Оксидантні механізми порушень стану магістральних судин і серця у хворих на гіпертонічну хворобу у поєднанні з цукровим діабетом 2 типу та їх корекція

Основна ідея КАН полягає в тому, щоб представити дві множини показників у вигляді зважених сум та досліджувати стохастичну залежність між ними:

а₁y₁ + а₂y₂ +...+ а_py_p = b₁x₁ + b₂x₂ +...+ b_qx_q (3.7),

де під знаком «=» розуміється наявність стохастичного взаємозв'язку між лінійними комбінаціями змінних обох базових множин.

Вагові коефіцієнти кожної з базових множин (а₁, а₂..., а_p, b₁, b₂,..., b_q) повинні забезпечувати їх максимальну корелятивність. За термінологію КАН зважені суми можна розглядати як нові приховані показники (корені або канонічні змінні), які лежать в основі явищ, що спостерігаються, а коефіцієнти при показниках дозволяють трактувати сенс канонічних змінних. При цьому КАН практично завжди призводить до обчислення більш ніж однієї пари зважених сум. Їх кількість дорівнює кількості показників меншої з базових множин. Кожна наступна пара канонічних змінних не корелює між собою та пояснює свою унікальну частку мінливості базових множин, яка є меншою за частку попередньої пари. Для кожної пари канонічних змінних на кожному кроці КАН обчислюється набір чисел, які можна трактувати як коефіцієнти кореляції. Оскільки вони мають відношення до канонічних змінних, їх називають канонічними кореляціями [245].

Як було прописано вище, на першому етапі нашої роботи досліджувалися взаємозв'язки між станом ССС, який оцінювався чотирма інтегральними показниками МАК, ФНК, СТР, МІК (МФСМ), та множиною показників, які характеризують ОС та стан АОЗ (ОС-АОЗ): ДК, МД, КАТ, СОД, АОАЕ (у подальшому в протоколах статистичних розрахунків використано позначення dien, malon, kat, sod, aoae відповідно).

Попередні результати КАН наведено на рис. 3.24:

Рис. 3.24 Фрагмент протоколу КАН у статистичному середовищі STATISTICA з попередніми результатами аналізу, що проводився над показниками МФСМ та ОС-АОЗ

З інформаційної частини фрагменту протоколу витікає, що канонічна кореляція R = 0,8483, тобто кореляція між зваженими сумами, що відповідала канонічній змінній (кореню), була сильною. Її значення свідчили про наявність сильної залежності між станом систем ОС, АОЗ та станом серця і судин. Значення ч² було високим та дорівнювало 384,73, р = 0,00, що свідчило о статистичній значущості коефіцієнта канонічної кореляції.

Другий рядок фрагменту протоколу показує відсоток дисперсій показників ОС-АОЗ та МФСМ, який можна пояснити новими (канонічними) змінними і який становив 100% для показників МФСМ та 79,5% для
ОС-АОЗ.

Третій рядок показує надлишковість лівої та правої множини показників: значення 40,75% означає, що канонічні корені у сукупності з показниками МФСМ пояснювали у середньому 40,75% дисперсії (розкиду) змінних множини ОС-АОЗ. Значення 33,17% означає, що чотири канонічних корені у сукупності із показниками ОС-АОЗ пояснювали 33,17% дисперсії показників МФСМ. Показники надлишковості підтверджують сильну залежність між показниками обох базових множин.

Один з фрагментів протоколу процедури КАН демонстрував взаємозв'язки між показниками МФСМ та ОС-АОЗ (рис. 3.25), що є цікавим на тлі проблеми, що розглядається, оскільки частково повертається до технологій одновимірного кореляційного аналізу, який є більш звичним для сприйняття та інтерпретації.

Рис. 3.25 Фрагмент протоколу КАН у статистичному середовищі STATISTICA, що проводився над показником МФСМ та ОС-АОЗ для оцінювання взаємозв'язків між показниками обох множин

Як можна бачити, найбільш виражені кореляційні зв'язки спостерігалися між групою показників ОС та інтегральним показником ФНК, що характеризував функціональний стан серця. З показниками ПОЛ - ДК та МД - коефіцієнти кореляції дорівнювали 0,49 та 0,6 відповідно, а з показником АОЗ - АОАЕ коефіцієнт кореляції становив 0,57.

З клінічної точки зору чутливість ФНК на прояви ОС та підвищення АОАЕ, що доведено при математичній обробці результатів дослідження, може свідчити о початку ДД ЛШ серця вже на ранніх етапах розвитку коморбідної патології. Це обґрунтовувало доцільність призначення медичних препаратів, що мають метаболічну та антиоксидантну активність.

Слід відзначити, що використання показника АОАЕ у клінічній практиці не є типовим, проте, як показали наші дослідження, його використання сумісно із традиційною КАТ та СОД покращувало якість оцінювання стану системи АОЗ. Дійсно, на тлі вираженого кореляційного зв'язку між показниками ФНК та АОАЕ, про який йшлося вище, зв'язки з показниками СОД та ДК були майже відсутніми (рис. 3.25).

Також, нами було проведено розвідувальний КАН, де склад множин МФСМ залишився тим самим, а у множині ОС-АОЗ показник АОАЕ був відсутнім. Фрагмент протоколу попередніх результатів цієї версії КАН представлено на рис. 3.26:

Рис. 3.26 Фрагмент протоколу КАН у статистичному середовищі STATISTICA, що проводився за умови вилучення зі списку ОС-АОЗ показника АОАЕ

Як можна бачити, коефіцієнт канонічної кореляції цієї версії КАН становив 0,7748 проти значення 0,8483 поточної версії КАН, тобто тіснота зв'язків між змінними і, відповідно, діагностична значущість набору показників підвищувалася майже на 10%. Клінічна значущість АОАЕ також знаходить своє відображення у наукових працях деяких авторів [14, 15, 268].

Таким чином, додавання показника АОАЕ підвищувало силу канонічної кореляції між показниками ОС та інтегральними показниками серця та судин, що свідчило про його інформаційну цінність.

Наступним інтегральним показником стану серця та судин, що демонстрував безпосередній кореляційний зв'язок із набором показників ОС, був показник мікроциркуляції МІК. Як свідчить відповідний стовпчик таблиці на рис. 26, порушення мікроциркуляції відбувалося на тлі зниження активності системи АОЗ - показників КАТ і СОД. На зміни інтегрального показника стану магістральних судин МАК «відгукувався» показник ПОЛ - МД, а показник СТР зв'язків із системою ОС-АОЗ не демонстрував взагалі, що було цілком природним, ураховуючи прояви ремоделювання міокарда на більш пізніх стадіях захворювання.

