Акушерство і гінекологія

Переношена вагітність. Переношена вагітність триває понад 290-294 дні. Зустрічається в 4%. Розрізняють справжню переношену і пролонговану вагітність. Справжня переношена вагітність триває понад 290-294 дні (на 10-14 днів довше від очікуваного терміну пологів) і завершується народженням дитини з ознаками перезрілості та змінами плаценти (петрифікати, жирове переродження). Пролонгованою, чи фізіологічно подовженою, називають таку вагітність, яка також триває більше, ніж 290-294 дні, але завершується народженням доношеної дитини без ознак перезрілості і небезпеки для її життя. Пологи при переношеній вагітності називають запізнілими. Вони відносяться до патологічних. При пролонгованій вагітності пологи називаються терміновими.

Етіологія та патогенез. В основі переношування вагітності лежить відсутність біологічної готовності організму до пологів.

Розвитку переношеної вагітності сприяють порушення функції центральної нервової та ендокринної систем, розлади менструального циклу й жирового обміну, психічна травма, перенесені дитячі інфекції (скарлатина, епідемічний паротит, краснуха), ожиріння, доброякісні захворювання молочної залози, генітальний інфантилізм, порушення метаболізму стероїдних гормонів, токсикоз вагітних, нестача мікроелементів (мідь, марганець, цинк) і вітамінів (групи В, аскорбінової кислоти, біофлавоноїдів, токоферолу).

Діагностика. Переношування вагітності діагностують на підставі анамнестичних відомостей, клінічної картини, даних лабораторних та інструментальних досліджень. Термін вагітності визначають за датами останньої менструації, перших рухів плоду, першого відвідання жіночої консультації, а також за даними ультразвукового дослідження. Діагностика перношеної вагітності утруднена, тому що нема яскраво виражених клінічних проявів.

При справжньому переношуванні вагітності маса тіла вагітної залишається сталою (у деяких випадках навіть зменшується). Крім того, для нього характерні зниження тургору шкіри, відносне маловоддя, зменшення обводу живота, виділення молока замість молозива, погіршення рухів плоду, зміна його серцевої діяльності; високе стояння дна матки, "незрілість" її шийки. Для точнішої діагностики переношування вагітності можна використати амніоскопію, фоно- й електрокардіографію плоду. При амніоскопії визначають наявність меконіальних і опалесціюючих навколоплодових вод, зменшення їх кількості. На ЕКГ реєструється монотонність ритму серця, підвищення вольтажу шлуночкового комплексу і його подовження, розщеплення зубця Q, на ФКГ -

нерівномірність амплітуди тонів. При ультразвуковому дослідженні виявляють маловоддя, зменшення товщини плаценти, наявність у ній петрифікатів, збільшення щільності кісток черепа, майже повне зарощення швів і тім'ячок.

При народженні дитини спостерігаються темно-зелене забарвлення її шкіри, а також плодових оболонок, пуповини; мацерація шкіри, стоншення підшкірної основи і зниження тургору м'яких тканин, зміна конфігурації голівки; вища, ніж у нормі, щільність кісток черепа.

Своєчасна діагностика переношування вагітності дуже важлива, оскільки внаслідок переношування виникає багато ускладнень у пологах (травматизм матері й плоду, аномалії пологової діяльності, асфіксія, клінічно вузький таз, кровотечі в послідовому та ранньому післяпологовому періодах), відзначається висока перинатальна смертність.

Ведення вагітності та пологів. Жінку при терміні вагітності 40 тиж. госпіталізують в акушерський стаціонар для встановлення точного діагнозу та вибору методу розродження. У разі діагностики пролонгованої вагітності застосовують очікувально-активну тактику. У випадку справжньої переношеної вагітності краще проводити лікування до 2 тиж. переношування, бо після цього терміну різко зростає ймовірність перинатальної смерті.

За показаннями, при поєднанні переношування вагітності з обтяжуючими факторами, такими як безпліддя, вузький таз, рубець на матці, тазове передлежання плоду, великий плід, непідготовленість пологових шляхів, вік жінки, що народжує вперше, більше 28 років, відсутність ефекту від родозбудження, проводять операцію кесарського розтину. При переношеній вагітності і доброму стані плоду (відсутні ознаки гіпоксії) протягом 3-5 днів створюють гормонально-вітаміно-глюкозо-кальцієвий фон. У цервікальний канал вводять цервіпрост. Часто при цьому самовільно розвивається пологова діяльність. За її відсутності проводять стимуляцію пологів окситоцином, роблять амніотомію. Після народження дитини оцінюють її стан за шкалою Апгар, уточнюють діагноз і проводять спеціальне спостереження.

Розділ 14. Аномалії пологової діяльності

Залежно від часу виникнення розладів пологової діяльності і відповідно до їхніх проявів розрізняють:

1) патологічний прелімінарний (попередній) період;

2) слабкість пологової діяльності (первинну, вторинну);

3) надзвичайно сильну пологову діяльність;

4) дискоординовану пологову діяльність.

У нормі після передвісників пологів настає прелімінарний період тривалістю до 6 год., який поступово переходить у регулярні пологові перейми.

Патологічний прелімінарний період триває довше, при цьому виникає нерегулярний, різної тривалості та інтенсивності переймоподібний біль унизу живота, в ділянці попереку і крижів. Жінка тривалий час не спить, виснажується. Тонус матки підвищений, але перейми непродуктивні, оскільки відсутня динаміка у розкритті шийки матки. Вона залишається "незрілою", а передлегла частина плоду розташована високо над входом у малий таз. Патологічний прелімінарний період спостерігається у жінок з функціональними змінами регуляції центральної нервової системи (страх перед пологами, невроз), нейроциркуляторною дистонією, порушеннями функції ендокринної системи, вегетативними розладами. Крім того, він може відзначатися при токсикозі вагітних, за наявності у роділлі супутньої патології, а також у жінок старшого віку, що народжують уперше. Патологічний прелімінарний період може безпосередньо переходити в слабкість пологової діяльності.

Лікування полягає в нормалізації кірково-підкіркових і нейроендокринних взаємовідносин та корекції скоротливої діяльності матки. Для підготовки жінки до пологів вводять естрогенні гормони (фолікулін - по 20 000 ОД, 3-4 ін'єкції), протягом 2-3 днів створюють гормонально-вітаміно-кальцієвий фон. У разі нерегулярності перейм можна призначити електро-аналгезію з попередньою премедикацією по 1 мл 2% розчину промедолу і 2 мл 2,5% розчину піпольфену, заспокійливі засоби (0,02 г седуксену). При неефективності цих заходів, якщо прелімінарний період триває більше 10-12 год., призначають медикаментозний сон.

