Останнім часом утвердилася думка щодо існування прямої залежності фізіологічних процесів та пов'язаних з ними біохімічних реакцій від окислювально-відновлювального стану біологічної системи, де значну роль відіграє тіолдисульфідна система [304, 200, 285]. Досліджувані речовини за умов тривалого перорального введення щурам у дозах 1/10 і 1/100 ДЛ50 викликають неспецифічні метаболічні розлади у вигляді порушення активності тіолдисульфідної системи, що підтверджується зниженням вмісту тіолових груп у білках мембран еритроцитів на тлі підвищення вмісту дисульфідних зв'язків. Вибір саме мембран еритроцитів зумовлений тим, що їх розглядають як чутливий індикатор змін нормального перебігу фізіологічних, біохімічних та біофізичних процесів в організмі за умов дії антропогенних факторів довкілля на організм.

Тестовим якісним показником стану окисно-відновлювальної рівноваги у тіолдисульфідній системі та взагалі адаптаційних резервів організму є ТДК - співвідношення концентрацій тіолових груп та дисульфідних зв'язків. Чим більше величина ТДК, тобто чим більше буферна ємність тіолдисульфідної системи, тим вище рівень резистентності організму [46, 285]. У мембранах еритроцитів щурів, яким тривалий час перорально вводили ОЕНФ та їх похідні у дозі 1/10 ДЛ50, реєструється зниження ТДК: найбільш виразне для КМ-ОЕНФ6 (в 4,6 раза), найменш - для КМ-ОЕНФ4 (в 1,6 раза). При введенні тваринам речовин у дозі 1/100 ДЛ50 відзначається аналогічна динаміка змін, але менш характерна: зниження в середньому в 3,5 раза за умов дії КМ-ОЕНФ6 і ОЕНФ12, в 2 рази - ОЕНФ6 і ОЕНФ8. Виявлена тенденція до зміни ТДК дозволяє передбачати зниження неспецифічної резистентності організму експериментальних тварин за умов тривалого впливу ОЕНФ та їх похідних. Окремо слід зазначити, що тіолові сполуки вносять значний вклад у загальну буферну ємність антиоксидантної системи, яка тим вище, чим більше зміщується вліво (у бік відновлювальних еквівалентів) окисно-відновлювальна рівновага у тіолдисульфідній системі [384]. Звідси виникає можливість оцінювати стан антиоксидантної системи (і, отже, інтенсивність вільнорадикального окиснення) за величиною ТДК. Спостережуване зниження ТДК за умов тривалої дії ОЕНФ та їх похідних дозволяє, таким чином, стверджувати про розвиток в організмі щурів процесів ПОЛ, окисної модифікації білків на тлі виснаження антиоксидантних ресурсів.

Одним із важливіших процесів організму, який визначає біологічну активність КБ, є мікросомальне окислення [65, 120, 183, 289]. До того ж його активація є суттєвим чинником генерації АФК, з утворенням під дією монооксигеназ супероксид-радикалів при декомпозиції оксигенованого феррокомплексу цитохрому Р-450. Супероксид-радикали є високотоксичними та відносно стабільними, взаємодіють з молекулами білків, ліпопротеїнів, викликають розрив спіралей ДНК, окислення тіолових груп, структурні порушення біологічних мембран [14]. Тривала дія ОЕНФ та їх похідних реалізується в організмі щурів через підвищення швидкості споживання кисню мікросомами гепатоцитів в середньому в 2,2 раза, швидкості окислення НАДФН2 - в 2,1 раза. Швидкість споживання кисню віддзеркалює, перш за все, сумарну дихальну активність мікросом гепатоцитів, включаючи також процеси ПОЛ, а швидкість окислення НАДФН2 - дихальну активність мікросом за участі ферментних систем. Визначення споживання кисню в умовах, коли ПОЛ не заблоковане, віддзеркалює не стільки швидкість окислення НАДФН2, скільки швидкість утворення ліпідних перекисів [11]. Про активацію системи мікросомального окислення у гепатоцитах щурів свідчить також підвищення вмісту цитохромів Р-450 (в середньому в 2,0-2,3 раза) і b5 (в 1,9-2,2 раза), деметилазної (в 2,2-2,5 раза) і НАДФН- і НАДН-цитохром с-редуктазної (в 1,4-1,6 раза) активності. Отже, підвищення ферментативної активності мікросом гепатоцитів експериментальних тварин можна трактувати, з одного боку, як захисно-пристосувальну реакцію організму на введення КБ, але з іншого боку, це є несприятливим фактором ініціації потоків електронів з відновлених NAДН і NAДФН відповідно на цитохроми b5 і Р450 з генерацією АФК. У цілому активація процесів мікросомального окислення у гепатоцитах щурів також є пусковим механізмом зміни оксидантно-антиоксидантного гомеостазу.

Узагальнення наведеної вище сукупності результатів дозволяє визнати, що тривалий вплив ОЕНФ та їх похідних призводить до «дегармонізації» нейроіммуноендокринної регуляції, окислювального та енергетичного гомеостазу, в основі якої лежить порушення балансу між окремими елементами регуляторних систем. Подібні зміни, як правило, призводять до розвитку симптомокомплексу, характерного для функціональної недостатності систем забезпечення гомеостазу, виявлення яких провели за моделлю визначення «сигнальних» показників структурно-метаболічних і функціональних порушень в організмі щурів. З цією метою розрахували індекси нормування - співвідношення середнього значення показника в дослідній групі до середнього значення показника в контрольній групі тварин. Отримані індекси нормування добре відображаються на діаграмах, демонструючи ступінь відхилення показника від контролю. Ті показники, що мають суттєве відхилення від контролю (у бік підвищення - більше одиниці, у бік зниження - менше одиниці), можна позначити як «сигнальні» для стану тієї чи іншої функціональної системи організму піддослідних тварин. Так, завдяки такому підходу у випадку тривалої дії на організм досліджуваних речовин у дозі 1/10 ДЛ50 «сигнальними» показниками виявляються показники стану біоенергетичних процесів (вміст АТФ, АМФ, індекс фосфорилування, термодинамічний контроль дихання), процесів ПОЛ (вміст ТБК-реактантів та шифових основ), окислювальної модифікації білків (ДНФГ), тіолдисульфідної системи (вміст тіолових груп, дисульфідних зв'язків та їх співвідношення у білках мембран еритроцитів). Для тривалої дії речовин у дозі 1/100 ДЛ50 виокремлюються, як «сигнальні», показники стану моноамінергічних та аміноацидергічних систем головного мозку (вміст норадреналіну, ГАМК), але звертає увагу порушення процесів ПОЛ (вміст ТБК-реактантів, шифових основ, інтенсивність індукованої ХЛ), тіолдисульфідної системи (вміст тіолових груп, дисульфідних зв'язків та їх співвідношення у білках мембран еритроцитів), біоенергетичних процесів (вміст АТФ, АМФ, індекс фосфорилування).

