Основи хирургії

- потім бинт ведуть косо по поверхні зігнутого суглоба на задню поверхню плеча, огинаючи його вище ліктьового суглоба;

- бинт повертають через поверхню суглоба на передпліччя, прикриваючи перші тури на 2/3;

- далі ходи бинта ведуть подібним чином, зближаючись до центру та перехрещуючи на стороні суглоба;

- закінчують пов'язку циркулярними турами бинта на плечі.

Ш Колосоподібна пов'язка на ділянку плечового суглоба застосовується для утримання перев'язного матеріалу в ділянці надпліччя, підключичної і пахвової ділянки.

Методика накладання пов'язки:

- для пов'язки використовується бинт шириною 10 - 12см;

- колосоподібна пов'язка може бути висхідною і низхідною;

а)висхідна колосоподібна пов'язка:

- фіксуючі тури бинта накладаються циркулярно у верхній третині плеча;

- потім тур бинта ведуть по зовнішній стороні плеча через ділянку плечового суглоба на надпліччя і по спині в пахвову ділянку протилежної сторони;

- далі бинт спрямовують косо вгору по передній поверхні грудей до надпліччя і ділянки суглоба хворої сторони;

- обводять його по задній поверхні і опускаються в пахвову ділянку, звідки бинт спрямовують по зовнішній поверхні плечового суглоба, прикриваючи 2/3 попереднього ходу;

- далі бинт знову ведуть по спині, косо вниз у пахвову ділянку протилежної сторони і продовжують повторювати ходи, поки не буде закрита вся ділянка суглоба і надпліччя;

- закріплюють пов'язку циркулярними ходами у верхній третині плеча.

б) низхідна колосоподібна пов'язка:

- фіксуючі ходи починають циркулярно у верхній третині грудної клітки;

- надалі тури бинта на ділянку суглоба починають ближче до шиї і поступово опускаються до верхньої третини плеча, прикриваючи знизу кожен хід на 2/3;

- закріплюють пов'язку циркулярними турами у верхній третині плеча.

Ш Пов'язка Дезо застосовується для фіксації верхньої кінцівки до тулуба (найчастіше при наданні першої допомоги хворим із переломом ключиці, вивихом плеча).

Методика накладання пов'язки:

- для пов'язки використовується бинт шириною 10 - 12см;

- при переломі ключиці попередньо в пахвову ділянку вкладають ватно-марлевий валик для запобігання зсуву відламків;

- перед накладанням пов'язки рука згинається в ліктьовому суглобі під прямим кутом і приводиться до тулуба;

- пов'язку починають циркулярними ходами бинта через середню третину плеча навколо грудної клітки;

- потім хід бинта спрямовують із пахвової западини здорової сторони на хворе надпліччя і вертикально вниз по спині під передпліччя;

- далі хід бинта огинає передпліччя і йде в пахвову западину здорової сторони, а потім по спині на хворе передпліччя і вниз під лікоть;

- обвівши лікоть спереду назад, тур бинта ведуть по спині в пахвову западину здорової сторони, переходячи на горизонтальний тур навколо грудної клітки через середину плеча;

- далі повторюють попередні тури по три-чотири рази і кінець бинта закріплюють навколо грудної клітки.

Пов'язки на ділянки живота, таза та нижні кінцівки

Бинтові пов'язки на ділянку живота застосовується рідко, тому що перевага віддається клейовим пов'язкам. Бинтування живота іноді застосовують після операції. Зазвичай використовується широкий бинт (не менше 10см), а пов'язка накладається за типом спіральної.

Ш Колосоподібна пов'язка на ділянку таза застосовується для закриття пахвової ділянки, зовнішньої бічної поверхні і ділянки сідниць.

Методика накладання пов'язки:

- для пов'язки використовується бинт шириною 10 - 12см;

- фіксуючі тури бинта накладають навколо тулуба нижче пупка;

- потім бинт ведуть зліва направо косо ззаду наперед по бічній поверхні середньої третини правого стегна, огинаючи його;

- далі тур бинта повертають косо вгору і внутрішньо, перетинаючи в паховій ділянці попередній тур, і далі ведуть над гребенем здухвинної кістки ліворуч, потім по задній поверхні тулуба і знову на пахову ділянку, повторюючи попередні тури бинта і прикриваючи кожний із них на 2/3;

- пов'язку закінчують циркулярними ходами навколо тулуба.

Ш Колосоподібна пов'язка на ділянку кульшового суглоба накладається подібним чином, але при цьому:

- фіксуючі тури накладають циркулярно в середній третині стегна;

- за способом накладання вона ідентична колосоподібній пов'язці на ділянку плечового суглоба.

Ш 8 - подібна пов'язка на лобок (ділянку промежини) застосовується головним чином після операцій на прямій кишці, сечівнику і при запальних процесах даної ділянки.

Методика накладання пов'язки:

- для пов'язки використовується бинт шириною 10 - 12см;

- фіксуючі тури починають циркулярно навколо живота;

- потім ходи бинта накладають за типом 8 - подібних навколо верхньої третині стегон, що перехрещуються на лобку або на промежині;

- завершують пов'язку закріплюючими турами навколо живота.

Ш Спіральна пов'язка на стегно або гомілку накладається за принципом спіральної пов'язки на передпліччя (з перегинами).

Методика накладання пов'язки:

а) спіральна пов'язка на гомілку:

- фіксуючий тур накладають циркулярно в нижній третині гомілки над щиколотками;

- далі тури бинта переходять у висхідні спіральні, кожен з яких прикриває попередній тур на 2/3;

- перегини бинта виконуються в міру необхідності, по можливості - поза зоною рани;

- закінчують пов'язку круговими ходами бинта у верхній третині гомілки;

б) спіральна пов'язка на стегно:

- фіксуючий тур накладають циркулярно в нижній третині стегна;

- далі тури бинта ведуть вгору спірально, прикриваючи на 2/3попередній тур;

- перегини бинта виконують у міру необхідності,як правило, поза зоною рани;

- закінчують пов'язку переходом на циркулярні ходи бинта навколо живота(для кращої фіксації пов'язки).

Ш Черепашача пов'язка на ділянку колінного суглоба застосовується для закриття ділянки колінного суглоба і підколінної ямки.

Методика накладання пов'язки:

- для пов'язки використовується бинт шириною 7 - 10см;

- пов'язка має два різновиди: розбіжна (застосовується частіше) і збіжна;

- методика накладання пов'язки аналогічна черепашачій пов'язці на ділянку ліктьового суглоба;

- ходи бинта утворюють перехрест на задній поверхні, у зоні підколінної ямки.

Ш 8 - подібна пов'язка на гомілковостопний суглоб досить поширена при наданні допомоги хворим із травмою суглоба (розрив зв'язок, підвивих і т.п.).

Методика накладання пов'язки:

- для пов'язки використовується бинт шириною 7 - 10см;

- починають пов'язку із кругових ходів бинта над щиколотками;

- далі бинт спрямовують через тил стопи (у середній її третині) на підошву циркулярно навколо стопи;

- знову повертають бинт по тилу стопи косо на гомілку, перетинаючи попередній хід;

- повторюючи 8-подібні ходи, закривають ділянку гомілковостопного суглоба;

- закінчують пов'язку круговими ходами бинта над щиколотками.

