Акушерство і гінекологія

6. Пеленання дітей проводиться перед кожним годуванням. Медична сестра миє руки з милом, одягає спеціальний халат, цератовий фартух, стерильну маску, обробляє руки антисептиком перед пеленанням кожного новонародженого.

7. Новонароджених підмивають над раковиною проточною водою, висушують стерильною пелюшкою; шкіру обробляють стерильним вазеліновим маслом або олією.

8. Перед зважуванням дітей на вагу стелять стерильну пелюшку. Після використання вагу протирають дезинфікуючим розчином.

9. Після обробки кожної дитини фартух, в якому працювала медсестра, протирають розчином дезинфектанту, а після туалету всіх дітей фартух миють і замочують у 3% розчині перекису водню з 0,5% розчином миючого засобу або в 1% розчині хлораміну на 30 хв.

10. Пеленальні столи після пеленання всіх дітей обробляють розчином дезинфікуючого засобу.

11. Під час перебування дітей у пологовому будинку повинна використовуватися лише стерильна білизна.

12. Брудні пелюшки збирають у бак з педальним пристроєм, вистелений зсередини цератовим мішком, який після наповнення передають у пральню. Вся дитяча білизна підлягає стерилізації шляхом автоклавування.

13. Предмети догляду за новонародженими (чайні ложки, піпетки, соски, балончики для клізм) миють проточною водою і кип'ятять 15 хвилин.

14. Після виписки дітей, їх постіль проходить камерну обробку з фіксацією результатів у журналі.

Утримання відділення патології вагітних:

1. До структури відділення входять палати, маніпуляційна, оглядова, кабінет функціональної діагностики, приміщення для денного перебування хворих і допоміжні приміщення: кімната особистої гігієни, санітарні вузли та інші.

2. Відділення призначається для допологової госпіталізації вагітних з різними екстрагенітальними захворюваннями і ускладненнями вагітності.

3. Вагітних жінок з гострими респіраторними захворюваннями у дане відділення не кладуть.

4. Вологе прибирання палат, коридорів та всіх допоміжних приміщень проводять 2 рази на день із застосуванням дезинфікуючих розчинів, регулярно провітрюють палати.

5. Палати відділення повинні бути невеликі -- на 2-4 ліжка.

Санітарно-протиепідемічні заходи у родопомічних закладах. Проблема боротьби з внутрішньолікарняними інфекціями (ВЛІ) в Україні за умов імунодепресивного впливу на організм комплексу екологічних факторів довкілля набирає особливо важливого значення, визначаючи значною мірою успіх боротьби з дитячою захворюваністю та смертністю.

Складність вирішення цієї проблеми зумовлена відсутністю достовірних даних про розповсюдження внутрішньолікар-няних інфекцій, мінливістю збудника, труднощами мікробіологічної діагностики та ідентифікації етіологічного фактора. В умовах лікарні формуються госпітальні штами збудників, що стійкі до антибактерійних препаратів і дезинфектантів.

Внутрішньолікарняну інфекцію (ВЛІ) Комітет експертів ВООЗ визначає як захворювання мікробного походження, що виникли внаслідок інфікування в стаціонарі при обстеженні, лікуванні або перебуванні в лікарні та розвинулись як у стаціонарі, так і після виписки з лікарняного закладу протягом б міс.

Особливе значення має проблема ВЛІ для родопомічних установ внаслідок перебування в них найбільш вразливого до інфекції контингенту -- новонароджених та вагітних жінок.

Серед причин ВЛІ у породіль та новонароджених переважне значення мають: патологічні пологи, перинатальна гіпоксія, передчасні пологи, інтенсивна терапія з інструментальним втручанням, відсутність материнського молока та догляду, застосування антибіотиків з профілактичною метою, носійство медичним персоналом патогенної та умовно-патогенної мікрофлори, порушення протиепідемічного режиму в акушерських стаціонарах, тривале знаходження новонароджених та породіль у родопомічних установах (понад 5 днів).

До основних збудників ВЛІ належать: стафілококи, саль-монелли, шигели, кишкові палички, клебсіели, ентеробакте-ри, протеї, синьогнійні палички, стрептококи, ентерококи, гриби роду Кандіда, віруси.

Госпітальні штами формуються в стаціонарі протягом ба-гатомісячної послідовної селекції мікроорганізмів, які набувають нових властивостей, що підсилюють їх патогенний потенціал (адгезивність, токсигенність, гемолітична активність).

Госпітальні штами набувають високої вірулентності, здатні до виживання та накопичення в розчинах, у вологих субстанціях (ганчірки, пелюшки, щітки), можуть зберігатися в дезин-фекційних препаратах при зниженій концентрації розчинів у разі порушення їх приготування та зберігання. Госпітальні штами грампозитивних бактерій набувають стійкості до сушіння.

Головним резервуаром госпітальних штамів мікроорганізмів є новонароджені діти, матері та медичний персонал.

Дезинфекція різних об'єктів у пологових будинках:

1. Інструменти з металу, вироби із скла стерилізуються шляхом кип'ятіння у дистильованій воді протягом ЗО хв.; у 15% розчині питної соди у дистильованій воді протягом 15 хв., або у повітряних стерилізаторах при температурі 120°С протягом 45 хвилин.

2. Вироби з полімерних матеріалів стерилізуються шляхом занурення в дезрозчин з наступним промиванням у воді. Дез-розчини і часи дії:

-- хлорамін В 0,25% -- 30 хв.;

-- хлоргексидину біглюконат 1% -- 30 хв.;

-- сульфохлорантин 0,2% -- 30 хв.;

-- дезоксон 13% -- 30 хв.

3. Поверхні приміщення обробляють шляхом дворазового протирання дезрозчином з інтервалом у 15 хв. або зрошення -- час дії 60 хв. Дезрозчини: хлорамін В 0,75%, хлоргексидину біглюконат 1%, сульфохлорантин 0,2%.

4. Гумові вироби (міхур для льоду, гумові трубки приладів) обробляють шляхом дворазового протирання дезрозчином з інтервалом в 15 хв. з наступним промиванням водою. Дезрозчини: хлорамін В 1%, перекис водню 3%, хлоргексидину біглюконат 1%, сульфохлорантин 0,2%.

5. Зонди, соски, балони для відсмоктування слизу у новонароджених стерилізуються шляхом кип'ятіння у дистильованій воді протягом ЗО хв., у 15% розчині питної соди у дистильованій воді протягом 15 хв., або шляхом автоклавування -- водяна насичена пара під тиском при температурі 110°С.

6. Стетофонендоскопи, сантиметрові стрічки -- дворазове протирання хлораміном В 0,5% або хлоргексидином 1% з інтервалом у 15 хв.

