Клініко-лабораторні аспекти діагностики і терапії хворих на хронічний сальпінгоофорит

В цілому в процесі формування пасток антимікробні компоненти нейтрофілів (мікробіцидні ферменти, антибактеріальні катіонні білки, нейтральні серинові протеази, металлопротеінази, кислі гідролази, продукти респіраторного вибуху - перекис водню, гідроксильний радикал, галогени, атомарний кисень, оксид азоту, пероксинітрит та інші, в тому числі і мієлопероксидаза) зв'язуються внутрішньоклітинно з нитками ДНК нейтрофіла, і секретуються в позаклітинний простір, утворюючи нейтрофільні позаклітинні пастки, обмежуючи пошкодження прилеглих тканин. Бактерії, затримані в цих структурах, руйнуються.

Формування нейтрофільних пасток в нормі і при різних патологічних станах має виборчу бактерицидність. Нейтрофільні пастки пригнічують ріст патогенних і умовнопатогенних мікроорганізмів, але слабо впливають на непатогенні мікроорганізми, зокрема лактобактерії або біфідобактерії. Це може бути обумовлено відмінностями в механізмах стимуляції нейтрофілів патогенними та непатогенними збудниками.

Аналізуючи отримані дані, можна дати комплексну патогенетичну оцінку функціонування імунної системи у жінок хворих на ХСО, виявити механізм їх розвитку (рис.6.1).

Дані про структурно-функціональний стан імунної системи та цитокіновий статус при ХСО дозволили обґрунтувати концептуальну модель імунопатологічних механізмів інгібування клітинної ланки імунітету та неспецифічної резистентності. Її основні положення зводяться до того, що фактори агресії патогенів активують цитокіновий каскад й призводять до вторинного цитокінзалежного імунного дисбалансу. Тривала продукція прозапальних цитокінів приводить до виснаження клітинної ланки імунітету, інгібування процесів неспецифічного захисту організму. Ці процеси є вирішальними у формуванні імунопатологічних механізмів супресії клітинного імунітету на етапах диференціювання та проліферації Т-клітин.

На підставі отриманих даних можна констатувати, що основою розвитку ХСО є імунні порушення. У процесі захворювання розвивається вторинний цитокінзалежний імунодефіцит.

Рис. 6.1 Модель імунопатогенезу ХСО

РОЗДІЛ 7. МЕХАНІЗМ ДІЇ КОМБІНОВАНОЇ ТЕРАПІЇ НА ІМУННИЙ СТАН ЖІНОК ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ САЛЬПІНГООФОРИТ

Патологічні стани, що обумовлені або супроводжуються вторинною імунною недостатністю, вимагають адекватної імунокорекції. При незбалансованій компенсаторній протизапальній відповіді показано застосування препаратів із прозапальною активністю, що поряд з посиленням неспецифічних механізмів протиінфекційного захисту ефективно стимулюють розвиток специфічної імунної відповіді й активують репаративні процеси в ушкоджених тканинах.

При запальному процесі основною рисою всієї сукупності змін обміну речовин є сполучення гіперпотреби організму в різних субстратах для адаптації до підвищених витрат енергії, тобто гіперкатаболізм, що є сумарною метаболічною відповіддю організму на генералізовану запальну реакцію. З метою неспецифічної терапії для нормалізації клітинного метаболізму, ослаблення токсичних проявів клінічних ізолятів, підвищення ефективності антибактеріальних препаратів, до протимікробної терапії необхідно підключати імунокорегуючу терапію.

Вибір антибактеріальних препаратів повинен бути обумовлений фармакокінетикою й антибіотикочутливістю збудників ХСО. Перевагою цефалоспоринових препаратів є поліпшена активність у відношенні грампозитивної, грамнегативної флори й патогенних анаеробів.

Сучасні підходи до лікування пацієнток хворих на ХСО повинні враховувати комплексне застосування етіотропної, патогенетичної та симптоматичної терапії. Таким чином, корекція дисбіотичних порушень повинна передбачати включення до складу комплексного лікування препаратів, які сприяють відновленню мікроекології та нормалізації системи місцевого імунітету. Найбільш перспективною групою лікарських засобів, механізм дії яких спрямований на відновлення колонізаційної резистентності в цілому, можна вважати імуномодулятори бактеріального походження. Відмінною рисою цих препаратів є комплексність й збалансованість дії при відсутності побічних ефектів, які характерні для антимікробних препаратів.

Після проведення терапії в 1 групі жінок відмічались зміни, що стосувались зменшення скарг на болі в ділянці малого тазу в 1,2 рази (57,1%), болі в поперековій ділянці в 1,2 рази (42,8%), слизово-гнійних виділень з піхви в 1,4 рази (42,8%), зуд та печіння зовнішніх статевих органів в 1,8 рази (17,4%), порушення менструального циклу в 1,4 рази (28,6%). Після отримання комбінованої терапії у жінок хворих на ХСО 2 групи відмічалось покращення загального стану завдяки зменшення скарг наболі в ділянці малого тазу в 3,7 рази (25,7%), болі в поперековій ділянці в 1,7 рази (37,1%), слизово-гнійних виділень зі статевих шляхів у 4,7 рази (17,1%), зуд та печіння зовнішніх статевих органів в 3 рази (11,4%), порушення менструального циклу в 2 рази (31,4%).

При об'єктивному огляді виявлялось збільшення придатків матки лише у 9 жінок з 1 групи дослідження, що склало 12,8%, що є у 2,4 рази менше від вихідних даних. При об'єктивному дослідженні визначалось збільшення придатків матки лише у 5 жінок з 2 групи дослідження, що склало 14,2%, що є у 2,4 рази менше від вихідних даних. Злуковий процес у малому тазі за УЗД виявлявся лише у 15,7% жінок з обох груп, в 1,3 рази результат краще ніж до терапії.

За 3 роки спостереження за жінками хворих на ХСО обох груп відмічалось загострення захворювання в 1 групі у 11 жінок (31,4%), в 2 групі у 6 жінок (17,4%). Все це відображає покращення соматичного стану жінок, особливо другої групи, завдяки зменшенню скарг та більш виражених кількісно-якісних змін за даними додаткових методів дослідження.

При застосуванні комбінованої терапії пацієнткам 2 групи хворих на ХСО, було встановлено, що показники місцевого імунітету поліпшувались, але відрізнялись від контрольної групи пацієнток. Так, рівні лізоциму й sIgA збільшувались, а вміст муцину у цервікальному й вагінальному секретах зменшувались. У той же час рівень секреторного С3 компоненту комплемента підвищувався у 2,17 рази, що свідчило про активне відновлення факторів місцевого імунітету в піхві (табл. 4.1).

