Морфофункціональний стан шлунка за умов тривалої дії на організм тварин епіхлоргідрину

Застосування екстракту ЕП скорочувало тривалість змін S_сг в 100 мкм² цитоплазми і запобігало виникненню зменшення S_1сг, викликаних ЕХГ (5 гр.) (див. табл. 3). Отже, екстракт ЕП в умовах дії ЕХГ мав певний вплив на процеси синтезу і секреції муцину, а також на процеси формування секреторних гранул.

Використання тіотриазоліну на тлі інгаляцій ЕХГ (6 гр.) запобігало розвитку змін S_сг цитоплазми ПЕЦ шлункових ямок СО пілоричного відділу шлунка, які виникали під впливом ЕХГ, що може вказувати на те, що тіотриазолін в цих умовах впливає на процеси синтезу і секреції муцину (див. табл. 3). Тіотриазолін, також, запобігав зменшенню S_1сг цитоплазми ПЕЦ на 1-шу добу після закінчення введення ЕХГ (див. табл. 3), що, можливо, пов'язане з дією тіотриазоліну на процеси формування секреторних гранул. Нормалізація процесів синтезу і секреції муцину, на думку деяких авторів, пов'язана з антиоксидантною дією речовини [176, 238].

Довжина пілоричних залоз шлунка під впливом ЕХГ (2 гр.) (табл. 4), як і глибина шлункових ямок, зменшувалася, однак зміна довжини пілоричних залоз була більш вираженою і спостерігалася довше (до 30-ї доби дослідження). На думку багатьох авторів, зменшення довжини пілоричних залоз є найбільш характерною ознакою морфофункціональних порушень СО та її гіпотрофії [78, 90].

У СО пілоричного відділу шлунка щурів, на яких діяв екстракту ЕП (3 гр.), у порівнянні з відповідними показниками у щурів групи контролю поряд зі збільшенням глибини шлункових ямок було виявлено більш тривале і виражене збільшення довжини пілоричних залоз (табл. 4). Це вказує на те, що пілоричні залози є більш чутливою до впливу екстракту ЕП структурою СО. Тривалість і часова динаміка змін товщини СО пілоричного відділу шлунка і змін довжини пілоричних залоз практично не розрізнялися, що дозволяє зробити висновок про значну роль збільшення довжини пілоричних залоз у збільшенні товщини СО. Слід відзначити, що тіотриазолін викликав тривале збільшення довжини пілоричних залоз без зміни глибини шлункових ямок (4 гр.) (див. табл. 4). Ці дані свідчать про те, що механізм збільшення товщини СО пілоричного відділу шлунка під дією тіотриа-золіну опосередковується збільшенням довжини залоз.

Таблиця 4. Порівняння показників, що характеризують морфофункціональний стан слизової оболонки пілоричного відділу шлунка щурів 2-ї, 3-ї, 4-ї, 5-ї і 6-ї груп (у % від нормативу)

Примітки: 1) *- р<0,05 - порівняння з тваринами групи контролю (1-ї групи).

2) ^#- р<0,05 - порівняння з тваринами 2-ї групи.

Довжина пілоричних залоз шлунка у щурів, на яких діяли ЕХГ і екстракт ЕП (5 гр.), збільшувалася по відношенню до такої у щурів, яким проводили інгаляції ЕХГ (2 гр.), майже у всіх термінах дослідження (див. табл. 4). Це призводило не тільки до зменшення ступеня зменшення довжини залоз, викликаного ЕХГ, а й до істотного скорочення тривалості даного ефекту ЕХГ з 30-ти до 7-ми діб. Тобто, суттєвим компонентом механізму дії екстракту ЕП, який забезпечує зменшення ступеня зменшення товщини СО, індукованого ЕХГ, є вплив на довжину пілоричних залоз. Такий вплив екстракту ЕП свідчить про те, що його застосування зменшує ступінь гіпотрофії СО, спричиненої дією ЕХГ. Подібні наукові факти, що характеризують дію екстракту ЕП, описані на інших об'єктах дослідження [47, 135].

Зміни в пілоричних залозах після застосування тіотриазоліну у щурів, на яких діяв ЕХГ (6 гр.), характеризувалися зменшенням ступеня і скороченням тривалості зменшення їх довжини, викликаного ЕХГ, тобто мало місце зменшення виразності проявів гіпотрофії СО. Ефект тіотриазоліну у пілоричних залозах проявлявся більш яскраво, ніж в шлункових ямках, що можна розцінити на користь більшої чутливості залоз до препарату. Слід також відзначити високий ступінь чутливості м'язової пластинки СО пілоричного відділу шлунка щурів, що отримували інгаляції ЕХГ, до тіотриазоліну, який запобігав розвитку зменшення товщини цієї структури під впливом ЕХГ. Таким чином, використання тіотриазоліну позитивно відбивалося на окремих компонентах СО пілоричного відділу шлунка щурів, яким вводили ЕХГ, що наближало характеристики її структури до характеристик СО щурів групи контролю.

Про значну глибину морфофункціональних змін, які розвивалися в пілоричних залозах шлунка під дією ЕХГ (2 гр.), свідчить і присутнє протягом усього періоду дослідження (60 діб) зменшення ІМПЗ (див. табл. 4). Велика тривалість змін в залозах може бути обумовлена більш довгим періодом клітинного оновлення в них у порівнянні з періодом клітинного оновлення поверхневого епітелію шлункових ямок [269, 287].

Слід відзначити, що як застосування екстракту ЕП, так і введення тіотриазо-ліну щурам, на яких не діяв ЕХГ (3 і 4 гр.), не супроводжувалось змінами ІМПЗ. Однак у щурів, які перенесли вплив ЕХГ, введення екстракту ЕП (5 гр.) супроводжувалося зростанням ІМПЗ, яке було статистично достовірним на 7-му і 15-ту добу (див. табл. 4). Це зростання призвело до зменшення ступеня зниження ІМПЗ, індукованого ЕХГ, і до скорочення періоду його прояву з 60-ти до 30-ти діб, що свідчить про позитивний вплив екстракту ЕП на процеси диференціювання в СО пілоричного відділу шлунка. Наші дані підтверджують наявність виявленої іншими дослідниками здатності екстракту ЕП пом'якшувати ефекти ксенобіотиків, які призводять до зміни структури тканин [223].