Тактика ведення пологів визначається наявністю або відсутністю ознак "зрілості" шийки матки. При "зрілій" шийці проводять стимуляцію пологової діяльності. Добрий ефект дає амніотомія, особливо при мало- чи багатоводді. Якщо ж шийка матки "незріла", то ще на 4-6 днів призначають гормонально-вітаміно-глюкозо-кальцієву терапію. За наявності показань з боку матері та плоду і відсутності ефекту лікування виконують операцію кесарського розтину.

Слабкістю пологової діяльності називається такий характер пологової діяльності, при якому перейми мають недостатню силу і тривалість, а проміжок часу між ними збільшується, при цьому сповільнюються згладжування і розкриття шийки матки. Первинна слабкість пологової діяльності виникає у першому періоді пологів і може тривати на всьому їхньому протязі. Вторинна слабкість з'являється вже після нормальної пологової діяльності. Причини розвитку слабкості пологової діяльності різноманітні: функціональні зміни регуляції центральної нервової системи, вегетативні й ендокринні порушення, розлади менструального циклу, обтяжений акушерський анамнез (клінічно чи анатомічне вузький таз, поперечне і косе положення плоду, ригідність шийки матки).

Діагностувати слабкість пологової діяльності необхідно якомога раніше, оскільки вона сприяє виникненню ускладнень (гіпоксія плоду, ендометрит у пологах, кровотечі у послідовий і ранній післяродовий періоди).

Лікування. Якщо в першому періоді пологів жінка втомлена, то їй призначають медикаментозний сон з попередньою амніотомією (за наявності показань). Можна також застосувати електроаналгезію (імпульсний струм силою 8-10 мА, частотою - 160-750 Гц) з премедикацією промедолом,

піпольфеном. При цьому також необхідно створювати гормонально-вітаміно-глюкозо-кальцієвий фон.

З метою підвищення чутливості матки до окситоцичних речовин вводять фолікулін (20 000-30 000 ОД), естрадіолу дипропіонат (20 000-30 000 ОД), синестрол (10-20 мг). Останніми роками успішно використовують внутрішньовенне введення простагландинів (ензапрост, простий). У цервікальний канал вводять цервіпрост, дінопрост.

За відсутності протипоказань застосовують медикаментозні схеми стимуляції пологової діяльності. Одночасно призначають спазмолітичні засоби. У разі неефективності лікування і наявності протипоказань до стимуляції пологів проводять операцію кесарського розтину. Під час пологів здійснюють профілактику гіпоксії плоду. В третьому періоді пологів вводять препарати, що впливають на скоротливу активність міометрію, для запобігання кровотечі у ранньому післяпологовому періоді.

Надмірно сильна пологова діяльність розвивається раптово. Сильні перейми відбуваються через короткий проміжок часу, що сприяє швидкому й повному розкриттю маткового вічка.

Такий тип аномалії пологової діяльності спостерігається у жінок із збудливим типом вищої нервової діяльності. Ймовірно, виникнення цієї аномалії пов'язане з порушеннями кортико-вісцеральної регуляції. Пологи, що тривають 1-3 год., називаються стрімкими. Вони призводять до виникнення травм у матері й плоду (глибокі розриви шийки матки, піхви, промежини, передчасне відшарування нормально розташованої плаценти, гіпотонічна кровотеча, розрив пуповини, крововилив у головний мозок, ушкодження черепа).

Лікування полягає в ослабленні перейм. Роділля повинна лежати на боці, протилежному позиції плоду. Призначають наркоз ефіром чи фторотаном, бетаадреноміметики (партусистен або бриканіл - 0,5 мг у 250 мл 0,9 % розчину натрію хлориду внутрішньовенне крапельно). Вводять також магнію сульфат.

Дискоординована пологова діяльність - порушення координації скорочень різних відділів матки. Здебільшого вона виникає в разі існування перешкод просуванню плоду. Найчастіше дискоординовану пологову діяльність спричинюють аномалії розвитку матки (дворога, сідловидна), новоутворення, перенесені запальні захворювання та операції, великий плід, пізній розрив плодових оболонок. Її клінічна картина характеризується гіпертонусом нижнього сегменту, нерегулярними, сильними, різко болючими переймами і нагадує таку при загрозі розриву матки. Якщо пологова діяльність залишатиметься дискоординованою протягом тривалого часу, то перейми можуть ослабнути, стати малоболючими, тобто виникне клінічна картина, що нагадуватиме картину вторинної слабкості пологової діяльності, під час пологів можлива гіпоксія плоду, в послідовому і ранньому післяпологовому періоді часто спостерігається кровотеча.

Лікування проводять залежно від причини дискоординації пологової діяльності. При плоскому плодовому міхурі показана амніотомія з попереднім введенням промедолу і атропіну сульфату. У випадках, коли існування перешкоди народженню плоду підтверджене, проводять операцію кесарського розтину. При нез'ясованій причині розладу пологової діяльності використовують психотерапію, електроаналгезію, медикаментозний сон, спазмолітичні й знеболювальні препарати.

Розділ 15. Розгинальні передлежання

До розгинальних передлежань відносяться: передньоголов-не, лобне та лицеве передлежання (рис. 64).

Причини виникнення розгинальних передлежань: вузькі тази, зниження тонусу м'язів тазового дна, малі або надміру великі розміри голівки, пухлини щитовидної залози плоду, відвислий живіт.

Передньоголовне передлежання -- І ступінь розгинання. Діагностується, головним чином, за даними вагі-нального дослідження: пальпується стрілоподібний шов, велике і мале тім'ячка, причому вони розміщуються на одному рівні.

Розрізняють наступні моменти біомеханізму пологів:

1. Розгинання голівки. Стрілоподібний шов у поперечному, іноді злегка косому розмірі. Ведучою точкою є велике тім'ячко.

2. Внутрішній поворот голівки (в площині виходу із тазу). Стрілоподібний шов стає у прямий розмір площини виходу із

тазу, мале тім'ячко обертається до крижів.

3. Згинання голівки. Відбувається після утворення точки фіксації в ділянці надперенісся, якою голівка впирається у нижній край лобкової дуги. Голівка згинається доти, поки потиличний горб підійде до верхівки куприка.