Примітка: перед накладанням пов'язки стопа повинна бути зігнута під прямим кутом.

Ш Черепашача пов'язка на ділянку п'яти застосовується у тих випадках, коли необхідно закрити ділянку п'яти, залишаючи відкритими інші відділи стопи.

Методика накладання пов'язки:

- для пов'язки використовується бинт шириною 5 - 7см;

- перший тур бинта йде через п'яту і тил гомілковостопного суглоба циркулярно;

- наступні тури накладаються в одну та іншу сторони від першого;

- ці ходи можна доповнити турами, що йдуть по бічній поверхні п'яти з переходом на підошовну поверхню і тил стопи;

- закінчують пов'язку круговими ходами бинта над щиколотками.

Ш Пов'язка на стопу, що повертається, застосовується для закриття всієї поверхні стопи і ділянки гомілковостопного суглоба.

Методика накладання пов'язки:

- для пов'язки використовується бинт шириною 5 - 7см;

- фіксуючі тури бинта накладають циркулярно в ділянці щиколоток;

- потім накладають кілька поздовжніх ходів, що йдуть по бічних поверхнях стопи від п'яти до пальців;

- далі бинт ведуть по тилу стопи до кінчиків пальців і спіральними турами бинта прибинтовують поздовжні ходи на всьому протязі стопи, а на ділянку гомілковостопного суглоба накладають 8-подібні тури;

- закріплюють пов'язку круговими ходами над щиколотками.

Ш Спіральна пов'язка на перший палець стопи

Методика накладання пов'язки:

- для пов'язки використовується бинт шириною 4 - 5см;

- починають пов'язку з фіксуючих турів над щиколотками;

- потім бинт ведуть по тильній поверхні стопи до кінчика першого пальця, який закривається спіральними ходами;

- від основи пальця по тилу стопи бинт ведуть до ділянки щиколоток, де й закріплюють пов'язку циркулярними ходами бинта.

Ш Пов'язка на ампутаційну куксу гомілки або стегна.

Методика накладання пов'язки:

- для пов'язки використовується бинт шириною 5 - 7см;

- пов'язку починають фіксуючими круговими ходами вище кукси;

- потім, зробивши перегин бинта на передній поверхні, його ведуть у поздовжньому напрямку вниз, закриваючи куксу, і по задній поверхні продовжують хід бинта у зворотному напрямку до циркулярного ходу;

- виконують чередування поздовжніх ходів бинта, що повертаються, з фіксуючими циркулярними його ходами доти, поки вся кукса не буде закрита пов'язкою;

- з метою кращої фіксації пов'язки перед її накладанням шкіру на місці майбутніх циркулярних ходів змазують клеєм (креолом);

- при короткій куксі стегна перші фіксуючі тури бинта рекомендується проводити навколо живота в нижній його ділянці, а потім переходити на стегно.

Косинкові пов'язки

Косинка має трикутну форму, виготовляється з різних тканин і має:

- основу - найдовша сторона косинки;

- верхівку - кут напроти основи;

- кінці - два інших кути;

- середину - частина косинки, що розташована між основою і верхівкою.

Косинкова пов'язка є розповсюдженим видом пов'язок при наданні першої медичної допомоги, особливо при масових травмах. За допомогою однієї або кількох пов'язок можна швидко накласти пов'язку на будь-яку частину тіла.

Ш Підтримуюча косинкова пов'язка для руки застосовується для підвішування руки при травмі передпліччя та кисті.

Методика накладання пов'язки:

- косинка укладається на передню поверхню тіла таким чином, щоб один кінець лежав на надпліччі ушкодженої сторони, основа розташовувалась уздовж середньої осі тіла, верхівка звернена до ліктя, а інший кінець вільно звисав;

- ушкоджену руку, зігнуту в ліктьовому суглобі під прямим кутом, обережно укладають таким чином, щоб ділянка ліктя розташовувалася на середині косинки;

- нижній кінець косинки поміщають на надпліччя здорової сторони, обидва кінці підтягують і зав'язують у ділянці задньої поверхні шиї;

- верхівка огинає ліктьовий суглоб, загортається на плече і фіксується шпилькою.

Ш Косинкова пов'язка на ділянку плечового суглоба застосовується для закриття ушкоджень у ділянці суглоба.

Методика накладання пов'язки:

- для пов'язки необхідно мати дві косинки або одну косинку і шматок бинта;

- косинка укладається на ділянку суглоба таким чином, щоб середина її прикривала ділянку суглоба, верхівка розташовувалася на надпліччі ушкодженої сторони, основа - на плечі;

- кінці косинки проводять навколо плеча і зав'язують;

- верхівку косинки закріплюють за допомогою іншої косинки, складеної галстуком, або шматка бинта, накладених на надпліччя цієї ж сторони та проведену через пахвову ділянку здорової сторони;

- верхівку підтягують, перегинають і фіксують шпилькою.

Ш Косинкова пов'язка на кисть застосовується для закриття кисті при наданні першої допомоги, наприклад, при опіку.

Методика накладання пов'язки:

- кисть укладають на середину косинки долонною поверхнею вниз, при цьому основа косинки повинна бути на рівні нижньої третини передпліччя;

- верхівку косинки загортають на тил кисті і передпліччя;

- кінці обертають навколо нижньої третини передпліччя та зав'язують;

- верхівку загортають на кисть і фіксують шпилькою.

Ш Косинкова пов'язка на стопу застосовується для закриття всієї стопи.

Методика накладання пов'язки:

- середину косинки кладуть на підошовну поверхню стопи, а основу розташовують по задній поверхні нижньої третини гомілки;

- верхівку загортають на тил стопи і гомілку;

- кінці косинки обертають навколо нижньої третини гомілки і зав'язують;

- верхівку косинки загортають на тил стопи, прикриваючи вузол, і закріплюють шпилькою.

Ш Косинкова пов'язка на кульшовий суглоб застосовується для закриття ділянки кульшового суглоба та сідниці.

Методика накладання пов'язки:

- для пов'язки необхідно мати дві косинки або одну косинку і шматок бинта;

- косинку укладають серединою на ділянку суглоба, основою донизу, а верхівкою вгору;

- кінці косинки зав'язують навколо стегна у верхній його третині;

- верхівку косинки піднімають вгору і фіксують навколо тулуба іншою косинкою, складеною галстуком, або за допомогою шматка бинта;

- після цього загортають донизу і фіксують шпилькою.

Ш Косинкова пов'язка на сідничні ділянки застосовується для закриття обох сідничних ділянок та промежини.

Методика накладання пов'язки:

- основу косинки укладають на поперекову ділянку, а серединою закривають сідничні ділянки;

- верхівку загортають через промежину на живіт, де і закріплюють, зав'язуючи кінці косинки.

Ш Косинкова пов'язка на голову застосовується для закриття волосистої ділянки голови.