У той час як у щурів, які зазнали впливу ЕХГ, було відзначено зменшення ІМПЗ протягом 60-ти діб, ІМПЗ шлунка щурів після введення ЕХГ і тіотриазоліну (6 гр.) відрізнявся від контрольних показників тільки на 1-шу добу дослідження, що свідчить про певну нормалізацію співвідношення між шлунковими ямками та залозами пілоричного відділу шлунка (див. табл. 4).

Тривалі інгаляції ЕХГ (2 гр.) супроводжувалися змінами клітинного складу пілоричних залоз, які зберігалися після завершення інгаляцій. Кількість аргірофільних і кількість аргентафінних ендокриноцитів 1 мм² S_зр пілоричних залоз у щурів, яким вводили ЕХГ, на 1-шу, 7-му і 15-ту добу зменшувалася, а на 30-ту - збільшувалася. Кількість G-ендокриноцитів зменшувалася на 1-шу добу дослід-ження (див. табл. 4). Можна припустити, що зміни клітинного складу наступають внаслідок того, що ЕХГ впливає на процеси диференціювання ендокриноцитів. Найменшою мірою цей вплив зачіпає диференціювання G-ендокриноцитів. Отримані нами дані підтверджують результати досліджень, в яких були показані зміни у складі тканин і процесів диференціювання їх клітин під дією ксенобіотиків [150, 164, 185, 216].

Тривале введення екстракту ЕП та тіотриазоліну щурам, які не отримували ЕХГ (3 і 4 гр.), супроводжувалося певними змінами клітинного складу пілоричних залоз. Після закінчення застосування екстракт ЕП виникало нетривале збільшення кількості аргірофільних ендокриноцитів в 1 мм² пілоричних залоз на 7-му добу дослідження (див. табл. 4). Тривале введення тіотриазоліну супроводжувалось збільшенням кількості аргірофільних і кількості аргентафінних ендокриноцитів в 1 мм² цих залоз на 30-ту добу дослідження (див. табл. 4). Отримані результати вказують на те, що як екстракт ЕП, так і тіотриазолін впливають на процеси диференціювання клітин пілоричних залоз, що свідчить про наявність їх впливу на процеси клітинного диференціювання. Про вплив антиоксидантів на процеси клітинної диференціювання і клітинної загибелі раніше повідомлялося в ряді наукових праць [16, 198, 205, 260].

Введення екстракту ЕП викликало зміни клітинного складу пілоричних залоз шлунка щурів, яким проводили інгаляції ЕХГ (5 гр.). Спостерігалося збільшення кількості аргірофільних і аргентафінних ендокриноцитів в 1 мм² пілоричних залоз, в результаті чого зменшувався ступінь і скорочувалася тривалість зменшення кількості цих клітин, індукованого дією ЕХГ (див. табл. 4). Можна припустити, що екстракт ЕП в умовах дії ЕХГ змінює перебіг процесів диференціювання клітин пілоричних залоз щурів. Про здатність екстракту ЕП впливати на процеси клітинного диференціювання повідомляється в роботах інших авторів [218, 221].

При оцінці кількості ендокриноцитів в 1 мм² пілоричних залоз шлунка було показано, що введення тіотриазоліну щурам, на яких діяв ЕХГ (6 гр.), спричиняє зростання кількості аргірофільних і аргентафінних ендокриноцитів на 1-шу і 15-ту добу та кількості G-ендокриноцитів - на 1-шу добу спостереження. В результаті цього тривалість зменшення кількості аргірофільних и аргентафінних ендокриноцитів, індукована ЕХГ, скорочувалась з 30-ти діб до 1-ї доби, зменшувався також ступінь зменшення. У щурів, яким вводили ЕХГ, тіотріазолін запобігав розвитку зменшення кількості G-ендокриноцитів. Внаслідок застосування тіотриазоліну змінювався також характер часової динаміки змін кількості ендокріноцитів (див. табл. 4). Ці дані дозволяють зробити висновок, що застосування тіотриазоліну коригує зміни клітинного складу пілоричних залоз, які виникають внаслідок тривалої дії ЕХГ, що, вірогідно, обумовлене здатністю препарату впливати на процеси диференціювання клітин. Здатність тіотриазоліну змінювати клітинний склад тканин в умовах дії екзогенних факторів відзначалась іншими авторами [21].

У мукоцитах пілоричних залоз під дією ЕХГ (2 гр.) відбуваються значні перебудови, які можуть свідчити про порушення процесів диференціювання. У порівнянні з відповідними показниками щурів групи контролю спостерігалося зменшенням S_зр мукоцитів (див. табл. 4), S_зр ядра і S_зр цитоплазми мукоцитів. Тривалість зменшення S_зр мукоцитів, і S_зр цитоплазми мукоцитів становила 30 діб. Тривалість зміни S_зр ядра мукоцитів була більшою і сягала 60-ти діб після закінчення інгаляцій ЕХГ. Динаміка змін цих показників у часі характеризувалася хвилеподібним збільшенням в період з 1-ї по 60-ту добу. При цьому ЯЦІ змінювався статистично незначуще. Це свідчить про певну синхронність змін S_зр цитоплазми і S_зр ядра мукоцитів при відносному запізненні відновлення S_зр їх ядер після припинення введення ЕХГ.