Наступний КАН, який було проведено у площині проблеми, що вирішувалася, було дослідження залежностей між показниками вуглеводного обміну (gl, Ins, HbA1С, НОМА та інтегрованими показниками стану серця і судин). Протокол попередніх результатів КАН, який наведено на рис. 3.27 інформує про вельми відчутній зв'язок між цими групами показників.

Рис. 3.27 Фрагмент протоколу КАН у статистичному середовищі STATISTICA з попередніми результатами аналізу, що проводився над показниками МФСМ та вуглеводного обміну

З інформаційної частини фрагменту протоколу виходить, що коефіцієнт канонічної кореляції дорівнював R = 0,7099. Показники надлишковості, що наведені в третьому рядку протоколу, говорять про те, що нові змінні у сукупності із показниками МФСМ пояснювали 13,75% дисперсії показників вуглеводного обміну. При цьому, ті ж самі змінні у сукупності з показниками вуглеводного обміну пояснювали 24,84% дисперсії показників МФСМ.

Таким чином, математична модель констатує, що показники вуглеводного обміну були більш інформативні у прогнозуванні та моделюванні комплексних показників серця і судин, ніж навпаки, тобто показники МФСМ слід розглядати як вторинні, зумовлені показниками вуглеводного обміну.

На попередніх етапах дослідження нам не вдалося встановити суттєвих зв'язків між окремими показниками МФСМ та окремими показниками вуглеводного обміну, що свідчить о необхідності використання лише сукупності показників вуглеводного обміну в оцінюванні вираженісті впливу на структурно-функціональний стан серця і судин та є додатковим клінічним підтвердженням адекватності моделі побудови інтегральних показників серця і судин.

Виявлені зв'язки набувають свого логічного завершення при додаванні до серії КАН, про які йшлося вище, ще однієї ланки - ЕД, а в якості її оцінки - показника %D. На загальній вибірці пацієнтів, що розглядалися у дослідженні, серед повного масиву показників ультразвукового дослідження було виділено такі, що корелюють із показником %D з коефіцієнтом кореляції за абсолютною величиною не нижче за 0,5. Такими показниками виявилися наступні: TIM2bif, PWVsr, MEYsr, MK E/A, TD e/a, E/e, VpsAo. КАН на множині цих показників із показниками комплексного стану серця і судин виявив надвисокий коефіцієнт канонічної кореляції R = 0,9878 (рис. 3.28).

Рис. 3.28 Фрагмент протоколу КАН у статистичному середовищі STATISTICA з попередніми результатами аналізу, що проводився над показниками МФСМ та показниками ультразвукового дослідження серця і судин, що корелюють із показником %D

При цьому слід зауважити, що єдиним показником з набору, який наведено вище та який входив до розрахунків комплексних показників стану серця і судин, був показник PWVsr, тобто наявність кореляції такої сили неможна було пояснити лише структурою нових комплексних показників.

Отже, багатовимірний аналіз канонічних кореляцій між комплексними показниками стану серця і судин з показниками про- та антиоксидантних систем та показниками вуглеводного обміну виявив існування багатовимірного кореляційного зв'язку (R = 0,8) між показниками МФСМ та показниками вуглеводного обміну, що свідчить про негативний вплив порушень вуглеводного обміну на процеси ремоделювання серця і судин, а також багатовимірного статистично значущого кореляційного зв'язку (R = 0,9) між показниками МФСМ та показниками ОС-АОЗ.

Таким чином, багатовимірний взаємозв'язок показників метаболічного та оксидативного стану з параметрами структурно-функціонального стану серця і магістральних судин визначає роль порушення гомеостазу у ремоделюванні органів-мішеней. Для покращення діагностики стану АОЗ у хворих на АГ у поєднанні з ЦД2т слід додатково визначати не тільки СОД та КАТ, але й АОАЕ як предиктора змін мікро- та макрореологічних властивостей крові. З клінічної точки зору було обґрунтовано доцільність фармакологічного впливу на патогенетичні ланки розвитку ЦД2т у хворих на АГ, шляхом призначення медичних препаратів, що мають антиоксидантну активність.

3.5 Ефективність використання у схемі базисного лікування хворих на ессенціальну артеріальну гіпертензію з супутнім цукровим діабетом 2 типу антиоксиданту тіотриазоліну

Подальший розвиток дослідження полягав у вивченні ефективності патогенетично обґрунтованого використання у схемі комплексного лікування хворих на АГ з супутнім ЦД2т антиоксиданту тіотразоліну.

Пацієнти основної групи як базисне медикаментозне лікування отримували антигіпертензивні, цукрознижуючі, гіполіпідемічні та антитромбоцитарні препарати.

Усі пацієнти отримували рекомендації щодо необхідності досягнення цільового рівня АТ, регулярного контролю рівня глюкози у крові, а також необхідності досягнення рівня HbA1c менше 7% задля мінімізації мікросудинних ускладнень. Були надані рекомендації щодо режиму харчування, фізичних навантажень, підтримання оптимальної маси тіла, дотримання режиму праці та відпочинку, обмеження психоемоційних перевантажень.

Пацієнти з ЦД2т більш резистентні до лікування ніж пацієнти без ЦД2т, що зумовлює необхідність комбінованої антигіпертензивної терапії для досягнення цільового рівня АТ. На етапі включення у дослідження, всі пацієнти основної групи отримували комбіновану анттигіпертензивну терапію, що була откорегована під час стаціонарного лікування у КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня № 27». Відповідно до наказу МОЗ України від 24.05.2012 р. № 384 «Уніфікований клінічний протокол первинної, екстреної та вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги «Артеріальна гіпертензія», спільних рекомендацій Європейського товариства гіпертонії та Європейського товариства кардіологів цільовий рівень систолічного АТ має бути нижче 140 мм рт.ст., а рівень діастолічного АТ - нижче 85 мм рт.ст., оскільки це зменшує кількість серцево-судинних подій у хворих на ГХ у поєднанні з ЦД2т, що підтверджено у рандомізованих клінічних дослідженнях FEVER, HOPE, HOT, ADVANCE, UKPDS [235]. При цьому ефективний контроль АТ у зазначеної групи хворих превалює над метаболічними побічними явищами при лікуванні АГ, зокрема, відносно мікросудинних ускладнень [269].