4. Розгинання голівки. Після утворення другої точки фіксації в ділянці потиличного горба голівка розгинається і повністю народжується.

5. Внутрішній поворот плічок і зовнішній поворот голівки. Цей момент відбувається так само, як і при потиличному пе-редлежанні.

Пологи відбуваються у задньому виді. Обвід, яким голівка проходить по родовому каналу (circumferentia frontooccipitalis) рівний 34 см, тобто значно перевищує той, яким вона народжується при потиличному передлежанні. Цим зумовлюється частіша, ніж при потиличному передлежанні, травматизація матері і плоду.

Враховуючи те, що пологи при розгинальних передлежан-нях часто перебігають з ускладненнями, їх повинен вести лікар.

Акушерка, проводячи захист промежини, повинна добре палі 'ятати біомеханізм пологів і при прорізуванні голівки спочатку сприяти її згинанню (до симфізу), а після народження тім'яних горбів -- розгинанню (в бік промежини).

Пологи переважно ведуть консервативно, але значно частіше, порівняно з потиличним передлежанням, виникає необхідність оперативних втручань (кесарський розтин, акушерські щипці, плодоруйнівні операції).

Лобне передлежання -- II ступінь розгинання голівки. Воно виникає при вузькому тазі, зниженні тонусу матки та м'язів передньої черевної стінки, бокових відхиленнях матки,вкороченні пуповини.

Діагностувати лобне передлежання можна прийомами зовнішнього і внутрішнього акушерського дослідження.

При зовнішньому дослідженні з одного боку може визначатися виступ (підборіддя), а з другого -- кут між спинкою та потилицею. Проте ці ознаки дають можливість лише думати

про можливість лобного передлежання. Достовірні дані про нього можна отримати лише при внутрішньому акушерському дослідженні. При цьому визначається шов, на одному кінці якого визначається велике тім'ячко, а на другому -- надбрівні дуги (лобний шов), перенісся; ні рота, ні підборіддя не знаходять.

Вести пологи через природні родові шляхи при лобному передлежанні не можна. Обвід голівки, яким вона буде просуватись по родовому каналу проходить через середину верхньої щелепи і потиличний горб (circumferentia maxilloparietalis), рівний 36 см. Це зумовлює надзвичайно високий травматизм як у матері, так і у плода (розриви матки, черепно-мозкові травми). Тому при виявленні лобного передлежання акушерка повинна негайно викликати лікаря. Лише він може вирішити питання про спосіб розродження (кесарський розтин, плодо-руйнівна операція).

Лицеве передлежання - III ступінь розгинання голівки. Воно зустрічається частіше попередніх передлежань.

Причини виникнення лицевого передлежання - вузький (особливо плоский таз), зниження тонусу матки, асиметричне її скорочення, пухлини щитовидної залози.

Діагноз грунтується на даних зовнішнього і внутрішнього акушерського дослідження. При зовнішньому дослідженні з одного боку пальпується підборіддя, а з іншого - ямка між спинкою та потилицею. Серцебиття плоду вислуховується з боку грудей, а не спинки. Остаточно впевнитись у наявності лицевого передлежання можна лише після внутрішнього акушерського дослідження. Визначаються підборіддя, носик, надбрівні дуги. Лінія, що проходить від середини підборіддя через спинку носа до перенісся, називається лицевою лінією.

Пологи через природні пологові шляхи можуть відбуватися лише у задньому виді. Біомеханізм пологів у цьому випадку такий:

Перший момент -розгинання голівки. Лицева лінія стоїть у поперечному або злегка косому розмірі входу в таз, ведуча точка - підборіддя.

Другий момент - внутрішній поворот голівки, він здійснюється лише на тазовому дні. Лицева лінія стає у прямий розмір площини виходу із тазу підборіддям допереду, ділянка під'язикової кістки (точка фіксації) впирається в середину нижнього краю симфізу, після чого здійснюється третій момент (рис. б4а).

Третій момент - згинання голівки, у результаті якого вона народжується із родового каналу. Обвід голівки, яким вона прорізується - (circumferentia trachelobregmatica) 33 см, відповідає вертикальному розмірові -- від під'язикової кістки до верхівки тім'я.

Четвертий момент -- внутрішній поворот плічок і зовнішній поворот голівки проходять так, як і при потиличному передлежанні. При пологах у лицевому передлежанні значно підвищується кількість ускладнень -- затяжні пологи, несвоєчасне вилиття навколоплодових вод, пологові травми матері і плоду. З цих причин при діагностиці лицевого передлежання акушерка негайно повинна викликати до роділлі лікаря. Лише він може вирішити питання про консервативне чи оперативне розродження у кожному конкретному випадку. Якщо пологи ведуть консервативно, то при захисті промежини акушерці слід пам'ятати, що згинання голівки проходить у напрямку до симфізу, а не до промежини. Бажано робити епізіо- або перинео-томію. У разі виявлення переднього виду лицевого передлежання розродження виключно оперативне -- кесарський розтин (при наявності умов) чи краніотомія.

Розділ 16. Неправильні положення плоду

Неправильним називають таке положення плоду, при якому його поздовжня вісь не співпадає з поздовжньою віссю матки. У разі поперечного положення плоду його вісь розташовується перпендикулярно до осі матки, при косому положенні між поздовжньою віссю плоду і матки утворюється гострий кут. Практично про поперечне положення плоду говорять тоді, коли голівка чи тазовий кінець знаходяться вище від гребеня клубової кістки, про косе - нижче (рис. 65).

Позиція плоду в цих випадках визначається за розташуванням голівки - якщо вона ліворуч - перша позиція, праворуч -друга. Вид, як і при поздовжніх положеннях, визначають за спинкою: якщо вона повернена наперед - передній вид, якщо назад - задній.

Причини виникнення неправильних положень плоду: зниження тонусу матки, неповноцінність м'язів передньої черевної стінки, багатоводдя, передлежання плаценти, аномалії розвитку матки. Частіше неправильні положення плоду виникають у жінок, які багато разів народжували.

Розпізнавання поперечного та косого положення плоду грунтується на даних, отриманих при огляді вагітної, зовнішньому і внутрішньому акушерському дослідженнях. Велике діагностичне значення має ультразвукове дослідження.