Слід зазначити, що часова динаміка змін S_зр ПЕЦ шлункових ямок (див. табл. 3) і S_зр мукоцитів пілоричних залоз (див. табл. 4) після завершення інгаляцій ЕХГ (2 гр.) розрізнялися. Якщо у ПЕЦ зменшення показника в ранні терміни дослідження змінювалося його збільшенням на 30-ту добу, то в мукоцитах збільшення в цей термін не було. Аналогічні закономірності простежувалися при порівнянні часової динаміки змін S_зр ядра і S_зр цитоплазми ПЕЦ і мукоцитів. Розрізнявся також ступінь збільшення цих параметрів ПЕЦ і мукоцитів в період з 1-ї по 60-ту добу спостереження. Показники ПЕЦ шлункових ямок зростали у більшій мірі. Ці дані вказують на те, що процеси відновлення ПЕЦ відбуваються швидше, ніж процеси відновлення мукоцитів. Одною з причин цієї різниці може бути менша тривалість оновлення клітинного складу поверхневого епітелію шлункових ямок, по відношенню до тривалості оновлення клітинного складу пілоричних залоз [269, 271].

У щурів, які не отримували ЕХГ, введення екстракту ЕП, а також введення тіотриазоліну (3 і 4 гр.) не призводило до змін S_зр мукоцитів (див. табл. 4). Разом с тим, у щурів, на яких діяв ЕХГ, застосування екстракту ЕП (5 гр.) скорочувало тривалість зменшення S_зр мукоцитів (див. табл. 4), що було обумовлене скороченням тривалості зменшення S_зр ядра і S_зр цитоплазми мукоцитів, викликаного інгаляціями ЕХГ.

Зміни у мукоцитах щурів, які отримували інгаляції ЕХГ, під впливом тіотриазоліну (6 гр.) полягали в тому, що тіотриазолін збільшував S_зр мукоцитів (див. табл. 4), що призводило до зменшення ступеня і скорочення тривалості зменшення даного показника, викликаного ЕХГ, з 30-ти діб до 1-ї доби. Аналогічні явища були виявлені при аналізі S_зр ядра і S_зр цитоплазми цих клітин. Отже, застосування тіотриазоліну в експериментальних умовах мало коригуючий вплив на розміри мукоцитів пілоричних залоз щурів. Слід відзначити, що розміри клітин зростали як у зв'язку зі змінами цитоплазми, так і в зв'язку зі змінами ядер. S_зр ядра і S_зр цитоплазми змінювалися з великим ступенем синхронності, про що свідчить відсутність статистично значущих змін ЯЦІ.

Тривале введення ЕХГ (2 гр.) суттєво впливало на стан хроматину ядер мукоцитів пілоричних залоз, зменшуючи S_ехр на 1-шу і 30-ту добу дослідження. Внаслідок цього індекс S_гхр/S_ехр збільшувався на 1-шу добу (див. табл. 4). Можна припустити, що механізми зміни стану мукоцитів пілоричних залоз під впливом ЕХГ опосередковуються його дією на стан хроматину, що спричиняє зміни характеру експресії генів [234, 348, 370].

Введення екстракту ЕП та тіотриазоліну щурам, які не отримували інгаляцій ЕХГ (3 і 4 гр.), не супроводжувалася змінами S_гхр/S_ехр (див. табл. 4). Однак використання як екстракту ЕП, так і тіотриазоліну на тлі інгаляцій ЕХГ (5 і 6 гр.) викликало зміни структур ядра мукоцитів, запобігаючи виникненню спричиненного ЕХГ збільшення індексу S_гхр/S_ехр (див. табл. 4). Тобто, в цих умовах екстракт ЕП і тіотриазолін позитивно впливали на організацію хроматину.

Важливими змінами стану мукоцитів у щурів 2-ї гр., що відбиваютиь зміни морфофункціонального стану СО шлунка, є зменшення S_сг у 100 мкм² цитоплазми (див. табл. 4) та зменшення S_1сг цитоплазми цих клітин, які мали місце в 1-шу до-бу після завершення інгаляцій ЕХГ у порівнянні з відповідними показниками у щурів групи контролю. Ці зміни свідчать про вплив ЕХГ на процеси синтезу муцину та на формування його секреторних гранул.

У щурів, на яких не діяв ЕХГ (3 гр.), екстракт ЕП не викликав змін S_сг в 100 мкм² (див. табл. 4) і S_1сг цитоплазми мукоцитів пілоричних залоз у порівнянні з відповідними показниками у щурів групи контролю, що можна розцінити на користь відсутності впливу екстракту ЕП на процеси синтезу і секреції муцинів зазначеними клітинами. Разом з тим, тривалі ін'єкції тіотриазоліну (4 гр.) супроводжувалися збільшенням S_сг в 100 мкм² цитоплазми мукоцитів в 1-шу добу дослід-ження (див. табл. 4). Наявність зміни S_сг цитоплазми, дає можливість припустити, що тіотриазолін впливає на процеси синтезу і секреції муцинів мукоцитами пілоричних залоз.

Застосування екстракту ЕП (5 гр.) не впливало на S_сг в 100 мкм² цитоплазми мукоцитів, але запобігало виникненню зменшення S_1сг, викликаних ЕХГ (див. табл. 4). Отже, екстракт ЕП в умовах дії ЕХГ мав певний вплив на процеси формування секреторних гранул муцину в цих клітинах. У цитоплазмі мукоцитів пілоричних залоз щурів тіотриазолін (6 гр.) запобігав виникненню зменшення S_сг, і S_1сг, індукованих ЕХГ (див. табл. 4). Отже, в цих умовах тіотриазолін стимулював синтез муцинів і, можливо, впливав на процеси формування секреторних гранул. Отримані дані свідчать про позитивний вплив екстракту ЕП та тіотриазоліну, який проявлявся у пом'якшенні негативного впливу ксенобіотика. Вплив тіотриазоліну був більш вираженим.

Відомо, що сталість клітинного складу поверхневого епітелію шлункових ямок та залоз підтримується за рахунок балансу між кількістю клітин, які гинуть, і кількістю клітин, які знову виникають при мітотичному поділі. Здатні до мітотичного поділу клітини лежать в області шийок залоз. Знов виникли в результаті мітотичного поділу клітини, поступово диференціюються та мігрують в двох напрямках: в напрямку поверхні СО шлунка і у напрямку дна залоз [209, 270, 376].