Методика накладання пов'язки:

- основу косинки укладають на потиличну ділянку;

- серединою косинки прикривають ділянку склепіння черепа, а верхівка лягає на чоло;

- кінці косинки зав'язують на чолі, а верхівку загортають догори так, що вона прикриває вузол, і закріплюють її шпилькою.

Ш Косинкова пов'язка на молочну залозу застосовується при маститах, пораненнях, операціях на молочній залозі.

Методика накладання пов'язки:

- основу косинки укладають косо під молочну залозу по перехідній складці;

- верхівку перекидають через надпліччя хворої сторони;

- кінці зав'язують на спині і до них шпилькою фіксують верхівку косинки.

Пращоподібні пов'язки

Праща являє собою смужку матерії (частіше марлі) довжиною 1,0-1,2м, шириною 10 - 15см, кінці якої поздовжньо розрізані з обох боків, не доходячи до середини.

У такої пов'язки є чотири кінця і середня частина, що призначена для прикриття ушкодженої ділянки поверх перев'язного матеріалу (пов'язка зручна для накладання на виступаючі частини - ніс, підборіддя, тім'яна ділянка, потилиця, а також на ділянку промежини).

Ш Пращоподібна пов'язка на ніс.

Методика накладання пов'язки:

- середину пращоподібної пов'язки кладуть на ніс у поперечному напрямку;

- верхні кінці проводять нижче вушних раковин і зав'язують на задній поверхні шиї;

- нижні кінці розташовують вище вушних раковин і зав'язують на потилиці.

Ш Пращоподібна пов'язка на підборіддя.

Методика накладання пов'язки:

- середину пращі укладають на підборіддя в поперечному напрямку до обличчя таким чином, що верхня частина середини пращі охоплює підборіддя, а нижня - підщелепну ділянку;

- верхні кінці проводять нижче вушних раковин і зав'язують на шиї;

- нижні кінці проводять над вушними раковинами і зав'язують на тім'яній ділянці.

Ш Пращоподібна пов'язка на потиличну ділянку.

Методика накладання пов'язки:

- середину пращі кладуть на потиличну ділянку;

- верхні кінці ведуть донизу і зав'язують у ділянці підборіддя;

- нижні кінці ведуть уперед догори і зав'язують на чолі вище надбрівних дуг.

Ш Пращоподібна пов'язка на тім'яну ділянку.

Методика накладання пов'язки:

- середину пращі кладуть на тім'яну ділянку;

- передні кінці ведуть донизу і назад і зав'язують на шиї нижче потиличного горба;

- задні кінці ведуть донизу вперед і зав'язують у ділянці підборіддя.

Ш Пращоподібна пов'язка на промежину.

Методика накладання пов'язки:

- шматок бинта зав'язують навколо тулуба у вигляді пояса;

- середину пращі поміщають на промежину;

- два передніх кінці прив'язують до пояса на деякій відстані один від одного;

- два задніх кінці ідентичним способом закріплюють на поясі позаду.

Клейові пов'язки

Клеолова пов'язка застосовується як вторинна для фіксації первинної пов'язки. Клеол складається з 45 частин каніфолі, 1 частини рослинної олії, 37 частин 95% етилового спирту і 17 частин ефіру.

Техніка накладання клеолової пов'язки:

- навколо накладеної на рану первинної пов'язки шкіру змазують ватним тампоном, змоченим креолом;

- очікують 1-2хвилини, поки клеол трохи підсохне:

- марлеву серветку натягують над первинною пов'язкою, щільно притискають до ділянок шкіри, змазаних креолом;

- надлишкові краї серветки, що не пристали до шкіри, обрізають ножицями.

Пов'язки із застосуванням плівкотвірних препаратів.

В основі цих пов'язок лежать різні полімери, які після нанесення на шкіру швидко висихають і утворюють захисну плівку (застосовують такі пов'язки на післяопераційні рани, що гояться первинним натягом, і не рекомендується їх застосовувати для покриття великих ушкоджень шкірних покривів, кровоточивих, мокнучих і забруднених ран, а також при наявності запальних змін у зоні рани).

Ліфузол:

- наносять на лінію швів розпилюванням з балона протягом 1-2секунд;

- через 30 секунд на шкірі утвориться міцна прозора еластична плівка;

- розпилювання повторюють 2-3 рази з інтервалом 30 секунд;

- плівка добре утримується на шкірі протягом 6-8 днів;

- плівка може бути видалена спиртом, ефіром, ацетоном.

Переваги ліфузолу:

- простота застосування препарату;

- швидкість накладення пов'язки, економія перев'язного матеріалу;

- можливість спостерігати за станом рани без зміни пов'язки;

- водонепроникність плівки, що дозволяє мити хворих.

Наклейки із целофану:

- застосовуються для герметичної ізоляції рани при прийомі ванни або душу;

- після закриття рани первинною пов'язкою шкіру навколо змазують креолом на ширину не менше 1см;

- поверх пов'язки накладають шар целофану (без складок) і щільно притискають;

- через 5 хвилин наклейка висихає, і хворий може приймати душ або ванну;

- знімають целофан після протирання по краях спиртом або бензином.

Лейкопластирні пов'язки

Лейкопластир застосовується для фіксації первинної пов'язки на рані.

Методика накладання пов'язки:

- на рану накладають стерильну первинну пов'язку;

- кількома смужками лейкопластиру, що повинен виходити за краї первинної пов'язки по обидва боки на кілька сантиметрів, щільно фіксують пов'язку;

- смужки лейкопластиру можна розташовувати паралельно, хрестоподібно, зіркоподібно тощо.

- перед накладанням лейкопластирної пов'язки волосся на шкірі навколо рани слід поголити.

Клінічні завдання

Завдання №1.

У хворого рана в ділянці правого променезап'ясткового суглоба. Яку пов'язку слід використати для надання допомоги постраждалому?

А - Хрестоподібну на тил кисті.

Б - Циркулярну на ділянку суглоба.

В - Пов'язку, що повертається, на кисть.

Г - Пов'язку Дезо.

Д - Використати лейкопластир.

Завдання №2.

Хворому з вивихом плеча необхідно надати першу допомогу на місці травми. Яку пов'язку слід застосувати в цьому випадку?

А - Колосоподібну на плечовий суглоб.

Б - Косинкову на плечовий суглоб.

В - Пов'язку Дезо.

Г - Циркулярну на ділянку плечового суглоба.

Д - Циркулярну на ділянку плеча та ліктьового суглоба.

Завдання №3.

У лікарню звернувся хворий із нагноєнням рани, що знаходиться на задній поверхні шиї. Яку бинтову пов'язку слід при цьому застосувати?

А - Хрестоподібну на потилицю.

Б - Вуздечку.

В - Циркулярну навколо шиї.

Г - Пов'язку Дезо.

Д - «Неаполітанську» шапочку.

Завдання №4.

У потерпілого п'ять ран в ділянці волосистої частини голови. Яку пов'язку необхідно застосувати в цьому випадку?

А - Косинкову на голову.

Б - Чепець.

В - «Неаполітанську» шапочку.