7. Термометри -- занурення у розчин хлораміну В 0,5% протягом 30 хв.; перекису водню 3% -- 30 хв.; хлоргексидину біглюконату 0,5% 30 хв.; сульфохлорантину 0,2% -- 30 хв.

8. Церати -- фартухи, мішки, матраци протирають розчином хлораміну В 1%, хлоргексидину біглюконату 1%, сульфохлорантину 0,2%.

9. Підкладні церати -- занурення у розчин хлораміну В 1% протягом ЗО хв.; хлоргексидину біглюконату 1% 60 хв.; сульфохлорантину 0,2% - 30 хв., гіпохлориту натрію 0,25% на 15 хв.

Механізми поширення інфекції:

1. Контактний (руки медичного персоналу, медична апаратура, предмети догляду за немовлятами).

2. Фекально-оральний (молоко, розчини для пиття, зонди, катетери);

3. Повітряно-крапельний.

4. Трансфузійний.

У розвитку інфекції виділяють такі етапи:

1. Контамінація -- контакт новонародженого з мікрофлорою під час пологів, первинної обробки, заходів реанімації в пологовій залі тощо. Контамінація характеризується невисоким рівнем висіву бактерій (100-1000 КУО/г), виділенням двох або трьох різних штамів бактерій, вона не спричиняє розвитку інфекції, але може призводити до колонізації.

2. Колонізація -- процес заселення шкіри, носоглотки, дихальних шляхів, травного каналу бактеріями матері та навколишнього середовища. Колонізація, рівень якої перевищує 10^й КУО та характеризується переважанням умовно-патогенних бактерій або грибів і дефіцитом біфідобактерій, є патологічною, значно підвищує ризик розвитку інфекційно-запальних захворювань, особливо у новонароджених з перинатальною патологією та недоношених дітей.

3. Клінічна маніфестація інфекції.

Найпоширеніші нозологічниі форми ВЛІ:

1. Локальні: омфаліт, кон'юнктивіт, піодермія, абсцес, флегмона, пневмонія, отит, мастит, гострі кишкові інфекції, ендометрит, післяопераційна інфекція.

2. Генералізовані: сепсис (септицемія, септикопіемія).

3. Інші інфекції: краснуха, кір, вірусний гепатит тощо.

Розділ 3. Клінічна анатомія жіночих статевих органів

Жіночі статеві органи поділяють на зовнішні і внутрішні. Межею між ними є дівоча пліва (hymen).

3.1 Зовнішні статеві органи жінки

До зовнішніх статевих органів (genitalia externa, vulva) малі статеві губи, клітор, присінок піхви.

Лобок (mons pubis) - багате на підшкірну жирову клітковину підвищення, що міститься спереду і вище лобкового зчленування. У жінок волосистість на лобку обмежена горизонтальною лінією. Ріст волосся за чоловічим типом, коли волосистість розповсюджується по середній лінії до пупка, вкриває внутрішні поверхні стегон, свідчить про порушення діяльності яєчників та надниркових залоз.

Великі статеві губи (labia pudenda majora) - дві поздовжні складки шкіри, що оточують з боків статеву щілину. Спереду переходять у шкіру лобка, ззаду з'єднуються, утворюючи задню злуку (comissura labiorum posterior). Простір між задньою злукою та анусом називається акушерською промежиною (perineum). Висота її у більшості жінок становить 3-4 см. Якщо висота промежини більша 4-х см, її називають високою, якщо менша 3-х см - низькою. Промежина часто травмується під час пологів.

У товщі задньої третини великих статевих губ містяться великі присінкові (вестибулярні) або бартолінієві залози (glandulae vestibularis majores). Їхні розміри досягають 10-15 мм завдовжки та до 6-8 мм завширшки. Це альвеолярно-трубчасті залози, при статевому збудженні вони виділяють секрет, що зволожує вхід у піхву. Вивідні протоки бартолінієвих залоз відкриваються у борозенці між малими статевими губами та дівочою плівою.

Малі статеві губи (labia pudenda minora) - пара шкірних складок, розміщена паралельно великим статевим губам. Спереду вони з'єднуються в ділянці клітора, утворюючи його вуздечку та крайню плоть, ззаду зливаються з великими.

Клітор (clitoris) невелике конусоподібне утворення, що складається з двох печеристих тіл. Завдяки великій кількості нервових закінчень, які містіть клітор та статеві губи, вони є у жінки органом статевого чуття.

Присінок піхви (yestibulum vaginae) обмежений з боків малими статевими губами, спереду клітором, ззаду - задньою злукою, зсередини гіменом. Сюди відкриваються вивідні протоки бартолінієвих залоз та зовнішній отвір сечівника.

Сечівник (uretra) у жінки має довжину 3-4 см, межує з передньою стінкою піхви, має два сфінктери - зовнішній та внутрішній. Зовнішній отвір його знаходиться на 1-3 см позаду клітора.

Дівоча пліва (hymen) - це сполучнотканинна перетинка, що закриває вхід у піхву у незайманих дівчат. Отвір дівочої пліви може мати різну форму, іноді таких отворів є два. Якщо гімен не має отвору, це може стати на заваді відтоку менструальної крові і є явищем патологічним. Під час першого статевого акту дівоча пліва розривається, при цьому буває невелика кровотеча. На місці дівочої пліви залишаються гіменальні сосочки (caruncula hymenalis), а після перших пологів - миртовидні сосочки ( caruncula myrtiformis).

3.2 Внутрішні статеві органи жінки

До внутрішніх статевих органів належать: піхва, матка, маткові труби та яєчники.

Піхва (vagina, colpos) - трубчастий м'язово-еластичний орган завдовжки 8-10 см, що починається від дівочої пліви і закінчується біля місця прикріплення шийки матки. Біля шийки матки піхва утворює заглиблення - склепіння піхви: переднє, заднє і бокові. Заднє склепіння межує з дугласовим простором, пунктувавши його, можна отримати вміст черевної порожнини, що має важливе діагностичне значення.

Передня стінка піхви у верхньому відділі межує із сечовим міхуром, у нижньому - з уретрою. Задня стінка піхви прилягає до прямої кишки.

Шари піхви:

- навколопіхвова клітковина, у якій проходять кровоносні та лімфатичні судини і нерви;

- м'язовий шар, що складається з внутрішнього циркулярного та зовнішнього поздовжнього;

- слизова оболонка, утворена багатошаровим плоским епітелієм.

Слизова оболонка піхви не містить залоз, вміст піхви утворюється внаслідок пропотівання рідини з лімфатичних та кровоносних судин, а також слизу залоз шийки матки. У здорової жінки в піхві міститься невелика кількість вмісту білуватого кольору. Цей вміст має кислу реакцію завдяки молочній кислоті, котра утворюється внаслідок життєдіяльності піхвових бацил (паличок Додерлейна), що створюють нормальний мікробіоценоз піхви. Молочна кислота знищує патогенні мікроби, що потрапляють у піхву ззовні. Цей процес називається процесом "самоочищення піхви".