Результати дослідження показали, що стан системи неспецифічного захисту, у тому числі й фагоцитарної системи пацієнток хворих на ХСО, яким призначили схему комбінованої терапії, стабілізувався. Підвищувались показники фагоцитарного індексу й фагоцитарне число (рис. 7.1).

Рис. 7.1 Стан фагоцитозу пацієнток хворих наХСО при комбінованій терапії (ФІ, %; ФЧ, од.), р<0,05

При дослідженні стану системного імунітету й цитокінового статусу у 2 групі було встановлено, що всі досліджувані показники змінювались. Так, рівні CD3⁺ и CD8⁺ помітно підвищувались (56,2±3,12 й 22,12±3,26% відповідно) порівняно зі станом до терапії, параметри CD19⁺ (11,38±3,29%), CD22⁺ (12,9±1,57%) відповідали параметрам контрольної групи. Аналізуючи субпопуляційний склад лімфоцитів, необхідно зазначити стан кілерної ланки. До терапії відмічалось достовірне зниження кількості натуральних кілерів (CD57⁺ - 13,69±1,35%), а при застосуванні запропонованої схеми терапії цей показник збільшувався й складав 13,17±1,93 %. При застосуванні стандартної схеми терапії у 1 групі не відмічались зміни імунологічних показників в порівнянні зі змінами у 2 групі (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Стан клітинного імунітету пацієнток хворих на ХСО при застосуванні комбінованої терапії

Примітка: *р<0,001; **р<0,01; ^# р<0,05 порівняно з контрольною групою; ?р<0,001; *р<0,01; _ р<0,05 порівняно з показниками до терапії.

Щодо стану цитокінового балансу, то показник TNF-б знижувався порівняно з таким до терапії, однак залишався підвищеним порівняно з контрольною групою.

Одним із цитокінів, що обумовлюють розвиток аутоімунних процесів в організмі, є TGF-в. Так, за результатами наших досліджень рівень TGF-в у пацієнток хворих наХСО 2 групи в результаті комбінованої терапії підвищився у 4,6 рази. У 2 групі відмічалося виражене збільшення протизапальних цитокінів на тлі зниження прозапальних цитокінів та незначна зміна показників у 1 групі (табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Показники цитокінового статусу пацієнток хворих на ХСО при терапії

Примітка: *р<0,001; **р<0,01; ^# р<0,05 порівняно з контрольною групою; ?р<0,001;*р<0,01;_ р<0,05 порівняно з показниками до терапії.

Стан репродуктивного здоров'я жінок 1 та 2 групи за 3 роки дослідження повністю оцінити не виявляється за можливе, тому що 11 жінок (15,7%) отримали вагітність при використанні ВРТ, 14 жінок (20%) завагітніли природним шляхом, а решта жінок з дослідних груп за індивідуальними причинами не були зацікавлені у вагітності.

Аналіз даних, які одержали, свідчить про те, що терапія пацієнток хворих наХСО за запропонованою схемою призводить до відновлення функцій як місцевого, так і загального імунітету. Застосування комбінованої терапії виявилося найбільш раціональним та ефективним.

РОЗДІЛ 8. АЛГОРИТМИ ДІАГНОСТИЧНИХ КРИТЕРІЇВ ТА ОПТИМАЛЬНІ СХЕМИ КОМБІНОВАНОЇ ТЕРАПІЇ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ САЛЬПІНГООФОРИТ

При лікуванні хворих на ХСО існуть стандарти дослідження та лікування. Перш за все виконується первинне обстеження: збір анамнезу, піхвове дослідження, загальне клініко-лабораторне обстеження, УЗД. При отрамані результатів обстеження проводиться лікування та профілактика подальших рецидивів захворювання: антибактеріальна терапія, нестероїдні протизапальні препарати, ензимотерапія, препарати, що покращують мікроциркуляцію, еубіотики та пробіотики, вітамінотерапія, фізіотерапія, санаторно-курортне лікування, раціональне харчування.На основі отриманих даних дисертаційного дослідження необхідно дотримуватись алгоритму ведення пацієнток з запальними захворюваннями з урахуванням мікробіологічних та імунологічних змін для комплексного підходу до данної проблеми (рис. 8.1).

Рис. 8.1 Алгоритм ведення хворих на запальні захворювання органів малого тазу

Своєчасна діагностика ХСО важлива, оскільки швидке призначення комбінованої терапії із застосуванням антимікробнихй імуномоделюючих засобів може запобігти розвитку ускладнень. Тому на підставі проведених досліджень був розроблений діагностичний алгоритм (рис. 8.2).

Рис. 8.2 Алгоритм діагностики ХСО у пацієнток

Дуже важливим є використання комбінованої індивідуальної терапії (рис. 8.3), так як при ХСО імунна система в значній мірі ослаблена за рахунок патогенної дії етіологічних чинників.

Рис. 8.3 Алгоритм терапії хворих на ХСО (індивідуальний підхід)

Таким чином, при веденні пацієнток хворих наХСО з метою індивідуалізації лікувальної тактики доцільним є виділення збудника, встановлення рівню антибіотикорезистентності, тестування ізолятів на здатність до біоплівкоутворення та визначення адгезивної активності ізоляту; адекватність антибактеріальної терапії: її режим і своєчасність. З метою діагностики і оцінки місцевого імуного статусу доцільним є визначення в цервікальному й вагінальному секретах рівнів IgA, муцину, фагоцитарної активності нейтрофілів й функціональної активності екстрацелюлярних позаклітинних пасток, а також системної імунної відповіді, тобто визначення показників клітинної й гуморальної ланок імунітету й цитокінового статусу. Хоча до цих пір не синтезований препарат, що впливає на всіх без винятку збудників запальних захворювань статевих органів, уже зараз пропонована комплексна терапія, яка здатна забезпечити значний прогрес у вирішенні складної проблеми поліпрагмазії при лікуванні генітальних інфекцій.

На підставі отриманих результатів дисертаційного дослідження по корекції імунологічних порушень при ХСО обґрунтована висока ефективність використання в комбінованій терапії імуномоделюючих біологічних препаратів, активною речевиною яких є б-2 інтерферон у дозі 500000 МО 2 раза на добу через 12 годин, курс лікування 10 днів.

Таким чином включення а-інтерферона в комбіновану терапію ХСО сприяєвідновленню функції основних ланок місцевого імунітету, зниженню тривалості і важкості запальної реакції, частоти розвитку ускладнень і хронізації захворювання, скороченню тривалості захворювання і збільшенню тривалості ремісіїза умов коректної антибіотикотерапії.

Звідси випливає, що імунокорекція є необхідною ланкою комплексної терапії ХСО, особливо при їх хронічному перебігу. Своєчасне і правильне призначення імунотропних препаратів сприяє формуванню стійкої ремісії і служить ефективною профілактикою розвитку ускладнень.