Загальний аналіз «сигнальних» показників у патофізіологічних механізмах тривалої дії ОЕНФ та їх похідних дозволяє виділити головну ланку - неконтрольовану активацію вільнорадикальних окислювальних процесів, що супроводжуються суттєвою ініціацією ПОЛ, окислювальної модифікації білків, метаболізму оксиду азоту на тлі виснаження потенціалу антиоксидантної системи; запуском внутрішньоклітинних і мембранних механізмів стресу - енергетичного дисбалансу, порушення структурно-функціонального стану мембран, зсуву внутрішньоклітинного метаболізму у бік переважання катаболічних процесів над анаболічними, а також суттєвим напруженням регуляторних систем.

У зв'язку з цим представляло інтерес оцінити внесок процесів вільнорадикального окислення у механізмах адаптаційних реакцій за умов дії досліджуваних речовин. Для цього на 10, 20, 30, 40, 50 та 60-ту добу перорального введення щурам КМ-ОЕНФ10 у дозах 1/10 і 1/100 ДЛ50 оцінювали динаміку змін виявлених вище «сигнальних показників» порушень стану окислювального гомеостазу.

Останнім часом в якості окремої системи організму, що бере участь як у ряді фізіологічних функцій, так й у багатьох патологічних процесах, розглядають АФК [96, 310]. Підтримка на певному рівні АФК у тканинах є важливим для регуляції нормальних фізіологічних процесів в організмі (зокрема, експресії генів, синтезу білка, рівня неспецифічного та специфічного імунного захисту, клітинного метаболізму, самооновлення мембран клітин, збереження механізму апоптозу - «вибракування» функціонально і структурно неповноцінних і непотрібних клітин та ін.). Доведено, що за умов контрольованого фізіологічною антиоксидантною системою підвищення рівня АФК відбувається експресія ряду редокс-чутливих генів, відповідальних за синтез білків, необхідних для нормального функціонування клітини, а також захисту від несприятливих ефектів оксидативного стресу. Особливе фізіологічне значення молекулярно-генетичні регуляторні функції АФК мають на рівні транскрипції генів, що беруть участь у процесі реалізації та обмеження оксидативного стресу, наприклад, генів каталази, СОД та інших [78, 378, 379]. Такий функціональний спектр АФК дозволяє розглядати їх в якості кінцевих або проміжних вторинних посередників в реакціях передачи внутрішньоклітинних сигналів. Але порушення системи генерації та особливо захисту від АФК призводить до порушення перебігу запальних процесів, відіграє патогенетичну роль в процесах оксидативного некрозу при ішемії тканин і синдромі реперфузії, знижує загальний і специфічний імунітет тощо. Отже, знання механізмів роботи системи АФК важливо як для розуміння закономірностей фізіологічного функціонування тканин організму в нормі, так і особливостей перебігу багатьох патологічних процесів і вибору способів активного впливу на них.

Стан напруження систем антиоксидантного захисту клітин та цілісного організму внаслідок накопичення у клітинах вільних радикалів різної хімічної природи (активних форм кисню та азоту), порушення балансу між про- та антиоксидантами з переважанням прооксидантних впливів тлумачать як оксидативний стрес. Ключову роль у механізмах генерації останнього займають реакції окислювальної модифікації біомолекул. У загальному випадку окислювальна атака з реалізацією цитотоксичності АФК та азоту відбувається завдяки: індукції ПОЛ у біологічних мембранах та ядерному хроматині клітини; пошкодженню мембранозв'язаних канальних і рецепторних білків; порушенням каталітичної активності білків-ферментів; пошкодженням ДНК ядерного хроматину та мітохондрій [77, 78, 96, 100, 381].

При дії КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/10 ДЛ50 визначається поступове збільшення у сироватці крові вмісту ТБК-реактантів: у 1,3-3,3 раза з 10-ї по 60-ту добу спостереження. При дії КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/100 ДЛ50 на 10-ту добу введення не виявляється змін вмісту ТБК-реактантів, а починаючи з 20-ї та до 60-ї доби спостереження відбувається поступове підвищення рівня цього показника (в 1,3-2,8 раза). Токсифікація щурів КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/10 ДЛ50 супроводжується при цьому більш виразним підвищенням вмісту у сироватці крові щурів шифових основ, ніж ТБК-реактантів (в 1,7-5,1 раза з 10-ї по 60-ту добу). У випадку дії КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/100 ДЛ50 також відмічається поступове збільшення рівня кінцевих продуктів ПОЛ, але починаючи з 20-ї доби спостереження (в 1,8-4,2 раза). Поступове збільшення утворення шифових основ переконливо свідчить про хронізацію активації вільнорадикального окислення.

Процеси ПОЛ тісно пов'язані з клітиною та її мембранами. Тому можна говорити про суттєві фізико-хімічні та структурно-функціональні порушення біомембран у експериментальних тварин. Як правило, розрізняють при цьому наступні механізми пошкодження мембран при активації ПОЛ: появу гідрофільних гідроперекисних угрупувань у поліненасичених жирних кислотах фосфоліпідів, що порушує гідрофобність ліпідного бішару та викликає суттєве збільшення пасивної проникності мембран; утворення при ліпопереокисленні діальдегідів (ТБК-реактантів), здатних викликати полімеризацію та агрегацію білків і ліпідів у мембранах; окислення амінокислотних залишків мембранних білків (особливо, що містять сульфгідрильні групи), присутність яких в активному центрі ферментів призводить до зниження їх активності [78].