"Самоочищення піхви" можливе лише за умови нормального функціонування яєчників, бо під впливом естрогенних гормонів, що виділяються яєчниками, відбувається дозрівання епітеліальних клітин слизової оболонки і накопичення в них глікогену, яким живляться палички Додерлейна. Якщо функція яєчників порушується, кількість глікогену зменшується, піхвові бацили виділяють недостатню кількість молочної кислоти, реакція піхви може стати лужною, що сприяє розвиткові п'атогенних бактерій та грибів. У такому випадку виникає запалення піхви - кольпіт.

Для характеристики стану вагінальної мікрофлори існує поняття чистоти піхвового вмісту. Розрізняють чотири ступені чистоти вагінального вмісту:

І ст. - у вмісті піхви виявляють лише палички Додерлейна та епітеліальні клітини, реакція вмісту кисла.

II ст. - піхвових бацил менше, з'являються поодинокі лейкоцити, реакція кисла; (до 10 Le),

III ст. - піхвових бацил мало, переважає кокова флора, багато лейкоцитів, реакція слаболужна; (до 50 Le),

IV ст. - піхвових бацил немає, багато патогенних мікроорганізмів (коки, трихомонади, гриби), реакція лужна.(50-60 Le),

Функції піхви:

Починаючи з періоду статевого дозрівання через піхву назовні виводиться менструальна кров.

Участь у здійсненні статевої функції жінки та процесі запліднення.

Під час пологів піхва утворює родовий канал.

Бар'єрна функція: процес самоочищення піхви перешкоджає потраплянню в матку патогенних мікроорганізмів.

Матка (uterus, hystera) - м'язовий порожнистий орган, що за формою нагадує грушу, дещо сплющену у передньо-задньому розмірі. Довжина невагітної матки становить 7-8 см, з яких у дорослої жінки 2/3 припадає на тіло, а 1/3 на шийку (у дівчаток - навпаки, що має значення для діагностики генітального інфантилізму), маса - 50-100 г, товщина стінок -1-2 см (рис. 2)



Рис. 2. Матка, маткова труба, яєчник і частина піхви (фронтальний зріз, вид ззаду). 1 - інтерстиціальна частина маткової труби, 2 - перешийкова (істмічна) частина маткової труби, 3 - ramus ovancus; 4 - ramus tubarius; 5 - ампулярна частина маткової труби; 6 - лійкова частина маткової труби, 7 - fimbnae tubae, 8 - folliculis ovancus vesiculosus; 9 - stroma ovani; 10 - corpus luteum; 11 - lig.teres uteri; 12 - a utenna; 13 -cavum uteri, 14 - a.vaginalis; 15 - ostium uteri, 16 - columna rugarum anterior; 17 -rugae vaginales; 18 - plicae palmatae; 19 - canalis cervicis uteri; 20 - cervix uteri, 21 -lig. latum uteri 22 - lig. teres uteri; 23 - mesovanum; 24 - mesosalpinx; 25 - lig.ovarn propnum; 26 - fundus uteri.

Розрізняють тіло (corpus), перешийок (isthmus) і шийку (collum, cervix) матки.

Наймасивніша частина матки називається тілом. Частину матки над лінією прикріплення маткових труб називають дном матки (fundus uteri).

Перешийок - частина матки між тілом і шийкою завдовжки близько 1 см. Верхньою межею перешийка є місце щільного прикріплення очеревини до матки спереду (це відповідає анатомічному внутрішньому вічку матки), нижньою -гістологічне вічко матки (межа переходу слизової матки в слизову цервікального каналу). У процесі пологів перешийок разом із шийкою матки утворює нижній сегмент матки, саме у цій ділянці проводиться розріз матки при операції кесарського розтину, саме тут найчастіше трапляються розриви матки.

Шийка матки має дві частини - піхвову та надпіхвову. Піхвова частина шийки матки виступає в просвіт піхви і є доступною для огляду вагінальними дзеркалами. Надпіхвова частина лежить вище від місця прикріплення до шийки стінок піхви.

Посередині шийки матки проходить цервікальний канал, який має два сфінктери: внутрішнє та зовнішнє вічко. Зовнішнє вічко у жінок, що не народжували, круглої форми, після пологів зовнішнє вічко набуває форми поперечної щілини. Шийка матки у жінок, що не народжували, має конічну форму, у тих, що народжували -циліндричну.



Рис. 4. Топографічні співвідношення між маткою, склепіннями піхви та очеревиною при нормальному положенні матки: І - тіло матки; II - перешийок матки, III - шийка матки; 1 - очеревина, 2 - onficium uteri internum anatomicum; 3 - onficium uteri histologicum, 4 - заднє склепіння піхви, 5 - прямокишково-маткова заглибина; 6 - сечовий міхур, 7 - піхва; 8 - переднє склепіння піхви, 9 - зовнішнє вічко каналу шийки, 10 - міхурово-матковий простір

Анатомічні частини матки. Матка складається з трьох шарів: слизової оболонки, м'язевої та серозної.

Слизова оболонка матки (endometrium) вистелена одношаровим циліндричним миготливим епітелієм і складається з двох шарів - функціонального, у якому відбуваються циклічні зміни, пов'язані із менструальним циклом, і базального, який прилягає безпосередньо до міометрію. Ендометрій містить залози, що виділяють секрет.

М'язова оболонка (myometrium) - складається з трьох пластів м'язів, що ідуть у різних

напрямках: зовнішній (поздовжній), середній (циркулярний), внутрішній (поздовжній). У тілі матки переважають циркулярні пучки, а у шийці - поздовжні.

Серозна оболонка (perimetrium) утворюється очеревиною, яка з передньої черевної стінки переходить на сечовий міхур, відтак на матку, утворюючи міхурово- маткову заглибину (excavatio vesico-uterina). Переходячи з матки на пряму кишку, очеревина утворює прямокишково-матковий або дугласів простір (excavatio recto-uterina).

Матка розміщується в центрі малого тазу. Поздовжня вісь матки нахилена допереду (anteversio). Між тілом та шийкою матки існує тупий кут близько 120°, в нормі він відкритий наперед (anteflexio).

Функції матки:

1. Протягом періоду статевої зрілості матка виконує менструальну функцію.

2. Впродовж вагітності матка є плодовмістилищем і створює оптимальні умови для розвитку фетоплацентарного комплексу.

3. У пологах матка виконує функцію зганяння.