При огляді вагітної звертає на себе увагу незвичайна форма живота -- він не має характерного вигляду овоїду, а розтягнутий впоперек. Прийомами Леопольда не вдається визначити передлеглу частину; голівка пальпується збоку від серединної лінії. В деяких випадках (ожиріння, багатоводдя, багатоплідності, напруженій матці) діагностувати неправильне положення можна лише за допомогою ультразвукового дослідження. Вагінальним дослідженням неправильні положення можна діагностувати лише під час пологів, при відкритті вічка не менше 4 см. Пальпують ребра плоду, міжреберні проміжки, лопатку, пахвову западину, іноді ручку.

Вагітність при неправильних положеннях плоду частіше ускладнюється передчасними пологами. Нерідко відбувається допологове вилиття навколоплодових вод, що призводить до виникнення наступних ускладнень -- випадіння дрібних частин, виникнення запущеного поперечного положення плоду, розриву матки, смерті плоду і матері.

При поперечному положенні плоду немає поділу вод на передні і задні, тому при їх передчасному вилитті матка щільно охоплює плід. формується запущене поперечне положення, основною ознакою якого є повна нерухомість плоду. За умов сильної родової діяльності з огляду на відсутність передлеглої частини у порожнину малого тазу вклинюється плічко плоду. Далі плід просуватися не може. Нижній сегмент перерозтягується, контракційне кільце піднімається вгору і займає косе положення. Якщо запущене поперечне положення супроводжується випадінням ручки, ручка, що випала, набрякає і синіє. Плід зазвичай гине. З'являються ознаки загрози розриву матки.

Якщо не надати негайної допомоги, може настати її розрив (див. рис. 66).

Тому основне завдання акушерки -- це своєчасно запобігти тій небезпеці, яка може виникнути. У ЗО тижнів вагітності можна призначити корегуючу гімнастику за методикою В.І.Грищенко та Я.В.Шулешової, І.Ф.Диканя. Вагітних із сільської місцевості для цього краще направити в стаціонар. Якщо змінити положення не вдалось, можна застосувати зовнішній профілактичний поворот плоду на голівку за Архангельським. Цей поворот здійснюють при терміні вагітності 34-36 тижнів, обов'язково у стаціонарі.

За наявності протипоказань або якщо вагітна відмовляється від повороту, її необхідно завчасно госпіталізувати у стаціонар не пізніше, ніж за 3 тижні до очікуваного терміну пологів. У сільській місцевості вагітну слід госпіталізувати у пологовий стаціонар центральної районної лікарні не пізніше 36 тижня вагітності. Треба ретельно роз'яснити вагітній, що своєчасна госпіталізація може забезпечити сприятливе розродження.

В стаціонарі вагітну попереджують, що вона негайно повинна повідомити акушерку про початок перейм чи відходжен-ня вод. Акушерка викликає чергового лікаря, який вирішує питання про спосіб розродження. Оптимальним, найбільш обгрунтованим методом розродження при живому плоді слід вважати кесарський розтин. Ведення пологів через природні пологові шляхи з поворотом і витягуванням плода за тазовий кінець супроводжується високим травматизмом плода. При запущеному поперечному положенні плоду, мертвому плоді роблять плодоруйнівну операцію.

Розділ 17. Пологовий травматизм матері

Під час пологів нерідко виникають ушкодження промежини, піхви, шийки матки, а іноді навіть матки. Розриви промежини, вульви і піхви виникають у результаті перерозтягнення тканин у періоді зганяння плоду, найчастіше під час прорізування голівки. Сприяють цьому ригідність тканин, стрімке прорізування голівки, розгинальні передлежання, неправильний захист промежини, а також оперативні втручання (акушерські щипці, екстракція плоду за тазовий кінець). Ушкодженню промежини, зазвичай, передують ознаки загрози її розриву. Спочатку промежина куполоподібне випинається, стає набряклою і ціанотичною. Потім шкіра стає блідою, блискучою, на ній виникають дрібні тріщини, після чого відбувається розрив. У випадку загрози розриву промежини слід зробити розтин її (пе-ринео- або епізіотомію), тому що краї різаної рани краще зростаються, ніж краї рваної.

Розрізняють три ступені розриву промежини.

Розрив І ступеню -- порушення задньої спайки, незначної ділянки шкіри та слизової вагіни.

Розрив II ступеню -- пошкоджуються шкіра та м'язи промежини, крім зовнішнього сфінктера прямої кишки.

Розрив III ступеню -- порушення цілості всіх зазначених тканин і зовнішнього сфінктера прямої кишки (неповний розрив) та стінки кишки (повний розрив).

Лікування розривів промежини полягає у пошаровому відновленні цілості тканин.

При розриві І ступеню слизову вагіни зашивають кетгутом, починаючи з верхнього кута рани. На шкіру накладають вуз-

лові лавсанові чи шовкові шви або здійснюють підшкірний косметичний шов кетгутом. Якщо є розрив промежини II ступеню, спочатку накладають шви на м'язи, а далі зашивання виконують як при розриві І ступеню. Ці розриви може зашивати акушерка. Розрив III ступеню зашиває тільки висококваліфікований лікар.

Догляд за швами полягає у тому, що слідкують, щоб промежина була сухою, шви обробляють 1% розчином йоду або 1% розчином бриліантового зеленого. На 4-й день роблять очисну клізму, на 5-й -- знімають шви.

При розривах III ступеню породілля повинна одержувати таку їжу, щоб б діб не було стільця. На 7-й день дають послаблюючі і знімають шви. Загальний догляд за раною такий самий, як і при І та II ступенів розривах.

Розриви шийки матки виникають з тих самих причин, що і розриви промежини. Вони виникають по боках шийки, частіше зліва. Їх ділять на три ступені.

При І ступені довжина розриву не більше 2 см; при II -- більше 2 см, але не доходить до склепіння, при III ступені -- розрив доходить до склепіння піхви або переходить на неї.

Лікування полягає у зашиванні розривів. Шийку захоплюють кульовими щипцями і відтягують у протилежний від розриву бік. Зашивання починають з верхнього кута рани, причому перший шов повинен лягти вище від розриву. Якщо верхній кут рани недосяжний, то перший шов накладають дещо нижче від нього, потім, підтягуючи за лігатуру, накладають шов вище верхнього кута рани. При зашиванні розривів шийки слизову не прошивають.

Ретельне зашивання шийки необхідне для запобігання кровотечі, профілактики інфекції, а також виворотів (ектропіон) шийки матки.

