Бактероїди - неспороутворюючі, поліморфні палички. Найбільш часто зустрічаються в піхві Bacteroides urealyticus, який виділяється у здорових жінок з частотою до 36%. Бактероїди групи "fragilis" (B. fragilis, B. vulgatus, B. ovatus, B. distasonis, B. uniformis, B. caccae, B. multiacidus) можуть бути виявлені у 9-13% здорових жінок. У нормі кількість бактероїдів зазвичай не перевищує 10³-10⁴ КУО/мл досліджуваного матеріалу.

Превотели - неспороутворюючі палички. Основними видами, які найбільш часто зустрічаються в вагінальному тракті здорових жінок, є P. bivia і P. disiens. У нормі частота вилучення бактерій цього роду може досягати 60% випадків, однак, їх кількісний рівень у здорових жінок не перевищує 10⁴ КУО/мл досліджуваного матеріалу [258, 276].

Фузобактерії є представниками нормальної флори шлунково-кишкового тракту. Фузобактерії в нормі в піхві зустрічаються дуже рідко (до 8% випадків) і в концентрації, що не перевищує 10³ КУО/мл досліджуваного матеріалу. При сальпінгоофоритах значно зростає частота виділення фузобактерій (21%).

Патогенні можливості строго анаеробних грамнегативних бактерій, перш за все, пов'язані з їх ферментними системами. Так у B. fragilis виявлені гіалуронідаза, коллагеназа, фібринолізин, імуноглобулін-протеази, гепаріназа і нейрамінідаза. B. fragilis володіє й іншими факторами патогенності, як, наприклад, капсульний полісахарид, що володіє антифагоцитарною активністю. Крім того, бактероїди групи "fragilis" здатні до продукції супероксиддисмутази і каталази, що дозволяє їм протистояти бактерицидній дії перекису водню, що виробляється лактобактеріями. Протеази і фібринолізин виявлені у різних видів роду Prevotella і Porphyromonas. Fusobacterium necrophorum виділяє гемолізіни, лейкотоксін і фактори агрегації тромбоцитів.Кислоти, що продукуються грамнегативними анаеробами, а також бактеріями роду Mobiluncus, зокрема бурштинова кислота, що знижує функціональну активність полінуклеарних нейтрофілів, з чим пов'язана їх мала кількість або відсутність у виділеннях з піхви при сальпінгоофоритах [79, 270, 281].

Дріжджоподібні гриби роду Candida є частими коменсалами генітального тракту здорових жінок, особливо сексуально активних. Найбільш часто виявленим видом є Candida albicans (до 30%). Кількість Candida albicans може досягати 10⁶ КУО/мл досліджуваного матеріалу, при цьому не викликаючи розвитку патологічних процесів. Кількість дріжджоподібних грибів роду Candida може підвищуватися при вагітності на тлі транзиторної фізіологічної супресії клітинного імунітету [42, 114, 125].

Виходячи з вищевикладеного можна зробити висновок, що виникнення й інтенсивність запального процесу прямо залежать від індивідуальних коливань у якісному й кількісному складі мікрофлори піхви, а склад мікрофлори, у свою чергу, залежить від віку, гігієнічних навичок, резистентності слизової оболонки, наявності патологічних процесів. Постійний моніторинг із кількісним визначенням видового складу мікрофлори піхви може бути корисний для визначення ризику виникнення сальпінгоофориту, який приводить до безпліддя та з метою профілактики.

1.4 Імунопатогенетичні аспекти запальних захворювань органів малого тазу

Сучасні дослідження дозволяють розглядати ХСО як динамічний процес, який ініціюється бактеріальними антигенами, при якому порушується регуляція системної запальної реакції. Порушення імунореактивності носять вторинний характер і можуть безпосередньо випереджати або супроводжувати перебіг ХСО [87, 231].

Центральну роль в елімінації збудників ХСО відіграє Т-клітинна ланка імунітету, а основними молекулами, що координують дію імунних клітин, виступають цитокіни, які й визначають ефективність імунної відповіді та перебіг запального процесу в організмі. Цитокіни здатні модулювати регуляторні й ефекторні функції клітин. У здоровому організмі існує баланс між цитокінами з прозапальною й протизапальною активністю. Встановлено, що у відповідь на інфекцію в тканинах відбувається локальна продукція цитокінів, що викликає обмежену запальну реакцію і сприяє ліквідації ушкоджень. Імунна система, що нормально функціонує перешкоджає безконтрольному виділенню медіаторів запалення і забезпечує адекватну реакцію макроорганізму на інвазію мікроорганізму. Роль цитокінового балансу в патогенезі ХСО вивчена ще не до кінця [117, 139, 236, 262].

Значення факторів гуморального і клітинного імунітету, роль цитокінів у патогенезі ХСО ще недостатньо вивчені. Відомо, що захисна роль прозапальних цитокінів проявляється тоді, коли ці медіатори працюють локально, у вогнищі запалення, однак їх системна продукція не означає високої ефективності протиінфекційного імунітету. Всупереч цьому, надлишкова та генералізована продукція прозапальних цитокінів призводитьдо розвитку органних дисфункцій. У літературі відсутні дані про діагностичну значущість імунологічних маркерів, які могли бути предикторами розвитку ХСО [118, 172].

Розкриття механізмів патогенезу імунного запалення при різних видах патології має важливе як фундаментальне, так і прикладне значення, тому що від стану функціонування клітинного та гуморального факторів імунітету безпосередньо залежить характер перебігу і завершення, в тому числі і запальних захворювань жіночих статевих органів [136, 160, 244].У більшості випадків при хронічних запальних захворюваннях органів жіночої статевої сфери, основним пусковим механізмом у розвитку імунного запалення є мікробна інвазія [161, 165]. До того ж, при всій різноманітності патогенних агентів розвивається дезорганізація плазматичних мембран не тільки клітин-мішеней в ураженому органі, але й імунокомпетентних клітин і еритроцитів [78, 80, 211]. Крім того є порівняно мало загальних механізмів порушень структури і функції мембран, що підсилюють генерацію активних метаболітів кисню, інтенсивністьпроцесів ПОЛ, порушення енергозабезпечення клітин. Як наслідок цього в крові підвищується концентрація метаболітів, що володіють імуносупресорним ефектом: продукти ПОЛ, аномальні метаболіти ліпідного обміну, глікозаміноглікани [108, 171]. Дані метаболіти безпосередньо діють і на імуноцити, змінюючи їх функціональну активність та індукуючи у них появу імуносупресорних властивостей [1, 15, 258]. Патогенетичний ланцюг подій у підсумку призводить до розвитку вторинного імунодефіциту.