Антигіпертензивні препарати, що були призначені, відповідали вимогам щодо їх ефективності у зниженні АТ, мінімальній кількості побічних явищ, метаболічної нейтральності по відношенню до вуглеводного та ліпідного обміну, наявності органопротекторних властивостей (кардіо-, нефро-, ангіопротекторних) та тривалістю напіввиведення. Таким чином, пацієнти групи втручання отримували терапію препаратом групи ІАПФ, що мають найбільшу доказову базу по відношенню до контролю рівня АТ, їх органопротекторних властивостей, зниження ризику ССУ у хворих із коморбідною патологією - АГ у поєднанні з ЦД2т, та препаратом групи антагоністів кальцію (АК), які є метаболічно нейтральними, мають достатню антигіпертензивну та органопротекторну активність. Серед першої групи препаратів перевагу було надано раміприлу, який було призначено у добовій дозі 5-10 мг. Серед АК перевагу було надано лерканідипіну, який пацієнти приймали у добовій дозі 10-20 мг. У випадку, якщо при використанні ІАПФ та АК цільового рівня АТ не було досягнуто, пацієнтам додатково призначався метаболічно нейтральний тіазидоподібний діуретик з кардіо- та нефропротекторними властивостями індапамід у добовій дозі 2,5 мг [4, 7].

Натепер в Україні алгоритм цукрознижуючої терапії хворих із зазначеною патологією регламентований наказом МОЗ України № 1118 від 21.12.2012 р. «Уніфікований клінічний протокол первинної і вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги «Цукровий діабет 2 типу» (рис. 3.29).

Рис. 3.29 Фрагмент алгоритму медикаментозного лікування пацієнтів з ЦД2т [7]

Усі пацієнти, яких було включено в основну групу, знаходилися під наглядом лікаря-ендокринолога за місцем проживання. У випадку відсутності компенсації вуглеводного обміну, цукрознижуюча терапія була откорегована лікарем-ендокринологом під час стаціонарного лікування у КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня № 27».

Всі пацієнти основної групи дослідження отримували терапію метформіном, який не викликає гіпоглікемії та збільшення маси тіла й має додаткові кардіопротективні та гіполіпідемічні ефекти, у добовій дозі 500-2000 мг. Задля компенсації вуглеводного обміну деякі хворі потребували додаткового призначення препарату сульфонілсечовини глімепіриду, що не виснажує в-клітини підшлункової залози та має додаткові гіполіпідемічні, антиоксидантні властивості, знижує ризик мікросудинних ускладнень, у добовій дозі 2-4 мг.

Пацієнти групи АГ у поєднанні з ЦД2т згідно зі шкалою SCORE відносилися до групи високого ризику ССУ та, відповідно до уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, обов'язково отримували аторвастатин у добовій дозі 20 мг для корекції дисліпідемії та ацетилсаліцилову кислоту 75 мг на добу в якості антитромбоцитарної терапії [4, 7].

Зі всього переліку препаратів базисної терапії плейотропні антиоксидантні властивості були притаманні аторвастатину, що знайшло відображення у працях вітчизняних та закордонних науковців [270] та глімепириду, який здатен знижувати вміст МД, підвищувати активність СОД, КАТ [261].

Таким чином, з метою пошуку шляхів оптимізації лікування хворих із коморбідною патологією (АГ у поєднанні з ЦД2т) основну групу було поділено на дві: хворі першої групи (n=50) отримували базисне лікування, а другої (n=52) _ додатково отримували антиоксидантний препарат, скавенджер супероксидрадикалу тіотриазолін на протязі 8 тижнів у таблетках у дозі 600 мг на добу в три прийоми. Групи були зіставними за статтю, віком, рівнями АТ та препаратами базисної терапії, що були призначені.

Порівнянність схем базисного лікування обох груп втручання дозволила виключити антиоксидантний вплив на показники, які досліджувалися, таких груп препаратів, що мають плейотропні антиоксидантні властивості.

При вивченні ефективності лікування в кожній групі оцінювалися динаміка факторів ОС та АОЗ, показників вуглеводного та ліпідного обміну, маркерних показників структурно-функціонального стану серця і судин.

Для оцінювання ефекту лікування, для кожного показника зони інтересу у кожного з пацієнтів було сформовано власний коефіцієнт відносної динаміки, який розраховували за формулою:

(П_було - П_стало) / П_було*100%, (3.8)

де П - абсолютне значення показника до лікування та після лікування.

Таким чином, до розгляду було залучено нові показники динаміки, негативні значення яких свідчили про підвищення показника внаслідок лікування, а позитивні - про зниження. Для кожного з одержаних показників динаміки було розраховано середнє вибіркове, що характеризувало результати лікування із урахуванням персональної варіативності. Показники розглядалися як рівноправні змінні та оброблювалися статистично. Середнє вибіркове показників розцінювалося як точкова оцінка динаміки показників зони інтересу.

Додавання у схему комплексного лікування хворих на АГ з ЦД2т антиоксиданту тіотразоліну виявило статистичне значуще (р < 0,05, КВ, КМУ) покращення стану системи ОС та АОЗ (таблиця 3.11). Зміна стану системи ОС характеризувалася зниженням активності ОС, а саме, зменшенням рівня ДК в середньому на 31,8 % у групі лікування з тіотриазоліном у порівнянні з 19 % у групі без тіотиазоліну, рівня МД - на 30 % у порівнянні з 16 % відповідно. Характеризуючи динаміку факторів системи АОЗ, можна зазначити, що на тлі комплексного лікування з залученням тіотризоліну у хворих на АГ з супутнім ЦД2т відбувалася активізація АОЗ. При цьому було виявлено підвищення рівня КАТ на 12 % у порівнянні з 8 % в групі хворих, що не отримували тіотриазолін, та рівня АОАЕ на 16 % у порівнянні з 12 % відповідно. Серед усіх факторів системи ОС та АОЗ найбільшої, статистично значущої (р < 0,05, КВ, КМУ) динаміки на тлі лікування тіотриазоліном зазнав показник системи АОЗ СОД. Значення медіани вмісту в крові СОД збільшилося з 38,35 % до 40,26 % в групі лікування без тіотриазоліну та з 41,01 % до 49,19 % в групі лікування з тіотриазоліном. Це становило 5 % та 19 % відносної динаміки, відповідно. Отже, наведені зміні демонструють наявність позитивного впливу на систему окислювального гомеостазу на тлі залучення у схему комплексного лікування хворих на АГ з супутнім ЦД2т антиоксиданту тіотриазоліну.

Таблиця 3.11

Порівняльна характеристика результатів лікування хворих на АГ з супутнім ЦД2т за стандартною схемою з тіотриазоліном та без додавання тіотриазоліну на стан системи ОС та АОЗ
(медіальні значення, середній відсоток динаміки)

У подальшому вивчався антиоксидантний вплив тіотриазоліну на стан вуглеводного та ліпідного обміну у хворих основної групи (таблиця 3.12, 3.13).