До основних принципів імунотерапії необхидно віднести раннє призначення імуномодуляторів одночасно з базовою терапією та необхідність імунокорекції при хронічних формах сальпінгоофоритадля відновлення імунологічної резистентності без надмірної стимуляції. Комбінований підхід терапії кожного хворого повинен бути індивідульним в залежності від виявлених порушень імуного, цитокінового статусів, отриманих мікробних асоціацій та їх чутливості до препаратів.

При лікуванні клінічний ефект залежить від успішного вирішення наступних завдань: досягнення протизапального ефекту; підвищення активності компенсаторно-захисних механізмів; попередження загострень запалення; відновлення порушених функцій статевої системи; ліквідація вторинних системних порушень і супутніх захворювань. Успішне вирішення вказаних задач можливе тільки при визначеній систематизації і плановості терапевтичних заходів.

АНАЛІЗ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

При аналізі клініко-анамнестичних даних жінок хворих на ХСО встановлено, що в 1 групі жінки пред'являли скарги на болі в ділянці малого тазу (71,4%), болі в поперековій ділянці (54,2%), слизово-гнійні виділення зі статевих шляхів (60,0%), зуд та печіння зовнішніх статевих органів (31,4%), порушення менструального циклу (40,0%). При об'єктивному огляді жінок 1 групи виявлено збільшення придатків матки у 31,4% жінок. При УЗД виявлено злуковий процес у малому тазі у 20,0 % жінок 1 групи. У 2 групі жінки пред'являли скарги на болі в ділянці малого тазу (94,2%), болі в поперековій ділянці (62,8%), слизово-гнійні виділення зі статевих шляхів (80,0%), зуд та печіння зовнішніх статевих органів (34,2%), порушення менструального циклу (65,7%). Приоб'єктивномуогляді жінок 2 групи виявлено збільшення придатків матки у 34,2% жінок.% жінок. При УЗД жінок 2 групи виявлявся злуковий процес умаломутазіу 22,8 % жінок. Безпліддям страждали всі обстежені жінки. У 8 (11,4%) жінок ці скарги виникали до 3 епізодів за весь період захворювання, у 62 (88,6%) пацієнток скарги виникали більше 3 епізодів на протязі життя.

При виконанні колірного допплерівського картирування у таких пацієнток спостерігалося підвищення судинного опору кровообігу яєчників за рахунок збільшення індекса резистентності (ІР) та індекса пульсативності (ІП) в яєчниковій артерії. У 10 (28,5%) жінок 1 групи ІР склав 0,90,22, р0,05, ІП - 2,40,19, р0,05. При дослідженні 18 (51,4%) жінок 2 групи ІР склав 1,10,39, р0,05, ІП - 2,80,42, р0,05. У 3 (8,7%) жінок з епізодами захворювання до 3 разів ІР склав 0,870,2, р0,05, ІП - 2,30,19, р0,05, а у 11 (31,4%) жінок з епізодами захворювання більше 3 на протязі життя ІР склав 1,00,13, р0,05, ІП - 2,60,34, р0,05. Таким чином чим більш давнім був запальний процес, тим показники судинного опору були більш підвищеними. При об'єктивному огляді виявлено збільшення придатків матки у 57,1 % випадків.

Дослідження гормонального профілю дозволило встановити двохфазний цикл у 4 жінок хворих на ХСО 1 групи (11,4 %) й у 8 жінок 2 групи (22,8%), що є значно рідшим порівняно з контрольною групою - у 28 жінок (80%).

При визначенні гормонального гомеостазу в усіх групах пацієнток виявлено, що продукція гонадотропних гормонів гіпофізу, які регулюють стероідогенез яєчників була дещо знижена. Так, у всіх фазах менструального циклу виявлені значення ФСГ й ЛГ на нижній межі контрольних значень, однак спостерігалися та піки секреції цих гормонів в фазу овуляції (ФСГ - 10,4±1,2 МОд/л й 6,3±0,5 МОд/л та ЛГ - 11,2±1,1 МОд/л й 9,8±0,6 МОд/л відповідно, р<0,05).

Середні значення концентрації Прл у групах дослідження перевищували контрольні значення й складали: у пацієнток 1 групи - 605,23±6,8 мМОд/л та 2 групи - 612,5±7,4 мМОд/л відповідно, р<0,05. Отже, виявлена незначна дисфункція центральної регуляторної ланки репродуктивної системи може бути одним з факторів порушення процесів фолікулогенезу, що є однією з причин зниження репродуктивного потенціалу у пацієнток хворих на ХСО.

При аналізі даних про вміст гормонів яєчників було визначено, що середні концентрації як Е2, так й Пг у пацієнток 1 групи знаходились в межах контрольних показників, а у пацієнток 2 групи знижені у всіх фазах менструального циклу. Так, стан гіпоестрагенії спостерігався у 94,3 % пацієнток 2 групи. Гіпопрогестеронемія спостерігалася у пацієнток 2 групи тільки у лютеїновій фазі циклу й складала 6,8±1,3 проти 7,5 нмоль/л нижньої межі нормального значення, тобто є тенденція до зниження яєчникового стероїдогенезу.

Секреція вільного Тс знаходилася у межах нормальних значень, хоча у пацієнток 2-ї групи цей показник був значно вищий, ніж у пацієнток 1-ї й 3 контрольної групи (4,42±0,6; 2,28±0,4 й 1,34±0,2 нмоль/л відповідно, р<0,05).

В процесі роботи було досліджено й рівень Кр в системному кровообігу: у всіх пацієнток цей показник знаходився у межах фізіологічної норми. Рівень ТТГ знижений у пацієнток дослідних груп (0,09±0,001 й 0,01±0,001 мкМОд/мл, р<0,05) порівняно з контролем (0,23±0,05 мкМОд/мл, р<0,05). Необхідно відмітити той факт, що підвищений рівень Прл супроводжувався зниженим рівнем ТТГ у пацієнток дослідних груп, особливо 2 групи, порівняно з контрольною групою, що свідчить про компенсовану функцію стрес-реалізуючої системи у пацієнток хворих на ХСО.

Розглядаючи вплив незначної гіперсекреції пролактину на функцію яєчників, слід звернути увагу на м'яке пригнічення в умовах гіперпролактинемії дії гонадотропінів на яєчники, що підтверджується зниженою продукцією естрогенів.

Крім того, на яєчниковому рівні м'яка гіперпролактинемія знижує відповідь на стимуляцію ЛГ, що призводить до зниження концентрації ПРГ. За результатами досліджень, тенденція до зниження рівня естрогенів й прогестерону у пацієнток хворих на ХСО на фоні гіперпролактинемії більш виражений, ніж при нормальному рівні пролактину.