Неадекватна корегуюча терапія в умовах первинно гострого процесу призводить до хронізації запальної реакції [177, 278], розвитку більш глибоких порушень імунного статусу, стану ПОЛ і структурно-функціональних властивостей лейкоцитів [72, 155], вимагає використання додаткових способів і методів реабілітації, які повинні, крім впливу на патогенний агент, включати додаткові точки програми: імунокомпетентні клітини, стан ПОЛ, структурно-функціональні властивості мембран клітин-мішеней [54, 99, 286].

Виявлено схожість і відмінності в характері та вираженості порушень імунолабораторних показників на системному та локальному рівні у пацієнток з ХСО залежно від стадії захворювання: ремісії, загострення без або з ускладненнями. Встановлено особливості оксидантних порушень і змін концентрації стабільних метаболітів оксиду азоту у хворих з різними стадіями ХСО. На основі оцінки внутрішніх міжсистемних інтеграцій показників імунного статусу встановлена ??"напруженість" механізмів підтримки імунного гомеостазу в умовах ХСО. Дослідниками виявлена вірогідність розвитку ХСО залежно від генетичної детермінованості лейкоцитів і встановлено характер змін структурно-функціональних властивостей лейкоцитів у хворих на ХСО залежно від стадії захворювання. На основі клініко-інструментальних і лабораторних даних показана недостатня ефективність традиційного лікування хворих на ХСО в стадії загострення, а також доведено ефективність сумісного застосування імунотропних, антиоксидантних і мембранопротективних препаратів у корекції порушень імунного статусу, стану ПОЛ і структурно-функціональних властивостей лейкоцитів пацієнток з ускладненим перебігом ХСО [29, 70, 161, 212].

У науковій літературі представлені різні патофізіологічні аспекти реагування організму при гострих і хронічних запальних процесах придатків матки [35, 74, 146].

Визначено функціональний стан імунної системи у жінок з хронічними запальними захворюваннями придатків матки шляхом тестування рівнів індукторів гуморального і клітинного ланок імунної системи (ІL-2, ІL-4, ІНФ), вмісту IgA і циркулюючих імунних комплексів у сироватці крові та встановлено, що в стадії клінічної ремісії визначається достовірне підвищення концентрацій індукторів гуморального і клітинного ланок імунної системи ІL-2 та ІL-4, IgA та інтегрального показника активації гуморальної ланки імунної системи циркулюючих імунних комплексів [117, 132, 142, 242]. Це вказує на важливу роль постійної антигенної стимуляції організму з вогнища хронічного запалення, що призводить до розвитку імунної недостатності і виникнення періодичних загострень патологічного процесу. Фахівцями виявлено нормативні значення ключового для розвитку специфічної імунної відповіді цитокіну ІНФ-у на тлі активації гуморальної ланки імунної системи, що свідчить про неефективність імунного захисту та необхідність проведення імуностимулюючої терапії у пацієнток з хронічними запальними захворюваннями придатків матки [113, 139, 140, 163, 237].

Дослідниками в останні роки вивчена роль АФС в патології репродукції. В більшості робіт розглядається варіант АФС, пов'язаний з виявленням антикоагулянтів, в той же час є дані, що циркулюючі антифосфоліпідні антитіла можуть бути фактором невиношування вагітності. Суперечливі відомості наводяться про участь у порушенні фертильності антиспермальних антитіл, що виявляються в сироватці крові. Недостатня увага при аналізі причин, що лежать в основі порушення репродуктивної функції, приділяється дослідженню генетичних відхилень, хоча відомо, що в переважній більшості випадків зміна хромосомного апарату клітини призводить до порушення функціонування багатьох систем органів, у тому числі й репродуктивної [109, 118, 170, 182]. Тому в області порушення фертильності відкриваються перспективи для продовження досліджень цієї важливої медичної,??соціальної і наукової проблеми.

Таким чином, вищевикладене дозволяє вважати актуальним подальше поглиблене вивчення патогенетичних особливостей жінок хворих на хронічний сальпінгоофорит на основі визначення мікробіологічних та імунологічних особливостей, тим більше, що дані наукової літератури дозволяють говорити про недостатню ефективність існуючих методів діагностики.

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

У дослідженні оцінювали клінічний стан, імунологічний статус й особливості мікрофлори піхви у 105 пацієнтів віком від 25 до 39 років, з них 70 жінок хворих на ХСО та 35 практично здорових жінок.

Дослідні групи осіб було розподілено таким чином: 1 група - 35 жінок хворих на ХСО, яким обстеження і лікування проведено згідно локальних протоколів ХРПЦ КЗОЗ "ОКЛ ЦЕМД та МК" відповідно до наказу МОЗ України від 15.07.2011 р. №417 "Про організацію амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні"; 2 група - 35 жінок хворих на ХСО, у яких обстеження включало дослідження мікробіоценозу, імунного та цитокінового стану, а лікування проведено з використанням імуномодуляторів, діючою речовиною яких є a-інтерферон, згідно виявлених імунологічних порушень, а саме в дозі 500000 МО 2 раза на добу через 12 годин, курс лікування 10 днів; 3 - контрольна група, 35 практично здорових жінок.

Стан репродуктивної системи оцінювали за допомогою цілеспрямованого опитування та шляхом обґєктивного обстеження. Дані оглядів реєструвалися в картах комплексного огляду: медична картка подружньої пари та медична картка стаціонарного хворого. У процесі клінічного обстеження зґясовувалися скарги пацієнток, анамнез захворювання.

Загальноклінічне обстеження жінок включало збір акушерсько-гінекологічного анамнезу, колірне допплерівське картирування, загальне обстеження, гінекологічний огляд, кольпоскопію. Результати вносилися до медичної карти подружньої пари, яка включала паспортні дані, соціальний статус, акушерський та гінекологічний анамнез, дані колірного допплерівського картирування, дані спеціального гінекологічного дослідження, результати УЗД органів малого тазу цифровою системою ультразвукової дігностики SA-800 Live "Medison" (Південна Корея) і лабораторного обстеження у багатопрофільній клініко-діагностичній лабораторії КЗОЗ "ОКЛ ЦЕМД та МК" та Центральній науково-дослідній лабораторії ХНМУ. Діагностика ХСО проводилася на підставі скарг на рясні або помірні слизово-гнійні виділення зі статевих шляхів, періодичні болі внизу живота, порушення менструального циклу, даних гінекологічного огляду.

Стан мікробіоценозу піхви оцінювали за вмістом муцина, лізоцима, С3 компонента комплемента, IgA, СРБ. Наявність СРБ й IgA визначали реакцією преципітації з діагностичною сироваткою.