Таблиця 3.12

Порівняльна характеристика динаміки показників вуглеводного обміну у хворих на АГ з ЦД2т після лікування з тіотриазоліном та без
використання тіотриазоліну

В обох групах лікування було виявлено зниження значень Ins, HbA1C, розрахункового HOMA та, відповідно, підвищення їх показників динаміки. Усі пацієнти на момент включення у дослідження дотримувалися рекомендацій щодо корекції вуглеводного обміну, що пояснює покращення значень зазначених показників. Але у групі хворих з додаванням антиоксиданту тіотриазоліну відносна динаміка була більш позитивною.

Таблиця 3.13

Порівняльна характеристика результатів лікування хворих на АГ з супутнім ЦД2т за стандартною схемою з та без додавання тіотриазоліну на стан ліпідного обміну (медіальні значення, середній відсоток динаміки)

На тлі лікування у пацієнтів групи втручання відбувалося зниження значень показників ЗХС, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ, ТГ, КА (таблиця 3.13). Найбільшої динаміки зазнали показники ЗХС, ХС ЛПНЩ, КА, що зумовлено гіполіпідемічною дією аторвастатину. Але отримані дані не мали статистично значущого характеру.

Подальший напрямок аналізу ефектів схем лікування з або без залучення антиоксидантного препарату тіотриазоліну полягав у вивченні ймовірних структурних та функціональних змін магістральних судин і серця у групі хворих на АГ з супутнім ЦД2т (таблиця 3.14). Було проаналізовано зміни медіальних значень та відносної динаміки маркерних ехографічних показників стану серця і судин, що були визначені на попередніх етапах дослідження.

Таблиця 3.14

Порівняльна характеристика динаміки показників структурно-функціонального стану магістральних судин у хворих на АГ з ЦД2т після лікування з тіотриазоліном та без використання тіотриазоліну

Зміни структурного стану СА, що характеризувалися показниками TIM1 та TIM2bif були статистично незначущими (р > 0,05, КМУ), що пояснюється короткотривалим терміном лікування.

Доволі цікавим було визначення змін показників жорсткості СА. Незважаючи на базисну комбіновану терапію, у хворих на АГ у поєднанні з ЦД2т, продовжувалися патогенетично зумовлені процеси прогресування підвищення жорсткості судин. Це характеризувалося зміною значень показників: підвищеням Iasr, IAGsr, MEsr, MEYsr, PWVsr та зниженням Insr. У групі хворих, що отримували додатково тіотріазолін, через 8 тижнів після початку лікування було виявлено деяке зменшення жорсткості судинної стінки СА, що відображено в уповільнені темпів зміни відносної динаміки показників Insr, IAGsr, PWVsr, Iasr, MEsr та MEYsr. Зазначені зміни мали лише тенденцію та різниця між обома групами лікування була статистично незначущою (р> 0,05, КМУ).

В обох групах лікування відбувалися позитивні зміни у вигляді підвищення значень KPSAsr, KRPsr, Apodsr (р< 0,05, КВ), але у групі лікування з додаванням тіотриазоліну процент відносної динаміки був більше за абсолютним значенням та статистично значущо (р< 0,05, КМУ) відрізнявся від групи лікування без додавання тіотриазоліну. Ці характеристики жорсткості є розрахунковими та залежать від значення діаметру просвіту судини та тиску в ній. Враховуючи позитивний вплив препаратів базисної терапії, а саме ІАПФ, АК, статину на ендотеліальну функцію, що змінює діаметр просвіту судини, отримані нами дані не суперечать сучасним уявленням та мають свою інформаційну цінність.

Значення показників Iasr, Insr, IAGsr, PWVsr, MEsr та MEYsr не мають залежність від діаметру просвіту судини, а характеризують властивості саме судинної стінки, що може підтвердити не тільки опосередковану (через зменшення ЕД) але й пряму дію тіотриазоліну на магістральні судини.

У групі хворих на АГ з ЦД2т, які додатково отримували тіотриазолін, було виявлено тенденцію до зниження значень PWVAo та підвищення показника відносної динаміки цього показника.

Покращення стану мікроциркуляції у нирках хворих на тлі лікування супроводжувалося зниженням значень маркерних ехографічних показників RI4 sr та PI4 sr. Додавання до схеми терапії тіотриазоліну призвело до незначного збільшення показників їх відносної динаміки: від 1,56 % до 2,04 % для показника RI4 sr та від 0,88 % до 1,26 % для показника PI4 sr.

Серед показників функції магістральних судин вивчався маркерний показник %D. В обох групах лікування хворих на АГ з супутнім ЦД2т було виявлено підвищення значень цього показника. Додаткове залучення у схему комплексного лікування хворих із коморбідною патологією антиоксиданту тіотриазоліну виявило статистично значущу (р < 0,05, КМУ) зміну значення відносної динаміки показника %D від -8,12 % до -10,11 %.

Результати динамічних спостережень змін досліджуваних показників структурно-функціонального стану серця відображено у таблиці 3.15:

Таблиця 3.15

Порівняльна характеристика динаміки показників структурно-функціонального стану серця у хворих на АГ із ЦД2т після лікування з та без використання тіотриазоліну

Окрім зазначених раніше показників, позитивна відносна динаміка спостерігалася у всіх показників структурного та функціонального стану серця, що вивчалися, проте вона не мала статистично значущий характер (р> 0,05, КМУ). Але зсув їх середніх вибіркових можна трактувати як тенденцію, що, можливо, матиме статистично значущий характер або за умов збільшення терміну лікування, або за умови збільшення обсягу вибірки.

Аналізуючи тенденцію зміни показників відносної динаміки, можна зазначити, що додавання тіотриазоліну призводить до більш швидкої нормалізації розмірів ЛШ серця та покращення його діастолічної функції.

Таким чином, включення у схему комплексного лікування пацієнтів з АГ та супутнім ЦД2т, додатково до комбінованої базисної терапії, патогенетично обґрунтованого препарату - антиоксиданту тіотразоліну, призводить до покращення структурно-функціонального стану серця і судин.