Таким чином, на підставі отриманих даних можна зробити висновок про те, що у жінокхворих наХСО в анамнезі та у міру збільшення епізодів загострення захворювання збільшується можливістьхронізації процесу та розвитку такого ускладнення, як безпліддя, що підтверджується при колірному допплерівському картируванні за даними історії карт хвороби, але це не було завданням дослідження та в подальшому не мало остаточного підтвердження.

При вивченні маркерів запалення: СРБ й ГГ, які відносяться до білків гострої фази запалення, було встановлено, що їх рівні дещо підвищені: СРБ - у пацієнток 1 групи в 2,4 рази (5,1±0,6 мг/л), а 2-ї групи - в 2,5 рази (5,4±0,8 мг/л), ГГ - у пацієнток 1 групи в 2 рази (3,8±0,5 г/л), а 2-ї групи - в 2,9 рази (5,6±0,7 г/л) порівняно з такими у жінок контрольної групи (2,1±0,09 мг/л та 1,9±0,03 г/л відповідно) та помірне зниження показників СРБ та ГГ після лікування у пацієнток 1 групи (4,8±0,4 мг/л й 3,0±0,6 г/л), значне зниження у пацієнток 2 групи (3,0±0,3 мг/л й 2,1±0,4 г/л).

При вивченні факторів неспецифічного захисту при ХСО було встановлено, що у пацієнток 1 та 2 груп була знижена кількість sIgA й пригнічена продукція лізоциму. Слід зазначити, що у контрольній групі пацієнтів вміст sIgA з віком достовірно зростав, у той час як в групах хворих на ХСО цього не відбувалося.

Аналіз даних біологічних властивостей цервікального та вагінального секрету показав зниження лізоцимної активності у пацієнток 1 групи (386,2±5,1 й 371,4±5,3 мкг/мл, р<0,05) й 2 групи (346,5±23,4 й 338,1±26,2 мкг/мл, р<0,05) відповідно порівняно з групою жінок без ХСО (1294,8±54,9 й 938,1±49,6 мкг/мл, р<0,05). Позитивна реакція на СРБ була виявлена у високих концентраціях у пацієнток 1 групи (2,16±0,31 й 2,34±0,3ум.од. відповідно, р<0,05).

При вивченні маркерів запалення: СРБ й ГГ, які відносяться до білків гострої фази запалення, а СРБ, насамперед, приймає участь у регуляції функції імунокомпетентних клітин - моноцитів, Т-клітин, натуральних кілерів, клітин супресорів і нуль-клітин за рахунок зв`язування з Fc-рецептором на поверхні вказаних клітин, було встановлено, що їх рівні дещо підвищені: СРБ - у пацієнток 1 групи в 2,4 рази (5,1±0,6 мг/л), а 2-ї групи - в 2,5 рази (5,4±0,8 мг/л), ГГ - у пацієнток 1 групи в 2 рази (3,8±0,5 г/л), а 2-ї групи - в 2,9 рази (5,6±0,7 г/л) порівняно з такими у жінок контрольної групи (2,1±0,09 мг/л та 1,9±0,03 г/л відповідно) та помірне зниження показників СРБ та ГГ після лікування у пацієнток 1 групи (4,8±0,4 мг/л й 3,0±0,6 г/л), значне зниження у пацієнток 2 групи (3,0±0,3 мг/л й 2,1±0,4 г/л).

Гострофазова відповідь є сукупністю локальних і системних реакцій організму на тканинне пошкодження, що було викликано різноманітними причинами. Місцеві реакції, які протікають безпосередньо після тканинного ушкодження, включають вазодилятацію, підвищення проникності стінок судин, агрегацію тромбоцитів і утворення кров`яного згустку, накопичення нейтрофілів і макрофагів в осередку ушкодження, звільнення протеаз та інших лізосомальних ферментів, стимуляцію фібробластів й утворення медіаторів, що попадають у кровоток і впливають на органні системи, викликаючи системні реакції [11, 15, 29, 37]. Особливості перебігу гострофазової відповіді при ХСО присвячені одиничні дослідження. Проте вони дозволяють виявити суттєві закономірності. Ініціатором процесу є CPБ, який запускає комплементний каскад, далі проходить елімінація уламків клітин, а потім під контролем інгібіторів протеаз - сполучної тканини.

Серед факторів неспецифічного захисту піхви велике значення має вміст муцину. В результаті дослідження встановлено, що підвищення вмісту муцина у цервікальному й вагінальному секреті склало: в осіб 1 групи (30,62±0,58 й 29,92±0,65 ум.од., р<0,05) та восіб 2 групи - 26,21±0,44 й 21,39±0,36 ум.од. відповідно порівняно з 3 контрольною групою жінок (15,48±0,26 й 13,42±0,53 ум.од., р<0,05). В результаті проведеної комплексної терапії у жінок 2 групи вміст муцину в цервікальному й вагінальному секретах склав 16,22±0,63 й 14,51±0,81відповідно, р<0,05.

Одержані дані свідчать про наявність прямого взаємозвґязку між показниками гінекологічного статусу й основними біологічними компонентами цервікального та вагінального секретів. У пацієнток хворих на ХСО в анамнезі гінекологічний статус супроводжується зменшенням активності лізоциму, підвищенням секреції муцину й вмісту СРБ.

Одним із важливих аспектів функціонування клітин, які забезпечують захисні властивості організму, є фагоцитоз. Перебіг фагоцитозу проявляється у часі, однак, на сучасному етапі досліджується не сам процес, а його результат - доля фагоцитуючих клітин, кількість часток, що поглинають клітини, ступінь завершеності фагоцитозу, його інтенсивність. Фагоцитарна активність нейтрофілів звичайно підвищується на початку розвитку запального процесу. Її зниження веде до підтримання аутоімунного процесу, тому що при цьому порушується функція руйнування і виведення імунних комплексів з організму.

Фагоцитарна активність нейтрофілів звичайно підвищується на початку розвитку запального процесу. Її зниження веде до підтримання аутоімунного процесу, тому що при цьому порушується функція руйнування і виведення імунних комплексів з організму. Фагоцитарна кількість нейтрофілів цервікального та вагінального секрету 1 групи (2,2 ± 0,32 й 2,9±0,34 од.) та їх поглинальна здатність - 48,1±2,3% й 50,1±2,1%, р<0,001до лікування нижче за даними після отриманого лікування. У 2 групі фагоцитарна кількість нейтрофілів цервікального та вагінального секрету склала (2,3±0,31 й 2,5±0,28 од. р<0,05, р<0,01 відповідно), їх ФІ - 42,6±2,5% й 46,5±2,1%, р<0,001 до лікування відповідно, були нижче контрольних значень (6,9±0,5% й 7,7±0,4% відповідно). Після проведеного лікування у 2 групі виявлено значне покращення показників, а саме ФЧ став дорівнювати 6,1±0,3 й 6,4±0,2од., р<0,05, р<0,001 відповідно, а ФІ склав 76,6±1,3%, р<0,001 й 78,2±3,3%, р<0,05 відповідно.