Для оцінки вмісту мікроорганізмів в секретах статевих органів жінок досліджуваний матеріал забирали із уретри, цервікального каналу та заднього склепіння піхви і піддавали бактеріологічному дослідженню. Мікрофлору оцінювали за методом H. Haenel (1979) у модифікації С.К. Канарейкіної (1981), згідно з якою враховували: 1) частоту зустрічності мікроорганізмів у даному біотопі; 2) загальне обсіменіння; 3) кількість й видовий склад: а) лактобактерій; б) стрептококів; в) стафілококів; г) ентеробактерій; д) грибів роду Candida; 4) мікробні асоціації. Для мікробіологічного дослідження матеріал забирали згідно з вимогами взяття й доставки матеріалу для мікробіологічних лабораторій, запропонованих Національною медичною академією післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, м. Київ.

Для вивчення мікробіоценозу піхви застосовували такі поживні середовища: 5% кровґяний агар для підрахунку загального мікробного обсіменіння, жовточно-сольовий агар - для стафілококів, цукровий бульйон й сироватковий агар- для стрептококів, рослинно - молочне середовище для лактобактерій, середовище Сабуро з поліміксином - для грибів роду Candida, середовище Вільсона - Блера для анаеробів, середовищеЕндо - для ентеробактерій. Посівиінкубувалив термостатіпри температурі +37С 24 години, в середовищі Сабуро майже 5 діб. Кількісний підрахунок щільності популяцій різних екологічних груп проводився шляхом підрахунку КУО в одному грамі секрету піхви, зішкребку з цервікального каналу.

Вилучення ізолятів із вагінального секрету, зішкребку з цервікального каналу проводили за загальноприйнятими в мікробіології методами. Ферментативну ідентифікацію проводили за допомогою ідентифікаціних наборів МІКРО-ЛА-ТЕСТ(рис. 2.1), які призначені для проведення стандартної ідентифікації з використанням мікрометодів і дозволяють проводити ідентифікацію більшості клінічно важливих мікроорганізмів у короткий термін. Оптичну щільність вимірювали за допомогою мікропланшетного рідера "MultiskanEX", тип 355 (Фінляндія), що представляє собою фотометр зі змінними фільтрами й здатний проводити стандартні фотометричні вимірювання. Інтерпретацію, аналіз й оцінку результатів проводили за допомогою "ВАСТ - програми" АТ "Аналітика" м. Москва та "Ідентифікаційної таблиці" для візуального контролю. Культивування анаеробів проводили в мікроанаеростаті. Ідентифікація вилучених мікроорганізмів проводилася на основі морфологічних, культуральних, біохімічних й антигенних властивостейзгідно з класифікацією Д.Х. Берджі (2001).

Рис. 2.1Ідентифікаційні набори МІКРО-ЛА-ТЕСТ

Чутливість ізолятів до антимікробних засобів з різним механізмом дії на мікробну клітину вивчали за допомогою мікротест-системи з напівкількісною реєстрацією результатів "ТНК-тест". Тест-система представляє собою полістиролові планшети одноразового використання, у лунках яких міститься 4 аналогічні набори ліофілізованих розчинів антибіотиків у поживному середовищі термінальних концентрацій, що дозволяє диференціювати мікроорганізми за ступенем чутливості на три категорії й визначити чутливість 4-х досліджуваних штамів мікроорганізмів одночасно до 10 антимікробних препаратів (ампіциліну, цефепіму, цефоперазону, цефазоліну, цефатоксиму, цефтазидиму, цефтріаксону, гентаміцину, ципрофлоксацину, доксицикліну). Велика концентрація відповідала мінімальному значенню для стійких штамів. Мала концентрація відповідала максимальному значенню мінімальної пригнічувальної концентрації для чутливих штамів. Для визначення чутливостіза допомогою мікротест-системи "ТНК-тест" використовували суспензію культур, яку розводили дистильованою водою до 10 ОД за стандартним зразком мутності (ОСО 42-28-59-87), а потімще у 10 000 разів. Здобутий інокулят, вносили по 0,05 мл влунки горизонтальних рядів А та В. Інокулят другого ізоляту аналогічним чином вносили влунки горизонтальних рядів С та Д й тощо. Планшети закривали таінкубували при температурі 37⁰С протягом 18 год. Урахуванняй аналіз здобутих результатів проводили за допомогою автоматичного аналізатора "Multisran ЕХ", тип 355 (Фінляндія) й "ВАСТ - програми" [11, 142, 152].

Утворення біоплівок вивчали за допомогою визначення здатності штамів бактерій до адгезії на поверхні полістиролових планшетів для імуноферментного аналізу. Штами вирощувалися за загальноприйнятими у мікробіології методами на рекомендованих для кожної родини бактерій середовищах та умовах культивування. Здобуті культури змивалися суспензійними середовищами, які iндивiдуальні для кожної родини бактерій. Вимірювання оптичної щільності початкової бактеріальної суспензії проводилосяна "Densi-La-Meter" й доведення концентрації відповідно до ступенів за McFarland, яка для стрептококів складає 3McF. Для більш точного вимірювання оптичної щільності та її корекції бактеріальна суспензія, що відповідала певному рівню за McFarland, інокулювалася у комірки панелі дозатором по 200 мкл у 4-х повтореннях. У якості негативного контролю вносилося 200 мкл поживного бульйону й суспензійного середовища. Стандартні зависі готувалися з BaCl₂x2H₂Oй H₂SO₄ за методикою "Pliva-Lachema" та виробниками "Densi-La-Meter", що використовуються для контролю якості роботи приладу: 1-й ступінь за McFarland - 0,1 мл 1% розчину BaCl₂x2H₂O й 9,9 мл 1% розчину H₂SO₄; 2-й ступінь за McFarland - 0,2 мл 1% розчину BaCl₂x2H₂O й 9,9 мл 1% розчину H₂SO₄; 3-й ступінь за McFarland - 0,3 мл 1% розчину BaCl₂x2H₂O й 9,9 мл 1% розчину H₂SO₄. Кількість інокульованих планктонних клітин підраховувалася на фотометрі "MultiskanEX 355" (Фінляндія) при довжині хвилі 540 нм й виражалася в умовних одиницях оптичної щільності (рис. 2.2).