Додавання у схему комплексного лікування хворих на АГ з ЦД2т антиоксиданту тіотразоліну призводить до статистично значущого (р < 0,05, КВ) покращення стану системи ОС та АОЗ: зниження рівня ДК в середньому на 31,8 %, рівня МД на 30 %, підвищення рівня КАТ на 12 %, рівня СОД на 19 %, рівня АОАЕ на 16 %. Візуально покращувалися показники динаміки ЗХС, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ, ТГ, КА у групі хворих, які отримували лікування з додаванням тіотриазоліну, але відмінності не мали статистично значущий характер. Аналогічна ситуація спостерігалася щодо більшості параметрів жорсткості магістральних судин. Через 8 тижнів лікування з використанням тіотриазоліну у хворих на АГ з ЦД2т було виявлено статистично значуще (р < 0,05, КМУ) покращення стану вазорегулюючої функції ендотелію, що відображено у зміні відносної динаміки показника %D та опосередковано у зміні відносної динаміки показників KPSAsr, KRPsr, Apodsr. Позитивна відносна динаміка спостерігалася у всіх показників структурного та функціонального стану серця, що вивчалися, проте вона не мала статистично значущий характер (р> 0,05, КМУ).

Отже, використання скавенджер супероксидрадикалу тіотриазоліну у схемі комплексного лікування хворих на АГ у поєднанні з ЦД2т є доцільним та патогенетично обґрунтованим.

РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

Дисертаційна робота присвячена актуальній проблемі сучасної внутрішньої медицини - дослідженню механізмів розвитку та корекції ремоделювання серця і судин у хворих на коморбідну патологію -АГ II стадії у поєднанні з ЦД2т.

ССЗ є основною причиною смертності та інвалідізації населення у більшості країн світу. Доведено, що майже 50 % тягаря цих захворювань пов'язано з підвищеним АТ. В Україні поширеність АГ зростає з кожним роком та у 2014 р становила 10 416 308 осіб серед усього населення та 4 525 879 хворих, або 43,4% від дорослих, серед населення працездатного віку [5].

Ризик розвитку ССУ у хворих на АГ підвищується у декілька разів за наявності поширеної супутньої патології - ЦД, захворюваність на який натепер Всесвітня організація охорони здоров'я визначає як глобальну неінфекційну епідемію [1, 45, 269]. Значне поширення коморбідности АГ з ЦД2т підтверджується наявністю підвищеного АТ у 60-80% хворих на ЦД2т [8, 9] та спільними патогенетичними механізмами, що інтенсивно досліджуються останніми роками та які призводять до раннього розвитку ураження органів-мішеней і наступними фатальними ССУ [67, 246, 269].

У хворих на АГ з супутнім ЦД2т ІР, гіперінсулінемія, системне запалення, прогресування дисліпідемії, активація ренін-ангіотензин-альдостеронової системи призводять до розвитку ЕД, прогресуючого ремоделювання серця і судин, що супроводжується гіперплазією гладком'язових клітин, прогресуючим атероматозом, підвищенням жорсткості судинної стінки і серцевого м'яза [9, 13, 35, 45, 249] та значно підвищує ризик макро- та мікросудинних ускладнень. Натепер доведена спільність генетичного поліморфізму АГ, ЦД2т, ожиріння та ОС, який визначається як ініціюючий патогенетичний фактор вказаних мультисистемних змін. Отже, одночасна маніфестація та розвиток уражень серця та магістральних судин у хворих із зазначеною коморбідною патологією - АГ у поєднанні з ЦД2т - підлягає подальшому вивченню, задля пошуку шляхів своєчасної діагностики та розвитку таргетної превентивної та ефективної терапії [19].

Приймаючи до уваги важливість представлених аспектів, мета роботи полягала в оптимізації діагностики та корекції серцево-судинного ремоделювання на підставі вивчення оксидантних та метаболічних механізмів порушення стану серця і судин у хворих на АГ у поєднанні з ЦД2т.

Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання дослідження: проаналізувати доступні для вимірювання ультразвукові параметри з метою відбору МПСС, серед відібраних МПСС винайти групи показників, що визначають особливості ремоделювання серця і судин на різних етапах клінічного стану (АГ без порушення вуглеводного обміну, поєднання АГ з ЦД2т на стадіях компенсації та субкомпенсації), оцінити взаємозв'язки маркерних показників з параметрами системи ОС та АОЗ; у пацієнтів з АГ у поєднанні з ЦД2т дослідити особливості стану вазорегулюючої функції ендотелію магістральних артерій, вивчити зв'язки показника ЕЗВД з клінічним станом хворих, станом їх вуглеводного обміну, показниками структурно-функціонального стану магістральних судин та розробити на підставі використання традиційних параметрів ультразвукової діагностики додатковий спосіб оцінки ЕЗВД; у хворих на АГ у поєднанні з ЦД2т дослідити взаємозв'язки між станом ендотелію та показниками про- та антиоксидантної систем, визначити показники, що мають найбільшу інформаційну цінність в діагностиці ЕД при коморбідністі - АГ з ЦД2т; на основі вивчення показників ремоделювання серця і судин у хворих на АГ у поєднанні з ЦД2т розробити діагностичний алгоритм нозологій з використанням комплексних інтегральних показників, сформованих із традиційних ультразвукових параметрів, і визначити основні діагностичні маркери серцево-судинного ремоделювання для супутнього до АГ ЦД2т; у хворих на АГ у поєднанні з ЦД2т провести вивчення взаємозв'язків показників серцево-судинного ремоделювання з показниками про- та антиоксидантної систем та визначити роль ОС в розвитку порушень структурно-функціонального стану серця і судин; дослідити вплив стандартної терапії з додатковим використанням антиоксиданту тіотриазоліну на показники структурно-функціонального стану серця і магістральних судин та параметри оксидативного стану у хворих на АГ у поєднанні з ЦД2т.

Відповідно до мети та завдань дослідження проведено комплексне обстеження 146 пацієнта з АГ, які дали письмову інформовану згоду на участь в дослідженні та відповідали критеріям включення у дослідження. Верифікацію діагнозу АГ проводили на підставі клініко-анамнестичного та лабораторно-інструментального досліджень згідно з Європейськими рекомендаціями з лікування АГ та Уніфікованим клінічним протоколом первинної, екстреної та вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги «Артеріальна гіпертензія».