При визначенні нейтрофільної колонізаційної резистентності слизових оболонок нижніх відділів репродуктивної системи у жінок хворих наХСО було вивчено загальний вміст й функціональну активність нейтрофілів порівняно з контрольною групою.

В результаті проведених досліджень встановлено, що у цервікальному і вагінальному секретах зустрічалися еозинофіли, макрофаги, базофіли і лімфоцити, але домінуючими клітинами були нейтрофіли. При вивченні функціональної активності нейтрофілів встановлено, що нейтрофіли секретів нижнього відділу генітального тракту фагоцитують частинки латексу, причому у нейтрофілів цервікального секрету ця функція проявляється сильніше, ніж у гранулоцитів піхви.

В останні роки показано, що навіть після своєї загибелі нейтрофіли можуть виконувати антимікробну функцію за рахунок утворення позаклітинних пасток. Порівнюючи фагоцитарну активність незмінених нейтрофілів та ефективність уловлювання бактерій в нейтрофільних пастках, визначили, що сітки нейтрофілів, які розташовані позаклітинно, здатні затримати більше, ніж сам нейтрофіл, антигенів. При люмінісцентному дослідженні препаратів зафарбованих акрідіновим помаранчевим встановлено, що після взаємодії з антигенами in vitro нейтрофіли утворюють позаклітинні сіткоподібні структури, які добре візуалізуються. Вони здатні ефективніше, ніж жива клітина, вловлювати і частинки латексу, і будь-який антиген.

У результаті проведеного дослідження встановлено, що у жінок 1 групизначення інтенсивності фагоцитозу після застосування терапії становило у цервікальному секреті: для латексу - 2,3±0,18 од., р<0,05, для E. coli-2,4±0,16 од., р<0,05 і для S. aureus - 3,0±0,18 од., р<0,05 , що в середньому в 1,4рази нижче вмісту антигенів в NETs відповідно для латексу - 4,1±0,38 од., р<0,05, для клітин E. coli-4,3±0,16 од., р<0,05 і для клітин S. aureus - 4,5±0,19 од., р<0,05.Аналогічні результати виявлені при дослідженні фагоцитарного числа та кількості антигенів в NETs у вагінальному секреті: для латексу -2,7±0,14 од., р<0,05 , для E. coli-2,5±0,16 од., р<0,05 і для S. aureus - 2,9±0,18 од., р<0,05, що в середньому в 1,2 рази нижче вмісту антигенів в NETs відповідно для латексу - 6,2±0,27 од., р<0,05, для клітин E. coli - 6,5±0,25 од., р<0,05 і для клітин S.aureus - 7,1±0,29 од., р<0,05.

Проведені дослідження щодо вмісту антигенів в нейтрофілах цервікального та вагінального секретах жінок 2 групи після лікування дозволило встановити, що кількість фагоцитованих частинок латексу, E. coli, S. aureus, які виявляються в екстрацелюлярних нейтрофільних пастках перевищувала аналогічні показники у жінок 1 групи в середньому у 2 рази.

Таким чином, бактеріальні й грибкові агенти стимулюють утворення екстрацелюлярних пасток, при цьому нейтрофіл втрачає життєздатність, але продовжує виконувати захисну функцію. Екстрацелюлярні пастки утворюються після реалізації біологічної програми нейтрофілів, тобто після їх загибелі шляхом некрозу або апоптозу. Нейтрофільні екстрацелюлярні пастки, що утворюються в цервікальному каналі, здатні затримувати не тільки мікроорганізми, а й сперматозоїди, тим самим перешкоджаючи їх проникненню й заплідненню. Це підтверджує необхідність вивчення функціонального статусу нейтрофілів цервікального й вігінального секрету й розробки методів експрес - діагностики та терапії при активації фізіологічної загибелі нейтрофілів.

В результаті вивчення загального стану імунітету організму при ХСО було встановлено, що в 1 та 2 групах характерне достовірне зниження кількості лейкоцитів й лімфоцитів у периферичній крові. Слід відмітити, що лімфопенія у пацієнток хворих на ХСО в анамнезі була не тільки абсолютною, але й відносною. Субпопуляційний аналіз лімфоцитів показав, що лімфопенія супроводжувалась вираженим зниженням вмісту окремих субпопуляцій цих клітин. Так, у всіх пацієнток з ХСО було достовірно знижено кількість всіх вивчених субпопуляцій Т-лімфоцитів з маркерами диференціації CD3⁺, CD4⁺, CD8⁺. Співвідношення CD4⁺/CD8⁺ також було достовірно нижче, ніж у контролі.

Отже, проведені імунологічні дослідження дозволили встановити, порівняно з контрольною групою, наступні показники: у пацієнток 1 та 2 групи змінюються параметри клітинного імунітету: статистично значущі зміни відмічалися за кількістю CD3⁺: 45,3±3,2 й 51,2±3,15% відповідно (р<0,05). Відмічалося достовірне зниження CD4⁺ - 22,6±3,2 й 25,4±3,26% і CD8⁺ - лімфоцитів: 15,8±3,28 й 16,49±3,12% відповідно (р<0,05).

Поряд з пригніченням Т-системи спостерігалося зниження й кількості В-лімфоцитів CD19⁺, CD22⁺, що є ключовими рецепторами, які модулюють проходження сигналу під час антигенної стимуляції. Аналізуючи субпопуляційний склад лімфоцитів можна відмітити стан кілерної ланки: зниження кількості натуральних кілерів CD57⁺.

Провідна роль у патогенезі ХСО належить медіаторам запалення, які утворюються в організмі у відповідь на фактори агресії, що виробляють мікроорганізми. При визначенні цитокінового статусу встановлено, що у пацієнток хворих на ХСО зафіксовано достовірне підвищення концентрацій IL-1в, IL-6 і TNF- (р0,001) порівняно з контрольною групою, а рівень протизапального інтерлейкіну IL-4 був достовірно знижений (р0,05). Середні рівні прозапальних цитокінів пацієнток з ХСО в анамнезі достовірно перевищували нормальні показники, а протизапальних були значно знижені порівняно з контрольною групою, тобто спостерігався дисбаланс цитокінового статусу. Активність IL-6, TNF-? і IL-1в у сироватці крові значно відрізнялася від аналогічних показників 3 контрольної групи. Найбільш високий рівень IL-6 був виявлений у пацієнток 1 групи, різниця його вмісту, порівняно з контрольною групою, була достовірною, як і у пацієнток 2 групи.

На сьогодні TNF-??є ключовий медіатор формування та прогресування запальних уражень тканин, а підвищення його системної продукції є однією з важливих детермінант дестабілізації клітин. Підвищення рівня TNF-?, більш за все повґязано з посиленням експресії цього цитокіну патогенами.