У наших дослідженнях було виявлене зниження мітотичної активності клітин СО шлунка протягом 7 діб після припинення проведення інгаляцій ЕХГ (2 гр.) (див. табл. 4), що може служити однією з причин зменшення кількості ПЕЦ в одній шлункової ямці пілоричного відділу органа, а також зменшення довжини пілоричних залоз.

Враховуючи той факт, що мітотична активність клітин СО у щурів які отри-мували екстракт ЕП (3 гр.), а також у щурів, яким вводили тіотриазолін (4 гр.), не відрізнялася від такої у щурів групи контролю (див. табл. 4), можна припустити, що механізми збільшення довжини пілоричних залоз не пов'язані зі змінами мітотичної активності. Одним з таких механізмів, ймовірно, може бути уповільнення процесів запрограмованої клітинної загибелі [303, 304, 375].

Слід зазначити, що у щурів, яким вводили ЕХГ (2 гр.), мітотична активність клітин СО пілоричного відділу шлунка в ранні терміни дослідження була меншою, ніж у щурів групи контролю. У той же час у щурів, на яких діяли ЕХГ і екстракту ЕП (5 гр.), мітотична активність не мала статистично значущих відмінностей від такої у щурів групи контролю (див. табл. 4). Можна припустити, що механізми пом'якшення впливу ЕХГ на кількість ПЕЦ пов'язані зі змінами мітотичної активності. Про можливості захисту СО шлунка від дії факторів за допомогою застосування препаратів, що стимулюють мітотичну активність, повідомляють інші автори [311].

Отримані дані свідчать про те, що тіотриазолін підвищував мітотичну активність клітин СО шлунка щурів, яким вводили ЕХГ (6 гр.), що призводило до запобігання розвитку зменшення мітотичної активності під впливом останнього (див. табл. 4). Можливо, що збільшення кількості ПЕЦ в одній шлункової ямці, яке спостерігається в цих умовах, є результатом підвищення мітотичної активності. Отримані ними результати можуть бути обумовлені наявністю у тіотриазоліну властивості стимулювати регенерацію клітин, а також його антиоксидантною активністю, яка, на думку ряду авторів, запобігає інгібуючому мітотичну активність впливу екзогенних чинників [80, 193, 317].

Тривале введення ЕХГ (2 гр.) призводило до зменшення протеолітичної активності шлункового соку, ступінь якого протягом 60-ти діб зменшувався. У щурів, які не отримували ЕХГ, екстракт ЕП викликав зменшення протеолітичної активності шлункового соку (3 гр.). Разом з тим, у щурів 5-ї гр., яким проводили інгаляції ЕХГ, під впливом екстракту ЕП відбувалося підвищення зниженої внаслідок дії ЕХГ протеолітичної активності шлункового соку (див. табл. 4).

Виявилося, що на 1-шу, 7-му і 15-ту добу по завершенню введення ЕХГ (2 гр.) площа PAS-позитивних нейтральних муцинів в одиниці S_зр СО пілоричного відділу шлунка у щурів була меншою, ніж у щурів групи контролю (див. табл. 4), що підтверджує зроблені нами на підставі оцінки S_сг цитоплазми ПЕЦ припущення про пригнічення процесів синтезу муцинів внаслідок дії ЕХГ. Результати наших досліджень узгоджуються з висновки інших авторів про те, що одним з механізмів дії ксенобіотиків є пригнічення синтетичних процесів в клітинах [3, 206, 222].

У щурів, на яких не діяв ЕХГ (3 гр.), екстракт ЕП не викликав змін площі нейтральних муцинів, однак під впливом тіотриазоліну (4 гр.) цей показник зростав в окремі терміни дослідження (див. табл. 4). Ці дані підтверджують припущення про здатність тіотриазоліну впливати на процеси утворення муцинів, зроблене на основі властивості цього препарату змінювати S_сг в 100 мкм² цитоплазми і S_1сг цитоплазми ПЕЦ. Ці результати співпадають зі спостереженнями інших авторів, які вказують на здатність антиоксидантів впливати на процеси утворення муцину [172, 176, 183, 238].

Екстракт ЕП не впливав на тривалість і виразність індукованого ЕХГ зменшення площі нейтральних муцинів (5 гр.), в той час як застосування тіотриазоліну (6 гр.) виявилося більш ефективним та повністю запобігало розвитку даного ефекту (див. табл. 4). Ці результати узгоджуються з отриманими нами даними, які характеризують зміни S_сг цитоплазми ПЕЦ під впливом ЕХГ і тіотриазоліну (див. табл. 3).

Під впливом тривалого впливу ЕХГ (2 гр.) площа кислих муцинів в 1мм² S_зр СО по відношенню до відповідного показника у щурів групи контролю зменшувалась на 1-шу і 7-му добу дослідження, що додатково свідчить про здатність ЕХГ пригнічувати процеси синтезу муцинів, виявлену у даному дослідженні при аналізі змін S_сг у 100 мкм² цитоплазми мукоцитів (див. табл. 4).

Площа кислих муцинів у щурів, на яких не діяв ЕХГ, під дією екстракту ЕП (3 гр.) не змінювалась (див. табл. 4), тобто в цих умовах даний препарат не впливав на процеси утворення кислих муцинів. Після завершення введення тіотриазоліну (4 гр.) площа кислих муцинів зростала на 7-му добу дослідження. Тривалість цього зростання була меншою, ніж тривалість зростання площі кислих муцинів, що свідчить про менш значний вплив тіотриазоліну на процеси синтезу кислих муцинів, ніж на процеси синтезу нейтральних муцинів у щурів, які не отримували ЕХГ.