Г - Використати лейкопластир.

Д - Пов'язки на основі креолу.

Відповіді на клінічні завдання.

Завдання №1. Правильна відповідь Б.

Обґрунтування правильної відповіді: циркулярну на ділянку суглоба є оптимальною.

Завдання №2. Правильна відповідь В.

Обґрунтування правильної відповіді: пов'язку Дезо більш надійно фіксує плечовий суглоб.

Завдання №3. Правильна відповідь А.

Обґрунтування правильної відповіді: хрестоподібна на потилицю є оптимальною.

Завдання №4. Правильна відповідь Б.

Обґрунтування правильної відповіді: для волосистої частини голови чепець є спеціальною пов'язкою.

Тести самоконтролю знань

1. Яку бинтову пов'язку при наданні першої допомоги слід використати у хворого з переломом нижньої щелепи ?

А - Чепець.

Б - Вуздечку.

В - Пращоподібну.

2.У хворого фурункул на передній черевній стінці. Яку пов'язку слід накласти?

А - Косинкову.

Б - Бинтову

В - Лейкопластирну.

3. Яку бинтову пов'язку слід накласти потерпілому з раною нігтьової фаланги І пальця?

А - Спіральну.

Б - Пов'язку, що повертається.

В - Циркулярну.

4. Яку бинтову пов'язку слід накласти хворому із запальним процесом нігтьової фаланги ІІ пальця лівої кисті?

А - Спіральну.

Б - Пов'язку, що повертається.

В - Циркулярну.

5.У чоловіка відірвані пальці лівої кисті. Як називається пов'язка, що лікар може використати для надання першої допомоги?

А - Хрестоподібна на кисть.

Б - Спіральна на кисть.

В - Пов'язку, що повертається, на куксу.

6. У хворого укушені рани правого передпліччя. Яка бинтова пов'язка може бути використана лікарем для надання допомоги постраждалому?

А - Спіральна з перегинами.

Б - Циркулярна.

В - Повзуча.

7. Хворому проведена операція з приводу гідраденіту в правій пахвовій ділянці. Яку бинтову пов'язку йому можна накласти?

А - Пов'язку Дезо.

Б - Низхідну колосоподібну.

В - Циркулярну.

8. У хворого рана верхньої третини правого стегна в ділянці великого вертлюга. Яку бинтову пов'язку слід накласти постраждалому?

А - Колосоподібну.

Б - Спіральну.

В - Циркулярну.

9. У хворого перелом в середній третині правого плеча. Яку бинтову пов'язку можна застосувати для іммобілізації?

А - Пов'язку Дезо.

Б - Колосоподібну.

В - Циркулярну.

10. При ходьбі жінка оступилася, з'явився гострий біль у лівому гомілковому гомілковостопному суглобі. Яку бинтову пов'язку можна застосувати для полегшення стану хворої?

А - Пов'язку, що повертається, на кисть.

Б - 8-подібну на гомілковостопний суглоб.

В - Черепашачу на ділянку п'яти.

11. Важким гострим предметом, що впав на стопу, у працівника були відсічені три пальці. Яку найкраще накласти бинтову пов'язку при наданні першої медичної допомоги?

А -Пов'язку, що повертається.

Б - Спіральну.

В - Циркулярну.

Відповіді на завдання. 1 - Б, 2 - В, 3 - Б, 4 - Б, 5 - В, 6 - А, 7 - Б, 8 - А,

9 - А, 10 - Б, 11 - А.

ГЛАВА 4. ПЕРЕДОПЕРАЦІЙНИЙ ПЕРІОД. ЗАГАЛЬНЕ ЗНЕБОЛЮВАННЯ

Мета:вміти проводити загальне знеболювання.

Боротьба з болем була і залишається одним із найважливіших завдань сучасної медицини. Вирішення цієї проблеми стало можливим із розвитком теоретичної і практичної анестезіології. Знеболювання хірургічних втручань і хворобливих маніпуляцій проводилося з давніх часів, хоча розвиток у світі анестезіології, як окремої спеціальності, почався тільки в середині XIX ст., а дійсне визнання прийшло в 30-х роках XX сторіччя в зв'язку зі створенням наукової бази. Захист організму від захворювань, впливу патологічних факторів, операційної агресії варто розпочинати в передопераційному періоді і продовжувати протягом виконання оперативного втручання, а також у ранньому післяопераційному періоді. Гаслом сучасної анестезіології є давньолатинський девіз: «REGENS DEFENDO», що позначає «КЕРУЮЧИ, ЗАХИЩАЮ».

Анестезіологія (походить від сполучення грецьких слів «an» - заперечення, «aesthesis» - відчуття, чутливість, «logos» - наука) - наука, що вивчає теорію і практику усунення болю, методи підтримки і відновлення життєво важливих функцій організму, керування ними, порушення гомеостазу, що виникли в результаті будь - якого патологічного процесу або під впливом оперативного втручання.

Активна участь анестезіолога в обстеженні і лікуванні важкохворих починається вже в передопераційному періоді, що в значній мірі зменшує ризик анестезії й операції. У цей період необхідно:

1) оцінити стан хворого;

2) з'ясувати характер і обсяг хірургічного втручання;

3) визначити ступінь ризику анестезії;

4) взяти участь у підготовці (попередньої і безпосередньої) хворого до операції;

5) вибрати раціональний для хворого метод анестезії.

Оцінка стану хворого

Якщо хворий знаходиться в критичному стані чи є ризик його розвитку, анестезіолог повинен оглянути його якомога раніше. Основні джерела одержання інформації, що дозволяє скласти уявлення про стан хворого - це історія хвороби, бесіда з хворим або його родичами, дані фізикального, функціонального, лабораторного і спеціального досліджень.

Поряд із формуванням загального уявлення про захворювання, причини його виникнення і динаміку, анестезіолог має з'ясувати такі відомості:

вік, масу тіла, зріст, групу крові хворого;

супутні захворювання, ступінь функціональних розладів і компенсаторних можливостей на момент огляду;

склад медикаментозної терапії, що застосовувалася в останній час, тривалість прийому і дози препаратів, дату скасування;

алергологічний анамнез (наявність незвичайних реакцій на медикаментозні засоби й інші речовини);

наявність в анамнезі хірургічних втручань;

час останнього прийому рідини та їжі;

у жінок слід дізнатися дату останньої й очікуваної менструації, її звичайний характер;

наявність професійних шкідливостей і шкідливих звичок;

характерологічні та поведінкові особливості, психічний стан, переносимість болю.

Наказом МОЗ України рекомендована до використання класифікація ступеня операційного ризику за В.А. Гологорським, що крім оцінки фізичного статусу пацієнта враховує обсяг і характер хірургічного втручання:

Загальна анестезія чи наркоз ( від грецького narcosis - ціпеніти ) - це гальмування ЦНС, що виникає під впливом різних анестетиків, супроводжується втратою свідомості, чутливості, рухів, умовних і деяких безумовних рефлексів і яке зникає при припиненні введення анестетиків.

Методи анестезії:

· Термінальна (місцева) - блокування больових імпульсів анестетиком, що безпосередньо впливає на чутливі нервові закінчення.