Одним з цитокінів, що обумовлюють розвиток аутоімунних процесів у організмі, є TGF-в, який виробляється активованими Т-лімфоцитами, тромбоцитами в неактивній формі. При дії TGF-в на імунну систему переважають інгібуючі ефекти. Фактор пригнічує гемопоез, синтез запальних цитокінів, відповідь лімфоцитів на IL-4, формування цитотоксичних NK- і Т-клітин. Він посилює синтез білків міжклітинного матриксу.

У відношенні поліморфоядерних лейкоцитів TGF-в виступає як антагоніст запальних цитокінів. Виключення гену TGF-в призводить до розвитку фатальної генералізованої запальної патології, в основі якої є аутоімунний процес. Таким чином, TGF-в є елементом зворотньої регуляції імунної відповіді.

Безумовно, у пацієнток хвори наХСО підвищення кількості цитокінів викликає й підвищена секреція запальних медіаторів, що обумовлена запальним процесом. Виникнення запалення в прогресуванні патологічних уражень та їх дестабілізація, мабуть, і є домінуючим фактором у посиленні системної продукції цитокінів при ХСО. Цитокіновий профіль у пацієнток 1 групи суттєво не відрізнявся від виявлених порушень у пацієнток 2 групи, та не залежив від вираженості запального процесу.

При активації системи комплемента ключовим компонентом є С3-компонент, продукт розщеплення якого С3b активує термінальні компоненти мембранатакуючого комплексу, рівні С3 й С5 компонентів комплементапри обстеженні знижені у пацієнток 1 групи в 4,5 і 3,5 рази відповідно (10,2±1,7%; 22,40,8%) та у пацієнток 2 групи в 3,4 й 2,8 рази відповідно (13,4±1,2%; 28,7±0,9%), що повґязано з наявністю таких факторів агресії патогенів, як: протеїнкіназа, яка руйнує С5 фракції комплемента, тейхоєва кислота, що здатна звґязувати С3 - конвертазу комплемента, Fc-реактивний фактор, що перешкоджає активації системи комплемента в цілому. Завдяки отриманій імунокорегуючій терапії у 2 групі жінок рівень компонентів комплементу значне збільшився та став приблизним до рівня контролю (40,1±1,2%; 68,90,6% відповідно).

Оскільки провідною ланкою імунного захисту є фагоцитарна ланка і їй належить значна роль у забезпеченні реакцій при запальних процесах, необхідна корекція саме цієї ланки імунітету. Недостатня активність фагоцитозу виявилася характерною для всіх обстежених та більш ніж у половини з них поєднувалась зі зниженням інтенсивності фагоцитозу.

При ХСО виявлено достовірне збільшення титру ЦІК в основних групах у порівняні з контрольною групою. Ці показники вказують на неповноцінність клітин, що фагоцитують на фоні тривалої персистенції антигену в організмі, що підтверджується високим бактеріальним обсіменінням піхви. Паралельно з високим вмістом ЦІК у цих хворих відмічалось зниження комплементарної активності, що може бути пов'язано з факторами агресії патогенів.

При вивченні гуморальної імунної відповіді виявлені статистично достовірні зміни, які характеризувалися зниженими критеріями абсолютного числа В-лімфоцитів з фенотипом CD22⁺, низькими показниками компонентів комплемента. Аналіз рівнів імуноглобулінів дозволив встановити, що показник сироваткового IgА суттєво не відрізнявся, а IgG був достовірно підвищений. Було встановлено дефіцит CH50. Достовірно показано участь СН50 в механізмах елімінації ЦІК, що перешкоджає надмірному накопиченню імунних комплексів і, відповідно, пошкодженню органів і тканин. Тому даний дефект імунної відповіді можна розцінити як результат, з одного боку, порушення секретуючої функції макрофагів, що виробляють CH50, і, з іншого боку, надмірного споживання комплемента при підвищеній продукції імуноглобулінів (перш за все IgG), а також при утворенні ЦІК.

Відповідно, не викликає сумніву, що пригнічення фагоцитарної ланки і дисбаланс рівня імуноглобулінів у сироватці впливають на характер виявлених порушень системи комплемента, але вирішального значення надає активація антитілоутворення, зокрема, імуноглобулінів класу G. Здатність В-лімфоцитів до переключення синтезу класів антитіл обумовлена міжклітинною взаємодією за участю ряду цитокінів. Цитотоксична дія патогенів на лімфоцити, що призводить до лімфопенії, може свідчити про пригнічення та функціональну неповноцінність клітинної імунної відповіді в цілому.

Крім того, були вивчені процеси апоптозу - визначалися значення специфічного поверхневого рецептора CD95⁺. У пацієнток 1 та 2 груп виражений дисбаланс клітинної ланки імунної системи, при якій рівень Т-лімфоцитів, що містить на поверхні своєї мембрани рецептори CD95⁺, значно перевищує значення контрольних, що свідчить про активацію запрограмованої загибелі лімфоцитів. Відповідно, посилення апоптозу призводить до подальших глибоких змін і прогресування вже наявного дефіциту Т-лімфоцитів, а також дисбалансу всіх ланок імунної системи у пацієнток хворих на ХСО.

Аналізуючи отримані дані встановлено, що підвищення кількості CD95⁺ клітин, які є "активаторами" апоптозу, виявляє реакцію, спрямовану на загибель лімфоцитів. У той же час у пацієнток 1 й 2 груп виявлено зниження експресії маркера CD25⁺ на поверхні Т-клітин, що є б-ланцюгом рецептора для ІL-2. Виявлене зниження рівня імунорегуляторних CD4⁺ й CD25⁺ T - регулюючих лімфоцитів в периферичній крові може свідчити про розвиток аутоімунного запалення. Таким чином, процеси активації апоптозу при вираженому Т-клітинному дефіциті є важливим патогенетичним аспектом розуміння формування запального процесу та діагностики хронізації запальної реакції на тлі імунологічних порушень при ХСО.

Упроблемі ХСО дуже важливим і обов'язковим етапом єлікування дисбіозу піхви. Тому одним із завдань даного дослідження було вивчення мікробного стану жіночих статевих органів при сальпінгоофориті та стану, до якого він призводить - безплідді.

В результаті дослідження пацієнток 1 й 2 груп було встановлено порушення мікробіоценозу піхви. Аналізуючи дані, які одержали, можна довести, що найбільш частими мікроорганізмами, що були вилучені з відокремлюваного піхви, були: Peptostreptococcus spp. - 80% й 74,2%, Enterococcus - 68,6% й 57,1%, S. aureus - 62,8% й 60%, E. coli- 62,8% й 68,6%, Fusobacterium spp. - 60,0% й 57,1%;S. pyogenes - 57,1% й 60%, Candida spp. - 45,7% й 42,8%.

