється в результаті діяльності, пов'язаної з виконанням рішень судових органів або у надзвичайних умовах.

Г. За періодом надходження і вибуття:

- грошовий потік поточного періоду. Він характеризує кошти підприємства, приведені за вартістю до даного моменту часу. Для приведення коштів підприємства за вартістю до поточного періоду здійснюється дисконтування грошових потоків підприємства за формулою:

де ГП П.П. -- грошовий потік поточного періоду;

ГППр -- грошові потоки підприємства від усіх видів господарської діяльності;

-- дисконтний множник для приведення вартості коштів до єдиного поточного значення;

г -- ставка (процент) дисконтування, виражений в частках одиниці;

- грошовий потік майбутнього періоду. Він характеризує кошти підприємства, приведені за вартістю до майбутнього часу. Для приведення коштів підприємства за вартістю до майбутнього періоду здійснюється так звана операція нарощування за формулою:

де ГПМ.П. -- грошовий потік майбутнього періоду;

ГППр -- грошові потоки підприємства від усіх видів господарської діяльності;

(1 + n) -- множник для нарощення вартості грошового потоку в майбутньому;

n -- ставка (відсоток) нарощення коштів, виражена в частках одиниці.

Г. За безперервністю здійснення:

- регулярний грошовий потік. Він характеризує потік надходжень або вибуття коштів підприємства, які у розглянутому періоді часу здійснюються постійно;

- дискретний грошовий потік. Він характеризує потік надходжень або вибуття коштів підприємства, пов'язаний з окремими чи одиничними господарськими операціями, які не повторюються постійно.

Д. За рівномірністю здійснення:

- грошовий потік з рівними інтервалами. Такий грошовий потік підприємства можна розглядати як ануїтет, тобто фінансову операцію, яка здійснюється постійно з рівними проміжками часу;

- грошовий потік з нерівними інтервалами. Такий грошовий потік характерний для більшості видів надходжень чи вибуття коштів підприємства.

Е. За економічною значимістю:

- грошовий потік, який збільшує прибуток підприємства. Він характеризує процес формування фінансових результатів підприємства. При цьому найбільше значення має той грошовий потік по видах господарських операцій, який сприяє формуванню більшого обсягу чистого прибутку підприємства;

- грошовий потік, який зменшує прибуток підприємства. Це грошовий потік, що характеризує вибуття коштів у результаті здійснення системи обов'язкових платежів і витрати коштів.

Основні принципи управління грошовими

потоками на підприємстві

Управління грошовими потоками підприємства є складовою частиною загальної системи фінансового управління. Тому можна з досить великою імовірністю стверджувати, що принципи, які характерні для всієї системи фінансового управління, також можна застосувати і для управління грошовими потоками. Разом з тим управління грошовими потоками має і свої специфічні принципи:

1. Принцип єдності прийнятих управлінських рішень. Суть цього принципу полягає в тому, що в системі фінансового управління підприємством управління грошовими потоками є складовою частиною. Тому прийняті рішення щодо вхідних і вихідних грошових потоків підприємства повинні бути чітко узгоджені із загальними підходами щодо керування формуванням і використанням як фінансових, так і матеріальних ресурсів підприємства. Єдині управлінські рішення означають, що вони стосуються всієї системи фінансової діяльності підприємства в широкому розумінні цього процесу.

...