· Реґіонарна (або анестезія «протягом») - блокування проведення больового імпульсу на відстані від зони операції, але не на рівні ЦНС. До її різновидів належать:

- провідникова (стовбурна);

- анестезія нервових сплетень (паравертебральна, плексусна);

- епідуральна;

- спинномозкова або субарахноїдальна.

· Загальна анестезія - блокада сприйняття болю на рівні ЦНС.

1. Різновиди за глибиною пригнічення свідомості:

- Седація - контрольований рівень медикаментозної депресії свідомості, при якому збережені захисні рефлекси, що забезпечують адекватне дихання, і збережені відповіді на фізіологічні стимули або вербальні команди.

- Наркоз - штучно викликаний глибокий сон із втратою свідомості та больової чутливості. Його поділяють на види:

1)за кількістю анестетиків, що використовуються: однокомпонентний та багатокомпонентний;

2) за способом введення анестетиків: інгаляційний і неінгаляційний;

3) за методом інгаляційної анестезії: масковий (орофарингеальний, назофарингеальний), за допомогою ларингомаски, ендотрахеальний (назо - або оротрахеальний), через трахеостому;

4) за способом введення неінгаляційних анестетиків: внутрішньовенний, внутрішньом'язовий, пероральний, прямокишковий, внутрішньо порожнинний.

2. Різновиди за кількістю компонентів, що використовуються:

- однокомпонентний - всі етапи, починаючи від вступного наркозу до завершення анестезії, забезпечують введенням одного фармакологічного препарату;

- багатокомпонентний - проводиться одночасним введенням кількох загальних анестетиків. Підвиди багатокомпонентної анестезії: змішана(введення кількох анестетиків одним шляхом), комбінована (послідовне використання кількох загальних анестетиків, які вводять різними шляхами, або їх комбінація з іншими препаратами).

3. Компоненти загальної анестезії:

- медикаментозний сон (хворий не повинний бути присутнім на власній операції);

- аналгезія - блокада сприйняття болю;

- -нейровегетативна блокада - гальмування соматичних і вегетативних (нейровегетативних і нейроендокринних) реакцій на біль застосуванням анальгетиків,анестетиків,місцевої анестезії;

-міорелаксація - розслаблення поперечносмугастої мускулатури й усунення рухових реакцій;

- підтримка адекватного газообміну і легеневої вентиляції шляхом забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів за допомогою усунення западання язика, интубації, трахеостомії, штучного підвищення змісту кисню в крові в результаті збагачення дихальної суміші киснем чи проведенням ГБО; проведення ШВЛ, зниження потреби організму в кисні внаслідок штучної гіпотермії.

- підтримка адекватного кровообігу і контроль за ним шляхом заповнення дефіциту обсягу циркулюючої крові переливанням крові і кровозамінників; попередження гноблення насосної функції серця; регуляції тонусу кровоносних судин, екстракорпоральним кровообігом.

- регуляція обмінних процесів - попередження кисневого голодування, забезпечення водно-електролітного балансу, енергетичних потреб організму, попередження порушень терморегуляції.

Перед будь-якою анестезією, виконуваної в плановому порядку, необхідно:

- поговорити з хворим про майбутню анестезію, одержати його згоду на обраний метод, дати рекомендації про поводження в найближчому післяопераційному періоді;

- заборонити йому приймати їжу перед операцією (не менше ніж за 5- 6 годин);

- порадити хворому спорожнити сечовий міхур вранці перед операцією і зняти зубні протези;

- призначити премедикацію.

Крім того, при необхідності призначають очисну клізму ввечері, напередодні операції, а також ранком.

Премедикація - це комплекс медикаментозних і безмедикаментозних заходів, спрямованих на забезпечення підготовки хворого до проведення анестезії.

Види премедикації:

- лікувальна - призначається з метою нормалізації життєво важливих функцій організму, корекції показників гомеостазу, лікування супутніх і профілактики загострень хронічних захворювань;

- профілактична:

· психологічна - кожен пацієнт має право і повинен бути інформований про майбутнє знеболювання, на яке він повинен дати письмову згоду;

· механічна - порожній або спорожнений шлунок і кишечник;

· медикаментозна - перед наркозна підготовка нейролептиками, транквілізаторами, снодійними, центральними анальгетиками, антигістамінними, антихолінергічними препаратами.

Завдання медикаментозної підготовки:

- забезпечити седативний ефект;

- зменшити споживання анестетиків і підсилити їх аналгетичну та анестетичну здатність.

NB! Після премедикації хворий не повинен вставати з ліжка!

Доставляти хворого в операційну слід тільки на каталці!

Ввідний наркоз - етап комбінованого загального знеболювання, що забезпечує поступове введення в наркоз без стадії збудження.

Препарати для ввідного наркозу: інгаляційні (фторотан, закис азоту), неінгаляційні анестетики (тіопентал натрію, натрію оксибутират, кетамін, пропофол) або їх комбінації).

Наркоз періоду підтримки - проведення наркозу протягом усього оперативного втручання. Основне завдання полягає в ефективному захисті хворого від операційного стресу і забезпеченні оптимальних умов для роботи хірурга.

Виведення з наркозу починається з моменту припинення подачі анестетика. Основне завдання - відновлення адекватного спонтанного дихання (відсутність ознак тахіпное, ціанозу при диханні повітрям протягом 5 - 10 хвилин; правильний ритм дихання) та захисних рефлексів (глоткового, кашльового).

Клінічна картина наркозу залежить від особливостей впливу того чи іншого загального анестетика на ЦНС, що визначається характером і послідовністю зміни рефлексів, дихання й кровообігу, тонусу м'язів.

СТАДІЇ ТА КЛІНІКА ЕФІРНОГО НАРКОЗУ

(за Гведелом - Жоровим)

1. Стадія І - аналгезії.

Починається від початку введення в наркоз до моменту втрати свідомості. Тривалість в середньому складає 3 - 8 хвилин.

Клініка стадії аналгезії:

· на початку цієї стадії проявляється подразлива дія ефіру:

- задуха;

- затримка дихання, його нерегулярність;

- кашель;

- значне слиновиділення;

- помірне розширення зіниць;

- деяке збільшення частоти або прискорення пульсу і підвищення АТ;

· до кінця І стадії зникає больова чутливість на тлі збереження тактильної.

Рівні І стадії за Артузіо:

- відсутність аналгезії та амнезії;

- часткова аналгезія й амнезія;

- повна аналгезія й амнезія (може бути застосований для виконання невеликих поверхневих операцій, наприклад, розкриття гнійника).

2. Стадія ІІ - збудження.

Починається з моменту втрати свідомості.

Клініка стадії збудження:

- рухове занепокоєння і мовне збудження;

- порушення ритму дихання;

- підвищується артеріальний тиск;

- частішає пульс;

- зіниці розширені, реакція на світло збережена;

- підвищується м'язовий тонус і всі рефлекси;

- можливо блювання і фібриляція шлуночків.

3.Стадія ІІІ - хірургічна.