Критерії включення в дослідження: чоловіки та жінки віком від 45 до 68 років; вага тіла: нормальна (індекс маси тіла (ІМТ) - 18-24,9 кг/м²), надлишкова (ІМТ від 25 кг/м² до 29,9 кг/м²), ожиріння І ступеня (ІМТ 30-34,9 кг/м²) (за критеріями International Diabetes Federation, 2005); наявність АГ II стадії 2 і 3 ступеню, тривалістю захворювання до 10 років, що виникла не менш ніж за 5 років до встановлення діагнозу ЦД2т; ЦД2т середньої важкості, компенсований та субкомпенсований, тривалістю з моменту встановлення діагнозу не більше ніж 5-7 років; наявність ХСН не більше ніж II ФК за класифікацією NYHA (Нью-Йоркської Асоціації Серця, 1964); фракція викиду за даними ехокардіаграфії > 50 %; відсутність інфарктів та інсультів в анамнезі; рівень креатиніну та печінкових трансаміназ у межах фізіологічної норми; відсутність протеїнурії; задовільна ультразвукова візуалізація серця та магістральних судин (аорти, легеневої артерії, сонних артерій, плечових артерій, артерій нирок).

Критерії виключення із дослідження: симптоматична АГ, супутня патологія: ІХС з гострим коронарним синдромом та нестабільною стенокардією, постінфарктний кардіосклероз, порушення ритму та провідності, вади серця, системні захворювання сполучної тканини, хронічне обструктивне захворювання легень, онкозахворювання, тяжкі захворювання печінки та нирок, захворювання щитоподібної залози, гострі запальні процеси та інфекційні захворювання; ЦД 1 типу; ЦД2т у легкій і важкій формах, фазах декомпенсації; інсулінотерапія у пацієнтів з ЦД2т; ожиріння ІІ-ІІІ ступенів; АГ ІІІ стадії; ХСН ІІІ-ІV ФК за класифікацією NYHA; ознаки хронічного легеневого серця; ехонегативність; відмова пацієнтів від дослідження.

В основну групу увійшли 102 пацієнти з АГ II стадії, 2 і 3 ступеню з супутнім ЦД2т середньої важкості, компенсованим та субкомпенсованим. Діагноз ЦД2т встановлювали відповідно до Уніфікованого клінічного протоколу первинної та вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги «Цукровий діабет 2 типу».

У групу порівняння увійшли 44 пацієнти з АГ II стадії 2 і 3 ступеню без супутнього порушення вуглеводного обміну.

Групи хворих на АГ і АГ у поєднанні з ЦД2т були зіставними за такими факторами ризику ССУ як стать, вік, спадковість та фактор куріння, а також за рівнями АТ.

Контрольна група складалася з 45 практично здорової особи, у яких АГ і ЦД2т були виключені на підставі комплексного клініко-інструментального обстеження, та яка була порівняною за статтю, віком, фактором куріння з групами хворих.

На етапі включення у дослідження, пацієнти основної групи отримували комбіновану антигіпертензивну терапію, що була откорегована під час стаціонарного лікування у КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня № 27». Серед препаратів групи ІАПФ пацієнти отримували раміприл у добовій дозі 5-10 мг одноразово вранці, серед препаратів групи АК - лерканідипін у добовій дозі 10-20 мг в 1_2 прийоми. У випадку, якщо при використанні ІАПФ та АК цільового рівня АТ не було досягнуто, пацієнтам додатково призначався метаболічно нейтральний тіазидоподібний діуретик індапамід у добовій дозі 2,5 мг одноразово вранці. Усі пацієнти, яких було включено у основну групу, знаходилися під наглядом лікаря-ендокринолога за місцем проживання. У випадку відсутності компенсації вуглеводного обміну, цукрознижуюча терапія була откорегована лікарем-ендокринологом під час стаціонарного лікування у КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня № 27». Всі пацієнти отримували терапію метформіном у добовій дозі 500-2000 мг в 1_2 прийоми. Для досягнення компенсації вуглеводного обміну деякі хворі потребували додаткового призначення препарату сульфонілсечовини глімепіриду у добовій дозі 2-4 мг одноразово.

Усі пацієнти з АГ і супутнім ЦД2т обов'язково отримували аторвастатин у добовій дозі 20 мг одноразово для корекції дисліпідемії та ацетилсаліцилову кислоту 75 мг одноразово на добу в якості антитромбоцитарної терапії.

Основну групу хворих було поділено на дві: пацієнти першої групи (n=50) отримували базисне лікування, а другої (n=52) _ додатково отримували антиоксидантний препарат, скавенджер супероксидрадикалу тіотриазолін на протязі 8 тижнів у таблетках у дозі 600 мг на добу в три прийоми. Групи були зіставними за статтю, віком, рівнями АТ, компенсацією вуглеводного обміну та препаратами базисної терапії, що були призначені. Порівнянність схем базисного лікування обох груп втручання дозволила виключити антиоксидантний вплив препаратів, що мають плейотропні антиоксидантні властивості.

Відповідно до мети і поставлених задач дослідження пацієнти основної групи були додатково обстежені через 8 тижнів лікування.

Для виконання поставлених задач дослідження були обрані наступні методики. Пацієнтам основної групи, груп порівняння і контролю проведене комплексне фізикальне, загальноклінічне та біохімічне обстеження, а також спеціальні лабораторні та інструментальні методи дослідження. Стандартними методами визначали показники клінічного аналізу крові та сечі, концентрації gl, концентрації загального білірубіну та його фракцій, креатиніну, сечовини сироватки крові, активність печінкових ферментів. Додатково визначалися концентрації в крові HbA1c, Ins, ЗХС, ТГ, ХС ЛПВЩ, ХС ЛПНЩ. ХС ЛПДНЩ, КА, розраховувався НОМА, визначався рівень добової альбумінурії. Для дослідження стану ОС визначали рівень ДК, МД, СОД, КАТ, АОАЕ гемолізату крові.

Проводилося ультразвукове сканування магістральних артерій шиї, верхніх кінцівок та аорти проводилось у дуплексному режимі з кольоровим картуванням за протоколом ECST. Оцінювалася жорсткість артеріальної стінки СА методом фазового трекінгу з використанням пакету W-track в полуавтоматичному режимі. Оцінка регіональної артеріальної жорсткості на аорті проводилася шляхом вимірювання швидкості поширення пульсової хвилі від гирла лівої підключичної артерії до біфуркації черевної аорти за методикою К. Cruickshank et al. Нирковий кровоток оцінювали за допомогою енергетичного допплеру та кольорового допплеровського картування. Визначалася ступінь ЕЗВД у пробі з реактивною гіперемією у доплерівському режимі з кольоровим картуванням на лівій і правій плечових артеріях за методикою Celermajer D.S. в модифікації Іванової О.В. Ультразвукове дослідження серця з допплерівським аналізом проводили в стандартних доступах за стандартною методикою (протокол ASE) у М- і В-режимах. Оцінку діастолічної функції ЛШ серця проводили методами спектральної і тканинної допплер-ехокардіографії за стандартною методикою.