Рис. 2.2 Фотометр "MultiskanEX 355" (Фінляндія)

Здобута середня математична оптична щільність (з 4-х комірок) не повинна відрізнятися від необхідної концентрації мікроорганізмів більш ніж на 10%. При корекції оптичної щільності мікроорганізмів у початковій бактеріальній суспензії необхідно використовувати суспензійне середовище. Після одержання бактеріальної суспензії з необхідною концентрацією мікроорганізмів у комірки планшета інокулюється по 200 мкл даної суспензії з відповідним поживним середовищем у 4-х повтореннях з подальшою інкубацією згідно з умовами для кожної родини бактерій у вологому контейнері під закритою кришкою планшета. Через 24 (48 залежно від умов культивування мікроорганизмів) години інкубації проводили підрахунок кількості клітин на рідері. З комірок панелі вилучали планктонні клітини й забарвлювали плівки. Для цього у комірку вносили 200 мкл фосфатного буферу й 15 мкл 1% спиртового розчину кристалвіолету тавитримували 45 хвилин при кімнатній температурі. Після триразового промивання фосфатним буфером у комірки для екстракції фарби з плівки додавали 250 мкл 96% етилового спирту та витримували ще 45 хвилин при кімнатній температурі, а також вимірювали оптичну щільність цього розчину при довжині хвилі 540 нм. Інтенсивність забарвлення вмісту комірок відповідає ступеню плівкоутворення. Кількісним вираженням ступеня утворення біоплівки є значення оптичної щільності, що виміряне на спектрофотометрі при 540 нм.

Визначення субпопуляцій Т- та В- лімфоцитів у периферійній крові проводили шляхом постановки РІФ з використанням МКАТ: центрифугуванням у градієнті фікол-верографіну отримували суспензію лімфоцитів із крові мишей (розведену кров 1:2 із середовищем 199 нашаровували на один об'єм градієнту, центрифугували при 400 об/хв 25 хв., потім два рази відмивали клітини в середовищі 199). До 50 мкл клітинної суспензії додавали 50 мкл розведених МКАТ у фосфатному буфері з 0,1% азотом натрію та 0,5% сироваткового альбуміну. У контрольну пробірку замість МКАТ вносили 50 мкл фосфатного буфера. Зразки струшували, проводили інкубацію в холодильнику протягом 30 хв. при 4⁰С. Клітини один раз відмивали в 1 мл середовища 199 при 300 об/хв 5 хв. Додавали 50 мкл люмінісцентної сироватки проти імуноглобулінів миші в експериментально підібраному розведенні (люмінісцентні сироватки розводили згідно з титромв ампулі). Перед дослідом люмінісцентні сироватки центрифугували при 12000-15000 об/хв протягом 20 хв. Струшування зразків проводили на вортексі й витримували в холодильнику при 4⁰С 30 хв. Два рази відмивали всередовищі 199 (2 мл). Ресуспензували клітини у 0,1 мл середовища 199, осаджували на предметному склі 20 хв., відбирали середовище. Клітини висушували в холодному повітрі вентилятора, додавали краплю 50%-вого гліцерину у фізіологічному розчині. Оцінювали відсоток клітин, що світяться, у люмінісцентному мікроскопі МЛД-1 (Російська Федерація) (об'єктив х90) при перегляді 200-300 клітин. Ідентифікацію лімфоцитів проводили методом "фазового контрасту" [7, 71, 131].

Реактиви для визначення субпопуляцій Т-лімфоцитів, В-лімфоцитів, С3-конвертази комплементу периферичної крові: МКАТ, ФІТЦ помічені, використовували при постановці РІФ в імунологічних планшетах (обсяг лунки 0,2 мл) [81, 84].

Фагоцитарну активність нейтрофілів досліджували за здатністю поглинати частинки полістирольного латексу. Рівень лізоциму в біологічних рідинах визначали за допомогою нефелометричного методу за В.Г. Дорофейчук (1968).

Для визначення нейтрофільних пасток ставили реакцію з використанням клітинної суспензії нейтрофілів периферичної крові, виділених на градієнтних розчинах фікола-верографіна і активованих E. coli, S. aureus, потім суспензію наносили на скло, висушували і фіксували 96% етиловим спиртом з додатковою фіксацією клітин на склі за методом Р. Лілі (1969) в 10% забуференому формаліні: ядерна речовина забарвлювалася в червоно - помаранчовий колір. Визначення вмісту нейтрофільних пасток здійснювали таким чином: завись нейтрофілів отримували, використовуючи 10,0 мл гепаринізованої (10 ОД/мл) периферичної венозної крові, яку з метою осадження еритроцитів відстоювали у стерильній пробірці при температурі +37⁰С протягом 30 хв. Нейтрофіли виділяли з лейкоцитарної суспензії на подвійному градієнті щільності стерильних розчинів фікола - верографіна. Щільність верхнього шару градієнта становила 1,075-1,077, а нижнього - 1,093-1,095. Обсяг кожного градієнта дорівнював 2 мл. Через 40 хв. центрифугування при 1500 об/хв між градієнтами з'являлося кільце гранулоцитів з чистотою 98-100%. Кільце нейтрофілів акуратно збирали, переносили в стерильні центрифужні пробірки, тричі відмивали від градієнта стерильним фізіологічним розчином хлориду натрію, центрифугували при 1500 об/хв протягом 10 хв. і доводили до концентрації 5х10⁶ клітин/мл. Отриману суспензію клітин інкубували при температурі +37⁰С протягом 30 хв. у присутності 0,1 мл суспензії добової культури контрольних штамів (S. aureus, E. coli). Для контролю використовували суспензію нейтрофілів, які інкубували в тих же умовах, але без активаторів. Для фарбування нейтрофільних пасток використовували 200 мкл робочого розчину акридинового помаранчевого (концентрація 2 мкг/мл). Облік проводили за допомогою люмінесцентного мікроскопа, збільшення 100х10х1,5, використовуючи фільтри, що забезпечують світло з довжиною хвилі не більше 490 нм і емісію з довжиною хвилі 520 нм. В результаті застосування даного способу нейтрофільні пастки були представлені у вигляді тонких яскравих ниток, які обіймають простір, що в 2-3 рази перевершує діаметр нейтрофіла, а бактерії-активатори мали яскраво-помаранчевий колір. Такий спосіб забарвлення дозволив провести кількісну оцінку вмісту пасток. Проводився підрахунок 100 структур різних груп і визначався процентний вміст кожної морфологічної одиниці. Запропонований спосіб забарвлення дозволив оцінити ефективність фагоцитозу нейтрофіла та нейтрофільної позаклітинної пастки. Для цього розраховували наступні показники: 1. Активність фагоцитозу - число нейтрофілів з сегментованим ядром, які містять бактеріальні клітини в цитоплазмі, на 100 підрахованих клітин. 2. Інтенсивність фагоцитозу - число бактерій в 100 підрахованих клітинах з сегментованим ядром в перерахунку на 1 клітину. 3. Число нейтрофільних пасток - кількість нейтрофільних пасток, які містять бактеріальні клітини на 100 підрахованих структур. 4. Індекс нейтрофільної пастки - число бактерій в 100 підрахованих пастках в перерахунку на 1 клітину.