АФК, поряд з окислювальною модифікацією ліпідів, викликають також й одночасну окислювальну модифікацію білків, що супроводжується суттєвими змінами їх функцій та властивостей, фрагментацією або агрегацією, а також підвищеною здатністю до протеолізу [61, 139, 190, 305, 393, 419, 441, 442]. При окислювальній модифікації білків у них утворюються альдегідні та кетонові групи амінокислотних залишків (у загальному плані карбонільні групи), підвищений рівень яких, поряд з продуктами ПОЛ, також є маркерами вільнорадикального окислення та оксидативного стресу [234, 368, 413]. Слід відзначити, що окислювальна модифікація білків розглядається як один з ранніх і стабільних ознак оксидативного стресу. Причому, на його ранніх стадіях переважають альдегід-ДНФГ, а на пізніх - кетон-ДНФГ [311]. Як правило, дія АФК може супроводжуватися фрагментацією білків, маркерами якої є альдегід-ДНФГ або агрегацією білків, маркерами якої є кетон-ДНФГ [305]. На ранніх термінах спостереження у щурів при дії КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/10 ДЛ50 відбувається більш суттєве підвищення у сироватці крові основних альдегід-ДНФГ, тоді як у пізніх термінах (починаючи з 30-ї доби) - нейтральних кетон-ДНФГ, що свідчить про перехід оксидативного стресу в розвинену стадію та його необоротний характер. У випадку дії КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/100 ДЛ50 відбувається протягом 40 діб експерименту переважання у сироватці крові щурів рівня маркерів фрагментації білків - альдегід-ДНФГ над маркерами агрегації білків - кетон-ДНФГ. У наступні терміни спостереження реєструється, навпаки, суттєве збільшення нейтральних кетон-ДНФГ. У щурів, яким вводили КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/100 ДЛ50, також поступово розвивається оксидативний стрес, але у даному випадку його перехід у розвинену стадію відбувається у більш пізні терміни (починаючи з 50-ї доби), ніж при дії у дозі 1/10 ДЛ50.

Підвищення ранніх маркерів оксидативного пошкодження (при дії 1/10 ДЛ50 протягом перших 30 діб, а при дії 1/100 ДЛ50 - протягом перших 50-діб) свідчить про порушення окислювального потенціалу клітин, а підвищення пізніх маркерів - про зниження резервно-адаптаційних можливостей організму експериментальних тварин (при дії 1/10 ДЛ50 починаючи з 30-ї доби, при дії 1/100 ДЛ50 - з 45-50-ї доби).

Серед біологічних регуляторів, здатних підвищувати захисно-пристосувальні можливості організму, провідне місце займають антиокислювальні реагенти або антиоксиданти [17, 21, 128, 336]. Систему захисту тканин і клітин організму від АФК та продуктів ПОЛ умовно поділяють на фізіологічну та біохімічну. Фізіологічна система характеризується механізмами, що здійснюють регуляцію доставки та надходження кисню до клітин, забезпечуючи рівновагу між інтенсивністю його транспорту та метаболічними процесами з метою його вигідної та безпечної утилізації. Біохімічна система представлена власне антиоксидантами, що знижують активність радикальних окислювальних процесів. До того ж специфічна антиоксидантна система руйнує АФК та продукти їх подальшого перетворення, неспецифічна - попереджує умови та можливості витоку електронів та генерації АФК в ході окислювально-відновлювальних реакцій (зокрема, при окислювальному фосфорилуванні, мікросомальному окисленні) [80, 193, 330]. У якості «сигнальних показників» порушень стану окислювального гомеостазу у щурів за умов тривалої дії ОЕНФ та їх похідних виявлені специфічні антиоксидантні ферменти - СОД та каталаза. При дії КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/10 ДЛ50 у щурів в середньому до 10-20 діб виявляються ознаки активації антиоксидантних ферментів, відповідальних за видалення первинних АФК - супероксидних аніон-радикалів і перекису водню. У наступні терміни дія речовини, навпаки, формує чіткі ознаки поступового виснаження антиоксидантних ресурсів. При пероральному введенні КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/100 ДЛ50 у піддослідних тварин період активації антиоксидантного потенціалу зі збільшенням, порівняно з контрольними тваринами, активності СОД еритроцитів та каталази крові подовжується в середньому до 30-35 діб, з наступною поступовою їх інактивацією, що підтверджується зниженням активності ферментів.

У якості молекулярного механізму регуляції фізіологічних процесів, здатних динамічно реагувати на вплив факторів довкілля, функціонує тіолдисульфідна система, компоненти якої виявилися «сигнальними» при тривалій дії ОЕНФ та їх похідних. Крім того, доцільність вивчення стану тіолдисульфідної системи продиктована наступними її властивостями: фазовим характером змін редокс-рівноваги, що залежить від сили та тривалості внутрішнього або зовнішнього впливу; повторюваністю так званої кривої напруженості адаптації Г. Сельє при тривалому стресорному впливі; віддзеркаленням коливань інтенсивності вільнорадикального окислення у різні фази адаптації; високою чутливістю до ранніх стресорних змін та точністю відображення динаміки адаптивного процесу (зміна значень тіолдисульфідного співвідношення свідчить про скриті конформаційні зміни білкових молекул на ранніх стадіях стресу).

Довгий час тіоли розглядали як захисні антиоксиданти, активність яких зростає при оксидативному пошкодженні клітин і тканин. На даний час рівень білкових і небілкових тіолів, тіолдисульфідне співвідношення крові розглядають як показники імунокомпетентності, стану неспецифічної резистентності організму; з тіолами пов'язують механізми регуляції проникності клітинних мембран, функціонування інтегративних систем підтримки гомеостазу (нервової, імунної, ендокринної), згортання крові, м'язового скорочення та ряду інших фізіологічних процесів [46, 285, 304, 384, 440]. До тіолових сполук відноситься група речовин з відносно незначними розмірами молекул (цистеїн, гомоцистеїн, ліпоєва кислота, кофермент А, трипептид глутатіон та ін.), але значна їх участь у процесах життєдіяльності організму пов'язана, головним чином, з білками. Саме тіолові білки вносять свій внесок у механізми функціонування антиоксидантної системи, регуляції ферментативної активності, проникності клітинних мембран, клітинного ділення та росту, м'язового скорочення, генерації та проведення нервового імпульсу, транспорту біологічно активних речовин та інших процесів. До числа редоксзалежних тіолових білків відносяться ферменти (оксидоредуктази, трансферази та ін.), білки клітинних мембран, скорочувальні білки м'язів, рецепторні та інші сигнальні білки, білки клітинного ділення та генної експресії, а також білки з іншими специфічними функціями (альбуміни, глобуліни, фібриноген, гемоглобін) [384, 406].