Наші дослідження показали скорочення в результаті застосування екстракту ЕП періоду зменшення площі кислих муцинів в 1 мм² S_зр СО пілоричного відділу шлунка щурів, яке виникло після введення ЕХГ (5 гр.) (див. табл. 4), що вказує на здатність екстракту ЕП впливати на процеси синтезу і секреції кислих муцинів, яка також була показана за результатами дослідження S_1сг цитоплазми мукоцитів в умовах, які виникли після завершення введення ЕХГ та екстракту ЕП.

Виявилося, що застосування тіотриазоліну запобігало зменшенню площі, займаної кислими муцинами, яке виникало під впливом ЕХГ (6 гр.) (див. табл. 4). На основі аналізу площі кислих муцинів в 1 мм² S_зр СО пілоричного відділу шлунка можна зробити висновок про стимуляцію тіотриазоліном синтезу кислих муцинів, що підтверджується змінами S_сг в 100 мкм² цитоплазми мукоцитів пілоричних залоз. Беручи до уваги той факт, що стимуляція синтезу муцинів відбувалася на тлі збільшення S_ехр (нормалізації S_гхр/S_ехр) ядер мукоцитів, можна припустити, що механізм посилення синтезу муцинів опосередкований впливом тіотриазоліну на процеси конденсаціі і деконденсаціі хроматину.

На основі аналізу морфоффункціонального стану СО в умовах тривалої дії ЕХГ, екстракту ЕП та тіотриазоліну виявлені деякі механізми їхньої дії. Відомо, що значну роль в регуляції морфоффункціонального стану СО відіграють ендокриноцити. Значна частина аргірофільних ендокриноцитів пілоричних залоз представлена EC-клітинами (ентерохромафінні клітини) і G-клітинами (G-ендокрино-цитами). ЕС-клітини є також аргентафінними [148].

Можна припустити, що зміна кількості аргірофільних і аргентафінних ендокриноцитів 1 мм² S_зр пілоричних залоз шлунка викликана змінами кількості ентерохромафінних клітин. Ентерохромафінні клітини продукують серотонін. Збільшення продукції серотоніну призводить до збільшення продукції мукоїдного секрету і травних ферментів у шлунку [5, 266, 276, 349].

Виявлене нами зниження протеолітичної активності шлункового соку після закінчення введення ЕХГ (2 гр.) може бути пов'язане зі зменшенням кількості ентерохромафінних клітин, які секретують серотонін. Зменшення кількості ентерохромафінних клітин також може бути однією з причин зменшення продукції муцинів, виявленого нами при оцінці S_сг в 100 мкм² цитоплазми ПЕЦ і мукоцитов, а також площі нейтральних муцинів і площі кислих муцинів в 1 мм² S_зр СО пілоричного відділу шлунка щурів .

До регуляторних ефектів гастрину, який секретується G-ендокриноцитами, дослідники відносять посилення секреції HCl і пепсиногену, а також інтенсифікацію поділу клітин СО шлунка [211, 219, 275, 340]. Можливо, що зменшення протеолітичної активності шлункового соку, а також зниження мітотичної активності клітин СО шлунка, викликане інгаляціями ЕХГ, зумовлені зменшенням кількості G-клітин.

Як було зазначене вище, екстракт ЕП підвищував знижену внаслідок дії ЕХГ протеолітичну активність шлункового соку (5 гр.). З огляду на факт відсутності дії екстракту ЕП на кількість G-ендокриноцитів пілоричних залоз щурів в умовах введення ЕХГ можна припустити, що в даному випадку механізм дії екстракту ЕП на протеолітичну активність не опосередкований регуляторними ефектами гастрину. Виходячи з того, що в цих умовах екстракт ЕП викликав збільшення кількості аргірофільних ендокриноцитів, переважна кількість яких є ентерохромафінними клітинами, можна припустити, що підвищення протеолітичної активності опосередковане впливом серотоніну, який ці клітини продукують.

Таким чином, отримані нами результати свідчать про те, що тривале введення ЕХГ (2 гр.) призводить до глибоких змін морфофункціонального стану шлунка та його пілоричного відділу. Ці зміни проявляються на тканинному, клітинному та субклітинному рівнях.

В основі механізму дії ЕХГ є його вплив на організацію хроматину і на мі-тотичну активність клітин. Зменшення кількості еухроматину спричиняє змен-шення біосинтетичної активністі мукоцитів пілоричних залоз і ПЕЦ шлункових ямок, що проявляється пригніченням синтезу муцинів. Зміна організації хроматину також викликає порушення процесів диференціювання клітин СО. Наслідком зменшення мітотичної активності є уповільнення процесів клітинного оновлення, що призводить до гіпотрофії СО пілоричного відділу шлунка. Наслідком порушення процесів диференціювання є зменшення кількості ендокриноцитів. Зменшення кількості аргірофільних ендокриноцитів і, у тому числі, ентерохромафінних клітин, які секретують серотонін, може обумовити зменшення продукції муцинів і зниження протеолітичної активності шлункового соку. Зменшенням кількості G-клітин, які секретують гастрин, може призводити до зниження протеолітичної активності шлункового соку, а також до пригнічення мітотичної активності клітин СО.

Отримані нами експериментальні дані свідчать про те, що ймовірними механізмами змін морфофункціонального стану шлунка, які виникають внаслідок дії екстракту ЕП на щурів, що не отримували ЕХГ (3 гр.), можуть бути поліпшення процесів диференціювання та уповільнення процесів клітинної загибелі. Ці зміни, обумовлені адаптогенною та антиоксидантною активністю екстракту ЕП [155, 291, 296], збільшують рівень резистентності стінки пілоричного відділу шлунка та його СО.

Треба зазначити, що тривале введення тіотриазоліну щурам, яким не проводили інгаляції ЕХГ (4 гр.), позитивно впливало на диференціювання структур стінки пілоричного відділу шлунка, синтез нейтральних та кислих муцинів, а також, ймовірно, уповільнювало процеси запрограмованої загибелі клітин СО. Такі зміни можуть свідчити про підвищення рівня резистентності стінки пілоричного відділу шлунка та його СО до впливу шкідливих факторів. Ефекти тіотриазоліну можуть бути пов'язані з реалізацією його антиоксидантної та мембраностабілізуючої дії, а також зі здатністю препарату відновлювати пул макроергів [80, 146, 157].