Дисбіотичні порушення відіграють суттєву роль у патогенезі сальпінгоофориту й поглиблюють важкість перебігу ускладнень. В результаті проведеного дослідження асоціацію грибів роду Candida із Staphylococcus було виявлено у 21,4 % випадків, Streptococcus - у 38,6 % випадків, Proteus й Staphylococcus - у 12,8%, Neisseria - 8,6 %, Neisseria й Staphylococcus - 5,7 %.

Результати проведених досліджень показали, що в 47,1 % випадків мала місце патологічна контамінація піхви грибами родини Candida. У якості асоціантів найчастіше виступали патогенні види стафіло- й стрептококів, ентеробактерії. Серед представників кокової флори виявлялися стафілококи, які зустрічалися у осіб двох досліджуваних груп, обсіменіння якими в середньому дорівнювало 1,7·10⁵±1,2·10⁴ і 4,1·10⁴±1,5·10³ КУО/од.суб. відповідно(р<0,05), серед яких найбільш часто був S.aureus при щільності мікробної колонізації 6,3·10⁴±1,2·10³ й 7,5·10⁴±1,3·10³ КУО/од. суб. Відповідно (р<0,05). Мікропейзаж анаеробної флориу пацієнток був різноманітним. Так, у мікрофлоріпіхви досліджуваних груп Veillonella spp. й Prevotella spp.виявлялися з обсіменінням, що дорівнює 1,8·10⁴±1,2·10⁴ та 2,9•10⁴±1,6•10³ й 1,5·10⁴±1,6·10⁴ та 3,7•10³±1,4•10² КУО/од.суб. відповідно (р<0,05). Bacteroides spp. виявлявся з обсіменінням 4,4·10²±1,8·10¹ й 1,3•10³±1,6•10² КУО/од.суб. (р<0,05). Водночас з цим у мікробіоценозі піхви реєструвався Propionibacterium spp., щільність колонізаціїякого дорівнювала 1,9·10⁵±1,6·10⁴ й 5,7•10⁴±1,2•10³ КУО/од.суб. відповідно (р<0,05).

Дріжджоподібні гриби роду Candida виявлені у піхві жінок з сальпінгоофоритом обох дослідних груп, причому у 2 групі обсіменінняними склало 4,4·10³±2,3·10³ КУО/од.суб. (р<0,05), що перевищувало відповідні показники у пацієнток 1 групи - 2,3·10³±1,1·10³ КУО/од.суб. (р<0,05).

Вивчення бактеріального обсіменіння піхви пацієнток хворих на ХСО, перебіг якого різнився за часом, дозволило виявити характерні мікробіоценотичні ознаки, а саме: виявлена структурна перебудова біоценозу, яка проявляється підвищенням значущості S. aureus (82,8%), Peptostreptococcus spp. (77,1%), Enterococcus (68,6%) й E. сoli (64,3%), зменшенням домінування Lactobacillus spp. (2,8%).

Важливою особливістю мікробіоценозу піхви обстежених пацієнток є перехід у домінуючу групу мікроорганізмів дріжджоподібних грибів роду Candida. Серед додаткових видів слідвідмітити появу Enterobacter (35,7%).

Результати проведення порівняльної оцінки чутливості до антимікробних препаратів, які найчастіше висівали у пацієнток з сальпінгоофоритом (стафілококів, стрептококів, ентеробактерій й облігатних анаеробів) показала, що частота виявлення стійких до антимікробних препаратів ізолятів стафілокока значно варіювала й залежала від тривалості процесу.

Визначення резистентності до антимікробних препаратів ізолятів показало, що всі штами були варіабельні до антимікробних препаратів, а більшість була резистентною до доксицикліну й ампіциліну та помірно стійка до гентаміцину.При визначенні чутливості ізолятів до антибактеріальних препаратів встановлено, що більшість з них були полірезистентними (90%). Відмічалась варіабельна чутливість до антимікробних препаратів, що відносяться до глікопептидів, фузидинів, рифампіцинів й лінкозамідів.

Спосіб існування мікроорганізмів у формі біоплівки створює великі проблеми в медичній практиці у зв'язку з тим, що у складі біоплівок мікроорганізми стійкі до дії дезинфікуючих речовин, антибактеріальних препаратів, антитіл і фагоцитів. Зіставлення характеристик росту у двох фізіологічних станах ізолятів дозволяє відмітити підвищення щільності біоплівки. Результати тестування ізолятів на здатність до формування біоплівок довели, що усі вилучені патогени утворювали щільну біоплівку. У результаті дослідження було становлено, що оптична щільність мікробних угрупувань збільшувалась на протязі 48 годин інкубації й була достовірно вищою, ніж у біоплівках, що утворювалися кожним асоціантом окремо.

Аналіз результатів показав, що планктонні клітини патогенів, що тестувалися, активно формували біоплівки протягом 24 годин, а анаеробні бактерії - протягом 48 годин; за ступенем біоплівкоутворення найактивнішими були стафілококи, кишкова паличка й гриби роду кандида, актіноміцети. Дослідження чутливості мікроорганізмів у формі біоплівок до протимікробних препаратів виявило, що вони несприятливі до ХТП у терапевтичних дозуваннях. Узагальнюючи результати з вивчення антибактеріальної активності протимікробних препаратів, що використовуються в клініках, відносно штамів бактерій слід зазначити їх невисоку ефективність.

Після проведеної терапії жінок хворих на ХСО було встановлено, що оптична щільність добових біоплівок ізолятів значно знижувалась. Однак, встановлено, що після проведеної запропонованої терапії у жінок 2 групи щільність добових біоплівок E.coli пригнічувалась у 2,9 рази, а у жінок 1 групи - у 1,9 рази; щільність добових біоплівок S. epidermidisу жінок 2 групи пригнічувалась у 5,1 раз, а у жінок 1 групи - у 2,7 рази; Enterobacter - у жінок 2 групи щільність добових біоплівок пригнічувалась у 6,5 рази, а у жінок 1 групи - у 3,4 рази; Actinomyces spp. - у жінок 2 групи щільність добових біоплівок пригнічувалась у 6,8 рази, а у жінок 1 групи - у 3,9 рази; Veillonella spp. -у жінок 2 групи щільність добових біоплівок пригнічувалась у 4,5 рази, а у жінок 1 групи - у 3,4 рази; Enterococcus - у жінок 2 групи щільність добових біоплівок пригнічувалась у 6,1 рази, а у жінок 1 групи - у 4,9 рази; Micrococcus spp. - у жінок 2 групи щільність добових біоплівок пригнічувалась у 4,1 рази, а у жінок 1 групи - у 2,3 рази; S. pyogenes - у жінок 2 групи щільність добових біоплівок пригнічувалась у 5,9 рази, а у жінок 1 групи - у 3,2 рази; Prevotella spp. - у жінок 2 групи щільність добових біоплівок пригнічувалась у 4,2 рази, а у жінок 1 групи - у 2,6 рази; Candida spp. - у жінок 2 групи щільність добових біоплівок пригнічувалась у 7,5 рази, а у жінок 1 групи - у 4,1 рази; S. aureus - у жінок 2 групи щільність добових біоплівок пригнічувалась у 5,4 рази, а у жінок 1 групи - у 2,7 рази. Отже, запропонована терапія пригнічує здатність ізолятів формувати щільні біоплівки, як один з основних факторів патогенності мікроорганізмів.