Маткові труби (tubae uterinae) відходять від матки в ділянці її кутів і йдуть у верхніх відділах широкої зв'язки матки до бокових стінок тазу. Довжина маткових труб 10-12 см. Виділяють такі частини труби: а) інтерстиціальну (pars interstitialis, pars intramuralis), що проходить крізь товщу м'язу матки, її діаметр досягає 0,5-1 мм; б) перешийкову (pars istmica) - одразу після виходу труби з матки; в) ампулярну (pars ampullaris) - найширшу частину, що закінчується лійкою (infundibulum tubae), діаметр труби в цьому відділі до 5-8 мм. Лійка має численні тонкі вирости, що називаються фімбріями (fimbriae tubae).

Стінка труби складається з трьох шарів: слизової оболонки, утвореної циліндричним війчастим епітелієм; м 'язового шару і серозної оболонки, що являє собою очеревину широкої зв'язки матки.

Скорочення маткової труби залежать від фази менструального циклу. Найбільш інтенсивно труба скорочується в період овуляції, що має сприяти прискоренню транспорту сперматозоонів в ампулярну частину труби. В лютеїнову фазу циклу під впливом прогестерону розпочинається функція секреторних клітин слизової, труба заповнюється секретом, її перистальтика сповільнюється. Ці чинники поряд із рухами війок миготливого епітелію сприяють просуванню заплідненої яйцеклітини по матковій трубі.

Функції маткових труб:

1. В ампулярній частині маткової труби відбувається запліднення.

2. По маткових трубах запліднена яйцеклітина потрапляє в матку.

Яєчники (ovaria) - парні жіночі статеві залози. Яєчник є органом подвійної секреції: внутрішньої (виробляє естрогенні гормони, прогестерон) та зовнішньої (продукує яйцеклітини).

Розміри яєчників 4х2х1 см. Вони розміщені на задньому листку широкої зв'язки матки так, що його ворота (hylus ovarii), через які проходять судини і нерви, вкриті широкою зв'язкою, а більша частина поверхні не вкрита очеревиною. Яєчник підтримується в черевній порожнині широкою матковою зв'язкою, власною зв'язкою яєчника та лійково-тазовою зв'язкою.

Шари яєчника: зовні він вкритий кубічним епітелієм (1), під яким знаходиться білкова оболонка (7), що складається з колагенових волокон, кіркового шару (2), в якому власне відбувається розвиток фолікулів та жовтого тіла, і мозкового шару (6), що складається із сполучної тканини, у якій проходять судини та нерви (рис. 5).

Функції яєчника:

1. Ендокринна - виробляє жіночі статеві гормони.

2. Генеративна - в яєчниках відбувається процес дозрівання фолікулів та продукція яйцеклітини.

3. Впродовж перших місяців гестації в яєчнику функціонує жовте тіло вагітності, що забезпечує нормальний перебіг першого триместру.

3.3 Зв'язковий апарат матки та яєчників

Збереження визначених анатомо-топографічних співвідношень у малому тазі забезпечується підві-шувальним, закріпним та опорним апаратом матки.

Підвішувальний апарат матки:

1. Широкі зв'язки матки (lig.latum uteri) -подвійні листки очеревини, що йдуть від ребер матки до бокових стінок тазу, де переходять в парієтальну очеревину. У верхніх відділах широких зв'язок проходять маткові труби, у задніх - яєчники. Між листками широких зв'язок міститься навколоматкова клітковина, де проходять кровоносні та лімфатичні судини, нерви.

2. Круглі зв'язки матки (lig. teres uteri) мають довжину 10-15 см, діаметр 3-5 мм. Ідуть від кутів матки, відходячи наперед і нижче місця прикріплення маткових труб, до внутрішніх отворів пахових каналів, минувши їх, розгалужуються в товщі лобка та великих статевих губ. Функція - забезпечують нахил матки допереду (anteflexio).

3. Власні зв'язки яєчників (lig. ovarii proprium) - ідуть від дна матки, починаючись нижче від місця прикріплення маткових труб, до яєчників. У товщі цієї зв'язки проходять яєчникові судини.

Фіксуючий та закріпний апарат матки складають:

1. Основна або поперечна зв'язка матки (lig. transversum s.cardinale) - складається з віялоподібно розміщених сполучнотканинних та гладеньком'язових елементів, що йдуть від нижнього відділу матки на рівні її внутрішнього вічка до бокових стінок тазу.

2. Крижово-маткові зв'язки (lig. sacro-uterinum) складаються з гладких м'язових та фіброзних волокон. Вони ідуть від задньої поверхні шийки матки приблизно на рівні внутрішнього вічка, охоплюють з боків пряму кишку і прикріплюються до передньої поверхні крижів, функція - утримують шийку матки на місці при фізичному навантаженні та під час пологів.

Опорний (підгримуючий) апарат матки - м'язи тазового дна.

3.4 Кровопостачання статевих органів

Кровопостачання зовнішніх статевих органів здійснюється гілками внутрішньої статевої артерії (a. pudenda interna) і частково - стегнової. Внутрішня статева артерія (a. pudenda interna) - парна судина, що відходить від a. iliaca interna (рис. 5а).

Маткова артерія (a. uterina) відходить від підчеревної артерії, на рівні внутрішнього вічка розгалужується на дві гілки, більша з яких (ramus ascendens a. uterinae) піднімається угору, іде по ребру матки, і живить тіло матки і маткову трубу (ці гілочки анастомозують з гілками яєчникової артерії). Менша гілка, (ramus descensens a. uterinae), постачає кров'ю шийку матки і верхню третину піхви.

Яєчникова артерія (a. ovarica) - парна судина, відходить від черевної аорти (права яєчникова артерія може відходити від ниркової), постачає кров'ю яєчник, маткову трубу та частково, завдяки анастомозам, матку.

Венозний відтік здійснюється однойменними венами, які утворюють сплетіння в ділянці клітора, в товщі широких зв'язок, навколо сечового міхура, тому травми статевих органів супроводжуються значними кровотечами.

Лімфатична система являє собою густу мережу лімфатичних судин та вузлів, які розміщені за ходом кровоносних судин. Основними колекторами лімфи є:

- від зовнішніх статевих органів - пахові лімфатичні вузли;

- від шийки матки -підчеревні, здухвинні і крижові;

- від тіла матки та труб - верхні і нижні поперекові лімфатичні вузли.

акушерство жіночий вагітність пологи



Рис 5а. Кровопостачання тазових органів: 1 aorta abdominalis 2 a iliaca communis 3 a iliaca externa 4 a iliaca interna b a uterina 6 a ovarrca, 7 rami tubarn 8 a mesentenca inferior, 9 a pudenda іпterа

Інервація статевих органів здійснюється від нервових сплетінь, що локалізуються в черевній порожнині та малому тазі: верхнього та нижнього підчеревного (тазового), матково-піхвового, яєчникового. Тіло матки отримує переважно симпатичну інервацію, шийка матки та піхва інервуються парасимпатичними волокнами.