Стан репродуктивної системи оцінювали за результатами аналізу анамнестичних даних, загального клінічного обстеження, тестів функціональної діагностики, УЗД. Гормональний гомеостаз вивчали в динаміці менструального циклу: у ФФ - 7-й день, ОФ - 14-й день і уЛФ - 21-й день. Гормональну забезпеченість менструального циклу визначали на підставі концентрації гонадотропних гормонів гіпофізу: ФСГ, ЛГ й Прл, яєчникових гормонів: Е2, Пг, Тс, а також гормону кори надниркових залоз - Кр. Протеїни гострої фази СРБ й ГГ для візначення можливого аутоімунного механізма запаленнята гормональний профіль були досліджені методом ІФА з використанням стандартних тест-систем задопомогою рідера "Multiscan ЕХ-355" (Фінляндія) з довжиною хвилі 450 мм [120, 124].

Для статистичного опрацювання отримані дані оброблялися після формування бази даних в MicrosoftExcel, Statistica 7.0. Для статистичної оцінки результатів використовували параметричні критерії (середнє значення - М, стандартне відхилення sd), непараметричні критерії (абсолютні (n, кількість),відносні (відсоток (p,%) і середня помилка відсотка (sP), критерій ч2) одиниці). Достовірність відмінностей між групами оцінювали за непараметричним U-критерієм Манна-Уїтні. Для перевірки гіпотези щодо рівності генеральних середніх двох незалежних незв'язаних вибірок використовували t-критерій Стґюдента з попередньою перевіркою нормальності розподілу варіант. Результати вважалися достовірними при рівнях значимості p?0,05 і p?0,01.

При проведенні бактеріологічних та імунологічних досліджень усі використані матеріали, реактиви, інструментарій, обладнання, допоміжні засоби відповідали вимогам діючої нормативно-технічної документації.

Приготування реактивів, фарб, індикаторів, поживних середовищ, що були використані при проведенні бактеріологічних та імунологічних досліджень, проводили згідно з ГОСТом 104444.1-84 (СТ СЕВ 3 883-82) "Приготовление растворов, реактивов, красок, индикаторов и питательных сред, применяемых в микробиологическом анализе".

Використані засоби вимірювання відповідали вимогам ДСТУ2708:2006 "Повірка засобів вимірювальної техніки. Організація та порядок проведення".

Виділення, ідентифікація та визначення чутливості ізолятів до антибактеріальних препаратів проводили в мікробіологічній лабораторії кафедри мікробіології, вірусології та імунології ХНМУ, за адресою: м. Харків, пр. Науки, 4; свідоцтво про атестацію № 043/14 від 28.10.2014р., чинне до 27.10.2019р. Лабораторні імунологічні дослідження були проведені на базі Центральної науково-дослідної лабораторії ХНМУ за адресою: м. Харків, пр. Науки, 4; свідоцтво про атестацію № 042/14 від 28.10.2014р., чинне до27.10.2019р. Дозвіл на роботу зі збудниками ІІІ-ІV груп патогенності № 6-08 від 10.02.2011р. Термін чинності атестатів й дозволу - 5 років.

РОЗДІЛ 3. ЗАГАЛЬНА КЛІНІКО-ЛАБОРАТОРНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНУ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ САЛЬПІНГООФОРИТ

При аналізі клініко-анамнестичних даних жінок хворих на ХСО встановлено, що в1 групі жінки пред'являли скарги на болі в ділянці малого тазу (71,4%), болі в поперековій ділянці (54,2%), слизово-гнійні виділення зі статевих шляхів (60,0%), зуд та печіння зовнішніх статевих органів (31,4%), порушення менструального циклу (40,0%). При об'єктивному огляді жінок 1 групи виявлено збільшення придатків матки у 31,4% жінок. При УЗД виявлено злуковий процес у малому тазі у 20,0 % жінок 1 групи. У 2 групі жінки пред'являли скарги на болі в ділянці малого тазу (94,2%), болі в поперековій ділянці (62,8%), слизово-гнійні виділення зі статевих шляхів (80,0%), зуд та печіння зовнішніх статевих органів (34,2%), порушення менструального циклу (65,7%). При об'єктивному огляді жінок 2 групи виявлено збільшення придатків матки у 34,2% жінок.% жінок. При УЗД жінок 2 групи виявлявся злуковий процес у малому тазі у 22,8 % жінок. Безпліддям страждали всі обстежені жінки. У 8 (11,4%) жінок ці скарги виникали до 3 епізодів за весь період захворювання, у 62 (88,6%) пацієнток скарги виникали більше 3 епізодів на протязі життя.

При виконанні колірного допплерівського картирування у таких пацієнток спостерігалося підвищення судинного опору кровообігу яєчників за рахунок збільшення ІР та ІП в яєчниковій артерії. У 10 (28,5%) жінок 1 групи ІР склав 0,90,22, р0,05, ІП - 2,40,19, р0,05. При дослідженні 18 (51,4%) жінок 2 групи ІР склав 1,10,39, р0,05, ІП - 2,80,42, р0,05. У 3 (8,7%) жінок з епізодами захворювання до 3 разів ІР склав 0,870,2, р0,05, ІП - 2,30,19, р0,05, а у 11 (31,4%) жінок з епізодами захворювання більше 3 на протязі життя ІР склав 1,00,13, р0,05, ІП - 2,60,34, р0,05. Таким чином чим більш давнім був запальний процес, тим показники судинного опору були більш підвищеними. При об'єктивному огляді виявлено збільшення придатків матки у 57,1 % випадків.

Дослідження гормонального профілю дозволило встановити двохфазний цикл у 4 жінок з ХСО 1 групи (11,4 %) й у 8 жінок 2 групи (22,8%), що є значно рідшим порівняно з контрольною групою - у 28 жінок (80%). При визначенні гормонального гомеостазу в усіх групах пацієнток виявлено, що продукція гонадотропних гормонів гіпофізу, які регулюють стероідогенез яєчників була дещо знижена. Так, у всіх фазах менструального циклу виявлені значення ФСГ й ЛГ на нижній межі контрольних. Вони практично не змінились після отриманого лікування (рис. 3.1), однак спостерігалися й піки секреції цих гормонів в фазу овуляції (ФСГ - 10,4±1,2 МОд/л й 6,3±0,5 МОд/л та ЛГ - 11,2±1,1 МОд/л й 9,8±0,6 МОд/л відповідно, р<0,05).

Середні значення концентрації Прл у групах дослідження перевищували контрольні значення й складали: у пацієнток 1 групи - 605,23±6,8 мМОд/л та 2 групи - 612,5±7,4 мМОд/л відповідно, р<0,05. Отже, виявлена незначна дисфункція центральної регуляторної ланки репродуктивної системи, яка може бути одним з факторів порушення процесів фолікулогенезу, що є однією з причин зниження репродуктивного потенціалу у пацієнток хворих на ХСО.