Розриви піхви нерідко є продовженням розривів промежини або шийки матки. Розрізняють мимовільні і насильні розриви піхви. Мимовільні виникають при інфантилізмі (вузька піхва), розгинальних передлежаннях, стрімких пологах; насильні -- при оперативних втручаннях (акушерські щипці). Сприя ють виникненню розривів кольпіти. Розриви піхви іноді дають досить сильні кровотечі.

Лікування розривів полягає у зашиванні тканин, профілактика -- у правильному веденні пологів.

Найважчою пологовою травмою є розрив матки.

Причини його виникнення різноманітні. Існують дві теорії, які пояснюють механізм розвитку цієї патології. Згідно з механічною теорією Бандля, розрив матки спричиняється невідповідністю розмірів плоду і тазу жінки; теорія патологічних змін матки (Вербов) пояснює виникнення розриву матки неповноцінністю міометрію внаслідок рубцевих, запальних, дегенеративних, пухлинних процесів. Останнім часом ці теорії об'єднують.

Є декілька класифікацій розриву матки. За етіологією -- самовільний, що виник без зовнішнього впливу, і насильний, тобто спричинений стороннім втручанням; за ступенем ушкодження -- порушення цілості всіх шарів матки з виходом плоду в черевну порожнину (повний розрив), порушення цілості тільки слизового або м'язового шару без розриву очеревини (неповний розрив матки), тріщина; за часом виникнення -- під час вагітності або пологів; за локалізацією -- в дні матки, її тілі, нижньому сегменті, відрив матки від склепінь піхви; за клінічним перебігом -- загроза розриву матки; розрив, що починається; розрив, що здійснився.

При загрозі розриву матки клінічна картина характеризується такими ознаками: пологова діяльність дуже сильна, перейми різко болючі, але непродуктивні; нижній сегмент матки перерозтягнений, болючий при пальпації; тривале високе стояння голівки над входом до тазу; контракційне кільце піднімається високо, може досягти рівня пупка і розташовується косо; непродуктивні потуги при повному розкритті вічка матки і розташуванні голівки над входом до тазу; симптоми стиснення м'яких тканин.

Розрив матки, що починається, проявляється такими симптомами: наростанням сили перейм і слабкості потуг; збудженням жінки, виникненням у неї відчуття страху; сукровичними виділеннями із статевих шляхів, появою домішок крові у сечі, погіршенням стану плоду (розвиваються ознаки асфіксії -- збільшується частота серцевих скорочень, що можна визначити аускультативно або зафіксувати на моніторі, погіршується рухова активність плоду).

Дуже важливо запобігти розриву матки за наявності неповноцінного рубця (після ендометриту, при гарячковому перебігу післяопераційного періоду). Симптоми розриву матки, що починається, при цьому стерті. Відзначаються лише наростання болючості в ділянці післяопераційного рубця (він втягується), погіршення скоротливої активності матки. Якщо жінці вчасно не надати допомогу, то відбувається розрив матки. При цьому на висоті болючих перейм виникає різкий біль, жінка може короткочасно знепритомніти. Крім того, спостерігаються холодний піт, тахікардія, падіння артеріального тиску, нудота, блювання. Розвиваються ознаки внутрішньої кровотечі. Припиняється пологова діяльність, плід повністю або частково виходить у черевну порожнину, він мертвий. Зовнішня кровотеча незначна, інколи відсутня.

При патологічних змінах у стінці матки розрив відбувається поступово, болю може не бути, але розвиваються шок і інтенсивна кровотеча.

Лікування. При виникненні симптомів загрози розриву матки необхідно припинити чи послабити пологову діяльність за допомогою глибокого наркозу (ефіром, фторотаном) і негайно закінчити пологи оперативним шляхом (проводять операцію кесарського розтину із зашиванням чи видаленням матки). У зв'язку з розвитком шокового стану і значною крововтратою необхідно до і під час операції переливати кров, вводити протишокові розчини, серцеві препарати та ін.

Усіх жінок, у яких можливий розрив матки, госпіталізують за 2-3 тижні до пологів і планують ведення пологів.

Розділ 18. Кровотечі у другій половині вагітності, під час пологів та у ранньому післяпологовому періоді

Одним із серйозних і небезпечних ускладнень другої половини вагітності є кровотечі. Вони можуть виникати внаслідок передлежання плаценти, передчасного її відшарування.

18.1 Передлежання плаценти

Передлежання плаценти (placenta praevia) -- патологічне розташування її в ділянці нижнього маткового сегменту, нижче від передлеглої частини плоду з повним чи частковим перекриттям вічка шийки матки. Частота цього ускладнення -0,2-0,8% від загального числа пологів.

Класифікація. Розрізняють наступні варіанти передлежання плаценти (див. рис. 80):

1) повне (центральне) передлежання -- плацента розміщена в нижньому сегменті, повністю перекриває внутрішнє маткове вічко;

2) часткове (неповне) передлежання плаценти частково перекриває внутрішнє маткове вічко;

3) крайове передлежання - біля внутрішнього маткового вічка визначається тільки край плаценти;

4) низьке прикріплення плаценти -- коли плацента розміщена у нижньому сегменті, її край знаходиться ближче, ніж на 5 см від внутрішнього вічка шийки матки, але не пальпується навіть при повному відкритті.

Етіологія і патогенез. У більшості випадків конкретну причину низької імплантації встановити важко. Умовно їх можна розділити на дві групи:

1) з боку матері - багатоплідна вагітність, кесарський розтин, аборти в анамнезі, пухлини матки, запальні захворювання статевих органів, внутрішньоматкова контрацепція, старший вік вагітної, аномалії розвитку матки, велика кількість пологів, статевий інфантилізм;

2) з боку плідного яйця - недостатня протеолітична активність яйцеклітини, пізнє запліднення у матковій трубі.

Встановлена закономірність, що передлежання плаценти частіше виникає за наявності плодів чоловічої статі.

Клінічна картина. У більшості випадків провідним симптомом передлежання плаценти є кровотеча. Вона може виникнути в II, рідше - в І триместрі вагітності. Чим більший ступінь перекриття плацентою маткового вічка, тим раніше розпочинається кровотеча. Зазвичай при повному передлежанні кровотеча виникає у II половині вагітності (після 28-го тижня), хоча може з'явитись і у кінці 1-го періоду та з початком пологів. При боковому та крайовому передлежанні плаценти кровотеча розпочинається з початком пологів. Вона може вини

кати раптово, бути помірною або сильною. Інтенсивність її залежить від виду передлежання та площі ділянки, яка відшарувалась.