Зовнішні статеві органи інервує статевий нерв (n. pudendus).

3.5 Фізіологія жіночих статевих органів

Основною ознакою нормального функціонування репродуктивної системи жінки є нормальний менструальний цикл. Цей біоритм детермінований генетично, у здорової жінки він стабільний протягом генеративного віку за своїми параметрами, а саме:

1. Тривалість нормального менструального циклу (від першого дня попередньої до першого дня наступної менструації) становить у середньому 28 днів. Межі допустимих відхилень -від 21 до 35 днів.

2. Менструація (період кров'янистих виділень) має тривалість 3-4 дні (від 2-х до 6-ти днів).

3. Крововтрата допускається від 50 до 100 мл.

4. Менструації повинні бути регулярними.

5. Під час менструації жінка не повинна відчувати болю.

6. Цикл повинен бути двофазним.

Упродовж менструального циклу зміни відбуваються в усьому організмі жінки, проте найбільш виражені вони в яєчниках і матці.

Яєчниковий цикл складається з двох фаз:

І фаза - фолікулярна;

II фаза - лютеїнова.

Протягом першої фази відбувається ріст і розвиток фолікула, його дозрівання. Цей процес триває зазвичай 14 діб (при 28-денному циклі). Якщо менструальний цикл у жінки триває 21 день, то 10-11, при 35-денному циклі -17-18 днів. На початку фази фолікул складається з яйцеклітини, оточеної зернистою та сполучнотканинною оболонкою. В процесі дозрівання фолікул росте, у скупченні зернистих клітин з'являється порожнина, заповнена рідиною. На кінець першої фази клітини зернистої оболонки утворюють променистий вінець (corona radiata). Яйцеклітина, котра після двох поділів стає зрілою і придатною до запліднення, знаходиться на яйценосному горбку, а в момент дозрівання відділяється від нього і потрапляє у фолікулярну рідину, яка містить фолікулярні або естрогенні гормони (рис. 6).

Біологічні ефекти естрогенних гормонів:

1. У процесі статевого дозрівання викликають ріст та розвиток матки та молочних залоз.

2. Стимулюють гіпертрофію та гіперплазію міометрію під час вагітності.

3. Викликають фазу проліферації ендометрію.

4. Регулюють матково-плацентарний кровообіг.

5. Сприяють дозріванню епітеліальних клітин слизової вагіни.

6. Сенсибілізують міометрій до скорочуючих середників, чим сприяють підвищенню тонусу, збудливості та скоротливості матки.

7. Викликають посилення перистальтики маткових труб у момент овуляції, що сприяє прискоренню міграції сперматозоонів.

8. Під впливом естрогенів цервікальний епітелій посилено продукує слиз, слизова пробка стає проникною для сперматозоонів.

Отож, загалом ефекти естрогенних гормонів спрямовані на те, щоб сприяти зачаттю, вчасному початку та нормальному перебігові пологів.

Діаметр дозрілого фолікула становить 10-12 мм. Його полюс, звернений до поверхні яєчника, випинається, оболонка у цьому місці стоншується, фолікул розривається. Настає завершальний етап фолікулярної фази - овуляція.

Овуляцією називається розрив дозрілого фолікула і вихід з його порожнини яйцеклітини. Яйцеклітина потрапляє у черевну порожнину, відтак захоплюється фімбріями ампулярної частини маткової труби. В трубі відбувається процес запліднення.

На місці фолікула, що розірвався, утворюється жовте тіло (corpus luteum). Розпочинається друга фаза менструального циклу - лютеїнова. Жовте тіло функціонує 14 днів, з 15-го до 28-го дня циклу, у ньому послідовно відбуваються процеси: а) васкуляризаціі; б)розквіту; в) зворотнього розвитку - за умови, що запліднення не відбулось і не настала вагітність (тоді ця залоза називається жовтим тілом менструації). Якщо вагітність настала, тоді утворюється жовте тіло вагітності, яке функціонує 10-12 тижнів і забезпечує нормальний перебіг перших місяців гестації.

Жовте тіло виділяє гормон прогестерон, який спричинює ряд важливих біологічних ефектів:

1. Сприяє виникненню фази секреції в ендометрії та утворенню децидуальної оболонки під час вагітності.

2. Зменшує збудливість та скоротливу активність матки шляхом зниження чутливості міометрію до скорочуючих речовин.

3. Підтримує тонус істміко-цервікального відділу матки.

4. Стимулює гіпертрофію м'язових волокон під час вагітності.

5. Готує молочні залози до секреції молока.

6. Зменшує продукцію цервікального слизу, робить його непрохідним для сперматозоонів.

7. Знижує скоротливу активність маткових труб.

Прогестерон називають іще гормоном-протектором вагітності, оскільки його дія на організм жінки спрямована насамперед на забезпечення сприятливих умов для запліднення, імплантації та розвитку плідного яйця.

У перші тижні гестації прогестерон виділяється жовтим тілом вагітності, з 10 тижня активність жовтого тіла знижується, з 12-14 тижня вагітності основна кількість прогестерону та естрогенів продукується фето-плацентарним комплексом.

Матковий цикл. Паралельно до яєчникового циклу відбуваються циклічні зміни в матці. Найбільш виражені вони у функціональному шарі ендометрію, де послідовно проходять фази десквамації, регенерації, проліферації та секреції.

Фаза десквамації (власне менструація) триває з першого по 2-5 день циклу. Відбувається відшарування функціонального шару ендометрію, слизова оболонка разом із вмістом маткових залоз і кров'ю виходить назовні (рис. 7).

В яєчнику в цей час завершується зворотний розвиток жовтого тіла, знижується рівень прогестерону, натомість гіпоталамус виділяє фоліберин, гіпофіз - фолікулостимулюючий гормон (ФСГ), під впливом якого в яєчнику починає дозрівати новий фолікул.

Фаза регенерації проходить водночас із десквамацією і завершується до 6-7 дня циклу. Товщина ендометрію на цей момент досягає 2-5 мм.

В яєчнику в цей час триває дозрівання фолікула.

Фаза проліферації триває з 7 до 14 дня циклу. Під впливом естрогенних гормонів розпочинається проліферація строми та ріст залоз слизової оболонки, слизова досягає товщини 20 мм, проте залози ще не функціонують.

В яєчнику завершується дозрівання фолікула, вміст естрогенів досягає максимуму до 14 дня, тобто до закінчення фази проліферації в матці. У гіпофізі припиняється виділення ФСГ, гіпоталамус починає продукувати люліберин, під впливом якого в гіпофізі йде виділення лютеотропного гормону, підвищується рівень лютеїнізуючого гормону.

Фаза секреції. Розпочинається синтез секрету маткових залоз - створюються умови для імплантації та розвитку зародка. фаза триває з 14 по 28 день циклу.