Статистичну обробку даних проводили за допомогою пакету програм загального призначення STATISTICA. Для представлення показників неперервної шкали використовували середнє вибіркове та медіану як показники центральної тенденції, ІКР, мінімальне та максимальне значення як міри розкиду. Для перевірки статистичної значущості результатів використовували методи непараметричної статистики: ККУ, МТ, КМУ, КВ. Зв'язок між неперервними величинами встановлювали за допомогою непараметричного коефіцієнта кореляції R. В якості спеціальних методів використовували багатовимірний регресійний аналіз, факторний аналіз та аналіз канонічних кореляцій.

Завдяки можливостям сучасної ультразвукової апаратури, враховуючи рекомендації Американського товариства з ехокардіографії (ASE), Європейський консенсус експертів по артеріальної жорсткості 2006 р., натепер можливо визначити досить велику кількість ехографічних показників, що використовуються для оцінки структурно-функціонального стану серця та судин. Нами було використано статистичні ККУ та МТ з метою виділення показників, що реагують на порушення стану судин і серця у хворих на АГ та АГ у поєднанні з ЦД2т. Критерії є непараметричним аналогом дисперсійного аналізу та висвітлюють питання, чи існує статистично значуща залежність показника, що досліджується, від групи, за умови, що кількість груп більше за дві (у нашому випадку група здорових, группа хворих на АГ, группа хворих на АГ з ЦД2т).

Для вирішення першого завдання дослідження серед проаналізованих 140 доступних для вимірювання ехографічних показників було відібрано 29 ехо-маркерів порушення стану серця і судин, що свідчать про прогресування їх дисфункції за умов наявності у пацієнта АГ та приєднання ЦД2т: показники стану серця (MGP, ZSlg, LA, LP, KSDlg, KDO, KSO, EF, ММlg, ІММlg, MK VIR, TD e/a, E/e), показники стану СА (TIM1, ТІМ2bif, Insr, KPSAsr, IAGsr, Iаsr, MEsr, KRPsr, Apodsr, MEYsr, PWVsr), показники стану магістральних судин (%D, PWVAo, VpsAo, RI4 sr, PI4 sr).

Аналізуючи маркерні показники у цілому було констатовано, що вони поділялися на три класи: перший клас на статистично значущому рівні (КМУ, р < 0,05) відрізняв між собою норму та патологію (групу хворих на АГ та групу хворих на АГ з супутнім ЦД2т) й був не в змозі оцінити внесок ЦД2т в ураження ССС. Другий клас показників був більш чутливим і реагував на зміни серця і судин та відрізняв між собою здорових, хворих на АГ, хворих на АГ з різною компенсацією ЦД2т. Третій клас був найменш «мобільним» та підвищувався лише у хворих на АГ з супутнім ЦД2т, тобто, фактично, був маркером ЦД2т.

Завдяки аналізу центральних тенденцій (медіан) та інтерквартільних інтервалів, до першого класу було віднесено маркерні показники LA, PWVAo, EF, Insr, KPSAsr, KRPsr, Apodsr, Iаsr, MEYsr. Аналіз зазначених показників чітко відслідковував зміни пружньо-в'язких властивостей судин, проте не відслідковував наявність у пацієнта ЦД2т.

Серед показників першого класу найбільш значущих змін набували показники Iаsr та MEYsr. Медіальне значення сурогатного показника жорсткості Iаsr у групі здорових становило 3,95 %, у групі хворих на АГ 12,04 %, у групі хворих на АГ з ЦД2т 13,31 %, тобто існувала статистично значуща (р < 0,05, КМУ) відмінність у порівнянні з групою здорових більш ніж утричі. Медіальне значення показника MEYsr СА продемонструвало майже подвійне зростання у порівнянні з групою здорових: 396,8 кПа в групі здорових та 646,27 кПа й 651,66 кПа в групі АГ та АГ з ЦД2т відповідно (р < 0,05, КМУ).

До маркерних показників другого класу, медіальні значення яких характеризувалися статистично значущою (р < 0,05, ККУ) монотонною зміною при прогресуванні патології, належали показники MGP, ZSlg, KDO, LP, ММlg, ІММlg, TD e/a, E/e, TIM1, ТІМ2bif, VpsAo, IAGsr, MEsr, PWVsr, %D.

Деякі показники, що є загальноприйнятими для стратифікації риску ССУ, не завжди мали граничне значення, що зазначене у Європейських та вітчизняних протоколах, але завжди відображали тенденцію зміни значення показника за умови появи АГ та її ускладнення коморбідною патологією - ЦД2т. Це можна пояснити включенням до нашого дослідження пацієнтів з помірними змінами серця і судин, які продовжують досягати критичних значень, але ще не призвели до ускладнень та незворотних змін органів-мішеней. Так, монотонне зростання медіальних значеннь показників MGP, ZSlg, KDO, LP, ММlg, ІММlg при прогресуванні патології підтверджувало загальновідому тенденцію розвитку гіпертрофії міокарда ЛШ на тлі АГ та супутнього ЦД2т.

Погіршення діастолічної фнкції ЛШ серця супроводжувалося зміною значення показника TD e/a - від 1,76 в групі здорових до 1,26 в групі АГ та 0,82 в групі АГ з ЦД2т, а також інтегрального показника діастолічної функції серця E/e збільшувалося від 4,84 в групі здорових до 5,81 в групі АГ та 6,92 в групі АГ з ЦД2т (р < 0,05, ККУ).

Показниками другого класу, що відображали появу та прогресування ушкодження інтими судин, зокрема СА, за умови появи патології та її поєднання з ЦД2т, були TIM1 зі значенням 0,6 мм, 0,73 мм, 0,83 мм в групі здорових, АГ, АГ з ЦД2т відповідно, та ТІМ2bif зі значенням 0,85 мм, 1,25 мм, 1,3 мм в аналогічних групах. Зміна еластичних властивостей аорти на тлі прогресування патології супроводжувалася зміною значення медіани показника VpsAo від 100,77 см/с в групі здорових, в групі АГ знизилося до 91,37 см/с, в групі АГ з ЦД2т - до 87,36 см/с.

Виявлені тенденції зростання медіальних значень та ІКР ехографічних показників жорсткості СА - IAGsr, MEsr, PWVsr на тлі захворюваності на АГ та початковими стадіями ЦД2т, особливо показника MEsr, відокремлювало ці показники другого класу як чутливі для оцінки стану магістральних судин.