Рис. 3.1 Вміст ФСГ й ЛГ (МОд/л) у сироватці крові у різні фази менструального циклу в дослідних групах порівняно з контрольною групою

При аналізі даних про вміст гормонів яєчників було визначено, що середні концентрації як Е2, так й Пг у пацієнток 1 групи знаходились в межах контрольних показників, а у пацієнток 2 групи знижені у всіх фазах менструального циклу (рис. 3.2).

Так, стан гіпоестрагенії спостерігався у 94,3 % пацієнток 2 групи. Гіпопрогестеронемія спостерігалася у пацієнток 2 групи тільки у лютеїновій фазі циклу й складала 6,8±1,3 проти 7,5 нмоль/л нижньої межі нормального значення, тобто є тенденція до зниження яєчникового стероїдогенезу.

Рис. 3.2 Вміст Е2 й Пг (нмоль/л) у сироватці крові, у різні фази менструального циклу в дослідних групах порівняно з контрольною групою (р<0,05)

Секреція вільного Тс знаходилася у межах нормальних значень, хоча у пацієнток 2 групи цей показник був значно вищий, ніж у пацієнток 1 групи та контрольної групи (4,42±0,6; 2,28±0,4 й 1,34±0,2 нмоль/л відповідно, р<0,05).

В процесі роботи було досліджено й рівень Кр в системному кровообігу: у всіх пацієнток цей показник знаходився у межах фізіологічної норми. Дані про вміст гормонів у сироватці крові представлені на рис. 3.3, з якого видно, що рівень ТТГ знижений у пацієнток дослідних груп (0,09±0,001 й 0,01±0,001 мкМОд/мл, р<0,05) порівняно з контролем (0,23±0,05 мкМОд/мл, р<0,05). Необхідно відмітити той факт, що підвищений рівень Прл супроводжувався зниженим рівнем ТТГ у пацієнток дослідних груп, особливо 2 групи, порівняно з контрольною групою, що свідчить про компенсовану функцію стрес-реалізуючої системи у пацієнток хворих на ХСО.

Рис. 3.3 Вміст гормонів у сироватці крові Прл (мМОд/л), ТТГ(мкМОд/мл), Тс (нмоль/л) і Кр (нмоль/л)) в дослідних групах порівняно з контрольною групою, р<0,05

Розглядаючи вплив незначної гіперсекреції Прл на функцію яєчників, не можна не вказати на м'яке пригнічення в умовах гіперпролактинемії дії гонадотропінів на яєчники, що підтверджується зниженою продукцією естрогенів в досліджуваних групах пацієнток.

Крім того, на яєчниковому рівні м'яка гіперпролактинемія знижує відповідь на стимуляцію ЛГ, що призводить до зниження концентрації Пг. За результатами досліджень, тенденція до зниження рівня естрогенів й прогестерону у пацієнток хворих на ХСО на фоні гіперпролактинемії більш виражений, ніж при нормальному рівні пролактину.

Таким чином, на підставі отриманих даних можна зробити висновки про те, що у жінок хворих на ХСО в анамнезі та у міру збільшення епізодів загострення захворювання збільшується можливість хронізації процесу та розвитку такого ускладнення, як безпліддя, що підтверждується при колірному допплерівському картируванні за даними історії карт хвороби, але це не було завданням дослідження та в подальшому не мало остаточного підтвердження та пояснення.

РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ СТАНУ ІМУННОЇ СИСТЕМИ ТА ЦИТОКІНОВОГО ПРОФІЛЮ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ САЛЬПІНГООФОРИТ

При вивченні факторів неспецифічного захисту при ХСО встановлено, що у пацієнток 1 й 2 груп була знижена кількість sIgA й пригнічена продукція лізоциму. При цьому глибина відмічених порушень залежала від вираженості запального процесу. Так, якщо у хворих на ХСО з епізодами загострення захворювання до 3 разів за життя спостерігалася лише тенденція до зниження вмісту лізоциму у вагінальному секреті, то найнижчі достовірні рівні лізоциму й sIgA було виявлено у хворих на ХСО з більше 3 епізодами захворювання. Слід зазначити, що у контрольній групі пацієнтів вміст sIgA з віком достовірно зростав, у той час як в групах з ХСО цього не відбувалося (табл. 4.1).

У захисті слизових оболонок статевих шляхів бере активну участь комплемент. У цервікальному слизу, що володіє комплементарною активністю, виявляється в основному компонент СЗ.

Розмаїття протеолітичних ферментів нейтрофілів забезпечує їх дію на різні білкові субстрати. До них відносяться компоненти сполучної тканини (колаген, еластин, пептидні елементи протеогліканів, фібрин, імуноглобуліни та ін.) [131]. При цьому відомо, що на ранніх стадіях ушкодження провідну роль у деполімеризації нативних білків відіграють серинові протеази - катепсин і еластаза; обидва ферменти характеризуються широкою субстратною специфічністю. Інший продукт лейкоцитів, так званий лейкоцитарний катіонний білок, може зв`язувати СРБ і таким чином активувати комплемент.

Перераховані вище процеси контролюються білками - інгібіторами гострої фази. СРБ приймає участь у регуляції функції імунокомпетентних клітин - моноцитів, Т-клітин, натуральних кілерів, клітин супресорів і нуль-клітин за рахунок зв`язування з Fc-рецептором на поверхні вказаних клітин. Білки гострої фази є, насамперед, інгібіторами й дезактиваторами тих ферментів, що звільняються при деструкції клітин і призводять до вторинного ушкодження тканин [71, 81].

Таблиця 4.1

Показники неспецифічного захиступри ХСО

Примітка: *р<0,001; **р<0,01; ^# р<0,05 порівняно з контрольною групою.

Аналіз отриманих даних біологічних властивостей цервікального та вагінального секрету показав зниження лізоцимної активності у пацієнток 1 групи до лікування (386,2±5,1 й 371,4±5,3мкг/мл, р<0,001), після лікування (1328,4±54,2 й 818,2±38,7мкг/мл, р<0,001) відповідно. У 2 групі пацієнток до проведеного лікування (346,5±23,4 й 338,1±26,2мкг/мл, р<0,001), після лікування (1334,4±52,2 й 928,2±41,6мкг/мл, р<0,05) відповідно порівняно з групою жінок без ХСО (1294,8±54,9 й 938,1±49,6мкг/мл). Позитивна реакція на СРБ була виявлена у всіх групах пацієнток, але найбільшим високими дані були у пацієнток 1 групидо отримання лікування (2,16±0,31 й 2,34±0,3ум.од. відповідно).