Результати дослідження дозволяють заключити, що використання екстракту ЕП на тлі інгаляцій ЕХГ (4 гр.) зменшує ступінь і скорочує тривалість змін, які виникають під впливом останнього на тканинному, клітинному і субклітинному рівнях, що свідчить про наявність корегуючого ефекту екстракту ЕП. Ймовірним механізмом такої дії екстракту ЕП є зміна стану хроматину, що призводить до поліпшення процесів клітинного диференціювання та, можливо, клітинного поділу, до зменшення виразності проявів гіпотрофії СО пілоричного відділу, поліпшення процесів синтезу муцинів, зростання протеолітичної активності шлункового соку. Можна припустити, що такі ефекти екстракту ЕП є, в основному, наслідком його

антиоксидантних і адаптогенних властивостей [155, 180, 296].

Отримані експериментальні дані свідчать про те, що застосування тіотриазоліну на тлі введення ЕХГ (6 гр.) послаблює ефекти цього ксенобіотика, що проявляється в корекції і запобіганні розвитку змін морфофункціонального стану пілоричного відділу шлунка щурів, а також стану його структурних компонентів на тканинному, клітинному і субклітинному рівнях. Тіотриазолін зменшує виразність проявів гіпотрофії СО пілоричного відділу шлунка та зменшує рівень пригнічення синтезу муцинів, викликаних дією ЕХГ. Ці ефекти тіотриазоліну можуть бути обумовлені його антиоксидантними, мембраностабілізуючими та стимулюючими регенерацію клітин властивостями [80, 146, 157].

Механізм коригуючої дії тіотриазоліну полягає у змінах стану хроматину які призводять до збільшення мітотичної активності клітин СО та до поліпшення процесів їх диференціювання. Ймовірним механізмом інтенсифікації продукції муцинів може бути збільшення кількості ендокриноцитів пілоричних залоз. Переважна частина цих ендокриноцитів є EC-клітинами, які продукують серотонін, здатний стимулювати синтез муцинів.

Перспективи подальших досліджень характеру впливу ЕХГ на морфофункціональний стан оболонки шлунка та її компонентів пов'язані з необхідністю розширення експериментальної бази даних, які дадуть змогу розкрити механізми виникнення змін стану шлунка за умов дії ксенобіотиків і забезпечать можливість пошуку ефективних шляхів профілактики та корекції цих змін.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і вирішення наукової задачі, яке полягає в експериментальному дослідженні ролі інгаляційного впливу ЕХГ у формуванні змін стану шлунка та у створенні моделі корекції цих змін за допомогою застосування екстракту ЕП і тіотриазоліну.

1. Тривала дія ЕХГ на організм щурів спричиняє порушення морфофункціонального стану шлунка. Відбуваються зміни процесів клітинного поділу, диференціювання та функціонування структур стінки та СО пілоричного відділу шлунка, які полягають у зменшенні товщини стінки (за рахунок зменшення товщини слизової і м'язової оболонок на 30,4% і 12,6% відповідно), зменшенні мітотичної активності клітин СО на 18,1% та інтенсивності синтезу і секреції муцинів (зменшення як загальної S_сг в 100 мкм² цитоплазми ПЕЦ на 14,5% і мукоцитів на 11,9%, так і S_1сг ПЕЦ на 10,6% і мукоцитів на 8,5%), зміні клітинного складу СО (зменшення кількості аргірофільних, аргентафінних та G-ендокриноцитів в 1 мм² пілоричних залоз на 25,1%, 24,1% і 27,4% відповідно), організації хроматину ПЕЦ шлункових ямок і мукоцитів пілоричних залоз (збільшення індексу S_гхр/S_ехр ПЕЦ та мукоцитів на 59,7% і 20,4% відповідно), розвитку гіпотрофії СО (зменшення довжини пілоричних залоз на 32,6% і ІМПЗ на 16,5%), зниженні протеолітичної активності шлункового соку (на 43,6%).

2. В основі механізму ушкоджуючої дії ЕХГ є його вплив на організацію хроматину і мітотичну активність клітин. Зменшення кількості еухроматину спри-чиняє зменшення біосинтетичної активності мукоцитів пілоричних залоз і ПЕЦ шлункових ямок, яке проявляється пригніченням синтезу муцинів. Зміна організа-ції хроматину обумовлює порушення процесів диференціювання клітин СО, внаслідок чого зменшується кількість ендокриноцитів. При цьому зменшення кількості аргірофільних ендокриноцитів (у тому числі ентерохромафінних клітин, що секретують серотонін), спричиняє зменшення продукції муцинів і зниження протеолітичної активності шлункового соку, а зменшення кількості G-клітин, що секретують гастрин, поряд зі зниженням протеолітичної активності шлункового соку, також обумовлює пригнічення мітотичної активності клітин СО, наслідком чого є уповільнення процесів клітинного оновлення, яке призводить до гіпотрофії СО пі-лоричного відділу шлунка.

3. Тривалий вплив екстракту ЕП на морфофунціональний стан пілоричного відділу шлунка щурів проявляється помірним збільшенням товщини стінки на 5,6% (за рахунок збільшення товщини СО на 10,4%, підслизової основи - на 8,3%), довжини пілоричних залоз (на 13,4%), кількості аргірофільних ендокриноцитів в 1 мм² пілоричних залоз (на 5,8%). Такі зміни можна пояснити наявністю адаптогенної та антиоксидантної активності екстракту ЕП, яка обумовлює поліпшення плину процесів диференціювання, внаслідок чого зростає рівень резистентності стінки пілоричного відділу шлунка та його СО до дії пошкоджуючих факторів.