Клініка хірургічної стадії по рівнях:

· ІІІэ - рівень руху очних яблук або поверхневий наркоз. Характеризується настанням спокійного сну на тлі глибокого та рівномірного дихання:

- зіниці звужуються, реакція на світло збережена;

- очні яблука роблять повільні колоподібні рухи або фіксовані ексцентрично;

- збережені рогівкові і глотково - гортанний рефлекси (що перешкоджає інкубації трахеї);

- артеріальний тиск і пульс наближаються до вихідних величин;

- м'язовий тонус збережений;

- відсутня реакція на слабкі больові подразники, але викликаються відповідні рухові та вегетативні реакції на сильний біль.

· ІІІээ- рівень рогівкового рефлексу або виражений наркоз (можливе виконання більшості операцій). Характеризується фіксацією очних яблук:

- подальше ослаблення рефлекторної активності у відповідь на болючі подразники;

- очні яблука розташовані центрально, нерухомо;

- зіниці вузькі, слабко реагують на світло;

- рогівка волога;

- гортанний і глотковий рефлекси відсутні;

- рогівковий рефлекс зникає до кінця другого рівня;

- дихання рівне, глибоке;

- артеріальний тиск і пульс у межах вихідних показників;

- м'язовий тонус знижений.

· ІІІэээ - рівень розширення зіниць, або глибокий наркоз. Починає проявлятися токсична дія ефіру на організм:

- очні яблука фіксовані центрально;

- зіниці розширюються до кінця цього рівня, не реагують на світло;

- рогівка суха;

- настає виражена релаксація м'язів, у т.ч. дихальних;

- вдих триваліший за видих;

- дихання часте, поверхневе, іноді парадоксальне, забезпечується в основному рухом діафрагми;

- пульс частішає;

- артеріальний тиск знижується;

- знижується м'язовий тонус;

- зберігається реакція на розтягування сфінктера прямої кишки.

· ІІІэv - рівень діафрагмального дихання або передозування. Зіниці розширені, відсутня реакція на світло:

- очні яблука м'які;

- рогівка суха, тьмяна4;

- параліч міжреберних м'язів;

- низький АТ;

- пульс ниткоподібний, слабкий;

- ціаноз;

- параліч сфінктерів.

4. Стадія ІV - пробудження.

Відбувається через 15 - 20 хвилин (в середньому) після припинення подачі анестетика. Цей період є повторенням пройдених стадій у зворотному порядку, але межі між стадіями нечіткі, менше виражена стадія збудження. Після глибокого наркозу настає вторинний сон, що може тривати кілька годин.

NB! Навіть після відновлення свідомості хворий протягом кількох годин має потребу в інтенсивному нагляді і контролі.

Загальна анестезія з інтубацією трахеї і штучною вентиляцією легень (ШВЛ) показана при виконанні порожнинних оперативних утручань, при операціях на ділянці лицьового черепа, на гортані і трахеї, при не порожнинних утручаннях тривалістю більше 1-1,5 години, якщо мається хитлива компенсація гемодинамічних і дихальних розладів, при наявності ознак декомпенсації систем подиху і кровообігу при обсязі оперативного втручання, оцінюваного в 2 і більше балів.

Вибір конкретного методу анестезії визначається, насамперед, станом водно-електролітного балансу і серцево-судинної системи. Зокрема, одномоментне введення великих доз дроперидолу (нейролептаналгезія), навіть при проведенні планової анестезії нерідко обумовлює розвиток вираженої артеріальної гіпотензії за рахунок його -адреноблокуючої дії. При наявності ж явної чи схованої гіповолемії (перитоніт, кишкова непрохідність, крововтрата, важка травма чи поранення і т.п.) небезпека зриву компенсаторних реакцій чи збільшення системних розладів особливо велика. Тому нейролептаналгезія може бути застосована лише після усунення невідповідності між ємністю судинного русла й обсягом циркулюючої крові, а також при відсутності вираженої міокардіальної слабкості. Те ж саме відноситься і до анестезії, що припускає використання гангліоблокаторов. У подібних випадках перевагу варто віддавати атаралгезії й іншим методам, що не викликають кардіодепресії та різкого зниження судинного тонусу.

Загальна анестезія зі збереженням спонтанного подиху може бути застосована при не порожнинних операціях, особливо на кінцівках, хірургічній обробці опікових поверхонь і великих перев'язок тривалістю до 2,5-3 годин. При наявності ознак хитливої компенсації гемодинамічних і дихальних розладів тривалість такої анестезії повинна складати не більш 1-1,5 год. Це в однаковій мірі відноситься як до інгаляційного, так і неінгаляційної анестезії.

Анестезію ефіром не рекомендують застосовувати при захворюваннях легень, що супроводжуються бронхоспастичним синдромом, діабеті, гіпертиреозі, важких захворюваннях печінки і нирок. Протипоказаннями до анестезії фторотаном служать захворювання печінки, велика некомпенсована крововтрата і виражена серцево-судинна недостатність. Кетамін не показаний хворим із гіпертонічною хворобою 2-3 стадії, при епілепсії, психомоторному порушенні, внутрічерепній гіпертензії.

Тести

1.Який із нижче перерахованих препаратів є одночасно і анестезуючим і аналгезуючим?

А -Тіопентал натрію.

Б -Сибазон.

В -Пропофол.

Г -Кетамін.

Д -Натрію оксибутират.

2. На якій стадії наркозу (за Гведелом - Жоровим) починає проявлятися токсична дія ефіру на організм?

А - І стадія.

Б - ІІ стадія.

В - ІІІ2 стадія.

Г - ІІІ3 стадія.

Д - ІV стадія.

3. Який із нижче перерахованих препаратів метаболізується до CO₂ H₂O в організмі і практично нетоксичний?

А - Закис азоту.

Б - Натрію оксибутират.

В - Кетамін.

Г - Пропофол.

Д - Фентаніл.

4. Що необхідно зробити для попередження регургітації в ургентного хворого?

А - Поставити очисну клізму.

Б - Ввести препарати, що підсилюють перистальтику кишечнику.

В - Поставити товстий шлунковий зонд.

Г - Укласти на операційний стіл з опущеним головним кінцем.

Д -Під час вступного наркозу асистент повинен натиснути пацієнтові на епігастральну ділянку.

5. Хвора, 68 років, перенесла хірургічне втручання, яке тривало 2,5 години в умовах наркозу закисом азоту. Що необхідно зробити після проведення наркозу закисом азоту для профілактики дифузійної гіпоксії?

А - Забезпечити ранню активацію хворої.

Б - Зробити гемотрансфузію.

В - Застосувати кардіотоніки.

Г - Протягом 4 - 5хв. продовжити подачу кисню.

Д - Накласти венозні джгути на кінцівки.

6. Хвора, 53 роки, готується до проведення хірургічного втручання у плановому порядку під загальним знеболюванням. За скільки годин до операції слід заборонити прийом їжі?

А - 2 - 3

Б - 5 - 6

В - 10 -12

Г - 16 - 20

Д - 24 - 48

Правильні відповіді: 1 - Г; 2-Г; 3 - Б; 4 -В; 5 - Г, 6 -В.