В яєчнику в цей час розвивається та досягає свого розквіту жовте тіло, виділяється прогестерон, під впливом якого і відбуваються секреторні зміни в ендометрії.

Якщо вагітність не наступає, жовте тіло менструації гине, функціональний шар ендометрію зазнає десквамації - розпочинається менструація і новий цикл фізіологічних змін в яєчниках, матці, нейроендокринній системі та в усьому організмі жінки.

3.6 Будова і розміри жіночого тазу

Відмінність жіночого тазу від чоловічого починає проявлятись у період статевого дозрівання і стає виразною у зрілому віці. Кістки жіночого тазу тонші, гладенькі, не такі масивні, як у чоловіків, жіночий таз нижчий, ширший, більший за об'ємом. Крижі ширші, мис виступає вперед менше, лобковий симфіз коротший і ширший, форма входу у малий таз поперечно-овальна і більша, ніж у чоловіків. Лобковий кут 90-100°, у чоловіків 70-75° (рис.8).

Кістки тазу. Таз складається з чотирьох кісток: двох тазових, або безіменних, крижів і куприка.

Рис. 8. Жіночий таз: 1 - крижі; 2 - крило клубової кістки; 3 - передньо-верхня ость; 4 - передньонижня ость; 5 - вер-тлужна западина; 6 - затульний отвір; 7 - сідничний горб; 8 - лобкова дуга; 9 - лобковий симфіз; 10 - вхід у малий таз; 11 - безіменна лінія.

Тазова (безіменна) кістка (os coxae, os innominatum) до 16-18 років складається з трьох кісток, з'єднаних хрящами. Це клубова, лобкова і сіднична. Після скостеніння хрящів кістки зростаються між собою і утворюють тазову кістку.

Клубова кістка (os ilium) складається з тіла і крила. Найтовщий вільний верхній край крила становить гребінь клубової кістки (crista iliaca). Спереду гребінь починається виступом (spina iliaca anterior superior), нижче розташований другий виступ -передньо-нижня ость (spina iliaca anterior inferior). Під передньо-нижньою остю на місці сполучення з лонною кісткою є підвищення - клубово-лонний горбок.

Гребінь клубової кістки ззаду закінчується задньоверхньою клубовою остю (spina iliaca posterior superior), нижче від якої розташований другий виступ - задньо-нижня клубова ость (spina iliaca posterior inferior). Під задньо-нижньою остю міститься велика сіднична вирізка (incisura ischiadica major). На внутрішній поверхні клубової кістки, в ділянці переходу крила в тіло, розташований гребенеподібний виступ, який утворює дугоподібну межову, або безіменну лінію (linea arcuata s. innominata).

Сіднична кістка (os ischii) має тіло, яке бере участь в утворенні вертлужної западини, і дві гілки (верхню та нижню). Верхня гілка йде вниз і закінчується сідничним горбом (tuber ischiadicum). На задній поверхні нижньої гілки є виступ -сіднична ость (spina ischiadica).

Лобкова кістка (os pubis). На верхньому краї горизонтальної гілки лобкової кістки проходить гострий гребінь, який спереду закінчується лобковим горбиком (tuberculum pubicum). Гілки лобкової і сідничної кісток, що з'єднуються між собою, обмежують досить великий замкнутий отвір (foramen obturatorium).

Лобковий симфіз - малорухоме зчленування, напівсуглоб.

Крижі (os sacrum) складаються з п'яти хребців, що зрослися між собою. Основа крижів (поверхня першого крижового хребця) зчленовується з останнім поперековим хребцем і утворює виступ - крижовий мис (promontorium).

Куприк (os coccigeus) складається з 4-5 хребців, що зрослися.

Малий таз. Площини і розміри малого тазу

Площина входу в малий таз має такі межі: спереду - верхній край лобкового симфізу і верхньовнутрішній край лобкових кісток, з боків - безіменні лінії, ззаду - крижовий мис. У вході в таз розрізняють прямий, поперечний та два косі розміри. Прямий розмір - відстань від крижового мису до точки, що найбільш видається на внутрішній поверхні верхнього краю лобкового симфізу - це акушерська або справжня кон'югата (conjugata vera), яка дорівнює 11 см. Відстань від мису до середини верхнього краю лобкового симфізу анатомічна кон'югата, на 0,3-0,5 см більша від акушерської (рис. 9, 10).

Рис. 9. Розміри площини входу в таз: 1 - прямий розмір, 2 - поперечний розмір, 3 - лівий косий розмір, 4 - правий косий розмір

Поперечний розмір -відстань між найвіддаленішими пунктами безіменних ліній дорівнює 13-13,5 см.

Косих розмірів є два: правий і лівий, які дорівнюють по 12-12,5 см.



Рис. 10. Площини малого тазу і провідна вісь тазу. 1 - входу, 2 - широкої частини малого тазу, З - вузької частини малого тазу, 4 - виходу, 5 - провідна вісь тазу

Правий косий розмір іде від правого клубово-крижового зчленування до лівого клубово-лонного горбка. Лівий косий розмір -- від лівого клубово-крижового зчленування до правого клубово-лонного горбка.

Площuна широкої частини порожнини тазу має такі межі:

спереду - це середина внутрішньої поверхні лобкового симфізу, з боків - середина вертлужних впадин, ззаду - місце з'єднання II і III крижових хребців. Прямий і поперечний розміри цієї площини дорівнюють по 12,5 см.

Площина вузької частини порожнини тазу обмежена спереду нижнім краєм лобкового симфізу, з боків - остями сідничних кісток, ззаду - крижово-куприковим зчленуванням. Прямий розмір дорівнює 11-11,5 см, поперечний - 10,5 см.

Площина виходу з тазу має такі межі: спереду - нижній край лобкового симфізу, з боків - сідничні горби, ззаду - верхівка куприка. Прямий розмір - 9,5 см, поперечний - 11,5 см.

Лінію, яка з'єднує центри всіх прямих розмірів тазу, називають провідною віссю тазу (рис. 10).

Таз вимірюють газоміром. Зовнішні розміри тазу (рис. II):

Distantia spinarum - вимірюється між передньо-верхніми остями клубових кісток, становить 25-26 см.

Distantia cristarum - вимірюється між найвіддаленішими точками гребенів клубових кісток, становить 28-29 см.

Distantia trochanterica - вимірюється між найвіддаленішими точками великих вертелів стегнових кісток, становить 30-31 см.

Прямий розмір тазу - conjugata externa -вимірюється від зовнішньо-верхнього краю лона до надкрижової ямки, дорівнює 20-21 см (рис. 12). Для визначення величини справжньої кон'югати від зовнішньої слід відняти 9 см.