Компоненти тіолдисульфідної системи у більшості експериментальних досліджень вивчають у плазмі або сироватці крові; але доведено, що рівень тіолвмісних сполук набагато більше в еритроцитах. Крім того, еритроцити є чутливим індикатором порушень нормального перебігу фізіологічних, біохімічних та біофізичних процесів за умов дії на організм антропогенних факторів довкілля. Саме з цих позицій активність тіолдисульфідної системи у динаміці спостереження при пероральному введенні щурам КМ-ОЕНФ10 у дозах 1/10 і 1/100 ДЛ50 оцінювали за вмістом тіолових (HS-) груп та дисульфідних (-S-S-) зв'язків у білках мембран еритроцитів. У випадку перорального введення КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/10 ДЛ50, починаючи з 10-ї доби виявляються узгоджені зміни вмісту дисульфідних зв'язків та сульфгідрильних груп у білках еритроцитарних мембран, а саме поступове превалювання процесів окислення над процесами відновлення (різкий стрибок таких змін виявляється з 20-ї доби дії ксенобіотика). У разі введення КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/100 ДЛ50 протягом 20 діб у стані тіолдисульфідної системи, навпаки, відмічаються ознаки превалювання процесів відновлення над процесами окислення, що можна трактувати як активацію захисно-пристосувальних реакцій у експериментальних тварин на дію ксенобіотика. Але після 20-ти добової токсифікації у щурів виникають ознаки зриву останніх, про що свідчить поступове превалювання окислювальних процесів над відновлювальними. Причому у період з 30-ї до 40-ї доби реєструється деяке затухання цих змін та підтримка на певному рівні з наступним суттєвим стрибком у бік окислювальних процесів. Виявлене стійке зниження ТДК для білків мембран еритроцитів дозволяє підтвердити пошкоджуючу дію КМ-ОЕНФ10 на структуру білка та, як наслідок, його функціональну активність. Це, у свою чергу, є вагомим фактором дестабілізації та порушення бар'єрних функцій мембран еритроцитів.

З фізіологічної точки зору крім основної функції еритроцитів, пов'язаної з транспортом кисню, оксиду азоту до периферії, а двоокису вуглецю до легень, є функція циркулюючого інактиватора продуктів оксидативного та нітрозильного стресу. У еритроцитах відмічається досить високий рівень трипептиду глутатіону, тіоредоксину, аскорбінової кислоти, токоферолів, а також антиоксидантних ферментів, з одного боку для відновлення позаклітинних окиснювачів (СОД, каталаза, глутатіонпероксидаза, глутатіонредуктаза), а з іншого боку - для стабілізації гемоглобіну у Fe2+-активній формі (метгемоглобінредуктаза) [404]. Досить високий ступінь деформованості мембран еритроцитів, підтримка значного числа функціонально активних клітин у кровообігу забезпечує поглинання продуктів вільнорадикального окислення, участь у формуванні окиснювального мікросередовища, редокс-сигналізацію в системі кровообігу. Виявлене порушення редокс-статусу тіолдисульфідної системи еритроцитів при дії ксенобіотика не тільки сприяє росту їх окислювального потенціалу, підвищенню гемолізу, але й знижує біодоступність оксиду азоту у ділянках окислювального пошкодження [401].

Тіолові сполуки вносять значний вклад у загальну буферну ємність антиоксидантної системи, яка тим вище, чим більше зміщується вліво (у бік відновлювальних еквівалентів) окисно-відновлювальна рівновага у тіолдисульфідній системі [401]. Звідси виникає можливість оцінювати стан антиоксидантної системи (і, отже, інтенсивність вільнорадикального окислення) за величиною ТДК. Спостережуване поступове зниження ТДК за умов тривалої дії КМ-ОЕНФ10 дозволяє, таким чином, підтвердити розгортання в організмі щурів процесів ПОЛ, окислювальної модифікації білків на тлі виснаження антиоксидантних ресурсів.

Одним з гомеостатичних показників організму є ХЛ з індивідуальною для кожної тканини та біологічної рідини інтенсивністю [33, 111, 117, 184]. На даний час накопичена достатня кількість даних про зміну інтенсивності ХЛ біосубстратів при розвитку різних патологічних процесів в організмі людини і тварин.

У загальному плані квантовий вихід ХЛ характеризує швидкість ланцюгового вільнорадикального окислення ліпопротеїнових комплексів. Вільнорадикальне окислення ліпідів супроводжується утворенням перекисів. Швидкість перекисного окислення збільшується по мірі підвищення вмісту ненасичених жирних кислот у складі ліпідів. Регулятором швидкості їх перебігу є антиоксидантна система. Будь-які порушення рухомої рівноваги між про- та антиоксидантами негайно відображуються на інтенсивності ХЛ біосубстратів. Отже, висока чутливість хемілюмінесцентного методу дозволяє реєструвати на молекулярному рівні процеси, що виникають завдяки дії того чи іншого шкідливого фактора. Це, у свою чергу, стало підставою для використання його у даному дослідженні. Хемілюмінесценцію індукували перекисом водню. Саме Н2О2-індукована ХЛ сироватки крові експериментальних тварин виявилася «сигнальним показником» при тривалій дії ОЕНФ та їх похідних. Слід підкреслити, що перший максимум підйому кривої хемілюмінограми при дії такого індуцента віддзеркалює вміст у системі гідроперекисів, перекисів і супероксидів, а другий максимум підйому кривої - біоантиоксидантів [33]. У світінні звичайно виділяють декілька фазових станів: перший стан є відображенням латентного періоду (вихід із клітин розчинних сполук); другий стан, пов'язаний з підвищення його інтенсивності, характеризує накопичення окисненого продукту; третій стан, повязаний з його зменшенням, свідчить про витрату окисненого продукту; четвертий стан (залишкове світіння) обумовлене, як правило, менш специфічним процесом окислення субстратів, присутніх у надлишку.