Результати мікробіологічних досліджень співставляли з даними контрольної групи, що дозволило встановити: комбіноване лікування хворих на ХСО сприяло поліпшенню показників мікроекології піхви у всіх пацієнток 2 групи, що досліджувалися. Вказані зміни проявлялися підвищенням частоти висівання представників нормофлори у 94,3 % пацієнток. Що стосується відновлення нормофлори піхви, то позитивний ефект терапії проявився зниженням частоти виявлення Staphylococcus aureus з 62,8 % (6,08±1,7 lgКУО/мл, р<0,05) до 8,6 % (5,01±1,7 lgКУО/мл, р<0,05), Staphylococcus epidermidis з 5,7 % (4,07±1,89 lgКУО/мл, р<0,05) до 2,8 % (3,66±1,69 lgКУО/мл, р<0,05), припиненням висівання Streptococcus haemoliticus. На тлі вищевказаних змін мікробіоценозу спостерігалося достовірне зниження контамінації грибами роду Candida (з 51,4 % до 8,6 %; з 6,2±0,13 lgКУО/мл до 0,57±0,17 lgКУО/мл, р<0,05). У пацієнток 2 групи не виявлено умовно-патогенних бактерій кишкової групи. У пацієнток 2 групи після лікування не виявлено умовно-патогенних бактерій кишкової групи.

Вибір антибактеріальних препаратів повинен бути обумовлений фармакокінетикою й антибіотикочутливістю збудників ХСО з урахуванням їх резистентності. Перевагою цефалоспоринових препаратів є поліпшена активність у відношенні грампозитивної, грамнегативної флори й патогенних анаеробів.

Виявлені зміни клітинних чинників імунітету при ХСО відповідають процесам, характерним для запальних процесів в цілому: виражений дефіцит абсолютної кількості лейкоцитів, лімфоцитів, клітин з фенотипами CD3⁺, CD4⁺ і лімфоцитів з супресорною (CD8⁺), кілерною (CD57⁺) активністю, а також знижене значення показника індексу імунорегуляції (CD4⁺/CD8⁺), який є важливим показником гармонійної функції імунної системи. Аналіз особливостей цитокінової регуляції при ХСО дозволив об'єднати зміни клітинної, фагоцитарної й гуморальної ланок імунної системи в єдиний взаємопов'язаний механізм.

Про високу активність запальної реакції свідчить підвищення продукції ІL-1в і TNFб. Відмічено пригнічення продукції ІL-4 у сироватці крові, що є непрямою ознакою депресивного стану гуморальної імунної відповіді у патогенезі ХСО. Отримані результати дозволяють зробити припущення про те, що важливий не сам факт підвищення або зниження рівня цитокінів, а їх динаміка і співвідношення протилежних пулів. Дисбаланс цитокінового статусу підтримує імунозалежне запалення, а також пов'язані з ним порушення процесів апоптозу та обумовлює розвиток інтерлейкін-залежного вторинного імунодефіцитного стану.

Проведені дослідження дозволили виділити порушення цитокінової імунорегуляції в досліджуваних групах: характерна мінімальна концентрація в сироватці крові TGF і L-4 при високому ступені активності TNFб і IL-1в.

Це підтверджує тісну взаємодію всіх ланок імунної системи, які забезпечують регуляторну функцію і підтримання імунного гомеостазу на належному рівні.

Вивчений структурно-функціональний стан імунної системи та цитокіновий статус при ХСО дозволили обґрунтувати концептуальну модель імунопатологічних механізмів інгібування клітинної ланки імунітету та неспецифічної резистентності. Її положення зводяться до того, що фактори агресії патогенів активують цитокіновий каскад й призводять до вторинного цитокінзалежного імунного дисбалансу. Тривала продукція прозапальних цитокінів спричиняє до виснаження клітинної ланки імунітету, пригнічення процесів неспецифічного захисту організму. Ці процеси є вирішальними у формуванні імунопатологічних механізмів супресії клітинного імунітету на етапах диференціювання та проліферації Т-клітин.

Таким чином, проведене дослідження дозволило виявити кількісну і якісну зміну імунного та цитокінового статусу. Визначено дефіцит переважно Т-ланки імунітету, пригнічення супресорних механізмів. Активація прозапальних цитокінів (TNF-б, IL-1в, IL-6) супроводжується пригніченням рівня протизапального цитокіну IL-4. Підвищення концентрації цитокінів у сироватці крові є свідченням системного запалення при ХСО. Більш високі рівні цитокінемії у пацієнток хворих на ХСО пояснюються посиленням імунозапальної відповіді на денатуровані білки ушкодженої тканини.

Виявлені зміни клітинних чинників імунітету при ХСО відповідають процесам, характерним для запальних реакцій в цілому: виражений дефіцит абсолютної кількості лейкоцитів, лімфоцитів, клітин з фенотипами CD3⁺, CD4⁺ і лімфоцитів з супресорною (CD8⁺) активністю, а також знижене значення показника індексу імунорегуляції (CD4⁺/CD8⁺), який є важливим для гармонійної функції імунної системи. Аналіз особливостей цитокінової регуляції при ХСО дозволив об'єднати зміни клітинної, фагоцитарної й гуморальної ланок імунної системи в єдиний взаємопов'язаний механізм.

Про високу активність запальної реакції свідчить підвищення продукції ІL-1в і TNFб. Відмічено пригнічення продукції ІL-4 у сироватці крові, що є непрямою ознакою депресивного стану гуморальної імунної відповіді у патогенезі ХСО. Отримані результати дозволяють зробити припущення про те, що важливий не сам факт підвищення або зниження рівня цитокінів, а їх динаміка і співвідношення протилежних пулів. Дисбаланс цитокінового статусу підтримує імунозалежне запалення, а також пов'язані з ним порушення процесів апоптозу та обумовлює розвиток інтерлейкін-залежного вторинного імунодефіцитного стану.

Проведені дослідження дозволили виділити порушення цитокінової імунорегуляції в досліджуваних групах: характерна мінімальна концентрація в сироватці крові TGF і ІL-4 при високому ступені активності TNFб і IL-1в.

Це підтверджує тісну взаємодію всіх ланок імунної системи, які забезпечують регуляторну функцію і підтримання імунного гомеостазу на належному рівні.