Діагональна кон'югата (рис. 13) вимірюється при вагінальному дослідженні від нижнього краю лона до миса. В нормі ця віддаль становить 12,5-13 см. Для визначення величини справжньої кон'югати від діагональної слід відняти 1,5-2 см.

Індекс Соловйова - середня величина обводу променевозап'ястного суглобу становить 14 см.

Ромб Міхаеліса - верхній кут міститься в заглибині під остистим відростком V поперекового хребця (рис. 14). Бічні кути відповідають задньоверхнім остям клубових кісток, верхній - верхівці крижів. У жінок з нормальним тазом ромб має правильну форму, наближається до квадрата, його розміри 10-11 см, висота верхнього трикутника 3-3,5 см.

3.7 Тазове дно

Вихід з тазу закритий знизу фасціально-м'язовим пластом, що називається тазовим дном. М'язи тазового дна (рис. 14а) ділять на три шари -- поверхневий, середній та глибокий.

Поверхневий шар складається із м'язів, що сходяться у сухожильному центрі промежини:

1. Цибулиногубчастий м'яз (m.bulbocavernosus) іде від сухожильного центру до клітора, охоплює вхід до піхви і при скороченні звужує вхід до піхви.

2. Сіднично-печеристий м'яз (m.ischiocavernosus) -- іде від нижньої гілки сідничної кістки і прикріплюється до клітора.

3. Поверхневий поперечний м'яз промежини (m.transversus perinei superficialis) -- іде від сухожильного центру вправо і вліво і прикріплюється до внутрішньої поверхні сідничних горбів.

4. Зовнішній сфінктер заднього проходу (m.sphincter ani externus). Пучки цього м'язу починаються від куприка і, охоплюючи задньопрохідний отвір, закінчуються в сухожильному центрі промежини.

Середній шар -- сечостатева діафрагма (diaphragma urogenitale). Це трикутна м'язово-фасціальна пластинка, розташована під симфізом, у лобковій дузі. У передньому відділі сечостатевої діафрагми м'язові пучки оточують сечівник і утворюють його зовнішній сфінктер, у задньому відділі м'язові пучки ідуть у поперечному напрямку до сідничних горбів. Ці пучки називаються глибоким поперечним м'язом промежини (m.transversus permei profundus). Через сечостатеву діафрагму проходять сечівник та піхва.

Глибокий шар називають діафрагмою тазу. Вона складається із парного м'яза, що піднімає задній прохід -- m.levator ani. Обидва м'язи віялоподібне відходять від кісток тазу, утворюють купол, верхівка якого обернена вниз і прикріплюється до нижнього відділу прямої кишки. Усі м'язи тазового дна покриті фасціями.

Тазове дно виконує надзвичайно важливі функції:

1. Є опорою для внутрішніх статевих органів, сприяє збереженню нормального їх положення, а також опорою і для інших внутрішніх органів.

2. М'язи тазового дна беруть участь у регуляції внутрішньочеревного тиску.

3. Під час пологів всі шари м'язів тазового дна розтягуються і утворюють широку трубку, яка є продовженням кісткового родового каналу (рис. 146).

Розділ 4. Запліднення. Фізіологія вагітності

Запліднення - це складний комплекс біологічних процесів, що забезпечують процес злиття зрілих чоловічої та жіночої статевих клітин, внаслідок чого утворюється одна клітина (зигота), з якої розвивається новий організм.

Після статевого акту у піхву потрапляє 3-5 мл сперми. Кожен мілілітр містить 70-100 млн. сперматозоонів, загалом 200-500 млн. Якщо кількість живих сперміїв менша 60 млн/мл, ймовірність запліднення дуже мала. Сперматозоони потрапляють у цервікальний слиз, який являє собою гідрогель і складається з глікопротеїнів на зразок муцину. На час овуляції під впливом естрогенів цервікальний канал ширшає, мікрофібрили цервікального слизу розміщуються паралельно, що полегшує міграцію сперміїв, причому мігрують лише нормальні сперматозоони, а патологічні затримуються. В післяовуляційному періоді під впливом прогестерону цервікальний канал закривається, кількість слизу зменшується, а мікрофібрили розміщуються у вигляді сітки, непрохідної для сперми.

Цервікальний слиз містить велику кількість імуноглобулінів, і саме шийка матки, а потім ендометрій здійснюють перший етап біологічного тестування чоловічих гамет. Багато з них гине, проте продукти їх розпаду полегшують просування тих форм, що пройшли імунологічний контроль.

Процес запліднення відбувається в ампулярній частині маткової труби. В момент овуляції виникає тимчасовий контакт труби і яєчника. Яйцеклітина захоплюється фімбріями ампулярної частини і просувається завдяки рухам війок ціліального епітелію фімбрій і дистального відділу труби. Під впливом ферментів, котрі виділяє епітелій, починається процес звільнення яйцеклітини від променистого вінця. Цей процес завершується дією гіалуронідази та муцинази, що виділяють сперматозоони. Для повного розчинення оболонки необхідно близько 100 млн. сперміїв, відтак лише кілька з них проникає всередину яйцеклітини; і лише один з'єднує своє ядро з ядром материнської гамети, несучи генетичний код батька. Утворюється нова клітина - зигота.

У момент запліднення визначається стать майбутньої дитини. Кожен ооцит має 22 аутосоми і одну статеву X-хромосому (22+Х). Кожен сперматоцит несе 22 аутосоми і одну Х (22+Х) або У (22+У) хромосому. Якщо ооцит запліднюється сперматоцитом, який містить Х-хромосому (22+Х), народжується дівчинка (44+ХХ), якщо спермій несе генетичний код У (22+У), народжується хлопчик (44+ХУ).

4.1 Розвиток плодового яйця

Через добу після запліднення зигота починає ділитись, просуваючись при цьому по матковій трубі. Цей процес триває З доби. В порожнину матки зародок потрапляє на стадії морули, яка складається з двох видів клітин - одні з них, більші і темніші, скупчуються в центрі клітини, утворюючи ембріобласт (з якого надалі розвивається плід), інші - менші і світліші утворюють зовнішній шар - трофобласт, який забезпечує імплантацію і живлення зародка (рис. 15).

У порожнині матки морула перебуває до імплантації ще З доби, перетворюючись за цей час на бластоцисту.

На 7 добу завдяки гістолітичним ферментам, які починає виділяти трофобласт, бластоциста розчиняє тканини слизової оболонки матки, яка в цей час перебуває у фазі секреції ( 21-22 доба менструального циклу, в яєчнику триває лютеїн ова фаза). Плодове яйце занурюється у функціональний шар ендоліетрію. Цей процес називається імплантацією. Розпочинається якісно новий стан організму жінки - вагітність. На кінець 8-ї доби імплантація (нідація) завершується, отвір над зародком заростає. Живлення бластоцисти в цей час здійснюється завдяки секрету залоз ендометрію (рис. 16).