Утворення в організмі окиснювачів є невід'ємною властивістю нормальної життєдіяльності клітин, але їх відсутність або надлишок може призвести до загибелі клітин. Доведено, що підвищення утворення окиснювачів пов'язано зі зміною активності сигнальних ефектів білків, які беруть участь у передачі сигналу у клітини (зокрема, ферментів транскрипції, протеїнкіназ, фосфатаз, фосфоліпаз, білків іонних каналів та ін.). Звідси визначено, що фундаментальним механізмом регуляції функціональної активності клітин є редокс-регуляція [200, 270, 396, 423, 421]. Тому останнім часом поняття «оксидативний стрес» трактують як дисбаланс між про- та антиоксидантами, що призводить до порушення редокс-сигналізації та/або пошкодження макромолекул [261]. Отже, при дії на організм факторів різної природи у клітинах включаються механізми зміни у певних діапазонах величини співвідношення між внутрішньоклітинними відновлювачами та окиснювачами, що називають редокс-гомеостаз [135, 201, 430]. Одним з важливих наслідків ініціації редокс-сигналізації та АФК-опосередкованої передачи сигналу є активація ядерних факторів транскрипції, що активують гени, які кодують різні захисні системи, зокрема, антиоксидантну.

Ураховуючи той факт, що інтенсивність ХЛ є відображенням стану прооксидантно-антиоксидатної рівноваги, отримані результати можна пояснити наступним чином. Дія КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/10 ДЛ50, ймовірно, протягом перших 10-ти діб супроводжується стимуляцією утворення АФК (підвищення інтенсивності індукованої ХЛ), використання їх як месенджерів при передачі регуляторного сигналу від міжклітинних сигнальних молекул та їх мембранних рецепторів на внутрішньоклітинні регуляторні системи, що контролюють експресію генів. Можна пов'язати з цим підвищення активності у щурів у цей період дії ксенобіотика антиоксидантних ферментів СОД, каталази. Активація вільнорадикальних процесів, ПОЛ та окислювальної модифікації білків на тлі зниження антиоксидантних ресурсів (що особливо відбувається після 10-ї по 40-у добу дії ксенобіотика, характеризується напруженням інтенсивності ХЛ сироватки крові) може призвести до відміни запуска редокс-чутливих сигнальних систем та нівелювання месенджерної функції АФК. На 50-60-ту добу дії КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/10 ДЛ50 відбувається найбільш виразний зсув прооксидантно-антиоксидантної рівноваги у бік прооксидантів, а також зниження інтенсивності індукованої ХЛ сироватки крові, що можна трактувати як зрив редокс-регуляторних процесів. Одним з наслідків інгібування редокс-сигналізації та опосередкованого передавання сигналу є дезактивація ядерних факторів транскрипції, суттєве зниження резистентності організму при адаптації до дії негативних факторів зовнішнього середовища.

Отже, за динамікою інтенсивності індукованої перекисом водню ХЛ сироватки крові (а також за вмістом продуктів ПОЛ та окислювальної модифікації білків, рівнем компонентів тіолдисульфідної системи, активністю антиоксидантних ферментів) у щурів можна припусти виникнення наступних станів при пероральному введенні КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/10 ДЛ50: стан активації (до 10 діб), стан напруження (після 10-ї доби токсифікації до 40-ї доби) та стан зриву (після 40-ї доби) редокс-регуляторних процесів. У випадку дії КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/100 ДЛ50 чітко простежується наступне: стан активації до 20-доби, стан напруження після 20-ї доби по 50-ту добу та стан зриву (після 50-ї доби) редокс-регуляторних процесів.

Окремою серією експериментів виявляється, що при пероральному введенні щурам КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/10 ДЛ50 протягом 20 діб спостерігаються ознаки активації окислювальних процесів з підвищенням продукції двооксису вуглецю, які після 20-ї доби починають змінюватися на ознаки їх зриву з поступовим зниженням виведення кінцевого продукту окислення. При введенні КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/100 ДЛ50 період активації процесів тканинного дихання зі збільшенням продукції двооксису вуглецю подовжується в середньому до 40 діб, з наступною їх поступовою інактивацією, що підтверджується зниженням виведення СО2. Спостережувана тенденція до підвищення виведення СО2 опосередковано свідчить про активацію тканинного дихання у тварин та відображує своєрідний «подразнювальний» ефект КМ-ОЕНФ10 по відношенню до окислення, перш за все, мітохондріальних субстратів з метою, наприклад, енергозабезпечення детоксикаційних та пластичних процесів. Виявлене поступове зниження концентрації СО2 у щурів, ймовірно, пов'язано з пригніченням використання енергетичних субстратів, що може бути зумовлено пошкодженням мембран мітохондрій та їх ферментів внаслідок безпосередньої дії ксенобіотика, так й через інтенсифікацію вільнорадикальних процесів.

Таким чином, у результаті комплексного дослідження змін «сигнальних» показників у динаміці спостереження визначаються певні стадії (рис. 9.1) у стані окислювального гомеостазу та резервних можливостей організму щурів у відповідь на тривалу дію КМ-ОЕНФ10 залежно від дози: 1) у випадку 1/10 ДЛ50 стан активації адаптаційних реакцій спостерігається у перші 10 діб, їх напруження зберігається до 40-ї доби з наступним зривом; 2) у випадку 1/100 ДЛ50 стан активації адаптаційних реакцій визначається у перші 20 діб, їх напруження зберігається до 50-ї доби з наступним зривом.

Підвищення адаптаційних можливостей організму до пошкоджуючої дії екологічно несприятливих факторів довкілля за допомогою фармакологічних засобів стає важливим моментом профілактики виникнення багатьох захворювань та патологічних станів, зокрема хімічної етіології [76, 87, 225].

СТАДІЯ 1

СТАДІЯ 2

СТАДІЯ 3

Рис. 9.1. Стадії екстремальних станів в організмі піддослідних тварин за умов тривалої дії ОЕНФ та їх похідних

Широке виокристання у цьому плані знаходять засоби з антиоксидантною дією. Вважається, що раціональне використання антиоксидантів дозволяє у багатьох випадках: підвищити поріг психофізіологічної стійкості організму до впливу стресу, в результаті чого відповідна реакція не досягає стадії тривоги; зменшити «ціну» адаптації, що формується за участю стрес-реакції, прискорити досягнення та зміцнення адаптації; оптимізувати характер і спектр відповідних реакцій, усунути небажані та небезпечні реакції [17, 128, 193, 331, 332].