При повному передлежанні плаценти спостерігається най-інтенсивніша кровотеча. У деяких випадках перша кровотеча може бути такою сильною, що призводить до смертельного наслідку. Неодноразові повторні кровотечі хоча й небезпечні внаслідок хронічної анемізації вагітних, проте прогноз може бути сприятливим.

При передлежанні плаценти часто спостерігаються косе і поперечне положення плоду, сідничне передлежання, оскільки плацента заважає вставленню його передлеглої частини. Вагітність і пологи можуть ускладнюватися невиношуванням, гіпоксією плоду, слабкістю родової діяльності, гіпотонічною кровотечею в ранньому післяродовому періоді, емболією нав-колоплодовими водами.

Діагностика передлежання плаценти базується на підставі скарг вагітної на появу періодичних кров'янистих виділень різної інтенсивності зі статевих органів. Часто при цьому спостерігається високе стояння передлеглої частини плоду по відношенню до входу в малий таз. Ультразвукове дослідження дозволяє своєчасно з абсолютною точністю виявити патологію розміщення плаценти. У разі відсутності ультразвукової діагностики проводиться огляд у дзеркалах, який дозволяє виявити передлежання плаценти, або захворювання шийки матки, які призводять до кровотечі.

Піхвові дослідження дають найціннішу інформацію. Але на випадок кровотечі його необхідно проводити в операційній, маючи запас крові, кровозамінників. При піхвовому дослідженні через склепіння промацується губчата тканина плаценти.

У пологах при розкритті шийки матки не менше, ніж на 5 см розрізняють повне (центральне), бокове і крайове передлежання плаценти. Під час вагінального дослідження при центральному передлежанні у вічку визначають лише плацентарну тканину, при боковому -- також навколоплодові оболонки; при крайовому передлежанні -- навколоплодові оболонки і тільки край плаценти.

У разі низького розміщення плаценти, край її розташований трохи вище від внутрішнього вічка. Слід пам'ятати про можливість міграції плаценти із збільшенням терміну вагітності.

Тактика. При виникненні кров'янистих виділень у другій половині вагітності жінку госпіталізують. Якщо ці виділення не супроводжуються типовим для пізнього викидня переймоподібним болем, то слід запідозрити передлежання плаценти, оскільки його патогномонічним симптомом є зовнішня кровотеча при нормальном тонусі матки. До виникнення кров'янистих виділень можна встановити передлежання плаценти за допомогою ультразвукового сканування (при повному сечовому міхурі). За наявності кров'янистих виділень у другій половині вагітності це дослідження проводять неодмінно. При встановленому передлежанні вагітна перебуває у відділенні патології до розродження. Повне передлежання плаценти, розпізнане за допомогою ультразвукового дослідження, є абсолютним показанням до кесарського розтину, який проводять перед початком пологів, на 38 тижні вагітності.

При кровотечі акушерська тактика визначається у першу чергу об'ємом крововтрати. У випадку повного передлежання плаценти показаний негайний кесарський розтин. При її неповному передлежанні допустима очікувальна тактика до об'єму загальної крововтрати 250 мл за умови нормальної пологової діяльності і розкриття шийки не менше, ніж на 5 см, що дає можливість упевнитися в неповному передлежанні плаценти і провести амніотомію. Для посилення гемостазу (шляхом притиснення кровоточивої ділянки плаценти опущеною голівкою плоду) можна накласти шкірно-головні щипці з вантажем до 400 г (при мертвому плоді). При підозрі на передлежання плаценти вагінальне дослідження проводять за наявності підготовленої операційної.

Кровотеча об'ємом понад 350 мл, що виникла під час вагітності, є показанням до негайного кесарського розтину. Кровотеча у пологах, об'єм якої перевищує 250 мл, при неповному передлежанні і відсутності умов для швидкого розродження також є показанням до термінового кесарського розтину.

Після розродження (як через природні пологові шляхи, так і шляхом кесарського розтину) частим ускладненням є гіпотонія матки. Тактика у цьому випадку (як і за будь-якого іншого різновиду гіпотонії) визначається об'ємом крововтрати. III період пологів необхідно вести активно. Обов'язково проводити ручне обстеження порожнини матки, яке дозволяє діагностувати прирощення плаценти, гіпотонію матки, розрив нижнього сегменту. Своєчасне виявлення цих ускладнень дозволяє попередити розвиток масивних кровотеч. Справжнє прирощення при передлежанні плаценти є показанням до екстирпації матки.

18.2 Передчасне відшарування нормально розташованої плаценти

Трапляється до народження плоду -- під час вагітності чи пологів (частіше у перший їх період). Частота цієї патології не перевищує 0,3-0,5% усіх випадків вагітності, проте близько 30% випадків летальних маткових кровотеч спричинені саме нею.

Факторами сприяння є захворювання, у патогенезі яких істотну роль відіграє ураження мембран з підвищеною проникністю і ламкістю капілярів: токсикоз вагітних, гломерулонефрит, гіпертонічна хвороба, інфекційно-алергічний васкуліт. Найімовірніше, пусковим механізмом передчасного відшарування є аутоімунні процеси (імунологічний конфлікт між материнськими і плодовими тканинами), наслідком яких стає реакція відторгнення. У місці відшарування утворюється рет-роплацентарна гематома, яка, в свою чергу, сприяє подальшому відшаруванню плаценти. У міру наростання ретропла-центарної гематоми кров просувається між плацентою й оболонками (з одного боку) і стінкою мати (з іншого). При цьому (не завжди) може з'явитися зовнішня кровотеча (рис. 81).

Клініка. Виникають больовий синдром, локальні зміни у матці, геморагічний шок, порушення серцевої діяльності плоду, а при тотальному відшаруванні настає його смерть.

Залежно від площі відшарування плаценти умовно розрізняють легку, середньої тяжкості і тяжку форми захворювання.