4. Внаслідок тривалої дії тіотриазоліну виникають помірні зміни процесів диференціювання та функціонування структур стінки пілоричного відділу шлунка, що проявляється у збільшенні товщини СО на 8,2% та довжини пілоричних залоз (на 11,9%), змінах характеру синтезу та секреції муцинів ПЕЦ шлункових ямок та мукоцитами пілоричних залоз (збільшення S_1сг цитоплазми ПЕЦ на 17,1%, S_сг в 100 мкм² цитоплазми мукоцитів на 11,5%, площі нейтральних та кислих муцинів в 1 мм² S_зр СО на 8,5% і 10,3% відповідно). Такі зміни свідчать про підвищення рівня резистентності стінки пілоричного відділу шлунка та його СО до впливу шкідливих факторів. Ефекти тіотриазоліну обумовлені з реалізацією його антиоксидантної та мембраностабілізуючої дії, а також здатністю препарату відновлювати пул макроергів.

5. Застосування екстракту ЕП зменшує ступінь і тривалість збереження порушень морфофункціонального стану пілоричного відділу шлунка щурів, що виникають під впливом ЕХГ. Відбувається зменшення виразності гіпотрофії СО пілоричного відділу (на 25,4%) та товщини його стінки (на 10,9%), має місце вплив на клітинний склад (збільшення кількості ПЕЦ в одній шлункової ямці на 12,5%, кількості аргірофільних та аргентафінних ендокриноцитів в 1 мм² пілоричних залоз на 13,8% і 10,9% відповідно), організацію хроматину ПЕЦ шлункових ямок (збільшення S_гхр на 31,5% та індексу S_гхр/S_ехр в одному ядрі ПЕЦ на 39,4%), протеолітичну активність шлункового соку (підвищення на 28,8%).

6. Застосування тіотриазоліну на тлі введення ЕХГ послаблює ефекти цього ксенобіотика, що проявляється в корекції і запобіганні розвитку змін морфофункціонального стану пілоричного відділу шлунка. Відбувається зменшення виразності гіпотрофії СО пілоричного відділу (на 34,0%). Тіотриазолін позитивно впливає на організацію ПЕЦ шлункових ямок і мукоцитів пілоричних залоз та процеси диференціювання (збільшує кількість ПЕЦ в одній шлунковій ямці на 19,5%, кількість аргіро-фільних, аргентафінних та G-ендокриноцитів в 1 мм² пілоричних залоз на 23,3%, 22,3% і 25,6% відповідно), збільшує мітотичну активність (на 15,8%), значно покращує стан процесів синтезу та секреції муцинів (збільшення площі нейтральних та кислих муцинів в 1 мм² S_зр СО на 21,9% і 10,4% відповідно). Позитивний ефект тіотриазоліну щодо попередження ураження шлунка та зменшення ступеня його патологічних змін, які спричиняє ЕХГ, є більш виразним, ніж ефект при застосуванні екстракту ЕП.

Практичні рекомендації

Рекомендується для збору шлункового соку та соку ДПК у щурів застосовувати спосіб лігування травної трубки, який полягає у накладанні двох лігатур: однієї - на область пілоричного сфінктеру, а другої - на відстані двох сантиметрів дистальніше воротаря шлунку, тобто від місця накладання першої лігатури. Мето-дика виконання маніпуляції: при оперативному втручанні перша лігатура накладається в ділянці пілоричного сфінктеру за допомогою шовкової нитки (№ 5-6); друга лігатура накладається на ДПК з використанням такої ж нитки на відстані двох сантиметрів від воротаря. Таким чином просвіт та вміст ДПК виявляється ізольованим від інших відділів ТС. Операційна рана ушивається. Через 4 години після накладання лігатури піддослідній тварині проводять друге оперативне втручання. Накладають два затискачі: один затискач на 0,5 см проксимальніше першої лігатури, другий - на 0,5 см дистальніше другої лігатури. Пересікають травну трубку в двох місцях на 1-2 мм проксимальніше першого затискача та дистальніше другого. Окремі затискачі накладаються для збереження шлункового вмісту (перший на рівні переходу стравоходу в шлунок, другий - на 1 мм проксимальніше першої накладеної лігатури). Відокремлений фрагмент травної трубки на затискачах підносять до пробірки, в яку збирають сік ДПК. До окремої пробірки збирають шлунковий сік. Тварину виводять з експерименту.

Спосіб, що пропонується дозволяє усунути недоліки інших способів лігування, які не ізолюють порожнину ДПК, що не дає змоги зібрати чистий сік ДПК.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аминова А. И. Причины развития хронических гастродуоденальных и костных расстройств у детей, проживающих под действием антропогенных экологических факторов (обзор литературы) // Экспериментальная клиническая гастроэнтерология. 2014. № 1. С. 95-101.

2. Анатомическое и морфологическое изучение травы эхинацеи пурпурной с помощью цифровой микроскопии / В.А. Куркин, А.С. Чепурнова, В.М. Рыжов [та ін.] // Медицинский альманах. 2009. №2. С. 204-206.

3. Багмут И.Ю. Подострое воздействие олигоэфиров на показатели нуклеинового и белкового обмена в печени экспериментальных животных // Світ медицини та біології. 2014. № 4-2 (47). С. 83-86.

4. Бадмаева С.Е. Бальнеотерапевтические свойства минеральной воды месторождения «Хар-Булук» // Вестник Калмыцкого университета. 2013. №1(17). С. 34-38.

5. Баринов Э.Ф, Сулаева О.Н. Роль серотонина в физиологии и патологии желудочно-кишечного тракта// Российский журнал гастроэнтерологии, гепатологии, колопроктологии. 2012. Т. 21, № 2. С.4-13.

6. Беляева Ю.Н., Шеметова Г.Н., Хворостухин Д.П. Мониторинг распространенности болезней органов пищеварения и смертности от них в Саратовской области с использованием ГИС-технологий // Практикуючий лікар. 2013. №3 (7). С. 59-62.