Гострофазова відповідь є сукупністю локальних і системних реакцій організму на тканинне пошкодження, що викликане різноманітними причинами. Місцеві реакції, які протікають безпосередньо після тканинного ушкодження, включають вазодилятацію, підвищення проникливості стінок судин, агрегацію тромбоцитів і утворення кров`яного згустку, накопичення нейтрофілів і макрофагів в осередку ушкодження, звільнення протеаз та інших лізосомальних ферментів, стимуляцію фібробластів й утворення медіаторів, що попадають у кровоток і впливають на системні реакції органів. Особливостями перебігу хронічного запального процесу за участю СРБ при ХСО присвячені поодинокі дослідження. Проте вони дозволяють виявити суттєві закономірності. Ініціатором запальної відповіді є CPБ, який запускає комплементний каскад, далі проходить елімінація уламків клітин, а потім під контролем інгібіторів протеаз - сполучної тканини.

Визначення особливостей хронізації запального процесу підкреслює, в першу чергу, той факт, що концентрація задіяних клітин швидко зростає у циркуляції при відповідному стимулі, ще до залучення імунних механізмів. У цьому плані важлива оцінка можливих маркерів деструкції, яка дозволить при визначенні характеру перебігу гострофазової відповіді вирішити питання про його адекватність.

Серед факторів неспецифічного захисту піхви велике значення має вміст муцину. В результаті дослідження встановлено, що підвищення вмісту муцина у цервікальному й вагінальному секреті склало: у жінок 1 групи до лікування - 31,12±0,54 й 30,22±0,42 ум.од., р<0,001та незначна зміна показників після проведеного лікування (30,62±0,58 й 29,92±0,65 ум.од., р<0,001), у жінок 2 групи до лікування - 26,21±0,44 й 21,39±0,36 ум.од.,р<0,05, після проведеної комбінованої терапії вміст муцину в цервікальному й вагінальному секретах знизився та склав 16,22±0,63 й 14,51±0,81 ум.од., р<0,05 відповідно порівняно з 3 контрольною групою жінок (15,48±0,26 й 13,42±0,53 ум.од.) (рис. 4.1).

Примітка: р<0,001для 1 грури тар<0,05для 2 групи порівняно з контрольною групою.

Рис. 4.1 Вміст муцину у цервікальному й вагінальному секреті, ум.од.

Це свідчить з одного боку про наявність двох основних функцій муцина: механічної та імунологічної.

Механічна функція реалізується завдяки перешкодженню потрапляння бактерій та інших антигенів. Імунологічна функція проявляється як селективний бар'єр, тому що через нього не проходять молекули розміром більше 1 кДа, а поступають IgA, альбумін та інші білки значно більшого розміру. Можливо, що такий механізм використовують деякі антигени.

Завдяки чому при порушені вмісту муцину у цервікальному та вагінальному секреті проникнення антигенів стає більш легшим, що сприяє накопиченню патогенів в організмі.

Одержані дані свідчать про наявність прямого взаємозвґязку між показниками гінекологічного статусу й основними біологічними компонентами цервікального та вагінального секретів. У пацієнток хворих на ХСО гінекологічний статус супроводжувався зменшенням активності лізоциму, підвищенням секреції муцину й вмісту СРБ.

Одним із важливих аспектів функціонування клітин, які забезпечують захисні властивості організму, є фагоцитоз. Перебіг фагоцитозу проявляється у часі, однак, на сучасному етапі, досліджується не сам процес, а його результат - доля клітин, що фагоцитують, кількість часток, що поглинають клітини, ступінь завершеності фагоцитозу, його інтенсивність. Кінетику фагоцитозу досліджували, виходячи з визначення цих інтегральних показників.

Вивчення кінетики послідовних стадій фагоцитозу дозволяє визначити якість протікання цього процесу.

Фагоцитарна активність нейтрофілів звичайно підвищується на початку розвитку запального процесу. Її зниження веде до підтримання аутоімунного процесу, тому що при цьому порушується функція руйнування і виведення імунних комплексів з організму.

Фагоцитарна кількість нейтрофілів цервікального та вагінального секрету (табл. 4.2) 1 групи (2,2±0,32 й 2,9±0,34 од.) та їх поглинальна здатність - 48,1±2,3% й 50,1±2,1%, р<0,001 до лікування нижче за даними після отриманого лікування.

У 2 групі фагоцитарна кількість нейтрофілів цервікального та вагінального секрету склала (2,3±0,31 й 2,5±0,28 од. р<0,05, р<0,01 відповідно), їх ФІ - 42,6±2,5% й 46,5±2,1%, р<0,001 до лікування відповідно, були нижче контрольних значень (6,9±0,5% й 7,7±0,4% відповідно).

Після проведеного лікування у 2 групі виявлено значне покращення показників, а саме ФЧ став дорівнювати 6,1±0,3 й 6,4±0,2 од., р<0,05, р<0,001 відповідно, а ФІ склав 76,6±1,3%, р<0,001 й 78,2±3,3%, р<0,05 відповідно.

Таблиця 4.2

Стан фагоцитозу на фоні ХСО

Примітка: *р<0,001; **р<0,01; ^# р<0,05 порівняно з контрольною групою.

При визначенні нейтрофільної колонізаційної резистентності слизових оболонок нижніх відділів репродуктивної системи у хворих на ХСО було вивчено загальний вміст й функціональну активність нейтрофілів порівняно з контрольною групою.

В результаті проведених досліджень встановлено, що у цервікальному і вагінальному секретах зустрічалися еозинофіли, макрофаги, базофіли і лімфоцити, але домінуючими клітинами були нейтрофіли. При вивченні функціональної активності нейтрофілів встановлено, що нейтрофіли секретів нижнього відділу генітального тракту фагоцитують частинки латексу, причому у нейтрофілів цервікального секрету ця функція проявляється сильніше, ніж у гранулоцитів піхви (рис. 4.2).

Рис. 4.2 Нейтрофіли секретів нижнього відділу генітального тракту фагоцитують частинки латексу. Фарбування за Романовським-- Гімзе. Мікроскоп "AMPLIVAL" (CarlZeiss. Jena) х1350 (х15 - окуляр и х90 - об'єктив)

В останні роки доведено, що навіть, після загибелі нейтрофіли можуть виконувати антимікробну функцію за рахунок утворення позаклітинних нейтрофільних пасток (NETs). У відповідь на мікробні і не мікробні агенти нейтрофіли активно формують у позаклітинному просторі сіткоподібні структури, що складаються з нуклеїнових кислот і ферментів. Порівнюючи фагоцитарну активність не змінених нейтрофілів та ефективність уловлювання бактерій в нейтрофільних пастках, визначили, що сітки нейтрофілів, які розташовані позаклітинно, здатні затримати більше, ніж сам нейтрофіл, антигенів.