Виражену негативну динаміку мав маркерний показник другого класу %D, який характеризує ураження ендотелію судин, що виникає за умов АГ та лавиноподібно прогресує за умов приєднання ЦД2т. Значення медіани показника зменшувалося в два рази в групі АГ з ЦД2т у порівнянні з групою здорових, та становило 14,7 % в групі здорових, 12,5 % в групі АГ та 6,82 % в групі АГ з ЦД2т.

Поява та прогресування ЦД2т у хворих на АГ асоціювалося з найбільш високою діагностичною чутливістю показників третього класу MK VIR, RI4 sr та PI4 sr. У групі здорових значення показника MK VIR було 0,09 с, в групі АГ 0,085 с, в групі АГ з ЦД2т 0,11 с, тобто, підтверджувалося уповільнення ізоволюмічної релаксації за умов прогресування процесів глюкозоіндукованого фіброзу міокарду в групі пацієнтів із супутнім ЦД2т.

Показник RI4 sr у нормі та в групі АГ становив 0,53, а при поєднанні порушення вуглеводного обміну його значення було 0,57. Показник PI4 sr у групі норми та в групі АГ коливався в межах 0,800,81, а в групі АГ з ЦД2т сягав значення 0,89.

Подальший розвиток дослідження та уточнення інформаційної значущості маркерних показників було реалізовано за рахунок розшарування групи АГ з ЦД2т за ознакою компенсації вуглеводного обміну. Додатковий показник - клінічний стан пацієнтів - для здорових пацієнтів позначали через «0», пацієнтів з АГ - «1», ЦД2т з компенсацією вуглеводного обміну - «2», в стадії субкомпенсації - «3». Таким чином було одержано порядкову шкалу клінічних порушень, що, певним чином, вможливлювало проведення кореляційного аналізу між рівнями шкали та виділеними на попередньому етапі показниками.

Маркерними показниками, що мали статистично значущі (р < 0,05) коефіцієнти кореляції R, абсолютні значення яких перевищували 0,5, виявилися наступні: %D, TIM1, ТІМ2bif, Insr, KPSAsr, IAGsr, MEsr, KRPsr, Apodsr, MEYsr, PWVsr, PWVAo, RI4 sr, TD E/Аmk, E/e. З цього переліку було відібрано ті показники, що мали клінічне підґрунтя з огляду шкали клінічних порушень та можуть мати практичне значення у визначені прогресування патологічного стану: TIM1, ТІМ2bif, TD e/a, %D.

Прогнозованим було виявлення кореляції між зазначеною шкалою клінічного стану, показниками TIM1 (R = 0,63, p < 0,05) та ТІМ2bif (R = 0,59, p < 0,05). Для групи здорових медіана значення TIM1 дорівнювала 0,60, для групи АГ 0,73, АГ з ЦД2т 0,83, при цьому при ЦДК TIM1 дорівнювала 0,80, а при ЦДСК 0,95. ІКР для групи здорових становили 0,53ч0,65, для групи АГ 0,60ч0,80, для групи ЦДК 0,72ч0,88, для групи ЦДСК 0,85ч1,02.

Для ТІМ2bif показник кореляції R дорівнював 0,59, p < 0,05, для групи здорових медіана значення ТІМ2bif дорівнювала 0,85, для групи АГ 1,25 , АГ з ЦД2т 1,30 , при цьому при ЦДК ТІМ2bif медіана мала значення 1,23, а при ЦДСК 1,30. ІКР для групи здорових становили 0,70ч1,00, для групи АГ 0,75ч1,35, для групи ЦДК 1,18 ч1,38, для групи ЦДСК 1,30ч1,70.

Доволі цікавим виявилося відокремлення з усієї сукупності показника TD e/a, що мав негативну кореляцію зі шкалою клінічного стану (R= -0,55, p < 0,05). Для групи здорових медіана значення TD e/a дорівнювала 1,76, для групи АГ 1,26, для групи АГ з ЦД2т 0,82, при ЦДК 0,92, а при ЦДСК 1,09. Референтні інтервали для групи здорових становлять 1,39ч2,18, для групи АГ 0,66ч1,69, для групи ЦДК 0,76ч1,34, для групи ЦДСК 0,71ч1,21. Тенденція показника досить чітко відображала ускладнення стану серця у хворих на АГ за умов приєднання та прогресування ЦД2т, зокрема, характеризувала зростання жорсткості серцевого м'яза та виникнення ДД ЛШ серця.

В межах вирішення другого завдання дослідження, було виявлено, що найсильнішу негативну кореляцією зі шкалою клінічного стану мав показник %D (R = -0,80, p < 0,05). Дійсно, для групи здорових медіана значення %D дорівнювала 14,7%, для групи хворих на АГ 12,5%, для групи хворих на АГ з ЦД2т 6,82%, при цьому при ЦДК 6,32%, а при ЦДСК 3,7%. ІКР для групи здорових становив 12,50ч19,23 %, для групи АГ 11,11ч16,67 %, для групи ЦДК 4,76ч9,09 %, для групи ЦДСК - 0,00ч8,89 %. Таким чином, поява порушення вуглеводного обміну та його прогресування мало негативний вплив на ендотелій, дисфункція якого посилювалася з арифметичною прогресією.

Стан вазорегулюючої функції ендотелію артерій є важливим функціональним тестом у хворих на серцево-судинну патологію. Відомо, що нормальною реакцією плечової артерії на реактивну гіперемію є її розширення більш ніж на 10%. Менша ступінь вазодилатаціі або парадоксальна вазоконстрикція вважаються патологічною реакцією і можуть вказувати на наявність ЕД. Такий метод оцінки ендотеліальної функції артерій має безумовні переваги, проте не може бути використаним для повсякденного масового застосування, оскільки вимагає коштовного устаткування, досить тривалого часу проведення самої процедури. У дослідженні було проведено пошук додаткового набору показників ультразвукової діагностики, що дозволять реконструювати показник %D у хворих на АГ II стадії у поєднанні з ЦД2т.

На множині показників групи хворих на АГ з ЦД2т було проведено серію регресійних аналізів, метою яких було проведення редукції вхідного набору даних та знаходження рівняння регресії. Найкращою моделлю вважалася така, яка, за умови відповідності всім математичним критеріям якості, базувалася на показниках з найпростішою методикою визначення. Загальним для згаданої частини параметрів була їх статистично значуща за ККУ, p < 0,05, залежність від нозології. Згідно з наведеними результатами, регресійне рівняння, що дозволяє визначити значення показника %D на підставі показників TIM1, TIM2bif, VpsAo, RI4 sr та PI4 sr мало вигляд:

%D = 37,42 + 6,27 TIM1 - 5,9 TIM2bif + 0,1 VpsAo - 130,78 RI4 sr +