ГЛАВА 5. МІСЦЕВА АНЕСТЕЗІЯ В ХІРУРГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ ТА ЗНЕБОЛЮВАННЯ В ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОМУ ПЕРІОДІ

Мета:вміти проводити місцеву анестезію та знеболювання в післяопераційному періоді.

Біль, як сигнал загрожуючої людині небезпеки, є приватною формою відчуття і, залежно від рівня розвитку живого організму, придбає різне забарвлення. У людини ця форма відчуття носить різноманітний характер, завдяки властивої йому здатності тонкого аналізу різних відчуттів, що поступають в кору головного мозку.

Боротьба з болем була актуальна завжди. Ще Гіппократ говорив: «Ослабити біль є праця божествена». Н.І.Пирогов писав: «Швидка, майже раптова смерть наздоганяла іноді оперованого внаслідок нестерпного болю. Операція, як і всякий інший прийом, могла заподіяти смертельний шок від одного тільки болю у надмірно дратівливих персон». З метою обезболювання застосовувалися для втирання в шкіру різні речовини: жир крокодила, мандрагору, блекоту, індійські коноплі(гашиш). Єгиптяни, китайці, греки, римляни користувалися напоями з соку деяких трав. Мешканці Південної Америки знали, що при жуванні листя Ерітроксилон Кока наступає оніміння у ротовій порожнині. Відомим лікарям старовини була відома усипляюча дія кореня Мандрагори. Теодор Цервіа використовував інгаляційний наркоз парами так званих морських губок в середині 13 сторіччя .В літературі того часу («Одіссея» Гомера, грецькій міфології, кодексі Вавилонського царя Хамімура) знаходяться документальні підтвердження спроб приглушення больових відчуттів за допомогою різних напоїв, цілющих паст.

Вплив болю на різні системи:

1)система кровообігу:

- підвищення артеріального тиску;

- тахікардія;

- зростання потреби міокарда в кисні;

- збільшення загального периферичного опору судин (ЗПОС);

2)дихальна система:

- збільшується навантаження на дихальну систему і частота дихання з одночасним зменшенням глибини дихання - пацієнт «береже» зону ушкодження, що приводить до зменшення дихального об'єму;

- підвищується ризик розвитку ателектазів;

- збільшується внутрішньолегеневе шунтування крові;

- розвивається гіповентиляція;

- зменшення життєвого об'єму легенів робить неможливим ефективний кашель і видалення мокротиння.

З початку 19 сторіччя знеболювання в хірургії стає на міцний ґрунт. У 1765 році Пристлі відкрив кисень, а в 1800 році Деві запропонував застосувати закис азоту при хірургічних операціях .Його послідовник Горацій Уельс унаслідок невдач по шляху пропаганди нового анестезуючого засобу, розкрив собі вени, покінчивши життя самогубством за декілька днів до того, як медичне суспільство у Парижі визнало за ним честь цього відкриття. А невдача Уельса залежала від недостатньої кількості газу, оскільки він не мав у своєму розпорядженні потрібного об'єму речовини. У Гарфорді йому спорудять пам'ятник з надписом: «Горацій Уельс, який відкрив анестезію».

Вважається, що вперше в другій половині 19 століття кокаїн почав використовуватися в медичній практиці для місцевої анестезії віденським лікарем Коллером в 1884р., проте за 5 років до нього російський вчений Анреп опублікував свої дослідження про дію кокаїну на нервові закінчення. Російські офтальмологи Кацауров і Захаревський застосовували цей метод при енуклеації. В 1886 р. Лукашевич розробив провідникову анестезію. В 1887 р. Крайль запропонував ендоневральну анестезію. А в 1905р. Ейгорн відкрив менш токсичний препарат -новокаїн. Заслуга в розробці місцевої інфільтраційної анестезії при операціях, у тому числі у грудній і черевній порожнині, належить професору О. В. Вишневському.

Термінальна (місцева) анестезія - метод усунення болю в зоні оперативного втручання шляхом зворотного перериву передачі імпульсів по чутливих нервах нижче рівня головного мозку при збереженні свідомості хворого.

Цей метод знеболювання і на сьогодні не втратив актуальності, незважаючи на розробку і широке впровадження сучасних методів керованого загального знеболювання. До 50% операцій у хірургії виконуються під місцевою анестезією. Місцева анестезія широко застосовується при невеликих оперативних втручаннях, у пластичній хірургії, лікуванні больових синдромів, комплексній терапії травматичного шоку, діагностичних дослідженнях; розроблено ряд нових і менш токсичних препаратів для місцевого знеболювання (тримекаїн, лідокаїн та ін..).

Переваги місцевої анестезії:

- не вимагається спеціальної тривалої передопераційної підготовки;

- не потрібна спеціальна тривала передопераційна підготовка;

- не потребує складних дорогих апаратів та інструментів;

- швидкість застосування;

- простота виконання (виконує хірург);

- незначна кількість ускладнень;

- не потребує постійного післяопераційного спостереження.

Недоліки місцевої анестезії:

- немає достатнього розслаблення м'язів, внаслідок чого, наприклад, важко зробити ревізію органів черевної порожнини;

- неможливо керувати функціями організму при великих і тривалих операціях, особливо на органах грудної порожнини;

- неможливо точно дозувати анестетик;

- не виключається можливість психічної травми через збереження свідомості хворого;

- можлива інтоксикація при передозуванні анестезуючої речовини.

Показання до місцевої анестезії:

- короткочасні невеликі оперативні втручання;

- хворі, які мають великий ризик до проведення інкубаційного наркозу з м'язовими релаксантами та ШВЛ;

- хворі, що страждають на дихальну і серцево - судинну недостатність;

- особи літнього і старечого віку;

- ослаблені і виснажені хворі.

Протипоказання до місцевої анестезії:

Абсолютні:

- непереносимість анестезуючих засобів унаслідок підвищеної індивідуальної чутливості;

- антикоагулянтна терапія;

- порушення психіки, підвищена нервово - психічна збудливість;

- наявність запальних і рубцювальних змін у тканинах, інфекційний процес у місці передбачуваної пункції;

- виконання екстрених операцій, наприклад, при триваючій гострій внутрішній кровотечі, що потребує термінової операції для її зупинки, артеріальна гіпотонія.

Відносні:

- захворювання ЦНС;

- дитячий вік (молодше 10 років);

- підвищення внутрішньочерепного тиску;

- постійні болі в спині.

Препарати для місцевої анестезії:

1. Новокаїн - нестійкий препарат, швидко розкладається в сироватці крові, в печінці. Припустимо вводити до 2г новокаїну за 1 годину, тобто до 400мл 0,5% розчину. Застосовують у вигляді 0,25 - 2% розчину в хірургії, травматології, урології, гінекології та інших галузях медицини.

2. Совкаїн - один із найсильніших місцевих анестетиків - у 20 разів сильніший за новокаїн, але й токсичніший у 30 разів. Використовується у вигляді 0,5 - 1% розчинів для спинномозкової анестезії.