У результаті проведеного дослідження встановлено, що у жінок 1 групи (рис. 4.3) значення інтенсивності фагоцитозу після застосування терапії (рис. 4.4) становило у цервікальному секреті: для латексу - 2,3±0,18 од., р<0,05, для E. coli -2,4±0,16 од., р<0,05 і для S. aureus - 3,0±0,18 од., р<0,05 , що в середньому в 1,4 рази нижче вмісту антигенів в NETs відповідно для латексу - 4,1±0,38 од., р<0,05, для клітин E. coli - 4,3±0,16 од., р<0,05 і для клітин S. aureus - 4,5±0,19 од., р<0,05.Аналогічні результати виявлені при дослідженні фагоцитарного числа та кількості антигенів в NETs у вагінальному секреті: для латексу - 2,7±0,14 од., р<0,05 , для E. coli - 2,5±0,16 од., р<0,05 і для S. aureus - 2,9±0,18 од., р<0,05, що в середньому в 1,2 рази нижче вміст антигенів в NETs відповідно для латексу -6,2±0,27 од., р<0,05, для клітин E. coli - 6,5±0,25 од., р<0,05 і для клітин S. aureus -7,1±0,29 од., р<0,05.

Рис. 4.3 Кількість фагоцитованих частинок латексу, E. coli, S. aureus, які виявляються в екстрацелюлярних нейтрофільних пастках цервікального та вагінального секретах у жінок 1 групи до проведеної терапії, од., р<0,05

Рис. 4.4 Кількість фагоцитованих частинок латексу, E.coli, S.aureus, які виявляються в екстрацелюлярних нейтрофільних пастках цервікального та вагінального секретах у жінок 1 групи після проведеної терапії, од., р<0,05

Проведення досліджень щодо вмісту антигенів в нейтрофілах цервікального та вагінального секретах жінок 2 групи після лікування дозволило встановити, що кількість фагоцитованих частинок латексу, E. coli, S. aureus, які виявляються в екстрацелюлярних нейтрофільних пастках перевищувала аналогічні показники у жінок 1 групи в середньому у 2 рази (рис.4.5 - 4.6).

Рис. 4.5 Кількість фагоцитованих частинок латексу, E.coli, S.aureus, які виявляються в екстрацелюлярних нейтрофільнихпасткахцервікального та вагінального секретах у жінок 2 групи до проведеної терапії, од., р<0,05

Рис. 4.6 Кількість фагоцитованих частинок латексу, E. coli, S. aureus, які виявляються в екстрацелюлярних нейтрофільних пастках цервікального та вагінального секретах у жінок 2 групи після проведеної терапії, од., р<0,05

При люмінісцентному дослідженні препаратів, зафарбованих акридиновим помаранчевим встановлено, що після взаємодії з антигенами in vitro нейтрофіли утворюють позаклітинні сіткоподібні структури, які добре візуалізуються (рис. 4.7). Вони здатні ефективніше, ніж жива клітина, вловлювати і частинки латексу, і будь - який антиген.

Рис. 4.7 Нейтрофільні позаклітинні пастки в цервікальному каналі, що утримують антигени (частинки латексу, бактерії). Фарбування акридиновим помаранчевим. Мікроскоп люмінесцентний "ЛЮМАМ" (х125)

Таким чином, бактеріальні й грибкові агенти стимулюють утворення екстрацелюлярних пасток, при цьому нейтрофіл втрачає життєздатність, але продовжує виконувати захисну функцію. Екстрацелюлярні пастки утворюються після реалізації біологічної програми нейтрофілів, тобто після їх загибелі шляхом некрозу або апоптозу тапродовжують затримувати мікроорганізми.

Дослідження показали, що утворення нейтрофільних пасток є контрольованим процесом, а не випадковим виділенням гранул і ядерного вмісту клітини, як під час некрозу або апоптозу. Встановлено, що пастки можуть формуватися як альтернатива фагоцитозу [131, 203, 212]. У порівнянні з апоптозом і некрозом найбільш важливими морфологічними відмінностями при некрозі є розпад ядерної оболонки і змішування ядерного і цитоплазматичного матеріалу, втрата внутрішньої мембрани і зникнення цитоплазматичних органел. Апоптоз нейтрофіла є чітко регульованою відповіддю, яка прагне запобігти потраплянню вміста клітини у міжклітинний простір. Некроз, навпаки, спрямований на контрольоване вивільнення внутрішньоклітинних компонентів гранулоцита. Даний процес також підлягає суворої регуляції. На відміну від апоптозу,при утворенні пасток фрагментації ДНК не відбувається, однак спостерігається руйнування ядерної мембрани. У свою чергу, основною відмінністю некрозу від процесу формування нейтрофільних пасток також є морфологічні зміни ядра, що передують утворенню пасток. Під час некрозу оболонка ядра залишається зазвичай незмінною, в той час як в процесі утворення пасток ядерні мембрани розпадаються на безліч бульбашок. У результаті компоненти ядра і гранул змішуються [193, 224]. Ще однією відмінністю при утворенні позаклітинних пасток є необхідність специфічної активації нейтрофіла за участю NADPH-оксидази. Крім того, виникають часті ситуації, коли поглинається об'єкт занадто великий для фагоцитозу, наприклад, при паразитарних інфекціях. В таких випадках нейтрофіли знищують або, принаймні, обмежують поширення антигена шляхом утворення нейтрофільних пасток. Доведено, що здатністю до утворення позаклітинних мереж володіє переважна більшість нейтрофілів. Це свідчить на користь того, що у нейтрофілів, у тому числі в природних умовах, існують механізми регулювання програми запуску, яка завершується формуванням позаклітинних нейтрофільних пасток [154, 235, 241]. Крім того, це є останнім кроком в програмі активної контрольованої клітинної загибелі нейтрофілів. Таким чином, формування нейтрофілами позаклітинних пасток є важливим механізмом імунної відповіді, при якому гранулоцит захищає організм від основних інфекційних патогенів.

Тому залишається актуальним вивчення функціонального статусу нейтрофілів цервікального й вагінального секрету й розробка методів експрес - діагностики та терапії при активації фізіологічної загибелі нейтрофілів.

В результаті вивчення загального стану імунітету організму при ХСО було встановлено, що в 1 та 2 групах дослідження характерне достовірне зниження кількості лейкоцитів й лімфоцитів у периферичній крові. Слід відмітити, що лімфопенія у хворих на ХСО до 3 епізодів загострення захворювання, була не тільки абсолютною, але й відносною. Субпопуляційний аналіз лімфоцитів показав, що лімфопенія супроводжувалась вираженим зниженням вмісту окремих субпопуляцій цих клітин. Так, у всіх хворих на ХСО була достовірно знижена кількість всіх вивчених субпопуляцій Т-лімфоцитів з маркерами диференціації CD3⁺, CD4⁺, CD8⁺. Співвідношення CD4⁺/CD8⁺ також було достовірно нижче, ніж у контролі (табл. 4.3).