Легка форма не супроводжується больовими відчуттями і порушенням серцебиття плоду. Її виявляють переважно після пологів при огляді плаценти (невелике втиснення на материнському боці плаценти, заповнене темним згустком крові). Проте цю форму можна діагностувати й до пологів за допомогою ультразвукового дослідження. Відшарування середньої тяжкості, яке виникло під час вагітності, зумовлює появу болю у місці відшарування. У цій самій ділянці визначають локальне напруження і болючість матки. Під час пологів матка між переймами розслаблюється не повністю. Завжди з'являються ознаки внутрішньоутробної гіпоксії плоду (різного ступеня тяжкості). Зовнішня кровотеча спостерігається не завжди. При тяжкому ступені відшарування жінка скаржиться на сильний, розпираючий біль у матці, відчуття різкої слабості, запаморочення. При огляді виявляють такі ознаки захворювання: блідість шкіри, холодний піт на обличчі; прискорення пульсу до 110-120 на 1 хв., слабке його наповнення і напруження, менші від норми показники артеріального тиску, почащене дихання, задишку. Матка напружена (між переймами не розслаблюється), асиметрична (є випинання). Серцебиття плоду відсутнє, або спостерігаються виразні брадикардія і аритмія. З'являються незначні кров'янисті виділення із статевих шляхів.

Диференціальну діагностику проводять з метою розмежування відшарування плаценти, її передлежання і розриву матки. Велику допомогу при цьому надає ультразвукове сканування.

При легкій формі (непрогресуюче відшарування) за відсутності ознак гіпоксії плоду практикують активно-очікувальну тактику (тобто ведення пологів через природні пологові шляхи із ретельним наглядом за роділлею з метою недопущення прогресуючого відшарування).

При прогресуючому відшаруванні (середньої тяжкості і тяжкої форми), якщо пологові шляхи не підготовлені, то проводять кесарський розтин в інтересах роділлі (тобто незалежно від того, чи є плід живим). У разі виявлення множинних крововиливів у стінку матки та її гіпотонії (матково-плацентарна апоплексія, або матка Кувелера) показана екстирпація.

При прогресуючому відшаруванні (якщо немає геморагічного шоку) й наявності умов для швидкого розродження через природні пологові шляхи припустиме ведення пологів через них. Якщо дитина ще жива, то в її інтересах можна завершити пологи накладанням акушерських щипців чи ручним виведенням плоду за тазовий кінець.

Після народження посліду (ручне відділення його проводять тільки згідно з показаннями) необхідно ретельно контролювати стан матки і кількість кров'янистих виділень. При гіпотонії матки (можливість розвитку матково-плацентарної апоплексії) потрібно не пропустити момент для своєчасного проведення її екстирпації. При розвитку геморагічного шоку і синдрому ДВЗ проводять відповідну терапію.

18.3 Аномалії прикріплення плаценти

Кровотечі у послідовому періоді можуть бути при щільному прикріпленні або прирощенні плаценти (рис. 82).

Причиною цієї патології найчастіше є перенесені запальні процеси (метроендометрити), післяопераційні рубці на стінці матки, підслизові міоматозні вузли, вади розвитку матки. Зв'язок плаценти з маткою у цих випадках може бути надто інтимним, що призводить до патологічного перебігу третього періоду пологів.

У нормі ворсини хоріона проникають у функціональний шар ендометрію і лише окремі, так звані "якірні" ворсини проникають до базального шару. Якщо ж ворсини проникають у базальний шар, але не переходять за його межі, говорять про щільне прикріплення плаценти (placenta adhaerens).

Проникнення ворсин за межі базального шару називається справжнім прирощенням плаценти (placenta accreta). Більш глибоке проростання ворсин у м'язовий шар носить назву вростання плаценти (placenta increta), а коли вони проростають через всі шари матки, то має місце проростання плаценти (placenta percreta).

Клінічний перебіг третього періоду пологів при цій патології буде залежати від того, яка частина поверхні плаценти інтимно з'єднана зі стінкою матки. Частіше зустрічаються випадки, коли тільки частина плаценти щільно прикріплена до матки. Така патологія носить назву часткового щільного прикріплення (або прирощення) плаценти.

Якщо ж плацента всією своєю поверхнею щільно прикріплена до стінки матки, то говорять про повне щільне прикріплення (чи прирощення) плаценти.

При частковому щільному прикріпленні (прирощенні) плаценти ділянка плацентарної площадки матки, де ворсини хоріона відшарувались, є джерелом кровотечі. При цьому кровотеча виникає при відсутності ознак відшарування плаценти.

Уразі появи кровотечі у третьому періоді пологів за відсутності ознак відшарування плаценти акушерка (якщо немає лікаря) повинна зробити ручне відокремлення плаценти і виділення посліду, обстеження стінок матки, масаж матки на кулаці та ввести скорочуючі матку середники.

Операцією ручного відокремлення плаценти повинна володіти також і медсестра.

При повному щільному прикріпленні (прирощенні) плаценти відсутні ознаки відшарування плаценти протягом півгодини і більше, кровотечі немає. У таких випадках також необхідно робити ручне відокремлення плаценти і виділення посліду. Проте слід пам'ятати, що при щільному прикріпленні плаценти вона відділяється рукою без особливих зусиль, а коли є прирощення плаценти, спроби відшарування її рукою безуспішні і супроводяться сильною кровотечею. У такому випадку слід негайно припинити спробу відшарування, викликати лікарську бригаду. Деякі автори рекомендують, не виводячи руки з матки, притиснути відшаровану ділянку плаценти до стінки матки з метою зменшення крововтрати.

До приїзду лікарської бригади необхідно зробити венепункцію, налагодити переливання кровозамінників (якщо є кровотеча), при наявності чергового лікаря будь-якої спеціальності слід розпочати переливання крові. Тим часом організувати виклик резервних донорів.

У всіх випадках істинного прирощення плаценти слід видаляти матку.

18.4 Гіпотонічні кровотечі

Причиною кровотечі у ранньому післяпологовому періоді найчастіше буває гіпотонія (атонія) матки чи гіпофібриноге-немія. Іноді кровотечу можуть спричинити розриви м'яких тканин родового каналу, а також дефекти посліду (затримка в матці часток плаценти чи оболонок). Щоб виявити причину кровотечі, необхідно перш за все ретельно оглянути послід та родові шляхи. Якщо є розриви м'яких тканин родового каналу, їх потрібно зашити.

У випадку наявності дефекту плаценти або значної кількості оболонок, слід зробити ручне обстеження порожнини матки, видалення частин посліду, що затримались. Таке втручання при дефекті частин посліду необхідно робити незалежно від того, є в даний час кровотеча чи немає.

Гіпотонія матки - стан, при якому знижується тонус мускулатури матки, її здатність до скорочення. Цей стан хоч і патологічний, проте зворотний, який можна перевести у нормальний, фізіологічний. На відміну від цього атонія - повна втрата здатності матки до відновлення тонусу. Атонія матки зустрічається надзвичайно рідко.