Ефекти антиоксидантів іноді поділяють на два типи - шляхи запобігання активації ПОЛ при наявності її передумов, відносно добре досліджені, та шляхи запобігання перших стресових відповідей на рівні гормональних систем і мікроциркуляції. Антиоксиданти безпосередньо інгібують ПОЛ, заповнюють витрачені ендогенні антиоксиданти в мембранах, безпосередньо реагують з АФК. Такий механізм може відігравати суттєву роль лише при досить високих дозах антиоксидантів або при їх переважному накопиченні в певній структурі клітини. На цьому ж етапі повинні чинити адаптогенну дію перехоплювачі радикалів, що запобігають розвитку надлишкового ПОЛ.

Для корекції або попередження розвитку оксидативного стресу використовують останнім часом вітамінно-мінеральні комплекси з різною силою захисної відповіді. До найбільш потужних натуральних і синтетичних антиоксидантів відносяться аскорбінова кислота, ?-токоферол, ?-каротин, а також ряд мікроелементів (зокрема, селен, марганець, мідь).

Аскорбінова кислота, крім виразних антиоксидантних властивостей, відіграє значну роль в регуляції окислювально-відновлювальних процесів, синтезі стероїдів та катехоламінів, у метаболізмі заліза [364]. Також, крім міцної антиоксидантної дії, широкий спектр біологічних властивостей має ?-токоферол, наприклад, стабілізує клітинні мембрани, покращує процеси тканинного дихання, активує синтез факторів неспецифічного захисту, бере участь в регуляції біосинтезу білка, проліферації клітин [364, 434]. У окислювально-відновлювальних реакціях не остання роль відводиться також ретинолу, але цей вітамін сприяє також нормальному перебігу метаболізму, функціонуванню клітинних мембран. Але слід зазначити, що у зв'язку з ризиком передозування та інтоксикації за умов тривалого споживання ретинолу, доцільним є використання ?-каротину, який позбавлений токсичних ефектів при накопиченні в організмі [364, 434]. Крім того, ?-каротин також є досить сильним антиоксидантом, має імуностимулюючі, протизапальні та адаптогенні властивості [103, 152, 433]. Принциповою перевагою ?-каротину є його здатність накопичуватися в депо, перетворюючись за дії ензимів у кишечнику та печінці на ретинол лише у визначених кількостях, необхідних організму на кожному етапі його функціонування [148]. Особливої уваги заслуговує той факт, що ці вітаміни, як антиоксиданти, мають різні точки прикладання. Так, ?-токоферол найбільшу активність виявляє по відношенню до перекисів ліпідів, переривання ланцюгових реакцій окислення у мембранах, а також бере участь у перетворенні ?-каротину на ретинол. Аскорбінова кислота характеризується високою активністю по відношенню до гідроксильних радикалів та вільним радикалам на поверхні ліпідних мембран, а також властивістю відновлювати ?-каротин та ?-токоферол. Що стосується ?-каротину, то він поряд з інактивацією на різних рівнях АФК, здатний відновлювати окиснену форму ?-токоферолу, а сам може бути відновлен аскорбіновою кислотою [148].

У підтримці окислювального гомеостазу досить значна роль відводиться ессенціальним мікроелементам. Зокрема, вони пов'язані з активністю багатьох ферментів: входять до їх структури, виконують роль кофакторів або активаторів, акцепторів та донорів електронів [278]. Наприклад, марганець, як кофактор, входить до складу СОД, що виконує захисну функцію по знешкодженню токсичних радикалів кисню; мідь - до складу цитохромоксидази, що забезпечує перенос електронів від цитохрому с у дихальному ланцюгу мітохондрій на молекулярний кисень; селен - до складу глутатіонпероксидази, що знешкоджує токсичний пероксид водню та ліпопероксиди; залізо - учасник у прямих та опосередкованих окислювальних реакціях.

У експериментальних умовах провели оцінку можливості корекції окислювального гомеостазу у щурів, тривало токсифікованих КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/100 ДЛ50, додаванням до стандартного раціону віварію вітамінно-мікроелементного комплексу, до складу якого входили полімікроелементний препарат (композиція ессенціальних мікроелементів - цинку, заліза, марганцю, міді, хрому, кобальту - з N-2,3-диметилфенілантраніловою кислотою та кисеньвмісних солей ультрамікроелементів - селену, ванадію, молібдену), аскорбінова кислота, ?-каротин та ?-токоферол. З урахуванням особливостей стану адаптивних реакцій, опосередковано залежних від стану окислювального гомеостазу, в умовах тривалої дії на щурів ОЕНФ та їх похідних використання такого роду комплексу можна розглядати як безпечний та діючий засіб корекції. Ефективним у цьому плані є призначення препаратів, що містять міцний набір антиоксидантів, так як при цьому слід очікувати не тільки сумацію ефектів, але й синергічну їх дію з посиленням позитивних зв'язків, пов'язаним з наявністю в організмі єдиного антиоксидантного захисту, у тому числі спрямованого на профілактику впливу хімічних факторів довкілля. Вагомим фактом, що також дозволяє аргументувати доцільність використання запропонованого комплексу для корекції гомеостатичних порушень у щурів в умовах тривалої дії на них ОЕНФ та їх похідних є відсутність значущих побічних ефектів при надходженні більшості синтетичних вітамінів і мінералів.

Узагальнення отриманих результатів свідчить, що додавання до харчового раціону експериментальних тварин вітамінно-полімікроелементного комплексу:

- подовжує період активації окислювальних процесів з підвищенням продукції двооксису вуглецю до 50 діб, тоді як при стандартному - до 40 діб; у наступні терміни спостереження виявляються ознаки їх поступової інактивації, але вони є менш виразними;

- значно гальмує розгортання процесу ПОЛ, що підтверджується менш виразним підвищенням у сироватці крові вмісту його вторинних і кінцевих продуктів - ТБК-реактантів і шифових основ; сприяє більш виразному підвищенню вторинних продуктів ПОЛ, ніж кінцевих, що свідчить про запобігання хронізації активації вільнорадикального окислення;

- сприяє переважанню маркерів фрагментації білків - альдегід-ДНФГ над маркерами агрегації білків - кетон-ДНФГ протягом усього терміну дослідження, що підтверджує наявність фрагментації білків з утворенням середніх і низькомолекулярних фрагментів (даний процес супроводжується, як правило, інтенсифікацією метаболічних процесів і відображується на можливості відновлення рівня білків в крові та тканинах; отже, оксидативний стрес не переходить у розвинену стадію та носить зворотний характер);

- формує ознаки активації антиоксидантних ферментів, відповідальних за видалення первинних АФК - супероксидних аніон-радикалів і перекису водню (тоді як у групі щурів, що споживають лише стандартний раціон віварію це відбувається протягом 10-30 діб з наступною їх суттєвою інактивацією);

- подовжує зсув оксидантно-антиоксидантної рівноваги у бік активації антиоксидантного потенціалу до 30-35 діб (у подальші терміни експерименту активація процесів ліпопероксидації значно зменшується, ніж у випадку стандартного харчового раціону);

- значно покращує стан тіолдисульфідної системи, що підтверджується превалюванням процесів відновлення над окисленням протягом 50 діб.