Якщо ендометрій розвинутий недостатньо, його структура та функція порушені внаслідок перенесених запальних захворювань чи абортів, нідація може взагалі не відбутись, або плодове яйце імплантується в нижніх відділах матки (розвивається передлежання плаценти).

Після імплантації трофобласт починає секретувати хоріонічний гонадотропін, з появою навіть мінімальних кількостей якого в організмі жінки починаються зміни:припиняється менструальний цикл, жовте тіло менструації перетворюється на жовте тіло вагітності, ендометрій трансформується в децидуальну оболонку.

Після повної імплантації на поверхні трофобласта утворюються вирости - ворсини, з яких надалі розвивається ворсиста оболонка (chorion). Поява первинних ворсин за терміном співпадає з першою менструацією, яка не настала. У деяких жінок в цей час можуть з'явитись кров'янисті виділення, які вони помилково приймають за менструацію (імплантаційна ознака Гартмана). З цього періоду розпочинається гемотрофічний тип живлення зародка. Між ворсинками хоріона і слизовою оболонкою матки виникає зона, в якій циркулює материнська кров. Цей простір називається первинним міжворсинчастим.

У цей час ворсинки вкривають всю поверхню хоріона (chorion frondosum). Згодом плодове яйце, збільшуючись, виступає в порожнину матки, ця поверхня втрачає контакт із слизовою оболонкою, а, отже, і трофічну функцію, тому ворсинки тут, ставши недоцільними, зникають, хоріон стає гладеньким (chorion laeve).

На тій частині хоріона, що прилягає до decidua basalis, ворсинки розростаються, розгалужуються, тут починається формування плаценти. Виникає вторинний міжворсинчастий простір, в якому циркулює материнська кров. Такий тип плаценти називається гемохоріальним. При відділенні плаценти від стінки матки цей простір порушується, виникає кровотеча.

Перехід до плацентарного кровообігу починається з 7-10-го і завершується до 14-16 тижня вагітності.

Отже, впродовж перших двох тижнів після запліднення запліднену яйцеклітину ми називаємо плодовим яйцем. Ці перші тижні передплацентарного розвитку включають: а) запліднення; б) формування вільної бластоцисти; в) імплантацію бластоцисти; г) формування первинних ворсинок хоріона.

З третього тижня настає ембріональний період. Проходить диференціювання оболонок, ріст ембріона.

З 10-го тижня після останньої менструації або через 8 тижнів після запліднення ембріональний період закінчується. З цього моменту зародок називається плодом.

На цей час плід оточений навколоплідними водами і трьома оболонками, дві з яких - водна (amnion) та ворсиста (chorion) належать плоду, а одна - децидуальна (decidua) - матері.

Децидуальною оболонкою називається видозмінений у зв'язку з вагітністю ендометрій. Цю оболонку називають ще відпадаючою, оскільки після народження плоду вона разом з іншими оболонками відокремлюється від матки і народжується.

Виділяють три частини децидуальної оболонки:

Decidua parietalis s. decidua vera, що вистеляє порожнину матки;

Decidua basalis - знаходиться між яйцем та стінкою матки;



Рис. 17. Схема розвитку яйця: 1 - порожнина амніона; 2 - жовточ-ний мішок; 3 - мезенхіма; 4 - тро-фобласт; 5 - первинний хоріон; б - справжній хоріон; 7 - зачаток ембріона; 8 - ворсини справжнього хоріона (майбутній гіллястий хоріон); 9 - алантоїс і його судини; 10 - зачаток пуповини.

Decidua capsularis - вкриває плодове яйце з боку порожнини матки.

Децидуальна оболонка має три шари:

Базальний (zona basalis) - залишається в матці після пологів і дає початок новому ендометрію.

Функціональний (zona functio-nalis), що складається із спонгіоз-ного (zona spongiosa) та компактного (zona compacta) шарів.

Ворсиста оболонка -розвивається з трофобласта, хоріон спочатку вкритий ворсинками суцільно, по всій поверхні, згодом ворсинки залишаються лише на його частині, зверненій до матки, де розвивається плацента.

Водна оболонка -внутрішня, найближча до плоду тонка оболонка, утворена з мезенхіми. Циліндричний та кубічний епітелій водної оболонки бере участь в утворенні навколоплідних вод.

Плацента. Наприкінці вагітності діаметр плаценти досягає 15-20 см, товщина 2-3 см, маса 500-600 г. Плацента розміщується переважно на передній чи задній стінці матки в ділянці її тіла.



Рис. 18. Матка з плодовим яйцем на 8-му тижні вагітності: 1- плід в амніотичній оболонці, 2 - decidua basalis, 3 - гіллястий хоріон (майбутня плацента), 4 - залишок жовточного мішка, 5 - decidua panetalis, 6 - порожнина матки, 7 - гладенький хоріон, 8 - decidua capsulans

Плацента має дві поверхні -материнську, що прилягає до стінки матки, і плодову, вкриту амніотичною оболонкою, під якою від периферії плаценти до місця прикріплення пуповини йдуть судини.

Материнська поверхня плаценти має сірувато-червоний колір. Вона поділена на часточки (котиледони). Материнська частина плаценти становить собою потовщену частину деци-дуальної оболонки, а плодова частина - ворсинки хоріона.

Функції плаценти:

1.Трофічна та газообміну. З крові матері плід отримує кисень і необхідні поживні речовини.

2. Видільна функція - у кров матері виводяться продукти обміну та вуглекислота.

3.Ендокринна - плацента є тимчасовою залозою внутрішньої секреції. В ній утворюється хоріонічний гонадо-тропін, прогестерон, частково естрогенні гормони, плацентарний лактоген.

4. Бар'єрна функція -плацента гальмує перехід до плода деяких речовин та мікроорганізмів. На жаль, ця функція обмежена: алкоголь, нікотин, наркотичні речовини проходять через плаценту і можуть чинити шкідливий вплив на плід.

Впродовж вагітності мати, плацента і плід являють собою єдину функціональну систему. Плацента і плід утворюють фето-плацентарний комплекс. Деякі функції плацента і плід виконують спільно, зокрема, естрогени синтезуються не лише плацентою, а й наднирниками плоду, тому зниження екскреції цих гормонів із сечею свідчить про порушення стану плоду.

Пуповина - канатик завдовжки близько 50 см, діаметром 1-2 см, що з'єднує тіло плоду і плаценту. У ній проходять 2 артерії, що несуть венозну кров від плода до плаценти, і вена, якою артеріальна кров іде від плаценти до плода. Прикріплення пуповини до плаценти може бути центральним (посередині плаценти), боковим (по периферії плаценти), крайовим (по краю плаценти) і дуже рідко - оболонковим.

...