3. Дикаїн - застосовується у вигляді 0,25 - 2% розчину. Добре всмоктується через слизові оболонки. У 15 разів сильніший за новокаїн і в 10- разів токсичніший. Застосовується в офтальмології, отоларингології.

4. Тримекаїн - використовується у вигляді 0,25 - 2% розчину. Анестезуюча активність і тривалість дії в 3 рази більші за новокаїн, а токсичність - у 1,5 рази. Застосовується для різних видів анестезії в хірургії, травматології.

5. Лідокаїн - сильніший за новокаїн в 4 рази, токсичніший у декілька разів. Застосовується у вигляді 0,5 - % розчину, а також 4 - 10 % розчину для поверхневої анестезії шляхом змазування або зрошення.

Залежно від місця введення препарату розрізняють:

- ендоневральне введення - безпосередньо в тканину нерва (при ампутації й обробці нервових стовбурів), анестезія наступає через 5 хвилин;

- периневральне введення - анестезія навкруги нерва; анестезія наступає через 15хвилин.

Періоди місцевої анестезії:

1. Період введення анестезуючої речовини.

2. Період очікування (час із моменту введення анестетика до настання повної анестезії);

3. Період повного знеболювання (1 - 2 години);

4. Період відновлення всіх видів чутливості.

Ускладнення місцевої анестезії:

1. Інтоксикація анестетиком при передозуванні.

Клінічні ознаки:

- з боку нервової системи:

· головний біль;

· тривожність;

· судоми, блювання;

· депресія;

· кома;

- з боку дихальної системи:

· задишка;

· зупинка дихання;

- з боку серцево - судинної системи:

Ш спочатку:

· тахікардія;

· гіпертензія;

Ш потім:

· падіння АТ, колапс;

· брадикардія;

· зупинка серця.

2. Алергійні реакції.

Клінічні прояви:

· уртикарні висипи;

· набряки;

· бронхо- і ларингоспазм;

· анафілактичний шок.

Види місцевої анестезії:

1. Поверхнева анестезія:

- галузі застосування: урологія, отоларингологія, офтальмологія, деякі діагностичні процедури;

- спосіб виконання: змазування або зрошення слизових оболонок;

- препарати:

· розчин новокаїну 5 - 10%

· розчин лідокаїну 4 - 10%

· розчин дикаїну 1 - 2%.

2. Інфільтраційна анестезія:

- галузі застосування:хірургія, травматологія;

- спосіб виконання:після знеболювання ділянки шкіри найтоншою голкою шляхом утворення жовника у вигляді «лимонної кірки» по ходу передбачуваного розсічення через це місце вводять більш товсту і довгу голку і пошарово просочують (інфільтрують) тканини анестезуючим розчином. Після проведення розсічення шкіри і підшкірної клітковини почергово працюють шприцом, інфільтруючи глибше розташовані тканини, та скальпелем, розсікаючи їх після досягнення анестезії;

- препарати:

· розчин новокаїну 0,25 - 0,5%

· розчин лідокаїну 0,25 - 0,5%

· розчин тримекаїну 0,25 - 0,5%

3. Інфільтраційна футлярна анестезія за О.В. Вишневським:

- галузі застосування:хірургія, травматологія;

- спосіб виконання:після утворення «лимонної кірки» по всій довжині розсічення слабкий (0,25%) розчин новокаїну у великій кількості вводять глибше, утворюючи тугий інфільтрат. Після розсічення шкіри і підшкірної клітковини новокаїн вводять у підапоневротичний простір, у м-футляри, здійснюючи так звану гідравлічну препаровку тканини, що полегшує дії хірурга, особливо в зоні судинно - нервових пучків;

- препарати:

· розчин новокаїну 0,25%

· розчин лідокаїну 0,25%

· розчин тримекаїну 0,25%.

4. Провідникова (реґіонарна) анестезія - це анестезія шляхом переривання проходження больових імпульсів на відстані від місця оперативного втручання на різних ділянках протяжності нервового волокна.

Розрізняють анестезію: нервових стовбурів; нервових сплетень, нервових вузлів (гангліїв).

- галузі застосування: хірургія, травматологія, урологія, стоматологія та ін.;

- спосіб виконання:після утворення «лимонної кірки» на обмеженій ділянці шкіри анестезуючу речовину вводять периневрально або ендоневральну (хоча це гірше, тому що не виключена можливість травматизації нерва або нервового сплетення). Для виконання цієї анестезії необхідно добре знати зовнішні орієнтири нервових стовбурів, сплетень і гангліїв;

- препарати:

· розчин новокаїну 1 - 2%

· розчин лідокаїну 1 - 2%

· розчин тримекаїну 1 - 2%.

4.1 Провідникова анестезія пальця за Лукашевичем - Оберстом:

- анестезуючу речовину вводять в основі пальця по обох бічних поверхнях у місця, де проходять судинно - нервові пучки. Попередньо вище місця введення анестетика накладають джгут. Застосовується в основному при операціях з приводу панарицію.

4.2.Провідникова анестезія (блокада) міжреберних нервів:

- анестезуючий розчин вводять у міжреберні проміжки по верхньому і нижньому краю ребра, відступивши у бік хребта на кілька сантиметрів від місця перелому ребра.

4.3.Анестезія плечового сплетення за Куленкампфом:

- над ключицею, приблизно на її середині, визначають пульсацію підключичної артерії. Зовні від цього місця вище ключиці вводять тонку довгу голку і просувають її в напрямку до першого - другого грудних хребців. Поява «стріляючого» болю в руці вказує на те, що голка досягла плечового сплетення. Після цього вводять анестезуючий розчин. Цим досягається знеболювання всієї верхньої кінцівки.

- Ускладнення:

· ушкодження судин (кровотеча, утворення гематоми);

· ушкодження нервів (розвиток тривалих паралічів);

· ушкодження плеври (пневмоторакс).

4.4.Пресакральна анестезія - провідникова анестезія шляхом блокади больових імпульсів на рівні виходу нервів із міжхребцевих отворів):

- біля самого кінчика куприка по передній його поверхні після знеболювання шкіри вколюють довгу голку і поступово просувають її по середній лінії до передньої поверхні куприка і крижів, відчуваючи кінчиком голки кістки. Одночасно із просуванням голки подають розчин анестезуючої речовини. Цією анестезією досягається знеболювання органів таза та промежини.

- Ускладнення:

· ушкодження сакральних нервів;

· ушкодження прямої кишки.

4.5.Перидуральна (епідуральна) анестезія:

- після знеболення шкіри між остистими відростками на нижньогрудному чи поперековому рівні обережно вводиться більш товста голка в перидуральний простір - вузьку щілину між внутрішньою поверхнею кісткового каналу і твердою мозковою оболонкою, яка заповнена пухкою клітковиною. У цьому просторі проходять передні й задні корінці спинного мозку. Введена анестезуюча речовина блокує проходження по них больових імпульсів. Анестезуючу речовину можна вводити дрібно, тривало, через катетер, проведений через просвіт голки і залишений у перидуральному просторі.

...