У цілому за вмістом продуктів ПОЛ та окислювальної модифікації білків, рівнем компонентів тіолдисульфідної системи, активністю антиоксидантних ферментів, а також за динамікою інтенсивності індукованої перекисом водню ХЛ сироватки крові у щурів можна виокремити виникнення наступних станів при вживанні комплексного харчового раціону на тлі пероральному введення КМ-ОЕНФ10 у дозі 1/100 ДЛ50: стан активації (до 40 діб), стан напруження (після 40-ї доби токсифікації до 60-ї доби) редокс-регуляторних процесів, тоді як у випадку вживання стандартного раціону стан активації відмічається до 20-доби, стан напруження після 20-ї доби по 50-ту добу та стан зриву (після 50-ї доби) редокс-регуляторних процесів.

Отже, додавання до стандартного харчового раціону експериментальних тварин, токсифікованих досліджуваними хімічними речовинами, аскорбінової кислоти, ?-токоферолу, ?-каротину та полімікроелементного препарату призводить до суттєвого покращення динаміки змін «сигнальних» показників порушень окислювального гомеостазу, менш виразного розвитку оксидативного стресу, більш тривалого підвищення адаптаційних реакцій, відстрочки зсуву оксидантно-антиоксидантної рівноваги у бік оксидантів, що доведено в експерименті.

Таким чином, наведений вище полісистемний аналіз молекулярних, клітинних, органо-системних, організменних порушень гомеостазу в експериментальних тварин дозволяє сформулювати концепцію патофізіологічних механізмів дії ОЕНФ та їх похідних, головним ланцюгом яких є розвиток оксидативного стресу (рис. 9.2). Підтвердженням цього стали:

- активація процесів ліпопероксидації, окислювальної модифікації білків;

- активація мікросомального окислення у гепатоцитах як одного з основних генераторів АФК;

- інтенсифікація продукції оксиду азоту як одного з джерел утворення вільних радикалів і факторів модифікації білків;

- підвищення активності НАДН-коензим Q-оксидоредуктази (I комплексу мітохондріального дихального ланцюга), що сприяє реакції одноелектронного відновлення кисню до супероксидного аніону - фактору ініціювання вільнорадикальних реакцій;

- активація глутаматних рецепторів у головному мозку як однієї з причин продукції вільних радикалів за рахунок кальцій-залежної ініціації каскаду арахідонової кислоти, синтезу оксиду азоту;

- поступове виснаження антиоксидантної системи.

АФК, ПОЛ, окислювальна модифікація білків, активація NO-залежних процесів з позиції адаптаційної відповіді, за даними ряду авторів [14, 245, 273, 400, 408], виконують роль первинних та вторинних медіаторів стресу, стимуляторів адаптаційних змін. Результати проведених досліджень добре узгоджуються з такими поглядами.

Рис. 9.2. Патофізіологічні механізми розвитку структурно-метаболічних і функціональних порушень в організмі теплокровних тварин за умов тривалого впливу оксиетильованих нонілфенолів та їх похідних

Наслідком розвитку оксидативного стресу у піддослідних тварин є порушення, перш за все, структурно-функціонального стану клітинних мембран (зокрема, зміна фосфоліпідного складу зі збільшенням лізоформ фосфоліпідів, плинності та проникності мембран клітин крові), а також редокс-гомеостазу (відміна запуску редокс-чутливих сигнальних систем та нівелювання месенджерної функції АФК), суттєвого напруження адаптаційних і компенсаторних механізмів, розбалансування систем підтримки гомеостазу -імунної, нервової та ендокринної. Але при цьому слід враховувати хімічну природу (СПАР) та фізико-хімічні особливості (наявність гідрофобних і гідрофільних груп, здатність до хімічних перетворень з утворенням біологічно активних сполук та інше) досліджуваних речовин, завдяки яким вони здатні чинити безпосередній вплив на клітинні мембрани. Тому, як провідний ефект дії в організмі ОЕНФ та їх похідних слід окреслити - мембранотоксичний, що реалізується через можливий безпосередній контакт речовин з клітинними мембранами, а також опосередковано через ініціацію та інтенсифікацію вільнорадикальних процесів.

У цілому проведений аналіз та узагальнення одержаних результатів свідчать про досягнення поставленої мети та вирішення задач дослідження.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні представлено теоретичне узагальнення результатів експериментального дослідження і досягнуто вирішення актуальної наукової проблеми патологічної фізіології, що полягає у з'ясуванні патофізіологічних механізмів дії ксенобіотиків (оксиетильованих нонілфенолів та їх похідних - натрієвих солей карбоксиметилатів оксиетильованих ізононілфенолів) на організм з позицій виявлення гомеостатичних порушень та обґрунтування засобів їх корекції.

1. Патофізіологічні механізми тривалої дії групи ксенобіотиків - оксиетильованих нонілфенолів та їх похідних - натрієвих солей карбоксиметилатів оксиетильованих ізононілфенолів пов'язані з їх мембранотоксичністю, зумовленою впливом на структурно-функціональний стан клітинних мембран безпосередньо або через участь загальних неспецифічних механізмів - ініціації генерації активних форм кисню, активації ліпопероксидації, окислювальної модифікації білків, системи метаболізму оксиду азоту на тлі виснаження антиоксидантних ресурсів, суттєвого напруження адаптаційних і компенсаторних механізмів, розбалансування систем підтримки гомеостазу -імунної, нервової та ендокринної.