7. Білаш С.М., Шепітько В.І., Єрошенко. Г.А. Структурно-функціональні особливості елементів дифузної ендокринної системи шлунка при введенні кріоконсервативної плаценти на тлі запального процесу // Мир медицины и биологии. 2013. Т.9, № 2-2 (38). 2013. С. 16-18.

8. Біоетична експертиза доклінічних та інших наукових досліджень, які виконуються на тваринах (Методичні рекомендації) / О.Г. Резніков, А.І. Соловйов, Н.В. Добреля, О.В. Стефанов. Київ, 2006. 28 с.

9. Бобирьов В.М. Цвєткова Я.А., Островська Г.Ю. Морфологічні зміни у тканинах печінки експериментальних щурів при тривалому надходженні прооксидантів та корекції їх тіотриазоліном // Світ медицини та біології. 2011. С. 8-11

10. Бойко Т.Й. Епідеміологія та чинники ризику хронічних неспецифічних запальних захворювань кишечнику // Сучасна гастроентерологія. 2013. № 4 (72), С. 129-133.

11. Болгов Д.М. Лікувально-профілактична ефективність тіотриазоліну при синдромі тривалого роздавлювання: автореф.дис. на здобуття наук. ступеня канд. мед. наук: спец. 14.03.05 «Фармакологія». Луганськ, 2003. 20 с.

12. Бумейстер В.И. Морфологическая характеристика эндокринных клеток желудка крыс при воздействии золедроновой кислоты // Український морфологічний альманах. 2012. Т.10, № 2. С. 93-94.

13. Васильев Ю.В. Терапия и профилактика эрозий желудка и двенадцатиперстной кишки, ассоциируемых со стрессовыми ситуациями // Русский медицинский журнал. 2010. Т.18, № 28. С. 1728-1731.

14. Взаимодействие тироксина и десимпатизации в организации деления эпителиальных клеток тонкой кишки семнадцатидневных крыс / С.Н.Смирнов, С.Г. Мамонтов, В.Б. Захаров, М.П. Смирнова // Український медичний альманах. 2008. Т.11, № 1. С. 146-148.

15. Висоцький І.Ю. Вплив деяких лікарських засобів на рівень АКТГ і циклічних нуклеотидів у щурів за умов гострого токсичного ураження печінки // Ліки. 2003. № 3-4. С. 92-98.

16. Влияние окислительного стресса на структурно-функциональную организацию кишечника свиней / А.А. Макеев, А.В.Сахаров, А.Е. Просенко [та ін.] // Вестник Красноярского государственного аграрного университета. 2009. №7. С. 120-122.

17. Влияние способа получения экстракционных препаратов из травы эхинацеи пурпурной на состав гидроксикоричных кислот / Ю.О. Денисенко, И.Н. Андреева, О.Н. Денисенко [та ін.] // Современные проблемы науки и образования. 2011. № 6. С. 1-7.

18. Воздействие этилметилгидроксипиридина сукцината и тиотриазолина на структурно-функциональную организацию головного мозга крыс после хронической интоксикации этанолом / О.А. Ходос, И.В. Самсонова, Л.Г. Гидранович, М.М. Сачек // Вестник Витебского государственного медицинского университета. 2011. №3. С. 158-167.

19. Волошин В.М. Морфологічні зміни селезінки статевонезрілих білих щурів після інгаляційного впливу епіхлоргідрину та можливість їх корекції тіотриазоліном // Український медичний альманах. 2012. Т. 15, № 1.С. 181-185.

20. Волошин В.М. Морфологічні зміни тимусу білих щурів після інгаляційного впливу епіхлоргідріну і можливість їх корекції // Вісник проблем біології і медицини. 2012. №2. С. 131-135.

21. Волошин В.М. Морфологічні зміни тимусу статевонезрілих білих щурів після інгаляційного впливу епіхлоргідрину та можливість їх корекції тіотриазоліном // Український морфологічний альманах. 2012. Т.10, № 1. С. 118-121.

22. Волошина І.С. Гістологічна будова внутрішніх органів репродуктивної системи статевозрілих щурів самців після тривалого впливу на організм епіхлоргідрину // Вісник проблем біології і медицини. 2014. №1. С. 230-235.

23. Вольська А.С. Влияние тиотриазолина и ацетилцистеина на состояние печени при поражении парацетамолом // Вісник проблем біології і медицин. 2013. №4. С. 116-119.

24. Вызванные этанолом повреждения слизистой оболочки желудка мышей до и после импульсно-периодического микроволнового воздействия / Н.В. Мамонова, Л.П. Жаркова, И.Р. Князева [та ін.] // Экспериментальная и клиническая гастроэнтерология. 2011. № 8. С. 46-49.

25. Высоцкий И.Ю. Влияние лекарственных средств с различными механизмами действия на концентрацию эпихлоргидрина в биологических средах организма в условиях острой интоксикации летучими компонентами эпоксидной смолы ЭД-20 // Вісник Сумського державного університету. Серія Медицина. 2004. № 7(66). С. 15-24.

26. Высоцкий И.Ю., Гребеник Л.И. Лекарственная регуляция тиолдисульфидного обмена в печени животных при острой токсической гепатопатии // Український медичний альманах. 2003. Т. 6, № 5. С. 36-41.

27. Высоцкий И.Ю. Изменение уровня никотинамидных нуклеотидов в печени крыс под влиянием летучих компонентов эпоксидной смолы ЭД-20 // Вісник Сумського державного університету. Серія Медицина. 2006. № 2(86). С. 31-36.

28. Высоцкий И.Ю. Каликин К.Г. Способ насыщения воздуха парами компонентов эпоксидных смол и других слаболетучих жидкостей с помощью пористой пластинки // Аннотированный перечень изобретений и рационализаторских предложений ученых-медиков к 35-летию Луганского медицинского института. Вып. 3. Луганск, 1991. С. 19.

29. Высоцкий И.Ю., Каликин К.Г. Испаритель компонентов эпоксидных смол с непрерывной подачей вещества // Аннотированный перечень изобретений и рационализаторских предложений учены...