Виникненню гіпотонії сприяє інфантилізм, надто молодий або старший вік жінки, перерозтягнення матки (багатоводдя, багатоплідна вагітність, великий плід), надмірно швидкі пологи, інфекція у пологах, перенесені запальні процеси матки, фіброміоми, велика кількість перенесених пологів чи абортів, передлежання плаценти. В усіх цих випадках є високий ризик виникнення гіпотонічної кровотечі.

Клінічне ця патологія проявляється сильною кровотечею при відсутності розривів родового каналу та при цілому посліді. Кров, що витікає з матки, утворює згортки.

Матка розслаблена, велика, але у відповідь на подразнення відповідає скороченням, хоча не завжди повноцінним. Іноді зовнішня кровотеча буває незначною, кров накопичується у порожнині матки, розтягуючи її. В обох випадках швидко наростають ознаки крововтрати: блідість, падіння AT, прискорюється пульс, розширюються зіниці, породілля позіхає.

З метою попередження гіпотонічої кровотечі у жінок із групи високого ризику слід проводити внутрішньовенне введення 1 мл метилергометрину або 5 ОД окситоцину, розчинених у 500 мл 5% розчину глюкози; жінкам, що народжують уперше, введення цих препаратів розпочинають після народження голівки плоду, при прорізуванні плічок, а при повторних пологах - при врізуванні голівки.

Лікування полягає у негайній зупинці кровотечі. Лише чітке виконання всіх необхідних заходів у їх певній послідовності дає можливість врятувати породіллю.

Послідовність заходів для зупинки гіпотонічної кровотечі При кровотечі, що перевищила фізіологічну (більше 0,5%

маси тіла):

1. Випускають катетером сечу.

2. Кладуть холод на низ живота.

3. Виконують зовнішній масаж матки.

4. Одночасно вводять засоби, що скорочують матку (окситоцин - 5 ОД, метилергометрин - 1 мл), краще внутрішньовенно, якщо кровотеча не зменшується, вводять ще 20 ОД окситоцину на 20 мл 40% розчину глюкози (повільно!), простагландини (5 мг); мобілізують другу вену.

5. Під знеболенням проводять ручну ревізію порожнини матки і масаж на кулаці. (Якщо немає можливості дати наркоз, можна з метою знеболення ввести 1 мл 1% промедолу, 1 мл димедролу, 2 мл 50% анальгіну), після чого можна повторно ввести 20 ОД окситоцину внутрішньовенно крапельно на 100 мл 5% глюкози.

6. У заднє склепіння вводять тампон з ефіром.

7. Накладають клеми за Генкелем-Тікінадзе на параметрії або на шийку матки за Бакшеєвим (знімають затискачі через 20-30 хв. почергово).

8. Притискання черевної аорти до хребта слід розглядати як тимчасовий захід для зменшення крововтрати на час підготовки породіллі до операції. Одночасно проводять боротьбу із крововтратою.

Вдаючись до цих заходів, слід пам'ятати, що при крововтраті 800 мл, якщо кровотеча продовжується, необхідно розгортати операційну.

Якщо крововтрата перевищила 1000 мл, необхідна невідкладна операція. Повторне введення скоротливих середників у таких випадках не дає ефекту, а призводить лише до втрати часу і погіршення стану хворої.

Якщо пологи веде акушерка, вона зобов'язана визначити, чи відноситься жінка до групи високого ризику щодо виник-

нення гіпотонічної кровотечі і, коли це так, проводити профілактику кровотечі, як описано вище. Для ведення пологів у такої роділлі необхідно викликати лікаря. Якщо кровотеча виникла за відсутності лікаря, акушерка виконує всі заходи для зупинки кровотечі, включаючи ручну ревізію порожнини матки і масаж матки на кулаці.

18.5 Геморагічний шок в акушерстві

Терміном геморагічний шок в акушерстві прийнято називати стан, зумовлений гострою масивною крововтратою під час вагітності, в пологах чи післяпологовому періоді, який характеризується різким зниженням об'єму циркулюючої крові (ОЦК) і кровопостачання тканин. Розвиток геморагічного шоку є наслідком декомпенсації захисних сил організму. Порушення гемодинаміки, як відповідь організму на крововтрату, залежить не лише від об'єму крововтрати, а й від вихідного стану організму. При наявності у вагітних і роділь екстрагенітальної патології (вади серця, захворювання нирок, цукровий діабет), гестозів, анемії в організмі уже є порушення, що знижують його толерантність до крововтрати.

Фізіологічною вважають крововтрату, що не перевищує 0,5% маси тіла. Патологічна крововтрата може бути компенсованою і декомпенсованою. При відносно невеликій крововтраті (біля 500 мл, що не перевищує 10% об'єму циркулюючої крові, або 0,89% маси тіла), в організмі відбувається компенсація за рахунок підвищення тонусу венозних судин. При цьому частота серцевих скорочень, AT суттєво не змінюються. При декомпенсованій крововтраті (об'ємом більше 1% маси тіла, або більше 20% ОЦК -- 1000 мл і вище) у роділь та породіль відбувається порушення адаптаційних механізмів. Декомпенсована крововтрата проявляється різкою блідістю шкірних покривів, прискоренням пульсу, зниженням AT, запамороченням. Шкірні покриви блідо-ціанотичні, іноді навіть «мармурового» кольору, вологі на дотик. Розвивається задишка.

У клініці розрізняють три ступені шоку.

Шок І ступеню (компенсований шок). Розвивається при зниженні ОЦК на 20% (крововтраті 1% маси тіла). Систолічний AT при цьому знижується до 100 мм рт. ст., помірна тахікардія, пульс не більше 100 уд/хв. Шоковий індекс (співвідношення частоти серцевих скорочень і систолічного AT) дорівнює 1. Спостерігається блідість шкірних покривів, зниження температури тіла. Свідомість збережена.

Шок II ступеню (декомпенсований зворотний шок). Розвивається при крововтраті, що складає 25-30% ОЦК (1,5% маси тіла). Спостерігається виражена блідість шкірних покривів, похолодіння кінцівок, акроціаноз. Тахікардія до 120 уд/хв., глухість серцевих тонів, задишка. Систолічний AT падає до 100-80 мм рт. ст., наступає зниження венозного тиску. Порушується кровопостачання життєво важливих органів -- серця, легень, мозку, органів черевної порожнини. Розвивається олігурія. Шоковий індекс рівний 1,5.

...