2. Оксиетильовані нонілфеноли та їх похідні у дозах 1/10 і 1/100 ДЛ50 призводять до порушення специфічної імунної резистентності організму, що підтверджується зниженням в крові відсоткового вмісту Т-лімфоцитів за рахунок Т-хелперів і Т-супресорів (у середньому в 1,5 раза), В-лімфоцитів (у 2,0 раза), імуноглобулінів (в 2,3 раза), інтерлейкінів (в 2,1 раза), фактора некрозу пухлини-альфа (в 1,4 раза). Речовини викликають зміну показників неспецифічної імунної резистентності, що підтверджується порушенням фагоцитарної активності нейтрофілів, зниженням вмісту в крові білків гострої фази (в середньому в 1,5 раза), лізоциму (в 1,2 раза).

3. Суттєвою ланкою тривалого впливу оксиетильованих нонілфенолів та їх похідних є порушення процесів нейрогуморальної регуляції, а саме: розбалансування моноамінергічних та аміноацидергічних нейромедіаторних систем головного мозку, гормонального профілю. Досліджувані речовини у дозі 1/10 ДЛ50 знижують у головному мозку щурів рівень норадреналіну, серотоніну та його попередника триптофану (в середньому в 2,3 раза) на тлі зростання вмісту дофаміну (в 2,0 раза); підвищують вміст збуджувальних амінокислот (в 1,5 раза) на тлі зниження гальмівних (в 1,6 раза); у сироватці крові знижують рівень адреналіну, тироксину, мелатоніну (в 1,5 раза) на тлі підвищення рівня кортикотропіну, тиреотропіну (в 1,6 раза), кортизолу (в 1,5 раза), що свідчить про формування напруженого адаптивного стану з початковими ознаками виснаження захисно-компенсаторних механізмів. Досліджувані речовини у дозі 1/100 ДЛ50 викликають у головному мозку щурів посилення синтезу моноамінів - дофаміну, норадреналіну, серотоніну (в середньому в 2,4 раза), зниження вмісту збуджувальних амінокислот (в 1,3 раза) на тлі підвищення гальмівних (в 1,8 раза); у сироватці крові - підвищення вмісту кортикотропіну, кортизолу, адреналіну, тироксину, глюкагону, паратирину (в 1,7 раза). Оксиетильовані нонілфеноли та їх похідні у дозах 1/10 і 1/100 ДЛ50 порушують стан білкового та мінерального обмінів, що супроводжується зміною у крові амінокислотного спектра, вмісту метаболітів амінокислот, ключових показників метаболізму білків, вмісту біогенних елементів у сироватці крові та еритроцитах.

4. Оксиетильовані нонілфеноли та їх похідні є суттєвими чинниками порушення окислювального гомеостазу в організмі щурів внаслідок розвитку оксидативного стресу, що виступає в якості основного ланцюга, лімітуючого стан стійкості організму до тривалого впливу досліджуваних речовин через зміну фізико-хімічних характеристик клітинних мембран, активності мембрано-локалізованих та ліпідозалежних ферментів. Досліджувані речовини у дозах 1/10 і 1/100 ДЛ50 підвищують інтенсивність хемілюмінесценції та фосфоресценції сироватки крові, вміст у сироватці крові, печінці та головному мозку дієнів (у середньому в 1,8 раза), ТБК-реактантів (в 2,3 раза), шифових основ (в 2,4 раза), вміст у крові карбонільних продуктів окислення білків (в 2,5 раза), S-нітрозотіолу (в 1,7 раза), нітритів та нітратів (в 1,5 раза), активності iNO-синтази (в 2,5 раза) при зниженні активності супероксиддисмутази еритроцитів (в 1,9 раза) та каталази крові (в 1,5 раза), зниженні вмісту тіолових груп у білках мембран еритроцитів (в 1,6 раза раза) на тлі підвищення вмісту дисульфідних зв'язків (в 2,1 раза). З боку фізико-хімічних властивостей мембран клітин крові виникають порушення співвідношення фосфоліпідних фракцій (накопичення лізофосфатидилетаноламіну та лізофосфатидилхоліну) з наступним порушенням їх плинності та проникності.

5. Дія оксиетильованих нонілфенолів та їх похідних супроводжується розбалансуванням аденілнуклеотидної системи, порушенням активності дихального ланцюга мітохондрій гепатоцитів. Речовини у дозах 1/10 і 1/100 ДЛ50 викликають зниження ступеня «заповнення» системи АТФ-АДФ-АМФ високоенергетичними фосфатними зв'язками, зокрема АТФ, при переважанні процесів витрачання АТФ над його синтезом, виснаження енергетичних ресурсів клітин, зниження швидкості мітохондріального дихання, що підтверджується зниженням вмісту АТФ (в 5 разів), АДФ (в 2,3 раза) на тлі збільшення АМФ (в 3,0 раза), зменшенням енергетичного заряду та потенціалу гепатоцитів, індексу фосфорилування та термодинамічного контролю дихання, роз'єднання процесів окислення та фосфорилування на субстратах II комплексу дихального ланцюга мітохондрій гепатоцитів щурів.

6. «Сигнальними» показниками патофізіологічних порушень в організмі щурів за умов дії досліджуваних речовин у дозі 1/10 ДЛ50 є показники стану біоенергетичних процесів (вміст АТФ, АМФ, індекс фосфорилування, термодинамічний контроль дихання), процесів ліпопероксидації (вміст ТБК-реактантів та шифових основ), окислювальної модифікації білків (карбонільні групи), тіолдисульфідної системи (вміст тіолових груп, дисульфідних зв'язків та їх співвідношення у білках мембран еритроцитів). У дозі 1/100 ДЛ50 «сигнальними» показниками патофізіологічних порушень у щурів є показники стану моноамінергічних та аміноацидергічних систем головного мозку (вміст норадреналіну, ГАМК), процесів ліпопероксидації (вміст ТБК-реактантів, шифових основ, інтенсивність індукованої ХЛ), тіолдисульфідної системи (вміст тіолових груп, дисульфідних зв'язків та їх співвідношення у білках мембран еритроцитів), біоенергетичних процесів (вміст АТФ, АМФ, індекс фосфорилування). Загальний аналіз «сигнальних» показників у патофізіологічних механізмах тривалої дії ОЕНФ та їх похідних дозволяє виділити головну ланку - неконтрольовану активацію вільнорадикальних окислювальних процесів на тлі виснаження потенціалу антиоксидантної системи, що супроводжується запуском внутрішньоклітинних і мембранних механізмів стресу - енергетичного дисбалансу, порушення структурно-функціонального стану мембран.